Размещено на http://www.allbest.ru/

Державний заклад

Луганський національний університет імені Тараса Шевченка

13.00.01 - Загальна педагогіка та історія педагогіки

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора педагогічних наук

Тема:

Теорія та практика виховання студентської молоді вищих педагогічних навчальних закладів України (1920-1991 рр.)

Ящук Інна Петрівна

Луганськ - 2011

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Хмельницькій гуманітарно-педагогічній академії, Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України.

Науковий консультант:

доктор психологічних наук, професор, дійсний член НАПН України Бех Іван Дмитрович, Інститут проблем виховання НАПН України, директор.

Офіційні опоненти:

доктор філософських наук, професор, дійсний член НАПН України Зязюн Іван Андрійович, Інститут педагогіки і психології професій-ної освіти НАПН України, директор;

доктор педагогічних наук, професор Савченко Сергій Вікторович, Луганський національний університет імені Тараса Шевченка, ректор, завідувач кафедри педагогіки;

доктор педагогічних наук, професор Руснак Іван Степанович, Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, завідувач кафедри педагогіки і методики початкової освіти.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Державного закладу „Луганський національний університет імені Тараса Шевченка” (91011, м. Луганськ, вул. Оборонна, 2).

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Л.Л. Бутенко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Глибокі економічні, соціальні й політичні зміни, які відбуваються сьогодні в Україні і світі, спонукають до радикальної трансформації вищої освіти, орієнтованої на входження у світовий освітній простір. Важливою умовою такого входження є модернізація вищої педагогічної школи, яка забезпечує підготовку кваліфікованих, конкурентоздатних фахівців, основою якої є прогресивні ідеї, спрямовані на удосконалення навчально-виховного процесу ВНЗ, створення оптимальних умов для розвитку кожного студента як активної особистості, що, безумовно, потребує вивчення ґенези, глибокого осмислення позитивного досвіду навчання й виховання, набутого вищими педагогічними навчальними закладами України упродовж минулих десятиліть.

Вивчення закономірностей розвитку системи виховання майбутніх учителів у вищій школі, основних ознак, що характеризують етапи її функціонування як цілісного феномена із співвідношенням різних напрямів у теорії та практиці, взаємозв'язками з іншими елементами вищої освіти, притаманними їй формами організації виховної роботи та змінами цих форм, відкриває можливості для плідного використання здобутих знань для визначення перспектив нових досліджень, для формування історико-педагогічного світогляду та відповідної наукової культури фахівців.

Отже, назріла потреба, по-перше, проаналізувати, систематизувати й узагальнити явища і процеси, пов'язані з розвитком виховання студентів у межах вищої педагогічної освіти, по-друге, розробити обґрунтовану періодизацію його розвитку, по-третє, визначити можливості застосування досвіду, накопиченого вітчизняною педагогічною освітою, в сучасній вищій школі України на новому етапі її діяльності.

Вивчення історико-педагогічної та педагогічної літератури з проблеми дослідження дає підстави стверджувати, що розвиток виховного процесу у вищих педагогічних навчальних закладах в Україні від свого зародження до наших днів ще не став предметом спеціального аналізу. Крім того, до цього часу не знайшли свого розв'язання суперечності, що існують між: зростаючими соціально значущими завданнями, які необхідно розв'язати студентам вищих навчальних закладів, і їхньою професійною та особистісною готовністю до розв'язання цих завдань; зовнішніми впливами навчально-виховного середовища і внутрішніми прагненнями студентів до власного інтелектуального, духовного і фізичного зростання; спрямуванням і сутністю виховних впливів вищого навчального закладу, суспільства та сім'ї студента, його найближчого соціального оточення, що в результаті спричиняє порушення єдності цих вимог і негативно позначається на вихованні особистості; вимогами вищого навчального закладу, який виконує замовлення суспільства на формування професіонала з високим рівнем знань і стійкими моральними якостями, та неоднозначним за своєю сутністю, інколи негативним, ставленням студентської молоді до цих вимог. Такий стан речей призводить до негативних наслідків у вихованні майбутніх учителів, насамперед формується ситуативна поведінка, пристосовництво, безпринципність та безвідповідальність.

Усе викладене й спонукало звернутися до вивчення ґенези розвитку виховного процесу у вищих педагогічних навчальних закладах в Україні у контексті завдань використання нагромадженого досвіду на сучасному етапі. Це цілком відповідає сучасному соціальному замовленню на забезпечення якісного виховання і освіти молоді з огляду на недостатню готовність масової педагогічної практики до його виконання, а також через недостатньо повне осмислення теорії та практики виховання майбутніх учителів у ВНЗ в історико-педагогічному аспекті.

Науковцями здійснено низку досліджень, у яких розглядалися сучасні концепції виховання, різні аспекти виховного процесу у вищих закладах освіти.

Теоретико-методологічні та практичні питання організації виховання студентської молоді розглядаються у дослідженнях В. Астахової, Л. Бєлової, П. Бабочкіна, І. Беха, А. Бойко, О. Вишневського, І. Ільїнського, І. Зимньої, І. Зязюна, В. Лісовського, Т. Осипової, Л. Пелех, Р. Піонової, В. Сітарова, Г. Троцко, Л. Шумської, Ю. Фокіна та ін.

Проблеми організації виховного простору університету розкрито О. Дорошко, Т. Прудко та ін., соціалізації та виховання студентської молоді в позанавчальній діяльності в умовах регіонального освітнього простору - С. Савченком, організаційних форм виховного впливу на особистість - О. Киричук, В. Кузем, В. Портних та ін., інтеграції соціальних впливів у виховному процесі - Н. Чернухою, Т.Ткачовою.

Теоретичні та методичні засади підготовки педагога до виховної діяльності висвітлено у працях О. Дубасенюк, Б. Кобзаря, О. Кучерявого, Л. Мiщик, О. Отич, О. Савченко, С. Сисоєвої, В. Сластьоніна, Г. Троцко, Л. Хомич та ін., основи iндивiдуального підходу до особистості вихованця - М. Красовицького, М. Сметанського та ін.

Теоретико-методичні аспекти організації педагогічного процесу у вищих педагогічних навчальних закладах розглядаються в роботах Л. Бурлачука, В. Галузинського, О. Глузмана, Г. Костюка, А. Лiгоцького, О. Киричука, Ю. Кулюткiна, Є. Суркова та ін.

Окремі історико-педагогічні аспекти проблеми підготовки учителів у вищій школі, у тому числі й виховання студентської молоді, знайшли висвітлення у дисертаціях В. Владимирової, Н. Дем'яненко, К. Каліної, В. Курила, С. Литвиненко, В. Лугового, В. Майбороди, С. Мельничука, С. Нікітчиної, І. Пелячика, Л. Прокопів та ін.

Соціологічні аспекти виховної системи сучасного ВНЗ розглянуто у дисертації Л. Бєлової, антропогенної моделі виховання студентів - Т. Зверко.

Питання виховної функції сучасної університетської освіти, соціально-педагогічної функції ВНЗ, формування виховного простору вищого закладу освіти представлено у дослідженнях російських науковців І. Ємельянової, О. Пономарьова, М. Резниченко та ін.

Однак історіографічний аналіз засвідчив, що системний розгляд теорії та практики виховання студентської молоді вищих педагогічних навчальних закладів України в період 1921-1991 рр. як окрема наукова проблема не вивчалася, в історико-педагогічній науці немає цілісного й системного дослідження, де висвітлювалася б система виховання студентської молоді у ХХ столітті, зміст, форми, методи, особливості виховання особистості майбутнього вчителя.

Недостатня розробленість проблеми в історико-педагогічній науці, її актуальність і відповідність сучасному етапу розвитку освіти й виховання зумовили вибір теми дослідження - „Теорія та практика виховання студентської молоді вищих педагогічних навчальних закладів України (1920-1991 рр.)”.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дослідження є складовою комплексної програми науково-дослідної роботи Хмельницької гуманітарно-педагогічної академії, що виконується за проблемою „Інновації у виховному процесі ВНЗ” (державний реєстраційний номер 0108U002347). Тема дисертації затверджена вченою радою Хмельницької гуманітарно-педагогічної академії (протокол №9 від 28.11.2004 р.), Міжвідомчою радою з координації наукових досліджень з педагогіки і психології в Україні (протокол №1 від 25.01.2005 р.).

Хронологічні межі дисертації охоплюють період з 1920 до 1991 року. Визначення нижньої межі дослідження - 1920 рік - зумовлене Постановою Наркомосвіти УСРР „Про педагогічні школи (учительські семінарії)” від 28.07.1920 р., згідно з якою було прийнято тимчасовий статут професійно-педагогічної школи, який визначав основні виховні завдання радянської педагогічної школи та умови ефективної підготовки робітників освіти, зокрема: освітньо-виховна праця, клубна робота з найширшим розвитком самостійності (самодіяльності) учнів у напрямі формування у майбутнього працівника освіти сталої системи наукового світогляду на ґрунті наукової методики для вироблення трудових звичок та нахилів учнів. Верхня межа - 1991 рік - зумовлена проголошенням незалежної Української держави, докорінними змінами в суспільно-політичному житті України, демократизацією й гуманізацією освітнього простору, початком формування якісно нової системи національної вищої освіти, теорії й практики виховання студентської молоді.

Територіальні межі дослідження. Оскільки освіта на різних етапах історичного розвитку розвивалася в умовах роз'єднаності українських земель, у складі держав, до яких належала та чи інша територія України, мали місце значні розбіжності й у системах вищої освіти, а отже, у їхніх виховних системах. Тому в своїй роботі розкриваємо процес становлення та розвиток системи виховання особистості майбутнього вчителя у вищому навчальному закладі з 20-х до 40-х рр. ХХ ст. лише в Центральній, Південній і Східній Україні, тобто в Наддніпрянській Україні, що спочатку входила до Російської імперії, згодом - до Української Народної Республіки (УНР), а потім увійшла у статусі УСРР (з 1937 р. - УРСР) до СРСР. Починаючи з 40-х рр. ХХ ст., коли Україна територіально стала єдиною республікою у складі Радянського Союзу, висвітлюємо досліджуваний процес у єдиній системі вищої педагогічної освіти УРСР. Ми не розглядаємо виховні процеси у навчальних закладах, що готували вчительські кадри на території західноукраїнських земель у 20-30-х рр. ХХ ст., коли вони входили до Польщі, Румунії, Чехословаччини. Це може бути предметом окремого дослідження.

Об'єкт дослідження - навчально-виховний процес у вищих педагогічних навчальних закладах України.

Предмет дослідження - зміст, форми, методи та особливості виховання особистості майбутнього вчителя у вищих педагогічних навчальних закладах України у 20-90-ті рр. ХХ ст.

Мета дослідження - систематизувати теоретичні засади та узагальнити особливості досвіду практики виховання студентів у вищих педагогічних навчальних закладах в Україні як цілісної системи у визначених хронологічних рамках.

Відповідно до мети дослідження визначено такі завдання:

1. Обґрунтувати теоретико-методологічні засади, визначити категоріальний апарат й окреслити історіографію проблеми.

2. Визначити сучасні теоретичні засади виховання особистості студента у вищих педагогічних навчальних закладах.

3. Обґрунтувати періодизацію становлення та розвитку виховного процесу у вищих педагогічних навчальних закладах освіти України у досліджуваний період.

4. Визначити соціально-економічні, політичні, культурні чинники, що обумовлювали особливості виховання майбутніх вчителів у різні періоди.

5. Розкрити зміст і форми виховної роботи зі студентами у вищих педагогічних закладах України досліджуваного періоду.

6. Виявити і схарактеризувати найбільш характерні тенденції виховання студентів у вищих педагогічних закладах України впродовж кожного з виокремлених періодів.

7. Виявити позитивні аспекти теорії та практики виховання студентів у вищій педагогічній школі в Україні та окреслити можливості творчого використання історичного досвіду виховної роботи зі студентською молоддю в діяльності сучасних вищих педагогічних закладів України.

Концептуальні засади дослідження. Наскрізною ідеєю нашого дослідження є розуміння процесу становлення і розвитку теорії і практики виховання студентів у вищих педагогічних закладах як об'єктивної, ідеологічно й культурно зумовленої закономірності і послідовної її зміни відповідно до політичних, ідеологічних, соціологічних і культурних чинників. На кожному з етапів розвитку вітчизняних педагогічних закладів процес виховання залежав від взаємодії державної освітньої політики, громадсько-педагогічного дискурсу, стану системи освіти й виховання та педагогічної науки в їх єдності. Зміст виховної діяльності у ВНЗ визначався, з одного боку, вимогами держави, суспільними потребами, а з іншого - інтересами особистості студента, його ставленням до суспільних проблем і готовністю брати участь у їх вирішенні. Такий підхід дає змогу показати наступність і взаємозв'язок, характер і масштабність, результативність і перспективність процесу виховання у ВНЗ.

Виховання у вищих педагогічних закладах України у 1920 - 1991 рр. розглядається як соціально-педагогічне явище та процес, який у динаміці власного розвитку набував ознак системності й цілісності - сталості структури, стійких взаємозалежностей у суб'єкт-суб'єктних зв'язках.

Визначальними для нашого дослідження стали положення про залежність процесу виховання від:

· соціальної організації суспільства, рівня його розвитку, ідеологіч-них і політичних особливостей, які безпосередньо чи опосередковано впливають на структуру й зміст виховного процесу в педагогічних ВНЗ;

· сутності культурних процесів в українському суспільстві, динамічного характеру впливу вітчизняного культурно-освітнього середовища досліджуваного періоду на особистість студента у процесі засвоєння й інтеріоризації ним культурних цінностей;

· різних парадигм освіти, в межах яких вибудовуються організація, зміст і методи виховної роботи, відповідні моделі виховання студентів, спрямовані на виконання суспільного замовлення держави на формування вчителя.

В основу дослідження покладено обґрунтовану нами періодизацію становлення і розвитку процесу виховання у вищих педагогічних закладах України у 1920-1991 рр., що забезпечило його розгортання в логіко-проблемній послідовності.

Методологічну основу дослідження становлять: системний підхід, що дає змогу розглядати виховний процес у вищих педагогічних навчальних закладах України у 1920-1991 рр. як неперервний процес змін у вищій педагогічній освіті в єдності із суспільними (соціально-політичними, економічними) перетвореннями; синергетичний, який дає змогу показати еволюцію і динаміку виховного процесу у вищих педагогічних навчальних закладах України як інтегрованого, складного, хвилеподібного, суперечливого, що зазнає впливів багатьох чинників і відзначається багатоманітністю проявів; культурологічний підхід, який уможливлює аналіз процесу виховання як педагогічно адаптованого соціального досвіду людства, тотожного за побудовою людській культурі у всій її структурній повноті і змістовій багатоманітності; антропологічний підхід, який дає змогу проаналізувати головний імператив епохи: людина як біосоціальна істота не може взаємодіяти з природою та суспільством поза певними нормами, цінностями, традиціями, правилами; наративний, що дає змогу не просто описати історико-педагогічний досвід, а й наділити його смислом, внести до сучасного соціокультурного контексту і перетворити на інструмент зміни педагогічної дійсності; інтеграційний підхід, який враховує поступово-стадіальний прогресивний характер людської історії, її розвиток у часі, хронологію і водночас такий, що враховує всю багатовимірність, складність, унікальність культур і цивілізацій, розвиток людського суспільства у просторі; хронологічний підхід, що дає змогу в чіткій послідовності простежити зміни в теорії і практиці виховання студентської молоді у вищих педагогічних навчальних закладах України в різні історичні періоди і сприяє розробці періодизації;

Теоретичну основу дослідження становлять: положення філософії, психології про сутність особистості, детермінованість поведінки зовніш-німи i внутрішніми чинниками, про провідну роль дiяльностi у формуванні особистості, про спілкування як особливий вид діяльності (Г. Балл, Л. Виготський, О. Леонтьєв, В. Мерлiн, С. Рубiнштейн); концептуальні ідеї методології історико-педагогічного дослідження (О. Адаменко, Л. Вахов-ський, С. Золотухіна, Н. Гупан, Н. Побірченко, І. Руснак, О. Сухомлинська; М. Богуславський, Л. Бородкін, З. Равкін, Г. Корнетов, Д. Раскін); теоретичні розробки в галузі історії соціальної педагогіки (А. Рижанова, М. Румянцева, Н. Сейко, В. Філатов, Б. Шпотов, Л. Штефан); концепції гуманістичного та особистісно орієнтованого виховання особистості (Б. Ананьєв, І. Бех, I. Зязюн, С. Гончаренко); дослідження з проблем професійної підготовки майбутніх учителів (А. Алексюк, Л. Вовк, О. Глузман, Н. Дем'яненко, О. Дубасенюк, М. Євтух, В. Сластьонін, С. Сисоєва, Г. Троцко ); концептуальні положення виховання студентської молоді (П. Бабочкін, Є. Бондаревська, І. Ільїнський, І. Зимня, В. Лісовський, Р. Піонова, Л. Шумська, Ю. Фокін), сучасні підходи до форм та методів організації виховного процесу у ВНЗ (О. Дорошко, С.Савченко, Г. Троцко).

Для розв'язання поставлених завдань у ході дослідження використано комплекс взаємопов'язаних методів: загальнонаукові методи (аналіз, синтез, узагальнення, ретроспективний, хронологічно-проблемний, парадигмальний), за допомогою яких здійснювалася аналітична обробка архівних та інших наративних джерел дослідження; історико-структурний, за допомогою якого здійснено структуризацію вітчизняної педагогічної літератури, в результаті чого складено та системно представлено історіографію досліджуваної проблеми, здійснено аналіз архівних і друкованих джерел, матеріалів періодичної преси, дослідження еволюції виховної роботи зі студентами у ВНЗ України досліджуваного періоду; проблемно-генетичний забезпечив ретроспективне висвітлення і реконструкцію теорії і практики виховання у вищих педагогічних закладах в Україні з 1920 до 1991 року як синтезу онтологічного, гносеологічного та аксіологічного аспектів; порівняльно-зіставний дав можливість розробити періодизацію розвитку виховного процесу у педагогічних ВНЗ, виявити організаційні та процесуально-змістові аспекти виховання, сформулювати відповідні висновки; конкретно-історичний дав змогу проаналізувати й висвітлити виявлені факти з історії виховання у вищих педагогічних закладах, дослідити законодавство в широкому соціально-педагогічному аспекті; метод термінологічного аналізу допоміг витлумачити певні терміни відповідно до предмета дослідження.

Джерельна база дослідження. Основними джерелами дослідження стали наративні (наукові, публіцистичні, історичні праці), дидактичні (підручники та посібники) та документальні (постанови, укази та ін.) історико-педагогічні джерела (за класифікацією Д. Раскіна). Зокрема, документи, що регулювали організацію виховного процесу в педагогічних ВНЗ в Україні у 1920-1991 рр.: інформаційні повідомлення, закони, накази, постанови, резолюції ЦК ВКП(б), ЦК КПРС, ЦК КПУ, РНК СРСР, РНК УРСР, Верховної Ради СРСР, Верховної Ради УРСР, Народного комісаріату освіти УРСР, Міністерства освіти УРСР; протоколи засідань підструктурних підрозділів, спеціальних комісій при керівних органах освіти, що здійснювали розробку проектів реформ, основоположного законодавства; опубліковані звіти керівних органів освіти.

Основою для написання дисертації стали документи Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України (фонди: №2 - Рада народних комісарів Української РСР; №34 - Высший совет народного хозяйства УССР (г. Харьков); №166 - Міністерство народної освіти УРСР (Народний комісаріат освіти УСРР. 1917-1988 рр.); №2201 - Міністерство освіти Української держави; №2717 - Всеукраїнський комітет Всесоюзної професійної спілки працівників освіти) Центрального державного архіву громадських об'єднань (фонд №1 - ЦК Компартії України), більшість з яких ми вводимо до наукового обігу вперше.

Специфіка предмета дослідження потребувала насамперед аналізу наукових історико-педагогічних праць (монографій, статей, брошур), які є автентичними періоду, що вивчався. У ході дослідження проаналізовано періодичні видання, на сторінках яких публікувалися освітні документи, праці педагогів і громадських діячів з питань виховання студентів, а саме: „Порадник по соціальному вихованню дітей” (1921, 1924), „Радянська освіта” (1923-1931), „Шлях освіти” („Путь просвещения”) (1922-1930), „Комуністична освіта” (1931-1941), „Радянська школа” (1945-1991), „Рідна школа” (1991-2010), „Шлях освіти” (1997-2010), „Бюлетень НКО УСРР” (1922-1934), „Збірник наказів НКО УРСР” (1936-1939), „Збірник наказів та розпоряджень НКО УРСР” (1939-1961), „Збірник наказів та інструкцій Міністерства освіти УРСР” (1962-1988) та ін.

Важливими джерелами були навчальні плани, підручники, посібники, навчальні програми дисциплін, методична література для майбутніх учителів, що використовувались в навчально-виховному процесі вищих педагогічних навчальних закладів України досліджуваного періоду.

У дослідженні також використані та опрацьовані матеріали дисертацій з історико-педагогічної проблематики, що були захищені в Україні.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше:

- розроблено концептуальні засади та визначено методологію, на основі яких комплексно й системно розкрито наукову проблему - розвиток теорії і практики виховання студентської молоді у вищих педагогічних навчальних закладах України ХХ ст., яка до останнього часу не була предметом спеціального дослідження на методологічному, теоретичному й прикладному рівні;

- комплексно висвітлено сучасні теоретичні засади виховання особистості студента у вищих педагогічних навчальних закладах, за яких специфіка мети виховання студентів полягає у формуванні професійної спрямованості, широкого культурного світогляду, креативності, активності в саморозвитку, громадянськості;

- запропоновано й науково аргументовано періодизацію розвитку виховного процесу у вищих педагогічних навчальних закладах освіти в Україні та визначено соціально-економічні, політичні, культурні чинники, що зумовлювали особливості виховання майбутніх учителів у різні періоди, наступність між ними: І період (1920 - початок 30-х рр.) - початок формування системи виховання майбутніх учителів в умовах побудови радянської системи вищої освіти, українізації суспільства й освіти, переходу до парадигми трудової школи; ІІ (початок 1930-х - 50-ті рр.) - становлення системи виховання студентської молоді в умовах командно-адміністративної системи, уніфікація змісту і технології виховання; ІІІ (60-ті - 1991 рр.) - розвиток радянської системи виховання майбутніх учителів у ВНЗ, теорія і практика виховного процесу на тлі наростання кризових явищ у радянській системі освіти;

- визначено чинники, що зумовлювали особливості виховання майбутніх учителів у різні періоди: соціально-політичний, економічний і культурний розвиток країни, якісні та кількісні зміни у суспільстві, соціальні вимоги, характер культурних перетворень;

- розкрито зміст і форми виховної роботи зі студентами у вищих педагогічних закладах України досліджуваного періоду;

- виокремлено найбільш характерні тенденції виховання студентів у вищих педагогічних закладах України впродовж кожного з періодів;

- охарактеризовано кожний з виокремлених періодів з погляду сутності, пріоритетних тенденцій та суперечностей, проведено їх порівняльно-педагогічний аналіз; виявлено позитивні аспекти теорії та практики виховання студентів у вищій педагогічній школі в Україні та окреслено можливості творчого використання історичного досвіду виховної роботи зі студентською молоддю в діяльності сучасних вищих педагогічних закладів України.

У процесі дослідження уточнено: поняттєво-категорійний апарат („вища освіта”, „вищий навчальний заклад”, „середовище”, „соціальне середовище”, „виховання”, „соціалізація”, „процес виховання”, „виховна система” та похідні від них); головні вимоги до вчителя української школи упродовж кожного з виділених періодів у визначених хронологічних межах.

Подальшого розвитку в дослідженні набули підходи до системати-зації та характеристики історіографії проблеми за хронологічним та проблемно-тематичним підходами; наукові уявлення про генезис підготовки учителів у вищих педагогічних навчальних закладах України у 1920-1991 рр.

До наукового обігу введено маловідомі та невідомі архівні документи, історичні факти, пов'язані з історією становлення теорії і практики виховання студентської молоді у вищих педагогічних навчальних закладах України.

Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в тому, що основні наукові положення дисертаційного дослідження впроваджено у зміст курсів „Історія педагогіки”, „Теорія та методика виховання”, у виховний процес Хмельницької гуманітарно-педагогічної академії та апробовані на факультеті початкового навчання (акт про впровадження результатів дослідження №760 від 02.12.10 р.), Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (акт про впровадження результатів дослідження від 10.12.10 р.), Інституту педагогіки та психології Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова (акт про впровадження результатів дослідження №42/10 від 13.12.10 р.), Запорізького обласного інституту післядипломної педагогічної освіти (акт про впровадження результатів дослідження №456 від 01.12.10 р.), Рівненського державного гуманітарного університету (акт про впровадження №178 від 03.12.10 р.), Закарпатського інституту післядипломної педагогічної освіти (акт про впровадження результатів дослідження №01-14/12 від 12.01.11 р.).

Результати дослідження можуть бути використані з метою розв'язання наукових і практичних завдань формування засад виховання студентської молоді. Систематизовані та узагальнені положення, фактологічний матеріал, представлений у додатках, джерельна база можуть стати основою для подальших наукових розвідок з історії освіти й виховання, історії та теорії педагогіки, історії України, педагогіки вищої школи; для розширення, доповнення та оновлення змісту навчального курсу історії педагогіки; курсу теорії і методики виховання, розробки спецкурсів з виховання у вищих педагогічних навчальних закладах, у системі перепідготовки педагогічних кадрів, при написанні підручників та посібників з історії педагогіки, теорії і методики виховання.

Апробація результатів дослідження. Результати дослідження оприлюднювались у виступах на науково-практичних конференціях різного рівня: Міжнародних - „Проблеми початкової ланки освіти в контексті розвитку світових педагогічних тенденцій” (Київ - Хмельницький - Івано-Франківськ, 2003); „Педагогіка вищої школи: методологія, теорія, технології” (Київ-Рівне, 2007); „Філософія освіти і сучасність” (Дніпропетровськ, 2007); Міжнародному симпозіумі „Теоретико-методо-логічні засади особистісного становлення дошкільника в полікультурному просторі соціуму в добу його освітніх трансформацій” (Івано-Франківськ, 2008); „Професійне становлення особистості: проблеми і перспективи” (Хмельницький, 2009); „Етновиховний простір сучасних закладів освіти в умовах глобалізації: стан і перспективи” (Хмельницький, 2010); Всеукраїнських - „Проблеми адаптації студентів до навчання за умов фахової ступеневої підготовки” (Хмельницький, 2002); „Педагогічна творчість, майстерність, професіоналізм: проблеми теорії і практики підготовки вчителя - вихователя - викладача” (Київ, 2005); „85 років освітнього шляху. Сторінки історії Хмельницької гуманітарно-педагогічної академії” (Хмельницький, 2006), „Сучасні наукові досягнення - 2008” (Миколаїв, 2008); „Православна педагогіка у формуванні підростаючого покоління” (Хмельницький, 2009); „Проблеми становлення та самореалізації творчої особистості майбутніх фахівців гуманітарного спрямування: зміст, форми та методи підготовки” (Хмельницький, 2010); 14 Всеукраїнських педагогічних читаннях „Василь Сухомлинський у діалозі з сучасністю: виховання громадянина” (Слов'янськ, 2007); Других педагогічних читаннях пам'яті М.М. Дарманського „Педагогічна спадщина М. М. Дарманського в контексті сучасних реалій” (Хмельницький, 2007); Третіх Всеукраїнських читаннях з гуманної педагогіки „Справжнє виховання дитини - у вихованні самих себе” (Київ, 2008); Всеукраїнських науково-методичних семінарах - „Етнопедагогічний культурологічний потенціал народної іграшки” (Хмельницький, 2007); „Виховний потенціал українського народного мистецтва, фольклору, обрядовості та звичаїв у роботі навчально-виховних закладів” (Хмельницький, 2008); Міжрегіональній науково-практичній конференції „Сучасний учитель початкових класів як вихователь” (Бар-Вінниця-Глухів-Хмельницький, 2008); Міжвузівській науково-практичній конференції „Професійна підготовка педагогічних кадрів в умовах інноваційної перебудови української національної освіти: сучасний стан, проблеми, перспективи розвитку” (Хмельницький, 2007).

Результати дослідження обговорювалися й дістали позитивну оцінку на засіданнях ученої ради факультету початкового навчання Хмельницької гуманітарно-педагогічної академії, кафедри шкільної педагогіки та психології.

Кандидатську дисертацію на тему „Формування життєвої компетентності особистості старшокласників загальноосвітніх шкіл України” за спеціальністю 13.00.07 - теорія і методика виховання захищено в 2001 р. в Інституті проблем виховання АПН України, її матеріали в тексті докторської дисертації не використовувалися.

Публікації. Основні результати дослідження відображені в 48 одноосібних наукових працях, серед яких: 1 монографія; 34 статті у фахових виданнях; 13 у збірниках за підсумками наукових конференцій.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків до кожного з розділів, загальних висновків, 15 додатків на 46 сторінках, списку використаних джерел (637 найменувань). Загальний обсяг роботи 513 сторінок, з них основного тексту - 411 сторінок. Дисертація містить 1 рисунок, 29 таблиць на 18 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено його хронологічні й територіальні межі, сформульовано об'єкт, предмет, мету і завдання роботи; аргументовано концепцію, методологічні і теоретичні засади, методи дослідження; охарактеризовано джерельну базу; розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи та відображено відомості про апробацію отриманих результатів.

У першому розділі - „Теоретико-методологічні основи дослідження” проаналізовано концептуальні засади, здійснено аналіз і уточнення категорійно-понятійного апарату, схарактеризовано теоретико-методологічні засади виховного процесу у вищих педагогічних закладах України, представлено історіографію дослідження.

Виховний процес у вищих педагогічних закладах України ХХ ст. з огляду на соціально-політичні обставини потребує застосування під час здійснення історико-педагогічного аналізу різноманітних методологічних підходів до його вивчення.

На підставі таких методологічних підходів, як системний, синергетичний, культурологічний, антропологічний, наративний, інтеграційний, хронологічний, здійснено розробку структури дослідження, аналіз вітчизняної педагогічної літератури, в результаті чого представлено історіографію проблеми, ретроспективне висвітлення і реконструкцію становлення теорії і практики виховання студентської молоді у вищих педагогічних навчальних закладах України як синтез онтологічного, гносеологічного та аксіологічного аспектів, розглянуто ґенезу виховного процесу у вищих педагогічних навчальних закладах України як соціокультурного явища, дано тлумачення термінів відповідно до предмета дослідження.

Аналіз, проведений у декількох взаємопов'язаних між собою категорійно-поняттєвих полях - історико-педагогічному, виховання особистості, вищої школи (вищої освіти), - дав змогу створити логічно завершену категорійно-поняттєву конструкцію дослідження проблеми виховання особистості студента у вищих педагогічних навчальних закладах у сучасному світоглядному контексті. Визначено ключові поняття дослідження - „вища освіта”, „вищий навчальний заклад”, „середовище”, „соціальне середовище”, „виховання”, „соціалізація”, „процес виховання”, „виховна система”.

Так, виховання у вищій школі визначаємо як спеціальну діяльність співробітників ВНЗ, спрямовану на становлення в студентів системи переконань, моральних норм і загальнокультурних якостей, передбачених освітою, яку особистість здобуває. Поняття „вищий навчальний заклад” розглядається як освітня, освітньо-наукова інституція, що заснована і діє відповідно до законодавства про освіту, реалізує відповідно до наданої ліцензії освітньо-професійні програми вищої освіти за певними освітніми та освітньо-кваліфікаційними рівнями, забезпечує навчання, виховання та професійну підготовку осіб згідно з їх покликанням, інтересами, здібностями та нормативними вимогами у галузі вищої освіти, а також здійснює наукову та науково-технічну діяльність. Терміном „виховна система” позначаємо цілісний соціальний організм, що функціонує за умов взаємодії основних компонентів виховання (суб'єкти, цілі, зміст і способи діяльності, відносини) і володіє такими інтегративними характеристиками, як образ колективу, його психологічний клімат.

Проаналізовано різні підходи до визначення концептуальних засад виховання студентської молоді, зокрема закцентовано увагу на концепціях: Є. Бондаревської (виховання як відродження громадянина, людини культури та моралі), І. Зимньої (виховання як процес формування ставлення людини до світу), І. Ільїнського (концепція виховання життєздатних поколінь), В. Лісовського (концепція виховної роботи зі студентами ВНЗ), на теоретичних позиціях Л. Бєлової, І. Беха, С. Савченка, Г. Троцко та ін. щодо виховання студентів у ВНЗ.

У розділі розкрито теоретичні засади виховання особистості студента у вищих педагогічних навчальних закладах, зокрема, визначено й схарактеризовано основні закономірності, принципи (континуальність простору та часу; цілеспрямованість виховання, зв'язок виховання з життям, єдність свідомості та поведінки у вихованні, єдність пізнання та самореалізації особистості, комплексний підхід у вихованні, виховання особистості в колективі, поєднання педагогічного керівництва з ініціативою та самодіяльністю студентів, поєднання поваги до особистості вихованця з адекватною вимогливістю до нього, індивідуальний підхід до особистості у процесі її виховання, принцип системності, послідовності й наступності у вихованні, єдність педагогічних вимог вищого навчального закладу, сім'ї і громадськості) і функції (культурологічна, соціалізаційна, адаптаційна, аксіологічна, нормативна, функція соціального контролю, інтегративна) цього процесу. Виокремлено основні напрями виховання студентів у ВНЗ (навчально-професійний, моральний, патріотичний, правовий, екологічний, економічний; художньо-естетичний, трудовий, фізичний, формування культури здорового способу життя); схарактеризовано вікові особливості студентів, специфіку соціальної ситуації розвитку сучасного студентства.

Доведено, що виховання особистості студента у вищих педагогічних навчальних закладах буде ефективним за умови використання накопиченого в Україні історичного освітянського досвіду, ґрунтовне вивчення, об'єктивна оцінка і творче осмислення якого допоможе впровадженню кращих надбань вищої школи у сучасну педагогічну теорію і практику.

Досліджуваний період в історії вітчизняної вищої педагогічної школи пов'язаний з швидким розвитком системи освіти, формуванням радянської системи виховної роботи як цілісного явища, започаткуванням сталого змісту виховання, формуванням певної системи методів і засобів виховання, розвитком вітчизняної теорії виховання. Однак цей період до останнього часу залишається відносно малодослідженим в історико-педагогічній науці України. Проте зрозуміло, що поступальний розвиток національної системи вищої педагогічної освіти сьогодні вже неможливий без свідомого ставлення до традицій виховання.

Ґенеза проблеми виховання особистості студента у вищих педагогічних закладах України до цього часу ще не була предметом спеціального наукового дослідження у вітчизняній iсторiографiї. Але є досить численна література, в якій автори торкалися окремих аспектів означеної проблеми. Зважаючи на доволі велику кількість робіт, в яких з тією чи іншою мірою повноти досліджується проблема становлення процесу виховання особистості студента у вищих педагогічних закладах та на великий за хронологічними межами відрізок, ми здійснили їх аналіз за певними періодами. Кожний з періодів розвитку освіти потребував змін у структурі, змісті, організаційних формах, методах та засобах підготовки студентів до педагогічної діяльності.

У розділі історіографію досліджуваної проблеми умовно поділено на періоди, підставами для їх виокремлення стали панівні ідеологічні концепції та наявне коло джерел. Історіографічні розвідки першого періоду - 1920-ті рр. (С. Постернак, Я. Ряппо, Я. Столяров, М. Зотін, І. Ромер, М. Скрипник, А. Зільберштейн, В. Ястржембовський, Вас. Мускін) - характерні тим, що, вони мали полемічний характер, відображали загальні тенденції розвитку вищої педагогічної освіти радянської України.

Історіографічний аналіз праць другого періоду - 30-ті-50-ті рр. ХХ ст. (О. Дзеверін І. Хлівний, С. Сірополко, С. Бухало, М. Грищенко, Г. Пінчук, О. Філіпов) - свідчить, що на їх зміст вплинули такі чинники, як втручання партійної номенклатури, державної цензури, нав'язування дослідникам узаконених принципів партійності ідейності та класовості. Праць узагальнюючого характеру стосовно освітньої політики у вищих навчальних закладах було небагато і вони мали тенденційний характер.

Історіографічний аналіз праць третього періоду - другої половини 50-х - 80-ті рр. ХХ ст. (М. Лескевич, В. Пітов, Т. Шашло, М. Гриценко, А. Бондар, М. Ніжинський, В. Ставицький, Л. Юрченко, Л. Кондратенко, Н. Дічек) - свідчить, що у ці роки спостерігається актуалізація досліджуваної проблеми: було започатковано системне вивчення історії становлення вітчизняної школи, зокрема й вищої, наукові розвідки радянської доби містили значний фактичний історико-педагогічний матеріал. У цей період питання становлення вищої педагогічної освіти, організації навчально-виховного процесу у педагогічних ВНЗ висвітлювалися в окремих монографіях, навчальних посібниках та статтях, було захищено ряд дисертаційних досліджень.

Аналіз праць останнього виокремленого періоду (1991 р. - до сьогодні) (Н. Дем'яненко, Л. Нечепоренко, В. Семиченко, В. Майборода, В. Луговий, О. Дубасенюк, О. Глузман, Н. Матвійчук, М. Сметанський, С. Литвиненко, О. Шестопалюк та ін.) засвідчив, що з'явилася значна кількість досліджень, в яких з об'єктивних позицій аналізується розвиток вищої педагогічної освіти в Україні та яким притаманна підвищена увага до прикладних аспектів виховання студентів вищих навчальних закладів.

Здійснений аналіз історіографії обраної теми свідчить, що більший чи менший інтерес до проблеми виховання особистості студента у вищих педагогічних закладах України простежується в українській педагогіці упродовж всього досліджуваного періоду. Однак цілком закономірно він помітно активізувався в роки незалежності України. Більшість виконаних досліджень присвячено проблемі становлення вищих педагогічних закладів в Україні; значно менше уваги приділялось питанням виховання особистості студента у цих закладах. Водночас, у проаналізованих нами працях переважає аналіз окремих аспектів виховної роботи у сучасних вищих педагогічних закладах України, а не історико-педагогічний аспект досліджуваної проблеми. Нині в українській історіографії немає праці про становлення теорії і практики виховання студентської молоді у вищих педагогічних навчальних закладах України (1920-1991 рр.), а тому немає змоги простежити наступність і взаємозалежність освітніх змін, народження традицій і появу новацій, тобто всіх тих явищ і процесів, що становили собою систему виховання студентської молоді.

У розділі у визначених хронологічних і територіальних межах з урахуванням змін у суспільному й економічному житті України XX ст., важливих віх розвитку вищої педагогічної освіти, у розвитку системи виховання студентів педагогічних ВНЗ досліджуваного періоду виокремлено періоди: 1-й (1920-й - початок 30-х рр.) - початок формування системи виховання майбутніх учителів в умовах побудови радянської системи вищої освіти, українізації суспільства й освіти і переходу до парадигми трудової школи; 2-й (початок 1930-х - 50-ті рр.) - становлення системи виховання студентської молоді в умовах командно-адміністративної системи, уніфікація змісту і технології виховання; 3-й (60-ті - 1991 рік.) - розвиток радянської системи виховання майбутніх учителів у ВНЗ, теорії і практики виховного процесу на тлі наростання кризових явищ у радянській системі освіти.

Запропоновані методологічні підходи та періодизація стали структурною основою дисертаційного дослідження, у якому висвітлено особливості теорії і практики виховання студентської молоді у вищих педагогічних навчальних закладах України досліджуваного періоду.

У другому розділі - „Ґенеза системи виховання майбутніх учителів у 20-х - на початку 30-х рр. ХХ ст.” - схарактеризовано формування системи вищої педагогічної освіти в Україні у 20-ті - на початку 30-х рр. ХХ ст., визначено основні вимоги до вчителя в українському суспільстві досліджуваного періоду, вичленено зміст, форми та методи виховання студентів педагогічних ВНЗ.

У розділі наголошується, що формування системи вищої педагогіч-ної освіти в Україні у 20-ті - на початку 30-х рр. ХХ ст. зумовлене об'єктивними закономірностями соціально-політичного, економічного і культурного розвитку країни, якісними та кількісними змінами у суспільстві, соціальними вимогами, характером культурних перетворень. Згідно з постановою Наркомосвіти УСРР від 28 липня 1920 р. „Про педагогічні школи (учительські семінарії)” було прийнято тимчасовий статут професійно-педагогічної школи, у якому визначалися провідні виховні завдання радянської педагогічної школи та умови ефективної підготовки робітників освіти. До перших практичних кроків на шляху створення вищої педагогічної школи варто віднести розроблення інструк-цій про реорганізацію навчального процесу в учительських семінаріях. Основними положеннями передбачалося: ознайомлення майбутніх учителів з історією революційного руху, завданнями побудови соціалізму; запровадження ручної праці, образотворчого курсу українознавства - ґрунтовне вивчення української мови і літератури, природи і населення, минулого і сучасного, економічного й етнографічного побуту, народного мистецтва; ознайомлення з найбільш практичними методами дослідження здібностей учнів; розвиток у майбутніх учителів звички і любові до продуктивної праці і ознайомлення їх не лише в теорії, а й на практиці з методами створення самоврядування в школі.

У ході дослідження виявлено, що активна розробка і впровадження теорії і практики навчання й виховання студентської молоді у вищих педагогічних навчальних закладах України розпочались на початку 20-х років (С. Постернак, Я. Ряппо, М. Зотін, М. Скрипник, А. Зільберштейн, В. Ястржембовський).

Аналіз теоретичних засад виховання майбутніх педагогів у цей період дозволяє зробити висновок про його зумовленість чіткими ідеологічними настановами державної політики, спрямованістю на політехнізацію школи, трудове виховання учнів (Г. Гринько, О. Грабаров, М. Зотін, М. Скрипник), уніфікацію системи початкової та середньої освіти, на виховання активного, ідеологічно-спрямованого, колективіста, громадянина, який знає виробництво, готовий до передачі практичних умінь та навичок учням (М. Гармсен, А. Євстигнєєва, Ф. Корольова, Я. Мамонтов).

Дослідження ґенези системи виховання майбутніх учителів у 20-х - на початку 30-х років ХХ ст. доводить, що їх підготовка здійснювалася за двома освітньо-виховними й організаційно-педагогічними моделями: через педтехнікуми й педінститути, Інститути Народної освіти (ІНО), інтенсивне створення яких починається з 1921 р.; через організацію масових вищих педагогічних курсів, які давали середню педагогічну освіту.

З'ясовано, що станом на 1924-1925 н.р. в Україні працювало 12 інститутів та 60 педагогічних технікумів, які навчали 15 тисяч студентів і щорічно випускали близько 3,5 тисяч фахівців. Особливим здобутком цього періоду вважалось помітне зростання серед студентів кількості робітників і селян, а також комсомольців та членів партії. Починаючи з 1925-1926 н.р., усі педагогічні технікуми (до цього часу 30 з них фінансувалися з місцевих бюджетів) були переведені на центральний держбюджет, що покращило їх матеріальне становище. Збільшилась і кількість стипендій студентам із 5 750 у 1925-1926 н. р. до шести тисяч у 1926-1927 н.р.

У 1927-1928 навчальному році загальна картина мережі та організаційної структури вищої педагогічної школи України мала такий вигляд: учительські кадри готували дванадцять факультетів соцвиху, чотири факультети профосвіти, 60 педтехнікумів, три педагогічні факультети при інститутах мистецтв, педагогічні відділення при Харківському технологічному інституті, Київському інституті народного господарства і при сільськогосподарському інституті, однорічні курси фізкультури та факультет політосвіти.

У розділі схарактеризовано перший навчальний план факультету соціального виховання (1921), згідно з яким упродовж перших півтора року навчання провадилося вивчення загальнотеоретичних дисциплін, решту часу відбувалося освоєння теорії та практики соціального виховання. Педагогічна підготовка на першому році навчання складалася з трьох курсів: вступ до педагогіки, азбука праці та фізичного розвитку, семінар із соціального виховання. У відсотковому співвідношенні педагогічна підготовка складала 17% від загальної кількості тижневих годин (36 год.). На другому році навчання вона вже становила 72% (26 годин та тиждень). І на третьому курсі майже всі 100 % навчального часу (36 год. на тиждень) були присвячені вивченню дисциплін педагогічного циклу, як-то „Організація радянської системи освіти і установ соцвиху”, „Статистика народної освіти”, „Охорона дитинства”, „Дитячий будинок-комуна”, „Методика соцвиху” тощо. Для педагогічної підготовки учителя у досліджуваний період була характерною багатопредметність і надання їй провідної ролі у підготовці кваліфікованого спеціаліста.

З 1930 р. розпочалася реорганізація української системи народної освіти, в основу якої було покладено принципи організації російської освітньої системи. Вищі педагогічні заклади поділяли на три групи:

1. Індустріально-педагогічні інститути, які мали готувати учителів для фабрично-заводських шкіл, професійних шкіл, технікумів, робітничих факультетів, вечірніх робітничих університетів та курсів. Курс навчання - 4 роки.

2. Інститути соціального виховання для підготовки керівників другого концентру трудових шкіл і установ політичної освіти, вихователів-дефектологів та дошкільного виховання. У їх складі передбачалися шкільний, позашкільний, педолого-педагогічний факультети. Курс навчання - 3 роки.

3. Педагогічні технікуми для забезпечення учителями-груповодами 1 концентру трудових шкіл. Вони поділялися на шкільні, дошкільні, фізичної культури та індустріальні для підготовки керівників виробничого навчання. Курс навчання - 3 роки.

Постанови ЦК ВКП(б) про школу 1931-1932 рр. докорінно змінили її суть, регламентували всі сторони її діяльності, ознаменували собою початок нового історичного періоду у розвитку освіти, зокрема і в теорії і практиці навчання й виховання студентів у педагогічних навчальних закладах України. Завдання радянської школи розглядалися у її тісному зв'язку із завданнями радянської влади в цілому, переносячи виховну функцію у площину комуністичного будівництва.

Аналіз архівних джерел, публікацій у педагогічній пресі, матеріалів з'їздів дав змогу узагальнити головні вимоги до вчителя української школи у 20-ті роки: він мав бути суспільником, тісно пов'язаним із життям, з реаліями повсякденності, що оточувала як його самого, так і його вихованців; мати марксистсько-ленінський світогляд, тісний зв'язок з робітничим класом і селянством; володіти здатністю поєднувати кожен крок освітньої роботи у школі з виробничою трудовою діяльністю, з технікою і економікою місцевого виробництва, з громадською та господарською діяльністю; мав бути культурною, освіченою людиною, переконувати власним прикладом у дотриманні високих етичних норм та моральних принципів; повинен був мати ґрунтовні педолого-педагогічні знання; володіти вмінням розуміти природу дитини і вміннями її виховувати. Вчитель мав бути організатором дитячого колективу, оскільки завдання державного будівництва розглядалися у досліджуваний період у тісному взаємозв'язку з питаннями організації дитячого суспільства - майбутнього радянської держави; повинен був брати участь у процесах розбудови національної школи, бути консультантом з елементарних санітарно-гігієнічних питань, агрономії, медицини, бути і кооператором, і ліквідатором неписьменності, й порадником селянина, й членом сільради, виконкому. Патріотизм, радянська громадянськість поряд з професійними, моральними і естетичними якостями ставали базовими характеристиками особистості педагога, як і його професійна майстерність, сформованість інтересу до професії, наявність відповідних нахилів та здібностей. Головними критеріями визначення рівня сформованості цих якостей було ставлення до дітей та їх батьків, авторитет і повага у населення, прагнення до самовдосконалення.