Теорія і практика підготовки педагогів до використання засобів естетотерапії у професійній діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ І ОСВІТИ ДОРОСЛИХ

ФЕДІЙ ОЛЬГА АНДРІЇВНА

УДК 371.13:37.032:111.852

ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА ПІДГОТОВКИ ПЕДАГОГІВ ДО ВИКОРИСТАННЯ ЗАСОБІВ ЕСТЕТОТЕРАПІЇ У ПРОФЕСІЙНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ

13.00.04 - «Теорія і методика професійної освіти»

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора педагогічних наук

Київ - 2010

ДИСЕРТАЦІЄЮ Є РУКОПИС

Робота виконана в Полтавському національному педагогічному університеті імені В.Г. Короленка Міністерства освіти і науки України (м. Полтава).

Науковий консультант

доктор педагогічних наук, професор

Хомич Лідія Олексіївна,

заступник директора з науково-експериментальної роботи

Інституту педагогічної освіти і освіти дорослих НАПН України.

Офіційні опоненти

доктор педагогічних наук, професор

Локарєва Галина Василівна,

завідувач кафедри акторської майстерності

Запорізького національного університету;

доктор педагогічних наук, професор

Тарасенко Галина Сергіївна,

завідувач кафедри педагогіки і методики

початкового навчання Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського;

доктор педагогічних наук,

старший науковий співробітник

Отич Олена Миколаївна,

завідувач відділу педагогічної естетики та етики Інституту педагогічної освіти і освіти дорослих НАПН України.

Захист відбудеться 25 листопада 2010 р. об 11.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.451.01 в Інституті педагогічної освіти і освіти дорослих НАПН України за адресою: 04060, м. Київ, вул. М. Берлинського, 9, 5-й поверх, зал засідань.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту педагогічної освіти і освіти дорослих НАПН України за адресою: 04060, м. Київ, вул. М. Берлинського, 9.

Автореферат розісланий 23 жовтня 2010 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Лапаєнко С.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Стратегічна ідея освіти ХХІ століття спрямована на виховання людини гуманістичного типу, вільної та самодостатньої. Водночас виховний процес ускладнюється характерним для постіндустріального суспільства антикатарсисним фоном, що створюється численними неконтрольованими чинниками інформаційного, соціально-економічного, політичного, культурно-екологічного та інших напрямів. Тому особливої актуальності для сучасної педагогічної науки набуває покращення професійної підготовки безпосереднього учасника виховного процесу та його організатора - вчителя, що має стати суб'єктом креативної соціальної позиції.

Аналіз численних методик підготовки компетентних спеціалістів-освітян свідчить про інтерес науковців та практиків до використання величезного потенціалу внутрішніх можливостей та прагнення людини до повноцінної особистісно-професійної самореалізації. На думку вчених, в залежності від того, як саме сучасний педагог розуміє життєвий сенс саморозвитку й самовдосконалення, на якому ступені реалізації необхідних інформаційно-діяльнісних аспектів цього процесу перебуває, він може або полегшити особистісне зростання собі та своїм вихованцям, або, навпаки, ускладнити цей процес : створити або підтримувати в педагогічному середовищі привнесений ззовні негативний психологічний фон, що відчутно знизить працездатність і перешкодить професійному та особистісному розвиткові суб'єктів педагогічного процесу. Своєрідною противагою такому негативу є естетотерапевтична освіченість майбутнього педагога, що будується на засадах філософії, етики, естетики, психології, психотерапії та сучасної особистісно орієнтованої освітньої парадигми. Естетичному контексту психолого-педагогічної підготовки педагога належить визначна роль. По-перше, естетичне є одним із засобів якісного вдосконалення людської природи: естетичне виховання є невід'ємною складовою загального виховання людини, яке спрямоване на формування певної моделі її ставлення до світу. По-друге, нині естетичне набуває особливого функціонального значення в життєдіяльності людини. Через свою унікальну саногенну (зцілюючу, оздоровчу) функцію воно надає їй можливість відновлення єдиної картини світу, чим повертає до стану психологічної стійкості (М. Кіященко). Тому проблема естетотерапевтичної підготовки педагога потребує науково-практичного вирішення.

Нині в теорії і практиці вищої педагогічної освіти накопичено значний досвід, який може стати основою побудови естетотерапевтичної освіти сучасного педагога. Формування гармонійної особистості педагога, його професійної майстерності у створенні гуманного, особистісно орієнтованого педагогічного середовища цікавила видатних зарубіжних та вітчизняних філософів і педагогів різних часів: епохи Стародавнього Світу (Конфуцій, Сократ, Платон, Аристотель та ін.), періоду Середньовіччя та Відродження (Я. Коменський, Й. Песталоцці та ін.), Нового часу (В. Верховинець, Я. Корчак, В.Сухомлинський, К. Ушинський, та ін.).

Порівняльний аналіз сучасного вітчизняного та зарубіжного досвіду використання естетотерапевтичних методик у педагогічній діяльності показав, що питанням психологічної та психолого-педагогічної допомоги особистості в подоланні стресових ситуацій сьогодення та стимулюванню процесів самоаналізу, самовизначення, самоактуалізації сучасної людини, її пошуку власного «Я» присвячено багато наукових праць зарубіжних учених-психотерапевтів (Р. Гарднер, Е. Ейдеміллер, Х. Кедьюсон, Р. Курц, Ч. Шефер, Л. Штейнхард, В. Юстіцкіс та ін.). Серед російських учених є науковці, які намагаються об'єднати зусилля психологів та педагогів у вирішенні проблем сучасної особистості та допомогти їй у самореалізації (І. Вачков, Т. Грабенко, Т. Зинкевич-Євстигнєєва, А. Копитін, Т. Медведєва, Л. Назарова, В. Петрушин, Д. Соколов, І. Шишова та ін.). Починаючи з 2001 року, захищено ряд дисертацій із психології і педагогіки, в яких у професійну підготовку фахівців, що працюють з різними соціальними категоріями дітей, проектуються ефективні технології психотерапії: бібліотерапія (О. Юмінова, Ю. Дрешер), ігротерапія (О. Тапітіна), арт-терапія (Л. Амєтова, Т. Глухова, А. Гришина, Т. Колошина, Л. Лебедєва, Л. Повстян, Ю. Уміліна та ін.).

У вітчизняній науці зроблені лише окремі спроби використання потужного потенціалу психотерапевтичних технік і мистецьких засобів у роботі з окремими соціальними групами та в індивідуальній роботі психолога з клієнтом (О. Бреусенко-Кузнєцов, Г. Побережна тощо). Серед дисертацій вітчизняних науковців, найбільш близькими до заявленої проблеми, є ті, у яких розглядаються різні аспекти естетичної та психотерапевтичної компетентності сучасних психологів і педагогів (В. Андрущенко, Т. Зайчикова, М. Лещенко, Г. Локарєва, О. Отич, А. Сущенко, Г. Тарасенко, О. Шевнюк та ін.). Водночас українськими вченими активно досліджується універсальна концепція особистісно орієнтованої освіти (І. Бех, І. Зязюн, О. Кононко, В. Кремень, О. Савченко та ін.). Особливий інтерес у науковців викликає вивчення такої форми активності особистості, як самотворення, що здійснюється через самопізнання і саморегуляцію та спрямоване на досягнення гармонії людини зі Всесвітом. Проте недостатньо розкритими залишаються теоретико-методичні засади естетотерапевтичного змісту підготовки вчителя, механізми активізації та індивідуалізації цього змісту, визначення ролі й місця естетотерапії у процесі психолого-педагогічної підготовки. Не вивчені шляхи поширення світового досвіду психолого-педагогічної допомоги особистості, яка формується в сучасних умовах дефіциту її глобальної інформаційно-позитивної підтримки та відсутності в закладах освіти кваліфікованих фахівців, здатних озброїти педагогів необхідними знаннями, вміннями та навичками з естетотерапії. Ці питання актуалізуються у Білій книзі національної освіти України.

Аналіз наукових джерел, нормативно-правових актів, досвіду підготовки педагогів, практики формування естетотерапевтичної компетентності фахівців педагогічних спеціальностей дає змогу виявити ряд суперечностей, а саме:

- між постійним зростанням вимог суспільства до рівня професійної готовності педагогів у нових соціальних умовах інформаційно-деструктивного впливу на особистість та недооцінкою значення естетотерапевтичної освіти педагога у процесі його професійної підготовки до гармонізації та естетизації навчально-виховного процесу;

- між соціальним замовленням на творчу індивідуальність педагога та спрямуванням його професійної підготовки переважно на реалізацію завдань інструментально-раціональної педагогіки;

- між необхідністю гуманізації навчально-виховного процесу, потребою докорінної зміни характеру взаємин між усіма його учасниками та існуючими у практиці формами і засобами підготовки педагога до професійної діяльності;

- між потенційними можливостями розроблених у суміжних сферах наукового знання психотерапевтичних та арт-технологій створення комфортного, гармонізуючого середовища, в основу яких покладено застосування традиційних для педагогіки засобів впливу на особистість (казка, гра, спілкування, природне середовище тощо) та відсутністю належної уваги до використання цього досвіду в підготовці педагога до професійної діяльності;

- між необхідністю підготовки педагогів до використання засобів естетотерапії у професійній діяльності та недостатнім науково-методичним забезпеченням цієї підготовки.

Таким чином, естетизація педагогічного процесу в корекційно-реабілітаційній та навчально-виховній роботі з особистістю є актуальною проблемою педагогічної науки та діяльності сучасного педагогічного ВНЗ. Ця проблема потребує аналізу, осмислення й пошуку загальних принципів упровадження естетотерапії у професійну підготовку педагога. Актуальність, теоретичне і практичне значення проблеми, відсутність теоретичного, методологічного та методичного обґрунтування процесу підготовки сучасного педагога до використання засобів естетотерапії зумовили вибір теми дисертаційного дослідження: «Теорія і практика підготовки педагогів до використання засобів естетотерапії у професійній діяльності».

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є складником комплексної програми науково-дослідної роботи кафедри соціальної і корекційної педагогіки Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г.Короленка, що виконується за темою: «Удосконалення професійної підготовки майбутніх учителів початкових класів, вихователів дошкільних закладів, практичних психологів та соціальних педагогів, а також логопедів-дефектологів».

Тема дослідження затверджена вченою радою Полтавського державного педагогічного університету імені В. Г. Короленка (протокол № 12 від 29 березня 2007 р.) і узгоджена в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології в Україні (протокол № 6 від 19 червня 2007 р.).

Об'єкт дослідження - підготовка педагогів до професійної діяльності.

Предмет дослідження - методологічні, теоретичні та методичні засади підготовки педагогів до використання засобів естетотерапії у професійній діяльності.

Мета дослідження - обґрунтування концептуальних засад естетотерапевтичної підготовки педагогів на основі особистісно орієнтованого підходу і розробка та експериментальна перевірка моделі й методичної системи підготовки педагогів до використання засобів естетотерапії у професійній діяльності.

Концепція дослідження. У дослідженні ми виходили з розуміння естетотерапевтичного впливу на особистість як нової та обов'язкової функції професійної діяльності педагога, який діє в деструктивних умовах сучасного соціокультурного простору.

Підготовка педагогів до використання засобів естетотерапії у професійній діяльності (далі - ВЗЕПД) потребує від сучасного педагога глибокого та різностороннього оволодіння естетотерапевтичними знаннями, уміннями та навичками, що розробляються в різних сферах суміжних із педагогікою наук: сучасної філософії освіти, естетики, культурології, мистецької освіти, психології та психотерапії тощо.

Міждисциплінарний підхід до розгляду естетотерапії як філософсько-естетичної, акмеологічної, психотерапевтичної, психолого-педагогічної категорії дозволив сформулювати її визначення: це самостійна сфера інтегративного наукового знання про засоби та методи створення педагогом психологічно комфортного освітнього середовища, здатного відновити природну гармонію сучасної людини з навколишнім середовищем , надати їй можливості щодо подальшого індивідуально-творчого саморозвитку. Естетотерапія несе в собі приховані інструкції щодо збереження цілісності й розвитку творчого потенціалу особистості, її духовного ядра.

Естетотерапевтичний ефект у педагогічному процесі поширюється на обох суб'єктів діяльності: творча самоактуалізація при взаємодії дитини й дорослого поєднує можливості кожного віку та дозволяє досягти максимального результату - формування цілісної особистості вихованця і вдосконалення особистості педагога. Використання естетотерапевтичних засобів дозволяє учням отримувати певні позитивні емоційно-естетичні переживання та досвід самопізнання та саморозвитку, які можна успішно поєднувати з інтелектуально-пізнавальною діяльністю у навчальному процесі.

Мета роботи, складні інтегративні особливості процесу професійної підготовки педагогів до ВЗЕПД зумовили розроблення концептуальних засад дослідження, які потребують обґрунтування на методологічному, теоретичному та методично-технологічному рівнях наукового пошуку.

Методологічний рівень відображає взаємодію та взаємозв'язок фундаментальних наукових підходів до вивчення проблеми, що були застосовані під час дослідження. Це, зокрема: системний, що надав можливість проаналізувати процес професійної підготовки педагогів із позицій цілісності, розкрити компоненти естетотерапевтичної підготовки, виявити механізми їхніх взаємозв'язків і взаємовпливів; функціональний, спрямований на визначення функцій професійної діяльності й підготовки педагогів і практичне забезпечення реалізації цих функцій у конкретних умовах педагогічної діяльності; аксіологічний, що уможливлює моделювання процесу професійної підготовки педагога до естетотерапевтичної діяльності на основі визнання людини вищою цінністю й метою суспільного розвитку, сприяє підпорядкуванню змісту і технологій естетотерапевтичної освіти формуванню в педагогів ціннісних орієнтацій, необхідних для успішної педагогічної діяльності; синергетичний підхід дозволив розглядати процес підготовки педагогів до естетотерапевтичної діяльності як феномен, що має ознаки самоорганізації, нестійкості як основоположної основи розвитку, спричинює глобальну еволюцію поглядів, становлення «порядку через хаос». На основі синергетичного підходу у вивченні естетотерапевтичного складника педагогічного процесу формувалося нове уявлення про складно організований і відкритий світ людського буття, який еволюціонує за нелінійними законами, несучи в собі свободу вибору шляхів подальшого розвитку; культурологічний, що сприяє підготовці педагогів для роботи в полікультурному просторі, формуванню в них полікультурної компетенції у використанні різноманітних соціально-мистецьких засобів естетотерапії; герменевтичний, ідеї якого реалізовувались у створенні можливостей для формування у педагогів суб'єктивних суджень про основні засоби естетотерапевтичного впливу на особистість: соціокультурні, природні та мистецькі явища, їх особливості й закономірності; акмеологічний, суть якого спрямовувалася на врахування закономірностей розвитку та саморозвитку педагогів, на самореалізацію творчого потенціалу і формування готовності до ефективної професійної діяльності, на визначення об'єктивних та суб'єктивних чинників, що сприяють або заважають досягненню вершин професійного розвитку, на вивчення закономірностей самовдосконалення, самокорекції і самоорганізації.

На теоретичному рівні проаналізовано провідні теорії, ідеї, концепції, визначено дефініції, покладені в основу розуміння сутності, змісту та структури підготовки педагогів до ВЗЕПД, з'ясовано вихідні критерії, показники готовності педагогів до естетотерапевтичної діяльності, а також розкрито значення феномена естетотерапії у процесі формування людської особистості.

На цьому рівні визначено основні підходи до організації дослідницького процесу вивчення особливостей підготовки педагога до естетотерапевтичної діяльності: особистісно-діяльнісний, що передбачає суб'єктну позицію особистості в процесі професійної підготовки, постає своєрідним методологічним базисом, з урахуванням якого в навчальних закладах визначають її змістовий, технологічний і діагностичний компоненти; особистісно-професійний, що сприяє забезпеченню єдності процесів формування професійної компетентності й професійно важливих особистісних якостей; полісуб'єктний, що дає змогу розглядати учасників професійної підготовки як партнерів, здатних визначати й коригувати її цілі, усвідомлювати мотиви, самостійно вибудовувати плани й реалізовувати їх.

Методично-технологічний рівень дослідження передбачає розроблення та експериментальну апробацію моделі підготовки педагога до ВЗЕПД з упровадженням сучасних технологій і створення методики перевірки ефективності цієї моделі на різних етапах її реалізації.

На методологічному, теоретичному та методично-технологічному рівнях осмислення концептуальних засад професійної підготовки обґрунтовано особливості підготовки педагогів у сучасних умовах. У процесі підготовки педагогів до ВЗЕПД системотвірними є: цінності, мотиви, мета, зміст, технології естетотерапії, законодавчо-нормативна основа освітньої діяльності, самоосвіта, контроль та результат (готовність до здійснення естетотерапевтичної діяльності, професійно зумовлені особистісні якості). Змінними складниками є організаційно-педагогічні умови, що мають свою специфіку у ВНЗ та в інститутах післядипломної освіти педагогічних працівників й технології реалізації процесу навчання естетотерапії.

Дослідження на основі таких концептуальних підходів дало змогу охарактеризувати процес підготовки педагогів до ВЗЕПД як специфічну педагогічну систему, яка водночас є складником педагогічної освіти, а її будова і функціонування ґрунтуються на сукупності загальнопедагогічних закономірностей і принципів.

Загальна гіпотеза передбачає, що: підготовка педагогів до ВЗЕПД як до важливої професійної функції, що забезпечує особистісне та професійне зростання сучасного педагога-гуманіста, буде ефективною за умови реалізації науково обґрунтованої системи цієї підготовки, яка здійснюється у три етапи (1-й - мотиваційно-організуючий; 2-й навчальний і науково-пошуковий; 3-й - самоосвітній), ураховує історичний вітчизняний та зарубіжний досвід естетизації педагогічного процесу та застосування психо- та арт-терапевтичних технологій побудови комфортного психолого-педагогічного середовища для розвитку індивідуально-творчого потенціалу педагога та вихованця.

Загальну гіпотезу конкретизовано частковими припущеннями, що репрезентують вузлові питання експериментальної системи: формування всіх компонентів підготовки педагогів до ВЗЕПД можна значно покращити, якщо цей процес відбуватиметься на засадах особистісно орієнтованого контекстного навчання, що забезпечує мотивацію та стимулювання пізнавальної діяльності, актуалізацію вітагенного (життєвого) досвіду студентів (педагогів), створення естетотерапевтичного фону навчальних занять, оволодіння технологіями естетотерапевтичної діяльності в ході розв'язування професійних завдань.

Відповідно до мети, концепції та висунутої гіпотези визначено такі завдання дослідження:

1. Розкрити загальні філософсько-історичні тенденції виявлення засобів створення естетико-гармонізуючого ефекту в діаді «Людина - Всесвіт».

2. Обґрунтувати методологічні засади естетотерапії у професійній діяльності педагога у контексті сучасних філософських, психотерапевтичних та психолого-педагогічних концепцій.

3. Визначити загальні принципи проектування естетотерапії у професійну діяльність педагогів та зміст їхньої естетотерапевтичної освіти.

4. Розробити теоретичну модель підготовки педагогів до естетотерапевтичної діяльності.

5. Теоретично обґрунтувати методичну систему підготовки педагогів до ВЗЕПД.

6. Обґрунтувати критерії, показники та критеріальні рівні готовності педагога до естетотерапевтичної діяльності.

7. Визначити та експериментально перевірити педагогічні умови реалізації теоретичної моделі підготовки педагогів до ВЗЕПД.

8. Розробити навчально-методичний комплекс для забезпечення підготовки педагогів до естетотерапевтичної діяльності.

Загальна методологія дослідження ґрунтується: на філософських положеннях теорії наукового пізнання, гуманістичної філософії, діалектичної теорії про загальний зв'язок, взаємозумовленість і цілісність явищ об'єктивної дійсності; на розумінні особистості як активного суб'єкта розвитку і діяльності, яка детермінована об'єктивними і суб'єктивними чинниками; на концептуальних положеннях психолого-педагогічної, валеологічної науки щодо формування гармонійної особистості в єдності духовного, психічного та фізичного компонентів у світлі діяльнісного, системного та особистісно орієнтованого підходів до розуміння соціальної природи особистості та її творчого потенціалу; на закономірностях педагогічної науки щодо становлення особистості, її професійного розвитку з урахуванням особливостей професійної діяльності. На різних етапах наукового пошуку враховувалися положення Законів України «Про освіту», «Про вищу освіту», «Про загальну середню освіту», а також Національної доктрини розвитку освіти, Державної національної програми «Освіта» («Україна ХХІ століття»), Національної програми «Діти України», Державної програми «Вчитель».

Теоретичну основу дослідження становлять провідні наукові положення щодо: сутності і природи людини, її гармонійної взаємодії із Всесвітом у вченнях різних епох: Стародавнього Світу (Конфуцій, Піфагор, Сократ, Платон, Сенека, Секст Емпірик ); періоду Середньовіччя та епохи Відродження (Ісус Христос (Єшуа Машинах), Р. Бекон, Л. Валла, М. Монтень, Т. Мор, Т. Кампанелла); Нового часу (Ф. Бекон, Р. Декарт, Б. Спіноза, Б. Паскаль, Г. Лейбніц, Дж. Локк, Ж. Ж. Руссо, Е. Кант, Ф. Шеллінг, Г. Гегель); у некласичних філософських течіях ХІХ - ХХ століть (А. Шопенгауер, Ф. Ніцше, З. Фрейд, К. Юнг, А. Бергсон, С. К'єркегор, М. Гайдеггер, К. Ясперс, А. Камю, М. Бердяєв, М. Шеллер, П. Тейяр де Шарден та ін.); філософських основ вивчення естетичної системи Всесвіту (М. Каган, М. Кіященко та ін.), що доповнюється численними даними нейроестетики (Д. Епстайн, Є. Ільїн, В. Клименко, Г. Пауль, І. Ренчлер, Б. Херцберг та ін.); валеології, педагогічної валеології та валеологічної естетики (А. Клюєв, Л. Татарнікова тощо); соціогенетики та креативної онтології (О. Субетто); онтопсихологічної педагогіки (А. Менегетті); емоційного інтелекту (Г. Бхарвані та ін.); нейропедагогіки (А. Потапов); педагогічної генетики (В. Ефроїмсон); психофізіології людини (Б. Ананьєв, В. Бехтерев, Л. Виготський, М. Каган, О. Леонтьєв, С.Рубінштейн, Д. Узнадзе, З. Фрейд, К. Юнг та ін.); теоретико-методологічних засад гуманістичної психології, психотерапії (А. Маслоу, К. Роджерс, Я. Морено, В. Франкл та ін.) та арт-терапії (Д. Калф, О. Копитін, Л. Лебедєва, Л. Назарова, М. Сєров, Д. Соколов, С. Швабе, С. Шушарджан та ін.); методології і методики педагогічних досліджень (С. Гончаренко, В. Загвязинський, В. Краєвський та ін.), системного (В. Беспалько, В. Семиченко та ін.) та синергетичного (В. Буданов, Л. Князєва, Г. Хакен та ін.) підходів у вивченні складних утворень; теоретико-методичних засад професійної підготовки педагогів у ВНЗ (Ю. Бабанський, О. Дубасенюк, М. Солдатенко та ін.), а також загальних принципів та категорії відбору змісту в освіті (Б. Гершунський, І. Лернер, Б. Лихачов, І. Подласий, Г. Троцко, І. Якіманська та ін.); педагогіки творчості і креативної педагогіки (Н. Вишнякова, Ю. Орлов, Е. Стоунс та ін.) та формування творчої особистості педагога у процесі професійної підготовки (І. Зязюн, Г. Сагач, Л. Хомич та ін.).

Для вирішення поставлених завдань і перевірки гіпотези на різних етапах наукового пошуку використано такі методи дослідження:

теоретичні: ретроспективно-порівняльний логічний аналіз філософської, психолого-педагогічної, методичної літератури, дисертаційних праць із метою з'ясування стану розробленості досліджуваної проблеми; систематизація, синтез, узагальнення, теоретичне моделювання, що дало змогу розкрити сутність проблеми, сформувати понятійно-термінологічний апарат, виокремити основні компоненти підготовки педагогів до естетотерапевтичної діяльності;

емпіричні: лонгітюдний, діагностичні (психолого-педагогічне спостереження, бесіди, тестування, анкетування, інтерв'ю, методи самооцінки з метою вивчення результатів навчальної діяльності студентів та індивідуальної професійної діяльності педагогів); метод розв'язання педагогічних завдань - для вдосконалення естетотерапевтичних умінь та навичок педагогів; педагогічний експеримент із якісним аналізом результатів дослідження, що дало змогу перевірити ефективність моделі підготовки педагогів до ВЗЕПД.

математичної статистичні - на етапі узагальнення результатів, отриманих у процесі експерименту, для перевірки їх об'єктивності й валідності.

Організація дослідження. Відповідно до мети і завдань педагогічного дослідження, яке проводилось упродовж 2001-2009 рр., розроблено методику і визначено етапи роботи: аналітико-констатувальний, формувальний та узагальнюючий.

На аналітико-констатувальному етапі (2001 - 2002 рр.) вивчався стан розробленості проблеми дослідження в науковій літературі та практиці; визначався категоріальний апарат дослідження, накопичувався і систематизувався емпіричний матеріал, вивчався рівень сформованості в студентів (педагогів) естетотерапевтичних знань, умінь і мотивів естетотерапевтичної діяльності, аналізувалися труднощі, які вони відчували під час самостійної професійно-педагогічної діяльності. Розроблено критеріальну основу, проаналізовано стан естетотерапевтичної підготовки студентів (педагогів) в умовах професійного навчання.

На формувальному етапі (2002 - 2008 рр.) здійснювалося концептуальне моделювання підготовки педагогів до естетотерапевтичної діяльності, уточнювалися організаційні аспекти цієї підготовки у вищій школі та в інститутах післядипломної освіти, відбувалася апробація результатів теоретичних досліджень шляхом упровадження моделі підготовки педагогів до ВЗЕПД у навчально-виховний процес ВНЗ та інститутів післядипломної освіти педагогічних працівників; проводились експериментальна перевірка гіпотези, концептуальних положень дослідження, аналіз проміжних результатів і контрольних зрізів, корекція експериментальних методик, а також визначено шляхи проведення експертних оцінок.

На узагальнюючому етапі (2008 - 2009 рр.) підведені підсумки формувального експерименту, здійснено систематизацію і обробку експериментальних даних, їх аналіз і зіставлення з гіпотезою; опис ходу та результатів дослідження. Отримані результати впроваджувались у навчально-виховний процес у педагогічних університетах, інститутах післядипломної освіти педагогічних працівників та на спеціалізованих семінарах-тренінгах. Підготовлено навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів «Естетотерапія». Розроблено і впроваджено в освітній процес програми з курсів «Естетотерапія» та «Психолого-педагогічна терапія», зі спецкурсу «Сучасні технології естетотерапії», визначено перспективи цього дослідження.

Експериментальна база дослідження. Дослідно-експериментальна робота виконувалася в Полтавському державному педагогічному університеті імені В. Г. Короленка (психолого-педагогічний та природничий факультети), Сумському державному педагогічному університеті імені А. С. Макаренка (природничий факультет), Запорізькому національному університеті (факультет соціальної педагогіки та психології). Базовими експериментальними майданчиками в ході формувального експерименту були також інститути післядипломної освіти педагогічних працівників (м. Полтава, м. Суми) та асоціації керівників закладів освіти м. Полтави та м. Тернополя. Експериментальне дослідження розповсюджувалось і на такі форми організації психолого-педагогічного процесу, як тренінги-семінари з естетотерапії, що проводились для заступників директорів шкіл (м. Полтава), та навчальні пілотажні програми-тренінги для педагогів та психологів Психолого-медико-педагогічної консультації м. Полтави та Полтавської області. В експерименті брали участь 27 викладачів вишів,1052 студента та магістранта стаціонарного та заочного відділень, 654 педагоги - слухачі курсів підвищення кваліфікації, зокрема у формувальному експерименті були задіяні 646 студентів та педагогів.

Наукова новизна і теоретичне значення результатів дослідження полягає в тому, що:

вперше обгрунтовано методологічні засади естетотерапії як сучасної галузі наукових знань, що виникла в інтегративному просторі педагогіки, естетики та психотерапії; визначені її функції в педагогічному процесі (катарсисна, саногенна, гармонізуюча, творчо-стимулююча, активізуюче-пізнавальна, функції накопичення позитивного індивідуального досвіду соціалізації та духовного збагачення й зростання особистості) та концептуальні засади системи підготовки педагогів до ВЗЕПД, що ґрунтується на ідеях особистісного і професійного розвитку студентів (педагогів) у процесі формування цілісної структури педагогічної діяльності; з'ясовано сутність та зміст естетотерапевтичної функції сучасного педагога; визначено мету, завдання естетотерапії в контексті особистісно орієнтованої педагогічної парадигми; установлено загальні принципи проектування естетотерапії у професійну діяльність педагога; науково обґрунтовано основні напрями конструювання змісту естетотерапії в підготовку педагогів; розроблено систему підготовки педагогів до естетотерапевтичної діяльності, яка (система) здійснюється у три етапи (мотиваційно-організуючий; навчальний і науково-пошуковий; а також заключний - самоосвітній); виокремлено організаційно-педагогічні умови, що забезпечують ефективність цієї системи; виявлено та проаналізовано основні принципи впливу естетотерапії на особистість педагога; прокласифіковано види й засоби естетотерапії (соціальні, природні, мистецькі) та технології їх використання у професійній діяльності педагога; установлено базовий понятійно-категоріальний апарат оцінювання ефективності оволодіння естетотерапевтичною діяльністю за 4-ма критеріями: професійно-мотиваційним, інформаційно-когнітивним, практично-діяльнісним та рефлексивно-ціннісним, відповідно до яких було визначено показники та розроблено психолого-педагогічний діагностичний інструментарій, що уможливив вивчення особливостей та динаміки набуття естетотерапевтичних знань та розвитку у студентів (педагогів) відповідних умінь і навичок; розроблено професіограму педагога, що використовує засоби естетотерапії у професійній діяльності;

удосконалено теоретичні і методичні основи професійної підготовки педагога-гуманіста у контексті базових положень особистісно орієнтованого навчання на основі використання естетотерапевтичних методик формування гармонійної особистості через актуалізацію її креативного потенціалу;

подальшого розвитку набули: дослідження історії вивчення та використання естетотерапевтичного складника процесу формування особистості як необхідної передумови професійної успішності педагога; теоретичні положення про формування педагогічної майстерності вчителя та вихователя; форми і методи організації навчально-пізнавальної, науково-дослідної і практичної роботи студентів (педагогів); методики вивчення критеріальних рівнів сформованості гуманістичного світогляду та ціннісних орієнтацій педагога при використанні ним засобів естетотерапії.

Практичне значення дослідження полягає у створенні навчального посібника «Естетотерапія», «Словника естетотерапевтичних термінів», навчально-методичних посібників та рекомендацій; у розробленні й апробації курсів з естетотерапії для студентів спеціальностей: «Дошкільне виховання. Дефектологія. Логопедія», «Соціальна педагогіка. Іноземна мова», «Соціальна педагогіка. Практична психологія», «Практична психологія. Іноземна мова», «Початкове навчання. Музика», «Початкове навчання. Образотворче мистецтво», «Початкове навчання. Хореографія», які введено до навчальних планів підготовки фахівців різних рівнів. Знання щодо структури і специфіки естетотерапевтичної діяльності педагога можуть використовуватися працівниками ВНЗ у процесі підготовки студентів різних педагогічних спеціальностей; розроблені критерії, показники та критеріальні рівні готовності педагогів до естетотерапевтичної діяльності - органами управління освітою, адміністрацією загальноосвітніх навчальних закладів для оцінювання рівня професійної компетентності педагога.

Впровадження результатів дослідження. Основні висновки і практичні рекомендації, викладені в дослідженні, впроваджено у навчальний процес у вишах, загальноосвітніх навчальних закладах, у центрах соціальних служб та дошкільних закладах освіти: у Полтавському національному педагогічному університеті імені В. Г. Короленка (довідка № 1973/01-37/19 від 12.05.2010р.), у Сумському державному педагогічному університеті імені А. С. Макаренка (довідка №380 від 22.03.2010р.), у Запорізькому національному університеті (довідка № 01-25/47 від 01.06.2010р.), у Сумському обласному інституті післядипломної педагогічної освіти (довідка № 13 від 24.03.2010р.), у Тернопільській спеціалізованій школі І-ІІІ ступенів №7 з поглибленим вивченням іноземних мов (довідка № 65 від 18.03 2010р.), у Асоціації керівників навчальних закладів м. Тернополя (довідка №15 від 15.03.2010р.), у Черкаському національному університеті імені Богдана Хмельницького (довідка № 218/03 від 22.04.2010р.), у Полтавському обласному інституті післядипломної педагогічної освіти імені В. М. Остроградського (довідка № 106 від 22.06.2010р.), у дошкільному навчальному закладі №80 м. Полтави (довідка № 24 від 1.06.2010р.), у Асоціації керівників навчальних закладів м. Полтави (довідка № 3 від 01.06.2010р.), в Обласній психолого-медико-педагогічній консультації м. Полтави (довідка № 02-15/50 від 22.06.2010р.).

Особистий внесок здобувача. У 21 публікації, що написані у співавторстві, автору належить: у 7-ми методичних рекомендаціях - «Соціалізація особистості: естетико-педагогічний вимір»(співавтор О. Шулькевич) - розділ «Науково-філософські основи естетичного»; «Використання арт-терапії в роботі соціального педагога з сучасною сім'єю» (співавтор А. Куліш) - розділи «Арт-терапія як метод співпраці соціального педагога з сучасною сім'єю» та «Характеристика основних арт-терапевтичних напрямів у роботі з сім'єю»; «Українські соціально-педагогічні родинні традиції» (співавтор А. Петрович) - розділ «Виховний потенціал народних традицій»; «Естетотерапевтичні технології долання стресу у підлітковому віці» (співавтор І. Аміньєва) - розділи 4, 5: «Види естетотерапії у подоланні стресу», «Формування продуктивних копінг-стратегій за допомогою арт-терапевтичних методик»; «Пропаганда здорового способу життя серед молодших школярів» (співавтор О. Гурцева) - розділ «Естетотерапевтичні вправи»; «Підготовка підлітків до майбутнього сімейного життя» (співавтор Н. Олійник) - розділ «Сімейна психотерапія та арт-терапія»; «Казкотерапія у психокорекції дітей з дислалією» (співавтор І. Омельченко) - розділ «Теоретичні основи казкотерапії». У 2-х навчально-методичних посібниках - «Естетотерапевтичний досвід української народної педагогіки» (співавтор М. Колос) здобувачем написано розділи «Народний досвід організації життєдіяльності українців: естетотерапевтичний вимір» та «Методика використання естетотерапевтичного досвіду української народної педагогіки»; у навчально-методичному посібнику «Казкотерапія як сучасна соціально-педагогічна технологія» (співавтор Ю. Лещенко) - розділи «Казкотерапія як психолого-педагогічна технологія» та «Методика підготовки майбутніх соціальних педагогів до використання казкотерапії на основі української народної казки». У 4-х програмах навчальних курсів автором здійснено літературне редагування та написані розділи з теорії виховання. У 6-ти тезах в збірниках матеріалів міжнародних і всеукраїнських наукових і науково-практичних конференцій, написаних у співавторстві із студентами та магістрантами, автору належить обґрунтування теоретичних засад заявлених у темах проблем з теорії та практики сучасних засобів та видів естетотерапії. У 2-х статтях, написаних у співавторстві з Н. Карапузовою та І. Аміньєвою особистий внесок здобувача полягає у висвітленні ролі різноманітних організаційних форм та методів виховного впливу на сучасних студентів та педагогічних можливостей арт-терапії у виховній роботі педагога.

Вірогідність результатів дослідження забезпечено теоретико-методологічним обґрунтуванням вихідних положень; використанням комплексу взаємопов'язаних методів дослідження, адекватних його предмету, меті, гіпотезі та завданням; поєднанням логіко-теоретичного та історичного аналізу матеріалу; тривалим терміном апробації основних концептуальних положень дослідження та експериментальною перевіркою авторських методик; дослідно-експериментальною перевіркою як окремих положень розробленої концепції, так і функціонуванням усієї моделі взагалі; аналізом одержаних результатів; репрезентативністю вибірки та використанням методів статистичної обробки експериментальних даних.

На захист виносяться:

1. Теоретично обґрунтовані положення щодо формування готовності педагогів до ВЗЕПД та до актуалізації у зв'язку з цим саногенної функції педагога, що має ґрунтуватися на міждисциплінарних зв'язках гуманної філософії, естетики, особистісно орієнтованої педагогіки, психології, психотерапії і забезпечувати здатність педагога до створення психологічно комфортного освітнього середовища засобами естетотерапії, в якому ефективно розвиватиметься творчий потенціал усіх його учасників.

2. Теоретична модель підготовки педагогів до естетотерапевтичної діяльності, яку представлено як проект системного впровадження естетотерапевтичної концепти формування особистості у процес психолого-педагогічної підготовки педагога у ВНЗ та в умовах післядипломної освіти. Цей проект має такі рівні: методологічно-парадигмальний, концептуально-змістовий та організаційно-процесуальний. Основними компонентами теоретичної моделі підготовки педагога до ВЗЕПД є мета, функції, структура, зміст, форми і методи та контроль. Поетапний організаційно-процесуальний рівень теоретичної моделі охоплює весь навчально-виховний період здобуття студентом (педагогом) професійних знань, умінь і навичок і включає: 1-й - мотиваційно-організаційний; 2-й - навчальний і науково-пошуковий та 3-й - самоосвітній етапи.

3. Методична система підготовки педагогів до використання засобів естетотерапії, що реалізується на різних кваліфікаційних рівнях професійної педагогічної освіти, будується за принципом створення психологічно-комфортної атмосфери у процесі викладання естетотерапевтичних дисциплін, передбачає інтеграційну єдність традиційних (лекції, семінари, самостійна робота та ін.) та інноваційних (інтерактивні та вітагенні технології, педагогічний навратив, педагогічна супервізія тощо) форм і методів у підготовці педагогів до ВЗЕПД і формує стійку професійну мотивацію та творчу взаємодію викладача та студента (педагога).

4. Науково-методичний комплекс: сукупність науково обґрунтованого навчального, програмового, методичного, організаційного забезпечення підготовки педагогів до естетотерапевтичної діяльності (кредитно-модульні програми курсів з естетотерапії, опорні конспекти лекцій, навчальний посібник та словник естетотерапевтичних термінів, методичні рекомендації щодо впровадження у педагогічну діяльність окремих видів та засобів естетотерапії тощо).

Апробація результатів дослідження здійснювалася на таких конференціях, симпозіумах, семінарах:

на 17 міжнародних конференціях: «Формування духовно-моральних цінностей та професійного становлення молоді в сучасних соціокультурних умовах» (Київ - Вінниця, 2005), «Теорія і практика навчання і виховання дітей з обмеженими фізичними і психологічними можливостями: інноваційний підхід» (Полтава, 2004), «Методологія та практика менеджменту на порозі ХХІ століття: загальнодержавні, галузеві та регіональні аспекти» (Полтава, 2006), «Актуальні проблеми формування здорового способу життя учнівської та студентської молоді» (Ніжин, 2007), «Вища освіта України у контексті інтеграції до європейського освітнього простору: моніторинг якості освіти» (Київ, 2007), «Спадщина А.С. Макаренка і педагогічні пріоритети сучасності» (Полтава, 2008), «Розвиток творчої особистості студента як суб'єкта педагогічної взаємодії» (Донецьк, 2008), «Професійна підготовка вчителя музичного мистецтва: від традицій до інновацій» (Полтава, 2008), «Сучасні інформаційні технології та інноваційні методики навчання в підготовці фахівців: методологія, теорія, досвід, проблеми» (Вінниця, 2008), «Сучасні тенденції розвитку корекційної освіти» (Кам'янець-Подільський, 2008), «Вища освіта України у контексті інтеграції до європейського освітнього простору» (Київ, 2008), «Спадщина видатних педагогів Полтавщини в міжнародному освітньому просторі» (Полтава, 2009), «Освітні інновації: філософія, психологія, педагогіка» (Суми, 2009), «Процес управління суспільним розвитком: виклики, реформи, досягнення» (Суми, 2009), «Теоретико-методологічні засади моделювання навчально-виховних систем у педагогічних закладах освіти» (Полтава, 2009), «Ціннісні пріоритети освіти ХХІ століття: європейський вектор розвитку вищої школи» (Луганськ, 2009), «Освіта дорослих як фактор соціалізації і соціального захисту в сучасному суспільстві» (Черкаси, 2010); на 2 міжнародних симпозіумах: «Тело. Сознание. Творчество. Инновационные техники в арт-терапии» (Ялта, 2006, 2007); на 19 всеукраїнських конференціях: «Формування здорового способу життя студентської молоді: реалії та перспективи» (Полтава, 2002), «Соціально-психологічні детермінанти становлення громадянськості сучасної молоді у контексті спадщини А.С.Макаренка» (Полтава, 2004), «Психолого-педагогічні проблеми формування професіоналізму викладача вищої школи в умовах європейського виміру» (Полтава, 2006), «Педагогічні та соціально-психологічні аспекти виховання у контексті сучасного європейського виміру» (Полтава, 2006), «Методологія і методика інтерактивного навчання у вищій школі» (Умань, 2007), «Теорія та практика підготовки соціальних педагогів та психологів у вищому навчальному закладі: досвід, проблеми та перспективи» (Запоріжжя, 2007), «Образотворче мистецтво у контексті сучасності» (Полтава, 2007), «Актуальні проблеми соціально-педагогічної роботи з різними категоріями населення» (Черкаси, 2008), «Освітні інновації: філософія, психологія, педагогіка» (Суми, 2008), «Дошкільне дитинство: інноваційний досвід освіти, проблеми, традиції та перспективи» (Переяслав-Хмельницький, 2008), «Квазіпросторові відносини людини і середовища: педагогічний, психологічний, біологічний, медичний аспекти» (Полтава, 2008), «Стратегія розвитку художньої освіти та естетичного виховання молоді в Україні у ХХІ столітті» (Луганськ, 2008), «Інноваційні технології сучасної початкової школи» (Житомир, 2008), «Реабілітаційна педагогіка: актуальні питання теорії та практики» (Полтава, 2008), «Організація і впровадження профільної освіти в класах природничо-математичного напряму навчання» (Суми, 2009), «Залежність. Можливості психотерапії та системного підходу в наркології як варіант багатовекторного підходу до допомоги» (Полтава, 2009), «Вища школа України: удосконалення якості підготовки фахівців» (Черкаси, 2009), «Освіта і здоров'я: формування здоров'я дітей, підлітків та молоді в умовах навчального закладу» (Суми, 2010); «Теоретичні та методичні засади підготовки вчителів мистецьких дисциплін в системі освіти України: регіональний аспект» (Бердянськ, 2010); на 3 наукових читаннях: V, VІ, VII мистецько-педагогічні читання пам'яті професора О. Рудницької (Київ, 2007; 2008; 2010).

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження відображено у 71 публікації, з яких 50 - одноосібні. Серед них 1 монографія, 1 навчальний посібник (з грифом Міністерства освіти і науки України), 1 словник, 2 навчально-методичних посібники, 8 програм курсів з інструктивно-методичними матеріалами, 9 навчально-методичних рекомендацій, 27 статей опублікованих у фахових виданнях, затверджених ВАК України, 9 - в інших наукових виданнях, 13 тез - у збірниках матеріалів міжнародних та всеукраїнських наукових і науково-практичних конференцій.

Кандидатську дисертацію на тему «Підготовка студентів педагогічних інститутів до естетичного виховання дітей 6 - 7 років» (спеціальність 13.00.04 - теорія і методика професійної освіти) захищено в 1995 році, її матеріали в тексті докторської дисертації не використовувались.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, п'яти розділів і висновків до кожного з них, загальних висновків, додатків на 48 сторінках; списку використаних джерел (510 найменувань на 48 сторінках). Загальний обсяг дисертації становить 500 сторінок, з них 404 сторінки основного тексту. Робота містить 13 таблиць, 4 рисунки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

підготовка педагог естетотерапія

У вступі обґрунтовано актуальність і доцільність теми дисертації, проаналізовано загальний стан дослідженості проблеми у психолого-педагогічній науці та її віддзеркалення в освітній практиці, визначено об'єкт, предмет, мету, гіпотезу, завдання і методи дослідження, сформульовано методологічні та концептуальні положення, розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи, подано інформацію щодо апробації та впровадження наукових результатів.

У першому розділі - «Історико-педагогічний аналіз естетотерапевтичної складової процесу формування людської особистості» - на основі вивчення історико-філософських наукових джерел визначені загальні тенденції формування естетотерапевтичної концепти розвитку людської особистості, обґрунтовані історико-філософські, теоретико-методологічні засади дослідження проблеми впровадження естетотерапії в систему професійної підготовки сучасного педагога. Виявлено провідні філософсько-естетотерапевтичні ідеї встановлення гармонійних відносин між людиною та Всесвітом. Відповідно до проектних характеристик естетотерапії як особливої сфери філософсько-педагогічного знання схарактеризовано чотири етапи розвитку людської культури: епоха Стародавнього світу, періоди Середньовіччя та Відродження, Нового часу та некласичних філософських течій ХІХ - ХХ століть.

В епоху Стародавнього світу, з погляду наявності та специфіки естетотерапевтичних ідей, простежується намагання філософів Давньої Індії та Китаю звернутися до внутрішнього світу людини, захистити її від переживань (провідними естетотерапевтичними ідеями цього часу стають «нірвана-терапія», «аскетизм-терапія», «дао-терапія» тощо). Висвітлені етико-філософські вчення Давньої Греції, які характеризувалися космологізмом та раціоналізмом. Через з'ясовування змісту понять «душа», «життя», «смерть», «щастя», «насолода», «благо», «краса», «етична норма», «ідеальна держава», «загальний закон», «найвища ціль», «система чеснот» тощо філософи Давньої Греції перемістили акцент пошуку гармонізації відносин людини із Всесвітом у площину реального життя - у соціально-мистецьку та державно-політичну проблематику (начатки арт- та музикотерапії, терапії спілкуванням, соціальної психотерапії тощо).

З'ясовано, що зміст естетотерапевтичного впливу на людину епохи Середньовіччя визначається через віру в Бога як в абсолютне добро, а основним науково-філософським джерелом естетотерапевтичних технологій визнається християнське віровчення. Серед видатних філософів епохи Середньовіччя, з точки зору наявності в їх ученнях естетотерапевтичного складника, у дослідженні виділені: Ісус Христос (Єшуа Машинах) («терапія любов'ю», смиренність, самозречення); І. Ліонський; Ф. Олександрійський («віротерапія»); Августин Блаженний; Псевдо-Діонісій Ареопагіт («терапія любов'ю до добра»); Боецій («терапія філософією»); І. Дамаскін («іконотерапія»); А. Кентерберійський; П. Абеляр; Ф. Аквінський («терапія гармонією віри і розуму»); Р. Бекон («індивідуальна досвід-терапія»).

Аналіз провідних філософських поглядів епохи Відродження дозволив виявити такі суттєві естетотерапевтичні надбання цього часу: відроджуються та розвиваються давньогрецькі ідеї гармонізуючого терапевтичного впливу краси за допомогою засобів образотворчого мистецтва; задум людини-творця втілюється в естетично-мистецькій сфері, що закладає основу концепції арт-терапії ХХ століття; у філософсько-педагогічних поглядах на організацію педагогічного середовища з'являються зародки натурпсихотерапії («Місто сонця» Т. Кампанелли, «Утопія» Т. Мора тощо); проголошується комплексний підхід до організації життєдіяльності людей через визнання варіативності, різноманітності особистісного прояву людини. Це стає філософсько-методологічною основою розгляду естетотерапії як інтегративного складника психолого-педагогічної технології.

До найбільш важливих методологічних досягнень філософської думки Нового часу (у її зв'язку з ідеями естетотерапевтичного супроводу людини в самовдосконаленні та загальній гармонізації) віднесено такі: обґрунтування ідеї порятунку людини через наукові знання («терапія наукою») у вченнях Ф. Бекона, Р. Декарта, Т. Гоббса; поєднання моральності та природної доцільності як ключових моментів естетотерапевтичного ефекту у вченні Б. Спінози про афекти; проголошення філософських задумів стосовно етики та педагогіки виховання вільної індивідуальності на засадах психолого-сенсуалістичного підходу у працях Дж. Локка; ідея гармонізації людського життя шляхом «терапії усамітненням у сьогоденні» в ірраціонально-екзистенціальній філософії Б. Паскаля; ідеї організації профілактичних естетотерапевтичних заходів (аналоги сучасних естетотерапевтичних технологій - ігротерапії, терапії спілкуванням, кінезітерапії, сміхотерапії тощо) та визнання права людини на активну участь у вдосконаленні себе та Всесвіту в раціональній гносеології Г. Лейбніца; наділення добра абсолютною пріоритетною функцією «самогармонізації» на естетотерапевтичній площині формування людської особистості в «терапії добрими вчинками» Е. Шефтсбері; визнання за симпатією естетотерапевтичного статусу збереження та становлення людини як суспільної істоти в ученні Д. Юма; ідея «терапії любов'ю» та «терапії надією на майбутнє» у філософських працях Вольтера; концепт «природотерапії» та визнання індивідуалістичності людини у філософії Ж. -Ж. Руссо. Специфіка естетотерапевтичних ідей того часу найбільш повно була представлена в ученнях провідних діячів класичної німецької філософії: обґрунтування основних законів, правил гармонізації людського життя через концепцію доброї волі у філософії І. Канта; «терапія самопізнанням» та «терапія активною діяльністю» у вченні Й. Фіхте; визнання Ф. Шеллінгом ролі естетичного в усій підсвідомо-свідомій активності людини та надання мистецтву естетотерапевтичної функції урівноваження ідеального та реального рівнів буття.