Методологічні і методичні засади формування духовних інтересів та потреб у дітей 5-9 років засобами мистецтв

Размещено на http://www.allbest.ru/

східноукраїнський національний університет

імені Володимира Даля

УДК 37.017.92:159.952.13:373.67

МЕТОДОЛОГІЧНІ І МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ ДУХОВНИХ ІНТЕРЕСІВ ТА ПОТРЕБ У ДІТЕЙ 5-9 РОКІВ ЗАСОБАМИ МИСТЕЦТВ

13.00.07 - теорія та методика виховання

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора педагогічних наук

ЖУКОВ СЕРГІЙ МИХАЙЛОВИЧ

Луганськ 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Східноукраїнському національному університеті імені Володимира Даля Міністерства освіти і науки України.

Науковий консультант: член-кореспондент НАПН України, доктор педагогічних наук, професор Шевченко Галина Павлівна, Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля Міністерства освіти і науки України, завідувач кафедри педагогіки, директор Науково-дослідного інституту духовного розвитку людини.

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор Михайличенко Олег Володимирович, Інститут історії та додаткової педагогічної освіти, Сумський державний педагогічний університет ім. А.С. Макаренка Міністерства освіти і науки України, директор;

доктор педагогічних наук, професор Гребенюк Георгій Євгенович, РВНЗ “Кримський гуманітарний університет” Міністерства освіти і науки України, завідувач кафедри образотворчого мистецтва та дизайну;

доктор педагогічних наук, доцент, Заслужений учитель України Приходченко Катерина Іллівна, Донецький державний університет інформатики і штучного інтелекту Міністерства освіти і науки України, завідувач кафедри українознавства.

Захист відбудеться 30 вересня 2010 року о 10-00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 29.051.06 у Східноукраїнському національному університеті імені Володимира Даля за адресою: 91034, м. Луганськ, кв. Молодіжний, 20а, ауд. 215 другого навчального корпусу.

З дисертацією можна ознайомитися в Науковій бібліотеці Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля за адресою: 91034, м. Луганськ, кв. Молодіжний, 20-а.

Автореферат розіслано 27 серпня 2010 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Н.В.Фунтікова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми.

Глобальна криза сучасної техногенної цивілізації значною мірою обумовлена драматичним станом “екології людських душ”, і від того, якими будуть зростаючі особистості, залежить майбутнє всього людства. Сучасний стан духовності та моральності в Україні та Світі викликає серйозне занепокоєння та обумовлює негайну необхідність звернення до цієї проблеми як на теоретичному, так і на практичному рівнях. Об'єктивна логіка соціального життя, ускладнення залежностей суспільного та індивідуального повинні зумовлювати подальший розвиток форм ціннісного відношення індивіда до навколишнього середовища, збагачення внутрішнього духовного світу кожної людини. Сукупний духовний досвід людства можна уявити як форми людського переживання типових духовних подій та обставин життя. Глобальні процеси перетворення духовного життя суспільства вимагають ретельного аналізу його стану і, на його основі, прогнозування їхнього подальшого розвитку. У нинішніх умовах перед педагогічною наукою вибудовується комплекс нових вимог, в числі яких пріоритетне місце посідають проблеми гуманізації освіти, формування та розвитку духовності підростаючих поколінь. Це відображено в Конституції України, Державній національній програмі “Освіта” (“Україна ХХІ століття”), Законах України “Про освіту”, “Про дошкільну освіту”. Дж. Дьюї назвав дитину “найбільшим відкриттям ХХ століття”. Не випадково, серед безлічі визначень століття двадцятого є й таке: “Століття дитини”.

Існує ієрархія людських цінностей, які ще називають Вічними (Добро, Істина, Краса, Любов). Із руйнуванням традиційних цінностей відбувається втрата сучасною людиною духовних орієнтирів, що призводить до кризи духовності. Тому проблема формування духовних цінностей в наш час є дуже актуальною.

Духовність - це найбільш важлива складова частина кожної людини як енергобіосоціодуховної істоти, і формувати її потрібно з раннього дитинства. Найбільші труднощі становить проблема концептуалізації сфери духовності. Духовна криза особистості - це втрата сенсу життя. Гострота споконвічних питань не залежить від віку, однак для молодих людей їхня нерозв'язаність найчастіше призводить до глибокої або повної особистісної кризи.

“Деградація духу” (Лосєв А.), “ерозія загальнолюдських цінностей і гуманістичних ідеалів” (Лихачов Б.) у сучасному суспільстві викликає необхідність відродження гуманістичних основ виховання, фундаментом якого є творчість особистості, свобода духу, загальнолюдські та національні цінності, духовні потреби та інтереси.

Психологічною наукою доведено, що в основі духовності особистості знаходиться система духовних цінностей, духовних потреб та інтересів. Зважаючи на необхідність розпочинати процес формування духовності з раннього дитинства, слід прийняти до уваги принцип безперервності і спадкоємності виховання домінуючих компонентів духовності - духовних потреб і інтересів у дітей 5-9 років, що відносяться до старшого дошкільного віку та віку молодших школярів. Отже, особливої уваги для успішного вирішення проблеми формування духовності у підростаючих поколінь потребує дошкільний та молодший шкільний вік, формування саме в цьому віці у нерозривній взаємодії духовних потреб і інтересів.

Найважливішим засобом впливу на підростаючу особистість, на її почуття, на розвиток творчих здібностей, на формування духовних потреб і інтересів є мистецтво у всьому багатстві і неповторності його різновидів. Саме мистецтво здатне здійснити концентровано-комплексний вплив на всі сфери дитячої природи - почуття і думки, естетичне і моральне, екологічне і розумове, в цілому на культуру і забезпечити потенційну можливість її гармонійного, духовно-морального розвитку.

Проблема духовності в сучасній науці досліджена все ще недостатньо, тому це викликах певні складнощі у її розв'язанні в практичній педагогіці, яка потребує чіткості уявлень про сутність духовності, її розуміння в контексті сучасного наукового гуманітарного і природничого знання.

Філософське обґрунтування проблеми духовності знайшло своє відображення у роботах Т. Адуло, В. Андрущенка, С. Анісімова, В. Барановського, В. Бачиніна, Л. Буєвої, Г. Горак, Л. Губернського, М. Кагана, М. Мамардашвілі, С. Пролєєва, І. Силуянової, Л. Солонько, А. Уледова; психологічне - в працях І. Джидарьян, А. Зелінченка, О. Леонтьєва, Д. Леонтьєва, С. Максименка, С. Рубінштейна, Ж. Юзвак. Досліджена сутність духовної діяльності людини, яка розглядається в зв'язку з потребами особистості, мотивами її діяльності. Це, у свою чергу, дозволяє знайти психологічні закономірності розвитку духовних потреб та інтересів у дітей.

В педагогічній науці проблему духовності дошкільників та молодших школярів досліджували Г. Авдіянц, Н. Андрусін, О. Барабаш, А. Богуш, І. Бех, І. Бужина, К. Журба, О. Киричук, О. Кононко, Н. Лисенко, А. Лихачов, І. Матюша, М. Мельничук, Л. Сатарова.

Проблема виховання духовності, духовної культури засобами мистецтва досліджується Т. Антоненко, Н. Бондаренко, І. Карпенко, О. Олексюк, І. Павленко, Г. Падалкою, Л. Сбитнєвою, Г. Шевченко, Н. Шишлянніковою та ін. Вплив взаємодії, комплексу мистецтв на духовний розвиток особистості досліджували В. Рогозіна, Т. Тютюннікова, Г. Шевченко, Б. Юсов та ін.

Незважаючи на значний інтерес сучасної педагогічної науки до проблеми виховання духовності, духовно-моральних, духовно-естетичних якостей особистості, духовних цінностей, духовних інтересів і потреб підростаючих поколінь усе ще залишається недостатньо вивченим такий її аспект як формування духовних потреб та інтересів у дітей 5-9 років засобами мистецтв. А саме в цьому віці - старшому дошкільному і молодшому шкільному закладається міцнй фундамент духовності, формування стійких духовних інтересів і потреб, які є визначальними для світогляду дитини, для вибору нею ціннісних орієнтацій, для розвитку художньо-естетичної творчості.

Складається низка протиріч між:

· об'єктивною потребою сучасного суспільства у формуванні високоморальних, духовно багатих особистостей і життєвими реаліями, коли ідеали духовності нівелюються і недооцінюються;

· декларуванням пріоритетності виховання духовності у підростаючих поколінь і недостатнім теоретико-методичним забезпеченням її реалізації в практиці дитячих садків та шкіл, інерційністю педагогічної практики;

· акцентуванням уваги на знаннєвій сфері підростаючої особистості та недооцінкою розвитку у дітей 5-9 років почуттєво-емоційної сфери та образного мислення;

· декларуванням важливості систематичного спілкування дітей з різними видами мистецтва, комплексом мистецтв і фрагментарністю в реальній практиці.

Розв'язання цих протиріч значно актуалізує дослідження проблеми формування духовних інтересів та потреб у дітей 5-9 років засобами мистецтв, що і зумовило вибір теми нашого дослідження: “Методологічні і методичні засади формування духовних інтересів та потреб у дітей 5-9 років засобами мистецтв”.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалася у рамках комплексної теми “Духовний розвиток особистості: методологія, теорія і практика”, що розробляється кафедрою педагогіки та інститутом духовного розвитку людини Східноукраїнського національного університету ім. В. Даля (№ держреєстрації 0105U000264).

Тема дисертації затверджена Вченою радою Східноукраїнського національного університету ім. В. Даля (протокол № 3 від 31 жовтня 2008 р.) і узгоджена в Раді з координації наукових досліджень в галузі педагогіки та психології України (протокол № 5 від 16 червня 2009 р.).

Мета дослідження полягає у теоретико-методологічному обґрунтуванні концептуальних засад та експериментальній перевірці закономірностей, принципів, педагогічних технологій формування духовних інтересів та потреб у старших дошкільників та молодших школярів засобами мистецтв.

Концепція дослідження. Мета дослідження, її науково-теоретичні засади зумовили визначення концептуальних основ дослідження, потребу обґрунтувати їх на різних рівнях:

Ш методологічний рівень відображає взаємодію та взаємозв'язок фундаментальних наукових підходів до вивчення проблеми, що були застосовані під час дослідження феномену духовності, зокрема:

- системний, що дає можливість розглянути його з позиції цілісності, взаємозбагачення і взаємозумовленості структурних складових, єдності елементів та зв'язків, доцільності визначення місця формування духовних інтересів та потреб у дітей 5-9 років засобами мистецтв у сучасній освітньо-виховній діяльності;

- структурно-функціональний - спрямований на виявлення та диференціацію особливостей формування духовних інтересів та потреб у старших дошкільників та молодших школярів засобами мистецтв, виокремлення та характеристика складових цього процесу, його виховну мету;

- полісуб'єктний - відображає єдність особистісно-орієнтованого та діяльнісного аспектів; врахування не тільки здібностей, бажань, прагнень дитини, але обов'язково - вікових та індивідуальних можливостей;

- культурологічний - уможливлює розгляд педагогічно-виховної діяльності у своєрідному соціокультурному контексті, у єдності розвитку психіки, свідомості та діяльності, що створює відповідні умови для самовираження, самореалізації підростаючої особистості, підвищення її духовного та загальнокультурного рівнів;

Ш теоретичний рівень дозволяє виявити систему вихідних параметрів, дефініцій, теорій, що дає можливість проаналізувати, узагальнити та обґрунтувати виховну діяльність щодо формування у дітей 5-9 років духовності, духовної культури, духовних інтересів, духовних потреб, а також естетичних і моральних інтересів та потреб, творчо-пошукового інтересу, визначення їх смисложиттєвих орієнтацій.

Ш практичний рівень передбачає розробку та апробацію педагогічних технологій, втілення їх в освітньо-виховне життя дошкільних закладів та сучасної школи з метою підвищення рівня духовності підростаючих поколінь та формування їх інтересів та потреб.

Процес формування духовних інтересів та потреб у дітей 5-9 років засобами мистецтв розглядається в дисертації як дієвий механізм духовного виховання старших дошкільників та молодших школярів.

Відповідно до мети та концепції дослідження поставлені такі завдання дослідження:

визначити методологічні засади та концепцію формування духовних інтересів та потреб у дітей 5-9 років засобами мистецтв, розкрити та проаналізувати сутність таких категорій, як “духовність”, “духовні потреби”, “духовні інтереси”, “комплекс мистецтв”, “інтеграція мистецтв”;

виявити вплив вікових особливостей дітей 5-9 років на формування духовних інтересів та потреб;

з'ясувати сутність та роль мистецтва у процесах гармонізації особистості, у формуванні її духовних потреб та інтересів;

розкрити психолого-педагогічні умови впливу мистецтва на дитину, показати дієвість цих умов у процесі поетапного формування духовних інтересів та потреб у дітей 5-9 років засобами комплексу інтегрованих мистецтв;

розкрити сутність і значущість інтеграції різних видів мистецтва як головного фактору формування духовних інтересів та потреб у дітей;

обґрунтувати значення родини як важливого фактору зародження, становлення та подальшого розвитку духовних інтересів та потреб у дітей засобами мистецтв;

схарактеризувати комплексну систему формування духовних інтересів та потреб у дітей 5-9 років засобами інтегрованих мистецтв;

визначити критерії та рівні формування духовних інтересів та потреб;

експериментально перевірити основні напрями впливу на дітей інтегрованих мистецтв як ефективного засобу формування духовних інтересів та потреб;

виявити тенденції динаміки рівнів сформованості інтересів та потреб у дітей засобами мистецтв.

Об'єкт дослідження - цілісний процес виховання духовності у дітей старшого дошкільного та молодшого шкільного віку.

Предмет дослідження - фактори, методологічні та методичні умови, педагогічні технології, комплексна система формування духовних інтересів та потреб у старших дошкільників та молодших школярів засобами мистецтв.

У процесі дослідження для вирішення поставлених завдань використовувалися такі методи дослідження:

теоретичні: системний аналіз та узагальнення психолого-педагогічної, філософської, мистецтвознавчої, культурологічної та методичної наукової літератури з проблем формування духовності, духовних інтересів та потреб, осмислення, узагальнення і комплексний аналіз функціональних можливостей мистецтва на етапах визначення мети, виявлення предмета, визначення концептуальних основ постановки завдань дослідження, розробки засобів формування, а також в оцінці результатів дослідження; історико-логічний; моделювання тощо;

емпіричні: діагностичні (анкетування, бесіди, тестування, інтерв'ю) дітей та дорослих; обсерваційні (особисті спостереження, спостереження вихователів, вчителів та батьків); прогностичні (експертні оцінки); експериментальні (педагогічний експеримент: констатувальний, формувальний, перехресний та паралельний), які були застосовані для оцінювання рівня сформованості духовних інтересів та потреб, експериментального обґрунтування актуальності та доцільності обраної проблеми, перевірки ефективності пропонованої комплесної системи;

статистичні: кількісна та якісна обробка результатів дослідження з метою отримання найдостовірніших результатів щодо формування духовних інтересів та потреб у дітей 5-9 років засобами мистецтв.

Вірогідність та аргументованість наукових результатів та основних висновків дослідження забезпечуються обґрунтованістю його вихідних теоретико-методологічних методів, адекватних об'єктові, предмету, меті та завданням дослідження, системним аналізом джерел вітчизняних та зарубіжних, філософських, психологічних, педагогічних, соціологічних, культурологічних, естетичних, етичних праць, результатами педагогічного дослідження за участю респондентів (загальна кількість дітей - 1178, батьків - 941), а також безпосередньою участю дисертанта в обговоренні результатів дослідження на міжнародних, республіканських, регіональних, університетських науково-практичних конференціях, апробацією основних теоретичних та методичних його положень на практиці.

Наукова новизна та теоретичне значення дослідження полягає в тому, що в ньому вперше: поставлено проблему, теоретично обґрунтовано та розроблено систему формування духовних інтересів та потреб у старших дошкільників та молодших школярів засобами комплексу мистецтв; простежено та проаналізовано особливості впливу кожного виду мистецтв окремо на їх формування у дітей 5-9 років; створено, апробовано і науково доведено естетико-етичну педагогічну модель формування духовних інтересів та потреб у старших дошкільників та молодших школярів; з'ясовано і визначено роль та значення родини у формуванні духовних потреб та інтересів у дітей 5-9 років засобами мистецтв; визначено соціально-педагогічні умови формування духовних інтересів та потреб у дітей; аргументовано і конкретизовано, що саме вік 5-9 років є максимально сенситивним для формування духовних потреб та інтересів засобами мистецтв; на основі порівняльного аналізу розкрито специфіку формування духовних інтересів та потреб у дітей засобами мистецтв у трьох різних експериментальних групах; схарактеризовано етапи формування досліджуваних феноменів, визначено їхню сутність, тенденції динаміки рівнів, основні суперечності, наступність, позитивний потенціал та специфіку кожного з них; простежено провідні фактори, які впливають на якість формування духовних інтересів та потреб у дітей 5-9 років комплексом мистецтв (плинність часу, активне заняття якимось видом мистецтв, статева приналежність).

Введено в науковий обіг такі поняття: “пошуковий творчий інтерес”, “потреба в емоційному насиченні”. діти духовний інтерес потреба

Подальшого розвитку набула змістовна сутність понять: “духовність”, “духовні інтереси”, “духовні потреби”, “інтеграція мистецтв”, “моральність”, “синтез естетичного і морального”.

Удосконалено зміст положень “формування духовних інтересів та потреб у дітей 5-9 років кожним видом мистецтв окремо”, а також “формування духовних інтересів та потреб засобами інтегрованих мистецтв”.

Практичне значення дослідження полягає у тому, що систематизовано зібраний інструментарій дослідження (тести, анкети, бесіди тощо); розроблена комплексна педагогічна система формування духовних інтересів та потреб дітей 5-9 років засобами комплексу мистецтв; обґрунтовано доцільність створення та введення в практику навчання нової дисципліни “Світ Прекрасного і Доброго”. Матеріали дослідження можуть бути використані при написанні підручників, навчальних посібників, інструктивно-методичних рекомендацій для роботи в школах, дошкільних закладах, ліцеях, гімназіях, спеціалізованих школах, у художньо-творчих колективах.

Впровадження результатів дослідження. Результати дослідження підтверджені довідками про впровадження в м. Донецьку: у дошкільних закладах: № 353 (№ 33 від 27/10-03), № 405 (№ 73 від 27/10-03), № 394 (№ 40 від 3/11-03), № 1 (№ 28 від 10/11-03), № 9 (№ 46 від 17/11-03), № 254 (№ 93 від 26/11-03), № 323 (№ 67 від 24/11-03), № 191 (№ 81 від 24/11-03), № 251 (№ 76 від 24/11-03), № 397 (№ 90 від 1/12-03), № 187 (№ 85 від 1/12-03) № 6 (№ 48 від 8/12-03); у школах: у багатопрофільному ліцеї № 37 (№ 61 від 22/10-07), № 39 (№ 34 від 22/10-07), гімназії “Гармонія” (№ 149 від 29/01-07), № 74 (№ 96 від 5/11-07), № 42 (№ 55 від 5/11-07), № 26 (№ 88 від 12/12-07), № 29 (№ 82 від 12/11-07), № 43 (№ 111 від 19/11-07), № 20 (№ 92 від 19/11-07).

Апробація результатів дослідження проводилася у вище перелічених дошкільних та шкільних закладах протягом 5 років. Основні положення дисертаційної роботи повідомлялися на 4 міжнародних, 2 всеукраїнських та 4 міжвузівських конференціях: Методологія сучасних досліджень соціальних, економічних та психологічних проблем регіону: Матеріали міжвуз. наук.-практ. конф., 22 лютого 2000 р., ДонІЗТ; “Профсоюзы и проблемы духовности”: Міжнар. наук.-практ. конф., 16-17 грудня 2003 р. - Донецьк: Облсовпроф, 2003; Проблеми гуманізації навчання та виховання у вищому закладі освіти: Матеріали 6-х ірпінських міжнар. пед. читань, 22-23 травня 2008 р.; Розвиток наукової думки-2008: Матеріали всеукраїнської наук.-практ. конф., 10 жовтня 2008 р. - Миколаїв; Роль науки, релігії та суспільства у формуванні моральної особистості: Матеріали ХХІІІ міжнар. наук.-практ. конф., 16 травня 2008 р., ДУІіШІ; Наука і життя: українські тенденції, інтеграція у світову думку: Матеріали всеукр. наук.-практ. Інтернет-конф., ін-т наукового прогнозування. - Київ, 2008; Соціальні виміри буття: Матеріали вуз. наук.-практ. конф., Вип. 4, квітень 2007 р., ДНУЕТ; Проблеми удосконалення форм і методів навчання. Новітні технології навчання: Матеріали наук.-методич. конф., 20-21 квітня 2006 р.; Формування професіоналізму майбутнього фахівця в контексті вимог Болонського процесу: Матеріали міжнар. наук.-практ. конф. 22 травня 2008 р., ОНУ. - Одеса, 2008; Проблеми удосконалення форм і методів навчання. Нові технології навчання: Матеріали наук.-метод. конф., 23-24 квітня 2009 р., ДонІЗТ.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук зі спеціальності 13.00.01 Теорія та історія педагогіки з теми: “Формування інтересу до музичного виконавства у молодших школярів” була захищена у 1998 р. у Київському національному університеті ім. Тараса Шевченка. Текст і матеріали цього дослідження у докторській дисертації не використовувалися.

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження опубліковані: у монографії, у 23 статтях у збірниках, затверджених Президією ВАК України, у 5 статтях в інших збірниках та в 10 тезах доповідей на міжнародних, всеукраїнських та інших конференціях.

Структура дисертації: дисертація складається зі вступу, 4-х розділів (кожен розділ з 4-х підрозділів), загальних висновків, списку використаних джерел; основна частина викладена на 371 сторінцi, проілюстрована 26 таблицями, 5 рисунками; додатки складають 275 сторінок, проілюстровані 8 таблицями, 42 рисунками та 49 нотними прикладами. Список використаних джерел налічує 487 першоджерел, 15 з них - іноземною мовою.

Основний зміст дисертації

У Вступі обґрунтовано актуальність теми та ступінь дослідження проблеми; визначені концептуальні підходи, об'єкт, предмет, мета і завдання дослідження; характеризуються методи; розкривається наукова новизна, теоретичне значення, практична цінність та вірогідність результатів дослідження, наведено відомості про апробацію й упровадження результатів дослідження, публікації автора та структуру дисертації.

У першому розділі “Теоретико-методологічні засади формування духовних інтересів та потреб старших дошкільників та молодших школярів засобами мистецтв” з'ясовується та розглядається широке коло питань, необхідних для реалізації цілей дисертаційної роботи: здійснено всебічний структурно-категоріальний аналіз такого феномену, як “духовність”; схарактеризовані поняття “духовні інтереси” та “духовні потреби”; з'ясовано сутність мистецтва та його вплив на гармонійний розвиток людини; значення вікових особливостей старших дошкільників та молодших школярів у процесі формування духовних інтересів та потреб.

Духовність - є втілення ціннісної сторони природи свідомості, її особистісна характеристика. Щоб зрозуміти, що таке Духовність, необхідно осмислити її структуру, яка включає Дух і Душу. Дух охороняє та захищає життя, піднімає, вдосконалює людину. Духовність - активний, діяльнісний стан душі особистості, спрямованої до вищих, надфізичних духовних сутностей. Душа - втілює сердечність, що визначає принципи життя, основи думок і почуттів. Духовність задає міру людського в людині. Духовність - багатошарове утворення, що включає в себе пізнавальну, моральну, художню, правову й інші сторони життя; це сукупність нематеріальних елементів: норми, правила, закони, духовні цінності, церемонії, ритуали, символи, міфи, мова, знання, звичаї тощо.

У філософії поняття “духовність” і сьогодні носить дискусійний характер. По-різному його висвітлюють і тлумачать представники різних філософських напрямків (Д. Андрєєв, М. Бердяєв, О. Блаватська, Л. Бюхнер, Л. Клагес, О. Клізовський, М. Лоський, М. Рерих, В. Соловйов, С. Франк), проте всі вони одностайні в тому, що духовність визначена як одна з найважливіших сфер людського існування.

Духовність є складним полісемантичним поняттям, яке варто розглядати водночас як процес і як новоутворення. Духовність представляється ціннісною характеристикою явищ людської культури, внутрішнього світу особистості, що відбиває насамперед значеннєвий аспект життя кожної окремої людини (О. Агафонов, В. Асєєв, Д. Леонтьєв, О. Леонтьєв, Б. Ломов, В. Панов, В. Чудновський та інші). П. Симонов розглядає духовність з точки зору соціальних якостей особистості (потреба в пізнанні, прагнення до добра, співпереживання та інші). Духовне як цінність розглядається в концепціях В. Федотової, Ю. Пономарьова та інших.

Із психологічної точки зору духовність, як новоутворення особистості, є особливим кількісно-якісним переходом знань, прагнень, орієнтирів, творчих пошуків у конкретні переконання, ідеали, цінності, якості, норми поведінки та діяльності, які відповідають уявленням індивіда про досконалість та призначення людини.

У педагогічному аспекті духовність - це конкретний сенс життя людини, емоційно-когнітивна сфера, що цілеспрямовано впливає на результат формування духовності людини. Духовність - це і творча спрямованість людини.

З духовним багатством і величчю духовного світу особистості асоціюється безліч якостей: добро, істина, любов, свобода, творчість, краса, благо, обов'язок, достоїнство, честь, совість, щастя, справедливість тощо. Добро визначається як основна моральна цінність, воно гармонійне із природою людини. Совість у людини вроджена, оскільки вродженим є інстинкт альтруїзму. Совість виражає нерозривний зв'язок моралі та людської особистості, це простір між переконанням та вчинком. Істина виступає як абсолютна правда. Краса - духовна сутність характеристики особистого буття, внутрішня духовна якість самої особистості. Любов - морально-естетичне почуття, що базується на емоційно-духовному переживанні. Цінність любові полягає в її здатності мобілізувати всі сили особистості, будити в ній творчу енергію, душевну щедрість. Творчість є вища і найдорогоцінніша здатність людини. Вона - основний “інструментарій” осягнення сутності Світобудови. Творчість - це й інструмент розвитку духовності людини.

Духовна людина - це людина, обдарована в художній творчості та здатна сприймати і будувати життя за законами краси. Духовність може бути представлена домінуванням тих або інших типів цінностей. Феноменологічна складність духовності завжди надихала і схиляла вчених до необхідності осмислення її, насамперед, на рівні філософського трактування, це обґрунтоване в роботах Г. Аванесової, С. Кримського, О. Косичева, Л. Франка та інших. Духовність трактується цими авторами як сфера буття людського духу, форма активності людської душі, спосіб самотворення людини за зразком Вищих Абсолютів - Добра, Любові, Справедливості.

Теоретичний аналіз філософської, педагогічної та психологічної літератури з проблеми дослідження свідчить про відсутність на сьогоднішній день єдиної наукової концепції духовності особистості. Сучасна педагогіка розглядає духовність як особливу характеристику особистості, яка містить духовні потреби та інтереси. У духовності об'єднуються інтелектуальні й емоційні потенціали особистості, ціннісні орієнтації, моральні настанови, творча діяльність.

Наше розуміння духовності - це повна гармонія душі, духу та тіла, цілеспрямованість людини, задоволення її духовних інтересів та потреб в життєтворчості. Саме тому в духовному розвитку людини можна виділити ряд важливих проявів, а саме: гносеологічний, креативний та діяльнісний. Духовність розуміється і усвідомлюється нами як глибоке, щире відношення людини до всього навколишнього; вона еквівалентна радості - те, що приносить людям радість, - неодмінно духовне; усе в людині тримається на її споконвічній спрямованості до духовного світу; це цілісна сукупність ідей, почуттів добра і любові, піднесеного і прекрасного, совісті і милосердя, потягу до знань, збереження ладу з іншими людьми і природою, зацікавленість і потреба людини в душевно-творчому контакті з людьми; духовність - це явище, в якому зацікавлене все людське єство; духовність - це стрижень людського життя.

Духовні потреби - це прагнення набути і збагатити свою духовність. Необхідність, доцільність, недосконалість породжують потребу. Пропонуємо розглядати потребу емоційного насичення як стан задоволеності своєю творчою діяльністю. Вінцем всіх потреб є потреби в самоактуалізації. Духовну потребу можна схарактеризувати як специфічну форму самореалізації особистості, що пов'язана з її світоглядом, свідомістю, співчуттям; як первинну детермінанту активності особистості, що відрізняється цілісністю рецептивного та продуктивного структурних компонентів та проявляється в практичній духовній діяльності. Філософський і психологічний аналіз проблем формування духовних потреб особистості і є основа для визначення його педагогічного аспекту. У філософській і психолого-педагогічній літературі існують різні підходи до класифікації видів духовних потреб - залежно від виду духовної та суспільної діяльності, сенсу, походження (Л. Коган, І. Маяк, О. Чаплигін, Ю. Шаров та інші). Розуміння сутності духовних потреб надає можливість виділити в їх структурі такі компоненти: рецептивний (можливість сприйняття духовних цінностей, емоційне відношення до них, задоволення від побаченого і почутого) та продуктивний (проявляється у творчості, духовній діяльності, створенні духовних цінностей).

Духовна потреба - це комплексна потреба - естетична, пізнавальна, моральна; потреба у творчості, спілкуванні, любові, взаєморозумінні, співчутті, співдружності та спільній діяльності, душевності і довірливості. Говорячи про духовні потреби та інтереси як про процес, можна їх представити таким чином:

потреба > інтерес > намір > дія > результат.

Духовному інтересу властива безкорисливість: він приходить і проходить, насамперед, через почуття (спів-чуття та спів-переживання), а потім вже - осмислення. Духовні інтереси багатогранні та багатовимірні: це і позитивний емоційний відгук, і вибіркова активність, інтенсивна творча “наповненість”, емоційна привабливість, душевна теплота тощо. Духовний інтерес - це “пусковий механізм” життєвої активності, імпульс до дії. Духовна потреба - це специфічна форма самореалізації особистості, яка пов'язана з її світоглядом, свідомістю, відчуттям; первинна детермінанта активності людини, що відрізняється цілісністю рецептивного та продуктивного структурних компонентів і виявляється в практичній духовній діяльності. Таким чином, як для духовного інтересу, так і для духовної потреби необхідні активність особистості та її творча спрямованість.

Мистецтво - складова частина духовної культури людства, специфічний вид практично-духовного освоєння світу. Основною функцією мистецтва є художня, котра саме й дозволяє йому здійснювати цілісний вплив на духовний світ людини. Виходячи з теоретичних тверджень окремих дослідників (Є. Белкіна, Т. Гризоглазова, О. Котикова, Є. Коцюба, Є. Крупник, Ю. Мудрик, Б. Лихачов, Г. Фрейдман, Г. Шевченко) важливо констатувати, що основу для духовного росту і самовизначення особистості складає мистецтво, а базою його життєздатності є нерозривні зв'язки з духовними інтересами та потребами людей. Мистецтво прагне “охопити увесь світ” заради духовного відродження людини. Воно - джерело духовного смислу людського життя і найсильніший фактор її формування. Мистецтво існує для індивідуально-духовного вдосконалення людини. Гармонійний, всебічний розвиток особистості (її духовної сфери - у першу чергу) у значній мірі залежить від впливу на неї мистецтва, але варто розуміти як загальну (всеохоплюючу) психологічну потребу людини у вирівнюванні своєї свідомості зі світом, виходу з дисбалансу та дисгармонії, як певну життєву корекцію.

Інтереси починають формуватися досить рано і виступають спочатку у формі зацікавленості. Для старшого дошкільника все більшу роль починають грати інтереси, бажання іншої людини. Діти відзначаються особливим сприйняттям, емоційною чуйністю, збільшеною пізнавальною активністю, можливістю образно мислити. Потреба в красі та доброті у дитини визначається досить рано. Завдяки красі дитина часто інтуїтивно тягнеться і до добра. Очевидно, тією мірою, якою краса збігається з добром, можна говорити про моральну функцію естетичного виховання. Духовний початок виявляється в людині в міру її дозрівання: спочатку духовне першовідчуття - дуже раннє дитинство, потім духовне виявлення та духовне розрізнення - раннє дитинство, потім - духовне дозрівання (приблизно з 5 і до 15-16 років), десь від 16 років і до 18 - духовне усвідомлення, а з 18-ти років і протягом всього життя - духовне самовдосконалення.

Дитині 5-6 років цікаво буквально все, але цікавіше всього для неї те, що емоційно яскраво забарвлене, незвичайне та нове. Потреба в афіліації існує для позначення потреби бути з іншими людьми, встановлювати дружні стосунки, співробітництво. Потреби є збудниками активності. У руслі становлення перших духовних потреб знаходяться потреби у враженнях та спілкуванні. З молодшого шкільного віку відбуваються зміни в мотиваційній сфері. Мотиви відношення дітей до мистецтва, краси навколишнього світу усвідомлюються та диференціюються.

Старший дошкільний і початок шкільного віку - найблагодатніша пора розвитку духовності у дітей. Формування духовних потреб та інтересів дітей за допомогою мистецтва повинне проходити через радість, невтомну тягу до пізнання, через Добро, Красу і Творення. Духовні інтереси та потреби - це ключ до торжества духовності в людині.

У другому розділі “Специфіка формування духовних інтересів та потреб у дітей 5-9 років засобами різних видів мистецтв” перш за все зазначимо, що виховання - це процес творчий, він не визнає шаблонів.

Система мистецтва - відкрита система, що постійно розвивається та поповнюється новими видами мистецтва. Кожен вид мистецтва має переважне тяжіння до визначених сторін дійсності.

Особливе місце серед мистецтв займає література, яку здавна відрізняли від “почуттєвих” мистецтв як “мистецтво думки”. Трансформуючи особливості мистецтва живого слова на розвиток якостей особистості, виявлений його вплив на духовне становлення дітей, сутність та багатогранність якого розкривається таким чином:

- складна гама почуттів і настроїв, що переживаються читачем у процесі “проникнення” у світ твору, збагачують емоційно-почуттєвий потенціал дитини;

- емоційно-образне осмислення творів, озброєння інтонаційною багатогранністю та іншими виразними засобами, може змінити відношення дитини спочатку до фактів, подій, образів твору, а потім до явищ навколишньої дійсності;

- розвиток уяви, фантазії, власного бачення дитини в процесі роботи над словом розширює її світовідчування, поглиблює інтерес до пізнання, прагнення до краси та її відтворення.

Розглядаючи педагогічний процес формування творчого початку в дітей засобами художньої літератури, необхідно відзначити, що його ефективність залежить від комплексу соціально-педагогічних, освітньо-змістових та організаційно-методичних умов. Проблемі впливу художньої літератури на творчий розвиток особистості присвячені роботи Л. Айзермана, В. Асмуса, М. Бархоти, Р. Біленького, Т. Браже, Б. Вульфова, Е. Ільїна, Ю. Косенко, Н. Кудряшова та інших. Головна мета вивчення літератури - естетичне виховання дитячої особистості. Вихованням дітей засобами літератури займалися: М. Бахтін, Н. Волошина, Е. Вороніна, О. Джелелей, О. Кучерова, А. Левшин, О. Монке, В. Плахтій та інші. Прилучення дітей до різноманітної літературної спадщини не тільки розвиває креативно-когнітивну та емоційно-вольову сфери, але й значно розширює коло духовних потреб та інтересів, укріплює їх.

Твори образотворчого мистецтва здатні передавати динаміку життя, відтворювати духовний світ людини. Статус значущого мистецтва здобувають ті твори, що впливають на всі три пласти людської свідомості - почуття, емоції та розум. Показ дітям творів образотворчого мистецтва треба починати з тих робіт майстрів пензля, де їм цікаві та зрозумілі сюжети картин та обов'язково з етичним підґрунтям, адже духовність - це органічна єдність етичного та естетичного. Треба вчити дітей не тільки дивитися, але і бачити, вміти спостерігати, вдивлятися, вживатися. Образотворча діяльність формує естетичне почуття, духовну потребу, уміння милуватися красою навколишнього світу та творами мистецтва. Мистецтво розкриває всю широчінь душі людини. Водночас воно поєднує людей, зближує, зігріває їх душі. Малювання є засобом вираження на папері задумів дитини, її переживань, мрій.

Образотворче мистецтво за допомогою художнього твору висуває ряд навчально-виховних завдань: а) залучення до зразків високої духовної культури минулого та сучасності; б) моральний розвиток; в) стимулювання та розвиток творчих здібностей та можливостей дітей. Проблемами виховання підростаючого покоління засобами образотворчого мистецтва займалися М. Абрамова, Е. Горунович, Г. Лабунська, С. Левін, Л. Сатарова, М. Чернявська, В. Щербаков та інші, але в усіх роботах дуже мало говориться про духовність, потреби та інтереси дитини, а все більше - про вміння.

Дослідження вчених (М. Голоти, Т. Комарової, Л. Компанцевої, П. Сухорукової, О. Флерової), які вивчали дитячу діяльність (сфера образотворчих мистецтв) у процесі сприйняття природи, показали, що природа естетичного як емоційного пізнання світу починається з відчуття. Стійкі та сильні потреби та інтереси дітей в сфері образотворчого мистецтва трансформуються в духовні потреби та інтереси.

Значимим фактором естетичного становлення, залучення особистості до висот загальнолюдських ідеалів та культурно-історичних досягнень є мистецтво музики. У формуванні саме духовно-душевного начала в людини пальма першості належить музиці. Музичним вихованням, формуванням у дітей тих чи інших особистісних якостей займалися Н. Ветлугіна, Л. Закс, Д. Кабалевський, В. Медушевський, Г. Нікашина, Л. Ороновська, Н. Фоломеєва, В. Шацька та інші.

Музика - найчистіше та найшляхетніше мистецтво, що особливо сильно діє на духовний стан людини. У музики є ряд обумовленостей, однією з яких є потреба в емоційному та руховому самовираженні. Естетична насолода, принесена музикою, катарсично впливає на душі дітей, сприяє відчуттю стану катарсису. Музику треба навчити слухати. Творчість дітей повинна базуватися на яскравих музичних враженнях. Чергувати мову і спів, сполучаючи їх з рухом, для дітей так само природно, як і просто грати. Бажання займатися музикою (спочатку слухати, рухатися) виникає у дітей вже у 2-3 роки, а пізніше вже поступово з'являються і зміцнюються духовні потреби та інтереси, народжені активним музициюванням. Пізнання музики - це емоційно-духовне пізнання, відмінне у своїх базових формах від інтелектуально-когнітивних процесів.

Театр - найперший вид синтетичного мистецтва. Дорослим необхідно піклуватися про розвиток у дітей таланту бути глядачем. Як у театрі, так і в кіно, на естраді і у цирку або по телебаченню - дитина хоче побачити і бачить цікаве і захоплююче, повчальне і корисне, і все це - дія, де свої колізії, кульмінації та спади, динаміка активності, переживання, симпатії та антипатії. Дитина завжди прагне до прояву своїх інтересів, до вираження художніх переживань і робить це безпосередньо, імпульсивно.

Найбільше діти 4-5 років люблять мультиплікаційні фільми. Тому надто важливо вибірково ставитися дорослим до цього виду кіномистецтва. Необхідно “зрощувати” їх на доброму, змістовному кіноматеріалі. Дуже важливо, яке мистецтво формуватиме духовний світ дитини.

Гра в театрі, кіно та у житті зміцнює інтереси дитини, удосконалює потреби, підштовхує дитину до активної творчої діяльності. Формуванням підростаючої особистості за допомогою кіно, телебачення, театру, хореографії займалися В. Ванслов, Ф. Гансберг, Н. Горяєва, Л. Макаренко, Г. Недошивін та інші.

У процесі формування духовних інтересів та потреб у дітей необхідно розуміти та враховувати те, що театр, кіно, цирк, естрада і телебачення - це сучасні синтетичні види мистецтв, і у зв'язку з особливою популярністю у сучасних дітей, левова доля впливу (позитивного або негативного) на підростаюче покоління - припадає саме на них. Тому стихійність, випадковість у відборі матеріалу повинна бути зовсім виключена. Все повинно бути ретельно продумано. Інакше - безглузде, бездумне “споглядання”, поверхове сприйняття - не тільки не будуть розвивати духовність, а навпаки, - пригальмовувати її розвиток. Все, що побачили діти, треба обговорювати з ними, терпляче їм пояснювати, неодноразово розмовляти із цього приводу. Отоді це й буде живодайною силою і для серця, і для розуму, і для душі. Необхідно вигострювати чуйність душі, тендітність почуттів дитини - і в цьому не останнє місце відведено синтетичному мистецтву. Формування в ранньому віці стійкого інтересу до різних видів мистецтва приведе до появи та закріплення стійкої потреби в них через прекрасне - до високодуховного.

У третьому розділі “Основні фактори, умови та інструментарій формування духовних інтересів та потреб у дітей старшого дошкільного і молодшого шкільного віку засобами мистецтв” звертається увага на наступне. Багато вчених (Н. Горобець, П. Єршова, С. Зініна, І. Родіна та інші) визнають той факт, що без підняття на належну висоту питань духовності подальший розвиток суспільства неможливий. Безліч факторів впливають на формування духовних інтересів та потреб дітей: родина, навчальні заклади (і дошкільні в тому числі), соціум, мистецтво тощо.

Виховання всебічної, гармонійно розвинутої особистості пов'язане з розширенням її реальних можливостей для застосування в різних сферах діяльності та особистісних творчих сил і здібностей. У вирішенні цього завдання найважливіша роль належить естетичному вихованню, мистецтву. Всі види мистецтва впливають на особистісне зростання людини. У комплексі ж вони підсилюються та роблять велику справу - духовно збагачують та облагороджують людину. Духовність малюка розглядається як інтегративна якість особистості, що виявляє взаємозв'язок емпатичних та креативних її характеристик.

Умови оптимального використання засобів мистецтва для розвитку дітей старшого дошкільного та початкового шкільного віку:

· сприйняття і переживання твору мистецтва дитиною повинно бути організоване як спільне художнє сприйняття та спільне з дорослим переживання художнього твору;

· види і форми художньої діяльності повинні бути пов'язані з грою і взаємозалежні між собою;

· необхідна організація багаторазової ситуації художнього сприйняття твору мистецтва і наступної продуктивно-творчої діяльності для до-відчування, до-осмислювання ідеї твору мистецтва;

· зміст, форма та обсяг творів мистецтва повинні відповідати особливостям художнього сприйняття дітей цього віку;

· сюжети творів мистецтва повинні відповідати запитам, інтересам та потребам як хлопчиків, так і дівчаток.

Особливе значення в динамізації процесу естетичного виховання мають паралелі між видами мистецтва (живописом, музикою, літературою), пошук логічних зв'язків між предметно-персонажними, емоційно-естетичними та сюжетно-композиційними параметрами твору, а також встановлення взаємозв'язків, наприклад, між виражальними та зображувальними засобами живопису і враженнями, які виникають у процесі художнього сприйняття. Таким чином, залучення дітей до різних видів творчого спілкування з творами мистецтва і самостійного заняття будь-яким видом мистецтва як форми естетичного оволодіння світом є найважливішою умовою формування духовних потреб та інтересів у дітей 5-9 років.

У числі багатьох здібностей існують і духовні, тісно пов'язані зі здатністю любити, захоплюватися, дивуватися і насолоджуватися прекрасним, співчувати, співпереживати, потребою допомагати людям тощо.

З естетичного інтересу починається формування естетичного відношення до дійсності, динаміка освоєння естетичних предметів дійсності, естетичних цінностей. Оскільки мистецтво несе в собі найважливішу функцію - естетичну, що викликає естетичні переживання, естетичну насолоду, то формування інтересу до мистецтва є своєрідною запорукою успішності всього процесу естетичного виховання. Але мистецтво несе в собі й етичну функцію. Силою мистецтва формуються людські якості: шляхетність, доброзичливість, гуманність, альтруїзм, почуття вдячності тощо. Тому з впевненістю можна сказати, що за допомогою мистецтва формуються не просто естетичні, а й духовні інтереси. Прояви інтересів індивідуальні. Бажання та прагнення діяти є відправною точкою в прояві інтересу. Показниками сформованості духовного інтересу є його моральна спрямованість, вищі рівні розвитку та альтруїстичні мотиви діяльності для задоволення даного інтересу.

З часом, при правильному керівництві дорослих, просте задоволення в дітей трансформується в глибоке внутрішнє задоволення - вище задоволення, тобто, інакше кажучи, це - духовна насолода. Емпатія розглядається як один із найважливіших психологічних механізмів впливу мистецтва на особистість. Якщо співпереживання відсутнє, то вплив мистецтва може не відбутися. Процес формування духовних потреб ґрунтується на визначенні настанов, мотивів та ціннісних орієнтацій особистості.

Те, що ми називаємо “чистою красою”, - прекрасне в природі, пов'язане з моральними задатками того, хто сприймає його шляхом міркування та уявлення про добро, що завжди є присутнім в естетичній оцінці. Тому естетична насолода, на відміну від приємного, яке супроводжує прагматичне, завжди є носієм якості. Сучасний рівень естетики дає підставу вважати естетичну потребу специфічним духовним явищем, що виникає і формується в людському суспільстві як життєстверджуючий, такий, що гармонізує, соціалізує та гуманізує, початок.

Духовна активність розглядається як фактор, що дозволяє людині перебороти себе як кінцеву істоту, завдяки творчому акту творення. Основою мистецтва є творчість. Для прояву творчого начала головною необхідною умовою є спонукання духу до дії, що відбувається саме через потреби та інтереси. Оскільки вся повнота духовних потреб людини не зводиться тільки до потреб пізнання, мистецтво відгукується на цю повноту винаходом безлічі жанрів, орієнтованих на весь спектр потреб.

Істотну сторону потреби спілкування з мистецтвом завжди становила потреба емоційного насичення, розваги, можливість здійснити духовний експеримент. Основними принципами естетичного виховання дітей 5-9 років є самостійна творча діяльність, діалогічність, індивідуальний підхід, створення атмосфери гри та душевно-духовного комфорту. Основним структурним компонентом методики художнього розвитку дитини служить комплекс педагогічних цілей, узагальнених у таксономічні ряди:

· сприйняття - збагачення звичок емоційної сприйнятливості до художніх явищ, переживання образного змісту художніх творів, збагачення діапазону та почуттів удосконалення звичок “вслуховуватися”, “вдивлятися” у художній твір з метою виявлення глибинного сенсу, що виражається в станах захопленості, зосередженості в процесі сприйняття чи виконання, сприйнятливості до проблем та потреб інших людей, до проблем громадського життя, що одержали відображення в зразках різних видів мистецтва;

· реагування - наявність безпосередньої емоційної реакції на художній образ, що має прояв у станах радості, хвилювання, зворушення, натхнення, активності на заняттях, стійкого інтересу до різних форм художньої діяльності, готовності та бажання сприймати та обговорювати художні твори;

· засвоєння ціннісних орієнтацій (відношення до художніх явищ) - прояв інтересу до окремого виду мистецтва, бажання удосконалити звички та уміння в різних формах роботи на заняттях естетичного циклу.

Взаємодія мистецтв під час художнього сприйняття викликає активні психічні процеси, причиною яких є взаємодія півкуль головного мозку людини. У результаті такої цілісної реакції свідомості індивідуума виникають переживання нової якості, які в результаті дії асоціативного механізму викликають в уяві яскраві образи, поглиблюють розуміння художнього світогляду. Синтез видів мистецтв, їх інтеграція передбачає творчу єдність, при якій кожний вид мистецтва, взаємодіючи з іншим, взаємозбагачується та підсилює художню цілісність. Глибоке переживання естетичного почуття нерозривне зі здатністю естетичного судження, тобто з естетичною оцінкою явищ мистецтва. Дитина вчиться співпереживати - це і є однією з граней розвитку духовності.

...