Сучасні тенденції розвитку шкільної іншомовної освіти в країнах-членах Ради Європи

Размещено на http://www.allbest.ru/

СХІДНОУКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені Володимира Даля

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора педагогічних наук

Сучасні тенденції розвитку шкільної іншомовної освітив країнах-членах ради Європи

13.00.01 - загальна педагогіка та історія педагогіки

Тадеєва Марія Іванівна

Луганськ - 2011

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Рівненському державному гуманітарному університеті, Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України.

Науковий консультант - дійсний член НАПН України,

доктор педагогічних наук, професор,

ЄВТУХ Микола Борисович,

Національна академія педагогічних наук України,

академік-секретар відділення вищої освіти.

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор

КЕМІНЬ Володимир Петрович,

Дрогобицький державний

педагогічний університет імені Івана Франка,

Міністерство освіти і науки,

молоді та спорту України,

декан факультету романо-германської філології;

доктор педагогічних наук, професор

КУЗНЕЦОВА Олена Юріївна, Національний університет „Юридична академія України імені Ярослава Мудрого“,

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України,

завідувач кафедри іноземних мов;

доктор педагогічних наук, професор

МИРОПОЛЬСЬКА Наталія Євгенівна,

Інститут проблем виховання НАПН України,

завідувач лабораторії естетичного виховання.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Нові соціально-економічні умови розвитку українського соціуму, зокрема процеси глобалізації економіки, інтеграції в різних сферах суспільного життя, підвищення інтересу до вивчення іноземних мов як засобу міжкультурного ділового та особистого спілкування, реалізація стратегічних завдань державної освітньої політики, викладених у Національній доктрині розвитку освіти України в ХХІ столітті, потребує нового підходу до вивчення, навчання та викладання іноземних мов. Іншомовна освіта - одна з пріоритетних галузей освітньої політики не тільки України, але й інших країн-членів Ради Європи, для яких сьогодні створюють системи навчання іноземних мов у загальноосвітніх школах на основі спільних документів, директив та рекомендацій, розроблених інституціями з освітньої та мовної політики Ради Європи.

Сучасна ситуація, пов'язана з масовим вивченням іноземних мов, вимагає перегляду, переосмислення та якісного оновлення всіх ланок оволодіння цим навчальним предметом шкільної програми як значущим компонентом освіти кожної людини.

Протягом останніх двох десятиріч зазнали радикальних якісних змін освітні системи галузі шкільної іншомовної освіти таких розвинених країн, як: Велика Британія, Німеччина, Австрія, Франція, Росія, Угорщина, Швеція, Фінляндія, Бельгія, Польща, Данія та ін.

Упродовж 90-х років ХХ століття - першого десятиріччя ХХІ століття відбулося кількісне розширення спільноти Європейський Союз до 27 країн-членів, разом з цим до ширшого об'єднання - Ради Європи належить 47 країн. Країни-члени Ради Європи відрізняються різним ступенем соціально-економічного розвитку, рівнем сформованості демократичних свобод і прав особистості, але всі вони об'єднані єдиним прагненням до міжнаціонального, міжкультурного та багатомовного спілкування, яке уможливить проживання у вільній багатонаціональній Європі.

З огляду на зазначене для усіх країн Європи актуальною є необхідність створення ефективної системи шкільної іншомовної освіти шляхом реформування й оновлення традиційної.

Пошук Україною власних шляхів модернізації старої постсоціалістичної системи шкільної іншомовної освіти сьогодні варто визнати непростим і суперечливим та все більше позначеним впливом європейських і світових глобалізаційних процесів. Звернення до реформаторського досвіду країн-членів Ради Європи зумовлено їхніми сучасними досягненнями у побудові ефективної мовної політики, успіхами в розвитку теорії і практики ранньої іншомовної освіти та навчання сучасних мов у середній і старшій школі; активізацією контактів між різними країнами на урядовому та неурядовому рівнях, передусім, у сферах культурно-освітнього співробітництва; діяльністю і впливом на розвиток мов загальновідомих організацій, як-от: Британська Рада (The British Council), Американська фундація англійської мови (U.S. English Foundation), Інститут Гете (Німеччина), Європейський Центр сучасних мов (Австрія), Європейська Федерація національних інститутів мов (ЄС) тощо.

Актуальність розгляду розвитку сучасної шкільної іншомовної освіти зумовлена також наявністю стійких суперечностей як у законодавчому освітньому полі, так і на практично-методичному рівні, а саме:

- між високою динамікою розвитку інтеграційних процесів в освіті та необхідністю збереження самобутніх національних лінгво-культурних особливостей країн у процесі вивчення іноземних мов та рідної мови;

- між стандартизованими підходами до регулювання змісту означеної галузі освіти з боку інституцій Ради Європи та національними політиками країн у сфері іншомовної освіти;

- між процесами впровадження інноваційних технологій у шкільній іншомовній освіті країн Європейського Союзу та реформаторськими стратегіями розвитку, що відбувається в інших країнах-членах Ради Європи, зокрема в Україні та Росії.

Проблеми розвитку шкільної іншомовної освіти в розвинених країнах Європи впродовж тривалого часу були предметом детального аналізу українських, російських та інших науковців з колишніх соціалістичних країн, дослідження яких були зумовлені потребою модернізації цієї ланки освіти в їхніх країнах, з огляду на те, що раніше вивчення іноземних мов мало швидше теоретичний, ніж практичний характер.

В історії формування педагогічних концепцій шкільної іншомовної освіти чільне місце належить новітній школі вчених-компаративістів, як-от: А. Богуш, М. Вашуленка, Б. Вульфсона, О. Голотюк, І. Голубовської, О. Джуринського, М. Євтуха, Г. Єгорова, М. Красовицького, М. Лещенко, О. Локшиної, З. Малькової, Л. Пуховської, О. Сухомлинської, дослідження яких набули об'єктивного характеру та практично апробовані шляхом використання таких результатів наукових пошуків згаданих учених, як сучасні методики, підходи і стратегії у навчанні.

Особливою актуальністю у 90-х роках ХХ століття відзначалася проблема впливу глобалізаційних процесів на розвиток освіти, яку висвітлено у працях В. Андрущенка, В. Кременя, А. Сбруєвої. Питанню розвитку освітніх систем європейських країн, пов'язаного з інтеграційними процесами, присвячені роботи В. Кеменя, А. Кирди, О. Матвієнко. З проблемами дослідження неперервної освіти в країнах Європи пов'язано низку наукових розвідок Н. Абашкіної, Т. Десятова, В. Лутая, Л. Мацько.

Порівняльно-педагогічний напрям опрацювання проблем розвитку мовної освіти в структурі освітніх систем різних країн Європи представлений працями Б. Вульфсона, Л. Гульпи, О. Джуринського, О. Коваленко, Г. Крючкова, О. Кузнецової, А. Максименка, Р. Мартинової, Н. Миропольської, О. Першукової, Л. Пуховської.

Винятково важливе значення у розкритті дидактичних проблем сучасної зарубіжної освіти мають роботи О. Бражник, С. Гончаренка, М. Євтуха, М. Кларіна, О. Локшиної, І. Малафіїка, Л. Сотниченко.

Психолого-педагогічні засади організації іншомовної освіти в Україні схарактеризовано у наукових студіях Н. Борисової, Н. Гез, І. Зимньої, І. Кукуленко-Лук'янець, М. Кучми, О. Леонтьєва, Л. Москалюк, Г. Рогової, К. Слесик. Сучасні аспекти, технології і підходи до навчання іноземних мов у середній загальноосвітній школі висвітлено у роботах таких вітчизняних фахівців, як: Н. Басай, П. Бех, Л. Биркун, О. Карп'юк, С. Ніколаєва, В. Плахотник, В. Редько.

Аналізу специфіки сучасного навчання іноземних мов, змісту шкільної іншомовної освіти в Росії та інших постсоціалістичних країнах-членах Ради Європи присвячено праці І. Бім, О. Козаренко, В. Кузовльова, Р. Мільруда, А. Непокупного, Г. Нещелинко, О. Оберемко, І. Осипової, А. Павловської, Г. Пальмера, Ю. Пассова, В. Сафонової, О. Сметаніної, О. Смирнової, Т. Тамбовкіної, К. Фокіної, Л. Харченкової, С. Чичиланової та О. Щукіна.

У контексті розроблення теоретико-методологічних засад шкільної іншомовної освіти варто назвати результати наукових пошуків провідних учених-лінгводидактів західноєвропейських країн: D. Brinton, H. Brown, C. Brumfit, M. Byram, G.Canning, R. Cohen, D. Crystal, A. Davies, P. Edelenbos, R. Ellis, D. Girard, L. Holmstrand, H. Komorowska, S. Krashen, G. Trim, R. Wensel, H. Widdowson.

Опрацювання проблеми ранньої іншомовної освіти відображено у наукових студіях українських, російських та західноєвропейських дослідників у галузі педагогіки і лінгводидактики (О. Бігич, Н. Гальскова, В.Карташова, Р. Мартинова, З. Никитенко, В. Плахотник, Р. Роман, Е. Соловцова, S. Brown, М. Clyne, P. Doэe, Z. Faklova, I. Fechner, G. Freddi, S. Halliwell, A. Hurrell, F. Klippel, A. Kubanek-German, I. Landsiedler, M. Nikolov, H. Piepho, A. Pollard).

Важливим аспектом дослідження визначено питання інноваційних підходів до формування іншомовної освіти середньої і старшої школи в країнах ЄС та Ради Європи, висвітлених у роботах Л. Гульпи, Л. Зєні, О. Кузнецової, С. Campbell, G. Carroll, H. Holec, D. Larsen-Freeman, W. Littlewood, B. Page, M. Pelz, Z. Radnai, Cs. Sбrdi, H. Sarter, M. Simpson, T. Taeschner, A. Vivet, G. Wilson, A.Wright.

У сучасних умовах особливої актуальності набули розроблення змісту шкільної іншомовної освіти в межах комунікативно-орієнтованого підходу до навчання іноземних мов (В. Кузовльов, Р. Мільруд, С. Ніколаєва, Ю. Пассов, Т. Van Hattum); соціокультурного аспекту навчання сучасних європейських мов (А. Басіна, А. Несвіт, О. Першукова, О. Петров, В. Сафонова, В. Сисоєв, M. Byram, P. Doэe, H. Komorowska, S. Krashen, L. Magocsa, Z. Rao); стандартизації вимог до рівнів володіння мовою на загальноєвропейському рівні (О. Карп'юк, М. Колкова, В. Редько, О. Трубіцина, S. Leather, D. Lasagabaster, G. Trim); розвитку мовної політики Ради Європи за принципами плюрилінгвізму і мультикультуризму (М. Баришніков, О. Бердичевський, А. Домашнєв, О. Коваленко, С. Кунанбаєва, О. Матвієнко, О. Медведєва, А. Муросова, А. Непокупний, А. Пачев, А. Погрібний, В. Сафонова, А. Сбруєва, С. Тер-Мінасова, В. Фурманова, В. Шярнас); дослідження компетенцій учителя іноземних мов, включаючи Європейського мовного портфоліо та методик його використання в шкільній іншомовній освіті європейських країн (Н. Гальскова, О. Голотюк, О. Карп'юк, О. Коваленко, Н. Лантух, C. Brumfit, M. Byram, E. Hawkins, M. Kelly, D. Little, W. Littlewood, D. Mourad, G. Richards).

Вивчення досягнень вітчизняної та зарубіжної педагогіки, аналіз філософської, лінгво-психологічної, культурологічної та методичної літератури з проблеми розвитку сучасної шкільної іншомовної освіти в країнах-членах Ради Європи дає підстави констатувати, що цілісного історико-педагогічного дослідження, в якому було б системно розглянуто глобальні закономірності та національні особливості шкільної іншомовної освіти в країнах Європейського Союзу та в інших країнах-членах Ради Європи і висвітлено основні тенденції її розвитку в межах порівняльного аналізу систем шкільної іншомовної освіти у контексті сучасних інтеграційних процесів, здійснено ще не було.

Актуальність дослідження сучасних тенденцій розвитку шкільної іншомовної освіти в країнах-членах Ради Європи для впровадження кращого досвіду в ході модернізації процесу шкільного навчання іноземних мов в Україні, а також недостатній рівень їхньої опрацьованості в Україні та в інших європейських країнах, зумовили вибір теми дисертаційної праці „Сучасні тенденції розвитку шкільної іншомовної освіти в країнах-членах Ради Європи (порівняльний аналіз)”.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційну роботу виконано в межах науково-дослідної теми кафедри загальної, соціальної педагогіки та акмеології Рівненського державного гуманітарного університету „Формування вчителя як конкурентоспроможного фахівця в умовах модернізації освітньої галузі України” (державний реєстраційний №0107U000863).

Тему дисертації затверджено рішенням вченої ради Рівненського державного гуманітарного університету (протокол №6 від 25 січня 2007 року) та узгоджено на засіданні бюро Ради з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології АПН України (протокол №1 від 29 січня 2008 року).

Мета дослідження - виявити і схарактеризувати в порівняльному аспекті провідні напрями розвитку сучасної шкільної іншомовної освіти в країнах-членах Ради Європи; дослідити загальні (глобальні) тенденції розвитку шкільної іншомовної освіти країн-членів Ради Європи і визначити їхні специфічні (національні) особливості формування в початковій, середній і старшій школі різних країн; окреслити процеси реформування шкільної іншомовної освіти цих країн у напрямі оновлення змісту й організації навчального процесу в Україні.

У контексті досягнення мети дослідження було виокремлено низку завдань:

- обґрунтувати концептуальні засади розвитку іншомовної освіти у школах країн-членів Ради Європи;

- розкрити найвагоміші лінгво-психологічні й соціокультурні параметри іншомовної освіти та її зв'язок з полікультурним вихованням;

- визначити основні принципи побудови мовної політики інституціями Ради Європи, зорієнтованої на розвиток шкільної іншомовної освіти в руслі сучасних глобалізаційних та інтеграційних процесів;

- встановити вплив Загальноєвропейських рекомендацій з мовної освіти та інших документів інституцій Ради Європи та Європейського Союзу на розвиток шкільної іншомовної освіти;

- проаналізувати в порівняльному аспекті особливості реформування ранньої шкільної іншомовної освіти з позицій інтеграційних стратегій у різних країнах-членах Ради Європи та з'ясувати специфіку якісних змін і тенденції розвитку змісту іншомовної освіти у середній та старшій школі в країнах-членах Європейського Союзу;

- виявити та обґрунтувати глобальні (спільні) та національні (відмінні) тенденції розвитку систем шкільної іншомовної освіти європейських країн;

- виокремити основні напрями модернізації шкільної іншомовної освіти в країнах-членах Ради Європи, які не входять до складу Європейського Союзу;

- окреслити можливості впровадження досвіду реформування шкільної іншомовної освіти країн-членів Ради Європи у 90-х рр. ХХ - першому десятиріччі ХХІ століття в Україні.

Об'єкт дослідження - розвиток шкільної іншомовної освіти в країнах-членах Ради Європи.

Предмет дослідження - тенденції реформування шкільної іншомовної освіти в країнах-членах Ради Європи в сучасний період, що позначений впливом світових глобалізаційних та інтеграційних процесів.

Методологічне підґрунтя дослідження становлять філософські ідеї про закони і категорії пізнання та відображення дійсності; визначальні положення системного підходу як вагомого способу пізнання процесів розвитку іншомовної освіти; положення синергетики, в контексті яких іншомовну освіту в країнах-членах Ради Європи проаналізовано як педагогічну систему з її чинниками та суб'єктами.

Під час роботи застосовано діалектичний підхід, що дає змогу розглядати предмет дослідження в ракурсі його постійного розвитку, а також у напрямі формування здатності школярів до спілкування іноземними мовами в багатомовному і багатокультурному соціумі, що уможливило висвітлення предмету дослідження з позицій багатовимірності та нелінійності.

На рівні конкретно наукової методології важливими є положення про взаємозв'язок мови, мовлення та мислення, що реалізується в мовленнєвій діяльності; про роль мови та мовної освіти у навчанні та вихованні особистості; психолого-педагогічна та лінгводидактична теорія засвоєння знань, формування вмінь і навичок іншомовного спілкування; культурологічний підхід, згідно з яким історико-педагогічні явища тлумачать в контексті розвитку культури країн, націй і народів; інтервальний підхід, що виявляється у багатовимірності дійсності та означає, що певне явище, значуще в певній ситуації або контексті, справедливе не завжди, а лише у межах певного інтервалу; комунікативний підхід у теорії і практиці навчання іноземних мов, сутність якого полягає в тому, що іноземні мови вивчають у процесі спілкування і для спілкування ними; компетентнісний, системний і синергетичний підходи.

Компетентнісний підхід розглянуто як один із суттєвих чинників ефективного оволодіння школярами іноземними мовами. При цьому міжкультурна компетенція, разом з комунікативною компетенцією, постає як одна із ключових компетенцій під час навчання іноземних мов.

Методи дослідження. Мета дисертації та специфіка дослідження зумовили потребу комплексного використання методів:

- загальнонаукових: аналіз вітчизняної та зарубіжної педагогічної, філософської, соціологічної, культурологічної, лінгво-психологічної літератури з проблем інтеграції, плюрилінгвізму культур народів світу, реформування освіти в епоху глобалізації; синтез матеріалів міжнародних конференцій з освіти, європейських проектів з мовної освіти, документів інституцій ЮНЕСКО, зокрема серії міжнародних доповідей з питань освіти та інших видань Європейського Союзу і Ради Європи для визначення основних тенденцій її розвитку; абстрагування та конкретизація під час вивчення монографічних досліджень з теорії і практики мовної освіти, виданих Європейською комісією з освіти та мовної політики, системний аналіз даних (зокрема, статистичних) про розвиток іншомовної освіти в країнах ЄС та Ради Європи;

- порівняльних: порівняльно-історичний метод, оперування яким дало змогу порівнювати і зіставляти соціально-педагогічні явища, процеси, погляди вчених-лінгводидактів, практиків з мовної освіти різних країн; порівняльно-типологічний метод служив інструментом виявлення тотожності процесів і явищ у різних країнах Ради Європи в аспекті схожості умов їх розвитку; порівняльно-зіставний метод, який застосовано для виявлення природи кардинально не схожих, різнорідних явищ, об'єктів та процесів;

- структурно-системного методу, що забезпечив розгляд педагогічного процесу на основі системотвірних компонентів та з'ясування вхідних параметрів: мети, завдань, результатів та зворотних зв'язків у процесі встановлення тенденцій розвитку іншомовної освіти в країнах Ради Європи та їхнього використання у вітчизняній теорії і практиці.

Джерельною базою дослідження тенденцій розвитку сучасної шкільної іншомовної освіти в країнах-членах Ради Європи в антропоцентричному контексті глобальних і континентально-регіональних стратегій слугували оригінальні евристичні студії вітчизняних педагогів-компаративістів: Л. Гульпи, М. Євтуха, В. Кеміня, С. Ніколаєвої, О. Кузнецової, М. Лещенко, А. Максименка, Р. Мартинової, О. Матвієнко, Н. Миропольської, О. Першукової, Л. Пуховської, А. Сбруєвої, О. Сухомлинської; російських дослідників: І. Бім, Б. Вульфсона, О. Джуринського, І. Зимньої, Ю. Пассова, В. Сисоєва та відомих учених в галузі мовної освіти Західної, Центральної і Східної Європи: M. Byram, D. Crystal, H. Komorowska, S. Krashen, A. Kubanek-German, Cs. Sбrdi, J. Trim, R. Wensel, H. Widdowson.

У дисертації проаналізовано офіційні документи про стан сучасної шкільної іншомовної освіти в країнах-членах Ради Європи за останні двадцять років, представлені в робочих матеріалах Комісії Європейського Союзу (European Commision of the European Union), Комітету з культури, прав молоді, освіти і засобів масової інформації (Committee on Culture, Youth, Education and the Media), в офіційних документах і дослідницьких матеріалах Відділу мовної політики (Language Policy Division), Європейської комісії з мультилінгвізму (European Commision on MultiLingualism), Білої книги з освіти і навчання (White Peper on Education and Training), Європейської Федерації національних інститутів мови (European Federation of National Institutions for Language), Європейської хартії регіональних мов і мов меншин (European Charter of regional and minority languages), а також доповідей про стан шкільної іншомовної освіти в окремих країнах у рамках міжнародних мовних проектів для початкової, середньої і старшої школи та матеріалів міжнародних конференцій з проблем сучасної іншомовної освіти, видрукуваних в Eurodyce.

Хронологічні межі дослідження охоплюють період 90-х років ХХ століття - першого десятиріччя ХХІ століття. Нижня хронологічна межа визначається початком якісно нового етапу розвитку процесів суспільних трансформацій, пов'язаних із розпадом Радянського Союзу та створенням низки незалежних суверенних держав, колишніх соціалістичних країн, які незабаром приєдналися до європейського співтовариства, що має назву Європейський Союз. Функціонування означеного об'єднання спричинило якісні зміни та реформування шкільної освіти в усіх країнах-членах Ради Європи, а сучасні інтеграційні процеси в Європі та світі зумовили модернізацію передусім мовної політики та іншомовної освіти в різних країнах для забезпечення мобільності школярів та студентів у навчанні та працевлаштуванні. Верхня хронологічна межа - 2010 рік, коли відбулася нарада групи експертів Ради Європи з моніторингу шкільної іншомовної освіти в Україні, основним завданням якого було обрано аналіз сучасного стану її розвитку та реформування на основі Загальноєвропейських рекомендацій з мовної освіти.

Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає в тому, що у ньому вперше в історико-педагогічній науці України:

- обґрунтовано концептуальні засади розвитку шкільної іншомовної освіти в країнах-членах Ради Європи, які базуються на теорії міжкультурної комунікації;

- розкрито лінгво-психологічні, організаційно-педагогічні, соціокультурні аспекти розвитку сучасної шкільної іншомовної освіти у країнах-членах Ради Європи;

- науково обґрунтовано і підтверджено спрямовуючу роль і місію інституцій Ради Європи в процесі реформування шкільної іншомовної освіти, специфіку побудови мовної політики в різних країнах та її вплив на формування шкільної іншомовної освіти; розглянуто соціально-педагогічні чинники, що мали визначальний вплив на розвиток процесів стандартизації в галузі;

- у порівняльному аспекті проаналізовано розвиток сучасної шкільної іншомовної освіти (початкової, середньої і старшої школи) в країнах-членах Ради Європи на ґрунті опрацювання матеріалів освітньої діяльності інституцій Європейського Союзу і Ради Європи;

- виявлено глобальні (загальні) та національні (специфічні) тенденції розвитку шкільної іншомовної освіти в країнах-членах Ради Європи; теоретично обґрунтовано і практично підтверджено їхню зумовленість структурними та змістовими перетвореннями в рамках міжнародних процесів, формуванням загальноєвропейського освітнього простору;

- окреслено можливості використання стратегій реформування шкільної іншомовної освіти європейських країн в Україні та інших постсоціалістичних країнах.

У дослідженні конкретизовано:

- особливості розвитку теорії і практики організації шкільного навчання іноземних мов у країнах-членах Ради Європи;

- характеристику тенденцій розбудови загальноєвропейського освітнього простору щодо розвитку мовної освіти, за якою переконливо доведено нерівномірність і суперечливість реформістського поступу європейських країн у галузі іншомовної освіти на початку XXI століття як на законодавчому, так і в інших фундаментальних сферах, пов'язаних із демократизацією, гуманітаризацією, модернізацією змісту та структури іншомовної освіти, зорієнтованої на гармонізацію її стандартів у соціокультурних і політико-економічних аспектах розвитку;

- форми і методи використання науково-практичного досвіду мовної освіти країн Західної Європи та досягнень російських педагогів і лінгводидактів;

удосконалено: окремі аспекти психолого-педагогічної теорії іншомовної освіти: навчання та оволодіння іноземною мовою, мотиваційно-ціннісний аспект іншомовної освіти, соціокультурний компонент, компетентнісний підхід у навчанні сучасних мов, білінгвальна освіта і полікультурне виховання.

Подальшого розвитку в дослідженні набули:

- порівняльна характеристика функціонування систем сучасної шкільної іншомовної освіти в країнах Європейського Союзу (вони є членами Ради Європи), до складу якого входять країни-засновники ЄС, а також країни першої, другої і третьої хвиль вступу до цієї організації;

- порівняльний аналіз процесів розвитку та реформування шкільного вивчення іноземних мов у країнах-членах Ради Європи, що не входять до складу ЄС (Азербайджан, Албанія, Грузія, Молдова, Росія, Туреччина, Україна та інші);

- теоретико-методологічні засади навчання іноземних мов (на основі теорій Ю. Пассова (Росія), I. Huttunen, L. Kukkonen (Фінляндія), S. Krashen, G. Trim (Велика Британія);

- характеристика концептуальних підходів до побудови ранньої шкільної іншомовної освіти (B. Карташова (Росія), P. Doэe, A. Kubanek-German (Німеччина), L. Holmstrand (Швеція), H. Komorowska (Польща);

- тлумачення психолого-педагогічних та лінгвістичних термінів („іншомовна освіта”, „білінгвальна освіта”, „іноземна мова”, „нерідна мова”, „друга мова”, „комунікативна компетенція”, „мовна педагогіка”, „міжкультурна комунікація”).

До наукового обігу української порівняльної педагогіки введено значну кількість невідомих та маловідомих документів, фактів, теоретичних положень, пов'язаних із розвитком іншомовної освіти в країнах ЄС та Ради Європи та з педагогічним, психологічним, лінгводидактичним обґрунтуванням теорії і практики навчання іноземних мов у шкільній освіті.

Практичне значення дисертаційного дослідження полягає в тому, що його результати використані автором під час розроблення рекомендацій щодо напрямів реформування іншомовної освіти в Україні та адаптації цієї галузі до стандартів європейського освітнього простору, а також для створення авторської концепції розвитку іншомовної освіти в Україні на період до 2015 року.

Положення і результати дослідження можуть слугувати основою підготовки спеціального курсу „Сучасний розвиток іншомовної освіти в країнах-членах Ради Європи” для студентів-філологів. Узагальнені, систематизовані та педагогічно інтерпретовані емпіричні дані, використовувались автором як матеріали для читання спеціальних курсів „Тенденції розвитку іншомовної освіти в країнах-членах Європейського Союзу” та „Освіта в англомовних країнах” для студентів старших курсів спеціальності „Англійська (німецька, французька) мова та література” Міжнародного економіко-гуманітарного університету імені академіка Степана Дем'янчука (м. Рівне) та Рівненського державного гуманітарного університету, для вчителів іноземних мов в інститутах післядипломної педагогічної освіти, а також в науково-практичних дослідженнях лабораторії навчального полілінгвізму Рівненського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти.

Результати дослідження впроваджено у практику роботи вищих навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації України: Міжнародного економіко-гуманітарного університету імені академіка Степана Дем'янчука (м. Рівне) (довідка №04/558 від 31.05.2010 р.); Рівненського державного гуманітарного університету (довідка про впровадження №52 від 22.03.2011 р.); Республіканського вищого навчального закладу „Кримський гуманітарний університет” (м. Ялта) (довідка № 135 від 01.03.2011 р.), Волинського державного університету імені Лесі Українки (довідка №3/486a від 10.02.2011 р.); лабораторії навчального полілінгвізму Рівненського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти (довідка № 632 від 17.03.2011 р.).

Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні положення й практичні результати дослідження викладено в доповідях автора на науково-практичних конференціях різних рівнів:

міжнародних: „Rйgiуk Szerepe, Versenykйpessege az Eurуpai Uniуban” (Nyнregyhбza, Hungary, 2002), „Challenges on multisectoral higher education” (Szekesfehervar, Hungary, 2003), „Иноязычное образование: лингвистический и методический аспекты” (Барановичі, Республіка Білорусь, 2007), „Mysl i praktyka edukacyjna w obliczu zmian cywyliracyinych” (Rzeszow, 2010); „State, economy, society - globalisation in the contemporary world” (Krakow, 2009-2010), „Економічні та гуманітарні проблеми розвитку суспільства у ІІІ тисячолітті” (Рівне, 2007) „Педагогічне мислення в контексті теоретико-методологічної спадщини А. С. Макаренка і сучасної педагогіки” (Рівне, 2008), „Актуальні проблеми викладання іноземних мов у вищій школі” (Донецьк, 2008), „Педагогіка вищої школи: методологія, теорія, технології” (Київ-Умань, 2008), „Професіоналізм педагога. Інноваційні підходи до процесу його формування” (Краматорськ, 2008), „Парадигма творення у сучасній науці: на шляху до інтегрованого світогляду” (Острог, 2008), „Сучасний стан та тенденції розвитку початкової освіти в Україні” (Слов'янськ, 2009), „Сучасні тенденції розвитку освіти в Україні та за кордоном” (Горлівка, 2009), „Духовно-культурні цінності освіти та виховання” (Луганськ, 2009), „Педагогіка вищої школи: методологія, теорія, технології” (присвячена 85-річчю з дня народження д.п.н., професора С. Я. Дем'янчука) (Рівне, 2010); Всероссийской научно-практической конференции „Психология образования: социокультурный ресурс Национальной образовательной инициативы „Наша новая школа” (Москва, Россия, 2010);

всеукраїнських: „Актуальні проблеми дослідження та викладання мов і літератур світу” (Рівне, 2009), „Вища освіта України у контексті інтеграції до європейського освітнього простору” (Київ, 2009), „Безперервна професійна освіта в контексті Європейської інтеграції: теорія, досвід, прогноз” (Київ, 2010), Першій всеукраїнській відеоконференції „Модернізація освіти для сталого розвитку” (Рівне, 2010), на методологічному семінарі НАПН України „Науково-методичні засади управління якістю освіти в університетах” (Київ, 2010).

Особистий внесок здобувача. Основні концептуальні ідеї, узагальнення, положення і висновки, які викладено в дисертації та опубліковано в наукових виданнях, належать авторові. У спільній з М. Євтухом монографії „Етнопедагогічні традиції виховання у Великій Британії” автором розроблено зміст, проаналізовано традиційні шляхи виховання у британській етнопедагогіці, соціокультурний аспект у шкільному та сімейному вихованні британців (розділи: 1.2; 2.1; 2.2; 2.3; 3.1). У навчальному посібнику „Цікава англійська мова”, укладеному у співавторстві з М. Скребковою-Пабат, автору належить конструктивізація ідей щодо розвивальних завдань до шкільних уроків з англійської мови, добір психологічних та лінгвістичних тестів, розроблення граматичних завдань для навчання часів англійського дієслова (розділи: 1.1; 1.2; 1.3; 1.6; 1.7; 1.8; 2; 5; 8). У навчально-методичному посібнику, підготовленому у співавторстві з Г. Алексевич та О. Федоришином, „Англійська мова для учнів 8-11 класів” автор виконала наукове редагування, підготувала завдання для навчання англійської мови учнів 10-11 класів. У дисертації не використовувались ідеї М. Пархомчук, яка є співавтором однієї статті.

Публікації. Результати дисертації висвітлено у 42 публікаціях, серед яких - одна одноосібна монографія, одна монографія у співавторстві, один підручник з грифом МОН України (у співавторстві), два навчально-методичні посібники (один із них у співавторстві), 31 наукова стаття (30 одноосібних), з яких 24 - у наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України, 7 - в інших наукових виданнях і 6 у збірниках матеріалів конференцій.

Кандидатську дисертацію на тему: „Етнопедагогічні традиції виховання у Великій Британії” було захищено у 1995 році, її матеріали у тексті докторської дисертації не використано.

Обсяг і структура дисертації. Робота складається зі вступу, шести розділів, висновків до розділів, загальних висновків та 13 додатків на 48 сторінках, списку використаних джерел, що охоплює 633 найменування, з них - 313 іноземними мовами. Загальний обсяг дисертації становить 526 сторінок, обсяг основного тексту - 394 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність вивчення, узагальнення та систематизації розвитку шкільної іншомовної освіти в країнах-членах Ради Європи у 90-х роках ХХ століття - першому десятиріччі ХХІ століття; зазначено про зв'язок роботи з науковими програмами; визначено мету, завдання, об'єкт, предмет та методи дослідження; з'ясовано хронологічні межі, розкрито наукову новизну та практичне значення дисертації, викладено форми апробації та впровадження результатів дослідження; наведено дані про публікації автора; окреслено структуру та обсяг дисертації.

У першому розділі „Концептуальні засади розвитку сучасної шкільної іншомовної освіти” розглянуто концептуальні засади розвитку шкільної іншомовної освіти у європейських країнах, зокрема акцентовано на висвітленні її навчального, пізнавального, розвивального та виховного потенціалу.

Теоретично обґрунтовано і доведено актуальність дослідження проблеми розвитку шкільної іншомовної освіти в країнах Ради Європи з огляду на такі чинники:

- опублікування у площині освітніх інституцій Ради Європи Загальноєвропейських рекомендацій з мовної освіти, в яких науково обґрунтовано типові рівні володіння випускниками шкіл іноземними мовами;

- розроблення на національних рівнях країн-членів Ради Європи удосконалених державних освітніх стандартів з іноземних мов для початкової, середньої і старшої школи та професійно-орієнтованого навчання іноземних мов у вищій школі (Language for special purposes).

Позитивний вплив означених чинників у напрямі інтенсифікації розвитку сучасної шкільної іншомовної освіти полягає у забезпеченні вивчення в різних типах шкіл іноземної мови як багатокомпонентної структури. Об'єктом під час оволодіння іноземною мовою слугує низка компетенцій: комунікативна, етнокультурна, лінгвістична та лінгвокраїнознавча. Наприкінці минулого століття унаслідок розгортання глобалізаційних процесів відбулося переорієнтування цілей шкільного навчання іноземних мов: знання іноземної мови почали трактувати не тільки як оволодіння засобами усного і писемного мовлення, але й як засіб приєднання до іншої культури. Відтак, у 90-х роках минулого століття педагоги та лінгводидакти тлумачили навчання іноземної мови, як формування міжкультурної комунікації.

Сучасні глобальні тенденції розвитку європейського та світового співтовариства, регламентація іноземної мови як носія глобальної загальнолюдської культури, розширення міжнародної інтеграції та міжкультурної взаємодії, посилення культуротворчої і когнітивно-комунікативної функцій мов, переорієнтування в цілях іншомовної освіти на формування суб'єкта міжкультурної комунікації, а в якості змісту іншомовної освіти - на вибір оволодіння культурою через мову та інші чинники детермінували потребу кардинального перегляду методології іншомовної освіти, основних понять і категорій цієї сфери.

Вивчення теоретичних досліджень провідних учених-лінгводидактів і педагогів країн-членів Ради Європи дало підстави констатувати, що на початку ХХІ століття відбулося розширення понятійних меж шкільної навчальної дисципліни „іноземна мова”, опанування якої тісно пов'язане з такими поняттями, як „мова” і „культура”, „лінгвокультура” і „менталітет”, „особистість” і „мовна свідомість”, „компетенція” і „здібність”, „саморозвиток” і „самонавчання особистості”. Розширення предметної галузі „іноземна мова” до рівня „іншомовної освіти” і заміна об'єкта наукового і дидактичного вивчення „мова” на категорію „лінгвокультура” зумовило зорієнтованість шкільної іншомовної освіти на кінцевий результат - формування міжкультурної компетенції і здібностей особистості до міжкультурної комунікації.

У розділі констатовано, що з огляду на виявлені і науково-обгрунтовані закономірності функціонування іншомовної освіти в полікультурному і мультилінгвальному світі найважливішою її функцією є формування особистості, яка повинна володіти нерідною мовою як засобом міжкультурного спілкування; засобом пізнання чужої і рідної культури, своєї та інших мов; інструментом вільної орієнтації та життєдіяльності в сучасному полікультурному й мультилінгвальному світі; ціннісною основою для орієнтації і вибору комунікативної поведінки та невербальних норм взаємодії з урахуванням особливостей розвитку різних країн, регіонів, світової цивілізації (Ю. Пассов, S. Krashen).

Унаслідок порівняльного аналізу поняття „іншомовна освіта” і загальнопедагогічної категорії „освіта” з'ясовано, що іншомовна освіта визначається низкою параметрів:

- аксіологічним із диференціацією категорій цінностей за рівневими ознаками (державна, суспільна, особистісна);

- антрополого-педагогічним, який відповідає за формування особистості;

- якісно-ціннісним із диференціацією результатів іншомовної освіти за рівнями (індивідуально-особистісним, суспільно-державним, загально-людським);

- організаційно-систематизуючим, в руслі якого іншомовна освіта розглядається як об'єкт дослідження на рівні соціальних інституцій, закладів освіти, освітніх процесів (С. Кунанбаєва).

У контексті розгляду задекларованої у дисертації проблеми опрацьовано теоретичні основи дослідження шкільної іншомовної освіти, представлені у наукових працях вітчизняних і зарубіжних учених-педагогів та лінгводидактів; виокремлено і класифіковано основні школи наукових досліджень з іншомовної освіти, які надають їй вагомого системоутворювального характеру і мають вирішальний вплив на формування сучасної парадигми іншомовної освіти в країнах-членах Ради Європи.

Вагомий аспект аналізу передумов сучасного розвитку шкільної іншомовної освіти в країнах-членах Ради Європи - це історичні підходи до вивчення іноземних мов, які було розроблено впродовж останнього століття. В історичному ракурсі розкрито сутність методів навчання іноземних мов (усний метод, граматико-перекладний, „мовчазний”, аудіовізуальний, аудіолінгвальний, комунікативний) та простежено їхню еволюцію в процесі становлення і розвитку шкільної іншомовної освіти, спрямованої на формування іншомовної комунікативної компетенції учнів. Доведено, що теорія іншомовного спілкування базується на концепціях мовленнєвої діяльності Б. Бєляєва, М. Жинкіна, І. Зимньої, О. Леонтьєва, Ж. Піаже, Т. Фау та інших психологів.

Процес розвитку сучасної шкільної іншомовної освіти тісно пов'язаний з проблемами культурного й мовного розмаїття сучасного європейського освітнього простору, що ґрунтується на соціокультурних концепціях оволодіння іноземними мовами (С. Кунанбаєва, О. Першукова, H. Komorowska, S. Krashen, Cs. Sбrdi, J. Trim).

У дисертації встановлено, що ефективність навчання іноземних мов у практиці шкільної іншомовної освіти європейських країн зумовлена об'єктивними закономірностями розвитку лінгводидактики, психології, соціолінгвістики, педагогіки, культурології, методики викладання іноземних мов та інших суміжних наук.

У доробку вчених-лінгводидактів та педагогів Західної Європи - три найважливіші теорії оволодіння іноземною мовою: контрастивна теорія, теорія ідентичності та міжмовна теорія, які різняться трактуванням: взаємозв'язку між рідною та іноземною мовами; співвідношення між вродженими та набутими здібностями до мови; сутністю психо-лінгвістичних механізмів, які забезпечують реалізацію процесу оволодіння іноземною мовою. Контрастивна теорія передбачає тлумачення процесу оволодіння мовою як формування навичок (habit formation). Прибічники цієї теорії S. Krashen, D. Crystal регламентують імітацію основним шляхом засвоєння іноземної мови. Інші теорії базуються на визначенні процесу оволодіння мовою як креативної (творчої) пізнавальної діяльності (Сc. Sбrdi, R. Wensel, H. Widdowson). Міжмовна теорія (M. Byram, R. Titone, J. Trim) ґрунтується на твердженні, що результативність процесу залежить не тільки від особистості учня та його здібностей до оволодіння мовою, а й від специфіки умов навчання мови. Застосування системи навчання, розробленої за теорією міжмовного коду, уможливлює формування в учнів переконання, що володіти іноземною мовою - значить вміти говорити, читати, слухати і писати цією мовою. В рамках вивчення теорій оволодіння іноземною мовою важливим і суттєво новим вважаємо положення S. Krashen про відмінності трактування понять „оволодіння мовою” (language acquisition) та „навчання мови” (language learning).

У ході дослідження встановлено, що найбільш вагомими компонентами змісту навчання іноземних мов і на сьогодні є лінгвістичний, психологічний, методологічний і культурологічний, які складають єдине ціле ефективної системи іншомовної освіти (І. Бім, С. Кунанбаєва, Ю. Пассов, T. Teascher, Т. Van Hattum). Впродовж останніх десятиріч особливо результативною варто визнати діяльність прогресивної школи іншомовної освіти Скандинавських країн. На певну увагу заслуговує теорія мовної педагогіки й педагогічна модель іншомовної освіти, створена фінським ученим-лінгводидактом L. Kukkonen, а також науково-педагогічний доробок в аспекті теорії ранньої іншомовної освіти шведського науковця L. Holmstrand.

Психологічний компонент сучасної шкільної іншомовної освіти представлений у працях відомих дослідників G. Piaget, T. Taeschner, M. Williams, російського вченого О. Леонтьєва та його послідовників, ґрунтується на теоретичних положеннях, запропонованих ще Л. Виготським, про взаємозв'язок мови й мислення, про специфіку оволодіння рідною мовою та іноземною, про мову, мовлення і мовленнєву діяльність, які пізніше було запозичено лінгводидактами Західної Європи I. Allen, C. Argondizzo, D. Bohler, M. Canale, A. Davies, а також соціолінгвістами P. Blanche, M. Byram, D. Coste, C. Helot, E. Ronowic.

Аналіз методичного аспекту теорії сучасної іншомовної освіти слугує підставою для констатації, що в 90-х роках ХХ - першому десятиріччі ХХІ століття розвиток методики викладання іноземних мов у Великій Британії, Франції, Швеції, Фінляндії, Угорщині, Болгарії, Бельгії, Польщі мав суттєвий вплив на дослідження представників мовної російської школи, а також на реформування означеної освітньої галузі в постсоціалістичних країнах, які уже вступили до ЄС (наприклад, країни Балтії), та країни Ради Європи, що не входять до ЄС (Азербайджан, Албанія, Вірменія, Грузія, Туреччина, Україна).

У другому розділі „Інтеграція європейських країн і стратегії розбудови шкільної іншомовної освіти” проаналізовано вплив глобалізації та інтернаціоналізації суспільства на розвиток шкільної іншомовної освіти; розглянуто найпопулярніші на теренах європейського і світового освітнього простору іноземні мови, передусім англійську мову - важливий засіб сучасної гуманітарної, технологічної й інформаційної культури; схарактеризовано місію Ради Європи, яка полягає в інтенсифікації якісних змін у сучасному освітньому просторі, та встановлено вплив останньої на формування мовної політики європейських країн та шкільної іншомовної освіти; окреслено статус директивних документів інституцій Ради Європи - Європейської хартії регіональних мов або мов меншин, постанов та рішень Британської Ради, Американської фундації англійської мови, Інституту Гете, Європейського центру сучасних мов, Федерації національних інститутів мови, Відділення мовної політики ЄС та відділення ЄС з мультилінгвізму - як основних механізмів формування мовної політики цього об'єднання; досліджено стандартизацію вимог до шкільної іншомовної освіти в рамках Загальноєвропейських рекомендацій з мовної освіти, в яких обґрунтовано основні рівні володіння мовою та критерії оцінювання учнівських досягнень у формуванні вмінь і навичок іншомовного спілкування.

З'ясовано, що одним з важливих чинників впливу на глобалізаційні процеси в 90-х роках ХХ - першому десятиріччі ХХІ століття, є активізація міжнаціональних, міжкультурних та міжрелігійних конфліктів, що безпосередньо пов'язано із сучасними проблемами мовної політики та мовної освіти. Феноменами останніх виступають мультикультурна та дистанційна освіта, розвиток яких на сучасному етапі зумовлений впливом іншомовної освіти на рівнях шкільного та університетського навчання.

Зі створенням таких об'єднань, як Рада Європи та Європейський Союз потреба комунікації у багатомовному середовищі детермінувала визначення спектра загальних принципів та правил проживання у спільному європейському просторі. Мовну проблематику було обрано окремим напрямом діяльності інституцій Ради Європи та Європейського Союзу, що призвело в подальшому до організації Відділу мовної політики (Language Policy Division). За основу міжнаціонального спілкування було взято концепцію мультилінгвізму, що передбачає, передусім, збереження мовної різноманітності та сприяє оволодінню іноземними мовами громадянами Європи.

На основі рішень Комітету міністрів Ради Європи, встановлено, що для ефективного вивчення і викладання сучасних мов у системі шкільної іншомовної освіти необхідно вжити низку заходів із забезпечення багатомовності, як-от: заохочувати всіх європейців до досягнення рівня спілкування кількома мовами; диверсифікувати пропоновані для вивчення мови, шляхом визначення відповідних вимог до кожної мови; заохочувати на рівнях початкової, середньої і старшої школи навчальні програми, у яких передбачено формування іншомовної компетенції школярів; сприяти використанню іноземних мов під час викладання немовних предметів (наприклад, історії, географії, математики, фізики) та створити умови для такого викладання; підтримувати впровадження комунікаційних та інформаційних технологій для вивчення європейських національних і регіональних мов; підтримувати розвиток зв'язків і обмінів з установами та представниками всіх рівнів освіти в інших країнах для ознайомлення з мовним і культурним досвідом цих країн; сприяти вивченню сучасних мов упродовж всього життя, за допомогою надання для цього необхідних ресурсів.

У Рекомендаціях Ради Європи „Про сучасні мови” наголошено на потребі раннього вивчення іноземних мов, отримання іншомовної освіти в середній школі, професійно-орієнтованого вивчення іноземних мов, а також білінгвальної освіти у багатомовних регіонах та підготовки вчителів іноземних мов для різних типів шкіл.

Одним з аспектів організації мовної політики є створення у 2008 році Єврокомісією „Комісії високого рівня з мультилінгвізму (Commission High Level Group on MultiLingualism)”, яка займається проблемами співіснування різних мовних спільнот та працює над популяризацією іншомовної освіти в різних країнах. З огляду на те, що у Європейському Союзі визначають справедливим переконання, що зростаючий рівень економічної, соціальної та культурної інтеграції вимагає вищого рівня лінгвістичної гармонії, політиці у сфері навчання іноземних мов, надано статус окремого напряму діяльності Єврокомісії, та названо „Language Learning Policies (Політика мовної освіти)”.

Упродовж останніх десятиріч діяльність інституцій Ради Європи та Європейського Союзу в галузі шкільної іншомовної освіти розгортається у трьох основних напрямах:

- виконання стратегічних досліджень та реалізація інформаційно-комунікативних заходів: конференцій, семінарів серед політиків, освітян-практиків та науковців для з'ясування ролі і місця іншомовної освіти в інтеграційних процесах;

- стратегічне використання освітніх та тренінгових програм для сприяння вивченню іноземних мов, на які було витрачено близько 150 млн. євро;

- упровадження мовної політики Європейського Союзу і Ради Європи на національних рівнях реформування шкільних освітніх систем країн-членів цих співтовариств до запровадження проголошеного на Барселонському саміті принципу організації навчального процесу „рідна мова плюс дві іноземні”.

Обґрунтовано положення про те, що вивчення двох іноземних мов обрано пріоритетним напрямом програми ЄС на 2009-2011 роки щодо розвитку сфери шкільної іншомовної освіти. Важливим етапом реформування шкільної іншомовної освіти у європейському освітньому просторі визнано перегляд навчальних планів, програм, іспитів та процедури сертифікації для приєднання до загальноєвропейської системи оцінювання рівня володіння іноземними мовами, затвердженої Радою Європи в одному із найважливіших документів сучасної іншомовної освіти - Загальноєвропейських рекомендаціях з мовної освіти (Common European Framework of Reference for Languages). На основі цих Рекомендацій Єврокомісією у 2007 році було розроблено тест на оцінювання знань, вмінь і навичок учнів з іноземних мов у країнах ЄС, перший етап впровадження якого розпочато у 2009 році, що дало змогу визначати рівень компетенції учнів-випускників у читанні, аудіюванні та письмі із найпоширеніших в Європі мов: англійської, французької, німецької, іспанської та італійської.

Підтверджено тезу про те, що у континентальній Європі англійська мова залишається найпопулярнішою в системах шкільної і вищої освіти: ця мова є другою мовою (крім державної), якою викладають навчальні дисципліни у старшій школі, коледжі та університеті. Такий статус англійської мови зумовлений чинниками, пов'язаними з процесами глобалізації, з огляду на які англійська мова - предмет вжитку, або засіб так званої комунікативної глобалізації. Так, на Першій конференції Міністрів ЄС з багатомовності, проведеній 2008 року було визначено, що англійська мова продовжує утримувати позиції лідера, тобто виступає безпосереднім засобом спілкування в європейському та міжнародному просторі (90% учнів середніх шкіл у всій Європі вивчають сьогодні англійську мову як першу іноземну).

Перспектива домінування англійської мови в комунікативному та освітньому просторі дає підстави для заохочення вивчення другої мови у європейських школах, яка не є мовою міжнародного спілкування (іспанської, італійської, французької, німецької, китайської).

У третьому розділі „Національна мовна політика та розвиток шкільної іншомовної освіти країн-членів Європейського Союзу” проаналізовано в порівняльному аспекті стан сучасної шкільної іншомовної освіти у 27 країнах ЄС: висвітлено специфіку творення шкільної іншомовної освіти країн-засновників ЄС (Бельгія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Німеччина, Франція); схарактеризовано особливості формування систем шкільної іншомовної освіти в країнах першої хвилі вступу до ЄС (1973-1986) - Об'єднаного Королівства Великої Британії і Північної Ірландії, Ірландії, Греції, Данії, Іспанії, Португалії; виокремлено основні напрями розвитку шкільного навчання іноземних мов в країнах другої хвилі вступу (1995-1996) - Австрії, Швеції, Фінляндії; окреслено реформаторський поступ шкільної іншомовної освіти в країнах третьої хвилі вступу до ЄС (2004-2007) - Словенії, Угорщини, Польщі, Чехії, Словаччини, Латвії, Литви, Естонії, Кіпру, Мальти, Болгарії, Румунії.

...