Розвиток "Я"-концепції дошкільника

Казка "Про чарівні люстерка"

В одному королівстві у сім'ї рибалки народилася маленька дівчинка. Перед її народженням у королівство приблукала нікому не знайома старенька бабуся у старій залатаній одежині. Уночі лише у хижі рибалки горіло світло. Там чекали народження дитини. І саме у цю хижу постукала старенька і попросилася переночувати. - Що ж! - сказав рибалка. - У нас тісно і пахне рибою. До того ж ось-ось повинна народитися дитинка. Утім, не можна старенькій жінці ночувати на вулиці. Заходьте, знайдемо і для вас місце. - Спасибі тобі, - сказала старенька. - Доброта людська ніколи не шукає подяки, але завжди знаходить її. Твоя дочка буде щаслива у житті. Із цими словами старенька зайшла до хатинки і рибалка постелив їй біля печі. Під ранок на світ з'явилася маленька дівчинка, і батьки назвали її Карі. Старенька подивилася на дитину і сказала батькові:- Я хочу зробити твоїй донечці подарунок, і подала йому три маленькі люстерка. - Ці люстерка чарівні, - сказала вона. - Але в чому їх чари - вона дізнається, коли виросте. Рибалка подякував старенькій і коли вона пішла, подивився в кожне з них, але всюди побачив тільки своє бородате обличчя. Рибалка знизав плечима і заховав люстерка на поличку... Минуло шістнадцять років. Рибалка і його дружина забули про подарунок, що був зроблений невідомою старенькою їхній донечці Карі в день її появи на світ. Маленька Карі виросла і стала прекрасною дівчиною. Вона дуже любила веселитися, ошатно одягатись і милуватися своїм відображенням у старому дзеркалі, що вже тріснуло. Треба сказати, що Карі не дуже любила клопотатися в господі й допомагати батькам. Якось біля берега, навпроти хатини рибалки, кинув якір великий і красивий корабель. Од корабля відійшла шлюпка і пристала до берега. На пісок зійшли люди в багатому вбранні, капелюхах з яскравим пір'ям і шаблями на боці. Видно було, що це знатні вельможі. Серед них був високий і красивий юнак з розумними і трохи сумними очима. Рибалки вийшли на берег зустрічати незвичайних гостей. Карі стояла трохи віддалік у натовпі дочок рибалок. І коли поглянула на прекрасного юнака, серце її завмерло. ЇЇ батько як старший серед рибалок поштиво наблизився до них. - Вітаємо вас, хоробрі і працьовиті рибалки! - сказав високий юнак. - Я принц Агор, приплив сюди зі своїми супутниками за велінням моєї матері - королеви і чарівниці. Вона наказала мені саме у вас, серед ваших дочок знайти собі наречену. - Ласкаво просимо! - відповів старший рибалка. Серед наших дочок багато прекрасних дівчат. Вибирай будь-яку з них. Кожна вважатиме за честь стати нареченою принца з далекої країни. Принц і вся його свита поселилися у рибальському селищі. Щодня принц Агор ходив по домівках, знайомився з дочками рибалок, робив їм подарунки, був дуже ввічливим і добрим, але очі його залишалися сумними. Усі дівчата рибальського королівства хотіли сподобатися принцу, одягали своє найкраще вбрання, пригощали його різними стравами, усміхалися йому. Чи треба казати, що Карі з першого погляду покохала принца і часто тихенько спостерігала за ним, коли він ходив на березі моря або задумливо сидів на камені. Їй, як і іншим дівчатам, хотілося сподобатися принцові, але в їхню хижу він ще не заходив. Якось Карі залишилася вдома сама. Поставила на стіл стареньке з тріщинкою люстерко, милувалася собою, зачісувала гарне золотисте волосся. Раптом маленький котик, граючись, зачепив низ сукні й розірвав його. Карі дуже розсердилась і, схопивши свій черевичок, кинула ним у котика. Котик злякався і скочив на стіл. Промахнувшись, Карі вдарила черевичком у люстерко. Дзінь! - і воно розбилось. Карі вирішила пошукати, чи не має в домі десь іще люстерка. І ось на верхній полиці у шафі вона знайшла три маленькі дзеркальця: одне зі зворотного боку було зелене, друге голубе, а третє червоне. Карі подивилась у зелене люстерко і побачила своє симпатичне обличчя з великими сірими очима і пухкенькими вустами. "Яка ж я красива! - подумала Карі. - Цікаво, що про мене думає принц? Чи здаюся я йому гарною?" Вона піднесла до обличчя голубе люстерко і мало не випустила його від здивування. Відображення було зовсім іншим. Нечітке, ніби в тумані, розмите. "Як дивно, - подумала Карі. - Це якісь незвичайні люстерка. Цікаво, що я побачу у третьому люстерку?" Вона глянула в червоне дзеркало і здивувалася ще більше. Звідтіля на неї дивилось обличчя якоїсь зовсім іншої дівчини (їй спочатку так здалося): презирливо зіщулені очі, вередливо надуті губи, неприємна посмішка. Карі добре придивилась і все ж побачила знайомі риси. Це було її обличчя, але дуже воно змінилось. - Що це за чудеса такі? - скрикнула вона. - Хто ж мені це пояснить?- Я можу пояснити, - почувся знизу неголосний, тихий голос. - Карі подивилася вниз і побачила на підлозі котика, який мив мордочку лапкою. Раптом він заговорив людським голосом:- Це чарівні люстерка. Тобі їх подарувала добра чарівниця в день твого народження. У зеленому дзеркальці ти бачиш себе такою, якою себе уявляєш. У голубому - такою, якою бачать тебе інші люди. Хочеш подивитися на себе чужими очима - будь ласка! А у червоному люстерці - відображення таке, якою ти є насправді. Помившись, котик скочив на підвіконня. - Але ж чому в мене в люстерках така різна зовнішність? - розгублено запитала Карі. - Чарівні люстерка відображають не зовнішність, - муркочучи сказав котик і уточнив: - Не тільки зовнішність, - він позіхнув і вискочив у відчинене вікно... На наступний день принц Агор прийшов до хатини батьків Карі. Б мати спекла смачний пиріг і пригощала ним принца та його супутників. Карі сиділа за столом навпроти принца і дуже хвилювалась, її обличчя стало ще гарнішим від яскравого рум'янцю. Принц розповідав про свої подорожі і, поглядаючи на Карі, інколи ледь усміхався. Карі не могла вимовити жодного слова. Під кінець розмови старий рибалка, батько Карі, запитав Агора:- Чи сподобалися тобі дівчата у нашому селі? Наприклад, дочка мого сусіда Пента? Правда, красуня? А її сестричка Тора - найдобріша душа! Слова батька дуже налякали і розсердити Карі: а що коли принцу і справді сподобаються ці дівчата? А вона ж, Карі, краща! І хоча Пента і Тора були її подругами, Карі в цю хвилину ненавиділа їх, і вона раптом голосно скрикнула:- І зовсім вони не такі хороші, як ти кажеш! Після цих слів усі замовкли. Принц Агор зі здивуванням і сумом подивився на Карі, яка засмутилась і вже пожалкувала про те, що таке вчинила. Гості поспішно попрощались і пішли, а Карі схопила свої чарівні люстерка, вискочила з дому і заховалась у скелях, де її ніхто не міг побачити. Вона подивилася в кожне з них і розплакалась. Червоне люстерко показало, якою її зараз уявляє принц Агор: злою, заздрісною, гордою. Карі винуватила себе за свої немудрі й непродумані слова, за примхливий характер, і в зеленому дзеркальці поступово тануло обличчя самовпевненої красуні. І чим більше сварила себе Карі, тим гірше ставало її відображення в зеленому дзеркальці. Адже воно показувало той образ, який складається у людини про саму себе. Пройшло кілька днів. Принц Агор обійшов усі будинки в рибальському королівстві, познайомився з усіма дівчатами, але так і не зробив свого вибору. Ніхто з рибацьких дівчат не міг похвалитись особливою увагою принца. Щовечора спеціально для нього молодь села влаштовувала святкові гуляння, пісні й танці. Принц співав і танцював разом з усіма, але очі його залишалися сумними. Карі також кілька разів говорила з ним і навіть танцювала, але кожен вечір, заглядаючи в заповітне червоне дзеркальце, вона бачила там самозакохану дівчину, тобто таку, якою бачив її принц Агор. Правда, тепер це відображення не було таким різким, і в ньому навіть з'явилися певні приємні риси, але це було зовсім не те. Адже Карі мріяла про те, щоб принц полюбив її так міцно, як вона любила його. Інколи вона подумки просила червоне люстерко показати, якою бачать її батьки, і тут же відображення робилося симпатичним, веселим і безтурботним. Утім, коли вона намагалася сподобатися йому і видатися кращою, ніж була насправді, то ввечері з червоного люстерка довідувалася, що образ її згас в очах принца і навіть змінився на гірший. Вона припинила будь-які спроби закохати в себе Агора і тільки здалеку дивилася на нього, і серце її переповнювалося ніжністю. Так минали дні за днями. Батьки Карі помітили, що вона змінилася. Дівчина більше не лінувалася, виконувала хатню роботу, стала уважнішою до батьків і привітнішою з подругами. Часто вона лагідно гладила котика і розмовляла з ним, та у відповідь він тільки муркав, ніби ніколи не вмів промовляти людським голосом. Якось вона зі здивуванням виявила, що відображення в зеленому люстерку, тобто той образ, який вона уявляла сама, і в червоному, тобто її справжній образ, стали дуже подібними. Та ось під кінець прогулянки принц Агор оголосив мешканцям села, що прощається з ними. Усе вмить замовкло: музика, танці і сміх. Усім стало сумно, усі були схвильовані, тому що встигли полюбити доброго і благородного принца. І коли наступила тиша, Агор сказав:- Мені дуже шкода розлучатися з вами. Але вже закінчився мій строк, та я не зумів виконати доручення моєї матері-королеви. - Хіба немає у нас гідних наречених? - зі здивуванням і прикрістю запитав найстарший рибалка. - Є, але я шукав тільки одну-єдину, її образ показала мені мати і їй я відразу віддав своє серце, вона повинна була бути тут, але я не знайшов її, - відповів принц. Цієї ночі Карі не змогла заснути від сліз і, вийшовши тихенько з хати, пішла до берега моря. Раптом вона побачила людей і серед них принца, що йшли до скелі. Карі тихенько йшла за ними. Те, що вона побачила, вразило і налякало її. Біля скелі, у яку билися морські хвилі, люди зупинились, і один із них забив у щілину кам'яної стіни велике металеве кільце. До цього кільця прикували принца Агора, наклавши на його руки і ноги важкі кайдани. Один із його супутників, нахилившись до нього, із сумом сказав:- Прощавайте, принце! Нам дуже боляче робити це. Але ми не в силі допомогти тобі. - Прощавайте, друзі, - відповів Агор. Голос його був твердим, але повним глибокого смутку. - Ви зробили все, що змогли. Передайте моїй матінці, що я прошу в неї пробачення за те, що не зумів виконати її наказ. Люди - а це були супутники принца з корабля - мовчки покинули скелю. Aгоp залишився один. Він прихилився спиною до кам'яної стіни і завмер, ніби чекаючи чогось. Карі вийшла із-за кущів і кинулася до принца. - Я звільню тебе! - гаряче скрикнула вона. - Хто ти? - різко повернувся Агор. - А, Карі! Ні, ти не можеш звільнити мене. Швидше йди звідси, наближається північ... - Я не піду, я допоможу тобі!- Ні! - суворо сказав Агор. - Якщо ти не підеш, то загинеш разом зі мною. А Дракону потрібен тільки я.- Дракону? Якому Дракону? Я нічого не розумію!- Добре, я все поясню тобі, але потім ти підеш. На мене з дитинства накладено страшне закляття. Удень свого двадцятиріччя я маю бути принесений у жертву злому Дракону. Зняти це закляття може тільки Любов, моя любов до однієї дівчини, чий образ показала мені мати у своєму магічному дзеркалі. Моя мати, королева і чарівниця, сказала мені, що я знайду цю дівчину у вашому рибальському королівстві і, коли впізнаю її, у ту саму хвилину злі чари зникнуть, із мене зніметься страшне закляття. Я довго шукав її, але не знайшов. І тепер я стану жертвою Дракона, а ти повинна піти якнайшвидше. - Давай разом тікати звідси! - Ні! Закляття порушити не можна, інакше великі біди почнуться в королівстві. - А чи є якийсь інший спосіб урятувати тебе?- Є... Але це неможливо!- Скажи мені!- Ні. Не скажу. Іди, Карі, прошу тебе. Карі стояла на колінах біля принца і плакала від безсилля. У цю хвилину щось м'якеньке і пухнасте потерлося по її нозі. Це був котик. - Принц не скаже тобі, Карі, - промуркотів він. - Тому, що не хоче спасіння такою ціною, для зняття злих чар треба, щоб жертву Дракону... Його останні слова заглушили шум і плескіт морської хвилі. Із чорних дощових хмар ударила блискавка, загримів грім. Із глибини моря піднімалося величезне чорне тіло Дракона, покрите бронзовою лускою. Злий Дракон повернув свою страшну голову в їхній бік і подивився на них злими, ворожими очима. Карі кинулася до самого краєчку берега моря, на який летіли солоні бризки від морських хвиль. - Ось я! - голосно крикнула вона. - Бери мене, Драконе, замість принца Агора!- Не смій, Карі! - закричав принц і кинувся до неї, розриваючи кайдани, що сковували його. Вона обернулася, глянула на нього, і він побачив її прекрасне обличчя у світлі блискотливих блискавок. - Ти! Це ти! Я впізнав тебе! Ти та сама дівчина із чарівного люстерка моєї матері! - скрикнув принц Агор. В ту саму хвилину почувся страшний рев. Це від безсилля лютував Дракон, який раптом став розсипатися, ніби пісок. Через кілька секунд хвилі вгамувалися, перестали мерехтіти блискавки, затих вітер і настала тиша. Злі чари розсіялись. А біля скелі, узявшись за руки, стояли Карі і принц Агор. Біля їхніх ніг лежали розірвані кайдани, а поруч сидів котик і, ніби нічого не сталося, умивав лапками мордочку. - Як же я міг відразу не впізнати тебе? - тихо запитав принц. - Я й сама не могла впізнати себе, - усміхаючись, відповіла Карі й витягла з кишені три свої дорогоцінні люстерка. - Ось вони! Ці чудові предмети подарувала моя мати-чарівниця, перевтілившись у жебрачку, тій самій дівчині, яку я шукав, - сказав принц. Карі тримала перед собою три чарівні дзеркальця - зелене, голубе і червоне. І в усіх трьох відображалось те саме обличчя"- прекрасне, добре, щасливе.

Казка "Про Дерева-Характери"

У далекому дивному світі, у долині, що розляглася серед високих і неприступних гір, росли Дерева-Характери. Це були незвичайні рослини. Вони своїм зовнішнім виглядом відображали характери людей, що жили далеко за горами. У кожного Дерева-Характера од стовбура відходили чотири головні гілки і багато маленьких. Ці гілки мали свої назви: Одна називалася - Ставлення до людей, які тебе оточують. Друга мала назву - Ставлення до справи, яку виконуєш. Третя гілка - Ставлення до себе. Четверта гілка була - Ставлення до власності (до свого і чужого). У кожного Дерева-Характера гілка Ставлення до людей була найбільшою. В одного дерева вона витягнулася стрімко вгору, тому що виростила її матінка - Правдивість. В іншого дерева - скручена кільцем Брехні. А десь гілка Ставлення до себе з викликом стирчала гілкою Самозакоханості, десь схилилася майже де землі від своєї Приниженості, а десь спокійно піднімалася до сонечка, як утілення Скромності. Гілка Ставлення до власних речей на деяких Деревах-Характерах скорчилася від Жадібності, а на інших - багато листочків розповідають про свою Щедрість. Дуже різні Дерева-Характери росли у цьому чарівному лісі. Під деякими Характерами тріскалася земля - такими вони були важкими. Інші Характери повністю були вкриті гілками й тому були дуже колючими. А інші нагадували телеграфні стовпи з ледь помітними відростками - це прямі, відкриті Характери. Міцні характери не змогла б розпиляти навіть бензопила, а легкі Характери хиталися на вітрі, ледве зачепившись за землю корінням. Були серед них дуже гарні дерева і незграбні, високі і стрункі, низенькі й навіть такі, що стелилися по землі. Такі різні були Дерева-Характери тому, що росли на різному ґрунті, по-різному зігрівало їх сонце, інакше обдував їх вітер, не порівну давав вологи їм дощ. (Адже у кожної людини у житті все складається також по-різному, правда?) Деколи налітала в долину шалена буря, люто накидаючись на Дерева-Характери. Деякі з них ламала або виривала з корінням, інші нахиляла до землі, але зламати не могла. Були і такі, що не схилилися під найсильнішим буревієм і тільки гордо розправляли свої могутні гілки. Багато людей хотіли б побувати у цьому лісі, подивитись, як виглядає їхнє Дерево-Характер. Але потрапити в цей ліс не може ніхто, і дізнатися, який у тебе характер, можна тільки вивчаючи самого себе і свої вчинки. Казка "Про типи темпераменту". У давні часи в одному королівстві жило чотири лицарі. Звали їх Холерик, Сангвінік, Флегматик і Меланхолік. Усі вони були озброєні, їздили на чудових конях, але були дуже різними. Холерик жодної хвилинки не міг посидіти спокійно. Він гасав цілий день на коні, голосно кричав, розганяв усіх розбійників навкруги. Тільки-но він дізнавався, що десь з'явився дракон, одразу ж мчав туди, щоб перемогти його. Але якщо йому одразу ж не вдавалося побороти дракона, то поєдинок для нього ставав уже не цікавим. Він тут же пригадував, що хотів щось зробити інше, наприклад, упіймати жар-птицю. Залишав дракона і їхав шукати її або інших пригод. Сангвінік теж усе робив швидко і весело. Якщо він вирішив побудувати собі новий замок, то працював, старався і не переставав працювати, поки не закінчить роботу. Він не відмовлявся і посміятися, і піти з друзями на полювання. І хоча битися не любив, але якщо забіяка Холерик викликав його на битву, то міг постояти за себе. Лицар Флегматик, навпаки, усе робив повільно. Будуючи свій замок, він тижнями думав, як поставити башту. Захоплений своєю роботою, він навіть не помічав драконів, які гуляли просто коло мурів його замку. А коли нарешті помічав, то так довго й ретельно готувався до битви, що дракони без особливих зусиль встигали заховатися. Меланхолік був найбільш тихий і сумний. Він завжди всього боявся. Якщо розбійники оточували його замок, кричали й насміхалися з нього, то він одразу починав плакати. Він лякався драконів, що пролітали, і любив сидіти на лавочці, у тиші свого парку. А коли він будував замок, то слухняно виконував поради інших лицарів. У короля, якому служили ці лицарі, була прекрасна донечка. Сталося так, що всі вони покохали її. Зібралися вони разом, порадилися, і вирішили відправитися до короля, просити його віддати дочку заміж за одного з них. Нехай вона сама вибере найбільш гідного, кращого. Під'їжджаючи до королівського палацу, вони побачили, що страшний велетень-людожер стоїть біля воріт із величезною довбнею і нікого до принцеси не пускає. Холерик, не замислюючись, кинувся у бій з велетнем. Той змахнув довбнею і Холерик вилетів із сідла, покотившись колобком по землі. Лицар одразу ж підвівся і, розмахуючи обламаним мечем, почав кричати, що велетень поводиться нечесно, що у нього довбня, а не меч, і взагалі вони в різних вагових категоріях. Побачивши це, Меланхолік схлипнув і промовив: "Ось завжди так! Ну чому мені так не щастить". Повернув коня і вирушив додому. Флегматик почухав потилицю, подумав і вирішив: "Нічого не вдієш із цим велетнем. Та нічого. Приїду я завтра. Може, йому набридне тут сидіти. Я можу й почекати, поки він піде". А Сангвінік відразу ж зрозумів, що велетня йому не подолати. Він лісом об'їхав палац, закинув мотузку на стіну з іншого боку і, наспівуючи пісеньку, поліз на башту до принцеси. Але мотузка обірвалася, і Сангвінік упав. Потім він підвівся, потер побиті коліна, усміхнувся й вирішив побудувати повітряну кулю, щоб перелетіти на ній через високий мур королівського палацу. Принцеса зі своєї башти спостерігала, що робили всі її кавалери. І всі вони розчарували її: адже Холерик хоч і був хоробрий, та тільки кричав, а не шукав виходу з цієї ситуації; Флегматик не дуже поспішав до своєї коханої; Сангвінік хитрував і не бажав вступати в бій зі страшним велетнем-людожерем. Минуло кілька днів і знову всі лицарі з'явилися біля воріт палацу. Холерик прийшов першим на чолі великого озброєного загону. За цей час він обскакав усе королівство й зібрав найсильніших лицарів на битву з велетнем. Побачивши це, велетень кинув довбню і втік. Принцесі сподобалася невгамовність Холерика. Раптом вона побачила, що до палацу летить повітряна куля, у кошику якої сидить Сангвінік й усміхається. Принцеса була в захваті від його кмітливості. Цієї ж хвилини у вікно башти, влетів поштовий голуб. До його шийки стрічкою було прив'язане послання. Це була балада про любов, яку склав Меланхолік. Принцеса була розчулена цими віршами. Вони їй дуже сподобались. Раптом на дорозі загуркотіли важкі вози. Це повільний Флегматик віз щедрі дарунки прекрасній принцесі і він теж їй сподобався своєю стриманістю й діловитістю. Четверо лицарів вишикувалися перед королем і його донькою, щоб попросити руки принцеси. - Спочатку я була розчарована вами, - сказала прекрасна принцеса. - А тепер я в захваті від вас. У темпераменті кожного з вас я побачила чудові риси. Але я вибираю... - Діти, як ви думаєте, кого вибрала принцеса, хто став її чоловіком?- Ви не знаєте? Правильно, тому що це не важливо. Адже принцеси бувають також різні. Комусь більше подобається один тип темпераменту, комусь - інший. Головне в казці, що хороших чи поганих типів темпераменту немає, як немає тільки хороших людей і тільки поганих.

Размещено на Allbest.ru