Розвиток творчих здібностей молодших школярів засобами театрального мистецтва в позакласній роботі

У дослідженні ми звертали увагу на те, що естетичне освоєння світу постає в художній формі та в різноманітних видах і жанрах мистецтва, що є специфічною формою людської свідомості. Мистецтво відтворює життя, виявляє істину в художньому образі. Його сила полягає в тому, що воно поєднує загальне в одиничному і особливому, абстрактне, теоретичне - в конкретному.

Комунікативний аспект дослідження творчих здібностей.

У гуртовій діяльності формується система різноманітних комунікативних відносин, що має значний педагогічний вплив на формування творчої співпраці, ставлення молодших школярів до колективу і усвідомлення своєї ролі в ньому.

Комунікація розглядається як засіб соціального спілкування й сприймання інформації. Її значущість й цінність полягає в тому, що вона прокладає людині шлях до осягнення світу як цілісного процесу, в якому органічною частиною є інформаційна складова. Спілкування є основою суспільного життя та життя особистості; у процесі міжособистісної взаємодії складаються різні соціокультурні спільноти, виявляються суспільні відносини, функціонує культура, формуються суттєві особисті характеристики - суб'єктивність, індивідуальність, типологічність. Спілкування є багатогранним процесом, в якому відбуваються “переходи” об'єктивного у суб'єктивне, суспільного в особисте, реалізуються матеріальні й духовні культурні цінності.

У своїх працях Н.Волошина розглядає комунікативні здібності як складну структуру, завдяки якій периферію утворюють якості, що віддзеркалюють рівень сформованості комунікативних умінь. При цьому слід враховувати, що до комунікативного компоненту творчих здібностей належать і соціальні характеристики - мотиви, інтереси, досвід, цілі, що здійснюють визначальний вплив на особливості комунікативної поведінки школярів. Комунікативна здібність виступає як концентруюча можливість суб'єкта [Н.Волошина, с.41].

Театральне мистецтво передбачає створення специфічної атмосфери спілкування, “комунікативного середовища”, що в контексті досліджуваної теми можна розглядати у трьох аспектах: внутрігрупова комунікація; сценічно-ігрова (умовна) комунікація; комунікація “учасник-глядач”.

Внутрігрупова комунікація

Театральне мистецтво багатьма дослідниками вважається засобом творчого самовираження особистості шляхом застосування традиційних прийомів, таких як читання за ролями, заучування поетичних творів, діалогічне спілкування у сценічних діях. Всі вони актуалізують пам'ять, увагу, уяву, фантазію, розвиток мовлення, управління голосом, комунікабельність. Сучасний погляд на природу саме діалогу враховує, що у процесі оволодіння театральними “пропонованих обставинами” [К.Станіславським, с.51], молодші школярі не тільки засвоюють уже відкриті знання, а й занурюються у процес пізнання, пошуку істини, що становить не менш важливий чинник у формуванні їх творчих здібностей. Дослідженнями Г.Костюка, А.Кучерявого та інших встановлено, що діалогічна (групова) робота позитивно впливає на становлення індивідуальності школярів: учням молодшого шкільного віку вдається краще впоратися з розв'язанням різних за складністю завдань в ситуаціях парної роботи, ніж індивідуальної, без будь-якої допомоги. Застосування діалогу в умовах театралізованого дійства має не тільки художньо-творче, а й соціальне обґрунтування [Г.Костюк, с.109].

Думка людини за своєю природою соціальна, вона розвивається в умовах взаємодії з іншими учасниками творчого колективу. Зважаючи на це, на окремих етапах театралізованої діалогічної взаємодії слід проводити обмін думками про зміст діалогу, виправляти, оцінювати як особисті творчі здобутки у моделюванні сценічного образу, так і досягнення своїх партнерів. Діалог у театрально-сценічній діяльності визначається метою, умовами та пропонованими обставинами взаємодії його учасників. При цьому кожен учасник повинен чітко усвідомлювати повноцінність власної діяльності, відчуваючи себе суб'єктом своїх дій, виконуючи діяльність з певним емоційним натхненням, винахідливістю у відтворенні художньо-образного змісту за допомогою не тільки вербальних, а й мімічних, пантомімічних рухових засобів.

Для активізації творчої діяльності дитини важливе значення мають особливості соціального оточення дитини, коло її спілкування. Для залучення дитини в педагогічно організовану позакласну діяльність має бути своєчасно зафіксоване, помічений інтерес дитини до театру. Слід спиратися на бажання дитини виразити себе за допомогою “акторського комплексу”, розвиваючи її здібності за засобами театрального мистецтва: слова, дії, музики, живопису, танку.

Великого значення набуває підтримка дитячого захоплення театральним мистецтвом батьками. Відомі діячі театрального мистецтва зазначають, що іскру любові до театру помітили в них ще в дитячі роки. До цьому спонукали перегляд спектаклів, концертів у філармоніях, коли гра акторів не лишала їх байдужими. Прекрасно зіграні ролі запалювали в них мрію і бажання спробувати свої сили для створення чогось подібного. Акторські здібності - це тільки можливість, а не гарантія того, що дитина буде актором. Для цього потрібна спеціальна освіта [Л.Анциферова, с.183].

Момент успіху, усвідомлення власних можливостей дуже важливий для дитини. Л.Анциферова вказує на те, що “усвідомлені здібності об'єктивуються, особистість виявляє у них нові грані і включає в свою ціннісно-смислову структуру” [Л.Анциферова,с.8].

Сценічно-ігрова (умовна) комунікація. К.Станіславський, В.Немирович-Данченко вважають духовне й зовнішнє перевтілення найважливішими в акторській творчій діяльності: “Якщо така мета дуже недосяжна, як недосяжним є будь-який ідеал, навіть одна посильна спрямованість до нього - невичерпне джерело для роботи, для споглядання, для вивчення життя людей, а відтак, ? і для розвитку і самовдосконалення” [К.Станіславський, с. 448].

Перевтілення відомі діячі театрального мистецтва розглядають як цілеспрямований і контрольований свідомістю творчий процес створення сценічного образу у відповідності з певним задумом драматурга, режисера і самого виконавця. Таке розуміння акту перевтілення наближає його до усвідомлення адекватних процесів в інших видах творчої діяльності (літературної, музичної, образотворчої, хореографічної).

Наголошував К.Станіславський на тому, що формування специфічних “сценічних” (акторських) здібностей, необхідних саме в акторському мистецтві, пов'язані з розвитком особистості в цілому, з удосконаленням багатьох властивостей і ознак, а головне, - глибокого художнього відображення життя на сцені. Творчий процес починається “із заглиблення у зміст драматичного твору”, а мистецтво виконавця-актора полягає в тому, “щоб повірити чужій вигадці, почати жити з нею”, створюючи типові образи, розкривають утаємничений задум п'єси [К.Станіславський, с. 67-68].

Органічне поєднання двох факторів - емоційного захоплення, посиленого інтересу дітей до конкретних “дій в уявному образі” та усвідомлення правдивості, типової і відповідності своїх дій порівняно з творчим задумом - становить характерну особливість процесу перетворення. Сценічне перевтілення - це відтворення в реальній дії образу твору відповідно до ідеї, змісту як автора, так і виконавця.

Комунікація “учасник-глядач”.

Аналізуючи цей вид комунікації, можна визначити кілька моментів.

Перш за все, для дитини виступ на сцені є одним з головних чинників, що мотивує її до занять у театральному гуртку (колективі), до участі в театралізованих позакласних заходах, тобто цей вид комунікації є важливим з мотиваційної точки зору. Тому при організації концертних виступів необхідно зберегти високий мотиваційний потенціал сценічних виступів. Часті покази нівелюють привабливість виступів для учасників, а крім того, нерідко знижують якість репетиційного процесу.

По-друге, слід відзначити важливу роль даного виду комунікації як елементу власне сценічних умінь та навичок, без яких неможливий творчий розвиток дитини засобами театрального мистецтва: виступ на сцені є “завершальним етапом” репетиційного процесу, своєрідною кульмінацією роботи молодших школярів над певною роллю. З практики відомо, що дитина може спокійно поводитися на репетиціях, виявляти певні творчі, сценічні здібності, але має труднощі при виступах перед аудиторією. Слід зазначити, що такі труднощі для молодших школярів менш характерні, ніж для дітей старшого віку, якщо вони не мали досвіду таких виступів. Це свідчить про необхідність раннього залучення дітей до театральної творчості - з дошкільного і молодшого шкільного віку. Саме в таких виступах виробляються особистісні якості, суттєві для реалізації творчих здібностей: долання страху перед іншими людьми, сором'язливості, боязні щось “зробити не так”. У школярів виробляються навички самовпевненості, необхідної для прийняття незалежних суджень, поведінці, коли учні не задумуються, куди “сховати” руки, позбавляються “незграбності”, не бояться постати перед зором інших людей. У процесі нашої роботи ми помічали, що деякі діти стали акуратнішими, стежать за своєю зовнішністю. У багатьох випадках така зміна в поведінці молодших школярів була “приємною несподіванкою” для деяких батьків.

Третій аспект пов'язаний з виробленням відчуття “атмосфери аудиторії”, вміння впливати на аудиторію. Оскільки кожна аудиторія специфічна, у дітей починають вироблятися специфічні навички вловлювати настрої аудиторії, що є творчим моментом у спілкуванні. Саме завдяки цьому моменту “творчості” у дитини починають формуватися первісні уміння і навички спілкування з аудиторією та впливу на аудиторію.

Таким чином, цей вид комунікації має велике значення для розвитку комунікативного аспекту творчих здібностей.

У ході теоретичного дослідження встановлено, що театральне мистецтво є комплексним і доступним засобом розвитку творчих здібностей молодших школярів. Звернення до театрального мистецтва як засобу розвитку творчих здібностей молодших школярів потребує дослідження потенційних можливостей репрезентації картини світу у процесі художнього пізнання, у доступних для дітей формах: сприяти розкриттю явищ дійсності у всій їх динамічності і багатогранності, актуалізувати процес розвитку емоційно-естетичних переживань і водночас сприяти їх осмисленню; оцінювати свої дії, вчинки, вести художній діалог в межах особистих можливостей, набутих знань, практичних вмінь і досвіду. Слід зазначати, що література, образотворче мистецтво, музика, хореографія, народна творчість втілені в мистецтві театру, створюють широку палітру засобів, що надають свободи грі дитячої фантазії, уявленням, інтуїції, художньому мисленню, стимулюючи в цілому як творчий розвиток особистості молодшого школяра, так і його творчі здібності, зокрема.

Специфічність організації занять театральним мистецтвом з молодшими школярами полягає у їх вікових особливостях.

Досліджуючи проблему розвитку творчих здібностей молодших школярів засобами театрального мистецтва, ми спиралися на систему Станіславського, оскільки: а) на неї орієнтується більшість керівників театральних гуртків і колективів; б) в цій системі закладені значні виховні можливості, в тому числі й для творчого розвитку. При цьому ми орієнтувалися на праці вікової психології і педагогіки [27; 45; 76; 98].

Ми спиралися на 5 основних принципів системи К.Станіславського : життєвої правди, ідейної активності мистецтва, що знайшло своє вираження у вченні про над завдання; визначає дії збудником сценічних переживань і сутності акторського мистецтва; органічності творчості актора; принцип творчого перевтілення актора в образ.

Ми дотримувалися твердження, що жодна театральна школа не може і не повинна давати рецепт творчості. Головна її мета - виховати творчу особистість, навчити дитину самостійно створювати необхідні для творчості умови, усувати внутрішні і зовнішні перешкоди, звільнити шлях для творчості. Рухатися ж по цьому шляху учень повинен сам.

Виховання у молодших школярів зовнішньої техніки має на меті надати фізичному апарату дитини (її тілу) чутливим до внутрішнього імпульсу. Не можна з непідготовленим тілом, вважає К.Станіславський, “передавати його несвідому творчість природи, як не можна грати Дев'яту симфонію Бетховена на засмучених інструментах” [К.Станіславський, с. 29].

Залежно від характеру об'єкта слід розрізняти увагу зовнішню і внутрішню. Перша спрямована на об'єкти, що знаходяться зовні самої дитини: люди, предмети, звуки. Об'єктами внутрішньої уваги є відчуття організму (голод, спрага, больові відчуття), думки і почуття, а також образи, створювані уявою чи фантазією. Увага постійно змінює свій характер: то вона зовнішня, то внутрішня, то активна, то пасивна; іноді перебуває у стадії переходу з однієї форми в іншу, може бути сконцентрованою або розсіяною.

Такі характерні риcи уваги зумовлюють ряд вимог до організації діяльності дитячого театрального колективу для розвитку творчих здібностей.

1. Молодші школярі повинні оволодіти умінням розподіляти увагу і виявляти стійку домінанту активної зосередженості.

2. Кожну мить свого перебування на сцені дитина повинна бути активно зосереджена на певному об'єкті в межах сценічного середовища («по той, а не по цей бік рампи, на сцені, а не в залі для глядачів»).

3. Молодший школяр повинен оволодіти не тільки своєю зовнішньою увагою (бачити, чути, відчувати, нюхати, відчувати смак), а й внутрішньою (уміти спрямовувати своє мислення в певному напрямі, пов'язуючи його з певним, наперед встановленим об'єктом).

4. Об'єктом уваги дитини в кожен даний момент має бути те, що є об'єктом уваги сценічного образу за логікою внутрішнього життя останнього.

5. Дитина має навчитися правильно знаходити потрібний об'єкт уваги, відповідно до внутрішнього життя образу.

6. Молодший школяр повинен вчитися перемикати свою увагу з одного об'єкта на інший по безперервній лінії, тобто лінія сценічної уваги у нього не повинна уриватися з моменту його виходу на сцену аж до завершення дії.

7. Дитина повинна прагнути, щоб її увага була не формальною, а творчою. Для цього їй необхідно уміти захоплювати свою увагу, перетворюючи за допомогою своєї фантазії будь-який нецікавий для себе об'єкт не тільки на цікавий, а й необхідний.

В цілому сценічна увага -- це основа внутрішньої техніки дитини-актора, це перша, основна і найголовніша умова правильного внутрішнього сценічного самопочуття, це найважливіший елемент творчого стану дитини. Тому розвиток творчих здібностей молодших школярів засобами театрального мистецтва неможливий без розвитку сценічної уваги.

Творча увага передбачає, що дитина за допомогою своєї фантазії перетворює заданий їй об'єкт на необхідний для себе, потрібний, важливий, цікавий, такий, що їй (дитині) стає важко від нього відірватися. Таким чином, розвиток фантазії є головною складовою процесу оволодіння акторською майстерністю, а творчий розвиток розглядається не лише як результат занять театральною творчістю, а й як необхідна умова виконавсько-сценічної, акторської майстерності.

Як відомо, в молодшому шкільному віці активно розвиваються всі види сприйняття (зорові, слухові, тактильні та ін.) і уявлень (представлений) ? (репродуктивні, продуктивні, статичні).

Будь-яка дія, як відомо, є психофізичним актом: уява про певну дію спонукає мускульну пам'ять. Коли дитина уявно виконує якусь дію, то неодмінно відчуває, як вона скоює ряд рухів, необхідних для виконання цієї дії: вона подумки підходить до партнера, бере його за руку, усаджує в крісло або, навпаки, відчужує партнера, сама від нього відходить і т. п., виголошує уявно всілякі промови -- ніжні, жартівливі, гнівні, супроводжуючи їх різними жестами. У процесі репетицій можна часто спостерігати, як дитина ніби спілкується сама з собою, механічно, непомітно для себе відтворюючи елементи рухів, які вона уявляє. Ці рухи не є власне рухами, а зародками рухів (мускульними уявленнями). Відповідно все, що виникає при цьому у психіці дитини, можна точніше назвати не власне відчуттями, а зародками відчуттів (емоційними уявленнями).

Отже, м'язова несвобода зникає, як тільки буде по-справжньому зосереджена увага дитини на заданому об'єкті. Таким чином, процес м'язового розслаблення має такі етапи:

І-й етап - спеціальні вправи, для звільнення зовнішніх органів тіла від зайвого м'язового напруження;

ІІ-й етап - спеціальні вправи на оволодіння заданим об'єктом уваги;

ІІІ-й етап - перетворення дитиною (на основі набутих раніше навичок) довільної уваги на мимовільне захоплення (як вищу форму активної зосередженості) і відчуття внутрішньої свободи;

ІV етап - набуття повної фізичної свободи (мимовільне позбавлення залишків м'язового напруження як зовнішніх, так і внутрішніх органів).

Важливим для нашого дослідження є також розгляд сценічної віри і дії крізь призму розвитку мотиваційної сфери і Я-концепції молодшого школяра [К.Станіславський, с.86].

Говорячи про творчу або сценічну віру молодшого школяра, ми слово “віра” вживаємо не в буквальному його значенні, а умовно, перетворюючи його таким чином на професійний термін.

Зрозуміло, не можна, дивлячись на намальовані декорації, вірити, що це справжній ліс, або, віддаючи королівські почесті своєму колезі, вірити, що цей товариш раптом став найсправжнісіньким королем. Проте серйозно сприймати декорації, як ліс, а колегу - актора як короля, можна. В цьому й полягає одна з найважливіших здібностей, яку ми називатимемо сценічною вірою. При цьому необхідно зрозуміти, що справа полягає тут саме в слові “серйозно”. Дитина повинна уміти, перебуваючи на сцені, сприймати вигадку, як правду.

Сценічна віра дитини і її „серйоз” є наслідком переконання, з яким вона узгоджує свою сценічну поведінку. Ця переконаність є необхідною умовою переконливості акторської гри дітей перед глядачем. Тільки тоді акторська гра стає переконливою, коли сама дитина до кінця переконана в необхідності саме цих своїх дій і вчинків, саме цих слів і рухів, саме цих інтонацій і жестів і т.д.

Звідси випливає ряд вимог, яких необхідно дотримуватись у роботі з молодшими школярами.

1. Кожну мить свого перебування на сцені дитина повинна бути до кінця серйозною, тобто вірити в правдивість всього, що відбувається, (сприймати вигадку, як правду).

2. За допомогою вірних для спектаклю і захоплюючих для самого себе мотивувань (сценічних виправдань) дитина повинна домогтися внутрішнього переконання в необхідності того, що вона робить на сцені (за формулою ? “мені потрібно”); тільки тоді вона зможе повірити у правдивість вигадки, і лише тоді його гра буде переконливою для глядача.

3. Сценічне виправдання -- шлях до віри. Все, що діється на сцені, включаючи випадковості, має бути виправданим дитиною за допомогою її фантазії.

4. Для того, щоб плоди творчої фантазії дитини могли живити її сценічну віру, необхідно, щоб її фантазія:

? створювала не “голі факти”, не анкетні дані, а яскраві живі уявлення (образи), конкретні захоплюючі для самої дитини;

? мала “дитячий характер”, тобто змушувала б дитину внутрішньо програвати все, про що вона фантазує, іншими словами змушувала б діяти в уяві як образ, приводячи в діяльний стан м'язову пам'ять).

Як відомо, у віці від 6 до 11 років мотиваційну сферу дитини характеризує поступовий перехід від аморфної, однорівневої системи спонук, до ієрархічної побудови системи мотивів, а також тенденція до формування свідомого і вольового регулювання поведінки [К.Станіславський, с.34].

В системі мотивів, що спонукають молодших школярів до навчальної діяльності, виділяють два види мотивів: пізнавальні та соціальні. Пізнавальні мотиви породжуються самою навчальною діяльністю і безпосередньо пов'язані із змістом і процесом навчання.

Самооцінка дитини позначається на її успішності, і навпаки, рівень успішності істотно впливає на формування її самооцінки. Неадекватна самооцінка потребує виправлення, і це багато в чому пов'язане з особою як першого вчителя, так і педагога-керівника дитячого театрального колективу.

Зрештою, основна мета розвитку Я-концепції полягає в тому, щоб допомогти дитині самій стати для себе джерелом підтримки, мотивації і заохочення. І в цьому випадку особливу підтримку йому нададуть знання, уміння і навички, набуті в дитячому театрі.

Окрім того, варто вказати і на власне специфіку позакласної роботи та врахувати її організацію занять молодших школярів театральним мистецтвом.

У наукових дослідженнях позакласної роботи розглядається як особлива сфера суспільного й особистого життя, яку не можна вивести за “остаточним принципом” від роботи чи навчання, і є специфічним соціально-культурним феноменом [К.Станіславський, с.80].

Сьогодні набули поширення різноманітні форми організації художньо-творчої діяльності учнів у позашкільних закладах освіти, у позаурочній, позакласній роботі, тобто у вільний від навчання час. Сучасна педагогічна практика переконує в необхідності розширювати заняття різними видами мистецтва, в тому числі й театральним під час позакласної роботи учнів. Заняття театральним мистецтвом молодших школярів відбуваються у драматичних гуртках (колективах), а також у процесі залучення учнів до позакласних театралізованих заходів, до культурно-просвітницької діяльності.

Аналіз практичного досвіду і спеціальних досліджень доводить, що культурна діяльність у сфері вільного часу не може здійснюватись за аналогією до шкільної діяльності дитини у школі. Обираючи для себе те чи інше заняття, діти керуються настановою не тільки здобути нові знання в галузі культури чи певного виду мистецтва, а й відпочити (рекреація). Тому виправданими і перевіреним практикою є завдання організаторів позакласної роботи - сприяти, щоб дитяче очікування справдилося шляхом ефективної, інтелектуальної, духовно насиченої діяльності.

Визначають два основних погляди на позакласну роботу як предмет педагогічного аналізу: предметний і функціональний [К.Станіславський, с.31-41]. В межах предметного підходу, позакласна робота розглядається в трьох аспектах: як вільний час (частина вільного часу), як вільно обрана діяльність і як специфічне емоційне переживання. В даному дипломному дослідженні ми акцентуємо на позакласній роботі як діяльності, що вільно обирається, оскільки для нас важливим є те, щоб заняття молодшими школярами розглядалися не як обов'язок, а як можливість реалізувати власні бажання. Звідси постає необхідність організовувати заняття таким чином, щоб вони були привабливі для дітей.

Функціональний підхід акцентує на функціях позакласної роботи в житті людини і суспільства. В даному дипломному дослідженні ми спираємося на положення, що організація позакласної роботи спрямована на реалізацію його трьох основних функцій: розвиваючої (виховання, розвиток, самореалізація, творчість і т.д.) і розважальної [К.Станіславський, с.93]. Дві останні можна, якщо акцентувати на розвиваючій функції об'єднати в одну, рекреаційно-розважальну функцію . Головним для функціонального підходу є інтеграція розвиваючої (в нашому випадку це розвиток творчих здібностей, набуття знань, умінь і навичок в галузі театрального мистецтва) і рекреаційно-розважальної функцій позакласної діяльності у процесі його організації.

Йдеться про те, що в позакласній роботі (на відміну від навчального процесу) розвиток здійснюється в умовах рекреаційно-розважальної діяльності; інакше, якщо наголошувати виключно на навчанні й вихованні, без урахування рекреаційно-розважальної функції, заняття з дітьми перетворяться на додаткову освіту, навчання після школи. При цьому методи шкільної педагогіки проектуються на сферу позакласної роботи.

Виходячи з цього, в даному дипломному дослідженні увага акцентується на двох моментах: з одного боку, головна цільова установка спрямована на розвиваючу функцію (розвиток творчих здібностей, знань, умінь і навичок в галузі театрального мистецтва); з іншого, - цей розвиток слід розглядати як такий, що відбувається в позакласній роботі, тому важливою вважається рекреаційно-розважальна функція, що відбиває природу позакласної діяльності.

Таким чином, у процесі організації занять театральним мистецтвом ми будемо компенсувати недостатність фізичної активності, реалізувати емоційну сферу, що теж тісно пов'язана з розважальною функцією позакласної роботи, і сприяти відновленню розумової працездатності учнів, їх відпочинку.

Розглядаючи інтерес, ми виходили з розмежування ситуативних і стійких інтересів. Оскільки стійкі інтереси формуються у процесі діяльності, педагогічними завданнями є створення умов, за яких така діяльність була б привабливою для дитини. Тобто діяльність, у процесі якої формуються і розвиваються культурні інтереси, повинна бути яскравою, емоційно забарвленою. Звідси така значна увага до ігрових форм організації діяльності.

Слід враховувати велике прагнення дітей виступати на сцені. Це важливо з огляду на те, що, бажання виступити є тим мотивом, за допомогою якого молодшому школяреві легше долати “репетиційні труднощі”. Звернення до цього мотиву дозволяє розвивати емоційно-вольові якості дитини. Однак, виступаючи часто, дитина втрачає до цього інтерес, що необхідно враховувати при плануванні, щоб підтримувати інтерес дітей до них. Крім того, практика переконує, що постійні виступи нерідко змушують “виносити” на сцену “напівсирий” матеріал, і знижують якість репетиційного процесу, творчий і сценічний розвиток дітей, їх вимогливість до себе.

Емоції, що виникають у молодших школярів при спілкуванні з театральним мистецтвом при читанні літературного твору, що потребує сценічного втілення, або при спогляданні окремих вправ, дій, фрагментів, прослуховуванні тексту, часто віршованого, не слід вважати безпосередньою емпатією. Тобто страждає герой твору - страждає і наш актор, глядач, або навпаки: добрий кінець - радісно всім на душі.

Окрім того, театральна гра має свої особливості.

Гра є діяльністю, що найбільше відбиває особливості позакласної діяльності. Розкриваючи специфіку дитячої ігрової діяльності, С.Рубінштейн підкреслював, що ігрова діяльність дитини не зводиться до функціонування, а складається з дій. Оскільки ігрова діяльність людини є похідною від трудової й розвивається на її підґрунті, то в ігрових емоціях є ознаки, спільні з тими, що виокремлюються із структури трудової діяльності [С.Рубінштейн, с.34].

Згідно з О.Леонтьєвим, дія характеризується як усвідомлена, якщо вона спрямована на реалізацію мети, стимульована конкретною мотивацією й засобами (операціями) в певних предметних умовах. Тому кожний діяльнісний акт, ігрові операції, що віддзеркалюють реалії життя, самі по собі не є фантастичними, бо в передумовах гри та в її структурі відсутні фантастичні елементи. О.М. Леонтьєв зазначає: “Існує реальна дія, реальна операція і реальні образи реальних предметів”, але “… у грі в цілому є дещо уявне: це є уявна ситуація. Таким чином, будова ігрової діяльності є такою, що завдяки їй виникає уявна ігрова ситуація [О.Леонтьєв, с. 310]. Важливим є його висновок про те, що в розвитку ігрового процесу “співвідношення ігрового смислу і реальних значень предметних умов гри не лишаються незмінними”, … “узагальненість ігрових дій є те, що дозволяє грі здійснюватися в неадекватних предметних умовах” [О.Леонтьєв, с. 312-313].

Як зазначає В.Роменець: “У процесі театральної гри артист переключається то на себе, то на героя. В цьому переключенні і полягає “гра свідомості”, а вся діяльність актора коротко і яскраво, разом з тим і справедливо називається ігровою діяльністю. Свобода уяви, яку здобуває актор у своїй грі, дає можливість активно підходити до виконання ролі. Фантазія не залишає дії, продовжує бути її основою, вона створює розумовий образ умов дії і виявляється здатною плідно впливати на її перебіг” [В.Романець, с. 126].

Театралізована гра стає особливим видом діяльності, що впливає на розвиток особистості школяра. Вона полегшує процес засвоєння соціально цінних відносин, надає їм емоційності, формує високі моральні принципи і правила, допомагає включитися у спілкування, навчитися програвати, позбавитись багатьох життєвих труднощів.

Найбільш продуктивними, на думку О.Леонтьєва, є ігри-драматизації. Саме цей вид діяльності молодших школярів дослідник схарактеризував як своєрідну попередню естетичну діяльність, в якій діти, виконуючи роль, занепокоєні необхідністю досконало, виразно здійснювати й реалізувати певний впливу на інших. Тому гра-драматизація є можливою формою актуалізації до “продуктивної естетичної діяльності” [О.Леонтьєв, с. 322].

Драматизація - це своєрідний театралізований ігровий акт персоналізованого літературного твору, народної або авторської казки, оповідання, байки, вірша тощо із збереженням сюжетної лінії та послідовності епізодів. В ній молодші школярі виявляють свої емоції, ставлення, поведінкові дії, зумовлені художніми образами, що складають “зерно” твору, а сюжет - зорієнтовує на виконання програми дій, реплік, послідовності епізодів, “конфліктних” ситуацій та їх розв'язання. Зазначимо, що зміст і характер діяльності учасників гри-драматизації спроектовано автором твору.

Сприймання літературного твору (слова) молодшими школярами проектує їх мисленнєві дії в “уявних обставинах” [Л.Виготським, с. 58], запропонованих творчою фантазією автора. Для того, щоб ці інтелектуальні дії трансформувалися у гру, необхідно сприйняти художній твір, осмислити його, “пережити” всі колізії, закладені в сюжетній лінії, усвідомити композиційну структуру твору й реально визначити своє місце, свою роль в його інтерпретації.

Таким чином, здатність молодших школярів виконувати ролі в іграх-драматизаціях зумовлена розвитком сприймання, мислення, почуттів, уявлень, комунікативної взаємодії. Однак досягнення якісного рівня цієї діяльності потребує спеціальних здібностей: розвиненого “поетичного слуху”, тобто усвідомленого сприймання художнього слова у єдності його змісту і форми, поетичної мови та виразності виконання; адекватності емоційної реакції на конкретний літературний твір; розуміння його змісту; збереження уявлень про образ-персонаж та особисте ставлення до нього за допомогою мовленнєвих інтонацій, невербальних рухів, міміці, жестів тощо.

Образ, створюваний школярами при виконанні таких видів театралізованих ігор, як “гра-фантазування” та “гра-марення” (мрії), є самооцінним для кожного учасника, бо “… виникає хвилюючі й солодкі емоції, заради саме цих переживань він (образ) створюється. Мотив гри зміщується на її продукт; гра зникла, народилася мрія” [О.Леонтьєв, с. 322-323]. Такі різновиди театралізованих ігор допомагаючи школярам звільнитися від шаблону, стереотипів у розумінні художніх явищ, тим самим поглиблюючи своє розуміння багатогранності сприйняття світу, а також забезпечуючи дотримання тих принципів театрального мистецтва, що відповідають тому світовідчуттю і тим ідеям, що складають “зерно” втіленого в окремих складових, художніх образах.

Отже, система К.Станіславського відкриває значні можливості для творчого розвитку молодших школярів засобами театрального мистецтва.

При організації занять театральним мистецтвом необхідно враховувати вікові особливості молодших школярів, зокрема їх емоційність, особливості уваги, мислення.

Специфіка організації позакласної роботи полягає в інтеграції розвиваючої і рекреаційно-розважальної функцій. Тому розвиток творчих здібностей молодших школярів слід розглядати в контексті реалізації розважальної функції.

Гра є одним з основних видів дозвіллєвої діяльності. Театральна гра, зважаючи на її специфіку, може бути ефективним засобом розвитку творчих здібностей молодших школярів в умовах дозвілля.

1.3 Стан розвитку творчих здібностей у сучасній початковій школі

В процесі концепції дванадцятирічної загальноосвітньої школи, освіта покликана створити умови для інтелектуального, соціального, матеріального, фізичного розвитку і саморозвитку, а в стратегічному плані закласти фундамент для формування демократичного суспільства, для якого освіченість, вихованість, культура - найвищі цінності, незамінні фактори стабільного добробуту і динамічного розвитку України.

Особливість змісту початкової освіти полягає в тому, що крім традиційних знань, умінь і навичок, в нього включаються принципового нові компоненти і досвід творчої діяльності, досвід емоційного ставлення до навколишнього світу. Це сприяє розвитку творчих здібностей у процесі становлення сучасної національної школи на Україні.

Вивчаючи досвід навчальних закладів щодо розвитку творчих здібностей засобами театрального мистецтва, зазначимо, що вже в молодшому шкільному віці учні можуть виявляти елементи творчого мислення такі, як оригінальність, гнучкість, розробленість ідеї, швидкість знаходження нових варіантів вирішення задачі тощо. В психології виділено компоненти творчості дитини: оригінальність рішень задач, гнучкість мислення, вміння знаходити оптимальні способи діяльності, швидкість прояву мовленнєво-розумових процесів, успішність виконання діяльності.

Кожна освітня область вносить свій внесок у формування людини, яка буде жити в новому тисячолітті. Освітня область мистецтво, в контексті нашого дослідження театральне мистецтво, надає учням можливість усвідомити себе як духовно-значиму особистість, розвинути здатність художнього, естетичного, морального оцінювання навколишнього світу, опанувати вічні цінності культури, перейняти духовний досвід поколінь. Засоби театрального мистецтва, зазначені в нашому досліджені з перших днів шкільного життя будуть сприяти формуванню світогляду дитини в цілому, його естетичній та моральній суті, розвиватиме асоціативне, образне мислення. Саме через мистецтво театру школяр може розвивати свої творчі здібності, набувати досвіду творчої діяльності, формувати свою індивідуальність.

У наш час з особливою гостротою стоїть завдання формування духовного світу людини третього тисячоліття, відродження та розквіту культурних традицій українців. Це завдання з розвитку особистості молодшого школяра допомагає вирішити і гурткова робота, а зокрема, заняття школярів у театральних студіях, які несуть великі можливості для творчого розвитку учнів початкової школи.

Аналізуючи дитячу творчість, можемо оцінювати якості дитини, його схильності, інтереси, здібності. Більш того, у дітей вроджені задатки до творчості, які незалежно і спонтанно виявляються в їх діяльності. У ранньому дитинстві вже складається вільна творчість, що відповідає принципам свободи творчості. Процес творчості викликає у молодших школярів особливе бажання діяти в щирій і невимушеній обстановці в таких видах діяльності як гра, інсценізація, вокальний спів, декламування віршів та ін. За своєю природою творчість учня початкових класів часто носить імпровізаційний характер. Вона дає можливість значно повніше оцінювати індивідуальні особливості.

Раннє залучення дітей до творчої діяльності, як зазначає Б.Теплов, є корисним для загального розвитку, цілком відповідає потребам та можливостям молодшого школяра. У дітей семи років широко розвивається самостійна творчість: музична, театральна, літературна. Цієї ж точки зору щодо значення результативної продуктивної діяльності, щодо ролі творчої уяви та її особливостей дотримуються Л.Вигодський, А.Леонтьєв, А.Запорожець. К.Головская доводить у своєму дослідженні, що діти проявляють творчість у такій близькій їм діяльності, як музичні ігри, хороводи, танці, інсценізації, співи, декламування віршів тощо.

Для детального вивчення та аналізу окресленої проблеми, як зазначалося вище, ми здійснили педагогічне спостереження за діяльністю школярів і керівників дитячих гуртків у позакласний час. Саме педагогічне спостереження дозволило зібрати фактичний матеріал з питань організації та методики проведення художньо-творчої театральної діяльності, специфіки і якості національного виховання, формування творчих здібностей, виявлення особливостей позакласної роботи. Об'єктом спостережень були дії школярів на заняттях гуртків, дитячих колективів, проведення різних театралізованих форм репетиційної роботи, показ вистав та інші заходи позакласної роботи.

Зацікавленість учнів мистецтвом театру надзвичайно велика, про це свідчать результати опитування, а для молодших школярів цей вид мистецтва є найпопулярнішим поряд з кіномистецтвом (57,04%). (Додаток Е) Зростання соціальної ефективності театрального мистецтва, безумовно, потребує цілеспрямованого педагогічного впливу на сприймання того чи іншого літературного твору, вистави, казки, сюжетної гри, систематичного виховання і освіти школярів засобами театру. Такої думки дотримуються вчителі та керівники гурткової роботи (84,48%). (Додаток Ж)

На запитання, запропоноване вчителям та керівникам гуртків (“Ваше ставлення до застосування театрального мистецтва у роботі з молодшими школярами?”) та аналогічне - батькам (“Яке ваше ставлення до участі молодших школярів у дитячому театрі в позакласний час?”), були одержані й узагальнені позитивні відповіді.

Було опитано батьків, чиї діти беруть участь у постійно діючих самодіяльних колективах (29 осіб.), і 120 осіб - епізодично, при підготовці позакласних або інших заходів позакласної роботи. Якщо у перших виявлено 100% позитивне ставлення до участі їх дітей у театральній творчості, то серед останніх таке позитивне ставлення виявляють 78,2% батьків, нейтральне (байдуже) - 17,9%, негативне - 3,8%. При цьому 14% батьків не знають, що їх діти беруть участь у позакласних заходах.

Більшість “позитивно налаштованих батьків” (97,3%), чиї діти залучаються до проведення театралізованих заходів в позакласний час епізодично, формально не заперечують проти їх участі у постійній гуртковій роботі, проте реально 86,8% з них не стимулюють цього. Наводимо приклади таких відповідей:

- Треба більше займатися уроками;

- Немає часу водити дитину;

- Немає поблизу гарного гуртка;

- Вона втомлюється у школі;

- Він уже відвідує спортивну секцію;

- У нього негаразди з математикою;

- Треба доглядати меншу сестру;

- Вона не хоче і т.д.

Більшість батьків (95,4 %), які позитивно ставляться до участі дітей в театральному гуртку, колективі, до залучення їх до театральної творчості у позакласній роботі, розглядають її не стільки з точки зору розвитку особистості, скільки - можливості “зайняти” дітей у вільний час, тобто конструктивної форми дозвілля. Наводимо кілька зразків таких відповідей:

- Буде менше байдикувати;

- Менше буде вештатися;

- Він там перебуває під наглядом;

- Вона нікуди не ходить, сидить вдома, лише дивиться телевізор, а в гуртку їй цікаво і подруги є;

- Нам подобається робота театрального гуртка, оскільки вільний час дитини використовується цікаво, без впливу вулиці.

77,9% батьків вважають участь дітей у театральній творчості цікавою, розважальною. Приклади відповідей:

- Головне, щоб йому було цікаво;

- Якщо йому це подобається, нехай займається;

- Їй дуже подобається бути на сцені, вона весь час тільки про це й говорить;

- У неї там є подруги.

75,3% батьків оцінюють заняття дітей театральною творчістю так, що допомагають долати замкненість, сором'язливість, набути впевненості в собі. Приклади відповідей:

- Думаю, коли дитина перебуває в колективі, це її виховує;

- Коли дитина виступає на сцені, це допомагає їй бути розкріпаченою, незамкненою;

- Він дуже змінився, почав стежити за собою. Раніше міг вийти на люди у брудних черевиках, тепер щоразу вичищає, стежить за одягом;

- У неї в гуртку з'явилися подруги, вони часто зустрічаються, проводять спільно час;

- Ми раніше звертали увагу, що він ніколи не знайомився з однолітками, хлопцями у дворі першим, чекав, доки до нього підійдуть, запросять грати. Тепер він вільно підходить, в нього з'явилась якась впевненість у собі.

68,6% “позитивно налаштованих” батьків вважають, що участь дітей у театральних гуртках і театралізованих заходах розвиває естетичний смак, любов до мистецтва. Приклади відповідей:

- Це дозволяє торкнутися прекрасного в житті;

- Мистецтво - це те, чого зараз не вистачає. Вона дивиться телевізор - це неможливо, що там показують;

- Заняття мистецтвом - це завжди добре;

- Він зацікавився тим, що робить у гуртку, навіть нас з чоловіком вже вчить. Дивиться по телевізору кінофільм і виявляє різні недоліки;

Що стосується керівників гуртків, педагогів з позакласної роботи, то тут спостерігається протилежне: більшість (73%) відзначає, в першу чергу, можливості театральної діяльності для розвитку пізнавальної сфери, творчості, самореалізації, особистісної культури, а вже потім розглядають її як форму проведення вільного часу.

Найбільш цікавими є висловлювання вчителів про те, що виховний вплив театрального мистецтва повинен бути педагогічно організованим вже на початку шкільного навчання, оскільки у молодших школярів формуються основи художніх інтересів і потреб, особливості сприймання творів мистецтва і пов'язані з цим настанови, здійснюються активне залучення дітей до літератури, музики, танців, співів, тобто до мистецької творчості.

На запитання “Яка Ваша думка про вплив художньо-сценічної діяльності дітей молодшого шкільного віку на процес навчання у середній загальноосвітній школі?”, ми отримали відповіді з певними розбіжностями в судженнях як вчителів, так і керівників дитячих театральних колективів та гуртків.

В цілому педагоги і керівники гуртків підкреслюють важливість виховання молодших школярів за законами краси, естетичної довершеності, що надає спілкування з мистецтвом театру. Йдеться і про формування відповідних знань та умінь, і про здійснення художньо-естетичної діяльності, в якій художньому мисленню молодших школярів надається особлива увага - це образність, нестандартність, “художність”. На думку респондентів (96%), художньо-творча діяльність має бути наявною в дозвіллі кожного молодшого школяра.

Серед заходів, що подобаються молодшим школярам на дозвіллі слід назвати передусім відвідування кінотеатру та перегляд телепрограм цікаві “захоплюючі” фільми, мультфільми (91,16%). Найбільша кількість батьків зазначила “привабливість мистецтва театру” для дітей (53,53%), тоді як читання літератури, на їх думку, викликає певні труднощі, особливо у першокласників, оскільки вони відчувають дискомфорт стосовно “легкого й швидкого опанування рідною писемною та усною мовою”. Серед мистецьких захоплень дітей, які спостерігають батьки, є й такі, як відвідування театральних вистав для юних глядачів вистав лялькових театрів (77,91%), циркових (81,09%), балетних (42%). Образотворче мистецтво теж має значний рейтинг (73,14%), та відеозаписи, телебачення та кіно все ж таки переважають серед молодших школярів. Можливо певну роль у цьому відіграють більш емоційне, яскраве зображення, динамічність сюжету, ігрова специфіка “чистих” кіножанрів (казок, пригод, фантастики тощо). Тут дитині все зрозуміло, вона має можливість швидко зробити для себе моральні висновки з кожної ситуації, розкрити свої знання, визнаючи естетичні переваги, особливості художньо-виражальних засобів, настрій музичного супроводу та загальний емоційно-пафосний або ліричний характер твору, оптимістичний фінал тощо.

На запитання “Чи використовуєте Ви у своїй роботі можливості засобів масової інформації (телебачення, відео, радіо тощо)?”, “Як часто Ви з вихованцями відвідуєте театральні вистави?” відповіді аранжувалися за такими параметрами: “постійно”, “інколи”, “ніколи”.

Керівники театральних гуртків відзначали також, що той матеріал, який пропонується для застосування у практиці дитячої театральної творчості, повинен повсякчасно удосконалюватися й наближатися до сучасного життя, включаючи й надбання національної культури. Має добиратися такий репертуар як за критеріями високої художності так і відповідно й вікових особливостей, потреб, інтересів молодших школярів, до їх можливостей. Крім того, як зазначали керівники гуртків, слід продуктивно використовувати навчальний матеріал з відповідних шкільних програм, особливо з літератури, історії, музики. Такий підхід, на думку опитуваних, надасть змогу посилити та оптимізувати педагогічні можливості дитячого колективу, організувати його роботу у відповідності з цими напрямами.

Провідне місце в організації театрально-сценічної творчості молодших школярів належить різним видам форм художньої діяльності. Результатом здійсненого опитування респондентів зазначеної категорії стала їх спільна позиція, а саме: творча гра, гра-драматизація, театральна імпровізація, сценічне мовлення, сценічний рух, акторська творчість, а також засвоєння елементарних знань з театральної етики.

Фахівці відзначили, що заняття в дитячому колективі повинні мати комплексний характер, де види діяльності, не мають окреслених, попередньо заданих часових меж, і які взаємодоповнюють один одного в єдиному репетиційному процесі.

Загалом у театральних гуртках і колективах можна зустріти комплекс різноманітних видів діяльності, що представляють театральне мистецтво. Поряд з традиційними напрямами пошукової роботи (вивчення сюжету, окремої ролі, опрацювання діалогічних схем, проведення спостережень за діями своїх партнерів тощо) з'являються й інші: виявлення нових сюжетних ліній у “запропонованих обставинах”, опрацювання літературного тексту, відвідування театральних вистав, організація та художнє оформлення виступів свого колективу.

Разом з тим у процесі дослідження стало можливим виділити “ідеальні” предмети, що складають зміст занять театральним мистецтвом:

Таблиця 1.1.

Предмет
Акторська майстерність
Сценічний рух
Сценічна мова
Пластика (хореографія, ритміка)
Вокал
Розвиток фантазії та асоціативного мислення (включаючи залучення дітей до оформлення вистав, роботи над костюмами)

Водночас ці предмети висловлюють дозволяють у позакласній роботі набути знань, умінь, навичок, досвіду молодшими школярами в процесі рекреаційно-розважальної діяльності.

Таким чином, дослідження довело, що:

- існують розбіжності у поглядах на те, які види діяльності (чи предмети) мають складати зміст занять в “ідеальному” театральному гуртку (колективі);

- в умовах аматорського дитячого колективу ці види діяльності повинні бути поєднанні в єдиний комплекс;

- у такому комплексі різні види діяльності зберігаються, але вони перетинаються і переплітаються залежно від сценічно - постановчих завдань.

На основі проведеного теоретичного аналізу і констатувального дослідження в дипломній роботі обґрунтовуються такі педагогічні умови розвитку творчих здібностей молодших школярів в умовах позакласної роботи засобами театрального мистецтва.

1. Спрямованість діяльності колективу на розвиток творчих здібностей молодших школярів.

2. Врахування вікових психологічних і фізичних особливостей молодших школярів.

3. Відповідність занять театральним мистецтвом особливостям позакласної роботи.

4. Об'єднання названих дисциплін у предметний комплекс.

Отже, в ході аналізу стану розвитку театральних здібностей молодших школярів засобами театрального мистецтва нами було виявлено наявність різних поглядів педагогів і керівників театральних колективів на можливості і шляхи розвитку творчих здібностей молодших школярів в аматорській театральній діяльності. Спостерігається переважно позитивне ставлення батьків до участі молодших школярів у театральних гуртках і театралізованих заходах, у позакласній роботі.

Ефективність організації позакласної діяльності молодших школярів з окресленої в дипломному досліджені може бути підвищена за названих педагогічних умов.

РОЗДІЛ 2. ЗМІСТ, ФОРМИ І МЕТОДИ РОЗВИТКУ ТВОРЧИХ ЗДІБНОСТЕЙ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ У ПОЗАКЛАСНІЙ РОБОТІ ЗАСОБАМИ ТЕАТРАЛЬНОГО МИСТЕЦТВА

2.1 Проблеми організації театральної творчості молодших школярів в позакласній роботі

Переважна більшість педагогів відзначало, що мистецтво театру здійснює розвиваючий виховний вплив, стимулюючи художньо-творчу діяльність школярів, формуючи їх ставлення до навколишнього світу і до себе, до людей. “Залучення до процесу створення художнього образу обов'язково фіксує морально-естетичне переживання дитини, розкриває не тільки емоційну, а й інтелектуальну та комунікативну сфери діяльності, розвиває не тільки здібності, а й уяву, фантазію, сприяє самореалізації” [57].

Серед заходів, що подобаються молодшим школярам у позакласній роботі слід назвати передусім відвідування кінотеатру та перегляд телепрограм цікаві “захоплюючі” фільми, мультфільми (91,16%). Найбільша кількість батьків зазначила “привабленість мистецтва театру” для дітей (53,53%), тоді як читання літератури, на їх думку, викликає певні труднощі, особливо у першокласників, оскільки вони відчувають дискомфорт стосовно “легкого й швидкого опанування рідною писемною та усною мовою”. Серед мистецьких захоплень дітей, які спостерігають батьки, є й такі, як відвідування театральних вистав для юних глядачів вистав лялькових театрів (77,91%), циркових (81,09%), балетних (42%). Образотворче мистецтво теж має значний рейтинг (73,14%), та відеозаписи, телебачення та кіно все ж таки переважають серед молодших школярів. Можливо, певну роль у цьому відіграють більш емоційне, яскраве зображення, динамічність сюжету, ігрова специфіка “чистих” кіножанрів (казок, пригод, фантастики тощо). Тут дитині все зрозуміло, вона має можливість швидко зробити для себе моральні висновки з кожної ситуації, розкрити свої знання, визнаючи естетичні переваги, особливості художньо-виражальних засобів, настрій музичного супроводу та загальний емоційно-пафосний або ліричний характер твору, оптимістичний фінал тощо.

Фахівці в галузі театральної педагогіки, керівники театральних гуртків відзначали також, що той матеріал, який пропонується для застосування у практиці дитячої театральної творчості, повинен повсякчасно удосконалюватися й наближатися до сучасного життя, включаючи й надбання національної культури. Має добиратися такий репертуар, як за критеріями високої художності так і відповідно й вікових особливостей, потреб, інтересів молодших школярів, до їх можливостей. Крім того, як зазначали керівники театральних гуртків, слід продуктивно використовувати навчальний матеріал з відповідних шкільних програм, особливо з літератури, історії, музики. Такий підхід, на думку опитуваних, надасть змогу посилити та оптимізувати педагогічні можливості дитячого театрального колективу, організувати його роботу у відповідності з цими напрямами.

Ми відзначали також, що на організаційно-процесуальний аспект діяльності дитячих творчих театральних колективів та на гурткову роботу впливають зовнішні умови, зокрема:

- недосконалість матеріально-технічної бази, матеріально-технічного оснащення діяльності художньо-творчих колективів - аудіо та відео записуючої апаратури, художнього матеріалу, необхідних костюмів, бутафорії тощо;

- організаційні труднощі, що заважають сконцентруватися на творчій роботі;

- недостатність інформаційно-дидактичних, методично-конструктивних матеріалів, і, перш за все, сучасного театрального репертуару, особливо українського, розрахованого на дитячу аудиторію.

...