Теоретичні і методичні засади педагогічної підготовки магістрів в умовах ступеневої освіти

Размещено на http://www.allbest.ru/

Житомирський державний університет імені Івана Франка

УДК 378.013(076.5)

13.00.04 - теорія і методика професійної освіти

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора педагогічних наук

Теоретичні і методичні засади педагогічної підготовки магістрів в умовах ступеневої освіти

Вітвицька Світлана Сергіївна

Житомир - 2011

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Житомирському державному університеті імені Івана Франка, Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України.

Науковий консультант: доктор педагогічних наук, професор Дубасенюк Олександра Антонівна, Житомирський державний університет імені Івана Франка, професор кафедри педагогіки

Офіційні опоненти:

- доктор педагогічних наук, професор Кічук Надія Василівна, Ізмаїльський державний гуманітарний університет, завідувач кафедри загальної та соціальної педагогіки;

- доктор педагогічних наук, професор Онищук Людмила Анатоліївна, Інститут професійно-технічної освіти НАПН України, завідувач лабораторією управління;

- доктор педагогічних наук, доцент Берека Віктор Євгенович, Хмельницька гуманітарно-педагогічна академія, професор кафедри менеджменту освіти.

Захист відбудеться 27 квітня об 11.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 14.053.01 в Житомирському державному університеті імені Івана Франка за адресою: 10008, м. Житомир, вул. Велика Бердичівська, 40, 2-й поверх, конференц-зал.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Житомирського державного університету імені Івана Франка (10008, м. Житомир, вул. Велика Бердичівська, 40).

Автореферат розісланий 26 березня 2011 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради С.Л. Яценко

Анотації

Вітвицька С.С. Теоретичні і методичні засади педагогічної підготовки магістрів в умовах ступеневої освіти. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора педагогічних наук за спеціальністю 13.00.04 - теорія і методика професійної освіти. - Житомирський державний університет імені Івана Франка, Житомир, 2011.

У дисертації здійснено фундаментальне дослідження проблеми педагогічної підготовки магістрів в умовах ступеневої освіти в історії, педагогічній теорії та практиці вищої школи в Україні та за кордоном.

Автором обґрунтовано теоретичні і методичні засади педагогічної підготовки магістрів як динамічної системи та складової неперервної педагогічної освіти; запропоновано й науково розроблено професіограму магістра освіти, концепцію та модульно-контекстну технологію педагогічної підготовки магістрів освіти в класичних і педагогічних університетах на принципах евристичної педагогіки. Засобами реалізації концепції та технології стали навчальна програма, підручник"Основи педагогіки вищої школи" за модульно-рейтинговою системою навчання для студентів магістратури.

Ключові слова: ступенева педагогічна освіта, педагогічна підготовка магістрів освіти, професіограма магістра освіти, модель підготовки магістрів освіти, модульно-контекстна технологія, готовність магістра освіти до педагогічної діяльності.

Витвицкая С.С. Теоретические и методические основы педагогической подготовки магистров в условиях многоуровневого образования.

Диссертация на соискание ученой степени доктора педагогических наук по специальности 13.00.04 - теория и методика профессионального образования. - Житомирский государственный университет имени Ивана Франко. - Житомир, 2011.

В диссертации представлены результаты теоретического и экспериментального исследования теоретических и методических основ педагогической подготовки магистров в условиях многоуровневого образования. Исследовано состояние проблемы и обоснована необходимость её разработки.

Проведен сравнительный анализ педагогической подготовки магистров западноевропейских стран и Украины, выделены общие и отличительные аспекты в структуре подготовки, в её целях, содержании, формах и методах. На основе исследования исторической и педагогической литературы определены этапы развития магистратуры в Украине. Определена специфика подготовки бакалавров, специалистов, магистров в классических и педагогических университетах.

Предложена авторская концепция педагогической подготовки магистров образования. Основными концептуальными идеями являются создание условий для: развития индивидуальности магистранта с целью формирования способности к инновационной деятельности, саморазвития, самореализации, самоутверждения; организации учебного процесса, максимально приближенного к исследовательской деятельности; создания собственного продукта познавательной деятельности.

Педагогическая подготовка магистров рассматривается как многофункциональный, открытый, целостный, специфический цикл педагогического образования, который имеет свои функции, цель, содержания, формы и методы, функционирует путем реализации сложных организационных и содержательно-образовательных процессов, является этапом в системе непрерывного образования. Подтверждено, что специфической особенностью учебного процесса в магистратуре является максимальная интеграция учебно-познавательной деятельности с научно-исследовательской работой, включение магистрантов в творческую поисковую деятельность.

Разработана и научно обоснована профессиограмма магистра образования, которая включает целевой аспект - формирование профессионально-педагогической направленности, базовый - развитые педагогические способности; деятельностно-практический - овладение ЗУН, компетенциями, компетентностями. На основе теоретического и экспериментального исследования разработана модель педагогической подготовки магистра в условиях многоуровневого педагогического образования, результатом которой является готовность к педагогической деятельности - сложное многокомпонентное образование, которое имеет динамическую структуру и предполагает сформированную профессионально-педагогическую направленность, развитые педагогические способности, систему научных знаний, умений и навыков, компетенций и компетентностей, обладание которыми дает возможность выпускнику магистратуры осуществлять продуктивную педагогическую деятельность.

Предложена модульно-контекстная технология её реализации, инновационное научно-методическое обеспечение, которое включает учебную программу, методическое пособие "Основы педагогики высшей школы", учебник и практикум по педагогике высшей школы для студентов на основе модульно-рейтинговой системы обучения. Модуль состоит из трёх подструктур - содержательной, практической и рефлексивной. В каждом из них представлены трёхуровневые развивающие задания для самостоятельной работы, которые позволяют студентам магистратуры сознательно и глубоко освоить педагогические теории и концепции, технологии, обеспечивают содержательно-логическую целостность и завершенность педагогической подготовки.

Ключевые слова: педагогическая подготовка магистров образования, профессиограмма магистра образования, модель подготовки магистров образования, контекстно-модульная технология, готовность магистра образования к педагогической деятельности.

Vitvytska S.S. Theoretical and methodical basis of the magisters' pedagogical training in the conditions of degree education. - Manuscript.

The dissertation for the receiving the degree of the Doctor of Pedagogical sciences. Specialty 13.00.04 - theory and methods of professional education. - Zhytomyr State Ivan Franko University, Zhytomyr, 2011.

The dissertation contains fundamental research of the problem of magisters' pedagogical training in the conditions of degree education in history, pedagogical theory and practice of high education in Ukraine and abroad.

The methodical and theoretical principles of the magisters' pedagogical training as the dynamic system and composite part of Life Long Learning education are substantiated; the magisters of education professional model, conception and context - module technology of the magisters' educational pedagogical training in the classical and pedagogical universities are offered on the principles of heuristic pedagogy.

The methods of the conception and technology realization became the educational - methodical complex which consists of the author's educational programme, the textbook "The principles of pedagogic in the high school" according to the module system of education for the magistrate students training.

Key words: magisters' pedagogical training, magisters of education professional model, the model of magisters' training, the context - module technology, magisters' readiness for pedagogical activities.

Загальна характеристика роботи

Актуальність і доцільність дослідження. Початок другого тисячоліття характеризується глобалізацією суспільного розвитку, зближенням націй, народів, держав, освітніх систем; переходом людства від індустріальних до науково-інформаційних технологій, які значною мірою базуються на інтелектуальній власності, знаннях і визначаються рівнем наукового потенціалу країни.

Розвиток України відбувається в загальному контексті європейської інтеграції з орієнтацією на фундаментальні цінності загальносвітової культури. Реформою вищої освіти передбачається перехід до динамічної ступеневої підготовки фахівців, запровадження сучасних підходів до інтеграції вищої освіти і науки в процесі підготовки магістрів, оволодіння ними інноваційними технологіями.

Досягнення цієї мети потребує модернізації теоретико-методологічних засад вищої освіти, її структурно-організаційної перебудови. Вища педагогічна освіта виконує особливу, ключову функцію у формуванні особистості, її інтелектуального та духовного потенціалу.

Концептуальні положення щодо змісту, форм й організації педагогічної освіти ґрунтуються на засадах Конституції України, Законів України"Про освіту" (1996 р.) "Про загальну середню освіту" (1999 р.) "Про вищу освіту" (2002 р.) "Національної доктрини розвитку освіти України у ХХІ столітті" (2001 р.), а також на вимогах документів ЮНЕСКО, Міжнародної організації співробітництва й розвитку освіти, Міжнародної організації педагогів (Рекомендація про статус учителів (1966 р.), Доповідь міжнародної Комісії з освіти ЮНЕСКО для ХХІ століття (1998 р.), Стандарти компетентностей для вчителів (2008 р.), які наголошують на необхідності фундаменталізації професійної підготовки педагога, її неперервності, гуманістичної спрямованості, демократизації, всебічності та варіативності.

Інтегрування української педагогічної освіти в загальноєвропейський та світовий освітній простір вимагає усвідомлення засад і принципів сучасної професійно-педагогічної підготовки вчителів та викладачів вищих навчальних закладів. Перехід педагогічної школи до ступеневої системи передбачає оновлення змісту базової педагогічної освіти спеціалістів і бакалаврів, а також розробки змісту, форм і методів педагогічної підготовки магістрів як фахівців найвищого кваліфікаційного рівня, котрі згодом поновлять склад науковців різних галузей науки та викладацький корпус ВНЗ, спеціалізованих середніх навчальних закладів із поглибленим вивченням окремих предметів, гімназій, ліцеїв, коледжів.

Закон України"Про вищу освіту" визначає магістра як освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особистості, яка на основі освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра або спеціаліста здобула повну вищу освіту, спеціальні вміння та знання, достатні для виконання завдань та обов'язків інноваційного характеру. У цьому документі вивчення педагогічних дисциплін окреслено як важливу умову формування педагогічної культури викладача вищого навчального закладу будь-якого профілю. Означене актуалізує досліджувану проблему і дає підстави для окреслення мети, змісту, обсягу та завдань педагогічної підготовки магістрів.

Актуальність дослідження проблеми визначається також сукупністю чинників, що зумовлюють необхідність підвищення рівня професіоналізму фахівців освіти. По-перше, здійснене вивчення стану педагогічної освіти дало змогу виявити суперечності між: сучасними вимогами інформаційно-технологічного суспільства і непідготовленістю педагогів до професійної діяльності в нових умовах; суспільною потребою у висококваліфікованих викладачах закладів вищої освіти і традиційним підходом до їх підготовки; рівнем розвитку світової педагогічної науки, культури, соціальної сфери, виробництва й застарілим змістом, методами і формами підготовки майбутніх педагогів; невпинно зростаючим обсягом науково-практичної інформації в педагогічній сфері й можливостями її засвоєння; масовістю підготовки фахівців-педагогів й індивідуально-творчим характером їх професійної діяльності; наявним рівнем повної педагогічної освіти й новими постійно зростаючими вимогами до педагогічної діяльності. У цьому контексті педагогічна освіта магістрів стає необхідним чинником підвищення рівня професіоналізму педагогів. На етапі стрімких суспільно-трансформаційних процесів ця галузь неперервної освіти набуває загальнонаціонального значення.

По-друге, саме така постановка проблеми викликана необхідністю розв'язання соціально-педагогічних суперечностей між: потребами педагогічної науки в об'єктивному осмисленні історичного досвіду становлення й розвитку магістратури і досягнутим рівнем дослідженості проблеми та необхідністю прогнозування тенденцій розвитку національної системи ступеневої педагогічної освіти; соціальними запитами на якісну професійно-педагогічну підготовку магістрів і реальною педагогічною практикою. Підвищення професіоналізму викладацького корпусу ВНЗ спричинене також новими підходами до освіти, згідно з якими в центрі педагогічного процесу постає особистість як найвища цінність суспільства.

По-третє, здійснення такого дослідження зумовлене необхідністю розвитку педагогічної науки, аналізу негативних тенденцій у повній педагогічній освіті та виявленні їх причин, що передбачає розкриття багатогранного і складного процесу осмислення конкретних тенденцій розвитку педагогічної освіти та визначення на цій основі шляхів її вдосконалення. Реалізація завдань поліпшення професійної підготовки магістрів значною мірою залежить від рівня наукового пізнання шляхів та засобів реформування повної педагогічної освіти, що неможливо без аналізу її сучасного стану.

По-четверте, актуальним є обґрунтування: методологічних підходів до вирішення об'єктивно існуючих суперечностей у ступеневій педагогічній освіті; критичного аналізу надбань світової педагогічної науки і практики щодо ступеневої освіти з метою використання досвіду зарубіжних країн; потреби вдосконалення методик адаптивного навчання, визначення його особливостей на різних освітніх ступенях (бакалавр, спеціаліст, магістр).

По-п'яте, визначені завдання реформування вищої педагогічної освіти України, серед яких - перехід до двоциклового навчання, передбачають вдосконалення навчальних технологій з метою реалізації принципів науковості й природовідповідності, індивідуалізації та диференціації, проблемності і модульності й актуалізують вимоги щодо розробки об'єктивних критеріїв готовності випускників магістратури до педагогічної діяльності.

Вивчення й осмислення історичного досвіду розвитку педагогічної освіти та результати аналізу сучасної психолого-педагогічної літератури свідчать про наявність позитивних зрушень у підготовці вчителів і викладачів ВНЗ. Дослідженню загальних підходів до педагогічної діяльності присвячені наукові праці О.А. Абдулліної, Ф.Н. Гоноболіна, С.В. Кондратьєвої, В.О. Крутецького, Н.В. Кузьміної, Ю.Н. Кулюткіна, І.Я. Лернера, А.К. Маркіної, Л.М. Мітіної, В.О. Сластьоніна, О.І. Щербакова, в яких розкриваються суттєві особливості педагогічної діяльності та особистості викладача, що зумовлює пошук нових перспективних підходів до підготовки майбутнього викладача в системі вищої освіти. В останні роки активно розробляється концепція університетської педагогічної освіти (А.М. Алексюк, О.В. Глузман, Л.Г. Коваль, Л.С. Нечепоренко, В.В. Сагарда), досліджується методологія та історія педагогічної освіти в Україні та за кордоном (К.В. Корсак, Т.С. Кошманова, Н.М. Лавриченко, М.П. Лещенко, В.І. Луговий, В.К. Майборода), здійснюється пошук шляхів підвищення результативності підготовки студентів магістратури (В.І. Бондар, О.Г. Мороз, З.І. Слєпкань). Захищені кандидатські (О.В. Бойко, Л.І. Воротняк, Р.А. Гейзерська, В.В. Павлова, І.П. Чистовська, С.С. Чорна) та докторські (В.Є. Берека, О.І. Гура) дисертації з цієї проблематики. Але залишаються невирішеними питання щодо виявлення:

- співвідношення мети, змісту, форм, результатів педагогічної підготовки випускників класичних і педагогічних університетів освітньо-кваліфікаційного рівня (бакалавр, спеціаліст, магістр);

- моделі, технології, змісту, форм, методів педагогічної підготовки студентів магістратури;

- спадкоємності та наступності у підготовці педагогів різних освітньо-кваліфікаційних рівнів.

Аналіз наукової і практичної діяльності університетів свідчить, що підготовка магістрів досліджена недостатньо. Нині фактично не існує цілісної концепції педагогічної підготовки магістрів, а практичний стан розвитку цієї галузі не задовольняє державні й особистісні потреби. В Україні магістратура знаходиться на етапі становлення. Зокрема, поза увагою дослідників залишилася підготовка магістрів в умовах ступеневої педагогічної як складової неперервної педагогічної освіти. Враховуючи недостатню теоретичну й методичну розробленість проблеми підготовки магістрів в умовах ступеневої педагогічної освіти, а також соціальну значущість і необхідність якісної підготовки майбутніх фахівців, темою дисертаційного дослідження обрано:"Теоретичні і методичні засади педагогічної підготовки магістрів в умовах ступеневої освіти".

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана в межах комплексної науково-дослідної теми кафедри педагогіки Житомирського державного університету імені Івана Франка"Професійна підготовка майбутніх фахівців в умовах ступеневої освіти" (державний реєстраційний номер 0110U02274). Тему дисертації затверджено вченою радою Житомирського державного університету імені Івана Франка (протокол № 9 від 26.03. 2004 р.) і узгоджено в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології АПН України (протокол № 7 від 21.09. 2004 р.).

Мета дослідження - розробити концептуальні засади розвитку педагогічної підготовки магістрів в Україні на основі ретроспективного аналізу процесу становлення ступеневої педагогічної освіти, виявити основні тенденції й особливості розвитку змісту та форм педагогічної підготовки магістрів, визначити її теоретичні та методичні засади, обґрунтувати перспективні напрями, основні шляхи вдосконалення цього циклу освіти педагогів як особливого системно-цілісного феномена й органічної складової ступеневої педагогічної освіти.

Відповідно до мети визначено такі завдання дослідження:

Проаналізувати стан розробки проблеми дослідження в педагогічній теорії і практичній діяльності педагогічних і класичних університетів.

Визначити сутність та обґрунтувати психолого-педагогічні і методичні характеристики педагогічної освіти магістрів.

Теоретично обґрунтувати концепцію, зміст, форми та методи педагогічної підготовки магістрів освіти.

Розробити професіограму магістра освіти на засадах особистісно орієнтованого проектування.

Спроектувати модель педагогічної підготовки магістрів й експериментально перевірити критеріально-діагностичний апарат її ефективності.

Обґрунтувати та експериментально перевірити технологію педагогічної підготовки магістрів.

Створити навчально-методичний комплекс з педагогіки вищої школи для студентів магістратури.

Об'єкт дослідження - ступенева вища педагогічна освіта в Україні.

Предмет дослідження - теоретичні і методичні засади педагогічної підготовки магістрів освіти в Україні.

Концепція дослідження. Педагогічна освіта магістрів розглядається як багатофункціональний, відкритий, самостійний, своєрідний цикл педагогічної освіти, яка має свої функції, мету, зміст, форми та методи, функціонує шляхом реалізації складних організаційних та змістово-процесуальних зв'язків.

Педагогічна підготовка магістрів виступає в органічній єдності загального, особливого й одиничного. Як загальне, вона відображає закономірності здобуття вищої освіти і є складовою означеної системи; як особливе - має свою специфіку, зумовлену особливостями майбутньої професійної інноваційної діяльності, необхідністю поєднання фахової, педагогічної та науково-дослідної діяльності; як одиничне - відображає залежність педагогічної підготовки від індивідуальних особливостей магістрів, рівня їх знань, інтересів, схильностей.

Провідна ідея дослідження ґрунтується на положеннях про особистісний характер розвитку індивідуальності педагога, здатного до інноваційної діяльності. Визначальна роль у професійному становленні належить самому педагогу. Доведено, що професійно-педагогічний компонент педагогічної освіти має бути спрямованим на розкриття індивідуальних особливостей магістра з метою забезпечення його професійного саморозвитку. Багатоваріантність педагогічної освіти магістрів, свобода вибору змісту, форм є важливою умовою її гуманізації.

Концепція дослідження ґрунтується на системному підході до цілісної структури педагогічної освіти, кожна з підсистем якої, своєю чергою, є системою й об'єктом теоретичного дослідження. Демократичні та гуманістичні процеси в Україні сприяють детермінації педагогічних методів і стилю, що пов'язані з особистісно орієнтованою, творчо-інноваційною діяльністю майбутніх фахівців певного кваліфікаційного рівня (бакалавра, спеціаліста, магістра).

За цих умов особливого значення набуває створення якісно нової системи організації фахової і професійної підготовки студентів магістратури, яка має озброїти майбутніх фахівців уміннями інтегрувати спеціальні, психолого-педагогічні, методичні й дидактичні знання у різноманітних ситуаціях професійної діяльності та застосовувати наявний досвід для саморозвитку та самовдосконалення. Це потребує принципово нового змісту, методів і форм педагогічної підготовки з метою формування особистості педагога-професіонала, здатного самостійно і творчо мислити. Безумовно, модель підготовки магістра повинна суттєво відрізнятися від традиційного навчання бакалавра і спеціаліста, що має на меті підготовку вчителя середньої школи. На нашу думку, в її основу мають бути покладені індивідуальний підхід і дослідницько-орієнтована парадигма.

Головним атрибутом індивідуальної парадигми є свобода творення, яка виявляється у творенні себе як педагога, власної духовності й культури. Це передбачає визначення співвідношення індивідуального підходу до формування особистості магістра із загальними вимогами у системі освіти, узгодження програм, рекомендованих Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України, з вільним вибором змісту освіти, організацією особистісно орієнтованого навчання. Метою такого типу навчання є вдосконалення змісту та методів, створення розвивального середовища для індивідуальної самореалізації студента магістратури, розвитку і саморозвитку його особистісних якостей.

Сутнісними ознаками особистісно орієнтованого навчання є: гуманне суб'єкт-суб'єктне співробітництво всіх учасників навчально-виховного процесу; діагностично-стимулюючий спосіб організації пізнавальної діяльності; проектування індивідуальних досягнень; урахування особливостей студентства як соціальної групи та діапазону особистісних потреб майбутнього фахівця у методиці викладання всіх дисциплін, зокрема"Педагогіки вищої школи"; різнобічність і різноманітність видів діяльності магістранта та системи оцінювання її результатів; особистісно орієнтований стиль спілкування, що передбачає діалог, взаємодію і доброзичливу вимогливість. Дослідницько-орієнтована парадигма характеризується: створенням середовища пошуку і творчості; реалізацією сучасних інноваційних інтерактивних, інформаційних технологій навчання у підготовці майбутніх фахівців найвищого освітньо-кваліфікаційного рівня"магістр"; формуванням пізнавальної самостійності (потреби і вміння самостійно мислити, здатність орієнтуватися в новій пізнавальній ситуації, бачити проблему і шляхи її розв'язання). Пізнавальна самостійність включає мотиваційний, змістовий і процесуальний компоненти.

Концепція дослідження ґрунтується на теоріях філософів: М.О. Бердяєва, В.С. Біблера, І.В. Блауберга, В.Г. Кременя; синергетиків: О.М. Князєвої, І.А. Пригожина, І. Стінгерс, М.О. Федорової, Г. Хакена; педагогів: А.М. Алексюка, С.У. Гончаренка, І.Д. Дичківської, Н.В. Кузьміної, В.О. Сухомлинського, К.Д. Ушинського; психологів: Б.Г. Ананьєва, Л.С. Виготського, Дж. Гілфорда, О.М. Леонтьєва, А. Маслоу, К.К. Платонова, К. Роджерса, С.Л. Рубінштейна.

Реалізація концептуальних ідей забезпечується: методологічними та теоретичними засадами; розробленою моделлю та технологією, які втілюються через систему організаційно цілісного процесу педагогічної підготовки магістрів в умовах ступеневої освіти в університеті.

Виходячи з цієї системи поглядів на проблему, сформульовано загальну гіпотезу дослідження, сутність якої полягає в тому, що функціонування педагогічної підготовки магістрів набуде ефективності за умов розробки її теоретико-методичних основ як відкритої, органічної складової системи неперервної професійної педагогічної освіти.

Загальну гіпотезу дослідження конкретизовано у часткових гіпотезах, які полягають в тому, що ефективність підготовки магістрів до педагогічної діяльності може забезпечити: створення професіограми магістра освіти, що сприятиме цілеспрямованій підготовці випускників магістратури до педагогічної діяльності; розробка науково-обґрунтованої моделі особистісно орієнтованої підготовки магістрів освіти; орієнтація цілей, змісту, технології педагогічної освіти магістрів на задоволення суспільних та індивідуальних освітніх потреб і стимулювання їх професійного зростання, прагнення до саморозвитку, самовдосконалення; розробка навчально-методичного забезпечення педагогічної підготовки інноваційного характеру й озброєння магістрантів інноваційними технологіями.

Методологічну основу дослідження на рівні філософського забезпечення становлять положення теорії пізнання (гносеології) про діалектичний взаємозв'язок та взаємозумовленість закономірностей і явищ соціальної й педагогічної дійсності, необхідність об'єктивного вивчення їх розвитку у взаємозв'язку з конкретно-історичними умовами на основі єдності логічного та історичного, загального та особливого; загальнофілософські ідеї гуманістичного розуміння людини як абсолютної цінності і самоцілі суспільного прогресу. Загальнонаукові методологічні засади забезпечують генетичний, системний, синергетичний, діяльнісний підходи, які визначили логіку і структуру дослідження, авторську позицію щодо форм і способів кожного з його елементів, а також надали можливість визначити перспективи розвитку об'єкта і предмета дослідження.

Вихідними положеннями розробки конкретно-наукової методології дослідження стали суб'єктний, особистісно орієнтований, професіографічний, компетентнісний, культурологічний, аксіологічний, акмеологічний підходи та принципи сутнісного аналізу й концептуальної єдності, що забезпечили проникнення в зовнішню та внутрішню структуру і специфіку організації навчального процесу в умовах ступеневої освіти, проектування професіограми і моделі педагогічної підготовки магістрів; розгляд педагогічних явищ і фактів ступеневої педагогічної освіти на основі аналізу умов їх ґенези; становлення магістратури і педагогічної освіти на основі спадкоємності і наступності, врахування набутого досвіду, традицій, наукових досягнень минулого і сучасних перспектив. Принцип полікультурності як закономірної спрямованості розвитку суспільства і кожної індивідуальності визначив розуміння особистості магістра освіти як суб'єкта історичного прогресу і процесу саморозвитку, неперервності педагогічної освіти, її становлення на основі синергетичного, плюралістичного уявлення про ідеальний образ навколишнього світу в контексті відкритості й самоорганізації.

З позицій цілісного та системного підходів до вивчення предмету дослідження розглянуто ступеневу педагогічну освіту як систему, що містить цілу низку підсистем; виокремлено елементи цієї системи і підсистем, визначено їх функції, зміст, форми і співвіднесено результати дослідження на кожному етапі з ходом всього процесу в цілому.

Рівень технологічної (методично-процедурної) методології дослідження становили: методи теоретичного аналізу й синтезу, систематизації, періодизації, класифікації, аналогії, моделювання; принципи модульності, проблемності, інтегративності.

Теоретичну основу дослідження складають праці українських та зарубіжних учених із проблем: філософії неперервної освіти (В.П. Андрущенко, Р. Дейв, І.А. Зязюн, Дж. Кідд, А.О. Лігоцький, В.С. Лутай, П.Ю. Саух); системного аналізу (В.Г. Афанасьєв, М.С. Каган, В.П. Кузьмін); формування особистості в різних педагогічних системах (А.С. Макаренко, В.О. Сухомлинський); освітніх систем та їх розвитку (Ю.К. Бабанський, В.П. Беспалько, Б.С. Гершунський); професійної підготовки вчителя (О.А. Дубасенюк, Н.Г. Ничкало, Л.А. Онищук, О.М. Пєхота, О.Я. Савченко, Н.А. Сейко, С.О. Сисоєва, Л.О. Хомич); вищої педагогічної освіти (Є.П. Бєлозерцев, В.І. Луговий, В.К. Майборода, В.О. Сластьонін, А.І. Щербаков); підготовки вчителя в зарубіжній школі (Н.В. Абашкіна, Б.Л. Вульфсон, З.О. Малькова, Л.П. Пуховська, А.А. Сбруєва, О.В. Сухомлинська); професійної адаптації й морально-правової відповідальності вчителя (Г.П. Васянович, М.В. Левківський, О.Г. Мороз, Є.М. Павлютенков); психологічної підготовки педагогів (Г.О. Балл, В.А. Семиченко, Т.С. Яценко); організації навчального процесу в педагогічних навчальних закладах (С.І. Архангельський, Т.І. Сущенко, В.Д. Шадріков, Е.Г. Юдін та ін.); підготовки до інноваційної педагогічної діяльності (І.М. Богданова, М.В. Кларін, Н.Р. Юсуфбекова); оптимізації навчання й розвитку особистості (Л.В. Занков, М.М. Поташник, Г.І. Щукіна); андрагогіки (А.О. Деркач, В.А. Козаков, Ю.М. Кулюткін); теорії індивідуальності, індивідуалізації та диференціації навчання (В.І. Загвязинський, Г.С. Костюк, І. Унт, К. Юнг); особистісно орієнтованого навчання (І.Д. Бех, Є.В. Бондаревська, С.І. Подмазін, В.В. Сєріков, І.С. Якиманська); теорії творчості та формування творчої особистості (О.Г. Асмолов, В.І. Андрєєв, Т.Г. Браже, О.Н. Лук, В.В. Рибалка); педагогічної творчості (Н.В. Кичук, М.М. Поташник, С.О. Сисоєва), специфіки підготовки обдарованої молоді до педагогічної діяльності (О.Є. Антонова, Ю.З. Гільбух, О.І. Кульчицька, В.О. Моляко).

Комплекс методів, використаних у процесі дослідження, представлено: загальнонауковими методами (аналіз, синтез, індукція, дедукція, абстрагування, порівняння, узагальнення), компаративний аналіз, що застосовані з метою вивчення наукових джерел, розробки методологічних і концептуальних засад дослідження, його понятійно-категоріального апарату; низкою конкретно-наукових методів, зокрема, за допомогою генетичного та історико-системного методу вивчено процес становлення й розвитку магістратури в Україні та за кордоном, в історичній ретроспекції виявлено становлення її системних якостей; методами моделювання та системного аналізу, які застосовано у процесі розробки концепції та моделі педагогічної підготовки магістрів в умовах ступеневої освіти; емпіричними (спостереження, анкетування, опитування, інтерв'ю, бесіда, аналіз продуктів діяльності), що використовувалися для діагностування рівнів досягнень магістрантів; методами статистичної обробки експериментальних даних з метою визначення готовності магістрів до науково-педагогічної діяльності; експериментальними - педагогічний експеримент (констатувальний та формувальний етапи), що використовувався з метою перевірки ефективності запропонованої моделі та технології навчання магістрів у ВНЗ; прогностичними (прогнозування, метод незалежних експертних оцінок) - з метою запровадження й апробації розроблених навчально-методичних матеріалів.

Дослідження здійснювалося в три етапи.

На першому етапі (1999-2001 рр.) - вивчено стан досліджуваної проблеми у філософській, історичній, психологічній, педагогічній науковій літературі; проаналізовано навчально-програмну документацію закладів вищої освіти; обґрунтовано об'єкт, предмет, гіпотезу, визначено завдання.

На другому етапі (2002-2006 рр.) - розроблено концепцію та модель педагогічної підготовки магістрів, виділено й обґрунтовано її структурні компоненти та уточнено критерії і показники готовності майбутніх магістрів до інноваційної педагогічної діяльності; створено модульно-контекстну технологію, підготовлено навчально-методичне забезпечення з метою реалізації концепції, моделі та технології; здійснено констатувальний етап експерименту.

На третьому (2007-2011 рр.) - проведено формувальний етап експерименту, узагальнено та оформлено результати дослідницької роботи; сформульовано висновки, визначено перспективи подальшого дослідження.

Експериментальна база дослідження. У дослідженні брали участь 1017 студентів магістратури, 36 викладачів ВНЗ. Його результати впроваджено у навчальний процес Житомирського державного університету імені Івана Франка (акт № 554 від 29.11. 2010 р.), Миколаївського державного університету імені В.О. Сухомлинського (довідка № 01/359 від 13.04. 2006 р.), Хмельницького гуманітарно-педагогічного інституту (довідка № 626 від 01.04. 2006 р.), Харківського національного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди (довідка № 8/12 від 21.04. 2005 р.), Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського (довідка № 10/14 від 08.04. 2005 р.), Міжнародного економіко-гуманітарного університету імені академіка Степана Дем'янчука (м. Рівне) (довідка № 04/558 від 29.05. 2010 р.), що підтвердило ефективність основних положень і висновків, одержаних автором на різних етапах наукового пошуку.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що вперше: комплексно й системно розглянуто наукову проблему, яка до цього часу не була предметом спеціального дослідження - педагогічну підготовку магістрів в умовах ступеневої вищої освіти України; з'ясовано головні передумови, які привели наприкінці ХХ - початку ХХІ століття до неперервної освіти, освіти впродовж життя, ступеневої педагогічної освіти; запропоновано й науково обґрунтовано концепцію педагогічної підготовки фахівців найвищого освітньо-кваліфікаційного рівня"магістр" з урахуванням сучасних суспільно-історичних, соціально-педагогічних змін в Україні і світовому освітньому просторі; обґрунтовано головні ознаки педагогічної підготовки магістрів як системи (набуття нею завершеного вигляду, виявлення специфічних закономірностей, сформованість у її складі мікросистем, що склали її структуру: навчально-освітня підготовка, підготовка до інноваційної діяльності, науково-дослідницька робота, система практик; наявність їх постійної взаємодії як системного динамічного утворення з умовами існування; інтегрованість з іншими галузями знань).

Узагальнено актуальний для розвитку сучасної системи педагогічної підготовки зарубіжний і вітчизняний досвід та здійснено компаративний аналіз педагогічної підготовки магістрів у Західній Європі, США та Україні; виокремлено етапи становлення магістратури в Україні; визначено й обґрунтовано теоретичні та методичні засади модернізації змісту педагогічної освіти, здійснено диференціацію професійно-педагогічного матеріалу; створено, науково окреслено й експериментально перевірено професіограму магістра освіти; теоретично обґрунтовано особистісно орієнтовану модель підготовки магістрів до педагогічної діяльності; розроблено експериментальну модульно-контекстну технологію на принципах евристичної педагогіки; визначено роль і функції педагогіки вищої школи у системі неперервної педагогічної освіти; створено навчально-методичний комплекс з педагогіки вищої школи; удосконалено зміст педагогічної освіти, принципи конструювання та критерії його відбору; теорію та методику викладання педагогіки вищої школи.

Подальшого розвитку в дослідженні набули: теоретико-методологічні засади професійно-педагогічної підготовки фахівців усіх освітньо-кваліфікаційних рівнів, принципи спадкоємності і наступності, формування педагогічної спрямованості студентів в умовах університету; систематизація педагогічних технологій, форм і методів навчання студентів ВНЗ; методичні засади ефективної підготовки майбутніх фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня"магістр освіти".

У процесі дослідження уточнено поняттєво-категоріальний апарат (ступенева педагогічна освіта, педагогічна підготовка, зміст педагогічної освіти, інноваційна діяльність, педагогічна творчість, професіограма магістра, готовність магістрів до педагогічної діяльності, компетенція, компетентність, педагогічна майстерність і професіоналізм педагога).

Теоретичне значення отриманих результатів полягає: в обґрунтованих на основі сучасних методологічних засад теоретичних положеннях щодо становлення і розвитку ступеневої педагогічної освіти та магістратури як її підсистеми, що має свою логіку, а також закономірності, зміст та організаційні форми; у розвитку теорії педагогічної освіти, зокрема приведення в систему наукових знань щодо цілей, функцій, структури підготовки магістрів; у виявленні основних умов і закономірностей педагогічної магістерської підготовки; у розробці технології підготовки магістрів до інноваційної педагогічної діяльності, змісту та методики викладання педагогіки вищої школи.

Практичне значення отриманих результатів. На основі отриманих результатів розроблено авторську навчальну програму з педагогіки вищої школи для освітньо-кваліфікаційного рівня "магістр", що базується на пріоритетних напрямах розвитку сучасної педагогіки; апробовані підручник з педагогіки вищої школи за модульно-рейтинговою системою навчання для студентів магістратури, методичний посібник"Основи педагогіки вищої школи", навчально-методичний посібник"Практикум з педагогіки вищої школи за модульно-рейтинговою системою навчання", які отримали гриф МОН України і використовуються у вищих навчальних закладах України; розроблено методику викладання курсу "Основи педагогіки вищої школи".

Положення, результати й висновки дослідження можуть бути використані при викладанні курсів "Педагогіка вищої школи", "Методика педагогіки вищої школи", "Порівняльна педагогіка" у ВНЗ ІІІ-ІV рівня акредитації.

Вірогідність та об'єктивність наукових результатів і висновків дослідження забезпечується: теоретико-методологічною обґрунтованістю його основних положень; використанням сучасних підходів і методів дослідження, адекватних його предмету, об'єкту, меті та завданням; опорою на сучасні досягнення вітчизняної й зарубіжної педагогічної науки; системним аналізом широкої джерельної бази, репрезентативністю, поєднанням вибірки й кількісного аналізу здобутих експериментальних даних, їх обробкою за допомогою методів математичної статистики, тривалим терміном експериментальної роботи в різних регіонах України та ефективністю результатів упровадження, широкою і тривалою апробацією.

Апробація результатів дослідження. Висновки й результати дисертаційного дослідження доповідалися на наукових, науково-практичних конференціях, семінарах і читаннях, зокрема - 18 міжнародних, 20 всеукраїнських, 10 міжрегіональних, а саме: міжнародних науково-практичних конференціях"Ukrajinistika na prahu noveho stoleti a tisicilety problemy jazyka, literature a kultury" (Чехія (Оломоуц), 2001) "Психолого-педагогічні та економічні проблеми гуманізації навчально-виховного процесу в закладах освіти" (Рівне, 2000) "Іван Огієнко і розвиток національної освіти, науки і культури" (Київ-Житомир, 2002) "Формування професійної майстерності вчителя в умовах ступеневої освіти" (Київ-Житомир, 2003) "Психолого-педагогічні основи гуманізації навчально-виховного процесу в школі та ВНЗ" (Рівне, 2003) "Магістратура, досвід, перспективи" (Київ, 2004) "Формування професійної компетентності вчителя в рамках євроінтеграційних процесів" (Житомир, 2005) "Гуманітарні проблеми становлення сучасного фахівця" (Київ, 2007) "Новаторські навчально-виховні заклади в історії розвитку освіти в Україні" (Житомир, 2007) "Кременецький ліцей у контексті розвитку освіти, науки та культури на Волині першої третини ХХ століття" (Кременець, 2008) "Педагогічна система Антона Макаренка: історія, реалії і перспективи" (з нагоди 120-річчя з дня народження) (Житомир, 2008) "Парадигма Творення в сучасні науці: на шляху до інтегрованого світогляду" (Острог, 2008) "Видатні педагоги ХІХ століття про виховання"нової людини" (Ніжин, 2009), "Проблеми освіти у Польщі та Україні в контексті процесів глобалізації та євроінтеграції" (Житомир, 2009) "Духовно-моральне виховання і професіоналізація: виклики ХХІ ст." (Київ-Вінниця, 2010) "Інновації у вищій освіті: проблеми та перспективи" (Київ-Кременець, 2010) "Рaradygmaty oњwiatowe i edukacja nauczycieli" (Варшава-Краків, 2010); всеукраїнських науково-практичних конференціях"Педагогічний професіоналізм викладача вузу" (Житомир, 2000) "Проблеми професійної підготовки педагогічних працівників" (Житомир, 2000) "Магістратура: досвід, проблеми, перспективи" (Житомир, 2002) "Василь Сухомлинський і сучасність" (Кіровоград, 2003) "Особистість в інформаційному просторі" (Житомир, 2004) "Творча особистість учителя як передумова інноваційних процесів у початковій школі" (Житомир, 2004) "Актуальні проблеми впровадження загальноєвропейських рекомендацій з мовної освіти в практику викладання іноземних мов" (Житомир, 2004) "Розвиток творчого потенціалу особистості в контексті педагогічної спадщини В. Сухомлинського" (Житомир, 2004) "Магістратура: теорія і практика" (Київ, 2004) "Соціально-економічні проблеми реформування українського суспільства" (Житомир, 2005) "Інноваційні технології виховання учнів і молоді у позанавчальний час" (Житомир, 2005) "Професіоналізм педагога у контексті Європейського вибору України" (Ялта, 2006) "Тенденції розвитку професійно-педагогічної освіти в Україні та за кордоном" (Житомир, 2006) "Математична підготовка студентів у контексті початкової дизайн-освіти" (Житомир, 2006) "Професійна підготовка вчителів в умовах упровадження кредитно-модульної системи" (Київ, 2007) "Новаторські навчально-виховні заклади в історії розвитку освіти в Україні" (Житомир, 2007) "Видатні педагоги ХІХ ст. про виховання нової людини (М. Демков, М. Корф, К. Ушинський, М. Пирогов, С. Русова, М. Костомаров, М. Драгоманов)" (Ніжин, 2007) "Педагогічна система Василя Сухомлинського і сучасність" (Житомир, 2008) "Шляхи і методи забезпечення подальшого творчого зростання обдарованої молоді" (Житомир, 2008) "Інноваційні технології сучасної початкової освіти" (Житомир, 2008) "Магістратура ХХІ століття: досвід, проблеми, перспективи" (Житомир, 2008) "Формування професійної майстерності вчителів: історія, сучасність, перспективи" (Житомир, 2009) "Системний підхід у роботі з обдарованою молоддю" (Житомир, 2010); обласних науково-практичних конференціях"Нові технології навчання в початковій школі: досвід, проблеми, перспективи" (Житомир, 2000) "Україна: минуле, сучасне, майбутнє" (Житомир, 2001); міжрегіональних науково-практичних конференціях"Проблеми наступності освіти та розвитку особистості в контексті взаємодії освітніх закладів" (Житомир, 2003) "Проблеми духовності сучасної молоді: реалії та перспективи" (Житомир, 2007); міжнародних педагогічних читаннях"Василь Сухомлинський в діалозі з сучасністю" (Київ-Кіровоград-Павлиш, 2003) "Іван Огієнко у діалозі культур і духовності" (Житомир, 2010); всеукраїнському семінарі з міжнародною участю"Модернізація вищої освіти у контексті євроінтеграційних процесів" (Житомир, 2007); всеукраїнському круглому столі"Запровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу" (Переяслав-Хмельницький, 2005).

Публікації. Матеріали дослідження знайшли відображення у 145 публікаціях автора, з них 110 одноосібні, серед яких - авторська програма, підручник"Основи педагогіки вищої школи", практикум з педагогіки вищої школи (навчальний посібник) за модульно-рейтинговою системою навчання для студентів магістратури "Основи педагогіки вищої школи" (методичний посібник) для студентів магістратури, які отримали гриф МОН України; 8 монографій, 21 навчально-методичний посібник, 20 методичних рекомендацій, 85 наукових та науково-методичних праць з проблеми дослідження (з них - 35 у фахових виданнях).

Кандидатська дисертація "Формування у студентів педагогічних інститутів умінь виховної роботи з учнями старших класів" (спеціальність 13.00.01 - теорія та історія педагогіки) захищена у Київському державному педагогічному інституті імені О.М. Горького у 1978 році. Її матеріали в тексті докторської дисертації не використовувалися.

Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, п'яти розділів, висновків до кожного з них, загальних висновків, списку використаних джерел (795 позицій, з яких - 17 іноземними мовами). У роботі міститься 30 таблиць, 23 рисунки. Загальний обсяг - 599 сторінок, основний зміст дисертації складає 430 сторінок.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність і доцільність обраної проблеми, визначено об'єкт, предмет, мету, гіпотезу та завдання, методологічні та теоретичні основи, методи дослідження, розкрито його наукову новизну, теоретичне та практичне значення роботи, висвітлено відомості про апробацію та впровадження її результатів у практику діяльності вищих навчальних закладів.

У першому розділі -"Теоретико-методологічні засади ступеневої педагогічної освіти" - визначено методологічні основи ступеневої педагогічної освіти; здійснено компаративний аналіз моделей ступеневої педагогічної освіти західноєвропейських країн, США та України; розкрито історико-педагогічний аспект становлення магістратури в педагогічній теорії і практиці в Україні та за кордоном.

У дисертації представлено теоретико-методологічне і науково-педагогічне обґрунтування принципів, змісту ступеневої освіти, форм і методів навчання й виховання студентів вищої педагогічної школи, психолого-педагогічних чинників якісної підготовки спеціалістів педагогічного профілю, зокрема магістрів.

Дослідження цих проблем розглянуто на чотирьох рівнях методологічного аналізу - філософському, загальнонауковому, конкретно-науковому, технологічному (методично-процедурному).

На філософському рівні досліджено проблеми діалектики, єдності теорії і практики, гармонії навчального й виховного процесів, об'єктивного і суб'єктивного у становленні магістра як фахівця найвищого освітньо-кваліфікаційного рівня. На загальнонауковому - висвітлено наукові підходи (суб'єктний, системний, діяльнісний, особистісно орієнтований, технологічний, аксіологічний, синергетичний, професіографічний, акмеологічний), їх використання, категоріальну структуру дослідження, логіку і структуру наукового пошуку. Методично-процедурний рівень забезпечив аналіз використаних методів дослідження та їх збагачення шляхом застосування методів суміжних наук. Конкретно-науковий рівень аналізу забезпечив виявлення проблем професійно-педагогічної підготовки майбутніх учителів і викладачів вищих навчальних закладів щодо навчання основам конструювання дидактичних систем у вітчизняній та зарубіжній педагогіці.

Проведений компаративний аналіз моделей педагогічної освіти в розвинених західноєвропейських країнах, Україні та США підтвердив, що процес об'єднання Європи, його рух на Схід супроводжується створенням загальноосвітнього й наукового простору, розробкою єдиних критеріїв і стандартів у галузі освіти і науки, де якість вищої освіти є основою його формування.

З'ясовано, що під впливом поширених в останнє десятиріччя ідей неперервної педагогічної освіти набув розвитку підхід до базової професійної підготовки як відкритої динамічної системи. Його елементи, певною мірою, було реалізовано в процесі реформування педагогічної освіти в середині 80-х - першій половині 90-х років минулого століття, у ході якого виявлено загальну тенденцію розвитку національних систем професійної підготовки вчителів, що проявилася в переході до вищої ступеневої педагогічної освіти і функціонуванні у кількох більш поширених моделях.

Перша -"паралельна" - будується за принципом паралельності всіх складових навчальної програми протягом усього терміну підготовки майбутнього вчителя.

У другій моделі -"інтегрованій" - вивчення складових навчальної програми здійснюється не лише одночасно, а й у взаємозв'язку з професійно доцільними темами загалом та шляхом інтеграції теорії з практикою. Особливо поширена названа модель у скандинавських країнах, переважно в галузі підготовки вчителів початкової школи.

Третя модель -"послідовна" - є найбільш розповсюдженою в Західній Європі. Вона передбачає вивчення загальних і спеціальних дисциплін на першому етапі навчання, а поєднання предметів психолого-педагогічного циклу з навчальною практикою - на другому, завершальному етапі. Існує кілька варіантів"послідовних моделей", серед яких вирізняється"цюрихська модель" (психолого-педагогічна підготовка здійснюється раніше, аніж вивчення спеціальних дисциплін і методик їх викладання).

Доведено, що зростанню кількості структурних модифікацій підготовки вчителів сприяє поширення в країнах Західної Європи модульних навчальних програм та введення циклічної структури навчальних планів. У контексті індивідуалізації та диференціації підготовки вчителів у деяких країнах студентам надається право самостійно визначати черговість навчальних модулів, що зумовлює наявність великої кількості індивідуальних навчальних планів.

Встановлено, що різноманітність навчальних програм виявляється не лише в їх структурній побудові, а й у змісті. Відмінною є організація управління й контролю системи педагогічної освіти різних країн: від автономії (Німеччина) до централізованого контролю державними національними службами (Агентство педагогічної освіти в Англії) та прямих інструкцій уряду й міністра національної освіти (Франція).