Формування комунікативної компетенції фахівців митної служби в системі неперервної професійної освіти

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЛУГАНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ПАВЛЕНКО Олена Олександрівна

УДК 378.147: 339. 543 (043.2)

ФОРМУВАННЯ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ ФАХІВЦІВ МИТНОЇ СЛУЖБИ В СИСТЕМІ НЕПЕРЕРВНОЇ ПРОФЕСІЙНОЇ ОСВІТИ

13.00.04 - теорія і методика професійної освіти

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора педагогічних наук

Луганськ - 2010

ДИСЕРТАЦІЄЮ Є РУКОПИС

Роботу виконано в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, Міністерство освіти і науки України.

Науковий консультант:

доктор педагогічних наук, професор

Плахотнік Ольга Василівна,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри педагогіки.

Офіційні опоненти:

доктор педагогічних наук, професор

Олійник Віктор Васильович,

Університет менеджменту освіти Національної академії педагогічних наук України (м. Київ), ректор;

доктор педагогічних наук, професор

Хоружа Людмила Леонідівна,

Київський університет імені Бориса Грінченка; проректор з наукової роботи;

доктор педагогічних наук, професор

Волкова Наталія Павлівна,

Дніпропетровський університет економіки та права, професор кафедри практичної психології.

Захист відбудеться 17 грудня 2010 року о 10.00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 29.053.01 у Луганському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 91011, м. Луганськ, вул. Оборонна, 2, ауд. 376.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Луганського національного університету імені Тараса Шевченка (91011, м. Луганськ, вул. Оборонна, 2).

Автореферат розіслано 17 листопада 2010 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Н.І. Черв'якова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження зумовлена масштабною розбудовою незалежної української держави, динамічністю як соціально-економічних, так і духовних перетворень, що відбуваються в умовах приєднання України до міжнародних конвенцій і угод з питань безпеки і спрощення міжнародної торгівлі та митних процедур, активізації інтеграційних процесів в Європі та розробки уніфікованих освітніх і професійних стандартів, орієнтації на компетентнісний підхід, поширення в суспільстві інформаційного „вибуху”, сучасних форм, систем і засобів зв'язку. Означені чинники спонукають до формування нового бачення розвитку інтелектуального потенціалу України, вимагають від митної служби актуальних підходів до компетенцій та компетентностей її фахівців, зокрема до компетенції комунікативної (КК).

Гострота й актуальність проблеми формування КК в системі галузевої комунікативної підготовки фахівців митної служби визначена соціальним замовленням, яке має чітко окреслену законодавчу базу: Національна доктрина розвитку освіти України у ХХ1 столітті (2002), закон України „Про освіту” (1991), „Комплексна програма підготовки державних службовців” (2000).

Основи дослідження проблеми формування компетенцій людської комунікації, компетентнісного підходу заклав Аристотель, який вивчав можливості стану людини. Історія питання компетенцій викладена науковцями Ю. Євдокимовою, Я. Єпутаєвим, І. Зимньою, Т. Ісаєвою, З. Мальковою, Д. Цодіковою та ін. Вони, зокрема, досліджували становлення понять „компетенція” і „компетентність”, визначення їх сутності, окреслення підходів до їх вивчення та впровадження, що у подальшому дало змогу вченим розкрити методологічну сутність компетентнісного підходу. Праці Д. Вайта, Л. Снайдера, К. Ебелінга стали основою для віднесення компетенції до поведінкової сфери особистості, а компетентності Ї до сфери функціональної.

У період 1970-1990 рр. було розроблено різні класифікації компетенцій, зроблено перші спроби розмежування понять „компетенція” і „компетентність” (Є. Бондаревська, А. Деркач, Ю. Євдокімова, І. Зимня, Н. Кузьмина, З. Малькова, А. Маркова, В. М'ясищев, Л. Петровська, Д. Цодікова). І хоча науковці і послуговуються зазначеними поняттями як для опису кінцевого результату навчання, так і для опису різних якостей особистості, їй притаманних або набутих у процесі освіти, цінним у роботах того часу було те, що вони розкривали основи для узгодженості освітніх та професійних компетенцій. Науковці різних країн єдині у поглядах стосовно відсутності загальноприйнятих дефініцій понять „компетенція” і „компетентність” та існування численних переліків компетентностей і компетенцій (Дж. Вінтертон, Ф. Делямар ле Де, І. Зимня, В. Кальней, Н. Кічук, С. Клепко, В. Козирєв, А. Маркова, О. Овчарук, О. Пометун, Дж. Равен, Ван дер Саден, А. Хуторський, С. Шишов тощо). Їх достатньо повний огляд наведено в працях ряду дослідників (С. Клепко, О. Овчарук, А. Хуторський, Ф. Делямар ле Де, Дж. Вінтертон, Н. Кічук).

Перспективним виявилося застосування у дисертаційній праці ідей Р. Боятциса, який визначив компетенцію як стрижневу характеристику людини. Його ідеї розвинули менеджери з роботи з персоналом (далі Ї HR-менеджери), соціологи, педагоги (Дж. Бьоржоне, М. Елкін, Ч. Вудруфф, Мак Клелланд та ін.). Було закладено основи головних підходів до вивчення та використання компетенцій і компетентностей: поведінковий, функціональний, багатовимірний. Історію їх становлення детально проаналізували вчені Ф. Делямар ле Де та Дж. Вінтертон.

В Україні протягом останніх п'яти років відзначалася стрімко зростаюча активність щодо досліджень з теми компетенцій (А. Анучин, Н. Бібік, Л. Ващенко, Ю. Євдокимова, Н. Кічук, С. Клепко, А. Корнілова, О. Локшина, О. Малицька, Л. Мединська, О. Овчарук, О. Пєхота, М. Поліщук, О. Пометун, І. Родигіна, О. Сав-ченко, В. Стрельніков, Д. Сухінін, В. Топалова, І. Чемерис та ін.). Проте увага дослідників акцентувалася переважно на визначенні універсального або специфічно-професійного набору компетенцій або компетентностей, уточненні сутності одного з понять, професійно-особистісних компетенціях сучасних фахівців з різних галузей, компетенціях як результаті навчання.

Суттєвий інтерес для проведеного дослідження становлять праці, які розкривають концептуальні ідеї теорії неперервної професійної освіти (А. Бєляєва, С. Гончаренко, О. Конькова, В. Лєдньов, В. Луговий, М. Махмутов, Є. Махов, О. Мельников, С. Зуєв, А. Купченко, Н. Ничкало); підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців, військовослужбовців (Д. Івченко, В. Луговий, В. Майборода, С. Майборода, В. Ягупов); професійно-педагогічної підготовки освітянських кадрів (А. Алексюк, О. Глузман, С. Гончаренко, О. Дубасенюк, І. Зязюн, А.Капська, Л. Кондрашова, Г. Китайгородська, А. Линенко, Л. Нечепоренко, Н. Ничкало, О. Сав-ченко, С. Сисоєва та ін.); державного управління (О. Аюшева, Л. Лозбенко, Є. Махов, І. Мєшкова, С. Морозков, З. Парфьонова, І. Погиба), питання кар'єри, соціально-психологічної та конфліктологічної компетентності (І. Васильєв, Є. Білецький, Д. Ів-ченко, О. Софронова), проблеми продуктивної професійної діяльності співробітників митної служби (А. Панкратов), фактори вдосконалення механізму митного адміністрування (І. Васильєв, О. Кангельдієв, Л. Лозбенко, І. Погиба), психолого-акмеологічні умови і фактори ефективного розвитку професійної культури держслужбовців (М. Кузьмінов), вплив якостей особистості на професійну рольову поведінку митників (М. Шейніс).

Загальним проблемам формування КК присвячені роботи колективу українських лінгвістів під керівництвом С. Ніколаєвої. Окремі аспекти цієї проблеми вивчають вітчизняні вчені та науковці з країн СНД, насамперед вони досліджують процес, шляхи та засоби формування комунікативної культури вчителів (В. Грехнєв, М. Васильєва, В. Кан-Калик, К. Левітан, А. Мудрик, В. Усатий) і комунікативних умінь учнів і студентів (Л. Аухадєєва, Н. Березіна, І. Комарова, Л. Паламар, Ю. Турчанінова), проблему комунікативно-професійної компетенції учителів (Н. Бориско, Н. Волкова, І. Лабутова, Л. Орєшкіна). На проблемі формування КК митників акцентовано увагу лише з більш вузьких аспектів, як: розвиток комунікативних здібностей митників (О. Максимов), комунікаційне поле митної діяльності (С. Курдюмов), окремі питання престижу, іміджу державної служби (В. Комлєва, С. Ананьєва, О. Малаканова), побудова освітніх програм у системі неперервної професійної освіти співробітників митних органів (А. Крупченко), формування іншомовних комунікативних умінь особового складу митних органів (О. Клочко, О. Горбань, І. Гречухіна, О. Трякіна), етико-психологічні основи спілкування працівників митної служби (Н. Тимченко), митний дискурс (Ю. Каллен).

Водночас, незважаючи на різнопланові дослідження, вони не забезпечують вповні виконання завдання формування КК фахівців митної служби в системі неперервної професійної освіти через недостатню розробленість методологічної та теоретичної бази, яка б сприяла формуванню в митників належного рівня КК. Отже, має місце протиріччя між зростаючою потребою нашої держави у висококваліфікованих фахівцях, передусім зайнятих на державній службі, і недостатнім рівнем сформованості комунікативного складника їх професійної компетенції.

Ознайомлення з результатами теоретичних напрацювань учених і, крім того, з практичним досвідом підготовки студентів у вищих навчальних закладах (далі Ї ВНЗ) до майбутньої професійної комунікативної діяльності, а також з існуючою системою комунікативної підготовки та підвищення кваліфікації митників дало змогу виявити низку суперечностей:

1) на рівні концептуалізації:

- між світовими тенденціями глобалізації професійної освіти і комунікації та обмеженим рівнем знань людини щодо набуття освіти, здійснення комунікації;

- між сучасним усвідомленням нової педагогічної парадигми професійної освіти, що акцентує на створенні умов для особистісного зростання й самореалізації майбутніх фахівців, і домінуючою моноспрямованою парадигмою в методології, теорії і практиці ВНЗ;

- між процесами інтеграції України до світового економічного та освітнього простору, стрімкого розширення комунікативних зв'язків і воднораз відсутністю концептуальних обґрунтувань системи комунікативної підготовки та підвищення кваліфікації особового складу митних органів різних рівнів;

2) на рівні мети підготовки фахівців:

- між необхідністю в епоху глобалізації розробки уніфікованих міжнародних (європейських) стандартів як професійних, так і освітніх та складністю адаптації національних систем кваліфікацій до уніфікованих міжнародних або європейських стандартів;

- між нагальною потребою суспільства в фахівцях, здатних до професійного здійснення комунікації, та реальним рівнем підготовки до неї майбутніх фахівців;

3) на рівні змісту вищої освіти:

- між необхідністю розгляду професійно орієнтованої КК як цілісного феномену і неузгодженістю цілей, функцій, засобів комунікативної підготовки, їх дискретним відображенням у змісті вищої освіти;

- між традиційним підходом до змісту, методів і технологій, що обмежує підготовку фахівців на функціональному рівні, і переходом до системно-цілісних, міждисциплінарних, змістових компетентнісних структур, здатних забезпечити цільові, змістові, процесуальні складники КК;

- між освітньо-кваліфікаційними рівнями, на які орієнтуються ВНЗ у своїй підготовці фахівців, та кваліфікаційними рівнями посад.

Усунення наявних суперечностей потребує переосмислення теоретико-методологічних засад та концептуальних підходів до процесу формування КК особового складу митних органів, визначення мети, змісту, технологій навчання, завдань професійної комунікативної підготовки митників відповідно до вимог компетентнісного підходу в освіті та міжнародних професійних стандартів.

З урахуванням актуальності, теоретичного і практичного значення проблеми формування КК працівників митної служби, відсутності теоретико-методологічних та методичних засад їх комунікативної підготовки як складника неперервної професійної освіти, а також соціальної значущості та необхідності якісної і сучасної системи комунікативної підготовки та підвищення кваліфікації митників, темою дисертаційного дослідження обрано: „Формування комунікативної компетенції фахівців митної служби в системі неперервної професійної освіти”.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна праця, виконана відповідно до Перспективного плану розвитку Академії митної служби України (затверджений вченою радою АМСУ від 19.11.1997 р., протокол № 4), є складовою частиною Комплексної програми науково-дослідної роботи АМСУ, НДР АМСУ “Формування комунікативної компетенції фахівця митної служби: стан, проблеми і перспективи” (державний реєстраційний номер 0104U007586) і наукових тем “Створення аудіо- й відеолабораторії з мультимедійною системою та навчання професійно-направленого мовлення з використанням сучасних технологій”, “Паблік рилейшнз і митна служба”, які досліджуються науковцями кафедри іноземних мов і кафедри удосконалення мовної підготовки Академії митної служби України. Дисертант був керівником і виконавцем вищезазначеної НДР АМСУ, а також керівником творчого колективу з науково-дослідної роботи “Академія Ї митниці” за темою “Методичні підходи до формування принципів і напрямків роботи підрозділів митних служб по зв'язках із громадськістю”. Деякі теоретичні положення даного дисертаційного дослідження були використані у 2007-2008 рр. проектом PICARD (Партнерство в галузі митних академічних досліджень і розвитку) Всесвітньої митної організації під час доопрацювання міжнародних професійних стандартів митників (довідка № 32-1/69 від 18.05.09 р.) та у 2006-2008 рр. проектами ПРООН “Створення безпечного середовища для молоді України”, “Соціальний розвиток молоді шляхом створення веб-спільнот та мереж трансляції знань”, “Спільнота споживачів та громадські об'єднання” (довідка № и/40 від 11.05.2009 р.).

Тема затверджена вченою радою факультету соціології і психології Київського національного університету імені Тараса Шевченка (протокол № 3 від 20.10.2000 р.) та узгоджена рішенням бюро Ради з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології в Україні ( протокол № 10 від 21.12.04 р.).

Об'єкт дослідження процес неперервної професійної освіти митників.

Результати дисертаційного дослідження обговорювалися на ІІ Нараді робочої групи проекту PICARD Всесвітньої митної організації з питань розробки міжнародних професійних стандартів митників (Брюссель, 2007), на засіданнях кафедр педагогіки Київського національного університету імені Т.Г. Шевченка (1999-2004 рр.), педагогіки та психології Дніпропетровського національного університету (2004 р., 2009 р.).

З метою активізувати співпрацю з іншими науковцями митного відомства щодо визначення й оновлення змісту підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців митної служби дисертант відвідував спецкурси за програмою TACIS з питань митного тарифу, походження товарів, митних режимів, митної вартості (Дніпропетровськ, 1998), що підтверджено сертифікатами.

Публікації. Основний зміст дисертаційного дослідження висвітлено у 48 наукових та науково-методичних працях, із них 44 написано одноосібно, у тому числі: 1 монографія, 25 статей у фахових наукових виданнях, затверджених ВАКом України, 8 методичних видань, 1 навчальна програма. Загальний обсяг авторського доробку з теми дослідження становить 78, 1 друк. арк.

Кандидатська дисертація „Засоби віддання контактної функції висловлення у сучасній німецькій мові” (спеціальність 10.02.04 - германські мови) захищена в 1993 році в Південноукраїнському державному педагогічному університеті імені К. Д. Ушинського МОН України. Її матеріали у тексті докторської дисертації не використовувалися.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, п'яти розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних джерел (532 найменування, з них 41 - іноземними мовами), додатків на 62 сторінках. Загальний обсяг дисертації складає 538 сторінок. Робота містить 18 таблиць, 2 схеми, 1 графік на 1 сторінці.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність і ступінь наукової розробки обраної теми, визначено об'єкт, предмет, мету, завдання, основні напрями та методи дослідження; виокремлено його етапи та експериментальну базу; розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення, наведено дані про апробацію та впровадження; обґрунтовано вірогідність наукових положень, одержаних результатів і висновків дисертаційної роботи.

У першому розділі Ї „Теоретико-методологічні засади комунікативної компетенції” Ї викладено результати аналізу та узагальнення відповідних філософських, педагогічних, лінгвістичних, соціологічних, психологічних досліджень, які свідчать про постійний генезис поглядів на КК як ключову компетенцію особистості.

Визначено теоретико-методологічні засади КК як структурної компоненти професійної компетенції та інтегрованої компоненти компетенції посади і компетенції співробітника, основу яких склали ідеї педагогів, мовознавців, соціолінгвістів, психологів, менеджерів по роботі з персоналом.

Ключовими для визначення сутності КК стали погляди науковців на структуру і сутність понять „компетенція” і „компетентність”. Визнано, що дослідження компетенцій ґрунтуються на компетентнісному та компонентно-структурному підходах, при цьому акценти зміщено в бік професійно-особистісних компетенцій, які мають бути сформовані в сучасних фахівців із різних галузей.

З'ясовано сутність власне підходів, взаємозалежність досліджуваних понять, досягнуто розуміння щодо суспільних процесів, які відбуваються навколо компетенцій і компетентностей, кваліфікацій та освітньо-професійних стандартів. Вивчення проблеми компетенцій та компетентностей (як основи поведінкового, функціонального, багатовимірного підходів, так і сучасного компетентнісного підходу до будь-якої діяльності) сягає часів Аристотеля. Науковці визнали, що всі визначення поняття “компетентність” можна розділити на дві групи. Перша спирається на структурно-функціональний підхід у своєму прагненні прояснити структуру і функціональне значення складників компетентності, які належать до когнітивної та емоційної сфер: мотиваційний, етичний, соціальний і поведінковий складники. Друга група ґрунтується на генетичному підході (виявлянні сутності явища), тобто мова йде про рівень освіти й освіченості, навченості, про відповідність вимогам, установленим критеріям і стандартам у відповідних сферах діяльності та під час виконання певного типу завдань; володіння необхідними активними знаннями; здатність упевнено досягати результату і володіти ситуацією.

Учені акцентували на базовій умові вияву компетентності та передумові формування КК особистості - соціально значущій діяльності, без якої компетентність втрачає будь-який зміст, та підкреслили: якщо рівень компетенції може розрізнятися, то компетентність як така є або її немає. Визнано, що компетенції, які переважно є поведінковими характеристиками, можуть бути сформовані шляхом навчання та розвитку. Визначено, що освітні компетенції мають стати базою для компетенцій професійних.

З'ясовано розбіжність у тлумаченні понять „компетенція” і „компетентність”, яку пояснюють сутністю понять у співвідношенні „процес - результат”, „функціональність - предметність”. Компетентність (competence) (як більш широке поняття) належить до якостей особистості, функціональної сфери; компетенція (competency) (більш вузьке поняття) належить до предметної, поведінкової сфери. Науковці визначили, що пара „компетенція - компетентність” має являти собою системну єдність: компетенції Ї структурний компонент системи, компетентність Ї її процесуальність, динамічний складник.

Ураховуючи багатовимірність категорій, що досліджуються, уточнено феномен „компетенція” та на основі його авторського тлумачення визначено сутність і структуру феномену КК, що дало змогу описати його на філософському і предметному рівнях. У розділі обґрунтовано авторське визначення основного поняття дослідження Ї КК (на філософському рівні) як об'єктивної категорії, яка, у широкому розумінні, є результатом соціалізації, являє собою динамічну систему знань, умінь, навичок, здібностей, цінностей особистості, необхідну для ефективної комунікативної діяльності та особистісного розвитку; а в вузькому розумінні Ї а) результатом процесу комунікативної підготовки, інтегрованими характеристиками якості освіти або ж -- б) функціональними вимогами. КК (на предметному рівні) -- така частина комунікативної компетентності, за допомогою якої можна визначити ступінь готовності людини до виконання комунікативних завдань; освітньо-кваліфікаційні вимоги та соціально закріплений у сукупності знань, умінь, навичок і досвіду освітній результат, здатний забезпечити людині можливість діяти на варіативно-адаптивному рівні залежно від конкретної мовленнєвої ситуації, застосовуючи при цьому специфічні вербальні та невербальні засоби, та впливати на успішність і результативність роботи.

Отже (на рівні практичної комунікативної діяльності) під КК розуміємо знання мови, рівень практичного володіння як вербальними, так і невербальними її засобами, комунікативним менеджментом, а також досвід володіння мовою на варіативно-адаптивному рівні залежно від конкретної мовленнєвої ситуації.

Розкрито поняття „комунікативна компетенція фахівців митної служби” через призму аспектного аналізу: компонентно-структурний, лінгвістичний, управлінський (як інтегрований компонент когнітивного та поведінкового аспектів), емоційно-оцінний і функціональний аналіз. Застосування аспектного аналізу дало змогу розглянути КК як динамічну систему, що постійно розвивається й удосконалюється; чіткіше уявити сутність досліджуваного поняття й конкретизувати його зміст; визначити двовекторність феномену КК; її структуру, виходячи з того, що особлива функціональність КК фахівців у галузі митної справи чинить значний вплив на феномен КК митників. Визначено, що різні галузі потребують відповідної структури та моделі КК, які найбільш повно відповідають меті її прояву.

Розкрито ключові структурні компоненти КК фахівців у галузі митної справи, а саме: 1) когнітивна компетенція, 2) лінгвістична компетенція, 3) мовленнєва компетенція, 4) особистісна (поведінкова) компетенція, до того ж констатовано, що кожна зазначена компетенція структурно є складне утворення. Доведено, що у галузі митної справи КК фахівців корелює з інформаційною компетенцією. Обидві компетенції визнано невід'ємними скадниками професійної компетенції митників.

Обґрунтовано авторський підхід до виокремлення двовекторної структури КК (на прикладі митної справи), а саме: КК як компетенція фахівця і як компетенція посади; виявлено ієрархічність зазначеної двовекторної структури КК, а саме: КК посади шляхом застосування стандартів роботи і процесів визначає необхідний рівень КК фахівця. Визначено також розбіжності, які полягають у тому, що наявний рівень КК фахівця може значно перевищувати вимоги до рівня КК посади, та навпаки.

Визначаючи КК як компетенцію фахівця, ми говоримо про готовність фахівця до виконання певної комунікативної діяльності з необхідним рівнем якості. Отже, акцентуємо на комунікативній поведінці та комунікативних відношеннях, основу яких складає рівень сформованості КК фахівця та можливості удосконалення КК у різнорівневій системі професійної комунікативної підготовки митників. Сутність КК як компетенції фахівця полягає в тому, що вона виступає поведінковою компетенцією (особистісною компетенцією) Ї „знаю, як себе поводити”. Визначено вимоги до КК фахівця, а саме: 1) знання загальних закономірностей процесу комунікації (у тому числі ділової); 2) знання механізмів досягнення взаєморозуміння; 4) комунікативні вміння, що виявляються в готовності фахівця до виконання певної комунікативної діяльності з необхідним рівнем якості. Перші три вимоги стосуються когнітивного аспекту КК; четверта Ї поведінкового (особистісного) аспекту КК.

Сутність КК посади зводиться до вимог, які необхідні для успішного виконання комунікативних завдань згідно з посадою, тобто йдеться про стандарти роботи і процесів для певного рівня посад. Наголошено, що в основу вимог до КК посади мають бути закладені функціональні обов'язки, знання на рівні вимог посади, вміння та досвід. Обґрунтовано, що сутність КК як компетенції посади полягає в тому, що вона виступає функціональною компетенцією (навички або ноу-хау) і включає ті фрагменти діяльності, які працюючий у даній професійній сфері фахівець має бути спроможний зробити і продемонструвати.

Обґрунтування теоретико-методологічних засад КК, структурно-аспектний аналіз КК стали певним чином передумовою для визначення методології комунікативної підготовки фахівців митної служби та організації процесу формування їх КК.