Теорія і практика соціально-педагогічного забезпечення прав дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах

44

Размещено на http://www.allbest.ru/

ІНСТИТУТ ПРОБЛЕМ ВИХОВАННЯ НАПН УКРАЇНИ

УДК 37.013.42 (075.8):34.037

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора педагогічних наук

ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ ДІТЕЙ, ЯКІ ОПИНИЛИСЯ У СКЛАДНИХ ЖИТТЄВИХ ОБСТАВИНАХ

13.00.05 - соціальна педагогіка

ПЕТРОЧКО Жанна Василівна

Київ - 2011

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті проблем виховання НАПН України.

Науковий консультант: доктор педагогічних наук, професор Звєрєва Ірина Дмитрівна, Інститут проблем виховання НАПН України, головний науковий співробітник лабораторії соціальної педагогіки.

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор, дійсний член НАПН України Сухомлинська Ольга Василівна, Президія НАПН України, кадемік-секретар відділення загальної педагогіки та філософії освіти;

доктор педагогічних наук, професор Поліщук Юрій Йосипович, Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка, завідувач кафедри соціальної педагогіки;

доктор педагогічних наук, доцент Кічук Ярослав Валерійович, Ізмаїльський державний гуманітарний університет, професор кафедри суспільних наук.

Захист відбудеться 21 червня 2011 р. о 14.00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.454.01 в Інституті проблем виховання НАПН України за адресою: 04060, м. Київ, вул. Берлинського, 9.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій частині Інституту проблем виховання НАПН України (04060, м. Київ, вул. Берлинського, 9).

Автореферат розісланий 16 травня 2011 р.

В. о. вченого секретаря

спеціалізованої вченої ради Г. П. Пустовіт

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Соціально-економічні й політичні перетворення в Україні зумовлюють спрямованість державної соціальної політики щодо дітей. Сучасні трансформаційні процеси в суспільстві, сутність соціальних взаємодій в інших країнах, а також міжнародні зобов'язання України щодо забезпечення прав дітей вимагають оновлення стратегії й тактики дій державних і неурядових організацій в інтересах юних громадян.

В останні роки мають місце певні позитивні тенденції: законодавче закріплення норм соціального захисту дітей відповідно до міжнародного права; програмно-цільовий підхід до вирішення завдань охорони дитинства; удосконалення механізму фінансової підтримки сімей з дітьми; розширення участі громади й неурядових організацій у подоланні проблем уразливих груп населення тощо. Проте становище дітей в Україні ще не повною мірою відповідає міжнародним орієнтирам. Звичними стали такі явища, як низьке матеріальне забезпечення, бездоглядність та безпритульність дітей, сирітство і соціальна дезадаптація; непокоять дитяча смертність, недоступність оздоровлення та відпочинку для всіх дітей, неефективна система захисту дітей від жорстокого поводження, насильства, у т. ч. в системі кримінального провадження. Соціально-економічні труднощі в країні негативно вплинули на виховну спроможність сімей з дітьми. За статистичними даними Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту, в нашій країні на початок 2011 р. було близько 100 тис. дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, 135 тис. дітей проживало у 65 тис. сім'ях, які опинилися у складних життєвих обставинах.

З огляду на це, обґрунтування й прогнозування шляхів покращення становища дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах, є завданням важливим і своєчасним. Його вирішення передбачає розв'язання цілого ряду суперечностей між:

- потребою суспільства у зміцненні системи забезпечення прав дітей та недостатнім розробленням концептуальних ідей та організаційно-технологічних засобів щодо її удосконалення;

- закріпленням прав дітей у нормативно-правових документах відповідно до міжнародних стандартів і відсутністю обґрунтованих інноваційних підходів, які б дозволили істотно оптимізувати життєдіяльність юних громадян;

- специфікою прав дітей і умовами їх реалізації в соціально-економічних та духовно-культурних реаліях;

- зацікавленістю суспільства в ефективному здійсненні прав дітей і недостатнім усвідомленням батьками та фахівцями соціальної сфери важливості оцінки потреб дитини як основи здійснення її прав;

- вимогами суспільства щодо соціалізації, захищеності підростаючого покоління й невикористанням усіх потенційних можливостей спільних дій державних і неурядових організацій в інтересах дітей;

- необхідністю професійної підготовки фахівців соціальної сфери до соціально-педагогічного забезпечення прав дітей і недостатньою розробленістю змісту, форм і методів такої діяльності.

Вагомого значення для подолання окреслених суперечностей набуває використання концепцій, положень, форм роботи соціальної педагогіки як науки і практичної діяльності. За сучасних соціально-економічних умов соціально-педагогічна діяльність має оптимізувати виховні можливості соціальних інституцій передусім щодо підтримки і створення дієвих позитивних, а також мінімізації негативних соціальних факторів, що впливають на формування особистості.

За останні роки підготовлено ряд багатопланових праць, у яких висвітлюються різні аспекти соціально-педагогічної діяльності, а саме: основи соціально-правового захисту дітей і молоді та підготовка до цього майбутніх соціальних педагогів/соціальних працівників (Н. І. Агаркова, О. Л. Караман, Л. В. Кальченко, І. М. Ковчина, Я. В. Кічук); соціально-педагогічні засади формування усвідомленого ставлення батьків до прав дитини (Н. Ю. Шевченко); історія розвитку прав дітей (Ю. В. Василькова, Л. С. Волинець); становлення й розвиток сімейних форм виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування (Г. М. Бевз, І. В. Пєша); зміст та форми соціально-педагогічної роботи з сім'єю як провідним інститутом соціалізації особистості (Т. Ф. Алєксєєнко, І. М. Трубавіна, Т. В. Кравченко); теорія і практика соціально-педагогічної роботи з дітьми та учнівською молоддю (І. Д. Звєрєва, А. Й. Капська, Г. М. Лактіонова, А. О. Рижанова, Л. А. Штефан); теоретико-методичні засади соціалізації дітей та молоді (І. П. Рогальська, С. В. Савченко); соціально-педагогічна робота з дітьми в територіальній громаді (О. В. Безпалько); формування громадянськості учнівської молоді (Н. М. Чернуха); діяльність сучасних громадських молодіжних об'єднань України (Ю. Й. Поліщук, О. В. Лісовець); підготовка студентів до соціально-педагогічної діяльності (Л. І. Міщик, В. А. Поліщук, Р. Х. Вайнола, С. Я. Харченко, В. Є. Штифурак); доброчинність у сфері освіти України (Н. А. Сейко) тощо.

Важливими у вивченні проблеми здійснення прав дітей є праці як українських (Т. І. Бессонова, І. Д. Бех, В. Г. Кремень, В. М. Оржеховська, С. О. Сисоєва та інші), так і російських (В. Г. Бочарова, В. О. Варивдін, М. А. Галагузова, Ю. Н. Галагузова, Н. Ф. Голованова, М. П. Гур'янова, В. В. Дзюбан, Н. Ф. Дівіцина, Л. В. Мардахаєв, А. П. Мудрик, І. А. Ліпський, Т. В. Лодкіна, М. Є. Колтовська, Л. М. Крупініна, В. А. Нікітін, Л. Є. Нікітіна, Л. Г. Осіпова, Л. Я. Оліференко, Т. М. Піддубна, Є. І. Холостова, Л. М. Щіпіцина, Л. Л. Яковлєва та інші) учених.

Завдяки вагомим теоретичним надбанням соціально-педагогічна практика щодо забезпечення прав дітей нині зазнає якісних змін. Водночас більшої уваги потребують діти, які опинилися у складних життєвих обставинах, оскільки їхні права, як правило, порушуються найчастіше.

Аналіз науково-методичної літератури, результатів наукових досліджень з проблем соціальної педагогіки дав змогу зробити висновок, що в численних і істотних за теоретичними і прикладними здобутками працях залишається поза увагою ґрунтовне вивчення проблеми соціально-педагогічного забезпечення прав дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах. Відсутність досліджень, в яких би зазначене питання розглядалося на основі системного підходу, а також соціальна значущість проблеми зумовили вибір теми дисертації - “Теорія і практика соціально-педагогічного забезпечення прав дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах”.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана згідно з тематичним планом науково-дослідної роботи лабораторії соціальної педагогіки Інституту проблем виховання НАПН України і є складовою теми “Соціалізація особистості у різних виховних середовищах”, державний реєстраційний № 0106U000430. Тему дослідження схвалено на засіданні вченої ради Інституту проблем виховання НАПН України (протокол № 9 від 29.10.2007 р.) і затверджено Радою з координації наукових досліджень в галузі педагогіки та психології в Україні (протокол № 10 від 18.12.2007 р.).

Мета дослідження - обґрунтувати концептуальні засади й розробити технології соціально-педагогічного забезпечення прав дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах.

Об'єкт дослідження - соціально-педагогічна робота з дітьми, які опинилися у складних життєвих обставинах.

Предмет дослідження - концептуальні засади соціально-педагогічного забезпечення прав дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах.

Концепція дослідження. Основні концептуальні підходи дослідження узгоджуються з сучасними положеннями про соціально-педагогічну діяльність, мета якої надання допомоги дітям для ефективного задоволення їхніх потреб в самореалізації й самоствердженні в соціально-виховному середовищі. За цих обставин соціально-педагогічна діяльність передбачає: створення сприятливих умов соціалізації, що забезпечують розвиток особистості чи відновлення соціально схвалених способів її життєдіяльності; оптимізацію взаємодії людини у соціальному середовищі, використання потенціалу фахівців, громади, соціальної мережі дитини/сім'ї в подоланні складних життєвих обставин тощо.

У дослідженні складні життєві обставини визначено, відповідно до статті 1 Закону України “Про соціальні послуги”, як умови, що об'єктивно порушують нормальну життєдіяльність особи, наслідки яких вона не може подолати самостійно (інвалідність, часткова втрата рухової активності у зв'язку зі старістю або за станом здоров'я, самотність, сирітство, безпритульність, брак житла або роботи, насильство, зневажливе ставлення та негативні стосунки в сім'ї, малозабезпеченість, психологічний чи психічний розлад, стихійне лихо, катастрофа тощо). Разом з тим, відповідно до чинного законодавства, представлений перелік складних життєвих обставин не є вичерпним.

Обмежуючись логікою дослідження, уточнено, що діти, які опинилися у складних життєвих обставинах, - це діти, які проживають у сім'ях, що опинилися у складних життєвих обставинах, і стосовно яких є загроза вилучення із сімейного оточення; діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування; бездоглядні та безпритульні діти.

Оскільки соціально-педагогічна підтримка дитинства орієнтована на виявлення, визначення і розв'язання проблем дітей насамперед з метою забезпечення їхніх прав на розвиток, концепція дослідження ґрунтується на положенні про співвідношення державних гарантій і потреб підростаючої особистості. На цій основі з урахуванням міжнародних соціально-захисних орієнтирів, окреслених в Конвенції ООН про права дитини, й вибудовуються вектори забезпечення прав дітей.

Соціально-педагогічне забезпечення прав дітей в Україні значною мірою обумовлюється соціально-економічними чинниками, зокрема соціальним замовленням, соціокультурними особливостями середовища, та знаходить своє відображення у соціальній політиці держави. Водночас запорукою успішної соціалізації дитини, соціально-виховним розвивальним середовищем, в якому формується її правосвідомість, система цінностей та норм поведінки, є сім'я. Відтак, забезпечення права дитини на зростання у сприятливому сімейному середовищі - “захисне” право, гарантія реалізації інших прав та свобод.

Основна детермінанта соціально-педагогічного забезпечення прав дітей - продуктивна взаємодія між соціальними інституціями (органами виконавчої влади та місцевого самоврядування, державними та неурядовими організаціями, закладами та установами), що розгортається на різних рівнях.

Концептуальними засадами соціально-педагогічного забезпечення прав дітей визначено: сукупність базових понять (“права людини”, “права дитини”, “потреби дитини”); фундаментальні принципи Конвенції ООН про права дитини; методологічні підходи, зміст, принципи, механізми, умови, критерії та показники соціально-педагогічного забезпечення прав дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах. Зокрема, методологічним концептом дослідження означено: системний, особистісно орієнтований, аксіологічний - як провідні чи основні, діяльнісний, синергетичний, компетентнісний, комплексно-інтегрований - як супутні чи додаткові методологічні підходи.

Сутність і специфіку соціально-педагогічного забезпечення прав дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах, розкриває концепція досліджуваного процесу, що акумулює й презентує шляхи та способи розв'язання проблеми у методологічному, теоретичному, технологічному й методичному напрямах.

Зосередження дослідницької уваги на обґрунтуванні концептуальних засад соціально-педагогічного забезпечення прав дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах, обумовлює доцільність побудови представленої дисертації як теоретико-методологічного дослідження, що задає вектор практичного вирішення проблеми.

Концептуальні засади соціально-педагогічного забезпечення прав дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах, втілюються в практику шляхом розроблення й впровадження відповідних технологій соціально-педагогічної роботи, що можуть якісно реалізуватися лише компетентною командою фахівців соціальної сфери.

Загальна гіпотеза дослідження полягає у тому, що соціально-педагогічне забезпечення прав дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах, як система різнорівневих соціальних взаємодій буде ефективною, якщо воно здійснюватиметься на науково обґрунтованих концептуальних засадах, а саме: сукупності базових понять, фундаментальних принципах Конвенції ООН про права дитини, методологічних підходах, змісті, принципах, механізмах, умовах, критеріях та показниках досліджуваного феномену. Загальна гіпотеза конкретизована в часткових гіпотезах: ефективність соціально-педагогічного забезпечення прав дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах, можлива за:

- теоретичного обґрунтування прав дитини у контексті її потреб;

- пріоритетної реалізації права дитини зростати й виховуватися у сімейному оточенні;

- налагодження суб'єкт-суб'єктної взаємодії фахівців соціальної сфери з дитиною та її сім'єю, партнерських стосунків між представниками державних та неурядових організацій;

- теоретико-методичного обґрунтування оцінки потреб дитини та її сім'ї, врахування особливостей впровадження такої технології в різних соціальних інституціях;

- упровадження в соціально-виховному середовищі технологій соціально-педагогічного забезпечення прав різних груп дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах;

- підготовки майбутніх соціальних педагогів, а також фахівців соціальної сфери до соціально-педагогічного забезпечення прав дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах.

Завдання дослідження:

1. Охарактеризувати права дитини та фундаментальні принципи їх забезпечення у соціально-педагогічному контексті.

2. З'ясувати зміст та особливості правової соціалізації дітей.

3. Обґрунтувати методологічні підходи до дослідження соціально-педагогічного забезпечення прав дітей.

4. Розкрити сутність соціально-педагогічного забезпечення прав дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах.

5. Розробити концепцію соціально-педагогічного забезпечення прав дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах.

6. Охарактеризувати загальну і функціональні технології соціально-педагогічного забезпечення прав дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах.

7. Обґрунтувати та впровадити оцінку потреб дитини та її сім'ї як базову функціональну технологію соціально-педагогічного забезпечення прав дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах.

8. Визначити зміст та апробувати форми підготовки майбутніх соціальних педагогів і фахівців соціальної сфери до соціально-педагогічного забезпечення прав дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах.

Методологічною основою дослідження є системний, особистісно орієнтований, аксіологічний, діяльнісний, синергетичний, компетентнісний, комплексно-інтегрований методологічні підходи, а також такі базові принципи, як об'єктивність, науковість, раціональність, логічність і систематизація педагогічних явищ; діалектична теорія взаємообумовленості соціального й ідеального; міждисциплінарний підхід, зокрема основні положення теорії і філософії права, психології, соціології тощо.

Теоретичною основою дослідження є наукові теорії та положення: філософії прав людини (Дж. Лок, Ш. Монтеск'є, І. Кант, Г. Гегель, Ж.-Ж. Русо, Я. Корчак; П. М. Рабінович, Ю. І. Крегул, Р. А. Калюжний, О. В. Зайчук, Н. М. Оніщенко, В. С. Журавський); філософії прав дитини (К. Д. Ушинський, В. О. Сухомлинський); соціалізації особистості й ролі в цьому процесі сімейного оточення (Б. І. Ковбас, В. І. Костів, М. П. Лукашевич, А. В. Мудрик, О. В. Петрунько); філософії освіти та соціальної роботи (В. П. Андрущенко, В. П. Бех, І. А. Зязюн, В. Г. Кремень); соціальної педагогіки та соціально-педагогічної роботи (П. Наторп, В. Г. Бочарова, М. А. Галагузова, І. Д. Звєрєва, А. Й. Капська, Г. М. Лактіонова, І. А. Ліпський, Л. Я. Оліференко); теорії педагогічних систем (В. П. Безпалько, С. С. Гіль, Л. О. Гнусарева, М. С. Каган, В. Д. Шадріков, Е. Г. Юдін); активної взаємодії людини і середовища в процесі соціалізації особистості (І. С. Кон, С. В. Савченко, О. В. Сухомлинська, Дж. Г. Мід); участі дітей та підтримки їхніх соціальних ініціатив (Р. Харт, С. С. Гіль, С. В. Тетерський); соціального та особистісно орієнтованого виховання (І. Д. Бех, А. В. Мудрик, М. М. Плоткін); андрагогіки (В. І. Луговий, В. А. Поліщук, С. Я. Харченко).

Дослідження також базується на нормативних документах стосовно прав дитини та соціально-педагогічної діяльності: Конституція України, Конвенція ООН про права дитини, Сімейний та Цивільний кодекси України (2004 р.), закони України: “Про освіту” (1991 р. із змінами та доповненнями), “Про охорону дитинства” (2001 р.), “Про попередження насильства в сім'ї” (2003 р.), “Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування” (2005 р.), “Про Загальнодержавну програму “Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини” на період до 2016 року”” (2009 р.), “Про соціальну роботу з сім'ями, дітьми та молоддю” (в редакції 2009 р.) та інші, підзаконні нормативні акти.

На різних етапах наукового пошуку використано такі методи дослідження:

теоретичні: аналіз нормативно-правових документів, результатів вітчизняних та зарубіжних досліджень для визначення стану забезпечення в Україні прав дітей, в т. ч. тих, які опинилися у складних життєвих обставинах, характеристики інноваційних підходів у сфері охорони дитинства; аналіз філософської, педагогічної, психологічної, соціологічної, юридичної літератури для визначення основних понять, розроблення концепції соціально-педагогічного забезпечення прав дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах; порівняння, класифікація, систематизація й узагальнення теоретичних й емпіричних даних для розроблення технологій забезпечення права дітей зростати в сімейному оточенні;

емпіричні: спостереження, опитування (анкетування, інтерв'ювання, тестування), бесіди, експертні оцінки, соціально-педагогічна діагностика для визначення стану забезпечення прав дітей; узагальнення досвіду забезпечення прав дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах, для розкриття процесуально-змістових особливостей упровадження досліджуваних технологій, а також для обґрунтування освітньо-методичних основ підготовки майбутніх соціальних педагогів/соціальних працівників, фахівців соціальної сфери до соціально-педагогічного забезпечення прав дітей.

Експериментальна база дослідження. Базою дослідно-експериментальної роботи стали: центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді різних регіонів України (залучено всього - 338 спеціалістів центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді (ЦСССДМ); з них: 220 представників Київської області, де проводилася апробація досліджуваних технологій; 118 спеціалістів ЦСССДМ Чернігівської, Тернопільської, Івано-Франківської, Запорізької, Львівської, Харківської областей, залучених до заходів із упровадження технології оцінки потреб дитини та її сім'ї), служби у справах дітей (ССД), заклади соціального захисту дітей (112 фахівців з різних областей України); вищі навчальні заклади (Інститут соціальної роботи і управління Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова, Інститут психології і соціальної педагогіки Київського університету імені Бориса Грінченка), в яких готують фахівців за спеціальностями “Соціальна педагогіка”/“Соціальна робота” (212 студентів). Опитуваннями національного і локального рівнів упродовж 2001-2009 рр. охоплено близько 10 тис. дітей віком 7-17 років з різних регіонів України.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що вперше обґрунтовано концептуальні засади соціально-педагогічного забезпечення прав дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах, а саме: методологічні підходи до досліджуваного процесу (системний, особистісно орієнтований, аксіологічний, діяльнісний, синергетичний, компетентнісний, комплексно-інтегрований), принципи й умови соціально-педагогічного забезпечення прав дітей на різних рівнях (державному, місцевому, діяльнісно-професійному), ключові функції фахівців, які здійснюють соціально-педагогічне забезпечення прав дитини (посередництво, представництво), основні напрями (реалізація, охорона, захист прав), критерії та показники досліджуваного процесу; визначено сутність поняття “соціально-педагогічне забезпечення прав дітей” у широкому і вузькому значеннях; розроблено концепцію соціально-педагогічного забезпечення прав дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах; охарактеризовано загальну технологію соціально-педагогічного забезпечення прав дітей, її блоки (соціально-середовищний і змістово-процесуальний) та етапи (діагностично-прогностичний, проектувальний, діяльнісно-реалізаційний, результативно-оцінювальний); розкрито роль та зміст оцінки потреб дитини та її сім'ї, визначено рівні (чуттєво-емоційний, формально-емоційний, соціально-інституційний) й етапи реінтеграції дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, в сімейне оточення як пріоритетних функціональних технологій соціально-педагогічного забезпечення прав дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах;

уточнено сутність прав дітей з позиції задоволення їхніх потреб (біогенних, психогенних, соціогенних) й відповідний конструкт - “права дитини”; соціально-педагогічний контекст фундаментальних принципів Конвенції ООН про права дитини; особливості правової соціалізації дітей, їх суб'єкт-суб'єктної взаємодії на різних рівнях соціалізаційного процесу; зміст окремих функціональних технологій соціально-педагогічного забезпечення прав дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах (ведення випадку, соціальний супровід, взаємопідбір потенційних батьків і дітей на етапі створення прийомної сім'ї/дитячого будинку сімейного типу);

подальшого розвитку набули способи залучення дітей до ухвалення рішень, що їх стосуються; форми й методи підготовки майбутніх соціальних педагогів і фахівців соціальної сфери до соціально-педагогічного забезпечення прав дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах.

Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в розробленні й впровадженні навчально-методичних комплексів (навчальна програма, курс лекцій і практичних занять, навчальний посібник) до навчальних дисциплін “Основи соціально-правового захисту особистості”, “Оцінка потреб дитини та її сім'ї”, “Створення та соціальний супровід прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу”. Матеріали дослідження можуть бути використані в процесі викладання дисциплін: “Соціальна педагогіка”, “Соціальна робота”, “Технології соціально-педагогічної роботи”, “Соціально-педагогічна робота з різними групами клієнтів”, “Актуальні проблеми соціальної педагогіки” тощо для студентів спеціальностей “Соціальна педагогіка”, “Соціальна робота” освітньо-кваліфікаційних рівнів “бакалавр”, “магістр”.

Положення дисертації мають практичне значення для спеціалістів ЦСССДМ, ССД, фахівців закладів соціального захисту і соціального обслуговування, соціальних педагогів загальноосвітніх навчальних закладів (ЗНЗ). Методичні матеріали до тренінгів (“Менеджмент та взаємодія ССД та ЦСССДМ щодо захисту прав дітей: стратегія змін”, “Захист прав дитини як пріоритетний напрям соціально-педагогічної роботи”, “Оцінка потреб дитини та її сім'ї”, “Реінтеграція вихованців інтернатних закладів”, “Соціальний супровід сімей, які опинилися у складних життєвих обставинах”, “Особливості роботи з дітьми в процесі створення прийомної сім'ї та дитячого будинку сімейного типу”, “Комплексна допомога бездоглядним та безпритульним дітям” тощо) можуть бути використані під час підвищення кваліфікації фахівців соціальної сфери.

Упровадження результатів дисертації. Результати дисертації впроваджено: в діяльність служб у справах дітей та закладів соціального захисту дітей (довідка Державного департаменту з усиновлення та захисту прав дитини Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту № 1/6-39/7205 від 03.12.2010 р.); центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді та закладів соціального обслуговування (довідка Державного центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді № 01/2085 від 13.12.2010 р.; довідка ЦСССДМ Київської обласної державної адміністрації № 01-10/1-1048 від 06.12.2010 р.); у навчальний процес Інституту психології і соціальної педагогіки Київського університету імені Бориса Грінченка (довідка № 1 від 05.01.2011 р.); Інституту соціальної роботи і управління Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова (довідка № 113/10 від 29.11.2010 р.); Ізмаїльського державного гуманітарного університету (довідка № 1-7/52 від 04.02.2011 р.); під час реалізації проектів Представництва благодійної організації “Надія і житло для дітей” в Україні (довідка № 01-02-461 від 26.11.2010 р.); Міжнародної організації HealthRight International (Право на здоров'я) (довідка № 26/10 від 20.10.2010 р.); Представництва благодійної організації “Кожній дитині” в Україні (довідка № 11/450 від 10.11.2010 р.); Українського фонду “Благополуччя дітей” (довідка № 103 від 28.12.2010 р.).

Підготовлені в результаті дослідження матеріали знайшли своє відображення і відповідне впровадження у нормативно-правових документах. Зокрема, автор дослідження брала участь у розробці проекту Закону України “Про Загальнодержавну програму “Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини” на період до 2016 р.” (ухвалено 05.03.2009 р. № 1065); була членом творчого колективу з розроблення Програми підготовки спеціалістів ЦСССДМ щодо соціального супроводу сімей, які опинилися у складних життєвих обставинах (затверджено наказом Державної соціальної служби для сім'ї, дітей та молоді від 30.10.2007 р. № 3880), Програми підвищення кваліфікації прийомних батьків та батьків-вихователів (затверджено наказом Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту від 04.04.2007 р. № 1015), Програми підвищення кваліфікації спеціалістів служб у справах дітей, притулків для дітей та центрів соціально-психологічної реабілітації дітей щодо надання комплексної допомоги бездоглядним та безпритульним дітям (затверджено наказом Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту від 25.12.2009 р. № 4433). Наукові розробки автора за темою дослідження використано у державних доповідях про становище дітей в Україні за підсумками 2001, 2002, 2003, 2004, 2007, 2008 рр., схвалених міжвідомчою комісією Кабінету Міністрів України з питань охорони дитинства, а також у Національному звіті “Зведена ІІІ та IV періодична національна доповідь про реалізацію Україною положень Конвенції ООН про права дитини” (2008 р.).

Особистий внесок здобувача. У колективній монографії “Духовні потреби дітей України” автором здійснено аналіз сутності духовних потреб, цінностей та інтересів сучасних дітей, соціально-економічних чинників їхнього життя. У підрозділах підручника “Соціальна педагогіка” й методичного посібника “Тематична зміна в дитячому закладі оздоровлення та відпочинку” (у співавторстві з О. В. Биковською) здобувачем розкрито особливості створення соціально-виховного середовища в дитячих закладах оздоровлення та відпочинку, висвітлено організаційно-методичні питання проведення у таких закладах тематичних змін про права дитини. У роботі, підготовленій у співавторстві з О. М. Денисюк, Л. П. Думою, О. В. Безпалько та іншими, особистий внесок автора полягає в розкритті концептуально-методичних засад формування у вихованців інтернатних закладів навичок самостійного життя. У методичному посібнику “Підготовка волонтерів до роботи у службі “Телефон довіри” внеском автора є характеристика потреб дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах. У навчально-методичному комплексі “Створення та соціальний супровід прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу” автором розроблено програму відповідної навчальної дисципліни та матеріали з окремих тем. У виданнях у співавторстві із І. Д. Звєрєвою, В. О. Кузьмінським, З. П. Кияницею автором підготовлено матеріал про зміст та процедуру оцінки потреб дитини та її сім'ї, форми і методи роботи з дитиною та її батьками під час здійснення оцінки, особливості реінтеграції дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, забезпечення прав дітей вразливих груп. У методичному посібнику з питань запобігання інституціалізації дітей раннього віку (у співавторстві з Т. Ф. Алєксєєнко, О. В. Безпалько, Г. М. Лактіоновою та іншими) автор висвітлює особливості здійснення оцінки потреб дитини раннього віку. У методичному посібнику “Комплексна допомога бездоглядним та безпритульним дітям” (у співавторстві із А. Г. Зінченко, Т. Л. Лях, О. Л. Сорокіною та іншими) здобувачем розкрито соціально-педагогічний і психологічний портрет бездоглядних та безпритульних дітей, специфіку оцінки потреб таких дітей у закладах соціального захисту тощо.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні й практичні результати дослідження було оприлюднено на наукових, науково-практичних, практичних конференціях, форумах різних рівнів - міжнародних: “Другі міжнародні Драгоманівські читання” (Київ, 2006), “Наука та освіта - 2006” (Дніпропетровськ, 2006), “Інтегровані соціальні служби: досвід, практика та перспективи” (Київ, 2007), “Соціальна робота в Україні: вектор розвитку в третьому тисячолітті” (Київ, 2007), “Проект “Реформування системи піклування про дітей в Україні шляхом розвитку інституту прийомних сімей”: здобутки, досвід, перспективи” (Київ, 2007), “Досвід співпраці державних, недержавних та муніципальних організацій у вирішенні питань захисту дітей” (Кам'янець-Подільський, 2007), “Захист прав дитини в процесі деінституціалізації” (Київ, 2008), “Соціальна робота і сучасність: теорія та практика” (Київ, 2008), Всеросійські Макаренські соціально-педагогічні читання (Москва, 2008), “Діалог культур і релігій: протидія тероризму та екстремізму” (Київ, 2008), “Актуальні питання соціально-педагогічної роботи в загальноосвітніх навчальних закладах” (Київ, 2009), “Актуальні проблеми підготовки фахівців у галузі соціально-педагогічної діяльності” (Ніжин, 2010), “Розвиток соціальної роботи в Республіці Таджикистан” (Душанбе, 2010); всеукраїнських: “Тенденції розвитку сучасної сім'ї в Україні” (Київ, 2004), “Теоретико-практичні реалії сучасного виховання дітей та учнівської молоді” (Київ, 2005), “Плекаймо здорову націю з раннього дитинства” (Київ, 2006), “Теорія та практика підготовки соціальних педагогів та психологів у вищому навчальному закладі: досвід, проблеми та перспективи” (Запоріжжя, 2007), “Особистість ХХІ століття: проблеми виховання та шляхи їх вирішення” (Київ, 2007), “Актуальні проблеми соціально-педагогічної роботи з різними категоріями населення” (Черкаси, 2008), “Соціально-педагогічні засади виховання морально гармонійної особистості” (Київ, 2008), “Цінності особистості у контексті викликів сучасності” (Київ, 2009), “Розвиток теорії та практики особистісно орієнтованої освіти” (Запоріжжя, 2009), “Університет - позашкільний навчальний заклад - загальноосвітній навчальний заклад” (Київ, 2010), “Соціально-правовий захист материнства та дитинства: проблеми, пошуки” (Миколаїв, 2010), “Вихованість особистості: погляд крізь духовність” (Київ, 2010); міжвузівських: “Соціальна політика, соціальна робота й охорона здоров'я: як Україні досягти європейського рівня якості послуг?” (Київ, 2008).

Результати дисертаційного дослідження обговорювалися на звітних конференціях викладачів Інституту соціальної роботи і управління Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова (2007-2008 рр.); засіданнях кафедри соціальної педагогіки і корекційної освіти Інституту психології і соціальної педагогіки Київського університету імені Бориса Грінченка (2009-2010 рр.); на засіданнях лабораторії дитячих об'єднань та щорічних звітних наукових конференціях Інституту проблем виховання НАПН України (2008-2010 рр.).

Публікації. Основні результати дисертації відображено в 74 публікаціях, з них: у 2 монографіях, 2 підручниках, 1 навчальному посібнику, 4 навчально-методичних посібниках, 7 методичних посібниках, 2 програмах навчальних курсів, 26 одноосібних статтях у наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України, 7 статтях у збірниках конференцій, 22 публікаціях в інших виданнях.

Кандидатська дисертація “Формування духовних потреб молодших школярів у позанавчальній діяльності” за спеціальністю 13.00.07 - теорія і методика виховання захищена в Національному педагогічному університеті імені М. П. Драгоманова у 2000 р. Її матеріали у тексті докторської дисертації не використовуються.

Структура й обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, 5 розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних джерел (533 назви, з них 28 іноземною мовою), 19 додатків та 129 сторінках. Загальний обсяг дисертації - 582 сторінки, з них 399 сторінок основного тексту. Робота містить 4 таблиці та 27 рисунків на 18 сторінках (з них 2 рисунки на 3 повних сторінках).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено об'єкт, предмет, мету, завдання, гіпотезу, концепцію та методи дослідження, його методологічну й теоретичну основи; розкрито наукову новизну, практичне значення одержаних результатів, особистий внесок автора; наведено дані про впровадження та апробацію результатів дослідження, структуру та обсяг дисертації.

У першому розділі - “Забезпечення прав дітей як наукова проблема” - обґрунтовано сутність прав дитини та фундаментальних принципів їх забезпечення в соціально-педагогічному контексті; визначено особливості правової соціалізації дітей в сучасних умовах; охарактеризовано дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах, як вразливу соціальну групу щодо забезпечення їхніх прав.

Теоретичний аналіз сутності об'єктивного і суб'єктивного права, а також розгляд поняття “права людини” з позиції філософії, правознавства, соціології, психології та педагогіки дають можливість розглядати зміст зазначеного конструкту з точки зору різноманітних світоглядно-методологічних підходів. Враховуючи положення теорії права, розуміння складного і багатовимірного досліджуваного феномену параметризують твердження, відповідно до яких права людини - комплекс можливостей індивіда як суб'єкта поводити себе певним чином у межах, визначених нормами права, що забезпечує необхідні умови його діяльності, людську гідність та свободу в усіх сферах суспільного життя.

Концепт прав дитини лежить у сутнісному полі поняття прав людини. Водночас дитинство як період зростання людини характеризується специфічними рисами, що, безперечно, впливають на окреслення й осмислення прав представників цієї вікової групи. Науковий пошук у рамках дослідження дав змогу по-іншому розглянути права дитини, а саме не лише як можливості мати й розпоряджатися матеріальними, культурними та соціальними благами, користуватися основними свободами у встановлених законом межах, що забезпечує дитині повноцінне функціонування, а як гарантовані державою можливості задоволення потреб, що дають змогу дитині розвиватися відповідно до віку та індивідуальних задатків. Доведено, що потреби як змістове ядро й внутрішнє веління обумовлюють силу й дієвість права. Відтак, з погляду соціальної педагогіки, основа забезпечення прав дитини - насамперед виявлення її потреб, без задоволення яких не оптимізується соціалізація підростаючої особистості.

Обґрунтовуючи зв'язок прав та потреб дитини, встановлено, що однією з основних властивостей потреб як об'єктивного нестатку певних умов, які забезпечують життя і розвиток організму, є стимулювання ними активності, що виявляється у відповідній сфері діяльності. Вихідними у подальшому моделюванні соціально-педагогічного забезпечення прав дітей стали доробки наукової школи Н. Ш. Чхартішвілі, на основі яких автором визначено, деталізовано й охарактеризовано три групи потреб дитини: біогенні (потреби у повноцінному харчуванні, достатньому і спокійному сні, відпочинку, фізичних навантаженнях, що не шкодять здоров'ю, розвитку моторики тощо), психогенні (потреби в інтелектуальному, естетичному, емоційно-ціннісному розвитку, в самоусвідомленні) та соціогенні (потреби у стабільних і теплих стосунках з батьками/опікунами, братами/сестрами; у дружбі з однолітками та іншими значущими особами; у незалежності, визнанні іншими, самоствердженні тощо). При цьому доведено, що результатом такої вищої соціогенної потреби, як самоствердження дитини є власна гідність - основа духовної свободи, яка не мислиться без усвідомлення особистістю своїх прав та обов'язків.

Згідно з логікою розгортання дослідження співвіднесено потреби дитини з правами, окресленими в Конвенції ООН про права дитини - базовому документі, в якому акумульовано концептуальні ідеї забезпечення прав дітей. соціальних педагогічний дитина право

У роботі розкрито фундаментальні принципи Конвенції, що викристалізовують основну методологічну ідею забезпечення прав дітей, відповідно до якої паттернами цього процесу є: спеціальна підтримка дітей, особливо тих, які опинилися у складних життєвих обставинах, захист від усіх форм дискримінації; створення умов для розвитку дитини як активного члена суспільства; гарантування доцільності й прозорості процесу ухвалення рішень стосовно дітей, що базується на якнайкращому врахуванні їхніх інтересів і потреб; регулювання системи дитина - сім'я - держава. Щодо останнього, то зосередження уваги на забезпеченні права зростати в сім'ї як “захисному” праві дитини спричиняє синергетичний ефект (зусилля, спрямовані на підтримку одних, йдуть на користь іншим). Зростання дітей у здоровій сім'ї формує в них установки на створення і збереження благополуччя власної сім'ї, відповідальне виховання своїх дітей, посилює потенційні просоціальні орієнтації, розвиває здатність у перспективі покращити суспільне середовище, вивівши його на новий ступінь економічного, соціального і культурного розвитку.

Обґрунтовано зв'язок між забезпеченням прав дитини і її правовою соціалізацією. Встановлено, що зовнішні соціально-педагогічні впливи, доцільні з позиції дорослих, переломлюються через внутрішню систему правових установок, цінностей, ідеалів, соціального досвіду дитини як “творця” й виконавця-реалізатора власної програми правової соціалізації. У дисертації такий вид соціалізації розглядається як взаємодія людини і суспільства, у ході якої вона оволодіває правовими цінностями, нормами й уміннями, самостійно орієнтується і діє в соціально-правовому середовищі в рамках тієї чи іншої соціальної ролі для досягнення бажаної цілі. Вмотивовано важливість формування й утвердження в процесі соціалізації суб'єктної позиції особистості як якісного стану, відносно стійкого динамічного утворення, що характеризується певною системою ставлень людини. Відповідно визначено, що стійкість суб'єктної позиції дитини зумовлює успішність соціально-педагогічного забезпечення її прав.

Апелюючи до ідей філософії права (П. А. Крапоткін, Є. Н. Трубецький) про існування прав людини настільки, наскільки вона готова їх захищати, проаналізовано суб'єкт-суб'єктні відносини дитини на різних рівнях: держави, групи/колективу, індивідуальному/особистісному. Особливий акцент в дослідженні зроблено на суб'єкт-суб'єктних відносинах особистісного рівня, що розгортаються в царині внутрішнього світу дитини. На основі аналізу наукових джерел з'ясовано, що потреби та інтереси дитини, детерміновані обставинами, в яких опинилася її сім'я, накладають відбиток на праворозуміння, формування правових взірців, стереотипів мотивації правової поведінки підростаючої особистості. Водночас увагу сконцентровано на тому, що дитина відповідного віку може стати об'єктом для самої себе, проаналізувати власну поведінку, оцінити ситуацію, порівняти свої можливості з роллю чи стилем поведінки, що їй нав'язують дорослі, сформувати позитивні соціальні установки щодо своєї особи. У зв'язку з цим поведінка дитини перебуває під подвійним правовим контролем - соціальним й особистісним.

Встановлено, що правосвідомість дитини визначається її ціннісними орієнтаціями, ідеалами як засобами особистісного контролю. На основі узагальнення результатів опитувань дітей віком від 7 до 17 років, проведених упродовж 2000-2009 рр., виявлено особливості правової соціалізації підростаючих особистостей: більшість дітей в Україні вважає, що їхні права порушуються; найчастіше порушуються права дітей на захист від дискримінації, достатній для розвитку рівень життя, якісну медичну допомогу, на захист від жорстокого поводження і насильства; здебільшого порушуються права дітей у громадських місцях, у колі незнайомих ровесників, у школі, сім'ї; сучасним дітям не вистачає впевненості в майбутньому; вони хочуть мати більше підтримки в подоланні життєвих труднощів й насамперед очікують її від батьків; діти, які з тих чи інших причин не можуть звернутися за допомогою в разі порушення власних прав, й зокрема до батьків, є найуразливішою соціальною групою тощо. На підставі цього визначено, що негативний соціальний досвід, який набувається за умов недотримання прав людини, знижує готовність дитини реалізувати власні права, деструктивно позначається на очікуваннях особистості від держави, веде до змін у ставленні до об'єктивного права, оскільки генерує сприйняття порушення права як норму. Доведено, що соціалізаційний процес дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах, потребує соціально-педагогічного супроводу на всіх рівнях, а формування і зміцнення суб'єктної позиції таких дітей, активізація їхнього внутрішнього потенціалу, розкриття здібностей, допомога в самореалізації та самоствердженні є важливими завданнями соціально-педагогічного забезпечення прав підростаючих особистостей.

Визначено, що діти, які опинилися у складних життєвих обставинах, - особи від народження до 18 років, котрі перебувають у ситуаціях, що не сприяють їхньому розвитку, й потребують допомоги з боку держави, громади, фахівців, найближчого оточення, аби подолати життєві негаразди і відновити повноцінну життєдіяльність згідно з власними інтересами й потребами.

Базуючись на різних підходах до виокремлення груп дітей (Н. Ф. Дівіцина, Т. М. Піддубна, Г. Н. Штинова, М. А. Галагузова), класифікаційною ознакою для групування дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах, обрано “забезпеченість права дитини зростати в сімейному оточенні”. Відповідно таких дітей об'єднано у дві групи: ті, хто зростає у сім'ї (діти, які проживають у сім'ях, що опинилися у складних життєвих обставинах, і стосовно яких є загроза вилучення із сімейного оточення; діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, які влаштовані в сім'ї громадян - прийомні діти/вихованці дитячих будинків сімейного типу) і ті, хто зростає поза сімейним оточенням (діти - вихованці закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування; бездоглядні та безпритульні діти, вихованці притулків для дітей, центрів соціально-психологічної реабілітації дітей).

Комплексною складною життєвою обставиною в дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах, є відсутність сприятливого сімейного середовища; як правило, порушуються їхні права на: здоровий розвиток (стаття 6 Конвенції ООН про права дитини); збереження індивідуальності (статті 7, 8); захист від зловживань та недбалого поводження (стаття 19); гідний рівень життя (стаття 27); захист від найгірших форм дитячої праці, різних форм експлуатації (стаття 32); недискримінацію (статті 2, 30); всебічну участь у культурному й творчому житті (стаття 30) тощо. Емоційна прив'язаність таких дітей до батьків втрачена або ослаблена; їм притаманні порушення психоемоційної сфери, зниження рівня самоконтролю, неврівноваженість, відчуття малоцінності своєї особистості, відхилення в соціальній поведінці, відмежування від соціальних зв'язків з навколишнім світом, низький рівень правової культури. Бездоглядних та безпритульних дітей, а також вихованців закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, визнано найуразливішою групою щодо забезпечення прав, оскільки через відсутність сімейного оточення їхні права порушуються найчастіше.

У ході дослідження підтверджено статику основних причини, через які батьки втрачають здатність належним чином забезпечувати права своїх дітей (проблеми сімейних стосунків, насильство, наркотична або алкогольна залежність одного або декількох членів сім'ї, безробіття тощо); охарактеризовано право дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, на повне державне утримання, інші можливості, гарантовані державою дітям, які опинилися у складних життєвих обставинах, а також окреслено їхній соціально-психологічний портрет.

У другому розділі - “Теоретико-методологічні основи соціально-педагогічного забезпечення прав дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах” - обґрунтовано методологічні підходи до дослідження; проаналізовано законодавчий та інституційний механізми забезпечення прав дітей; представлено концепцію соціально-педагогічного забезпечення прав дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах.

Методологічну основу дослідження становлять: системний, особистісно орієнтований, аксіологічний - як провідні чи основні, діяльнісний, синергетичний, компетентнісний, комплексно-інтегрований - як супутні чи додаткові методологічні підходи. Так, з позиції системного підходу (на підставі положень загальної теорії систем і системного аналізу - Т. Парсонс, В. П. Бех, М. С. Каган, Е. Г. Юдін, Б. П. Ганьба, М. З. Згуровський, А. М. Сидоркін, В. А. Ядов та інші, а також досліджень з проблем використання системного підходу в роботі з дітьми - С. С. Гіль, Л. О. Гнусарева, О. Л. Кононко, І. В. Малафіїк, В. О. Сухомлинський, Л. Я. Оліференко) соціально-педагогічне забезпечення прав дітей характеризується супідрядністю, тобто є підсистемою декількох систем, а саме: системи права, системи забезпечення прав дітей в Україні, системи соціально-педагогічної діяльності. Врахування сутності системи права упереджує соціально-педагогічні дії всупереч властивостям права; вивчення системи забезпечення прав дітей на державному рівні дозволяє визначити стратегічні напрями досліджуваного процесу, проаналізувати його законодавчий та інституційний механізми; положення про різнорівневість соціально-педагогічної діяльності допомагають обумовити специфіку прояву соціально-педагогічного забезпечення прав дітей на макрорівні (держави), мезорівні (місцевому/локальному) й мікрорівні (діяльнісно-професійному). З позиції особистісно орієнтованого підходу (Ш. О. Амонашвілі, Г. О. Балл, І. Д. Бех, Г. С. Костюк, О. Я. Савченко, О. В. Сухомлинська, С. О. Сисоєва, В. В. Рибалка та інші) - акцент дослідження зроблено на суб'єкт-суб'єктних відносинах, усвідомленні дитиною індивідуально значущої діяльності, створенні сприятливого соціально-виховного середовища, в якому максимально враховуються потреби дитини, панують взаємоповага, розуміння, співпраця. Відповідно до аксіологічного підходу (М. Б. Євтух, В. Г. Кремень, В. О. Огнев'юк, Ю. В. Пелех, Н. О. Ткачова, В. Д. Бабкін, В. С. Бігун, О. О. Бандура, А. А. Заєць, С. П. Рабінович, О. Ф. Скакун та інші) зміст, форми і методи соціально-педагогічного забезпечення прав детермінуються ціннісним ставленням до дитини й права, орієнтованим на її інтереси і потреби. Діяльнісний підхід (В. В. Давидов, М. С. Каган, О. М. Леонтьєв, С. Д. Максименко, С. Л. Рубінштейн та інші) застосовано для вивчення формування особистості дитини в діяльності, спілкуванні з іншими людьми; аналізу й за необхідності корегування соціально-педагогічної діяльності щодо забезпечення прав дітей з метою удосконалення її змісту. Синергетичний методологічний підхід (О. М. Анохін, В. В. Горшкова, С. П. Весна, О. П. Князєва, Г. Хакен та інші) полягає в пошуку шляхів стимулювання дітей до самоорганізації, самоуправління у вирішенні власних життєвих проблем. Такий підхід до дослідження передбачає орієнтування дитини на вибір одного із найбільш сприятливих для неї життєвих траєкторій, а також прогнозування появи нових властивостей соціально-педагогічної системи. Компетентнісний підхід у дослідженні (І. Д. Бех, І. О. Зимня, В. І. Луговий та інші) дозволяє спрямувати дослідницький вплив на виховання дітей як суб'єктів практичних дій, здатних самостійно вирішувати життєві проблеми; формування батьківської компетентності прийомних батьків/батьків-вихователів, а також на підвищення професійної компетентності майбутніх соціальних педагогів і фахівців соціальної сфери щодо соціально-педагогічного забезпечення прав дітей. Відповідно до комплексно-інтегрованого підходу (В. П. Андрущенко, М. Р. Арцишевська, І. Д. Звєрєва, І. А. Ліпський, В. О. Сухомлинський, Н. М. Чернуха та інші) досліджуються різні види соціальних взаємодій у здійсненні соціально-педагогічного забезпечення прав дітей, утверджуються засади командної роботи з дітьми, які опинилися у складних життєвих обставинах, а також обґрунтовується спосіб ведення справ щодо дитини, під час застосування якого відбувається взаємопроникнення і взаємопристосування соціальних систем й інституцій. Використання різних наукових підходів засвідчує складність питання соціально-педагогічного забезпечення прав дітей і дозволяє підійти до організації і здійснення дослідження різнобічно й водночас різнорівнево, моделюючи соціальні відносини на особистісному, локальному й державному рівнях.