Тенденції розвитку освіти дорослих в Україні (друга половина ХХ – початок ХХI століття)

Апробація результатів дослідження. Основні положення і результати дослідження висвітлювалися та обговорювалися на 40 наукових, науково-методичних, науково-практичних, звітних конференціях, круглих столах, педагогічних читаннях, виїзних засіданнях наукової школи, семінарах різних рівнів, зокрема міжнародних: на одинадцяти Тижнях освіти дорослих в Україні протягом 2000-2010 рр.: "Освіта дорослих протягом усього життя" (Київ, 8-15 вересня 2000), "Нові ідеї - Новій Україні" (Київ, 17-23 вересня 2001), "Громадянська освіта та суспільна просвіта" (Київ, 11-17 вересня 2002), "Освіта дорослих для безпеки життя" (Київ, 6-20 вересня 2003), "Освіта дорослих для демократії" (Київ, 20-25 вересня 2004), "Освіта дорослих для свободи совісті і віри" (Київ, 9-24 вересня 2005), "Освіта дорослих для збереження роду, землі й води" (Київ, 7-12 вересня 2006), "Освіта дорослих для культури ціложиттєвого навчання" (Київ, 6-11 вересня 2007), "Освіта дорослих для безпеки громадян і організацій об'єднаної Європи" (Київ, 11-17 вересня 2008), "Освіта для дорослих сучасної родини" (Київ, 11-17 вересня 2009), "Освіта дорослих для розуміння і соціального партнерства (Київ, 11-17 вересня 2010). (Тема ЙХ Тижня була визначена трьома державами: Чехією, Польщою та Україною під час участі української делегації в Європейському Фестивалі освіти дорослих у Чехії в листопаді 2007 р. і де дисертант особисто брала участь); "Педагогіка і психологія професійної освіти: результати досліджень та перспективи" (Київ, 1-2 грудня 2003); "Науково-методичне забезпечення інноваційних процесів у вищих навчальних закладах України" (Київ, 29 листопада 2005); "Профессиональные педагогические теории и проблемы их реализации в условиях модернизации профессионального образования" (Санкт-Петербург, 16-18 июня 2004); Європейський Фестиваль (Тиждень освіти дорослих у Європі) (Чехія, Оломоуц, 22-23 листопада 2007); "Проблеми освіти у Польщі та в Україні в контексті процесів глобалізації та євроінтеграції" (Київ-Житомир, 22-24 квітня 2009); "Професійне становлення особистості: проблеми і перспективи" (Хмельницький, 21-23 жовтня 2009 р.); "Інформаційні технології в системі підготовки фахівців у вищій школі" (Київ, 13-14 листопада 2008); "Ольвійський форум-2010: стратегії України в геополітичному просторі" (Ялта, 11-15 червня 2010); всеукраїнських: "Проблемна підготовка вчителів початкових класів у контексті гуманізації та гуманітаризації вищої освіти" (Київ, 22-23 квітня 1999); "Могилянські читання 2000" (Миколаїв, 8-14 червня 2000); "Технології неперервної освіти: проблеми, досвід, перспективи розвитку" (Київ, 11-12 жовтня 2001); "Могилянські читання 2004" (Миколаїв, 23-26 листопада 2004); "Інформаційні технології в системі підготовки фахівців у вищій школі" (Київ, 12-13 жовтня 2006); звітних наукових конференціях Інституту педагогічної освіти і освіти дорослих НАПН України (Інституту педагогіки і психології професійної освіти АПН України): "Неперервна професійна освіта: творчі здобутки і перспективи" (Київ, 27-29 березня 2000); "Педагогіка і психологія формування виробничого персоналу в ринкових умовах" (Київ, 15 березня 2005) за 2004 р.; "Теорія і практика професійної освіти в умовах європейської інтеграції" (Київ, 13-14 березня 2006) за 2005 р.; "Теорія і практика неперервної професійної освіти: науковий пошук, результати, перспективи" (20-21 лютого 2007) за 2006 р.; "Педагогічна майстерність в освітньо-виховних системах: теорія і практика" (Київ, 2-3 квітня 2008) за 2007 р.; "Ціннісні орієнтири педагогічної освіти і освіти дорослих на початку ХХI століття" (Київ, 16-17 березня 2009) за 2008 р; "Педагогічна майстерність у вимірах сучасних технологій учіння і виховання" (Київ, 30-31 березня 2010) за 2009 р.; науковій сесії "Розвиток педагогічної і психологічної науки в Україні", присвяченій 15-річчю АПН України (Київ, 14 листопада 2007); засіданні круглого столу "Духовність, культура і освіта соборної України" (Київ, 21 січня 2008); педагогічних читаннях: пам'яті професора О.П. Рудницької (Київ, 6-7 грудня 2007), (Київ, 4-5 грудня 2008); виїзних засіданнях наукової школи професора Сисоєвої С.О. (Київ-Запоріжжя, 12-15 червня 2008) та (Київ-Хмельницький, 14-16 травня 2009); науково-практичних семінарах: "Теоретико-методологічні проблеми неперервної професійної освіти" (Київ, 6 грудня 2001); "Розвиток педагогічної і психологічної науки в Україні" (Київ, 14 листопада 2007); "Аксіологічна концептосфера педагогічної освіти" (м. Київ, 17 травня 2010).

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук на тему: "Система підвищення кваліфікації вчителів в Україні в 20-30-ті роки" була захищена у 1998 році, її матеріали у тексті докторської дисертації не використовувалися.

Публікації. Основні теоретичні положення дисертаційного дослідження висвітлено у 66 публікаціях. Серед них: 1 одноосібна монографія, 1 концепція, 1 навчально-методичний посібник (у співавторстві), 1 брошура з методичними рекомендаціями, 1 навчально-тематичний план програми "Андрагогіка", 42 статті у провідних наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України (у т.ч. 1 - у співавторстві), 19 статей у наукових і науково-методичних виданнях, матеріалах наукових конференцій, семінарів (у т.ч. 3 - у зарубіжних виданнях).

Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, п'яти розділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків, додатків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації 558 сторінок, основний зміст викладено на 406 сторінках. Список використаної літератури містить 564 найменування (у т.ч. 222 архівні справи), з них 40 зарубіжних джерел. Робота містить 2 таблиці, 5 рисунків та 12 додатків на 100 сторінках.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність і доцільність дослідження обраної проблеми, визначено об'єкт, предмет, мету, завдання і методи дослідження; викладено концепцію дослідження, його методологічні й теоретичні засади, джерельну базу; розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення, обгрунтовано вірогідність наукових результатів та висновків дослідження; сформульовано основні положення, що виносяться на захист, стан апробації та впровадження результатів наукового пошуку.

У першому розділі - "Теоретико-методологічні засади розвитку освіти дорослих в Україні" - проаналізовано стан дослідженості проблеми освіти дорослих у педагогічній теорії; розкрито суть поняття "дорослість", "зрілість", базові поняття дослідження проблеми освіти дорослих; сутність концептуальних положень неперервної освіти для ціложиттєвому розвитку особистості людини.

Теоретичний аналіз проблеми дослідження свідчить, що накопичені знання з освіти дорослих потребують систематизації і структуризації. Їх систематизація належить до періоду науково-технічної революції другої половини XX ст., коли значно розширилася сфера формальної та неформальної освіти дорослих і виникла потреба у спеціальних дослідженнях, що стосувалися осмислення традиційної педагогічної проблематики у світлі ідей неперервної освіти (І. О. Колесникова).

Досягнення процвітання, благополуччя, соціально-економічної стабільності та сприятливих перспектив розвитку суспільства в цілому й окремих осіб зокрема стало пов'язуватися з розвитком освіти дорослих у багатьох країнах світу, з науково-технiчною революцiєю середини ХХ ст. та новими вимогами до робiтника, прогресом науки, швидким накопиченням нових знань i старiнням наявних, змiною технологiй, сучасною органiзацiєю виробництва. У 50-60-х рр. ХХ ст. в країніх Західної Європи почала розвиватися наука андрагогіка, предметом вивчення якої стала освіта дорослих. У кінці ХХ століття андрагогіка розглядалася як складова педагогіки, як синонім "педагогіки дорослих" (Б.М. Бім-Бад), як певна особливість освіти дорослих (М.Т. Громкова), як наука про навчання дорослих, що обґрунтовує діяльність дорослих, які навчаються і навчають організовувати процес научіння (С.І. Змєйов). В 60-70-ті роки ХХ ст. розвиток освіти дорослих був пов'язаний з професійною освітою, оскільки у США, Франції, Великобританії, ФРН, Швеції, Японії, Іспанії набуло поширення таке соціальне явище, як масове безробіття. У 70-80-х рр. ХХ ст. освіту дорослих розглядають не тільки як самостійну сферу освітньої діяльності, а й як важливу складову освіти, як підсистему неперервної освіти (О.І. Огієнко), її ототожнюють з післядипломною освітою, неперервною освітою. Основні уявлення про післядипломну освіту виникли і розвивалися в межах уявлень про освіту дорослих. Післядипломна освіта є специфічною складовою освіти дорослих (Н.Г. Протасова).

У розділі проаналізовано історичні аспекти розвитку андрагогіки. Андрагогіка як наука про навчання дорослих людей зародилася, коли перша людина чогось навчила іншу. Тобто освіта дорослих з'явилася хронологічно раніше, аніж освіта дітей. Проте історично склалося так, що саме навчанню дітей почали надавати особливої ваги. Термін "андрагогіка" був введений у науковий обіг німецьким учителем історії О. Каппом в 1833 р. для опису періоду дорослості в освіті людини, але, не діставши схвалення, зокрема відомого німецького філософа і педагога І. Гербарта, був забутий (О. І. Кукуєв).

У 1950-х рр. термін "андрагогика" набуває поширення в Швейцарії, Нідерландах, Югославії. До кінця 1950-х рр. термін "андрагогіка" починає використовуватися в педагогіці як синонім освіти дорослих (Ф. Поггелер).

У 1960-1970- х рр. в Угорщині, Канаді, Нідерландах, Югославії створюються факультети андрагогіки, відкриваються кафедри, пропонуються докторантури з освіти дорослих, затверджуються програми підготовки бакалаврів з андрагогіки. З 1967 р. термін "андрагогіка" використовує у своїх працях американський фахівець з освіти дорослих М. Ноулз. Таким чином, як явище андрагогіка, що розкриває принципи, методи, засоби, за допомогою яких вдається на практиці посилити функцію освіти, її соціалізацію, досліджується у США, країнах Західної і Східної Європи, Азії, Латинської Америки.

Враховуючи результати нашого дослідження та вивчення зарубіжного досвіду у розділі андрагогіка розглядається як субдисципліна педагогіки, як синтез соціологічних, соціально-психологічних і психологічних знань, що обґрунтовує напрями та організаційно-методичні засади моделі навчання дорослої людини, дає змогу осмислити феномен "навчання дорослих" за межами традиційної системи шкільної освіти.

На основі аналізу, систематизації базових понять дослідження у розділі здійснено та уточнено їх теоретичний зміст, який розкриває специфіку освіти дорослих в Україні, а саме: "дорослість", "зрілість", "освіта", "освіта дорослих", "позашкільна освіта", "неперервна освіта", "неперервна професійна освіта", "освіта впродовж життя", "післядипломна освіта", "підвищення кваліфікації", "навчання", "формальна освіта", "неформальна освіта", "інформальна освіта", "безробітний", "безробіття", "андрагог", "андрагогіка", "адаптація", "соціальна адаптація", "професійна адаптація"; розглянуто значення неперервної освіти у ціложиттєвому розвитку особистості людини.

Аналіз психолого-педагогічної літератури показав, що чіткого визначення поняття "дорослість" немає. У дослідженні доросла людина розглядається як особа, яка виконує соціально значущу продуктивну роль (громадянина, працівника, члена родини), характеризується фізіологічною, психологічною, соціальною, моральною зрілістю, відносною економічною незалежністю, життєвим досвідом і сформованим рівнем самосвідомості, достатнім для відповідальної та самокерованої поведінки. Таким чином, навчання учня, якого можна характеризувати терміном "дорослість" має будуватися на принципово нових педагогічних засадах. "Зрілість", яка пов'язана з "дорослістю" розглядається як особливий стан людини, пов'язаний з її фізичним, духовним розвитком, з її життєвим досвідом.

У дослідженні теоретично обгрунтовано класифікацію підходів до визначення понять освіти дорослих, яке відбиває інтегрований зміст цього поняття на таких рівнях: інституційному (як система установ і організацій, призначених для реалізації великого комплексу різноманітних освітніх послуг); соціальному (як спосіб життя сучасної людини); процесуальному (як процес, спрямований на реалізацію особистісних потреб дорослої людини) та особистісно значущому (що характеризується рівнем готовності особистості до участі в сфері праці, до різних видів соціальної діяльності). У розділі аналізуються поняття "адаптація" (від латинського аdaptatio, що означає - приладнання, приноровлення), "соціальна адаптація", яке розглядаєтся як соціальне пристосування, процес або результат процесу (С.У. Гончаренко); "професійна адаптація" розглядається як процес або результат процесу пристосування працівника в початковий період його роботи на підприємстві до особливостей робочого місця та організації праці на виробництві (С.У. Гончаренко).

У розділі розвиток освіти дорослих в Україні у другій половині ХХ - на початку ХХЙ століття розглядається в контексті неперервності на основі гуманістичних ціннісних орієнтацій. Концепція неперервності в освіті дорослих реалізується через: формування у дорослих потреби й здатності до самонавчання; доступ до будь-яких видів і типів освіти на основі індивідуальних здібностей; формування міждисциплінарних програм для здобуття паралельних і додаткових спеціальностей; надання можливостей для вільного вибору різних видів навчання - формального, неформального, інформального. Доведено, що сфера неперервної освіти, що розвивається, відкриває нові можливості для продовженої освіти дорослих, поступово формуючи змістові її основи протягом усього життя.

У другому розділі - "Розвиток освіти дорослих у зарубіжних країнах" - проаналізовано роль міжнародного співробітництва в сфері освіти дорослих, вплив Гамбурзької (1997) та інших конференцій на розвиток освіти дорослих; розглянуто розвиток освіти дорослих у США, у країнах Європейського Союзу (ЄС); проаналізовано розвиток освіти дорослих у Російській Федерації; обґрунтовано положення щодо значення їхнього досвіду для України.

Вивчення розвитку освіти дорослих у зарубіжних країнах показало, що проведення Гамбурзької конференції 1997 р. загострило у світі увагу до проблем освіти дорослих як життєво важливого елементу стратегії кожної країни, спрямованого на підтримку процесів стійкого розвитку цивілізації. Під впливом ідей Гамбурзької конференції у багатьох країнах світу також пройшли конференції, на яких обговорювалися проблеми освіти дорослих; посилилося значення і підвищилася ефективність політики Європейської Асоціації освіти дорослих; зросла кількість відповідних установ та організацій, які безпосередньо займаються проблемами освіти дорослих.

Гамбурзька конференція істотно вплинула на світову співпрацю в галузі освіти дорослих; участь у конференціях такого рівня сприяє визначенню актуальних проблем сучасної освіти дорослих, створенню національних моделей освіти дорослих та ров'язанню проблем дорослих як локального, так і міжнародного рівнів. Упродовж останнього десятиліття відбулися такі конференції: Київ, Україна, 2000-2010 рр; Гамбург, Німеччина, 1997 р.; Дамаск, Сирія, 2000 р.; Санта-Марія, Лісабон, 2000 р; Софія, Болгарія, 2000 р.; Бангкок, Тайвань, 2003 р.; Белен, Бразилія, 2009 р. В Україні за сприяння Інституту освіти ЮНЕСКО діє Всекраїнське координаційне бюро Міжнародної громадсько-державної програми "Освіта дорослих України". Аналіз розвитку освіти дорослих у зарубіжних країнах дав змогу більш повно розкрити сутність освіти дорослих як стратегічного напряму розвитку сучасної освіти, виявити нові тенденції та закономірності, зумовлені ідеєю неперервності освіти.

У США раніше ніж в інших країнах світу з'явилося усвідомлення, що соціальний і технічний прогрес суспільства залежить насамперед від самих людей - від того, наскільки вони навчені й виховані. Використовуючи величезний інтелектуальний, технологічний і матеріально-технічний потенціал, США в 70-80-ті роки XX ст. змогли помітно наблизитися до тієї моделі неперервної освіти, яку вирізняє масовість охоплення навчанням різновікових верств населення. Конгрес США щорічно приймає до десяти законів, що стосуються сфери освіти й супроводжуються виділенням значних коштів на їх реалізацію. До факторів, які визначають пріоритет ідеї освіти дорослих у сучасному американському суспільстві, відносять економічний та соціальний; її відмінність полягає у масовому охопленні навчанням різновікових верств населення.

У дослідженні проаналізовано розвиток освіти дорослих у країнах Європейського Союзу. Показано, що визнання знань, умінь та компетенцій громадян є ключовим для розвитку індивіда, конкурентоспроможності, зайнятості та соціальної єдності в ЄС, а прийняття європейської рамки (системи) кваліфікації (ЄРК) є необхідністю.

Аналіз стану освіти дорослих у Скандинавських країнах (Данія, Швеція, Норвегія), які входять до ЄС, дав змогу виявити чотири основні тенденції, що мають вплив на подальший розвиток освіти дорослих у світі: постійний розвиток шкіл для дорослих за підтримки урядових структур; відкритість для кожного, хто прагне змінити рід занять, навчитися чогось нового, вдосконалити професійні знання, щоб знайти своє місце в житті; незалежність та добровільність; створення навчальних асоціацій з метою розповсюдження ідеї постійного набуття знань та підтримки дорослих на цьому шляху.

Феномен скандинавської освіти дорослих ми розглядаємо як соціально-педагогічну систему, важливою характеристикою якої є: відкритість, рівноправність громадян, здатність їх до самоорганізації й обміну інформацією з іншими задля особистого розвитку, сприяння повній зайнятості населення, виховання дорослої людини, яка буде здатна брати активну участь у культурному, соціальному і політичному житті демократичного суспільства, поглиблюючи свої знання та удосконалюючи навички

Наприкінці XX - на початку ХХI століття спостерігається тенденція до посилення значення освіти дорослих у Російській Федерації. Масовість феномена освіти дорослих формує соціальну потребу у фахівцях із навчання дорослих (андрагогів) (С.І. Змєйов). Наявність такої спеціалізації зумовлює необхідність створення державної системи підготовки (перепідготовки) та підвищення кваліфікації викладачів відповідного рівня. Оформленню статусу андрагога сприяють відкриття у вищих навчальних закладах кафедр відповідного профілю, розробка спеціальних навчальних і освітніх програм, діяльність курсів з підготовки і перепідготовки андрагогів, випуск навчальних посібників, адресованих "учителям дорослих", зростання інтересу до різноманітних форм обміну досвідом з андрагогічної діяльності. З 1994 р. в Російській Федерації "Андрагогіка" включена до класифікатора напрямів і спеціальностей вищої професійної освіти як фах з шифром 03.14.00. Як показало вивчення, в Україні підготовка андрагогів, практично, не здійснюється.

У третьому розділі - "Історичний контекст розвитку освіти дорослих в Україні до другої половини ХХ ст." - здійснено ретроспективний аналіз розвитку освіти дорослих з другої половини ХIХ ст. до другої половини ХХ ст.; подано історико-педагогічний аналіз розвитку освіти дорослих у першій половині ХХ ст., а також обґрунтовано періодизацію етапів розвитку освіти дорослих в Україні у другій половині ХХ - на початку ХХI століття.

Дослідження передумов розвитку освіти дорослих в Україні (кінець ХIХ - перша половина ХХ ст.) показало, що початком цього процесу можна вважати ХVIII ст., коли у процесі розвитку культурно-освітніх структур, гуманістичної літератури зароджується філософська демократична суспільна думка про саморозвиток людини як суб'єкта пізнання, діяльності, соціальних відносин тощо. У ХІХ ст. створюються вищі навчальні заклади: у 1805 р. відкрито Харківський університет, у 1834 р. - університет св. Володимира в Києві, виникають вищі навчальні заклади, що об'єднують гімназичний та університетський курси [Волинська гімназія у Кременці (1805-1832), Рішельєвський ліцей в Одесі (1817), при якому існував Інститут східних мов для підготовки перекладачів (1828-1855), гімназія вищих наук у Ніжині (1820), згодом перетворена у математичний (1832), а потім в юридичний (1840) ліцей]; у 1865 р. на базі Рішельєвського ліцею в Одесі відкривається Новоросійський університет. Створення вищих навчальних закладів сприяло пробудженню інтересу до освіти дорослих та зародженню теоретичних засад її розвитку в Україні.

Ретроспективний аналіз розвитку освіти дорослих у другій половині ХIХ ст. показав, що в цей час відбувалася трансформація навчальних закладів для дорослих від гімназій і ліцеїв, жіночих шкіл при жіночих гімназіях (січень 1860), вищих жіночих курсів, земських і приходських шкіл для навчання дітей простого люду, недільних шкіл (11 жовтня 1859 р. у м. Києві відкрилася перша в Росії недільна безкоштовна школа для дітей, підлітків і неписьменних), вечірніх курсів до народних університетів, які вперше відкрилися восени 1906 р. Свої особливості у ХІХ ст. мав розвиток освіти у Східній Галичині, Північній Буковині й Закарпатті, які на той час перебували у складі Австро-Угорської імперії. Кількість шкіл постійно зменшувалася, українську мову витісняли німецька та польська. На 1841 р. початковою освітою у Галичині було охоплено лише 14 % дітей. Подібне становище було на Закарпатті та в Північній Буковині. Під час революції 1848-1849 рр. у Галичині діяло 60 недільних шкіл з українською мовою навчання, а на Закарпатті - 9. Австро-угорський уряд на Закарпатті здійснював політику мадяризації навчання, але й цими школами у 1890-х рр. було охоплено менше 50 % дітей шкільного віку. У Північній Буковині діяло лише 305 початкових шкіл, а закон про загальнообов'язкове навчання практично не здійснювався. З 1856 р. в гімназіях було скасовано вивчення української мови. На 1899 р. українські гімназії залишилися лише у Львові й Перемишлі, а в Коломиї, Тернополі та Чернівцях - окремі гімназичні класи. На середину ХІХ ст. у Східній Галичині було 8 гімназій, на Буковині - 1, на Закарпатті - 9. Крім того, існували приватні професійні школи. Вища освіта на західноукраїнських землях зосереджувалася у Львівському університеті, Реальній (або торговельній, 1817 р.), Ветеринарній (1897 р.), Технічній (1844 р.) академіях у Львові (останню згодом реорганізували у політехнічний інститут), Чернівецькому ліцеї. Львівський університет складався з філософського, теологічного, юридичного та медичного факультетів. Викладання провадилося латинською, німецькою та польською мовами. Діяльність цих навчальних закладів сприяла подальшому розвитку освіти в західному регіоні країни взагалі та освіти дорослих зокрема.

На початку ХХ ст. визначилося 5 типів шкіл для дорослих: школи грамоти, де поряд із навчанням грамоти давалися первинні знання з історії, математики, природознавства; повторювально-додаткові загальноосвітні курси, на яких вивчалися дисципліни на рівні гімназій і реальних училищ. Завдання цих курсів (навчання тривало 3 роки) - дати середню освіту дорослим, які не одержали її вчасно. Діяли спеціальні (професійні) курси, навчання на яких тривало від 2-х тижнів до одного року, що мали на меті навчання дорослих різних ремесел, у тому числі й сільськогосподарських робіт. Додаткові школи, що були організовані переважно в сільській місцевості, протягом 3-х років навчали селян, що мали початкову освіту. Крім того, функціонували народні університети, що розглядалися як вищий тип загальноосвітньої школи для дорослих, яка була доступна для всіх охочих.

Теорія освіти дорослих в Україні в другій половині XIX - на початку ХХ століття формувалася на основі перших вітчизняних здобутків шкільної педагогіки, досвіду європейських закладів позашкільної освіти, завдяки участі в теоретичних і практичних пошуках прогресивних представників суспільної і педагогічної думки - К.Д. Ушинського, М.І. Пирогова, М.П. Драгоманова, Х.Д. Алчевської, Б.Д. Грінченка, Т.Г. Лубенця, С.Ф. Русової. Розвиток різних форм позашкільної освіти дорослого населення, що стихійно виникала у XIX ст., потребував теоретичного осмислення. Основою для формування перших дидактичних ідей стала діяльність недільних шкіл для навчання дорослих, виникнення яких пов'язано з іменами таких відомих педагогів, як К.Д. Ушинський, В.І. Водовозов, В.Я. Стоюнін, В.І. Чарнолусський, М. І. Пирогов та ін.

Недільні школи були першим проявом суспільного просвітницького руху і мали на меті задовольнити освітні потреби населення в альтернативній формі, відмінній від державних шкіл; вони сприяли задоволенню суспільної потреби дорослих не тільки навчатися, а й навчати; були першими паростками масової додаткової початкової освіти.

На початку ХХ ст. в освіті дорослих відбувалися значні зміни: відкривалися вечірні класи для дорослих, різні курси, гуртки самоосвіти, бібліотеки, музеї, виставки, народні будинки, читалися публічні лекції; було створено народні університети. Таким чином створювалися умови для формування та розвитку національної освіти. Архівні документи і матеріали свідчать, що жовтневі події 1917 р. інтелігенція прийняла неоднозначно. Більше половини членів Спілки вчителів на чолі з В.І. Чарнолусським на знак протесту припинили викладацьку роботу взагалі. У першому документі-зверненні "Від народного комісара з освіти" від 29 жовтня (11 листопада за новим стилем) 1917 р. А.В. Луначарський наголосив, що "школа для дорослих повинна зайняти широке місце в загальному плані народного навчання".

Інтенсивний розвиток теорії та практики освіти дорослих розпочався після 1917 р. у зв'язку з організацією роботи з ліквідації масової неписьменності народу та відкриттям у Петрограді (грудень 1918 р.) Інституту позашкільної освіти. У березні 1920 р. Всеукраїнська нарада з освіти затвердила новий зміст системи освіти Радянської України, згідно з яким професійна освіта в Україні поділялася на нижчу (масову) і вищу професійну школу. До вищої професійної школи були віднесені інститути й технікуми, до нижчої - навчально-виховні заклади, що готували кваліфікованих робітників. У 1920 р. в Україні діяло 38 інститутів, де навчалося 57 тис. студентів, а також 13 тис. робітфаків і 665 професійних шкіл.

Аналіз архівних документів і матеріалів дав змогу обгрунтувати періодизацію та виокремити чотири етапи розвитку освіти дорослих у другій половині ХХ - на початку ХХІ століття: 50-60-ті роки ХХ ст. - етап післявоєнного відродження; 70 - 80-ті роки ХХ ст. - етап розповсюдження ідеї неперервного навчання; початок 90-х рр. ХХ - кінець ХХ століття - етап адаптації дорослих до нових умов життя у пострадянському суспільстві; початок XXI ст. - етап розвитку освіти дорослих у контексті європейської інтеграції України в освітній простір, який триває і нині.

У четвертому розділі - "Розвиток освіти дорослих в Україні у другій половині ХХ ст." - на основі аналізу архівних джерел розглянуто розвиток освіти дорослих у 50-60-ті роки ХХ ст., визначено особливості освіти дорослих у 70-80-ті роки ХХ ст.; проаналізовано проблему адаптації дорослої людини до умов життя в пострадянському суспільстві; визначено тенденції розвитку освіти дорослих в Україні у другій половині ХХ ст.

Архівні документи та матеріали свідчать, що навчанням неписьменних і малописьменних в Україні станом на 1950 р. було охоплено 330 тис. чоловік, шкіл робітничої молоді налічувалося 140 тис., шкіл сільської молоді - 130 тис., заочних середніх шкіл - 5200, педагогічних училищ - 80 (учнів - 8 500 чол.). Станом на 1 вересня 1950 р. в Україні було організовано 721 школу робітничої молоді, в яких було 6852 класи, де навчалося 140 тис. учнів. Для охоплення навчанням сільської молоді у вечірніх школах на 1 жовтня 1950 р. в Україні було організовано 1350 шкіл і 2633 окремих класів при масових школах, де навчалося 130 тис. учнів. На початок 1952/53 навчального року в Україні працювало 186 шкіл робітничої молоді, де навчався 31 891 учень. На 1 січня 1953 р. в школах дорослих навчалося 100 657 учнів. Розвиток народної освіти в нашій країні в 50-ті - на початку 60-х рр. ХХ ст. характеризується постійним зростанням кількості загальноосвітніх шкіл для дорослих. У 1958 р. школи робітничої та сільської молоді перетворюються на вечірні (змінні) загальноосвітні школи дорослих. Вечірніми школами було охоплено 16 417 учнів, індивідуально навчалося 66 177 чоловік. 24 грудня 1958 року Верховна Рада СРСР прийняла Закон "Про зміцнення зв'язку школи з життям і про дальший розвиток системи народної освіти в СРСР", відповідний Закон "Про зміцнення зв'язку школи з життям і про подальший розвиток системи народної освіти в Українській РСР" ухвалила у квітні 1959 р. Верховна Рада УРСР. Цей закон визначав основні напрями подальшого розвитку радянської загальноосвітньої школи; він поставив завдання протягом найближчого десятиріччя здійснити в країні обов'язкове 8-річне навчання молоді та дорослих (до 35 років), зайнятих у народному господарстві. Вечірня школа була оголошена основним джерелом одержання загальної середньої освіти. Цю роботу було розпочато з 1959/1960 навчального року. У ході аналізу розвитку освіти дорослих у 50-60-ті рр. ХХ ст. було виявлено певні особливості, до них відносимо: роботу з ліквідації неписьменності, яка розпочалася з 1920 р. й тривала і в 50-60-х роках ХХ ст.; прийняття постанов щодо стану грамотності дорослих; нові форми роботи з дорослими з поширення письменності - робота в гуртках грамоти, що створювалися у хатах-читальнях, на будівництвах, у школах, у вільний від роботи час; запровадження загальної обов'язкової восьмирічної освіти; створення робітфаків для робітничої та сільської молоді з метою підготовки їх до вступу до вищих навчальних закладів; відкриття нових навчальних закладів.

Розвиток вищої та середньої спеціальної освіти в країні у 70-80-х рр. ХХ ст. здійснювався згідно з постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР "Про заходи щодо подальшого вдосконалення вищої освіти в країні" (1972), в якій були визначені шляхи поліпшення керівництва вищими навчальними закладами та координації їх діяльності. У 70-х рр. ХХ ст. функціонувала широка мережа структур політичної освіти дорослих, яка охоплювала понад 26 млн чоловік та сприяла поширенню наукових знань серед дорослих; подальшого розвитку набували народні університети як форма освіти дорослих. У 70-80-х рр. ХХ ст. особлива увага надається підвищенню кваліфікації фахівців; створюються установи післядипломної освіти. До особливостей розвитку освіти дорослих у 70-80-х рр. ХХ ст. відносимо: обов'язковість середньої освіти молоді; розширення мережі вечірніх (змінних) і заочних шкіл; подальший розвиток вищої та середньої спеціальної освіти; функціонування широкої мережі структур політичної освіти дорослих; розгортання сучасної мережі установ післядипломної освіти дорослих (галузеві і міжгалузеві інститути підвищення кваліфікації, їх філіали, факультети, різні курси підвищення кваліфікації інженерно-технічних і керівних кадрів, центри підвищення кваліфікації, факультети перепідготовки кадрів при вишах, підприємствах і організаціях тощо); розвиток неперервної освіти різних категорій населення; перехід від десятирічної до одинадцятирічної школи; забезпечення трудової та професійної підготовки учнів загальноосвітньої школи; введення основ інформатики й обчислювальної техніки у навчальні програми шкіл та вищих навчальних закладів; початок здійснення наукових досліджень з проблем освіти дорослих.

Розпад у 1991 р. СРСР детермінував нову еру в історії розвитку незалежних держав, що почали створювати свою освіту на національних, демократичних засадах. У цей період відбувається розквіт національної освіти, у великій кількості з'являються школи, орієнтовані на національні традиції. На 1990/91 навчальний рік в Україні налічувалося 20819 шкіл, в яких навчалося 6,8 млн учнів. У 15316 школах (3,3 млн учнів) навчання здійснювалося українською мовою, у 1303 школах республіки навчання здійснювалося російською мовою. Змішаних українсько-російських шкіл у республіці нараховувалося у цей період 981.

Адаптація дорослої людини до зміни умов праці реалізується на біологічному, фізіологічному, психічному та соціально-психологічному рівнях. У розділі розглядається поняття "адаптивна освіта", яке найбільш повно відображає цілі освіти дорослих в сучасних ринкових умовах. Адаптивна освіта зумовлена соціальними змінами, продиктована необхідністю нових підходів до навчання дорослих. Це, перш за все, становлення інформаційного суспільства; розширення спектру видів діяльності людини; швидке старіння багажу знань, скорочення термінів їх придатності для професійної діяльності. Трансформації систем освіти в колишніх радянських республіках після розпаду СРСР характеризуються збереженням і пристосуванням до нових реалій установ підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, що виникли в рамках соціалістичної педагогіки й радянської системи освіти; розширенням функцій установ вищої освіти, при яких з'явилися спеціалізовані підрозділи або центри, що пропонують освітні послуги дорослим на комерційних засадах; скороченням просвітницької ролі основного суб'єкта неформальної освіти дорослих - товариства "Знання"; появою недержавних (приватних і громадських) установ і організацій, що пропонують, переважно, програми неформальної економічної, політичної, цивільної, екологічної, професійної освіти тощо.

Дослідження розвитку освіти дорослих в Україні у другій половині ХХ ст. дало змогу визначити його провідні тенденції: ліквідація неписьменності, що розпочалася з 1920 року; зростання кількості загальноосвітніх вечірніх шкіл для дорослих; прагнення дорослих до навчання; централізація управління в справах освіти дорослих: перебування всіх областей України на особливому обліку партійних органів щодо роботи з ліквідації неписьменності; уніфікація навчальних планів та програм, а також їх політизація; поширення ідеї неперервного навчання; поява нових форм навчання для дорослих (курси та інститути підвищення кваліфікації); поява нових технологій дала можливість удосконалити процес навчання дорослих і зробити його неперервним.

У п'ятому розділі - "Розвиток освіти дорослих в Україні на початку ХХЙ ст." - охарактеризовано структуру освіти дорослих в сучасній Україні; визначено особливості навчання для соціально незахищених груп дорослого населення; проаналізовано стан використання сучасних інформаційних технологій в освіті дорослих; розглянуто розвиток освіти дорослих в Україні в контексті реалізації міжнародних програм; визначено тенденції розвитку освіти дорослих на початку ХХІ ст. та перспективні напрями цього процесу в Україні.

За ступенем організованості відповідно до прийнятої ЮНЕСКО термінології, в Україні виділяють три основних типи освіти дорослих: формальну, неформальну, інформальну. До структури освіти дорослих в Україні відносимо: формальну освіту або інституційну, загальноприйнятий, традиційний вид освіти, представлений традиційними системами освіти здійснюється в освітніх установах за навчальними планами та програмами, що відповідають державним стандартам та певними вимогами до рівня підготовки випускника навчального закладу та завершується одержанням диплома (сертифіката). До закладів, які забезпечують формальну освіту, належать вищі навчальні заклади різних рівнів акредитації як державної, так і приватної форми власності (за денною, вечірньою й заочною формами навчання): університети, інститути, академії, консерваторії, коледжі, технікуми, вищі професійні училища, магістратура, аспірантура, докторантура, набуття другої спеціальності, система закладів післядипломної освіти. За даними Державного комітету статистики у 2010 році, в Україні, мережа вищих навчальних закладів налічує 861 заклад усіх рівнів акредитації та форм власності, у тому числі 198 університетів, 58 академій, 110 інститутів, 1 консерваторія, 231 коледж, 136 технікумів та 127 училищ; не враховуючи понад тисячу філій, НКЦ, НКП та інших відокремлених структурних підрозділів. Неформальна освіта дорослих здійснюється згідно з інтересами і потребами усіх категорій дорослих шляхом навчання на різних курсах, у гуртках за інтересами, відвідування церкви, спілкування через Інтернет тощо; одержувані в такий спосіб знання не систематизовані, не завжди науково обґрунтовані та ніколи не завершуються отриманням дипломів. Інформальна освіта - це аматорська освіта з метою задоволення потреб і запитів особистості; вона ніколи не завершується. В Україні інформальна освіта почала здійснюватися через засоби масової комунікації, спілкування між дорослими, життєвий досвід і обмін цікавою інформацією для дорослих, відвідування культурних установ і через самоосвіту, що розвиває особистість або створює умови для її саморозвитку. Зроблено висновок, що створення найрізноманітнішої та всеохопної системи освіти дорослих громадян України має будуватися на трьох основних засадах: ініціативі й активності громадських організацій; фінансовій підтримці органів державної виконавчої влади та місцевого самоврядування; індивідуальній ініціативі самих дорослих громадян України. Для розвитку освіти дорослих в Україні актуальним є включення в соціальне життя соціально незахищених груп дорослого населення: безробітних, людей пенсійного віку, людей з обмеженими фізичними можливостями, мігрантів, засуджених дорослих, позбавлених волі. Поняття "безробітний" розглядається як соціальний статус працездатної особи, що шукає роботу, зареєстрована на біржі праці і яка не має реальної можливості одержати роботу відповідно до своєї освіти, профілю, рівня кваліфікації.

Станом на 1 квітня 2010 року офіційна статистика визнає існування в Україні 2 млн безробітних, з яких лише 518,9 тис. зареєстровано в державній службі зайнятості. Проте за результатами моніторингу, реальне число безробітних значно більше і орієнтовно складає 4 млн 588 тыс. 700 осіб. Часто через безробіття та правопорушення поповнюється контингент в'язниць. Цей контингент дорослих має різну освіту: від початкової до вищої, тому їхнє навчання має будуватися диференційовано; навчальна програма для дорослих засуджених має враховувати специфіку контингенту. Цей контингент дорослих залишається поза увагою науковців: підручників, методичних розробок та рекомендацій щодо роботи з такою категорією дорослих майже немає, як немає й спеціально підготовлених фахівців. У дослідженні освіта дорослих для людей з обмеженими фізичними можливостями (інвалідів) розглядається в двох аспектах: освіта цієї категорії дорослих як умова для реалізації їхнього права на гідне життя і освіта інвалідів як частина системи освіти, спрямованої на всебічний розвиток особистості цієї категорії дорослих. У рамках інституційних структур реалізуються програми формальної освіти для людей з обмеженими фізичними можливостями, які мають професійний характер. Але найбільш важливою для них є можливість навчатися в неформальній та інформальній освіті. Кількість вищих навчальних закладів, які здійснюють професійне навчання людей з обмеженими фізичними можливостями, обмаль, наукових досліджень і програм для поліпшення освітньої програми навчання для цієї категорії дорослих поки ще немає.

У 90-х роках ХХ ст. людство вступило в нову фазу свого розвитку - інформаційну; з'явилися нові поняття: "інформаційне суспільство", "дистанційне навчання"; "дистанційна освіта". Система дистанційної освіти (СДО) дає рівні можливості студентам, цивільним і військовим фахівцям, безробітним у будь-яких районах країни і за кордоном реалізувати свої права на освіту й одержання інформації. Саме ця система може найбільш адекватно й гнучко реагувати на потреби суспільства та забезпечувати реалізацію конституційного права на освіту кожного громадянина країни. Особливого значення набувають проблеми розробки та впровадження нових технологій, які спонукають дорослих до оволодіння сучасними знаннями, висувають інформацію та знання на перші позиції. Мета інформаційних технологій - забезпечити ефективне поширення знань та доступність їх для дорослого населення.

На впровадження ідей освіти дорослих в Україні спрямована діяльність Всеукраїнського координаційного бюро Міжнародної громадсько-державної програми "Освіта дорослих України", що створене за сприяння Інституту освіти ЮНЕСКО (з 2000 р.), за його допомогою Україна упродовж 2000-2010 рр. щороку проводить Міжнародні Тижні освіти дорослих. Метою проведення Тижнів є: популяризація навчальних гуртків як методу навчання; ідей народних вищих шкіл; розширення освіти на користь сталого розвитку. Кількість бажаючих дорослих узяти участь у заходах Тижнів зростає з кожним роком. На рис. 1 подано діаграму, в якій автором систематизовані дані щодо зростання кількості учасників у Тижнях освіти дорослих в Україні за 10 років (2000-2009).

Сьогодні освіта дорослих здійснюється на засадах інтенсивної співпраці розвинутих держав. Координатором у цій співпраці виступає ЮНЕСКО. Об'єднуючи більшість країн світу, ця організація з початку свого заснування провела шість великих конференцій.

Рис. 1. Діаграма зростання кількості учасників Тижнів освіти дорослих в Україні (2000-2009 рр.)

На підставі аналізу архівних документів і матеріалів, наукової літератури визначено тенденції розвитку освіти дорослих в Україні на початку ХХІ століття: реалізація системного підходу до розвитку освіти дорослих; розвиток освіти дорослих у контексті глобалізаційних та інтеграційних процесів; зв'язок пріоритетних завдань освіти дорослих з процесами глобалізації та інформатизації суспільства; використання української системи вищої освіти для розбудови фундаменту освіти дорослих; навчання безробітних; розвиток міжнародного співробітництва; вплив соціально-економічних трансформацій на структуру, завдання та зміст освіти дорослих; упровадження інформаційних технологій в освіту дорослих; створення громадських об'єднань та визначення їх ролі у формуванні політичної свідомості громадян України; посилення функції соціального захисту людини.

До перспективних напрямів розвитку освіти дорослих в Україні відносимо:

створення законодавчо-правової бази з проблем освіти дорослих; здійснення пільгового оподаткування чи скасування оподаткування для підприємств, фірм, які впроваджують освітню реформу; єдине підпорядкування всіх форм навчання дорослих державній політиці; надання податкових пільг підприємствам, що акумулюють кошти на освіту дорослих для відповідних освітніх установ; створення на державному рівні умов для неперервного навчання дорослих на безоплатній основі; створення і практичне застосування системи персонального кредитування освіти дорослих; демократизація і автономізація українських вищих навчальних закладів з метою створення умов для навчання дорослих упродовж усього життя; надання керівникам вищих навчальних закладів права затверджувати навчальні плани та програми з широким використанням модульного методу, приймати на навчання слухачів без вікових обмежень; перебудову навчального процесу відповідно до потреб ринку праці; створення на базі вищих навчальних закладів кафедр андрагогіки, науково-дослідних лабораторій з проблем освіти дорослих; здійснення системних наукових досліджень з проблем андрагогіки; розгортання консультаційної роботи з питань упровадження нових технологій, нової техніки; створення бази даних про наявність видів освітніх послуг, що надаються навчальними закладами й підрозділами системи післядипломної освіти; поширення дистанційного навчання для дорослих людей; розв'язання кадрових питань: підготовка андрагогів-фахівців для роботи з дорослими; активне поширення нетрадиційних форм освіти дорослих (створення університетів для людей третього віку, курсів для навчання без вікових обмежень); надання освітніх послуг незахищеним верствам населення.

У загальних висновках узагальнено результати наукового пошуку, що дало можливість обґрунтувати положення щодо відбору і структурування змісту, форм та методів організації освіти дорослих та запровадити їх у професійній підготовці магістрів та викладачів вищих навчальних закладів різних рівнів акредитації та системи післядипломної освіти, центрів професійного навчання незайнятого населення на андрагогічних засадах; виявлено тенденції розвитку освіти дорослих в Україні у другій половині ХХ - початку ХХI століття.

У додатках наведено систематизовані дослідницькі матеріали, що ілюструють хід та результати дослідження.

Висновки

Здійснене дослідження дало можливість проаналізувати тенденції розвитку освіти дорослих в Україні (друга половина ХХ - початок ХХI століття) та зробити такі висновки:

1. Науковий аналіз проблеми дослідження засвідчив, що з другої половини XX ст., коли значно розширилася сфера формальної, неформальної та інформальної освіти дорослих, виникла потреба у спеціальних дослідженнях цього явища у контексті неперервної освіти. Cаме у цей період з'являється багато зарубіжних та вітчизняних наукових праць, в яких по-різному визначається суть освіти дорослих: її ототожнювали з післядипломною, неперервною освітою, або розглядали як важливу складову, підсистему неперервної освіти. У 50-60-х рр. ХХ ст. в країнах Західної Європи почала створюватися наука андрагогіка, предмет дослідження якої - навчання дорослих. Становлення андрагогiки як субдисципліни педагогіки пов'язане зі специфікою навчання дорослих людей. У кінці ХХ ст. в деяких працях андрагогіка все ще розглядалася як складова педагогіки, як синтез соціологічних, соціально-психологічних і психологічних знань, що дають змогу осмислити феномен "навчання дорослих" за межами традиційної шкільної системи освіти. Нині андрагогіка розглядається як субдисципліна педагогіки, що обґрунтовує напрями та організаційно-методичні засади андрагогічної моделі навчання дорослих, як наука про навчання дорослих (О. І. Кукуєв, С.І. Змєйов).

Вивчення процесів розвитку освіти дорослих у зарубіжних країнах показало, що Гамбурзька конференція 1997 р., а також проведені після неї наступні міжнародні конференції справили істотний вплив на світове співробітництво в галузі освіти дорослих. Посилилася роль і зросла ефективність політики Європейської Асоціації освіти дорослих. Відбувається помітне збільшення кількості відповідних освітніх установ та організацій, які безпосередньо займаються проблемами освіти дорослих. В Україні таким стало створення в 2000 році Всеукраїнського координаційного бюро Міжнародної громадсько-державної програми "Освіта дорослих України" за сприяння Інституту освіти ЮНЕСКО (з 2006 р. - Інститут ціложиттєвого навчання ЮНЕСКО).

Вивчення розвитку освіти дорослих у США дало можливість з'ясувати, що ця країна ще в 70 -80-ті рр. XX ст. змогла зробити серйозні кроки на шляху розв'язання проблеми освіти дорослих. До чинників, які визначають пріоритет ідеї освіти дорослих у сучасному американському суспільстві слід віднести: соціально-економічний розвиток країни та масовість охоплення навчанням груп населення різного віку. На основі аналізу розвитку освіти дорослих в країнах ЄС з'ясовано, що розвиток і визнання знань, умінь та компетенцій громадян є вагомим чинником самовизначення індивіда, його конкурентоспроможності та соціальної захищеності в країнах ЄС.

Аналіз стану освіти дорослих у Скандинавських країнах (Данія, Швеція, Норвегія), які входять до ЄС, дав змогу визначити чотири основні тенденції у розвитку освіти дорослих, як-то: постійний розвиток шкіл для дорослих за підтримки урядових структур; відкритість для кожного, хто прагне змінити рід занять, навчитися чогось нового, вдосконалити професійні знання, знайти своє місце в житті; незалежність; добровільність. Наприкінці XX - на початку ХХI століття спостерігається тенденція до активізації дослідження проблем, пов'язаних з освітою дорослих у Російській Федерації. Масовість феномена освіти дорослих формує соціальну потребу у фахівцях із навчання дорослих (андрагогів). Андрагог розглядається як фахівець у галузі навчальної, виховної, реабілітаційної, інформаційно-орієнтаційної та організаційної роботи з дорослими. Наявність такої спеціалізації в освіті зумовлює необхідність створення державної системи підготовки (перепідготовки) та підвищення кваліфікації, відкриття у вищих навчальних закладах кафедр відповідного профілю, розробку спеціальних навчальних і освітніх програм, організацію курсів з підготовки і перепідготовки андрагогів, випуск навчальних посібників, вивчення досвіду андрагогічної діяльності в інших країнах. У дослідженні проаналізовано освіту дорослих у Російській Федерації, відзначено, що з 1994 р. "Андрагогіка" включена до класифікатора напрямів і спеціальностей вищої професійної освіти як фах з шифром 03.14.00. Як показало вивчення, в Україні підготовка андрагогів не здійснюється.

2. Теоретичний аналіз базових понять дослідження дав змогу розподілити їх на дві групи: поняття щодо загального контексту освітньої діяльності ("освіта", "навчання", "неперервна освіта", "неперервна професійна освіта", "система"), поняття, які пов'язані з освітою дорослих ("дорослість", "освіта дорослих", "система освіти дорослих", "позашкільна освіта", "зрілість", "формальна освіта", "неформальна освіта", "інформальна освіта", "додаткова освіта", "післядипломна освіта", "підвищення кваліфікації", "навчання", "навчання впродовж життя", "безробіття" "безробітний", "андрагогіка", "андрагог", "адаптація", "соціальна адаптація", "професійна адаптація"). Аналіз базових понять засвідчив, що в педагогічній науці та практиці вищої школи чіткого тлумачення поняття "дорослість" немає. Стан дорослості визначається за такими ознаками: вік, психофізіологічна зрілість, соціальна зрілість, повна цивільно-правова дієздатність, економічна самостійність, залученість у сферу професійної (оплачуваної) праці. Доросла людина - особа, яка виконує соціально значущу продуктивну роль (громадянина, працівника, члена родини), для якої характерна фізіологічна, психологічна, соціальна, моральна зрілість, відносна економічна незалежність, володіння певним життєвим досвідом і сформованим рівнем самосвідомості, достатнім для відповідальної та самокерованої поведінки. Поняття "зрілість", яке доповнює поняття "дорослість", розглядається як особливий стан людини, пов'язаний з фізичним, духовним розвитком особистості, а також з її життєвим досвідом.