Сучасні тенденції розвитку шкільної іншомовної освіти в країнах-членах Ради Європи

Іншомовну освіту сьогодні трактують в якості важливого інструмента успішної життєдіяльності особистості в полікультурному і мультилінгвальному суспільстві об'єднаної Європи; засобом формування потреби особистості бути соціально-мобільною, вільно входити в інформаційний та комунікаційний простір.

Особливу актуальність вимоги сучасного суспільства щодо якісної шкільної іншомовної освіти визнано на національному рівні країн-членів Європейського Союзу. Встановлено, що держави ЄС виявляють інтерес до іншомовної освіти школярів як вагомої цінності суспільства, що пов'язана зі зростанням рівня освіченості громадян, підвищенням вимог до їхньої загальної культури, формуванням готовності до міжнаціонального і міжкультурного співробітництва. Достатньо суттєвим в аспекті реалізації завдань удосконалення національних систем шкільної іншомовної освіти в країнах ЄС є формування ефективної мовної політики кожної країни.

Запропонована автором класифікація країн щодо розвитку мовної політики і національних систем іншомовної освіти дає підстави стверджувати, що чим раніше країна вступила до європейського співтовариства, тим вагоміший її національний внесок в реалізацію теорії і практики шкільної іншомовної освіти на загальноєвропейському рівні.

Під час дослідження було виявлено провідну місію у контексті реалізації реформаторських ідей в галузі шкільної іншомовної освіти країн-членів ЄС Європейської федерації національних інститутів мови (EFNIL), створеної у Стокгольмі (Швеція) 2003 року, що також зіграло вирішальну роль у порівняльному аналізі національних особливостей розвитку сучасних систем шкільної іншомовної освіти на теренах ЄС. Функціонування цієї незалежної європейської організації упродовж нетривалого часу дало змогу педагогам-компаративістам та вченим-лінгводидактам на основі ґрунтовних порівняльних студій стану сучасної шкільної іншомовної освіти у 27 країнах ЄС визначити основні завдання галузі мовної педагогіки на національному рівні кожної країни, як-от:

- організувати ефективне вивчення рідної мови та всіх інших мов, якими розмовляють в країні, на всіх етапах шкільної освіти: початковому, середньому і старшому, що підвищить їхній статус у суспільстві;

- забезпечити навчання іноземних мов у шкільній освіті відповідно до Загальноєвропейських рекомендацій з мовної освіти з раннього віку;

- гарантувати можливості вільного вибору мов для вивчення у шкільній навчальній програмі;

- сприяти розвитку програм обміну під час вивчення іноземних мов для учнів, студентів і вчителів.

Унаслідок аналізу матеріалів Європейської Федерації національних інститутів мови встановлено, що практично в кожній країні ЄС обов'язковою є вимога вивчення хоча б однієї іноземної мови, за винятком Ірландії, де всі учні, зазвичай, опановують ірландську та англійську мови; у більшості країн ЄС вводять вивчення другої іноземної мови у конкретно визначений віковий період, за винятком Бельгії, Іспанії, Італії, Португалії, Об'єднаного Королівства та Ірландії, де за навчальним планом не передбачено обов'язкового вивчення іноземної мови у початковій школі. У восьми країнах ЄС другу іноземну мову вводять у довільний момент навчальної програми (Бельгія (Фламандська спільнота), Франція, Греція, Люксембург, Нідерланди, Австрія, Фінляндія, Швеція); вивчення другої іноземної мови після отримання базової освіти регламентується у Норвегії, Чехії, Угорщині, Польщі, Словенії, а в інших країнах ЄС (Словаччина, Болгарія, Румунія, Кіпр, Мальта) школи зобов'язані пропонувати іноземну мову на вибір серед інших предметів навчального плану.

У четвертому розділі „Типологія організаційних форм ранньої шкільної іншомовної освіти в країнах-членах Ради Європи”, що ґрунтується на порівняльному дослідженні теорії і практики іншомовної освіти в країнах Західної, Центральної і Східної Європи, доведено, що рання шкільна іншомовна освіта - один з пріоритетних напрямів освітньої політики країн-членів Європейського Союзу і найбільш вагомий напрям модернізації цієї галузі освіти в інших країнах-членах Ради Європи.

Обґрунтовано, що функціонування системи іншомовної освіти в початкових школах, як і в інших навчальних закладах, детерміновано соціально-економічними, соціально-педагогічними, методичними, соціокультурними та індивідуальними чинниками. Розвиток сучасної системи початкової іншомовної освіти в межах шкільного навчання у переважній більшості країн-членів Ради Європи визначається впливом таких організаційних форм як:

- ігрове навчання, упродовж якого учні молодшого шкільного віку мають змогу знайомитися з предметами, об'єктами та явищами навколишнього середовища, використовуючи характерну для їх вікового періоду ігрову навчальну діяльність;

- „іммерсійне навчання”, суть якого зводиться до спільного навчання дітей двох країн-сусідів, які проживають на прикордонних територіях, як, наприклад, у Франції та Німеччині, Бельгії та Нідерландах.

Проведення типології навчальних програм з іноземних мов для початкової школи переважної більшості країн-членів Ради Європи дає підстави стверджувати, що найважливішим завданням ранньої іншомовної освіти є досягнення таких цілей:

- забезпечити розвиток особистості дитини, її мовних здібностей, уяви, пам'яті, уваги та мислення;

- створити умови для ранньої комунікативно-психологічної адаптації молодших школярів до нового мовного світу та подолання в майбутньому психологічних бар'єрів під час використання іноземної мови як засобу спілкування;

- створити умови для формування елементарної комунікативної компетенції (мовної, мовленнєвої, соціокультурної, навчально-пізнавальної); здібностей та готовності до спілкування іноземними мовами; елементарних комунікативних умінь з чотирьох видів мовленнєвої діяльності (говоріння, аудіювання, читання, письмо) із врахуванням мовленнєвих можливостей і потреб спілкування молодших школярів;

- ознайомити молодших школярів із світом зарубіжних ровесників, із зарубіжним дитячим фольклором та зразками художньої літератури, виховувати дружнє ставлення до зарубіжних ровесників та мотивацію до оволодіння іншими мовами;

- залучати дітей до набуття нового соціального досвіду використання іноземної мови шляхом розширення спектра соціальних ролей в ігрових ситуаціях сімейно-побутового та навчального спілкування, формувати первинні уявлення про звичаї і традиції країн, мову яких вивчають;

- формувати основні лінгвістичні поняття рідної та іноземної мов, розвивати мовленнєві, інтелектуальні, пізнавальні здібності молодших школярів.

У ході дослідження сучасного стану розвитку ранньої шкільної іншомовної освіти виокремлено нові підходи до оцінювання досягнень молодших школярів під час вивчення іноземної мови. До новітніх засобів оцінювання вмінь і навичок учнів початкової школи з іншомовного спілкування, які використовують в більшості країн Європейського Союзу, належить мовний портфоліо. Метою застосування мовного портфоліо, який також успішно впроваджують у сфері ранньої іншомовної освіти колишніх республік Радянського Союзу (Азербайджан, Вірменія, Грузія, Молдова, Росія, Україна) та постсоціалістичних країн Південно-Східної Європи (Албанія, Румунія, Сербія, Словаччина, Хорватія, Чорногорія), є забезпечення багатоаспектного навчання іноземних мов. Концепції національних мовних портфоліо для початкової школи у цих країнах розроблено на основі проекту Ради Європи „Мови на сучасному етапі”, мета реалізації якого - формування спільного освітнього багатомовного простору.

Підтверджено тезу відомих європейських лінгводидактів (Н. Гальскової, З. Никитенко, І. Бім, P. Doэe, H. Komorowska, A. Kubanek-German) про те, що результативне застосування мовного портфоліо в початковій школі слугує ефективним засобом організації самостійної роботи молодших школярів під час вивчення іноземної мови і дає змогу забезпечити розвиток рефлексивної самооцінки учнів, додаткової аутентичної практики у ході вивчення мови, формування індивідуального стилю роботи з мовою і творчого ставлення до вивчення мов, а також розвиток уміння оцінювати свої знання й уявляти справжні результати своєї навчальної діяльності. Правильно організоване використання мовного портфоліо сприяє підвищенню мотивації до вивчення іноземної мови, покращенню якості оволодіння нею та розвитку особистих якостей школяра, які формують здібність до міжкультурної комунікації.

Раннє вивчення іноземних мов учнями початкових загальноосвітніх шкіл упродовж останніх десяти років набуло обов'язкового статусу майже в усіх країнах ЄС: в окремих країнах у навчальних планах початкової школи передбачено вивчення хоча б однієї іноземної мови, починаючи з першого класу (Італія, Люксембург, Австрія, Франція, Норвегія, Мальта, Польща, Португалія, Естонія, Фінляндія, Швеція); в інших країнах (Іспанія, Бельгія) діти, зазвичай, починають вивчення іноземної мови з трьох-чотирьох років; в Англії, Ірландії, Греції розпочинають вивчення іноземних мов з восьми років. Унаслідок опрацювання питання введення до шкільної програми іноземної мови з'ясовано, що серед психологів, педагогів, лінгвістів і методистів з іншомовної освіти сьогодні немає одностайності щодо визначення оптимального вікового періоду початку вивчення іноземної мови.

Дослідження європейських проектів з ранньої шкільної іншомовної освіти за період з 1998 до 2010 рр. дало змогу зробити висновок щодо найважливіших чинників, що зумовлюють розвиток означеної освітньої сфери в країнах-членах Ради Європи, які не входять до ЄС:

- обов'язковим компонентом початкової шкільної освіти є навчання іноземних мов, основною метою якого вважається необхідність ознайомлення молодших школярів в аспекті всебічного розвитку з мовами та культурами інших країн і народів;

- для успішного вивчення іноземної мови увиразнюється потреба розроблення програми у вигляді навчання-гри та реалізації системи спеціальної підготовки вчителів-іноземників для роботи з молодшими школярами;

- перед початковою школою поставлено завдання закласти в процесі навчання іноземних мов умови для формування у дітей здібностей до міжкультурного спілкування;

- ефективним продовженням початкової іншомовної освіти визначено укладання у середніх школах програм з іноземних мов;

- для підвищення ефективності початкової іншомовної освіти необхідним є використання нових технологій навчання та проведення детальної експертизи навчальних планів та програм шляхом аналізу досягнень та проблем, властивих для попередніх років;

- вчителі, які викладають іноземні мови у початковій школі, повинні відзначатися сформованістю на однаково високому рівні компетентності у педагогіці та методиці початкового навчання й у методиці навчання іноземних мов.

У роботі схарактеризовано три найважливіші напрями педагогічних досліджень в галузі навчання іноземних мов у початковій школі, які розроблено Європейським Центром сучасних мов у м. Грац (Австрія), як-от: виокремлено специфічні для молодшого віку початкової школи психолого-педагогічні особливості оволодіння учнями нерідною мовою; простежено психолого-фізіологічні особливості готовності молодших школярів до оволодіння іноземними мовами; підкреслено актуальність опрацювання взаємозв'язків між процесами викладання і навчання іноземних мов. Вказані закономірності проаналізовано не з точки зору інтересів діяльності вчителя, а з позиції процесів оволодіння молодшими школярами нерідною мовою, що окреслює нове концептуальне вирішення проблеми побудови ранньої іншомовної освіти школярів.

У п'ятому розділі „Сучасний стан іншомовної освіти середньої і старшої школи в країнах Ради Європи” висвітлено процеси формування шкільної іншомовної освіти в середній і старшій школі європейських країн, на основі „географічного” принципу класифікації; акцентовано на розгляді національних шкільних навчальних програм з іноземних мов різних країн та виявленні основних напрямів їхнього удосконалення.

Обґрунтовано твердження про те, що розвиток шкільної іншомовної освіти сьогодення позначений безпосереднім взаємозв'язком з упровадженням результатів мовних проектів Ради Європи: „Lingua”, „Leonardo da Vinchi”, „Socrates”, „Tempus”, які передбачають реалізацію визначальних принципів мовної політики в галузі навчання іноземних мов - мультилінгвізму і полікультуризму.

Об'єктивний аналіз зарубіжного досвіду практики організації іншомовної освіти в середній і старшій школі країн-членів Європейського Союзу дає змогу констатувати, що навчання іноземних мов у більшості країн зорієнтовано на концепцію дванадцятирічної школи, у якій регламентовано функціонування старшої школи як профільної; створення сприятливих умов для врахування індивідуальних особливостей, інтересів, потреб і мотивації учнів, а також формування у них орієнтації на конкретний вид майбутньої професійної діяльності. Застосування описаної моделі середньої і старшої школи у більшості країн (Австрія, Велика Британія, Данія, Іспанія, Німеччина, Польща, Португалія, Словенія, Угорщина, Фінляндія, Франція, Швейцарія, Швеція) сприяє найповнішій реалізації принципу особистісно-орієнтованого навчання.

У результаті дослідження встановлено, що підґрунтям навчання іноземних мов на цьому етапі шкільної освіти слугує концепція „Ключові компетентності в обов'язковій середній освіті” (Key Competencies (2002), а володіння іноземними мовами виокремлено як базову компетентність у багатокультурному європейському освітньому просторі.

Доведено, що тенденції гуманізації школи та змісту освіти, адаптації до нових умов і потреб полікультурного суспільства в країнах Заходу (Австрія, Бельгія, Нідерланди, Німеччина, Фінляндія, Франція, Швейцарія, Швеція) набувають особливої актуальності для європейської спільноти, де триває процес розвитку полікультурного суспільства на засадах толерантності та поваги до інших народів. Цьому сприяє проголошена ЄС та Радою Європи політика запровадження європейського виміру в освіті, що охоплює знання учнів про європейський континент, лінгвістичні, комунікативні та соціокультурні навички і прагнення формувати європейську ідентичність та свідомість, поглиблювати знання традицій, культури, мови та економічного стану інших європейських країн для одержання комплексного уявлення про Європу та визнання наявності розмаїття в її межах.

Унаслідок вивчення практичного досвіду удосконалення змісту шкільної іншомовної освіти з урахуванням розроблення національних систем оцінювання знань, умінь і навичок іншомовного спілкування випускників шкіл з'ясовано, що види оцінювання практично ідентичні для всіх країн і базуються на рівнях і шкалах Загальноєвропейських рекомендацій з мовної освіти. Мовний портфоліо розглядається як новітня тенденція в оцінюванні успішності старшокласників у країнах ЄС. Європейським мовним портфоліо, який дає змогу розкрити динаміку досягнень особи в ракурсі володіння іноземними мовами, послуговуються сьогодні в системах іншомовної освіти всіх країн ЄС і Ради Європи. З'ясовано, що на відміну від мовного портфоліо, що застосовується у початковій іншомовній освіті, мовний портфоліо старшокласника спрямований, передусім, на реалізацію соціальної функції, суть якої зводиться до створення умов для організації міжкультурного спілкування та взаємодії з носіями нерідних мов і культур з метою вибору майбутньої професії та поступової адаптації випускника до подальшого навчання в коледжі або університеті чи початку трудової діяльності.

У контексті аналізу реформування шкільної іншомовної освіти в середній і старшій школі країн-членів Ради Європи значне місце займають проекти в галузі навчання іноземних мов: програма Lingua, яка набула чинності з 1990 року, та програми Socrates і Leonardo da Vinci (2000 рік), що пов'язані з освітою старшокласників та їх професійною підготовкою, і передбачають сприяння вивченню іноземних мов у країнах Східної Європи та слугують реалізації таких завдань:

- забезпечення мобільності вчителів і учнів;

- популяризація розвитку інноваційних методів викладання;

- вивчення іноземної мови упродовж життя;

- опанування двох і більше мов;

- покращення забезпеченості вчителями для вивчення малопоширених і малопопулярних мов.

Опрацювання теорії і практики побудови шкільної іншомовної освіти в країнах Ради Європи, що не входять до ЄС, дає підстави констатувати, що постсоціалістичні країни Східної Європи (Росія, Україна, Молдова, Вірменія, Азербайджан, Грузія), а також країни Південної Європи (Албанія, Туреччина, колишні республіки СФРЮ) будують освітню політику в галузі вивчення іноземних мов, шляхом застосування таких форм і методів роботи, як-от:

- посилена увага до особистості учня (концепція гуманістичного навчання та концепція розвитку особистості в діалозі культур);

- створення систем шкільної іншомовної освіти на основі концепції рівнів володіння;

- спрямованість на формування комунікативної компетенції школярів;

- систематизація теорії і практики мовного тестування;

- розвиток проблем взаємозв'язку мови і культури в методичному аспекті (концепція формування міжкультурної компетенції);

- врахування принципів аутентичності навчальних матеріалів, ситуацій і комунікативної поведінки;

- розроблення нових стратегій оволодіння і володіння іноземними мовами;

- варіативність навчальних програм для конкретних умов навчального процесу;

- комплексність навчання, яким називають інтеграцію різних аспектів мови і мовленнєвої діяльності;

- інтерактивний характер методів навчання;

- використання аудіо- і відеоматеріалів, а також комп'ютерних технологій у навчанні іноземних мов.

Характерною особливістю розвитку систем іншомовної освіти у зазначених країнах вважаємо вплив підписаної багатьма державами Болонської конвенції, яка безпосередньо пов'язана з модернізаційними процесами в сфері іншомовної освіти, розпочинаючи з початкової школи і завершуючи вищою школою та освітою дорослих.

Основними аспектами розвитку сучасної іншомовної освіти середньої і старшої школи в країнах-членах Ради Європи впродовж останніх двадцяти років є такі:

- зміна статусу іноземної мови в програмах середньої і старшої школи, що означає введення цієї дисципліни до переліку предметів, обов'язкових для вивчення, а не факультативних;

- розширення діапазону сучасних мов, які вивчають в старшій школі;

- якісні зміни в методології іншомовної освіти („Language of Learning”);

- використання іноземної мови як засобу навчання різних предметів з програми старшої школи („Language for Learning”);

- створення значної кількості проектів для середньої школи, що стосуються різних аспектів мовної освіти;

- удосконалення якості підготовки вчителя іноземних мов;

- збільшення кількості годин, відведених на вивчення іноземних мов у старшій профільній школі;

- застосування новітніх комп'ютерних комунікаційних та прикладних технологій для удосконалення процесу навчання іноземних мов.

У шостому розділі „Сучасні тенденції розвитку шкільної іншомовної освіти в країнах-членах Ради Європи” визначено основні тенденції розвитку шкільної іншомовної освіти в країнах Західної, Центральної і Східної Європи упродовж останніх двох десятиріч; виокремлено глобальні тенденції розвитку такої освіти: білінгвальна освіта та полікультурне виховання; навчання лінгвістично обдарованих школярів; раннє вивчення іноземних мов; спрямованість на використання новітніх методик і технологій в іншомовній освіті; проблеми підготовки вчителя іноземних мов до роботи в мультилінгвальній та мультикультурній Європі тощо.

З огляду на актуальність культуротворчої концепції навчання іноземних мов на сучасному етапі спостерігається відхід від абсолютизації комунікативного підходу і комунікативної компетенції в якості мети навчання, а посилення уваги до міжкультурної (соціальної) компетенції.

На основі порівняльного аналізу сучасного стану шкільної іншомовної освіти у країнах-членах Ради Європи можна виокремити низку національних або специфічних тенденцій її розвитку:

- раннє вивчення іноземної мови шляхом використання мови сусідів та споріднених мов (Німеччина, Франція, країни Балтії);

- застосування іноземної мови як засобу навчання, за якого різні предмети викладаються як рідною, так і іноземними мовами (Андорра, Бельгія, Греція, Норвегія, Словенія, Фінляндія, Швеція);

- поєднання екстенсивних та інтенсивних фаз в іншомовній освіті (Ісландія, Іспанія, Польща, Росія, Україна, Хорватія);

- розроблення методики навчання другої (третьої) мови за допомогою оперування попереднім мовним досвідом учнів та інтенсифікації навчального процесу (Данія, Ліхтенштейн, Мальта, Нідерланди, Норвегія, Сан-Маріно, Угорщина, Швейцарія);

- збільшення кількості програм обміну школярів, зокрема серед країн, які не є членами Європейського Союзу (Албанія, Македонія, Росія, Сербія, Туреччина, Україна);

- подолання адміністративних бар'єрів у процесі створення багатомовності у школах (усі постсоціалістичні країни);

- розширення програм стажування вчителів у країнах-носіях мови (колишні республіки Радянського Союзу та країни Східної Європи);

- використання мультимедійних засобів навчання мови (Азербайджан, Албанія, Вірменія, Грузія, Молдова, Росія, Україна).

Означені вище кроки складають ядро сучасних тенденцій розвитку шкільної іншомовної освіти в постсоціалістичних країнах Східної Європи.

Предметом посиленої уваги у дисертації обрано такі аспекти шкільної іншомовної освіти, як білінгвальне навчання і полікультурне виховання. У контексті визначення змісту освіти в багатонаціональних класах окреслено педагогічні та етнокультурні проблеми теоретичного плану, пов'язані з упровадженням білінгвізму і мультилінгвізму. Шляхом багатомовного навчання відбувається формування іншомовної компетенції в мультилінгвальному і мультикультурному просторі для реалізації міжкультурної комунікації. У такому аспекті для національних освітніх систем європейських країн (Бельгії, Кіпру, Люксембургу, Росії, Туреччини, Хорватії) важливого значення набуває культурологічна спрямованість іншомовної освіти. Вивчення іноземних мов не тільки слугує реалізації функції спілкування, але й дає змогу молоді ознайомитися з різними способами мислення, світосприйняття, поведінки, різних людських цінностей, тобто уможливлює реалізацію сучасних завдань полікультурного виховання. Концепцію полікультурного виховання сформовано у країнах Східної Європи (Україні, Росії, Грузії, Вірменії, Молдові) у результаті перегляду європейської концепції кроскультуризму. Білінгвальну освіту як важливу компоненту іншомовної освіти виокремлюють передусім у мультилінгвальних країнах ЄС: Бельгії, Нідерландах, Швейцарії, Люксембурзі.

У дослідженні зазначено, що проблема формування полілінгвальної і полікультурної особистості набула особливої актуальності в 90-х роках минулого століття, коли після розпаду Радянського Союзу для громадян з'явилася можливість вільного пересування на теренах Європи та інших континентів. Разом з тим у новоствореному об'єднанні - Європейський Союз - окреслилися нові проблеми багатомовного і полікультурного спілкування, а іншомовну освіту було обрано чинником формування полікультурної особистості в умовах модернізації освіти для сталого розвитку.

Однією з пріоритетних тенденцій розвитку навчання талановитих школярів у галузі іноземних мов відзначено роботу з лінгвістично обдарованими школярами. У дисертації схарактеризовано специфіку навчання лінгвістично обдарованих школярів у країнах-членах Ради Європи (Австрії, Німеччині, Італії, Росії, Франції, Болгарії, Швеції, Україні), зокрема сконцентровано увагу на аналізі різних форм роботи з цією категорією школярів: олімпіади, конкурси, літні та зимові мовні школи, конференції тощо.

У дослідженні сформульовано основні компетентнісні характеристики сучасного європейського вчителя іноземних мов та виокремлено ряд завдань для їхнього удосконалення, що включають:

- підготовку вчителя іноземних мов варто спрямовувати на його майбутню професійну діяльність - формування міжкультурної компетенції школярів;

- до навчальних планів підготовки вчителя іноземних мов у межах фахової компетентності необхідно вводити обов'язковий предмет „оволодіння мовою” (language acquisition), дискурс і соціолінгвістику;

- під час підготовки вчителя варто підсилити засвоєння іноземної мови за професійним спрямуванням, ділової іноземної мови та формування кроскультурної компетенції.

Виокремлено як вагомі компоненти підготовки вчителя іноземних мов у полілінгвальному та полікультурному європейському просторі: загальну педагогіку, мовну педагогіку, методи навчання та викладання іноземних мов, соціолінгвістику. іншомовний освіта європа школа

На основі попередніх досліджень проаналізовано особливості сучасного розвитку системи шкільної іншомовної освіти в Україні та розроблено концепцію її розвитку з урахуванням реформаторських тенденцій в країнах-членах Ради Європи. З цієї точки зору обґрунтовано вимогу створення в Україні окремих державних програм, що передбачають підвищення міжкультурної комунікативної компетенції школярів та студентів, запровадження системи адміністративних заходів відповідно до європейської програми інтернаціоналізації освіти з метою підвищення привабливості української національної освіти і більш активної участі України у Болонському процесі. За прикладом країн-членів ЄС регламентовано доцільним: проголошення вивчення іноземних мов в Україні суспільно-політичним та освітнім пріоритетом, внесення змін до Національної доктрини розвитку освіти, щодо констатації обов'язковості вивчення не менше двох іноземних мов, ініціювання впровадження в школах України європейського індикатора лінгвістичної компетентності, реалізації ідеї участі нашої держави у переговорах з Єврокомісією про проведення її інституціями в Україні заходів, спрямованих на популяризацію досвіду мовної політики ЄС та удосконалення системи іншомовної освіти.

ВИСНОВКИ

У дисертації теоретично узагальнено і запропоновано нове вирішення наукової проблеми дослідження розвитку сучасних тенденцій шкільної іншомовної освіти в країнах-членах Ради Європи, що уможливить удосконалення формування змісту шкільної іншомовної освіти та реформування підготовки вчителів іноземних мов в Україні.

Проведення порівняльного аналізу сучасних тенденцій розвитку шкільної іншомовної освіти в країнах-членах Ради Європи є підставою для формулювання таких висновків.

1. Концептуальні засади навчання іноземних мов у шкільній освіті європейських країн базуються на дослідженнях учених-педагогів, психологів та лінгводидактів країн Західної, Східної і Центральної Європи. У процесі опрацювання декларованої у дисертації проблеми вивчено розроблені на сьогодні теорії іншомовної освіти, зокрема: визначено важливість та суттєву новизну положення С. Крашена (S. Krashen), яке виступає підґрунтям проаналізованої теорії іншомовної освіти про оволодіння іноземною мовою в ракурсі формування вмінь і навичок іншомовного спілкування (habit formation); з'ясовано змістове вивчення теорії Р. Венцель (R. Wensel), Х. Відоусан (H. Widdowson), Ч. Сарді (Cs. Sбrdi,), що належать до когнітивного напряму і зорієнтовані на тлумачення процесу оволодіння мовою як креативної (творчої) пізнавальної діяльності; встановлено, що міжмовна (interlanguage) теорія М. Бірама (M. Byram) і Дж. Тріма (J. Trim) вибудована на твердженні, що результативність процесу засвоєння іноземних мов безпосередньо залежить від особистісної структури учня та його схильності до формування міжмовного коду (говоріння, читання, аудіювання, письма).

На основі порівняльного аналізу науково-педагогічних студій сучасного розвитку шкільної іншомовної освіти в країнах-членах Ради Європи (90-ті роки ХХ - перше десятиріччя ХХІ століття) створено класифікацію наукових шкіл з іншомовної освіти, підґрунтям якої слугують спільні та відмінні особливості розвитку та модернізації означеної сфери, зумовлені суспільно-політичними, лінгво-психологічними та соціокультурними чинниками. У площині окресленої парадигми розглянуто в галузі шкільної іншомовної освіти дослідження науковців російської школи (І. Бім, О. Бердичевський, Н. Гальскова, О. Джуринський, І. Зимня, Г. Китайгородська, В. Кузовльов, О. Миролюбов, З. Никитенко, Ю. Пассов, В. Сафонова, В. Сисоєв, К. Фокіна, О. Щукін та ін.); розкрито зміст досягнень у сфері іншомовної освіти вчених колишніх республік Середньої Азії та Закавказзя (Дж. Джалалов, Е. Ісмаїлов, С. Кунанбаєва, Л. Харченкова та С. Хайнеман); проаналізовано здобутки представників школи наукових досліджень в постсоціалістичних країнах Південно-Східної Європи (О. Джигунович, М. Нагайова, М. Ніколов, Х. Коморовська, А. Пачев, Л. Раденкович, Е. Ронович, З. Факлова). У контексті з'ясування внеску в розвиток галузі шкільної іншомовної освіти країн-членів Європейського Союзу, вивчено результати наукових пошуків, передусім, британської школи іншомовної освіти (M. Byram, D. Coste, D. Crystal, S. Krashen, M. Kelly, D. Larsen-Freeman, J. Lessow-Hurlay, J. Richards, J. Scrivener, J. Trim та ін.); німецько-австрійської школи (H. Bebermier, D. Bohler, P. Doэe, P. Graff, H. Tellman, L. Landsiedler, M. Kerschbauer, B. Ketterman, M. Felberbauer); французько-італо-іспанської школи досліджень (M. Abdallah-Pretcille, R. Cohen, C. Helot, Ch. O`Neil, J. Piaget, H. Piepho, G. Freddi, E. Constanzo, S. Martinelli, E. Tarone, J. Vez, C. Vidal, J. Iruela, C. del Moral); педагогів та лінгводидактів Скандинавських країн (L. Holmstrand, D. Coyle, I. Huttunen, V. Kukkonen, H. Holec); школи наукових досліджень з мовної педагогіки країн Бенелюксу (F. De Varennes, I.Oomen-Welke, T. Van Hattum, C. Van Parreren, H. Wagner).

Схарактеризовано традиційний для західної педагогіки принцип дослідження іншомовної освіти у цивілізаційному контексті, що дає змогу розглядати її розвиток у новому соціально-особистісному ракурсі, що передбачає вихід за межі предметно-дидактичного аспекту (Велика Британія, Німеччина, Франція, Австрія, Польща, Угорщина, Болгарія). В умовах масового вивчення іноземних мов у постсоціалістичних країнах Східної Європи виокремлено прагматичний аспект, який безпосередньо пов'язаний із іншою культурою та її представниками, що означає трактування іншомовної освіти як засобу міжмовного й міжкультурного спілкування. Крім того, наголошено на важливості у згаданих обставинах конструювання процесу навчання іноземних мов у шкільній освіті як пізнання учнями іншої культури, створення атмосфери багатомовності, взаєморозуміння і взаємодії представників різних культур в умовах полікультурного спілкування.

Обґрунтовано в межах методичного аспекту сучасної іншомовної освіти вплив теорії „мовної педагогіки” (В. Кохонен (V. Kohonen), „мовного портфоліо” (F. Genese, J. Trim), комунікативного методу навчання іноземних мов (С. Ніколаєва, Ю. Пассов), сугестопедичного методу (Г. Лозанов), технологій інтенсивного навчання іноземних мов (Г. Китайгородська) на формування змісту сучасної шкільної іншомовної освіти в країнах-членах Ради Європи. На основі аналізу теоретико-методичних підходів до шкільної іншомовної освіти у роботі встановлено сутність сучасної концепції шкільної іншомовної освіти, яку можна визначити як міжкультурно-комунікативну теорію навчання іноземних мов, спрямовану на інтегроване вивчення мови і культури, формування мовної свідомості в умовах міжкультурного спілкування.

Уточнено змістове наповнення поняття „шкільна іншомовна освіта”, яке вчені трактують як цілісне й системне соціокультурно-педагогічне утворення, що включає практику навчання іноземних мов (організований процес оволодіння мовами на різних етапах загальноосвітньої школи), теорію навчання (дидактичні та психо-лінгвістичні засади навчання іноземних мов у системі шкільної освіти) і методи, форми, засоби організації шкільної іншомовної освіти.

2. Іноземна мова, яка за своєю природою є однією із найбільш інтегрованих навчальних дисциплін, мотивує діалог культур, сутність якого полягає в тому, що жодна мова не може існувати за межами культури народу, і жодна культура не може існувати без власної природної оригінальної мови. В цьому аспекті окреслено важливість використання міжкультурного і кроскультурного підходів; а також реалізації теорії полікультурного виховання, яке базується на принципах білінгвізму і мультилінгвізму.

Доведено, що вагомим напрямом розвитку шкільної іншомовної освіти є розроблення основних компонентів змісту навчання іноземних мов - лінгвістичного, психологічного, соціокультурного, які становлять єдине ціле у створенні ефективної системи іншомовної освіти. Розширення предметної галузі „іноземна мова” до рівня „іншомовна освіта” і заміна об'єкта науково-дидактичного вивчення мови на категорію „лінгвокультура” спричинене, передусім, зміною цілей навчання іноземних мов та орієнтацією на кінцевий результат - формування міжкультурної компетенції особистості. Встановлено, що визначальне завдання шкільної іншомовної освіти - це формування „вторинної мовної особистості” у процесі навчання нерідної мови, яку визначено як особливу грань психологічного розвитку індивіда. З огляду на зазначене постає як справедливе твердження, що на рівні підсвідомості система знань рідної культури і мови сприяє швидкому оволодінню іноземною мовою.

Виявлено, що в сучасній мультилінгвальній і мультикультурній Європі достатньо відчутний вплив соціокультурного компонента шкільної іншомовної освіти, який базується на досягненнях соціолінгвістики, представниками якої виступають М. Бірам (M. Byram), П. Доуе (P. Doэe), Д. Кост (D. Coste), С. Крашен (S. Krashen), Р. Мартинова, Ю. Пассов, О. Першукова, Л. Тернова, К. Фокіна.

3. Визначено, що розвиток сучасної шкільної іншомовної освіти зумовлений специфікою діяльності інституцій Ради Європи в руслі формування мовної політики, сутність якої полягає в реалізації принципу „рідна мова плюс дві іноземні”. Вивчення з раннього шкільного віку щонайменше двох іноземних мов сприяє формуванню в учнів багатомовності.

З'ясовано, що з часу створення Ради Європи та Європейського Союзу мовну проблематику та мовну освіту було визнано окремим напрямом діяльності цих об'єднань, особливо після організації Відділу мовної освіти (Language Policy Division). Підґрунтям міжнаціонального спілкування обрано концепцію мультилінгвізму, спрямовану на збереження мовної різноманітності та сприяння громадян європейських країн оволодінню мовами.

Шляхом аналізу документів освітніх та мовних інституцій Ради Європи виокремлено найважливіші заходи щодо організації шкільної іншомовної освіти в країнах-членах Ради Європи:

- забезпечення населенню доступу до ефективних засобів оволодіння мовами інших країн, а також вміння користуватися цими мовами;

- сприяння, стимулювання і підтримка зусиль учителів та учнів щодо реалізації у практиці навчання принципів викладання сучасних мов, побудованих на потребах, мотивах, характеристиках і здібностях учнів та впровадженні відповідних форм і методів оцінювання рівня іншомовної компетенції учнів;

- сприяння дослідженню мовних проектів і програм, які б найповніше відповідали формуванню комунікативних умінь і навичок школярів.

Констатовано, що найважливішим інструментом формування мовної політики Ради Європи є положення Європейської хартії регіональних мов або мов меншин, (Страсбург, 1992), в якій основними принципами формування політики в галузі іншомовної освіти визначено такі:

- організацію ефективних форм і засобів викладання та вивчення регіональних мов на всіх освітніх рівнях;

- забезпечення особам, які не володіють регіональною мовою і які проживають у місцевості, де нею послуговуються, можливостей вивчати цю мову за власним бажанням;

- сприяння виконанню наукових досліджень в галузі регіональних мов і мов меншин в коледжах та університетах;

4. Загальноєвропейські рекомендації з мовної освіти визнано педагогами-дослідниками та вчителями-практиками найбільш вагомим документом сфери побудови стандартів навчання іноземних мов у національних освітніх системах країн-членів Ради Європи. Встановлено, що реалізація положень цього документа передбачає два основних завдання: стимулювання різних категорій освітян-практиків в галузі сучасних мов та школярів до підвищення мотивації вивчення іноземних мов та полегшення процесу іншомовного спілкування учнів загальноосвітніх шкіл. На основі довготривалого дослідження вчені-теоретики та вчителі-практики дійшли згоди щодо кількості та природи рівнів володіння іноземною мовою, прийнятих для організації вивчення певної мови та публічного визнання й оцінювання мовних досягнень осіб, які її вивчають.

У дисертації визначено, що у Загальноєвропейських рекомендаціях з мовної освіти забезпечено спільне підґрунтя для розроблення навчальних планів з мовної підготовки учнів, типових програм, іспитів, підручників для навчання іноземних мов на рівні шкільної освіти у європейському освітньому просторі; регламентовано подолання бар'єрів між фахівцями галузі викладання сучасних мов, які відносяться до різних освітніх систем; запропоновано цінні рекомендації адміністраторам освіти, укладачам навчальних програм та учителям іноземних мов. Загальноєвропейські рекомендації з мовної освіти посилюють прозорість шкільних курсів з іноземних мов, планів та кваліфікацій і сприяють міжнародній співпраці у галузі шкільного викладання іноземних мов, а визначення об'єктивних критеріїв опису рівнів володіння мовою полегшує взаємне визнання кваліфікацій, прийнятих у різних навчальних закладах усіх країн-членів Ради Європи, і допомагає європейському обміну вчителів та учнів середньої і старшої школи.

Унаслідок порівняльного аналізу впровадження положень Загальноєвропейських рекомендацій з мовної освіти в шкільну іншомовну освіту країн-членів Ради Європи з'ясовано, що оперування положеннями означеного документа не має обмежувального впливу на діяльність педагогів різних країн щодо реалізації національного аспекту системи навчання іноземної мови; тобто, попри наявність національних особливостей організації системи шкільної іншомовної освіти, на сьогодні в усіх країнах-членах Ради Європи використовують Рекомендації з мовної освіти в якості підґрунтя складання навчальних планів, типових програм, підручників з іноземних мов і тестів на оцінювання рівня володіння сучасними мовами випускників.

Установлено, що у 2007 році на основі Загальноєвропейських рекомендацій Єврокомісією було розроблено тест на знання іноземних мов, перший рівень впровадження якого розпочато у 2009 році. Застосування тесту дає змогу визначити рівень знань учнів-випускників, їхніх умінь і навичок спілкування, читання, аудіювання і письма з найпоширеніших у Європейському Союзі мов: англійської, французької, німецької, іспанської та італійської.

Окреслено вплив на формування шкільної іншомовної освіти інших вагомих законодавчих документів Ради Європи та Європейського Союзу, зокрема таких: „Сприяння вивченню іноземних мов та лінгвістичній різноманітності на 2004-2006 роки”, „Освіта та тренінги 2010”, „Особливі освітні проблеми Європи - викладання та вивчення іноземних мов”, „Нова структура стратегії багатомовності”.

5. Важливість ранньої іншомовної освіти підтверджено тим, що у 90-х роках ХХ століття їй було надано статус обов'язкової в усіх країнах ЄС, а на початку ХХІ століття - й у більшості країн-членів Ради Європи, зокрема в постсоціалістичних країнах. Значущість цієї галузі іншомовної освіти посилена тим, що упродовж останніх двадцяти років Радою Європи було зініційовано проведення 10 міжнародних семінарів, присвячених розвитку ранньої іншомовної освіти, а у 2008 році на теренах Європейського Союзу створено організацію „Раннє вивчення мов у Європі” (ELLIE: Early Language Learning in Europe), сферою діяльності якої є впровадження вивчення другої мови у початкових класах, а також розроблення навчальних планів початкової іншомовної освіти в семи країнах (Греція, Данія, Німеччина, Польща, Угорщина, Франція та Швеція), в яких започатковано цей проект. Доведено, що практика ранньої іншомовної освіти безпосередньо пов'язана з теоретичними дослідженнями відомих лінгводидактів: В. Карташової (Росія), В. Плахотника (Україна), P. Doэe, A. Kubanek-German (Німеччина), L. Holmstrand (Швеція), H. Komorowska (Польща).

Шляхом порівняльного аналізу сучасних західноєвропейських теорій іншомовної освіти виявлено три основні підходи до вивчення іноземних мов у молодшому шкільному віці: 1) традиційне вивчення іноземної мови як навчальної дисципліни (Франція, Швеція, Швейцарія); 2) концепція „Перша зустріч або занурення в іноземну мову” (Німеччина, Австрія); 3) концепція „відчуття мови” (Language awareness) (Англія, Шотландія, Бельгія, Данія). Сформульованість останніх дає підстави стверджувати про системний характер реформування цієї галузі шкільної іншомовної освіти в рамках інтеграційних стратегій у країнах-членах Ради Європи.

З'ясовано, що у сучасній Європі оволодіння іноземними мовами відіграє важливу роль у виборі майбутнього фаху старшокласниками, а відтак, найважливішими завданнями іншомовної освіти на цьому етапі шкільного навчання є: забезпечення подальшого вивчення не менше двох іноземних мов; використання інтерактивних мовних технологій; розширення діапазону вивчення сучасних мов (східні мови, романські мови, класичні мови) і сприяння подальшому вивченню регіональних мов та культур національних меншин.

Запропоновано так званий „географічний підхід” до групування країн за спільними ознаками організації вивчення іноземних мов у середній і старшій школі, в межах якого схарактеризовано кілька груп країн, що відзначаються спільними особливостями мовної політики та організації іншомовної освіти: 1) німецькомовні країни і країни Бенелюксу; 2) європейські англомовні країни (Велика Британія, Ірландія); 3) Скандинавські країни; 4) Середземноморські країни; 5) країни Центральної та Середньої Європи; 6) країни Східної Європи.

Виділено основні напрями формування сучасної іншомовної освіти середньої і старшої школи: зміна статусу іноземної мови у програмах середньої школи, тобто перенесення її зі спектра факультативних до переліку обов'язкових навчальних дисциплін; якісні зміни методології іноземної мови як засобу інтегрованого вивчення інших предметів шкільної програми (Language of Learning); створення значної кількості проектів Ради Європи для середнього і старшого шкільного віку; удосконалення фахової підготовки вчителів іноземних мов для середньої і старшої школи; застосування новітніх комп'ютерних комунікаційних технологій для удосконалення процесу навчання іноземних мов (елементи дистанційного навчання); збільшення кількості годин на вивчення іноземних мов у старших класах.

Відзначено, що кардинальні зміни організації шкільної іншомовної освіти у 90-х роках XX століття на теренах Європи зумовлені реформами соціально-політичної та освітньої сфери і пов'язані з розпадом Радянського Союзу та соціалістичного табору. Курс об'єднаної Європи на гуманізацію і демократизацію суспільства підтримали постсоціалістичні країни, частина яких стала членами нового об'єднання - Європейського Союзу. На сьогодні знання іноземних мов розглядається не тільки як умова загальної освіченості людини, але й як засіб доступу до іншомовних джерел наукової, соціально-культурної інформації, міжкультурного і міжнародного спілкування.

6. Виявлено глобальні тенденції розвитку сучасної шкільної іншомовної освіти в країнах-членах Ради Європи, сутність яких полягає в тому, що:

- раннє вивчення іноземних мов - один із пріоритетних напрямів освітньої політики в усіх без винятку країнах-членах Ради Європи, хоча серед педагогів Західної і Східної Європи немає єдиної думки щодо конкретно визначеного віку, найефективнішого для початку вивчення іноземних мов;

- ефективність організації вивчення іноземних мов у школах країн-членів Ради Європи пояснюється тим, що у цих країнах послуговуються на національних освітніх рівнях вказівками Загальноєвропейських рекомендацій, які забезпечують загальну термінологічну базу іншомовної освіти, реалізацію цілей, змісту навчання, використання методів, організацію програм навчання, системи оцінювання знань, умінь і навичок;

- однією із найважливіших умов забезпечення якісної шкільної іншомовної освіти є модернізація підготовки вчителя іноземних мов;

- застосування новітніх інформаційних та медіа-технологій, інтерактивне спілкування між учнями та вчителем відіграють важливу роль в сучасному навчальному процесі з іноземних мов;

- в окремих країнах застосовують інтеграцію іноземної мови у програму шкільного навчання, впровадження білінгвальних програм у багатомовних країнах Європи (Бельгія, Франція, Швейцарія);

- в інших державах практикують ефективніше використання комунікативних методів навчання іноземних мов, що передбачає акцентування на міжкультурному навчанні та вихованні (Данія, Німеччина, Нідерланди);

- у певних країнах спостережено посилення в організації вивчення іноземних мов такого аспекту, як мовленнєві стратегії (Норвегія, Ірландія, Бельгія);

- у мультилінгвальних країнах реалізовують диференційоване вивчення першої і другої та наступних іноземних мов (Люксембург, Швейцарія, Бельгія);

- простежено успішне оперування нетрадиційними методами навчання школярів різних національних груп та різного рівня мовної підготовки і вміння спілкуватися між собою;

- ефективна мовна освіта безпосередньо детермінована ефективною політикою на національному, регіональному та місцевому рівнях в більшості країн, які керуються Європейською хартією національних, регіональних мов та мов меншин.

Відзначено, що особливістю формування систем шкільної іншомовної освіти на сучасному етапі вважають створення таких національних шкільних програм з іноземних мов, які б сприяли вільному розвитку національних культур, традицій, регіональних мов та мов національних меншин. Такі програми навчання вибудовують на принципах білінгвізму та мультилінгвізму з урахуванням соціокультурного аспекту навчання іноземних мов.

7. Виокремлено спільну тенденцію модернізації шкільної іншомовної освіти в Україні, Росії та інших країнах Ради Європи, що не входять до складу ЄС, сутність якої полягає у формуванні нової парадигми освіти з іноземних мов. У такому аспекті особливо суттєвою визнано ідею діалогу культур, що належить D. Rodgers та яку продовжено у дослідженнях М. Баришнікова, Н. Гальскової, О. Джуринського. Встановлено, що іншою вагомою тенденцією реформування шкільної іншомовної освіти в Азербайджані, Албанії, Вірменії, Молдові, Росії, Туреччині, Україні, Хорватії та інших країнах Ради Європи, що не входять до ЄС, є нова форма організації ранньої іншомовної освіти, сутність якої полягає у зміні вікового періоду початку навчання іноземних мов і регламентації вивчення останніх з першого або другого класу. З'ясовано, що основною метою ранньої іншомовної освіти визнано не лише вироблення практичних навичок іншомовного спілкування, а й введення дітей у світ іншомовної культури.

У ході аналізу сформульовано загальну тенденцію реформування шкільної іншомовної освіти у постсоціалістичних країнах Східної Європи, яка полягає у використанні іноземної мови як засобу навчання в системі шкільної освіти (білінгвальне, іммерсійне навчання), у процесі якого предмети шкільної програми викладають як рідною, так і іноземною мовою з одночасним скороченням часу на традиційні курси мови. Обґрунтовано важливість розширення програм обміну школярів з різних країн та стажування викладачів у країнах, мову яких вони викладають, а також наголошено на необхідності подолання адміністративних бар`єрів у ході формування багатомовності у школах і вищих навчальних закладах.

8. Реформи в галузі шкільної іншомовної освіти в Україні - складова глобальних освітніх змін - безперервний процес, на який мають все більший вплив інституції Ради Європи та Європейського Союзу, що займаються регулюванням мовної політики та іншомовної освіти, з одного боку, а також теоретичні ідеї і практика побудови національних систем іншомовної освіти в різних країнах співтовариства, з іншого.

Під час дослідження виокремлено основні положення щодо адаптації європейського досвіду розвитку шкільної іншомовної освіти в Україні, що передбачають:

- реформування ранньої іншомовної освіти, яке охоплює введення обов'язкового вивчення іноземної мови з першого класу початкової школи, а також удосконалення змісту початкової іншомовної освіти;

- введення в практику навчання іноземних мов на рівні середньої і старшої школи новітніх інтерактивних методик викладання;

- удосконалення методичного забезпечення роботи вчителя іноземних мов шляхом розроблення нових підручників, посібників із використанням європейських методик навчання іноземних мов, а також адаптація аутентичних підручників до формування сучасної парадигми іншомовної освіти на принципах комунікативної спрямованості, особистісно-орієнтованого підходу, автономії учня в навчальному процесі та інтегрованого формування мовних і мовленнєвих умінь на основі оновлення сучасної концепції розвитку іншомовної освіти в Україні до 2015 року.

- розширення програм обміну школярами з країнами Європейського Союзу та іншими країнами-сусідами;

- розширення програм стажування вчителів у країнах, мову яких вони викладають;

- подолання адміністративних бар`єрів під час створення багатомовності в школах і вищих навчальних закладах освіти;

- застосування іноземної мови як засобу навчання (білінгвальне навчання, іммерсійне навчання).

Перспективними напрямами подальшого вивчення вважаємо з'ясування особливостей формування теорії і практики навчання іноземних мов у школах інших геополітичних об'єднань і регіонів та дослідження впливу реформаторських ідей цієї галузі на іншомовну освіту України та інших постсоціалістичних країн; порівняння змісту шкільної іншомовної освіти в країнах-членах Ради Європи та США і розвинених країн південно-азійського регіону; опрацювання новітніх методик в галузі іншомовної освіти, використовуваних у країнах Ради Європи, країнах Північної, Південної Америки та на азійському континенті; окреслення специфіки навчання іноземних мов школярів різних вікових груп, а також впливу соціально-економічних, політичних і культурологічних чинників на розвиток сучасної шкільної іншомовної освіти.

РЕЗУЛЬТАТИ ДИСЕРТАЦІЙНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ВИСВІТЛЕНО У ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ АВТОРА

Монографії:

1. Тадеєва М. І. Етнопедагогічні традиції виховання у Великій Британії : монографія / М. Б. Євтух, М. І. Тадеєва. - Рівне : Державне редакційно-видавниче підприємство, 1997. - 181 с.

2. Тадеєва М. І. Розвиток сучасної шкільної іншомовної освіти в країнах-членах Ради Європи : монографія / М. І. Тадеєва. - Тернопіль : Навчальна книга - Богдан, 2010. - 432 с.

Навчально-методичні видання:

3. Тадеєва М. І. Англійська мова : навчально-методичний посібник для учнів 8-11 класів / Г. Л. Алексевич, М. І. Тадеєва, О. П. Федоришин. - Рівне : РДПІ, 1996. - 39 с.

...