Розвиток "Я"-концепції дошкільника

Відчужені діти, як і конфліктні, мають високу позитивну самооцінку та ідеалізований образ власного "Я" як найбільш цікавого партнера по грі (знає багато ігор, може всім розповісти, як у них грати). Рівень домагань у дітей цієї підгрупи також високий (вони мріють бути першими в багатьох видах спільної діяльності - будувати найвищі вежі, найкрасивіші палаци). Проте, на відміну від конфліктних дітей, відчужені, або замкнуті діти різко знижують свій рівень домагань в умовах реальної взаємодії з однолітками. Більше того, мріючи про власну участь у спільній грі (в уявних ситуаціях), за найменшої перешкоди на шляху до тієї чи іншої ігрової ролі, такі діти знічуються, насуплюються, похнюплюються і йдуть геть від гурту. В деяких випадках вони займають "позицію спостерігача": з інтересом стежать за грою, але участі в ній не беруть. Очікування дітей цієї підгрупи щодо можливої оцінки їх з боку однолітків мають неоднозначний і малоусвідомлюваний характер: вони здебільшого не знають, хто і кого обиратиме у грі. В цій підгрупі ми зафіксували тривожно - песимістичні очікування типу: "Мене ніхто не обере, бо Юрко дражнить мене плаксою". Сфера антиципації відчужених дітей є вузькою: здебільше вони граються "самі з собою" або в парі з якоюсь тихою, лагідною дитиною. Індивідуальні особливості розвитку самосвідомості дітей обох підгруп значною мірою зумовлені їхньою різною комунікативною позицією, однак вони мають і спільні риси. Конфліктні діти гостро сприймають і переживають оцінне ставлення до них людей, що поруч, (як реальне, так і уявне - очікуване). Негативні за своїм змістом особистісні очікування дітей щодо партнерів по спілкуванню, їхній високий нереалістичний рівень домагань, який вони не знижують в умовах зіткнення з реальними труднощами, провокує зустрічну негативну реакцію партнерів. Конфлікти, що виникають через ці зіткнення, позначаються на емоційній сфері самосвідомості дитини. Через це образ "Я" стає для неї, за терміном М. Розенберга, "опуклішим", тобто ступінь його суб'єктивної значущості зростає. Водночас слід відзначити, що в самообразі конфліктної дитини поступово фіксуються всі ті її особистісні прояви - нетолерантність, агресивність, зверхність, які фактично мають місце у її спілкуванні з тими, хто поруч. У сфері самосвідомості відчужених або замкнутих дітей через їхню підвищену вразливість також інтенсивно розвиваються рефлексивні процеси, спрямовані на відображення власних переживань щодо оцінних впливів з боку тих, хто поруч. Ці переживання відчужених дітей стосовно власного "Я" торкаються вже таких смисложиттєвих цінностей, як значущість однієї людини для іншої, її привабливість чи бажаність для партнерів по спілкуванню. Об'єктом рефлексивного аналізу, який здійснюється ще на малоусвідомлюваному емоційному рівні, під впливом травмівних для дитини переживань може бути і така найвища цінність, як сенс життя людини [9, 48].

Так, у стані емоційного відчаю шестирічний хлопчик сказав нам: "Я не такий, як усі. Краще б я не народився, краще б мене вбили на війні..." Такого роду душевні переживання пов'язані передусім з травмівним впливом на дитину значущих для неї людей. У разі закріплення цих переживань у структурі самосвідомості у вигляді негативного рефлексивного самосприйняття, тобто бачення себе очима інших людей "не таким, як усі", виникає реальна загроза психічному здоров'ю дитини. Отже, підвищений рівень розвитку рефлексії у внутрішньому світі маляти, пов'язаний з переживанням труднощів у спілкуванні та гостротою сприймання оцінних впливів з боку тих, хто поруч, має сприйматися педагогами як індивідуальна особливість самосвідомості, що потребує корекції. Корекційні програми роботи з такими дітьми неодмінно передбачають гуманний підхід до них. Іншими словами, вихователь має розуміти і враховувати особливості емоційно-ціннісного ставлення конфліктних чи відчужених дітей до самих себе та специфіку змісту їхнього образу "Я", який поступово може трансформуватися в "комплекс Попелюшки" чи ідентифікуватися з образом агресивної особистості.

4. Роль сім'ї у формуванні самосвідомості дитини

Психологічними дослідженнями доведено: найважливішим джерелом формування самооцінки у дітей є оцінки, які даються їм іншими людьми, особливо важливі, значущі при цьому оцінні судження авторитетних осіб. Тому розвиток адекватної самооцінки, правильної самоорієнтації дитини у своїх силах, уміннях, можливостях значною мірою залежить від об'єктивності зовнішніх оцінок.

Найавторитетнішими для малюка є члени родини, адже тут, по-перше, об'єднані люди різного віку, статі, роду занять; по-друге, дорослі можуть впливати на малюка в різних життєвих ситуаціях - у власному домі, на вулиці, у гостях, у відпустці (це робить сімейні впливи різноманітними і гнучкими); по-третє, однією дитиною, як правило, опікуються кілька дорослих (у школі чи дитячому садку це співвідношення - не на користь індивідуального розвитку). Зрозуміло, лише структура сім'ї, кількісний склад не визначають її виховних впливів, оскільки провідним чинником тут є якісні характеристики - гармонійність взаємин між членами родини, позитивний психологічний клімат, пріоритет духовних цінностей, високий рівень культури. На жаль, за даними соціологічних опитувань, кількісне співвідношення неблагополучних і зрілих сімей в наш час явно не на користь останніх. Причини цього найрізноманітніші. Окрему групу становлять проблеми, пов'язані з низькою психолого-педагогічною культурою батьків, браком знань, умінь і навичок виховання та розвитку дитини. Розглянемо типи родинного виховання та їх вплив на становлення самооцінки дитини. Спробуємо простежити цю залежність у філософському вимірі "причина - наслідок". Насамперед ідеться про ті батьківські стратегії, які, незважаючи на певні розходження, можна назвати узагальнено-неправильним вихованням. Критерій для розрізнення типів - рівень протекції, тобто той час, зусилля, увага, які батьки приділяють своїм дітям. Існують два види протекції, якими зумовлюються серйозні порушення виховного процесу: гіпопротекція і гіперпротекція. Ілюстрацією до першого виду є виховання за типом неприйняття та гіперсоціальний тип, до другого - тривожно-упереджений та егоцентричний типи [12, 16].

Виховання за типом неприйняття (відсутність любові батьків до дітей). Найчастіше основою цього явища є неусвідомлені мотиви, зумовлені специфікою міжособистісних взаємин у сім'ї. Оскільки не любити власну дитину - неприродно і признатися собі у цьому неможливо, то найчастіше цей факт витісняється (витіснення - механізм психологічного захисту, коли неприйнятні для людини думки, переживання "виганяються" зі свідомості й переводяться у сферу несвідомого). За походженням неприйняття може бути первинним і вторинним. Перше, як правило, зумовлене тим, що дитина була небажаною (не планували, вимушений шлюб, розлучення під час вагітності, кар'єра тощо), або бажання мати дитину деформується на тлі ускладнень під час вагітності або пологів (загроза викидня, пізня інтоксикація, затяжні або передчасні пологи тощо). Вторинне неприйняття виникає уже після народження, немовляти внаслідок того, що дитина не тієї статі, яку очікували, не схожа на батьків або, навпаки, схожа на батька (у випадку розлучення), народилася з фізичною вадою тощо. Характерні ознаки для цього типу сім'ї такі: надмірний, суворий контроль за дитиною; застосування жорстоких методів покарання; претензійне, протестне ставлення до дитини; мінімум уваги з боку батьків. У разі неприйняття дитини все в ній дратує, їй нічого не вибачають. Наслідки: неприйняття батьками дитини призводить до неприйняття нею батьків, тобто виникає взаємне відчуження. Дитина шукає "віддушину" поза сім'єю. Але і тут вона не почувається комфортно, оскільки в її характері присутні впертість, необов'язковість, егоцентричність, які перешкоджають налагодженню дружніх взаємин з однолітками. Дитина стає ще більш невпевненою, замкнутою відчуваючи, що нікому не потрібна, навіть рідним батькам. На цьому тлі формуються занижена самооцінка, невіра у власні сили та можливості, натомість зростає ризик деструктивної поведінки стосовно себе та інших людей [12, 17].

Гіперсоціальний тип. Любов батьків до дітей має принциповий характер: "Я люблю тебе лише тоді, коли ти виправдовуєш мої очікування і виконуєш мої вимоги". Батьки, які дотримуються такої стратегії виховання, хочуть мати дитину. Але це бажання є не потребою душі, а більше прагненням не відрізнятися від інших. У таких сім'ях виховання підміняються чітким виконанням інструкцій: годування дозоване (щоб дитя надто не поправлялося) та у суворо визначений час; на руки дитину не беруть, навіть коли вона плаче (хай привчається до самостійності); дитячі потреби ігноруються, натомість нав'язується воля дорослих (коли дитина хоче гратися, її неодмінно вкладають спати; годують, коли вона не голодна, тощо). У такій сім'ї все строго регламентовано, поділено на біле і чорне, культивуються педантизм і пунктуальність в їхніх крайніх формах. Вимога "треба" гіпертрофована до абсурду. Дитина ніби запрограмована, надміру дисциплінована, суха та педантична. Вона - як робот, автоматичний виконавець. У школі оцінки стають для неї самоціллю. Основний мотив навчальної діяльності - заслужити схвалення з боку вчителя і батьків. Будь-яка помилка сприймається болісно, але це всіляко маскується, бо емоційна стриманість у розумінні дитини є виявом вихованості, інтелігентності. Поведінка орієнтована на те, що скажуть чи подумають інші. Наслідки: вимоги, які висуваються батьками, а пізніше і самою дитиною до себе, є непомірними, не відповідають її можливостям. Намагання догодити іншим породжує страх перед труднощами та невдачами. Найменша помилка викликає зливу душевних переживань, розцінюється як трагедія. За зовнішнім спокоєм криється тривога, на тлі якої розвиваються невпевненість, негативне самоставлення, а відтак неадекватне сприйняття себе та дійсності в цілому. Емоційна сухість, раціоналізм, егоцентричність батьків знижують рівень емоційної чутливості і соціальної компетентності дитини. Навіть успіхи у навчанні не можуть забезпечити їй сприятливого статусу в групі однолітків. Як результат - соціальна ізоляція, дитина лишається наодинці зі своїми проблемами та переживаннями [12, 17].

Тривожно-упереджений тип. Ця стратегія зумовлена тим, що в батьків виникає велике почуття тривоги за дитину з моменту її народження, яке з віком дедалі посилюється. Любов до дитини трансформується у страх втратити її. Звичайні дитячі захворювання викликають справжню паніку у дорослих членів сім'ї. Дитині навіюють думку про те, що на неї всюди чатує небезпека. Тому її не випускають на вулицю, забороняють гратися з іншими дітьми, на кожному кроці застерігають від неправильних рухів та вчинків. Дбаючи про "щасливе" майбутнє свого чада; турботливі батьки одночасно записують його до музичної школи, на танці, у спортивну секцію, наймають репетитора з іноземної мови, абсолютно не узгоджуючи це з бажаннями сина чи доньки. Наслідки: страх батьків за дитину призводить до того, що вона стає заляканою, тривожною, її постійно мучать запитання: "А я не захворію?", "А я не помру?". Така дитина не вміє налагоджувати контакти з однолітками, важко адаптується до нових умов, з острахом та недовірою сприймає все нове і незнайоме. Вона несамостійна, нерішуча, занадто чутлива, боязка, невпевнена у собі. В майбутньому постійне стримування, обмеження будь-якої активності, потреба вивіряти кожну дію провокують виникнення надмірного самоконтролю, "самокопання", почуття незадоволення собою. Усе це зумовлює формування заниженої самооцінки як стійкої особистісної структури [12, 17].

Егоцентричний тип. Характерними ознаками цього типу неправильного виховання є нав'язування дитині думки, що вона надзвичайна, виняткова. Це доповнюється постійним захопленням надуманими талантами та перебільшенням наявних здібностей. Обов'язки дитини зведені до мінімуму, права - необмежені. Дорослі приносять себе в жертву своєму чаду. Його найменші бажання миттєво задовольняються. Будь-який режим і дисципліна відсутні. Інтереси людей, які сточують дитину, ігноруються. Вона претендує завжди бути помітною, викликати загальне схвалення, а коли цього немає, виникають істеричні реакції. Наслідки: в характері дитини розвиваються і закріплюються егоїстичні тенденції, надмірно завищена самооцінка. Не привчена розуміти інтереси інших, вона сприймає агресивно будь які перешкоди. У колективі однолітків таку дитину не визнають, оскільки її прагнення бути лідером нічим не підкріплено. Неприйняття дитини однолітками ламає її; руйнується міф, що вона найкраща. На зміну самовпевненості приходять невпевненість, нерішучість, невміння постояти за себе. Постійний душевний дискомфорт посилює відчуття безвиході, що або робить дитину відлюдькуватою, самотньою, або закріплює агресивність як рису характеру. Обидва шляхи деструктивні для особистості [12, 18].

Кожен з описаних типів неправильного виховання має свою специфіку, зумовлену тими чи іншими чинниками. При цьому наслідки зазначених виховних стратегій вражають своєю ідентичністю. Втім найбільше занепокоєння викликає те, що особистісні трансформації, зумовлені низькою самооцінкою дитини, в міру дорослішання поглиблюються і закріплюються у її свідомості, характері, поведінці. Спрогнозувати подальші події за таких умов неважко. Людина із заниженою самооцінкою через свою невпевненість постійно очікує приниження, обману, насмішки, образи. Захищаючись, вона ховається за стіною недовіри, занурюється у хворобливий стан самотності та ізоляції. Це неминуче породжує апатію, млявість, байдужість до себе й оточення. Таким людям важко бачити, чути, розуміти інших, чітко мислити і приймати самостійні рішення, тому вони або принижуються перед іншими, потрапляють у цілковиту сліпу залежність, або ж, навпаки, грубо і деспотично придушують інших. Низька самооцінка спричинює постійний страх - незмінний супутник недовіри й самотності. Цей страх блокує активність людини, створює непереборні перешкоди на шляху подолання життєвих труднощів. Людина, скута страхом, накопичує досвід неуспіху, помилок, поразок, що створює підґрунтя для почуття повної безнадії і спонукає до вживання алкоголю, наркотиків. Деструктивна поведінка, в свою чергу, відкриває шлях до правопорушень та злочинності. Оскільки система родинних стосунків залежить від архітекторів сімейної споруди - батьків, то не виключено, що дорослі із заниженою самооцінкою, швидше за все, створять неблагополучну сім'ю.

Отже, виходить замкнуте коло. Описані вище родини можна віднести до розряду проблемних. Проте це не слід сприймати як фатум.

Досвід роботи з такими сім'ями показує, що першим і найважливішим кроком до оптимізації виховного процесу є усвідомлення батьками двох важливих речей:

1. Родинна система - це живий організм, який має тенденцію до еволюції.

2. Кожна родинна структура потенційно володіє дивовижною здатністю до самозбереження, самопідтримки та саморозвитку.

У житті будь-якої сім'ї періоди рівноваги чергуються з періодами дисбалансу. Стан кризи зумовлює перехід до нових, складніших стадій. За час свого існування родина, власне, стикається з усіма проблемами, які будь-коли переживало людство, і в галузі виховання зокрема. Батьки із зрілих сімей розуміють, що труднощі обов'язково виникатимуть хоча б тому, що саме життя породжуватиме їх, але вони щоразу шукатимуть творче, конструктивне розв'язання життєвих колізій. На відміну від них, проблемні сім'ї намагаються спрямувати всю свою енергію на безнадійну спробу жити так, щоб загалі уникнути проблем. Коли ж останні виникають, виявляється, що можливості для їх розв'язання вже вичерпані. Зрілі сім'ї відрізняються від проблемних ще й тим, що батьки вірять: зміни не просто неминучі, а й необхідні - діти переходять від одного вікового етапу до іншого, та й дорослі ніколи не зупиняються у своєму розвитку, адже світ навколо нас постійно змінюється. Ці трансформації необхідно сприймати як невід'ємну частину буття і намагатися творчо використати у своєму житті, розглядаючи їх як можливість для переживання нового досвіду, для саморозкриття, самопізнання, самовдосконалення, а відтак для поліпшення не лише власного існування, а й гармонізації стосунків у межах своєї сім'ї. Розуміння цих прописних істин, помножене на бажання і готовність батьків змінити ситуацію на краще, є неодмінними умовами оптимізації взаємин з дітьми. Наївно сподіватися отримати готові рецепти чи поради, які гарантували б цілковитий успіх у справі сімейного виховання. Адже кожна сім'я - то окрема держава, яка живе за своїми правилами і законами. Відмінність полягає лише втому, що усталені пopядки у межах родини можуть змінюватися значно динамічніше, ніж у масштабах держави. Виграє чи програє родина внаслідок певних реформувань - це залежить від її дорослих членів, від того, які життєві орієнтири і цінності пріоритетні в їхній виховній стратегії.

Водночас фахівцями - психологами, психотерапевтами, педагогами - виявлено універсальні механізми, які мають лежати в основі розумного виховання.

Такими, зокрема, є:

1. Прийняття дитини.

2. Удосконалення системи схвалень і покарань.

3. Налагодження суб'єкт - суб'єктних взаємин у підсистемі "батьки - діти" [12, 18].

Термін "прийняття" ввійшов у практику виховання завдяки науковій творчості відомого психотерапевта XX ст., представника гуманістичної психології американського вченого Карла Роджерса. Він трактує прийняття як безумовно позитивне ставлення до дитини незалежно від того, чи радує вона дорослих у даний момент. З погляду Роджерса, у поведінці дитини немає нічого такого, що дало б батькам привід сказати: "Якщо ти чиниш так, то я більше не поважаю і не люблю тебе". Водночас важливо зрозуміти: безумовне прийняття не означає буквально, що інші значущі люди повинні пробачати або схвалювати усе, що дитина робить або говорить. Насправді йдеться про створення такого сімейного оточення, в якому малюка хвалять і визнають як повноцінного члена родини, котрий інколи може бути нестерпним, але якого все ж таки люблять. Іншими словами, оптимальною батьківською стратегією буде сказати їй: "Ми тебе дуже любимо, але те, що ти робиш, засмучує нас, тому краще не роби так". К. Роджерс був переконаний, що виховання дітей з безумовним прийняттям та позитивною увагою забезпечує надійну основу для їхнього становлення та повноцінного функціонування у дорослому житті [12, 18].

Готовність батьків до повного прийняття дитини визначається такими кроками: дозволом їй бути такою, якою вона є; увагою до її почуттів і думок, умінням почути та зрозуміти їх; здатністю підтримати дитину, усвідомлюючи що її цінності та системи поглядів можуть не збігатися з батьківськими; повагою до позиції дитини, вірою в її сили та можливості; готовністю ділитися власними цінностями і поглядами, створюючи тим самим можливість дитині розуміти інших; поблажливим і терплячим ставленням до своїх вихованців. За всім цим стоїть безкорислива, істинна любов батьків до дітей, яка допомагає дорослим відмовитися від фіксації на слабкостях, недоліках, недосконалостях, спрямовує виховні зусилля на підкріплення позитивних якостей особистості дитини, на підтримку її сильних сторін. Найважливіше, що ця стратегія виграшна для всіх учасників виховного процесу - батьків і дітей, а відтак для сім'ї в цілому. Адже саме в такій атмосфері, де безоцінно приймаються будь-які індивідуальні відмінності, де любов і прихильність виражаються відкрито, де помилки допомагають здобути новий досвід, де спілкування відкрите й довірче, де особиста відповідальність і чесність - обов'язкові складові взаємин, може сформуватися почуття самоцінності в кожного члена сім'ї.

5. Діагностика сформованості самосвідомості

В основу вивчення самосвідомості дітей дошкільного віку покладено метод спостереження. У ході спостереження вихователь має змогу ретельно записувати дії та висловлювання дитини, які його цікавлять. Тут необхідно пам'ятати таке правило: слід розмежовувати дії та висловлювання дитини від їх тлумачення дорослим. Записувати дані спостереження потрібно того дня, коли воно виконувалось.

Дуже важливо, щоб спостереження здійснювалось за різних умов - під час занять, вільних ігор, виконання режимних моментів чи на прогулянці, оскільки дитина може поводитися залежно від обставин. В ході спостереження вихователь може використати елементи бесіди (опитування дитини). При цьому треба пам'ятати правило: запитання краще ставити дитині у зв'язку з виконанням нею на даний момент певного завдання або дії. Не можна вивчати дитину за її відповідями. Останні лише уточнюють або доповнюють знання про дитину, отримані за допомогою спостереження. На відповіді дитини значною мірою впливає те, якої думки дитина про себе, але вони не можуть свідчити про те, якою вона є насправді. Не всі складні питання, які виникають під час вивчення дитини, можуть вирішувати педагоги. Тоді на допомогу вихователеві приходять психологи, які використовують для обстеження дитини спеціальні експериментальні методи дослідження. Вивчення самосвідомості дитини на практиці здійснюється за допомогою схеми, автором якої є Г. Урунтаєва (див додатки) [10, 7-8].

Вивчення самосвідомості дитини було проведено методом спостереження і опитування в старшій групі ДНЗ №2 "Дударик" м. Коломиї. Вибірка - 20 дошкільників. Опрацювавши дані спостереження, було виявлено, що досить низького рівня є самоконтроль дитини і часто він залежить від присутності дорослого. Тому особливу увагу педагогам слід звернути на активізацію самостійності дітей (самоконтроль діяльності, самостійність висновків і суджень, самостійність діяльності, рішення проблемних ситуацій при мінімальній участі дорослого). Занепокоєння викликає і той факт, що самооцінка багатьох дітей є занижено або завищеною. самосвідомість виховний дитина педагог

Також помітним є те, що дитина дошкільного віку є психологічно залежною від думки про неї дорослих, особливо батьків (це було з'ясовано під час бесіди з вихованцями). Пов'язане це, очевидно, з недоліками сімейного виховання і низькою психолого-педагогічною культурою батьків.

6. Методичні рекомендації для батьків та педагогів

Батьки впливають на поведінку дитини, заохочуючи або осуджуючи, застосовуючи ті чи інші види покарання, даючи їй певну свободу у виборі поведінки і діяльності. Власне, у них малюк вчиться уміти, що саме йому не слід розбити.

Під час такого навчання спрацьовує безліч різних механізмів: сприймання словесних вказівок батьків, копіювання зразків їхньої поведінки, зіставлення їх з поведінкою інших людей.

Поступово дитина починає розпізнавати різні типи поведінки, навчається прогнозувати емоційну реакцію батьків на свої вчинки. У неї формується уявлення про те, що і як треба робити, щоб її похвалили, а за що можуть покарати. Батьки мають пам'ятати, що схвалення належної поведінки дитини важливіше для її особистісного розвитку, ніж осуд. Втім практикою виховання доведено, що невміла похвала може завдати дитині непоправної шкоди, тим часом як уміле покарання може бути надзвичайно корисним. Найважливіше правило, яким мають керуватися батьки, заохочуючи чи осуджуючи полягає у тому, що оцінювати треба тільки вчинки і справи дитини, а не її саму.

Будь-яке схвалення складається з двох компонентів - висловлювання дорослих і висновків дитини. Сказане батьками має виражати чіт-ку позитивну оцінку дитячих вчинків або намірів. Це судження має висловлюватися в такій формі, щоб дитина могла зробити безпомилковий реалістичний висновок про себе саму. Наприклад, почувши на свою адресу слова: "Дякую за те, що помив машину. Тепер вона виглядає, як новенька", - син може зробити висновок: "Я добре попрацював, і мою роботу оцінили". Ці моменти надзвичайно важливі у плані особистісного розвитку дитини. Адже те, що скажуть хлопчик чи дівчинка про самих себе у відповідь на слова дорослого, вони пізніше повторять подумки. Ці внутрішні позитивні оцінки великою мірою визначають гарну думку дитини про себе і про навколишній світ. Надалі це неодмінно сприятиме розвитку позитивного самоставлення, адекватної самооцінки, самоповаги. Справжніх успіхів у вихованні досягають ті батьки, які вміють чітко визначити межі дозволеної і недозволеної поведінки дітей, ураховуючи їхні вікові та індивідуальні особливості.

Відомий психотерапевт Володимир Леві виділив сім правил, яких, на його думку, варто дотримуватись, аби покарання було продуктивним, а не руйнівним:

1. Покарання не повинно шкодити здоров'ю - ні фізичному, ні психічному.

2. Якщо є сумніви, карати чи не карати, - не карайте.

3. За один paз - одне покарання ("салат із покарань" - страва не для дитячої душі).

4. Краще не карати взагалі, ніж карати із запізненням.

5. Покараний - вибачений. (Про старі гріхи - ні слова. Не заважайте починати життя спочатку).

6. Покарання - без приниження. (Покарання не має сприйматися дитиною як торжество вашої сили над її слабкістю).

7. Дитина має боятися не батьківського покарання, а того, що вона завдає комусь болю своїми словами, діями, вчинками або навіть намірами [12, 19].

Важливо також ураховувати, що якість взаємин у підсистемі "батьки - діти" залежить не від того, скільки разів на день дорослі хвалять чи карають дитину, хоча і в цьому має бути певний баланс, а насамперед від того, як вони це роблять. Більшість батьків приблизно однаково назвуть якості, які вони хотіли б бачити у своїх дітях: чесність, самоповага, ерудиція, сила, здоров'я, краса, ясний розум, уміння любити, почуття гумору, відповідальність, уміння налагоджувати взаємини з іншими. "Я хочу пишатися своєю дитиною", - скаже будь-який батько чи мати.

Часто дорослі сподіваються на те, що, чим більше часу і зусиль вони віддаватимуть дітям, тим кращого результату досягнуть, і роблять неприпустиму помилку, розділяючи догляд за дитиною і її виховання, забуваючи, що це насправді одне й те саме. Адже ставлення до дитини водночас справляє на неї вплив. Аж занадто захоплюючись різними методами та засобами виховання, батьки сприймають свою дитину як власність, як матеріал, з якого вони - розумні і досвідчені - можуть "виліпити" омріяний ними ідеал сина чи доньки. Такі батьки перетворюються з лідерів-наставників в авторитарних керівників. Вони автоматично позбавляють дитину права голосу і права вибору.

Якщо дитина засвоїть таке ставлення до неї ще до того, як розвинеться її воля, це завдасть нищівного удару по її особистісному розвитку, і насамперед постраждають її самооцінка, самоставлення, самоповага. Щоб запобігти таким небажаним тенденціям, психологи радять розглядати виховання не як однобічну спрямованість впливів, а як двосторонній процес, де дитина - не лише об'єкт цих впливів, а й активний учасник, суб'єкт виховання. Це можливо, коли стосунки між дорослими і дітьми в родині будуються на засадах особистісної рівності, довіри, взаєморозуміння, визнання права кожного на власну точку зору в різних життєвих ситуаціях. Навіть коли йдеться про дошкільника, треба пам'ятати: перед вами не просто маленький хлопчик чи дівчинка, а особистість з унікальним внутрішнім світом, з тільки їй притаманними індивідуальними відмінностями.

Знання та врахування цих відмінностей - неодмінна складова успішного виховання. Батьки мають бути пильними й дуже чутливими до реакцій, слів, вчинків своїх дітей. Дуже часто син чи донька в непрямій формі сигналізують дорослим про їхні ж помилки та упущення. Здатність почути, зрозуміти дитину - своєрідний місток між вихователями і вихованцями.

У пригоді батькам можуть стати і наступні поради:

1. Утримуйтесь від принижень дитини образливим словом, демонстрацією своєї влади над нею, погрозою позбавити обіцяного, фізичних покарань.

2. Не кажіть малюкові, що не любите його, коли він скоїв щось погане, ослухався, образив когось, погано виконав завдання тощо.

Важливо розвести у свідомості дитини оцінку її вчинків, якостей, результатів у конкретній життєвій ситуації та оцінку як людини з цілому, особистості, рідної істоти. Часткова й узагальнена оцінки - різні речі. Прихильність батьків має бути незаперечною, стабільною, незалежною від ситуації. Доцільно сказати: "Ти знаєш, як я тебе люблю. Саме тому мені боляче бачити тебе неслухняною (сердитою...)".

3. Ніколи не відмовляйте дитині у підтримці й допомозі. Вони засвідчують, що малюк завжди може покластися на дорослого, розраховувати на нього, почуватися захищеним.

4. Утримуйтеся від бажання соромити свою дитину при сторонніх, розповідати іншим про її проблеми та недоліки, карати в присутності значущих для неї людей.

5. Відмовтеся від звички порівнювати свою дитину з іншими. По-перше, це погано орієнтує вас самих та й дитину в її реальних можливостях. По-друге, в такий спосіб ви спонукаєте її на самоїдство, невдоволеність собою, ревнощі, заздрість тощо. До того ж поряд з нами завжди є люди, які щось уміють краще за нас, вправніші, розумніші, успішніші. Тож чи варто йти по життю пригніченим, невпевненим, незадоволеним собою? Краще налаштувати малюка на те, що кожна людина має свої чесноти й вади, сильні й слабкі сторони. Ми не кращі і не гірші за інших, а різні Знайдіть у дитині її сильні сторони, позитивно оцініть їх, порівнюйте її із самою собою - вчорашньою, сьогоднішньою, ймовірною завтрашньою. Це - хороший орієнтир, дає людині, у тому числі й маленькій, життєві сили.

6. Не намагайтеся примусом звільнити дитину від страхів (темряви, води, замкненого простору, тварин тощо. Страх ґрунтуєтеся здебільшого на пережитому малюком неприємному досвіді, негативних життєвих враженнях. Особливо небезпечно вдаватися до примусових дій щодо чутливих, вразливих, емоційно неврівноважених дітей. Це може продукувати неврози, недовірливе ставлення до дорослих, замкненість як рису характеру.

7. Пам'ятайте: запорукою повноцінного особистісного розвитку дитини раннього віку є спокійне навколишнє середовище. Надто голосна музика, крики дорослих, зловживання оцінними судженнями, перепади в настроях та оцінках дорослих заважають малюкові зосередитися, створюють дискомфорт, відчуття незахищеності, виводять з рівноваги.

8. Не варто штучно прискорювати розвиток. Особистість розвивається в своєму темпі, ритмі. Радійте кожному дневі, прожитому разом з малюком, кожному кроку на шляху його становлення, кожному, навіть незначному досягненню на складному шляху особистістного зростання. Поважайте складну роботу внутрішнього самобудівництва дитини, зрозуміло, з вашою допомогою та підтримкою. Допоможіть малюкові, життєвий шлях якого лише розпочинається, навчитися жити власними силами.

9. Контролюючи дії маленької дитини, не поспішайте, оцінювати їх. Спробуйте поспостерігати за малюком певний час, усвідомити мотиви його поведінки. Контроль дорослого має бути зваженою перевіркою життєвих досягнень дитини, обліком, обстеженням, експертизою, наглядом, проте не цензурою і покаранням. Це - допоміжний, а не каральний інструмент!

10. Будьте для дитини водночас щирим та зацікавленим партнером по спілкуванню, вихователем, який створює розвивальні для особистісного зростання умови, учителем, який не лише збагачує знаннями та вміннями, а й формує пізнавальну активність, психотерапевтом, який "доглядає за душею", допомагає дитині вийти зі стану депресії, забезпечує різнобарвність життєвих вражень, виступає свого роду "амортизатором", який пом'якшує впливи зовнішнього середовища [7, 6].

Прискорення темпу життя, науково-технічний прогрес, соціальні зміни з кожним роком збільшують вимоги до маленької людини, яка щойно розпочинає свій життєвий шлях. І далеко не кожен малюк виявляється здатним ці вимоги виконати.

Проблема готовності до школи стає однією з найскладніших у роботі вихователів та практичних психологів. Виховання психологічно грамотних людей, які вміють вивчати самих себе, розвивати свою особистість, слід розпочинати якнайшвидше. Вивчаючи себе, свій внутрішній світ, дитина одночасно стає об'єктом і суб'єктом пізнання, що створює унікальну ситуацію навчання. У зв'язку з цим виникла необхідність посилити роботу психологічної та соціальної готовності дитини до школи. І допомогти в цьому може "Психологічна абетка для малюків", автори М. Довгань, Д. Романовська (див. додатки). А спостерігаючи розвиток самосвідомості дошкільника, результати спостереження педагоги і психологи можуть фіксувати у схемі психологічної характеристики дитини (див. додатки). Для розвитку об'єктивної самооцінки важливо порівнювати себе з іншими, оцінювати своїх друзів, їх вчинки. Гра, казки, оповідання - важливе джерело для набування досвіду об'єктивної оцінки. Тому вихователям слід не тільки прочитати казку, але й обговорити її з дітьми. Оцінюючи інших, дитина вчиться оцінювати себе: з'являється об'єктивна оцінка спочатку своєї тієї чи іншої діяльності, своєї поведінки. Якщо дитина більш самостійна, більш допитлива, більш активна, у неї і більш висока самооцінка (що і підтвердили дані нашого спостереження). Основне призначення сучасних батьків і педагогів - забезпечити дитині право зростати свідомою, діяльною, самобутньою з розвиненою самосвідомістю. Розвиток свідомості (самосвідомості), дитячих видів діяльності й творчої активності мають стати основними лініями виховання дитини раннього віку як суб'єкта життєдіяльності та особистості. Важливо, щоб сенс дошкільної освіти XXI століття полягав у формуванні базису особистісної культури кожної конкретної дитини з її індивідуальними особливостями, біографією, досвідом, а не був спрямований лише на масову соціалізацію дитячих груп.



Висновки

Виховання психологічно грамотних людей, які вміють вивчати самих себе, розвивати свою особистість, слід розпочинати якнайшвидше. Вивчаючи себе, свій внутрішній світ, дитина одночасно стає об'єктом і суб'єктом пізнання, що створює унікальну ситуацію навчання. Вихователям, практичним психологам варто приділити увагу формуванню позитивної "Я-концепції". Що ж це таке? Це поняття означає систему уявлень дитини про себе, усвідомлення нею власних фізичних, моральних та розумових якостей у доступному їй обсязі.

Основними складовими "Я-концепції" є:

* образ "Я" (система знань про себе - свої якості, чесноти та вади, здібності тощо);

* самооцінювання (позитивне ставлення до себе, усвідомлення своєї значущості і для інших);

* саморегуляція (уміння контролювати й регулювати власну поведінку, здатність суб'єктивно ставитися до зовнішніх впливів).

На час вступу до школи кожна дитина повинна орієнтуватись у своєму фізичному та соціальному "Я", що є продуктом самосвідомості особистості, результатом вражень про себе. Оцінюючи судження рідних і близьких людей, індивідуальний досвід самостійної діяльності визначається характером ставлення дитини до себе. Переважання приємних вражень та позитивних оцінювань дорослих сприяє формуванню високої думки про власну особу. І навпаки: переважання неприємних почуттів та відгуків продукує невпевненість у собі. Важливу роль у морально-психологічній підготовці до школи відіграє сім'я. Саме тут дитина вперше пізнає моральні цінності, вироблені людством. Спочатку діти цінують у собі все те, за то їх хвалять рідні. На цій основі й формується потреба в самоповазі, виникає бажання стати кращим. Лише діючи, вступаючи у певні стосунки з дорослими й однолітками, порівнюючи себе з ними, діти поступово привчаються правильно бачити самих себе. Отже, процес оцінювання дорослим дитини передбачає усвідомлення ним своєї відповідальності за її особистісне зростання. Невід'ємною складовою становлення самосвідомості як особистості дошкільнят є самопізнання.

За сприятливих умов кожна дитина прагне пізнати своє "Я":

* матеріальне (власний організм, власне тіло);* духовне і душевне (свої почуття, думки, бажання);

* соціальне (себе як члена групи, частину людської спільноти).

Процес пізнання варто організовувати в наступних напрямах:

Перший напрям - ознайомлення дошкільнят зі своїм фізичним "Я".

Його основні аспекти:

1. Сформувати в дитини загальні уявлення про своє тіло.

2. Розвинути рухову активність, виробити вміння оцінити свою вправність; виховати здатність відчувати насолоду від здорового тіла, його легкості, рухливості.

3. Навчити навичок адекватної поведінки дитини, ознайомити із засобами самозбереження й самодопомоги.

Другий напрям - розвиток самосвідомості дитини, ознайомлення з поняттям "Мій внутрішній світ".

Формування психологічного "Я" передбачає вирішення таких завдань:

1. Дати дитині загальне уявлення про її свідомість (думки, переживання, прагнення, мрій, бажання, стани, волю).

2. Забезпечити найпростішою інформацією про самосвідомість та її розвиток. Отже, дошкільня може і має міркувати не лише про те, що його оточує, а й про власні думки, уміти будувати найпростіші умовиводи, послідовно формувати судження.

Третій напрям освітньо-виховної роботи - розвиток самосвідомості дитини, тісно пов'язаний з розвитком соціального "Я".

Його основні аспекти:

1. Допомагати дитині визначити свій статус у колі однолітків, навчити її налагоджувати з ними контакти.

2. Виховувати здатність правильно оцінювати свої життєві емоції та імпульсивну поведінку, деструктивні дії, руйнівну активність.

Живучи у складному, суперечливому світі, маленька істота осягає свою залежність від нього, визначає у ньому своє місце. Вона чекає від нас, дорослих, підтримки, без якої їй важко створити бажаний життєвий світ. Тож ми маємо відповідати за забезпечення нормальних умов для формування у дитини вже в перші роки життя механізмів самопідтримки, саморозвитку і самозахисту.



Список використаних джерел

1. Бернс Р. Развитие Я-концепции и воспитание: Пер. с англ. - М., 1986. - С. 141.

2. С. Булахова. На шляху до взаємодії. Поради батькам. // Психолог, №12, 2003. - С. 8-13.

3. Выготский Л.С. Кризис трех лет // Собр. соч: В 6 т. - М., 1984. - Т. 4. - С 379.

4. Гуріна З. Допоможемо малюкові зростати самостійним // Дошкільне виховання. - 2006. - №11. - С. 7-9.

5. Емоційний розвиток дитини. / Упоряд.: С. Максименко, К. Максименко, О. Главник. - К.: Мікрос - СВС, 2003. - 112 с.

6. Кікінеджі О. Гендерне виховання змалку // Дошкільне виховання. - 2006. - №2. - С. 3-6.

7. Кононко О. Особистісне зростання в ранньому віці: суть та умови сприяння // Дошкільне виховання. - 2006. - №10. - С. 3-6.

8. В. Кузьменко. Самостійність. // Дошкільне виховання, №11-12, 1999. - С. 28-30.

9. Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность. - М., 1973. - С. 188.

10. Методи вивчення психічного розвитку дитини - дошкільника: Метод. посіб. для педагогів, практ. психологів, студ. серед. і вищ. пед. закл. / С.Є. Кулачківська, Т.О. Піроженко, Л.Г. Подоляк та ін. - К.: Світич, 2003. - С. 7-8.

11. Назаренко Г. Пізнання дитиною власного "Я" // Психолог. - 2004. - №43. - С. 16-18.

12. Пеньковська Н. Сім'я формує самооцінку дитини // Дошкільне виховання. - 2002. - №6. - С. 16-19.

13. Подоляк Л. Конспекти з вікової та педагогічної психології // Психологічна газета. - 2004. - №18. - С. 19-24.

14. Полякова Г. Дитяче щастя у руках дорослих. // Психолог, №12, 2003. - С. 14-16.

15. Поніманська Т. Дошкільна педагогіка: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. - К.: "Академвидав", 2006. - 456 с.

16. Психологія: Підручник / Ю.Л. Трофімов, В.В. Рибалка, П.А. Гончарук та ін.; за ред. Ю.Л. Трофімова. - 2-ге вид., стереотип. - К.: Либідь, 2000. - С. 131, 151-154.

17. Психічний розвиток дитини - дошкільника: Навч. посіб. для педагогів, психологів, вихователів дит. дошк. закладів, студ. сер і вищ. пед. закладів, батьків / С.Є. Кулачківська, С.О. Ладивір, Т.О. Піроженко та ін. - К.: Світич, 2004. - С. 43-48.

18. Романовська Д., Довгань М. Психологічна абетка для малюків // Психолог. - 2003. - №9. - С. 8-31.

19. Сіроштан. Соціальний та емоційний розвиток малят. // Психолог. - 2005. - №12. - С. 3-10.

20. Спиркин А.Г. Сознание и самосознание. - М., 1972. - С. 165.

21. Школа батьківства. Спецвипуск. // Психолог, №27 - 28, 2004. - 120 с.



Додатки

Додаток 1

Схема психологічної характеристики дитини-дошкільника

1. Загальні відомості про дитину:

Прізвище, ім'я

Дата народження

Загальний фізичний розвиток

Склад сім'ї

Тривалість відвідування дитячого садка

2. Особливості розвитку самосвідомості:

Як усвідомлює: свої фізичні можливості вміння здібності інтереси прихильності

Як усвідомлює себе в часі: чи може відзвітувати про те, що робить зараз що робила нещодавно що збирається робити

Як усвідомлює свою стать та стать інших людей

Як ставиться до себе

Чи усвідомлює власні переживання (коли весело, сумно та ін.)

Наскільки вагома для дитини суспільна думка

Наскільки об'єктивно оцінює себе і результати своєї діяльності, за якими критеріями

Чи вміє контролювати свою діяльність, як і в яких ситуаціях

Чи залежить самоконтроль від дорослого, котрий поруч

Психологічна абетка для малюків.

Д. Романовська, завідувачка науково-методичного центру практичної психології і соціальної роботи Чернівецького обласного інституту післядипломної педагогічної освіти.

М. Довгань, психолог ДДУ №7, м. Сторожинець, Чернівецька обл.



Додаток 2

Структура та обсяг розвивально-корекційної програми

Назва розділу та теми заняття

Кількість годин

1. Казка "Наука про звичайнісінькі дива".

1. "Я" і моя душа.

2. Особливе Королівство Внутрішнього Світу.

3. "Я" і моя пам'ять.

4. Тренування і розвиток пам'яті.

2 Казка "Про професора Мислення і лютого Дракона".

1. "Я" і мій розум.

2. "Я" і мої здібності.

3. Психологічний практикум "Розвиваємо мислення"

3 Казка "Про чарівні люстерка".

1. "Я - образ".

2. Я та інші.

3. Справжнє "Я".

4. "Я" і мої емоції.

5. Психологічний практикум "Пізнай себе"

4 Казка "Про Дерева-Характери".

1. Я і мій характер.

2. Психологічний практикум "Якою людиною я виросту?"

5 Казка "Про типи темпераменту".

1. "Чотири лицарі".

2. Психологічний практикум "Хто "Я"?" N

2 Мета й завдання даної програми:

* допомагати дітям старшого дошкільного за допомогою казок і практикумів отримати елементарні психологічні знання;

* допомагати дітям зробити перші кроки на шляху до самопізнання і саморозуміння;

* навчити дітей уміння налагодження контактів з однолітками та дорослими;

* ознайомити з елементарними психологічними поняттями, які допоможуть їм розуміти інших людей;

* навчити їх розпізнавати психічні стани, розвивати в собі такі важливі якості, як співпереживання, співчуття;

* зміцнити моральні орієнтири дитини;

* допомогти дітям дізнатись і замислитися про важливість і взаємозв'язок психічних процесів людини;

* надати безпосередню допомогу вихователям і батькам у створенні умов для роботи з дітьми, які потребують корекції розвитку емоційно-рольової сфери, пізнавальних процесів (сприймання, відчуття, уваги, пам'яті, мислення, волі, мови) та підвищення рівня психологічної готовності до навчання у школі;

* виховувати, розвивати і зміцнювати в дітей такі три думки: "Я можу, я хочу й досягну того, чого бажаю". "Я безстрашний, я нічого не боюся". "Я люблю всіх людей".

Корекційно-розвивальні заняття складаються з вправ (творчого, наслідувально-виконавчого і проблемного характеру), ігор (спрямованих на розвиток і корекцію різних сфер психіки дитини - пізнавальної, емоційної, тощо), етюдів, психокорекційних казок і подальшого їх обговорення з малятами та вправ на релаксацію. Наведемо фрагменти корекційно-розвивальної програми.

Казка "Наука про звичайнісінькі дива"

Чи знаєте, діти, що таке психологія? Які таємниці приховує це загадкове слово? Якщо ні, тоді я розповім вам одну казку про дівчинку Юлю, яка не знала, що це таке, але дуже хотіла знати. Юля чула слово "психологія" від тата і мами. Їй було цікаво уявляти мудрих і добрих чарівників - психологів, які могли зазирати у глибини душі. Загалом у цій психології дівчинці було багато чого незрозумілого. Тато завжди говорив про неї із захопленням і часто повторював слова: "дива психології". Тому Юля була впевнена, що психологія пов'язана з чаклуванням. Якось дівчинка попросила татка розказати їй, що ж це таке - психологія. Це дуже непросто пояснити, - сказав тато і замислився. - Давай-но пригадаємо, як ми з тобою ходили взимку на гірку кататися на санках. Пам'ятаєш? Звичайно! Там ще двоє хлопчиків їхали на санках і перекинулися,- засміялася Юля. А ти добре пам'ятаєш цей день? Увесь від початку до кінця? Кожну хвилину? Ні... Хіба можна все пам'ятати? Ось бачиш. Твої спогади відрізняються від того, що відбувалося насправді. Ти пам'ятаєш не всі події, а тільки найяскравіші моменти і зараз уже не зможеш сказати, як і у що ті хлопчики були одягнені, якого кольору були санки? Ні, не зможу. Те, що залишилося у твоїй пам'яті,- це не зовсім те, що було насправді. Дещо набуло іншого значення, а багато що забулося. Такі особливості нашої пам'яті. Але у нас з тобою є не тільки пам'ять. У нас, наприклад, є ще фантазія, уява. Уяви собі, що влітку ми поїдемо відпочивати на море. Адже ти ніколи не була на морі? Ні. А можеш уявити себе на пляжі? Юля трішки подумала, потім кивнула: Можу! Я уявила собі, як б'ються об берег морські хвилі, кричать чайки, дме теплий вітер. А як ти думаєш, коли ми приїдемо туди відпочивати, берег моря буде таким, яким ти його зараз уявила? Ні, напевно.

Я ж сама це придумала, а насправді я там не була. Можливо, там усе по - іншому. Правильно. Ти сама помітила, що твоя уява про берег моря може виявитися такою, що не відповідає реальності. Якось у давнину люди звернули увагу, що є явища життя, предмети, які нас оточують, і є інші, зовсім особливі явища, які відбуваються всередині нас. Досить часто наші відчуття, спогади сильно відрізняються від тих, що були насправді. Цим внутрішнім явищам люди придумали назви - сприйняття, пам'ять, мислення, воля, уява, почуття тощо. Усі разом вони утворюють усередині кожного з нас особливе Королівство Внутрішнього світу. Інакше Внутрішній світ називається психікою. Запитання: Ким працював Юлин тато? Які назви придумали люди тим явищам, які відбуваються всередині нас? Як інакше називається Королівство Внутрішнього світу? - А чим займаються психологи? Ось ти, татку, що робиш? - Психологи вивчають психіку людини, ті закони, за якими живе Королівство Внутрішнього Світу. Усі світи всередині людей дуже різні, неподібні, утім, спільні (загальні) закони у них є. Наука психологія намагається знайти ці закони, дізнатися про те, що, зрештою, відбувається в цих королівствах. Зрозуміло? - Не дуже, - зізналася Юля. А як же можна дізнатися, що там, усередині нас, відбувається? - Для цього є різні способи. Звичайно вивчити Внутрішній Світ людини досить важко - ми ж не можемо побачити, які у нас думки або образи. І тут на допомогу психологу приходить експеримент. - А що це таке? - Коли психолог хоче виявити якісь явища у Королівстві Внутрішнього Світу, зрозуміти, як ці явища відбуваються, він просить людей - учасників експерименту, виконати його завдання й уважно аналізує результати. Психолог створює такі умови, у яких внутрішні психічні явища чітко виявляються в діях. Наприклад, хоче психолог дізнатися, скільки слів може запам'ятати шестирічна дівчинка з першого разу. Можна назвати їй слова і попросити повторити. А потім психолог перевіряє, скільки слів дівчинка запам'ятала. Це і є експеримент. - А ще як вивчають Королівство Внутрішнього Світу? - За допомогою спостережень за дитиною можна дізнатися, компанійська вона чи замкнута, щедра чи жадібна, розбишакувата чи спокійна, ввічлива чи груба. Крім того, дуже багато можуть розповісти про дитину її малюнки чи фігурки з пластиліну. - А психолог може все-все про людину дізнатись? - Не все, але дуже багато. Часто буває, що людина думає про себе, про свої якості одне, наприклад, вважає себе дуже доброю, а психолог спостерігає за її вчинками і бачить, що вона ображає своїх друзів, не любить ділитись іграшками і книжками. Яка ж це доброта? - Татку, а для чого психологу потрібно все це знати? - Для чого?.. Наведу тобі приклад. На заводі токар виробляє різні деталі на верстаті. Є такі станки, що самі виготовляють ці деталі. Завдання робітника - просто вчасно ввімкнути верстат. Але коли верстат зламається, робітник повинен його відремонтувати. А зробити це він зможе, якщо знає, як влаштований верстат. - А до чого тут психологія? - Тут є подібність. Психолог допомагає людям жити і працювати. А люди набагато складніші за будь-які верстати і допомагати їм можна лише тоді, коли знаєш, як влаштована і діє людська психіка. - А як психологи допомагають людям?- По-різному. Цим займається практична психологія. Наприклад, у якоїсь дитини погана пам'ять. Вона забуває все на світі. Тоді психолог придумує для неї спеціальні вправи, займається з нею і розвиває пам'ять. Або, наприклад, якась дівчинка так боїться темноти, що не може заснути без світла. Психолог прочитає їй казку, поговорить, розпитає про страх - і страх проходить. - Я теж хочу все знати про себе. І пам'ять розвивати. І темноти не боятися. Давай, таточку, навчай мене цього. - Не поспішай, Юлю. Психологія не така проста річ, щоб можна було всього навчитися за один раз. Треба вчитися довго і поступово, наполегливо.

Казка "Про професора мислення і лютого Дракона"

Професор Мислення був дуже розумний. Він цікавився всім на світі і всюди шукав нові знання, які складав у Королівську Скарбничку Пам'яті. Якось він вирушив обслідувати дрімучий ліс. Як завжди, професора Мислення супроводжували два його вірні помічники - Аналіз і Синтез. А розвідник Сприйняття був їхнім провідником. Він завжди йшов попереду, а потім повертався і розповідав професору про те, що бачив, чув і відчував. Якось, повернувшись із розвідки, він сказав: - Бачив у лісі широку стежину і зламані дерева. На стежині були сліди від великих лап. Один кінець стежини веде до річки, а інший я ще не встиг обслідувати. - Давай проаналізуємо, - відповів Аналіз. - Ми маємо стежину, на якій залишилися сліди, а стежина веде до річки. Значить… - Значить, - підхопив Синтез, - по цій Стежині ходить великий звір. Ходить він до річки на водопій. Тоді інший кінець стежини веде до його житла. - Чудово! - захоплено сказав Сприйняття. - Які ви розумні. Я б не здогадався. - Ти ж - Сприйняття! - сказав професор Мислення. - Ти тільки бачиш, чуєш, але думати і опрацьовувати нові знання ти не вмієш. Це робота Аналізу і Синтезу. - Тоді я піду подивлюся на житло цього звіра, - сказав розвідник і пішов. Рухаючись по стежині, він підійшов до великої печери. Біля неї було багато кісток, а з темряви доносилося важке дихання і світилися великі, страшні очі. Якби це побачив професор Мислення, то зрозумів би, що звір цей дуже небезпечний, злий і кровожерливий. Але розвідник не вмів думати, він зайшов у печеру. Прямо йому назустріч йшов величезний Дракон, із ніздрів його виривалося полум'я. -Я поки що не буду тебе їсти, - промовив Дракон. - Адже ти не один у моєму лісі. Скоро за тобою прийдуть твої друзі і тоді я пообідаю. Довго чекали професор Мислення, Аналіз і Синтез свого розвідника. Порадившись, пішли на пошуки і також опинилися біля печери Дракона. - Ось ви і тут! - заревів Дракон. - Ось мій обід прийшов. - Ми прийшли до тебе самі, - спокійно сказав професор Мислення. - Дай нам шанс врятуватися. За старими драконячими звичаями ти повинен загадати нам три загадки. Якщо ми не відгадаємо їх, тоді - нічого не вдієш - їж нас на здоров'я. Але якщо ми правильно дамо відповідь, ти повинен усіх нас відпустити. Дракону не сподобалося те, що сказав професор, але такий звичай дійсно був і він мав його дотримуватися. - Ну добре, - заревів Дракон. - Я загадаю вам складні загадки. Їх загадував мені один психолог. Слухайте першу: Без чого нецікавим здається нам життя? Без чого пісня кожна не радує буття? Без чого наше серце не може відчувати? Без чого кожен може лиш автоматом стати? -Давайте проаналізуємо, - відразу ж озвався Аналіз. - Отож, що ж прикрашає наше життя, надає йому смак, що дає змогу переживати, слухати пісні, а відсутність його перетворює нас на роботів? - Мені здається, усе зрозуміло, - сказав Синтез. - якщо ми зберемо всі перелічені ознаки докупи, то стає зрозуміло, що мова йде про емоції і почуття. Дракон невдоволено пробурмотів: - Добре, першу загадку ви відгадали. Подивимося, як справитеся з іншою: Скільки буде п'ять плюс п'ять? Пташка як співає? Чому легко так пізнать Тих, з ким зустрічаюсь? Ці питання хай мені Більш ніхто не ставить Відповідь на них в житті Приготує… -І справді, адже я знаю, що п'ять і п'ять - буде десять, - пробурмотів Аналіз. - І я можу уявити, як щебечуть пташки. Що ж мені допомагає? -І обличчя знайомих людей ми одразу ж впізнаємо, - додав синтез. - Але чому? -Я зрозумів! - скрикнув професор Мислення. - Усі ці знання зберігаються у нашій пам'яті! Дракон здивовано подивився на своїх полонених, які ніяк не хотіли, щоб він їх з'їв. Уже дві загадки були відгадані. Він люто глянув і заревів: - Ну що ж, слухайте останню, найскладнішу загадку: Розгадати таємниці Відповісти на запитання - Це, звичайно, все дрібниці, Якщо маєш ти бажання Що до чого розібратись, Здобувати скарб знання, Що завгодно зрозуміти Допоможе… Як же був здивований Дракон тим, що друзі відразу здогадалися про що йде мова у цій загадці. - Такі важкі завдання дійсно мені під силу, - з гордістю сказав професор. Розібратися, що до чого, звичайно, зможу, тому що я і є Мислення. Дракон аж посинів із люті, бо зрозумів, що сьогодні йому не вдасться пообідати. Він змушений був відпустити полонених. Запитання дітям: Як звати професора, що всюди шукав знання і був дуже розумний? Як ви думаєте, де зберігається Королівська Скарбничка Пам'яті? Як звали вірних друзів професора Мислення? А їхнього розвідника?

...