Форми організації роботи по ознайомленню дошкільників з вадами мовлення з навколишнім середовищем

2.2 Аналіз програм по ознайомленню з навколишнім середовищем

У наш час створено кілька програм для дитячих садків («Дитина», «Малятко», «Українське дошкілля»), в яких визначається рівень знань, умінь, навичок, які повинні сформуватися у дітей в процесі ознайомлення їх з природою. Слід відмітити відсутність принципових відмінностей у змісті програм по ознайомленню з природою, спрямованістю кожної з них на вирішення завдань екологічного виховання дошкільників.

Програми передбачають ознайомлення дошкільників з явищами неживої природи, рослинним і тваринним світом.

Формування знань про явища неживої природи включає ознайомлення їх з властивостями піску, глини, грунту, повітря, води. У дітей повинні скластися уявлення про існування води в трьох станах, а також розуміння значення води, повітря, грунту для життя живих істот і на основі цього дбайливого ставлення до них.

Дошкільники повинні ознайомитися з метеорологічними елементами (температурними змінами, різними формами опадів, характером вітрів), а також з метеорологічними явищами (зливами, грозами, туманами, завірюхами), світловими явищами (веселкою, зорею), вміти використовувати деякі місцеві ознаки передбачення погоди.

Програми передбачають формування знань про поступові сезонні зміни, їхній зв'язок із зменшенням чи збільшенням дня і ночі, положенням Сонця на небосхилі, його активністю. У дітей має бути сформоване узагальнене уявлення про те, що зміни в неживій природі призводять до змін рослин, тварин, діяльності людей. [1]

Зміст програм по ознайомленню дітей з рослинним світом включає формування у дітей протягом перебування їх у дитиначому садку знань про будову рослин, їх різноманітність і окремі функції. Програми передбачають формування у дітей знань про дикорослі і культурні рослини. За дошкільний період діти повинні ознайомитися з найбільш поширеними городніми, польовими, садовими рослинами, рослинами квітників, кімнатними декоративними рослинами, знати їхні зовнішні ознаки, основні вимоги до умов життя, вирощування, використання їх людиною. Дошкільники мають навчатися вирощувати рослини на ділянці дитиначого садка і в кутку природи, доглядати за ними, ознайомитися з основними фазами в їхньому розвитку.

Ставиться завдання сформувати у дошкільників узагальнене уявлення про те, що для розвитку рослин потрібні тепло, світло, волога, поживні речовини. Якщо таких факторів зовнішнього середовища немає,-- рослини не ростуть, не розвиваються. Всі рослини потребують уваги і дбайливого ставлення.

Програми визначають коло знань дошкільників про тваринний світ. Протягом перебування дітей у дитиначому садку у них повинні бути сформовані знання про зовнішні ознаки, деякі пристосування до способу життя, значення для природи і людини таких систематичних груп тварин, як кільчасті черви (дощовий черв'як); членистоногі (павуки, комахи, що є у найближчому оточенні); риби місцевих водойм і акваріумні; земноводні (жаба); плазуни (ящірка, черепаха); птахи; ссавці дикі і свійські, що є у навколишньому середовищі і характерні для природи України.

У дітей потрібно сформувати узагальнене уявлення про те, що тварини -- живі істоти, що для життя їм потрібні певні умовлення: повітря, їжа, вода. Немає корисних і шкідливих тварин. Життя кожної тварини важливе для життя природи в цілому. До тварин треба ставитися дбайливо [12, 95].

Програми передбачають формування навичок догляду за тваринами, що живуть у кутку природи і на ділянці: готувати і давати корм, чистити поїлки, годівниці.

Дошкільники за час перебування в дитиначому садку повинні ознайомитися з доступною їх розумінню працею людини в природі. На цій основі треба сформувати інтерес і позитивне ставлення дітей до сільськогосподарської праці.

Що ж відрізняє програми?

Програма «Українське доиікілля» більше уваги приділяє ознайомленню дітей з іеторико-етнографічним матеріалом, що повинно бути спрямоване на формування національних рис характеру -- любові до Землі, всього живого, народних традицій, виховання лю-дини-добротворця. Програма досить детально подає зміст знань про пори року.

Програма «Малятко» відрізняється від інших меншою деталізацією програмних вимог, відсутністю розподілу змісту за кварталами. У програму включено формування у дошкільників початкових гігієнічних знань. Більш чітко визначені завдання з формування у дошкільників узагальнених уявлень. Використання цієї програми розраховане на вихователів, які добре володіють знаннями про природу рідного краю. [11]

У програмі «Дитина» зміст побудований за сезонами, більше уваги приділено пізнавальним діям (практичним, сенсорним, дослідницьким), якими повинні оволодівати діти в процесі ознайомлення з природою. Введено формування гігієнічних знань.

Структура більшості програм підпорядкована сезонному принципу подання знань, врахована концентричність у розподілі обсягу знань для дітей різних вікових груп. Поряд з цим є важливою вказівка на потребу уникати жорсткого розмежування вимог програми, оскільки у кожній групі є діти різного рівня розвитку. При певному відставанні дитини в розвиткові вихователь повинен добирати такі вимоги розділу програми, які їй під силу засвоїти, і поступово їх ускладнювати. Якщо дитина знає більше, ніж передбачає програма, потрібно забезпечити випереджаюче просування в оволодінні знаннями, уміннями, навичками. [6]

Важливою особливістю структури програм «Малятко» і «Дитина» є введення показників засвоєння змісту знань про природу по кожній віковій групі.

Розділ 3. Форми організації роботи і методика ознайомлення дітей з ТВМ знавколишнім середовищем

3.1 Структура, типи занять і методика їх проведення

Різноманітні методи - наочні, практичні, словесні -- можуть застосовуватися під час різноманітних форм організації роботи по ознайомленню дошкільників з природою. Такими формами є заняття, екскурсії, як особливий вид занять, цільові і повсякденні прогулянки [2].

Заняття розглядаються як важлива форма роботи по ознайомленим дошкільників з природою. Це зумовлене тим, що заняття дають змогу формувати знання у всіх дітей одночасно, у певній послідовності з урахуванням можливостей дітей і природного оточення. Під керівництвом вихователя відповідно до програми у дітей формуються системні знання, розвиваються пізнавальні процеси, здібності, формується правильне ставлення до природи.

Ефективність занять залежить від їх підготовки і проведення. Намітивши тему заняття, вихователь повинен розробити програмні завдання. Вони включають освітні, виховні завдання та завдання на розвиток особистості.

У визначенні змісту програмних завдань вихователь виходить з вимог програми, рівня розвитку дітей і особливостей природного оточення дитиначого садка. Слід уточнити місце даного заняття в системі роботи (чи йде на занятті процес формування початкових знань, чи їх збагачення, систематизація, вправляння у застосуванні знань і т.д.). Міцність засвоєння знань вимагає поступового оволодіння ними дітьми через первинне ознайомлення, збагачення, закріплення і узагальнення.

Важливий етап підготовки до заняття -- вибір методу. Він залежить від дидактичної мети, змісту пізнавального матеріалу,особливостей природного оточення, вікових можливостей дітей. Вибрані методи повинні забезпечити повноту виконання програмовленнях завдань і активну розумову діяльність дітей.

В ознайомленні дітей з природою необхідно забезпечити пріоритет методам, що забезпечують безпосередній контакт з природою. Важливе значення в проведенні занять має розміщення дітей. Для розглядання тварин, кімнатних рослин, картин доцільніше садити їх півколом. Це дозволяє всім брати активну участь у занятті. За наявності роздавального матеріалу для спостережень краще посадити дітей за столами. Під час занять з праці столи розміщують буквою «П» або стрічкою. При цьому діти мають змогу краще бачити показ прийомів роботи, а вихователю легше контролювати роботу дітей.

Готуючись до занять, вихователь повинен підібрати наочні посібники: картини, малюнки, гербарії тощо. Під час розглядання тварин -- відповідні корми, предмети догляду. Після цього вихователь продумує хід заняття: послідовність роботи, систему прийомів, що активізують розумову діяльність дітей (пошукові за"-питання, порівняння, ігрові прийоми тощо) [5, 10]

У ході заняття важливо залучати до виконання завдань усіх дітей.

Наприкінці заняття вихователь, як правило, користується педагогічною оцінкою навичок і умінь, ставлення дітей до заняття, їхньою пізнавальною активністю. Диференціація оцінки залежить від віку дітей.

Розрізняють кілька типів занять залежно від дидактичної мети, яка вирішується на заняттях.

Якщо на занятті діти вперше знайомляться з певними об'єктами або явищами природи, їх визначають як первинно-ознайомлювальні. На них у дітей формуються конкретні уявлення про неживу природу, рослини, тварин, особливості їхнього розвитку за певних умов. Діти вчаться впізнавати за зовнішніми ознаками кімнатні, садові, лісові, лучні рослини, диких і свійських тварин, знайомляться із способом їхнього життя, живленням, сезонними змінами тощо.

Основними методами проведення цих занять є спостереження, досліди, а також розглядання картин, показ діапозитивів, діа-, кінофільмів у поєднанні із словесними методами. Організаційним різновидом таких занять часто є екскурсія в природу чи на сільськогосподарські об'єкти [23, 210-211].

Первинно-ознайомлювальний тип занять

Впродовж дошкільного періоду значна частка первинних екологічних відомостей про різні сторони життя природи і діяльності людини в ній передається дітям на заняттях первинно-ознайомлювального типу. Найчастіше ці заняття присвячуються ознайомленню дітей з видами тварин, рослин, умовами їх життя і проживання, які не представлені в найближчому природному оточенні і не можуть бути пізнані через спостереження. Головним компонентом таких занять стають різні демонстраційні посібники, тобто наочність, що дозволяє формувати у дітей виразні і правильні уявленьи. Темами занять можуть стати домашні і дикі тварини, мешканці лісу і Півночі, тундри і жарких країн, ставка і моря, а також діяльність людей на сільськогосподарській фермі, в лісництві, в області природокористування і охорони природи. На заняттях цього типу діти знайомляться із зовнішнім виглядом тварин і рослин, вчаться їх розпізнавати, дізнаються про середовище їх проживання, про пристосованість до неї, про сезонне життя, про різні особливості поведінки.

Навчання дітей на таких заняттях здійснюється через розгляд картин і бесіду. Нерідко їх компонентом стають читання дитиначої літератури, розгляд ілюстрацій, перегляд діафільмів або слайдів, розповідь вихователя. У всіх варіантах занять цього типу первинне значення набуває словесного методу екологічного виховання - від слова вихователя (його питань, пояснень, їх системи і послідовності) залежать успішність і якість сприйняття дітьми нових образів, представлених наочністю, а також розуміння зв'язку подій, зв'язки об'єктів. Продумане і сплановане «слово» вихователя організовує вміст заняття, забезпечує успішний результат навчання. [13, 114]

Заняття первинно-ознайомлювального типу мають місце у всіх вікових групах. Молодших дошкільників вихователь за допомогою картин знайомить з домашніми тваринами, при цьому використовуються картини «портретного» типу, з нескладним сюжетом. Вихователь ставить дітям питання «хто» і «що», за допомогою яких позначає крупні об'єкти, створює їх образ, просить показати на картині. Потім звертає увагу дітей на події, на дії тварин (за допомогою питань «що роблять», «що відбувається»). У цій віковій групі мова вихователя - пояснення, коротка емоційна розповідь - переважає над мовою дітей. Педагог дає чіткі визначення, назви предметів, дій - ці слова і словосполуки він вводить в активний словник малят, тому постійно пропонує їм повторювати те, що виголошує сам. У цьому віці слово вихователя добре доповнювати різними рухами, ігровими діями («пригостити півня зерном», «дати корові сіна» і ін.), звуконаслідуванням, рухливими іграми, в яких діти змальовують тварин.

У середній групі вихователь активізує мову дітей: просить детальніше відповідати на різні питання, в бесіду включає питання типу «який», «скільки», «як», пропонує говорити простими фразами, учить помічати співвідношення предметів, їх зв'язки. Так само, як і в молодшій групі, урізноманітнює заняття ігровими прийомами, включає в них вірші, загадки. На заняттях цього типу допомагають знайомі ігрові персонажі - на фоні гри вони спонукають дітей до розмовлення.

Із старшими дошкільниками заняття первинно-ознайомлювального типу, як правило, значно складніші. З ними можна розглядати картини природи, далекі від їх досвіду, «виходити» за межі змальованого сюжету, розглядати одночасно декілька картин - цьому сприяють і деякий, досвід, що вже є у дітей, і коло уявлень.

Картини допомагають сформувати уявлення про екосистему лісу, її мешканців, про пристосованість лісових тварин до життя в цій екосистемі. Наприклад, дошкільникам можна показати, як білка пересувається в лісі по деревах (тобто як пристосована будова її ніг до пересування в цьому середовищі), чим вона харчується в теплу і холодну пору року, як поїдає корм (тобто як вона пристосована у сфері живлення в даному середовищі), коли і як виводить потомство, як захищається від ворогів. Розглядаючи одночасно картини життя звіра в осінньо-зимовленняй і весняно-літній періоди, дошкільникам можна показати панораму подій в різні сезони, пристосованість до сезонно- змінних умов життя. За допомогою цих же картин можна також продемонструвати зростання і розвиток білченят, турботу матері про них, їх поступове дорослішання, підготовку до дорослого і самостійного життя.

Велику користь картини, слайди, відеофільми можуть надати в ознайомленні дітей з екосистемами, недоступними для безпосереднього їх сприйняття: морем, пустелею, Арктикою. Наочність у поєднанні з емоційними поясненнями вихователя розширюють кругозір дітей, формують нові образи про природу.

На заняттях первинно-ознайомлювального типу можна розглядати живі об'єкти природи, але лише в тому випадку, якщо вони виявилися в дитиначому саду випадково, оселилися ненадовго. Наприклад, хтось з батьків навесні приніс їжака, педагог вирішив віднести тварину в найближчий ліс (звідки, мабуть, він і був узятий), але спочатку показати його дітям. В цьому випадку у всіх групах проводиться заняття, на якому діти спостерігають за їжаком, годують, роблять нескладні досліди, аби показати, як він пересувається, як згортається, як шипить і підстрибує, демонструє маскувальне забарвлення і ін. Потім старші діти роблять добру справу - відносять їжака в ліс. Якщо ж їжак довго живе в установі, то для знайомства з ним плануються цикли спостережень, які допоможуть дітям поступово накопити цікаві знання.

В середині заняття вихователь планує фізкультхвилинку або зміну діяльності: розмова з дітьми, бесіда, що є провідним компонентом заняття, стомлюють їх - необхідна розрядка в русі [13, 114-116].

Другий тип занять спрямований на уточнення, розширення, поглиблення знань, формування практичних навичок догляду за живими об'єктами у ході вирощування їх. Важливе значення на таких заняттях має використання, поряд із зазначеними вище методами праці в природі, ігор, читання творів дитиначої природознавчої літератури тощо.

Узагальнюючий тип занять.

Систематична робота в повсякденному житті по ознайомленню дітей з різними явищами і об'єктами природи навколишнього оточення дозволяє їм накопити велику кількість конкретних знань, заснованих на чуттєвому обстеженні і сприйнятті. Впродовж ряду років діти молодшого і середнього віку докладно знайомляться з овочами, фруктами, деревами, кімнатними і трав'янистими рослинами, домашніми тваринами, зимуючими птахами, сезонними явищами природи. Це дозволяє в старшому дошкільному віці сформувати узагальнені уявлення про однорідні об'єкти і явища природи, що і відбувається на занятті узагальнюючого типу, коли ставиться мета - виділити ряд значимих ознак (істотних і характерних) для групи знайомих об'єктів - і на їх основі формується узагальнене уявлення.

На відміну від понять з області ботаніки, зоології, якими оперують в школі і які будуються лише на істотних ознаках рослин і тварин, узагальнені уявлення спираються на будь-які значимі, але обов'язково наочні ознаки об'єктів природи. Це пов'язано з переважаючим в цьому віці наочно-образним мисленням дітей і недостатнім розвитком у них понятійної форми мислення. Сформовані узагальнені уявлення мають велике значення для розумового розвитку: вони дозволяють самостійно оперувати новими знаннями, новими фактами про природу.

Формування узагальнених уявлень здійснюється в процесі спеціальної бесіди, стержнем якої є система питань. Їх специфіка полягає в наступному: формулювання носять загальний характер, оскільки вони охоплюють не одне, а ряд конкретних явищ; вміст питань направлений на виявлення тих істотних і характерних ознак, на основі яких будується узагальнені уявлення; кожній ознаці відповідає спеціальне питання. Розглянемо цей процес на прикладі формування у дітей узагальненого уявлення про домашніх тварин (таке заняття може бути проведене в кінці навчального року в старшій групі). За попередній період дошкільники накопили достатню кількість конкретних знань про корову, свиню, коня, собаку і інших тварин - це важлива вихідна умова. Комплекс ознак, на основі яких здійснюється формування узагальнених уявлень, включає наступні:

1) живуть разом з людиною (у одному будинку або дворі);

2) не бояться людину, підпускають її до себе і дозволяють виробляти різні операції (доїти, стригти, мити, чесати і ін.);

3) приносять людині користь (дають молоко, шерсть і ін.);

4) людина піклується про домашніх тварин і створює для їх життя всі необхідні умовлення: будує тепле житло (корівник, сарай і ін.), годує, поїть, запасає корм про запас, охороняє, виходжує молодняка;

5) випущені на волю в природні умовлення, домашні тварини можуть загинути, оскільки вони втратили багато пристосовних особливостей і звикли до турботи людини.

Останню ознаку вихователь використовує, якщо у нього «сильна» група: діти засвоїли багато конкретних знань не лише про домашні, але і про дикі тварин, знають, що таке пристосованість до місця існування. У всіх останніх випадках вихователь спирається на перші чотири ознаки.

Формування узагальнених уявлень відбувається на прикладі 2-3 добре знайомих тварин. Вихователь вивішує картини із зображенням, наприклад, корови і собаки, потім будує бесіду таким чином: просить дітей назвати тварин, запитує, до яких - домашніх чи диких - їх можна віднести. Повідомляє: «Ми сьогодні з вами взнаємо, які тварини називаються домашніми. Потім ви самі зумієте розібратися в різних прикладах». Ставить питання, яке відповідає першій ознаці узагальненої виставки: «З ким живуть корова і собака? (Відповіді.) Вони живуть разом з людиною: корова - в корівнику, собака - в будці у дворі садиби господаря (у місті - в квартирі. Корова і собака - домашні тварини, тому що вони живуть разом з людиною».

Хоча на картинах змальовані конкретні тварини, вихователь веде бесіду в узагальненому вигляді: говорить «взагалі» про собак і корів, включаючи і тих, які перед очима дітей. Наступне питання відповідає другій ознаці узагальненої уявленьи: «Чи може господар підійти до своєї корови, до свого собаки? (Відповіді.) Що він може робити з коровою? (Відповіді.) Що він може робити з собакою? (Відповіді.) Чому ще корову і собаку можна назвати домашніми тваринами? (Відповіді.) Корова і собака - домашні тварини, тому що вони не бояться людину, підпускають її до себе, дозволяють щось з собою робити. Собаки в місті особливо люблять свого господаря, дають себе мити, стригти, надівати повідець і намордник, люблять, коли він їх гладить, чеше за вухом, гуляє. І, звичайно, корова не буцає, а собака не кусає свого господаря».

Наступне питання - обговорення третьої ознаки узагальнених уявлень: «Навіщо людина заводить корову і собаку? Навіщо вони йому потрібні? (Відповіді.) Вони приносять користь: корова дає молоко, собака охороняє будинок, господаря, вона вірний друг, дуже віддана йому. Корова і собака є домашніми тваринами, тому, що вони приносять користь людині». Далі обговорюється четверта ознака: «Чи піклується людина про корову і собаку? (Відповіді.) Як він піклується? Що він робить? (Відповіді.) Господар створює вагу умовлення для життя корови і собаки: будує корівник, будку в сільській місцевості, годує їх - собаці дає суп, кістки, корові -сено взимку, влітку випускає її на пасовищі, косить траву, запасає сіно про запас, поїть їх чистою водою. Господар прибирає корівник, миє корові вим'я, стежить за чистотою тварин. Корова і собака -домашние тварини, тому що людина піклується про них, створює всі необхідні умовлення для їх життя».

Обговорення п'ятої ознаки може проходить таким чином: «Як ви думаєте, чи зможуть жити без людини корова і собака? (Відповіді.) Чи зможуть вони самі знайти прожиток, захиститися від ворогів, витримати зимовленняй холод? (Відповіді.) Їм дуже важко вижити без допомоги людини, вони вже звикли до його турботи, до умов, які створює господар. Вони втратили багато пристосовних особливостей: корова велика, огрядна, не може швидко бігати, не має маскувального забарвлення, густої шерсті. Взимку вона замерзне в лісі, помре з голоду, тому що ніхто не дасть їй сіна, а зеленої трави немає, її швидко виявить зграя вовків і задере - втекти або сховатися вона від них не зможе. Її ніхто не доїтиме, і це для корови теж погано. Не всякий собака зможе вижити без господаря - адже їй треба навчитися добувати їжу, рятуватися від холоду, крупних хижаків. Бродячі собаки в місті інколи виживають, тому що там немає хижаків, їх підгодовують люди, вони знаходять їду на звалищах. У лісі інша справа - там небезпеки з усіх боків, а захисту і допомоги немає. Собака і корова - домашні тварини, тому що вони звиклися жити з людиною, звикли до її турботи». [12, 97]

Це обговорення завершується узагальненням: вихователь говорить, що тепер діти знають, хто такі домашні тварини, просить їх повторити весь комплекс ознак, по яких можна взнати, яка тварина: домашнє або дике. Допомагає їм в перерахуванні ознак.

Важливу роль у формуванні узагальнених уявлень виконує друга частина заняття, на якій вихователь учить дітей застосовувати нові знання в нових ситуаціях. Прибирає картини із зображенням корови і собаки, ставить іншу, наприклад із зображенням коня: «Ми зараз з вами уточнимо: кінь домашня тварина чи ні». Ставить питання в тій же послідовності, вислуховує дітей, за кожною ознакою робить узагальнення, тобто учить їх робити вивід, висновок, а потім вони разом підводять загальний підсумок: «Кінь - домашня тварина, тому що живе в стайні в одному дворі з господарем; не боїться його, підпускає і дає себе запрягати, чистити, підковувати; приносить господареві велику користь - перевозить тягарі, допомагає йому в господарстві, кінь розумна тварина - добре розуміє господаря; він створює всі умовлення для неї: будує стайню, годує вівсом, сіном, чистить її, прибирає в приміщенні. Прожити їй в лісі одній без господаря важко - холодно (немає стайні), голодно (немає вівса або іншого зерна, а вітки з дерев є вона не звиклася), небезпечно (зграя вовків її здолає)».

Далі вихователь повідомляє, що дає дітям важке завдання - з'ясувати, яка тварина, наприклад, зебра: домашня або дика (демонструє картину з її зображенням). При цьому не має особливого значення, знають що-небудь про неї діти чи ні: вихователь сам відповість на ті питання, в яких їм важко. Головне - обговорювати з ними життя зебри за тією ж схемою і учити їх робити висновки за кожною ознакою, а потім і загальний вивід про те, що зебра не підлягає під категорію «домашньої тварини» по жодній з ознак.

На закінчення заняття вихователь пропонує дошкільникам проаналізувати проблемну ситуацію: показує іграшкову мишку і просить їх визначити, яка тварина миша, яка живе під підлогою сільського будинку, - домашня або дика. За першою ознакою (живе разом з людиною) - начебто домашня. По всіх решті ознак (людину боїться, втікає, шкодить, про неї не лише ніхто не піклується, але, навпаки з нею борються, її виганяють) вона відноситься до категорії «диких тварин». Загальний вивід: хатня миша - зовсім не домашня, а дика тварина, яка добре пристосувалася жити біля людини, в її будинку. Цей приклад цікавий тим, що показує дітям: загальний вивід у кожному конкретному випадку можна робити лише при розгляді всіх значимих ознак. Надалі вихователь ще не один раз скористається сформованим у дітей узагальненим уявленням про домашніх тварин - при ознайомленні їх з новим виглядом (ослом, оленем, верблюдом), при обговоренні мешканців куточка природи або диких тварин. Вихователь може сам придумати дидактичну гру на цю тему і вправляти дітей у вільний час.

У дітей 5-7 років можна сформувати узагальнені уявлення різного змісту. Наприклад, про птиць взагалі, про зимуючих (якщо добре організована зимова підгодівля птиць і діти багато спостерігали їх), про декоративних (якщо в дитиначому саду живуть папуги, канарки), про свійських птиць (якщо діти мають досвід спілкування з гускою, качками, індиками). Звичайно, з дошкільниками слід провести узагальнювальні заняття про сезони, при цьому слід мати на увазі, що значимими ознаками перехідних періодів (осінь і весни) є різні зміни (наприклад, восени день весь час зменшується, холод наростає і так далі) [13, 120].

Третій тип занять спрямований на узагальнення і систематизацію знань дітей про природу. Це поглиблено-пізнавальні заняття, змістом яких є встановлення причинних зв'язків, залежностей, систематизація знань. Основними методами їх проведення виступають бесіди, дидактичні ігри, узагальнюючі спостереження, демонстрація моделей, які розкривають взаємозв'язок рослинного і тваринного світу і зовнішнього середовища [13, 211].

Поглиблено-пізнавальний тип заняття

Це заняття, які будуються на всіляких конкретних знаннях, отриманих дітьми під час спостережень в повсякденному житті за об'єктами природи з безпосереднього оточення, і на яких вихователь доповнює знання новими відомостями, заглиблює їх демонстрацією пристосовних залежностей, екологічних зв'язків в природному співтоваристві. Наприклад, з дітьми молодшої групи проведений цикл спостережень за золотою рибкою. Услід за цим вихователь планує заняття на порівняння живої і іграшкової рибок, на якому показує відмінність предмету від живої істоти, тобто формує первинне, але досить глибоке знання про специфіку живого. При цьому вихователь показує дітям істотні ознаки живої рибки, про які ми вже говорили раніше (сама плаває, сама їсть корм, відкриває рот, дивиться очима, живе у воді, з якої її не можна виймати), і допустиму діяльність з нею - за нею цікаво спостерігати, її можна годувати. Іграшкова рибка сама нічого не може робити (це предмет), але її можна брати в руки і по-різному з нею грати.

На заняттях цього типу педагог використовує картини, моделі, муляжі, робить яскраві повідомлення, читає дошкільникам пізнавальну літературу. На базі одних і тих же конкретних чуттєвих знань вихователь може спланувати різні за змістом заняття поглиблено-пізнавального типу. Наприклад, із старшими дошкільниками в кінці зими, коли діти отримали багато конкретних знань про птахів (були проведені цикли спостережень за декоративними пернатими куточка природи і за зимуючими мешканцями ділянки), можна провести заняття, пізнання, що заглиблюють їх, в цій області, на теми: 1) «Як птиці літають?»; 2) «Життя зимуючих птиць в холодну і теплу пору року»; 3) «Порівняння зимуючих і перелітних птиць»; 4) «Життя хвилястих попугайчиков'в неволі і в природі»; 5) «Хвилясті папужки - декоративні свійські птиці» і ін. Поглиблено-пізнавальна характеристика кожного з цих занять полягає в наступному.

На першому з позначених занять вихователь розглядає з дошкільниками особливості пересування птиць по повітрю, їх пристосованість до життя в наземно-повітряному середовищі. Звертає увагу на властивості повітря: непомітне, легке, нещільне, людина не може на нього спертися і злетіти. Птиці пристосовані до пересування по повітрю: мають легеню, обтічне тіло, їдять часто і помалу; спираються об повітря (відштовхуються від нього) великою поверхнею розпрямлених крил і хвоста; тіло покрите легким пір'ям - маховими і пуховими, махові мають щільну поверхню і порожнистий стержень. Вихователь спирається на проведені з дітьми спостереження за зльотом і посадкою, польотом птиць на вулиці, розглядає з ними різне (обов'язково махові) пір'я. Велике значення на цьому занятті мають моделі, за допомогою яких вихователь показує істотні моменти в пристосованості птиць до пересування по повітрю. Демонструє політ з висоти гладкого і зім'ятого листів паперу - перший планує, другою падає нестримно. Діти роблять віяло (модель хвоста) і обмахуються ним, запускають паперових голубів із складеними і розпрямленими крилами. Після такого всілякого моделювання педагог формулює пристосовні особливості птиць (до польоту по повітрю).

На другому занятті вихователь обговорює з дітьми склад зимуючих птиць, виділяє серед них рослиноїдних (чиж, снігур, щиголь), всеїдних (горобець, ворона, голуб, галка) і комахоїдних (синиця, дятел, повзик). Показує, які саме особливості живлення дозволяють залишитися їм на зиму. Пояснює, чому багато пернатих наближаються до житла людей, чому снігурі спрямовуються взимку на південь. Розширює уявлення дошкільників про життя цих птиць в теплу пору року.

Тема третього заняття передбачає порівняння способу життя, поведінки зимуючих і перелітних птиць, їх пристосованості до сезонно змінних умов. Вихователь обговорює з дітьми, чому одні птиці вимушені відлітати, а інші можуть залишитися на зиму. Говорить: ластівки відлітають першими, тому що їх живлення - комахи, що літають; качки, чайки, журавлі можуть прогодуватися до самих морозів (поки вода не покриється льодом).

На четвертому занятті вихователь розширює уявлення дітей про хвилясті папужки на прикладі тих, що живуть в природних умовах: показує місце їх існування (Австралія), спосіб пересування і живлення на деревах, маскування серед листя. Розповідає про те, що у нас ці птиці живуть в неволі, є декоративними (були виведені породи з різним яскравим забарвленням пір'я). Демонструє строкато-зелену модель маскування, на якому непомітні зелені папужки і, навпаки, добре видно птиці будь-якого іншого забарвлення (жовтою, бузковою, блакитною, білою).

Заняття поглиблено-пізнавального типу будуються по-різному: на них можна використовувати різний наочний матеріал, демонструвати моделі, включати розповідь вихователя, проблемні ситуації і питання - поважно, що в своїй основі вони будуються на конкретних чуттєвих увленнях дітей, розширюють і поглиблюють їх, дозволяють встановлювати пристосовні взаємозв'язки об'єктів в природі [13, 121-123].

Четвертий тип занять -- комбіновані, на яких розв'язуються два дидактичних завдання -- засвоєння нових знань і уточнення раніше засвоєних.

Останнім часом набули поширення інтегровані (неординарні) заняття. Їх впровадження пов'язане з рядом причин, серед яких протест проти проникнення у навчання дошкільників шкільних методів, прагнення зробити навчальний процес більш цікавим через введення нетрадиційного змісту і поєднання різних методів. Інтегровані заняття дають змогу вихователю творчо перерозподілити час для засвоєння програми з тих чи інших розділів, логічно об'єднуючи їх. Важливе значення має урізноманітнення діяльності дітей па таких заняттях. Завдання по ознайомленню з природою можуть здійснюватися в процесі занять з розвитку мовлення, образотворчої діяльності. Одночасно в процесі ознайомлення з природою можна здійснювати завдання по формуванню початкових математичних уявлень (величини, форми, тощо), розвитку мовлення і т.д. Інтеграція надзвичайно важлива для впровадження принципу міждисциплінарного підходу у здійсненні екологічного виховання. Формування ставлення до навколишнього середовища повинне здійснюватися на заняттях з усіх розділів, пронизувати всю роботу дитиначого садка.

Інтегровані заняття найчастіше вирішують завдання поглиблення, закріплення знань [23].

Комплексні заняття -- це сполучення занять з двох розділів, об'єднаних однією темою. Наприклад, ознайомлення з весняними рослинами і малювання пролісків і підсніжників. Таке об'єднання дозволяє оптимізувати процес засвоєння дітьми знань. Новий матеріал на таких заняттях не може бути з обох розділів. Доцільно планувати з одного -- знайомий, з іншого -- новий [13, 211].

Комплексні заняття - це заняття, які в рамках однієї теми вирішують різні завдання розвитку дітей і будуються на різних видах діяльності. Ці заняття можна проводити у всіх вікових групах, але особливо вони корисні із старшими дошкільниками. Розглянемо їх особливості на конкретних прикладах.

В кінці осені з дітьми старшої групи зазвичай підводиться підсумок - формуються уявлення про осінній сезон. Комплексне заняття на цю тему може складатися з декількох частин і включати різні види діяльності. Перша частина заняття вирішує пізнавальні завдання і розвиває інтелектуальні здібності дошкільників: вихователь уточнює і узагальнює уявлення дітей про осінь, виділяючи характерні її особливості. Важливу роль в цьому процесі відіграє календар природи, який на даному занятті є наочним демонстраційним посібником, що допомагає дітям побачити і осмислити особливості сезону в цілому.

Вихователь будує бесіду з дітьми таким чином: розглядає по черзі кожну сторінку календаря, формуючи уявлення про те, яка осінь на початку, середині і в кінці. Хід бесіди може бути зразковий наступним: «Спочатку ми поглянемо на сторінку «Вересень». З'ясуємо, яка була погода на третьому тижні місяця. Як виглядала береза, яку ми розглядали і малювали? Що в цей час було на землі? Хто з тварин зустрічався на початку осені?» Вихователь веде послідовну розмову, спираючись на першу сторінку календаря, а потім сам підводить підсумок - узагальнює характерні ознаки початку осені. Аналогічним чином обговорюються особливості жовтня і листопада, після чого вихователь разом з дітьми підводить загальний підсумок про те, що являє собою пора року осінь в різноманітті своїх явищ і у всі періоди протікання. Таким чином, провідним методом першої частини заняття є логічно побудована бесіда, а провідною діяльністю дітей - розумово-вербальна (участь в діалозі, спільне обговорення графічної моделі сезону).

Друга частина заняття передбачає інші програмні завдання і інший вид діяльності. До заняття спеціально організовується невелика виставка на тему осені: декілька репродукцій картин знаменитих художників (Остроухов і ін.), художні фотографії, на яких можуть бути змальовані картини природи, дари осені (гриби, плоди овочів і фруктів), 1-2 сучасних пейзажі, натюрморти живопису або графіки. Огляд виставки, пошук краси, її переживання - це інший вид діяльності, що дозволяє вирішувати естетичні завдання (хоча завдання розумового виховання теж залишаються - діти знайомляться з витворами мистецтва). Вихователь нагадує дошкільникам, що осінь - красива пора року, вона надихає людей, і вони пишуть картини, роблять красиві фотографії, вигадують вірші і музику. На виставціці педагог спонукав дітей вдивлятися і помічати красу осінньої природи, відбитої у витворах мистецтва, ділиться своїми і цікавиться їх враженнями.

Третя частина заняття - художня творчість дітей, ручна діяльність, в якій вони самі стають художниками і виконують роботу на свій розсуд і бажанню (малювання пейзажу, букета осінніх квітів у вазі, аплікація грибів в траві або корзині, аплікація фруктів на блюді, вироби з природного матеріалу і ін.). Педагогічні завдання знову інші - розвиток творчих здібностей дітей, їх художньо-ручних умінь.

Таке комплексне заняття, якщо воно правильно організоване, за часом може виходити за рамки звичайного заняття - це не страшно, оскільки зміна діяльності не викличе втоми і нудьги, тим більше що - на свій розсуд - вихователь може у відповідний момент використовувати музику в записі, провести веселу фізкультхвилинку.

Аналогічне комплексне заняття в підготовчій до школи групі будується за тією ж схемою, але має свої особливості. Бесіду за календарем можна провести інакше - відразу по всіх сторінках, виділяючи окремі параметри осінньої природи. Це дасть можливість старшим дошкільникам відмітити головну ознаку сезону - поступові зміни всіх явищ. Питання до дітей можуть бути наступними:

1) Скільки місяців триває осінь? Назвіть їх, покажіть на календарі.

2) Який тиждень в кожному місяці ми спостерігали за погодою? Покажіть ці тижні в календарі.

3) Порівняєте погоду у вересні, жовтні, листопаді. Як вона змінювалая? Коли було холодніше? Як ви дізнали, що в жовтні холодніше, ніж у вересні? А в листопаді холодніше, ніж в жовтні? Покажіть значки, що показують збільшення холоду в календарі.

4) Поглянете на нашу берізку (або інше дерево), яку ми малювали кожного місяця. Чи мінялася вона впродовж осені? Що з нею відбувалося: яка вона була у вересні і якою стала в листопаді? Покажіть це в календарі.

5) Поглянете на кущ шипшини. Що з ним відбувалося восени? Як він мінявся? Покажіть ці зміни в календарі.

6) Тепер поглянете на грунт: чи однаковий був покрив землі в різні осінні місяці? Що на землі було у вересні, жовтні, листопаді? Покажіть це на сторінках календаря.

7) Погляньте на тварин - птахів, комах. Кого ми спостерігали в різні осінні місяці? Щось змінилося від вересня до листопада? Покажіть в календарі, як ви про це дізналися.

8) Тепер скажіть, що відбувається восени? Чому міняються всі рослини? Чому зникають комахи, відлітають багато птахів?

Друга частина заняття може початися словами вихователя: «Зараз ми з вами відвідаємо художній салон. Там організована виставка «Осінь, осінь, ти прекрасна!» Ви, звичайно, знаєте, що серед дорослих багато творчих людей, які вигадують вірші, пишуть картини, музику, захоплюються фотографією. Багато хто з них творить під враженням краси природи: наприклад, осінні фарби лісу надихають художників кисті і слова. У салон, в який ми йдемо, треба купити квитки. Експозицію виставки розглядають в тиші, милуються красою творів, знаходять ті, які особливо подобаються. Ніхто нікому не заважає, але враженнями можна поділитися. Я теж ходитиму по виставка, скажу вам, що мені особливо сподобається. Ще ми там читатимемо вірші О.С.Пушкіна, слухатимемо прекрасну музику на тему осені».

Успіх цієї частини заняття залежить від її хорошої організації: виставка повинна проходить в спеціальному приміщенні (залі, холі). Кожна експозиція і крупні витвори мистецтва повинні знаходитися на значній відстані, що дозволить дітям розосередитися і не заважати один одному. Це дуже важливо для вирішення педагогічного завдання - навчання дітей процесу сприйняття витворів мистецтва, відвідування виставки. Кожна експозиція має бути привабливою, красиво представленою (на столах, поличках, стійках) і в той же час має бути доступна погляду дітей (не вище за їх зріст). Репродукції, металлографіка повинні висіти на однотонному світлому і неяскравому фоні, погляду не повинні заважати предмети -тілько в цьому випадку можна розраховувати на розвиток художнього сприйняття дошкільників, виникнення естетичних переживань, які ведуть до формування відношення і до природи, і до витворів мистецтва. На виставці серед картин, як правило, висять 2-3 плакати з віршами поетів-класиків: вихователь (або спеціально підготовлені діти) прочитає їх в кінці огляду. Знайомство з експозиціями супроводиться неголосною музикою.

Третя частина заняття: «Діти, а тепер ви самі станете художниками. Ми багато раз спостерігали природу восени, бачили красиві пейзажі, милувалися листопадом, розглядали горобину, клен, берізку. Бачили уранішній туман і відліт птахів. Ви збирали гриби з батьками в лісі: на землі шаруділо золото опалого листя, а в повітрі висів запах осіннього лісу. А як красивий осінній базар! На прилавках всюди соковиті, стиглі плоди: крупні качани ясно-зеленої капусти, ряди помаранчевої морквини, гори смугастих кавунів, кетяги винограду! Рум'яні яблука, жовта антонівка, червоні помідори - все це дуже красиво! Ми підемо в художню майстерню, там ви зробите декілька красивих панно, які потім повісимо на стіни, - прикрасимо дитячий сад».

Вихователь веде хлопців в приміщення, де вже готові столи і матеріали для творчості. Дітей можна розділити на маленькі групи (4-5 чоловік), кожна виконає одне панно методом аплікації або малюванням фарбами. Теми творчі: «Листопад, листопад - листя різні летять», «Снігурі на горобині», «Відліт перелітних птиць в далекі краї», «Овочі і фрукти на столі», «Грибна галявина в осінньому лісі», «Букет осінніх кольорів у вазі» і ін. Діти можуть працювати індивідуально - поважно, аби кожен після відвідин уявленьки відчув би себе дійсно художником, захотів творити, втілюючи свої враження в ту або іншу художню форму.

Комплексні заняття організовуються на самі різні теми. Комплексні заняття - це творча справа вихователя, їх можна організувати по-різному. У всіх випадках вони ефективно і всебічно розвивають особистість дитини, а поєднання різних видів діяльності сприяє легшому і швидшому формуванню особового відношення до змісту заняття.

3.2 Навчально-виховне значення екскурсій, структура і методика проведення

Навчальні екскурсії (від лат. ехсигсіо -- поїздка, прогулянка) визначаються в педагогіці як форма і метод навчально-виховної роботи, що дозволяє організовувати спостереження і вивчення різноманітних предметів і явищ у природних умовах.

Розвиток і розповсюдження екскурсій як методу і форми роботи були пов'язані в педагогіці з боротьбою проти схоластики і вербалізму у навчанні. Важливе місце екскурсіям відводили Я.А. Ко-менський, Ж.Ж. Руссо, И.Г. Песталоцці, Ф. Фребель. У російській педагогіці в зв'язку з розробкою ідей краєзнавства в 60-і роки XIX ст. екскурсійний метод навчання широко пропагували в своїх творах К.Д. Ушинський, Д.Д. Семенов, А.Я. Герд та інші методисти. У дошкільній педагогіці важливого значення екскурсіям надавали Є.М. Водовозова, А.С. Симонович.

Н. К. Крупська в статтях і виступах неодноразово вказувала на екскурсії як засіб розширення знань дошкільників про природу і суспільне життя. [9, 196]

Високо оцінювала екскурсії в природу Е.І. Тихеєва зробивши великий вклад в розробку методики їх проведення. Її основна вимога - зробити вміст екскурсії цікавим для кожного дитини, бо «точність спостереження і глибина сприйняття пропорційні інтересу». І далі: «Чим більш вдало була проведена екскурсія, чим більш вона зацікавила і захопила дітей, тим всілякіше вони надалі реагуватимуть на неї: пригадувати, розпитувати, відображати бачене і пережите в грі, в образотворчій діяльності» [19, 41-42].

Великого значення екскурсіям надавав В.О. Сухомлинський, вважаючи кожну подорож у природу уроком розвитку розуму, почуттів, моралі. «Щирий подив перед таємною природою, що відкрилася, - відзначає Сухомлинський, - могутній поштовх для стрімкого потоку думки» [17, 139]

В методиці ознайомлення з природою екскурсії розглядаються як важлива форма роботи по ознайомленню з природою і широко використовується в практиці роботи дитиначих садків.

Навчально-виховне значення екскурсій. Особлива цінність екскурсій у природу як специфічної форми проведення заняття в тому, що на екскурсіях діти знайомляться з явищами природи в їх природних взаємозв'язках, з рослинами і тваринами в середовищі їх існування, з перетворюючим впливом людини на природу. Це дає змогу формувати реалістичні уявлення про природу, а також перші елементи матеріалістичного світорозуміння.

Ознайомлення з новими об'єктами на екскурсіях поєднується з розширенням словника, розвитком мовлення. Чуттєвий досвід, що формується внаслідок дії аналізаторів, тісно пов'язується із словом, що забезпечує зв'язок першої і другої сигнальних систем.

У дослідженні Плохій З. присвяченому формуванню пізнавальних інтересів у процесі екскурсій, доводиться особлива роль їх у розвитку цих процесів завдяки введенню нової інформації про зв'язки і залежності. [14, 7-8]

Сприймання яскравих пейзажів, поєднане з образним словом вихователя, пробуджує у дітей почуття краси, виховує любов до природи. Знання, що їх одержують діти під час екскурсій, про взаємозв'язки в природі, правила природокористування, цінність для людини тих чи інших об'єктів природи, з якими знайомляться діти, є важливими для екологічного виховання. Екскурсії цінні тим, що на них діти можуть повправлятися у своїх знаннях про природокористування: в лісі ми гості і поводити себе треба чемно, не порушувати спокій тих, хто постійно там живе, не грабувати їхню домівку.

Екскурсії -- найцінніші заняття для фізичного розвитку, зміцнення здоров'я дітей [23].

Тематика і структура екскурсій у природу. За тематикою екскурсії поділяють на:

1. Екскурсії в природу -- в ліс, на луки, до водойми, тобто в природні і штучні рослинні угруповання -- парк, сквер, ботанічний сад.

2. Екскурсії на сільськогосподарські об'єкти -- в поле, па птахо-, молочну ферму, в плодовий сад, на город, в оранжерею, шкільну теплицю, на тік з метою ознайомлення з працею дорослих, рослинами, тваринами, що вирощуються для задоволення потреб людини.

Структура цих екскурсій дещо відмінна. Структура екскурсій у природу містить:

1. Встановлення зв'язку з попереднім досвідом дітей. Це зумовлено потребою викликати інтерес, пов'язати нові знання з набутими раніше, нагадати про правила поведінки при переході вулиці тощо.

2. Повідомлення мети екскурсії. Цей структурний елемент потрібний для надання спрямованості основній частині екскурсії -- колективному спостереженню.

3. Колективне спостереження -- головна, обов'язкова частина кожної екскурсії, мета якої -- нагромадження чуттєвих вражень, виділення зв'язків і залежностей у природі.

4. Збирання природного матеріалу -- важливий структурний елемент екскурсії, що створює інтерес до неї, забезпечує більш близький контакт дітей з природою, формує навички поведінки в природі. Проте на деяких екскурсіях його не слід вводити (наприклад, на літній екскурсії у парк, сквер).

5. Дидактичну гру -- спрямовується на закріплення в ігровій формі одержаних на екскурсії знань.

6. Підведення підсумків.

Структура екскурсій на сільськогосподарські об'єкти містить:

1. Встановлення зв'язку з попереднім досвідом дітей.

2. Повідомлення мети екскурсії.

3. Колективне спостереження.

4. Розповідь дорослого про об'єкт.

5. Підведення підсумків.

Методика проведення екскурсій. Організувати і провести екскурсію в природу важче, ніж заняття в груповій кімнаті. Успіх у її проведенні багато в чому залежить від підготовки.

Екскурсії проводяться починаючи з середньої групи. Природознавчі екскурсії проводять у певній системі, організовувати їх треба на одні і ті самі об'єкти в різні пори року, щоб простежити сезонні зміни в них. Сільськогосподарські екскурсії організовуються епізодично.

Плануючи екскурсію, вихователь точно визначає тему і мету екскурсії, конкретизує програмний зміст, намічає місце екскурсії. Слід виходити з того, що кількість нових об'єктів не повинна перевищувати 2--3 у середній і 3--4 у старшій групі. Під час визначення місця екскурсії треба враховувати фізичні можливості дітей, особливості дороги, пору року, стан погоди. Як правило, маршрут не повинен перевищувати 2--3 км в обидва кінці.

Вихователю слід оглянути місце екскурсії за 1--2 дні до неї. Він уточнює маршрут, знаходить потрібні об'єкти, намічає послідовність спостережень, місце, де діти будуть самостійно вести спостереження, збір матеріалу, а також місце для відпочинку, проведення гри. Вихователь заздалегідь підбирає вірші, загадки, прислів'я, які потім використовує в роботі з дітьми.

У роботу вихователя входить також підготовка екскурсійного обладнання. Перед екскурсією вихователь продумує, яке обладнання взяти з собою, яке підготувати в групі для розміщення об'єктів, принесених з екскурсії: інсектарії, тераріум, акваріум тощо. Для збору тварин необхідно взяти сачок водяний або ентомологічний, білу тканину для розглядання спійманого у воді, прозорі поліетиленові мішечки для перенесення в дитиначий садок; для збору рослин -- лопату або совок, кошики або відерця для листя, шишок, викопаних рослин.

За кілька днів до екскурсії вихователь проводить з дітьми невелику бесіду, з тим, щоб викликати у них інтерес до майбутнього заняття, оживити враження від попередньої екскурсії. Діти повинні знати, куди вони підуть і для чого. Добре разом з дітьми готувати екскурсійне обладнання, щоб підвищити інтерес до заняття. Одяг дітей має бути легкий, взуття зручне. Щоб уникнути перегрівання в літню пору, слід обов'язково мати на голові шапочки. Діти повинні знати, що екскурсія -- це заняття, на якому треба бути дисциплінованим і уважним.

Перед виходом з дитиначого садка слід нагадати правила поведінки па вулиці і на місці екскурсії: йти парами, не розбігатися. Вихователь розподіляє між дітьми екскурсійне обладнання і домовляється, п якому порядку по черзі повинні нести його діти.

Екскурсії проводяться у місцях, які мають найбільшу естетичну цінність, тому, починаючи екскурсію, слід надати змогу сприйняти красу краєвиду, підкреслюючи це поетичним словом, а потім поставити мету і починати розглядання окремих об'єктів.

Основна частина екскурсії -- колективне спостереження. Саме в процесі нього вирішуються основні програмні завдання заняття.

Важливо в процесі спостереження використати різноманітні прийоми активізації пізнавальної діяльності дітей. Особливу увагу треба приділити питанням, які спонукають дітей роздивлятися предмет, порівнювати, знаходити подібність і відмінність, встановлювати зв'язок між явищами природи. Слід подбати про включення різних аналізаторів у сприйманні об'єктів природи. Доцільно в процесі екскурсії використовувати твори художньої літератури для підсилення вражень дітей від сприймання краєвидів, окремих об'єктів.

Використання пояснень, розповіді повинно мати місце в тих випадках, коли є потреба у розширенні знань дітей про пристосування, зв'язки з середовищем тощо.

Сполучення різних прийомів видозмінюється залежно від мети і змісту екскурсії. Поступове ускладнення програмного змісту екскурсій повинне йти по двох лініях: розширення кола спостережуваних явищ і послідовне поглиблення і узагальнення знань про одні і ті ж об'єкти, явища; чітка послідовність екскурсій і взаємозв'язок між ними» [20].

Збір природного матеріалу, в процесі якого діти можуть задовольнити бажання у самостійних спостереженнях,-- відповідальний етап екскурсії. Перш за все вихователь повинен піклуватися про безпеку дітей, домовленнятися, на яку відстань вони можуть відходити, що можна брати. Збір природного матеріалу слід використати для екологічного виховання, засвоєння правил природокористування: можна викопати 1--2 рослини з числа тих, яких навкруги багато. Рідкісні брати не можна. Багато жолудів не можна брати тому, що ними живляться сойки, білки, кабани та інші тварини.