Теорія і практика професійного навчання безробітних у США

Узагальнення результатів наукових пошуків учених США, дозволило констатувати, що професійне навчання дорослих передбачає врахування специфіки контингенту слухачів за віком, соціальною зрілістю, професійною спрямованістю, життєвим і професійним досвідом, мотивами навчання. Це люди найманої праці, безробітні, пенсіонери, колишні військовослужбовці, мігранти, представники національних меншин, інваліди, які утворюють багаточисленну «групу ризику», що потребує соціального захисту і підтримки засобами освіти. У дослідженнях доведено, що професійне навчання безробітних має свої особливості, зумовлені соціальними, психологічними, віковими і гендерними чинниками, врахування яких є необхідною умовою при розробці змісту освітніх програм, визначенні форм організації навчання, використанні відповідних технологій навчання, комплектуванні навчальних груп, регулюванні термінів та тривалості навчання.

У третьому розділі - «Професійне навчання безробітних в умовах ринку праці США» викладено сутність ринку праці, його функції та суб'єкти; проаналізовано механізми регулювання зайнятості та зниження рівня безробіття в США; досліджено проблему впливу ринку праці на професійне навчання безробітних, виявлено його основні вимоги до професійного навчання безробітних; проаналізовано теоретичні засади соціально-психологічної адаптації безробітних до вимог ринку праці.

Опрацювання статистичних даних департаменту зайнятості Міністерства праці США, Федерального бюро статистики праці США, а також економічних джерел дало змогу здійснити кількісний та якісний аналіз рівня зайнятості та безробіття в країні за гендерними, расовими, віковими та освітніми характеристиками. Використання міждисциплінарного підходу уможливило виявлення взаємозв'язку ринку праці та професійного навчання безробітних, який передбачає трансформування сучасних соціально-економічних реалій ринку праці у конкретні програми професійного навчання безробітних з урахуванням механізмів соціально-психологічної адаптації. Встановлено, що ринок праці США виступає активним регулятором професійного навчання безробітних, орієнтований на професійний поділ праці, висуває свої вимоги до професійного навчання, є не лише економічною, а передусім педагогічною категорією.

Для американської моделі ринку праці характерною є децентралізація законодавства, що уможливлює впровадження та оперативне реагування на розробку різних програм, науково-методичного супроводу, регулювання зайнятості та надання допомоги безробітним, диференційований підхід до комплектування груп і програм, врахування особливостей різних категорій безробітних, забезпечення широких можливостей фінансування навчання безробітних за рахунок федеральних програм. Уряд країни всебічно стимулює діяльність усіх сегментів американського бізнесу щодо створення нових робочих місць. На початку ХХІ століття понад 70% безробітних фахівців із вищою освітою отримали додаткову освіту в університетах та коледжах за програмами підвищення кваліфікації та перепідготовки. Внаслідок цього рівень безробіття серед фахівців із вищою освітою зменшився до 2,2%. Активно набирає обертів розроблена система випереджувальної професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації персоналу на виробництві для запобігання скорочень серед своїх працівників і появі безробітних. Понад 80% приватних компаній та великих корпорацій організовують власні програми підготовки та перепідготовки персоналу, оскільки розглядають витрати (біля 70 млрд. дол. на рік) на такі програми як невід'ємний компонент їхньої довготривалої економічної стратегії. Загалом валові витрати на вищу освіту в США сягають астрономічних масштабів - 800 млрд. дол. на рік. В американській економічній лексиці з'явився новий термін «knowledge worker» - робітник, який володіє знаннями. Водночас активізуються заходи та дії щодо посилення уваги вищих навчальних закладів до динамічних змін на ринку праці, вимог роботодавців до структури, обсягів та профілю підготовки фахівців, рівня їхньої професійної підготовки.

Швидке старіння населення, використання інформаційних технологій у всіх сферах суспільного життя, зміна у якісному складі робочої сили, нестабільність та гнучкість економіки, динамічні зміни на ринку праці США зумовили сучасні вимоги до професійного навчання безробітних. У розділі проаналізовано вміння й навички, якими повинен володіти безробітний для забезпечення своєї конкурентоздатності на ринку праці, відповідати його вимогам і швидко адаптуватися до його змін, зокрема: вміння самостійно та творчо мислити, володіти іноземними мовами, мати комунікативні здібності, працювати у команді, самостійно набувати знання та вміло застосовувати їх на практиці, володіти інформаційними технологіями, передбачати можливі труднощі та шукати раціональні шляхи їх подолання, гнучко адаптуватися в життєвих ситуаціях, самовдосконалюватися тощо.

Соціологічні опитування роботодавців провідних американських фірм показали, що під час прийому на роботу 40% роботодавців звертають увагу на готовність до постійного підвищення професійного рівня; 25% надають перевагу активності, впевненості та відповідальності; 23% вважають пріоритетом наявність комунікативних навичок; 12% враховують психологічні особливості та поведінку під час співбесіди. Вивчення рекомендацій, побажань та вимог роботодавців уможливило умовне об'єднання їх у такі групи: демографічні - вік, стать, стан здоров'я тощо; освітні - відповідний диплом про освіту, кваліфікація, знання іноземних мов, досвід роботи; особистісні - індивідуальні особливості та якості людини; інформаційні - абсолютне володіння технікою та інформацiйними технологіями.

У ході дослідження встановлено, що процес адаптації безробітних до вимог ринку праці відбувається на чотирьох функціональних рівнях: фізіологічному (пристосування до організаційних і санітарно-гігієнічних умов праці), психологічному (успішне прийняття рішень, ініціативність, відповідальність), соціальному (ефективна взаємодія з соціальною сферою, знайомство з механізмами соціальної поведінки та її нормами) та професійному (оволодіння фаховими вміннями та навичками, формування професійно необхідних якостей, розвиток позитивного ставлення до нової професійної діяльності), що представляють інтегральну характеристику загального рівня функціонування всіх систем організму. Провідною метою соціально-психологічної адаптації є пристосування безробітного до нових соціально-економічних умов і самореалізація в соціальній та професійній сфері шляхом трудової діяльності, в результаті чого, відбувається психологічна перебудова системи знань, умінь і навичок, ціннісних орієнтацій, установок, а також формуються соціальні та професійні якості, що дозволяють безробітним конкурувати на ринку праці.

У четвертому розділі - «Система професійного навчання безробітних у США» - схарактеризовано систему професійного навчання безробітних; проаналізовано федеральні програми забезпечення зайнятості безробітного населення та виявлено їхні спільні ознаки; проаналізовано основні напрями діяльності центрів розповсюдження знань для безробітних у структурі університетів США; здійснено аналіз змісту освітніх програм та навчальних планів різних напрямів та кваліфікаційних рівнів провідних навчальних закладів, що забезпечують професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації безробітних; досліджено особливості впровадження консультаційних програм для безробітних.

У ході дослідження виявлено основні закономірності розвитку системи професійного навчання безробітного населення в США, зокрема: зумовленість розвитку єдністю історичних, соціально-економічних, суспільно-політичних, соціокультурних перетворень у суспільстві та динамікою освітніх потреб безробітних, ринку праці, суспільства і держави; вплив зовнішніх об'єктивних і суб'єктивних чинників; закономірність оптимального співвідношення участі всіх соціальних партнерів; залежність ефективності навчання від організаційно-педагогічних умов, рівня підготовки андрагогів, індивідуальних освітніх потреб, сучасних вимог ринку праці; урахування темпів застарілості й оновлення інформації, знань, умінь та навичок. Вивчення показало, що ідея створення системи професійного навчання безробітних є виправданою і відповідає меті та завданням державної політики у сфері освіти всіх категорій дорослого населення у США.

В основу розвитку і функціонування системи професійного навчання безробітних у США покладено такі принципи: загальнометодологічні (системності, науковості, соціалізації, професійної спрямованості, циклічності, соціально-економічної детермінованості, доступності, неперервності, відкритості, прогностичності) та андрагогічні (індивідуалізації, диференціації, свободи вибору, випереджувального навчання, варіативності та модульності, практичної спрямованості, особистісно орієнтованого навчання, самоорганізації і самонавчання; мотивації, життєвої та професійної перспективи, проблемно-ситуативної організації навчання, розвитку творчого потенціалу та морально-вольової сфери особистості, актуалізації результатів навчання). Дослідження підтвердило, що творче врахування цих принципів сприяє конкретизації змісту, мети, завдань професійного навчання безробітних, підвищенню ефективності використання інноваційних форм і технологій організації навчальної діяльності та її результативності, а також забезпечує гнучкість процесу навчання.

У розділі обґрунтовано перспективні напрями розвитку системи професійного навчання безробітних, а саме: удосконалення нормативно-правової бази для забезпечення зайнятості безробітних, розвитку соціального партнерства; реалізація гнучкої системи організації навчання різних категорій безробітних з орієнтацією на вимоги сучасного ринку праці; забезпечення оптимальної періодичності та термінів навчання з урахуванням освітніх потреб безробітних; впровадження інноваційних педагогічних технологій та передового досвіду в організацію навчання на основі андрагогічного підходу; створення умов для постійного професійного розвитку педагогічного персоналу для навчання безробітних та роботи з ними; удосконалення механізму управління системою на всіх рівнях.

За результатами опрацювання законодавчих документів «Про професійну освіту» (1963 р.), «Про економічні можливості» (1964 р.), «Про вищу освіту» (1965 р.), «Про заборону вікової дискримінації під час найму на роботу» (1967 р.), «Про підготовку і працевлаштування робочої сили» (1973 р.), «Про пенсійне забезпечення зайнятого населення» (1974 р.), «Про зайнятість молоді та демонстраційні проекти» (1977 р.), «Про партнерство в галузі професійної освіти» (1983 р.), «Про національні ініціативи в професійній освіті» (1985 р.), «Про професійну-технічну підготовку фахівців» (1985 р.), «Про педагогічні технології» (1985 р.), «Про професійне навчання ветеранів» (1985 р.), «Про рівність жінок в освіті» (1994 р.), «Про інвестиції в робочу силу» (1998 р.), «Про освіту для всіх» (2007 р.), «Про відновлення та реінвестування США» (2009 р). та інших викладено провідні завдання державної політики США щодо зайнятості та освітньої підтримки безробітного населення, зокрема: створення умов для реалізації права громадян на працю; сприяння зайнятості населення і запобігання масовому безробіттю; здійснення соціального захисту, освітньої та фінансової підтримки безробітних; стимулювання підприємств до організації навчання на виробництві тощо. Реалізація визначених завдань забезпечується на основі спільної діяльності всіх соціальних партнерів (Міністерства праці США, Федерального бюро статистики праці США, Центру статистики освіти при Міністерстві освіти США, служб зайнятості, центрів розвитку кар'єри, рекрутингових агентств, регіональних агентств з працевлаштування та ін.) щодо розв'язання проблеми безробіття в країні.

На цьому етапі дослідження схарактеризовано федеральні програми забезпечення зайнятості різних категорій безробітного населення в США, зокрема «важкої молоді», військовослужбовців, звільнених у запас, інвалідів, національних меншин, емігрантів, працівників аграрного сектора, осіб «третього» віку, корінного населення США, жінок тощо. Виявлено їхні спільні завдання та перспективні напрями.

З'ясовано, що найдоступнішими соціальними та навчальними установами, що надають інтегровані, високоякісні послуги для безробітних з навчання, пошуку роботи та працевлаштування в усіх штатах є центри розвитку кар'єри і центри розповсюдження знань при університетах. Визначено провідні напрями діяльності центрів, а саме: швидке реагування на зміни в усіх сферах американського суспільства; набір та профорієнтація безробітних; моніторинг знань, умінь та навичок; трансформація та розробка нових освітніх програм відповідно до потреб суб'єктів навчання; організація індивідуального та групового навчання; добір висококваліфікованого професорсько-викладацького і допоміжного персоналу; розробка науково-методичного супроводу; консультування та планування кар'єри; пошук роботи та працевлаштування; інформування про ринок праці та вакансії; забезпечення безкоштовного навчання через відповідні освітні провайдери; контролювання виконання закону «Про інвестування робочої сили» на місцевому рівні; надання інформації про різні види соціальної допомоги; подальша підтримка після працевлаштування.

Професійне навчання безробітних здійснюється за короткотерміновими і середньотерміновими програмами, що пропонуються освітніми провайдерами служб зайнятості, центрами розвитку кар'єри, університетами та коледжами, а також іншими навчальними і соціальними установами, що діють самостійно при асоціаціях, корпораціях, на виробництві.

Здійснений аналіз змісту освітніх програм підготовки та перепідготовки безробітних в освітніх закладах США (університет Трініті, Католицький університет Америки, Американський університет, Колумбійський університет, технічний коледж Рентон та ін.) уможливив виявлення їхніх особливостей, а саме: навчання на міждисциплінарній основі, гнучкість та мобільність навчальних планів та програм, професійна спрямованість програм, інтеграція навчальних курсів, широке запровадження модульного принципу навчання, індивідуалізація навчання, вдале поєднання теоретичної та практичної підготовки, залучення до підготовки досвідчених фахівців, комп'ютеризація навчального процесу. Модульна основа побудови навчального процесу сприяє досягненню релевантності змісту, форм і технологій навчання.

Історико-педагогічний аналіз розвитку консультування в США дозволив виявити особливості впровадження консультаційних програм для безробітних («Життєво необхідні навички», «Освіта на робочому місці», «Робочі місця», «Планування зайнятості», «Досвід з найму на роботу», «Ділове партнерство», «Трудовий вік», «Подумай про своє майбутнє» та ін.), завданнями яких є консультування щодо пошуку роботи, розробка моделей поведінки безробітних у ситуації безробіття, допомога у визначенні можливостей та здібностей, сприяння у формулюванні та досягненні цілей, психологічний супровід тощо.

У п'ятому розділі - «Дидактичні засади організації професійного навчання безробітних у педагогічній практиці США» - розкрито основні форми організації навчання безробітних; досліджено проблему використання інтерактивних педагогічних технологій; виявлено особливості оцінювання навчальних досягнень безробітних за допомогою портфоліо, з'ясовано суть та основні види портфоліо; узагальнено особливості групового навчання безробітних, досліджено моделі суб'єкт-суб'єктних відносин у груповому навчанні безробітних.

Проаналізовані традиційні та інноваційні форми організації навчання безробітних дали підстави констатувати, що організація професійного навчання безробітних ґрунтується на принципах диференціації та індивідуалізації. Дистанційна форма навчання є найбільш раціональною та доступною для забезпечення досконалої професійної підготовки та перепідготовки безробітних на основі використання новітніх інформаційних технологій. Серед основних форм організації дистанційного навчання безробітних у США нами виявлено консультаційне навчання, кореспондентське навчання, регульоване самонавчання, телекомунікаційне навчання, мережеве навчання.

У практичному досвіді організації професійного навчання безробітних використовують три моделі навчання: традиційно-дидактичну, проблемно-пошукову і фасилітовану. Перевага надається фасилітованій, концептуальною ідеєю якої є ідея цілісного професійно-особистісного формування безробітного як суб'єкта освітнього процесу впродовж усього періоду навчання і подальшої професійної діяльності. Відповідно до цих моделей педагогічні технології навчання безробітних представлені трьома групами: традиційно-дидактичні (демонстрація, опитування, відповіді на запитання), проблемно-пошукові (дискусії, проблемні ситуації, бесіди) і фасилітовані (інтерактивні технології «круглого столу», «мозкова атака», «кейс-навчання» тощо).

Вивчення документальних джерел уможливило виокремлення чотирьох етапів розвитку технологій навчання в американській дидактиці: І етап (50- 60 роки ХХ ст.) - впровадження у навчальний процес технологій проблемного, розвивального навчання, проектної методики; ІІ етап (60-70 роки ХХ ст.) - розвиток групових, колективних технологій навчання, системного методу дискусій; ІІІ етап (70-80 роки ХХ ст.) - розвиток технології саморозвивального навчання, «портфоліо»; IV етап (кінець ХХ - початок ХХІ ст.) - розвиток педагогіки співпраці, партнерства, діалогу культур.

Установлено, що американські педагоги надають перевагу прогресивним інтерактивним технологіям: груповим, ігровим, рефлексивним, комбінованим, інтегрованим, проектним, інформаційно-комунікаційним, суттєвими особливостями яких є активна позиція безробітного, проблемний характер навчання на основі співпраці, партнерства та діалогу. Ефективне використання інтерактивних технологій сприяє залученню безробітних до процесу пізнання, розвитку критичного мислення, активності, самостійності, формуванню професійного світогляду, рефлексії власної навчально-пізнавальної діяльності шляхом оперативного визначення її результатів, моделюванню життєвих ситуацій, створенню атмосфери співдружності і співпраці тощо.

У розділі доведено, що перспективною технологією оцінювання навчальної діяльності безробітних є професійне портфоліо, яке активно використовується як спосіб фіксації академічних і соціальних досягнень безробітних. Вивчення та узагальнення підходів американських методистів (Г. Баррет, Б. Джадсон, П. Дулітл, Т. Кьюз, К. Неппер, М. О'Нейл, В. Райт, Дж. Робінсон, П. Селдін, Б. Шор, Л. Шульман та ін.) до використання портфоліо у навчанні безробітних, дозволило виділити п'ять етапів роботи з портфоліо: мотивацію, визначення типу портфоліо, встановлення періодів роботи та термінів здачі, формування змісту розділів, оцінювання. Визначено структуру і традиційні типи професійного портфоліо безробітних, зокрема: портфоліо документів, портфоліо робіт, портфоліо відгуків. Призначення портфоліо для безробітних полягає в оцінюванні навчальної діяльності при ліцензуванні та ухваленні рішень щодо працевлаштування, призначення на посаду, визначення рівня заробітної плати відповідно до кваліфікації, професійного зростання. Електронний варіант портфоліо є найкращим шляхом забезпечення ефективного старту для безробітної молоді та міцним підґрунтям у пошуку роботи для досвідчених фахівців, які тимчасово стали безробітними.

Вивчення показало, що в освітній практиці США немає єдиних, розроблених державою вимог щодо стандартизації змісту та структури портфоліо, а також потребують удосконалення критерії оцінювання портфоліо. Навчальний заклад самостійно встановлює вимоги, структуру, перелік розділів портфоліо, що сприяє появі його різних видів. Для цього в університетах та коледжах створені спеціальні центри портфоліо (Portfolio Centers), які займаються розробкою критеріїв оцінювання і структури портфоліо; наданням допомоги в інформаційній підтримці при його розробці; організацією консультацій із представниками промисловості та бізнесу, сфери обслуговування, проведенням співбесід; оглядом та рецензуванням кращих робіт та проектів колишніх випускників, які не знайшли роботу за фахом або є безробітними; організацією роботи над помилками, доопрацюванням обраних зразків навчальної та практичної діяльності; проведенням майстер-класів та презентацій тощо.

Необхідною умовою розвитку індивідуальних здібностей, умінь та навичок самостійної, творчої діяльності безробітних є встановлення стійкої міжособистісної взаємодії в групі. Американські моделі суб'єкт-суб'єктних відносин у груповому навчанні безробітних представлені навчанням у співпраці, партнерством, навчальними угодами, діалогами, дискусійними форумами, офісними годинами тощо.

У шостому розділі - «Педагогічний персонал системи освіти дорослих у США» - викладено суть, зміст і умови соціально-педагогічної діяльності фахівців, які здійснюють професійне навчання безробітних та працюють з ними; проаналізовано підходи американських науковців щодо класифікації андрагогів; висвітлено особливості професійної підготовки фахівців з освіти дорослих у вищих навчальних закладах США, розкрито зміст освітніх програм; проаналізовано ключові професійні компетентності андрагогів.

Практичний досвід США з цієї проблеми свідчить, що педагогічний персонал, який навчає і працює з дорослими, включає фахівців з різних сфер людської діяльності - соціальної, культурної, освітньої тощо. Команда андрагогів складається з викладачів, консультантів, тьюторів, психологів, рекрутерів служб зайнятості, фахівців з інформаційних технологій, адміністраторів, керівників центрів освіти різних категорій дорослих, менеджерів, фахівців на виробництві, працівників соціальних, медичних і реабілітаційних центрів та інших. Питому вагу складають фахівці-професіонали: вчителі, викладачі, тьютори, соціальні педагоги, консультанти, психологи, - обов'язковою умовою психолого-педагогічної діяльності яких є спеціальна професійна підготовка з освіти дорослих, постійне підвищення рівня професійної компетентності з проблем навчання різних категорій дорослих, досвід роботи з дорослими, наявність особистісних характеристик (професійні навички та уміння, ставлення до себе, інших та результатів своєї діяльності).

З'ясовано, що серед американських учених не існує єдиних обґрунтованих підходів до класифікації андрагогів. Традиційно вони поділяють андрагогів за принципом наявності відповідної кваліфікації з освіти дорослих, тобто на дипломованих і недипломованих фахівців. Виняткову цінність має умовна класифікація андрагогів за стилями роботи, а саме: «просвітителі», «викладачі-джерела інформації», «дослідники», «ремісники» (Р. Бойд, Дж. Еппс), «артисти» (Р. Бойд, Дж. Еппс, Е. Ленз), «аніматори» (М. Блондін, Дж. Кідд), «критичні аналітики» (С. Брукфілд, Дж. Мезіров, І. Шор), «активатори» (Р. Гемстра), «агенти» (С. Алінський, Дж. Кідд), «громадські діячі» (Е. Ленз), «тренери», «фасилітатори» (Р. Брокетт, Дж. Еппс, М. Ноулз, А. Таф), «модератори» (С. Брукфілд, Дж. Даркенвальд, Ш. Мерріам, М. Ноулз), «сортувальники», «наставники» (П. Нілссон). Узагальнення різних підходів науковців дозволило виокремити чотири категорії андрагогів, які навчають безробітних та працюють з ними, зокрема: фахівці, які забезпечують навчальну діяльність; фахівці, які займаються розробкою федеральних, освітніх і консультаційних програм; фахівці, які здійснюють практичну підготовку; фахівці, які займаються громадською діяльністю.

У розділі схарактеризовано освітні програми професійної підготовки майбутніх фахівців з освіти дорослих державного університету Буффало («Сертифікат в галузі освіти дорослих»), педагогічного коледжу університету Іст Кароліна («Магістр гуманітарних наук в галузі освіти дорослих», «Магістр наук в галузі консультування»), педагогічного коледжу Колумбійського університету («Доктор філософії в галузі освіти дорослих»), університету Вісконсін-Медісон («Сертифікат з теорії і практики освіти дорослих»), Північно-західного університету штату Луізіана («Сертифікат з методики навчання дорослих», «Сертифікат з організації і управління освітою дорослих»), університету штату Джорджия («Сертифікат з навчання безробітних») та інших. На основі порівняльного аналізу виявлено їхні спільні ознаки та відмінності у формуванні змісту професійної підготовки андрагогів за академічними програмами і програмами додаткової освіти.

Установлено, що професійна підготовка андрагогів здійснюється за триступеневою системою і передбачає отримання ґрунтовної фундаментальної, андрагогічної і практичної підготовки, а також підготовки до науково-дослідної роботи. Аналіз навчальних планів довів, що професійна підготовка здійснюється на міждисциплінарній основі шляхом інтеграції загальнонаукових, професійних і спеціалізованих знань, а також широкого запровадження елективних курсів. Характерною особливістю є створення оптимальних умов для усвідомленого професійного самовизначення, саморозвитку і самовдосконалення. Цьому сприяють міжнародні та національні програми, фонди, асоціації, що уможливлюють участь у конференціях, семінарах, майстер-класах, а також стажування у навчальних закладах світу.

У ході дослідження проаналізовано ключові професійно-педагогічні компетентності андрагогів, а саме: педагогічно-методичну, психологічну, інформаційно-комунікаційну, загальнонаукову. Встановлено, що професійна компетентність андрагога пов'язана як із знаннями специфіки індивідуальних особливостей безробітних як суб'єктів навчання, так із навичками та уміннями організації навчання безробітних та роботи з ними.

У сьомому розділі - «Обґрунтування концептуальних засад розвитку системи професійного навчання безробітних в Україні» - обґрунтовано основні принципи професійного навчання безробітних та концептуальні засади розвитку системи професійного навчання безробітних в Україні; розроблено науково-методичні рекомендації щодо творчого використання перспективних ідей досвіду США для вдосконалення професійного навчання безробітних у вітчизняній системі освіти дорослих.

Доведено, що розробка концептуальних засад розвитку системи професійного навчання безробітних має базуватися на використанні системного підходу, що дозволяє розкрити цілісність досліджуваної системи та, виходячи зі складності її компонентів, виявити механізми, які забезпечують цю цілісність. Система професійного навчання безробітних повинна мати якісну законодавчу базу, міцне науково-методологічне підґрунтя, відповідати вимогам ринку праці та потребам суспільства, опиратися на логічно обґрунтовані загальнопедагогічні принципи (демократизації, гуманізації, науковості, відкритості, неперервності, цілісності, доступності, індивідуалізації, диверсифікації, диференціації, гнучкості тощо) та специфічні принципи (інноваційності, мобільності, інтеграції, елективності, особистісної спрямованості, випереджувального навчання, співпраці, врахування досвіду, конкурентоспроможності, адаптивності, мотивації тощо), виконувати певні функції (соціальну, аналітико-прогностичну, ціннісно-змістову, моніторингову, організаційну, економічну), включати необхідні компоненти (структурний, функціональний, змістовий, технологічний, управлінський та особистісний).

На основі аналізу нормативно-правових документів, літературних джерел, а також узагальнення результатів дослідження обґрунтовано положення, що характеризують основні напрями удосконалення системи професійного навчання безробітних в Україні, зокрема: забезпечення гнучкої державної підтримки професійної освіти дорослих, у тому числі безробітного населення, що передбачає законодавчо-нормативне забезпечення професійного навчання різних категорій безробітних; розробка концептуальних засад розвитку теорії і практики професійного навчання безробітних; забезпечення наукового супроводу створення і функціонування освітніх установ та соціальних служб для різних категорій безробітного населення; теоретико-методологічне і дидактичне обґрунтування особливостей професійного навчання безробітних; професійне навчання безробітних на основі запровадження міждисциплінарних спеціалізацій, інноваційних підходів до реалізації освітніх програм; кадрове забезпечення системи професійного навчання безробітних; розробка та впровадження єдиної методології моніторингу потреб ринку праці та аналізу результативності працевлаштування безробітних; забезпечення взаємозв'язку ринку освітніх послуг та ринку праці; використання передових ідей зарубіжного досвіду професійного навчання безробітних; забезпечення випереджувального розвитку системи професійного навчання безробітних.

Узагальнення результатів наукового пошуку уможливило виявлення прогресивних ідей у досвіді США та обґрунтування рекомендацій щодо їх творчого використання в удосконаленні професійного навчання безробітних у вітчизняній системі освіти дорослих (Табл. 1).

Таким чином, мета нашого наукового пошуку досягнута, сформульовані завдання виконані, що дає підстави для формулювання загальних висновків дисертаційної роботи.

ВИСНОВКИ

Узагальнення результатів наукового пошуку уможливило формулювання таких висновків:

1. Вивчення результатів досліджень вітчизняних і зарубіжних науковців з проблем професійного навчання безробітних уможливило їхню систематизацію за такими напрямами: проблеми освіти дорослих у контексті глобалізації та інтеграції; теоретико-методологічні засади розвитку системи неперервної освіти та освіти дорослих упродовж життя; організаційно-педагогічні аспекти професійного навчання дорослих; психолого-педагогічні проблеми розвитку, адаптації та самоактуалізації особистості; використання прогресивних ідей зарубіжного досвіду професійної підготовки фахівців; соціально-економічні проблеми професійного навчання безробітних.

Таблиця 1

Рекомендації щодо використання прогресивних ідей досвіду США

Дослідниками обґрунтовано суть, зміст, форми організації професійного навчання дорослих, досліджено психолого-педагогічні особливості безробітних як суб'єктів навчання, здійснено аналіз професійної підготовки дорослих у зарубіжному досвіді та виявлено можливості використання його ідей у вітчизняній теорії і практиці. Незважаючи на суттєві теоретичні напрацювання з професійного навчання безробітних, окремі питання залишаються відкритими та дискусійними. В Україні ця проблема розглядається переважно в психологічному та соціально-економічному контексті. Загальнотеоретичне вивчення прогресивних ідей досвіду США щодо професійного навчання безробітних, системний аналіз цієї проблеми не стали предметом спеціальних наукових пошуків.

2. Сучасна система освіти дорослих у США ґрунтується на ідеях необіхевіоризму, лібералізму, прогресивізму (соціального реконструктивізму, «освіти для виживання», «громадської освіти»), технократизму, когнітивізму, радикалізму та гуманізму. У процесі розвитку теорії навчання дорослих відбулися помітні зміни щодо: визначення суті, цілей, завдань, функцій і видів освіти дорослих; сприйняття дорослих як суб'єктів навчання; структури й змісту освітніх програм; розуміння державними і освітніми установами необхідності об'єднання зусиль для виконання соціальних і освітніх функцій; зміщення пріоритетів навчання на самоосвітню діяльність; розробки особистісно орієнтованих моделей навчання; організації навчання на основі андрагогічного підходу; розвитку неперервної освіти; обґрунтування офіційного статусу андрагога.

Незважаючи на різні концептуальні підходи науковців США щодо визначення цілей, провідною метою освіти дорослих є створення умов для забезпечення всебічного розвитку особистості, розкриття її здібностей і творчого потенціалу, що сприяє зміцненню духовних цінностей, розвитку інтелектуального рівня трудових ресурсів, професійній мобільності, самоактуалізації, саморозвитку, а також розвитку американського суспільства в цілому.

3. Виявлено сучасні вимоги до професійного навчання безробітних в умовах динамічного розвитку ринку праці, а саме: оперативне і гнучке реагування на динамічні зміни на ринку праці; створення умов для навчання різних категорій безробітних упродовж життя з урахуванням соціального і професійного досвіду, вікових, гендерних, етнічних особливостей; оволодіння базовими і професійними знаннями, навичками та вміннями для самореалізації й саморозвитку, досконалого володіння новітніми інформаційними технологіями, іншомовною комунікацією для професійної мобільності та адаптації в умовах світового інформаційного простору; створення можливостей для розвитку індивідуальних здібностей; орієнтація навчання на випереджувальний розвиток виробництва; забезпечення професійної перепідготовки на виробництві.

Вивчення вимог ринку праці уможливило їх структурування на демографічні, освітні, особистісні та інформаційні. Ринок праці США вимагає подальшого реформування системи професійної освіти, зокрема, узгодження обсягу та профілів підготовки майбутніх фахівців відповідно до потреб економіки та суспільства, що сприятиме зменшенню рівня безробіття в країні.

4. Система професійного навчання безробітних у США є відкритою, самостійною, гнучкою, багатофункціональною, багатопрофільною, адаптивною структурою, що охоплює взаємопов'язані і взаємодіючі системотвірні компоненти, які забезпечують її динамічний і випереджувальний розвиток. Важливою умовою ефективності розвитку системи професійного навчання безробітних є досконале законодавче забезпечення, альтернативність джерел фінансування, інноваційність і професійна спрямованість освітніх програм, гнучкість системних зв'язків із роботодавцями та громадськими організаціями, диверсифікація навчальних установ, що надають безробітним освітні послуги, наявність висококваліфікованих фахівців-професіоналів, які здійснюють навчання безробітних та працюють з ними, високий рівень науково-методичного супроводу навчання різних категорій безробітних, матеріально-технічне забезпечення навчального процесу. Функціонування системи професійного навчання безробітних у США здійснюється на основі загальнометодологічних та андрагогічних принципів, провідними з яких є добровільність, неперервність, системність, демократизація, індивідуалізація, диференціація, гнучкість, самостійність, врахування досвіду, спільна діяльність, свобода вибору, модульність, елективність тощо.

5. Здійснений аналіз федеральних програм уможливив виявлення основних напрямів забезпечення зайнятості та освітньої підтримки безробітного населення в США, зокрема: створення умов для реалізації права громадян на працю; сприяння зайнятості населення і запобігання масовому безробіттю; здійснення соціального захисту тимчасово непрацюючих; освітня та фінансова підтримка громадян, неконкурентоспроможних на ринку праці; диверсифікація федеральних програм з різних напрямів; максимальне задоволення потреб безробітних для навчання спеціальностям, необхідним в умовах динамічного розвитку сучасного ринку праці; надання консультаційної допомоги у виборі напряму в сфері підприємницької діяльності; державна, організаційна та консультаційна підтримка самозайнятості безробітного населення; надання послуг та консультацій роботодавцям щодо запровадження випереджувального навчання фахівців, які перебувають під ризиком звільнення; здійснення заходів, спрямованих на розвиток активної співпраці з державними та недержавними структурами з питань нормативно-правового та фінансового забезпечення професійного навчання безробітних; оперативне реагування на динамічні зміни у світовій економіці та суспільстві; професійна орієнтація, організація та проведення семінарів, майстер-класів, спецкурсів з професійного навчання та кар'єрного зростання; інформаційна підтримка.

6. До особливостей організації професійного навчання безробітних у США нами віднесено: навчання на міждисциплінарній основі; гнучкість, мобільність, професійну спрямованість навчальних планів і програм; впровадження фасилітованої моделі навчання; інтеграцію навчальних курсів; широке запровадження модульного принципу навчання; індивідуалізацію та диференціацію навчання; врахування життєвого та професійного досвіду безробітних, психофізіологічних, вікових і гендерних характеристик; раціональне поєднання теоретичної та практичної складової у змісті навчання; взаємозв'язок навчання безробітних з активною самоосвітою та саморозвитком; використання інноваційних інтерактивних технологій навчання на основі особистісно орієнтованого та андрагогічного підходів; досягнення релевантності змісту, форм і технологій навчання; активне впровадження різних моделей суб'єкт-суб'єктних відносин на основі співпраці та партнерства; залучення до професійного навчання безробітних висококваліфікованих досвідчених фахівців, які мають відповідну підготовку; розробку і використання науково-методичних комплексів для різних категорій безробітних; комп'ютеризацію навчального процесу.

7. Професійна підготовка педагогічного персоналу, який здійснює навчання безробітних базується на положеннях концепції неперервної освіти і реалізується у програмах професійного навчання, післядипломної та додаткової освіти. Специфіка професійної підготовки андрагогів полягає у: варіативності та гнучкому характері освітньо-професійних програм, їхньої орієнтації на практичну підготовку; забезпеченні ґрунтовної фахової підготовки на основі спеціалізованих знань з андрагогіки; можливості вільного вибору спеціалізацій; навчанні за індивідуальними планами; значному обсязі елективних курсів; широкому використанні інноваційних технологій навчання; науково-обґрунтованому поєднанні теоретичного та практичного навчання; створенні можливостей для постійного професійного розвитку, самоосвіти та підвищення кваліфікації шляхом участі у програмах обміну, стажуваннях, міжнародних конференціях, а також співпраці з різними асоціаціями, фондами.

Сферами професійної діяльності андрагогів є викладацька, науково-методична, соціально-педагогічна, культурно-виховна, консультаційна, організаційно-управлінська, діагностична. Реалізація такого підходу уможливлює їх працевлаштування на посади викладачів андрагогічних і педагогічних дисциплін, консультантів, експертів, тьюторів, наукових співробітників, працівників управлінського апарату, методистів, інспекторів, працівників соціальних служб, соціальних педагогів, психологів тощо.

8. Концептуальні засади розвитку та удосконалення системи професійного навчання безробітних в Україні мають спрямовуватися на: забезпечення державної підтримки професійного навчання безробітних, що передбачає оновлення законодавчо-нормативної бази; психолого-педагогічні та організаційно-методичні засади здійснення якісного моніторингу різних сегментів ринку праці для завчасного прогнозування його потреб з урахуванням міграційних процесів; врахування галузевого компоненту в розробці освітніх програм для різних категорій безробітних; забезпечення науково-методичного супроводу для створення і функціонування навчальних закладів та соціальних служб для різних категорій безробітного населення; теоретико-методологічне і дидактичне обґрунтування особливостей професійного навчання безробітних; концептуальні засади професійного навчання безробітних на основі впровадження міждисциплінарних інноваційних підходів до реалізації освітніх програм з урахуванням психофізіологічних особливостей безробітних; кадрове забезпечення системи професійного навчання безробітних; розробка інноваційних дидактичних комплексів для різних категорій безробітних; забезпечення випереджувального розвитку системи професійного навчання безробітних; використання передових ідей зарубіжного досвіду професійного навчання безробітних.

Ефективна реалізація обґрунтованих прогностичних положень щодо розвитку системи професійного навчання безробітних сприятиме розвитку трудового потенціалу особистості, підвищенню її соціальної та професійної мобільності; виступатиме комплексним засобом профілактики масового безробіття, а також виявлення нових загроз. Це відіграватиме важливу роль у підготовці кадрів для структурної і технологічної перебудови галузей економіки, стимулюватиме пошук безробітними реальних шляхів підвищення професійно-кваліфікаційного рівня, інтелектуальної та трудової незалежності, сприятиме врахуванню психолого-педагогічного компонента в організації навчання різних категорій безробітних.

9. Аналіз прогресивних ідей досвіду США уможливив розробку науково-методичних рекомендацій щодо удосконалення системи професійного навчання безробітних в Україні на загальнодержавному та регіональному рівнях, а також на рівні служб зайнятості і навчального закладу.

На загальнодержавному рівні: розробка державної програми професійного навчання безробітних упродовж життя шляхом запровадження різних форм і програм допрофесійної підготовки, підвищення кваліфікації, перепідготовки, оволодіння додатковими спеціалізаціями; оновлення чинної законодавчої бази, розробка і прийняття нових законодавчих актів з урахуванням європейських тенденцій і прогностичних потреб нашої держави, що сприятиме забезпеченню державної підтримки неперервного професійного навчання безробітних, законодавчому та нормативно-правовому врегулюванню його здійснення, а також ефективній співпраці з роботодавцями для покращення якості надання освітніх послуг й задля стимулювання діяльності підприємств з організації професійного навчання персоналу на виробництві; об'єднання зусиль усіх соціальних партнерів в організацію і координацію професійного навчання безробітних; розробка і впровадження програми випереджувального професійного навчання фахівців для інноваційної економіки; цілеспрямоване формування і підтримка позитивного іміджу андрагога в суспільстві; розробка державного стандарту вищої освіти за спеціальністю «Андрагог»; створення належних умов для організації професійної підготовки андрагогів у вищих навчальних закладах; залучення вищих навчальних закладів України до організації професійного навчання безробітних; інформаційна підтримка Інтернет-сайтів для надання безробітним необхідної і доступної інформації з професійної освіти та працевлаштування; удосконалення системи професійної орієнтації безробітного населення шляхом залучення інститутів громадянського суспільства; ґрунтовне та широке вивчення прогресивних ідей зарубіжного досвіду професійного навчання різних категорій безробітних з метою впровадження їх у вітчизняну практику; удосконалення класифікатора професій відповідно до вітчизняних та світових тенденцій на основі створення та удосконалення єдиної національної системи кваліфікацій, а також розробки і прийняття Національної рамки кваліфікацій.