Теоретико-методичні засади виховання культури особистісного самоствердження в ранньому юнацькому віці

Размещено на http://allbest.ru

Інститут проблем виховання НАПН України

УДК 371.135:008 - 053.67

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора педагогічних наук

Теоретико-методичні засади виховання культури особистісного самоствердження в ранньому юнацькому віці

13.00.07 - теорія та методика виховання

Безкоровайна Ольга Володимирівна

Київ - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Рівненському державному гуманітарному університеті, м.Рівне, Міністерство освіти і науки України.

Науковий консультант - доктор психологічних наук, професор, дійсний член НАПН України Бех Іван Дмитрович, Інститут проблем виховання НАПН України, директор.

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор, дійсний член НАПН України Зязюн Іван Андрійович, Інститут педагогічної освіти і освіти дорослих НАПН України, директор;

доктор педагогічних наук, професор Грязнов Ігор Олександрович, Національна академія Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького; начальник докторантури

доктор педагогічних наук, професор Сущенко Андрій Віталійович, Класичний приватний університет м.Запоріжжя, завідувач кафедри управління навчальним закладом та педагогіки вищої школи.

Захист відбудеться “26” травня 2010 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.454.01 в Інституті проблем виховання НАПН України за адресою: 04060, м. Київ, вул. М. Берлинського, 9.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій частині Інституту проблем виховання НАПН України (04060, м. Київ, вул. М. Берлинського, 9).

Автореферат розісланий “24” квітня 2010 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Л.М.Масол

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження зумовлена фундаментальними змінами в житті людського співтовариства, які відбуваються на сучасному етапі розвитку суспільства і стосуються життєво важливих інтересів всього людства і кожного індивіда. В останні роки ідея про визначну роль активності особистості у власному розвитку стала в педагогіці загальновизнаною. Сьогодні на перший план висуваються проблеми виховання культури особистісного самоствердження, толерантності та взаєморозуміння, залучення учнівської молоді до різних форм соціально-ціннісної діяльності, з урахуванням їхніх вікових та індивідуальних особливостей відповідно до інтересів та морально-духовних потреб. Розбудова системи освіти, її докорінне реформування мають стати основою відтворення інтелектуального, духовного потенціалу народу, виходу вітчизняної науки, техніки і культури на світовий рівень, національного відродження, становлення державності та демократизації суспільства в Україні.

В умовах модернізації системи освіти визначено нові стратегічні цілі й тенденції прискореного, випереджального розвитку освіти і науки, оновлення змісту навчання і виховання. У Національній доктрині розвитку освіти України у ХХI столітті її головною метою визначено створення умов для особистісного розвитку, самоствердження і творчої самореалізації кожного громадянина України; формування покоління, здатного навчатися впродовж життя, створювати й розвивати цінності громадянського суспільства; сприяти консолідації української нації в ім'я конкурентоспроможної і процвітаючої держави.

Формування особистості в нерозривній єдності із зростанням соціальної значущості її творчого потенціалу надають особливої гостроти й актуальності питанню природи виховання культури особистісного самоствердження. Особливу значущість самоствердження старшокласників набуває зараз, у період глибоких соціальних змін і перетворень в українському демократичному суспільстві, що тягне за собою втрату людиною почуття стабільності, віри у власні сили, дезорієнтацію.

У зв'язку з цим розв'язання дослідницької проблеми є винятково актуальним. Це випливає із теоретичного уявлення про її сутність та зміст і розглядається як створення відповідних умов для самостійної реалізації особистістю своїх потенційних задатків, природних можливостей, її суб'єктно-діяльнісна сторона, “внутрішня активність людського індивіда”.

Проблема виховання культури особистісного самоствердження в науковій літературі виступає в низці основних її складових: природної потреби (С.Березін, Ю.Ган, С.Кавєрін, О.Леонтьєв, А.Маслоу, М.Цибра); мотиву (А.Адлер, І. Кузьмінков, М.Матюхіна, А.Розов та ін); спрямованості (Л.Божович, М.Неймарк, А.Осницький); суб'єктності (К.Абульханова-Славська, Л.Божович, О.Леонтьєв, С.Рубінштейн, В.Петровський), значущості (М.Добринін), “внутрішньої позиції” (Б.Ананьєв, І.Кон, О.Ухтомський), “системи відносин” (В.М'ясищев), самовизначення (Д.Леонтьєв, В.Сафін та ін); поведінково-вчинкового акту (Р.Альберті, Т.Кириленко, В.Роменець, Л.Петровська, В.Татенко, Т.Титаренко, М.Еммонс).

Дослідження проблеми виховання культури особистісного самоствердження в учнівської молоді грунтується на концептуальних положеннях сучасної теорії виховання (І.Бех, Є.Бондаревська, В.Вернадський, В.Демиденко, Т.Дем'янюк, О.Кононко, О.Корсаков, В.Оржеховська, О.Подмазін, Г.Селевко, В.Сєріков, М.Сметанський, Ю.Сокольніков, О.Сухомлинська).

Проблема виховання культури особистісного самоствердження в ранньому юнацькому віці в загальноосвітній школі, попри її важливість і актуальність, розроблена недостатньо. Вона розглядалася лише частково в ході визначення окремих особистісних якостей, причин девіантної поведінки, але частіше за все у зв'язку з дослідженням самореалізації, де, як правило, ці поняття вживалися як ідентичні.

Найбільші труднощі в сучасній соціальній ситуації переживає молодь, яка перебуває на порозі життєвого самовизначення, пошуку сфер свого утвердження і людського затребування. Відсутність орієнтирів робить процес її самоствердження стихійним, неорганізованим, непродуманим, що є проблемою як для самих старших школярів, так і для суспільства загалом. Хоча в дійсності старший шкільний вік є сенситивним для вирішення завдань, котрі зв'язані із самоствердженням особистості, адже у цьому віці воно стає життєвою необхідністю, що виражається в прагненні не лише знайти сферу самоствердження, але й зайняти певну позицію.

У зв'язку з цим особистісно орієнтований підхід актуалізує завдання побудови нових освітніх технологій, здатних ініціювати процес виховання культури особистісного самоствердження, націлених на сприяння розкриттю можливостей школяра в усіх його проявах.

Однак, при традиційній системі навчання і виховання, яка залишається на сьогоднішній день, прагнення старшокласника до самоствердження повною мірою не задовольняється. Технології навчання і виховання, котрі використовуються сьогодні в школі значною частиною педагогів, надто мало орієнтовані на актуалізацію особистісних можливостей учнів і формування в них потреби і готовності до культури особистісного самоствердження в пізнавальній діяльності. І, як наслідок, багато випускників не здатні до самостійного вирішення життєвих проблем, не готові стверджуватися особистісно, професійно, духовно, культурно.

Виходячи із зазначеного необхідність наукового дослідження визначається суперечностями між:

- сучасними вимогами до загальноосвітньої практики і недостатньою розробленістю теоретичних і практичних положень досліджуваної проблеми;

- рівнем професійного досвіду, знаннями вчителів і існуючими засобами реалізації дослідницької проблеми;

- об'єктивними запитами суспільства, з одного боку, і реально функціонуючою освітньою системою, яка технологічно не забезпечує цей процес, з другого;

- нормативною заданістю освітнього процесу і особистісними потребами школяра.

Актуальність теми і вказані суперечності обумовили проблему пошуку шляхів і засобів модернізації освітнього процесу, підсилення його спрямованості на самоствердження особистості раннього юнацького віку, розроблення активних форм і методів соціально-ціннісної діяльності, реалізації концептуальної моделі виховання культури особистісного самоствердження старшокласників у нових соціально-економічних умовах.

Актуальність проблеми, врахування аспектів недостатньої теоретичної та практичної розробки, а також необхідність у наданні їй системного, особистісно орієнтованого гуманістичного спрямування зумовило вибір теми дослідження: “Теоретико-методичні засади виховання культури особистісного самоствердження в ранньому юнацькому віці”.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження (державний реєстраційний номер 0106U000880) була складовою теми кафедри вікової та педагогічної психології Рівненського державного гуманітарного університету “Феноменологія морального розвитку особистості: детермінація, механізми, генезис” (державний реєстраційний номер 0106B000636) та виконана при розробці науково-методичної проблемної теми “Створення умов для розвитку і самореалізації особистості як громадянина України шляхом вироблення інноваційних підходів в управлінні освітою та здійснення навчально-виховного процесу” (наказ № 545 від 07.10.2008). Тему дисертації затверджено вченою радою Рівненського державного гуманітарного університету (протокол № 7 від 28.01. 2005 р.) та узгоджено в Раді з координації наукових досліджень в галузі педагогіки та психології АПН України (протокол № 8 від 25.10.2005 р.).

Мета дослідження: теоретично обґрунтувати та експериментально перевірити концептуальну модель та розробити технологію виховання культури особистісного самоствердження в ранньому юнацькому віці.

Концепція дослідження полягає у наданні процесу виховання культури особистісного самоствердження учнів раннього юнацького віку гуманістичного особистісно орієнтованого, практичного спрямування з метою забезпечення організаційно-педагогічних умов для самоствердження особистості, здатної до різнобічного розвитку, удосконалення, самоосвіти, реалізації своїх індивідуальних задатків та здібностей.

Вихідними положеннями в розробці концептуальної моделі виховання культури особистісного самоствердження в ранньому юнацькому віці стали:

- особистість дитини та її інтереси перебувають у центрі освітнього процесу, в результаті цього він набуває статусу дитиноцентризму;

- цілі навчання і виховання проектуються спільно учнями, батьками, учителями;

- учень виступає суб'єктом свого розвитку; розкриття його особистісного потенціалу залежить від активної життєвої позиції, від тих цілей, які він ставить перед собою; це не тільки наслідки його власного таланту і здібностей, а й усі можливі успіхи, які учень опредметнює в процесі діяльності;

- процес самоствердження здійснюється завжди в певній, конкретній діяльності, завдання ж вчителя полягає в тому, що він повинен допомогти кожному учневі побудувати свій вектор самоствердження;

- культура особистісного самоствердження в процесі вибору ролі успішної особистості, реалізації власних потенцій починається там, де є орієнтація на іншу людину.

В основу побудови системи виховання культури особистісного самоствердження в ранньому юнацькому віці покладено єдність складових категоріальних компонентів системи “індивід - індивідуальність - суб'єкт - особистість”, філософсько-культурологічні та психолого-педагогічні концептуальні підходи, які передбачають створення цілісного виховного процесу, що відповідає сучасним соціально-світоглядним реаліям і психолого-педагогічним вимогам. Розробка активних форм, методів та засобів реалізації змісту виховання культури особистісного самоствердження в ранньому юнацькому віці в сукупності має забезпечити ефективність розробленої технології виховання культури особистісного самоствердження старшокласників.

Створена концептуальна модель є теоретичним підгрунтям для розробки власне технології виховання культури особистісного самоствердження в умовах соціально-ціннісної діяльності в ранньому юнацькому віці.

Реалізація концепції спрямовується на якісне забезпечення цілей, можливостей, сфер, засобів набуття збагачених і внутрішніх позицій самоствердження старшокласників, з урахуванням їхніх вікових особливостей, специфіки соціально-ціннісної діяльності, визначених та експериментально перевірених організаційно-педагогічних умов, типів, та рівнів сформованості культури особистісного самоствердження школярів, оптимальних моделей взаємодії у системі “учитель-учень” та “учень-учень”, подальшого розвитку теоретико-методологічного та програмно-методичного забезпечення виховного процесу в школі.

Основні положення концепції втілені в гіпотезі дослідження, згідно з якими виховання культури особистісного самоствердження старшокласників буде успішним якщо:

- в основу буде покладено пріоритетні виховні впливи обґрунтовані в концепції виховання культури самоствердження старшокласників, реалізація якої забезпечуватиме формування особистості, здатної до позитивної самозміни;

- спиратиметься на особистісно орієнтовані технології виховання у старшокласників гуманістичних цінностей, способів поведінки, детермінованих внутрішньою позицією самоствердження;

- забезпечуватиметься стабільне зростання рівня вихованості культури особистого самоствердження учнів в умовах соціально-ціннісної діяльності;

- розроблено відповідне програмно-методичне забезпечення, активні форми і методи виховання культури особистісного самоствердження старшокласників.

Відповідно до об'єкта, предмета, концепції та гіпотези для досягнення мети дослідження були визначені такі взаємопов'язані завдання:

1. Проаналізувати стан розробки проблеми у філософсько-культурологічній, психолого-педагогічній літературі, визначити сутність та зміст поняття “культура особистісного самоствердження” в ранньому юнацькому віці.

2. Розробити та експериментально перевірити концептуальну модель виховання культури особистісного самоствердження в ранньому юнацькому віці.

3. Обґрунтувати критерії та показники вихованості культури особистісного самоствердження в учнів старших класів загальноосвітньої школи.

4. Виявити рівні сформованості культури особистісного самоствердження в ранньому юнацькому віці.

5. Теоретично обґрунтувати, розробити та впровадити технологію виховання культури особистісного самоствердження старшокласників в соціально-ціннісній діяльності.

6. Виявити та схарактеризувати організаційно-педагогічні умови, що сприяють підвищенню ефективності виховання культури особистісного самоствердження в ранньому юнацькому віці.

7. Розробити програмно-методичне забезпечення виховання культури особистісного самоствердження старшокласників.

Об'єкт дослідження - виховання культури особистісного самоствердження в ранньому юнацькому віці в умовах соціально-ціннісної діяльності.

Предметом дослідження є теоретико-методичні засади виховання культури самоствердження особистості раннього юнацького віку.

Методологічними засадами дослідження є концепції особистісно орієнтованого виховання, котрі розкривають залежність розвитку особистості від міри її власної активності, положення теорії самоствердження і “Я” концепції; принципи детермінізму; діяльнісного опосередкування, гуманізації освіти.

Теоретичну основу дослідження складають філософські концепції самоствердження людини (Песталоцці, А.Дістерверг, Г.Сковорода, Д.Леонтьєв, М.Цибра, Е.Фромм); теорії самоствердження особистості (А.Адлер, М.Архангельський, Л.Виготський, К.Левін, О.Леонтьєв, А.Маслоу, Е.Нікітін, К.Платонов, К.Роджерс, Н.Харламенкова); загальнопсихологічні теорії діяльності і активності (К.Абульханова-Славська, Б.Ананьєв, Л.Анцифєрова, Г.Балл, Л.Божович, П.Блонський, Є.Вахрамов, Г.Костюк, В.Маралов, С.Рубінштейн, В.Сітаров, Б.Сосновський); особистісно-діяльнісні і особистісно орієнтовані підходи в педагогіці і психології (І.Бех, І.Бєлкін, О.Бондаревська, О.Газман, О.Главінська, Т.Дем'янюк, В.Сєріков, І.Якіманська); концепції існуючих освітніх парадигм (Ш.Амонашвілі, О.Бондаревська, О.Газман, М.Красовицький, В.Сєріков, Н.Тализіна, Г.Щедровицький); теорії педагогічних технологій (В.Беспалько, Д.Ельконін, І.Зязюн, С.Карпенчук, О.Киричук, У.Крейн, В.Оржеховська, С.Пальчевський, О.Савченко, Г.Селевко, О.Сухомлинська).

Для розв'язання поставлених завдань з метою перевірки гіпотези застосовувалися такі методи дослідження, які взаємодоповнювали один одного та забезпечували можливість комплексного пізнання предмета дослідження:

- теоретичні - аналіз та синтез джерел з досліджуваної проблеми шляхом вивчення філософсько-культурологічної, психологічної, педагогічної, методичної літератури, нормативно-правової документації, навчальних програм, підручників і навчальних посібників; вивчення, аналіз та узагальнення досвіду освіти й виховання школярів; аналіз освітніх парадигм з метою визначення стану і теоретичного обґрунтування проблеми виховання культури особистісного самоствердження в ранньому юнацькому віці;

- емпіричні - діагностичні (індивідуальні та колективні бесіди, анкетування, інтерв'ювання, тестування, аналіз продуктів діяльності) для визначення рівнів сформованості культури особистісного самоствердження в ранньому юнацькому віці; обсерваційні (включене та опосередковане спостереження); педагогічний експеримент (констатувальний, формувальний та контрольний) для перевірки ефективності концептуальної моделі; статистична обробка результатів педагогічного експерименту для підтвердження достовірності гіпотези дослідження.

Дослідно-експериментальна база дослідження. Дослідження за темою дисертації проводилося поетапно на базі загальноосвітніх шкіл м. Рівне: НВК №2, ЗОШ №4, НВК №12, 13, 15, 18, 20, 23, НВК “Школа I-III ступенів - гімназія” м.Острога, Бабинської загальноосвітньої школи I-III ступенів, Млинівської районної гімназії Рівненської області, загальноосвітньої школи №6 I-III ступенів м.Ізмаїл Одеської області, загальноосвітньої школи №37 I-III ступенів м.Сімферополя АР Крим, Октябрської загальноосвітньої школи № 3 імені І.Гаспринського I-III ступенів Красногвардійского району АР Крим.

Всього у різних видах експерименту взяли участь 1500 учнів, 365 вчителів і 80 керівників загальноосвітніх навчальних закладів.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у визначенні й обґрунтуванні теоретико-методичних засад виховання культури особистісного самоствердження у ранньому юнацькому віці в освітньому процесі сучасного загальноосвітнього навчального закладу.

Уперше: визначено сутність і зміст поняття “культура особистісного самоствердження” як процес свідомого, активного практичного перетворення ситуацій, які складають змістову основу різних сфер життєдіяльності школяра в результаті чого він досягає успіху, підтримує відповідний статус в колективі, відстоює свою значущість перед іншими однолітками, реалізує свій індивідуальний життєвий шлях; розроблено концептуальну модель, яка охоплює когнітивний, мотиваційний, діяльнісно-перетворювальний елементи позиції самоствердження; розроблено вектор особистісного самоствердження; визначено критерії й показники, які забезпечили можливість з'ясувати рівні сформованості культури особистісного самоствердження в ранньому юнацькому віці.

Подальшого розвитку набуло вирішення проблеми комплексного підходу до виховної роботи в загальноосвітній школі як творчого процесу, що сприяє становленню культури особистісного самоствердження в ранньому юнацькому віці.

Удосконалено зміст, форми і методи виховання культури особистісного самоствердження старшокласників у роботі загальноосвітнього навчального закладу.

Теоретичне значення дослідження полягає в тому, що: розроблено зміст і структуру процесу виховання культури особистісного самоствердження в ранньому юнацькому віці; класифіковано типи культури особистісного самоствердження (непродуктивні, потенційні, продуктивні); виокремлено організаційно-педагогічні умови, які сприяють ефективності виховання культури особистісного самоствердження в ранньому юнацькому віці: створення культурного поля навчального закладу, позитивного мікроклімату в колективі, що забезпечує самоствердження кожного вихованця та підвищення його соціально статусу в середовищі ровесників (задоволення потреби у визнанні, повазі, підтримці, захищеності); розвиток в учнів ціннісного ставлення до культури особистісного самоствердження; організація пізнавальної, особистісно значущої соціально-ціннісної діяльності, яка забезпечує усвідомлення цілей, можливостей, сфер, засобів, набуття позиції самоствердження старшокласників, застосування у виховній діяльності новітніх технологій; систематичне діагностування та корекція рівнів вихованості культури особистісного самоствердження в школярів, забезпечення правильності життєвого вибору; формування оптимальної взаємодії у системі “учитель-учень” та “учень-учень”; активної діяльності органів учнівського самоврядування; програмно-методичне забезпечення виховного процесу в школі.

Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає у реалізації розробленого комплексу діагностичних методик з дослідження позицій самоствердження; упровадженні в навчально-виховний процес авторської технології, яка включає сукупність традиційних та інноваційних форм і методів виховання на основі особистісно орієнтованого підходу; встановлення стосунків співпраці; створення ситуацій успіху з опорою на самостійність і творчий спосіб роботи школярів; розроблено та впроваджено програмно-методичне забезпечення: виховну програму “Від самоствердження до самореалізації”; тематичну програму та зміст факультативного курсу “Людина в суспільстві”; методичні рекомендації щодо застосування інтерактивних форм виховної роботи - тренінгів, відеотехнологій, проблемно-дискусійних і ділових ігор, проектної діяльності; програму і план занять “Майстерня самоствердження”, яка виступає засобом реалізації здатності особистості до самозміни.

Запропонована автором технологія може бути застосована як в освітній практиці середньої школи при створенні та реалізації інноваційних програм розвитку особистості старшого шкільного віку, так і в системі перепідготовки й підвищення кваліфікації педагогів. Основні положення наукового дослідження можуть бути використані в роботі вчителів, шкільних психологів в процесі організації діяльності з орієнтації старших школярів на позицію самоствердження; при підготовці практичних психологів і соціальних педагогів у вищих навчальних закладах; тематичних факультативних курсів, програм, методичних розробок, посібників для викладачів, студентів, наукових працівників.

Упровадження результатів дослідження. Результати виконаного дослідження впроваджено в навчально-виховний процес загальноосвітніх шкіл м.Рівне: НВК №2, НВК №12, 13, 15, 18, 20, 23 м.Рівне (акт про впровадження результатів дослідження № 426 від 14.10.09 р., виданий Управлінням освіти Рівненської міської ради); НВК “Школа I-III ступенів - гімназія” м.Острога, Бабинської загальноосвітньої школи I-III ступенів, Млинівської районної гімназії Рівненської області (акт про впровадження № 2842 - 07/01 від 15.10. 09 р., виданий Управлінням освіти і науки Рівненської облдержадміністрації); загальноосвітньої школи №6 I-III ступенів м.Ізмаїл Одеської області (акт про впровадження № 420 від 23.10.09 р.); загальноосвітньої школи №37 I-III ступенів м.Сімферополя АР Крим (акт про впровадження № 159 від 19.10. 09 р.); Октябрської загальноосвітньої школи № 3 імені І.Гаспринського I-III ступенів Красногвардійского району АР Крим (акт про впровадження № 76-А від 19.10.09).

Апробація результатів дисертаційного дослідження здійснювалася на: міжнародних науково-практичних конференціях: “Педагогіка вищої школи: методологія, теорія, технології” (Рівне, 2007); “Толерантність як соціогуманітарна проблема сучасності” (Житомир, 2007); “Молодіжна політика: проблеми і перспективи” (Дрогобич, 2007, 2008); “Спадщина А.С.Макаренка і педагогічні пріоритети сучасності” (Полтава, 2008); всеукраїнській науково-пошуковій конференції: “Моделі компетентного випускника 12-річної школи: сутність, пріоритети, пошук відповідей на виклики XXI століття” (Донецьк, 2007); всеукраїнських науково-практичних конференціях: “Культурно-ціннісні витоки сучасного виховання особистості” (Київ, 2006); “Духовно-творчий потенціал студентської молоді: психолого-педагогічні проблеми формування та реалізації” (Рівне, 2006); “Особистість XXI століття: проблеми виховання та шляхи їх вирішення” (Київ, 2007); “Соціально-педагогічні засади виховання морально гармонійної особистості” (Київ, 2008); “Творча особистість учителя: проблеми теорії і практики” (Київ, 2007); “Проблеми освіти в суспільстві ноосферної епохи” (Освіта сталого розвитку) (Київ, 2007); “Обдаровані діти - інтелектуальний потенціал держави” (Київ, 2008); “Психосоціальний розвиток особистості: формування життєвих перспектив” (Рівне, 2007); “Стан духовної культури особистості в умовах розгортання глобалізаційних процесів”, “Культура XXI століття стан, проблеми, перспективи” (Рівне, 2007, 2008); “Педагогічне мислення в контексті теоретико-методичної спадщини А.С.Макаренка і сучасної педагогіки” (Рівне, 2008); “Формирование педагогической культуры студентов в системе высшего образования Украины” (Ялта, 2008); “Шляхи гармонізації знань і якостей особистості в професійній підготовці майбутнього вчителя” (Кривий Ріг, 2009); XIV Всеукраїнських педагогічних читаннях: “Василь Сухомлинський у діалозі з сучасністю: виховання громадянина” (Слов'янськ, 2007); XVI сесії Університету Культури Миру “Самореалізація особистості в умовах сучасного виховання: досвід, проблеми, перспективи” (Рівне, 2008); всеукраїнському науково-практичному семінарі: “Педагогічна майстерність керівника освітнього закладу: теорія і практика” (Полтава, 2007); січневих педагогічних читаннях: “Гармонізація культурно-освітнього середовища як педагогічна проблема”, “Педагогічна наука та освіта: проблеми й перспективи” (Сімферополь, 2008, 2009); регіональних науково-практичних конференціях: “Феномен ідентичності: зміст, структура та механізми формування” (Рівне, 2008).

Хід та результати дослідження на різних його етапах обговорювались і були схвалені на: засіданнях кафедр теорії і методики виховання, загальної і соціальної педагогіки та акмеології (2005-2009); вченій раді, звітних науково-практичних конференціях Рівненського державного гуманітарного університету (2006-2009); лабораторії інноваційних технологій Інституту педагогіки АПН України (Київ, 2008); засіданнях колегії управління освіти, педагогічних радах, методичних об'єднаннях, семінарах заступників директорів з виховної роботи, класних керівників, шкільних психологів та соціальних педагогів загальноосвітніх шкіл м.Рівне та Рівненської області.

Кандидатська дисертація “Виховання підлітків на ідеях миру в позакласній роботі” за спеціальністю 13.00.01 - теорія та історія педагогіки захищена в 1997 році в Київському державному університеті культури і мистецтв. Матеріали кандидатської дисертації у тексті докторської дисертації не використовувалися.

Публікації. Основний зміст та результати дисертаційного дослідження опубліковано у 48 одноосібних наукових працях: 1 монографії, методичному посібнику, 27 статтях у фахових виданнях, 4 статтях у збірках наукових праць, 14 у збірках матеріалів і тез конференцій.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків з кожного розділів, загальних висновків, додатків на 92 сторінках, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації складає 460 сторінок, із них 350 сторінок основного тексту. У списку використаних джерел подано 346 найменувань на 28 сторінках. Робота містить 32 таблиці, 12 рисунків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми, визначено об'єкт, предмет, мету, концепцію дослідження, сформульовано гіпотезу та основні завдання, викладено методологічні та теоретичні основи, охарактеризовано методи дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичну і практичну значущість одержаних результатів, висвітлено впровадження та апробацію результатів експериментального дослідження.

У першому розділі - “Теоретико-методологічні підходи до проблеми виховання культури особистісного самоствердження” - проаналізовано стан теоретичної розробки проблеми в контексті філософсько-культурологічного, психологічного та педагогічного аспектів.

Методологічно дослідницька проблема розуміється нами як визначення й утвердження учнем власної життєвої позиції, що ґрунтується на безумовному прийнятті унікальності кожної людини як найвищої цінності з огляду на те, що й сам учень повинен бути такою цінністю через забезпечення моделі суб'єкт-суб'єктної взаємодії учасників навчально-виховного процесу.

Проблема культури особистісного самоствердження - одна з усталених проблем людського життя, основний зміст якої становлять питання, як людині знайти себе, зреалізуватися, довести свою значущість собі та іншим людям. Людина завжди була одержима пошуком смислу життя і розуміння того, з чого складається її щоденне існування.

Категорія самоствердження особистості, незважаючи на її важливість і актуальність, залишається недостатньо дослідженою. Вона перестає бути загальновживаною літературною конструкцією, яка адекватно застосовується у філософських працях і проходить у наш час дедалі складніший шлях теоретичного осмислення й поглиблення свого значення.

Як науково-теоретична проблема самоствердження особистості стало об'єктом спеціальних досліджень - філософських, а потім і конкретно наукових - лише у XIX - XX століттях.

На підставі фундаментальних філософських досліджень можна зробити висновок, що поняття самоствердження аналізувалося в основному як синонім терміна “спонукання”, котре означає внутрішню потребу людини в самовираженні: “прагнення до вдосконалення” А.Адлера і “домагання” К.Левіна. З'ясовано, що проблему філософсько-культурологічного підходу щодо розуміння культури особистісного самоствердження розглядають сучасні науковці С.Артановський, В.Вернадський, І.Відт, І. Зязюн, Л.Каган, Л.Кертман, П.Козловський, В.Кремень, В.Луговий, М.Мамардашвілі, В.Оконь, О.Пелипенко, Т.Стефаненко, В.Табачковський, М.Херсцковіц, А.Швейцер.

Аналіз літератури дає підстави стверджувати, що виховне значення культури полягає в тому, що вона представляє можливість транслювати загальнолюдські та національні цінності, норми, традиції, включаючи зростаючу особистість у багатовимірному і неоднозначному світі. Культура розширює межі вибору, дозволяє людині самій шукати відповіді, співвідносячи свої уявлення з тими, які склалися в суспільстві. У зв'язку з цим культура особистісного самоствердження в ранньому юнацькому віці значною мірою зумовлюється здатністю здійснювати вибір, будувати свою життєву позицію, співвідносити своє “Я” і координувати власну поведінку в системі стосунків з однолітками і навколишнім світом.

Аналіз психологічних особливостей феномена “самоствердження” зроблено на основі теорії самореалізації К.Хорні, Г.Олпорта, концепції самоактуалізації А.Маслоу, теорії “Я” К.Роджерса, самореалізації як “мотива людської життєдіяльності” С.Рубінштейна, самореалізації “як активної участі в різних сферах життєдіяльності” М.Гінзбурга.

До уваги було взято теоретичні положення видатних педагогів К.Вентцеля, Д.Дьюї, Я.Корчака, М.Монтессорі, О.Нейла, Ж.Руссо, С.Френе, Р.Штейнера.

Своєрідним орієнтиром у розкритті досліджуваної проблеми стали праці Ш.Амонашвілі, А.Макаренка, Г.Сковороди, В.Сухомлинського, К.Ушинського та ін.

Теоретичне осмислення проблеми виховання культури особистісного самоствердження здійснювалося на основі концептуальних положень сучасної теорії виховання (І.Бех, О.Бондаревська, М.Боришевський, О.Газман, О.Киричук, М.Красовицький, В.Луговий, О.Сухомлинська, О.Савченко, Г.Селевко, М.Сметанський, В.Сєріков, Р.Шакуров, І.Якиманська, М.Ярмаченко та ін.).

У вітчизняній і зарубіжній науковій літературі є різні підходи стосовно поняття самоствердження особистості: 1) як прагнення людей проявити себе в активній діяльності, в об'єктивації себе в різних формах життєдіяльності і, перш за все, у праці як головному виді діяльності людини (С.Березін, Л.Божович, Ю.Ган, Л.Коган, О.Леонтьєв, С.Рубінштейн, Г.Щедровицький та ін.); 2) як задоволення потреби у спілкуванні, взаємодія із соціальним середовищем (Б.Г.Ананьєв, С.Березін, Л.Божович, Л.Буєва, Е.Ільєнков, Б.Ломов, В.М'ясищев, А.Петровський, Л.Петровська та ін.); 3) як прагнення людини до пізнання й самопізнання, без чого неможлива її діяльність і спілкування, відповідно, соціалізація і розвиток (В.Каширін, О.Кононко, О.Крисанов, Е.Нікітін, Н.Харламенкова, О.Петровський, А.Спіркін та ін.).

Досить повно і глибоко потреба людини в особистісному самоствердженні висвітлена у працях І.Беха, Ю.Гана, М.Цибри. Їхні погляди об'єднує положення про те, що людина, перебуваючи в обставинах, які динамічно змінюються, побоюється втратити свій статус у суспільстві, загубити досягнутий рівень поваги й самоповаги, що постійно стимулює її самостверджуватися, відстоювати своє “Я” в соціумі, а також формувати й підтримувати позитивну самооцінку. Зокрема М.Цибра розглядає самоствердження як “персоніфіковану” потребу, котра забезпечує активність особистості в системі соціальних зв'язків. З погляду Ю.Гана, самоствердження являє собою потребу людини ствердити себе у світі, прагнення до життєвого успіху, до утвердження гідності в самоцінності своєї особистості. І.Бех під самоствердженням розуміє престижно-статусну потребу, яка виражається в реалізації первісних потенцій конкретної особистості, утвердження свого “Я” завдяки досягненню певного статусу в соціальній сфері. Подібне трактування висуває Н.Іщенко, наголошуючи, що самоствердження - це потреба людини постійно турбуватися про зміцнення свого соціального статусу. А.Сущенко метою самоствердження вважає свідому об'єктивацію сутнісних сил особистості, спрямовану на отримання високої оцінки від себе та від інших людей.

Такі поняття, як суспільне визнання, соціальний статус, успіх, упевненість у собі, прагнення до особистісної значущості, престиж, імідж, потреба в досягненнях і домінуванні цілком можна вважати такими, що визначають той чи інший бік поняття “самоствердження”.

Проведений науковий аналіз досліджень дає підстави визначити поняття “культура особистісного самоствердження” як процес свідомого, активного практичного перетворення ситуацій, які складають змістову основу різних сфер життєдіяльності школяра в результаті чого він досягає успіху, підтримує відповідний статус в колективі, відстоює свою значущість перед іншими однолітками, реалізує свій індивідуальний життєвий шлях.

У другому розділі - “Концептуальні основи виховання культури особистісного самоствердження в ранньому юнацькому віці” - виявлено компонентний склад особистісного самоствердження старшокласника, який представлений у вигляді розробленого автором вектора самоствердження; обґрунтовано критерії, показники та виявлено рівні сформованості культури особистісного самоствердження; висвітлено цілісну авторську концепцію і модель виховання культури особистісного самоствердження в ранньому юнацькому віці в умовах соціально-ціннісної діяльності.

Теоретико-методичні засади концепції дослідження складають: сукупність філософсько-культурологічних, психолого-педагогічних наукових підходів, необхідних для системного вивчення проблеми виховання культури особистісного самоствердження в ранньому юнацькому віці; методологічні принципи (особистісно орієнтований, педагогічної доцільності, реальності і послідовності, гуманізації та демократизації виховного процесу, науковості, природовідповідності та культуровідповідності), які є підгрунтям для упровадження в навчально-виховний процес авторської технології виховання культури особистісного самоствердження і ранньому юнацькому віці.

У дисертації доведено, що ефект процесу виховання культури особистісного самоствердження здійснюється під впливом низки чинників. Серед них ті, які впливають на уявлення особистості щодо самоствердження.

До них належать:

1) об'єктивні: домінуючі види діяльності; рівень матеріального благополуччя; задані референтні групи - групи, приналежність до яких не обумовлена власним вибором людини: сім'я; гендерні можливості;

2) суб'єктивні: характер ціннісних орієнтацій особистості школяра у сім'ї, групі, колективі, товаристві однолітків, позашкільному середовищі, її розвитку в соціально орієнтованих установах, громадських об'єднаннях та організаціях. освіта юнацький самоствердження

До чинників, які впливають на уявлення особистості щодо засобів досягнення самоствердження, належать:

1) об'єктивні: рівень матеріального благополуччя; рівень освіченості і вихованості; гендерні можливості; можливості психофізичного здоров'я; індивідуальні психологічні особливості та риси характеру особистості; реалізація задатків і здібностей; формування соціального статусу і репутації особистості; розвиток нормативно-ціннісної системи відносин особистості в колективі; майбутня перспективна робота; матеріальні можливості - можливість досягнути будь-що шляхом грошей;

2) суб'єктивні: уявлення особистості про найбільш прийнятні й можливі засоби досягнення особистісного самоствердження; власний досвід у досягненні особистісного самоствердження; спрямованість внутрішньої позиції особистості; рівень сформованості мотивів та прояву потреби в особистісному самоствердженні.

Концептуальна модель виховання культури особистісного самоствердження старшокласників в соціально-ціннісній діяльності включає такі основні компоненти: цілемотиваційний, змістовий, технологічний, результативний.

1. Цілемотиваційний компонент (включає мету та завдання). Мета визначає характер і головні принципи організації виховання культури особистісного самоствердження в ранньому юнацькому віці у процесі створення особливої суб'єкт-суб'єктної взаємодії учасників навчально-виховного процесу, яка відбувається через розширене демократичне спілкування, атмосферу психологічного комфорту та позитивного соціально-психологічного статусу в колективі. Мотивація, як життєво важливий, ціннісно значущий процес, передбачає усвідомлення учнями потреби в особистісному самоствердженні, наявності в молодої людини сукупності певних якостей, соціально-ціннісних орієнтацій, які об'єктивно характеризують її моральну значущість. Провідна роль при цьому відводиться мотивам, які забезпечують не пристосування до середовища, а зростання конструктивного начала людського “Я”, коли особистість набуває більшої впевненості у собі, усвідомлює відповідальність за власну поведінку.

Мета зумовлює вирішення низки таких завдань: 1) створення гуманістичного особистісно орієнтованого виховного середовища;

2) пізнання свого “Я”, своєї біологічної й психосоціальної природи, об'єктивація та розвиток особистісних якостей і творчих можливостей;

3) формування у школярів домінанти на особистісний розвиток (самовдосконалення) через самоподолання учня у власній навчально-виховній діяльності;

4) розвиток особистісного потенціалу, проектування стабілізованих норм моральної поведінки, готовність їх удосконалювати, творче ставлення до їх вибору та активного розвитку;

5) здійснення переходу від виховання до самовиховання, прагнення до керівництва собою;

6) підготовка учнів до впевненого входження в доросле життя, до професійного і життєвого самовизначення в гармонії з мікросоціумом.

Не можна досягнути поставленої мети, вирішити завдання без організації виховної роботи як упорядкованої цілісної сукупності компонентів, здатної цілеспрямовано й ефективно сприяти розвиткові особистості.

2. Змістовий компонент виховання культури особистісного самоствердження учнів представлений взаємопов'язаними і взаємозумовлюючими елементами: мотиваційним, який характеризується загальною спрямованістю, що втілюється в мотиваційну основу самоствердження; когнітивним, що включає сукупність знань, способів, дій, здібностей, які утворюють позицію самоствердження в конкретній сфері життєдіяльності; діяльнісно-перетворювальним, що передбачає практичне функціонування школярів у різних сферах життєдіяльності.

Старший шкільний вік сенситивний для формування новоутворень, які визначають особливості виховання культури особистісного самотвердження: 1) орієнтуватися в просторі виборів для свого утвердження (вибір сфер, засобів); 2) співвідносити свої сутнісні сили з обраною сферою утвердження, з урахуванням своєї майбутньої затребуваності суспільством; 3) будувати своє утвердження на основі свідомого ставлення до різних форм культурного спілкування, до людей і свого місця серед них, до себе і своєї людської унікальності - позиції самоствердження - стійкої усвідомленої системи ціннісних ставлень, якими особистість керується у своїй діяльності.

Відповідно до кожного з представлених елементів змістового компонента розроблено критерії й показники вихованості культури особистісного самоствердження в ранньому юнацькому віці. Критерієм визначення мотиваційного елемента є спрямованість, стійкість, дієвість мотивів. Він характеризує розвиток ціннісно-орієнтаційної свідомості й визначення на цій основі кола особистісно-значущих цінностей в ранньому юнацькому віці, а показниками є: критичність щодо норм, цінностей суспільства, співвідношення їх зі своїми можливостями і потребами, ціннісне ставлення до культурних норм, правил і моделей поведінки; наявність позитивної установки до міжособистісного спілкування в колективі однолітків.

Критерієм розвитку когнітивного елемента є повнота, глибина осмислення якості знань старшокласників про сутність самоствердження та усвідомлення доцільності оволодіння ними. До показників входять: розуміння сутності культури особистісного самоствердження, механізмів її прояву та усвідомлення потреби її виявлення в різних сферах життєдіяльності; знання культурних норм, моделей поведінки та усвідомлення доцільності їх дотримання. Критерій визначення діяльнісно-перетворювального елемента передбачає встановлення ступеня відповідності мотивів поведінки школярів у різних видах діяльності, спонукає вихованців до зусиль, спрямованих на прояв активності самоаналізу і самооцінки ними власних можливостей і потреб. Показниками цього критерія є усвідомлена поведінка, спілкування на основі забезпечення моделі суб'єкт-суб'єктної взаємодії учасників навчально-виховного процесу, прояв активності у позитивних діях та вчинках; знання власних особливостей і потенційних можливостей та їх використання, упевненість у власних силах; відповідальність щодо рішень, які приймаються, і свого вибору; характер умінь будувати “Я-концепцію”, автономність і стійкість внутрішнього світу, схильність самостверджуватися через досягнення високих результатів в діяльності.

Усі компоненти відповідно виконують інформаційно-прогностичну, спонукально-регулятивну, оцінно-результативну функції.

3. Технологічний компонент виховання культури особистісного самоствердження відображає динаміку взаємодії суб'єктів і репрезентується у технологічному забезпеченні принципів, інтерактивних форм, методів, засобів, організаційно-педагогічних умов. Зокрема, суттєвими структурними елементами технології є: цілеспрямована організація суб'єкт-суб'єктної взаємодії вихованців у різних формах соціально-ціннісної діяльності з метою усвідомлення ними сутності й змісту культури особистісного самоствердження як їхньої особистісної цінності, організація методичної роботи з учителями задля підвищення їхньої компетентності щодо виховання культури самоствердження старших школярів.

Виховання культури особистісного самоствердження побудовано на принципах особистісно орієнтованого підхода, гуманізації, педагогіки співпраці, цілеспрямованого створення виховних ситуацій успіху; міжособистісного спілкування; використання інтерактивних форм, методів та засобів виховання в практиці роботи загальноосвітніх навчальних закладів. Складниками технологічного компонента виступає наявність таких організаційно-педагогічних умов: створення культурного поля навчального заклада, позитивного мікроклімата в колективі, що забезпечує самоствердження кожного вихованця та підвищення його соціально статусу в середовищі ровесників (задоволення потреби у визнанні, повазі, підтримці, захищеності); розвиток в учнів емоційно-ціннісного ставлення до культури особистісного самоствердження; організація пізнавальної, особистісно значущої соціально-ціннісної діяльності, яка забезпечує усвідомлення цілей, можливостей, сфер, засобів самоствердження старшокласників, набуття позиції самоствердження; застосування у виховній діяльності новітніх технологій; систематичне діагностування та корекція рівнів вихованості культури особистісного самоствердження в школярів, забезпечення правильності житт євого вибору; формування оптимальної взаємодії у системі “учитель-учень” та “учень-учень”; активної діяльності органів учнівського самоврядування; програмно-методичне забезпечення виховного процесу в школі.

4. Результативний компонент виховання культури особистісного самоствердження учнів старших класів синтезує елементи вихованості культури особистісного самоствердження та показники її ефективності, що відображають ступінь досягнення передбачених цілей і суттєві зміни, що характеризують якісний й кількісний аспекти з орієнтації особистості раннього юнацького віку на позицію самоствердження. Результатом є сформованість культури особистісного самоствердження учнів раннього юнацького віку загальноосвітньої школи.

Згідно з визначеними критеріями і показниками виявлено чотири групи учнів старших класів, які відповідають нормативному, нормативно-особистісному, особистісно-продуктивному, продуктивному рівням сформованості культури особистісного самоствердження. Рівні самоствердження ієрархічно організовані, кожний з них є необхідним для наступного, має свою власну природу (суттєво різні зв'язки, стосунки), іманентний розвиток кожного рівня не припиняється з розвитком вищого.

У визначенні рівнів сформованості культури особистісного самоствердження старших школярів ми враховували стійке виявлення їхнього внутрішнього мотиваційного спонукання, усвідомлення значущості та міру інтенсивності участі старших школярів у різних сферах соціально-ціннісної діяльності. Нормативний рівень сформованості культури особистісного самоствердження характеризується усвідомленням спонукання до самоствердження, уявленням про самоствердження, що орієнтує школяра на засоби реалізації потреби, прийняті на рівні норм і цінностей його референтної групи, субкультури. Прийняття норм і цінностей передбачає відповідальність учня за вибір засобів самоствердження. Але вибір засобів не виходить за рамки уявлень “бути, як усі”. Відзначається недостатня повнота знань, небажання конструювати себе як особливого суб'єкта, виходячи з основних цілей самоствердження, низький прояв активності в соціально-ціннісної діяльності.

Нормативно-особистісний рівень сформованості культури особистісного самоствердження характеризується усвідомленням спонукання до самоствердження і розуміння його сутності на фрагментарному рівні, що орієнтує школяра на засоби самоствердження, які виходять за межі уявлень “бути, як усі”. Цей рівень самоствердження визначається незадоволенням учня досягнутим рівнем свого розвитку за умови загальної пасивності і невикористанні всіх наявних можливостей у досягненні самоствердження. Ініціатива характеризується виходом за межі необхідного, але учень не вміє самостійно розширювати сферу життєдіяльності та зв'язки з оточенням для подальшого розвитку.

Особистісно-продуктивний рівень сформованості культури особистісного самоствердження характеризується достатньо глибокими знаннями школяра культурних норм, особистісно-значущих цінностей, діючою моделлю поведінки. Самоствердження супроводжується достатньо високою інтенсивністю дій та вчинків школяра в соціально-ціннісній діяльності, утвердженням людської унікальності на рівні творчості, що характерно вже для самореалізації особистості.

Продуктивний рівень сформованості культури особистісного самоствердження визначається глибокими, міцними знаннями учня щодо культурних норм, моделей поведінки, його активною творчою роботою над удосконаленням якісного змісту своєї “самості”, школяр оцінює свої дії і здійснює потребу в самоствердженні, виходячи з власних ціннісних орієнтацій і цілей. Він уміє аналізувати досягнуте і те, що досягатиметься, має сформоване почуття особистої відповідальності за власний розвиток, виявляє доброзичливість щодо інших, зацікавлений у поліпшенні свого позитивного потенціалу.

Для наочності схематично відобразимо вищевикладене у концептуальній моделі (рис. 1).

У результаті розвитку елементів (мотиваційний, когнітивний, діяльнісно-перетворювальний) та відповідних рівнів, створення організаційно-педагогічних умов має бути досягнена кінцева мета - сформованість культури особистісного самоствердження учнів раннього юнацького віку.

Основні ідеї наведених концептуальних положень у сукупності дають змогу зрозуміти їх діалектичну єдність, сприяють розробці активних форм, методів і засобів виховної роботи і в результаті мають забезпечити ефективність технології виховання культури особистісного самоствердження в ранньому юнацькому віці в загальноосвітніх навчальних закладах.

У третьому розділі - “Обгрунтування і впровадження технології виховання культури особистісного самоствердження школярів раннього юнацького віку в умовах соціально-ціннісної діяльності” - здійснено констатувальний експеримент з метою вивчення стану сформованості культури особистісного самоствердження старшокласників, визначено та обгрунтовано принципи відбору та структурування змісту спроектованої технології; розкрито програмно-методичне забезпечення цього процесу в освітньому навчальному закладі.

...