Психолого-педагогічні засади підготовки студентів економічних спеціальностей до інноваційної діяльності

Для розроблення дієвих систем підготовки особистості до інноваційної діяльності слід забезпечити реалізацію представлених на сьогодні підходів у поєднанні діяльнісного, особистісного та соціального (культурно-середовищного) компонентів. До психологічних аспектів формування інноваційної діяльності можна віднести розвиток індивідуальних та колективних інноваційних властивостей, розвиток особистісної готовності до реалізації інноваційної діяльності. Для прояву своїх творчих здібностей людина має навчитись долати негативний вплив середовища через абстрагування від зайвих норм і правил, зосередження на конструктивному розв'язанні виниклої проблеми, відмовитись від стереотипів і бар'єрів, стати відкритою до змін, набути здатність вільно висловлювати свої думки, імпровізувати, розвинути здатність до самоконтролю, навчитись адекватно оцінювати саму себе, позбавитись від зайвих страхів і набути впевненості у собі та своїх творчих пошуках. На рівні колективних суб'єктів інноваційної діяльності (студентів, викладачів, керівництва) мають бути розвинуті вміння міжособистісної взаємодії, спільного розв'язання проблем, прийняття конструктивних рішень. Педагогічний аспект полягає у забезпеченні необхідних умов прояву даних інноваційних властивостей, створенні інноваційного навчального середовища. Зовнішні умови мають сприяти формуванню і прояву вищезгаданих особистісних властивостей через створення невимушеної, творчої атмосфери, оптимізацію соціально-психологічних факторів, використання спеціальних форм і методів, що сприяють прояву творчої активності.

За таких умов сама професійна підготовка стає інноваційно-зорієнтованою, оскільки до її завдань входить забезпечення підготовки особистості до інноваційної діяльності як у межах обраного фаху, так і в загальному контексті життєдіяльності.

У процесі аналізу психолого-педагогічних досліджень з проблем підготовки особистості до інноваційної діяльності (українських: І.В.Гавриш, Т.М.Демиденко, Н. І. Клокар, О.Г.Козлова, Л.М.Шевченко, Н.В.Василенко, Л.М.Ващенко, Л І.Даниленко, В.Й.Бочелюк, О.П.Соснюк; російських: Є.П.Печерська, М.М.Маліванов, Н.К.Нурієв, Г.М.Овчиннікова, І.Є.Піскарьова, Л.Т.Чернова, Ю.Г.Максимов, Н.О.Дука, Ф.З.Вільданова, А.В.Шлома, М.М.Анісімов, О.Ф.Балакірєв, С.В.Кузьмін) було здійснено обґрунтування поняття готовність особистості до інноваційної діяльності, яке розуміється як стійка характеристика особистості, інтегральне особистісне утворення, що складається з сукупності взаємопов'язаних інноваційних властивостей. Компонентами готовності особистості до інноваційної діяльності, що характеризують людину як суб'єкта, обрано:

· пізнавальний - обізнаність людини відносно сутності, особливостей інноваційної діяльності у тій сфері життєдіяльності, в якій вона здійснюється, особистісних вимог до її суб'єктів;

· мотиваційний - ставлення особистості до інноваційної діяльності в певній сфері, що визначає прагнення людини до активних дій у створенні й використанні нового;

· поведінковий - активний прояв інноваційності людини у житті, провідній діяльності;

· особистісний - наявність інноваційних особистісних властивостей, що сприяють досяганню бажаних результатів в інноваційній сфері.

Для кожного з цих компонентів надано обґрунтування критеріїв, показників та рівнів їх прояву.

В якості критерію пізнавального компонента готовності до інноваційної діяльності обрано розуміння її сутності, особливостей та вимог, які висуває інноваційна діяльність до особистості, що проявляється у таких емпіричних показниках: наявність знань щодо реалізації інноваційної діяльності; здатність дати визначення понять «інновація», «інноваційна діяльність»; здатність пояснити особливості інноваційної діяльності стосовно свого фаху професійної діяльності; здатність вказати, яких знань щодо реалізації інноваційної діяльності не вистачає.

Основним критерієм прояву мотиваційного компонента готовності до інноваційної діяльності було обрано спрямованість на підтримку інноваційної діяльності, прагнення особистості до нового, до саморозвитку, що має прояв у показниках: характер ставлення до інноваційної діяльності у своїй професійній сфері; визнання інноваційності необхідною складовою своєї професійної діяльності; тип ставлення до інновацій; оцінка потреби в інноваціях загалом та в окремих аспектах професійної діяльності; цікавість до нового; прагнення до саморозвитку.

Основними критеріями поведінкової складової готовності особистості до інноваційної діяльності було визначено інноваційну активність, що може набувати різних форм, а також здатність реалізовувати інноваційну діяльність загалом, показники якої: наявність умінь реалізації інноваційної діяльності; тактика інноваційної поведінки; здатність до висування інноваційних ідей; участь у реалізації інноваційної діяльності; прояв інноваційності у відповідному виді діяльності (викладацькій для педагогів та навчальній для студентів); індивідуальні особливості інноваційної діяльності; типи інноваційної поведінки. При цьому було уточнене поняття інноваційна поведінка - сукупність будь-яких зовнішніх проявів активності особистості, що відбиває ставлення індивіда до нових умов життєдіяльності, характер його пристосування до нового. В якості основних параметрів такої поведінки було виділено: ступінь активності індивіда по відношенню до нового, ступінь керованості поведінки. Характерні особливості цієї поведінки, утворенні своєрідним поєднанням її ключових параметрів, являють собою її типи, яким надано такі умовні назви: «стихійне реагування» (низька активність і низька керованість), «самозбереження» (низька активність і висока керованість), «експериментування» (висока активність і низька керованість) і «творчий пошук» (висока активність та висока керованість).

Критерієм особистісної готовності виступає інноваційність - сукупність властивостей особистості, що включає здатність людини працювати в нових умовах, ставити нові, незвичні для неї задачі, використовувати нові способи розв'язання проблем, сприймати новий досвід, розвиватись і вдосконалюватись.

До когнітивних властивостей, що забезпечують обізнаність стосовно інновацій, швидке реагування на нове, самостійне продукування творчих ідей, тобто детермінують прояв та розвиток пізнавального компонента, віднесено: сприйнятливість до нового, гнучкість, винахідливість, креативність, інтуїтивність. Властивостями емоційно-вольової сфери, які забезпечують регуляцію інноваційної діяльності, здатність висувати цілі інноваційної діяльності та здійснювати їх реалізацію, тобто детермінують виникнення і розвиток складових мотиваційного компонента, визначено: ризикованість, високий рівень домагань, орієнтацію на успіх, наполегливість, інтернальність, впевненість в собі, самоактуалізацію, адекватну самооцінку, оптимальну тривожність, самоконтроль, рефлексивність. Соціальні якості особистості забезпечують конструктивну поведінку особистості та сприяють взаємодії з оточенням на стадіях висування, обговорення, реалізації і оцінки інновацій, тобто впливають на характер реалізації поведінкового компонента: самостійність, адаптивність, відкритість, довірливість, конструктивність, товариськість, організаторські здібності, небайдужість до інших, емпатія, здатність вести конструктивний діалог, толерантність.

Також визначено та охарактеризовано загальні рівні прояву окремих компонентів готовності до інноваційної діяльності, що відповідають низькому, посередньому та високому її значенню. На низькому рівні спостерігається відсутність уявлень чи поверхове розуміння сутності інноваційної діяльності, низька зацікавленість в інноваційній діяльності, невизнання її необхідності, запобігання нового, низький рівень прагнення до саморозвитку, відсутність умінь інноваційної діяльності, слабка інноваційна активність, відсутній чи незначний досвід інноваційної діяльності, слабка виразність більшості інноваційних властивостей. Посередній рівень характеризується знанням окремих аспектів інноваційної діяльності, частковою її підтримкою, посереднім інтересом до неї, залежністю від зовнішніх стимулів, посереднім прагненням до саморозвитку, розвинутістю окремих умінь інноваційної діяльності, середнім рівнем виразності інноваційної активності, ситуативною участю в інноваціях, посередньою виразністю інноваційних властивостей. Високий рівень готовності особистості до інноваційної діяльності має прояв у правильному, сучасному розумінні інноваційної діяльності та її особливостей, повному визнанні необхідності інноваційної діяльності (у тому числі і у своїй фаховій сфері), цікавості до неї, прагненні до участі в інноваціях, переважанні внутрішньої мотивації інноваційної діяльності, активному прагненні до саморозвитку, комплексі вмінь реалізації інноваційної діяльності, активній, ініціативній і систематичній інноваційній діяльності, високій, стійкій виразності інноваційних властивостей.

У третьому розділі «Емпіричне дослідження готовності суб'єктів навчання до інноваційної діяльності» описано методику констатувального експерименту, наведено експериментальні дані стосовно інноваційності суб'єктів навчання та особистісних чинників інноваційної поведінки, стану готовності студентів економічних спеціальностей та працівників освіти різних категорій до інноваційної діяльності, внутрішніх та зовнішніх умов підготовки студентів до реалізації інноваційної діяльності.

На констатувальному етапі дослідження визначався вихідний рівень готовності суб'єктів навчання до інноваційної діяльності, а також досліджувалися наявні умови у ВНЗ економічного профілю щодо їх достатності для розвитку інноваційної діяльності суб'єктів навчання. Всього у дослідженні на цьому етапі взяли участь 1074 студенти та 268 викладачів. Для збору первинної емпіричної інформації використовувалися як готові психодіагностичні методики, так і спеціально розроблені анкети.

Дослідження здійснювалося за декількома напрямами. Першим напрямом дослідження було вивчення ставлення суб'єктів навчання до актуальних освітніх змін як показник їхньої інноваційності. Прикладом таких інновацій є запровадження у вищій освіті України вимог Болонського процесу, зокрема, перехід до використання кредитно-модульної системи навчання. Не зважаючи на переважання загального позитивного ставлення до інновацій в освітньому процесі (77,7% студентів та 83,3% викладачів), є певна частка й тих, хто сприймає такі зміни з обережністю. Менш задоволеними освітніми реформами виявилися ті студенти, хто через свої здібності і можливості не може приділити навчанню достатньо уваги. Важливим чинником готовності до змін викладачів виявилася їх професійно-педагогічна підготовленість та досвід роботи. У дослідженні перевірялася також здатність викладачів і студентів самостійно сформулювати пропозиції з вдосконалення процесу навчання. Оцінювалися кількість та якість наданих пропозицій. Виявилося, що прояв власної ініціативності щодо змін і в студентів, і у викладачів знаходиться на посередньому рівні. Суб'єкти навчання переоцінюють роль окремих освітніх інновацій, не бачать важливості цілісності і гармонійності необхідних змін. Вважаємо, що отримані дані свідчать про недостатній прояв їх інноваційності.

Другим напрямом констатувального дослідження було з'ясування особистісних чинників інноваційної поведінки студентів. Притаманність студенту певного типу інноваційної поведінки визначалася експертами, в якості яких виступали викладачі ВНЗ. Розподіл студентів за індивідуальними типами інноваційної поведінки виявився таким: «стихійне реагування» - 35,1 %; «самозбереження» - 36,1 %; «експериментування» - 13,7 %; «творчий пошук», - 15,1 %. Отже, переважна більшість студентів проявляє низьку та посередню інноваційність. Вагомими психологічними чинниками інноваційної поведінки виявилися біопсихічні, інтелектуальні здібності, емоційно-вольові якості, риси та акцентуації особистості, особливості мотиваційної сфери, соціальні властивості, які слід враховувати при підготовці особистості до інноваційної діяльності.

Дослідження готовності студентів економічних спеціальностей до інноваційної діяльності дозволило виявити низку особливостей стосовно окремих її компонентів та визначити певні шляхи урахування виявлених особливостей при реалізації формувального етапу експериментальної роботи.

· Пізнавальний компонент. Студенти мають досить поверхове уявлення про інноваційну діяльність загалом, інноваційну діяльність за своїм фахом, зокрема. В їх самооцінках пізнавальний компонент готовності до інноваційної діяльності також знаходиться на середньому рівні, що зумовлює потребу у більшому включенні питань інноваційної діяльності у зміст дисциплін професійної підготовки.

· Мотиваційний компонент. Студенти зацікавлені у розвитку та прояві своєї інноваційності, вважають інноваційність необхідною складовою своєї професійної діяльності, прагнуть до всього нового та самовдосконалення. Водночас значення особистого розвитку оцінюється дещо вище, ніж значення інноваційної діяльності у професійній сфері. Отже, у процесі викладання слід приділяти увагу популяризації фахової інноваційної діяльності, демонструвати взаємозв'язок особистісного та професійного розвитку, привчати студентів прагнути до нового не тільки у повсякденному житті, а й у навчальній та професійній діяльності.

· Поведінковий компонент. Інноваційна поведінка студентів знаходиться на середньому рівні виразності. Вони малоініціативні в плані висування інноваційних ідей, недостатньо активні в інноваційній, творчій діяльності, мало проявляють інноваційність у навчанні. Для розвитку інноваційної поведінки студентів необхідно забезпечувати заохочення будь-яких її проявів, активно використовувати різноманітні творчі завдання, нетрадиційні форми і методи навчання, навчати студентів цілепокладанню, систематичній навчальній діяльності, критичному аналізу досягнутих результатів, генеруванню інноваційних ідей, висловлюванню власної думки з приводу будь-яких питань тощо.

· Особистісний компонент. Недостатньо розвиненими є й всі групи інноваційно-значущих особистісних якостей. Розвиток цих якостей напряму залежить від умов, що забезпечують їх прояв. Творчі пізнавальні властивості можуть проявитись лише за умов організації відповідної творчої діяльності, постановки пошукових завдань. Розвиток мотиваційних властивостей потребує відповідного мотивування й стимулювання з боку викладачів. Якості ж соціальної взаємодії потребують збільшення частки спільної навчальної діяльності, реалізації групових форм і методів навчання, завдань, що потребують спільного виконання.

При аналізі особлива увага спрямовувалась на якості, які є недостатньо розвиненими (значна частка студентів характеризується низьким рівнем їх прояву). Найбільша кількість таких респондентів виявлена за показниками: «здатність пояснити особливості фахової інноваційної діяльності» (частка студентів із низьким рівнем складає 33,4%), «здатність вказати, яких знань та вмінь реалізації інноваційної діяльності не вистачає» (60,1%), «здатність до висування інноваційних ідей» (42,7%), «участь в інноваційній діяльності» (24,4%), «типи інноваційної поведінки» (35,1%), «мотивація досягнень» (47,8%) та «особистісна креативність» (38,6%). Недостатньо розвиненими слід вважати й такі показники, де частка учасників, віднесених до низького рівня, є меншою, однак й частка студентів з високим рівнем є незначною (це «здатність дати визначення понять «інновація», «інноваційна діяльність»; «рефлексивність»; «самоактуалізація»). Разом з тим існують й психологічні передумови для покращення ситуації. Значна частка студентів визнали інноваційність необхідною складовою своєї професійної діяльності (62,1%), прагнуть до саморозвитку (54,8%). Водночас деякі перешкоди може висунути явно завищена самооцінка за такими параметрами, як «наявність знань щодо реалізації інноваційної діяльності» (42,4% опитаних віднесли себе до високого рівня), «наявність умінь реалізації інноваційної діяльності» (52,9%), «наявність здібностей до інноваційної діяльності» (78,7%), «виразність інноваційно-значущих особистісних властивостей» (50,2%), адже, не маючи досвіду реальної інноваційної діяльності, студенти не можуть себе оцінити адекватно, а неадекватно завищена самооцінка цих якостей заважає студентам усвідомити необхідність їх подальшого розвитку і саморозвитку.

Узагальнені результати констатувального етапу перевірки готовності педагогів до інноваційного навчання дозволили виокремити такі тенденції у змістовому наповненні кожного компонента готовності:

· Пізнавальний компонент. У розумінні поняття «інновація» педагогічними працівниками переважає обмежене бачення інновації як нововведення, запровадження окремих змін у процес при відкиданні суттєвішого параметру інновації - вдосконалення системи, того, заради чого інновація, як правило, і вводиться.

· Мотиваційний компонент. Педагоги в цілому визнають необхідність інноваційної діяльності, спрямовані на саморозвиток, підтримують інноваційні процеси в освіті, однак певна частина педагогічних працівників ставиться до інновацій обережно, вважає, що інноваційна діяльність можлива лише за певних, незалежних від них умов. При цьому перевага надається окремим компонентам оновлення навчального процесу, зокрема вдосконаленню методів і технологій навчання. Необхідно звертання уваги діючих педагогічних працівників на необхідність цілісного оновлення освіти.

· Поведінковий компонент. Участь більшості педагогічних працівників в інноваційній діяльності є посередньою. При чому вагомий вплив на рівень інноваційної активності мають окремі соціально-демографічні характеристики. Інноваційна діяльність значної частки педагогів полягає у запровадженні вже перевірених нововведень, ініціюється «згори», здійснюється скоріше час від часу, ніж постійно. Орієнтація на гуманістичну спрямованість інноваційних пошуків присутня лише в окремих аспектах освітньої діяльності. Для подолання цієї ситуації необхідно більш активно залучати всіх учасників педагогічного процесу до інновацій, надавати можливість педагогам самостійно ініціювати і реалізовувати інновації у своїй діяльності, надавати перевагу гуманістично спрямованим концепціям і технологіям освітньої діяльності.

· Особистісний компонент. Педагоги досить високо оцінюють свої інноваційно-значущі особистісні властивості, натомість ця оцінка не завжди є об'єктивною. Педагогам слід розвивати в собі ризикованість, винахідливість, не боятись експериментувати і отримувати задоволення від творчої праці.

Безумовно, результати діагностики викладачів помітно вищі, ніж у студентів. Проте і тут виявлено показники, які потребують подальшого розвитку. Так, 34,1% викладачів не беруть участі в інноваційній діяльності, 22,3% не можуть дати визначення понять «інновація», «інноваційна діяльність». Лише 16,7% високо оцінюють своє вміння реалізовувати інноваційну діяльність. Разом з тим, 86,1% учасників гостро відчувають потребу в інноваціях для своєї професійної діяльності, 84,7% прагнуть до саморозвитку, і водночас 80,4% вважають, що у них наявний необхідний рівень розвитку інноваційно-значущих особистісних властивостей. Отже, викладачі розуміють необхідність інноваційних змін у власній діяльності, готові включитись в інноваційний пошук.

Дослідження оцінки суб'єктами навчання внутрішніх і зовнішніх умов інноваційної діяльності з'ясовувало як їх суб'єктивну значущість, так і ступінь задоволеності студентів і викладачів наявними умовами. Результати опитування студентів показали недостатність необхідних умов підготовки студентів до інноваційної діяльності. При чому між зовнішніми і внутрішніми умовами простежується взаємозв'язок. З одного боку, процес навчання ґрунтується на традиційних підходах, характеризується посередньою змістовою і методичною інноваційністю, з іншого, студенти проявляють недостатню задоволеність навчальним процесом, недооцінюють роль зовнішніх факторів у прояві і розвитку інноваційності. Готовність педагогів до інноваційної діяльності значно залежить від їх задоволеності своєю фаховою діяльністю. Водночас педагоги, як і студенти, недооцінюють роль соціально-психологічних факторів у прояві інноваційності. Вважаємо, що процес підготовки до інноваційної діяльності має включати створення сприятливих зовнішніх умов та оптимізацію внутрішніх факторів.

Загалом, проведення констатувального експерименту підтвердило припущення про посередній рівень сформованості готовності суб'єктів навчання до інноваційної діяльності, а також недостатність умов щодо її розвитку й прояву у ВНЗ економічного профілю.

У четвертому розділі «Концептуальні засади формування готовності студентів економічних спеціальностей до інноваційної діяльності в процесі психолого-педагогічної підготовки» розглянуто концептуальні основи реалізації такої підготовки, показано можливості психолого-педагогічних дисциплін для формування готовності особистості до інноваційної діяльності в умовах економічного ВНЗ, розкрито модель підготовки студентів економічних спеціальностей до інноваційної діяльності.

На основі проведеного теоретичного аналізу та результатів констатувального експерименту було розроблено концепцію інтегративної стратегії інноваційного розвитку студентів економічних спеціальностей у професійній підготовці, в основу якої закладена ідея поєднання особистісних, соціальних і діяльнісних аспектів. Інноваційна діяльність знаходиться на перетині трьох сфер життя людини - особистісної, соціальної та діяльнісної, утворюючи 5 зон можливого прояву інноваційності.

На рівні діяльнісного компонента має бути забезпечена максимальна реалізація у навчальному процесі інноваційної діяльності, надання навчальному процесу та процесу професійної підготовки творчого, інноваційного характеру. На рівні особистісного компонента мають бути забезпечені прояв і розвиток інноваційних особистісних властивостей, навчання людини засобам прояву й вдосконалення своїх переваг і можливостей. На рівні соціального компонента має бути створене інноваційне навчальне середовище.

Приймаючи в якості основної ідеї необхідності поєднання всіх названих компонентів підготовки до інноваційної діяльності дозволило визначити перелік принципів, що мають бути покладені в основу розробки експериментальної моделі підготовки студентів економічних спеціальностей до інноваційної діяльності:

· принцип інтегративності, що забезпечує цілісність і гармонійність розвитку інноваційності в усіх сферах життя людини (соціальній, особистісній і діяльнісній);

· неперервності і поступовості розвитку, що сприяє постійному оновленню процесу професійної підготовки, відповідності актуальним запитам сьогодення;

· гуманізму, що полягає у пріоритеті в процесі інноваційної діяльності загальнолюдських цінностей та забезпечує ціннісну основу інноваційної діяльності;

· варіативності, що забезпечує динамізм освітнього середовища, сприяє доланню стереотипів, розширює можливості його учасників;

· соціального партнерства між усіма учасниками навчального процесу, що забезпечує формування колективних суб'єктів інноваційної діяльності.

Для реалізації розробленої концепції інноваційно-зорієнтованої професійної підготовки було обрано цикл дисциплін психолого-педагогічної підготовки, який може бути якісним доповненням основного фахового спрямування в економічних ВНЗ за рахунок формування професійно значущих особистісних властивостей та уможливлює забезпечення гармонійного поєднання особистісного, соціального та діяльнісного аспектів підготовки особистості до інноваційної діяльності.

Аналіз наукових та навчально-методичних джерел українських (В.А.Козаков, Д.І.Дзвінчук, Т.Б.Поясок, М.В.Фоміна, Т.Л.Шепеленко) та російських (Ю.М.Ізмайлова, О.А.Вінокурова, Є.В.Загайнова) авторів та досвіду організації психолого-педагогічної підготовки студентів дозволив встановити: на сьогодні спостерігається значна увага дослідників до наукового обґрунтування психолого-педагогічної підготовки у ВНЗ непедагогічного профілю; дослідниками пропонуються концепції психолого-педагогічного навчання, обґрунтовуються цілі, принципи, зміст, технології реалізації такої підготовки. Однак, незважаючи на виражену увагу науковців до проблем психолого-педагогічного навчання, стан викладання дисциплін психолого-педагогічного циклу у вітчизняних ВНЗ досі залишається незадовільним: практично відсутні навчально-методичні роботи, в яких є єдина ключова ідея, здійснюється дійсна інтеграція психологічного та педагогічного аспектів; підручники часто перенавантажені несуттєвим, другорядним матеріалом, слабко враховують вікові особливості аудиторії, для якої призначені. Причиною такої ситуації може бути відсутність в Україні державних стандартів у викладанні гуманітарних дисциплін у непрофільних ВНЗ. Перспективним є привнесення у практику психолого-педагогічної підготовки наукових концепцій, що забезпечать предметну цілісність викладання основ психології та педагогіки, більшу виразність професійного контексту підготовки, наблизять процес навчання до проблем розвитку особистості студентів в процесі професійної підготовки, зроблять вивчення психолого-педагогічних дисциплін більш цікавим, корисним, гуманістично- та інноваційно-зорієнтованим.

На підставі попередньо визначених концептуальних засад було розроблено модель підготовки студентів економічних спеціальностей до інноваційної діяльності, яка відображує структуру відповідно побудованого навчального процесу стосовно його ціле-мотиваційного, змістового, організаційно-технологічного та контрольно-оцінного компонентів, а також засобів і умов, необхідних для реалізації поставлених навчальних цілей.

У п'ятому розділі «Експериментальна перевірка дієвості психолого-педагогічної підготовки для формування готовності студентів економічних спеціальностей до інноваційної діяльності» представлений опис формувального експерименту з перевірки дієвості інноваційно-зорієнтованої психолого-педагогічної підготовки студентів на різних етапах її реалізації в економічному університеті, наведено результати експериментальної роботи.

Реалізація експериментальної моделі відбувалася на всіх етапах психолого-педагогічної підготовки (далі ППП) в ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана» (далі КНЕУ), на кожному із яких забезпечувалося формування окремих властивостей, значущих для підготовки студентів економічних спеціальностей до інноваційної діяльності:

1. Початковий етап ППП як обов'язковий компонент професійної компетентності майбутніх економістів (вивчення дисципліни «Психологія та педагогіка») - актуалізація потреби студентів в інноваційній діяльності, пізнання ними своїх творчих здібностей, формування початкових вмінь реалізації інноваційної діяльності, спільної пошукової й дослідницької роботи.

2. Поглиблена ППП майбутніх викладачів економіки (на прикладі дисципліни «Психологія діяльності та навчальний менеджмент») - розширення теоретичних уявлень про зміст, технології інноваційної діяльності, наповнення її професійним контекстом, формування вмінь управління інноваційною діяльністю, реалізації спільних інноваційних проектів.

3. Розвиток інноваційності викладачів економічного університету як найважливіша передумова створення інноваційного освітнього середовища (управління інноваційною діяльністю на кафедрі, тренінги для викладачів із вдосконалення психолого-педагогічної компетентності) - посилення інноваційної спрямованості викладачів, ознайомлення з інноваційними технологіями навчання, вдосконалення вмінь реалізації інноваційних проектів, відпрацювання інноваційної поведінки.

Метою першого етапу експериментальної роботи, що реалізовувався на основі початкової ППП у КНЕУ (дисципліна «Психологія та педагогіка»), було формування первинного досвіду пошукової, творчої діяльності студентів, вивчення свого творчого потенціалу та розвиток сприятливих для інноваційної діяльності особистісних властивостей. Для цього були використані такі дидактичні засоби відповідно до виділених компонентів інноваційно-зорієнтованої ППП:

· ціле-мотиваційний: коректна постановка і обговорення зі студентами навчальних цілей і завдань, серед яких зазначаються й завдання формування інноваційних властивостей; підведення підсумків та визначення ступеня реалізації поставлених навчальних цілей; використання відповідних поставленим навчальним цілям форм і методів навчання; постановка і досягнення мотиваційних цілей; забезпечення творчої навчальної атмосфери;

· змістовий: модульно-блочний розподіл змісту навчальної дисципліни із виділенням специфічних цілей інноваційного розвитку у кожному блоці; використання сучасних підходів до відбору і представлення навчального матеріалу; варіативність змісту навчання;

· організаційно-технологічний компонент: управління самостійною роботою студентів на лекціях, тренінгова форма проведення практичних занять, індивідуалізація та диференціація самостійної роботи студентів, проектно-дослідницька діяльність;

· контрольно-оцінний компонент: рейтингово-модульний контроль успішності навчальної діяльності студентів, методики оцінки інтерактивних лекцій, тренінгових практичних занять, диференційованої самостійної роботи студентів, рефлексія навчальних досягнень студентів, зворотний зв'язок та ведення електронного журналу обліку успішності навчання.

Метою другого етапу експериментального навчання, що реалізовувався в процесі поглибленої ППП у КНЕУ (на прикладі дисципліни «Психологія діяльності та навчальний менеджмент»), було розширення уявлень студентів про зміст, технології інноваційної діяльності, наповнення її професійним контекстом, формування вмінь управління інноваційною діяльністю, реалізації спільних інноваційних проектів. Для цього були використані такі дидактичні засоби:

· ціле-мотиваційний: введення до цілей дисципліни цілей підготовки до інноваційної діяльності, постановка і обговорення таких цілей зі студентами; попереднє налаштування студентів на інноваційний підхід в освіті і управлінні навчанням; актуалізація та підтримка мотивів творчої, пошукової діяльності;

· змістовий: побудова змісту дисципліни як процесу реалізації інноваційної діяльності;

· організаційно-технологічний - вдосконалення існуючих методів навчання, розширення кола творчих, пошукових методів: тренінгова форма проведення практичних занять; дидактичні ігри інноваційного характеру; методи інноваційної самостійної роботи студентів;

· контрольно-оцінний - засоби інноваційного оцінювання успішності навчальної діяльності студентів: рейтингово-модульний контроль успішності навчальної діяльності студентів, методики взаємооцінювання, організація конструктивного зворотного зв'язку, навчальна рефлексія.

На третьому етапі експериментальної роботи забезпечувалася реалізація інноваційно-зорієнтованого підходу в процесі управління освітньою діяльністю, а також розвиток інноваційності викладачів в ході їх післядипломної педагогічної освіти.

Експериментальна робота в напрямі забезпечення інноваційно-зорієнтованого управління кафедрою ВНЗ здійснювалася автором упродовж 2001-2006 рр. при управлінні кафедрою педагогіки та психології в КНЕУ на посадах керівника секції психології та педагогіки, заступника та виконуючого обов'язки завідувача кафедри педагогіки та психології КНЕУ. В основу управління були покладені визначені нами принципи концепції інтегративної стратегії інноваційного розвитку студентів економічних спеціальностей.

Основними практичними заходами в управлінні кафедрою, ініційованими і запровадженими автором, що слугували реалізації принципів інноваційно-зорієнтованої освіти, були:

· постановка цілей інноваційного розвитку процесу навчання, постійне заохочення і підтримка пошукової діяльності викладачів;

· організація й систематичне проведення засідань методичних секцій з дисциплін кафедри, присвячених питанням удосконалення процесу навчання, запровадження інноваційних навчальних технологій;

· створення творчих груп викладачів із виконання актуальних завдань удосконалення навчального процесу;

· оновлення навчально-методичного забезпечення навчального процесу з урахуванням актуальних вимог та збільшення інноваційності процесу навчання (навчальні та навчально-методичні посібники, навчальні програми та матеріали контролю, пам'ятки для викладачів, тексти лекцій тощо);

· включення завдань інноваційної педагогічної діяльності до індивідуальних планів роботи викладачів з обов'язковим кінцевим звітом і обговоренням досягнутих результатів;

· проведення консультативної роботи з молодими викладачами кафедри з приводу допомоги в організації навчального процесу, оволодінні сучасними технологіями навчання;

· організація взаємовідвідування викладачів, проведення відкритих занять із переймання досвіду інноваційної педагогічної діяльності тощо.

Опитування викладачів кафедри, спостереження за їх діяльністю показало значну виразність їх інноваційності, переважне використання інноваційних навчальних технологій при роботі зі студентами.

Другим напрямом розвитку інноваційності викладачів була реалізація експериментальної моделі при проведенні підвищення кваліфікації викладачів. Метою експериментальної роботи на цьому етапі було посилення інноваційної спрямованості викладачів, їх ознайомлення з інноваційними технологіями навчання, вдосконалення вмінь реалізації інноваційних проектів, відпрацювання окремих навичок інноваційної поведінки тощо.

При цьому були використані такі дидактичні засоби:

· ціле-мотиваційний: спільне обговорення із викладачами призначення й особливостей інноваційного навчання; занурення в інноваційний режим роботи; створення конструктивної, творчої атмосфери в процесі навчання педагогів; мотивація додаткового професійного навчання педагогів; зняття негативних установок, бар'єрів творчої діяльності; використання спільної діяльності; врахування особливостей дорослої аудиторії;

· змістовий: запровадження як цілісних навчальних програм із розвитку інноваційності педагогів, так і окремих тренінгових занять із формування готовності педагогів до інноваційної діяльності;

· організаційно-технологічний - тренінговий режим роботи, методи спільного, кооперативного навчання, колективної розумової діяльності, творчих проектів, навчальна рефлексія;

· контрольно-оцінний - рейтинговий контроль, інноваційні критерії оцінювання.

Для розкриття позитивного впливу інноваційно-зорієнтованої психолого-педагогічної підготовки на готовність суб'єктів навчання до інноваційної діяльності були зіставлені різноманітні показники готовності до інноваційної діяльності в контрольних та експериментальних групах після завершення експериментальної роботи на кожному етапі. Для підтвердження значущості виявлених відмінностей використовувалися спеціальні статистичні критерії значущості (t-критерій Ст'юдента та критерій ). Порівняння відсоткового розподілу досліджуваних контрольних та експериментальних груп за рівнями загальної готовності до інноваційної діяльності на кожному етапі експериментальної роботи.

На всіх етапах експериментальної роботи більша частка досліджуваних експериментальних груп проявляє вищий рівень готовності. Для перевірки значущості відмінностей використовувався статистичний критерій . Отримані в експерименті значення цього критерію порівнювалися з табличним значенням. Достовірними для рівня значущості 0,05 виявилися значення , більші за 5,99. На першому етапі експериментальної роботи отримане значення критерію складало 5,93, що близько до теоретичного рівня значущості, на другому 7,63, на третьому 15,45. Отже, можна заключити, що експериментальна робота виявилася дієвою в плані розвитку готовності студентів економічних спеціальностей, а також викладачів економічного університету до інноваційної діяльності.

Окремо перевірявся вплив проведених експериментів на результативність ППП на кожному її етапі. Такий вплив також виявився позитивним, тобто в результаті експериментального навчання спостерігалося зростання успішності навчання студентів, підвищувалася задоволеність суб'єктів навчання реалізованим навчальним процесом.

Отже, використання розроблених дидактичних засобів із розвитку різних компонентів готовності суб'єктів навчання до інноваційної діяльності на різних етапах ППП дозволило не тільки збільшити таку готовність, а й здійснило позитивний вплив на результативність самої професійної підготовки.

ВИСНОВКИ

підготовка студент економічний інноваційний

У дисертації здійснено теоретико-методологічне обґрунтування та експериментальну апробацію психолого-педагогічних засад підготовки майбутніх економістів до інноваційної діяльності. Проведене дослідження дозволило зробити такі висновки:

1. Основним змістом та призначенням вищої освіти в Україні виступає цілеспрямована і системна професійна підготовка, що забезпечує формування висококваліфікованих професійних кадрів, здатних до розв'язання широкого кола професійних завдань. У вітчизняній вищій освіті існує багато ключових проблем, що зумовлюють її недостатню ефективність та гальмують подальший розвиток. Ці проблеми стосуються структури освітньої підготовки, державної політики у галузі вищої освіти, реформ, що здійснюються тощо.

Необхідною передумовою будь-яких освітніх реформ має бути наукове обґрунтування, яке базується на конкретному методологічному підході. На сьогодні в освітньому просторі України представлено низку підходів до освіти, водночас перспективним стає інтеграція - поєднання різних підходів освітньої діяльності в єдиній моделі. В якості такого інтегруючого підходу у вищій професійній освіті пропонується інноваційно-зорієнтований підхід, в якому провідне значення надається підготовці особистості до життя в змінних умовах, реалізації інноваційної діяльності, розвитку інноваційних властивостей. Такий підхід має реалізовуватись у всіх компонентах освітньої діяльності: ціле-мотиваційному (включає обов'язкову постановку навчальних цілей підготовки особистості до інноваційної діяльності, заохочення суб'єктів навчання до прояву і розвитку інноваційності), змістовому (використання сучасних методик відбору і подання змісту освіти, включення питань щодо інноваційної діяльності у навчальні плани і програми підготовки), організаційно-технологічному (використання сучасних інноваційних технологій навчання, створення інноваційного освітнього середовища) та контрольно-оцінному (розширення функцій контролю, використання сучасних методик контрольно-оцінної діяльності, запровадження інноваційного оцінювання).

Особливо вагомим стає використання інноваційно-зорієнтованого підходу у професійній підготовці майбутніх економістів, що складає важливу умову запровадження у нашій країні інноваційної моделі економічного розвитку. На сьогодні підготовка майбутніх економістів до інноваційної діяльності реалізується явно недостатньо. У навчальних планах представлена обмежена кількість дисциплін з інноваційною тематикою, що до того ж викладаються лише на окремих факультетах та спеціальностях. У змісті і методиці викладання цих дисциплін переважає традиційний підхід, внаслідок чого вони мало сприяють реалізації цілей інноваційно-зорієнтованої професійної підготовки. Основна увага приділяється формуванню предметних знань, тоді як особистісний аспект підготовки до інноваційної діяльності залишається практично не представленим у змісті спеціальних дисциплін. Для забезпечення відповідності вітчизняної економічної освіти вимогам сьогодення актуальним стає обґрунтування психолого-педагогічних засад запровадження інноваційно-зорієнтованого підходу у професійну підготовку фахівців економічного профілю.

2. У розумінні сутнісних особливостей інновацій дослідниками висловлюються різні, часто протилежні погляди. Під інновацією розуміють або будь-що нове в системі, прирощування її певних елементів, або лише якісну зміну; або процес створення нового або результат; або тільки комплексну зміну в системі, або й окремі, локальні зміни; або принципово нове, або як вдосконалене старе і т.п. Наявні підходи можна інтегрувати в цілісному тлумаченні поняття «інновація» як такого цілеспрямованого нововведення у певній системі, що вдосконалює цю систему, призводить до її прогресивного розвитку. Тобто ключовою ознакою інновації визнано її прогресивність для розвитку певної системи.

У процесі аналізу психологічних основ діяльності було надане таке визначення поняття «інноваційна діяльність» - це особливий вид діяльності людини, спрямований на оновлення й вдосконалення певної системи, забезпечення її прогресивного розвитку. Інноваційна діяльність характеризується особливою структурною побудовою та має специфічний процес реалізації, що може бути представлений як послідовна реалізація кількох циклів інноваційної діяльності: розроблення, запровадження та розповсюдження інновації, у кожному з яких наявні орієнтувальна, виконавча та контрольна складові.

Суб'єктом інноваційної діяльності виступає людина, яка свідомо і цілеспрямовано діє, реалізує інноваційну діяльність. Для розробки дієвих систем підготовки особистості до інноваційної діяльності слід забезпечити реалізацію представлених на сьогодні підходів у поєднанні діяльнісного, особистісного та соціального компонентів. До психологічних чинників формування інноваційної діяльності віднесено розвиток індивідуальних та колективних інноваційних властивостей, розвиток особистісної готовності до реалізації інноваційної діяльності. Педагогічний аспект полягає у забезпеченні необхідних умов прояву даних інноваційних властивостей, створенні інноваційного навчального середовища.

3. Готовність особистості до інноваційної діяльності розуміється як стійка характеристика особистості, інтегральне особистісне утворення, що складається з сукупності взаємопов'язаних інноваційних властивостей. В якості компонентів готовності особистості до інноваційної діяльності, що характеризують людину як суб'єкта, обрано: пізнавальний - обізнаність людини відносно сутності, особливостей інноваційної діяльності у тій сфері життєдіяльності, в якій вона здійснюється, особистісних вимог; мотиваційний - ставлення особистості до інноваційної діяльності в певній сфері, що визначає прагнення людини до активних дій у створенні й використанні нового; поведінковий - активний прояв інноваційності людини у житті, провідній діяльності; особистісний - наявність інноваційних особистісних властивостей, що сприяють досяганню бажаних результатів в інноваційній сфері. Для кожного з цих компонентів було надано обґрунтування критеріїв, показників та рівнів їх прояву.

4. На констатувальному етапі дослідження визначався вихідний рівень готовності суб'єктів навчання до інноваційної діяльності, вивчалися наявні умови прояву і розвитку інноваційності у ВНЗ економічного профілю. Для цього була розроблена методика дослідження, що включала опис завдань, основних напрямів дослідження, обґрунтування методичних засобів збору і опрацювання емпіричної інформації, уточнення емпіричних критеріїв та показників.

Вивчення ставлення суб'єктів навчання до актуальних освітніх змін як показника їхньої інноваційності показало, що і студенти, і викладачі здебільшого підтримують ті інновації, що здійснюються, водночас самі недостатньо здатні до висування конструктивних ідей щодо вдосконалення навчальної діяльності.

Інноваційна поведінка студентів знаходиться на посередньому рівні виразності. Вагомими психологічними чинниками певних типів інноваційної поведінки слугують біопсихічні, інтелектуальні здібності, емоційно-вольові якості, риси та акцентуації особистості, особливості мотиваційної сфери, соціальні властивості.

Дослідження готовності студентів та викладачів до інноваційної діяльності дозволило виявити ряд особливостей стосовно окремих її компонентів та визначити певні шляхи урахування виявлених особливостей при реалізації формувального етапу експериментальної роботи. Студенти мають досить поверхове уявлення про інноваційну діяльність загалом, інноваційну діяльність за своїм фахом зокрема, однак, зацікавлені у розвитку своєї готовності до інновацій. Водночас вони більше зорієнтовані на розвиток своєї особистісної інноваційності, ніж на підготовку до фахової інноваційної діяльності. Вони малоініціативні в плані висування інноваційних ідей щодо вдосконалення актуальної для них сфери діяльності - навчання, беруть недостатню участь в інноваційній, творчій діяльності, мало проявляють інноваційність у навчанні. Недостатньо розвиненими є всі групи інноваційних особистісних якостей.

У процесі викладання слід приділяти увагу популяризації фахової інноваційної діяльності, демонструвати взаємозв'язок особистісного та професійного розвитку, забезпечувати заохочення будь-яких проявів інноваційної поведінки, активно використовувати різноманітні творчі завдання, нетрадиційні форми і методи навчання, навчати студентів цілепокладанню, систематичній навчальній діяльності, критичному аналізу досягнутих результатів, генеруванню інноваційних ідей, висловлюванню власної думки з приводу будь-яких питань тощо.

У розумінні сутності інновацій та інноваційної діяльності педагогічними працівниками також переважає обмежене бачення інновації як нововведення, запровадження окремих змін у процес при відкиданні суттєвішого параметру - вдосконалення системи, того, заради чого інновація, як правило, і вводиться. Педагоги в цілому визнають необхідність інноваційної діяльності, спрямовані на саморозвиток, підтримують інноваційні процеси в освіті, однак певна частина педагогічних працівників ставиться до інновацій обережно, вважає, що інноваційна діяльність можлива лише за певних, незалежних від них умов. При цьому перевага надається окремим компонентам оновлення навчального процесу, зокрема вдосконаленню методів і технологій навчання. Участь більшості педагогічних працівників в інноваційній діяльності є посередньою, така діяльність більше характеризується запровадженням уже відомих інновацій, ніж розробкою власних стратегій, ініціюється «згори», здійснюється ситуативно. Орієнтація на гуманістичну спрямованість інноваційних пошуків присутня лише в окремих аспектах освітньої діяльності. Педагоги досить високо оцінюють свої інноваційні особистісні властивості, проте ця оцінка не завжди є об'єктивною.

Необхідне звертання уваги діючих педагогічних працівників на необхідність цілісного оновлення освіти, активніше залучати їх до інноваційних пошуків, надавати можливість самостійно ініціювати і реалізовувати інновації у своїй діяльності, проявляти інноваційні властивості, підтримувати гуманістично спрямовані концепції і технології освітньої діяльності.

Дослідження внутрішніх і зовнішніх умов інноваційної діяльності дозволило з'ясовувати недостатність необхідних умов підготовки студентів до інноваційної діяльності.

Загалом, проведення констатувального етапу експерименту підтвердило припущення про посередній рівень сформованості готовності суб'єктів навчання до інноваційної діяльності, а також недостатність умов щодо її розвитку й прояву в економічних ВНЗ.

5. На основі проведеного теоретичного аналізу та результатів констатувального експерименту було розроблено концепцію інтегративної стратегії інноваційного розвитку студентів економічних спеціальностей у професійній підготовці, в основу якої закладена ідея інтеграції особистісних, соціальних і діяльнісних аспектів. На рівні діяльнісного компонента має бути забезпечена максимальна реалізація у навчальному процесі інноваційної діяльності, надання навчальному процесу та процесу професійної підготовки творчого, інноваційного характеру. На рівні особистісного компонента мають бути забезпечені прояв і розвиток інноваційних особистісних властивостей, навчання людини засобам прояву й вдосконалення своїх переваг і можливостей. На рівні соціального компонента має бути створене інноваційне навчальне середовище. Визначено принципи реалізації інноваційно-зорієнтованого підходу: принцип інтегративності, який забезпечує цілісність і гармонійність розвитку інноваційності в усіх сферах життя людини (соціальній, особистісній і діяльнісній); неперервності і поступовості розвитку, який сприяє постійному оновленню процесу професійної підготовки, відповідності актуальним запитам сьогодення; гуманізму, який полягає у пріоритеті в процесі інноваційної діяльності загальнолюдських цінностей та забезпечує ціннісну основу інноваційної діяльності; варіативності, який забезпечує динамізм освітнього середовища, сприяє доланню стереотипів, розширює можливості; соціального партнерства між всіма учасниками навчального процесу, який забезпечує формування колективних суб'єктів інноваційної діяльності.

Оптимальною змістовою основою для реалізації даної концепції в економічному ВНЗ визнано психолого-педагогічну підготовку, яка є якісним доповненням основного фахового спрямування за рахунок формування професійно значущих особистісних властивостей та має всі можливості для забезпечення гармонійного поєднання особистісного, соціального та діяльнісного аспектів підготовки особистості до інноваційної діяльності.

Водночас реальний стан викладання психолого-педагогічних дисциплін у ВНЗ України є незадовільним для забезпечення належного особистісного розвитку студентів. Перспективним є привнесення у практику психолого-педагогічної підготовки наукових концепцій, що забезпечують предметну цілісність та інноваційну зорієнтованість навчання.

6. На основі попередньо визначених концептуальних засад було розроблено модель підготовки студентів економічних спеціальностей до інноваційної діяльності, яка відображує структуру відповідно побудованого навчального процесу стосовно його цілемотиваційного, змістового, організаційно-технологічного та контрольно-оцінного компонентів, а також засобів і умов, необхідних для реалізації поставлених навчальних цілей. Реалізація експериментальної моделі відбувалася на всіх етапах психолого-педагогічної підготовки в ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана», на кожному з яких забезпечувалося формування окремих властивостей, значущих для підготовки до інноваційної діяльності. На початковому етапі психолого-педагогічного навчання як обов'язкового компонента професійної підготовки майбутніх економістів здійснювалися: актуалізація потреби студентів в інноваційній діяльності, пізнання ними своїх творчих здібностей, формування початкових вмінь реалізації інноваційної діяльності, спільної пошукової й дослідницької роботи. На етапі поглибленої психолого-педагогічної підготовки майбутніх викладачів економіки - розширення теоретичних уявлень про зміст, технології інноваційної діяльності, наповнення її професійним контекстом, формування умінь управління інноваційною діяльністю, реалізації спільних інноваційних проектів. На етапі розвитку інноваційності викладачів економічного університету як найважливішої передумови створення інноваційного освітнього середовища - посилення інноваційної спрямованості викладачів, ознайомлення з інноваційними технологіями навчання, вдосконалення умінь реалізації інноваційних проектів, відпрацювання окремих навичок інноваційної поведінки.