Теоретико-методичні основи формування соціальної компетентності студентів вищих навчальних закладів економічного профілю

Размещено на http://www.allbest.ru/

ІНСТИТУТ ВИЩОЇ ОСВІТИ

НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора педагогічних наук

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ СОЦІАЛЬНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ СТУДЕНТІВ ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ ЕКОНОМІЧНОГО ПРОФІЛЮ

13.00.04 - теорія і методика професійної освіти

ЗАРУБІНСЬКА Ірина Борисівна

КИЇВ - 2011

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана», Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України.

Науковий консультант - доктор педагогічних наук, професор

СМЕТАНСЬКИЙ Микола Іванович, Хмельницький інститут соціальних технологій

Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна», завідувач кафедри соціальної роботи.

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор,

дійсний член НАПН України

ЄВТУХ Микола Борисович,

Національна академія педагогічних наук України, академік-секретар Відділення педагогіки і психології вищої школи НАПН України;

доктор педагогічних наук, професор,

ПАДАЛКА Олег Семенович,

Національний педагогічний університет імені М.П.Драгоманова, перший проректор з організації навчально-виховної роботи і економіки;

доктор педагогічних наук, доцент,

ПЕЛЕХ Юрій Володимирович,

Міжнародний економіко-гуманітарний

університет імені академіка Степана Дем'янчука,

проректор з міжнародних зв'язків і наукової роботи.

Захист відбудеться 11 травня 2011 р. о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.456.02 в Інституті вищої освіти НАПН України за адресою: 01014, Україна, м. Київ, вул. Бастіонна, 9, 9-й поверх, актова зала.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту вищої освіти НАПН України (01014, Україна, м. Київ, вул. Бастіонна, 9).

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

соціальний компетентність економічний педагогічний

Актуальність теми. На сучасному етапі розвитку суспільства проблема формування соціальної компетентності студентів вищих навчальних закладів є надзвичайно важливою. Її актуальність зумовлюється тим, що система вищої професійної освіти має забезпечити випускника ефективним інструментарієм життєвої адаптації в мінливих соціальних, виробничих умовах, сформувати ціннісні настанови та практичні вміння, які реально підтримують будь-які рольові функції, значущі для життєдіяльності людини і суспільства, здатність ефективно працювати в команді, продуктивно взаємодіяти із соціальним середовищем, постійно самовдосконалюватися.

Проблема формування соціальної компетентності, конструктивних стратегій долання життєвих ситуацій є вельми актуальною в контексті збереження й підтримання психологічного здоров'я нації. Оскільки невміння ефективно використовувати свої внутрішні ресурси, недостатній розвиток навичок ефективного спілкування і своєчасного розв'язання різноманітних проблем, а також намагання уникати екзистенційних ситуацій разом з низкою інших чинників зумовлює зростання в сучасному суспільстві рівня наркоманії, алкоголізму, кримінальної активності та суїцидальної поведінки. З іншого боку, усвідомлена соціальна компетентність у юнацькому віці є підґрунтям для формування конструктивних стратегій долання стресів і кризових ситуацій у зрілому віці, сприяє профілактиці девіантної поведінки, успішній соціальній адаптації, розвитку особистості.

Проблема дослідження соціальної компетентності особистості є предметом вивчення вітчизняних і зарубіжних учених, зокрема фахівців у сфері філософії, психології й педагогіки. Вагомим внеском у визначення методологічних засад проблеми є погляди й ідеї К.Абульханової-Славської, П.Анохіна, О.Асмолова, Ф.Василюка, Л.Виготського, В.Давидова, С.Рубінштейна, В.Шадрикова та інших.

Формуванню підходів до визначення сутності соціальної компетентності сприяють праці А.Аргайла, П.Берельсона, А.Гольдштейна, Ю.Жукова, Е.Коблянської, В.Куніциної, Д. Равена та інших.

Накопичено значний досвід дослідження окремих якостей особистості та психологічних чинників, що визначають соціальну компетентність школярів, умов і факторів їх соціалізації (А.Венгер, Б.Вульфов, І.Кон, А.Мудрик, А.Петровський, та ін), соціальної адаптації особистості (А.Маркова, Л.Петровська, Т.Снігурова та ін.), різноманітних проявів соціальної активності (К.Абульханова-Славська, Б.Ананьєв, Ю.Клейберг, А.Петровський, А.Прихожан, В.Столін, Н.Толстих та ін.); обґрунтовано й експериментально перевірено механізми сприйняття соціального успіху (О.Бодальов, М.Пряжников та ін.). Здійснено спробу з'ясувати умови розвитку соціальної компетентності як особистісної характеристики в юнацькому віці в процесі професійного самовизначення (Г.Марасанов, Н.Рототаєва та ін.).

Формуванню уявлення про специфіку розвитку соціальної компетентності сприяють психологічні дослідження соціального мислення й інтелекту, моделей поведінки особистості (Д.Гілфорд, Ю.Ємельянов, Н.Кентор, Б.Саллівен, Р.Стернберг, Е.Торндайк та ін.), праці у сфері гуманістичної теорії самореалізації особистості (А.Маслоу, К.Роджерс, та ін.), акмеологічні дослідження соціальної компетентності як складової професіоналізму (К.Абульханова-Славська, А.Деркач, Н.Кузьміна, А.Маркова, Ю. Мель, В.Сластьонін та ін.).

Низку теоретичних праць присвячено висвітленню категорії соціальної компетентності та її складових. Зокрема, розглянуто значення критичних життєвих ситуацій у становленні особистості, розроблено техніки адаптації суб'єкта до проблемних ситуацій (І.Албегова, О.Василькова, В.Васильков та ін.); активно досліджувалися когнітивні аспекти суб'єктивного відображення емоційно складних життєвих ситуацій, індивідуально-особистісні детермінанти емоційних переживань у психотравмувальній ситуації (Л. Виноградова, О.Будницька та ін.), визначалися детермінанти емоційної стійкості особистості в умовах проблемної ситуації (Т.Кириленко, Т.Кочергіна, В.Писаренко, Т.Титаренко та ін.).

Авторське бачення досліджуваної проблеми ґрунтувалося також на інтерпретації результатів теоретичних праць І.Беха, Н.Бібік, О.Глузмана, І.Єрмакова, М.Євтуха, В.Кременя, В.Лугового, О.Овчарук, О.Олексюк, О.Падалки, Ю.Пелеха, Н.Побірченко, О.Пометун, О.Савченко, М.Сметанського, С.Трубачевої, Г.Шевченко та ін. у контексті нашого пошуку.

Однак, результати аналізу психолого-педагогічної літератури засвідчують, що увага дослідників головним чином зосереджена на обґрунтуванні теоретичних засад запровадження компетентнісного підходу до організації освітнього процесу учнівської молоді. Водночас проблемі формування соціальної компетентності студентів вищих навчальних закладів у наукових дослідженнях не приділено належної уваги. Отже, потребує уточнення саме поняття соціальної компетентності особистості як філософської, соціальної та психолого-педагогічної категорії; нез'ясованою залишається її структурна модель, недостатньо обґрунтованою є методика діагностики соціальної компетентності як цілісної особистісної характеристики людини. Така ситуація уповільнює впровадження компетентнісного підходу в практику освітнього процесу. Як наслідок, студенти часто не здатні самостійно ставити та продуктивно розв'язувати завдання, які передбачають активну соціальну взаємодію, не володіють уміннями й навичками роботи в команді, технологіями працевлаштування, запобігання конфліктам та вирішення їх, не завжди здатні актуалізовувати механізми професійного й особистісного самовдосконалення.

Особливо актуальною ця проблема залишається для майбутніх фахівців економічного профілю, успішна професійна діяльність яких значною мірою залежить від уміння взаємодіяти з людьми та продуктивно працювати в команді.

Теоретичний аналіз наукових джерел та емпіричний досвід доводять існування об'єктивної невідповідності між потребою суспільства у соціально компетентних випускниках вищих навчальних закладів і відсутністю науково обґрунтованої теорії та методики формування соціальної компетентності сучасної молоді в процесі навчання у вищій школі.

Актуальність проблеми і необхідність її розв'язання на теоретичному та методичному рівнях зумовили вибір теми дисертаційного дослідження «Теоретико-методичні основи формування соціальної компетентності студентів вищих навчальних закладів економічного профілю».

Зв'язок теми роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційну роботу виконано відповідно до тематичного плану науково-дослідної діяльності Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана в рамках дослідження комплексної наукової проблеми “Теоретичні та методичні засади формування психолого-педагогічної компетентності майбутніх фахівців”.

Тему дисертації затверджено вченою радою ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана» (протокол № 6 від 27 червня 2007 року) та узгоджено в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології в Україні (протокол № 7 від 25 вересня 2007 року).

Мета дослідження полягала в обґрунтуванні концептуальних основ, розробленні методики формування соціальної компетентності студентів вищих навчальних закладів економічного профілю та експериментальній перевірці їх педагогічної ефективності.

Досягнення поставленої мети вимагало послідовного розв'язання таких завдань:

- з'ясувати сутність і структуру поняття «соціальна компетентність студентів вищих навчальних закладів економічного профілю»;

- на основі аналізу вітчизняної та зарубіжної літератури висвітлити основні підходи до формування соціальної компетентності студентів вищих навчальних закладів економічного профілю;

- визначити критерії, показники та рівні сформованості соціальної компетентності студентів вищих навчальних закладів економічного профілю;

- розробити методику діагностики соціальної компетентності майбутніх фахівців економічного профілю;

- обґрунтувати концепцію формування соціальної компетентності студентів вищих навчальних закладів економічного профілю;

- розробити й експериментально перевірити методику формування соціальної компетентності студентів вищих навчальних закладів економічного профілю.

Об'єкт дослідження - професійна підготовка студентів вищих навчальних закладів економічного профілю.

Предмет дослідження - концептуальні основи та методика формування соціальної компетентності студентів вищих навчальних закладів економічного профілю.

Методи дослідження. Для реалізації основних завдань дослідження на різних його етапах використано систему теоретичних, емпіричних, формувальних і статистичних методів, а саме:

теоретичний аналіз, синтез, порівняння та зіставлення - для концептуалізації філософської та психолого-педагогічної наукової літератури, вивчення нормативно-правових документів у сфері освіти, словників, енциклопедій, авторефератів, дисертацій, Інтернет-ресурсів, досвіду роботи науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів України;

моделювання та технологічного проектування - для виокремлення змісту, педагогічних умов, створення структурної моделі соціальної компетентності студентів та відповідної процедури її формування в навчально-виховному процесі вищого навчального закладу економічного профілю;

узагальнення - для опрацювання та інтерпретації теоретичних джерел з досліджуваної проблеми, Державних стандартів вищої освіти, освітньо-кваліфікаційних характеристик, університетської документації (навчальні плани, програми, комплекси методичного забезпечення), результатів діяльності студентів, визначення закономірностей, формулювання підсумків та висновків;

обсерваційні (тестування, анкетування, інтерв'ювання, бесіда, педагогічне спостереження, самоспостереження, експертне оцінювання) - для визначення рівнів розвитку соціальної компетентності студентів та її специфічних рис і динаміки розвитку;

педагогічний експеримент - для перевірки ефективності концепції й методики формування соціальної компетентності студентів, визначення кількісних і якісних показників її сформованості та розвитку на кожному етапі дослідження;

математичної статистики - для опрацювання дослідницьких даних і обчислення статистичних показників з метою перевірки ефективності впровадження у навчально-виховний процес вищого навчального закладу економічного профілю концептуальної моделі формування соціальної компетентності студентів (комп'ютерний пакет статистичних програм Statistiсa 6.0, зокрема кореляційний аналіз, t-критерій Стьюдента).

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше:

обґрунтовано й експериментально перевірено концептуальні засади формування соціальної компетентності студентів вищого навчального закладу, які за рахунок модифікації традиційного викладання навчальних предметів гуманітарної, загальноекономічної та професійної підготовки забезпечують використання потенціалу позааудиторної роботи студентів, їхнього самовиховання, реалізацію завдань формування соціальної компетентності майбутніх фахівців економічного профілю;

обґрунтовано педагогічні умови успішного впровадження означених теоретичних основ у практику педагогічного процесу вищого навчального закладу: розгляд завдань формування соціальної компетентності студентів як однієї з пріоритетних цілей підготовки фахівців економічного профілю у вищому навчальному закладі; усвідомлення учасниками навчально-виховного процесу дидактичної специфіки, закладеної в поняття «соціальна компетентність» як педагогічної категорії; організації навчально-виховного процесу на основі індивідуального підходу та принципів особистісно зорієнтованого педагогічного впливу, що ґрунтується на результатах ретельного вивчення наявного рівня сформованості соціальної компетентності та її індивідуальних особливостей у кожного студента; моделювання за допомогою педагогічних технологій інтерактивного та контекстного навчання предметного та соціального змісту життя й діяльності фахівця економічного профілю; забезпечення суб'єктної позиції студентів у навчально-виховному процесі та створення ситуації успіху;

розроблено й експериментально перевірено методику формування соціальної компетентності студентів вищого навчального закладу економічного профілю, особливостями якої є активне застосування інтерактивних методів навчання у процесі вивчення предметів циклу гуманітарної, загальноекономічної та професійної підготовки; використання тренінгу соціальної компетентності та стимулювання студентів до самовиховання, спрямованого на формування відповідних особистісних якостей і вмінь соціально компетентної поведінки, їхньої самостійної роботи, що передбачає два основні напрями: роботу з теоретичними джерелами з метою отримання нової інформації, що перебуває в семантичному полі соціальної компетентності та її осмислення, а також моделювання поведінки соціально компетентних людей шляхом спланованого спостереження за їхньою діяльністю та в безпосередньому спілкуванні з ними;

- визначено критерії (когнітивний, ціннісно-мотиваційний, операційно-технологічний, рефлексивний, особистісний) та показники соціальної компетентності студентів вищих навчальних закладів економічного профілю, на основі аналізу якісних і кількісних проявів яких визначено п'ять рівнів її сформованості: низький, нижчий за середній, середній, вищий за середній та високий;

розроблено методику діагностики рівня сформованості соціальної компетентності студентів вищого навчального закладу економічного профілю, яка полягає у покомпонентному вивченні її структурних складових та оцінюванні рівнів їх розвитку, на основі аналізу яких робиться висновок про рівень сформованості цілісної особистісної характеристики;

удосконалено:

структурно-функціональну модель соціальної компетентності особистості як єдність когнітивного, ціннісно-мотиваційного, операційно-технологічного, рефлексивного та особистісного компонентів;

- методику формування соціальної компетентності у студентів вищого навчального закладу економічного профілю у процесі вивчення окремих дисциплін гуманітарної, загальноекономічної та професійної підготовки: «Іноземна мова», «Менеджмент», «Маркетинг», «Ділова іноземна мова», «Міжнародний маркетинг», яка передбачає побудову навчально-виховного процесу на основі діяльнісного, особистісно зорієнтованого та компетентнісного підходів, упровадження інтерактивних методів навчання;

подальшого розвитку набули:

- основні положення професійної підготовки майбутніх фахівців економічного профілю як відкритої, динамічної системи, однією зі складових якої є формування соціальної компетентності особистості;

- методика організації самовиховання студентів в частині формування особистісних якостей і вмінь, що лежать в основі соціально компетентної поведінки особистості.

Практичне значення здобутих результатів полягає в тому, що:

розроблено навчально-методичні матеріали для поточного і підсумкового контролю рівня розвитку соціальної компетентності студентів як єдності п'яти структурних компонентів;

підготовлено навчально-методичні матеріали для забезпечення викладання курсів «Іноземна мова»та «Ділова іноземна мова» на основі використання інтерактивних методів навчання;

розроблено і впроваджено у практику навчально-виховної роботи у вищому навчальному закладі тренінг соціальної компетентності особистості, який охоплює такі види часткових тренінгів: розвитку соціальної перцепції, формування експресивних умінь студентів, опанування досвіду групової роботи; розв'язання конфліктів, рольовий тренінг;

розроблено і впроваджено у практику методику організації самовиховання студентів, спрямованого на розвиток якостей та характеристик, що визначають ефективну соціально компетентну поведінку; організації самостійної роботи студентів, що передбачає два основні напрями - роботу з теоретичними джерелами та моделювання поведінки соціально компетентних людей;

підготовлено методичні рекомендації для науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів щодо підготовки майбутніх фахівців економічного профілю до соціально-компетентної взаємодії й організації викладання англійської мови на основі комунікативного методу навчання.

Результати дослідження впроваджено у практику роботи вищих навчальних закладів України: Вінницького національного технічного університету (довідка №1-08-14 від 8 січня 2011 р.), ДВНЗ «КНЕУ імені Вадима Гетьмана» (довідка від 25 грудня 2010 р.), Міжнародного економіко-гуманітарного університету імені академіка Степана Дем'янчука (довідка № 04/599 від 8 січня 2011р.), Національного авіаційного університету (довідка №12-07 від 16 грудня 2010 р.), Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (довідка №01-08 / 06-12/82 від 10 грудня 2010 р.), Тернопільського національного економічного університету (довідка № 126-03 /730 від 27 грудня 2010 р.).

Апробація результатів дослідження. Основні положення і результати дослідження обговорювалися та позитивно оцінені на міжнародних науково-практичних конференціях: «Проблеми емпіричних досліджень у психології» (Київ, 2009), «Вища освіта України у контексті інтеграції до європейського освітнього простору» (Київ, 2009, 2010), «Освіта і наука в умовах глобальних викликів» (Сімферополь-Судак, 2009), «Розвиток міжнародного співробітництва в галузі освіти у контексті Болонського процесу» (Ялта, 2009), «Педагогіка вищої школи: методологія, теорія, технології» (Тернопіль, 2009; Рівне, 2010), «Молодь у сучасному світі: філософсько-культурологічні виміри» (Київ, 2009), «Сучасні інформаційні технології та інноваційні методики навчання в підготовці фахівців: методологія, теорія, досвід, проблеми» (Вінниця, 2010), «Освітні вимірювання в інформаційному суспільстві» (Київ, 2010), «Інноваційні технології в навчанні іноземних мов» (Горлівка, 2010), “Panstwo, gospodarka, spoleczenstwo” (Краків, 2009), «Наукове забезпечення процесів реформування соціально-економічних відносин в умовах глобалізації» (Сімферополь, 2009); всеукраїнських науково-практичних конференціях: «Підготовка фахівців у системі професійної освіти: проблеми, технології, перспективи» (Кривий Ріг, 2009), «Актуальні проблеми підготовки фахівців соціальної сфери» (Хмельницький, 2010) під час роботи круглого столу «Проблеми та перспективи формування гуманітарної політики в Україні» (Сімферополь-Ялта, 2009) та теоретико-методологічного семінару «Реалізація європейського досвіду компетентнісного підходу у вищій школі України» (Київ, 2009).

Публікації. Основні положення дисертаційної роботи відображено в одноосібних публікаціях: 1 монографія, 25 статей у фахових виданнях з педагогічних наук, затверджених ВАК України, 4 статті в матеріалах і тезах науково-практичних конференцій, 1 методичні рекомендації.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, п'яти розділів, висновків до кожного з них, загальних висновків, 10 додатків, списку використаних джерел ( 583 найменування, з них - 52 іноземними мовами). Основний зміст дисертації викладено на 410 сторінках рукопису. Робота проілюстрована 22 таблицями та 4 рисунками.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність досліджуваної проблеми, розкрито зв'язок дисертаційної роботи з науковими програмами, планами, темами, визначено мету, завдання, об'єкт, предмет дослідження, охарактеризовано методи, наукову новизну та практичне значення, відображено апробацію й упровадження її результатів у практику навчально-виховного процесу вищих навчальних закладів України.

У першому розділі - «Формування соціальної компетентності особистості як соціально-педагогічна проблема» - здійснено дефінітивний аналіз соціальної компетентності особистості, обґрунтовано її структурну модель і функції, проаналізовано сучасні підходи до формування досліджуваного феномена у студентському віці, визначено основні напрями дослідження.

Дефінітивний аналіз соціальної компетентності засвідчує комплексність цього поняття та відсутність однозначності в його визначенні та трактуванні змісту, структури і функцій. На передній план дослідники виводять різні характеристики і якості. Так, соціальна компетентність розглядається у світлі здібностей людини, соціальних знань і вмінь, які забезпечують особистості соціальну адаптацію, соціальну обізнаність, уможливлюють досягнення оптимальної відповідності між особистістю та умовами соціуму, зафіксованими у поняттях «соціальний інтелект» та «соціальне мислення» (І.Зимня, Н.Калініна, С.Рачова, О.Пейчова, І.Чорноусов, С.Учурова та ін.). У зарубіжних дослідженнях соціальної компетентності наголошують систему уявлень про соціальну поведінку особистості та діяльність, які визначають комплекс навичок і вмінь, необхідних для успішної взаємодії в суспільстві, та умови її прояву (М.Аргайл, К. Данзігер, М.Гольдфілд та ін.).

Особливе місце в дослідженнях соціальної компетентності належить вивченню поведінки особистості у складних життєвих ситуаціях. За таких умов соціальна компетентність розглядається як набір конструктивних способів їх розв'язання, а вміння імплементувати такі способи практично визначається головною ознакою соціально-компетентної поведінки особистості (Ф.Василюк, В.Васильков, О.Василькова та ін.)

Соціальна компетентність поєднує в собі загальні ознаки поняття «компетентність особистості», які звужуються й уточнюються значенням і логікою поняття «соціальна». Такими загальними ознаками компетентностей є їх практико-зорієнтований характер і творча спрямованість.

Соціальна компетентність особистості охоплює різні сфери людської діяльності: навчальну, професійну, власне соціальну взаємодію, є однією із істотних передумов продуктивної міжособистісної взаємодії в усіх її проявах.

Діяльність соціально компетентної особистості не зводиться лише до того, що можна побачити в результаті спостереження. Таку особистість слід розглядати як складну систему, яка виконує не лише зовнішні функції, а й різноманітні внутрішні, у тому числі психологічні.

Аналіз низки визначень досліджуваного феномена, його змістового наповнення, а також особливостей прояву та застосування дає можливість розглядати соціальну компетентність особистості як складну, інтегративну характеристику особистості, сукупність певних якостей, здібностей, соціальних знань та вмінь, переживань, емоційно-ціннісних орієнтацій, переконань особистості, що сприяє активній взаємодії із соціумом, налагодженню контактів з різними групами та індивідами, активній участі у соціально значущих проектах, продуктивному виконанню різних соціальних ролей.

Відсутність соціальної компетентності або низький рівень її розвитку стабільно пов'язані з непродуктивними способами міжособистісної взаємодії, що призводить до непорозуміння між членами різних груп та всередині групи, є причиною формування настанови на однобічність сприйняття іншої людини, виникнення психологічного бар'єра у спілкуванні, конфліктів.

Дослідження теоретичних джерел засвідчило відкритість питання щодо структури соціальної компетентності. Передусім це пояснюється складністю досліджуваної категорії та відсутністю уніфікованого її визначення. Діяльнісна, актуальна сутність компетентності означає, що разом зі знаннями актуалізується також спосіб і характер діяльності. Утім, особистісна характеристика компетентності вказує на її зв'язок із цінностями та мотивами людини, що спонукають її до активності, в якій і виявляється компетентність. Отже, це явище має складну структуру із низкою взаємодоповнювальних компонентів.

Термін «компоненти компетентності» - це характеристики людей, що дають їм можливість досягати особистісно значущих цілей -- незалежно від їх природи і соціальної структури, в якій ці люди живуть та працюють.

Проаналізувавши підходи до визначення структурних складових соціальної компетентності, що дістали відображення у працях К.Абульханової-Славської, С.Архипової, Т.Єрмакова, І.Зимньої, Н. Калініної, М.Кяерста, М.Лаптєвої, Н.Розової та інших дослідників, а також родові характеристики, зміст, особливості прояву соціальної компетентності як складного, інтегративного особистісного утворення, ми дійшли висновку, що структуру досліджуваного феномена можна розглядати як об'єднані в систему ставлення, що виявляються в мотивах і ціннісних орієнтаціях; знання людини про суспільство, про інших і про себе; вміння й навички поведінки в суспільстві а також рефлексивні вміння й особистісні якості людини, що дають змогу інтегрувати внутрішні й зовнішні ресурси для досягнення особистісно та соціально значущих цілей, розв'язання проблем у процесі міжособистісної взаємодії.

Зміст компетентності особистості визначається метою та функціями її діяльності. Залежно від сфери активності людини та особливостей професії варіює змістове наповнення структурних елементів компетентності, але структура соціальної компетентності, яка зумовлюється сутністю загального феномена, залишається незмінною і має такі компоненти: ціннісно-мотиваційний, когнітивний, діяльнісний, рефлексивний та особистісний. У дисертаційному дослідженні визначено зміст кожного компонента соціальної компетентності студентів вищого навчального закладу економічного профілю.

На основі вивчення сучасного стану проблеми формування соціальної компетентності особистості можна констатувати, що нині не існує цілісної й загальної теорії формування соціальної компетентності особистості у студентському віці. Дослідження переважно зосереджені на механізмах і способах формування окремих складових досліджуваного феномена. Йдеться про розвиток розумових і навчальних дій, наголошується на важливості діяльності як активності особистості загалом. Розглядаються механізми формування окремих якостей та характеристик особистості, які становлять зміст особистісного компонента соціальної компетентності.

Узагальнюючи аналіз теоретичних досліджень з проблеми формування соціальної компетентності особистості та порівнюючи характеристики компетентності як особистісної якості із матеріалами досліджень щодо формування особистості та окремих її якостей, зроблено висновок про логічне взаємонакладання цих полів, а отже, можливість побудови програми формування соціальної компетентності за допомогою використання тих способів і механізмів, які висвітлюються в дослідженнях розвитку особистісних якостей. Такі способи слід використовувати не ізольовано, а шляхом організації цілісних актів діяльності, включення до реального життя та взаємовідносин людей.

Детермінантами формування соціальної компетентності особистості є комплекс макросоціальних, мікросоціальних та суб'єктивних чинників.

У другому розділі - «Діагностика сформованості соціальної компетентності студентів вищих навчальних закладів економічного профілю» - проаналізовано основні підходи до проблеми діагностики соціальної компетентності особистості в сучасній психолого-педагогічній науці; визначено критерії, показники та рівні соціальної компетентності студентів вищого навчального закладу економічного профілю; схарактеризовано стан її сформованості у досліджуваного контингенту студентів.

Проблема оцінювання компетентнісного рівня студента є новою і доволі непростою. Така ситуація зумовлена передусім тим, що компетентність особистості є складним багаторівневим утворенням. Виходячи з розуміння компетентності як набутої характеристики особистості, що охоплює ціннісно-мотиваційну сферу, відповідні знання і вміння, досвід їх практичної реалізації, особистісні характеристики та якості, що дають можливість застосовувати їх на практиці, розроблення оцінних засобів рівня набуття зазначеної характеристики відбувається в напрямі використання комплексних вимірників.

У контексті вимірювання рівнів розвитку соціальної компетентності важливим показником є не лише результативність діяльності, а й особистісні відчуття при цьому та ставлення до людини інших суб'єктів (об'єктів) взаємодії, тобто її соціально-психологічний статус.

Критерії оцінювання соціальної компетентності студента вищого навчального закладу економічного профілю мають відображати взаємозв'язки між компонентами структурної моделі, динаміку досліджуваного явища і розкриватися у специфічних ознаках кожного структурного компонента.

Визначення критеріїв діагностики соціальної компетентності особистості студента ВНЗ, ґрунтувалося на її сутнісних характеристиках та загальних положення критеріального підходу.

Розглядаючи соціальну компетентність особистості як складне особистісне утворення та беручи до уваги її структуру, вважаємо за доцільне оцінювати міру її сформованості та розвитку за такими критеріями: особистісним, ціннісно-мотиваційним, когнітивним, операційно-технологічним та рефлексивним.

Кожен критерій вимагав розроблення набору відповідних показників, на основі аналізу яких можна виносити судження щодо міри розвитку досліджуваного феномена. Такими показниками обґрунтовані змістові характеристики відповідних структурних складових. Визначені критерії та показники сформованості соціальної компетентності слугують відправною точкою для виокремлення рівнів розвитку цієї якості у студентів вищого навчального закладу економічного профілю. Розвиток розглядається як усталена послідовність змін якісних станів систем, яка пов'язана з переходом до нового рівня цілісності зі збереженням їх еволюційних можливостей. Саме ці якісні зміни в розвитку й зумовлюють наявність рівнів, кожен з яких має свої елементи. До того ж, кожен наступний рівень розвитку досліджуваної якості вирізняється мірою прояву та інтенсивності його якісних показників.

З опорою на аналіз наявного теоретичного та практичного досвіду, результати попередніх психолого-педагогічних досліджень та обґрунтовану структурну модель соціальної компетентності особистості, а також на результати попереднього пілотажного дослідження, проінтерпретовано якісні і кількісні характеристики прояву показників сформованості соціальної компетентності особистості та виокремлено 5 рівнів її розвитку: низький; нижчий за середній; середній; вищий за середній; високий.

Для них характерні такі риси та ознаки поведінки:

Низький рівень - відсутність чіткої ієрархії цінностей; низький рівень мотивації досягнення; спонукання акту взаємодії зовнішніми чинниками та мотивами уникнення негативного емоційного досвіду та неуспіху; реалізація потреби у спілкуванні з вузьким усталеним колом осіб; реалізація пізнавальних потреб не в процесі взаємодії, а шляхом звернення до друкованих джерел і самостійний пошук інформації; хаотичність, неповнота знань, які перебувають у семантичному полі соціальної компетентності; інтуїтивність поведінки, часті помилки, демонстрація полярних реакцій у процесі взаємодії -- від повної залежності й підпорядкування іншій стороні до агресії в розв'язанні проблемних ситуацій; відсутність ініціативи в контактах; ускладнення щодо розуміння та прогнозування поведінки людей, занадто висока емоційність реакції на критику чи зауваження; погане розуміння зв'язку між поведінкою та її наслідками; низький рівень комунікативного контролю, стабільність поведінки, яка не змінюється залежно від ситуації; нездатність зрозуміти партнера зі спілкування на емоційному рівні; занижена або неадекватно завищена самооцінка.

Нижчий за середній - нечітко виражена ієрархія цінностей; нижчий за середній рівень мотивів досягнення, їх спрямованість на уникнення неуспіху та негативного емоційного досвіду; коло спілкування обмежується представниками формальної групи; пізнавальні потреби реалізуються в процесі взаємодії з представниками цієї групи та зверненням до друкованих джерел; соціальна компетентність та її зміст не є особистісною цінністю; наявність знань щодо частини складових змісту когнітивного компонента соціальної компетентності, при цьому вони є неповними, загальними й стосуються неспецифічної інформації; слабкі перцептивні вміння; відчуття наявності проблемної ситуації в спілкуванні не пов'язане з умінням пояснити ані її характеру, ані причини; слабке володіння навичками активного слухання та конструктивного впливу на партнерів; часті помилки в інтерпретації слів співрозмовника та його намірів; прямолінійність; наявність стереотипів про невтручання в справи інших та їхні переживання; відсутність намагання створити атмосферу довіри, відкритості в процесі спілкування; низька або вочевидь завищена самооцінка; пояснення власних помилок зовнішніми чинниками.

Середній рівень - переважання індивідуалістичних цінностей, цінностей самоствердження, відпочинку й досягнень, які часто пов'язані з конкретними подіями у близькому майбутньому; зв'язок цінностей спілкування та взаємодії з дружбою, належністю до бажаної спільноти чи групи; відсутність високих вимог до себе та власної поведінки за високого їх рівня до інших; відсутність альтруїстичних смислів, значущого зв'язку цінностей спілкування з цінностями професійного досягнення; середній рівень розвитку мотивації досягнення, присутність мотивів уникнення неуспіху як спонук соціальної взаємодії; володіння знаннями щодо переважної частини складових змісту когнітивного компонента соціальної компетентності, окремими технологіями пошуку роботи, самопрезентації; намагання застосовувати ефективні стратегії спілкування; здатність правильно декодувати окремі невербальні прояви; передбачати поведінку інших учасників взаємодії у традиційних комунікативних ситуаціях; середній рівень комунікативного контролю.

Вищий за середній - високий рівень значущості цінностей спілкування, прийняття інших людей, репрезентація їх на рівні як термінальних, так і інструментальних смислів; зв'язок згаданих смислів із цінностями професійного досягнення та самоствердження, щодо яких цінності соціальної взаємодії мають інструментальний характер; визнання цінності володіння соціальною компетентністю як особистісною якістю; високий рівень мотивації досягнення; володіння основним масивом інформації щодо ефективної соціальної взаємодії, низкою прийомів активного слухання, вмінням отримувати важливу інформацію про поведінку людей та їхні наміри шляхом аналізу вербальної поведінки та співвіднесення її з невербальними проявами; уміння емоційно налаштовуватися на спілкування з іншими, спрогнозувати їхні дії; широкий репертуар рольової поведінки, стриманість в емоційних проявах; високий рівень емпатійності; висока самооцінка, впевненість у власних силах.

Високий - інтенсивніше виражені показники попереднього рівня, підсилені значущістю альтруїстичних особистісних смислів; володіння системними знаннями щодо сутності соціальної компетентності, закономірностей процесу спілкування, характеру конфліктних і проблемних ситуацій, розуміння шляхів їх подолання; знання способів пошуку роботи, особливостей самопрезентації та роботи в команді; прояв обґрунтованих показників розвитку соціальної компетентності на найвищому рівні, а також уміння використовувати їх за нових умов і в нетрадиційних ситуаціях; високий рівень комунікативного контролю; здатність людини передбачати враження, яке вона справляє на оточення; висока здатність до ідентифікації; адекватно висока самооцінка, активність, комунікабельність, оптимізм.

Експериментальна робота проводилася протягом 2006 - 2010 років на базі ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана» та Вінницького національного технічного університету (918 студентів).

Констатувальне експериментальне дослідження соціальної компетентності студентів вищих навчальних закладів економічного профілю проводилося покомпонентно та дало змогу підтвердити обґрунтування п'яти рівнів її розвитку у студентів досліджуваної вибірки.

Вивчення ціннісно-мотиваційної складової досліджуваного феномена засвідчило, що найбільша частка студентів продемонструвала середній рівень розвитку цінностей та мотивів, які перебувають у семантичному полі соціальної компетентності особистості ( 39,7% - на першому курсі та 40,84% - на п'ятому).

Значний потенціал для розвитку соціальної компетентності студентів вищого навчального закладу економічного профілю закладено в мотивації досягнення, оскільки навички та вміння ефективної соціальної поведінки розглядаються як спосіб досягнення поставлених цілей незалежно від їхнього характеру.

Цінності та мотиви ефективної соціальної взаємодії можна розглядати у двох аспектах: як засіб розвитку соціальної компетентності та як мету і результат цього процесу, тобто в процесі цілеспрямованого формування соціальної компетентності особистості у студентському віці доцільно спиратися на актуальні цінності та мотиви студентів, чітко демонструвати залежність їх реалізації від опанування соціально ефективних стратегій та дій. З іншого боку, процес розвитку соціальної компетентності особистості слід зосередити на формуванні соціально цінних смислів та мотивів: спілкування, альтруїстичних, саморозвитку, підтримки тощо, тобто тих смислів, які відрізняють вищий за середній та високий рівні розвитку ціннісно-мотиваційної сфери від середнього та нижчих.

Переважна більшість досліджуваних студентів продемонструвала середній та вищий за середній рівні розвитку когнітивного компонента соціальної компетентності особистості.

Вивчення предметів психолого-педагогічного циклу в процесі навчання у вищому навчальному закладі сприяє зростанню рівня сформованості когнітивного компонента соціальної компетентності у студентів, але саме по собі не результується у проявах соціально-компетентної поведінки.

Експериментальне вивчення операційно-технологічного компонента досліджуваного феномена засвідчило, що студенти зазнають труднощів у пізнанні поведінки інших та її елементів, часто не в змозі обрати ефективний спосіб взаємодії, навіть у ситуації, коли вони високо вмотивовані до такої діяльності.

Аналіз результатів дослідження рефлексивного компонента доводить необхідність зосередження уваги на розвитку вмінь як загальної, так і соціальної рефлексії, а також створенні ситуацій у навчанні, які забезпечать набуття досвіду такої поведінки.

Констатувальний етап експерименту доводить, що для найбільшої частки опитаних студентів характерним є середній рівень розвитку особистісного компонента соціальної компетентності (близько 40%) Спостерігається значна позитивна динаміка його за курсами, що відбувається за рахунок конструктивних змін у самооцінці. Позитивною також є динаміка розвитку толерантності. Однак якщо етнічна толерантність є високорозвиненою вже на першому курсі, то комунікативна толерантність значно зростає ближче до завершення навчання. Бесіди у фокус-групах доводять, що це відбувається під впливом стихійних чинників: аналізу причин невдач у разі влаштування на роботу та її пошуків, конфліктів у групі та намагання знайти в ній своє місце, необхідності працювати в команді та виникнення проблем через нетолерантну поведінку.

Загальний рівень сформованості соціальної компетентності студентів визначався як середній показник рівня розвитку її структурних компонентів: ціннісно-мотиваційного, когнітивного, операційно-технологічного, рефлексивного (особистісна та соціальна рефлексія) та особистісного.

Розвиток соціальної компетентності студентів має незначну позитивну динаміку залежно від курсу навчання. Це відбувається переважно за рахунок розвитку особистісного та рефлексивного компонентів досліджуваного феномена, причому зростає рівень розвитку як особистісної, так і соціальної рефлексії. Така ситуація безпосередньо пов'язана з усвідомленням студентами важливості соціальних умінь та здатності вибудовувати усталені позитивні відносини з оточенням, що підтверджується позитивною динамікою зростання рівня розвитку ціннісно-мотиваційного компонента соціальної компетентності.

Водночас у процесі навчання у вищому навчальному закладі економічного профілю у студентів практично не розвивається операційно-технологічна складова, хоча саме вона є системотвірною. Це пояснюється специфікою побудови навчального-виховного процесу -- практична імплементація знань і навичок відчутно віднесена в часі від моменту їх набуття, що не забезпечує збагачення досвіду соціально компетентної взаємодії.

Характер і темп зростання показників рівня розвитку соціальної компетентності студентів залежно від курсу навчання засвідчують стихійність цього процесу та необхідність спрямування педагогічної активності на формування як окремих її компонентів, так і цілісної особистісної характеристики.

У третьому розділі - «Теоретичні основи формування соціальної компетентності студентів вищого навчального закладу економічного профілю» - проаналізовано особливості студентського віку, особистісні характеристики та специфіку професійної діяльності фахівців економічного профілю в контексті формування соціальної компетентності особистості, обґрунтовано концептуальні засади формування соціальної компетентності студентів вищих навчальних закладів.

Формування соціальної компетентності студентів вищих навчальних закладів економічного профілю передбачає обов'язкове врахування попереднього досвіду студента, його вікових, індивідуально-психологічних, статусних особливостей, специфіки майбутньої професійної діяльності, а також родових характеристик генеральної вибірки студентів, які обирають спеціальності економічного профілю.

Цілеспрямована діяльність викладача, яка ґрунтується на знанні типологічних та індивідуальних особливостей кожного студента, є однією з умов якісної підготовки майбутнього фахівця. Здатність розуміти студентів, адекватно оцінювати їхні особистісні якості та психологічні стани є найважливішою складовою професіоналізму викладача, високого рівня його педагогічної майстерності.

Особливостями студентського періоду життя людини, що мають безпосередній зв'язок із соціальною компетентністю особистості та впливають на процес її формування, є такі: активне формування самосвідомості, світогляду та намагання утвердити свою самостійність; завершення становлення усталеного образу особистості, власного «Я»; вироблення загального життєвого плану; розвиток самоповаги як узагальненого ставлення до самого себе; опанування індивідуального стилю діяльності; оволодіння комплексом соціальних ролей дорослої людини; підсилення усвідомлюваних мотивів поведінки; здатність до критичних міркувань; утвердження власної ідентичності; самостійність у визначенні шляхів і засобів розв'язання проблемних завдань; високий рівень пізнавальної мотивації (Б.Ананьєв, О.Винославська, А.Дмітрієв, І.Кон, В.Лісовський, Л.Столяренко, Л.Подоляк та ін.).

Вагомий вплив на зміст соціальної компетентності студентів вищих навчальних закладів та специфіку її формування справляє характер фахових завдань, що реалізуються в процесі професійної діяльності. Для майбутнього фахівця економічного профілю важливими є ті якості та вміння, які відповідають структурі майбутньої професійної діяльності. Тому студенти активно включаються до такого навчального процесу, який спрямований на розкриття професійно значущих економічних завдань сьогодення й опанування механізмів їх розв'язання.

Уміннями, якостями та особистісними характеристиками, які забезпечують успішність реалізації завдань, що стоять перед фахівцями економічного профілю і справляють вагомий вплив на визначення змісту їхньої соціальної компетентності та особливостей її формування, є такі: високорозвинені організаторські та комунікативні здібності, висока здатність впливати на оточення й контролювати себе (вольова регуляція), формувати та розвивати ефективні робочі групи, розв'язувати проблемні ситуації в короткий термін, уміння прогнозувати розвиток ситуації, упевненість у собі та прийнятих рішеннях, прагнення постійного особистісного розвитку та зростання. Негативними якостями незмінно визначаються побоювання невдачі та невпевненість у собі, небажання постійно самовдосконалюватися.

З-поміж психологічних якостей особистості у людей, які обирають спеціальність економічного профілю, домінують, а отже, мають враховуватися в процесі формування соціальної компетентності студентів, такі: прагнення лідерства, здатність до керівництва, сильні вольові якості, готовність до ризику, прагнення успіху, честолюбство, здатність до домінування в екстремальних умовах, самодостатність особистості, комбінаторно-прогностичний тип мислення, стійкість проти стресу, адаптабельність (В.Лозниця та ін.).

Важливою рисою соціальної компетентності фахівця економічного профілю є її культуровідповідність, а володіння вміннями розвивального впливу на інших розглядаються як характерна риса найвищого рівня сформованості соціальної компетентності особистості.

У розділі наголошується, що формування соціальної компетентності студентів зумовлене загальними закономірностями навчально-виховного процесу та змістом професійної підготовки студентів вищих навчальних закладів економічного профілю. Ефективність реалізації цього завдання буде найвищою за умови побудови навчально-виховного процесу у вищому навчальному закладі на засадах компетентнісного підходу (Н.Бібік, В.Луговий, О.Овчарук, О.Пометун, О.Сухомлинська, А.Хуторський, та ін.)

У дидактичному плані компетентнісний підхід передбачає моделювання і прогнозування результатів освіти через поняття «компетентність», а також опис освітніх цілей у вигляді результатів, сформульованих у термінах компетентностей.

Компетентнісний підхід в освіті тісно пов'язаний з особистісно-зорієнтованим та діяльнісним підходами до організації навчально-виховного процесу, оскільки стосується особистості суб'єкта, може реалізуватися та бути перевіреним лише в процесі виконання конкретним студентом певного комплексу дій, а також покликаний подолати розрив між освітою та життям.

Побудова навчального процесу у вищому навчальному закладі за принципами особистісно зорієнтованого підходу забезпечить формування соціально схвалюваних цінностей і продуктивних мотивів соціальної взаємодії, формування вмінь, розвиток особистісних якостей студентів, які становлять зміст досліджуваного феномена, й у подальшому -- набуття досвіду соціально компетентної поведінки.

Оскільки формування соціальної компетентності особистості передбачає набуття досвіду діяльності, а операційно-технологічний компонент її структури є системотвірним, важливою умовою забезпечення ефективності цього процесу є врахування принципів та особливостей діяльнісного підходу. У такому контексті студент розглядається як суб'єкт навчальної діяльності, процес опанування соціально компетентної поведінки -- як навчальна діяльність, а її об'єктом виступає весь спектр міжособистісної взаємодії.

Діяльнісний підхід, що має основним завданням розвиток теоретичної свідомості суб'єкта, апелює до формування знань як переконань, що є надзвичайно важливим для процесу формування соціальної компетентності особистості, адже основою соціальної поведінки людини є саме її переконання різного типу. Кінцевою метою діяльнісного підходу до процесу навчання є перетворення того, хто навчається, на суб'єкт учіння, у нашому випадку -- на суб'єкт формування соціальної компетентності.

Компетентнісний підхід має забезпечити несуперечливу трансформацію суб'єкта учіння в суб'єкта розвиненої суспільної практики як цілеспрямованого перетворення дійсності. Педагогічна діяльність, спрямована на формування соціальної компетентності особистості, має будуватися на засадах діяльнісного та особистісно зорієнтованого підходів за принципом логічної доповнюваності.

Дидактичною основою змісту навчання і виховання студентів у контексті формування соціальної компетентності особистості є педагогічно обґрунтовані, проблемно представлені та дидактично адаптовані системний зміст відповідних предметів, складові особистісної, ціннісно-мотиваційної, змістової, операційно-технологічної та рефлексивної складових досліджуваного феномена, а також зміст реальної життєдіяльності людини у формі системи відповідних здібностей до соціально компетентної взаємодії.

Оскільки підґрунтя організації навчальної діяльності, спрямованої на формування соціальної компетентності студентів, становлять закономірності пізнавального розвитку, психологічні механізми формування особистісних якостей, цінностей, мотивів та досвіду соціально компетентної поведінки, реалізація їх у педагогічному процесі є необхідною умовою забезпечення ефективності досліджуваного процесу.

Ключовим елементом навчального процесу, побудованого на компетентнісних засадах, є оцінювання реального досягнення студентами запланованих результатів. Такі вимоги мають бути відомі студентам, сформульовані у процесі співпраці з викладачами на початковому етапі роботи, виступати особистісними цілями студентів, що безпосередньо мотивуватимуть їхню навчальну діяльність. Оскільки специфічною характеристикою соціальної компетентності є неможливість виміряти її результати в термінах академічного оцінювання, доцільно використовувати оцінювання формувальне, яке безперервно супроводжує навчальний процес і завдяки коментарям, зауваженням, консультаціям, груповим обговоренням досягнутих результатів слугує не лише коригуванню цього процесу, а й розвитку рефлексивних умінь студентів. Підсумкове оцінювання сформованості соціальної компетентності у студентів можна проводити за допомогою діагностичного інструментарію, який обґрунтовано у першому розділі дисертаційної роботи.

...