Українська фортепіанна школа ХХ століття у контексті розвитку теорії і практики музичної освіти

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені М. П. ДРАГОМАНОВА

УДК 37.(091):[786.01+786.2.03(477)] (043)

13.00.01 - загальна педагогіка та історія педагогіки

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора педагогічних наук

УКРАЇНСЬКА ФОРТЕПІАННА ШКОЛА ХХ СТОЛІТТЯ У КОНТЕКСТІ РОЗВИТКУ ТЕОРІЇ І ПРАКТИКИ МУЗИЧНОЇ ОСВІТИ

Гуральник Наталія Павлівна

Київ - 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Національному педагогічному університеті імені М. П. Драгоманова, Міністерство освіти і науки України.

Наукові консультанти: доктор педагогічних наук, професор, академік АПН України Ярмаченко Микола Дмитрович;

доктор мистецтвознавства, професор Шульгіна Валерія Дмитрівна, Державна академія керівних кадрів культури і мистецтва, завідувач кафедри музикології.

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор, дійсний член АПН України Зязюн Іван Андрійович, Інститут педагогічної освіти і освіти дорослих АПН України, директор;

доктор педагогічних наук, професор Вовк Людмила Петрівна, Інститут історії та філософії педагогічної освіти НПУ імені М. П. Драгоманова, завідувач кафедри теорії та історії педагогіки;

доктор педагогічних наук, професор Ростовський Олександр Якович, Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя, завідувач кафедри музичної педагогіки та хореографії.

Захист відбудеться „22” січня 2009 року о 14:00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.053.01 у Національному педагогічному університеті імені М.П. Драгоманова за адресою: 01601, м.Київ-30, вул. Пирогова, 9.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова за адресою: 01601, м.Київ-30, вул. Пирогова, 9.

Автореферат розісланий „ 8 „ грудня 2008 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради В. Д. Сиротюк

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. ХХ століття увійшло в історію людства як складний суперечливий час, відзначений історичними катаклізмами, екзистенційною трагедією сучасної людини і водночас яскравими злетами в науці, змінами у змісті та організації освіти, новими педагогічними ідеями, наголос у яких зроблено на особистісну культуру. Цим зумовлено вихід теорії і практики освіти на антропологічну парадигму, яка відповідає концепції Національної доктрини розвитку освіти України у ХХІ ст., Законам України „Про освіту”, „Про вищу освіту”. Методологічним принципом освіти стає національне спрямування, виховання поваги до українських традицій у співдружності з культурами інших народів.

Розкриття будь-якого національно-освітнього феномену як історико-культурного явища потребує узгодження з прогресивною філософією культури та освіти, історією педагогічної думки (М. Бердяєв, М. Драгоманов, П. Могила, Ф. Прокопович, П. Русін, Г.Сковорода, П. Юркевич та ін.). Це визначило концепт розгляду музично-освітньої галузі та виокремлення в контексті її розвитку педагогічних надбань української фортепіанної школи (УФШ) ХХ століття.

Входження України у європейський освітній простір самостійним суб'єктом забезпечує національну самобутність музично-освітніх явищ, а також актуалізує значущість УФШ як світового надбання, детермінує введення її педагогічних досягнень до загальнонаукового обігу.

Визначення нами фортепіанної школи в Україні як національно-освітнього феномену ґрунтується на таких вимірах: - історичному (збереження цілісності традицій в єдиному державному геопросторі зусиллями декількох поколінь); - державотворчому (визнання державної єдності та незалежності України на підставі історичних віх її розбудови у 1918, 1939, 1991 рр., розкриття самобутності музичної культури, винайдення й збереження матеріалів про творчі досягнення її розбудовників); - науково-педагогічному (підпорядкованість загальнонауковому пізнанню, урахування педагогічних ідей видатних лідерів УФШ); - освітньому (відкриття перших українських музично-освітніх закладів);

- інтеграційному (міжнародне визнання УФШ самостійним суб'єктом).

У представленому дослідженні УФШ розглядається як категорія наукознавства, педагогіки, музичної освіти; явище культурно-освітньої традиції у державному просторі з історичною періодизацією в межах ХХ ст. і універсальними функціями; науково-теоретичний самодостатній суб'єкт базової музично-інструментальної фахової освіти ВНЗ з науковими дефініціями та визначеними принципами; система окремих фортепіанних шкіл видатних педагогів України у полірегіональній єдності та процес їх педагогічної творчості.

Аналіз історії розвитку УФШ, теорії і практики музичної освіти у ХХ ст. дозволяє виявити низку основних суперечностей між:

? різними підходами до тлумачення поняття „школа” як науково-теоретичної категорії;

? значною кількістю досліджень з окремих проблем музичної галузі і відсутністю зосередженої уваги на її педагогічному аспекті;

? збереженням прогресивних традицій методичних надбань видатних педагогів минулого і застосуванням сучасних новацій в авторських технологіях;

? необхідністю створення єдиної системи стандартів у оволодінні фортепіано в умовах глобалізації європейського освітнього простору і відсутністю відповідної узгодженості у національній системі освіти;

? створенням самобутніх методико-технологічних систем окремими педагогами та недостатньою поінформованістю широкого загалу фахівців;

? механічно-звуковою продукцією та пропозицією засобів масової інформації і мотивацією до особистої презентації власних досягнень у фортепіанній практиці.

Школа як категорія наукознавства отримала широке висвітлення з позицій історії та логіки її розвитку, теоретичних підходів і практичного застосування дослідницьких програм, типових і конкретних характеристик, діалектичного взаємозв'язку індивідуально-особистісних якостей її лідерів та їх здатністю до суспільної комунікації (П. Анохін, В. Гасилов, В. Гутіна, Д. Зербіно, П. Капиця, Б. Кедров, Б. Фролов, К. Швабе, М. Ярошевський та ін.).

Педагогічною наукою розглянуто історію становлення освітянської думки, проаналізовано відповідні теоретичні положення, окреслено розвиток окремих українських наукових шкіл (М. Антонець, В. Василенко, О. Велемець, Л. Вінічук, О. Вишневський, Н. Гупан, М. Євтух, Л. Журенко, О.Ковальчук, М. Рибалкова, А.Розсоха, О.Сухомлинська). Значний внесок у розвиток історії, теорії і практики розкриття психолого-педагогічних аспектів школи зробили сучасні науковці -А. Алексюк, В. Андрущенко, І. Бех, О. Бойко, В. Бондар, Л. Вовк, В. Вихрущ, А. Глузман, Н. Дем'яненко, І. Зязюн, А. Капська, Г. Костюк, С. Максименко, О. Савченко, С. Сисоєва, О. Черкасов, М. Шкіль, М. Ярмаченко.

Історію і теорію загальної педагогіки доповнено аналізом питань національної музичної освіти: А. Авдієвський, А. Болгарський, Л. Кондрацька, А. Ліненко, Л. Мазепа, О. Михайличенко, Н. Миропольська, О. Олексюк, Г. Падалка, О. Рудницька, О. Ростовський, О. Щолокова. Розкриттю діяльності видатних педагогів УФШ ХХ ст. присвятили свої праці Є.Дагілайська, Г. Коган, Н. Зимогляд, Н. Кашкадамова, Ж. Дедусенко, Г. Курковський, Л. Лисенко, Ю. Некрасов, Н. Руденко, Т. Старух, М. Степаненко, Ж. Хурсіна, В. Шульгіна.

Аналіз пріоритетів наукових досліджень дав можливість виявити тенденцію розкриття практичних музично-творчих та виконавських досягнень піаністів. При цьому педагогічний аспект досліджень розглядався вторинним і усвідомлювався як вид культурно-музичної, а не науково-педагогічної традиції. Таким чином, у теорії музичної освіти поняття „школа” не виступає самостійним предметом науково-педагогічного аналізу. Неоднозначне тлумачення його сутності заважає визначенню конкретного змісту в музично-педагогічній галузі, а відсутність усвідомлення УФШ як категорії загальнонаукової школи не сприяє висвітленню самоцінності педагогічного потенціалу її лідерів та узагальненню теоретичних і практичних досягнень музичної освіти. Разом з тим, завдяки науковій діяльності відомих піаністів музично-освітні проблеми стали предметом комплексного вивчення філософією, психологією, соціологією. Актуалізація наукової думки розкрила широкі теоретичні та освітні можливості фортепіанної школи як науково-педагогічного та національно-освітнього феномена.

Визначену проблему розглянуто на тлі розвитку національної музично-педагогічної ідеї, сформованої М. Лисенком, К. Стеценком, культурно-освітньої практики відомих педагогів України (В. Барвінський, Г. Беклемішев, Р. Горовиць, В. Івановський, П. Луценко, В. Пухальський, М. Тутковський, І.Слатін, Б. Яворський та ін.) у структурі загальноісторичної традиції ХХ ст.

Звуження фактологічної бази педагогічних знань, втрата видатних імен лідерів конкретних фортепіанних шкіл та їх методичних систем в музично-освітньому літописі перешкоджає цілісному сприйняттю загальної джерелознавчої картини педагогічних досягнень УФШ, усвідомленню їх самоцінності у науковому та музично-освітньому вимірах. Це дозволило спрямувати пошук на її розгляд у контексті розвитку теорії і практики музичної освіти та дослідити педагогічні досягнення з історико-методологічних та теоретико-технологічних позицій.

Аналіз методологічної і науково-методичної літератури, історичної джерельної бази і архівних матеріалів, вивчення практичного суспільного досвіду показали, що у педагогічній науці залишилися поза увагою педагогічні здобутки української фортепіанної школи, які отримували епізодичне, побіжне висвітлення і не стали самостійним предметом дослідження.

Актуальність проблеми, її недостатнє висвітлення в історіографії та науковій літературі, необхідність подолання виявлених суперечностей, доцільність історико-аналітичного узагальнення педагогічної практики піаністів, традиційних підходів та їх творчого вдосконалення у діяльності наступних поколінь визначило тему дисертаційного дослідження „Українська фортепіанна школа ХХ століття у контексті розвитку теорії і практики музичної освіти”.

Зв'язок теми роботи з науковими напрямами, планами, темами. Представлене дослідження виконане відповідно до тематичного плану науково-дослідних робіт Національного педагогічного університету імені

М. П. Драгоманова, науковий напрям „Зміст, форми, методи і засоби фахової підготовки вчителів” щодо досліджень теорії і практики музичної освіти (протокол № 6 від 25 грудня 2003 року). Розроблено і впроваджено в практику матеріали монографії, навчально-методичний посібник, комплект типових навчальних модульних програм, навчально-методичні матеріали для всіх кваліфікаційних рівнів, навчальні та діагностичні тести; створена проблемна група (аспіранти, магістри, бакалаври) для подальших наукових досліджень.

Тема дисертаційного дослідження затверджена Вченою радою

Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова (протокол № 8 від 26 лютого 2004 р.) і узгоджена в Раді з координації наукових досліджень АПН України у галузі педагогіки та психології (протокол № 4 від 28 квітня 2004 р.).

Мета дослідження полягає у визначенні та науковому обґрунтуванні теоретичних і практичних педагогічних досягнень УФШ в галузі музичної освіти протягом ХХ століття та їх впровадження у підготовку майбутніх фахівців у ВНЗ фортепіанний школа музичний фахівець

Для досягнення мети були визначені наступні основні завдання:

Розкрити й обґрунтувати сукупність концепцій і висновків, що становлять історичну та методологічну основу розвитку УФШ ХХ ст., визначити її феномен у загальнонауковому пізнанні, педагогіці, музичній освіті.

Визначити культурно-історичні й загальнонаукові контексти та функції УФШ, теоретичну сутність термінологічної бази дослідження.

На основі опрацювання архівних матеріалів та рукописних джерел виявити історичні періоди розвитку УФШ з відповідними тенденціями і закономірностями, надати їм конкретно-історичного статусу та розкрити значення її лідерів.

Узагальнити педагогічні парадигми розвитку УФШ, розкрити її зміст, структуру, принципові положення, обґрунтувати її спільний генезис з історією і теорією загальної педагогіки.

Встановити передумови інституалізації УФШ як загальнонаукової, педагогічної та музично-освітньої галузі, визначити школотворчі чинники її розвитку, систематизувати відомості генеалогічних дерев шкіл окремих лідерів.

Узагальнити сучасні освітні педагогічні технології видатних піаністів у історичному та загальнонауковому контексті з урахуванням євроінтеграційних освітніх перспектив, визначити критерії та розкрити шляхи прогресивного розвитку УФШ.

Розробити історико-аналітичний узагальнюючий проект вивчення УФШ як базовий для дослідження педагогічних шкіл інших галузей музичної освіти, запропонувати наукові рекомендації та методичний інструментарій щодо впровадження педагогічних досягнень лідерів УФШ у сучасну підготовку фахівців.

Об'єкт дослідження - розвиток музичної освіти України в історії педагогічної думки.

Предмет дослідження - педагогічний аспект надбань української фортепіанної школи ХХ століття у контексті розвитку теорії і практики музичної освіти.

Розкриття педагогічного аспекту надбань УФШ в контексті музичної освіти потребує осягнення філософських, історичних, загальнонаукових проблем, системних знань, культурологічної освіченості, творчої самостійності, реалізації власного потенціалу та створення педагогічних умов практичної підготовки послідовників УФШ. Неоднозначна наукова сутність та широка культурологічна контекстність поняття „школа” зумовлює здійснення наукового пошуку на методологічному, теоретичному та практичному рівнях узагальнення.

Концепції дослідження. Методологічним і філософсько-історичним концептом дослідження передбачалось комплексне застосування наукових підходів щодо цілісної системи уявлень і переконань у розкритті наукового

змісту феномена „школа”, педагогічного аспекту УФШ, структури та функціональних складових, усвідомлення самодостатності української традиції, її інтеграції у сучасний світовий освітній простір; ствердження неподільності УФШ, що спирається на національну самобутність, історичну та регіональну єдність, із самоцінністю педагогічного потенціалу видатних піаністів; обґрунтування наукового сенсу УФШ завдяки системному персоніфікованому та конкретно-історичному науковим підходам, які відповідають періодам розвитку науково-педагогічної школи та УФШ в історичному, культуротворчому аспектах та особистісному внеску його розбудовників.

Теоретичним концептом визначалась спрямованість на гуманістичні та демократичні парадигми фахового розвитку, які реалізуються у самобутніх педагогічних технологіях; контекстність розкриття наукового змісту УФШ, яка забезпечує його розгляд у процесі розвитку загальнонаукового пізнання, теорії та історії педагогіки, музичної освіти; система дефініцій, що розкриває сутність розуміння змісту, структури, функціонального комплексу, аксіологічності педагогічного компонента УФШ; забезпечувалось визначення умов, чинників, засобів, критеріїв прогресивного науково-практичного школотворення, врахування сучасних педагогічних досягнень.

Практичним концептом поглиблено розуміння історичних здобутків представників УФШ та доповнено зміст навчання невідомим джерелознавчим матеріалом за рахунок застосування історичних фактів, уведення до навчального процесу рукописних методичних матеріалів, окремих нотатків лідерів УФШ; підвищено ефективність розкриття творчого потенціалу педагогів засобом самоідентифікації до конкретних фортепіанних шкіл у процесі вивчення їх генеалогічних дерев; уможливлено впровадження педагогічних ідей, принципів і технік оволодіння фортепіано у підготовці піаністів та подальшому розвитку УФШ; передбачено творче використання розробленого проекту дослідження як базового для вивчення шкіл інших музичних галузей; оптимізовано процес підготовки фахівців за рахунок усвідомлення універсальності „фортепіано” як еталонної дисципліни музичної освіти у єдності мотиваційних, змістових, методико-технологічних і організаційних компонентів.

Методи дослідження. У процесі дослідження використано комплекс взаємопов'язаних загальнонаукових, історичних, теоретичних і емпіричних методів, адекватних меті і завданням роботи.

Історичні та теоретичні методи дослідження спрямовані:

джерелознавчий - на вивчення історичних документів (законодавчих актів, рішень освітніх установ, матеріалів з'їздів, протоколів, уставів музичних закладів); архівних джерел (рукописів, нотатків лідерів УФШ, епістолярного спадку) про школотворчу та просвітницьку роботу українських піаністів, їх систематизації та застосування у музичній освіті;

ретроспективний - на обґрунтування концептів цілісної системи переконань у розкритті наукового змісту феномену „школа”, педагогічного аспекту та практичного сенсу історичних та сучасних досягнень УФШ ХХ ст.;

компаративно-історичний та хронологічний - на виявлення історичних періодів розвитку УФШ у ХХ ст., визначення їх змісту, характеру закономірностей, адекватних розвитку науково-педагогічної школи, музичної освіти та надання їм відповідного статусу;

аналітико-порівняльний - на опанування матеріалів історіографії та наукової літератури, досліджень з різних галузей пізнання, нормативних документів, методико-технологічного досвіду педагогів, виявлення стану досягнень УФШ, зіставлення фактів і теоретичних позицій щодо педагогічного аспекту її розвитку;

узагальнення - на розкриття категоріальної сутності „науково-педагогічної школи”, „музичної освіти”, „української фортепіанної школи”, формулювання та уточнення головних положень і висновків;

структурно-системний та генетичний - на визначення структури науково-педагогічного феномену УФШ, взаємообумовленості її функціональних компонентів, з'ясування генезису історико-соціальних і творчих зв'язків суб'єктів фортепіанних шкіл.

Емпіричні методи дослідження використовувались:

універсалізації - для визначення самодостатності фортепіанної школи у системі теорії і практики музичної освіти, усвідомлення оволодіння фортепіано базовою фаховою навчальною дисципліною;

проектовні - для створення історико-аналітичного узагальнюючого проекту розвитку УФШ та екстраполяції його на інші школи в галузі музичної освіти, творчого використання досліджених педагогічних принципів та технік лідерів у сучасній підготовці фахівців.

Діагностичні методи дослідження застосовувались:

- анкетування, опитування, тестування, спостереження - для виявлення обізнаності суб'єктів музичної освіти у педагогічних проблемах з історії розвитку УФШ та усвідомленості власної позиції у процесах школотворення;

статистичні - використано для з'ясування реалій динаміки розвитку УФШ та математичної обробки отриманих результатів.

Хронологічні межі дослідження, які охоплюють ХХ ст., обумовлені визначними подіями в історії Україні щодо ствердження фортепіанної школи самостійним науково-педагогічним і національно-освітнім феноменом. Розкриття його змісту вимагало визначення окремих здобутків представників УФШ ХІХ ст. як передумови становлення її самостійності.

Нижня межа (поч. ХХ ст.) пов'язана з відкриттям та плідною музично-освітньою діяльністю першої української фортепіанної школи М. Лисенка, визнанням видатних піаністів в Україні та Європі: А. Бенша, Р. Геніки, П. Луценка, К. Мікулі, В. Пухальського, П. Селецького, І. Слатіна, Я. Степового, Г. Ходоровського-Мороза, Ф. Якименка.

Верхня межа ( поч. ХХ ст.) пов'язана зі ствердженням фортепіанної школи в Україні як державного, культуротворчого, науково-педагогічного феномену та набуттям статусу самостійного українського національно-освітнього явища.

Джерельну базу дослідження склали оригінальні видання вітчизняної та зарубіжної філософської, історичної, психолого-педагогічної літератури, матеріали періодики: педагогічні видання („Вільна українська школа”, „Освіта”, „Педагогічна освіта”, „Сяйво”, „Учитель”); музично-освітні джерела („Вісник культури і життя”, „Мистецтво і освіта”, „Музика в школі” та ін.), в яких висвітлювались шляхи розбудови психолого-педагогічної теорії, проблеми національного самоусвідомлення, історії української школи, окремі питання музичної освіти та виховання (музично-просвітницької практики видатних піаністів), розвитку фортепіанних методик на початку ХХ ст., що вплинули на розробку сучасних технологій на новому науково-методичному рівні.

Встановлено перспективну динаміку змісту видань від огляду подій та обговорення їх доцільності до втілення конкретних програм музичної освіти в практику; розбудови та реорганізації існуючих музично-освітніх закладів до оновлення та відкриття нових; організації огляду творчого потенціалу піаністів у виконавських конкурсах до обґрунтування нових концепцій підвищення рівня їх педагогічної компетентності; окремих самостійних методичних розробок до видання сучасних монографій, підручників, посібників тощо.

Вивчений значний обсяг архівних матеріалів та документів, що зберігаються у фондах ЦДІА України (фонди 274 - Київського губернського управління); ЦДАВО України (фонди 2582 - Головного управління мистецтв національної культури); ДАМК (фонди 176 - Листування директора Київського музичного училища, Р-810 - документація навчальної частини Київської консерваторії); ІР НБУВ (фонди 50 - М. Леонтовича, 62- К. Г. Стеценка, 138 - І. І. Слатіна, 218 -М. А.Тутковського, 221 - В. В. Пухальського); ЦДА-МЛМУ (фонди 369 -В. В. Топіліна, 426 -М. М. Старкової, 523 - Колекція М. О. Фоменка, 531 -К. М. Михайлова, 646 - Київського відділення І Р М Т, 1249 - Г.М. Беклемішева); ДАКО (Ф. 2- Канцелярії Київського губернатора про відкриття закладів музичної освіти, Ф. 1447-Українського товариства „Просвіта”);відділ Україніки Державної наукової бібліотеки ім. В.Короленка, бібліотек ХДПУ ім. Г.Сковороди, Інституту мистецтв ім. І.Котляревського (м. Харків); бібліотеки СуДПУ ім. А.С. Макаренка,архіву бібліотеки НМАУ ім. П. І. Чайковського (загалом близько 600 аркушів), проаналізовані рукописи (понад 2 230 аркушів), монографічні наукові праці, статистичні джерела, окремі статті. Вони склали у сукупності ґрунтовний науковий матеріал, який дозволив у систематизованому вигляді з достатньою вірогідністю дослідити УФШ у якості категорії загальної педагогіки та її історії.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у наступному.

Вперше здійснено цілісне наукове осмислення УФШ як феномена національно-освітньої традиції України, теорії і практики загальної педагогіки і теорії музичної освіти ХХ ст., обґрунтовано методологію дослідження УФШ; виявлено та обґрунтовано періоди її розвитку відповідно до історії філософсько-педагогічної думки, загальнонаукової школи, музичної освіти; встановлено відповідні тенденції і закономірності розвитку фортепіанної школи з винайденням наукових, культуротворчих, музично-освітніх, соціально спрямованих орієнтирів у їх єдності; розкрито контекстність змісту УФШ, її структуру та функціональні компоненти, їх обумовленість у системі виокремлених педагогічних парадигм; розроблено авторський проект історико-аналітичного узагальнюючого дослідження здобутків УФШ, що розкриває логіку їх опанування в історичному, науково-педагогічному, методико-технологічному аспектах з визначенням самоцінності педагогічної складової; виділено суб'єктний школотворчий фактор, який зумовлює обґрунтування типології наслідування педагогічних ідей лідерів УФШ; узагальнено та систематизовано генеалогію творчих зв'язків з учнями видатних українських педагогів; уведено в науковий обіг і освітню практику невідомі факти особистісних надбань В. Івановського, А. Луфера, П. Луценка, Є. Сливака, М. Старкової, В. Топіліна, М. Тутковського, Ф. Якименка та інших видатних персоналій.

Уточнено теоретичні позиції щодо динамічного розвитку УФШ ХХ ст. та визначені відповідні його детермінанти (інтелектуально-творчий потенціал, власний стиль діяльності, технологічна компетентність педагогів); обґрунтовано чинники відтворення УФШ (інтеграційні можливості фортепіанного навчання, сучасні новації, кредитно-модульна технологія); конкретизовано понятійний апарат щодо педагогічної сутності „науково-педагогічної школи”, „музичної освіти”, „української фортепіанної школи”; поглиблено сукупність історичних і теоретичних знань новим інформаційним і фактологічним матеріалом, який забезпечує конкурентну спроможність фахівців з музичної освіти, та змістом авторських принципів розвитку УФШ, що уможливлює подальшу позитивну динаміку її розвитку як українського національно-освітнього феномена.

Подальшого розвитку дістали наукові підходи (компаративно-історичний, предметно-історичний, аксіологічний, контекстний, персоніфікований) до вивчення педагогічних здобутків фундаторів УФШ; дослідження УФШ та педагогічних здобутків окремих шкіл різних галузей музичної освіти відповідно до розробленого історико-аналітичного узагальнюючого авторського проекту; визначення педагогічного аспекту виконавських конкурсів у музично-освітній практиці та розкриття його сутності як складової технологічної компетентності; положення про отримання УФШ статусу самостійного науково-педагогічного, національно-освітнього явища, пролонгованого у ХХІ ст.; обґрунтування фортепіанного навчання як базового чинника музичної освіти.

Практичне значення одержаних результатів. Науково-теоретичні та концептуальні положення дослідження використані для поглиблення змісту навчання й підвищення фахового рівня педагогів; розроблені і впроваджені висновки, результати дослідницького пошуку, невідомі історичні факти введено у науковий обіг і навчальну практику для поглиблення історико-педагогічних знань та удосконалення практичних вмінь; запропонований історико-аналітичний узагальнюючий проект використано як базовий у вивченні окремих шкіл інших музичних галузей; застосовано навчально-методичний комплекс з фортепіанної підготовки для освітньо-кваліфікаційних рівнів „бакалавр” та „магістр”, який об'єднує модульні програми, посібник, лекції і семінарські заняття, тестові завдання для групової та індивідуальної форм занять; поглиблено зміст курсу „Методика і педагогічна технологія оволодіння фортепіано” та розроблено - „Українська фортепіанна школа ХХ століття”.

Одержані результати дослідження впроваджено у навчально-виховний процес Південноукраїнського державного педагогічного університету ім. К.Д. Ушинського (довідка № 93 від 22.01.08), Державної академії керівних кадрів культури і мистецтва (довідка № 158 від 03.03.08), педагогічного училища при Дніпропетровському національному університеті (довідка № 821 від 13.03.08), Хмельницької гуманітарно-педагогічної академії (довідка № 171 від 01.04.08), НПУ імені М. П. Драгоманова (довідка № 07-10 / 1288 від 16.06.08).

Особистий внесок здобувача. У навчально-методичному посібнику, написаному у співавторстві з аспіранткою (К. Завалко), статтях - (К. Завалко та магістранткою Т. Боровою), здобувачем узагальнені ретроспективні тенденції історичного розвитку музичної освіти, педагогічних шкіл в Україні ХХ ст., визначені педагогічні принципи їх представників та теоретичні положення формування власного стилю педагогічної діяльності вчителя музики (Ю. Найда) та зародження народного музикування в умовах відродження національної школи (М. Гуральник); у програмах з дисципліни „фортепіано” студентів різних спеціалізацій і кваліфікаційних рівнів (співавтори Т.Гризоглазова, І.Котигоренко) розроблені концепція змісту програм, форми моніторингу, критерії рівня досконалості фахової підготовки, звітні вимоги, визначена методична література.

Апробація результатів дослідження. Основні положення і результати дослідження обговорені на наукових і науково-практичних міжнародних конференціях і конгресах: „Соціально-економічні, політичні та етнонаціональні чинники буття народу в системі українознавства” (Київ, 2004), „Минуле, сучасне й майбутнє українознавства” (Київ, 2004), „Етнокультурні процеси в урбанізованому середовищі українського міста у ХХ столітті” (Івано-Франківськ, 2004), „Теоретичні та методичні засади розвитку мистецької освіти в контексті європейської інтеграції” (Суми, 2004), „Мистецька педагогічна освіта: методологія, теорія, практика” (Київ, 2004), „Наука і освіта '2004” (Дніпропетровськ, 2004), „Формування ціннісних орієнтацій студентської молоді у контексті громадянського суспільства” (Львів, 2005), „Личность и музика” (Минск, 2005), „Модернізація мистецької освіти у контексті євроінтеграції” (Одеса, 2006), „Сучасні інформаційні технології та інноваційні методики навчання в підготовці фахівців: методологія, теорія, досвід, проблеми” (Вінниця, 2006), „Гуманістичні орієнтири мистецької освіти” (Київ, 2007), „Українська освіта у світовому часопросторі” (Київ, 2007); „ІV Форум мистецької освіти” (Люблін, 2007); всеукраїнських: „Перша конференція асоціації піаністів-педагогів України” (Харків-Київ, 1992), „Становлення і розвиток музично-педагогічної освіти в Україні” (Ніжин, 2004), „Актуальні проблеми розвитку спеціальностей мистецького спрямування у контексті сучасної парадигми освіти” (Миколаїв, 2005), „Педагогічна творчість, майстерність, професіоналізм: Проблеми теорії і практики підготовки вчителя-вихователя-викладача” (Київ, 2005), „Мистецька освіта та мистецтво освіти в контексті формування сталого суспільства” (Київ, 2005), „Мистецька освіта як чинник людиностановлення” (Тернопіль, 2006), „Професіоналізм педагога у контексті європейського вибору України” (Ялта, 2006); науково-практичних семінарах, зокрема міжнародних: „Педагогічні читання пам'яті О. П. Рудницької” Інституту педагогіки і психології професійної освіти академії педагогічних наук України (Київ: 2004 - 2007), МДП університет (Мелітополь, 2004), щорічних наукових конференціях Інституту мистецтв Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова, міжнародних та всеукраїнських конкурсах і фестивалях піаністів (Київ, 1994; Київ 1996; Мелітополь, 2004), роботі конкурсної комісії з музичного мистецтва (Київ, 2004, 2007), виступах перед викладачами-піаністами вищих та середніх музичних закладів, вчителями загальноосвітніх шкіл.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук на тему „Формування педагогічних умінь і навичок у студентів музично-педагогічних факультетів” зі спеціальності 13.00.01 - загальна педагогіка та історія педагогіки захищена у 1992 році. Матеріали кандидатської дисертації в тексті докторської дисертації не використано.

Публікації. Основні результати дослідження висвітлені у 48 наукових працях, серед яких: 1 монографія (одноосібна); 1 навчально-методичний посібник (у співавторстві); 1 комплект типових програм (одноосібний, гриф МОН); 2 програми (у співавтор.); 27 статтях у провідних фахових виданнях з педагогічних наук, затверджених ВАК України, з них 24 одноосібних; 4 одноосібні статті у збірниках наукових праць; 10 одноосібних статей у збірниках матеріалів науково-практичних конференцій; 2 одноосібні публікації у музичних виданнях. Загальний обсяг особистого доробку становить - 56, 34 др. арк.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, п'яти розділів, висновків до кожного з них, загальних висновків, списку використаних джерел (781 найменування, з них 51 іноземними мовами) та додатків. Робота вміщує 9 таблиць, 16 рисунків, розташованих на 29 сторінках. Загальний обсяг дисертації становить 503 сторінки, з них 400 сторінок основного тексту, додатки вміщено на 32 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, визначено його об'єкт, предмет, мету і завдання, викладено основні концептуальні положення, визначено методологічні засади, джерельну базу з історії педагогіки, музичної освіти, охарактеризовано методи, розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення, особистий внесок здобувача в працях, опублікованих у співавторстві, відображено відомості про апробацію результатів дослідження та одноосібні публікації за його результатами.

У першому розділі - „Методологічні засади розвитку української фортепіанної школи” обґрунтовано методологію дослідження УФШ, визначено провідні філософські ідеї, концептуальні положення щодо сутності, наукового змісту та контекстності цього феномену.

На основі теоретичних положень наукознавства у дослідженні розкрито багатозначність поняття „школа”, виявлено її атрибутивну сутність, діалектику типових та індивідуальних педагогічних якостей її лідерів. Встановлено, що соціально-педагогічний аспект даного поняття залишається не до кінця дослідженим, що створює передумови подальшого наукового пошуку.

Спираючись на характерну для української філософської думки цілісність ідей, багатовекторність поглядів, антропологічність суджень та етичність їх розкриття, головну увагу сконцентровано на їх спрямованості до школотворення. Серед них: необхідність передачі історичного, суспільного, особистісного досвіду, шанобливе ставлення до суб'єктів полілогової взаємодії.

Суспільні цінності педагогічної школи, як виду науково-історичної традиції, розкриваються у широкому контексті завдяки категорії „науково-педагогічна школа”. Відповідно обґрунтовується її методологічна цілісність, загальнонаукова спорідненість і природна підпорядкованість і конкретизується у такому понятті: „науково-педагогічна школа”- це динамічна особистісно-предметна контекстна система загальнонаукового пізнання, структура якого визначається історико-культурним, предметно-логічним, соціально-психологічним та педагогічним факторами; вона розвивається завдяки таким атрибутивним сутностям як історична традиція, новітні ідеї і педагогічне забезпечення передачі стилю наукової діяльності її фундатора наступним поколінням. У роботі розкриті умови прогресивного школотворення: наявність генеративних якостей соціально-визнаного лідера, спеціально організоване педагогічне спілкування з метою визначення технології здобуття нового знання, свобода творчої ініціативи послідовників, які перевершують своїх вчителів.

Ґрунтуючись на змісті поняття „науково-педагогічна школа”, розкрита її сутність у музичній освіті. З метою термінологічного узгодження понять з позицій самоцінності педагогічних ідей видатних осіб УФШ уточнено поняття „музична освіта”, яка нами розглядається як свідоме здобуття знань, умінь і навичок згідно з індивідуальними, загальними та спеціальними здібностями, а також особистісного чуттєво-емоційного досвіду з метою підвищення рівня самореалізації засобом діалогічної взаємодії суб'єктів школотворення „на музичній моделі”.

Вивчення розвитку УФШ ґрунтується на наступних методологічних засадах: синергетичної взаємодії наукових, соціально-психологічних, педагогічних аспектів; системного підходу до встановлення смислових зв'язків у змісті та структурних компонентах категорії „науково-педагогічна школа” та музичної освіти; інтегральної сутності багаторівневих зв'язків „школи” у науково-практичній цілісності загальнонаукових, педагогічних та музично-освітніх характеристик; суб'єктної спрямованості функціонування школи та перспектив її розвитку, виявлення самоцінності педагогічного потенціалу її лідерів, що детерміновано усвідомленням його невід'ємною структурною складовою фахової „інтегральної індивідуальності” (В. Мерлін); контекстного визначення наукової сутності, що зумовлює загальну спорідненість дефініцій.

Методологічна система пізнання дозволяє усвідомити сутність феномену УФШ як складову категорії „науково-педагогічна школа”, уникнути обмеженого її розкриття в контексті теорії і практики музичної освіти та фортепіанного навчання. Відповідно до цього УФШ представлена науково-педагогічним феноменом з історичним, освітнім, творчим навантаженням, соціально значущим компонентом національної суспільної свідомості. УФШ містить загальнонаукові та специфічні музичні якості і розкривається в процесі інтелектуально-творчої діяльності педагогами України. До основних функціональних компонентів УФШ ми відносимо: мотиваційно-цільоий, ідейно-лідерський, комунікативний (діалоговий, полілоговий), інтелектуально-творчий, технологічний, виконавсько-практичний.

Аналіз контекстів змісту наукової школи, які представлені у наукознавстві В. Гасиловим, та їх узагальнення, дозволили обґрунтувати її спільні характерні ознаки з педагогічною школою, дослідити методологічну цілісність та розкрити системну підпорядкованість функціонування цього феномену в музичній освіті. У поданих наукознавством контекстах змісту наукової школи: „системі знань”, „сукупності суб'єктів”, „науково-дослідній локалізації”, „неінституалізованій сукупності однодумців”, „навчальній” і „науково-дослідному співробітництві” та їх екстраполяції на УФШ виявлено майже повну адекватність смислів (92,6 % від загальної кількості). На рис. 1 виділені 2 сектори, які наочно демонструють незначні розбіжності, що складають 7, 4 %. Така спорідненість контекстів стає можливою завдяки постійному розвитку науково-дослідної діяльності педагогів, розширенню кола проблем, розробки та застосуванню ними різних педагогічних практик, технологій оволодіння фортепіано.

Рис. 1. Контекстність УФШ у науково-педагогічній парадигмі

Обґрунтування методологічних засад, концептуальних положень розвитку УФШ дозволило представити наукове поняття „українська фортепіанна школа” у синкрезисі двох складових: як контекстну категорію в структурі науково-педагогічної школи, що характеризується набуттям усвідомленого теоретичного та практичного історичного, національно-коректного, художнього досвіду поколінь з домінантністю традиції; культуровідповідну, багатокомпонентну систему прогнозованих педагогічних і виконавських ідей у творчій особистісній і колективній інтерпретації та процес їх передачі від лідерів до послідовників у фаховій музичній освіті. Динамічний розвиток та прогресивне відтворення УФШ відбувається за умов виникнення авторських шкіл лідерів.

У другому розділі - „Історичні контексти розвитку фортепіанної школи в Україні ХХ століття” виокремлено культурно-історичні події у розвитку музичної освіти за визначеними історичними періодами, розглянуто ХХ ст. як об'єкт наукової уваги з позицій розкриття періодів фортепіанної школи в Україні та її видатних персоналій.

УФШ як культуровідповідне явище розглянуто в контексті історії національної педагогічної і музично-освітньої ідеї, а також різних напрямків музично-педагогічної діяльності її представників. Доцільність такого історичного осмислення зумовлена: * усвідомленням УФШ складовою загальносвітового надбання; * відсутністю системного розгляду та доцільністю виявлення тенденцій і закономірностей розвитку;* необхідністю впровадження її досягнень у науковийобіг і педагогічну практику.

Дослідження та систематизація архівних джерел дозволили розподілити їх на такі групи: а) законодавчі акти та нормативні документи вищих органів влади (матеріали педагогічних з'їздів і товариства „Просвіта”, розпорядження генерал-губернатора та поліцмейстера Києва про затвердження уставів приватних музичних шкіл, листування з дирекцією ІРМТ, довідки про державні нагороди та ін.); б) документи внутрішнього розпорядку музичних освітніх закладів (протоколи, щорічні звіти шкіл, навчальні плани, програми, списки викладачів і студентів); в) матеріали періодики (педагогічні журнали та газети, видання з музичної освіти); г) статистичні джерела (публіцистичний та епістолярний спадок видатних піаністів щодо культуротворення в Україні, спогади учнів про видатних педагогів, афіші концертів педагогів та їх учнів, нотні видання, фотоматеріали).

Розгляд УФШ на протязі ХХ ст. обумовлено визначними музично-освітніми подіями, зокрема виокремленням деяких рис самостійності фортепіанної школи, участю її представників у роботі товариства „Просвіта” (М. Лисенка, про що свідчать представлені архівні матеріали), продовженням діяльності багатьох приватних музичних шкіл (згідно винайдених та представлених документів) А.Бенша, Ф.Блуменфельда, З. Бялковської-Орлової, С. Дністрянської, М.Лисенка, К. Мікулі, М. Носової, К. Регаме, С. Ружицького, Ю. Сендзіківського, І. Слатіна,

М.Терещенка, М.Тутковського, З.Худякової та ін. у Києві, Львові,Умані, Харкові; відкриттям перших українських музично-освітніх закладів: Вищого музичного інституту (Львів, 1903 р.) і Музично-драматичної школи (Київ, 1904 р.) і відносним завершенням етапу розвитку УФШ в к. ХХ ст. у статусі самостійного науково-педагогічного й національно-освітнього феномену з динамічним зростанням наукового і музично-виконавського напрямків на відміну від загальноосвітнього. З метою визначення здобутків видатних персоналій УФШ в умовах геополітичної та соціально-історичної неоднорідності, їх просвітницької діяльності застосовано додатковий історіографічний аналіз. Також враховано пріоритети поч. ХХІ ст. в умовах поглиблення науково-педагогічної теорії, соціально-історичних та музично-освітніх тенденцій.

Ґрунтуючись на концепції цілісності історичних, теоретичних, національно-освітніх явищ, педагогічний аспект УФШ представлено на державному рівні у єдності взаємовпливів всіх здобутків, отриманих у полірегіональному просторі; загальних у системі музичної освіти державних норм організації й специфічного музичного змісту (зокрема у приватних школах); завдяки індивідуальному характеру розбудови УФШ та її вивчення як унікальної складової. На підставі історіографічних, експериментальних даних, спеціально організованого спостереження за процесом підготовки фахівців сучасних педагогічних закладів встановлено, що методичні позиції педагогів мали спільні музично-освітні напрямки в усіх регіонах України і відрізнялись незначними відмінностями у навчальних планах.

Спираючись на узагальнення філософської та культурознавчої думки (В.Антонович, М. Бердяєв, М.Грушевський, Г.Сковорода, П. Юркевич, І.Франко), історичних надбань вітчизняної музичної культури (Н. Герасимова-Персидська, І. Ляшенко, А. Ольховський, К. Шамаєва), а також архівні джерела розкриття змісту національної традиції УФШ представлено атрибутом історії. Доведено, що вивчаючи проблеми музичної освіти, науковці (С. Горбенко, О. Михайличенко, Ю. Ольховський, Г. Шевченко, В. Шульгіна) не зупинялись на конкретних надбаннях УФШ. Аналіз їх історичних періодизацій виявив недооцінку науково-педагогічного розбудовчого внеску піаністів у розвиток музичної освіти, а також культуротворчої фортепіанної практики.

У результаті аналізу музично-історичних подій, особистісних досягнень виділено ряд високоосвічених діячів, фундаторів УФШ - видатних історичних персоналій з високим особистісним громадянським статусом: В. Барвінський, доктор мистецтвознавства (мав філософську та юридичну освіту); Г. Беклемішев, перший керівник науково-педагогічної кафедри, реорганізатор змісту музичної освіти; П. Луценко, перший ректор Харківської консерваторії (мав юридичну освіту); А. Луфер, доктор мистецтвознавства; К. Михайлов, перший директор консерваторії, автор реформ музичної освіти; Г.Нейгауз, народний артист РСФСРВ. Пухальський, герой праці, заслужений професор України, перший ректор Київської консерваторії; М. Старкова, заслужений діяч мистецтв, нагороджена орденом „Трудового червоного прапора”, проректор з науки Одеської консерваторії; М. Тутковський, герой праці (мав музично-теоретичну освіту) та інших її розбудовників (В. Косенко, І. Слатін, Б. Яворський та ін.). Ці педагоги не тільки блискуче володіли фортепіано, а й використовували його у власній творчій і педагогічній практиці. Вони проявили особисті якості лідерів, довели історичну та освітню значущість своїх ідей, створили перспективні педагогічні технології і спеціальні методи викладання, що стали відправними для сучасної педагогіки.

З урахуванням змін у розвитку музичної освіти, і, зокрема, фортепіанного навчання на протязі ХХ ст. були визначені такі основні тенденції:

вихід домашнього музикування на рівень самостійної просвітницької діяльності піаністів, поглиблення змісту та урізноманітнення організаційних форм освіти, що обумовило ефективність навчального процесу;

взаємозбагачення європейських творчих зв'язків, знайомство з іншими педагогічними технологіями, що сприяло зростанню фахового рівня і популярності УФШ;

започаткування піаністами просвітницької практики, яка стала складовою змісту та організації освіти, розкрила їх творчий і педагогічний потенціал;

розбудова методологічного підходу до викладання музики і оволодіння фортепіано, яка відбувалась завдяки постійній увазі піаністів до нових науково-теоретичних досягнень та їх практичному застосуванню.

Разом з тим, поряд з позитивною динамікою розвитку педагогічного аспекту УФШ були виявлені деякі гальмуючі тенденції: втрата цінного педагогічного досвіду її лідерів через відсутність ґрунтовних друкованих праць і фрагментарне висвітлення окремих думок у рукописних матеріалах, які були втрачені за історичних обставин; обмеженість технічної фіксації майстер-класів на магнітних носіях, перевага у їх діяльності концертно-виконавської практики; занижена самооцінка власних педагогічних досягнень.

В основу визначення періодів розвитку УФШ ХХ ст. покладено: осмислення представлених тенденцій, що дозволило їх обґрунтувати у контекстах наукознавства, педагогічної думки і музичної освіти. Надана періодизація розвитку УФШ відбиває декілька етапів цілісного явища із стійкою позитивною динамікою розвитку педагогічних ідей її представників. За історичним статусом в ній виділено шість періодів: перший (к. ХІХ ст. - поч. ХХ ст.) - акумулятивно-досвідний - узагальнення попереднього досвіду, народження нових ідей, створення організованих форм освіти; другий (перша чверть ХХ ст.) -реорганізаційно-розбудовчий - зростання музично-освітньої, культуротворчої значущості УФШ, становлення самостійності у педагогічній і виконавській діяльності лідерів шкіл; третій (к. 20-х - 30-і рр.) - освітньо-стабілізуючий -активізації творчості, педагогічних здобутків, визнання українців завдяки перемогам на міжнародних конкурсах виконавців; четвертий (40-і - 50-і рр.) -інтернаціонально-стверджуючий - збагачення УФШ завдяки спільній творчій роботі багатонаціональної спільноти (у роки евакуації другої світової війни); п'ятий (60-і - 80-і рр.) - теоретико-розбудовчий ефективного розвитку педагогічного компонента у музичній освіті, поглиблення науково-теоретичних досліджень; шостий (1991 р. - поч. ХХІ ст.) самодостатньо-український - розкриття потенціалу піаністів до високого продуктивного рівня новацій у педагогічних техніках, їх творчих досягнень у культурно-освітньому процесі.

Проведене компаративне узагальнення свідчить про концентричність характерних ознак і тенденцій у теорії і практиці музичної освіти та адекватність позитивних зрушень у здобутках першого періоду ХХ ст. з останнім, а саме: накопичення й урізноманітнення знань, практичних досягнень, узагальнення міжнародного досвіду; застосування наукових висновків з фізіології, психології, педагогіки, розвиток новітніх педагогічних технологій, осучаснення теорії і практики музичної освіти; реорганізація освіти, поглиблення методологічного принципу навчання, пролонгованого пошуку шляхів подальшого розвитку УФШ, створення авторських фортепіанних шкіл.

Обумовлені методологічними та культурно-історичними контекстами наукові підходи дослідження УФШ ХХ ст. принципово відмінні від існуючих. Серед них:

антропологічність філософської позиції, що детермінує гуманістичну спрямованість особистісного розвитку і реалізується у безпосередньому та опосередкованому (через традиційність шкіл) спілкуванні з видатними педагогами, визнання самоцінності всіх учасників школотворення;

універсальність дослідницького підходу до вивчення УФШ як цілісного культурного, історичного, науково-теоретичного, суспільного, педагогічного, музично-освітнього явища;

неподільність УФШ, створення історично-цілісної картини надбань її представників, що забезпечило входження України у світовий освітній простір окремим самоціннісним суб'єктом, національно-самобутнім феноменом зі значним педагогічним потенціалом;

усвідомлення багатозначних контекстів змісту і процесу розвитку УФШ;

аксіологічна спрямованість дослідження на висвітлення педагогічних технік, досягнень визначних персоналій як творців власних методик.

У третьому розділі - „Теоретичні засади прогресивного розвитку Української фортепіанної школи” здійснено аналіз її теоретичних засад, визначено структуру, відповідність загальнонауковому пізнанню і педагогічним парадигмам, розкрито школотворчі чинники, інтелектуально-творчий потенціал і основні педагогічні позиції її лідерів та видатних послідовників і учнів.

Узагальнення досвіду школотворення дозволило виділити основні чинники: здатність суб'єктів до науково-практичної творчості, генерація нових ідей та їх розробка, педагогічне забезпечення оволодіння процесом наукової творчості.

На підставі теоретичного обґрунтування поняття „інтелектуально-творчий потенціал” встановлено його наукову відповідність діяльності педагога УФШ, здатного до винайдення нового.

Ґрунтуючись на психологічній теорії „інтегральної індивідуальності”, екстраполюючи її висновки на педагогічні дії особистості, зазначається, що завдяки визнанню значущості власного емпіричного досвіду та його успішному застосуванню розкривається та реалізується унікальність суб'єктів навчально-виховного процесу. При цьому виявлена залежність інтелектуально-творчого потенціалу (як бінарного змістовного утворення) від неповторних індивідуально-психологічних особливостей і креативних здібностей, що відбивається на навчальних і творчих досягненнях, набутих у процесі фортепіанної підготовки.

Застосовуючи метод теоретичного узагальнення, аналізу історіографічних даних, педагогічного досвіду, продуктів творчості ми визначаємо інтелектуально-творчий потенціал представників УФШ як систему вроджених і розвинених здібностей та якостей на рівні виявлених сутнісних сил, здатних до генерації нових ідей і подальшого їх відтворення у власних проектах, практичне значення яких усвідомлюється у процесі реалізації та удосконалення. Це сприяє виявленню ще не розкритого потенціалу осіб, творчому продовженню ними надбань лідера школи в нових обставинах та застосуванню нетрадиційних методів навчально-виховної діяльності, які обумовлені мотивацією на інтелектуальну творчу взаємодію з об'єктивною музичною реальністю.

Іншим школотворчим чинником є педагогічне забезпечення процесу творення та засвоєння стилю науково-творчої діяльності лідера. Проекція цього положення на фортепіанне навчання забезпечується сукупністю декількох складових: сформованістю мотивації особи на обрану професію; оволодінням основами педагогічних технік; розумінням синергізму різноспрямованої фахової діяльності та реалізації відповідних індивідуальних якостей, здібностей, умінь і навичок. Атрибутивне значення цього чинника детермінує пріоритетність нашої уваги до самоцінності педагогічної складової в структурі УФШ.