Теоретико-методологічні засади розвитку інформаційно-освітнього середовища університету

Размещено на http://allbest.ru

ДЕРЖАВНИЙ ЗАКЛАД

„ЛУГАНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА”

УДК [378.091.2 : 004] (043.3)

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора педагогічних наук

Теоретико-методологічні засади розвитку інформаційно-освітнього середовища університету

13.00.10 - інформаційно-комунікаційні технології в освіті

ПАНЧЕНКО Любов Феліксівна

Луганськ - 2011

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Державному закладі „Луганський національний університет імені Тараса Шевченка”, Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України.

Науковий консультант: доктор педагогічних наук, професор Хриков Євген Миколайович, Державний заклад „Луганський національний університет імені Тараса Шевченка”, завідувач кафедри державної служби та управління навчальними й соціальними закладами.

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор Коваль Тамара Іванівна, Київський національний лінгвістичний університет, завідувач кафедри інформатики та комп'ютерних технологій;

доктор педагогічних наук, професор Гончарова Оксана Миколаївна, Таврійський національний університет імені В. І. Вернадського (м. Сімферополь), професор кафедри економічної кібернетики;

доктор педагогічних наук, доцент Семеріков Сергій Олексійович, Криворізький факультет Національної металургійної академії України, професор кафедри фундаментальних дисциплін.

Захист відбудеться 25 жовтня 2011 року о 13.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 29.053.01 у Державному закладі „Луганський національний університет імені Тараса Шевченка” за адресою: 91011, м. Луганськ, вул. Оборонна, 2.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Луганського національного університету імені Тараса Шевченка (91011, м. Луганськ, вул. Оборонна, 2).

Автореферат розіслано 24 вересня 2011 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Н. І. Черв'якова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. 2011 рік в Україні оголошено роком освіти та інформаційного суспільства. У програмному документі „Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства України на 2007 -2015 роки” підкреслено, що одним з головних пріоритетів України є прагнення „побудувати орієнтоване на інтереси людей, відкрите для всіх і спрямоване на розвиток інформаційне суспільство, в якому кожен міг би створювати і накопичувати інформацію та знання, мати до них вільний доступ, користуватися і обмінюватися ними, щоб надати можливість кожній людині повною мірою реалізувати свій потенціал, сприяючи суспільному і особистому розвиткові та підвищуючи якість життя”. Інформаційно-комунікаційні технології дедалі активніше застосовуються в науково-освітній діяльності та інших сферах суспільного життя, видозмінюючи їх і надаючи соціальному та людському розвитку нових якостей, сенсів і вимірів.

Державна політика України щодо інформатизації суспільного життя й освіти, розбудови інформаційного суспільства представлена законодавчою базою, зокрема: Закон України „Про Національну програму інформатизації”, Національна доктрина розвитку освіти України в ХХІ столітті, Державна програма „Інформаційні і комунікаційні технології в освіті і науці” на 2006 - 2010 роки, Закон України „Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007 - 2015 роки”, які містять положення про ефективне впровадження інформаційно-комунікаційних технологій у сфері освіти.

До сучасного університету висуваються вимоги підготовки майбутніх фахівців на засадах фундаменталізації освіти, розвитку дослідницьких, комунікативних і професійних компетенцій, творчих здібностей особистості, системного запровадження новітніх інформа-ційно-комунікаційних технологій. Упровадження засобів інформаційних і комунікаційних технологій у освітній процес повинне супроводжуватися адекватною підготовкою викладачів та студентів до взаємодії й співпраці в новітньому інформаційно-освітньому середовищі університету.

У педагогіці та психології на сьогодні накопичено значну кількість досліджень, пов'язаних із застосуванням інформаційно-комунікаційних технологій у освіті. Педагогічні підходи до комп'ютеризації й інформатизації навчального процесу розглянуто в працях В. Бикова, Б. Гершунського, М. Жалдака, Ю. Машбиця, І. Підласого, І. Роберт, Г. Селевка, Є. Полат, Н. Тализіної та ін. Педагогічні положення про дистанційне навчання, питання дидактики й методики дистанційного навчання знайшли відображення в дослідженнях О. Андреєва, В. Кухаренка, Є. Полат, П. Стефаненка, А. Хуторського, Б. Шуневича та ін. Перспективні напрямки використання соціальних сервісів Інтернет в освіті подано в наукових розвідках С. Дауна, В. Кухаренка, Н. Морзе, Дж. Сіменса, Є. Патаракіна, Б. Ярмахова та ін.

Сучасні проблеми розвитку університетської освіти розглядаються в психолого-педагогічних джерелах у таких аспектах: тенденції розвитку університетської освіти (О. Глузман, В. Луговий, О. Мещанінов, С. Смир-нов, П. Скотт та ін.); питання університетського управління (М. Зуб-рицька, С. Квіт, Є. Хриков та ін.); фундаментальність підготовки (М. Згу-ровський, С. Семеріков та ін.); підготовка майбутнього фахівця на засадах компетентнісного підходу (Е. Зеєр, І. Зимня, О. Суббето, А. Хуторськой та ін.); розвиток інформаційної компетентності викладачів і студентів (А. Ахаян, О. Гончарова, Р. Гуревич, М. Жалдак, В. Ізвозчиков, Т. Коваль, О. Меняйленко, М. Моїсєєва, Л. Морська, О. Спірін, О. Уваров та ін.).

Сучасна тенденція поєднання освіти, науки та інновацій, створення університетів дослідницького типу викликає необхідність удосконалення навчально-дослідницької діяльності студентів і науково-методичної діяльності викладачів, питання якої набули розвитку в працях О. Абдуллінної, О. Адаменко, О. Дубасенюк, І. Карасьової, О. Крушель-ницької, Н. Кузьміної, Г. Мітяєвої, О. Мороза, Н. Рогальської, В. Сластьоніна та ін.

Особливостям гуманітарної експертизи в освіті присвячено дослідження С. Братченка, Д. Іванова, Г. Іванченко, Д. Леонтьєва, Г. Мкртичана, В. Слободчикова, О. Тубельського, Г. Тульчинського, В. Черепанова, Б. Юдіна, В. Ясвіна. Педагогічна підтримка й супровід розглянуті в публікаціях Л. Бережнової, В. Богословського, О. Газмана, О. Казакової, Н. Крилової, Т. Сорочан та ін.

Проблеми відносин людини й середовища відображено в наукових працях С. Дерябо, К. Левіна, В. Панова, Д. Стоколса, М. Хайдеметса, В. Ясвіна та ін. Опису структур та моделей освітніх середовищ присвячено психолого-педагогічні дослідження Г. Бєляєва, В. Бикова, Ю. Жука, В. Козирева, Ю. Мануйлова, Т. Менг, М. Моїсєєвої, В. Мозоліна, І. Роберт, В. Слободчикова, В. Ясвіна та ін.

Інформаційно-освітнє середовище розглянуто в дисертаційних дослідженнях з педагогіки в таких аспектах: формування інформаційно-освітнього середовища ВНЗ (С. Атанасян, І. Захарова, К. Кречетніков, О. Соколова), інформаційно-освітнє середовище дистанційного навчання (О. Андреєв, А. Ахаян, В. Яріков), засіб розвитку самостійної роботи студента (О. Зайцева), навчальна техніка в освітньому середовищі закладів середньої й вищої освіти (Ю. Песоцький), готовність учителів до конструювання інформаційно-освітнього середовища предметного навчання (Є. Кулик), окремі сегменти середовища: вишівська бібліотека, предметний сегмент, інформаційно-правовий компонент (Т. Єрьоменко, О. Зиміна, В. Мозолін).

Разом з тим, аналіз фундаментальних наукових праць з проблеми дослідження, нормативних документів та сучасного стану інформатизації освіти дозволили виявити низку суперечностей між:

- широкими можливостями наукового, інформаційного, культурного обміну, що їх надають сучасні засоби інформаційно-комунікаційних технологій, і недостатнім рівнем розвитку інформаційної компетентності викладачів і студентів ВНЗ;

- ідеями відкритої освіти й реальною відкритістю навчальних закладів, відсутністю вільних навчальних ресурсів на їхніх сайтах;

- новими засобами комунікації, можливостями соціальних сервісів щодо спільної праці й співробітництва, що їх надають новітні технології, і недостатньою сформованістю культури співучасті викладачів і студентів у спільнотах практики;

- необхідністю оцінювати розвиток інформаційно-освітнього середовища й недостатньою розробленістю методики гуманітарної експертизи його складників;

- потребою в педагогічному супроводі розвитку інформаційно-освітнього середовища й відсутністю науково обґрунтованої моделі такого супроводу;

- усеосяжними можливостями глобального освітнього середовища й обмеженістю персонального навчального середовища та персональної навчальної мережі викладача й студента;

- зростаючими вимогами до якості та ефективності науково-педагогічної діяльності університетів і недостатньою розвиненістю навчально-дослідницької діяльності студентів та науково-методичної діяльності викладачів з урахуванням можливостей інформаційно-освітнього середовища;

- тенденцією математизації й квалітивізації різних видів професійної діяльності та слабкою підготовленістю студентів ВНЗ до використання різноманітних методів комп'ютерного аналізу отриманих даних, їх візуалізації;

- соціальним запитом на розвиток креативності майбутнього фахівця й нерозробленістю форм співтворчості викладача й студента в інформаційно-освітньому середовищі університету.

Розв'язання зазначених суперечностей потребує вирішення проблеми дослідження, яка полягає в необхідності обґрунтування теоретико-методологічних засад розвитку інформаційно-освітнього середовища університету як багатоаспектної відкритої цілісної реальності, пошуку методологічних підходів, концептуальних положень, принципів, які сприятимуть підготовці викладачів і студентів до взаємодії та співпраці в умовах інформаційного суспільства, їх самореалізації та особистісного розвитку.

З огляду на виявлені суперечності й науково-практичні потреби в їх розв'язанні, а також з урахуванням недостатньої дослідженості означених вище проблем та доцільності їх розробки було обрано тему дисертаційної роботи „Теоретико-методологічні засади розвитку інформаційно-освітнього середовища університету”.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження є складовою частиною комплексної теми науково-дослідної роботи Луганського національного університету імені Тараса Шевченка „Системний аналіз процесів упровадження інформаційно-комунікаційних технологій в освіту” (державний реєстраційний номер 0111U002248).

Тему дисертації затверджено Вченою радою Луганського національного університету імені Тараса Шевченка (протокол № 4 від 26.11. 2010 р.) та узгоджено в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології України (протокол № 1 від 25.01. 2011 р.).

Об'єктом дослідження є інформаційно-освітнє середовище освітньої установи.

Предмет дослідження - теоретико-методологічні засади розвитку інформаційно-освітнього середовища університету.

Мета дослідження полягає в обґрунтуванні теоретико-методологічних засад розвитку інформаційно-освітнього середовища університету.

Концептуальні положення дослідження. Концепція дослідження включає три взаємопов'язані концепти, які сприяють реалізації цілей дослідження.

Методологічний концепт включає філософські положення теорії наукового пізнання про активну роль особистості в перетворенні дійсності, діалектичну теорію про загальний зв'язок, взаємозумовленість і цілісність явищ об'єктивної дійсності, а також відображає взаємозв'язок і взаємодію різних підходів загальнонаукової та конкретно-наукової методології до вивчення проблеми розвитку інформаційно-освітнього середовища. Інформаційно-освітнє середовище сучасного університету розглядається в роботі як цілісна систем, у зв'язку з чим застосовано ідеї системного підходу при дослідженні цього феномену. Відкритий і нелінійний характер середовища дозволяє використати для його опису й вивчення ідеї та методи синергетичного підходу. Інноваційна спрямованість інформаційно-освітнього середовища спирається на науковий апарат педагогічної інноватики. Практико орієнтований характер дослідження зумовлює звернення до методології моделювання й проектування, а у зв'язку з цим і до ідей рефлексивного підходу, яким повинен супроводжуватися кожен етап проектування. Нарешті, інформаційний характер інформаційно-освітнього середовища визначає звернення до інформологічного підходу, у рамках якого розглядаються закономірності просторового розташування інформаційних систем.

Теоретичний концепт охоплює систему теоретичних засад, зокрема уточнення дефініцій основних понять, концептуальних положень, виокремлення характерних ознак і сутності педагогічного моделювання як провідного методу дослідження, обґрунтування структури теоретичної моделі інформаційно-освітнього середовища, покладеної в основу функціонування й розвитку освітнього процесу університету.

Інформаційно-освітнє середовище університету розглядається в дослідженні як реальність, яка розвивається, і містить передумови розвитку особистості викладачів і студентів у процесі вирішення освітніх завдань. Основні напрямки розвитку інформаційно-освітнього середовища ми пов'язуємо з розвитком його складників: просторово-семантичним (організація простору й дизайн інтер'єрів комп'ютерних класів, мультимедійних аудиторій, топологія корпоративної мережі університету, символічний простір); технологічним (зміст та організація навчального процесу); інформаційно-компетентнісним (інформаційна компетентність та інформаційна культура суб'єктів середовища); комунікативним (спілкування суб'єктів); імовірнісним (ніші й стихії).

Технологічний концепт передбачає розробку методики експертизи інформаційно-освітнього середовища, яка розглядається як важливий чинник його розвитку. Експертиза дозволяє визначити поточний стан компонентів інформаційно-освітнього середовища й прогнозувати шляхи подальшого розвитку. Розвиток інформаційно-освітнього середовища потребує організації спеціальної діяльності щодо його супроводу. У якості головних складників педагогічного супроводу розвитку інформаційно-освітнього середовища розглядається педагогічний супровід розвитку навчально-дослідницької діяльності студента й науково-методичного пошуку викладача.

Відповідно до предмета та мети визначено основні завдання дослідження:

1. На підставі аналізу наукових джерел виявити стан дослідженості проблеми та простежити розвиток уявлень про інформаційно-освітнє середовище в педагогічній науці.

2. Визначити головні тенденції розвитку університетської освіти, що безпосередньо впливають на розвиток інформаційно-освітнього середовища.

3. Обґрунтувати принципи побудови складників інформаційно-освітнього середовища університету.

4. Побудувати та обґрунтувати модель інформаційно-освітнього середовища університету як сукупність взаємопов'язаних структур.

5. Здійснити експертизу складників інформаційно-освітнього середовища університету за розробленою методикою.

6. Визначити основні напрямки та чинники розвитку інформаційно-освітнього середовища університету.

7. Розробити модель педагогічного супроводу розвитку інформаційно-освітнього середовища, яка включає супровід навчально-дослідницької діяльності студентів і супровід науково-педагогічного пошуку викладачів.

Методологічну основу дослідження становлять положення й категорії діалектики, праці філософів, психологів і педагогів у галузі дослідження систем, синергетичного підходу в освіті, педагогічної інноватики, філософські та соціально-психологічні положення, які розкривають багатоаспектну природу діяльності людини, її розвитку як суб'єкта професійної діяльності; філософські праці, присвячені проблемам взаємодії людини й середовища, глобалізації, вимогам інформаційного суспільства, відкритої освіти.

Теоретичну основу дослідження становлять: ідеї системного підхіду до аналізу педагогічних систем (С. Архангельський, В. Беспалько, С. Гончаренко, Н. Кузьміна, Н. Луман), сучасної філософії освіти (В. Андрушенко, Б. Гершунський, І. Зязюн); особистісно орієнтований підхід до навчання (І. Бех, І. Колесникова, А. Хуторськой); ідеї відкритої освіти (Р. Баранюк, В. Биков, М. С. Віджай Кумар, Т. Ійосі, Д. Кале, С. Міяґава, Є. Патаракін, Дж. Сіменс); тенденції розвитку універси-тетської освіти в інформаційному суспільстві (О. Глузман, М. Згуровський, О. Мещанінов, Х. Ортега-і-Гассет, В. Радаєв, О. Рузанова, В. Садовничий, П. Скотт, Є. Хриков); праці педагогів та психологів з інформатизації освіти (О. Адаменко, О. Андреєв, В. Кухаренко, Н. Морзе, Є. Полат, І. Роберт), прогнозування в освіті (Б. Гершунський, К. Колін), з технологій дистанційного, електронного, мобільного навчання (М. Моїсєєва, Є. Полат, В. Кухаренко, М. Савченко, С. Семеріков, П. Стефаненко, Б. Шуневич), моделювання та проектування освітнього й інформаційно-освітнього середовища (О. Андреєв, С. Атанасян, А. Ахаян, В. Биков, М. Вайндорф-Сисоєва, В. Гура, Ю. Жук, В. Козирев, Ю. Мануйлов, Т. Менг, М. Моїсєєва, В. Мозолін, І. Захарова, С. Зенкіна, В. Кухаренко, Ю. Песоцький, І. Роберт, В. Слободчиков, В. Солдаткін, В. Ясвін), формування інформаційної компетентності педагогів та студентів (О. Бермус, О. Гончарова, С. Григор'єв, Е. Зеєр, І. Зимня, В. Ізвозчиков, Т. Коваль, М. Моїсєєва, О. Меняйленко, С. Сисоєва, О. Уваров, А. Хуторськой); дослідження в галузі моделювання й проектування педагогічних об'єктів (А. Ахаян, О. Дахін, В. Міхєєв, В. Радіонов, Л. Фридман), психолого-педагогічної експертизи (С. Братченко, Т. Новикова, Г. Тульчинський); педагогічного супроводу розвитку (Л. Бережнова, В. Богословський, Б. Ельконін, Т. Сорочан).

Досягненню мети й розв'язанню поставлених завдань сприяло використання комплексу методів дослідження: теоретичних: генетичного, порівняльного та системного аналізу філософських, психологічних, педагогічних, соціологічних наукових джерел для з'ясування розробленості проблеми розвитку інформаційно-освітнього середовища, визначення сутності базових понять дослідження; синтез, узагальнення й концептуалізація - для розробки концепції та формулювання основних положень дослідження; аналіз світового та вітчизняного педагогічного досвіду використання інформаційно-комунікаційних технологій в освіті, структурне моделювання для побудови моделі інформаційно-освітнього середовища університету як сукупності пов'язаних структур та моделі супроводу розвитку інформаційно-освітнього середовища; прогностичний аналіз для визначення пріоритетних напрямків розвитку інформаційно-освітнього середовища університету; емпіричних: експертного опитування, включеного спостереження, контент-аналізу для експертизи складників інформаційно-освітнього середовища й вивчення структури та змісту університетських порталів; статистичних: описова статистика, перевірка статистичних гіпотез для опрацьовування отриманих у ході дослідження даних, факторний аналіз для підтвердження структури побудованої моделі інформаційно-освітнього середовища.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше: обґрунтовано теоретичні й методологічні засади розвитку інформаційно-освітнього середовища університету, зокрема: методологічні підходи до проблеми розвитку інформаційно-освітнього середовища, тенденції розвитку університетської освіти, які впливають на розвиток інформаційно-освітнього середовища; принципи побудови складників інформаційно-освітнього середовища; розроблено модель інформаційно-освітнього середовища університету як сукупність взаємопов'язаних структур - просторово-семантичної, технологічної, інформаційно-компетентнісної, комунікативної, імовірнісної; методику експертизи складників інформаційно-освітнього середовища, порталу університету як головного елементу інформаційно-освітнього середовища університету; модель педагогічного супроводу розвитку інформаційно-освітнього середовища університету; визначено критерії та показники щодо експертизи компонентів інформаційно-освітнього середовища; критерії та показники ефективності супроводу розвитку інформаційно-освітнього середовища; удосконалено зміст, форми та методи підготовки студентів і викладачів до взаємодії в сучасному інформаційно-освітньому середовищі; форми співтворчості викладача і студента в інформаційно-освітньому середовищі; набули подальшого розвитку: поняття „інформаційно-освітнє середовище університету”, „співтворчість викладача і студента в інформаційно-освітньому середовищі”, „супровід розвитку інформаційно-освітнього середовища університету”; класифікація видів педагогічного супроводу розвитку навчально-дослідницької діяльності студентів в інформаційно-освітньому середовищі.

Висновки й положення дисертаційної праці сприяють більш глибокому системному осмисленню проблем розвитку, еволюції й конвергенції інформаційно-комунікаційних технологій в освіті та можуть служити теоретико-методологічною основою для продовження дослідження цих проблем.

Практична значущість результатів дослідження полягає в тому, що в його ході розроблені, апробовані й можуть бути використані в практиці роботи вищих навчальних закладів: методика експертизи компонентів інформаційно-освітнього середовища університету; програми й методичне забезпечення університетських курсів з „кількісних методів аналізу даних” з урахуванням можливостей інформаційно-освітнього середовища університету для студентів різних спеціальностей; дистанційний курс „Аналіз даних” для студентів-інформатиків; навчально-методичні матеріали „Аналіз даних наукового дослідження” для аспірантів; технологія проведення обчислювальної практики за моделлю електронного портфоліо; програма роботи кафедри щодо супроводу навчально-дослідницької діяльності студентів в інформаційно-освітньому середовищі університету. Висновки дисертації є науковою базою для подальшого вдосконалення й модернізації навчального процесу в університеті.

Результати проведеного дослідження можуть бути використані в системі університетської освіти, для розробки навчально-методичного забезпечення викладання інформатичних дисциплін для студентів різних спеціальностей, у системі підвищення кваліфікації викладачів ВНЗ, у самоосвітній діяльності студентів і викладачів університету.

Результати дослідження впроваджено в практику роботи ДЗ „Луганський національний університет імені Тараса Шевченка” та його відокремлених підрозділів: Алуштинського навчально-консультаційного пункту, Ровеньківського факультету, Стахановського факультету (довідка №1/2333 від 02.06.2011 р.); Вінницького фінансово-економічного університету (довідка №81/1 від 18.04.2011 р.); Горлівського державного педагогічного інституту іноземних мов (довідка № 251 від 23.03.2011 р.); Житомирського державного університету імені Івана Франка (довідка № 263 від 20.06.2011 р.); Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е. О. Дідоренка (довідка № 2082 від 19.03.2011 р.); Слов'янського державного педагогічного університету (довідка № 343 від 21.03.2011 р.); Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля (довідка № 463 від 18.03.2011 р); Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини (довідка № 654/01 від 13.04.2011 р.); Херсонського державного університету (довідка № 07-11/879 від 27.05.2011 р.).

Особистий внесок здобувача, у працях, опублікованих у співавторстві дисертанту належать концептуальні й методичні розробки практичних завдань щодо застосування кореляційного аналізу, перевірки гіпотез, методів багатомірного аналізу [2;6;12], представлено етапи побудови шкалограми Гуттмана в середовищі електронних таблиць [29]; аналіз та з'ясування особливостей підготовки студентів університету до використання програм презентацій [11]; подано концептуальні й методичні розробки завдань зі створення навчальної експертної системи з математичних методів у психології [5]; наведено науковий аналіз можливостей навчання студентів створення мап знань [23]; розроблено тестові питання за темою „Персональний комп'ютер” [3]; репрезентовано ідею, структуру і зміст електронного портфоліо щодо результатів обчислювальної практики студентів-хіміків [20].

Апробація результатів дослідження. Основні положення й результати дисертації висвітлено у 26 доповідях на наукових і науково-практичних конференціях різного рівня: Міжнародних - „Наука і освіта» (Дніпропетровськ, 2004, 2005); „Наука. Освіта. Реабілітація” (Луганськ, 2004); „Інноваційні підходи до підготовки педагогічних кадрів у контексті Болонського процесу” (Чернівці, 2006); „Інформаційні технології в наукових дослідженнях і навчальному процесі” (Луганськ, 2006); „Ціннісні пріоритети освіти ХХІ сторіччя» (Луганськ, 2007); „Психолого-педагогические и лингвометодические аспекты обучения в вузе” (Харків, 2007); „Психологические проблемы реформирования образования (Єреван, 2008); „Современные проблемы и пути их решения в науке, транспорте, производстве и образовании” (Одеса, 2007, 2008, 2010); Всеукраїнських науково-практичних конференціях: „Сучасні технології в науці та освіті” (Кривий Ріг, 2003); „Теорія і методика викладання фундаментальних дисциплін у вищій школі” (Кривий Ріг, 2004); „Підготовка педагогічних кадрів в контексті глобалізації” (Умань, 2006); „Комп'ютерна підтримка викладання дисциплін в середній та віщій школі” (Луганськ, 2004, 2005); „Організація навчально-виховного процесу у вищій школі в світлі входження України в Європейський освітній простір” (Бердянськ, 2007); „Сучасні тенденції розвитку інформаційних технологій в науці, освіті та економіці” (Луганськ, 2006, 2009, 2010, 2011); Всеросійських: „Образовательная среда сегодня и завтра” (Москва, 2006 - 2010); на засіданнях кафедри педагогіки, кафедри теоретичної і прикладної інформатики (2004 - 2011 рр.) Луганського національного університету імені Тараса Шевченка, на Міжнародній виставці „Сучасні навчальні заклади - 2010” (17-19 березня 2010 р., м. Київ).

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук на тему „Підготовка студентів педвузів до використання нових інформаційних технологій в навчанні” (спеціальність 13.00.01 - теорія та історія педагогіки) була захищена в Харківському державному педагогічному університеті імені Г. С. Сковороди в 1995 р. Матеріали кандидатської дисертації в тексті докторської дисертації не використано.

Публікації. Основні результати дослідження викладено в 50 працях, зокрема: 1 монографія, 1 навчальний посібник з грифом Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України, 3 навчально-методичних посібники, 22 статті у наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України. Загальний обсяг особистого внеску становить 37 друкованих аркушів.

Структура й обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів та висновків до них, загальних висновків, 10 додатків на 35 сторінках, списку використаних джерел (551 найменування, з них 40 - іноземними мовами). Робота містить 102 таблиці і 49 рисунків. Загальний обсяг роботи - 508 сторінок.

педагогічний інформаційний комунікативний

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність і доцільність обраної проблеми; визначено об'єкт, предмет, мету, завдання, концептуальні положення та методи дослідження, його методологічну й теоретичну основи; розкрито наукову новизну, практичне значення; особистий внесок здобувача; наведено дані про впровадження та апробацію результатів дослідження.

У першому розділі - „Iнформаційно-освітнє середовище університету як об'єкт дослідження” - визначено та обґрунтовано методологічні підходи дослідження; проаналізовано тенденції розвитку університетської освіти, що безпосередньо впливають на розвиток інформаційно-освітнього середовища; на підставі наукового аналізу філософської, соціологічної, психолого-педагогічної літератури розкрито сутність понять „середовище”, „освітнє середовище”, „інформаційно-освітнє середовище”; розглянуто генезис уявлень про інформаційно-освітнє середовище в педагогічній науці.

У першому підрозділі „Методологічні засади дослідження” показано, що характерною особливістю нашого часу є відмова більшості дослідників від єдиного підходу й орієнтація на інтеграцію підходів у науковій роботі (В. Алтухов, Н. Бор, В. Ільїн, О. Крюкова та ін.), розгляд методології педагогіки як методології „некласичної науки”. Гармонійне поєднання взаємодоповнювальних і збагачуючих один одного підходів забезпечує ефективність наукової роботи за умови глибокого теоретичного обґрунтування провідних ідей, стратегії й методів наукового дослідження. У якості теоретико-методологічної основи дослідження було обрано системний підхід у поєднанні з рефлексивним, синергетичним і інформологічним підходом, а також положеннями педагогічної інноватики; провідним методом дослідження - метод педагогічного моделювання інформаційно-освітнього середовища.

У другому підрозділі „Тенденції розвитку університетської освіти” проблему розвитку інформаційно-освітнього середовища розглянуто в контексті тенденцій розвитку інформаційного суспільства й університетської освіти, серед яких головними є такі: університети адаптуються до вимог інтернаціоналізації й глобалізації та беруть курс на входження до світового освітнього простору; університети починають відігравати роль регіональних центрів, реалізовувати власну географічну, етнографічну, культурну, освітню політику; концепція „освіта на все життя” трансформується в концепцію „освіта впродовж життя”; велика увага надається якості навчання, удосконаленню державних стандартів, фундаменталізації освіти, підвищенню ролі навчальної аналітики й системи оцінювання. Вища освіта орієнтується на компетентнісний підхід у навчанні, зростає роль самоосвіти, самостійної роботи, змінюються ролі викладача і студента, навчання індивідуалізується шляхом можливості вибору індивідуальної траєкторії. Освіта, наука та інновації розглядаються як три сторони одного процесу. Стрімко поширюються інформаційно-комунікаційні технології, дистанційне навчання, створюється й розвивається нова форма освітнього середовища - інформаційно-освітнє середовище.

У третьому підрозділі „Освітнє середовище як соціокомунікативна система” показано, що сучасне визначення поняття „середовище” виражає „сукупність умов і впливів в одному оточенні та їхній розвиток” (Дж. Маркович). У філософських працях (І. Тен) середовище розглядають як „навколишній світ”, як „протилежний полюс природженої здібності”, як „простір і матеріал для розвитку”, за допомогою яких здібність прокладає собі шлях; як оточення, сукупність природних умов, у яких протікає діяльність людської спільноти й від яких залежить її існування. Середовище характеризується множинністю, якісним розмаїттям, суперечливістю впливів. Прийнято поділяти чинники середовища на три групи (макро-, мезо- та мікрочинники) залежно від масштабу середовища та від активності й опосередкованого впливу відповідного чинника.

Аналіз філософських, соціологічних, психологічних, педагогічних трактувань понять „середовище”, „освітнє середовище”, „середовищний підхід в освіті” дозволив виокремити важливі для нашого дослідження положення: середовище організовується відповідно до принципу варіативності як „єдність розмаїття” (В. Слободчиков); системоутворю-вальним показником є активність суб'єктів середовища („активний учень - активний учитель - активне середовище” (Л. Виготський); освітнє середовище кожного „особливий - особистісний - простір пізнання й розвитку” (Н. Крилова); порушення когнітивної рівноваги між людиною й середовищем розглядається як рушійна сила розвитку особистості (К. Левін); гуманітарний характер і гуманітарний потенціал інформаційно-освітнього середовища (В. Козирев); варіанти використання середовища включають: сприйняття, вимогу, уяву, заповнення, відтворення, перешкоджання (Л. Новикова); при проектуванні інформаційно-освітнього середовища університету доцільне виокремлення „стихіального” складника: „ніш” і „стихій” та їхнього співвідношення (Ю. Мануйлов).

У четвертому підрозділі „Сучасні підходи до визначення сутності поняття „інформаційно-освітнє середовище” здійснено узагальнення визначень інформаційно-освітнього середовища, даних різними авторами. З'ясовано, що інформаційно-освітнє середовище розглядається в таких аспектах: як сукупність умов і впливів у одному оточенні (В. Красильникова, М. Моїсєєва, О. Ракитіна, В. Ясвін); як сукупність апаратних, програмних, методичних, інформаційних, інтелектуальних, фінансових ресурсів (О. Андреєв, І. Захарова, О. Ільченко, О. Соколова, В. Солдаткін); як педагогічна система, що включає учнів, викладачів, засоби навчання (О. Андреєв, В. Биков, С. Зенкіна); як чинник розвитку особистості тих, хто навчається, і тих, хто навчає, та розкриття їхнього творчого потенціалу й талантів (В. Ізвозчиков, Ж. Зайцева).

З урахуванням зазначеного запропоновано визначення інформаційно-освітнього середовища університету як відкритої, багатовимірної педагогічної реальності, що включає психолого-педагогічні умови, сучасні інформаційно-комунікаційні технології й засоби навчання та забезпечує взаємодію і співпрацю, розвиток особистості викладачів та студентів у процесі вирішення освітніх завдань.

У п'ятому підрозділі „Розвиток уявлень про інформаційне-освітнє середовище” показано, що інформаційно-освітнє середовище як складна, багатовимірна реальність вивчалася в багатьох аспектах:

­ як засіб розвитку самостійної роботи студентів при вивченні іноземної мови (О. Зайцева), як чинник розвитку інформаційної культури майбутнього вчителя (Н. Сизінцева), як засіб підвищення ефективності навчання в університеті (О. Ардєєв);

­ педагогічні основи розвитку інформаційного середовища ВНЗ (О. Соколова);

­ теоретичні основи становлення педагога в інформаційному середовищі (Г. Абрамян);

­ система формування готовності вчителів до конструювання інформаційного освітнього середовища предметного навчання (Є. Кулик);

­ дидактичні умови розвитку дистанційної освіти в інформаційному просторі педагогічного університету (В. Яріков); дистанційна підтримка освітньої діяльності педагогів (А. Ахаян );

­ окремі елементи середовища, наприклад, вишівська бібліотека в інформаційно-освітньому середовищі (Т. Єрьоменко); предметний сегмент освітнього інформаційного середовища і методика його використання в математичній освіті інженерів (О. Зиміна); інформаційно-правовий та інформаційно-логічний компоненти середовища телекомунікаційного навчання (В. Мозолін);

­ як об'єкт проектування (А. Атанасян, І. Захарова, О. Казанська, К. Кречетніков, М. Нежуріна, та ін.) і соціального вимірювання (Н. Мельникова);

­ як основа для формування науково-інформаційного простору університету (В. Богословський, М. Потьомкін);

­ технологічні аспекти побудови інформаційно-освітнього середовища технічного університету (С. Астанін, В. Гужов, О. Казанцева, М. Нежуріна та ін.)

Аналіз наукових джерел з проблеми дослідження показав, що методологічні засади проблеми розвитку інформаційно-освітнього середовища фактично не розроблялися, як і питання експертизи та педагогічного супроводу розвитку інформаційно-освітнього середовища.

Генезис розвитку поняття інформаційно-освітнього середовище в педагогічній науці показав таке. Поняття „інформаційно-освітнє середовище” щодо вищої школи може розглядатися в аспекті:

­ навчання окремого предмета (О. Зайцева, О. Крюкова, М. Моїсєєва, Ю. Прозорова);

­ навчального закладу вищої освіти (О. Ардєєв, С. Атанасян, І. Захарова, К. Кречетніков, О. Соколова, Ю. Песоцький);

­ дистанційного навчання (А. Ахаян, В. Кухаренко, В. Мозолін, П. Стефаненко, Б. Шуневич);

­ відкритої освіти (О. Андреєв, В. Биков, Ю. Жук, Н. Клокар В. Солдаткін);

­ персонального інформаційно-освітнього середовища викладача й студента (С. Даун, В. Кухаренко, Є. Патаракін, Дж. Сіменс).

Важливою складовою частиною інформаційно-освітнього середовища є інформаційна культура й компетентність суб'єктів середовища. Основними принципами, що покладено в основі розвитку інформаційно-освітнього середовища університету, є відкритість, багатоваріантність, цілісність. Отже, дослідження проблеми розвитку інформаційно-освітнього середовища університету повинне здійснюватися в руслі розвитку інформаційно-освітнього середовища ВНЗ і інформаційно-освітнього середовища відкритої освіти, з урахуванням специфіки університету. Інформаційно-освітнє середовище університету в дослідженні необхідно розглядати в таких аспектах: як чинник, умова й засіб розвитку студентів і педагогів, як об'єкт моделювання і проектування, як об'єкт експертизи, як об'єкт педагогічного супроводу розвитку. У якості основи для моделювання структури інформаційно-освітнього середовища було обрано еколого-психологічний підхід, який визначає закономірності розвитку й поведінки людини в системі її взаємодії з навколишнім середовищем (С. Дерябо, В. Панов, В. Ясвін, В. Слободчиков). Інформаційно-освітнє середовище університету розглядається в роботі як відкрита ймовірнісна система з елементами детермінації, у якій у якості атракторів постають віртуальні спільноти викладачів і студентів.

У другому розділі - „Моделювання інформаційно-освітнього середовища університету” - розроблено теоретичну модель інформаційно-освітнього середовища як сукупності компонентів, обґрунтовано принципи, за якими повинні будуватися обрані компоненти.

У першому підрозділі „Структурне моделювання інформаційно-освітнього середовища” аналізуються можливості моделювання, його сутність, функції. Моделювання в роботі дозволяє відтворити й множити знання про інформаційно-освітнє середовище, репрезентувати його нові можливості, задає перспективи, засоби й цілі прогресивного розвитку. При моделюванні в широкому сенсі модельне відношення в системі освіти буде квартерніонним (Л. Фрідман): разом з модельованим об'єктом і його моделлю необхідно розглядати й суб'єкта, який конструює або обирає модель, і ту мету, задля якої він це робить.

Показано, що для структурного моделювання інформаційно-освітнього середовища доцільно використовувати еколого-психологічний підхід, який визначає закономірності розвитку й поведінки людини в системі її взаємодії з навколишнім середовищем. При цьому „середовище” розуміється в широкому сенсі - як середовище просторове, освітнє, інформаційне, екстремальне, етнічне, культурне, сімейне. Згідно з обраним підходом побудовано структурну модель інформаційно-освітнього середовища університету як сукупності таких складників: суб'єкти інформаційно-освітнього середовища університету; просторово-семантичний компонент; технологічний; інформаційно-компетентнісний; комунікативний; імовірнісний. Інформаційно-освітнє середовище університету становить діалектичну єдність компонентів, які тісно між собою пов'язані і взаємозумовлені. В інформаційно-освітньому середовищі університету кожен суб'єкт освітнього процесу здійснює власну діяльність, використовуючи просторово-семантичний і технологічний компоненти в контексті соціальних відносин, що склалися або складаються. Виокремлення інформаційно-компетентнісного компоненту дозволяє цілеспрямовано забезпечити формування й розвиток інформаційних компетенцій суб'єктів середовища, що є невід'ємною умовою розвитку середовища і суб'єктів у середовищі. Імовірнісний компонент інформаційно-освітнього середовища пов'язаний із „стихіальністю” в освіті (Ю. Мануйлов).

У другому підрозділі „Принципи побудови компонентів інформаційно-освітнього середовища університету” проаналізовано й обґрунтовано принципи щодо побудови компонентів інформаційно-освітнього середовища. Наслідуючи В. Загвязинського, розглядаємо принципи як „рекомендацію, орієнтир у способах досягненні міри, гармонії, продуктивної взаємодії в об'єднанні якихось протилежних сторін, начал, тенденцій педагогічного процесу”. Показано, що інформаційне освітнє середовище як багатовимірна, багатоаспектна реальність потребує для дослідження й моделювання врахування принципів багатовимірного світу: додатковості, плюралізму, полі- фундаментальності; синергетичний характер інформаційно-освітнього середовища вимагає дотримання принципів нелінійності, незамкнутості, емерджентності, спостережуваності; кібернетичні принципи: зворотного зв'язку, необхідного розмаїття, ієрархічності, декомпозиції - доцільно використовувати й на етапі моделювання, і при проектуванні складників інформаційно-освітнього середовища; проектування комунікативного компоненту повинно будуватися засадах розуміння, співпраці, дискурсу, толерантності, педагогічної підтримки й супроводу, гри, діалогу; технологічний компонент ураховує загально дидактичні принципи, принципи дистанційного навчання, принципи системного запровадження комп'ютерів у навчальний процес, принципи й правила нейропедагогіки, включення в особисту практику нових форм формальної, неформальної, інформальної освіти; важливу роль відіграють принципи інформаційної взаємодії: маєвтики, фасцинації; принципи математизації і квалітивізації освіти є орієнтиром у педагогічному супроводі навчально-дослідницької діяльності студентів та науково-методичному пошуку викладача в інформаційно-освітньому середовищі.

У третьому підрозділі „Просторово-семантичний компонент інформаційно-освітнього середовища університету” узагальнення робіт Ю. Абрамової, В. Давидова, Г. Ковальова, В. Ясвіна дозволило розкрити зміст принципів організації просторово-семантичного компонента інформаційно-освітнього середовища (гетерогенності і складності середовища; зв'язності різних функціональних зон; гнучкості й керованості; середовища як носія символічного повідомлення; індивідуалізованості; автентичності) щодо таких елементів просторово-семантичного компонента, як портал університету, сайти викладачів і кафедр, комп'ютерні класи, мультимедійні аудиторії, бібліотека.

У четвертому підрозділі „Технологічний компонент інформаційно-освітнього середовища університету” аналізуються зміст, методи й форми навчання в інформаційно-освітньому середовищі університету. Фундаментом освітнього процесу в інформаційно-освітньому середовищі університету обрано концепції гуманістичної педагогіки і психології (А. Маслоу, К. Роджерс, Е. Зеєр та ін.), розвивального навчання (В. Біблер, В. Давидов, Л. Занков, В. Рубцов, Д. Ельконін та ін.), випереджальної освіти (Б. Бім-Бад, А. Урсул та ін.), контекстного навчання (А. Вербицький). Обраний фундамент повинен бути забезпечений особистісно орієнтованими підручниками нового типу (А. Хуторськой), які містять основну паперову частину, а також варіативну (електронну), яка постійно змінюється й поповнюється текстами науковців, викладачів, студентів, які вивчають цей курс. Емоційний складник електронного підручника враховує психологію навчання й може містити анімованих персонажів - педагогічних агентів (К. Доулінг, Дж. Лестер, М. Морозов та ін.), які постають у ролі викладача, товариша по навчанню, учня. Показано, що здоров'язберігаючі технології навчання в інформаційно-освітньому середовищі враховують принципи нейропедагогіки (С. Блейк, С. Пейп, М. Чошанов та ін.), містять емоційний складник, використовують багатовимірні дидактичні інструменти (В. Штейнберг), фонову музику (Д. Вос, Г. Драйден, Г. Лозанов, Д. Кембелл). З'ясовано, що традиційні форми навчання, які використані в системі вищої освіти, змінюються, розвиваються, набувають рис віртуальності. Так, виявлено такі особливості лекцій в інформаційно-освітньому середовищі: лекція в мультимедійній аудиторії поєднує живий контакт особистості педагога з внутрішнім світом слухача з багатим арсеналом дидактичних засобів інформаційних і комунікаційних технологій, формує інформаційні компетенції суб'єктів лекції, сприяє активності студентів, діалогічності навчання, співтворчості викладача і студента в інформаційно-освітньому середовищі університету.

У п'ятому підрозділі „Інформаційна компетентність викладачів і студентів як чинник розвитку інформаційно-освітнього середовища університету” порівнюються підходи до формування й розвитку інформаційних компетенції педагогів і студентів, що їх запропоновано у світовій і вітчизняній науці.

Визначено, що концептуальні межі проекту ЮНЕСКО щодо компетентності педагогів у використанні інформаційно-комунікаційних технологій створюються на перетині трьох підходів до реформи освіти, заснованих на розвитку людських здібностей: технологічної грамотності, поглибленні знань і створенні знань. Для кожного підходу визначається зміст шести компонентів: політики, програм, педагогіки, ІКТ, організації й підготовки вчителів.

З'ясовано, що важлива роль у формуванні інформаційних компетенцій студентів у Європі належить бібліотекам, які розглядаються як продовження інститутської аудиторії. Виділяються чотири шляхи формування інформаційної компетентності: вивчення автономного бібліотечного курсу та бібліотечного курсу, що пов'язаний з одним з інших курсів навчання; безперервна інформаційна підготовка протягом усього терміну навчання; он-лайн навчання. Істотне значення надається свідомому включенню викладачами в курси, які вони читають, завдань, що сприяють розвитку в студентів інформаційної компетентності.

Показано, що для підвищення кваліфікації педагогів за останні десять років у системі освіти різних країн світу склалася система, за якої основними постачальниками послуг з підвищення компетентності педагогів у галузі ІКТ є університети, громадські організації й асоціації, компанії, що розробляють апаратне і програмне забезпечення.

У шостому підрозділі „Педагогічна комунікація в інформаційно-освітньому середовищі” показано, що комунікативний компонент інформаційно-освітнього середовища становить важливу частину, яка стосується педагогічної взаємодії педагогів і студентів. Обираючи оптимальний засіб комунікації в інформаційно-освітньому середовищі, педагог повинен ураховувати вид спілкування (безпосереднє („лице до лиця”) спілкування; текст; відео; комп'ютерні програми; мережі та його параметри: параметри передачі; параметри запису; параметри виробництва; соціальні параметри (А. Коллінз та ін.).

Соціальні сервіси Інтернет - це сучасні засоби та мережеве програмне забезпечення, спрямовані на організацію колективної діяльності людей. Така діяльність включає спільний пошук і зберігання інформації; використання медіа-матеріалів; створення й редагування колективного контенту: гіпертекстів, карт знань і структурних схем. Соціальні сервіси мають великі дидактичні комунікативні можливості й можуть бути інтегровані в навчальний курс (В. Кухаренко, Н. Морзе, Є. Патаракін, Т. О'Рейлі, М. Рєзник, Дж. Сіменс, Б. Ярмахов).

Показано, що перспективним засобом комунікації є вебінар. Для організації вебінару використовуються технології відеоконференції, інтернет-телефонії та ін. Методичні особливості вебінарів, інтерактивні можливості платформ для вебінарів досліджують українські науковці В. Кухаренко, С. Литвинова, Н. Морзе та ін. Деякі платформи для проведення вебінарів надають можливість учасникам проявляти свої емоції в його процесі, що певною мірою компенсує відсутність безпосереднього контакту. Така можливість широко представлена в програмному засобі vAcademia, розробленому в лабораторії мультимедіа Марійського ДТУ (М. Морозов).

Комунікація в інформаційно-освітньому середовищі використовується не тільки в навчальному процесі, а й у процесі спілкування педагогів один з одним, з адміністрацією, отже, система об'єднаних комунікацій університету повинна надавати можливості: обмінюватися з іншими користувачами миттєвими текстовими повідомленнями й відправляти файли в реальному часі; здійснювати телефонні й відеодзвінки; збирати аудіоконференції; організовувати відеоконференції; отримувати своєчасну інформацію про присутність колег, бачити єдиний контакт-лист користувачів і їхній статус (доступний, зайнятий, здійснює дзвінок, відійшов); надавати іншим користувачам під час спілкування доступ до своїх виконуваних програм і робочого столу.

Інтегральним критерієм ефективності комунікаційного компонента інформаційно-освітнього середовища може вважатися переживання емоційного комфорту всіма суб'єктами середовища (Г. Андреєва, Є. Кузьмін, В. Ясвін).

У сьомому підрозділі „Імовірнісний компонент інформаційно-освітнього середовища” доведено, що виокремлення ймовірнісного компонента у складі інформаційно-освітнього середовища університету співзвучно ідеям стихіальності, спонтанності, стохастичності складних педагогічних явищ (О. Лобок, Ю. Мануйлов, Р. Кассіна та ін.). Стихія науково-методичного пошуку на основі співтворчості викладачів і студентів розглядається нами як одна з головних позитивних стихій інформаційно-освітнього середовища університету. Середовищноутво-рювальні стратегії (Ю. Мануйлов): заповнення належних значень ніш, відтворення ніш із заданими значеннями, звернення до повноти існуючих ніш тощо - задають напрями розвитку інформаційно-освітнього середовища університету. Серед позитивних стихій визначено такі: інтелектуальна гра, співтворчість, здоров'язбереження, подієвість, відкритість, віртуальне залучення до світових культурних цінностей; негативні стихії - активне неприйняття, конкуренція, порушення авторського права, використання неліцензійного програмного забезпечення, злам мереж, конфіденційної інформації, комерціалізація сайтів і послуг, закритість.

Наведений перелік ніш і позитивних та негативних стихій дозволяє розробляти середовищну стратегію щодо підтримки позитивних стихій і нівелювання негативних. Показано, що знівелювати негативну стихію використання неліцензійного програмного забезпечення можна в руслі руху за поширення вільного програмного забезпечення. Такі риси вільних програм, як економічність, надійність, можливість вивчення, покращення та колективної доробки, відповідають сучасним світовим тенденціям, наприклад, для навчання аналізу даних студентів різних спеціальностей запропоновано використання вільного програмного середовища R з відкритим початковим кодом, що входить до складу багатьох дистрибутивів Linux, працює у Windows і MAC OS.

...