Технології формування естетичної культури молодших школярів засобами природи

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ І. Теоретичні основи проблеми дослідження

1.1 Формування естетичної культури молодших школярів як психолого-педагогічна проблема

1.2 Роль природи в естетичному вихованні дітей молодшого шкільного віку

1.3 Технологічний підхід у сучасній освіті: базові засади

1.4 Стан сформованості естетичної культури молодших школярів у сучасній початковій школі

Розділ ІІ. Формування естетичної культури молодших школярів засобами технологій естетико-екологічного виховання (за Г.Тарасенко)

2.1 Забезпечення естетичного сприймання дітьми природи в процесі милування нею (уроки милування природою)

2.2 Розвиток художньо-образного мислення учнів шляхом їх залучення до спілкування з творами мистецтва природничого змісту (уроки художнього пізнання)

2.3 Організація художньо-творчої діяльності дітей на матеріалі природи

Експеримент

Висновки

Література

Додатки

Вступ

естетичний шкільний художній природа

Сучасний етап реформування вітчизняної системи освіти характеризується посиленням уваги до проблем духовності, розвитку і становлення гармонійної, творчої особистості. У зв'язку з цим підвищується роль естетичного виховання підростаючого покоління як потужного джерела формування його особистісно-ціннісної сфери.

Активне використання педагогічних технологій як у навчанні, так і у вихованні дітей та молоді наприкінці ХХ століття сприяло введенню до наукового обігу поняття “технології виховання” (М.Кларін, М.Лещенко, Ф.Мустаєва, О.Пєхота, Г.Сазоненко, Г.Селевко та ін.). Це поняття розуміють як систему теоретично обґрунтованих й відібраних практикою способів, прийомів та послідовних процедур виховної діяльності, які, впливаючи на особистість вихованців, забезпечують підвищення рівня їхньої вихованості. У цьому процесі особливою ефективністю відзначаються технології естетичного виховання, механізм дії яких ґрунтується на використанні як виховних чинників естетичних почуттів, емоцій та переживань вихованців. У зв'язку з цим перед вітчизняною педагогічною наукою постають завдання проектування інноваційних технологій естетичного виховання та підготовки вчителів до їх використання в навчально-виховному процесі сучасної школи. Ці завдання знайшли відображення у низці нормативних освітніх документів (закони України “Про освіту”, “Про загальну середню освіту”, Концепції виховання дітей та молоді в національній системі освіти, художньо-естетичного виховання учнів у загальноосвітніх навчальних закладах та ін.), де зазначається, що важливою умовою забезпечення якості освіти є виховання в учнів духовності, творчості та високої морально-естетичної культури.

Теоретичний аналіз, здійснений під час опрацювання психолого-педагогічної літератури, показав, що означена нами проблеми перебуває в полі зору багатьох дослідників. Так, проблема естетичного виховання в педагогічному контексті широко представлена в спадщині видатних українських педагогів та діячів освіти Є.Водовозової, П.Каптерева, С.Русової, К.Ушинського, А.Макаренка та ін. Надзвичайно цінним є творчий доробок В.Сухомлинського. Активно займалися розробкою означеної проблеми й науковці. Зокрема, значний внесок у розробку мети, принципів та реалізацію змісту естетичного виховання зробили Г.Бояджиєв, А.Комарова, Л.Масол, Н.Миропольська, В.Орлов, О.Рудницька, Г.Шевченко та ін. Загальнонаукове та теоретичне значення мають праці вчених, в яких розглядається естетична культура особистості в цілісній структурі культури (М.Бахтін, Л.Губерський, Д.Джола, І.Зязюн, М.Каган, В.Мазепа, С.Уланова та ін.). Основу для вивчення закономірностей розвитку структурних компонентів естетичної культури особистості становлять психологічні дослідження І.Беха, О.Кононко, О.Леонтьєва, С.Рубінштейна, Б.Теплова, Д.Фельдштейна та ін. Педагогічні дослідження Л.Коваль, І.Крицької, Г.Недялкової, Л.Олефіренко, Є.Сисоєвої-Ляхович, А.Щербо та ін. доводять, що молодшому шкільному віку властиві особливі передумови для активного розвитку естетичного сприймання, оцінок, суджень та естетичних мотивів діяльності. Проблеми формування естетичного ставлення до природи висвітлено в дослідженнях Н.Бутенко, С.Жупанина. Особливу цінність для нашого дослідження становлять праці Г.Тарасенко, в яких розкривається тісний взаємозв'язок естетичної та екологічної культури особистості, з'ясовуються особливості застосування технологічного підходу щодо процесу її формування.

Втім практика естетичного виховання свідчить про недостатню увагу зі сторони педагогів до шляхів реалізації його цілей. Так, учителі виявляють низький рівень обізнаності з сучасними технологіями естетичного виховання, недооцінюють роль природи у формуванні естетичної культури учнів. Дана суперечність наштовхує нас на необхідність розгляду означеної проблеми.

Об'єктом дослідження є процес естетичного виховання молодших школярів засобами природи.

Предмет дослідження - особливості застосування технологій у формуванні естетичної культури учнів початкової школи засобами природи.

Мета дослідження полягає у визначенні особливостей застосування технологій формування естетичної культури молодших школярів засобами природи та перевірці дієвості їх упровадження.

Завдання дослідження:

Проаналізувати літературу з проблем естетико-екологічного виховання молодших школярів та технологічного підходу до нього.

Зробити дефінітивний аналіз понять “естетична культура”, “технології виховання”, “технологічний підхід”.

Обґрунтувати необхідність використання технологічного підходу до формування естетичної культури молодших школярів засобами природи.

Виокремити особливості застосування технологій естетико-екологічного виховання молодших школярів у виховній практиці початкової школи.

Експериментально перевірити дієвість технологій формування естетичної культури молодших школярів засобами природи.

Гіпотеза дослідження полягає в припущенні, що рівень естетичної культури молодших школярів значною мірою обумовлюється якістю педагогічної роботи щодо її формування, зокрема застосуванням технологій естетико-екологічного виховання учнів: уроків милування природою, уроків художнього пізнання, організацією художньо-творчої діяльності дітей на природничому матеріалі.

У ході дослідження нами використовувалися такі методи: теоретичні (аналіз, синтез, порівняння, класифікація, конкретизація, узагальнення наукових джерел з проблеми дослідження; вивчення нормативних документів) - з метою уточнення сутності базових понять дослідження; з'ясування критеріїв та рівнів естетичної культури молодших школярів з метою їх діагностики; емпіричні (спостереження, бесіди, анкетування, педагогічний експеримент) - для діагностування рівнів естетичної культури учнів, перевірки ефективності застосування технологій естетико-екологічного виховання.

База дослідження: навчально-виховний комплекс “ЗШ І-ІІІ ст.-гімназія №2” Вінницької міської ради.

Апробація дослідження здійснювалась на звітній науково-практичній конференції викладачів і студентів (м. Вінниця, Вінницький державний педагогічний університет імені Михайла Коцюбинського, 8-10 квітня 2014 р.).

1. РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПРОБЛЕМИ ДОСЛІДЖЕННЯ

1.1 Формування естетичної культури молодших школярів як психолого-педагогічна проблема

Актуальними питаннями сьогодення є питання естетичного виховання і розвитку естетичної культури підростаючого покоління. Особистісна орієнтація сучасної освіти передбачає прилучення дитини до естетичного досвіду людства, до творчої діяльності, що є основою естетичного розвитку особистості. У зв'язку з цим важливого значення набуває осмислення конкретних питань естетичного виховання і естетичної діяльності та базових теоретичних засад формування естетичної культури особистості.

В наш час проблема формування естетичних почуттів, розвитку особистості, формування естетичної культури молодших школярів є одним із найважливіших завдань, які постають перед школою.

Проблема естетичного виховання у естетико-педагогічному аспекті широко презентована у спадщині видатних українських педагогів та діячів освіти Є.Водовозової, П.Каптерева, С.Лисенкової, С.Русової, Є.Тихеєвої, К.Ушинського. Значний внесок у розробку теорії естетичного виховання зробили Ю.Борев, О.Буров, В.Вансаалов, Л.Волович, І.Долецька, М.Каган, Л.Коган, В.Розумний, В.Скатерщиков, Є.Квятковський, М.Лайзеров, А.Макаренко, О.Семашко, В.Сухомлинський, С.Шацький, В.Шестакова та ін. Насамперед вони визначили основи, на які потрібно спиратися при побудові системи естетичного виховання. Так, К.Ушинський зазначав, що “кожен навчальний предмет так чи інакше містить естетичний елемент, передачу якого учням повинен брати до уваги вчитель” [ ], В.Сухомлинський переконливо стверджував: “Без емоційно-естетичного струменя неможливий повноцінний розумовий розвиток дитини” [ ].

На важливість естетичного виховання у ХХ ст. наголошувалося і в освітніх нормативних документах, що активізувало педагогічну думку в цьому напрямі. Зокрема, педагоги шукали резерви, здатні поліпшити викладання в школі не тільки предметів естетичного циклу, але й праці, оскільки до її складу входять також різні види художньої праці. Зазначалося, що, навчаючись робити речі не просто корисні, але й красиві, школярі глибоко осягають значення естетичного начала в житті людини. Важливо, щоб ті види праці, які доступні і необхідні дітям - прості роботи з шиття, столярства та ін. поєднувалися з художньою творчістю і давали можливість проявитися дитячому смаку в посильній творчості.

Наприкінці 40-х - на початку 50-х років Д.Ліхачов у своїй книзі “Теорія естетичного виховання школярів” писав: “діти, у яких розвинуте естетичне почуття, здатні оцінювати прекрасне, трагічне, комічне, потворне в житті і мистецтві, жити і творити за законами краси” [20, 156]. Так само широко, цікаво і захопливо може бути відкритий світ ліній, форм і кольорів, що оточує дитину в повсякденному житті: поєднання їх в одязі, забарвлення художніх іграшок, форми посуду. Усе це збагачує духовний світ. Автор підкреслює провідну роль цілеспрямованого педагогічного впливу в естетичному становленні дитини.

Е.Мейман також, як і багато інших педагогів і психологів, вважав, що тільки цілеспрямований естетичний вплив, залучення дітей до різноманітної художньої, творчої діяльності здатні розвинути їхні естетичні почуття, забезпечити глибоке осягнення естетичних явищ, піднятись до розуміння справжнього мистецтва, краси дійсності і прекрасного в людській особистості.

Важливі питання теорії і методики естетичного виховання підростаючого покоління нині висвітлюються в працях Л.Коваль, В.Передерій, Ю.Фохт-Бабушкіна, Т.Цвілих, Г.Шевченко, А.Щербо та інших.

Розгляд означеної проблеми потребує насамперед з'ясування базових дефініцій дослідження.

Важливою складовою всебічного гармонійного розвитку особистості є естетичне виховання. Естетичне виховання визначається у науковій літературі як складова частина виховного процесу, безпосередньо спрямовання на формування естетичних почуттів, смаків, суджень, здібностей особистості, на розвиток її здатності сприймати і перетворювати дійсність за законами краси в усіх сферах діяльності людини. Естетичне виховання спрямоване на виховання в людині гуманістичних якостей, інтересі і любові до життя в його різноманітних проявах [ ].

Методологічною засадою естетичного виховання є етика - наука про загальні закономірності художнього освоєння дійсності людиною, про сутність і форми відображення дійсності й перетворення життя за законами краси, про роль мистецтва в розвитку суспільства.

Метою естетичного виховання є формування високого рівня естетичної культури особистості, її здатності до естетичного освоєння дійсності. Естетична культура тлумачиться науковцями як сформованість у людини естетичних знань, смаків, ідеалів, здібностей до естетичного сприймання явищ дійсності, творів мистецтва, потреба вносити прекрасне в оточуючий світ, оберігати природну красу [ ]. Її рівень виявляється як у розвитку всіх компонентів естетичної свідомості (почуттів, поглядів, переживань, смаків, потреб, ідеалів), так і в розвитку умінь і навичок активної перетворювальної діяльності у мистецтві, праці, побуті, людських взаєминах.

У процесі естетичного виховання формуються естетична свідомість і поведінка школяра. Естетична свідомість - форма суспільної свідомості, яка є художньо-емоційним освоєнням дійсності через естетичне сприймання, почуття, судження, смаки, ідеали і виражається в естетичних поглядах та мистецькій творчості [ ].

Формування у школярів певної системи художніх уявлень, поглядів, які зможуть допомогти їм виробити в собі дійові критерії естетичних цінностей, готовність та уміння вносити елементи прекрасного у своє життя, починається зі сприймання оточуючого.

Естетичне світосприймання молодших школярів - це процес та результат цілісного чуттєво-емоційного осягнення, особистісного усвідомлення та оцінювання об'єктивно-суб'єктних естетичних якостей навколишнього середовища, що обумовлює прагнення особистості до творчо-естетичної діяльності [ ].

Естетичне світосприймання є компонентом цілісного світосприймання, найвищим рівнем чуттєвого сприйняття, усвідомленням людиною краси навколишнього середовища. За результатами наукових досліджень з'ясовано, що структуру естетичного світосприймання молодших школярів становлять емоційно-естетичний (естетичні потреби, емоційно-естетичні переживання), когнітивний (естетичні уявлення, погляди, переконання), аксіологічний (естетичне оцінювання об'єктів та явищ навколишнього середовища), праксіологічний, або творчо-діяльнісний компоненти (творчо-естетична активність особистості) [ ].

Емоційно-естетичний компонент є провідним при визначенні структури естетичного світосприймання учнів, тому що саме в естетичній емоції процес естетичного світосприймання знаходить свою особливу, цілісну форму вираження.

Когнітивний компонент естетичного світосприймання виявляється в здатності особистості до виділення естетично-виразних об'єктів навколишнього середовища, їх чуттєвому пізнанні та усвідомленні.

Аксіологічний компонент естетичного світосприймання молодших школярів передбачає оцінку властивостей і якостей, що є суттєвими для естетичної значущості об'єктів та явищ навколишнього середовища, обумовлює висловлення естетичного судження. Розвиток емоційно-естетичного, когнітивного та аксіологічного компонентів естетичного світосприймання стимулює творчо-естетичну діяльність особистості (праксіологічний компонент).

Процес формування естетичного світосприймання молодших школярів можна визначити в цілому як необхідну передумову для духовного зростання й творчої діяльності.

Естетичні почуття трактуються науковцями як особливі почуття насолоди, які відчуває людина, сприймаючи прекрасне в дійсності й у творах мистецтва [ ].

Під час естетичного сприймання виникають естетичні емоції. Завдання виховання - створити умови, які б сприяли формуванню емоційної сфери дітей. Багатство емоційної сфери людини свідчить про її духовне багатство.

Естетична свідомість особистості виражається через естетичні смаки, ідеали й поведінку людини. Естетичний смак - здатність людини правильно оцінювати прекрасне, відокремлювати справді прекрасне від неестетичного. Естетичний ідеал - уявлення людини про прекрасне, до чого вона прагне, на що рівняється. Естетика поведінки - риси прекрасного у вчинках і діях людини (у ставленні до праці й до суспільства, в манерах і зовнішньому вигляді, у формах спілкування з людьми).

Сформовані естетичні смаки та естетичний ідеал, а також розвинена здатність оцінювати прекрасне дають людині змогу зрозуміти його суть. Сприймаючи прекрасне, аналізуючи побачене, порівнюючи з відомим і побаченим раніше, вона дає йому певну оцінку. Рівень такого естетичного мислення залежить від розумового виховання, вміння здійснювати мислительні операції.

Ученими доведено, що найяскравіший прояв естетичної свідомості учнів можна зафіксувати саме в естетичних судженнях і оцінках. Адже естетичне почуття, як специфічний прояв людських почуттів, не відокремлюється від усього пізнавального процесу, а тісно пов'язане з умінням естетично відчувати красу навколишньої природи, людських стосунків, творів мистецтва тощо. Воно лежить в основі формування соціально активної особистості, яка утверджується в навколишньому світі й творчо застосовує здобуті знання, уміння і навички [1, 6]. Оцінювальна діяльність сприяє глибокому пізнанню мистецтва, розумінню краси навколишньої дійсності. У процесі такої діяльності активізуються пізнавальні сили учнів, розвивається критичне мислення, збагачується уява, а це позначається на характері естетичних орієнтацій, потреб, художніх інтересів, естетичних ідеалів. Сучасна педагогічна практика виробила й ефективно використовує різноманітні методи виховання естетичних оцінок учнів різними видами мистецтва [2, 3].

Оцінка посідає важливе місце в системі ціннісних орієнтацій школярів. Набуваючи досвіду спілкування з мистецтвом, у дитини виробляється певне ставлення до нього, проявляється почуття задоволення або обурення. Справжньою естетичною оцінка стане лише тоді, коли знання про мистецтво будуть глибокі, а враження від музики, літератури і живопису систематизовані, осмислені. Оцінка при цьому свідчитиме про певний рівень засвоєння учнями культурних цінностей та їх уміння виявляти своє ставлення до дійсності в різних формах оцінювальної діяльності - емоційній, теоретичній і практичній [2, 4]. Очевидно, що лише в єдності трьох форм вираження оцінки - емоційної, теоретичної і практичної - формуються естетичні смаки школярів, розвиваються в них здатність критично ставитись до проявів байдужості, потворного в мистецтві й дійсності, уміння обстоювати свої мистецькі уподобання і рішуче засуджувати негативні явища в нашому житті.

Знаючи, що таке естетична оцінка, педагоги й батьки повинні розвивати в дітей здатність до різних видів оцінювальної діяльності - пізнавальної, перетворювальної, комунікативної. Досвід естетичних почуттів перевіряється розвитком уміння дітей творити “за законами краси”. У сучасній педагогічній практиці накопичений значний досвід організації процесу формування естетичних почуттів, уміння сприймати естетичні цінності різних видів мистецтва [2, 6]. Комплексність системи естетичного виховання пов'язана з формуванням багатогранних естетичних і художніх потреб особистості, її різноманітних інтересів. Соціальна дійсність і природа, література та образотворче мистецтво, музика й кіномистецтво активно впливають на формування естетичної культури сучасного школяра.

Таким чином, поряд із розвитком естетичного сприймання, прищепленням естетичних смаків у процесі естетичного виховання учнів формують естетичне ставлення до навколишньої дійсності. Людина повинна не лише милуватися красою природи чи пам'ятками культури, а й берегти і захищати їх.

В естетичному вихованні учнів використовують різні джерела:

а) твори образотворчого мистецтва. Під час спостереження картини або скульптури, яка відображає життя людини чи природи, в дитини розвивається не лише сприйняття, а й фантазія: вона мислить, уявляє, “домальовує” зображене, бачить за картиною події, образи, характери;

б) музику, яка, відображаючи дійсність за допомогою мелодій, інтонацій, тембру, впливає на емоційно-почуттєву сферу людини, на її поведінку;

в) художню літературу. Головним виразником естетики в літературі є слово. На думку К.Ушинського, слово як засіб вираження в літературному творі набуває подвійної художньої сили. Словесний образ має ще й понятійну основу і сприймається насамперед розумом. Тому література - важливий засіб розвитку художнього інтелекту школярів;

г) театр, кіно, телебачення, естрада, цирк. Цінність їх у тому, що, крім змістової частини, вони об'єднують у собі елементи багатьох видів мистецтв (літератури, музики, образотворчого мистецтва, танцю);

ґ) поведінка і діяльність людини. Гідні наслідування вчинки, успіхи в навчанні, праці, спортивній, громадській, художній діяльності повинні стати предметом обговорення з естетичних позицій;

д) природа: її краса в розмаїтті та гармонії барв, звуків, форм, закономірній зміні явищ, які мають місце в живій і неживій природі;

е) факти, події суспільного життя. Героїчні вчинки людей, краса їх взаємин, духовне багатство, моральна чистота й фізична досконалість повинні бути предметом обговорення з учнями;

е) оформлення побуту (залучення школярів до створення естетичного довкілля в школі, класі, квартирі).

У процесі естетичного виховання важливо навчити школярів розуміти й сприймати красу. Спостерігаючи прекрасне, людина не може залишатися байдужою, вона переживає, відчуваючи любов або ненависть до спостережуваного. Тому потрібно, щоб учнів вміли розрізняти справді красиве і потворне.

Естетичне виховання є багатогранним процесом, основу якого складають такі напрями:

1. Життя і діяльність дитини в сім'ї. Тут формуються основи естетичних смаків, почуттів, на що впливають організація побуту в оселі, одяг, взаємини в сім'ї, оцінювання старшими краси предметів, явищ, безпосередня участь в естетичній діяльності тощо.

2. Виховна діяльність дошкільних закладів. Здійснюється через естетику побуту, систему спеціальних занять (музика, образотворче мистецтво, танці, ігри тощо).

3. Навчально-виховна діяльність загальноосвітніх закладів. Передбачає залучення учнів до оволодіння змістом навчальних дисциплін (мови, літератури, історії, предметів природничого циклу, музики, образотворчого мистецтва), позакласної виховної роботи (танцювальні гуртки, хорові колективи, студії образотворчого мистецтва та ін.). У школах створюють спеціалізовані гуманітарно-естетичні класи, що сприяє естетичному розвитку учнів.

Складною є проблема формування сприймання мистецтва. Щоб сприймати художній чи музичний твір, треба мати елементарну теоретичну підготовку. Краще сприймається те, що зрозуміле, про що є певні знання. Цей принциповий підхід слід узяти за основу при використанні в естетичному вихованні музики, образотворчого мистецтва, скульптури.

В естетичному вихованні вчитель повинен зважати на особливості віку дитини. Молодший шкільний вік характеризується імпульсивністю вдачі учнів, емоційністю, загостреною чутливістю. Провідною діяльністю дитини є навчальна діяльність, а також спілкування з дорослими. Головне для дитини - дія, а не результат. Це типовий вік для становлення особистості. Тому при здійсненні естетичного виховання дослідники радять спиратися на емоційність, змістовність розкриття навчальної теми. У своїй педагогічній діяльності з молодшими школярами вчителеві слід відштовхуватися від найважливішого завдання естетичного виховання - навчити дитину бачити в красі навколишнього світу духовне благородство, доброту, сердечність і на основі цього утверджувати прекрасне в собі. Окрім того у формуванні естетичної культури важливо враховувати спрямованість інтересів учнів, а також особливості естетичного сприймання: пізнаючи навколишню дійсність, дитина керується не лише пізнавальними принципами і моральними критеріями, а й естетичними принципами.

Отже, естетичне виховання - це процес формування цілісного сприймання і правильного розуміння прекрасного у мистецтві та дійсності; здатність до творчого самовираження, що притаманна людині. Однак ця здатність вимагає свідомого, цілеспрямованого, планомірного і систематичного розвитку. Завданням естетичного виховання є не тільки розширення художнього сприймання, списку прочитаних книг, почутих музичних творів, а й організація людських почуттів, духовного росту особистості, регуляція і корекція поведінки.

1.2 Роль природи в естетичному вихованні дітей молодшого шкільного віку

Одним із провідних факторів естетичного виховання, що впливає на розвиток і формування естетичних почуттів дитини, стимулює виникнення в неї естетичних емоцій і вражень, спонукає до естетичної оцінки сприйнятого, є природа. На думку дослідників, саме споглядання природи, милування її красою здатне викликати емоційний відгук, збудити естетичні почуття і переживання, виняткова досконалість форм, барв і звуків природи у своєму довершеному поєднанні торкаються найтонших струн дитячої душі, а тому виступають домінантою в навчально-виховному процесі і стимулюють розвиток творчої особистості. Спілкування з природою допомагає учням не тільки оволодіти знаннями про неї, а й за педагогічно доцільної організації та оптимальному доборі методів виховного впливу стає дієвим чинником формування естетичної культури дітей.

На особливому значенні природи в естетичному вихованні молодших школярів наголошували багато педагогів. Так, окремі аспекти цієї проблеми презентовані в творчій спадщині видатних українських педагогів та діячів освіти Є.Водовозової, П.Каптерева, А.Макаренка, В.Сухомлинського, С.Русової, К.Ушинського та ін. Педагогічні дослідження Л.Коваль, І.Крицької, Г.Недялкової, Л.Олефіренко, Є.Сисоєвої-Ляхович, А.Щербо та ін. доводять, що дітям молодшому шкільному віку властиві особливі передумови для активного розвитку естетичного сприймання, оцінок, суджень та естетичних мотивів діяльності. Проблеми формування в молодших школярів естетичного ставлення до природи висвітлено в дослідженнях Н.Бутенко, С.Жупанина. Особливу цінність для нашого дослідження становлять праці Г.Тарасенко, в яких розкривається тісний взаємозв'язок естетичної та екологічної культури особистості.

Здійснюючи аналіз педагогічної спадщини відомих педагогів минулого, ми знаходимо чимало висновків про цінність естетичного сприймання дитиною світу, переживання нею краси природного довкілля. З цих позицій на особливу увагу заслуговує узагальнений в працях досвід педагогічної діяльності відомого педагога Василя Олександровича Сухомлинського.

Педагогічна спадщина В.Сухомлинського різнобічна і багатопланова. Уся система діяльності павлиського вчителя перейнята високими принципами гуманізму, глибокою повагою до особистості дитини. Коли його запитували, що саме головне було в його житті, він відповідав: “Любов до дітей!”

Великого значення педагог надавав формуванню в дітей естетичних почуттів, які він вважав основою їх гуманності. “У світі є не тільки потрібне, корисне, але й красиве. Відтоді, як людина стала людиною, з тієї миті, коли вона задивилася на пелюстки квітки і вечірню зорю, вона стала вдивлятися в саму себе. Людина осягла красу... Краса існує незалежно від нашої свідомості і волі, але вона відкривається людиною, нею осягається, живе в її душі...” [Сухомлинський В.О. Листи до сина // Сухомлинський В. О. Вибрані твори: в 5 т. - К. : Рад. школа, 1976. - Т. 3. - С. 585-659, 634].

Прикметно, що у виховній системі В.Сухомлинського краса - на першому місці. Саме звернення до краси, облагороджування нею дитячої душі, переживання краси, на думку педагога, і знімає “товстошкірість”, стоншує почуття дитини настільки, що вона стає сприйнятливою до слова, а значить - виховується. Педагог спочатку навчає відчувати красу природи, потім - красу мистецтва і нарешті підводить вихованців до розуміння вищої краси: краси людини, її праці, вчинків і самого життя.

Свій ідеал естетичного виховання талановитий педагог вбачав у тому, щоб кожна дитина, побачивши прекрасне, зупинилася перед ним у здивуванні, зробила його часткою свого життя. Залучати дітей до світу прекрасного В.Сухомлинський радив виважено, враховуючи психологічні особливості сприймання малюків. Насамперед виховання прекрасним має ґрунтуватися на позитивних емоціях. Там, де починається хоч найменший примус дитячої душі, про естетичне виховання не може бути і мови. Заплакана дитина чи стурбований чимось школяр не сприймає вже нічого, навіть найпрекраснішого, що його оточує. Прекрасне тільки тоді може сприйматися і бути прекрасним, коли дитина емоційно підготовлена до цього, і з завмиранням серця, і з трепетом душі чекає зустрічі з ним.

Серед усіх засобів виховання в дитини естетичних почуттів особливе місце в творчій спадщині педагога відведене природі. Світ, що оточує людину, зауважував В.Сухомлинський, - це, насамперед, світ природи з безмежним багатством явищ, з невичерпною красою. У природі вічне джерело прекрасного. Природа - благодатне джерело виховання людини. “Я прагнув до того, - пише він, - щоб перед тим, як відкрити першу книжку, прочитати по складах перше слово, діти прочитали сторінки найпрекраснішої в світі книги - книги природи” [Сухомлинський В.О. Серце віддаю дітям // Сухомлинський В. О. Вибрані твори: в 5 т. - К.: Рад. школа, 1976. - Т. 3. - С. 7-279, 33].

На думку В.Сухомлинського, естетичне виховання засобами природи посідає особливе місце в системі навчально-виховної роботи школи. Воно має найтісніший зв'язок з усіма сферами духовного життя особистості й колективу. “Я вбачаю великий виховний сенс у тому, - писав В.Сухомлинський, - щоб дитина бачила, розуміла, відчувала, переживала, осягала, як велику таємницю, пробудження життя в природі. Перші весняні квіти і бруньки, що розкрилися, перші ніжні стеблинки трави, перший метелик, перше кумкання жаби, перша ластівка, перший грім, перша весняна купіль горобця - все це я розкриваю перед дітьми як красу вічного життя. І чим глибше вони переймаються красою, тим сильніше прагнуть творити прекрасне” [1, 7].

Таким чином, аналіз педагогічної спадщини В.Сухомлинського показав, що вся вона пронизана ідеєю цілісного формування особистості. Всі аспекти виховання - моральний, розумовий, трудовий, естетичний, фізичний та ін., за його переконанням, становлять нерозривну єдність духовного стану дитини. Упущення хоча б у однієї з цих сфер негативно позначається на вирішенні комплексного завдання. Вчений ґрунтовно розкрив значення емоційно-естетичного розвитку, естетичної культури дитини в цілісному процесі формування особистості; показав діалектичний взаємозв'язок між емоційно-естетичним розвитком, розумовою діяльністю, моральними вчинками; сформулював низку цінних рекомендацій щодо застосування різноманітних засобів естетичного впливу на дітей дошкільного та молодшого шкільного віку; наголосив на особливому значенні природи у формуванні духовного світу дитини.

Світ, що оточує дитину, - незвичайний, загадковий, світ, де кожна травинка, кожен птах - диво. Маленький школяр допитливими очима вдивляється у нього, однак не менш важливо навчитися дивуватися цьому світу. Відкриваючи дивовижне навколо себе, дитина змінює ставлення до навколишнього. Відчуття природи не менш цінне, аніж знання про неї, вміння бачити її серцем - свідчення спорідненості з нею.

Анітрохи не применшуючи ролі логічного пізнання, слід відзначити, що воно не дає і не може дати нам всієї повноти картини навколишнього світу. Сьогодні все більшої значимості набуває емоційно-логічний досвід у вивченні природи. На жаль, навчально-виховний процес у сучасній початковій школі, в основному, спрямований більше на розвиток раціональної сфери особистості молодшого школяра, будується найчастіше на логічних, а не на емоційних прийомах, значно менше орієнтований на формування емоційно-ціннісного ставлення учнів до предмету вивчення.

Сьогодні, як ніколи, актуальним є питання поєднання наукового та художнього способів мислення. Естетичне ставлення до природи - особлива форма її пізнання, без якої воно втрачає своє гуманістичне призначення. На думку вчених, питання про формування у людини почуття прекрасного досить складне. Далеко не всі виявляються здатними глибоко проникати у світ краси. Таємниця колірних і звукових поєднань у природі є великою таємницею. Дивитися і бачити - не одне і те ж. Завдання вчителя - разом з дітьми осягнути справжню красу, яка не завжди яскрава, гучна, навпаки, часто тиха, спокійна, скромна і непомітна, по-новому поглянути на осінній листок, крильця метелика, відчути особливу чарівність в красі природи.

На уроках у початковій школі, зокрема, на уроках природознавства учитель має змогу систематично і послідовно розкривати перед дітьми естетичні якості предметів і явищ навколишньої дійсності, навчати їх сприймати світ у всьому багатстві його краси. Наприклад, на предметному уроці, тема якого “Сніг і лід” (2 клас) доцільно ознайомити учнів не лише з властивостями снігу й льоду, а й показати, які різноманітні за формою сніжинки, звернути увагу на їхню красу і довершеність, на колір снігу, який здатний змінювати свої відтінки за різної погоди, на казкові візерунки, що їх “малює” на шибках мороз. Знайомлячи учнів з водою та її властивостями (тема уроку “Вода в природі. Властивості води. Кругообіг води в природі” (3 клас)), педагог повинен звернути увагу дітей, яких дивовижних форм набуває вода в природі, на її унікальні якості, які здатні створювати пейзажні шедеври (як-от, дзеркально відображати на поверхні водойми осінні (весняні, літні) пейзажі) тощо.

Отже, сприймання, осмислення краси природи, її неповторності - це основа естетичного виховання, це ніби перше віконце у світ прекрасного. У сприйманні молодшим школярем естетично виразних ознак природних об'єктів особливе значення має його безпосереднє спілкування з природою. Так, на думку В.Сухомлинського, під час подорожей у природу, до витоку думки, слова, які відбуваються взимку, восени, навесні, діти відкривають десятки відтінків кольорів: від червоного - до жовтого, від жовтого - до зеленого, від зеленого - до синього, що приховують у собі ліси, луки, поля, небо, степ. Щоб світ заграв, заблищав перед дітьми своєю багатобарвністю і різноголоссям, педагог пропонує завдання, які б зацікавили, стимулювали до порівнянь, зіставлень. Наприклад, учням пропонується відшукати якнайбільше відтінків жовтого кольору осіннього листя. І діти вчаться спостерігати, розрізняючи найтонші нюанси в забарвленні. У лісі, на березі річки, у полі вчитель привчає дітей вслухатися в різноманітні звуки - у щебетання птахів і шепіт колосків, дзюрчання струмочка і стук дятла, шурхіт листя під лапками тварин, бджолину арфу та дзижчання джмеля [Сухомлинський В.О. Серце віддаю дітям // Сухомлинський В. О. Вибрані твори: в 5 т. - К.: Рад. школа, 1976. - Т. 3. - С. 7-279, 54-57].

З огляду на вище сказане, важливу роль у системі естетичного виховання мають відігравати подорожі, екскурсії, походи, спостереження й аналіз явищ природи. Під час таких зустрічей з прекрасним важливо спонукати учнів до вияву своїх почуттів емоцій від побаченого, вчити їх описувати природне довкілля, добираючи епітети, образні слова, вислови, порівняння. Варто також пам'ятати, що естетичні почуття дитини, викликані спогляданням природи, тісно пов'язані з моральними почуттями. А моральний фактор у сприйманні природи виявляється насамперед у ціннісному ставленні дитини до неї.

Щоб естетичне сприймання явищ природи учнями було плідним, потрібне постійне керівництво педагога. Тоді в учнів виховується уміння співставляти предмети і явища, виділяти їхні форми, забарвлення і характерні особливості. Завдання, які педагог ставить перед школярами, активізують, конкретизують, полегшують сприймання, сприяють естетичному розвитку. Здатність естетичного бачення світу значною мірою залежить від глибини й емоційності викладу знань, які учень здобуває на уроках і під час позакласної роботи [1, 3].

Провідну роль в естетичному вихованні молодших школярів засобами природи відіграє вчитель, а також увесь педагогічний колектив школи, перед яким постає завдання - послідовно, систематично, цілеспрямовано розвивати і вдосконалювати естетичні смаки учнів. При чому естетичним вихованням дітей повинні опікуватися не тільки вчителі образотворчого мистецтва, музики, літератури. Значні потенційні виховні можливості в розвитку естетичних почуттів, як нами було з'ясовано, закладені у змісті природознавства, а також таких предметів, як “Суспільствознавство”, “Трудове навчання”, “Художня праця”. Живе спілкування з природою стимулює інтерес до її вивчення, сприяє естетичному, моральному та трудовому вихованню.

1.3 Технологічний підхід у сучасній освіті: базові засади

У даний час у науковий обіг у сфері педагогіки міцно ввійшли поняття “технологічний підхід”, “педагогічна технологія”. Однак у їх розумінні і вживанні існують певні розбіжності.

Насамперед з'ясуємо суть поняття “технологія” як родового по відношенню до означених.

У тлумачному словнику технологія визначається як сукупність прийомів, застосовуваних у якій-небудь справі, майстерності, мистецтві [ ]. В.Шепель зазначає, що технологія - це мистецтво, майстерність, уміння, сукупність методів обробки, зміни стану [ ].

Виходячи з цього педагогічну технологію вчені тлумачать як:

сукупність психолого-педагогічних установок, що визначають спеціальний набір і компонування форм, методів, способів, прийомів навчання, виховних засобів; вона є організаційно-методичним інструментарієм педагогічного процесу (Б.Лихачов);

змістовну техніку реалізації навчального процесу (В.Беспалько);

опис процесу досягнення планованих результатів навчання (І.Волков);

продуману у всіх деталях модель спільної педагогічної діяльності з проектування, організації та проведення навчального процесу із забезпеченням комфортних умов для учнів і вчителя (В.Монахов);

системну сукупність і порядок функціонування всіх особистісних, інструментальних і методологічних засобів, використовуваних для досягнення педагогічних цілей (М.Кларін).

Поряд з характеризованим поняттям широко вживаним є поняття “технологія навчання”. М.Чошанов зазначає, що технологію навчання слід розуміти як складову процесуальної частини певної дидактичної системи [ ].

Поняття “педагогічна технологія”, на думку дослідників, може бути представлене трьома аспектами.

науковим: педагогічна технологія - частина педагогічної науки, що вивчає й розробляє цілі, зміст і методи навчання та проектує педагогічні процеси;

процесуально-описовим: опис (алгоритм) процесу, сукупність цілей, змісту, методів і засобів для досягнення планованих результатів;

процесуально-діючим: здійснення технологічного (педагогічного) процесу, функціонування всіх особистісних, інструментальних і методологічних педагогічних засобів [ ].

Таким чином, педагогічна технологія функціонує і як наука, що досліджує найбільш раціональні шляхи навчання, і як система способів, принципів і регулятивів, застосовуваних у навчанні, і в якості реального процесу навчання.

Поняття “педагогічна технологія” в освітній практиці вживається на трьох ієрархічно супідрядних рівнях.

1) Загальпедагогічний (загальнодидактичний) рівень. Загальнопедагогічна (загальнодидактична, загальновиховна) технологія характеризує цілісний освітній процес у даному регіоні, навчальному закладі, на певному щаблі навчання. У цьому контексті педагогічна технологія синонімічна педагогічній системі: у неї включається сукупність цілей, змісту, засобів і методів навчання, алгоритм діяльності суб'єктів та об'єктів процесу.

2) Власнеметодичний (предметний) рівень. Власнеметодична педагогічна технологія вживається у значенні “певна методика”, тобто як сукупність методів і засобів для реалізації певного змісту навчання та виховання в рамках одного предмета, класу, учителя (методика викладання предметів, методика компенсуючого навчання, методика роботи вчителя, вихователя).

3) Локальний (модульний) рівень. Локальна технологія є технологією окремих частин навчально-виховного процесу, вирішення конкретних дидактичних і виховних завдань (технологія окремих видів діяльності, формування понять, виховання окремих особистісних якостей, технологія уроку, засвоєння нових знань, технологія повторення і контролю матеріалу, технологія самостійної роботи та ін.).

Розрізняють також технологічні мікроструктури: прийоми, ланки, елементи та ін., які, вибудовуючи логічний технологічний ланцюжок, утворюють цілісну педагогічну технологію (технологічний процес).

Технологічна схема - умовне зображення технології процесу, поділ його на окремі функціональні елементи і позначення логічних зв'язків між ними.

Технологічна карта - опис процесу у вигляді покрокової, поетапної послідовності дій (часто у графічній формі) із зазначенням застосовуваних засобів.

У літературі та практиці роботи шкіл термін “педагогічна технологія” часто застосовується як синонім поняття “педагогічна система”. Як вже зазначалося вище, поняття системи ширше, ніж технології, і включає, на відміну від останньої, і самих суб'єктів і об'єктів діяльності.

Поняття педагогічної технології власнепредметного і локального рівнів майже повністю перекривається поняттям методик навчання; різниця між ними полягає лише в розміщенні акцентів. У технологіях більше представлена процесуальна, кількісна і результативна компоненти, у методиках - цільова, змістова, якісна та варіативно-орієнтовна сторони. Технологія відрізняється від методик своєї відтворюваністю, стійкістю результатів, відсутністю багатьох “якщо” (якщо талановитий вчитель, якщо здібні діти, хороші батьки тощо). Змішування технологій і методик призводить до того, що іноді методики входять до складу технологій, а іноді, навпаки, ті чи інші технології - до складу методик навчання.

Зустрічається також застосування термінів-ярликів, не зовсім науково коректних, усталених за деякими технологіями (колективний спосіб навчання, метод Шаталова, система Палтишева, вальдорфська педагогіка та ін.) На жаль, уникнути термінологічних неточностей, що утруднюють розуміння, не завжди вдається.

Із зазначених вище визначень випливає, що технологія в максимальній мірі пов'язана з навчальним процесом - діяльністю вчителя й учня, її структурою, засобами, методами і формами. Тому структуру педагогічної технології становлять:

а) концептуальна основа;

б) змістовна частина навчання:

цілі навчання - загальні і конкретні;з

зміст навчального матеріалу;

в) процесуальна частина - технологічний процес:

організація навчального процесу;

методи і форми навчальної діяльності школярів;

методи і форми роботи вчителя;

діяльність вчителя з управління процесом засвоєння матеріалу;

діагностика навчального процесу.

До основних ознак сучасної педагогічної технології відносять:

Системність. Технологічний процес містить цілі, зміст, методи і форми взаємодії учасників, результати, що при цьому досягаються. Між ними існують різноманітні причинно-наслідкові, генетичні, історичні змістові та функціональні зв'язки. Нові інтегральні якості технології як системи виявляють в нових освітніх результатах, відношеннях, якостях суб'єктів діяльності тощо.

Комплексність. Багатофакторність та змістове різноманіття педагогічних процесів робить педагогічні технології комплексними, тобто такими, що потребують координації та взаємодії різних педагогічних, психологічних, організаційно-управлінських та інших елементів.

Цілісність педагогічної технології полягає у наявності в неї загальних інтегративних якостей за умови збереження специфічних властивостей складових елементів. Цілісність полягає також в єдності компонентів технології на основі загальної мети і концептуальної основи, а також в структурній взаємодії окремих підсистем, що в ній містяться.

Науковість. Педагогічна технологія як науково обґрунтоване рішення педагогічної проблеми містить аналіз та використання досвіду, концептуальність, прогностичність та інші якості, являє собою синтез досягнень науки і практики, поєднання традиційних елементів минулого досвіду з новими досягненнями суспільного прогресу, гуманізацією та демократизацією суспільства.

Концептуальність полягає в тому, що педагогічний прогрес завжди здійснюється заради яких-небудь глобальних соціальних ідей та цілей на основі:

уявлень про процес та його закономірності;

вибору методологічних, ідейно-філософських позицій, на яких ґрунтується технологія;

висування гіпотези про механізм засвоєння суспільного досвіду.

Тобто концепція технології - це система поглядів на педагогічний процес, ідеї, принципи, на основі яких організується діяльність.

Розвиваючий характер сучасних технологій полягає у:

спрямованості на здійснення педагогічного процесу, на розвиток особистості дитини;

виділенні та використанні психогенних факторів розвитку індивіда;

виборі та використанні особистісного підходу до дитини та особистісної орієнтації виховного процесу;

розробці напрямків розвитку (модернізації) процесу.

Структурованість означає наявність певної внутрішньої організації системи (мети, змісту), системоутворювальних зв'язків елементів (концепція, методи), стійких взаємодій (алгоритм), що забезпечують стійкість та надійність системи.

Логічність. Формально-описовий аспект технології виражається у логіці й чіткості дій, зафіксованих у різних документах (проект, програма, положення, статут, технологічна схема, карта тощо) та у навчально-методичному забезпеченні (навчально-методичні посібники, розробки, плани, діагностичні та тренінгові методики).

Алгоритмічність просторової структури технології полягає у поділі на окремі змістові ділянки (ступені, кроки, кадри, порції тощо), які відбуваються у певному просторовому та часовому порядку, за алгоритмом.

Варіативність і гнучкість технології полягає у зміні послідовності, порядку, циклічності елементів алгоритму в залежності від умов існування технології.

Процесуальність. Освітню технологію розглядають як процес - взаємодія його учасників, що розвивається у часі, спрямована на досягнення поставлених цілей. Розвиток цілеспрямованого та керованого технологічного процесу містить послідовні етапи цілепокладання, планування, організації, реалізації цілей та аналізу результатів.

Керованість виходить із стратегічної направленості технології, що визначається її цінностями й цілями. Вона передбачає можливість діагностичного цілепокладання, планування, проектування педагогічного процесу, варіювання засобами і методами з метою корекції, адаптації тощо. Цілі та керованість розглядаються як системо утворюючі фактори педагогічних технологій.

Інструментальність - це інструментальна забезпеченість комплексом навчально-методичних, дидактичних засобів та інструментів, що супроводжують основні операції освітнього процесу: підручники, посібники, методичні матеріали на усіх видах носіїв інформації, обладнання тощо.

Діагностичність полягає в діагностично сформульованих цілях, у можливості отримувати інформацію про хід процесу і контролю за його окремими етапами, можливість моніторингу результатів.

Прогнозованість результатів є узагальненою якістю будь-якої технології і полягає, зокрема, у гарантованості досягнення певної мети.

Ефективність - відношення результату до кількості витратних засобів та ресурсів. Сучасні педагогічні технології існують у конкурентних умовах і повинні бути ефективними за результатами і оптимальними за витратами.

Оптимальність - це досягнення максимуму результату за умови мінімуму витрат; оптимальна технологія - краща з можливих за даних умов.

Відтворюваність означає можливість застосування (перенесення, повторення, відтворення) педагогічної технології в інших умовах та іншими суб'єктами.

Будь-яка педагогічна технологія повинна відповідати основним методологічним вимогам (критеріям технологічності).

Концептуальність. Кожній педагогічної технології повинна бути властива опора на певну наукову концепцію, що включає філософське, психологічне, дидактичне та соціально-педагогічне обґрунтування досягнення освітніх цілей.

Системність. Педагогічна технологія повинна мати всі ознаки системи, які забезпечуються логікою процесу, взаємозв'язком всіх його частин, цілісністю.

Керованість припускає можливість діагностичного цілепокладання, планування, проектування процесу навчання, поетапної діагностики, варіювання засобами і методами з метою корекції результатів.

Ефективність. Сучасні педагогічні технології існують у конкурентних умовах і повинні бути ефективними за результатами й оптимальними за витратами, гарантувати досягнення певного стандарту навчання.

Відтворюваність. Мається на увазі можливість застосування (повторення, відтворення) педагогічної технології в інших однотипних освітніх установах, іншими суб'єктами.

У даний час у педагогіці утвердилося уявлення про єдність змістових і процесуальних компонентів освітньої системи: цілей, змісту, методів, форм і засобів навчання. У процесі вдосконалення і варіацій педагогічних технологій їх компоненти проявляють різну ступінь консервативності: найчастіше варіюються процесуальні аспекти навчання, а зміст змінюється лише за структурою, дозуванням, логікою. При цьому зміст освіти як сутнісна частина освітньої технології багато в чому визначає і її процесуальну частину, хоча кардинальні зміни методів тягнуть глибокі перетворення цілей, змісту та форм. Таким чином, процесуальна і змістовна частини технології освіти адекватно відображають один одного.

Педагогічна технологія - явище багатомірне: в теорії та практиці роботи освітніх закладів сьогодні існує багато варіантів навчально-виховного процесу. Кожний автор або виконавець приносить у педагогічний процес щось своє, індивідуальне, у зв'язку з чим говорять, що у кожного автора своя конкретна технологія. Науковий підхід повинен спиратись на класифікацію - упорядкованість технологій, що вже існують, на основі загальних та специфічних, суттєвих та випадкових, теоретичних та практичних тощо ознак. Виходячи з вищесказаного, класифікація, що пропонується, не є абсолютною, тому деякі позиції залишаються відкритими. В основу об'єднання технологій в класи покладені найбільш суттєві ознаки.

1. Рівень застосовності. За рівнем та характером застосування освітні технології утворюють вертикальну структуру - ієрархію: метатехнології, макротехнології, мезотехнології і мікротехнології, а також горизонтальний ряд: монотехнології, політехнології тощо. В монотехнологіях весь навчальний процес будується на якій-небудь пріоритетній, домінуючій концепції, в політехнологіях - комбінується з елементів різних монотехнологій. Технології, елементи яких найбільш часто включаються в інші технології відіграють для них роль каталізаторів, активізаторів, називають проникаючими.

2. Філософська основа. За філософською основою виділяють найбільш яскраві типи: матеріалістичні, ідеалістичні, діалектичні, метафізичні, технократичні, гуманістичні, прагматичні, природовідповідні, екзистенціалістичні, релігійні, антропологічні, езотеричні тощо.

...