Теоретичні та методичні основи підготовки майбутнього інженера до професійного самовдосконалення в умовах технічного університету

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ Г.С. СКОВОРОДИ

АВТОРЕФЕРАТ

ТЕОРЕТИЧНІ ТА МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНЬОГО ІНЖЕНЕРА ДО ПРОФЕСІЙНОГО САМОВДОСКОНАЛЕННЯ В УМОВАХ ТЕХНІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Національному технічному університеті “Харківський політехнічний інститут”, Міністерство освіти і науки України.

Науковий консультант:

доктор педагогічних наук, професор Романовський Олександр Георгійович, Національний технічний університет “Харківський політехнічний інститут”, проректор з науково-педагогічної роботи, завідувач кафедри педагогіки і психології управління соціальними системами.

Офіційні опоненти:

доктор технічних наук, професор, член-кореспондент НАПН України Биков Валерій Юхимович, Інститут інформаційних технологій і засобів навчання НАПН України (м. Київ), директор;

доктор педагогічних наук, професор Мєщанінов Олександр Павлович, Чорноморський державний університет імені Петра Могили (м. Миколаїв), проректор з наукової роботи;

доктор педагогічних наук, професор Гриньова Валентина Миколаївна, Науково-дослідний інститут педагогіки і психології ім.В.О. Сухомлинського Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди, заступник директора.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди за адресою: 61168, м. Харків, вул. Блюхера, 2, ауд.125-В.

Автореферат розісланий “_23_” квітня 2010 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Штефан Л.А.

Вступ

Актуальність і доцільність дослідження цілеспрямованого формування готовності до професійного самовдосконалення у студентів технічних ВНЗ обумовлена об'єктивною потребою суспільства в підготовці конкурентоздатних фахівців інженерних спеціальностей, забезпеченні високої якості освіти й визначається необхідністю здійснення цілісного комплексного аналізу підготовки студентів вищих технічних навчальних закладів (ВНЗ) до професійного самовдосконалення, спрямованого на розробку й обґрунтування його ефективної організації на основі визначення її специфічності порівняно з навчальним процесом, який відбувається в сучасній вищій технічній школі.

З процесом демократизації суспільства творча самостійність особистості все більшою мірою стає потребою, що пов'язана з постійною необхідністю його загальної і спеціальної освіченості. Перехід до ринку, конкурентоспроможність виробництва в ринкових умовах, нові вимоги до працевлаштування багато в чому залежать від здатності й готовності людини до професійної діяльності, розвинутих умінь і готовності вирішувати соціально-психологічні, економічні та науково-технічні завдання, впроваджувати й освоювати нову техніку, технологію. Це потребує від людини цілеспрямованих, енергійних зусиль і здатності переборювати сформовані стереотипи, підходи в підвищенні своєї професійної компетентності, а також відносно власного інтелекту в самоосвіті, своїх професійних та особистісних якостей. Розгляд цих питань, їх обґрунтування знаходимо в працях видатних мислителів і педагогів різних епох (М. Бердяєв, А. Дістервег, І. Кант, П. Каптерєв Я. Коменський, М. Ломоносов, А. Макаренко, Й. - Г. Песталоцці, М. Пирогов, Г. Сковорода, В. Сухомлинський, Л. Толстой, К. Ушинський, С. Франк та ін.).

Вважаємо, що сьогоднішній етап розробки проблеми підготовки до професійного самовдосконалення дозволить розвинути: концептуальні засади підготовки сучасних інженерних кадрів різного профілю, які обґрунтовані в працях В. Журавського, О. Коваленко, М. Лазарєва, Е. Лузик, В. Манько, С. Моторної, Ю. Нагірного, В. Олексенко, О. Романовського, А. Слободянюка, П. Стефаненко, І. Хом'юк, А. Чучаліна, В. Шило, П. Яковишина та ін.; концептуальні засади професійної підготовки фахівців у вищій школі, що розкриваються в працях А. Алексюка, Л. Барановської, В. Бондаря, В. Буряка, М. Васильєвої, Г. Васяновича, О. Глузмана, Р. Гуревича, С. Єрмакова, В. Козакова, О. Коцур, М. Лещенко, В. Лозовецької, О. Микитюка, М. Подберезького, В. Петрук, О. Попової, В. Шпак, В. Ягупова та інших учених.

Винайдення нових шляхів розв'язання даної проблеми сьогодні безпосередньо пов'язуємо з вирішенням стратегічних завдань вітчизняної освіти в контексті вимог Болонського процесу (В. Андрущенко, І. Бех, В. Биков, І. Вакарчук, С. Гончаренко, І. Зязюн, В. Кремень, В. Кудін, З. Курлянд, В. Лозова, В. Луговий, О. Мєщанінов, Н. Ничкало, В. Олійник, І. Прокопенко, С. Сисоєва, Л. Товажнянський та ін.).

Виходимо з того, що дослідження теоретичних і практичних аспектів підготовки майбутніх інженерів до професійного самовдосконалення, визначення організаційно-методичних умов системи підготовки мають відбуватися із урахуванням: ідеї визнання унікальності й цінності особистості студента, який має бути суб'єктом освітнього процесу (Ш. Амонашвілі, Г. Балл, І. Бех, О. Бодальов, С. Гончаренко, М. Євтух, В. Лозова, О. Савченко, А. Сущенко, Т.Сущенко, А. Троцко, Л. Хомич та ін.); положень формування культурної особистості з урахуванням її потреб та інтересів, узгоджене з потребами суспільства (В. Алфімов, Є. Барбіна, А. Бойко, М. Букач, Л. Вовк, О. Дубасенюк, С. Золотухіна, О. Іонова, О. Кузнецова, О. Пєхота, О. Пономарьов та ін.); пріоритетних цілей у підготовці майбутнього висококваліфікованого фахівця, спроможного у своїй професійній діяльності до самоактуалізації, самореалізації, самоуправління й самовдосконалення, що розкриваються в працях А. Андреєва, Н. Волкової, В. Гриньової, В. Євдокимова, І. Зязюна, Л. Кондрашової, Н. Кузьміної, Л. Нечепоренко, В. Радула, Л. Рибалки та інших учених.

Аналіз тенденцій розвитку вищої технічної освіти, теоретико-методичних праць сучасних дослідників та власний досвід викладацької діяльності дозволив виявити низку суперечностей, що існують сьогодні у сфері досліджуваної проблеми:

на рівні концептуалізації освітньої діяльності: між сучасним уявленням європейської спільноти у світлі Болонської декларації про інженерну діяльність, професію інженера, розвиток професійно важливих якостей майбутнього інженера та традиційним розумінням функцій ВТНЗ, професіоналізму інженера; між необхідністю ліквідації сформованих стереотипів, зміни поглядів на підготовку інженера як незмінну систему підготовки студентів ВТНЗ до здобуття другої освіти та недосконалістю традиційної підготовки забезпечити такі заходи;

на рівні визначення мети підготовки майбутніх інженерів: між об'єктивною потребою суспільства у висококваліфікованих фахівцях, вимогами до підготовки конкурентоздатних фахівців та низьким рівнем їхньої готовності до професійної діяльності, неспроможністю традиційної підготовки забезпечити таку потребу; між традиційною системою підготовки майбутніх інженерів та недосконалістю творчого індивідуального характеру їхньої практичної діяльності; між рівнем підготовленості особистості та можливістю застосовувати свої знання, вміння й навички на практиці;

на рівні визначення змісту й технологій підготовки: між необхідністю створення науково обґрунтованої системи підготовки до професійного самовдосконалення, уявленням про суть сформованої готовності до особистісно-професійного розвитку і самовдосконалення та недостатнім відбиттям технологій у змісті підготовки, неналежним інформуванням про використання технологій особистісно-професійного розвитку в предметному навчанні психолого-педагогічних й управлінських дисциплін, не розробленістю адекватних технологічних прийомів, методик упровадження технологій у професійну підготовку майбутніх інженерів.

Соціальне значення й актуальність якісної професійної підготовки майбутнього інженера, виявлені суперечності, недостатній рівень теоретичної дослідженості та практичної розробленості зазначеної проблеми, відсутність системного наукового аналізу професійної підготовки майбутнього інженера до професійного самовдосконалення, необхідність осмислення і виявлення педагогічних умов особистісно-професійного розвитку майбутнього фахівця інженерного профілю у вищому технічному навчальному закладі зумовили вибір теми дисертаційного дослідження “Теоретичні та методичні основи професійної підготовки майбутнього інженера до професійного самовдосконалення в умовах технічного університету”.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до тематичного плану Національного технічного університету “Харківський політехнічний університет” у процесі розробки теми “Розробка і впровадження методології підготовки кадрового забезпечення соціальними системами” (№ ДР 0101U002316); теми “Розробка методології формування національної управлінської гуманітарно-технічної еліти” (№ ДР 0104U003019); теми “Розробка методології формування психологічної готовності майбутніх фахівців технічного університету до професійної діяльності” (РК № 0107U000600). Тема дисертації затверджена вченою радою Національного технічного університету “Харківський політехнічний інститут” 2 липня 2004 року (протокол №7) та узгоджена в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології НАПН України 17 червня 2008 року (протокол №6).

Мета дослідження - виявити вплив реалізації розробленої системи підготовки на її кінцевий результат - сформованість готовності майбутніх інженерів до професійного самовдосконалення.

Відповідно до мети визначено такі завдання дослідження:

1. Проаналізувати стан проблеми дослідження в педагогічній теорії і практиці діяльності вищих навчальних закладів України та зарубіжних країн.

2. Схарактеризувати методологічні засади підготовки майбутніх інженерів до професійного самовдосконалення.

3. Теоретично обґрунтувати концепцію підготовки майбутніх інженерів до професійного самовдосконалення.

4. Розробити й експериментально перевірити систему підготовки майбутніх інженерів до професійного самовдосконалення.

5. Розкрити суть та структуру феномену “готовність до професійного самовдосконалення”.

6. Виявити й обґрунтувати педагогічні умови успішності реалізації системи підготовки до професійного самовдосконалення.

7. Розробити й експериментально перевірити методику оцінювання рівня сформованості готовності до професійного самовдосконалення у студентів ВТНЗ.

8. Розробити науково-методичне забезпечення внутришньовузівського процесу підготовки майбутнього інженера до професійного самовдосконалення, експериментально перевірити його ефективність.

9. Уточнити критерії і показники оцінювання ефективності підготовки майбутніх інженерів до професійного самовдосконалення та сформованості у студентів ВТНЗ готовності до професійного самовдосконалення.

Об'єкт дослідження - професійна підготовка майбутніх фахівців у вищих технічних навчальних закладах України.

Предмет дослідження - теоретико-методичне обґрунтування та науково-методичне забезпечення підготовки майбутнього інженера до професійного самовдосконалення в умовах технічного університету.

Провідною ідеєю концепції дослідження є положення про те, що цілеспрямоване формування готовності до професійного самовдосконалення у студентів технічних ВНЗ сприятиме підвищенню якості їх професійної підготовки, гармонійному розвитку майбутнього фахівця, всебічному розвитку його особистісно-професійного потенціалу, професійної компетентності, професіоналізму. Концепція дослідження ґрунтується на прийнятті процесу формування готовності до професійного самовдосконалення як невід'ємного складника його випереджаючої професійної підготовки.

Дослідження базується на розумінні підготовки до професійного самовдосконалення у студентів технічних ВНЗ як цілісного педагогічного процесу, спрямованого на оволодіння ними знаннями про сутність самості, особливості інженерної діяльності, знаннями, що сприяють організації практичних дій щодо саморозвитку й самовдосконалення майбутнього фахівця, розвиток відповідних умінь і особистісних якостей, значущих для формування готовності до професійного самовдосконалення .шляхом соціалізації, професіоналізації і самореалізації студентства в стінах навчального закладу.

Визначена ідея дослідження втілюється у цілеспрямованій внутрішньо- вузівській теоретико-методичній підготовці викладачів і студентів до формування готовності до професійного самовдосконалення, створенні відповідного освітнього середовища, науково-методичному забезпеченні процесу особистісно-професійного розвитку й самовдосконалення майбутніх інженерів та подальшій науково-педагогічній підтримці процесу професійного самовдосконалення. Процес підготовки до професійного самовдосконалення ґрунтується на таких принципах: науковості в професійному навчанні, систематичності й послідовності, зв'язку теорії і практики в навчанні, проблемності, багаторівневості професійного навчання, інтеграції.

Специфіка підготовки майбутніх фахівців з вищою технічною освітою в сучасних умовах потребує відмови від уніфікованого підходу до підготовки кадрів. За час навчання у ВТНЗ студент повинен оволодіти професійною майстерністю і творчою інтуїцією з урахуванням інтенсивно змінної картини природничо-соціального світу, мати власне світобачення й громадянську позицію, виявляти високу компетентність і високий рівень сформованої готовності до професійної діяльності. Розв'язання проблем соціально-педагогічного, психологічного, виховного, організаційного характеру професійного становлення майбутнього фахівця має йти шляхом соціалізації, професіоналізації і самореалізації студентства в стінах навчального закладу. Саме розв'язання цих головних завдань у їхньому взаємозв'язку має забезпечити вільне входження майбутніх фахівців у простір професійної діяльності. Складний характер сутності поняття “готовність до професійного самовдосконалення майбутнього інженера” зумовлює здійснення наукового пошуку в таких аспектах: методологічному, теоретичному і практичному.

Методологічний концепт передбачає відображення взаємозв'язку і взаємодії наукових підходів дослідження, які випливають із положень теорії неперервної освіти, професійної підготовки фахівців у вищій школі.

Теоретичними основами побудови концепції підготовки майбутнього інженера до професійного самовдосконалення є сучасні освітні парадигми (антропологічна, гуманістична, гуманітарна), концепції (неперервної професійної освіти, особистісно орієнтованої освіти) та підходи (аксіологічний, акмеологічний, особистісно-діяльнісний, компетентнісний, культурологічний, синергетичний, системний). Професійна підготовка майбутнього інженера до професійного самовдосконалення зумовлюється характером професійної діяльності фахівця інженерного профілю, поєднується з універсалізацією професійних функцій фахівців із метою їх особистісно-професійної мобільності.

Теоретичний концепт визначає систему дефініцій, покладених в основу розуміння сутності і структури готовності до професійного самовдосконалення. Підготовка сучасних інженерних кадрів потребує змін парадигми інженерної освіти з урахуванням нового бачення сутності інженера і створення системи підготовки за науковою концепцією, яка б сприяла підвищенню якості педагогічного процесу й узгоджувалася з основними положеннями Болонської декларації. Професійна підготовка майбутнього інженера є соціально-педагогічною системою, що спрямовується на формування ціннісних орієнтирів майбутнього фахівця з метою особистісно-професійного розвитку й самовдосконалення. У цьому контексті формування готовності до професійного самовдосконалення у студентів ВТНЗ можна забезпечити за умов визначення сутності поняття “готовність до професійного самовдосконалення”, його базових складників, їх місця в системі професійної підготовки майбутніх фахівців, технологічного підходу до їх формування під час вивчення психолого-педагогічних й управлінських дисциплін.

Практичний концепт передбачає перевірку ефективності наукової концепції формування готовності до професійного самовдосконалення у підготовці майбутніх інженерів в умовах технічного університету, теоретично розробленої і науково обґрунтованої системи підготовки та організаційно-методичних умов їх реалізації.

Загальна гіпотеза дослідження полягає в тому, що професійна підготовка майбутнього інженера до професійного самовдосконалення набуває ефективності, якщо: здійснюється відповідно до розроблених й обґрунтованих теоретичних і методичних основ, в яких відображено сучасні освітні парадигми й концепції, враховано тенденції, сучасний стан, вітчизняний і зарубіжний досвід підготовки майбутнього інженера до особистісно-професійного розвитку й самовдосконалення; спрямована на формування готовності майбутнього інженера до професійного самовдосконалення (мотиваційного, когнітивно-операційного і особистісно-діяльнісного компонентів як базових складників), здатного до особистісно-професійного розвитку й самоуправління.

Відповідно до загальної гіпотези конкретизовано часткові припущення, які передбачають, що підвищення ефективності підготовки майбутнього інженера до професійного самовдосконалення є можливими, якщо:

упродовж усього терміну навчання студентів ВТНЗ зміст професійної підготовки сформовано згідно з дидактичними принципами, реалізуються ідеї врахування соціально-економічних тенденцій розвитку суспільства та освіти, а в процесі підготовки таких фахівців формується їх готовність до професійного самовдосконалення у вигляді базових її складників: мотиваційного, когнітивно-операційного та особистісно-діяльнісного компонентів;

концепція і система підготовки студентів відбивають мету й завдання підготовки, компоненти процесу підготовки, критерії, показники, рівні сформованості готовності студентів ВТНЗ до професійного самовдосконалення;

базові складники сформованої готовності до професійного самовдосконалення у майбутнього інженера в умовах технічного університету мають формуватися на основі впровадження системи підготовки, яка визначає умови здійснення процесу й містить у своїй структурі: теоретико-методичний, змістовно-процесуальний і контрольно-оцінювальний компоненти;

зміст і технології навчання психолого-педагогічним та управлінським дисциплінам мають бути спрямованими на формування базових складників (компонентів), сукупність яких визначає базовий рівень сформованої готовності до професійного самовдосконалення майбутнього фахівця технічного профілю;

розробляється науково-методичне й організаційно-методичне забезпечення процесу підготовки студентів ВТНЗ до професійного самовдосконалення;

здійснюється перехід від традиційної професійної підготовки майбутніх інженерів за обраною спеціальністю до підготовки студентів ВТНЗ, спрямованої на формування готовності до професійного самовдосконалення, коли процес навчання не тільки спрямовується на формування знань і вмінь у майбутніх фахівців, але й передбачає розвиток й реалізацію особистісно-професійного потенціалу не тільки упродовж навчання у технічному університеті, коли під час практичних занять створюються умови для активного застосування набутих теоретичних знань, інтегрованих умінь і навичок, необхідних у навчальній і майбутній професійній діяльності, а також після його закінчення упродовж усього життя.

Методологічну основу дослідження становлять основні положення теорії наукового пізнання; концептуальні положення психології та педагогіки щодо провідної ролі діяльності у формуванні особистості, єдності свідомості та продуктивної активності суб'єкта під час навчання, детермінантної ролі провідної діяльності у формуванні особистісних новоутворень, принципів професійної спрямованості; положення про роль неперервної освіти у формуванні особистості; єдність пізнавальної теоретичної та практичної діяльності; педагогічні теорії розвитку й саморозвитку професійно важливих якостей особистості у процесі діяльності; теорії індивідуального, особистісно орієнтованого та компетентнісно-орієнтованого підходів до підготовки майбутніх фахівців у навчальних закладах системи вищої освіти; теорії інноваційних педагогічних технологій навчання.

Теоретичну основу дослідження становлять положення наукових праць із таких проблем: філософсько-психологічних закономірностей розвитку особистості (М. Бердяєв, В. Вернадський, І. Кант, А. Маслоу, К. Роджерс, Г. Сковорода та ін.); діяльності й розвитку особистості (К. Абульханова-Славська, Б. Ананьєв, Г. Балл, Л. Божович, Л. Виготський, В. Давидов, Г. Костюк, О. Леонтьєв, С. Рубінштейн та ін.); особистісно-професійного розвитку (Б. Ананьєв, О. Бодальов, А. Деркач, Е. Зеєр, О. Леонтьєв, А. Реан та ін.); реформування та модернізації вищої освіти в Україні (В. Андрущенко, В. Биков, В. Бондар, І. Вакарчук, С. Гончаренко, М. Згуровський, І. Зязюн, В. Кремень, О. Мєщанінов, О. Мороз, І. Прокопенко, М. Шкіль та ін.); неперервної професійної освіти (С. Гончаренко, Р. Гуревич, Н. Ничкало, С. Сисоєва та ін.); акмеїстичних прагнень людини (О. Бодальов, Н. Кузьміна, А. Маслоу, Л. Нечепоренко, А. Реан, Л. Рибалка, А. Сущенко, Т. Сущенко та ін.); теорії і практики особистісно орієнтованої освіти (Г. Балл, І. Бех, В. Рибалка, О. Пехота та ін.); освітніх технологій (В. Безпалько, В. Биков, В. Бондар, Р. Гуревич, Т. Дмитренко, В. Євдокимов, А. Нісімчук, В. Олексенко, О. Падалка, О. Пєхота, І. Прокопенко та ін.); організації навчально-виховного процесу у вищих навчальних закладах (А. Алексюк, В. Бобрицька, Л. Нечепоренко, В. Лозова, А. Троцко, Л. Хомич, Я. Цехмістер та ін.); теорії компетентнісно-орієнтованого підходу до навчання (Е.Зеєр, І. Зимня, І. Зязюн, Н. Кузьміна, А. Маркова, Л. Пуховська та ін.); теорії організації і впровадження ділових ігор і проблемного навчання (А. Вербицький, Д. Ельконін, В. Козаков та ін.); теорії діяльнісного підходу до процесу засвоєння знань і розвитку особистості (Б. Ананьєв, Є. Берн, Л. Виготський, О. Леонтьєв, С. Рубінштейн та ін.); психолого-педагогічних засад професійної підготовки фахівців у країнах Західної Європи та США (Н. Абашкіна, І. Вільш, Л. Володарська-Зола, Т. Десятов, В. Кудін, Л. Пуховська, А. Сбруєва, С. Сисоєва та ін.); проектування педагогічних систем (А. Конох, В. Краєвський, І. Лернер та ін.); професійної підготовки студентів (С. Амеліна, С. Золотухіна, І. Кобиляцький, А. Конох, В.Лозова, В. Лозовецька, В. Петрук, І. Соколова, А. Сущенко, Т. Сущенко та ін.); професійної підготовки майбутніх інженерів (О. Коваленко, М. Лазарєв, Е. Лузик, Ю. Нагірний, О. Романовський, П. Яковищин та ін.); управління якістю професійної освіти (С. Гончаренко, М. Згуровський, О. Коваленко, І. Соколова, Л. Товажнянський, Ф. Якубов та ін.).

Дослідження ґрунтувалося на основних положеннях Законів України “Про освіту”, “Про вищу освіту”, Національній доктрині розвитку освіти України у ХХІ столітті, концепції інтеграції України у світову систему освіти, інших нормативних документах.

Методи дослідження. Для вирішення поставлених завдань, досягнення мети, перевірки гіпотези дослідження використовувався комплекс загальнонаукових методів дослідження, зокрема: теоретичні: аналіз наукової філософської, психологічної, педагогічної літератури з метою порівняння, систематизації та узагальнення різних підходів на досліджувану проблему й визначення понятійно-категоріального апарату; вивчення законодавчої та навчально-методичної документації щодо вищої професійної освіти; моделювання - з метою створення ситуацій, максимально наближених до майбутньої професійної діяльності, для розроблення цілісного процесу підготовки майбутнього інженера до професійного самовдосконалення; емпіричні - анкетування, інтерв'ю, опитування, бесіди з метою визначення стану сформованого рівня готовності майбутніх інженерів до професійного самовдосконалення; спостереження, тестування, реєстрація результатів для встановлення динаміки відповідних змін, достовірності дослідження та ефективності системи підготовки студентів ВТНЗ; педагогічний експеримент, проведений із метою перевірки теоретико-методичної концепції підготовки до професійного самовдосконалення студентів ВТНЗ і системи цілісного процесу їх підготовки до професійного самовдосконалення; методи математичної статистики (статистична обробка даних, порівняння середніх арифметичних, - критерій Фішера, кутове перетворення Фішера) використовувалися для обробки результатів експерименту, для кількісного та якісного аналізу результатів дослідження і перевірки достовірності гіпотези.

Дослідження здійснювалося впродовж 2000-2009 років. Загалом в експериментальному дослідженні брали участь 2107 студентів, 56 викладачів.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що:

уперше схарактеризовано провідні методологічні засади (аксіологічний, акмеологічний, особистісно-діяльнісний, компетентнісний, культурологічний, синергетичний, системний підходи ) щодо підготовки майбутнього інженера до професійного самовдосконалення в умовах ВТНЗ; принципи (наукової об'єктивності, конкретно-історичного підходу, єдності теорії і практики, повноти оцінювання, системності, адресності, сприйняття оцінки) та основні функції (аксіологічна, регулятивна, індикаторно-інформативна, прогностична, нормативна, мотиваційна) оцінювання рівня сформованості готовності студентів ВТНЗ до професійного самовдосконалення; розроблено й науково обґрунтовано теоретико-методичну концепцію підготовки майбутнього інженера до професійного самовдосконалення в умовах технічного університету, як інноваційної системи; розроблено та науково обґрунтовано систему підготовки до професійного самовдосконалення студентів ВТНЗ, яка відображає процес підготовки цілісним і неперервним, визначає особливості структурних компонентів формування готовності до професійного самовдосконалення: новий теоретико-методичний - як науково обґрунтовану теоретико-методичну концепцію підготовки студентів ВТНЗ до професійного самовдосконалення на підставі парадигмальних, концептуальних ідей і підходів; змістово-процесуальний - як оптимальну інтеграцію у виборі форм, методів, змістовного складника підготовки, що реалізувались на відповідних технологічних етапах упровадження системи підготовки майбутніх інженерів до професійного самовдосконалення (початковому, процесуальному, рефлексивно-оцінювальному); контрольно-оцінювальний - як сукупність критеріїв (як процес, як результат, як управління якістю) і показників оцінки ефективності сформованої готовності майбутніх інженерів до професійного самовдосконалення під час навчання у ВТНЗ; експериментально перевірено систему підготовки до професійного самовдосконалення студентів ВТНЗ, що передбачає зміну не тільки змісту підготовки, а й мети, завдань компонентів усього процесу підготовки; розроблено методику оцінювання рівня сформованості готовності студентів ВТНЗ до професійного самовдосконалення; розроблено науково-методичне забезпечення процесу підготовки майбутніх інженерів до професійного самовдосконалення в умовах ВТНЗ (авторська монографія, у співавторстві навчальний посібник, рекомендований МОН України для студентів вищих навчальних закладів для вивчення управлінських дисциплін, конспект лекцій, методичні рекомендації); визначено суть дефініції “готовність студентів до професійного самовдосконалення” як особистісне новоутворення, що відображає зміни не тільки у свідомості людини в найбільш повному виявленні вищої потреби в особистісно-професійному розвитку, але й набуття відповідних знань (науково-теоретичних, практично-процесуальних, знань щодо здійснення інженерної діяльності), оволодінні й використанні сукупності вмінь (базових, які відбивають особливості самостей особистості; професійних, які відображають специфіку інженерної діяльності; акмеологічних, спрямованих на досягнення акме-вершин) та застосуванні своїх здібностей і потенційних можливостей у діяльності зі створення нового, суспільно значущого продукту, метою якої є самоствердження людини в суспільстві;

уточнено: основні дефініції особистісно-професійного розвитку і самовдосконалення фахівця: “професійне самовдосконалення”, “потенціал майбутнього фахівця технічного університету”, “творча самостійність фахівця”; критерії (якість підготовки як процес, якість як результат, управління якістю) та показники (готовність студентів-першокурсників до навчання за обраною спеціальністю; мотиви професійної інженерної діяльності; здатність до самооцінки, професійно важливі якості (ПВЯ), готовність до професійного самовдосконалення; відгуки працедавців; науково-педагогічний потенціал кафедр, навчально-методичне забезпечення) оцінювання ефективності підготовки студентів ВТНЗ до професійного самовдосконалення; критерії (мотиваційно-спонукальний, інтегративно-синтетичний, рефлексивно-регулюючий) та показники (потреба у творчій самореалізації, прагнення до підвищення освітнього рівня, бажання особистісно-професійного розвитку під час навчання у ВТНЗ, прагнення до самовдосконалення, самоосвіти, задоволеність професійною підготовкою; наявність базових загальноінженерних, інтегрованих психолого-педагогічних та управлінських знань, умінь, навичок; наявність у студентів умінь здійснювати самооцінювання та самоаналіз) оцінювання рівня сформованої готовності у майбутнього фахівця технічного профілю до професійного самовдосконалення і самоуправління; педагогічні умови ефективного впровадження інноваційної системи підготовки й одержання успішних кінцевих результатів - сформованості у студентів готовності до професійного самовдосконалення у вигляді: створення ефективного освітнього середовища, яке надає можливості саморозвитку й самореалізації; здійснення теоретико-методичної підготовки викладачів і студентів до формування готовності до професійного самовдосконалення; забезпечення ефективної стійкої педагогічної взаємодії суб'єктів навчального процесу; мотиваційно-ціннісного забезпечення процесу формування готовності до професійного самовдосконалення, що виникає на основі усталеного інтересу та мотивації; організації особистісно орієнтованої підготовки студентів на основі діяльнісного підходу та інтегрованої структури виробничої діяльності; запровадження інтегрованого підходу щодо вибору форм і методів підготовки у галузі особистісно-професійного розвитку й самовдосконалення; упровадження у процес навчання інтегрованих психолого-педагогічних та управлінських дисциплін, які забезпечують основами знань у сфері особистісно-професійного розвитку і самовдосконалення; проведення педагогічного моніторингу з метою визначення рівня особистісно-професійного розвитку студентів; зміст і методику викладання управлінських і психолого-педагогічних дисциплін на підставі інтеграційного підходу з метою формування готовності до професійного самовдосконалення майбутнього інженера в умовах технічного університету;

подальшого розвитку набувають положення щодо соціально-гуманітарної підготовки випускників ВТНЗ з урахуванням переходу до ступеневого навчання та інтеграції освіти України у світову систему.

Практичне значення одержаних результатів дослідження визначається розробкою і впровадженням навчально-методичного комплексу, що містить: робочі навчальні програми управлінських дисциплін (“Основи управління соціальними системами”, “Управління розвитком соціально-економічних систем”, “Сучасні управлінські технології” для студентів інженерно-технічних спеціальностей) і психолого-педагогічної підготовки (курс “Основи психології та педагогіки” для студентів усіх спеціальностей і курс “Моделювання освітньої та професійної підготовки майбутнього фахівця в умовах технічного університету” для слухачів магістерської програми спеціальності “Педагогіка вищої школи”); положення, навчальні посібники та навчально-методичні рекомендації для студентів інженерних спеціальностей щодо підготовки майбутніх фахівців інженерно-технічного профілю до професійного самовдосконалення у процесі навчання психолого-педагогічних і управлінських дисциплін: (навчальний посібник з управлінської дисципліни “Основи управлінських технологій”, рекомендований МОН України для студентів вищих навчальних закладів; конспект лекцій з дисципліни “Основи психології та педагогіки” для студентів інженерних спеціальностей; наукове видання “Формування готовності майбутнього інженера до професійного самовдосконалення: теорія і практика”, що рекомендовано для самостійної роботи з дисциплін: “Основи управління соціальними системами”, “Управління розвитком соціально-економічних систем”, “Моделювання освітньої та професійної підготовки майбутнього фахівця в умовах технічного університету”, а також може застосовуватися на курсах підвищення кваліфікації викладачів технічних ВНЗ, у післядипломній педагогічній освіті; тестові завдання для проведення поточного контролю знань студентів вищепойменованих управлінських дисциплін, а також для розв'язання типових виробничих завдань, управлінських ситуацій; електронні версії всіх навчально-методичних матеріалів для застосування у процесі дистанційного навчання); технології: особистісно-професійного розвитку фахівця; особистісно-професійного проектування; моніторингу готовності майбутнього інженера до професійного самовдосконалення.

Основні результати роботи впроваджено в практику підготовки майбутніх фахівців у Чорноморському державному університеті імені Петра Могили, м. Миколаїв (довідка № 03/360 від 09.04.09), Національному технічному університеті “Харківський політехнічний інститут” (акт впровадження № 66-01/324-150 від 22.04.09), Херсонському національному технічному університеті (акт впровадження № 159 від 21.05.09), ПВНЗ “Ново-Каховський політехнічний інститут” (акт впровадження № 58/184 від 16.05.09), Одеському національному технічному університеті (акт впровадження від 28.05.09), Донецькому національному технічному університеті (акт впровадження від 12.06.09).

Матеріали дослідження можуть бути використані педагогами, методистами в процесі викладання психолого-педагогічних та управлінських дисциплін у технічних ВНЗ, застосовуватися в підготовці спецкурсів, спецсемінарів, методичних посібників і рекомендацій, при написанні курсових, дипломних, магістерських робіт, застосовуватися на курсах підвищення кваліфікації викладачів технічних ВНЗ, у післядипломній педагогічній освіті.

Достовірність одержаних наукових результатів дослідження забезпечується методологічною і теоретичною обґрунтованістю вихідних положень, використанням комплексу методів дослідження, відповідних до його мети, предмета, об'єкта і завдань дослідження, тривалим терміном (2000-2009 рр.) дослідно-експериментальної роботи; поєднанням якісного та кількісного аналізу експериментального матеріалу, репрезентативністю вибірки і статистичною значущістю одержаних показників; позитивними наслідками впровадження у навчально-виховний процес вищої школи посібників і науково-методичних рекомендацій.

Апробація результатів дослідження. Основні положення і результати дослідження обговорено на 53 наукових, науково-практичних і науково-методичних конференціях різних рівнів, зокрема на 32 міжнародних (Харків-Алушта, 2001-2003, 2008), (Варна, 2009); (Вінниця, 2002, 2004); (Гомель, 2005), (Донецьк, 2009), (Київ, 2000, 2001, 2007); (Львів, 2002, 2004), (Миколаїв, 2008); (Прага, 2004, 2006), (Петрошани, 2004), (Миколаїв - Ялта, 2008, 2009); (Харків, 2000, 2002 - 2009); 6 всеукраїнських (Харків, 2001, 2005, 2007), (Миколаїв, 2002), (Львів, 2007); 2 міжвузівських (Харків,2004, 2008); 4 міжрегіональних (Харків, 2001, 2009), (Миколаїв, 2004); 9 щорічних (Миколаїв, 2001-2009).

Особистий внесок здобувача у наукових статтях, написаних у співавторстві. Автору належать основні концептуальні ідеї, положення щодо підготовки майбутнього інженера до професійного самовдосконалення в умовах технічного університету як цілісного освітнього процесу, спрямованого на системну реалізацію підходів у підвищенні його професійної компетентності, власного інтелекту в самоосвіті, професійних і особистісних якостей; запровадженні інтеграційного підходу щодо вибору форм і методів формування готовності студентів до професійного самовдосконалення, що виникає на основі усталеного інтересу й мотивації і узгоджується із цілями й завданнями освіти, наукова інтерпретація отриманих даних і висновки. У навчальному посібнику “Основи управлінських технологій”, рекомендованому МОН України для впровадження у ВТНЗ, автору належить зміст розділів 1.1-1.3, 3.2-3.4, 8.1-8.3 та додаток 1 (Аналіз проблемних питань і ситуацій).

Публікації. Основні теоретичні положення й висновки дисертації відображено у 101 публікації: 1 монографії (одноосібно), 1 навчальному посібнику (з грифом МОН України, у співавторстві), 4 навчально-методичних працях, 44 статтях (39 одноосібних) у провідних наукових фахових виданнях з педагогічних наук України, затверджених ВАК України та фахових виданнях інших країн, 16 статтях в інших наукових виданнях, 20 статтях у збірниках матеріалів конференцій і 15 тезах у збірниках матеріалів міжнародних, всеукраїнських і міжреґіональних науково-практичних конференцій. Загальний обсяг особистісного внеску становить 56,3 друк.арк.

Дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата технічних наук на тему “Модифікація поверхні скла плівкотвірними розчинами на основі металовмістовних промислових відходів органічних та металургійних виробництв” захищено 1996 року. Матеріали кандидатської дисертації в тексті докторської дисертації не використовувались.

Структура й обсяг дисертації. Дисертація складається із вступу, чотирьох розділів, проміжних і загальних висновків, списку використаних джерел, 14 додатків на 69 сторінках. Робота містить 30 таблиць на 19 сторінках та 26 рисунків на 16 сторінках. Список використаних джерел включає 665 найменувань, з них - 32 іноземними мовами, поданий на 58 сторінках. Загальний обсяг тексту дисертації становить 562 сторінки (представлено у двох томах), обсяг основного тексту - 400 сторінок.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність виконаного дослідження, проаналізовано загальний стан розробки проблеми, визначено об'єкт, предмет, мету, завдання та методологічну основу дослідження, розроблено концепцію та гіпотези дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи, наведено відомості щодо апробації та впровадження результатів дослідження, показано особистий внесок здобувача.

У першому розділі - “Теоретичні основи підготовки майбутніх інженерів у вищому технічному навчальному закладі” - проаналізовано тенденції суспільного розвитку й нові орієнтири вищої технічної освіти; обґрунтовано вимоги до професійної діяльності сучасного інженера; розглянуто сучасний стан підготовки майбутнього інженера до професійної діяльності; проаналізовано вимоги до професійної підготовки майбутнього інженера в міжнародному освітньому середовищі; розглянуто сучасні моделі професійної підготовки майбутнього інженера в країнах Європейського Союз; проаналізовано нормативне й методичне забезпечення професійної підготовки майбутнього інженера у вищих навчальних закладах освіти Російської Федерації.

Загальний аналіз опрацьованих літературних джерел показав, що відповідно до ефективної моделі сучасної освіти одержання високого рівня професійної підготовки не виключає, а, навпаки, сприяє розвитку особистісних якостей тих, кого навчають. Ефективність навчання значною мірою залежить від того, наскільки мотиваційна сфера студентів підкріплює сам освітній процес. Життєвий успіх вимірюється не тільки високим рівнем прибутків, але й визнанням, повагою з боку оточуючих, високим статусом у суспільстві, внутрішньою переконаністю в реалізації свого власного творчого потенціалу. До цього додається необхідність створення гнучких систем навчання, що активно реагують на зміни у виробничій, науковій і соціальній сферах.

Установлено, що сьогодні розуміння структури професійної діяльності інженера не може вважатися однозначним і тому не отримало належного відображення в існуючій системі його фахової підготовки у навчальних закладах вищої технічної школи. Хоча цілком зрозуміло, що розробка цих проблем набуває великого значення для інформаційного психолого-педагогічного забезпечення практики управління фаховим самовизначенням, фаховою підготовкою, вихованням і самовдосконаленням майбутніх інженерів-професіоналів. Сучасного інженера потрібно розглядати як фахівця, для системи знань і вмінь якого характерна цілісність у розумінні проблем - на фактологічному, теоретичному й рефлексивному рівнях. Фактологічний рівень пов'язаний зі знанням і вмінням орієнтуватися в усій емпіричній базі своєї професії, теоретичний - зі знанням принципів функціонування об'єкта, а рефлексивний - із розумінням походження цих принципів, володінням методологією пізнання й конструювання.

Показано інтегративний характер професійної інженерної діяльності. Розкрито класичні види діяльності - проектно-конструкторська, технологічна, організаційно-управлінська, науково-дослідна, а також наведено й обґрунтовано інноваційні види діяльності інженера - інформаційно-аналітична, інформаційно-технічна, діагностична, маркетингова, промоутерська, сервісна, менеджмент якості. Доведено, що в реальних умовах сучасної виробничої діяльності інженерові доводиться вирішувати завдання з високим ступенем невизначеності й ризику, завдання як з відсутніми, так і з надлишковими даними. Їхнє рішення припускає наявність не просто творчих засад, а досить розвинених навичок творчої діяльності. Сучасний етап розвитку інженерної діяльності характеризується системним підходом у вирішенні складних науково-технічних завдань, звертанням до комплексу соціальних, гуманітарних, природних і технічних дисциплін. Особливого значення набуває соціотехнічне проектування, що пов'язане з людською діяльністю, її соціальним і психологічним аспектами.

Вивчення стану підготовки інженерних кадрів у вітчизняних ВТНЗ дозволяє зробити висновки, що вона відбувається за освітньо-кваліфікаційними рівнями (“бакалавр” та “магістр”) і намагається враховувати зміни в розвитку продуктивних сил, у перебудові соціально-економічного та соціально-політичного устрою суспільства. Запроваджується кредитно-модульна система. Домінантами у підготовці інженерів у вітчизняних ВТНЗ виступають заходи щодо сприяння мобільності студентів у процесі здобуття освіти; збереження та покращення фундаментальної підготовки; зближення процесів навчання та наукових досліджень; зменшення обсягу аудиторного навантаження студента; підвищення ролі й обсягу самостійної роботи студентів; обмеження кількості навчальних дисциплін у семестрі. Проте ще мають місце певні недоліки і суперечності у процесі формування сучасних інженерів, що потребують подолання.

Практика організації професійної освіти США показала, що вона: 1) тісно і нерозривно поєднана з практикою життя і виробництва, максимально оперативно намагається задовольняти їх вимоги і потреби; 2) спрямована на всебічний розвиток кожної особистості з метою підготовки людини до корисної праці; 3) період навчання, хоча і окреслений певним часом, визначається рівнем підготовленості майбутнього фахівця до виконання ним професійних обов'язків; 4) значне місце у системі професійного навчання посідає індивідуальна робота студентів з викладачем; 5) зорієнтована на постійне оновлення і зміни, які диктує сучасний науково-технічний прогрес. Потрібно зазначити, що в США оперативно вивчають і оцінюють як стан нинішньої освіти та її ефективність, так й спроби своєчасно корегувати упущення.

Визначено особливості професійної підготовки майбутніх інженерів за моделями на прикладі низки країн Європейського Союзу (Велика Британія, Латвія, Німеччина, Нідерланди, Польща, Франція, Фінляндія, Чехія тощо), відмінності яких виступають у структурно-логічній схемі психолого-педагогічної та предметної підготовки за бакалаврськими і магістерськими програмами.

Узагальнення результатів наукового пошуку дало підстави визначити вимоги, що висуваються для сучасних інженерів, який називають евростандартом, тобто набором якостей і властивостей, яким надається особливе значення при підготовці інженерів у країнах Європейського співтовариства. У зарубіжній педагогіці вони дістали назву “ключові кваліфікації”. Серед основних названо такі вимоги: комунікативність, відповідальність, рефлексія, здатність до співробітництва, професійна самостійність, здатність до саморозвитку, ініціативність, наднормативна професійна активність тощо. Творча самостійність, таким чином, входить до складу ключових кваліфікацій як базова основа.

Аналіз наукових праць дослідників питань вищої школи РФ (Б. Мішин, В. Мануйло, А. Слєпухін, Л. Костюченко, М. Лещенко, А. Чучалін, О. Боєв, Т. Чинаєва та ін.) дозволяє зробити припущення, що необхідно підсилити інноваційний складник інженерної освіти, спрямований на формування у фахівця комплексу компетенцій, що містить: проблемно-орієнтовані фундаментальні й технічні знання, уміння аналізувати й вирішувати завдання з використанням міждисциплінарного підходу, володіння методами проектного менеджменту, готовність до комунікацій і командної роботи. Потрібно вдосконалити багаторівневу структуру підготовки фахівців у галузі техніки й технологій у Росії: зберегти підготовку бакалаврів і магістрів технічних наук. Дотепер у навчальних планах у вищій школі РФ спостерігається сувора послідовність вивчення дисциплін по семестрах протягом навчального року. Синхронна організація навчального процесу є зручною для ВНЗ, але вона не надає свободи студентові у формуванні його особистої освітньої траєкторії (проте у практиці вищої школи РФ є наукові дослідження - “Формування індивідуальної траєкторії професійного розвитку майбутніх соціальних педагогів” (Т. Макаренко, 2006); “Саморозвиток особистості студента немовного ВНЗ в умовах комп'ютеризованого навчання” (І. Артем'єв, 2006); “Організація самоосвіти студентів економічного ВНЗ” (Е. Мирошніченко, 1998), “Педагогічні умови формування психологічної готовності студентів технічного ВНЗ до професійної діяльності” (С. Моторна, 1997) та ін., але ще існують питання, які потребують розв'язання з метою підвищення якості підготовки фахівців.

Наприкінці розділу зроблено висновки, що проблема особистісного і професійного розвитку й самовдосконалення майбутніх інженерів усвідомлюється вищою технічною школою всього світового товариства, вже є певні здобутки у формуванні сучасних інженерів мобільними фахівцями на ринку праці, які відповідають вимогам європейського стандарту, відбувається пошук шляхів подальшого її розв'язання. Оскільки професійна діяльність має динамічний характер, підготовка спеціаліста повинна мати проблемну спрямованість, що включає вміння передбачати, бути підготовленими до будь-яких змін, доносити свої ідеї до інших. У професійному становленні студент має реалізувати свої можливості з обраної галузі діяльності, оволодіти прагненням до професійного зростання, тобто стає конкурентоздатним.

У другому розділі - “Теоретико-методологічне обґрунтування професійного самовдосконалення майбутнього інженера у вищому технічному навчальному закладі” - здійснено конкретизацію й обґрунтування важливих дефініцій, пов'язаних із професійним самовдосконаленням майбутнього інженера; розглянуто методологічні підходи дослідження проблеми підготовки майбутнього інженера до професійного самовдосконалення; подано всебічне теоретичне обґрунтування мети і змісту компонентів системи підготовки студентів ВТНЗ до професійного самовдосконалення; схарактеризовано критерії, показники й рівні сформованості у студентів готовності до професійного самовдосконалення.

Аналіз теоретико-гносеологічних знань (С. Гончаренко, Р. Гуревич, В.Гриньова, І. Зязюн, В. Кремень, О. Клепиков, І. Кучерявий, В. Лозовий, Л. Нечепоренко, С. Пазиніч, О. Пєхота, Л. Рибалка, О. Романовський, О. Чаплигін, Г. Чернявська та ін.) свідчить, що: професійний саморозвиток є інтегративним творчим процесом свідомого особистісного становлення, в результаті якого відбувається формування мотиваційної, когнітивної, ціннісної та діяльнісної сфери фахівця; професійно-особистісний саморозвиток здійснюється за допомогою механізмів самопізнання, самоорганізації, самоосвіти, самооцінки, саморегуляції, як прагнення до самоактуалізації на основі розвитку професійного мислення, реалізації творчого потенціалу, різноманітних форм дослідницької діяльності та інших способів інтенсифікації цього процесу; самовдосконалення є найважливішим шляхом формування себе не тільки як професіонала, а перш за все як особистості, розвитку своїх здібностей, набуття знань і вмінь.

За результатами опрацювання наукових джерел виокремлено парадигмальні та концептуальні ідеї, що розкривають сутність сучасної підготовки майбутнього інженера до професійного самовдосконалення у вищих технічних навчальних закладах.

Аксіологічний підхід розглядається в контексті задоволення професійних потреб майбутнього інженера, усвідомлення ним цінностей (загальнолюдських і професійної діяльності), формування в нього аксіологічної культури. Акмеологічний підхід спрямовується на дослідження чинників, умов, критеріїв якості професійної підготовки майбутніх інженерів технічного профілю у вищих технічних навчальних закладах, обґрунтування чинників, що мотивують особу на особистісно-професійний розвиток і самовдосконалення. Особистісно- діяльнісний підхід у дослідженні спрямований на аналіз функціонально-компонентного складу професійної інженерної діяльності та виокремлення функцій сучасного інженера з погляду результатів професійної підготовки у вищому технічному навчальному закладі. Синергетичний підхід виступає для майбутнього інженера підґрунтям цілісного сприйняття й усвідомлення світу, формування в нього синергетичних уявлень про відкритість світу, цілісність і взаємопов'язаність людини, природи і суспільства. Системний підхід у дослідженні спрямований на управління педагогічним процесом, який передбачає науково обґрунтований вибір і здійснення найкращого за даних умов варіанта завдань, змісту й технологій навчання і виховання з позицій критеріїв оптимальності. Компетентнісний підхід розглядається в дослідженні у площині формування у майбутнього інженера певних компетенцій, що сприяють його швидкій адаптації на ринку праці, успішному розв'язанню життєвих, особистісних, професійних завдань для самовизначення, саморозвитку й самореалізації.