Педагогічне управління адаптацією майбутніх учителів у системі ступеневої освіти

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

університет менеджменту освіти

академії педагогічних наук україни

ПЕДАГОГІЧНЕ УПРАВЛІННЯ АДАПТАЦІЄЮ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ У СИСТЕМІ СТУПЕНЕВОЇ ОСВІТИ

13.00.06 - теорія та методика управління освітою

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора педагогічних наук

ГАЛУС ОЛЕКСАНДР МАР'ЯНОВИЧ

Київ - 2009

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Хмельницькій гуманітарно-педагогічній академії.

Науковий консультант доктор психологічних наук, професор Семиченко Валентина Анатоліївна, Державний вищий навчальний заклад “Університет менеджменту освіти” АПН України, проректор з наукової роботи.

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор, дійсний член АПН України Бондар Володимир Іванович, Інститут педагогіки та психології Національного педагогічного університету ім. М.П. Драгоманова, директор;

доктор педагогічних наук, професор, дійсний член АПН України Ничкало Нелля Григорівна, відділення педагогіки та психології професійно-технічної освіти АПН України, академік-секретар;

доктор педагогічних наук, доцент Ващенко Людмила Миколаївна, Національна академія державного управління при Президентові України, професор кафедри управління освітою.

Захист відбудеться “26” лютого 2009 р. о 12.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.455.03 у Державному вищому навчальному закладі “Університет менеджменту освіти” АПН України за адресою: 04053, м. Київ, вул. Артема, 52-А, корпус 3, зал засідань.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Державного вищого навчального закладу “Університет менеджменту освіти” АПН України (04053, м.Київ, вул. Артема, 52-Д).

Автореферат розісланий “26” січня 2009 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради О.С. Снісаренко.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність та доцільність дослідження. В Україні відбувається процес реформування законодавства про освіту, удосконалення її змісту на всіх ступенях (від дошкільної до повної вищої освіти), запровадження системи ступеневої професійної підготовки необхідних для суспільства кадрів, значного розширення типів навчальних закладів середньої і вищої освіти. Це сприяє реальнішим можливостям диференціації допрофесійної та професійної підготовки молоді. Разом з тим, у системі ступеневої вищої освіти фахова підготовка педагога на кожному освітньо-кваліфікаційному рівні (ОКР) носить відносно завершений характер, так як молодий педагог будь-якого ОКР одержує диплом про педагогічну освіту із правом викладання за своїм фахом. Навчальний процес, наукова діяльність та практична підготовка студентів будуть результативними за умови ефективного педагогічного управління їх адаптацією на кожному ОКР. Кожний такий рівень характеризується специфікою завдань навчального процесу, характером практичної підготовки, посиленням наукової складової, набуттям певного досвіду перебування у студентському середовищі, особливостями фізичного та психологічного розвитку студентів тощо. Успішне розв'язання проблем педагогічного управління адаптацією студентів на кожному ОКР є основою їх творчої самореалізації в період навчання у ВНЗ та подальшій професійній діяльності.

Сучасні соціально-економічні умови дещо негативно впливають на рівень життя більшості громадян, у т.ч. педагогів. Це призвело до збільшення кількості малозахищених громадян. Завдання сучасного педагога полягає у тому, щоб допомогти дитині активно соціалізуватись, зайняти певну життєву позицію. Педагог, який за роки навчання у ВНЗ зумів успішно адаптуватися до майбутньої професії, може створити належні психолого-педагогічні й організаційно-методичні умови для творчої самореалізації своїх вихованців.

З цього випливає необхідність у постійному поновленні фахових знань, умінь і навичок сучасного педагога, неперервності його професійної освіти. Неперервність навчання повинна полягати в тому, щоб дати можливість людині осмислювати на кожному етапі своєї життєдіяльності власний професійний досвід у загальному контексті реальної соціокультурної ситуації й оцінювати його відповідно до різних ролей, які вона відіграє в суспільстві.

Підписання Україною у 2005 році Болонської декларації поставило перед вищою школою ряд важливих завдань. Зокрема запровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу у ВНЗ зумовило посилення інтенсивності навчання студентів, зростання їх самостійної та індивідуальної роботи, пожвавлення наукової діяльності. Як свідчать дослідження, це певною мірою відображається на самопочутті студентів, посилює тривожність, створює стресові ситуації, призводить до інших негативних психічних станів. Запобігти цьому можна за допомогою педагогічного управління цілісною науково-методичною та навчально-виховною системою роботи на різних рівнях ВНЗ.

У дослідженні проаналізовано процес педагогічного управління адаптацією майбутніх учителів у системі неперервної ступеневої підготовки у педагогічних ВНЗ I-IV р.а. Актуальність зазначеної проблеми зумовлена також необхідністю подолання суперечностей між:

- намаганням ВНЗ у процесі адаптації розвинути позитивну мотивацію студентів до навчання і сформувати у них потребу навчатися упродовж всього життя та відсутністю відповідного управлінського інструментарію для цього;

- прагненням майбутніх вчителів бути конкурентоспроможними на ринку праці та браком високоефективних управлінських технологій, спрямованих на розвиток індивідуальних здібностей і прагнень студентів шляхом успішного адаптування до навчання та нових умов життєдіяльності;

- запровадженням якісно відмінних, відносно ізольованих (специфічних, завершених) етапів (освітньо-кваліфікаційних рівнів) ступеневої професійної підготовки майбутніх учителів у ВНЗ та недовраховуванням адаптаційних процесів, що призводить до дезадаптації студентів у навчанні та нових умовах життєдіяльності на кожному етапі (рівні) підготовки;

- соціальною потребою у висококваліфікованих фахівцях з визначеними вимогами щодо професійно важливих якостей та невирішеністю цієї проблеми на етапі професійної підготовки студентів у зв'язку з відсутністю цілеорієнтованої системи педагогічного управління з урахуванням індивідуальних якостей (у т.ч. професійних здібностей) в процесі навчання у ступеневому ВНЗ;

- необхідністю здійснення педагогічного управління адаптацією студентів у процесі професійної підготовки та відсутністю відповідної системи управлінських впливів на механізми адаптації.

Професійна підготовка педагога повинна спрямовуватися на забезпечення здатності фахівця кваліфіковано реалізовувати у своїй діяльності професійні завдання, визначені державним стандартом загальної середньої освіти. Вирішення цих завдань залежатиме від того, наскільки ефективним буде процес професійного становлення майбутнього фахівця, що, в свою чергу, значною мірою забезпечить його успішну адаптацію до умов навчання та життєдіяльності у ВНЗ.

Необхідність розв'язання зазначених вище суперечностей, відсутність цілеспрямованого педагогічного управлінського впливу на процес адаптації студентів до навчання та умов життєдіяльності у ВНЗ на кожному ОКР, недостатня розробленість методик, спрямованих на розвиток індивідуальних здібностей студентів, зумовили вибір теми дисертаційного дослідження “Педагогічне управління адаптацією майбутніх учителів у системі ступеневої освіти”.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження здійснені відповідно до постанови КМ України № 507 від 24.05.1997 р. “Про перелік напрямів та спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями” та постанови КМ України № 65 від 20.01.1998 р. “Про затвердження Положення про освітньо-кваліфікаційні рівні (ступеневу освіту)”. Тема дисертації пов'язана з основним напрямом дослідження Регіональної лабораторії соціально-педагогічних проблем адаптації студентів до навчання в умовах ВНЗ Центрального інституту післядипломної педагогічної освіти (нині Державний вищий навчальний заклад “Університет менеджменту освіти”) АПН України і є складовою комплексної науково-дослідної теми “Управління процесом професійної адаптації особистості в системі неперервної педагогічної освіти” (державний реєстраційний номер 0107U010127).

Тему дослідження затверджено вченою радою Хмельницької гуманітарно-педагогічної академії (протокол № 1 від 26.09.2007 р.) та узгоджено у Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології АПН України (протокол № 8 від 30.10.2007 р.).

Мета дослідження полягає у розробці науково обґрунтованої та експериментально апробованої системи педагогічного управління адаптацією майбутніх учителів за умов ступеневої професійної підготовки.

Концепція дослідження. Мета роботи, її науково-теоретичні засади, складний динамічний інтегративний характер педагогічного управління процесом адаптації майбутніх учителів зумовлюють визначення концептуальних ідей дослідження, які потребують обґрунтування на методологічному, теоретичному та практичному рівнях.

Методологічний концепт відображає взаємозв'язок і взаємодію наукових підходів до вивчення проблеми педагогічного управління адаптацією майбутніх учителів, зокрема:

· конкретно-історичний - передбачає аналіз педагогічного управління з точки зору його виникнення, етапів розвитку, сучасного і майбутнього стану;

· системно-структурний - дозволяє виокремлювати певні системотвірні властивості, що об'єднує елементи системи педагогічного управління адаптацією в єдине ціле, в систему зв'язків, у структуру; враховуються зв'язки і відносини із середовищем;

· комплексний - уможливлює врахування всіх складових педагогічного управління; реалізація цього підходу означає необхідність розвитку міждисциплінарних зв'язків, використання при аналізі процесу адаптації майбутніх учителів знань з інших наук (педагогіки, психології, соціології, філософії, економіки, медицини, біології тощо);

· аспектний - дає можливість аналізувати педагогічне управління з точки зору його окремих аспектів (науково-управлінського, змістового, технологічного), які є актуальними і мають значення на певному етапі або ситуації;

· взаємодії - відображає прямі зв'язки (вплив), зворотні (опосередковані) зв'язки (одержання інформації), субординаційні (вертикальні) зв'язки, координаційні (горизонтальні) зв'язки у процесі педагогічного управління адаптацією майбутніх учителів;

· цільовий - характеризує єдність цілей освітнього закладу і особистості через процес педагогічного управління; цілі педагогічного управління процесами у ВНЗ є об'єктивними, тому що зумовлені об'єктивними законами функціонування закладу як складної системи.

Теоретичний концепт визначає систему вихідних даних, параметрів, дефініцій, оцінок, без яких неможливе розуміння сутності досліджуваного явища, його цілей, функцій та властивостей, і містить розробку, наукове обґрунтування теоретичної моделі структури педагогічного управління адаптацією майбутніх учителів за умов ступеневої освіти.

Практичний концепт передбачає перевірку ефективності прогностичного вияву моделі як аналогу системи роботи ВНЗ з педагогічного управління адаптацією майбутніх учителів. Сукупність закономірностей, принципів та умов педагогічного управління спрямована на активізацію адаптивних механізмів майбутніх учителів до навчання та життєдіяльності і містить взаємодоповнювальну дію цілеспрямованих і опосередкованих впливів на особистісний, професійний розвиток та самореалізацію. Функціонування системи педагогічного управління з адаптації є спеціально організованим процесом, цілеспрямованим, динамічним, інноваційним за своїм характером, адаптованим до реальних умов фахової підготовки майбутніх учителів.

Провідна ідея дослідження полягає у посиленні управлінських впливів організаційного і процесуального характеру в сучасних умовах розвитку вищої освіти для забезпечення поточної адаптації студентів на всіх освітньо-кваліфікаційних рівнях ВНЗ. Управління ВНЗ як соціально-педагогічною системою побудоване на широкій зростаючій автономії та демократичному підґрунті, де формується особистість майбутнього фахівця, здатного до професійного саморозвитку і самовдосконалення. Якщо управління організацією (ВНЗ) та її підрозділами традиційно досліджувалося ученими достатньо, то управлінню процесами, в т.ч. адаптацією, у вищій школі приділялася недостатня увага. Явище адаптації студентів до навчання та умов життєдіяльності у ВНЗ досліджено у багатьох працях учених. Проте педагогічне управління процесами адаптації студентів на рівні ступеневого ВНЗ, його структурних підрозділів не було у полі зору учених.

Управління процесами у соціально-педагогічній системі (ВНЗ) має певні особливості. Тому необхідно враховувати специфіку процесу адаптації на кожному ОКР, обумовленої віковими особливостями фізичного та психічного розвитку студентів, завданнями навчальних програм, практичної підготовки тощо. Це визначає характер управлінського педагогічного впливу на процес адаптації студентів та подальший їх особистісний і професійний розвиток.

У формулюванні концептуальних положень ми виходили з теоретичних тверджень концепції адаптивного управління закладами освіти, зокрема: розробки моделей (субмоделей) діяльності суб'єктів і об'єктів управлінського процесу; необхідності аналізу динаміки процесу адаптації для поточного саморегулювання та динаміки результатів при періодичному контролі суб'єктів педагогічного управління з подальшою корекцією для перспективного регулювання діяльності всіх учасників; запровадження спеціальних курсів і семінарів для об'єктів і суб'єктів педагогічного управління з проблем адаптації студентів на I-IV ОКР; підвищення адаптивності, гнучкості управління, підсилення його спрямованості на результат.

Концептуально принциповим є тлумачення співвідношення процесів адаптації та соціалізації майбутніх учителів. Відповідно до адаптивно-розвивальної моделі соціалізації особистості адаптація в системі ступеневої освіти розглядається в єдності як складова процесу соціалізації. Соціалізація є тривалим, неперервним процесом входження особистості у суспільство загалом, через набуття соціального досвіду людства. Адаптація - процес входження особистості в конкретну соціальну (професійну) спільноту через засвоєння соціального (професійного) досвіду цієї спільноти та використання нагромадженого раніше соціального досвіду: для успішного проходження адаптації потрібний певний рівень соціалізації особистості. Це дозволяє розглядати адаптацію студентів до освітніх умов ВНЗ як ступінь їхньої соціалізації, де відбувається не лише інтеграція майбутніх фахівців у соціумі, але й постійний, неперервний професійний та особистісний розвиток і самореалізація.

Адаптація студентів до навчання та нових умов життєдіяльності у ВНЗ розглядається нами в контексті неперервного професійного розвитку особистості, що становить постійний процес руху від нижчого професійного рівня до вищого і реалізується через будь-який вид діяльності, спрямований на вдосконалення знань, умінь, компетентності та інших характеристик педагога. Така діяльність включає навчання у вищій школі (формальне навчання), самоосвітню, самовиховну діяльність студентів (неформальне навчання) і потребує ефективного педагогічного управління з боку суб'єктів навчально-виховного процесу у ВНЗ.

Загальна гіпотеза дослідження передбачає, що процес адаптації майбутніх учителів буде ефективним за умов виявлення механізмів адаптації та створення системи педагогічного управління, яка активізуватиме діяльність цих механізмів у напрямі забезпечення самоаналізу, саморегулювання, особистісного і професійного саморозвитку та самореалізації. Адаптація є складним інтегративним процесом у структурі професійної підготовки фахівців. Підвищити перебіг професійного розвитку майбутніх учителів можна за умов системного підходу до процесу їх адаптації через педагогічне управління адаптацією як органічно необхідною складовою їх загальної професійної підготовки та професійного розвитку.

Загальну гіпотезу дослідження конкретизовано частковими:

- розробкою та впровадженням науково обґрунтованої та апробованої теоретичної моделі структури педагогічного управління адаптацією майбутніх учителів у системі ступеневої освіти;

- забезпеченням неперервного професійного розвитку особистості у процесі професійної підготовки;

- розробкою й запровадженням концептуальної субмоделі поетапної неперервної адаптації майбутніх учителів на різних рівнях професійної підготовки;

- забезпеченням програмно-цільової спрямованості, навчально-виховного і науково-методичного супроводу вузівського педагогічного процесу щодо здійснення ефективної адаптації студентів шляхом створення та реалізації запропонованої програми експериментальної роботи;

- підготовкою професорсько-викладацького складу до педагогічного управління адаптацією студентів на I-IV освітньо-кваліфікаційних рівнях.

Відповідно до мети та гіпотези було поставлено такі завдання дослідження:

1. Проаналізувати теоретико-методологічні підходи до управління професійною підготовкою майбутніх учителів у практиці ступеневого ВНЗ.

2. Дослідити процес адаптації особистості до професійної педагогічної підготовки у контексті наукових теорій та практичної роботи ступеневого ВНЗ.

3. Розробити науково-концептуальні засади педагогічного управління адаптацією майбутніх учителів за умов ступеневої освіти.

4. Науково обґрунтувати, експериментально перевірити та апробувати теоретичну модель структури педагогічного управління адаптацією майбутніх учителів у системі ступеневої освіти.

5. Обґрунтувати, експериментально апробувати систему педагогічного управління адаптацією майбутніх учителів за умов ступеневої освіти.

6. Виявити особливості перебігу процесу адаптації студентів на кожному освітньо-кваліфікаційному рівні та визначити відповідні управлінські впливи для узгодження адаптивних процесів при переході студентів від одного рівня до іншого.

7. Визначити шляхи та умови підвищення якості педагогічного управління процесом адаптації майбутніх учителів.

Об'єкт дослідження - управління процесами адаптації в системі професійної підготовки фахівців.

Предмет дослідження - система педагогічного управління адаптацією майбутніх учителів за умов ступеневої освіти.

Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети, вирішення завдань і перевірки гіпотези використовувався комплекс психолого-педагогічних методів, вибір та поєднання яких залежали від змісту проблеми, що вивчалася, та етапу дослідження: загальнонаукові методи теоретичного та емпіричного дослідження, зокрема такі, як історико-генетичний (при аналізі джерельної бази з питань педагогічного управління і процесу адаптації), системно-структурний аналіз (для розкриття сутності процесу адаптації), систематизація матеріалу (для узагальнення педагогічного досвіду, аналізу навчальних програм, дидактико-методичних матеріалів вищої школи), порівняння (при аналізі результатів адаптування студентів на кожному освітньо-кваліфікаційному рівні, в контрольних і експериментальних групах), узагальнення даних (для з'ясування загальних тенденцій розвитку адаптаційних процесів), моделювання системи адаптації та управління адаптацією (при створенні теоретичної субмоделі процесу адаптації студентів у степеневому ВНЗ, моделі структури педагогічного управління адаптацією майбутніх учителів), лонгітюдний метод (при довготривалому дослідженні процесу адаптації одних і тих же студентів). Практична частина дослідження виконувалася із застосуванням таких емпіричних методів: прогностичні (методи експертних оцінок для з'ясування рівнів адаптованості студентів та рівнів реалізації актуалізованих потреб; прямих та опосередкованих педагогічних спостережень за процесами адаптації суб'єктами педагогічного управління; самоспостережень, самооцінки стану адаптованості студентами); діагностичних (анкетування, спостереження, бесіди, інтерв'ювання, письмове опитування суб'єктів і об'єктів педагогічного управління у процесі адаптації; психодіагностичні тести для з'ясування стану адаптованості студентів на кожному освітньо-кваліфікаційному рівні; вивчення навчально-виховної документації з метою одержання інформації про стан успішності студентів); організаційно-експериментальних (констатувальний і формувальний експерименти, експертні оцінки, математичні методи для обробки результатів педагогічного експерименту на констатувальному та формувальному етапах, діагностики стану адаптації) тощо.

Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає у тому, що:

- вперше розроблено й науково обґрунтовано:

- наукові засади педагогічного управління адаптацією майбутніх учителів у системі ступеневої освіти;

- теоретичну модель структури педагогічного управління адаптацією, системотвірні чинники цього процесу, взаємозалежності та зв'язки між ними як важливу передумову ефективного професійного розвитку особистості;

- розвинено наукове уявлення про адаптацію особистості в системі багаторівневого навчання у педагогічному ВНЗ;

- уточнено залежності розвитку кожного компонента адаптації від інших та управлінських впливів на відповідну підструктуру ВНЗ з метою посилення ефективності адаптаційних процесів;

- дістали подальшого розвитку теоретичні засади процесу адаптації майбутніх учителів як багатовимірного, багатоскладового, багатофункціонального, багаторівневого явища, яке водночас виступає і як процес інтегрування, і як інтегративний результат; процедури розгляду складних об'єктів та процесів, орієнтації на виявлення як внутрішньоструктурних перетворень, так й інтегративних явищ, що виникають; моделювання структури педагогічного управління адаптацією студентів у системі ступеневої педагогічної освіти для розвитку професійно адаптованої особистості майбутнього фахівця;

- отримано нові дані щодо реалізації управлінських впливів для узгодження адаптивних процесів при переході студентів від одного рівня до іншого; професійного розвитку особистості в системі ступеневої освіти у процесі впровадження цілісної системи педагогічного управління адаптацією майбутніх учителів шляхом дотримання визначених закономірностей, принципів та умов.

Практичне значення одержаних результатів полягає в розробці програми експериментальної роботи, яка включає механізми педагогічного управління системою науково-методичної та навчально-виховної роботи ВНЗ з покращення процесу адаптації майбутнього учителя в умовах ступеневої освіти (комплекс психодіагностичних методик виявлення динаміки адаптаційних процесів, що відбуваються у професійному становленні студентів; вправи, тренінги). Це сприяє ефективнішому врахуванню особливостей адаптації майбутніх учителів на кожному етапі навчання (освітньо-кваліфікаційному рівні).

Науково-методичні матеріали дослідження можуть використовуватися викладачами, кураторами, працівниками деканату, керівниками педагогічних ВНЗ I-IV р.а., педагогами загальноосвітніх закладів. Окремі результати дослідження можуть застосовуватися в розробці інших освітніх програм, які стосуються педагогічного управління змістом й процесом адаптації майбутнього учителя.

На основі дисертаційного дослідження розроблено та впроваджено в практику вузівської підготовки магістрів за спеціальністю 8.000009 - “Управління навчальним закладом” навчальну (робочу) програму та курс “Адаптація педагогічних працівників” (рекомендований МОН України як варіативний), який читається у Хмельницькій гуманітарно-педагогічній академії, окремі проблемні теми на курсах та семінарах-практикумах при Хмельницькому ОІППО, педагогічних ВНЗ I-III р.а. Західного регіону України.

Обґрунтовані в дослідженні результати впроваджено у навчально-виховний процес Хмельницької гуманітарно-педагогічної академії (довідка № 434 від 23.09.2008 р.), Прикарпатського національного університету ім. В.Стефаника (довідка № 01-08/947 від 29.07.2008 р.), Хмельницького національного університету (довідка № 128/715 від 20.06.2008 р.), Національного педагогічного університету ім. М.П.Драгоманова (довідка № 04-10/1082 від 28.05.2008 р.), Тернопільського національного педагогічного університету ім. В.Гнатюка (довідка № 835-28/03 від 26.09.2008 р.), Хмельницького інституту соціальних технологій Відкритого міжнародного університету розвитку людини “Україна” (довідка № 105/1 від 05.06.2008 р.), Чернівецького національного університету ім. Ю.Федьковича (акт № 17-13/2357 від 24.09.2008 р.), Педагогічного коледжу Чернівецького національного університету ім. Ю.Федьковича (довідка № 135 від 24.09.2008 р.), Вінницького обласного комунального гуманітарно-педагогічного коледжу (довідка №01-07-203 від 12.06.2008 р.), на курсах у Хмельницькому ОІППО (довідка № 333 від 11.06.2008 р.).

Особистий внесок здобувача полягає: у розробці концепції дослідження та методики вивчення особливостей перебігу та рівнів сформованості адаптаційних процесів студентів на чотирьох ОКР; у підготовці та науковому редагуванні низки науково-методичних видань; у наданні науково-методичних консультацій працівникам деканату, викладачам і кураторам; у розробці комплексної науково-дослідної теми “Управління процесом професійної адаптації особистості в системі неперервної педагогічної освіти”. Дисертантом побудована теоретична модель структури педагогічного управління адаптацією майбутніх учителів у системі ступеневої освіти, здійснена практична перевірка її ефективного функціонування. Висновки, які визначають наукову новизну дослідження, його теоретичну та наукову значущість, здійснено автором самостійно.

У навчально-методичному посібнику “Теоретичні та методичні основи професійного самовиховання студентів ВНЗ” (з грифом МОН України), написаному у співавторстві з В.А.Семиченко і Л.В.Зданевич, особисто дисертанту належить розробка організаційно-методичних основ адаптації першокурсників; у навчальному посібнику “Порівняльна педагогіка” (з грифом МОН України), написаному у співавторстві з Л.М.Шапошніковою, - аналіз проблем соціалізації та адаптації особистості у наукових теоріях, концепціях, школах; у колективній монографії “Психолого-педагогічні основи професійної адаптації майбутніх фахівців” - аналіз системного підходу до управління процесом адаптації студентів за умов багаторівневої педагогічної освіти. Розробки та ідеї, які належать співавторам, у дисертації не використовуються.

Апробація результатів дисертації здійснювалася в умовах Хмельницької ГПА, де запроваджено чотириступеневу підготовку вчителя початкових класів, у Хмельницькому ОІППО, у 14 педагогічних ВНЗ I-III р.а. Західного регіону України. Основні теоретичні, експериментальні й прикладні результати досліджень, а також концептуальні положення та узагальнені висновки були представлені у вигляді доповідей і отримали схвалення на 36 науково-практичних конференціях, семінарах та педагогічних читаннях різного рівня:

- міжнародних конференціях: “Спадкоємність та інновації в українській психологічній науці” (Київ - Хмельницький, 2002), “Проблеми початкової ланки освіти в контексті розвитку світових педагогічних тенденцій” (Київ - Хмельницький - Івано-Франківськ, 2003), “Сучасні вимоги до елементарної освіти” (Ченстохова, Польща, 2004), “Освіта і наука: пошуки нових парадигм” (Хмельницький, 2004), “Інноваційні підходи до підготовки педагогічних кадрів у контексті Болонського процесу” (Чернівці, 2005), “Формування професійної компетентності вчителя в умовах Європейської інтеграції” (Житомир, 2005), “Професійне становлення особистості: проблеми і перспективи” (Хмельницький, 2005), “Сучасні інформаційні технології та інноваційні методики навчання в підготовці фахівців: методологія, теорія, досвід, проблеми” (Вінниця, 2006), “Сучасні проблеми освіти: управлінський аспект” (Переяслав-Хмельницький, 2008), “Управлінські аспекти підвищення національної конкурентоспроможності” (Сімферополь, 2008) та ін.;

- всеукраїнських конференціях: “Післядипломна освіта та управління навчальними закладами в умовах трансформації суспільства” (Київ, 1999), “Соціально-психологічні та педагогічні аспекти оновлення професійної підготовки майбутніх фахівців” (Хмельницький, 1998), “Ступенева підготовка вчителя початкових класів” (Хмельницький, 2000), “Інноваційні педагогічні технології в сучасному навчально-виховному процесі” (Хмельницький, 2000), “Теоретико-методологічні проблеми неперервної професійної освіти” (Київ, 2001), “Історія педагогіки у структурі професійної підготовки вчителя” (Київ, 2001), “Спадщина В.В.Зеньковського в контексті вітчизняної філософсько-культурної традиції” (Хмельницький, 2001), “Виховання громадянської позиції дітей та молоді в навчально-виховному процесі сучасного закладу освіти” (Хмельницький, 2001), “В.О.Сухомлинський і сучасна школа” (Хмельницький, 2001), “Дошкільна освіта в регіоні: проблеми, пошуки, досвід” (Хмельницький, 2001), “Тарас Шевченко і проблеми сучасної освіти” (Хмельницький, 2001), “Проблеми адаптації студентів до навчання за умов фахової ступеневої підготовки” (Хмельницький, 2002), “Наступність у навчанні інформатики майбутніх учителів початкової школи в умовах ступеневої вищої освіти” (Хмельницький, 2002), “Творча спадщина Г.Костюка в контексті сучасної наукової думки” (Київ - Хмельницький, 2002), “Актуальні проблеми підготовки майбутніх офіцерів-прикордонників до виховної роботи з особовим складом” (Хмельницький, 2004), “Сучасні системи і технології управління у сфері освіти” (Суми, 2004), “Становлення нової парадигми управління навчальним закладом в умовах модернізації освіти” (Хмельницький, 2005), “Філософія Г.С.Сковороди і національна ідея” (Хмельницький, 2006), “Становлення особистості вчителя в умовах інформатизації суспільства: досвід і провідні тенденції” (Хмельницький, 2006), “85 років освітнього шляху. Сторінки історії Хмельницької ГПА” (Хмельницький, 2006), “Педагогіка і психологія в контексті гуманізації освіти” (Хмельницький, 2007) та ін.;

- міжвузівських конференціях: “Професійна підготовка педагогічних кадрів в умовах інноваційної перебудови української національної освіти: сучасний стан, проблеми, перспективи розвитку” (Хмельницький, 2007)”;

- всеукраїнських науково-практичних семінарах: “Організаційно-педагогічні проблеми ступеневої підготовки педагогів” (Хмельницький, 2001); “Виховний потенціал українського народного мистецтва, фольклору, обрядовості та звичаїв у роботі навчально-виховних закладів” (Хмельницький, 2008);

- регіональних семінарах: викладачів інформатики ВНЗ I-III акредитації Західного регіону України (Хмельницький, 2004), “Математична освіта у контексті ступеневої підготовки фахівців початкового навчання” (Хмельницький, 2005);

- всеукраїнських педагогічних читаннях: “До 120-річчя з дня народження протопресвітера В.В.Зеньковського: Другі Сковородинські читання на Поділлі” (Хмельницький, 2001); “Філософія Г.С.Сковороди і національна ідея: Четверті Сковородинські читання на Поділлі” (Хмельницький, 2006); “Педагогічна спадщина М.М.Дарманського в контексті сучасних реалій”: Перші (другі, треті) педагогічні читання (Хмельницький, 2006-2008).

Результати дослідження апробовано під час керівництва магістерськими роботами, кандидатськими дисертаціями. Про результати та висновки дисертаційної роботи доповідалося на засіданнях вченої ради, кафедр педагогіки та психології, менеджменту освіти, міжкафедральних семінарах і нарадах академії (2000-2008 рр.).

Публікації. Основні результати дослідження відображено у 101 публікації, у т.ч.: 2 монографіях, 7 навчальних посібниках (у т.ч. 5 з грифом МОН України), 39 статтях у провідних наукових фахових виданнях, рекомендованих ВАК України, 17 статтях у збірниках наукових праць і журналах, 36 статтях і тезах доповідей у матеріалах конференцій, семінарів та педагогічних читань; 80 публікацій є одноосібними.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.01 - теорія та історія педагогіки “Удосконалення процесу трансформування наукових ідей в педагогічну практику (на прикладі дисциплін природничого циклу)” захищена у 1996 році. Матеріали кандидатської дисертації в тексті докторської дисертації не використовувалися.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, додатків і списку використаних джерел. Основний текст дисертації викладено на 407 сторінках, повний обсяг дисертації становить 601 сторінка. Ілюстрації і окремі матеріали подано у 13 таблицях, на 6 рисунках і в 23 додатках, які займають 129 сторінок. Список використаних джерел становить 758 найменувань (з них 13 іноземними мовами) на 73 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність і доцільність дослідження, визначено його об'єкт, предмет і мету, викладено його основні концептуальні положення, сформульовано гіпотезу, визначено методи дослідження, розкрито його наукову новизну й практичне значення, відображено відомості про особистий внесок, апробацію та впровадження результатів дисертаційної роботи.

У першому розділі “Теоретико-методологічні підходи до управління професійною підготовкою майбутніх учителів у практиці ступеневого ВНЗ” проаналізовано загальнотеоретичні та сучасні підходи до управління професійною підготовкою майбутніх учителів, розкрито особливості ступеневої підготовки у педагогічному ВНЗ як умови забезпечення їх неперервної освіти.

Якість вищої освіти визначається якістю стандартів освіти та професійної підготовки, інфраструктурами внутрішнього і зовнішнього середовища, рівнем управління ВНЗ загалом та процесами, в т.ч. професійною підготовкою майбутніх фахівців - зокрема. Методологічну основу дослідження проблем управління професійною підготовкою фахівців у ВНЗ становлять: а) закони і категорії наукового пізнання; принципи єдності теорії і практики, що забезпечують об'єктивність теоретичного, емпіричного та експериментального вивчення процесів і явищ (в т.ч. адаптації особистості в умовах ступеневого ВНЗ та виявлення особливостей педагогічного управління її розвитком); наукові засади філософії щодо активної ролі особистості у процесі професійної підготовки, професійного розвитку і саморозвитку; б) закони поведінки людини у соціальних системах: загальні закони (закон зворотного зв'язку, який визначає можливість управління і самоуправління в соціальних системах за наявності інформації, що забезпечує включення різноманітних регуляторів поведінки соціального характеру; закон резонансного збудження системи, коли зовнішні впливи виявляються узгодженими з внутрішніми властивостями системи); закони взаємозв'язку із соціумом (закон урівноваженості соціуму; закон відповідності вимогам соціуму; закон адаптації, коли всі реакції людини спрямовані на уникнення або трансформацію зовнішніх впливів для досягнення сприятливих умов і збереження себе як індивіда та особистості). Теоретичну основу дослідження питань управління освітніми закладами, в т.ч. управління підготовкою фахівців становлять наукові ідеї щодо: використання інформаційно-комп'ютерних технологій в управлінні закладом освіти (В.Ю.Биков, А.М.Гуржій, М.І.Жалдак, Ю.О.Жук, В.В.Олійник, Р.А.Осіпа та ін.); сучасних досліджень проблем управління соціально-педагогічними системами (Є.С.Березняк, В.І.Бондар, Ю.А.Васильєв, Л.М.Ващенко, Л.І.Даниленко, Г.В.Єльникова, Л.М.Калініна, Ю.А.Конаржевський, Т.О.Лукіна, В.І.Маслов, В.С.Маслов, В.В.Олійник, О.А.Орлов, В.С.Пікельна, П.І.Третьяков, Г.В.Федоров, Є.М.Хриков та ін.); теорії і методики моделювання педагогічних систем і процесів, у т.ч. управлінської діяльності (І.Д.Бех, В.П.Лясковський, В.С.Пікельна, О.Я.Савченко, О.Г.Хомерики, Ю.В.Шамарін); кваліметричного підходу до визначення ефективності управління навчальними закладами (О.Л.Ануфрієва, Г.А.Дмитренко, Г.В.Єльникова, Л.П.Одерій), удосконалення післядипломної педагогічної освіти (Є.С.Барбіна, Н.М.Бібік, М.В.Гадецький, В.В.Гуменюк, І.П.Жерносек, Н.Л.Коломінський, С.В.Крисюк, О.І.Мармаза, Н.Г.Протасова, Т.М.Сорочан, Т.І.Сущенко), організаційно-правових аспектів управління ВНЗ (І.М.Дарманська, О.В.Червякова та ін.).

Процес управління професійною підготовкою фахівців на рівні держави регламентується Конституцією України, законами України “Про освіту”, “Про вищу освіту”, “Про наукову і науково-технічну діяльність”, державними та галузевими стандартами освіти (освітньо-кваліфікаційні характеристики фахівців, освітньо-професійні програми), іншими нормативно-правовими документами. На рівні ВНЗ освітня та кваліфікаційна підготовка фахівця відображена у навчальних планах, погодження яких проходить у науково-методичних комісіях та департаменті вищої освіти МОН України, структурно-логічних схемах, навчальних (робочих) програмах, тестових завданнях, методичних матеріалах тощо.

Наявність різних тенденцій у процесах ВНЗ, у т.ч. адаптації студентів на I-IV ОКР потребують системного, цілеспрямованого управління. Проаналізовано проблеми управління педагогічними системами у працях вітчизняних і зарубіжних учених. З'ясовано сутність наукових поглядів на проблеми управління у наукових школах, теоріях, концепціях, наукових підходах, ідеях.

Значні успіхи у розвитку освіти і професійної підготовки були досягнуті завдяки застосуванню системного підходу, який розглядає педагогічну дійсність як відкриту соціально-педагогічну систему. Системно-структурний підхід передбачає виділення її компонентів, структурних частин та зв'язків між ними. Системно-цілісний підхід підкреслює необхідність формування цілісних освітніх систем, які включають безліч взаємопов'язаних компонентів і зв'язків між ними. При системно-функціональному підході розглядається взаємодія компонентів, що забезпечує нову якість цілісної системи. Системний підхід утверджує причинно-наслідковий характер процесів і явищ, ієрархічність у побудові і проектуванні педагогічних систем.

Проаналізовано сучасні теоретико-методологічні підходи: синергетичний, аксіологічний та акмеологічний, які є актуальними на початку XXI століття у контексті професійної підготовки майбутніх педагогів. Синергетичний підхід у різних видах діяльності відображено у працях багатьох учених (І.Р.Пригожин, В.С.Лутай, О.В.Чалий, В.М.Розін, В.А.Кушнір, О.М.Князєва). Дослідження професійної підготовки як системи вимагають певних кроків при переході від системної до системно-синергетичної парадигми, яка постає підґрунтям поширення інноваційних процесів в освіті, спрямовуючись на створення сприятливого психологічного соціуму для вільного мислення між учасниками, встановлення зв'язків, які сприяють налагодженню механізмів самоорганізації. Єдність дій можлива лише тоді, коли всі суб'єкти освітньої діяльності мають спільні ціннісно-смислові орієнтації. Тому виникла потреба в аксіологічному, ціннісно-орієнтаційному підході. Завданням неперервної освіти у контексті цього підходу є виховання особистості універсальної, творчо мобільної, здатної ввійти в нову культурну ситуацію, роблячи свій внесок у продовження кращих традицій культури, включаючи у підготовку фахівця соціокультурне і психолого-педагогічне знання. Важливим є акмеологічний підхід, який орієнтує на досягнення вершин у цілісному розвитку зростаючої людини в умовах освітніх систем (Б.Г.Ананьєв, О.С.Анісімов, О.О.Бодальов, Н.В.Кузьміна, А.О.Деркач). З позицій акмеології сутність освіти розуміється як цілісний розвиток людини в умовах освітніх систем, а сутність змісту освіти розглядається як людинознавство, як система знань про взаємодію людини зі світом. Дотримання вищезгаданих підходів у професійній підготовці студентів сприяє формуванню суб'єкт-суб'єктних взаємостосунків між викладачем і студентом та використанню останнім свого внутрішнього потенціалу, розвитку позитивних мотивів до навчання та майбутньої професійної діяльності.

Визначаючи теоретичні підходи в управлінні професійною підготовкою майбутніх фахівців, проаналізовано основні світові тенденції, які впливають на формування освітньої політики у державі. Завдання неперервної освіти полягає у створенні реальної можливості впливу на соціокультурні зміни з метою формування мобільності, гнучкості, адаптивності і конкурентоздатності. Освіта, крім допомоги в адаптації до нових умов змінного світу, стала виконувати випереджувальну функцію у підготовці людини до подолання порушень її рівноваги у соціо-професійній діяльності та у житті загалом. Вища освіта стає центром соціального регулювання в розвитку здібностей людей, які могли б утверджувати свої права і свободи відповідно до змін у суспільстві. Стратегія розвитку освіти у ВНЗ I-IV р.а. розглядається в контексті провідної ідеї неперервної освіти фахівця - збагачення його творчого особистісного і професійного потенціалу упродовж всього життя. Важливим є загальноцивілізаційний контекст неперервної освіти у ступеневому ВНЗ, який забезпечує коректування світорозуміння особистості, вироблення цілісної, несуперечливої особистісної концепції сучасного життя і свого місця у ньому.

Проаналізовано особливості ступеневої підготовки фахівців у ВНЗ в умовах неперервної педагогічної освіти. Вища освіта пов'язана з формуванням людини, створенням можливостей щодо вільного прояву нею своєї неповторної індивідуальності, розширенням універсальних моральних цінностей, які лежать в основі сталого розвитку суспільства. Під вищою освітою розуміють рівень освіти, який здобувається особою у ВНЗ в результаті послідовного, системного, цілеспрямованого процесу засвоєння змісту навчання, що ґрунтується на повній загальній середній освіті та завершується здобуттям певної кваліфікації за підсумками державної атестації. Вища ступенева освіта як підсистема загальної системи неперервної освіти, включає ВНЗ I-IV р.а., які виконують і соціокультурні завдання. Розглядаючи систему вищої освіти як сукупність взаємодіючих послідовних освітніх програм, юридичних осіб, які надають освітні послуги у галузі вищої освіти, органів управління, необхідно дотримуватися принципу наступності між загальною, базовою професійною, вищою і післядипломною освітою. Для кожного ОКР в уніфікованому вигляді характерна певна вікова категорія студентів. Проаналізовано вікові особливості фізичного і психічного розвитку студентів старшого підліткового (15 років) та раннього юнацького віку (16 років) на I ОКР “молодший спеціаліст”; старшого юнацького, студентського віку (19-20; 20-21; 22-23 роки) на рівнях бакалавра, спеціаліста і магістра, які враховувалися суб'єктами управління.

У другому розділі “Адаптація особистості до професійної педагогічної підготовки у контексті наукових теорій та практичної роботи ступеневого ВНЗ” обґрунтовано процес адаптації як психолого-педагогічний феномен, розкрито концептуальні засади адаптації особистості за умов реформування вищої школи, науково обґрунтовано теоретичну субмодель процесу адаптації студента у системі ступеневої педагогічної освіти, проаналізовано процес адаптації у контексті складової професійного розвитку майбутніх учителів.

Процес адаптації розглянуто як психолого-педагогічний феномен. Поняття адаптації універсальне і відображає всезагальну властивість живої матерії пристосовуватися до умов середовища. Проблема адаптації достатньо широко, інтенсивно й багатоаспектно досліджується на медико-біологічному, соціально-економічному, соціально-психологічному і психолого-педагогічному рівнях. Існування різнопланових дефініцій адаптації (аутоадаптація, преадаптація тощо) обумовлено специфікою різноманітних завдань, підходів, прийнятих у наукових школах (Ф.Б.Березін, А.Б.Георгієвський, В.А.Петровський, Г.Сельє).

Проаналізовано науково-теоретичні підходи, теорії, концепції вітчизняних і зарубіжних учених щодо сутності процесу адаптації. В основі найбільш давнього організмоцентричного підходу лежав метафізичний спосіб з типовим визнанням незмінності і розрізненості речей і явищ. Поступово почався перехід до популяційноцентричного підходу в еволюційній теорії. Популяція стала розглядатися як система взаємопов'язаних індивідів, вирішальну роль у розвитку якої відіграє обмін генетичною інформацією між індивідами і внутріпопуляційний добір. У 70-х роках ХХ ст. відбувся перехід до біоцентричного підходу, який розширив перспективи дослідження сутності адаптації. Щодо онтогенетичної адаптації, то на організмовому рівні схрещуються видовий індивідуальний, онтогенетичний і філогенетичний аспекти адаптації й еволюції, виникають новоутворення, які з'єднують внутрішню генетичну і популяційно-екологічну інформацію. Відповідно до теорії рівнів адаптації, яку висунув Г.Хелсон, рівень адаптації є початком відліку, до якого належать градієнти стимулювання. Чим стрімкіший градієнт, тим більший вплив стимулу на організм і тим більша реакція на нього. Загальнобіологічне значення адаптації визначається тим, що природа людини та її фізіологічні властивості не можуть змінюватися швидко. Невідповідність між цими процесами веде до суперечностей між біологічною природою людини і довкіллям та виникнення біологічної потреби у пошуку нових видів адаптації. Фізіологи розглядають адаптацію як реакцію організму на зміни довкілля за провідної ролі будь-якої з фізіологічних систем: нервової - І.П.Павлов, І.М.Сєченов; ендокринної - Г.Сельє; статевої - З.Фрейд; генетичної - Е.Майєр та ін., або ж як специфічну фізіологічну адаптацію, що характеризується лише змінами чутливості певного органа (сукупність фізіологічних реакцій, які лежать в основі пристосування організму до зміни довкілля і спрямовані на збереження відносної стійкості його внутрішнього середовища - П.К.Анохін). За теорією функціональної системи, фізіологічна потреба і кінцевий результат (мета) є рушійними силами цілеспрямованих дій біосистем. Ця теорія, поряд з теорією активності М.О.Бернштейна, лягла в основу концепції системності трудової діяльності людини (І.Д.Карцев, С.А.Косилов та ін.). Науковий напрям у рамках медико-фізіологічного підходу до вивчення проблем адаптації представлено у працях Ф.З.Меєрсона. Згідно з його концепцією, з-поміж генотипної адаптації, яка стала підґрунтям еволюції всіх сучасних видів тварин і досягнення якої закріплюються генетично, існує фенотипна адаптація, яка набувається в ході індивідуального життя. Набуті в житті зміни не передаються спадково, а нашаровуються на спадкові ознаки організму і в сукупності формується його індивідуальний облік - фенотип. Зарубіжні учені (М.Т.Гізелін та ін.) розвивали ідею телеологічності адаптації, де адаптація часто ототожнюється з корисністю для деякої доцільності.

У соціологічному плані адаптація становить процес “входження”, “вживання” індивіда в деяку цілісну систему соціальних відносин і зв'язків. Соціологічні дослідження адаптації спрямовані на виявлення чинників, які сприяють формуванню найефективнішої, активної форми адаптації із соціумом (О.В.Вітенберг, І.О.Милославова). Соціальна адаптація - процес активного пристосування індивіда до змінного середовища за допомогою соціальних засобів і передбачає засвоєння відносно стабільних умов середовища. Якщо розглядати процес соціальної адаптації в широкому розумінні, то він тісно пов'язаний з процесом соціалізації індивіда, інтеріоризацією суспільних і групових норм. У співвіднесенні процесів адаптації та соціалізації особистості адаптація може розглядатися як складова процесу соціалізації. Це дозволяє розглядати адаптацію студентів до освітніх умов ВНЗ як ступінь їхньої соціалізації, у ході якої відбувається не лише інтеграція майбутніх фахівців у соціум, але й постійний, неперервний професійний і особистісний розвиток та самореалізація. Співвідношення взаємозв'язків і взаємопереходів процесів адаптації та соціалізації лягло в основу адаптивно-розвивальної концепції соціалізації, сутність якої полягає в розгляді соціалізації як взаємодії людини протягом життя з довкіллям шляхом зміни адаптацій у кожній зі сфер її життєдіяльності (М.П.Лукашевич). Соціальну адаптацію особистості вивчали Д.О.Андрєєва, Т.Г.Дичев, М.П.Лукашевич, В.В.Москаленко, В.А.Семиченко та ін. У марксистській літературі у 60-80 рр. XX ст. адаптація досліджувалася у єдності з соціальними умовами життя суспільства. Соціально-психологічну адаптацію особистості більшість учених розглядають як процес взаємодії і взаємопристосування групи і особистості, де особистість виступає як суб'єкт і об'єкт адаптації, а група (соціум) - адаптуючою і адаптованою стороною. У зарубіжній психології ця адаптація розглядається як процес і як стан, що потребують терапевтичного впливу або набуття певних соціальних навиків (Л.Росс, В.Франкл, Е.Фромм та ін.). У теорії когнітивного дисонансу адаптація розглядається в конкретній ситуації через категорію “напруженості систем” К.Левіна як рух від емоційного дискомфорту до консонансу (Л.Фестінгер). У психоаналізі З.Фрейд характеризує виникнення відчуття тривоги як можливість людини змінити свої імпульси так, щоб їх можна було виражати через соціально прийнятні думки і дії, у зв'язку з проблемою прояву захисних механізмів. У психоаналітичній теорії А.Адлера адаптація розглядається як фрустраційний досвід, підсумком якого є негативний або позитивний результат, що визначає соціальну корисність особистості. Позитивна адаптація, за А.Адлером, є позитивним розв'язанням конфлікту, а за Е.Еріксоном - навпаки. Розглядаючи адаптацію як стійку рівновагу до вимог соціуму, інтеграцію з ним, зміст процесу адаптації А.Адлер, З.Фрейд, Е.Еріксон зводять до загальної формули “конфлікт - тривога - захисна реакція”. Процес адаптації як активну взаємодію організму із середовищем розглянуто Ж.Піаже. Е.Фромм результатом активної адаптації в структурі особистості вважав новоутворення, які називав соціальним характером, що представляє підсумок динамічної адаптації людської природи до суспільного ладу. В умовах ринкового суспільства є прагматичне розуміння процесу адаптації (користь, вигода, успіх) в логотерапії В.Франкла. Важливим є розуміння адаптації у концепції самоактуалізації А.Маслоу як гетеростатичного процесу мотиваційної природи. Гомеостатична основа залишається на рівні дефіцитарних мотивів, а гетеростатичний прояв полягає в універсальній функції самовираження творчої сторони людини. Чим вища ієрархія мотиву, тим більше свободи вибору в особистісному зростанні (рух, розширення свідомості, самоактуалізація).

У психологічному аспекті адаптація - процес зміни станів суб'єктів, розпочинаючи зі стану стабільності й деякого встановленого режиму життєдіяльності в одному соціумі, закінчуючи аналогічним станом в іншому. Це зміна, перебудова психіки індивіда під впливом об'єктивних чинників середовища, зміна форми або змісту психічних реакцій зі зміною енергетичних, динамічних, інформаційних характеристик зовнішніх (внутрішніх) подразників психіки. Психологічна адаптація досліджена у працях Б.Г.Асмолова, Г.О.Балла, Л.С.Виготського, І.С.Кона, А.В.Петровського, В.А.Семиченко та ін.; соціально-психологічна - у працях О.І.Зотової, Б.П.Паригіна, Г.І.Царегородцева та ін.