Освітні основи системи реабілітування осіб з обмеженнями життєдіяльності

У другому розділі дисертації - "Теоретико-педагогічні основи системи комплексного реабілітування" представлено теоретико-педагогічне дослідження системи комплексного соціально-психолого-педагогічного реабілітування людей з інвалідністю, розроблено науково-методологічний апарат вивчення реабілітаційної дійсності.

Сфера науки про феномени, принципи, закономірності, методи і форми організації корекційно-реабілітаційних систем та процесів реабілітування осіб з обмеженнями життєдіяльності, пов'язаними зі здоров'ям, названа "реабілітологією". Реабілітологія в системі теоретичного пізнання реабілітаційної дійсності є трансдисциплінарною метанаукою, яка являє собою результат синтезу наук про корекцію психофізичного розвитку людей з інвалідністю та відновлення різних аспектів їх життєдіяльності, пов'язаних зі здоров'ям. Цей синтез основних елементів наукової основи корекційно-реабілітаційного процесу (педагогіки, психології, медицини, соціальної роботи, технології тощо) обумовлений метою створення єдиних, цілісних, системно-синергетичних наукових уявлень про корекційний розвиток та реабілітування людини з обмеженнями життєдіяльності.

У дисертації описані проблемне поле та завдання реабілітології, що є похідними від системи діалектичних суперечностей реабілітаційної дійсності. Серед них, зокрема, виділені: суперечності між реабілітаційними практикою і теорією; між різними цілями, завданнями та напрямами реабілітування; між формою, змістом та засобами реабілітування; між напрямами впливу на реабілітовуваного; суперечності на рівні професійної взаємодії реабілітологів тощо.

Діалектика реабілітаційної дійсності породжує багаторівневу систему закономірностей, наукових принципів та концепції реабілітології. Серед закономірностей реабілітології виділені загальні: закономірності цілей, цінностей та завдань системи реабілітування; закономірності змісту реабілітування; закономірності ефективності реабілітаційного процесу, а також конкретні закономірності сфер соціальної практики, що є складовими реабілітаційної дійсності.

Серед принципів реабілітології у роботі обґрунтовані, зокрема: освітній принцип комплексного соціального реабілітування, принцип застосування багатофакторної діяльнісної особистісно орієнтованої неосоціальної моделі інвалідності, системно-синергетичний принцип, принцип особистісної спрямованості процесу реабілітування, принцип неперервності реабілітаційного процесу, етіопатогенетичний принцип реабілітування, принципи диференційованого підходу та корекційної спрямованості освітнього процесу в рамках реабілітаційного простору, принцип компліментарності компонентів реабілітаційного процесу, принципи відкритості, динамічності та варіативності реабілітаційного процесу, принцип інтеграції усіх способів освоєння людиною світу (мультидисциплінарний принцип організації реабілітаційних систем), принцип єдності та специфічності реабілітаційних модальностей тощо.

Для розв'язання питання систематизації знань у сфері комплексного реабілітування людей з обмеженнями життєдіяльності введено поняття "реабілітаційна системологія" як евристичний інструмент аналізу реабілітаційних процесів та систем. За її основу пропонується взяти базові теоретичні одиниці пізнання реабілітаційної дійсності: реабілітаційний факт, реабілітаційний феномен, реабілітаційний конструкт, реабілітаційний концепт. З епістемологічної точки зору на сучасному етапі розвитку наукових уявлень про реабілітування осіб з обмеженнями життєдіяльності реабілітологію пропонується розглядати як науково-дослідну програму, використовуючи методологію І. Лакатоса.

З метою вивчення реабілітаційних систем у дослідженні здійснено ретроспективний аналіз системного підходу в антропологічних науках, зокрема, в медицині, біології, психології, педагогіці, соціальній роботі, що є генетичними складовими реабілітології.

На сучасному етапі розвитку епістемологічних уявлень побудова методологічних основ реабілітології неможлива поза використанням постнекласичної наукової парадигми й теорії самоорганізації складних нелінійних відкритих систем - синергетики. У роботі наведено методологію застосування основних принципів синергетики у моделюванні реабілітаційних об'єктів і процесів та включення в інструментальний контекст реабілітологічних досліджень системно-синергетичного підходу. Доведено, що системно-синергетичний підхід у моделюванні реабілітаційних процесів є методологічним кроком уперед порівняно з класичним системним підходом.

Системно-синергетичний підхід у реабілітології, який розглядає реабілітаційні системи як відкриті, нерівноважні, нелінійні та складні:

· акцентує увагу на процесах руху та розвитку реабілітаційних систем, структурних фазових переходах на відміну від статичного та морфологічного їх опису в класичному системному підході;

· не зупиняється на стадії аналізу структури та компонентів реабілітаційної системи, а використовує ефект кооперативності процесів, що лежать в основі самоорганізації й розвитку реабілітаційних систем;

· вивчає не тільки процеси організації реабілітаційних систем та зовнішнього керування ними, а й досліджує процеси їх самоорганізації та саморозвитку;

· вивчає провідну роль сукупності внутрішніх і зовнішніх взаємозв'язків реабілітаційної системи, а джерелом руху та еволюції реабілітаційної системи визнає обмін інформацією, енергією та матерією із зовнішнім середовищем.

Синергетичний підхід в дисертації застосовано для створення нелінійної психосинергетичної моделі саморозвитку особистості реабілітовуваного, яка представляє корекційно-реабілітаційний процес як ймовірнісний ланцюг біфуркаційних фазових переходів від однієї структури особистості до іншої.

Здійснено теоретичний аналіз та системно-синергетичне моделювання корекційно-реабілітаційних систем і процесів, проаналізовано базові фактори реабілітаційного впливу на людину, з'ясована сутність діяльнісного підходу в теорії реабілітування, описані інші властивості реабілітаційного процесу як системи. В основі декомпозиції процесів реабілітування, як системи подолання обмежень життєдіяльності, покладено поняття діяльності. В основі методик і технологій реабілітування - формування відповідного способу дії або його корекція з метою подолання обмежень життєдіяльності, що випливають із взаємодії людини з навколишнім середовищем. У праці запроваджено відкриту особистісно орієнтовану п'ятифакторну діяльнісну модель процесу комплексного реабілітування, яка синтезує знання про такі модальності реабілітаційного впливу як медичний фактор (група чинників впливу на здоров'я людини), соціальний фактор (група чинників впливу на людину як на суб'єкт соціальних відносин), психологічний фактор (група чинників впливу на особистісну сферу людини), педагогічний фактор (група чинників впливу на людину як на суб'єкт діяльності) і техніко-середовищний фактор (група інженерно-технічних та архітектурно-середовищних аспектів компенсації обмежень життєдіяльності людини та впливу на сферу взаємодії людини із навколишнім середовищем).

У підсумку реабілітування осіб з інвалідністю визначено як спеціально організований, відкритий, особистісно орієнтований системно-синергетичний процес медичних, соціальних, психологічних, педагогічних, фізичних, професійних, трудових, технічних, правових, економічних, культурних, мистецьких, інформаційних заходів, спрямованих на усунення обмежень їх життєдіяльності, відновлення їх фізичного, психічного та соціального здоров'я, соціалізацію, соціальну адаптацію та інтеграцію, оптимізацію рівня діяльності, в тому числі навчальної та трудової, підвищення якості життя людини та формування його незалежного стилю.

Запропоновану у дослідженні сутність діяльнісної теорії реабілітування коротко можна висловити такими положеннями:

1. Кінцевою метою реабілітування є формування способу дій, що можуть подолати обмеження життєдіяльності, які призводять до інвалідності.

2. Такий спосіб дій може бути сформований тільки у результаті спеціально організовуваної усвідомленої діяльності, яку називають реабілітаційною діяльністю реабілітовуваного, або самореабілітовуванням.

3. Механізмом ефективного реабілітування у жодному разі не є "силове" формування або примусова корекція необхідних властивостей психіки й організму, нав'язане суб'єктом об'єкту, а натомість є управлінням свідомою реабілітаційною діяльністю реабілітовуваного як суб'єкта системного корекційно-реабілітаційного процесу.

Будь-яка реабілітаційна система включає у себе середовище, що оточує особу з інвалідністю, яке не є пасивним елементом реабілітаційного процесу, а може активно впливати на його результат. Тому інтегративна (емерджентна) властивість реабілітаційної системи складається з функції перетворення реабілітаційного потенціалу людини з обмеженнями життєдіяльності на такі її якості, що вказуватимуть на досягнення цілей реабілітації (реабілітовуваність), та з властивостей зовнішнього середовища, які максимально сприяють досягненню цілей реабілітаційного процесу. У дослідженні удосконалено обґрунтування поняття активного реабілітаційного середовища "реабілітаційний простір", концепція якого походить із ідей М. Монтессорі.

Дисертацією також обґрунтована структурна ієрархічна організація вкладених реабілітаційних систем, яка може бути представлена через поняття "багаторівневий реабілітаційний простір", що складається із реабілітаційного процесу як системи (мікрорівень), реабілітаційної установи як організаційної системи (мезорівень), реабілітаційного простору регіонального рівня (макрорівень), національної системи реабілітування (мегарівень).

Із ретроспективного аналізу системного підходу та моделювання об'єктів в антропологічних науках, а також емпіричних даних про сучасний стан корекційно-реабілітаційних служб визначено, що універсальна структурна схема комплексного реабілітування складається із таких елементів: реабілітовуваний; реабілітолог, цілі, зміст, методи і технології, засоби, організаційні форми реабілітування; реабілітаційна діагностика; результати реабілітаційного процесу; батьки, родичі, близькі реабілітовуваного; підсистема реабілітаційного менеджменту; інформаційно-наукова підсистема; нормативно-правова підсистема; фінансово-економічна підсистема; підсистема управління зовнішніми зв'язками; середовищна підсистема.

Запропонований у дослідженні універсальний варіант кібернетичного змістовно-цільового моделювання реабілітаційного процесу включає у себе: цільовий, змістовний, операційний, результативний та контрольний компоненти. Діалектика взаємозв'язків реабілітаційних модальностей (педагогічної, соціальної, медичної, психологічної, техніко-середовищної) у цьому процесі пояснюється концепцією домінуючих реабілітаційних функцій відповідно до принципу єдності та специфічності реабілітаційних модальностей.

Діяльнісна концепція та особистісно-орієнтований підхід до реабілітаційного процесу формують його базову психокібернетичну модель, яка ґрунтується на поєднанні трьох елементів: комплексу причин, що спонукають до реабілітаційної діяльності (потреби, мотиви, цілі реабілітування), формування реабілітаційного образу (незалежний стиль життя, якість життя, образ здоров'я, ступінь соціалізації та інтегрованості у суспільство тощо) та безпосередньо цілеспрямованої реабілітаційної активності суб'єкта.

Концептуально дослідження ґрунтується на новітній моделі інвалідності (а відтак і цілей реабілітування), яка є діалектичним розвитком соціальної моделі інвалідності, синтезом медичних, психологічних, педагогічних, соціологічних та інших знань про людину з обмеженнями життєдіяльності. В історичному контексті формування концепції інвалідності постійно знаходилося у площині діалектичної боротьби єдності і протилежності медичної та соціальної моделей інвалідності.

Спрощено кажучи, медична модель інвалідності зосереджує увагу на відновному лікуванні, фізичному реабілітуванні особи з обмеженнями життєдіяльності, соціальна - на створенні зовнішніх умов (соціальних та фізичних), адаптованих до життєдіяльності цієї особи. Останнє вважається у соціальній моделі достатнім для компенсації цих обмежень і скасування інвалідності людини. І хоча ця модель інвалідності є більш прогресивною за медичну, обидві моделі недостатньо враховують особистісний фактор соціального реабілітування з боку самого реабілітовуваного, його внутрішньої психологічної та компетентнісної готовності до соціалізації.

З другого боку, не можна забувати, що саме проблеми, пов'язані зі здоров'ям, є вихідною точкою інвалідизації людини та формування вторинних дефектів розвитку. Отже, філософський закон заперечення заперечення приводить нас до діалектичного синтезу цих моделей зі включенням третього, особистісного (психолого-педагогічного) фактора на основі діяльнісного підходу до проблеми подолання інвалідності.

Така модель об'єкта-суб'єкта реабілітування - реабілітовуваного - у його єдності психічних, соціальних та біологічних якостей, що враховує одночасно медичний, соціальний та особистісний аспекти, названа синтетичною багатофакторною діяльнісною особистісно орієнтованою неосоціальною моделлю інвалідності, яка є гомоморфною моделі комплексного процесу реабілітування як системи. У праці викладена концепція генетичного зв'язку цієї моделі з моделлю обмежень життєдіяльності, що на цей час найбільш повно викладена та формалізована у Міжнародній класифікації функціонування, обмежень життєдіяльності і здоров'я (ВООЗ, 2001 р.), та дефектологічною (дизонтогенетичною) моделлю, яка обґрунтована множиною теоретичних та практичних досліджень дефектології. Детально розглянута у цій площині тривимірна модель концептуалізації функціональних обмежень і функціонування згідно з Міжнародною класифікацією порушень, обмежень життєдіяльності й соціальної недостатності (ВООЗ, 1980 р.), доменна структура функціонування та обмеження життєдіяльності.

Теорію побудови корекційно-реабілітаційної роботи, як і топологію особистісно-центрованого корекційно-реабілітаційного простору, запропоновано базувати на концепції чотиривимірної структури особистості, що внаслідок порушень психофізичного розвитку або посттравматичних синдромів має певні атипові психологічні особливості. Ця модель структури особистості системно поєднує базові параметри особистості у чотирьох ортогональних вимірах і представляється соціально-психолого-індивідуальним, діяльнісним, нозологічним та віковим (генетичним) вимірами. Презентована у роботі модель є похідною від тривимірної психологічної структури особистості В. Рибалки.

Як провідне дослідження у дисертації розглядається пошук системоутворювального чинника реабілітаційних систем. Із аналізу висвітлення цієї проблеми у системологічній літературі визначено, що системоутворювальним чинником створення та розвитку реабілітаційних систем є мета або система цілей. Отже, пропонується множина цілей системи комплексного реабілітування, кожна з котрих є самостійним реабілітаційним концептом: 1) відновлення та корекція здоров'я (фізичного, соціального, психічного); 2) соціалізація; 3) соціальна інтеграція; 4) соціальна адаптація; 5) підвищення якості життя; 6) формування стилю незалежного життя; 7) формування способу діяльності за типом "повноцінно функціонуюча людина".

Зазначені концепти являють собою головні цінності реабілітаційної діяльності та створюють її аксіологічну систему. Реалізація багатьох із означених цілей здійснюється психолого-педагогічними методами та засобами, тому можна говорити про освітню природу цієї групи реабілітаційних цілей, а отже, і про освітнє походження системоутворювальних чинників реабілітаційного процесу.

З метою упорядкування понятійно-термінологічного апарата реабілітології, лінгвістичного обґрунтування її словникових новотворів запропоновано системно-таксономічний підхід до термінотворчості у цій сфері - поняття розкривається через співставлення його твірної основи з елементами реабілітаційного процесу як системи. Тобто, понятійний апарат реабілітології доцільно створювати у комплексі з такими процедурами, як системно-синергетичне моделювання реабілітаційних об'єктів та їх класифікація. Центральною категорією понятійного поля реабілітології, яка відрізняє її від предметних сфер інших антропологічних наук, можна називати "реабілітаційний процес". Ключове слово "реабілітовувати" стоїть на чолі лексичного гнізда, характеризує його загалом і утворює відповідні похідні терміни згідно з державними термінологічними стандартами України: реабілітовування (дія, процес), реабілітування (подія), реабілітація (наслідок дії), реабілітовуваний, реабілітолог, реабілітологія, реабілітаційна дійсність, реабілітаційний феномен, реабілітаційна система, реабілітаційна діяльність, реабілітаційний менеджмент; реабілітаційний простір, реабілітаційні цілі, реабілітаційна взаємодія, реабілітаційний потенціал, реабілітаційна технологія, абілітація. Крім того, здійснена класифікація видів реабілітування відповідно до твірної основи понять, які позначають ці види. Це дозволяє уникнути омонімії під час застосування таких, наприклад, термінів як соціальна, медична, психологічна, педагогічна, медико-соціальна, соціально-педагогічна, фізична, мовленнєва, зорова, слухова, професійна, трудова реабілітація та ін., які можна розрізнити за предметом або сферою реабілітування, його змістом і метою, фахом реабілітолога, реабілітаційною методикою тощо.

Щодо об'єкта реабілітовування пропонується для заміни слова "інвалід" використовувати термінологічне словосполучення "особа з обмеженнями життєдіяльності", що відповідає принципам Міжнародної класифікації функціонування, обмежень життєдіяльності і здоров'я. Крім того, для реабілітології це поняття має свою евристичну цінність, адже відображає діяльнісну модель реабілітаційного процесу згідно з доменною структурою функціонування та обмежень життєдіяльності.

Отже, реабілітологія є потужним інструментом аналізу та проектування розвитку реабілітаційних систем, феноменів та процесів, зокрема у площині освітнього, психолого-педагогічного підходу.

Третій розділ - "Освітні засади корекційно-реабілітаційних систем і процесів" дисертації присвячений дослідженню освітніх аспектів корекційно-реабілітаційних систем і процесів, емпіричної конкретизації теоретико-педагогічних основ реабілітології. Насамперед обґрунтовано, яким чином за освітнім принципом будується системоутворювальна методологічна основа корекційно-реабілітаційної роботи з людьми з інвалідністю. Будучи універсальним і формуючи кожний елемент комплексного соціального реабілітаційного процесу цей принцип породжує й інші закономірності та фундаментальні принципи реабілітаційної дійсності (диференціації підходів, самореабілітування, особистісної спрямованості, корекційно-реабілітаційного простору, неперервності тощо), які детально вивчені у цьому дослідженні.

Наріжним каменем реабілітології визначається принцип комплексного соціального реабілітування засобами освіти, який розвиває концепцію "реабілітування дітей засобами освіти" (О. Гончарова, О. Кукушкіна), поширюючи її на всі вікові періоди реабілітовуваного та на всі елементи й функціональні зв'язки реабілітаційної системи. У праці детально обґрунтовані педагогічні та андрагогічні підходи до здійснення таких реабілітаційних цілей як формування "стилю незалежного життя" та способу діяльності за типом "повноцінно функціонуюча людина" (К. Роджерс). Показано як національна системи освіти виконує роль провідного чинника соціального реабілітування дітей та дорослих з інвалідністю в Україні.

У дослідженні здійснено освітній аналіз сучасних реабілітаційних концепцій та інтегральних реабілітаційних технологій. Науково-методологічний апарат реабілітології дозволив системно розглянути такі інтегральні (міждисциплінарні) методики та підходи, які є популярними у світовій та вітчизняній корекційно-реабілітаційній практиці і несуть ознаки "технологічності": система ранньої реабілітації дітей з вадами здоров'я; технології соціокультурного, соціально-побутового та соціально-середовищного реабілітування; корекційно-педагогічні терапевтичні технології - музико-терапія, арт-терапія, ігротерапія, казкотерапія тощо; реабілітаційна технологія Марії Монтессорі; кондуктивна педагогіка Петьо; соціальна педіатрія та методика "Тандем"; реабілітаційно-педагогічні конструкти у площині концепцій реабілітаційної педагогіки та лікувальної педагогіки; соціальне реабілітування осіб з обмеженнями життєдіяльності засобами фізичної культури та спорту. Освітній підхід, освітні методи та засоби є наскрізними у цих реабілітаційних технологіях як системах, що дає підстави говорити про освітні принципи як системоутворювальні.

У ході дослідження розглянута широко розповсюджена за кордоном практика медико-соціальної допомоги особам зі стійкими порушеннями здоров'я, обмеженнями життєдіяльності - "окупаціональна терапія" (ерготерапія). Проведений аналіз світового досвіду розвитку та впровадження окупаціональної терапії доводить, що у цій інтегральній реабілітаційній технології системоутворювальний зміст набуває робота з особистістю людини, формування у неї способів діяльності відповідно до завдань комплексного соціального реабілітування. Тобто в цій технології як реабілітаційній системі освітні підходи є системоутворювальними чинниками, тому її логічно визнавати, перш за все, педагогічною.

Крім того, проаналізовані освітні аспекти практики використання деяких технічних засобів реабілітування та корекційної роботи. Зокрема, викладені педагогічні засади та різні аспекти застосування інформаційно-комунікаційних технологій в освіті та соціальному реабілітуванні осіб з інвалідністю. Окремо розглянуті переваги та ризики використання Інтернет-середовища як форми організації реабілітаційного простору для осіб з інвалідністю. Викладені організаційно-андрагогічні умови розвитку системи дистанційного та відкритого навчання у професійній освіті студентів з інвалідністю, показана їх роль як освітніх чинників комплексного реабілітування.

У четвертому розділі - "Освіта як системоутворювальний чинник професійного реабілітування дорослих з інвалідністю" висвітлена практична роль освіти в системі професійного реабілітування дорослих осіб з інвалідністю.

Виходячи із практичних завдань реабілітаційної реальності, аналізу розвитку дефектології та реабілітології, обґрунтовано актуальність та сутність нової наукової дисципліни, сфери суспільної практики та фахової підготовки - корекційної андрагогіки. У науково-теоретичній площині вона забезпечує цілісність та неперервність корекційно-реабілітаційного процесу для людини з інвалідністю протягом усього життя. Визначено, що корекційна андрагогіка є наукою про корекційну та професійну освіту, освітні методи соціального реабілітування дорослих людей з обмеженнями життєдіяльності. Вона відноситься до самостійної міждисциплінарної сфери антропологічних знань, спорідненої зі сферами андрагогіки та корекційної педагогіки, має свій предмет, відмінності у змісті та специфічні методи дослідження. Виявлено співвідношення корекційної андрагогіки (КА-модель) та корекційної педагогіки у підходах до корекційно-реабілітаційної роботи, обґрунтовано методологічний перехід від моделі виховання та навчання, що є традиційною для парадигми корекційної педагогіки, до КА-моделі. Цей перехід характеризується, насамперед, такими факторами як зростаюча роль особистісного досвіду, мотиваційно-спонукальної сфери, відчуття свободи та процесу самоактуалізації дорослого реабілітовуваного, зростання ролі особистісних інтересів, актуалізація акмелогічного підходу у виховній роботі тощо.

Дослідження дало можливість науково обґрунтувати концептуальні підходи до побудови корекційно-реабілітаційного простору професійної освіти учнів та студентів з обмеженнями життєдіяльності, що пов'язані зі здоров'ям, і, як наслідок, спеціальними освітніми потребами. Викладені у цій частині дослідження принципи моделювання специфічних форм та умов навчально-виховного процесу, управління змістом навчальної діяльності відносяться до всього поля професійної освіти дорослих осіб з інвалідністю: інтегрованого навчання як у рамках вищої школи, так і в системі професійно-технічного навчання. Доведено, що професійна освіта студентів з інвалідністю має будуватися на основі спеціальних принципів і методів корекційно-реабілітаційної роботи, що продовжують наукову традицію дефектології і відображають вікову та нозологічну диференціацію психофізіологічних порушень розвитку людини, специфічних психічних станів особистості, що спричинені травмами чи важкими хворобами. У дослідженні представлені організаційно-методичні основи системи професійного реабілітування та структурні умови і зміст роботи центру професійного реабілітування людей з інвалідністю. Практичну апробацію цих розробок було здійснено у Всеукраїнському центрі професійної реабілітації інвалідів у 2001-2002 рр.

Дослідженням визначена системна особистісно орієнтована корекційно-андрагогічна методологія організації навчально-реабілітаційної роботи зі студентами з обмеженнями життєдіяльності за умов інтегрованого ВНЗ. Аналіз матеріалів щодо поточного стану реабілітаційної роботи зі студентами з інвалідністю у системі вищої освіти дозволив: визначити принципи та організаційні умови створення корекційно-розвивального навчально-реабілітаційного простору для студентів, що навчаються в інтегрованій академічній групі; обґрунтувати діагностико-потребову методику навчання та реабілітування студентів з урахуванням нозологічної диференціації. Цю методику формують десять етапів: шість етапів утворюють першу (діагностичну) частину, решта етапів (програмний, операційний, результативний, підготовчий передвипускний етапи) - другу частину корекційної та навчально-реабілітаційної роботи.

Під час корекційно-реабілітаційного супроводу студента з інвалідністю особлива увага має приділятися заходам з адаптування студентів-першокурсників до навчання за умов ВНЗ, організації їх самостійної навчальної роботи, питанням використання вольової регуляції у навчанні тощо. Досліджені також деякі підходи до застосування новітніх освітніх технологій в оптимізації професійної освіти осіб з інвалідністю у площині досвіду їх використання у світовій практиці (продуктивне навчання, ресурсно-орієнтоване навчання, технологія індивідуального стилю навчання, валеологічні навчальні технології, модульно-рейтингова та дистанційна форми організації навчання).

Практичні рекомендації, що виходять із дослідження, були вперше апробовані у Відкритому Таврійському коледжі (м. Сімферополь) - недержавному навчальному закладі, створеному для інтегрованого навчання студентів з порушеннями опорно-рухового апарату та внутрішніми захворюваннями у галузі комп'ютерних технологій у спеціальних групах, а згодом також в інтегрованих академічних групах за спеціальностями фінансово-економічного напряму з поглибленим вивченням інформаційних технологій. Для проведення корекційної та навчально-реабілітаційної роботи з цією категорією студентів з 1998 до 2003 р. у коледжі було створено відповідні умови, що включали створення корекційно-реабілітаційних програм для кожного студента відповідно до нозологічних, навчальних та особистісних потреб, спеціальний дидактичний, психологічний, медичний, оздоровчий та соціальний супровід студентів, соціально-психологічну підготовку до роботи на майбутньому робочому місці та ефективне працевлаштування.

В експериментальних групах коледжу здобули професії "Оператор комп'ютерного набору", "Бухгалтерський облік" 410 осіб з інвалідністю, які виявили вищий рівень працевлаштованості та соціальної адаптованості, ніж особи з інвалідністю, що здобували професію в інших закладах і отримували тільки послуги з професійного навчання.

У 1999-2001 рр. елементи навчально-реабілітаційної роботи та підходи до спеціального супроводу студентів з інвалідністю розроблялися та впроваджувалися автором дисертації у рамках діяльності Відкритого міжнародного університету розвитку людини "Україна" та його Таврійської філії.

Результати дослідження щодо професійного навчання студентів з інвалідністю, кількість яких у ВНЗ України I-IV рівнів акредитації у 2007/08 н.р. становила 12 262 осіб, покладені в основу матеріалів всеукраїнського науково-педагогічного експерименту: "Системний підхід до організації інтегрованого навчання студентів з особливими освітніми потребами у вищих навчальних закладах ІІІ-ІV рівнів акредитації" (накази МОН України від 27.06.2008 № 587 і 02.09.2009 № 809) та роботи Науково-методичного центру та соціального реабілітування осіб з обмеженнями життєдіяльності ІКПП НПУ імені М.П. Драгоманова.

У п'ятому розділі - "Прикладні питання теорії реабілітаційних систем та реабілітаційний менеджмент" розглянуті практичні питання теорії реабілітаційних систем, а саме: досліджено освітній аспект формування деяких супроводжувальних елементів реабілітаційної системи. Для повноти та системності розгляду реабілітаційної дійсності за допомоги наукового апарату реабілітології вивчені кадрові, нормативно-правові, соціально-економічні та адміністративні аспекти управління й розвитку корекційно-реабілітаційних систем.

На основі освітньої парадигми комплексного соціального реабілітування здійснено аналіз державних актів періоду останніх років, якими регулюється діяльність корекційно-реабілітаційної галузі. Особливу увагу приділено Закону України "Про реабілітацію інвалідів в Україні" та постановам Кабінету Міністрів України, якими визначаються нормативні аспекти національної системи реабілітування людей з інвалідністю. Крім того, у дослідженні здійснено аналіз міжнародних конвенцій та рекомендації Міжнародної організації праці у галузі професійного реабілітування та перекваліфікації осіб з обмеженнями життєдіяльності. З'ясовано, що розвиток нормативно-правової підсистеми реабілітування має здійснюватися через зростання в ній системоутворювальної ролі особистісно орієнтованих та освітніх підходів.

Теоретичні принципи реабілітаційної системології мають бути застосовані до окремих форм реабілітаційного процесу, які як реабілітаційні системи залишаються мало вивченими. Виходячи з цього були розроблені принципи та обґрунтована побудова корекційно-реабілітаційних служб і системи реабілітування за специфічних умов - центру комплексної реабілітації, спеціальної школи-інтернату, інтегрованого навчального закладу, пенітенціарної установи тощо. На основі теоретико-практичного аналізу емпіричного вітчизняного досвіду описані моделі корекційно-реабілітаційного простору у мережі центрів реабілітування різного спрямування та відомчої підпорядкованості. Досліджено впровадження корекційного психолого-педагогічного компоненту у державних центрах соціальної реабілітації дітей-інвалідів та професійного реабілітування дорослих з інвалідністю Міністерства праці та соціальної політики України, навчально-реабілітаційних центрах Міністерства освіти і науки України, центрах медичного спрямування Міністерства охорони здоров'я України, санаторно-курортних закладах, реабілітаційних центрах недержавної форми власності.

На прикладі навчальних закладів м. Києва (Київська спеціальна школа-інтернат № 15 та експериментальна середня загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 168) розглянуті теоретичні й практичні аспекти формування корекційно-реабілітаційного простору за умов спеціальної та інтегрованої освіти.

У дослідженні вивчалися проблеми моделювання комплексної корекційно-реабілітаційної роботи з громадянами з інвалідністю, які засуджені до позбавлення волі. Їх чисельність в установах кримінально-виконавчої системи за даними Державного департаменту України з питань виконання покарань станом на 01.07.2005 р. становила 3191 особу, з них 1 групи інвалідності - 64 ув'язнених, 2 групи - 1576, 3 групи - 1551. У дослідженні врахована нормативно-правова специфіка життєдіяльності ув'язнених з інвалідністю за умов пенітенціарної системи. Застосування працівниками кримінально-виконавчих установ у своїй роботі запропонованих автором принципів та методичних положень дозволяє значно підвищити ефективність перевиховання та здійснити повноцінне реабілітування ув'язненого громадянина з інвалідністю, сприяє розвиткові гуманістичної спрямованості процесів реформування пенітенціарної системи України. Результати цієї частини дисертації були впроваджені у практичну роботу Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Дніпропетровській області та Софіївської виправної колонії № 45 у 2004-2005 рр., чисельний склад ув'язнених з інвалідністю якої становив 934 особи. У результаті дослідження сформульовані принципи соціально-правового, медичного, соціально-психологічного та корекційно-педагогічного супроводу засуджених інвалідів за умов позбавлення волі, які розвивають закономірності педагогічного процесу в пенітенціарних установах, обґрунтовані у пенітенціарній педагогіці В. Синьовим та іншими авторами.

Подальший розвиток системи корекційно-реабілітаційної роботи неможливий без докорінного реформування підготовки кадрів для цієї сфери та підвищення професійної мобільності корекційних педагогів, спеціальних психологів та реабілітологів. Особливо гостро ці проблеми постають у зв'язку з рухом української вищої школи у напрямі Болонського процесу. Дослідженням запропонована системна підготовка фахівців широкого профілю, які компетентні не тільки у сфері спеціальних освітніх та психологічних питань допомоги дітям з дизонтогенезом, а й у сучасних проблемах комплексної реабілітаційної роботи з широким спектром порушень психофізичного розвитку дитини, у питаннях корекційної андрагогіки та професійного реабілітування дорослих з інвалідністю, інтегральних корекційно-реабілітаційних технологіях тощо. Згідно концепції дослідження у роботі корекційного педагога та реабілітолога на перший план виходять функції "менеджера" корекційно-реабілітаційного процесу, який спрямовує траєкторію розвитку людини, сприяє й допомагає корекційним та компенсаторним процесам, формує мотивацію до самореабілітування тощо.

У площині створення умов для формування професійної мобільності майбутніх корекційних педагогів, спеціальних психологів та реабілітологів розроблена та апробована система програм інтегрованих дисциплін, пов'язаних між собою структурно-логічними зв'язками: "Корекційно-реабілітаційні служби", "Методичні основи соціального реабілітування", "Корекційна андрагогіка", "Соціально-правове забезпечення реабілітації людей з інвалідністю" та "Реабілітаційний менеджмент". З метою наближення практики підготовки фахівців корекційно-реабілітаційної сфери до європейських і світових стандартів, і відповідно до змін, що відбулися на ринку праці України, у дослідженні обґрунтовано реформування переліку напрямів підготовки фахівців, зокрема, введення нових спеціальностей та спеціалізацій на різних освітньо-кваліфікаційних рівнях, які можна згрупувати в окрему нову галузь знань "0103 - Корекційно-реабілітаційна освіта".

Зазначена вище система навчальних програм корекційно-реабілітаційного блоку протягом 2004-2009 рр. була впроваджена під час фахового навчання студентів І-ІV курсів денного та заочного відділення Інституту корекційної педагогіки та психології Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова за спеціальністю "Корекційна освіта". Дослідження результатів впровадження програм цих дисциплін засвідчило, що студенти, які навчалися за цими програмами значно підвищили свою професійну мобільність через отримання компетенцій, знань та умінь із таких питань корекційно-реабілітаційної роботи, як: знання з питань теорії та практики реабілітології, знання з питань корекційної андрагогіки та соціально-правового захисту осіб з інвалідністю, компетентність з питань інтегральних реабілітаційних технологій; системність та комплексність у підходах до корекційно-реабілітаційної роботи з дітьми та дорослими з інвалідністю; здатність працювати у мультидисциплінарній команді; обізнаність в історії, принципах та структурі корекційно-реабілітаційних служб України та за кордоном; знання та вміння в управлінні корекційно-реабілітаційними процесами, їх методичному обґрунтуванні; компетентність та готовність до роботи в інтегрованих навчальних закладах, центрах комплексного реабілітовування осіб з інвалідністю, у реабілітаційних закладах для дорослих осіб з інвалідністю тощо.

Крім того, результати дослідження впроваджені у програми курсів підвищення кваліфікації для керівників і фахівців навчально-реабілітаційних закладів "Основи педагогічної корекції та організація комплексної реабілітації дітей з інвалідністю", які були організовані Науково-методичним центром Інституту корекційної педагогіки і психології НПУ імені М.П. Драгоманова протягом 2004 р. Дослідження результатів впровадження програм цих курсів довело, що спеціалісти центрів та установ соціального реабілітування значно підвищили свій фаховий рівень у сфері корекційно-реабілітаційної роботи, управління реабілітаційними системами різного рівня і спрямованості. Знання про системні основи організації комплексного реабілітаційного процесу позитивно вплинули на їх роботу в установах і центрах реабілітації.

Аналіз роботи закладів мережі спеціалізованих соціальних служб "Центри соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями" Київського міського центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, фахівці яких брали участь у курсах підвищення кваліфікації, показало значне покращення показників ефективності їх діяльності. Реабілітаційні центри різних районів м. Києва, у тому числі завдяки підвищенню кваліфікації їх спеціалістів (керівників, дефектологів, соціальних педагогів, психологів) за згаданою програмою, за період з 2004 до 2008 р. досягли позитивних змін у використанні нових видів, методик і технологій реабілітування, у кадровому забезпеченні реабілітаційного процесу, у підходах до реабілітаційного менеджменту, в ефективності складання та моніторингу індивідуальних програм реабілітування клієнтів тощо.

Новітні педагогічні підходи до викладання реабілітаційного менеджменту були апробовані також на курсах підвищення кваліфікації фахівців системи охорони здоров'я, що впроваджуються на кафедрі дитячої неврології та медико-соціальної реабілітації Національної медичної академії післядипломної освіти ім. П.Л. Шупіка. До програми підвищення кваліфікації медичних працівників було включено авторський модуль "Основи менеджменту соціально-педагогічного реабілітування та корекційно-педагогічної роботи". Як засвідчили результати тестування слухачів курсів включення до програми елементів психолого-педагогічних знань дозволило значно покращити обізнаність медичних працівників у сфері освітніх принципів, підходів і технологій комплексного медико-соціального реабілітування дітей з порушеннями психофізичного розвитку і сприяти підвищенню ефективності реабілітаційних процесів.

У дослідженні висвітлені управлінські питання організації системної роботи корекційно-реабілітаційної установи незалежно від напряму та форм реабілітаційної діяльності, відомчого підпорядкування, організаційної структури. Зокрема, обґрунтовано нову галузь знань, сферу практичної діяльності та перспективний напрям підготовки кадрів - реабілітаційний менеджмент. Реабілітаційний менеджмент визначено як специфічний вид управлінської діяльності (соціального менеджменту), який становить систему стратегій, принципів, методів, технологій, засобів і форм організації та управління реабілітаційними процесами, системами й закладами з метою підвищення їх ефективності. Його також можна розглядати як результат еволюції педагогічного менеджменту у реабілітології та управлінський інструмент реалізації освітніх принципів комплексного реабілітування.

Особливу увагу звернено на розробку та впровадження методів моніторингу національної мережі центрів реабілітації та інших корекційно-реабілітаційних служб. Запропоновано та апробовано систему оцінки якості та стандартизації реабілітаційних послуг відповідно до міжнародних стандартів менеджменту якості ISO 9001 та моделі досконалості Європейського фонду управління якістю (ЄФУЯ). Застосування визнаних у всьому світі принципів і технологій Загального управління якістю (Total Quality Management) не тільки сприятиме вдосконаленню роботи установ і організацій, що є виробниками соціальних реабілітаційних послуг, а й робитиме процеси вдосконалення системними, технологічно розвинутими, а результати реабілітаційного процесу ефективними та наближеними до потреб клієнта.

Методика оцінки якості діяльності корекційно-реабілітаційних служб за стандартами ISO 9001 та принципами TQM була створена та впроваджена під час моніторингу 395 українських центрів медико-соціальної реабілітації дітей і 60 центрів трудової й професійної реабілітації дорослих з інвалідністю. Вона складається з десяти анкет, що містять як статистичні дані щодо центру, так і процесну інформацію та дані про результати роботи, які описують функціонування центру, зокрема, безпосередньо процес реабілітування. Останній розбито на групи реабілітаційних фактів і феноменів, що стосуються соціального, педагогічного, психологічного, медичного та техніко-середовищного аспектів реабілітування. Таким чином у моніторингу застосовано близько 170 індексів інформаційного масиву, які об'єднані у такі групи: 1) загальні дані щодо центру реабілітування; 2) матеріально-технічне та фінансове забезпечення центру; 3) кадрове забезпечення діяльності центру; 4) організаційна та внутрішня документальна робота центру; 5) лідерство та менеджмент організації; 6) партнерство, інформаційна та просвітницька робота центру реабілітування; 7) реабілітаційний процес (загальні дані); 8) аспекти соціального реабілітування; 9) педагогічний та психологічний аспекти реабілітування; 10) медичний і техніко-середовищний аспекти реабілітування. Оціночна модель досконалості функціонування реабілітаційної установи за методикою ЄФУЯ включає не тільки результати роботи установи, а й потенційні можливості у сфері надання послуг. Кожна зона моніторингу має бальну оцінку, складену на основі експертних рекомендацій ЄФУЯ, і дозволяє здійснити сукупне оцінювання якості надання реабілітаційних послуг центром або установою.

Рекомендації щодо застосування принципів і технологій реабілітаційного менеджменту, системної організації комплексного корекційно-реабілітаційного процесу на основі освітніх підходів були впроваджені у мережі центрів реабілітації різного спрямування: Хортицькому навчально-реабілітаційному багатопрофільному центрі; Українському медичному центрі реабілітації дітей з органічним ураженням нервової системи; Сумському обласному центрі соціальної реабілітації дітей-інвалідів; Комунальному спеціальному загальноосвітньому реабілітаційному закладі "Дніпропетровський обласний психолого-медико-педагогічний центр"; Всеукраїнському центрі професійної реабілітації інвалідів; Євпаторійському центральному дитячому клінічному санаторії Міністерства оборони України. Творче використання результатів дисертаційного дослідження співробітниками названих установ дозволило як у практичній, так і у концептуальній площині значно підвищити ефективність корекційно-реабілітаційного процесу, що відобразилося на показниках діяльності центрів, рівні надання реабілітаційних послуг дітям та молоді з обмеженнями життєдіяльності. У центрах покращилися форми, методи та зміст корекційно-реабілітаційної роботи, розширилася номенклатура видів допомоги дітям та їх сім'ям, пропускна властивість та ефективність роботи закладу.

Висновки

У дисертаційній праці вивчені освітні основи системи комплексного реабілітування осіб з обмеженнями життєдіяльності, з'ясовані її психолого-педагогічна аспекти, створені теоретико-методологічні основи реабілітології у рамках освітнього підходу й системно-синергетичної парадигми. Підтвердження гіпотези про те, що психолого-педагогічні принципи та особистісно орієнтований підхід є наскрізними у реабілітаційній теорії та практиці і відіграють роль системоутворювальних чинників на всіх ієрархічних рівнях і в переважній кількості типів корекційно-реабілітаційних систем, впливаючи на їх якість та ефективність, пов'язано з такими висновками:

1. Теоретико-методологічне осмислення практики корекційно-реабілітаційних служб із позицій системно-синергетичної парадигми приводить до нових концептуальних понять "реабілітаційна системологія" та "реабілітаційна компаративістика", що діють у семантичному полі міждисциплінарної науки "реабілітології", функціонуючої на стикові корекційної педагогіки, психології, медицини, соціальної роботи, техніки, правознавства, етики, соціології, філософії тощо. Реабілітологія - трансдисциплінарна метанаука про феномени, принципи, закономірності, методи і форми організації корекційно-реабілітаційних систем і процесів реабілітування осіб з обмеженнями життєдіяльності, пов'язаними зі здоров'ям. Загалом реабілітаційна дійсність має суперечливі властивості, а її багаторівнева система закономірностей, наукових принципів та концепції діалектичний характер побудови. Серед принципів реабілітології: освітній принцип комплексного соціального реабілітування, принципи особистісної і корекційної спрямованості, відкритості та неперервності реабілітаційного процесу, принцип компліментарності реабілітаційних модальностей, системно-синергетичний принцип, етіопатогенетичний принцип реабілітування тощо.

2. Універсальною методологічною основою фундаментальних закономірностей та принципів реабілітаційної дійсності є освітній принцип комплексного соціально-психолого-педагогічного реабілітування. Концепція "реабілітування засобами освіти" будує функціональні зв'язки між елементами реабілітаційної системи і поширюється на весь віковий період реабілітовуваного. Як наскрізний освітній принцип впливає на кожний елемент комплексного медико-соціально-психолого-педагогічного реабілітаційного процесу. Будучи соціально-методологічним концептом він також моделює національну систему освіти в Україні як головного чинника соціального реабілітування дітей та дорослих з інвалідністю.

Діяльнісний підхід у теорії реабілітування, синтез знань про базові модальності реабілітаційного впливу (медична, соціальна, психологічна, педагогічна і техніко-середовищна групи чинників), інші властивості реабілітаційного процесу як системи дозволяють обґрунтувати відкриту особистісно орієнтовану п'ятифакторну діяльнісну модель комплексного реабілітування. Реабілітування осіб з інвалідністю визначається як спеціально організований, відкритий, особистісно орієнтований системно-синергетичний процес медичних, соціальних, психологічних, педагогічних, фізичних, професійних, трудових, технічних, правових, економічних, культурних, творчих, інформаційних заходів, спрямованих на усунення обмежень їх життєдіяльності, відновлення фізичного, психічного і соціального здоров'я, соціалізацію, соціальну адаптацію та інтеграцію, оптимізацію рівня діяльності, у тому числі навчальної та трудової, підвищення якості життя людини та формування його незалежного стилю. Процес реабілітування як система складається із елементів: реабілітовуваний; реабілітолог; цілі, зміст, методи і технології реабілітування, засоби, організаційні форми реабілітування; діагностика досягнення цілей; результати реабілітаційного процесу; батьки, родичі, близькі реабілітовуваного; підсистема реабілітаційного менеджменту; інформаційно-наукова, нормативно-правова, фінансово-економічна та середовищна підсистеми; підсистема управління зовнішніми зв'язками. Структурна ієрархічна організація вкладених реабілітаційних систем може бути представлена через поняття "багаторівневий реабілітаційний простір".

Універсальна мета комплексного реабілітаційного процесу, як його системоутворювальний чинник, є багатоаспектною і представляється системою таких цілей: 1) відновлення та корекція здоров'я (фізичного, соціального, психічного); 2) соціалізація; 3) соціальна інтеграція; 4) соціальна адаптація; 5) підвищення якості життя; 6) формування стилю незалежного життя; 7) формування способу діяльності за типом "повноцінно функціонуюча людина". Вони пов'язані з навчально-виховним впливом на людину, мають переважно освітнє походження та реалізується через освітні методи та форми впливу.

3. Ефективна організація комплексного реабілітування можлива за умов розуміння багатофакторної інтегральності такого антропологічного феномену як інвалідність та застосування освітньої моделі реабілітовуваного у єдності його психічних, соціальних та біологічних якостей. Вона є діалектичним синтезом медичного, соціального й особистісного аспектів і може бути презентована через багатофакторну діяльнісну особистісно орієнтовану неосоціальну модель інвалідності. Остання на діалектико-системному рівні виникає в результаті розв'язання суперечностей між медичною та соціальною моделями інвалідності, генетично пов'язана з її дефектологічною моделлю і моделлю обмежень життєдіяльності і будується на основі особистісного фактора й освітнього підходу як системоутворювальних чинників. Ядром будови особистісно-центрованого корекційно-реабілітаційного простору у такій моделі має бути особистість реабілітовуваного, яка представляється чотиривимірною структурою, що системно поєднує базові параметри особистості у чотирьох вимірах: соціально-психолого-індивідуальному, діяльнісному, нозологічному та віковому (генетичному). Розвиток особистості реабілітовуваного може бути представлений психосинергетичною моделлю, яка відображає біфуркаційний характер її становлення через ланцюг структурних фахових переходів.

4. Евристичним інструментом пізнання відкритих реабілітаційних та педагогічних систем є постнекласична системно-синергетична методологія. За окремими показниками синергетичний підхід у моделюванні реабілітаційних процесів є методологічним кроком уперед порівняно з класичним системним підходом. Зокрема, системно-синергетичний підхід у реабілітології розглядає реабілітаційні системи як відкриті, нерівноважні, нелінійні та складні; акцентує увагу на процесах саморуху, саморозвитку, самоорганізації реабілітаційних систем, використовує ефект кооперативності процесів, що лежать в основі самоорганізації й розвитку цих систем; вивчає провідну роль сукупності внутрішніх і зовнішніх взаємозв'язків реабілітаційної системи, а джерелом руху та еволюції реабілітаційної системи визнає обмін інформацією, енергією та матерією із зовнішнім середовищем. Синергетична методологія дозволяє створити нелінійну психосинергетичну модель саморозвитку особистості реабілітовуваного.