Становлення та розвиток шкільної географічної освіти в Україні (ХІХ-ХХ століття)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут педагогіки АПН України

УДК 37. 012+910. 1 (043. 5)

Становлення та розвиток шкільної географічної освіти в Україні (ХІХ-ХХ століття)

13. 00. 01 - загальна педагогіка та історія педагогіки

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора педагогічних наук

Шоробура Інна Михайлівна

Київ 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті педагогіки АПН України.

Науковий консультант доктор педагогічних наук, професор Сиротенко Анатолій Йосипович, Інститут проблем виховання АПН України, головний науковий співробітник лабораторії діяльності позашкільних закладів.

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор, дійсний член АПН України Бондар Віталій Іванович, Інститут спеціальної педагогіки АПН України, директор;

доктор педагогічних наук, професор Побірченко Наталія Семенівна, Уманський державний університет ім. Павла Тичини, проректор з наукової роботи;

доктор географічних наук, професор, член-кореспондент АПН України Шищенко Петро Григорович, Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, професор кафедри географії України.

Захист відбудеться 8 листопада 2007 року о 14. 00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26. 452. 01 в Інституті педагогіки АПН України за адресою: 04053, м. Київ, вул. Артема, 52-д.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій частині Інституту педагогіки АПН України (04053, м. Київ, вул. Артема, 52-д).

Автореферат розісланий 5 жовтня 2007 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Л.Д. Березівська

географія шкільний освіта україна

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Шкільна географічна освіта як одна із складових духовного становлення особистості потребує сьогодні нових підходів, нових шляхів розвитку, удосконалення змісту та технологій побудови навчально-виховного процесу, методологічної переорієнтації географічної освіти на особистість.

За сучасних умов географія з науки, що займалась описом Землі, перетворилася в науку, яка значною мірою інтегрує в собі природничі, соціальні та економічні закономірності, розглядаючи їх у часовому і просторовому вимірах. Змінились і завдання шкільних курсів географії. Вони покликані донести до учнів систему поглядів на світ, розвивати мислення, політичну, економічну, екологічну культуру школярів, їхню життєву компетентність. Шкільна географічна освіта має розкривати роль географічної науки в житті суспільства, в раціональному використанні природних багатств, формувати у школярів цілісний географічний образ планети Земля (від вивчення свого району, області, держави до світових закономірностей і процесів), виробляти вміння визначати актуальні проблеми розвитку суспільства та природи, вчити оцінювати якість довкілля, вести спостереження на місцевості, спрямовувати зусилля на розв'язання глобальної проблеми сьогодення - збереження довкілля.

Не можна забувати і про роль географії у формуванні моралі й духовності учнів, особливо тих її аспектів, що стосуються поведінки людини в різних географічних, економічних і політичних умовах, виховання громадянина своєї держави, підготовки випускників шкіл до виконання соціальних ролей, оскільки не може бути ні ефективної економіки, ні соціального миру в державі, де немає відповідальних громадян. Така роль географії обумовлює її провідне місце в сучасному навчальному плані середньої загальноосвітньої школи, потребу у всебічному розвитку цієї галузі освіти як в теорії, так і практиці.

Однак сьогодні спостерігаємо недооцінку її ролі у загальному розвитку особистості школяра, про що свідчить скорочення кількості годин на вивчення географії у навчальному плані середньої школи. Нерозв'язаними залишаються і суперечності, що існують між:

- цінностями сучасного українського суспільства та відсутністю адекватних їм уявлень про мету і завдання шкільної освіти, зокрема географічної;

- необхідністю посилення уваги з боку суспільства та держави до проблем виховання і недостатнім використанням учителем значного виховного потенціалу географічної освіти;

- досягнутим рівнем розвитку географічної науки і адекватним відображенням його у змісті шкільної освіти, що має забезпечити достатню для життя у сучасному суспільстві географічну компетентність учня;

- необхідністю в науковому осмисленні та практичному використанні сучасних інноваційних методів навчання географії в загальноосвітній школі та недостатністю їх висвітлення у методичній літературі.

Подальший розвиток шкільної географічної освіти неможливий без всебічного засвоєння того, що вже було зроблено, тобто без вивчення власної історії. Існує нагальна потреба, по-перше, у систематизації, аналізі й узагальненні всіх явищ і процесів, пов'язаних з розвитком шкільної географічної освіти, по-друге, - у розробці обґрунтованої періодизації її розвитку, по-третє, - у визначенні можливостей застосування досвіду, нагромадженого вітчизняною шкільною географічною освітою в сучасній школі.

Актуальність подібних розвідок підсилюється й тим, що останнім часом зростає інтерес наукової та педагогічної громадськості до історико-педагогічних аспектів розвитку вітчизняної освіти, до її окремих галузей. Це пояснюється багатьма чинниками: напрацюванням нової методології науки, що дозволяє об'єктивно висвітлити явища, події, факти, переглянути і розширити традиційну проблематику досліджень, посилити їх прагматичну спрямованість з огляду на сучасні тенденції розвитку педагогічної теорії, підвищити її значущість у процесі підготовки вчительських кадрів тощо.

Історія окремих галузей освіти, зокрема шкільної географічної, є важливою складовою загальної історії педагогіки. Ознайомлення з її історією, конструктивно-критичний аналіз цього окремого історико-педагогічного феномена уможливлює не тільки осмислення загальної картини її становлення і розвитку в Україні як цілісного багатогранного явища, але й створює умови для системного відтворення вітчизняного історико-педагогічного процесу.

Стан дослідженості проблеми. Першими до висвітлення становлення вітчизняної шкільної географічної освіти ще у ХІХ столітті звернулися педагоги, культурно-освітні діячі С. Баранський, М. Гоголь, О. Ободовський, В. Соколовський, М. Тімаєв, М. Усков, К. Ушинський, В. Шабанов, І. Шульгін. Вони обґрунтували необхідність надання учням знань про природу, навколишній світ, розробили зміст курсів для середньої школи та започаткували методи їх викладання.

Біля витоків вивчення шкільної географічної освіти на початку ХХ ст. стояли такі вчителі, методисти, як Д. Анучин, С. Аржанов, Л. Весін, Е. Лесгафт, С. Меч, В. Нечаєв, Е. Петрі, А. Рогозинський, Я. Руднєв, С. Русова, А. Соколов, Б. Срезневський та ін. , у працях яких ми знайшли відомості про розвиток змісту шкільної географічної освіти, збагачення його новими фактами та явищами, запровадження нових методів та засобів навчання.

Питання становлення географічної освіти на різних етапах розглядалися в працях М. Баранського, А. Баркова, О. Борзова, О. Діброви, О. Іванівського, В. Кістяківського, С. Рудницького, Я. Руднєва та ін. Теоретичні й методичні питання розвитку шкільної географічної освіти та вдосконалення викладання шкільної географії досліджувалися в працях В. Жерделі, О. Половінкіна, Ю. Саушкіна, П. Терехова. Однак учені не ставили завданням системні розвідки історії цієї освітньої галузі.

Плідною на наукові дослідження і розвідки з історії шкільної географічної освіти була середина ХХ століття. Вона перебувала в полі зору таких учених, як М. Баранський, І. Шульга та ін. , які досліджували формування радянської системи вивчення географії, її цілі, зміст та організацію навчання.

Цінними для нашого дослідження є праці, що створюють теоретичну базу сучасної шкільної географічної освіти. Такі вчені, як О. Діброва, Ф. Заставний, Я. Жупанський, С. Коберник, В. Корнєєв, П. Масляк, Л. Мельничук, М. Откаленко, В. Пестушко, М. Пістун, М. Паламарчук, Л. Паламарчук, С. Пальчевський, Г. Пустовіт, Л. Тименко, В. Сасихов, А. Сиротенко, Г. Уварова, Б. Чернов, О. Шаблій, Е. Шипович, П. Шищенко та ін. висвітлюють нові методологічні та методичні підходи до навчання географії і навчально-виховного процесу. В цілій низці праць вітчизняних дослідників розкриваються сучасні науково-методичні питання розвитку шкільної географії (А. Даринський, Я. Жупанський, В. Корнєєв, Л. Круглик, М. Откаленко, О. Плахотнік, В. Поданчук, І. Рибачок, А. Сиротенко, П. Тронько, Б. Чернов, Є. Шипович та ін. ).

Серед учених, що опікувалися цією проблемою, значний інтерес для нас становили праці В. Коринської, М. Ковалевської, І. Матрусова, В. Максаковського, Д. Фінарову, М. Рижакова, Н. Сваткова, В. Щеньова (Росія); Н. Грейвна (Великобританія); Д. Биддла, М. Нейли, Ф. Пінчмела, П. Хаггета (США); О. Мандрута (Румунія); В. Станковського (Польща) та ін.

Вивченню історії шкільної географічної освіти присвятили свої розвідки автори, які розглядали цей феномен у контексті історико-педагогічної науки. Серед них близькою за предметом вивчення до нашої роботи є кандидатська дисертація Л. Мельничук “Становлення та розвиток шкільної географічної освіти в Україні в першій половині ХХ століття” (2004), де проаналізовано позитивні зрушення та характерні особливості викладання географії в школах України з 1900 до 1950-х років, розглянуто питання удосконалення навчальних планів і програм з географії, їх значення для становлення і розвитку предмета. Інших дисертаційних досліджень з цього питання, на жаль, не існує.

У теоретичному плані надзвичайно важливими для відрацьовування логіки міркувань та наукового апарату нашого дослідження є праці відомих учених з історії педагогіки (С. Гончаренко, І. Зязюн, М. Євтух, Н. Ничкало, О. Сухомлинська, Б. Ступарик, М. Ярмаченко та ін. ), де викладені сучасні підходи щодо структури, функцій, методології та методики історико-педагогічних досліджень.

Отже, вивчення історико-педагогічної та методичної літератури з проблеми дослідження дають підстави стверджувати, що розвиток шкільної географічної освіти в Україні від свого зародження до наших днів ще не став предметом спеціального аналізу.

Усе викладене спонукало нас звернутися до дослідження генези розвитку шкільної географічної освіти в Україні у контексті завдань прогнозування тенденцій її розвитку на сучасному етапі. Враховуючи сучасне соціальне замовлення на забезпечення якісної освіти, недостатню готовність масової педагогічної практики до його розв'язання, відсутність необхідного осмислення теорії і практики шкільної географічної освіти в історико-педагогічному аспекті, ми обрали тему дисертаційного дослідження “Становлення та розвиток шкільної географічної освіти в Україні (ХІХ-ХХ століття)”.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження здійснене згідно з планом науково-дослідних робіт Інституту педагогіки АПН України “Удосконалення змісту і методики географічної освіти, науково-методичне забезпечення її навчальних курсів для різних типів загальноосвітніх шкіл та класів”. Державний реєстраційний номер 0196 U 003091. Затверджене Радою з координації наукової діяльності в галузі педагогіки і психології в Україні (протокол № 3 від 25 березня 2003 р. )

Об'єкт дослідження - розвиток шкільної освіти в Україні в ХІХ-ХХ ст.

Предмет дослідження - динаміка змін у змісті, формах та методах шкільної географічної освіти впродовж останніх двох століть.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють ХІХ-ХХ століття. Перші кроки щодо створення системи географічної освіти в Україні були зроблені на початку ХІХ століття, і ми вважаємо це вихідною точкою розгляду проблеми, початком досить довгого хронологічного періоду. Кінець ХХ століття, пов'язаний з докорінними змінами в суспільно-політичному житті України, є початком становлення якісно нової системи освіти. Він розглядається нами як певний кінцевий рубіж у дослідженні проблеми. Такий широкий діапазон хронологічних рамок дослідження обумовлений необхідністю максимального використання системного підходу до всього процесу розвитку шкільної географічної освіти.

Географічні межі дослідження. Проблема становлення шкільної географічної освіти розглядається на тих землях України, що входили до складу Російської імперії, а пізніше - до СРСР. Ми не аналізували викладання географії в школах західноукраїнських земель, які входили до складу Австро-Угорщини, а згодом - до Польщі, Румунії й Чехословаччини, оскільки там ці процеси розвивалися в рамках національних, притаманних системам освіти цих країн, і мають розглядатись як предмет окремого дослідження.

Мета дослідження - здійснити ретроспективний конструктивно-критичний аналіз генези і результатів розвитку шкільної географічної освіти в Україні як цілісної системи у виокремлених хронологічних рамках для визначення можливостей використання нагромадженого позитивного досвіду в сучасних умовах.

Згідно з проблемою, об'єктом, предметом та метою дослідження сформульовано такі завдання:

- визначити теоретико-методологічні засади дослідження та розробити його категоріальний апарат;

- виділити основні етапи та періоди формування і розвитку шкільної географічної освіти в Україні;

- окреслити соціально-економічні, політичні, культурні чинники, що обумовлювали особливості розвитку шкільної географічної освіти в Україні в різні періоди, охарактеризувати кожний з визначених періодів з точки зору сутності, пріоритетних тенденцій та суперечностей, здійснити їх порівняльно-педагогічний аналіз;

- оцінити структуру і зміст шкільних географічних курсів у різні періоди, основні шляхи, форми і методи навчання географії в процесі розвитку загальноосвітньої школи;

- уточнити роль та місце шкільної географії в навчально-виховному процесі сучасної школи;

- виявити позитивні аспекти теорії та практики шкільної географічної освіти в Україні та спрогнозувати тенденції її подальшого розвитку.

Концептуальні засади дослідження. Неперервність процесу розвитку системи освіти й взаємозв'язок її структурних компонентів визначається як еволюцією людського суспільства, так і закономірностями педагогічного процесу, розвитку системи освіти, педагогічної теорії і практики. Кожна освітня галузь, зокрема шкільна географічна освіта, може бути вивчена як цілісна педагогічна система, в структурі якої представлені цілі, завдання, зміст освіти, де у вигляді окремих курсів відображені здобутки географії як науки, методи, засоби і форми організації навчально-виховного процесу при вивченні географії, теоретичні та прикладні ідеї і надбання методики викладання, організаційно-педагогічні умови і заходи, за яких реалізується процес навчання географії в школі.

Така система формувалася в історії української освіти поступово, у взаємозв'язках і змінах її елементів, що дозволяє розглядати розвиток шкільної географічної освіти як сукупність послідовних етапів, які змінюються під впливом як зовнішніх соціокультурних умов, так і внутрішніх чинників педагогічного процесу - зміни наукової парадигми та педагогічного дискурсу - і відрізняються змістом, основними характеристиками і тенденціями. Зміну етапів обумовлено також розвитком географії як науки і еволюцією соціального замовлення суспільства, котрі впливають на спрямованість вивчення географії в школі.

Критично-конструктивний аналіз тенденцій та суперечностей цієї системи дає підстави визначити роль, яку вони відігравали у розв'язанні завдань навчання та виховання особистості, і на цій основі запропонувати шляхи підвищення якості навчання, спрогнозувати розвиток шкільної географічної освіти на найближчу перспективу.

Методологічну основу дослідження становлять:

положення діалектичного методу пізнання, завдяки якому розкриття сутності педагогічних явищ здійснюється на основі всебічного аналізу, з урахуванням того, що розвиток освіти обумовлений рівнем соціокультурного й історико-культурного прогресу;

системний підхід до аналізу процесів виховання й освіти, що дає можливість адекватно ієрархізувати досліджувані об'єкти;

антропологічний і культурологічний підходи, які сприяють розгляду української школи як частини світової культури людства в її культуровідповідності;

парадигмальний підхід, що дозволяє співвіднести розвиток шкільної географічної освіти з іншими педагогічними феноменами та педагогічним процесом у цілому; аксіологічний підхід до вивчення педагогічної реальності;

синергетичний підхід, котрий забезпечує можливість виявити й інтерпретувати різноманітні зв'язки й особливості явищ, що вивчаються.

Дослідження ґрунтується на принципах науковості, історизму, цілісності, єдності національного і загальнолюдського, теорії і практики, навчання та виховання.

Для досягнення поставленої мети і завдань дослідження використовувався комплекс взаємопов'язаних та взаємоузгоджених методів дослідження:

теоретичний аналіз, синтез, аналогія для визначення концептуальних засад дослідження, формування наукового й категоріального апарату, висновків і узагальнень;

історико-структурний метод для виявлення основних системоутворюючих компонентів шкільної географічної освіти;

конструктивно-генетичний метод на основі вивчення генези шкільної географічної освіти дав можливість сформулювати висновки, які мають актуальне значення і в сучасних умовах;

компаративістський аналіз процесу розвитку теорії та практики викладання географії на різних етапах для розкриття їх специфіки й діалектичного характеру.

У дисертації також використано спеціальні методи роботи з джерелами:

пошуково-бібліографічний метод для виявлення архівних, бібліотечних каталогів, фондів, описів, бібліографічних видань;

класифікація та систематизація літературних джерел з метою виявлення опорної джерельної бази;

вивчення навчальних планів, програм, підручників, посібників з метою виявлення особливостей дидактичної системи шкільної географічної освіти в різні історичні періоди;

інтерпретація і узагальнення опрацьованих матеріалів для формулювання висновків і визначення шляхів подальшого розвитку шкільної географічної освіти в Україні.

Джерельна база дослідження. Джерельну базу дослідження становлять монографічні, дисертаційні дослідження, довідково-енциклопедичні видання, керівні документи уряду та органів освіти різних часів, що висвітлюють різні аспекти предмета дослідження.

У дисертації використані численні дидактичні джерела, в яких відображається безпосередній зв'язок педагогічної думки і практики на окремих етапах розвитку шкільної географічної освіти: підручники з різних географічних курсів, навчальні посібники, навчальні плани і програми для різноманітних типів шкіл.

Важливим джерелом дослідження стали періодичні видання: методичні журнали і часописи різних років, збірки статей з викладом педагогічного досвіду вчителів, матеріали педагогічних читань і конференцій, де вміщена відповідна інформація.

Чисельну групу складають архівні джерела ХІХ-ХХ ст. , зокрема фонди Центрального державного архіву органів влади та державного управління України (фонди: № 166 - Міністерство народної освіти України; № 258 - Всеукраїнська центральна комісія з боротьби із наслідками голоду), Центрального державного історичного архіву України у м. Києві (фонди: № 442 - Канцелярія Київського, Подільського і Волинського генерал-губернатора; № 707 - Управління Київського навчального округу; № 710 - Кременецький (Волинський) ліцей 1758-1840 рр. ; № 2017 - Харківське історико-філологічне товариство 1711-1920 рр. ), обласних архівів України. Використано державні документи УРСР і СРСР про школу і народну освіту, постанови, накази народного Комісаріату освіти УРСР, методичні збірки міністерств і освітніх установ.

Основою для формулювання положень і висновків дослідження стали праці з історії педагогіки та географії, наукові доробки вітчизняних філософів, психологів, педагогів, географів, сучасні законодавчі акти в галузі освіти, зокрема географічної та екологічної.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше:

- здійснено системний аналіз становлення і розвитку шкільної географічної освіти в Україні як цілісного феномена у ХІХ-ХХ ст. ;

- визначено основні періоди та етапи розвитку шкільної географічної освіти в Україні, соціально-економічні, політичні, культурні чинники, що обумовлювали особливості розвитку шкільної географічної освіти в Україні в різні періоди, особливості її становлення і функціонування на різних етапах в контексті досліджуваної проблеми;

- з'ясовано суть, пріоритетні тенденції та суперечності для виявлення послідовності, позитивного потенціалу і специфіки кожного з них;

- охарактеризовано структуру і зміст шкільних географічних курсів в різні періоди, основні шляхи, форми і методи навчання географії в процесі розвитку національної школи;

- виявлено позитивні та негативні з сучасної точки зору чинники і тенденції в шкільній географічній освіті України.

Подальшого розвитку дістали:

- висвітлення проблематики, змісту наукових досліджень з історії розвитку шкільної географічної освіти;

- характеристика внеску окремих вчених та педагогів у процес становлення шкільної географічної освіти;

- дослідження процесу створення підручників, навчальних посібників, методичних рекомендацій для потреб географії у школі.

У процесі дослідження уточнено:

- основні терміни поняттєво-категорійного апарату;

- виховний потенціал шкільної географічної освіти, зокрема такі його аспекти, як громадянське, патріотичне, екологічне, економічне виховання підростаючого покоління;

- роль та місце шкільної географії в навчально-виховному процесі сучасної школи, визначено вимоги до сучасної системи шкільної географічної освіти;

Введено в науковий обіг нові джерела, що стосуються досліджуваної проблеми.

Теоретичне значення дослідження. На основі одержаних у процесі дослідження наукових даних, введення у науковий обіг невідомих та маловідомих джерел були розроблені теоретичні положення, сукупність яких можна визначити як певне досягнення у розвитку перспективного напряму історико-педагогічної науки - вивченні історії розвитку шкільної географічної освіти.

До важливих набутків ми відносимо періодизацію розвитку шкільної географічної освіти в Україні ХІХ-ХХ ст. , характеристику загальних тенденцій розвитку змісту і методики вивчення географії в загальноосвітній школі. Результати дослідження дають можливість здійснити новий підхід до змісту, форм і методів навчання географії в сучасній школі. Визначені напрями аналізу конкретних історико-педагогічних явищ можуть бути реалізовані в історико-педагогічному розгляді інших компонентів освіти, а матеріали дослідження - стати основою для ретроспективного аналізу загальнопедагогічного процесу в Україні.

Практичне значення одержаних результатів.

Наукові результати виконаного дослідження можуть стати основою для розробки стратегій розвитку шкільної географічної освіти в Україні в сучасних умовах та в перспективі. Матеріали роботи можуть також використовуватися в освітянській практиці при викладанні історії педагогіки у вищій школі.

Теоретичні результати і висновки дослідження складають зміст відповідних курсів на географічних факультетах, вони можуть бути використані при укладанні навчальних і методичних посібників у системі підвищення кваліфікації вчителів географії.

Матеріали дисертації можуть стати основою для подальших досліджень з історіографії, історико-педагогічних проблем та досліджень з історії шкільної географічної освіти.

Результати дисертаційного дослідження впроваджено у Хмельницькому інституті післядипломної педагогічної освіти (довідка про впровадження №300 від 13. 06. 2006 р. ), Хмельницькому управлінні освіти (довідка про впровадження № 700 від 13. 06. 2006 р. ) шляхом читання лекцій на курсах підвищення кваліфікації та методичних об'єднаннях учителів географії); на факультеті підготовки вчителів початкових класів Хмельницького гуманітарно-педагогічного інституту (довідка про впровадження № 174 від 26. 05. 2006 р. ) у процесі викладання курсу “Історія педагогіки”; Хмельницькій ЗОШ № 1 (довідка про впровадження № 155 від 15. 04. 2006 р. ).

Вірогідність результатів дослідження забезпечується методологічним обґрунтуванням вихідних позицій, використанням комплексу методів дослідження, адекватних предмету та завданням дослідження, репрезентативністю джерельної бази, всебічним теоретичним аналізом фактів, матеріалів, які розкривають теоретичну та практичну сторони досліджуваної проблеми.

Особистий внесок здобувача у працях, написаних у співавторстві з В. П. Осадчим, полягає в аналізі природних ресурсів Хмельницької області та їх використанні у господарському комплексі Хмельниччини, еколого-економічних аспектів раціонального природокористування; з О. Л. Шквир - у розробці питання щодо історії професії вчителя, становлення педагогіки як науки, методів і засобів навчання, питання контролю за навчально-пізнавальною діяльністю учнів; з В. Є. Берекою - в аналізі внеску вченого у розвиток педагогічної науки, методику викладання географії в сучасній школі.

Внесок автора полягає у теоретичному і методологічному обґрунтуванні концепції дослідження шкільної географічної освіти, її розвитку в ХІХ-ХХ ст. ; у системному аналізі виявлених літературних, архівних, статистичних, картографічних джерел дослідження; періодизації розвитку шкільної географічної освіти, що базується на історіографічних засадах, побудованих з урахуванням змін у проблематиці, змісті, підходах до вивчення педагогічних явищ, а також впливу на розвиток шкільної географічної освіти, досягнень географічної науки; соціокультурних процесів суспільного життя України; визначенні основних тенденцій становлення шкільної географічної освіти та напрямів її подальшого розвитку.

Апробація результатів дослідження. Результати дослідження оприлюднювались у виступах на міжнародних наукових конференціях: “Спадкоємність та інновації в українській психологічній науці” (Кам'янець-Подільський, 2002), “Іван Огієнко і розвиток національної освіти, науки і культури” (Житомир, 2002), “Модернізація і реформування середньої, вищої і післядипломної географічної та картографічної освіти в країнах СНД: досвід, проблеми, перспективи” (Харків, 2003), “Проблеми початкової ланки освіти в контексті розвитку світових педагогічних тенденцій” (Хмельницький, 2003), “Формування професійної майстерності майбутнього вчителя в умовах ступеневої освіти” (Житомир, 2003), “Єдність особистісного і соціального факторів у виховному процесі навчального закладу” (Полтава, 2004), “Педагогика в этнокультурных традициях народа” (Москва, 2004), “Современные требования к элементарному образованию” (Ченстохов, 2004), “Сучасні інформаційні технології та інноваційні методики навчання в підготовці фахівців: методологія, теорія, досвід, проблеми” (Вінниця, 2004); на всеукраїнських науково-практичних конференціях: “Виховання громадянської позиції дітей та молоді в навчально-виховному процесі сучасного закладу освіти” (Хмельницький, 2001), “Розвиток особистості в системах трудової та професійної підготовки молоді” (Кривий Ріг, 2002), “Василь Сухомлинський і сучасність: батьківська педагогіка” (Тернопіль, 2002), “Проблеми адаптації студентів до навчання за умов фахової ступеневої підготовки” (Хмельницький, 2002), “Актуальні проблеми трансформації соціогуманітарної освіти” (Кам'янець-Подільський, 2003), “Виховання громадянина України: методологія, практика” (Хмельницький, 2004), “Сучасні системи і технології управління у сфері освіти” (Суми, 2004), “Освіта і наука: пошуки нових парадигм” (Хмельницький, 2004), “Шкільна географічна освіта: проблеми і перспективи” (Київ, 2005), “Становлення нової парадигми управління навчальним закладом в умовах модернізації освіти” (Хмельницький, 2005), “Шкільна географічна освіта: технології навчання” (Київ, 2006), “Дидактичні технології у вищих педагогічних закладах” (Рівне, 2006); обласних науково-практичних, методичних конференціях (Хмельницький 2002, 2003, 2004, 2005, 2006). Окрім того, апробація здійснювалась у численних виступах на конференціях і семінарах вузівського та міжвузівського рівнів.

Матеріали досліджень обговорювались і дістали позитивну оцінку на засіданнях кафедри шкільної педагогіки та психології Хмельницького гуманітарно-педагогічного інституту (2002-2006 рр. ), під час читання лекцій вчителям-географам у Хмельницькому інституті післядипломної освіти та викладання географії в школах м. Хмельницького.

Публікації. Основні положення, результати дослідження і висновки дисертації знайшли відображення у 55 наукових працях (з них - 49 одноосібні), в тому числі 2 монографії (1 - одноосібна), 5 посібників (2 одноосібні), 25 фахових наукових статей (всі одноосібні), 9 наукових статей, 6 тез доповідей у збірниках матеріалів наукових конференцій, 8 програм.

Кандидатську дисертацію “Соціалізація старшокласників у процесі вивчення гуманітарних предметів” (спеціальність 13. 00. 07 - теорія та методика виховання) було захищено у квітні 2001 року, її матеріали у тексті докторської дисертації не використовувалися.

Структура дисертації. Мета і завдання дослідження відповідає структурі дисертації, яка складається зі вступу, п'яти розділів та висновків до них, загальних висновків, списку використаних джерел.

Загальний обсяг дисертації становить 451 сторінку, у тому числі основного тексту - 394 сторінки. У списку використаних джерел подано 716 найменувань на 53 сторінках. Робота містить 4 таблиці, 1 додаток.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність і доцільність дослідження для подальшого розвитку сучасної шкільної географічної освіти, визначено об'єкт, предмет, хронологічні рамки, мету і завдання, методологічну основу, методи і джерела дослідження, розкрито його наукову новизну, теоретичне і практичне значення одержаних результатів, відображено апробацію результатів дисертації.

У першому розділі “Концептуальні основи дослідження” представлені теоретико-методологічні засади дослідження та розроблено його категоріальний апарат.

Географія належить до одного з важливих предметів сучасної школи, без якого сьогодні неможливо виховати людину компетентну, практичну, підготовлену до життя, яка вільно орієнтується у складних проблемах реальності, здатна усвідомлювати свою відповідальність і роль у суспільстві. Сучасна шкільна географічна освіта, поєднуючи в собі не тільки кілька шкільних предметів, а й значну сукупність важливих елементів змісту, має за мету підготувати і виховати географічно грамотного громадянина Землі з такими особистісними якостями, які б забезпечили йому можливість нормальної життєдіяльності в природі.

Під шкільною географічною освітою розуміємо цілісне й системне суспільно-педагогічне утворення, що поєднує: практику вивчення географії (певним чином організований навчальний процес у вигляді різноманітних курсів на різних ступенях школи), теорію навчання (під нею розуміємо методику навчання географії як окрему педагогічну дисципліну, що досліджує процес навчання в його внутрішніх і зовнішніх зв'язках та закономірностях), процес управління географічною освітою. Такий погляд на шкільну географічну освіту дозволяє застосувати до цього педагогічного феномена методологію системного підходу. Всі компоненти системи шкільної географічної освіти перебувають у складних системоутворюючих зв'язках і взаємодії між собою та оточуючим середовищем. З точки зору системного підходу до дослідження шкільної географічної освіти як цілісної системи, що виникла і розвивалась протягом тривалого часу, це не лише вивчення її минулого, особливостей становлення і розвитку, але й прогнози на майбутнє. Такий підхід дає можливість в перспективі здійснити теоретичний аналіз проблеми у кількох напрямах:

- аналіз та висвітлення розвитку системи шкільної географічної освіти України в динаміці, з визначенням певних етапів;

- пояснення основних тенденцій та протиріч функціонування системи, зв'язків та чинників, які обумовлюють напрями та складають контекст і дискурс цього розвитку;

- виявлення та творче осмислення нагромадженого вітчизняною шкільною географічною освітою досвіду з прогнозуванням певних напрямів її розвитку.

Вивчення шкільної географічної освіти як цілісної педагогічної системи, структура якої містить цілі, завдання, зміст освіти, де у вигляді окремих курсів відображені здобутки географії як науки, методи, засоби і форми організації навчально-виховного процесу, теоретичні та прикладні ідеї і надбання методики викладання в історично-педагогічному аспекті, передбачає узагальнення, систематизацію, класифікацію нагромаджених історико-педагогічних знань через аналіз і синтез відповідних наукових джерел і базується на філософських, культурологічних, аксіологічних, синергетичних засадах, а також конструктивно-генетичному та історико-компаративістському підходах.

Викладені теоретичні та методологічні підходи склали основу історико-педагогічного дослідження і дали можливість, уникаючи упередженості, проаналізувати розвиток шкільної географічної освіти в ХІХ-ХХ ст. , розкрити і з'ясувати її минуле, визначити можливості конструктивних змін у сучасній шкільній географічній освіті.

Історіографічні розвідки доповнюють теоретичну базу дослідження, допомагають розкрити нерозривний зв'язок історії педагогіки, теорії та практики навчання географії. Проведені нами дослідження літератури і джерел з проблеми свідчать, що коло праць з історії розвитку шкільної географічної освіти обмежене. Аналіз архівних документів, соціально-економічних передумов розвитку освіти дозволяє достовірно оцінити проблему становлення шкільної географічної освіти. Розвиток навчання географії в Україні подано в контексті загального стану освітньої справи і функціонування системи освіти.

Названі методологічні підходи дозволяють розглядати розвиток шкільної географічної освіти як сукупність послідовних етапів, що змінюються під впливом як зовнішніх соціокультурних умов, так і внутрішніх чинників педагогічного процесу - зміни наукової парадигми та педагогічного дискурсу - і відрізняються змістом, основними характеристиками і тенденціями. Зміну етапів обумовлено також розвитком географії як науки і еволюцією соціального замовлення суспільства, котра впливає на спрямованість вивчення географії в школі. Послідовність і різноманітність цих етапів дають підставу для об'єктивного осмислення тенденцій та протиріч розвитку системи в цілому, історичного аналізу логіки побудови предметів географічного циклу з урахуванням ролі, яку вони відігравали у формуванні особистості; спрогнозувати розвиток шкільної географічної освіти на найближчу перспективу.

Основу історико-педагогічного дослідження проблеми складає розроблена нами періодизація досліджуваного феномена. Періодизацією враховано не тільки зміни в суспільному житті України XІХ-ХХ ст. , а й розвиток географічної освіти як такої, з якісними зрушеннями у змісті, підходах до вивчення явищ, у методах навчання на різних етапах розвитку, зумовлених перш за все, реформами в освіті. Вивчення таких зрушень і реформ шкільної географічної освіти викликає інтерес не тільки з точки зору змін у методичній науці, технологіях навчання, але й з того, у яких історичних і культурних умовах вони відбувалися, наступністю в освітньому процесі та на окремих його етапах.

Ми виділяємо в розвитку шкільної географічної освіти такі періоди:

І-й період - ХІХ ст. - початок ХХ ст. - становлення природознавства і географії як шкільних дисциплін. Виділяємо етапи: 1800-1864 рр. - формування елементів шкільної географічної освіти; 1864-1905 рр. - розвиток шкільної географічної освіти як цілісної системи;

ІІ-й період - 1905-1920 рр. - період педагогічних пошуків і новацій у контексті спроб розбудови української національної освіти;

ІІІ-й період - 1920-1991 рр. - розвиток радянської системи шкільної географічної освіти.

У середині цього періоду виділяємо етапи:

- 1920-1934 рр. - викладання географії як складової комплексних програм;

- 1934-1958 рр. - становлення основ радянської системи шкільної географічної освіти;

- кінець 50-х - 60-ті рр. - завершення формування радянської системи шкільної географічної освіти;

- 70-ті рр. - подальший розвиток радянської системи шкільної географічної освіти;

- 80-ті - 1991 рр. - наростання суперечностей і явищ стагнації у системі шкільної географічної освіти;

ІV-й - 1991 р. - початок ХХІ ст. - становлення і розвиток національної системи шкільної географічної освіти.

Запропоновані в даній періодизації хронологічні рамки відображають лише загальні ритми розвитку шкільної географічної освіти як системи у взаємозв'язках їх основних компонентів. Проте кожний з них характеризується складними процесами, де простежуються внутрішні особливості, елементи попереднього і наступного періодів.

Нами досліджено і період ХVІІ-ХVІІІ століть, однак вважаємо, що він не може бути включений у періодизацію розвитку шкільної географічної освіти в Україні, оскільки це був тільки початок становлення передумов для її виникнення, початок розвитку географічної науки і перетворення її із несистематизованих відомостей у цілісну систему знань про довкілля та перші спроби використання у школі географічної і природознавчої інформації.

Визначення концептуальних засад шкільної географічної освіти дозволяє бачити історико-педагогічне дослідження становлення і розвитку цього напряму крізь призму сучасного розуміння його ролі й місця в системі формування особистості в загальноосвітній школі на початку ХХІ ст.

Методологічне підґрунтя розвитку географії як науки, а отже, і географічної освіти, складає система філософських поглядів. Аналіз філософських концепцій, пов'язаних з предметом дослідження, свідчить про поступову актуалізацію у науці розуміння людської діяльності в довкіллі з позицій діалектики і активної ролі свідомості у цьому процесі, а звідси -нове бачення впливу людини на тенденції розвитку майбутньої цивілізації, для якої на початку ХХІ століття характерною стає глобалізація відносин у системі “природа - людина - суспільство”.

Значним поштовхом для розвитку концептуальних основ шкільної географічної освіти стала Міжнародна хартія, рекомендована Комісією з географічної освіти Міжнародного географічного союзу. В Хартії ґрунтовно викладені найбільш важливі положення про роль і значення географічної освіти у сучасному світі, підходи до визначення її змісту та методів викладання, напрями змін і розвитку шкільної географічної освіти щодо підвищення її ефективності та якості.

Сьогодні основним керівним документом для шкільної географічної освіти є Державний стандарт освіти України. У цьому документі є очевидною тенденція до удосконалення розвивальної і виховної складових змісту шкільних курсів географії, підвищення ефективності формування географічної компетентності учнів. Потребує осмислення і включення географії до освітньої галузі стандарту “Природознавство”.

Наші дослідження дозволили дійти висновку про те, що в Україні ще триває процес розробки концептуальних засад національної системи шкільної географічної освіти. У цьому контексті надзвичайно важливим є конструктивно-критичний аналіз досвіду, нагромадженого цією галуззю у попередні роки, і визначення всього цінного, що може бути на сучасному етапі.

У другому розділі “Навчання географії в Україні в ХІХ - на межі ХХ століть” досліджуються складні, суперечливі процеси становлення і формування географії як навчального предмета.

Аналіз джерел свідчить, що перші спроби викладання географічних відомостей у школах етнічних земель України спостерігаються наприкінці ХVІ - початку XVІІ ст. Питання природознавства, фізичної географії вивчаються також і в братських школах України.

Ці спроби стають систематичними на початку ХVІІІ ст. у зв'язку із розвитком економіки і виробництва в Російській імперії, що вимагало підготовки освічених фахівців. Це обумовило введення географії як самостійного предмета насамперед у професійних школах та колегіумах, хоча географічний матеріал там вивчався без спеціально складеної навчальної програми (її складав для себе сам учитель), а отже, без певної системи.

Протягом ХVІІІ ст. загальний розвиток мережі навчальних закладів супроводжувався поступовим отриманням географією статусу самостійного і повноправного предмета, який викладався у різних типах шкіл. Зміцненню позиції географії як навчальної дисципліни сприяв розвиток Ломоносівської географічної школи.

У 1786 р. в старших класах головних училищ запроваджено природничу історію, значну частину змісту якої складав географічний матеріал.

Дослідження показують, що найгострішою проблемою географії та природознавства (предмет складався переважно з географічних відомостей) був відбір змісту навчання. Укладачі перших вітчизняних підручників з географії та природознавства майже не враховували педагогічних і психологічних вимог щодо створення навчальних книг. У підручниках подавався матеріал, котрий нагадував довідкові видання. Навчальна література містила відомості загального характеру, часто зовсім не пов'язані з географічним змістом. Лише з другої половини ХVІІІ ст. географічного матеріалу у підручниках з'являється набагато більше. Однак дані географічної науки залишаються вкрай мінімізованими. Так, фізична географія обмежувалася визначенням площі води та суші і поділу земної поверхні на частини світу та океани, а теми математичної географії взагалі не розглядалися.

Пануючими методами навчання, які склалися у XVІІІ ст. і залишалися в школі ще досить довго, були: опис учителем окремих географічних явищ, монологічний виклад та зазубрювання учнями текстів географічних підручників. Проте в другій половині століття можна спостерігати окремі спроби використання й інших, більш продуктивних підходів до навчання, зокрема спостережень, екскурсій, бесід, використання наочності. ХVІІІ ст. розглядається як період, коли створювались передумови для формування такого цілісного педагогічного явища, як шкільна географічна освіта.

Упродовж ХІХ століття географія з набору розрізнених відомостей щодо окремих країн, їхнього географічного положення та природних умов перетворилась на систему наукових знань, включаючи елементи біологічні, геологічні, економічні, соціальні, політичні та ін. В Україні склалися наукові школи і центри географічних знань. Українські вчені зробили значний внесок у розвиток географічної науки всієї імперії.

Теоретичний аналіз проблеми підводить до висновку, що ХІХ ст. у цілому характеризується різновекторними процесами у розвитку досліджуваного феномена. Це період становлення шкільної географічної освіти, зі складністю і суперечливістю основних тенденцій, що дозволяє нам виділити тут два етапи розвитку шкільної географічної освіти: 1800-1864 рр. - формування елементів шкільної географічної освіти і 1864-1905 рр. - розвиток шкільної географічної освіти як цілісної системи.

На початку ХІХ ст. природничі дисципліни починають поступово вводитися до навчальних планів. Проте негативними чинниками, які зумовили уповільнений розвиток шкільної географічної освіти на цьому етапі, стали: реакційна політика уряду Російської імперії, що негативно позначалася на навчальних планах і програмах; постійні зміни у структурі освіти, які в основному призводили до скорочення кількості годин на викладання природознавства і географії; відсутність удосконалених підручників та кваліфікованих учителів, які могли б забезпечити ефективне навчання.

У навчальних програмах передбачалося вивчення біологічних явищ, природи, географічної номенклатури. Однак визначеного змісту, єдиного хоча б для однотипних шкіл, як і раніше, не було. Тому часто на вивчення інших держав відводилося набагато більше часу, ніж на вивчення свого регіону. З точки зору методики, програма була спрямована переважно на заучування школярами переліків географічних назв чи даних систематики біологічних видів.

У дисертації доведено, що стан навчання географії та природознавства погіршився у 40-і роки, коли відбулося скорочення цих предметів, а з 1849 р. - перенесення їх лише в молодші класи. Однак пошуки передових учителів і методистів щодо поліпшення стану навчання географії не припинялись. У їхніх працях увага приділяється проведенню екскурсій, прогулянок, під час яких учні можуть спостерігати за довкіллям і вивчати взаємозв'язки в природі. Звертається увага на активізацію методів навчання, акцент робиться на використанні наочності. Наголошується на необхідності тісного зв'язку науки з практичним життям (О. Герд, О. Ковалевський, О. Ободовський, М. Тімаєв).

Протягом 1864-1905 рр. відбувається формування основних елементів системи шкільної географічної освіти: більш-менш стабільної структури, відібраного й уніфікованого змісту, навчальних цілей і завдань, доступних у достатній кількості засобів навчання, методики навчання географії як науки, що представлена певною кількістю праць, які висвітлюють як питання практики, так і теоретичні напрацювання.

У процесі суспільно-політичних та освітніх реформ 60-70-х рр. становище поступово покращується. Помітним явищем того часу була діяльність К. Ушинського, автора підручників “Дитячий світ” (1861) та “Рідне слово” (1864), в яких подавався і географічний матеріал. У вступних статтях Ушинський наголошує на принципах, які необхідно застосовувати в процесі навчання, зокрема йдеться про наочність, науковість у галузі природничої освіти та ін. Видання цих підручників - значний крок уперед у розвитку шкільної географічної освіти.

Якщо шкільний Статут 1864 р. передбачав викладання географії лише у перших чотирьох класах гімназії (по два уроки в кожному класі), то за Статутом 1871 р. кількість годин географії вже збільшується, зокрема у 6-7 класах. Проте, незважаючи на певні здобутки окремих передових учителів щодо підвищення якості освіти, методика навчання залишається в основному репродуктивною.

В останній третині століття й на межі століть посилюються тенденції до розвитку національної української школи. У руслі цих тенденцій видаються перші підручники з географії українською мовою (Н. Вахнянін, 1872 р. , П. Калитовський, 1900 р. ). Продовжується реформування освіти. Вперше Д. Кайгородовим та О. Павловим створюються програми для середньої школи, які вирізняються послідовністю та систематичністю у викладенні змісту. Збільшується кількість годин на вивчення природничого матеріалу. Так, 1902 р. у 5 класі гімназії вводиться додатковий природознавчий курс - вітчизнознавство.

Аналіз джерел з проблеми дослідження дозволяє стверджувати, що в цілому протягом ХІХ століття географія з набору розрізнених відомостей щодо окремих країн, їхнього географічного положення та природних умов перетворилась на систему наукових знань, від якої поступово відокремлювались інші галузі. В Україні склалися наукові школи і центри географічних знань. Українські вчені зробили значний внесок у розвиток географічної науки всієї імперії. Розвивалась вища географічна освіта, розпочалась підготовка кваліфікованих кадрів, котрі могли викладати географію в школі. Розвиток географії як науки обумовлював виникнення елементів, а згодом і системи шкільної географічної освіти.

Кінець ХІХ - початок ХХ ст. характеризується різноманітністю педагогічних поглядів і позицій. З 1876 по 1917 рр. видано 45 підручників з курсу загальної географії, але більшість з них були написані на низькому науково-методичному рівні. Вийшли підручники початкової географії Д. Семенова, П. Блохи, пізніше - М. Пуліковського, О. Герда, І. Янчина, С. Персонального та ін. Найбільш вдалими можна вважати підручники Е. Лесгафта, О. Крубера, О. Баркова, В. Григор'єва, С. Чефранова, Г. Іванова. У методичній літературі та підручникотворенні з'являються певні теоретичні матеріали, спрямовані на активізацію навчання географії, посилення її виховної та розвивальної функцій.

У третьому розділі “Розвиток шкільної географічної освіти в першій половині ХХ століття” розглядається становлення вітчизняної географічної освіти на початку ХХ століття. Її удосконалення безпосередньо обумовлювалося соціально-економічними та політичними факторами розвитку суспільства, що впливали на зміни в розвитку географічної освіти. Однак на початку XX ст. такого предмета, як фізична географія в школах не було. З елементами фізичної географії ознайомлювалися в курсі природознавства. У школах вводилися країнознавчі курси, що вивчали населення, природне середовище в їх взаємозв'язку. Ядром тогочасної географічної освіти стали такі країнознавчі курси, як “Географія Росії”, “Географія Європи”, “Географія позаєвропейських країн”. У них, крім власне географічних повідомлень, широко використовувалися знання з історії, етнографії, духовної культури населення різних регіонів світу. Ці напрями формували і визначали в цілому розвиток змісту географічної освіти в школах України.

Аналіз джерел свідчить, що перші десятиріччя ХХ століття характеризуються посиленням уваги суспільства до вивчення географії. Географія вводиться до програм навчальних закладів майже всіх типів, хоча у різних типах шкіл вона посідала в навчальних планах неоднакове місце і викладалася за різними програмами. У деяких школах рівень викладання географії та природознавства не завжди був відповідним, робота в класі зводилася до запам'ятовування географічних назв.

Разом з тим спостерігається активізація методичної думки, особливо щодо розвитку методів вивчення початкового курсу фізичної географії. Однією з найпоширеніших форм позашкільної роботи учнів стає проведення краєзнавчих екскурсій, що сприяло широкому використанню матеріалу спостережень та формуванню практичних умінь учнів при викладанні природничих курсів. Засуджуються схоластичні методи навчання, звертається увага на необхідність встановлення причинного зв'язку між розрізненими географічними явищами. Креслення та розфарбовування карт стає обов'язковим етапом уроку. Значний внесок у розвиток методики географії цього періоду зробили К. Воблий, В. Герд, Л. Ніконов, С. Павлович, І. Поляновський, Б. Райков, К. Ягодовський та ін.

Створення підручників залишається складним процесом. Так, неточності у поданні географічного матеріалу мали підручники М. Ускова, П. Бєлохи, М. Іванцова, С. Бобіна, В. Гашкова, І. Трояновського. Підручники А. Лінберга, Є. Лєбєдєва, І. Марченка, В. Ряднова були перенасичені географічною номенклатурою. Проте видаються і перші підручники нового типу (автори П. Броунов, Г. Іванов, Е. Лесгафт, С. Меч, М. Панченко, А. Свиридов, О. Холмик). Деякі з них містять географічний опис українських земель. Українською мовою виходить підручник з географії України А. Іванівського.

Вагомим був внесок у методичну думку цього часу С. Русової, яка вважала географію однією з основних навчальних дисциплін, звертала увагу на необхідність вивчення у школі фізичної та економічної географії. Її підручник “Початкова географія” вперше подавав цікавий матеріал про Україну.

...