Теорія і практика соціально-педагогічного забезпечення прав дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах

Багатогранність проблеми підтверджено також виявленою полісемією понять: “соціально-правовий захист”, “правовий захист”, “захист дитинства”, “охорона дитинства”, “підтримка дитинства”, “гарантії дитинства”, “соціальний захист”, “соціальне забезпечення” тощо. Семантико-смисловий аналіз понять, насамперед, з позицій правознавства (П. М. Рабінович, О. Д. Святоцький, Є. Б. Червякова, В. С. Заяць, О. В. Марцеляк, О. І. Наливайко та інші) дозволяє стверджувати, що найбільш інтегрованим є конструкт “забезпечення прав”, що об'єднує три елементи (напрями) державної діяльності із здійснення прав і свобод людини: сприяння реалізації прав і свобод (формування загальнолюдських гарантій); охорона прав і свобод людини (переважно профілактичні заходи); захист прав і свобод людини (відновлення порушеного правомірного стану, притягнення порушників до відповідальності).

Враховуючи зазначене, соціально-педагогічне забезпечення прав дітей доцільно розглядати в широкому і вузькому значеннях. У широкому значенні - це система скоординованих взаємодій соціальних інституцій, різнорівневе функціонування якої створює сприятливі умови для задоволення потреб дитини, реалізації нею гарантованих державою можливостей скористатися усіма соціально-економічними, культурними та іншими благами в своїх найкращих інтересах й інтересах суспільства. Визнано суттєвим, що у соціально-педагогічному сенсі взаємодія - це вищий рівень зв'язку соціальних суб'єктів, характерними ознаками якого є взаємовплив і видозміни на основі дій різних інституцій шляхом взаємного інформування, взаємодопомоги, взаємного навчання тощо. З огляду на причинну взаємообумовленість, соціально-педагогічне забезпечення прав дітей - полісуб'єктний спосіб позитивного впливу на якість соціальних взаємодій.

Соціально-педагогічне забезпечення прав дітей у вузькому значенні - різновид соціально-педагогічної діяльності, спрямованої на реалізацію, охорону й захист прав дітей, що здійснюється командою фахівців соціальної сфери на засадах суб'єкт-суб'єктної взаємодії з дитиною та її сім'єю. У такому контексті соціально-педагогічне забезпечення прав дітей передбачає оволодіння фахівцями соціальної сфери технологіями забезпечення прав дітей, що центруються на сильних сторонах підростаючої особистості, її сім'ї, ресурсах інших інституцій, громади для підвищення рівня життя дитини, подолання складних життєвих обставин.

Соціально-педагогічне забезпечення прав дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах, відбувається у полі дії законодавчого й інституційного механізмів. Зокрема, під час аналізу законодавчого механізму смисловий акцент зроблено саме на закріпленні у нормативно-правових документах України права дитини зростати в сімейному оточенні. Обґрунтовано, що інституційний механізм забезпечення прав дітей в Україні є багаторівневим і розгалуженим, оскільки представлений соціально-педагогічною інфраструктурою обслуговування сім'ї й дитини, яка охоплює як управлінські (органи виконавчої влади та самоврядування), так і функціональні елементи (заклади соціального обслуговування, соціального захисту, освіти, охорони здоров'я тощо). Координацію та контроль діяльності щодо забезпечення прав юних громадян у нашій країні покладено на служби у справах дітей, які діють у партнерстві із центрами соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді та іншими соціальними інституціями.

Сумарний аналіз законодавчого й інституційного механізмів забезпечення прав дітей дав підстави стверджувати, що в Україні здійснено цілий ряд важливих заходів щодо побудови системи забезпечення прав дітей: урегульовано питання державного забезпечення дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, незалежно від форми влаштування; створено мережу інституцій, покликаних захищати й підтримувати дітей, які потребують особливого захисту з боку держави; створено перші заклади нового типу, умови виховання в яких наближені до сімейних, тощо. Водночас це не сприяє зменшенню кількості дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах, оскільки відсутня чітка координація співпраці окремих відомств, служб, установ тощо. Нерозв'язаність зазначених проблем, потреба в синхронізації соціально-економічних процесів українського суспільства з міжнародними аналогами стали поштовхом для окреслення в розділі стратегій, що стосуються переосмислення пріоритетів побудови в Україні системи забезпечення прав дітей, впровадження нових підходів до роботи з дітьми та їхніми батьками, дотримання комплексності та адресності в наданні соціальних послуг населенню. Головну стратегію забезпечення прав дітей сформульовано так: кожна дитина має жити в безпечній, стабільній і здоровій сім'ї, яка задовольняє її потреби, необхідні для розвитку, гарантує захищеність, сумлінний догляд і виховання, сприяє успішній соціалізації.

Відповідно до зазначеної вище стратегії, сутність й особливості соціально-педагогічного забезпечення прав дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах, представлено в дисертації в авторській концепції. Концепція ґрунтується на положеннях про цілісність досліджуваного як системи, яку створюють взаємопов'язані складові (паттерни): теоретико-методологічна (поняття, мета, завдання, об'єкт і суб'єкт, принципи); функціонально-змістова (функції, пріоритети, особливості, напрями, зміст діяльності); процесуально-технологічна (етапи, форми й методи роботи); ресурсно-середовищна (різнорівневі умови розгортання соціально-педагогічного забезпечення прав дітей, соціальні інституції, людські та матеріально-технічні ресурси); моніторингово-аналітична (критерії та показники соціально-педагогічного забезпечення прав дітей); результативна (соціально-педагогічна забезпеченість прав дітей).

Установлено, що основними суб'єктами соціально-педагогічного забезпечення прав дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах, є представники різних інституцій соціальної сфери: соціальні педагоги, психологи, вчителі, медичні працівники, спеціалісти ЦСССДМ, ССД, управлінь у справах сім'ї, молоді та спорту, органів внутрішніх справ, представники неурядових організацій, інші фахівці, а також члени сім'ї дитини, представники її найближчого оточення та інші. Мобілізатором зусиль команди фахівців соціальної сфери, за умов їх єдиної позиції, може виступати соціальний педагог, таким чином реалізуючи роль “менеджера соціальних взаємодій”. Його завдання: сприяти формуванню у суб'єктів соціально-педагогічного забезпечення прав дітей правової культури, вмінь і навичок ухвалювати адекватні потребам й інтересам дитини рішення з позиції педагогічної доцільності; максимально використовувати ресурси громади, в якій відбувається життєдіяльність дитини, її сім'ї тощо.

Виокремлені в першому розділі фундаментальні принципи Конвенції ООН про права дитини стали методологічним базисом авторської концепції й водночас підґрунтям для визначення принципів соціально-педагогічного забезпечення прав дітей на різних рівнях, а саме: на державному рівні (гуманізація; верховенство права; соціальне партнерство; суб'єктність дитини; системність; демократичність); на місцевому/локальному рівні (міжвідомча взаємодія; модернізація; територіальність; відкритість системи, соціально-виховного середовища; наукова обґрунтованість функціонування інституцій, що входять до системи забезпечення прав дітей); на діяльнісно-професійному рівні (суб'єкт-суб'єктна взаємодія, особистісна орієнтація, життєва смислотворча самодіяльність, превентивність, оперативність й різноманітність допомоги, колегіальність й конфіденційність).

Напрямами соціально-педагогічного забезпечення прав дітей на діяльнісно-професійному рівні визначено: вивчення стану дитини, її сім'ї; захист прав та інтересів дитини; охорона прав від порушення; реалізація прав; дослідницько-методична діяльність з питань забезпечення прав дітей. Встановлено, що діяльність за відповідними напрямами набуває певних особливостей залежно від середовища розгортання: загальноосвітній навчальний заклад, заклад для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, заклад соціального обслуговування, заклад соціального захисту, клуб за місцем проживання тощо.

Поле діяльності соціального педагога щодо соціально-педагогічного забезпечення прав дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах, на діяльнісно-професійному рівні означує його ключові функції: посередництво між індивідом/групою і середовищем та представлення й відстоювання інтересів дитини та членів її сім'ї, або представництво.

Особливість соціально-педагогічного забезпечення прав дітей полягає в максимальній ролі соціальних педагогів у здійсненні саме права дитини на участь в житті суспільства та ухваленні рішень. Таким чином впроваджується ефективний підхід до організації соціально-педагогічної роботи з дітьми, оскільки дорослі не лише отримують можливість почути й зрозуміти запити сучасних дітей, а й побудувати систему партнерської взаємодії з ними. Серед усіх фахівців соціальної сфери саме соціальні педагоги здатні створити найсприятливіші умови для оптимального забезпечення зазначеного права й несуть за це професійну відповідальність. Встановлено, що забезпечення права на участь в ухваленні рішень особливо важливе для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, оскільки дає змогу упередити формування у них споживацької, пасивної громадської позиції, конформної поведінки.

Доведено, що сприятливі умови соціально-педагогічного забезпечення прав дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах, потрібно створити на усіх рівнях: державному - соціально-нормативні (формування та реалізація державної соціальної політики щодо створення й розвитку системи соціально-педагогічного забезпечення прав дітей; координація зусиль центральних органів виконавчої влади, які формують державну політику щодо охорони дитинства; належне нормативно-правове забезпечення; розроблення і затвердження стандартів надання соціальних послуг дітям, які опинилися у складних життєвих обставинах, тощо), суспільні (формування громадської думки щодо інтересів і потреб дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах, і небайдужого ставлення до долі таких дітей; активізація громади щодо підтримки дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах тощо), науково-дослідницькі (проведення наукових досліджень з питань соціально-педагогічного забезпечення прав дітей та популяризація отриманих результатів для використання в практичній діяльності; розроблення міжвідомчих технологій соціально-педагогічного забезпечення прав дітей у контексті задоволення їхніх потреб; вивчення та поширення кращого досвіду роботи з дітьми, які опинилися у складних життєвих обставинах); місцевому/локальному - інституційно-управлінські (активізація роботи органів виконавчої влади, неурядових організацій щодо соціально-педагогічного забезпечення прав дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах; розвиток мережі служб, центрів, комплексів, що працюють з дітьми й в інтересах дітей; контроль за дотриманням стандартів надання соціальних послуг дітям, які опинилися у складних життєвих обставинах; координація дій між суб'єктами соціально-педагогічної роботи), організаційно-технологічні (підготовка органів місцевої виконавчої влади і місцевого самоврядування до впровадження інноваційних технологій роботи з сім'ями і дітьми, які опинилися у складних життєвих обставинах; планування роботи в громаді, визначення об'єму необхідних послуг і ресурсів на основі оцінки потреб дітей та сімей, які опинилися у складних життєвих обставинах; впровадження на місцевому рівні міжвідомчих технології соціально-педагогічного забезпечення прав дітей тощо), навчально-методичні (функціонування системи підвищення кваліфікації фахівців, котрі працюють з дітьми, які опинилися у складних життєвих обставинах; підвищення компетентності батьків з питань соціально-педагогічного забезпечення прав дітей; супервізія діяльності фахівців соціальної сфери в напрямі соціально-педагогічного забезпечення прав дітей) і діяльнісно-професійному - особистісно-ціннісні (усвідомлення фахівцями соціальної сфери важливості пріоритетної реалізації “захисного” права дитини виховуватися в сімейному оточенні; сформованість соціально-правових знань й умінь; розуміння значущості соціально-виховного середовища для дитини, прагнення до його створення; сформованість і стійкість мотивації залучення дорослих і дітей до соціально значущих правових дій; прагнення до професійного самовдосконалення), педагогічні (реалізація суб'єкт-суб'єктних стосунків фахівців соціальної сфери й дитини, яка опинилися у складних життєвих обставинах; використання особистісно орієнтованого підходу до роботи з дітьми, які опинилися у складних життєвих обставинах; створення й збереження сприятливого соціально-виховного середовища для таких дітей; спрямування соціально-педагогічного впливу на розвиток самостійності дитини, її здатності до самозахисту власних прав, участі в житті суспільства та ухваленні рішень тощо), методично-інструментальні умови (володіння методами та організаційними формами соціально-педагогічного забезпечення прав дітей; раціонального використання у роботі з дітьми, які опинилися у складних життєвих обставинах, різних традиційних й інноваційних форм та методів тощо). Поєднання таких умов дає змогу досягти соціально-педагогічної забезпеченості прав дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах, критеріями якої визначено: сприятливість середовища перебування дитини її розвитку; відчуття дитиною власної захищеності; дієвість законодавчого й інституційного механізмів забезпечення прав дітей; професійна готовність фахівців соціальної сфери, зокрема соціальних педагогів, до соціально-педагогічного забезпечення прав дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах.

У третьому розділі - “Технології соціально-педагогічного забезпечення прав дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах” - розкрито загальну й функціональні технології соціально-педагогічного забезпечення прав дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах; здійснено теоретико-методичний та змістовий аналіз оцінки потреб дитини та її сім'ї як базової функціональної технології досліджуваної діяльності.

Узагальнивши результати теоретичного вивчення технологій соціально-педагогічної діяльності вітчизняними (Л. М. Артюшкіним, Р. Х. Вайнолою, Н. В. Заверико, І. Д. Звєрєвою, А. Й. Капською, І. М. Трубавіною та іншими) й зарубіжними (М. А. Галагузовою, Л. Є. Нікітіною, Л. В. Мардахаєвим, Г. М. Штиновою, Є. І. Холостовою та іншими) вченими, в розділі обґрунтовано, що на діяльнісно-професійному рівні соціально-педагогічне забезпечення прав дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах, доцільно розглядати як загальну соціально-педагогічну технологію, тобто спосіб дій, сутність якого полягає в оптимальному використанні суспільних ресурсів та інституційних можливостей, у реалізації цілеспрямованого поетапного впливу на соціальні взаємодії, у раціональному поєднанні традиційних та інноваційних організаційних форм, методів, технік, засобів роботи з метою реалізації, захисту й охорони прав дітей. Складовими загальної технології, тобто функціональними технологіями, визначено: ведення випадку; оцінку потреб дитини та її сім'ї; представлення та відстоювання інтересів дитини; залучення дітей до ухвалення рішень та участі в житті суспільства; соціальний супровід/соціальне супроводження; реінтеграцію дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування; взаємопідбір батьків і дітей під час створення прийомної сім'ї/ДБСТ тощо. Пріоритетними функціональними технологіями означено оцінку потреб дитини та її сім'ї і реінтеграцію дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Доведено, що технології соціально-педагогічного забезпечення прав дітей слід розглядати в трьох площинах, а саме: профілактично-освітній; охоронно-адаптаційній та реабілітаційно-захисній. У дисертації, з огляду на соціально-правовий статус дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах, та стан соціально-педагогічної забезпеченості їхніх прав, визначено й деталізовано етапи (діагностично-прогностичний, проектувальний, діяльнісно-реалізаційний, результативно-оцінювальний) загальної технології досліджуваного процесу в реабілітаційно-захисній площині й відповідні їм форми (індивідуальні, групові, масові) й методи (організаційні/адміністративні, соціально-економічні, педагогічні, психологічні, соціологічні та інші) соціально-педагогічної роботи.

Установлено, що ефективність упровадження технологій соціально-педагогічної роботи обумовлена, зокрема, середовищем їх реалізації. Відтак, виокремлено два блоки загальної технології соціально-педагогічного забезпечення прав дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах: соціально-середовищний і змістово-процесуальний. Проаналізувавши взаємообумовленість блоків, відзначено, що успішність соціально-педагогічного забезпечення прав дітей детермінується створенням сприятливого соціально-виховного середовища як сукупності умов життєдіяльності особистості, що цілеспрямовано позитивно впливають на її правосвідомість і правомірну поведінку, розвиток морально-духовних якостей.

Базовою складовою загальної технології соціально-педагогічного забезпечення прав дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах, визначено функціональну технологію оцінки потреб дитини та її сім'ї (дії зі збору, обробки, систематизації, аналізу, узагальнення та порівняння даних про розвиток дитини, батьківський потенціал щодо задоволення її потреб, фактори сім'ї і середовища з певними стандартами з метою визначення оптимальної стратегії втручання, необхідних послуг дитині та сім'ї для розвитку підростаючої особистості й подолання складних життєвих обставин). Доведено, що оцінку потреб можна розглядати як інструмент захисту прав дитини, оскільки надзавдання такої оцінки - пошук, створення чи відновлення можливостей дитини зростати в сприятливому й стабільному сімейному оточенні.

У матеріалах розділу на основі аналізу міжнародного досвіду висвітлено значення здійснення оцінки потреб для дитини, її батьків, фахівців соціальної сфери, громади, держави загалом, а також представлено ґенезу спроб розроблення методики оцінки та її фрагментарно-експериментального впровадження в Україні силами неурядових організацій. Ряд визначених позитивних і негативних результатів утілення зазначеної інновації в практику соціальної і соціально-педагогічної роботи підтвердив необхідність обґрунтування теоретичних основ оцінки потреб дитини та її сім'ї й, зокрема, теорії прихильності/прив'язаності (Дж. Боулбі і його послідовники М. Ейнсвонт, М. Фалберг, С. Крітенден та інші), відновлення (Р. Гілліган, С. Вассел та інші), періодизації розвитку дитини (Л. С. Виготський, Д. Б. Ельконін, В. В. Давидов, А. В. Петровський, Е. Еріксон), концепції сильних сторін особистості (К. Петерсон, Т. Полковскі, М. Селігман). Зміст оцінки розкривається у трьох компонентах і відповідних показниках до кожного з них: “потреби дитини” (здоров'я, освіта, емоційно-ціннісний розвиток, самоусвідомлення, сімейні та соціальні стосунки, самоствердження), “батьківський потенціал” (елементарний догляд, гарантія безпеки, емоційне тепло, стимулювання, стабільність) і “фактори сім'ї та середовища” (історія сім'ї і її функціонування, рідня, житлово-побутові умови, зайнятість, доходи, ресурси громади). Під час розкриття сутності й процедури оцінки потреб дитини та її сім'ї дослідницька увага зосередилася навколо принципів й етапів цього процесу, особливе значення за такого підходу надавалося сукупності знань, умінь і навичок, якими має володіти соціальний педагог для реалізації зазначеної технології.

Підкреслено важливість активної участі дитини в процесі оцінки як способу реалізації її права на ухвалення рішень, як засобу відновлення особистісного потенціалу, зміцнення самооцінки, формування суб'єктної позиції. У матеріалах дисертації представлено алгоритм суб'єкт-суб'єктної взаємодії соціального педагога і дитини під час оцінки її потреб (установчий етап, фіксуючо-пошуковий, проектно-договірний, діагностично-рефлексивний, мотиваційно-діяльнісний, підсумково-результативний етап).

У четвертому розділі - “Зміст, форми й методи соціально-педагогічного забезпечення прав різних груп дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах” - охарактеризовано особливості соціально-педагогічного забезпечення прав: дітей, які проживають у сім'ях, що опинилися у складних життєвих обставинах; дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування; бездоглядних та безпритульних дітей, вихованців закладів соціального захисту. У розділі розкрито специфіку здійснення оцінки потреб дитини відповідно до місця її перебування, а також окреслено етапи, форми та методи таких технологій соціально-педагогічного забезпечення прав дітей, як реінтеграція, соціальний супровід/соціальне супроводження тощо.

Соціально-педагогічна підтримка сімей з дітьми, які опинилися у складних життєвих обставинах, з метою здійснення прав дітей, полягає в наданні спеціалістами ЦСССДМ та іншими фахівцям соціальної сфери, котрі залучаються за потребою, окремих соціальних послуг чи забезпеченні їх комплексу - соціального супроводу. Доведено, що успішність соціального супроводу залежить від якісного здійснення командою фахівців оцінки потреб дитини та її сім'ї. Технологія оцінки у цьому випадку передбачає три етапи відповідних дій (експрес-оцінка, початкова оцінка, комплексна оцінка). Належне планування соціального супроводу за результатами виявлених порушень прав дитини під час оцінки потреб, а також його реалізація - визначальний фрагмент соціально-педагогічної діяльності із попередження вилучення дитини із сімейного оточення.

У фокусі соціально-педагогічного забезпечення прав дітей перебуває активізація їх соціальної мережі, найближчого оточення для подолання складних життєвих обставин. Практично втілити зазначене дає змогу сімейна групова нарада (СГН), яка педагогізує родинне середовище й створює оптимальні умови для прояву дитиною суб'єктної позиції шляхом зосередження її уваги, а також уваги сім'ї, значущих для них людей на можливостях і здатностях самостійно вирішити власні проблеми, ухвалювати відповідальні демократичні рішення, брати участь в обговореннях, вирішеннях спорів. Автором обґрунтовано етапи підготовки і проведення сімейної групової наради: 1) підготовчо-організаційний етап (спільне складання з дитиною списку запрошених, попередня робота з учасниками наради); 2) основний етап (вступне слово модератора наради - соціального педагога, обговорення проблеми та самостійного ухвалення рішення в сімейному колі, узгодження прийнятого рішення родиною і запрошеними фахівцями соціальної сфери); 3) завершально-моніторинговий етап (схвалення плану роботи, моніторинг членами сім'ї його виконання).

Соціально-педагогічну роботу з вихованцями закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, охарактеризовано відповідно до рольових репертуарів соціального педагога: захисник прав та інтересів дитини, агент із питань соціальних змін, організатор змістовного дозвілля, консультант тощо (за В. М. Сидоровим). Зазначено, що найвідповідальніше завдання соціального педагога як захисника прав та інтересів дітей полягає у використанні всього арсеналу правових норм для реалізації права дитини жити в сім'ї за допомогою упровадження пріоритетної функціональної технології реінтеграції (процесу повернення чи входження дітей-сиріт чи дітей, позбавлених батьківського піклування, до тієї чи іншої соціальної системи шляхом відновлення або формування прихильностей/прив'язаностей, соціальних зв'язків та відносин, набуття позитивного соціального досвіду, соціальної компетентності). Визначено, що реінтеграція розгортається в мережі соціальних взаємодій на чуттєво-емоційному, формально-емоційному і соціально-інституційному рівнях. Автором розкрито дев'ять етапів реінтеграційного процесу на чуттєво-емоційному й формально-емоційному рівнях: початкова оцінка потреб дитини та ухвалення рішення щодо можливостей її реінтеграції, відкриття випадку; комплексна оцінка потреб дитини та її сім'ї; міжвідомче засідання/міжвідомча зустріч; ухвалення плану реінтеграції; робота з дитиною та її сім'єю; розширене міжвідомче засідання за участю членів сім'ї, громади та дитини; повернення дитини додому/влаштування у нову сім'ю; соціальна підтримка та допомога сім'ї; здійснення моніторингу благополуччя та розвитку дитини в сім'ї; закриття випадку.

Головне завдання соціально-педагогічної роботи з бездоглядними та безпритульними дітьми з метою забезпечення їхніх прав - безповоротне вилучення дітей з вуличного середовища. Підкреслено, що для мінімізації проявів соціально-психологічних деформацій підростаючої особистості важливо гарантувати їй фізичну, психологічну та соціальну безпеку, а також надати інформацію та ресурси для самостійного опору негативним впливам. Водночас соціально-педагогічна допомога бездоглядним та безпритульним дітям у закладах соціального захисту насамперед має бути спрямована на забезпечення їхніх прав на відновлення стосунків з біологічними батьками чи виховання в іншому сімейному оточенні. Підтверджено, що функціонування закладів соціального захисту значно оптимізується, якщо змістову основу їхньої діяльності становитиме професійно-комплексна допомога вихованцям силами команди фахівців соціальної сфери. Зокрема, вмотивовано необхідність розгортання реабілітаційної та корекційно-виховної роботи як у напрямі допомоги дитині, так і її батькам (залежно від обраного шляху подальшого влаштування вихованця притулку чи центру соціально-психологічної реабілітації дітей). Якщо повернення дитини в біологічну сім'ю неможливе, важливим моментом забезпечення її прав стає правильний взаємопідбір потенційних батьків і вихованців закладів соціального захисту. У розділі розкрито сутність, принципи, критерії й етапи такого взаємопідбору (оцінка потреб дитини та її сім'ї; виявлення фахівцями соціальної сфери сім'ї, яка задовольнятиме потреби конкретної дитини; бесіда соціального педагога/соціального працівника з дитиною; зустріч дитини з потенційними прийомними батьками/батьками-вихователями; зустріч фахівців соціальної сфери). Серед основних правил соціально-педагогічного забезпечення прав бездоглядної та безпритульної дитини виокремлено: визначення обсягу, характеру та змісту реабілітаційних заходів можливе лише на підставі оцінки потреб дитини та особистісно орієнтованого підходу до неї; реабілітаційні програми мають бути комплексними; наступність і тривалість ефекту соціально-педагогічного впливу гарантується подальшим соціальним супроводом дитини та її сім'ї за місцем їх проживання.

Констатовано, що у новому сімейному оточенні особливого значення для прийомної дитини/дитини - вихованця ДБСТ набувають забезпечення прав: на гідність; свободу совісті й релігії; користуватися своєю культурою, сповідувати обрану релігію, розмовляти рідною мовою; вільно висловлювати думку та мати власні погляди; на індивідуальність; на спілкування з біологічними батьками та інші. З моменту створення “нової сім'ї” соціально-педагогічна робота здійснюється у секторі соціального супроводження прийомної сім'ї/ДБСТ, мета якого створення належних умов для задоволення потреб кожної дитини та сприяння успішному функціонуванню сім'ї. Охарактеризовано сутність та специфіку оцінки потреб прийомної дитини/дитини-вихованця у процесі соціального супроводження; розглянуто умови й процедури повернення дитини до біологічних батьків, захисту її житлових та майнових прав тощо. Підкреслено, що соціально-педагогічне забезпечення прав прийомних дітей/дітей-вихованців спрямовується на створення й реалізацію всіх ймовірних можливостей збереження для дитини біологічної родини, розширення мережі соціальних контактів прийомної сім'ї/ДБСТ, а також підвищення батьківської компетентності прийомних батьків/батьків-вихователів у контексті їхньої готовності доглядати, виховувати й розвивати дитину-сироту чи дитину, позбавлену батьківського піклування. Відповідно визначено елементи батьківської компетентності (захист і виховання дитини; задоволення потреб дитини для розвитку; зміцнення стосунків дитини з її родиною; підтримка довготривалих стосунків у житті дитини; робота в команді). У дисертації презентовано авторський навчальний модуль для прийомних батьків/батьків-вихователів ДБСТ “Прийомні сім'ї/ДБСТ як інститут захисту прав дитини”, у якому відображено основні положення концепції соціально-педагогічного забезпечення прав дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах.

У п'ятому розділі - “Підготовка майбутніх соціальних педагогів і фахівців соціальної сфери до соціально-педагогічного забезпечення прав дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах” - розкрито особливості й змістово-організаційні аспекти професійної підготовки майбутніх соціальних педагогів, а також інших фахівців соціальної сфери до соціально-педагогічного забезпечення прав дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах.

Враховуючи об'єктивні умови навчання у вищому навчальному закладі, виокремлено ряд проблем підготовки студентів - майбутніх соціальних педагогів до соціально-правового захисту населення в цілому, й зокрема до соціально-педагогічного забезпечення прав дітей. На підставі проведеного автором зрізу стану професійної готовності студентів до соціально-педагогічного забезпечення прав дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах, виявлено, що обізнаність й правові уявлення студентів з досліджуваної проблеми неглибокі.

З метою ефективного впровадження концепції соціально-педагогічного забезпечення прав дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах, розроблено програму з нормативної дисципліни “Основи соціально-правового захисту особистості”. Новизна зазначеної програми полягає у розкритті напрямів й функцій соціально-педагогічного забезпечення прав дітей як векторів професійної підготовки майбутніх соціальних педагогів до соціально-правової діяльності; акцентовано увагу за здійсненні права дитини на участь в житті суспільства та ухваленні рішень. Зміст тем модулів програми обґрунтовано автором з урахуванням таких орієнтирів професійної підготовки, як збереження, оновлення й доцільність.

З метою підготовки майбутніх соціальних педагогів/соціальних працівників до впровадження технології оцінки потреб дитини та її сім'ї нами у складі творчого колективу розроблено програму навчальної дисципліни “Оцінка потреб дитини та її сім'ї” й відповідний навчальний посібник, що отримав гриф МОН України. Посібник згідно з вимогами кредитно-модульного підходу містить рекомендації для організації самостійної та індивідуальної науково-пошукової роботи студентів, його зміст розкриває логіку соціально-педагогічного забезпечення прав підростаючих особистостей, дає змогу оволодіти знаннями й уміннями, необхідними для успішного старту такої діяльності.

Для підготовки студентів до соціально-педагогічного забезпечення прав дітей розроблено зміст ряду позанавчальних організаційних форм та методів роботи, серед яких тренінг “Права дитини”, конкурс міні-плакатів “Пізнай право дитини” й пам'яток “Правила представлення і відстоювання інтересів дитини”, перегляд й обговорення відеофільмів з питань прав людини тощо.

Враховуючи психологічні особливості дорослих, які навчаються (самостійність, самокерованість, більший життєвий досвід, мотивація до навчання й прагнення до невідкладної реалізації здобутих знань, умінь і навичок), підвищення професійної компетентності фахівців соціальної сфери щодо соціально-педагогічного забезпечення прав дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах, було спрямовано на розвиток їхніх умінь творчо використовувати відповідні функціональні технології згідно із потребами дітей, а також умовами та запитами регіону, міста, громади. Установлено, що оптимальними формами підвищення професійної компетентності фахівців соціальної сфери з питань соціально-педагогічного забезпечення прав дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах, є тренінги, семінари-тренінги, курси підвищення кваліфікації, що гарантують інтерактивну підготовку учасників з актуальних соціально-педагогічних питань. Упроваджені у практику організаційні форми навчального процесу за змістом умовно об'єднано у чотири групи: 1) налагодження міжвідомчої взаємодії; 2) упровадження соціально-педагогічних інновацій; 3) розкриття особливостей забезпечення прав дітей окремих груп; 4) обмін передовим досвідом соціально-педагогічної роботи з дітьми та сім'ями. У матеріалах розділу проаналізовано лише окремі тренінги, що найкраще презентують основні положення концепції соціально-педагогічного забезпечення прав дітей (“Менеджмент та взаємодія служб у справах дітей та центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді щодо захисту прав дітей: стратегія змін”, “Лідерство. Партнерство. Взаємодія”, “Захист прав дитини як пріоритетний напрям соціально-педагогічної роботи”, “Реінтеграція вихованців інтернатних закладів”, “Соціальний супровід сімей, які опинилися у складних життєвих обставинах”, “Особливості роботи з дітьми в процесі створення прийомної сім'ї та дитячого будинку сімейного типу” та інші).

Квінтесенцією підготовки фахівців соціальної сфери до досліджуваної діяльності стало їх навчання технології оцінки потреб дитини та її сім'ї шляхом розроблення й проведення тренінгів, семінарів, “круглих столів”, дискусій тощо. Експериментальні форми підготовки фахівців соціальної сфери до соціально-педагогічного забезпечення прав дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах, й зокрема навчальні заняття з питань оцінки потреб дитини та її сім'ї, апробовано автором упродовж 2007-2010 рр. у містах Києві, Броварах, Вишгороді, Макарові та інших.

Доцільність акцентування уваги фахівців соціальної сфери на навчанні оцінці потреб дитини та її сім'ї як пріоритетній й базовій функціональній технології забезпечення прав дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах, підтверджено результатами дослідження в Львівській, Івано-Франківській, Запорізькій, Тернопільській, Харківській областях у 2010 р. Зокрема, опитування 118 спеціалістів ЦСССДМ з різних областей України на етапі впровадження технології оцінки відповідно до наказу Державної соціальної служби для сім'ї, дітей та молоді № 54 від 21.09.2009 р. дозволило: визначити та проаналізувати ставлення спеціалістів ЦСССДМ до впровадження оцінки потреб дитини та її сім'ї в практику соціально-педагогічної роботи; з'ясувати розуміння опитаними спеціалістами ЦСССДМ значення оцінки потреб для дитини, її батьків, фахівців соціальної сфери; виявити готовність фахівців працювати у команді для успішного соціально-педагогічного забезпечення прав дітей; з'ясувати рівень усвідомлення соціальними працівниками/соціальними педагогами зв'язку потреб дитини та її прав, а також умов соціально-педагогічного забезпечення прав дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах. Установлено: після зустрічей, консультацій, тренінгів 94,1% опитаних підкреслили, що оцінка потреб дитини та її сім'ї дає можливість краще зрозуміти проблеми, інтереси дитини та її батьків. Підтвердженням ефективності розроблених у межах дослідження форм підготовки фахівців соціальної сфери до соціально-педагогічного забезпечення прав дітей стало зростання частки спеціалістів ЦСССДМ, які переконалися, що оцінка потреб дозволяє визначати доцільні методи роботи з дитиною/сім'єю (42,2% повністю і 52,5% опитаних частково погоджуються з цим). Чисельність опитаних, котрі повністю поділяють позицію, що оцінка потреб дитини дає змогу виявити порушення її прав, після проведеної роботи зросла на 13,5%. 86,5% учасників опитування повністю чи частково погодилися, що оцінка потреб дитини та її сім'ї - обов'язкова умова для забезпечення права дитини на сім'ю, у т. ч. ухвалення рішення щодо залишення дитини в сім'ї чи вилучення з неї. Водночас спеціалісти ЦСССДМ ще недостатньо розуміють важливість командної роботи під час соціально-педагогічного забезпечення прав підростаючої особистості, що спонукає до подальших досліджень.

Отже, соціально-педагогічне забезпечення прав дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах, має здійснюватися відповідно до положень авторської концепції, ефективність яких доведено організованою й проведеною науково-методичною й експериментальною роботою.

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення та наукове вирішення проблеми соціально-педагогічного забезпечення прав дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах, що виявляється в розкритті, обґрунтуванні й втіленні концептуальних засад такої діяльності. Результати проведеного дослідження підтвердили правомірність загальної й часткових гіпотез, засвідчили досягнення мети, розв'язання поставлених завдань і стали підставою для таких висновків:

1. Охарактеризовано права дитини та фундаментальні принципи їх забезпечення у соціально-педагогічному контексті. Науковий пошук за темою дослідження дозволив визначити права дитини не лише як нормативно закріплені гарантії мати й розпоряджатися матеріальними, культурними та соціальними благами, користуватися основними свободами в установлених законом межах, а й як гарантовані державою можливості задоволення потреб дитини, що дають змогу їй розвиватися відповідно до віку та індивідуальних задатків. Аргументовано зв'язок прав дитини з її біогенними, психогенними та соціогенними потребами - внутрішніми веліннями, що обумовлюють силу й дієвість права. Відповідно вмотивовано, що основою забезпечення прав дитини є усвідомлення сутності потреб підростаючої особистості, а його векторами - реалізація фундаментальних принципів Конвенції ООН про права дитини: якнайкраще врахування інтересів і потреб дитини, недопущення дискримінації стосовно дітей, забезпечення їхнього права на участь у житті суспільства та ухваленні рішень, створення сприятливого стабільного сімейного оточення для дитини, підвищення батьківського потенціалу з метою реалізації її прав.

Осердям для задоволення прав підростаючої особистості названо її право зростати в сім'ї (з позиції теорії права, воно - “захисне”, “основне”). У дисертації розкрито значення сім'ї як важливої соціальної інституції у процесі правової соціалізації дитини, як запоруки її благополуччя у майбутньому, оскільки саме в здоровому сімейному оточенні формується готовність займати просоціальну позицію, адекватну очікуванням держави, розвивати соціальні зв'язки у життєвій перспективі. Доведено, що забезпечення прав юних громадян у соціально-педагогічному контексті - важливий чинник відтворення продуктивних сил країни, зміцнення потенціалу суспільства загалом, оскільки діти опановують демократичні норми, правила та процедури, вміння спільно ухвалювати соціально мотивовані рішення, усвідомлюють правомірні фактори самореалізації й самоствердження у різних соціальних умовах для успішної соціалізації, гідної життєдіяльності.

2. З'ясовано зміст правової соціалізації особистості як багатогранного складного процесу взаємодії людини і суспільства, під час якого вона оволодіває правовими цінностями, нормами й уміннями, самостійно орієнтується і діє в соціально-правовому середовищі у рамках тієї чи іншої соціальної ролі в інтересах досягнення бажаної мети. Відповідно встановлено, що успішність правової соціалізації дитини й, зокрема, стійкість її суб'єктної позиції щодо забезпечення власних прав, - запорука ефективного соціально-педагогічного забезпечення прав підростаючої особистості. Розкрито суб'єкт-суб'єктні відносини дитини у процесі її правової соціалізації на різних рівнях (держави, групи, особистісному); за результатами серії опитувань представників підростаючого покоління виявлено особливості правової соціалізації дітей, що дозволило краще розкрити сутність соціально-педагогічного забезпечення їхніх прав.

Установлено, що життєдіяльність дитини, її соціалізацію об'єктивно порушують складні життєві обставини, наслідки яких вона не може подолати самостійно. За класифікаційною ознакою “забезпеченість права на зростання в сімейному оточенні” визначено і охарактеризовано дві групи дітей: ті, хто зростає у сім'ї, і ті, хто зростає поза сімейним середовищем. Підтверджено, що складні життєві обставини не сприяють розвитку, задоволенню потреб та інтересів представників усіх вищеназваних груп, забезпеченню їхніх прав; емоційна прихильність/прив'язаність таких дітей до батьків втрачена або ослаблена; їм притаманна безпорадність, спричинена неможливістю чи труднощами змінити соціальні зв'язки, невмінням ухвалювати самостійні рішення чи робити відповідальний вибір тощо.

3. Обґрунтовано методологічні підходи дослідження. Соціально-педагогічне забезпечення прав дітей охарактеризовано на основі застосування системного, особистісно орієнтованого, аксіологічного (як провідних чи основних) та діяльнісного, синергетичного, компетентнісного, комплексно-інтегрованого (як супутніх чи додаткових) методологічних підходів. Зокрема, з позиції системного підходу, соціально-педагогічне забезпечення прав дітей вибудовується як множина соціальних взаємодій на різних рівнях: на макрорівні (державному): формування державної соціальної політики щодо дітей; розвиток нормативно-правової бази й інфраструктури соціально-педагогічної допомоги дітям відповідно до міжнародних стандартів соціального захисту дитинства; зміцнення міжнародних контактів з метою обміну досвіду та інші; на мезорівні (місцевому/ локальному): створення мережі служб, центрів, закладів, що працюють з дітьми та їх сім'ями; реалізація локальних соціальних програм, проектів, планів; вироблення місцевими соціальними інституціями спільних стратегій і переконань тощо; на мікрорівні (діяльнісно-професійному): реалізація суб'єкт-суб'єктних стосунків фахівців соціальної сфери й дитини, яка опинилися у складних життєвих обставинах; створення й збереження сприятливого соціально-виховного середовища; спрямування соціально-педагогічного впливу на розвиток самостійності дитини, її здатності до захисту власних прав, участі в житті суспільства та ухваленні рішень тощо.

4. Розкрито сутність соціально-педагогічного забезпечення прав дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах, у широкому та вузькому значеннях. У широкому значенні - це система скоординованих взаємодій соціальних інституцій, різнорівневе функціонування якої створює сприятливі умови для задоволення потреб дитини і реалізацію нею гарантованих державою можливостей скористатися усіма соціально-економічними, культурними та іншими благами в своїх найкращих інтересах й інтересах суспільства. У вузькому значенні - це різновид соціально-педагогічної діяльності, спрямованої на реалізацію, охорону й захист прав дітей, що здійснюється командою фахівців соціальної сфери на засадах суб'єкт-суб'єктної взаємодії з дитиною та її сім'єю.

Одним із чинників якісного соціально-педагогічного забезпечення прав дітей є налагодження партнерської взаємодії між різними соціальними інститутами (державними структурами та неурядовими організаціями), фахівцями соціальної сфери, які відповідно до своїх компетенцій працюють з дітьми, котрі опинилися у складних життєвих обставинах, та їхніми сім'ями на основі єдиної позиції та підходів. Доведено, що лише спільна діяльність фахівців соціальної сфери гарантує комплексність і якість надання соціально-педагогічних послуг дитині та її сім'ї, мінімізує ризики в процесі ухвалення рішень щодо влаштування дитини. За результатами дослідження підтверджено, що соціальний педагог як член мультидисциплінарної чи міжвідомчої команди здатен виконувати роль координатора процесу забезпечення прав дітей на діяльнісно-професійному рівні, а його головне завдання - оптимізація взаємодії усіх членів команди.

Основними механізмами забезпечення в Україні прав дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах, визначено законодавчий й інституційний. У дисертації представлено їх детальний аналіз у контексті забезпечення права дитини та зростання у сімейному оточенні.

5. Розроблено концепцію соціально-педагогічного забезпечення прав дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах. Концепція експлікує сутність й особливості соціально-педагогічного забезпечення прав дітей як системи, основними складовими якої є: теоретико-методологічна (поняття, мета, завдання, об'єкт і суб'єкт, принципи); функціонально-змістова (функції, пріоритети, особливості й напрями діяльності, зміст); процесуально-технологічна (етапи, форми й методи роботи); ресурсно-середовищна (різнорівневі умови розгортання соціально-педагогічного забезпечення прав дітей, соціальні інституції, людські та матеріально-технічні ресурси); моніторингово-аналітична (критерії та показники соціального-педагогічного забезпечення прав дітей); результативна (соціально-педагогічна забезпеченість прав дітей).

Згідно із положеннями концепції ключовими напрямами соціально-педагогічного забезпечення прав дітей на діяльнісно-професійному рівні визначено: реалізацію, охорону й захист прав підростаючої особистості; серед інших напрямів: вивчення стану дитини, її сім'ї, дослідницько-методичну діяльність з питань прав дітей. Базовими функціями фахівців, які здійснюють соціально-педагогічне забезпечення прав дітей, є: посередництво між індивідом/групою і середовищем, представлення й відстоювання інтересів дитини та членів її сім'ї/представництво. Умовами соціально-педагогічного забезпечення прав дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах, означено: на державному рівні - соціально-нормативні, суспільні, науково-дослідницькі умови; на місцевому/локальному - інституційно-управлінські, організаційно-технологічні, навчально-методичні умови; на діяльнісно-професійному - особистісно-ціннісні, педагогічні, методично-інструментальні умови.

6. Охарактеризовано загальну і функціональні технології соціально-педагогічного забезпечення прав дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах. Констатовано, що основні концептуальні засади соціально-педагогічного забезпечення прав дітей практично втілюються через реалізацію загальної полісуб'єктної технології соціально-педагогічної роботи на діяльнісно-професійному рівні. Окреслено блоки такої технології (соціально-середовищний і змістово-процесуальний), її етапи у варіативності їх послідовності, доцільні форми й методи роботи. Обґрунтовано, що загальна технологія соціально-педагогічного забезпечення прав дітей об'єднує різні функціональні соціально-педагогічні технології, серед яких: ведення випадку, представництво інтересів дитини, оцінка потреб дитини та її сім'ї, соціальний супровід/соціальне супроводження, реінтеграція, взаємопідбір батьків і дітей тощо.

З'ясовано, що особливості соціально-педагогічного забезпечення прав різних груп дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах, визначаються потребами й можливостями представників цих груп зростати в сімейному оточенні. Зокрема, пріоритетним для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, - вихованців інтернатних закладів, бездоглядних, безпритульних дітей - визначено реінтеграцію у біологічну чи прийомну сім'ю/ДБСТ, ефективний взаємопідбір батьків і дітей та етапі створення прийомної сім'ї/ДБСТ; для дітей, які проживають у вразливих сім'ях, - збереження сім'ї, посилення її ресурсів, соціальний супровід; для прийомних дітей/вихованців ДБСТ - реінтеграцію у біологічну сім'ю, підготовку до самостійного життя, підвищення батьківської компетентності прийомних батьків/батьків-вихователів. Розкрито процесуально-змістові особливості функціональних технологій соціально-педагогічного забезпечення прав різних груп дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах, відповідно до вищезазначених пріоритетів.

7. Базовою функціональною технологією соціально-педагогічного забезпечення прав дітей визначено оцінку потреб дитини та її сім'ї як процес збору, узагальнення та аналізу інформації щодо стану та життєвих обставин особистості, як інструмент захисту прав дитини, надання їй якісних соціальних послуг. Здійснено обґрунтування оцінки потреб дитини та її сім'ї (розкрито базові поняття, теоретичне підґрунтя, принципи, етапи, методи збору інформації), визначено й проаналізовано компоненти і відповідні показники такої оцінки (“потреби дитини” - здоров'я, освіта, емоційно-ціннісний розвиток, самоусвідомлення, сімейні та соціальні стосунки, самоствердження; “батьківський потенціал” - елементарний догляд, гарантія безпеки, емоційне тепло, стимулювання, стабільність; “фактори сім'ї та середовища” - історія сім'ї і її функціонування, рідня, житлово-побутові умови, зайнятість, доходи, ресурси громади); вивчено національний досвід оцінювання стану/становища клієнта; а також означено специфіку впровадження цієї технології в різних соціальних інституціях.