Становлення та розвиток шкільної географічної освіти в Україні (ХІХ-ХХ століття)

Помітним документом для розвитку шкільної географічної освіти часів національної революції України початку ХХ ст. став „Проект єдиної школи на Вкраїні”, який підсумував здобутки педагогічної думки та накреслив напрями реформи школи. Значне місце в „Проекті. . . ” було приділено наукам про природу, оскільки вони знайомлять дітей з явищами життя через зоологію, ботаніку, мінералогію, фізику, хімію, географію. Цей документ кваліфікуємо як важливе джерело дослідження розвитку шкільної географічної освіти, що викликало неабиякий інтерес до вивчення географічних знань.

Проведені дослідження свідчать, що 1917-1920 рр. можуть характеризуватись як період зіткнення у географічній освіті традиційних для неї напрямів розвитку з новими, породженими як національною революцією, так і початком становлення радянської школи в Україні. Зокрема, з перших місяців свого існування радянська влада в Україні починає активно реформувати школу, закладаючи основи освіти нового типу. Ці перетворення торкалися і шкільної географічної освіти.

Остаточне становлення радянської влади й відповідні зміни в соціально-економічному житті позначаються на освіті. Відбувається перехід до трудової школи. На розвиток шкільної географічної освіти у 1920-1934 рр. найбільший вплив мали педагогічні й методичні напрацювання та ідеї С. Аржанова, А. Баранова, О. Баркова, П. Блонського, С. Григор'єва, О. Крубера, Е. Лесгафта, С. Меча, А. Нечаєва, М. Ускова, С. Чефранова.

На початку 20-х років в Україні розпочинається краєзнавчий рух. Шкільні програми орієнтуються на місцеві матеріали, пропагується краєзнавчий принцип у викладанні географії.

У середині 20-х рр. відбувається перехід радянської школи до комплексного викладання навчальних предметів. Комплексне навчання, поширене в Росії, мало вплив на організацію і зміст навчання в Україні. Українські педагоги внесли своє розуміння педагогічного процесу в практику роботи. У комплексні програми першого концентру, що були синтетичним інтегративним узагальненням усього навчального матеріалу різноманітних предметів, включався і географічний матеріал. До комплексних тем додавались елементарні відомості з фізичної географії без будь-якої системи, часто логіка географічної науки ігнорувалася. Зміст програм був побудований навколо трьох основних ідей: природа і людина; діяльність людей; суспільні форми і стосунки, що виникають у процесі діяльності. Навчання географії проводилося без підручників, програма радила використовувати екскурсії, спостереження, самостійну роботу учнів.

Згідно з програмою другого концентру географія зберігалась як окремий шкільний предмет. Проте, не маючи спеціально підготовлених учителів географії, якісних підручників і географічних карт, належного методичного забезпечення, чимало шкіл не могли дати своїм учням міцних знань з географії. Видання в ці роки підручників К. Воблого, К. Дубняка, В. Ерделі, А. Карпова, В. Кістяківського, Л. Колесниченка, М. Любарського, О. Покровського, І. Старостина, О. Сухова не змінювало загальної незадовільної картини як у зв'язку з недосконалістю підручників, так і з недостатньою кількістю їх.

Оскільки комплексні програми піддавалися критиці вчителями, громадськістю, Наркомос УСРР робить кілька спроб удосконалення комплексних програм, в основному зберігаючи названі підходи до побудови змісту географічної освіти. Однак шкільні програми 1930 р. характеризуються впровадженням методу проектів, за якими фізична географія повністю зникає зі змісту освіти.

Постанова ЦК ВКП(б) від 5. 09. 1931 р. відновлює в школі предметну систему. Приділяється увага вивченню фізичної географії на основі краєзнавчого матеріалу. Географію включають до предметів, які складають основи наук, створюються нові програми і підручники.

У Постанові ЦК ВКП(б) від 25. 08. 1932 р. “Про навчальні програми і режим у початковій школі” йшлося про необхідність ліквідації попередньої практики складання місцевих навчальних планів. Урок стає головною формою навчальних занять. Учителі повертаються до системного викладу навчального матеріалу у поєднанні із самостійною роботою учнів, виконанням письмових та графічних робіт, демонстраціями дослідів, проведенням екскурсій.

Постанова ЦК ВКП(б) і РНК СРСР „Про викладання географії в початковій середній школі”(1934 р. ) в цілому сприяла становленню шкільної географії, започаткувала принципово новий етап в розвитку географічної освіти. Утверджується географічний зміст предмета, географія входить у навчальний план школи як обов'язкова дисципліна, підноситься її престиж. Збільшується кількість годин на її вивчення, акцентується на засвоєнні учнями географічної номенклатури, використанні карт.

З 1934 р. виходить журнал для вчителів “Географія в школі”. Періодичне видання сприяє поліпшенню викладання географії в школах України. Збільшилася кількість географічної літератури - хрестоматій, довідників, книг про мандрівників та окремі країни. Це давало педагогам можливість підібрати до уроку необхідний матеріал.

Складається нова структура шкільної географічної освіти. Урядовими постановами передбачається концентрична її побудова за ступенями шкіл (початкова, семирічна, середня) та розподіл курсів географії за роками навчання. Поступово протягом кількох років викристалізовується остаточний зміст шкільної географічної освіти, що відображається у кількох варіантах навчальних програм для школи. У 1935 р. видаються стабільні програми із загальних курсів фізичної та економічної географії. За цими програмами з невеликими змінами школи працювали досить тривалий час. Створюються авторські колективи для складання підручників географії, видаються серії географічних карт, картин, таблиць.

Покращенню викладання сприяло і створення нових навчальних посібників та приладдя. З 1937-1939 рр. їх випускали підприємства системи Наркомосу в Києві, Харкові, Одесі, Дніпропетровську, Полтаві. Відповідно до шкільних програм розроблялися і підручники географії, які вперше почали видаватися як постійні. До створення підручників залучалися відомі географи - М. Баранський (“Економічна географія СРСР” для 8 класу), І. Вітвер (“Еконо-мічна географія зарубіжних кра-їн” для 9 класу), С. Чефранов (“Фізична географія СРСР” для 7 класу), Г. Іванов, О. Добров (“Географія частин світу” для 6 класу), О. Барков, О. Половінкін (“Фізична географія” для 5 класу), П. Терехов, В. Ерделі (“Елементарна географія” для 3-4 класів).

Вивчення географії в нових умовах значно підвищило її статус, рівень фізико-географічних та соціально-економічних знань учнів. Проте у школах ще не вистачало географічних посібників, методичних розробок.

У повоєнні роки основними завданнями школи було забезпечення неперервності освіти, створення умов для повноцінного навчання, приведення структури і змісту підготовки спеціалістів у відповідність до потреб суспільства. Новими ідеями, на яких базувалася робота школи, стало уникнення ранньої спеціалізації, пріоритет загальноосвітніх предметів, політехнізація навчання.

У методиці увага звертається на використання активних методів навчання, підвищення наукового-теоретичного та методичного рівня вчителів, подолання формалізму у вивченні географії. Остаточно формується зміст і структура шкільної географічної освіти радянського зразка. Видаються нові навчальні плани і програми, які сприяють створенню удосконалених підручників (автори І. Мамаєв, М. Ляліков, П. Счастнєв, М. Скаткін, К. Строєв та ін. ). Значна увага приділяється охороні природи, тому екологічні проблеми додаються до змісту всіх шкільних географічних курсів.

Однак цей етап характеризується поступовим зростанням політизації змісту шкільної географічної освіти. Програми та підручники того часу вирізняються ідеологічними стереотипами. Спостерігається тенденція до їх перевантаження цифрами і статистичними оглядами галузей господарства країн, зменшення ролі фізичної географії.

У четвертому розділі “Розвиток теорії та практики шкільної географічної освіти в Україні у 1958-1991 рр. ” розглядаються актуальні питання подальшого становлення шкільної географічної освіти.

Дослідження свідчать, що ухвалення в грудні 1958 р. Закону СРСР „Про зміцнення зв'язку школи з життям і подальший розвиток народної освіти в СРСР” сприяло введенню нових навчальних планів і програм, у яких надавалася перевага політехнічній освіті. Кількість годин на вивчення географії в школі збільшується.

Посилюється увага до краєзнавчої роботи, виходить низка документів, де наголошувалося на необхідності вивчення рідного краю. Цю роботу влада намагалася координувати і спрямовувати у масштабах СРСР та України, оголошуючи всесоюзні та всеукраїнські туристсько-краєзнавчі експедиції та естафети, завданнями яких було ознайомлення учнів з розвитком економіки краю, збір краєзнавчого матеріалу природознавчого змісту.

У 60-ті роки на основі найновіших для того часу досягнень у практиці школи пропагуються педагогічні ідеї та теорії, пов'язані з дослідженням шляхів ефективності навчання і розвитку учнів, формування їх активності і самостійності, стимулювання пізнавальних інтересів, диференціації навчання. Ці ідеї знаходять своє відображення і в методиці географії. На уроках все більш помітним стає перехід від подачі готових знань до методики організації самостійної пізнавальної діяльності учнів. Значна увага приділяється активізації методів викладання, засвоєнню значного обсягу навчального матеріалу під час уроку.

Після повернення школи до 10-річного терміну навчання у 1965-1967 рр. розпочинається розробка нових навчальних програм, в тому числі з географії. Основою для їх розробки стала ідея поєднання нових даних географічної науки з класичним доробком шкільної географічної освіти. Типові навчальні плани та програми в цілому зберігають попередню структуру географічної освіти і розподіл навчального часу між предметами гуманітарного та природничого циклів. Проте спостерігається перевантаження програм теоретичним матеріалом. У курси географії СРСР був включений краєзнавчий матеріал. З 1966/67 н. р. нові навчальні плани і програми стали обов'язковими. Кількість годин на вивчення географії дещо скоротилася.

У зв'язку з введенням нових програм органи керівництва освітою звертають особливу увагу на науково-методичне забезпечення всіх курсів шкільної географії. Видаються нові підручники, зокрема з географії Української РСР (автор Т. Діброва), перевидаються підручники для усіх класів. Акцентується увага на роботі географічного кабінету, який стає центром позакласної роботи школи. Формуються нові підходи до перевірки і оцінювання знань, умінь і навичок учнів.

Аналіз та узагальнення теорії і практики навчання географії у зазначений період, створення програм і підручників, а також методичних досліджень тих років дозволяють розцінювати цей період як плідний у розвитку шкільної географічної освіти радянських часів.

Аналіз джерел свідчить, що рубіж 60-х-70-х років означено появою офіційних документів, які впливали на зміст викладання географії в школі, конкретизували його концептуальні цілі й завдання, методологічні й теоретичні основи. Проте ці документи не торкалися структури та основного змісту шкільної географічної освіти.

З 1968 р. Міністерство освіти УРСР затверджує перелік типових навчально-наочних посібників і обладнання з географії (більш як сто посібників разом із серіями екранних), що безпосередньо стосувалися вивчення природи. Серед них - настінні карти, картини, таблиці, колекції мінералів і гірських порід, зразки корисних копалин, а до деяких видів посібників пропонувався не тільки демонстраційний, а й роздатковий матеріал.

У 1968 р. виходять “Рекомендації щодо організації роботи географічного кабінету у восьмирічній та середній загальноосвітній школі”. Географічний кабінет школи призначався для проведення навчальних занять і позакласної роботи учнів з географії.

На початку 70-х років змінюються навчальні програми з географії. Вони відображали тогочасний рівень розвитку географічної науки та характеризувалися прагненням до врахування пізнавальних можливостей школярів різного віку. Значна увага приділялася підготовці нових підручників, створенню навчально-наочних посібників, зокрема таблиць, діафільмів, кінофільмів і кінофрагментів.

У методиці 70-х років наголошувалося на значенні самостійних робіт учнів з картою, ілюстраціями підручника, статистичними матеріалами. Ґрунтовно розроблялися питання роботи з контурними картами, комплекти яких були видані для всіх класів і складали одну з основних частин навчально-методичного комплексу з предмета. Робота з контурною картою є важливою вимогою уроку географії, оскільки вона активізує розумову діяльність - шлях до вироблення в учнів стійких і глибоких знань. Пропонувалося виконання на контурній карті різноманітних практичних робіт.

Проте з другої половини 70-х років стали очевидними прояви певного застою у розвитку освіти в цілому та географічної зокрема, які спостергіались і в практиці навчання, і в методичній науці. Про це свідчило насамперед посилення ідеологічної спрямованості підручників та посібників. З'явилися праці, які закликали вивчати географію у контексті чергового з'їзду чи пленуму комуністичної партії. Вони взагалі не містили ніяких положень щодо методики викладання або зводили її до примітивного репродуктивного варіанта. Проявами застою можна вважати і повернення деякої частини вчителів до репродуктивних методів навчання, і відсутність нових методологічних підходів у розробці змісту освіти та ін.

Проведені дослідження дозволяють стверджувати, що період 80-х років ХХ ст. не може бути однозначно оцінений, оскільки наприкінці його, поруч з проявами кризових і застійних явищ, спостерігаємо поштовх до оновлення шкільної географічної освіти.

На початку 80-х років ХХ ст. радянська шкільна географічна освіта була повністю сформованою системою. Вивчення географії проходило за схемою: 2-4 класи - природознавство; 5 клас - початковий курс фізичної географії; 6 клас - географія материків; 7 клас - фізична географія СРСР; 8 клас - економічна географія СРСР; 9 клас - географія світу. Значно розширилося коло географічних питань. Особлива увага приділялась фізичній географії великих регіонів та економічній географії.

Зміст шкільної географічної освіти складався з двох частин: фізичної географії, яка, зважаючи на відмінності законів розвитку природи і суспільства, досліджувала явища природи та їх суть і була пов'язана з астрономією, геологією, геофізикою, геохімією, біологією, та економічної географії, що, вивчаючи явища соціальні (суспільне виробництво і його розміщення), мала тісні зв'язки з історією, політичною економією, економікою та іншими гуманітарними науками. Міжкурсові та міжпредметні зв'язки стали досить важливими у вивченні географії, оскільки вони мали забезпечувати цілісне бачення предмета.

У пояснювальних записках програм наголошується на практичному використанні географічних знань. Важливим елементом організації навчання географії в школі залишався краєзнавчий принцип.

У середині 80-х років методика географії акцентує на подальшому удосконаленні уроку - основної форми організації навчання в школі. Вимогами до уроку географії, сформульованими в ці роки, були: висока науковість, тобто відповідність змісту уроку рівню географічної науки, активізація методів, прийомів, засобів навчання, що їх застосовував учитель. Склалася система методів навчання географії, яка збагатилася новими підходами. Аналіз методичної літератури та її узагальнення дозволили нам скласти систематизоване уявлення про цю проблему.

Сформувалися вимоги до методичного апарату підручників, які полегшували самостійну роботу учнів. За умов панування знаннєвої парадигми освіти значна увага приділялася організації повторення. Поряд з традиційним поточним повторенням учителям пропонувалося запроваджувати продуману систему узагальнюючого повторення.

Період 80-х років ХХ ст. не може бути однозначно оцінений, оскільки наприкінці його поруч з проявами кризових і застійних явищ спостерігається поштовх до оновлення шкільної географічної освіти.

Послаблення ідеологічної диктатури в українському суспільстві наприкінці 80-х років, процеси демократизації і гласності стимулювали розвиток географічної науки, започаткували тенденції до внесення серйозних змін у зміст шкільної географічної освіти, її деполітизації. Удосконалюються програми з географії (1984 р. ). Увага звертається на практичне використання географічних знань. Це сприяло вихованню нового типу особистості, здатної критично мислити, швидко і адекватно реагувати на життєві ситуації. З методичної точки зору така мета обумовлювалася необхідністю розвитку географічної свідомості та мислення учнів і стала однією з провідних методичних проблем цього періоду. Питання такого змісту активно обговорювалися на сторінках педагогічної преси та в педагогічних колективах.

У п'ятому розділі “Розвиток національної географічної освіти в умовах незалежності України” розглядаються процеси реформування змісту шкільної географічної освіти.

У цілому наприкінці ХХ ст. можна було вести мову про завершення початкового етапу формування шкільної географічної освіти в умовах незалежності України.

Перебудовчі процеси в Україні кінця 80-х - початку 90-х рр. сколихнули нацiональну самосвідомість, пожвавили національну культуру, нацiональну освiту. Змінились підходи і до вивчення шкільних географічних курсів, зумовлені перетвореннями, що відбулися в суспільстві.

У 1992 р. вийшли нові програми з географії для денних і вечірніх шкіл. Інтеграція і глобалізація соціальних, економічних процесів, розбудова української держави потребували модернізації освітнього простору, активізували проблему варіативності змісту шкільної географічної освіти. Створюються нові географічні факультативи, нові варіативні програми з географії. Так, за одним варіантом вивчались: у 7-8 класах - географія материків та океанів, у 9-му класі - курс “Географія України”, за іншим: у 7-му класі - географія материків та океанів, у 8-9-му класах - курс “Географія України”. Проте недостатнє навчально-методичне забезпечення кожного варіанта, особливо в першій половині 90-х рр. , викликало цілу низку ускладнень у навчально-виховному процесі з географії.

З 1997 р. у класах географічного профілю та класах з поглибленим вивченням цього предмета географія стала викладатися за спеціальними програмами (“Програми факультативів і спецкурсів з географії та основ економіки”, “Програми з географії для профільних класів” тощо).

У середині 90-х рр. розгорнулася напружена робота з якнайшвидшого забезпечення шкіл новими підручниками, які відповідали б новим завданням шкільної географічної освіти. З'явилися альтернативні, пробні та інші підручники і навчальні посібники (автори Г. Кобернік, Р. Коваленко, В. Корнєв, Л. Круглик, П. Масляк, В. Пестушко, В. Сасихов, А. Сиротенко, О. Скуратович, Г. Уварова, П. Чернов, П. Шищенко та ін. ). Упродовж 90-х рр. з усіх курсів географії були видані не лише підручники, а й робочі зошити (О. Галус, Т. Гільберг, Ф. Заставний Г. Кобернік, А. Сиротенко та ін. ), атласи, контурні карти; хрестоматія з географії України (П. Масляк і П. Шищенко), посібники для контролю за рівнем засвоєння учнями знань. Регулярно виходили журнал “Географія та основи економіки в школі”, газета “Географія. Краєзнавство. Туризм”. Особлива увага приділялась виготовленню картографічного матеріалу. У 2001 р. з'являються нові програми з географії, за якими школи працюють і сьогодні.

Проведенний аналіз дозволяє стверджувати, що за останні роки теорія і практика вітчизняного підручникотворення, зокрема з географії, збагачуються важливими положеннями, пов'язаними з новими підходами до питань конструювання змісту освіти, адже новi програми і пiдручники з географії мають вiдповiдати сучасному рiвню географічної науки, бути методично спрямованими й дидактично досконалими. Удосконалюються й інші засоби навчання географії: кабінет географії з відповідним обладнанням і плануванням (робоче місце вчителя, меблі й робочі місця для учнів, сховища навчально-наочних посібників, каталог засобів навчання); польова навчальна база; аудіовізуальні засоби, комп'ютери та ін.

Процес удосконалення змісту і методів шкільної географічної освіти продовжується у зв'язку з переходом української школи на 12-річний термін навчання.

В основу сучасного реформування освіти закладені такі важливі пріоритети, як гуманізація та гуманітаризація. Серед гуманістичних цінностей розвитку системи освіти і виховання виділяється головна - орієнтація на розвиток особистості. Важливими засадами, на які опираються в процесі вивчення географії, є фундаменталізація, інтеграція, комп'ютеризація.

Зміст шкільної географічної освіти має неабиякі можливості в плані використання нових технологій. Однією з таких технологій, які застосовуються на уроках географії, є модульне навчання. Модуль - це цільовий функціональний вузол, у який об'єднані навчальний зміст і технологія оволодіння ним. Ознаки модульної технології - гнучкість, динамічність, мобільність, можливість проводити модульні уроки на різних етапах навчального процесу (вивчення, закріплення, узагальнення), зміна форм спілкування вчителя з учнями. Модуль передбачає індивідуальну самостійну роботу учня, партнерську роботу в парах, роботу в групі.

Важливою у сучасному навчанні географії є технологія проблемного навчання, коли педагогічний процес передбачає створення вчителем проблемних ситуацій, навчає учнів самостійно шукати та оцінювати інформацію, вирішувати проблеми, формує у школярів уміння бачити протиріччя.

Учителі географії вважають перспективним навчання за допомогою опорних логічних конспектів (сигналів). Основою цієї технології є розробка вчителем і системне використання на уроках спеціальних засобів навчання - конспектів, що являють собою стислу, певним чином закодовану навчальну інформацію. Передбачається необхідність виділення етапів у вивченні матеріалу, використання творчих прийомів засвоєння навчального матеріалу у символах та малюнках. Ці технології використовують в індивідуальній та груповій роботі з учнями.

На сьогодні в навчанні географії широко використовуються технології інтерактивного навчання та проектні технології. Технології проектної діяльності вимагають від учителя особливої підготовки учнів, пояснення завдань, способів їх виконання, вимог до оформлення результатів. Вони також передбачають застосування “портфоліо” (навчальний портфель учня). Технологію “портфель учня” розглядають як інструмент, спрямований на самопізнання учня внаслідок самооцінки власної праці. Йдеться про оцінку особистістю самої себе, своїх можливостей, якостей, здібностей. Самооцінка є важливим регулятором поведінки людини, від неї залежать взаємини з оточуючими, критичність і вимогливість до себе.

У дисертації обгрунтовано, що актуальними проблемами методичної науки є:

- розробка нового змісту шкільної географічної освіти, яка відповідає сучасним вимогам суспільства та освітнім потребам особистості;

- побудова уроку та інших форм навчання з позицій особистісно орієнтованого і компетентнісного навчання. У методичній літературі останніх років наголошується на тому, що в процесі підготовки до уроку досвідчений учитель завжди конструює у своїй свідомості його модель. Він визначає пізнавальні потреби учнів і на цій основі формулює навчальну, розвивальну, виховну цілі уроку, продумує його очікувані результати, шляхи актуалізації та мотивації навчальної діяльності учнів, добирає матеріал за змістом, використовуючи при цьому не лише підручник, а й інші джерела знань, продумує доцільну структуру уроку, зміст і способи організації пізнавальної діяльності кожного учня, шляхи формування в учнів необхідних навчальних і практичних умінь та навичок, обсяг і зміст домашнього завдання. Такий підхід до організації навчання органічно вирішує питання єдності навчання, виховання, розвитку;

- пошуки нових технологій, методичних засобів і методів навчання, удосконалення прийомів і засобів активізації пізнавальної діяльності;

- розробка підходів до оцінки навчальних досягнень учнів з географії за 12-бальною шкалою, але з урахуванням сучасних напрацювань в теорії оцінювання навчальних досягнень. Учитель має звертати увагу на сформованість у школярів комплексу предметних та ключових компетенцій. Основні компетенцї учня мають бути відповідями на виклики, які висунуло сучасне життя з його складними природними, політичними, соціальними та економічнми процесами, що відбуваються в державі та світі. Розуміння саме цих процесів і напрацювання в теорії розвитку відповідних компетентностей особистості є завданням методики географії;

- розвиток предметного комплексу шкільної географічної освіти, зокрема розробка нових курсів для основної та профільної школи, збереження в середній школі країнознавчих курсів на основі комплексного країнознавства;

- застосування принципів і положень сугестопедичного навчання у вивченні географії. За останні роки вченими розроблені рекомендації, виконання яких допоможе вчителю створити відповідні психолого-педагогічні умови для успішного використання методу на уроках географії.

Дослідження дозволяють стверджувати, що сьогодні, як і в минулому, географічні знання важливі для нормальної життєдіяльності кожної людини в суспільстві та довкіллі. Їх унікальність полягає в тому, що вони реалізують світоглядну функцію, котра є головним завданням будь-якого шкільного предмета і формує соціально-політичну, наукову, філософську, етичну, релігійну, моральну, естетичну орієнтацію людини. Саме з світоглядом пов'язано у людини і вирішення нею кардинальних життєвих проблем, вибір шляху, визначення сенсу буття, формування життєвої позиції. Він є інтегруючим чинником, ядром духовного світу людини, найвищою сходинкою її духовного формування. Тому найважливіше завдання сьогоднішнього розвитку шкільної географії - це посилення і повноцінна реалізація її світоглядного потенціалу, соціального звучання, виховної значущості.

Проведене дослідження дає можливість зробити низку важливих теоретичних та практичних висновків і узагальнень.

1. Під шкільною географічною освітою розуміємо цілісне й системне суспільно-педагогічне утворення, що поєднує: практику навчання географії (певним чином організований процес навчання предмета у вигляді різних курсів на різних ступенях школи), теорію навчання (під нею розуміємо методику навчання географії як окрему педагогічну дисципліну, що досліджує процес навчання в його внутрішніх і зовнішніх зв'язках та закономірностях), процес управління географічною освітою.

Шкільна географічна освіта - цілісна педагогічна система, структура якої містить цілі, завдання, зміст освіти, де у вигляді окремих курсів відображені здобутки географії як науки, методи, засоби і форми організації навчально-виховного процесу, теоретичні та прикладні ідеї і надбання методики викладання.

2. Розвиток шкільної географічної освіти - це сукупність послідовних етапів, що змінюються під впливом як зовнішніх соціокультурних умов, так і внутрішніх чинників педагогічного процесу - зміни наукової парадигми та педагогічного дискурсу - і відрізняються змістом, основними характеристиками і тенденціями. Зміну етапів обумовлено також розвитком географії як науки і еволюцією соціального замовлення суспільства, котрі впливають на вивчення географії в школі. Послідовність і різноманітність цих етапів дають підставу для об'єктивного осмислення тенденцій та протиріч розвитку системи в цілому, історичного аналізу логіки побудови предметів географічного циклу, з урахуванням ролі, яку вони відіграють у формуванні особистості.

3. У дисертації виділено та охарактеризовано чотири основні періоди формування та функціонування системи шкільної географічної освіти в Україні ХІХ-ХХ століть.

Запропонована періодизація дала можливість виявити зміни у шкільній географічній освіті в кожному періоді, взаємозв'язок між попередніми та наступними етапами розвитку; осмислити найбільш позитивні підходи до викладання географії; сформувати цілісне системне уявлення про розвиток шкільної географічної освіти в Україні як про педагогічне явище.

Система шкільної географічної освіти в Україні пройшла довгий і складний шлях розвитку. Основними історичними віхами цього шляху виступає реформування системи, що може бути визначене як якісно новий період розвитку, в процесі якого спостерігаються: зміна структури і змісту навчання, нові та якісно видозмінені тенденції у розвитку форм і методів навчання, висвітлення проблем змісту та методики у методичній літературі; вихід у світ нового покоління підручників, методичних посібників, засобів навчання тощо.

У розвитку шкільної географічної освіти виділяємо наступні періоди:

І-й період - ХІХ ст. - початок ХХ ст. - становлення природознавства і географії як шкільних дисциплін. Він характеризується різновекторними процесами у розвитку досліджуваного феномена. Ми виділяємо два етапи розвитку шкільної географічної освіти: 1800-1864 рр. - формування елементів шкільної географічної освіти і 1864-1905 рр. - розвиток шкільної географічної освіти як цілісної системи.

На початку ХІХ ст. природничі дисципліни починають вводитися в навчальні плани, проте постійні зміни у структурі освіти, які призводили до скорочення кількості годин з географії, відсутність кваліфікованих учителів і стабільних підручників не забезпечували ефективного навчання.

Упродовж 1864-1905 рр. відбувається формування основних елементів системи шкільної географічної освіти, зокрема її змісту та напрацювання таких методів, як спостереження та екскурсії, де учні ознайомлюються з оточуючим середовищем і усвідомлюють взаємозв'язки в природі. Наголошується на необхідності тісного зв'язку науки з практичним життям.

ІІ-й період - 1905-1920 рр. - період педагогічних пошуків та інновацій у контексті спроб розбудови української національної освіти, в якому спостерігаються якісні зрушення у розвитку домінуючої освітньої парадигми. Проходить відбір нового змісту навчального матеріалу. Проте основна спрямованість навчання географії залишалась репродуктивною. У методах навчання більше уваги приділялося стимулюванню пізнавальної активності та інтересів школярів. Відповідним чином трансформувались і засоби навчання географії.

Створення української держави сприяло піднесенню національного духу, зароджується нова українська школа. 1917-1920 рр. - роки зіткнення у шкільній географічній освіті традиційних для неї напрямів розвитку з новими, народженими як національною революцією, так і становленням радянської школи в Україні.

ІІІ-й період - 1920-1991 рр. - розвиток радянської системи шкільної географічної освіти. В середині цього періоду виділяємо кілька етапів:

1920-1934 рр. - викладання географії як складової комплексних програм. Педагогічні пошуки будуються на принципах природовідповідності у поєднанні з українізацією. Становлення елементів трудової школи в цей період знаходить відображення у розробці й апробації методистами-географами і вчителями педагогічних технологій, спрямованих на розвиток творчої особистості дитини у процесі трудової діяльності. Отримують розвиток загальнодидактичні підходи в організації навчально-виховного процесу в руслі освітньої парадигми школи праці. Розробляються методики викладання географічних знань, які носять дослідницький характер, вимагають самостійності та ініціативи школярів, спрямованості на практичний матеріал.

Постанови радянської держави про школу 30-тих років зумовили якісні зрушення в системі шкільної географічної освіти: запроваджувалася цілісна методична концепція систематичного викладання географії, було відновлено викладання географії як самостійного предмета, створено систему шкільної географічної освіти, визначено структуру, обсяг і зміст географічних курсів за роками навчання.

Наступний етап - 1934-1958 рр. - становлення основ радянської системи шкільної географічної освіти. Посилюється політизація та русифікація школи, її централізація, ліквідація особливостей освітньої системи України. Використовуються такі ж навчальні плани, програми, підручники з географії, як і на всій території Радянського Союзу. Удосконалюється система вивчення географії, увага приділяється практичним роботам, спостерігаються зміни у змістовому наповненні програм.

Хрущовська “відлига” стала значним поштовхом для відродження творчого потенціалу, що стимулювало розвиток науки та системи освіти. Зміст географічних курсів звільняється від другорядного матеріалу, скорочуються та переробляються за концентричним принципом програми та підручники, хоча політизація та ідеологізація змісту зберігається.

Кінець 50-х - 60-ті роки - завершення формування радянської системи шкільної географічної освіти. Аналіз та узагальнення теорії і практики навчання географії у зазначений період, зокрема процесів створення програм і підручників з географії, викладання за ними, а також методичних досліджень тих років дозволяють розцінювати цей період як плідний у розвитку шкільної географічної освіти. Рубіж 60-х--70-х років характеризується появою офіційних документів, які впливали на зміст шкільного викладання географії, конкретизували його концептуальні цілі й завдання, методологічні й теоретичні основи. Проте ці документи не торкалися структури та основного змісту шкільної географічної освіти.

Наступний етап - 70-ті роки - розвиток радянської системи шкільної географічної освіти. Змінюються навчальні програми з географії, які враховують пізнавальні можливості школярів різного віку та відображають необхідний рівень розвитку географічної науки. Значна увага (у зв'язку зі змінами у програмі) приділяється підготовці нових підручників, створенню навчально-наочних посібників, які використовуються на уроках географії, зокрема таблиць, діафільмів, кінофільмів і кінофрагментів. Повертаються до лінійної структури викладання географії.

Виділяємо етап - 80-ті - 1991 рр. - наростання суперечностей і явищ стагнації у системі шкільної географічної освіти.

Процеси демократизації зумовили зміни та якісні зрушення в географічній освіті лише з другої половини 80-тих рр. Основними тенденціями у розвитку географічної освіти були: посилення практичної спрямованості курсу; активізація навчання; організація самостійної пізнавальної діяльності учнів; удосконалення підручників, навчально-методичного забезпечення.

ІV-й - 1991 р. - початок ХХІ ст. - становлення і розвиток національної системи шкільної географічної освіти.

З 1991 р. розпочинається новий період розбудови школи незалежної України, що передбачає зміни у вивченні шкільних географічних курсів. Він характеризується тим, що накопичений позитивний потенціал поклав початок змінам в усій системі шкільної географічної освіти. Активізація національного чинника в умовах незалежності України сприяє докорінному оновленню шкільної географічної освіти. Навчальні плани дозволяють вводити географію не лише в інваріативну, а й варіативну частини. Діють профільні класи з поглибленим вивченням природничих дисциплін. Створено стандарти, видається значна кількість навчально-методичної літератури.

4. У досліджуваному періоді були представлені два основні підходи до структури змісту окремих географічних курсів: лінійний, який давав можливість виділити час на більш глибоке вивчення одних географічних тем за рахунок скорочення інших, синхронізувати викладання різних курсів географії; концентричний, що адаптував курси до вікових особливостей учнів, маючи на увазі перспективу повернення до найбільш важливого матеріалу у наступному концентрі, що створювало завершуючі цикли навчання географії в середині єдиної системи.

Дослідження дозволило проаналізувати основні тенденції в розвитку методики навчання, зв'язок між змістом та методами. Для ХІХ століття характерний репродуктивний метод навчання, не завжди зрозуміле заучування значної кількості географічної номенклатури. Методика навчання залежала від змістового наповнення курсу географії, від змін, поданих у нормативних документах.

Загальними напрямами в удосконаленні методів навчання географії в ХХ столітті були: активізація пізнавальної діяльності учнів у процесі навчання, пошук різноманітних прийомів організації самостійної роботи, розвиток географічного мислення.

У 1900-1915 рр. , 1917-1920 рр. , 1950-1960-ті рр. спостерігається послаблення ідеологічного диктату, відносна деполітизація змісту, що сприяло пожвавленню методичної думки, активним пошукам удосконалення методів навчання. Проте в 1930-1950-ті рр. , 1970-1980-ті рр. посилення ідеологізації змісту за умов командно-адміністративної системи призвело до застійних явищ у розвитку методів навчання, зниження інтересу учнів до предмета.

Аналіз історико-педагогічного процесу показав, що впродовж досліджуваного періоду найбільш поширеною формою організації навчально-виховного процесу був урок, котрий у ХІХ столітті мав різну тривалість. У другій половині 1920-х років застосовується бригадно-лабораторний метод викладання, що приходить на зміну уроку.

З кінця 1980-х рр. спостерігається використання нетрадиційних форм організації навчання. В основному пошуки форм і методів навчання пов'язані з удосконаленням уроку: розробкою різних типів та структури уроку, організацією групової роботи тощо. Особлива увага приділяється проведенню практичних робіт з географії.

Методика навчання географії як окрема галузь педагогічного знання зародилася на початку ХХ століття. Спочатку методичні розробки висвітлювали загальні підходи окремих авторів до певної кількості проблем. У перші десятиліття з'явилися фундаментальні дослідження та публікації щодо використання наочності, практичного спрямування предмета та ін.

З другої половини 1920-х рр. методичні розробки змінюються дидактичними, пов'язаними з методикою викладання географії. Розглядаються питання про зв'язок географічного матеріалу з життям, самостійність та активність учнів у навчанні, розвиток пізнавального інтересу. В 1930-1940 рр. рівень методичних досліджень знизився, вони нагадують методичні рекомендації. 1950-1970-ті рр. - новий етап у розвитку методики навчання. Визначено предмет, методи, завдання методики як педагогічної науки, виокремлюються складові частини: загальна методична теорія, методика вивчення конкретних курсів. Розробляються системи методів та засобів навчання, специфічних для географії. У ці роки видається значна кількість методичної літератури, розробляються вимоги до підручників та методичних посібників.

Для 80-х років характерне зниження теоретичного рівня досліджень, переважають рецептурно-методичні підходи у методичних роботах, орієнтовані на відтворення навчання.

З 1991 року започатковано новий етап розвитку методики. Зміни, що відбулися в системі географічної освіти, стимулюють її розвиток. У сучасні технології навчання географії включається досвід українських учителів щодо організації навчальних екскурсій як особливого методу навчання. Продуктивним способом організації пізнавальної діяльності є різноманітні творчі роботи учнів, які широко використовуються вчителями. Безперечний інтерес для сучасної школи викликають різні види самостійної роботи, методика організації навчальних досліджень учнів, різноманітні прийоми використання краєзнавчого матеріалу тощо.

5. Географічна освіта - важливий чинник, який сприяє формуванню громадянина України. Це забезпечить географії чільне місце у навчальному плані середньої загальноосвітньої школи. Географія як шкільний предмет сьогодні зорієнтована на формування широкого спектра світоглядних знань, умінь, компетентностей, а це сприятиме соціалізації особистості, підготовці її до життя, раціональної, продуктивної, творчої діяльності.

Поштовхом для розвитку концептуальних основ шкільної географічної освіти у світі стала Міжнародна хартія, рекомендована Комісією з географічної освіти Міжнародного географічного союзу. В Хартії ґрунтовно викладені положення про роль і значення географічної освіти у сучасному світі, підходи до визначення її змісту та методів викладання, напрями розвитку шкільної географічної освіти щодо підвищення її ефективності та якості.

Зміст географічної освіти, закладений у Державному стандарті освіти України, є основою розвитку української шкільної географічної освіти. Очевидним сьогодні є першочергове удосконалення розвивальної і виховної складових змісту шкільних курсів географії, підвищення його ефективності у формуванні географічної компетентності учнів. Потребує осмислення і включення географії до освітньої галузі стандарту “Природознавство”.

Шкільна географічна освіта відіграє важливу роль у політичній, соціальній, етичній, естетичній та екологічній освіті. Вона забезпечить розвиток взаєморозуміння, толерантності, спрямованих на підтримку миру між народами через такі принципи: повага до всіх людей, їх культури, історії, поглядів і способів життя; усвідомлення не лише прав, але й обов'язків кожної людини, країни у ставленні одна до одної; розуміння необхідності міжнародної солідарності й співпраці; готовності кожного громадянина брати участь у вирішенні тих чи інших проблем.

6. Для змісту шкільної географії прогнозуємо “олюднення” та показ географічних явищ і процесів перш за все “через людину”. Посилення теоретико-методологічної бази науки, зростання її практичної значущості відображатиметься на відборі змісту та в структурі предметних курсів з географії в школі. Посилиться її практична складова, вирішуватимуться проблеми навколишнього середовища.

Увага приділятиметься вивченню своєї країни. Прогнозуємо збереження в середній школі країнознавчих курсів, проте не на основі фізико-географічного чи економіко-географічного, а на основі комплексного країнознавства.

Підвищиться увага до картографічних знань та умінь учнів, які мають стати основою для отримання географічної інформації. Докорінно зміняться і підручники. При відборі матеріалу будуть ураховані провідні тенденції оновлення освітнього простору. Буде підсилено навчальний матеріал усіх курсів географії питаннями сталого розвитку суспільства.

Специфічними особливостями вивчення географічних дисциплін буде їх відкритість майбутньому, здатність до передбачення на основі постійної переоцінки цінностей, налаштованість на конструктивні дії в оновлювальних системах. Важливим для покращення якості знань з географії буде створення і реалізація нових технологій та методик навчання, які забезпечать необхідне засвоєння матеріалу, що вивчається, з меншою затратою сил, енергії, часу. Із застосуванням сучасних інформаційних технологій стане реальним одержання різноманітного географічного матеріалу. Впровадження програмних засобів дозволить розв'язати проблему інтенсифікації навчання без перевантажень учнів.

Формуючи географічну картину світу, географія дасть можливість комплексно розглядати природу, змусить замислюватись над єдністю природних об'єктів, впливом людини на природне середовище. Географія вплине на соціальне виховання учня, на процес засвоєння культури суспільства, в якому він має реалізуватися як особистість.

Зростає потреба у більш повному й оперативному використанні результатів історико-педагогічних досліджень на теоретичному і, особливо, прагматичному рівнях, зокрема за розробки методолого-теоретичних засад і концепцій розвитку шкільної географічної освіти для створення сучасної нормативної бази й удосконалення комплексу науково-методичних матеріалів географічної освіти з метою демократизації та гуманізації діяльності загальноосвітніх закладів. Назріла необхідність започаткувати створення наукового центру з організації, відбору та впровадження результатів історико-педагогічних досліджень.

Вивчення тенденцій розвитку шкільної географічної освіти прискорить реформування української школи та шкільної географії. Це сприятиме взаємному обміну досвідом, всебічному збагаченню, відкриє можливості для підвищення ефективності роботи сучасної української школи, буде відповідати світовим тенденціям розвитку шкільної географії.

Подальших розробок на інших історичних етапах потребують проблеми підготовки вчителя географії, розвиток географічної і педагогічної освіти з урахуванням вітчизняних надбань та зарубіжного досвіду.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ ВІДОБРАЖЕНО В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Природа на службі людини / Осадчий В. П. , Шоробура І. М. - Хмельницький, 2004. - 326 с. - Бібліогр. : с. 336-339. (Проаналізовано природні ресурси Хмельницької області та їх використання в господарському комплексі Хмельницької області, еколого-економічні аспекти раціонального природокористування).

2. Шоробура І. М. Шкільна географічна освіта: історія, проблеми, перспективи. - Кам'янець-Подільський: Абетка, 2005. - 350 с. - Бібліогр. : с. 303-347.

3. Шоробура І. М. Геологія у шкільному курсі географії та позашкільному краєзнавстві: Методичний посібник. - Хмельницький: Вид-во ХГПІ, 2004. - 25 с.

4. Шоробура І. М. Урок географії в сучасній школі. - Хмельницький: Вид-во ХГПІ, 2004. - 54 с.

5. Дидактика: курс лекцій / Шоробура І. М. , Шквир. О. Л. - Хмельницький Вид-во ХГПІ, 2005. - 90 с. (Розроблено питання щодо методів і засобів навчання, питання контролю за навчально-пізнавальною діяльністю учнів)

6. Загальні основи педагогіки: курс лекцій / Шоробура І. М. , Шквир. О. Л. - Хмельницький: Вид-во ХГПІ, 2005. - 92 с. (Розроблено питання історії виникнення професії вчителя; становлення педагогіки; загальні питання педагогіки).

7. З любов'ю до життя / Берека В. Є. , Шоробура І. М. - Кам'янець-Подільський: Абетка, 2005. - 125 с. (Проаналізовано внесок вченого у розвиток педагогічної науки, методику викладання географії в сучасній школі).

8. Шоробура І. М. Роль педагога в процесі виховання // Наукові записки. Серія: Педагогіка та психологія: Зб. наук. праць. - Вінниця, 2002. - Вип. 6. - С. 46-48.

9. Шоробура І. М. Василь Сухомлинський про роль сім'ї у формуванні моральних цінностей особистості // Наукові записки Тернопільського держ. пед. ун-ту ім. В. Костюка. Серія: Педагогіка: Зб. наук. праць. - Тернопіль, 2002. - № 5. - С. 220-222.

10. Шоробура І. М. Ю. Й. Сіцінський і Поділля // Історія педагогіки у структурі професійної підготовки вчителя. Серія соціально-педагогічна: Зб. наук. праць. - Кам'янець-Подільський: Вид-во “Абетка-Нова”, 2002. - Вип. 3, том 2. - С. 208-213.

11. Шоробура І. М. Географія в програмі “Проект єдиної школи на Вкраїні” як джерело дослідження розвитку географічної освіти // Географія та основи економіки. - К. : Педагогічна преса. - 2003. - № 2. - С. 40-42.

12. Шоробура І. М. Становлення шкільної географічної освіти в Україні (до середини ХІХ століття) // Вісник Житомирського педагогічного університету: Зб. наук. праць. - Житомир, 2003. - Вип. 12. - С. 242-245.

13. Шоробура І. М. Початки шкільної географії // Педагогічні науки: Зб. наук. праць. - Херсон, 2004. - Вип. ХХХVІІ. - С. 68-72.

14. Шоробура І. М. Сучасні проблеми виховання та шкільна географія // Сучасні інформаційні технології та інноваційні методики навчання у підготовці фахівців: методологія, теорія, досвід, проблеми: Зб. наук. праць. - Київ - Вінниця, 2004. - Вип. 5. - С. 140-148.

15. Шоробура І. М. Виховні можливості шкільної географії // Педагогіка і психологія формування творчої особистості: проблеми і пошуки: Зб. наук. праць. - Київ - Запоріжжя, 2004. - Вип. 32. - С. 380-385.

16. Шоробура І. М. Проблеми початкової природничої освіти в Україні (ХVІІІ- середина ХІХ ст. ) // Педагогіка і психологія формування творчої особистості: проблеми і пошуки: Зб. наук. праць. - Київ - Запоріжжя, 2004. - Вип. 33. - С. 216-221.

17. Шоробура І. М. Педагогічна майстерність майбутнього вчителя // Зб. наук. праць. - Хмельницький: Вид-во Національної академії ДПСУ, 2004. - № 30, частина ІІ (спеціальний випуск). - С. 241-243.

18. Шоробура І. М. Витоки географічних знань // Наукові записки. Серія: Педагогіка та психологія: Зб. наук. праць. - Вінниця, 2005. - Вип. 12. - С. 167-170.

19. Шоробура І. М. Сучасні педагогічні технології на уроках географії // Вісник Житомирського державного педагогічного університету: Зб. наук. праць. - Житомир, 2005. - Вип. 21. - С. 75-78.

20. Шоробура І. М. Розвиток української географічної науки (початок ХХ століття) // Вісник Житомирського державного педагогічного університету: Зб. наук. праць. - Житомир, 2005. - Вип. 25. - С. 77-80.

21. Шоробура І. М. Методичне забезпечення шкільної географії // Педагогічні науки: Зб. наук. праць. - Херсон, 2005. - Вип. ХХХІХ. - С. 132-136.

22. Шоробура І. М. Глобалізація та її відображення в шкільній географії // Науковий вісник Чернівецького університету. Педагогіка та психологія: Зб. наук. праць. - Чернівці: Рута, 2005. - Вип. 248. - С. 190-197.

23. Шоробура І. М. Контроль за викладанням географії в сучасній школі // Науковий вісник Чернівецького університету. Педагогіка та психологія: Зб. наук. праць. - Чернівці: Рута, 2005. - Вип. 278. - С. 202-207.

24. Шоробура І. М. Проблеми шкільної географії на початку ХХ століття // Педагогіка і психологія формування творчої особистості: проблеми і пошуки: Зб. наук. праць. - Київ - Запоріжжя, 2005. - Вип. 34. - С. 223-229.

25. Шоробура І. М. Переосмислення ролі шкільної географії в 20-х рр. ХХ ст. // Педагогіка і психологія формування творчої особистості: проблеми і пошуки: Зб. наук. праць. - Київ - Запоріжжя, 2005. - Вип. 35. - С. 297-303.

26. Шоробура І. М. Навчальні заклади Проскурова в ХІХ столітті // Педагогіка і психологія формування творчої особистості: проблеми і пошуки: Зб. наук. праць. - Київ - Запоріжжя, 2005. - Вип. 36. - С. 339-343.

27. Шоробура І. М. Реалізація сучасних тенденцій розвитку освіти у шкільному курсі географії // Зб. наук. праць. - Хмельницький: Вид-во Національної академії ДПСУ, 2005. -- № 35, частина ІІ. - С. 66-68.

28. Шоробура І. М. Позиції шкільної географії в 1970-80 рр. // Науковий часопис Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова. Серія 16. Творча особистість учителя: проблеми теорії та практики: Зб. наук. праць. - К. : НПУ, 2005. - Вип. 4 (14). - С. 92-96.

29. Шоробура І. М. Проблеми толерантного виховання у шкільному курсі географії // Педагогіка і психологія формування творчої особистості: проблеми і пошуки: Зб. наук. праць. - Київ - Запоріжжя, 2006. - Вип. 38. - С. 332-337.

30. Шоробура І. М. Психолого-педагогічні основи вивчення географії // Науковий вісник Чернівецького університету. Педагогіка та психологія: Зб. наук. праць. - Вип. 295. - Чернівці: Рута, 2006. - С. 196-203 .

31. Шоробура І. М. Проблема періодизації процесу розвитку шкільної географічної освіти // Зб. наук. праць Уманського державного педагогічного університету ім. Павла Тичини. Частина 2. - К. : Міленіум, 2006. - С. 252-260.

32. Шоробура І. М. Проектування технологій на уроках географії // Оновлення змісту, форм та методів навчання і виховання в закладах освіти. Наукові записки Рівненського державного гуманітарного університету: Зб. наук. праць. - Рівне: РДГУ, 2006. - Вип. 35. - С. 176-179.