Освітні основи системи реабілітування осіб з обмеженнями життєдіяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова

УДК 376:364.048.6:303.732.4

13.00.03 - корекційна педагогіка

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора педагогічних наук

Освітні основи системи реабілітування осіб

з обмеженнями життєдіяльності

Шевцов Андрій Гаррієвич

Київ - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Національному педагогічному університеті імені М.П. Драгоманова, Міністерство освіти і науки України.

Науковий консультант:

доктор педагогічних наук, професор, дійсний член АПН України Синьов Віктор Миколайович, Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, директор Інституту корекційної педагогіки та психології.

Офіційні опоненти:

доктор психологічних наук, професор РИБАЛКА Валентин Васильович, Інститут педагогічної освіти і освіти дорослих АПН України, провідний науковий співробітник відділу педагогічної психології і психології праці;

доктор педагогічних наук, доцент СУПРУН Микола Олексійович, начальник Науково-методичного центру навчальних закладів МВС України;

доктор медичних наук, професор ПРОЦЮК Раду Георгійович, професор кафедри фтизіатрії Національного медичного університету імені О.О. Богомольця.

Захист відбудеться "24" березня 2010 р. о 12 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.053.14 у Національному педагогічному університеті імені М.П. Драгоманова за адресою: 01601, м. Київ, вул. Пирогова, 9.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова (01601, м. Київ, вул. Пирогова, 9).

Автореферат розісланий "22" лютого 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради С.В. Федоренко

Анотація

Шевцов А.Г. Освітні основи системи реабілітування осіб з обмеженнями життєдіяльності. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора педагогічних наук зі спеціальності 13.00.03 - корекційна педагогіка. - Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова. - Київ, 2010.

У дисертації досліджуються теоретико-педагогічні основи комплексного реабілітування осіб з обмеженнями життєдіяльності, пов'язаними зі здоров'ям. Здійснено освітній аналіз явищ реабілітаційної дійсності, досвіду корекційно-реабілітаційних установ, еволюції системи реабілітування як суспільного інституту в історичній перспективі. Розглянуті питання реабілітаційної системології, корекційної андрагогіки, реабілітаційного менеджменту, професійної підготовки реабілітологів.

У рамках постнекласичної системно-синергетичної парадигми з'ясовані багатоаспектні проблеми моделювання реабілітаційних об'єктів та процесів. Побудовані теоретичні основи реабілітології як міждисциплінарної науки, що функціонує на стикові корекційної педагогіки, психології, медицини, соціальної роботи, техніки, філософії, права тощо. Доведена універсальна роль освітніх основ як системоутворювального чинника комплексного соціального реабілітування та інтегральних реабілітаційних технологій. педагогічний реабілітування корекційний

Ключові слова: реабілітологія, особа з обмеженнями життєдіяльності, комплексне соціальне реабілітування, теоретико-методологічні основи, реабілітаційна системологія, освітні принципи, корекційно-реабілітаційна система, реабілітаційний менеджмент, корекційна андрагогіка, синергетика.

Шевцов А.Г. Образовательные основы системы реабилитации лиц с ограничениями жизнедеятельности. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора педагогических наук по специальности 13.00.03 - коррекционная педагогика. - Национальный педагогический университет имени М.П. Драгоманова. - Киев, 2010.

В диссертации исследуются теоретико-педагогические основы феномена комплексной реабилитации лиц с ограничениями жизнедеятельности, связанными со здоровьем. Осуществлен системный образовательный анализ широкого класса явлений реабилитационной действительности, опыта коррекционно-реабилитационных учреждений. Построены теоретические основы реабилитологии как междисциплинарной науки, которая функционирует на стыке коррекционной педагогики, психологии, медицины, социальной работы, техники, философии, права и т. д. Сформулирована система закономерностей, диалектических принципов и концепций реабилитологии, разработаны основы реабилитационной компаративистики и реабилитационной системологии, основы моделирования реабилитационных объектов и процессов в рамках постнеклассической системно-синергической парадигмы. Исследованием доказана универсальная роль образовательных основ как системообразующего фактора комплексной социальной реабилитации и интегральных реабилитационных технологий.

На основе синтеза знаний про базовые модальности реабилитационного влияния предложена открытая личностно ориентированная пятифакторная деятельностная модель комплексной социальной реабилитации, а также трехфакторная личностно ориентированная деятельностная несоциальная модель инвалидности.

В диссертации разработана методология построения целостного личностно ориентированного коррекционно-реабилитационного пространства, ядром которого есть личность реабилитируемого в диалектическим единстве свои психических, социальных и биологических качеств, представляемая психосинергетической моделью с четырехмерной структурой, системно объединяющей социально-психолого-индивидуальное, деятельностное, нозологическое и темпоральное измерения.

С педагогических позиций обоснованы цели реабилитационного процесса (социализация, социальная интеграция, социальная адаптация, повышение качества жизни, восстановление здоровья, формирование стиля независимой жизни и способа деятельности по типу "полноценно функционирующий человек" и др.). Предложена многопараметрическая экономико-социокультурная периодизация развития системы реабилитации как общественного института, которое осуществляется через реабилитационные парадигмальные революции. Показана ведущая роль образовательного фактора в исторической смене реабилитационных парадигм и моделей, их нормативно-правового обеспечения. В работе упорядочен понятийно-терминологический аппарат реабилитологии, предложен классификационно-системологический механизм терминотворчества в этой сфере.

В работе сконструирована теория профессиональной реабилитации как сложного многопланового системного реабилитационного конструкта. В ней обоснована актуальность и сущность новой дисциплины - коррекционной андрагогики. В подходах к коррекционно-реабилитационной работе сформулирован методологический переход от модели коррекционной педагогики (КП-модели) к модели коррекционной андрагогики (КА-модели).

С помощью КА-модели разработана методика организации учебно-реабилитационной работы со студентом с инвалидностью в условиях профессионального образования, а также центра профессиональной реабилитации. С этих позиций также проанализированы новейшие образовательные технологии в оптимизации профессионального образования, в том числе дистанционного и модульно-рейтингового обучения, представлен научно-педагогичный анализ использования современных информационно-коммуникационных технологий в образовании и реабилитации.

В диссертации показано, что применение теоретических принципов реабилитологии к отдельным формам построения коррекционно-реабилитационных служб и комплексных реабилитационных систем в специфических условиях (центра комплексной реабилитации, специальной школы-интерната, интегрированного учебного заведения, лечебного учреждения, пенитенциарного заведения и т. д.) позволит значительно повысить эффективность их работы.

В работе обоснованы современные подходы к реформированию системы подготовки кадров для отечественной сферы реабилитационно-образовательной отрасли, повышения профессиональной мобильности коррекционных педагогов, специальных психологов и реабилитологов, введения новых направлений подготовки и специальностей для этой сферы.

На основе анализа опыта организации коррекционно-реабилитационной работы в разных условиях и формах реабилитации в Украине предложены теоретико-практические основы реабилитационного менеджмента, в частности его принципы, а также систему оценки эффективности деятельности реабилитационного центра в соответствии с международной системой управлением качества.

Ключевые слова: реабилитология, человек с ограничениями жизнедеятельности, комплексная социальная реабилитация, теоретико-методологические основы, реабилитационная системология, образовательные принципы, коррекционно-реабилитационная система, реабилитационный менеджмент, коррекционная андрагогика, синергетика.

Shevtsov A.G. Educational Fundamentals of the Rehabilitation System for People with Disabilities. - Manuscript.

The thesis for the degree of Doctor of Pedagogical Sciences. Speciality 13.00.03 - Correctional Pedagogic. Dragomanov National Pedagogical University. - Kyiv, 2010.

The thesis researches the theoretical and methodological basis of the comprehensive rehabilitation of the persons with health-related disabilities from the educational standpoint. The author undertakes an analysis of rehabilitation realities, the experience accumulated by corrective and rehabilitation institutions, the evolution of the rehabilitation system as a social institute, investigates a rehabilitation systemology, rehabilitation management, correction andragogic, vocational training of rehabilitogists.

The multidimensional problems of rehabilitation objects and processes are reviewed within the framework of a post-non-classical synergetic paradigm. The theoretical foundation for Rehabilitology as a cross-disciplinary science functioning at the juncture of corrective pedagogy, psychology, medicine, social work, engineering, philosophy, law, etc. was created. The research proves the universal role of educational fundamentals as a backbone factor of the comprehensive social rehabilitation and integral rehabilitation technologies.

Key words: rehabilitology, person with disabilities, comprehensive social rehabilitation, theoretical and methodological basis, rehabilitation systemology, educational fundamentals, corrective and rehabilitation system, rehabilitation management, correction andragogic, synergetic.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Сучасний перехідний стан вітчизняної системи соціального реабілітування й освіти осіб з обмеженнями життєдіяльності є відгуком на загальносвітовий процес змін у ставленні суспільств і держав до проблем соціальної інтеграції цієї категорії населення. У площині соціально-історичного розвитку нашої цивілізації ми спостерігаємо трансформацію основ соціальної політики щодо осіб з інвалідністю від елементарних форм благодійності й соціального захисту до новітніх форм взаємодії суспільства та цих громадян - соціального реабілітування, інтегрування, визнання прав на повагу їх людської гідності. На це вказують, зокрема, міжнародні та національні правові документи: Стандартні правила забезпечення рівних можливостей для інвалідів, Конвенція про права інвалідів, закони України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" та "Про реабілітацію інвалідів в Україні" тощо. Новітні демографічні, економічні та суспільно-політичні трансформаційні процеси обумовили докорінну перебудову системи медико-соціального реабілітування, вибуховий розвиток інноваційних спеціалізованих реабілітаційних закладів, виникнення різновидів корекційно-реабілітаційних служб нового типу - центрів комплексного соціального реабілітування, центрів раннього втручання, професійного та трудового реабілітування. Одночасно ми спостерігаємо також і відповідну реконструкцію системи навчальних закладів дошкільної та загальної середньої освіти для дітей з порушеннями психофізичного розвитку, трансформацію професійно-технічної та вищої освіти у систему інтегрованих закладів, відкритих для учнів і студентів з інвалідністю.

Проте означені процеси відбуваються під проводом різних державних відомств України, органів місцевого самоврядування та незалежних благодійних фондів і громадських організацій за відсутності єдиних теоретико-методологічних засад. Це призводить до певної хаотичності, неузгодженості цих процесів. Створення реабілітаційних установ, їх змістовне, організаційне, методичне, матеріальне та кадрове наповнення здійснюється за різними відомчими концептуальними підходами, які іноді суперечать один одному. Повноцінний розвиток сучасної системи корекційно-реабілітаційних служб гальмується недооцінкою ролі реабілітаційної теорії. У літературних джерелах та періодичних публікаціях в основному міститься недостатньо структурована практична інформація у режимі "обміну досвідом" без фундаментального наукового осмислення та методологічного узагальнення. Це призвело до суперечності між наявною реабілітаційною практикою і теорією реабілітування.

Емпіричні пошуки вітчизняної реабілітології характеризуються тенденціями певної множинності і багатовекторності підходів до організації реабілітаційних процесів, а також кроками до практичного синтезу медичних, соціальних, психолого-педагогічних підходів до реабілітування дітей і дорослих людей з обмеженнями життєдіяльності. Постає питання про з'ясування освітніх факторів цих підходів та різних видів реабілітування, удосконалення педагогічного знання у сфері корекційно-реабілітаційної роботи. У дослідженнях феномену реабілітування недооцінювалась його системна сутність: реабілітаційний процес має бути не просто комплексним, а й відповідно характеризуватися своїми окремими специфічними завданнями та цілями, які не завжди усвідомлюються під час програмування навчально-виховного процесу, у тому числі і корекційного спрямування. Тому потрібна актуалізація саме реабілітаційних цілей, форм та засобів через системний міждисциплінарний погляд на сутність комплексного реабілітування людини з обмеженнями життєдіяльності.

Методологія соціального реабілітування засобами корекційної освіти, психолого-педагогічними засобами підготовлена багаторічною науковою працею корекційних педагогів та спеціальних психологів як в Україні, так і за кордоном. У широкому сенсі світова та вітчизняна дефектологія довгі роки фактично обґрунтовувала саме освітні, психолого-педагогічні засади принципів, підходів, методик, технологій реабілітування. Таким чином, до наукового доробку педагогічного реабілітування можна було б віднести переважну більшість літературних джерел дефектології. Корекційні психолого-педагогічні аспекти реабілітування обґрунтовувалися такими авторами, зокрема, як Віт. Бондар, Л. Виготський, О. Граборов, О. Дьячков, І. Єременко, Л. Занков, М. Земцова, О. Літвак, В. Лубовський, О. Лурія, Г. Дульнєв, Г. Мерсіянова, О. Мещеряков, І. Моргуліс, Н. Назарова, В. Синьов, Є. Соботович, І. Соколянський, Н. Стадненко, В. Тарасун, Л. Шипіцина, Л. Фомічова, О Хохліна, М. Шеремет, М. Ярмаченко та ін. Соціальні, психолого-педагогічні та інші аспекти медичного й фізичного реабілітування досліджувалися такими лікарями реабілітаційного профілю та фахівцями з фізичної реабілітації як І. Азарський, Г. Бекетова, В. Берзінь, О. Дубогай, С. Євтушенко, А. Іпатов, В. Козявкін, Є. Лільїн, В. Мартинюк, В. Мурза, А. Ненько, Р. Процюк, І. Самосюк, К. Семенова, Л. Сущенко, Г. Шанько та ін. У розвиток соціально-педагогічних основ реабілітування та соціального інтегрування дітей та дорослих з обмеженнями життєдіяльності значний внесок зробили такі дослідники: Є. Агеєв, Л. Акатов, Л. Боброва, С. Гільд, А. Григутіс, В. Гудоніс, Н. Дементьєва, В. Засенко, І. Звєрєва, Б. Зімін, І. Іванова, О. Безпалько, В. Кантор, В. Карвяліс, А. Кондратов, А. Капська, О. Лебединська, І. Моргуліс, Р. Овчарова, Л. Сілкін, Є. Синьова, О. Холостова, С. Хрустальов, О. Ярська-Смірнова та ін.

Проте відсутність в літературі належного теоретико-методологічного обґрунтування освітніх системно-синергетичних основ комплексного соціального реабілітування людей з інвалідністю свідчить про недостатню теоретичну розробленість цього питання.

Отже, актуальність, теоретичне і практичне значення проблеми зумовили вибір теми дослідження "Освітні основи системи реабілітування осіб з обмеженнями життєдіяльності".

Зв'язок роботи з науковими та практичними програмами, темами. Завдання дослідження були складниками науково-дослідних робіт: Інституту корекційної педагогіки та психології Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова (науковий напрям "Навчання, виховання, соціальна і трудова адаптація дітей з порушеннями психофізичного розвитку"), Інституту вищої освіти АПН України (тема "Система професійної освіти людей з особливими потребами як предмет теоретико-педагогічного аналізу"), Всеукраїнського центру професійної реабілітації інвалідів (тема "Теоретичні та практичні підходи до організації професійної реабілітації інвалідів"), Відкритого міжнародного університету розвитку людини "Україна" (тема "Актуальні проблеми навчання та виховання людей з особливими потребами"), Відкритого Таврійського коледжу (тема "Надання професійної освіти молоді з інвалідністю в спеціальних групах недержавного коледжу"), НДІ соціально-трудових відносин Мінпраці України (НДР "Створення робочих місць для працевлаштування інвалідів вдома", 2006 р., шифр роботи 16), Інституту інноваційних технологій і змісту освіти МОН України (всеукраїнський науково-педагогічний експеримент: "Системний підхід до організації інтегрованого навчання студентів з особливими освітніми потребами у вищих навчальних закладах ІІІ-ІV рівнів акредитації", наказ МОН України № 587 від 27.06.2008); програмах роботи з мережею центрів соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями Київського міського центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді; проектів ВГО НТІ "Інститут соціальної політики" (проекти Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) "Моніторинг національної мережі центрів соціальної реабілітації дітей з інвалідністю", "НМЦ спеціальної освіти і соціальної реабілітації дітей з інвалідністю", "Сприяння розробці державної політики з комплексної реабілітації та освітньої інтеграції дітей з обмеженими можливостями здоров'я в Україні" 2003-2005 рр.; проект № 2402561 Міжнародного фонду "Відродження" "Сприяння комплексній соціально-психологічній та корекційно-педагогічній допомозі засудженим інвалідам у пенітенціарних установах", 2004-2005 рр.); а також нормативно-правової діяльності консультативно-експертних органів державних законодавчих та виконавчих установ (Комітету Верховної Ради України у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів, Ради у справах інвалідів при Кабінеті Міністрів України, Ради з освіти інвалідів при МОН та Мінпраці України, Колегії Фонду соціального захисту інвалідів України тощо).

Тема дисертації затверджена на засіданні Вченої ради НПУ імені М.П. Драгоманова (пр. № 12 від 25.05.2006 р.) та узгоджена в Міжвідомчій раді з координації наукових досліджень з педагогічних і психологічних наук в Україні при Академії педагогічних наук України (пр. № 8 від 31.10.2006 р.).

Мета дослідження - підвищення ефективності системи комплексного соціально-психолого-педагогічного реабілітування осіб з обмеженнями життєдіяльності шляхом створення теоретико-методологічних основ реабілітології у рамках освітнього підходу та розробки моделей корекційно-реабілітаційних систем і процесів.

Відповідно до мети дослідження було визначено такі завдання:

1. Здійснити теоретико-методологічне осмислення емпіричного досвіду корекційно-реабілітаційних установ та феноменів реабілітаційної дійсності, з педагогічних позицій системно обґрунтувати реабілітологію, як теорію реабілітування осіб з обмеженнями життєдіяльності.

2. Вивчити освітні основи системи реабілітування осіб з обмеженнями життєдіяльності та обґрунтувати її універсальну особистісно орієнтовану багатофакторну модель, з'ясувати методологічну сутність освітнього принципу реабілітування, дослідити психолого-педагогічні засади цілей комплексного реабілітування, обґрунтувати понятійно-термінологічний апарат реабілітології та її системно-синергетичну парадигму.

3. Розробити основи соціально-психолого-педагогічного системного моделювання суб'єкту-об'єкту реабілітування - людини з інвалідністю - у єдності його психічних, соціальних та біологічних якостей.

4. З'ясувати психолого-педагогічні засади сучасних реабілітаційних концепцій та інтегральних реабілітаційних технологій, обґрунтувати основи їх розвитку та застосування в корекційно-реабілітаційній роботі.

5. Здійснити багатофакторне соціокультурне дослідження еволюції системи соціального реабілітування осіб з обмеженнями життєдіяльності у різні цивілізаційні епохи, здійснити аналіз нормативно-правового поля сфери реабілітування в освітньому аспекті.

6. З'ясувати сутність і методологічні засади корекційної андрагогіки як наукової дисципліни та сфери суспільної практики.

7. Обґрунтувати особистісно центровану методологію формування реабілітаційного простору професійної освіти та організаційно-методичні основи побудови корекційно-реабілітаційного простору вищого навчального закладу інтегрованого типу.

8. Удосконалити підходи до застосування новітніх освітніх та інформаційно-комунікаційних технологій у навчанні та реабілітуванні людей з інвалідністю і епоху інформаційного суспільства.

9. Обґрунтувати шляхи розширення професійної мобільності фахівців сфери корекційно-реабілітаційної роботи та удосконалення системи їх підготовки і підвищення кваліфікації.

10. Розглянути освітні засади системного моделювання корекційно-реабілітаційного простору для осіб з обмеженнями життєдіяльності за умов закладів і установ різного напряму та профілю, розробити базові принципи реабілітаційного менеджменту та моніторингу діяльності корекційно-реабілітаційних служб з позицій людиноцентристського підходу.

Об'єкт дослідження - система комплексного реабілітування осіб з обмеженнями життєдіяльності.

Предмет дослідження - освітні засади системи комплексного реабілітування осіб з обмеженнями життєдіяльності як системоутворювальний чинник.

Концепція дослідження. В основу концепції дослідження покладено принцип, за яким освітні засади та особистісно орієнтований підхід мають бути наскрізними системоутворювальними факторами теорії та практики комплексного реабілітування людини з обмеженнями життєдіяльності, побудови реабілітаційного процесу як системи на всіх ієрархічних рівнях і у переважній кількості типів корекційно-реабілітаційних систем. Принцип соціального реабілітування засобами освіти є універсальною методологічною основою побудови системи комплексної корекційно-реабілітаційної роботи. Ефективна організація комплексного реабілітування ґрунтується на моделі реабілітовуваного у діалектичній єдності його психічних, соціальних та біологічних якостей. Теоретико-методологічне осмислення практичного досвіду корекційно-реабілітаційних закладів, фактів та феноменів реабілітаційної дійсності з позицій освітнього підходу та системно-синергетичної парадигми приводить до нових концептуальних понять - "реабілітаційної системології" та "реабілітаційної компаративістики", що діють у семантичному полі міждисциплінарної науки - "реабілітології", яка функціонує на стикові медицини, корекційної педагогіки, психології, соціальної роботи, техніки, філософії, правознавства тощо.

В основу гіпотези дослідження покладена сукупність припущень різного рівня. У рамках гуманістичної парадигми реально можлива та практично доцільна побудова системи комплексного реабілітування на основі холістичних принципів системної інтеграції всього розмаїття типів реабілітаційних установ, форм, методів та засобів реабілітаційного впливу на людину з обмеженнями життєдіяльності у корекційно-реабілітаційному просторі. Побудова та розвиток системи комплексного соціального реабілітування на основи освітнього підходу як системоутворювального чинника значно підвищить її ефективність та призведе до переходу останньої на якісно вищий рівень як інструмента реалізації державної соціальної політики щодо осіб з інвалідністю, покращить рівень реабілітаційного менеджменту за різних умов та форм реабілітування. Застосування базових принципів реабілітології, в основі яких лежить освітній підхід і системно-синергетична парадигма, призведе до якісно нового методологічного рівня розгляду феноменів комплексного реабілітування осіб з обмеженнями життєдіяльності.

Філософську та методологічну основу дослідження становлять епістемологічні концепції сутності, змісту та структури методологічного знання, закони діалектики, логіко-історичний та соціокультурний підходи, постнекласична парадигма пізнання, синергетична методологія, концепції системного аналізу складних систем і системний підхід до моделювання об'єктів і явищ, методологічні принципи психолого-педагогічного дослідження тощо.

Теоретичну основу дослідження становлять культурно-історична концепція розвитку особистості та концепція взаємодії біологічних і соціальних чинників психічного розвитку (П. Анохін, М. Бернштейн, Л. Виготський, Г. Костюк та ін.), положення про системний діяльнісний підхід у дослідженні психічного розвитку людини (О. Леонтьєв, С. Рубінштейн), теорія особистості та її стосунків зі світом (Б. Ананьєв, І. Бех, Л. Виготський, Е. Ільєнков, А. Ковальов, В. Кремень, О. Леонтьєв, С. Максименко, К. Платонов, В. Рибалка, С. Рубінштейн), теоретичні положення дефектології про сутність та структуру порушень розвитку особистості, механізми і принципи його психолого-педагогічної корекції, положення про соціалізаційну спрямованість корекційного навчання (Віт. Бондар, Л. Виготський, О. Граборов, О. Д'ячков, Г. Дульнєв, І. Єременко, Л. Занков, М. Земцова, О. Літвак, В. Лубовський, О. Лурія, М. Малофєєев, О. Мещеряков, С. Миронова, І. Моргуліс, Н. Назарова, В. Синьов, Є. Соботович, І. Соколянський, М. Супрун, Л. Фомічова, М. Шеремет, О. Хохліна, М. Ярмаченко), філософія освіти (В. Андрущенко, І. Зязюн, В. Кремень, В. Лутай, В. Огнев'юк), системологічна теорія (В. Афанасьєв, В. Біблер, І. Блауберг, Д. Гвішіані, В. Гіг, Б. Ломов, В. Садовський, Ю. Сурмін, Г. Щедровицький, Б. Юдін), концепції педагогічного процесу (Ю. Бабанський, А. Макаренко, Н. Нічкало, В. Сухомлинський, К. Ушинський), концепції соціального менеджменту (А. Етціоні, Р. Майлз, Д .Марч, Е. Мейо, Г. Саймон, М. Фоллет), соціологічні концепції соціальної норми та інвалідності (П. Бергер, М. Вебер, К. Девіс, Р. Дрейк, Е. Дюркгейм, Т. Лукман, Р. Мертон, Т. Парсонс), концептуальні положення соціальної педагогіки й соціальної роботи з особами з інвалідністю (О. Безпалько, І. Звєрєва, А. Капська, Е. Наберушкина, О. Холостова, О. Ярська-Смірнова), синергетична теорія складних відкритих систем (Г. Хакен, І. Пригожін, С. Курдюмов, Г. Малинецький та ін.), державні національні концепції та програми розвитку системи освіти і реабілітації осіб з інвалідністю.

Методи дослідження. У дисертаційній роботі використано такі методи наукового пізнання як:

- теоретичні:

· ідентифікація, класифікація, порівняння, системний аналіз - для дослідження фактів та феноменів реабілітаційної дійсності, реабілітаційних конструктів, уточнення понятійно-термінологічного поля;

· причинно-наслідковий, філософсько-методологічний, соціокультурний та логіко-історичний аналіз і синтез медико-соціальних, дефектологічних, психолого-педагогічних, соціологічних праць, офіційних документів - для дослідження розвитку реабілітаційних систем та підходів до реабілітування й освіти осіб з інвалідністю;

· діалектичний метод, системно-синергетичний аналіз і синтез, індукція та дедукція, абстрагування, конкретизації, структурно-функціональне моделювання - для побудови реабілітаційної теорії, аналізу й синтезу концепцій, підходів і моделей інвалідності та корекційно-реабілітаційних процесів, побудови теоретичних моделей об'єктів реабілітування і реабілітаційних систем різного рівня, побудови основ реабілітаційного менеджменту;

· прогностичні методи - для здійснення експертної оцінки, проектування, прогнозування розвитку складних реабілітаційних систем та процесів різного ієрархічного рівня;

- емпіричні:

· праксиметричні методи - аналіз та узагальнення практичного досвіду корекційно-реабілітаційних та освітніх установ, документальний аналіз статистичних, офіційних та нормативно-правових документів щодо освіти й реабілітування осіб з інвалідністю;

· обсерваційні та діагностичні методи - для спостереження реабілітаційних об'єктів та процесів, дослідження результатів впровадження принципів реабілітології у навчальний і реабілітаційний процеси в різних типах установ, впровадження програм нових дисциплін у підготовку та підвищення кваліфікації фахівців навчально-реабілітаційних закладів.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що вперше:

- надане системне науково-педагогічне обґрунтування реабілітології як теоретичної основи комплексного реабілітування осіб з обмеженнями життєдіяльності, розроблено теоретико-методологічний апарат системно-синергетичного аналізу феноменів реабілітаційної дійсності та емпіричного досвіду корекційно-реабілітаційних установ;

- здійснено теоретичне моделювання корекційно-реабілітаційного процесу як системи та обґрунтовано відкриту особистісно орієнтовану п'ятифакторну діяльнісну модель процесу комплексного реабілітування осіб з обмеженнями життєдіяльності;

- обґрунтована діяльнісна особистісно орієнтована неосоціальна модель інвалідності та реабілітовуваного у єдності його психічних, соціальних та біологічних якостей на базі чотиривимірної структури особистості;

- встановлені діалектичні суперечності реабілітаційної дійсності, закономірності та фундаментальні принципи організації комплексного реабілітування у корекційно-реабілітаційному просторі, з'ясовані їх освітня природа та психолого-педагогічні засади, здійснено психолого-педагогічний аналіз та обґрунтовано освітнє походження реабілітаційних цілей як системоутворювальних чинників реабілітаційного процесу;

- обґрунтуванні теоретичні положення про сутність та завдання нової наукової дисципліни, сфери суспільної практики та фахової підготовки - корекційної андрагогіки, концептуальне співвідношення між моделями корекційної педагогіки та корекційної андрагогіки в підходах до корекційно-реабілітаційної роботи;

- системно обґрунтована особистісно орієнтована корекційно-андрагогічна методологія навчально-реабілітаційної роботи зі студентами з обмеженнями життєдіяльності в інтегрованому ВНЗ;

- здійснено системне моделювання комплексної корекційно-реабілітаційної роботи за умов пенітенціарного закладу з громадянами з інвалідністю, засудженими до позбавлення волі;

- створена багатопараметрична економіко-соціокультурна періодизація еволюції системи соціального реабілітування людей з інвалідністю у різні цивілізаційні епохи на основі концепції реабілітаційних парадигмальних революцій та освітнього підходу;

- розроблені базові принципи реабілітаційного менеджменту та моніторингу мережі корекційно-реабілітаційних служб з освітніх позицій, оцінки якості та стандартизації реабілітаційних послуг відповідно до міжнародних стандартів менеджменту якості ISO 9001;

удосконалено:

- концепцію освітнього принципу реабілітування як універсальної методологічної основи побудови системи комплексної корекційно-реабілітаційної роботи з особами з обмеженнями життєдіяльності, психолого-педагогічне обґрунтування сучасних медико-соціальних реабілітаційних концепцій та інтегральних реабілітаційних технологій;

- методологічні засади побудови корекційно-реабілітаційного простору за умов центру комплексної реабілітації, спеціальної школи-інтернату та інтегрованого навчального закладу;

- науково-педагогічне обґрунтування організаційно-методичних основ побудови корекційно-реабілітаційного простору професійної освіти учнів та студентів з обмеженнями життєдіяльності за умов центру професійного реабілітування та інтегрованого ВНЗ;

- корекційні психолого-педагогічні засади застосування новітніх освітніх технологій в професійній освіті та соціальному реабілітуванні людей з інвалідністю, зокрема дистанційного навчання та інформаційно-комунікаційних технологій;

- понятійно-термінологічний та категоріальний апарат реабілітології, лінгвістичне упорядкування словникових новотворів цієї галузі;

дістало подальшого розвитку:

- підходи до реформування системи підготовки кадрів для сфери корекційно-реабілітаційної роботи з дітьми та дорослими з інвалідністю, підвищення професійної мобільності корекційних педагогів, спеціальних психологів і реабілітологів;

- освітній аналіз нормативно-правового поля у сфері реабілітування осіб з інвалідністю як елемента реабілітаційної системи національного рівня;

- уявлення про національну систему освіти як головного чинника соціального реабілітування дітей і дорослих з інвалідністю в Україні.

Практичне значення одержаних результатів полягає у розробці методологічних основ та рекомендацій у формі концептуальних положень щодо практичної діяльності корекційно-реабілітаційних служб і побудови реабілітаційного простору в різних організаційно-правових умовах; системних принципів комплексного реабілітування; критеріїв оцінки ефективності діяльності центрів реабілітування, якості та стандартизації реабілітаційних послуг; основ реабілітаційного менеджменту; підходів до інтеграції національних систем реабілітування та освіти; системно-синергетичних основ інтеграції різних напрямів комплексного реабілітування, розвитку новітніх інтегральних реабілітаційних технологій; основ впровадження корекційно-реабілітаційних підходів у професійному реабілітуванні та професійній освіті; впровадженні нових програм і концептуальних підходів до трансформації фахової освіти й підвищення кваліфікації спеціалістів корекційно-реабілітаційної сфери; рекомендацій до побудови нормативно-правового забезпечення системи реабілітування.

Впровадження результатів дослідження здійснювалось: на курсах підвищення кваліфікації персоналу навчально-реабілітаційних закладів, у навчальному процесі Інституту корекційної педагогіки та психології Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова; в освітніх закладах (зокрема, Університеті "Україна"), навчальних реабілітаційних центрах та консультативних органах, нормативно-правових документах Міністерства освіти і науки України (довідка № 1-4/18-2344 від 25.10.07); у науково-методичній роботі Міністерства праці та соціальної політики (довідка № 12/401 від 05.06.07); у Відкритому Таврійському коледжі (довідка № 36 від 17.03.03); у Хортицькому навчально-реабілітаційному багатопрофільному центрі (довідка № 441 від 21.09.09); у Комунальному спеціальному загальноосвітньому реабілітаційному закладі "Дніпропетровський обласний психолого-медико-педагогічний центр" (довідка № 123 від 15.07.09); у Сумському обласному центрі соціальної реабілітації дітей-інвалідів (довідка № 25 від 31.01.08); у Євпаторійському центральному дитячому клінічному санаторії Міністерства оборони України (довідка № 1357 від 19.08.09); в Українському медичному центрі реабілітації дітей з органічним ураженням нервової системи (довідка № 44 від 23.04.09); у спільних проектах ВГО НТІ "Інститут соціальної політики", Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) та Державного департаменту України з питань виконання покарань (довідка № 5 від 12.02.07).

Особистий внесок здобувача полягає у розробці теоретичних основ реабілітології, реабілітаційного менеджменту, педагогічних аспектів окупаціональної терапії [4]; в обґрунтуванні реабілітаційних аспектів зайнятості осіб з обмеженнями життєдіяльності [5]; у розробці методологічних основ моніторингу мережі корекційно-реабілітаційних закладів [6]; у розробці методичних основ впровадження дистанційної освіти студентів з інвалідністю [7]; у розробці корекційно-реабілітаційних основ адаптації студентів з інвалідністю до навчання у ВНЗ [9]; в обґрунтуванні корекційної педагогіки у контекстах соціальної моделі інвалідності, професійної реабілітації та освіти дорослих осіб з інвалідністю, системно-синергетичних принципів освіти [23]; в освітньо-реабілітаційному аналізі інформаційно-комунікаційних технологій [12].

Апробація результатів дослідження. Основні результати дисертаційного дослідження доповідалися та обговорювалися на міжнародних науково-практичних конференціях, освітніх форумах та симпозіумах, зокрема: "Актуальні проблеми виховання та навчання людей із особливими потребами" (Київ, 2000-2008), "Актуальні проблеми професійної та трудової реабілітації осіб з інвалідністю" (Лютіж, 2002), Українсько-баварський симпозіум "Медико-соціальна реабілітація дітей з обмеженими можливостями здоров'я" (Євпаторія, 2003; Дніпропетровськ, 2005; Харків, 2007), "Тиждень освіти дорослих" в Україні" (Київ, 2003, 2005, 2007), "Актуальні проблеми корекційної педагогіки, соціальної реабілітації та навчання людей з особливими освітніми потребами" (Київ, 2004), "Вища освіта України у контексті інтеграції до європейського освітнього простору" (Київ, 2006), "Сучасні підходи до організації роботи з дітьми з особливостями психофізичного розвитку" (Кам'янець-Подільський, 2006) "Актуальні проблеми корекційної педагогіки та психології" (Кам'янець-Подільський, 2007), "Сучасні тенденції розвитку корекційної освіти" (Кам'янець-Подільський, 2008), "Стан та перспективи розвитку корекційної освіти" (Кам'янець-Подільський, 2009), "Теоретичні та методичні засади розвитку педагогічної освіти: педагогічна майстерність, творчість, технології" (Київ, 2007), "Сучасні методи і засоби комп'ютерної освіти для осіб з обмеженими фізичними можливостями" (Київ, 2007), "Тенденції розвитку корекційної освіти в Україні" (Київ, 2008), "Валеологія: сучасний стан, напрямки та перспективи розвитку" (Харків, 2009), "Артеківські діалоги" (Гурзуф, 2008, 2009); всеукраїнських і регіональних наукових конференціях, зокрема: "Інформаційні технології у соціально-трудовій реабілітації інвалідів" (Київ, 2001), "Комп'ютери в навчальному процесі" (Умань, 2002), "Вища освіта України і постнекласична наука: можливості синергетичного наближення" (Київ, 2002), "Психосинергетика - на границе философии, естествознания, медицины и гуманитарных наук" (Одеса, 2002), "Проблема професійного здоров'я спеціалістів у світлі вимог ХХІ століття" (Кіровоград, 2002), ювілейна наукова сесія АПН "Розвиток педагогічної і психологічної науки в Україні" (Київ, 2002), "Науково-методичні засади запровадження особистісно орієнтованих технологій навчання дітей з порушеннями психофізичного розвитку" (Запоріжжя, 2006), "Інформаційно-телекомунікаційні технології та інтеграція інвалідів у сучасне суспільство" (Київ, 2006), "Новітні технології в освіті та реабілітації осіб з обмеженими можливостями здоров'я" (Київ, 2007), "Технології інтелектуальної діяльності" (Київ, 2009), "Соціально-педагогічна реабілітація в закладах освіти: проблеми та перспективи" (Хмельницький, 2008, 2009); на звітних наукових конференціях викладачів Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова (Київ, 2004 - 2009).

Кандидатська дисертація на тему "Дослідження колективних збуджень і флуктуаційних ефектів у надпровідниках методом функціонального інтегрування" захищена у 1991 р. Матеріали кандидатської дисертації у тексті докторської не використано.

Публікації. Основні положення дисертації висвітлено у 56 наукових та навчально-методичних публікаціях (із них - 49 одноосібних), у тому числі: три монографії, шість навчально-методичних посібників та наукових видань; 31 стаття у провідних наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України (із них - 27 одноосібних фахових публікацій у галузі педагогіки).

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, п'яти розділів, висновків, списку використаних джерел, що включає 390 найменувань; містить 21 таблицю, 15 рисунків. Загальний обсяг дисертаційної роботи - 747 сторінок, із них 396 - основного тексту, 302 - у додатках, 42 - список використаних джерел.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, розкрито зв'язок роботи з науковими та практичними програмами й темами, мету, завдання, об'єкт, предмет, концепцію та гіпотезу дослідження, філософську, методологічну, теоретичну основу дослідження та його методи, розкрито наукову новизну одержаних результатів, наведено відомості щодо їх практичного значення, апробації та впровадження.

У першому розділі - "Історичні та соціокультурні засади розвитку системи соціального реабілітування осіб з обмеженнями життєдіяльності" система реабілітування осіб з обмеженнями життєдіяльності розглядається як суспільний інститут у своєму історичному розвиткові в соціокультурному аспекті. Викладена історія суспільної еволюції підходів до проблеми інвалідності та соціального реабілітування осіб з інвалідністю. Описані основні риси медичної й соціальної моделей інвалідності та їх різновидів, зокрема, економічна, функціональна, адміністративна, нормалізаційна, соціально-політична моделі інвалідності. До розгляду проблеми інвалідності залучені також соціологічні моделі "підпорядкування" та "інтересу". Проаналізовані сучасні міжнародні підходи до соціальної політики щодо осіб з інвалідністю, введене поняття "реабілітаційної парадигми".

У дослідженні створена багатопараметрична економіко-соціокультурна періодизація еволюції реабілітаційної парадигми. Цією працею продовжена освітня традиція аналізу ставлення суспільства до осіб з обмеженнями життєдіяльності, яка була започаткована М.М. Малофеєвим у його періодизації розвитку спеціальної освіти. З точки зору запропонованої у дисертації концепції функціональної залежності методології соціального реабілітування інвалідів від параметрів стану розвитку суспільства (типу соціально-економічної формації, основного способу виробництва тощо) викладена періодизація розвитку системи реабілітування у різні "біфуркаційні" періоди від аграрного до постіндустріального інформаційного суспільства у постнекласичну цивілізаційну епоху. За кінцевим результатом еволюцію суспільних уявлень щодо реабілітаційної парадигми запропоновано описувати комбінацією "хвильової", формаційної та цивілізаційної концепцій розвитку людства. Це дозволило застосувати для створення зазначеної періодизації параметричне поле зовнішніх та внутрішніх для системи реабілітування чинників її розвитку.

Серед зовнішніх чинників розвитку системи реабілітування виділені такі: розвиток соціально-економічної формації; політичний режим, ступінь демократії та стану прав людини у державі; ступінь реалізації теорії та практики поняття "соціальної держави"; співвідношення медичної та соціальної моделей інвалідності та їх клонів; суспільні вимоги та підходи до визначення працездатності осіб з обмеженнями життєдіяльності, співвідношення реалізації соціологічних моделей "інтересу" та "підпорядкування"; стан розвитку системи освіти, зокрема спеціальної та інтегрованої; стан розвитку медичної та соціально-психологічної допомоги населенню тощо.

Ці фактори знаходяться у кореляції із такими внутрішніми параметрами розвитку системи реабілітування: стан реабілітаційної парадигми й теорії медико-соціального реабілітування; культурно-освітнє наповнення процесу соціального інтегрування та реабілітування; нормативно-правова й економічна основи державних і недержавних систем реабілітування різних рівнів; організаційний склад і розвиток компонентів багаторівневих реабілітаційних систем; професійна підготовка реабілітологів та кадрове наповнення реабілітаційних систем різних рівнів; системність, комплексність, повнота і міжгалузева синергетичність реабілітаційного процесу, інші параметри.

Проте головним узагальнюючим фактором впливу зовнішніх чинників на еволюцію реабілітаційної парадигми, сполучною ланкою внутрішніх параметрів у роботі реабілітаційних систем вбачається освітній фактор та його похідні.

Для розуміння революційної сутності переходів від однієї стадії розвитку системи соціального реабілітування до іншої введені їх філософсько-історична класифікація та поняття "реабілітаційної революції". У підсумку створена багатопараметрична економіко-соціокультурна періодизація еволюції реабілітаційної парадигми та підходів до соціального реабілітування осіб з обмеженнями життєдіяльності, яка представляється такими етапами.

Докласичний період розвитку системи реабілітування співвідноситься нами з аграрною стадією розвитку людства (до 1800 р.) і характеризується примітивними формами соціального захисту осіб з інвалідністю (переважно завдяки релігійній благодійності), а також створенням передумов для виникнення медичної моделі інвалідності та її похідних. Під час Першої парадигмальної реабілітаційної революції кінця XVIII ст. виникає поняття про мінімальну соціальну адаптацію з елементами спеціальної освіти частини дітей з порушеннями психофізичного розвитку. Класичний період системи реабілітування (індустріальне суспільство 1800 - 1960 рр.) характеризується переходом від благодійництва, матеріального утримання, соціального захисту до соціальної адаптації, пануванням медичної моделі інвалідності з елементами соціальної, виникненням понять про соціальне реабілітування та соціалізацію, розвитком системи соціального реабілітування дітей через спеціальну освіту, здійсненням трудового реабілітування та посильного працевлаштування дорослих осіб з інвалідністю. Перша та друга стадії співвідносяться нами з соціологічною моделлю підпорядкування. Друга парадигмальна реабілітаційна революція 1914 - 1918 рр. привносить у суспільну думку розуміння основ реабілітування як комплексу заходів, спрямованих на відновлення порушених функцій організму людини та працездатності.

Некласичний період розвитку системи реабілітування (усвідомлене з 60-х років ХХ ст. постіндустріальне суспільство) та Третя парадигмальна реабілітаційна революція 1980-х років (хронологічно співвідноситься з появою інформаційного суспільства) характеризуються переходом від соціальної адаптації до соціальної інтеграції людей з інвалідністю, включенням прав особистості у систему відношень між ними та суспільством, ствердженням соціальної моделі інвалідності, чітким суспільним усвідомленням необхідності обов'язкового надання середньої освіти дітям з порушеннями психофізичного розвитку та їх подальшої трудової реабілітації. Виникає громадський рух за інтегроване навчання не тільки у системі середньої освіти, а й у вищій школі. Примітно, що в цей період відбувається становлення концепції соціального інтегрування, що засноване на освіті (зокрема вищій) та соціально-педагогічних підходах. У пострадянських країнах з відповідним відставанням розпочинається новітній період розвитку системи реабілітування, що характеризується стрімким переходом до соціальної моделі інвалідності, переходом від парадигми "соціального захисту" до концепції соціального інтегрування, розвитком державного та недержавного секторів системи комплексного соціального реабілітування, значне посилення впливу на цю систему громадськості.

У некласичний період розвитку системи реабілітування спостерігається тенденція переходу до моделі інтересу особистості та концепції "незалежного життя", які остаточно стверджуються у постнекласичний особистісно центрований історичний період розвитку системи реабілітування завдяки Четвертій парадигмальній реабілітаційній революції початку ХХІ ст. На цьому етапі відбувається подальший розвиток соціальної моделі інвалідності і трансформація її у синтетичну багатофакторну діяльнісну особистісно орієнтовану неосоціальну модель інвалідності, що заснована на освітніх принципах. Останній період розвитку системи реабілітування осіб з інвалідністю описується у прогностичній площині як евристична гіпотеза, яка обґрунтовується всім подальшим матеріалом дисертації.

У розділі викладені основні риси сучасного етапу становлення вітчизняної системи комплексного реабілітування й освіти осіб з обмеженнями життєдіяльності, дослідження якої було розпочато автором у 2003 р. моніторингом мережі українських центрів медико-соціальної реабілітації дітей з інвалідністю за авторською методикою, описаною у п'ятому розділі дисертації. Поле дослідження охопило 395 суб'єктів всіх форм власності і підпорядкованості, зокрема, таким державним відомствам як Міністерство праці та соціальної політики України (161 центр), Міністерство охорони здоров'я (65 центрів), Міністерство освіти і науки (63 центри), Державний комітет сім'ї та молоді (36 центрів), а також громадським організаціям (50 центрів), благодійним фондам (16 центрів) та іншим установам (4 центри). Крім того, до сфери моніторингу було включено близько 60 державних та недержавних центрів трудової та професійної реабілітації дорослих осіб з інвалідністю. Цей етап розвитку системи реабілітування характеризується такими ознаками:

1. Поява корекційно-реабілітаційних центрів нового типу, які є установами відкритими, багатопрофільними та комплексними за спектром реабілітаційних послуг.

2. Вихід закладів корекційно-реабілітаційної роботи за межі вузької відомчої підпорядкованості тільки двом міністерствам - охорони здоров'я та освіти.

3. Системна інтегрованість сучасних корекційно-реабілітаційних установ у єдиний гуманітарний та соціально-економічний простір свого регіону.

4. "Індустріалізація" системи надання реабілітаційних послуг та впровадження новітніх корекційно-реабілітаційних технологій.

5. Революційні зміни у системі державного управління реабілітаційною сферою та її нормативно-правового забезпечення.

6. Зміни у структурі підготовки кадрів для сфери реалізації соціальної політики щодо осіб з інвалідністю, зокрема поява нових напрямів підготовки фахівців із соціальної роботи, соціальної педагогіки, корекційної освіти, фізичного виховання, охорони здоров'я на тлі поглиблення суперечностей між рівнем і номенклатурою підготовки кадрів для корекційно-реабілітаційної галузі та вимогами ринку праці.

7. Широке залучення батьків та родичів дітей з інвалідністю до планування та реалізації реабілітаційних програм.

8. Значне посилення впливу громадського сектора суспільства, недержавних організацій на стан і розвиток корекційно-реабілітаційних служб, соціальну політику у цій сфері.

Історія еволюції системи соціального реабілітування людей з інвалідністю як суспільного інституту та аналіз її сучасного стану свідчить про необхідність подальшого розвитку цієї системи на основі освітнього підходу та особистісно центрованої методології .