Моральне виховання учнів початкових класів засобами народної педагогіки

Світовий досвід розвитку педагогічної теорії і практики переконливо свідчить, що кожен народ має свою власну систему виховання і освіти, яка склалася упродовж довгого історичного шляху розвитку. Однією з найважливіших педагогічних закономірностей є та, що в процесі формування особистості, а отже, й підростаючого покоління, найефективніші шляхи пізнання - від рідного до чужого, від близького до далекого, від національного до міжнаціонального, світового. Система виховання засобами народної педагогіки, яка ґрунтується на міцних підвалинах культури рідного народу минулих епох і сучасності, найбільшою мірою сприяє соціальному престижу інтелектуальності, освіченості та інтелігентності як складових духовності людини.

Виховання дітей засобами народної педагогіки постійно відтворює і поглиблює емоційно-естетичний, художньо-творчий та інтелектуальний компоненти свідомості рідного народу, створює умови для розвитку і розквіту природних задатків і талантів кожного громадянина України, формування духовного потенціалу - найвищої цінності нації та держави. Корені виховання заглиблюються в далеку історію, яка є свідком появи перших принципів, підходів, форм і методів виховної роботи, утвердження пріоритетності етнопедагогіки і народознавства, родинного виховання і сімейних духовних цінностей, формування національної свідомості і духовності . [15, с. 38]

Ідея національного виховання простежується у народній педагогіці всюди, зокрема цій меті покладено виховання підростаючого покоління на народних прислів'ях: Любов до Батьківщини: Кожному мила своя сторона; Грудка рідної землі дорожча від пуда золота; За рідний край, хоч помирай. Відношення до праці: Ледар живе, аби землі важче; Ледащо на віник та на смітник годище; Хто не працює, той не їсть. Шанування батьків: Батька покинеш, то й сам загинеш; Шануй батька й неньку - буде тобі скрізь гладенько; Людям - як болото, а матері - як золото. Ставлення до природи: Сади густо - не буде пусто; Горох, капуста - хата не пуста; Землю поважай - вона дасть врожай. Почуття честі: Старого чоловіка для поради держи; Старе скаже на глум, а ти бери на розум; Краще вмерти стоячи, ніж жити повзаючи. Гуманістичні риси: Правда очі коле; Краще не обіцяти, як слова не здержати; Тихого та смирного й Курі заклюють. Ідея національного виховання - головна й визначальна в педагогічній концепції С. Русової, яка в методологічному плані набуває основної й найважливішої закономірності розвитку теорії і практики освіти, школи, виховання. У центрі педагогічної концепції вченої перебуває дитина з її природженими задатками, здібностями, можливостями, талантами. Головне завдання виховання - забезпечення розвитку відзначених чинників, а також національної самосвідомості і загальнолюдської моралі; формування соціально зрілої, працелюбної, творчої особистості, здатної до свідомого суспільного вибору і збагачення інтелектуального, духовного, економічного, соціально-політичного і культурного потенціалу свого народу [10,с.4]. Головними завданнями морального виховання вчена вважала розвиток у дітей високих моральних почуттів, вироблення в них шляхом безпосередньої участі в добрих і корисних справах відповідних моральних навичок і моральної поведінки, а також формування моральної свідомості, стійких моральних переконань. Поєднання традицій і перспективи у цілях і завданнях виховання - неодмінна умова почуття вічності нації, захищеності особистості як її представника.

Система виховання в сучасних закладах шкільного типу засобами народної педагогіки, породжена історичним процесом і створена самим народом, зосереджує в собі родинні цінності, ідеї, погляди, переконання, традиції, звичаї, навчально-виховні заклади і осередки культури, які спрямовані на організацію життєдіяльності підростаючого покоління, виховання його в дусі природничо-історичного розвитку матеріальної і духовної культури нації. Ця система виховання залежить не від партій чи від громадсько-політичних організацій, а ґрунтується на засадах родинного виховання, народної педагогіки, науково-педагогічної думки, що ввібрали в себе надбання національної виховної мудрості, досягнення світової культури.

Найважливішим засобом народного виховання, по переконанню К.Д. Ушинського, є вся народна культура як єдине ціле. Всі елементи народної культури - мова, казки, духовні й літературні традиції, - впливають на формування базових якостей особистості й особливостей національного характеру. Але особливе місце у вихованні він відводить все-таки рідній мові як частині народної культури. Саме рідна мова, на думку К.Д. Ушинського, робить найбільш сильний духовний вплив на розвиток дитини: "Кожне слово мови, кожна його форма, кожне вираження є результат думки й почуття людини, через які відбилася в слові природа країни та історія народу. Успадковуючи слово від предків наших, ми успадковуємо не тільки засіб передавати наші думки й почуття. Від всього життя народу це єдиний живий залишок на землі, і ми - спадкоємці цих живих багатств, у яких склалися всі результати духовного життя народу" [8,15-16].

Ідея народного виховання, проголошена К.Д. Ушинським, була сприйнята й продовжена в працях діячів народної освіти Н.К. Крупської, С.Ф. Русової, А.С. Макаренка, В.О. Сухомлинського, М.Г. Стельмаховича, які вказували на необхідність розвитку української національної школи, вивчення досвіду народної педагогіки. Вони відзначали, що особистості вихованій на моральних цінностях властиві доброта, сердечність, миролюбство, милосердя, терпіння. [7, с. 34]

Найкращі виховні традиції трудящих мас живили творчу діяльність видатного радянського педагога В.О. Сухомлинського. Народ, зазначив Василь Олександрович, - життєздатне, вічне джерело педагогічної мудрості, і якби в нас не було постійного духовного спілкування з людьми, ми б не могли б успішно навчати й виховувати молоде покоління. Прогресивні педагогічні погляди українського народу надихали його думку і працю, орієнтували на пропаганду ідей виховання у дітей і молоді безмежної відданості Вітчизні, глибокої любові до матері, батька, рідних, поваги до старших, чуйності до людей праці, готовності допомогти їм, старанності в роботі, дбайливого ставлення до природи і її багатств. Дуже високо цінував В.О. Сухомлинський традиції мудрої любові батьків до дітей, гуманного і водночас розумного вимогливого підходу до них, використання у навчанні і вихованні скарбів рідної мови, підпорядкування знань, набутих з книжок реальним потребам трудового життя, додержання природних способів фізичного виховання, загартуваня дитячого організму. [6, с. 18]

На думку Н.К. Крупської, "нову педагогіку" слід будувати з урахуванням народної педагогіки. У своїх численних виступах вона звертала увагу на творчий педагогічний талант народу і радила брати все краще з народної педагогіки для виховання підростаючого покоління. Принцип народності у вихованні слід починати з раннього дитинства, у процесі оволодіння дитиною рідною мовою.

Якщо процес виховання здійснюється спираючись на засоби народної педагогіки, то це значно спростить досягнення його кінцевої мети і здійснення завдань, серед яких основними є:

- засвоєння учнями рідної мови, яка найефективніше формує їхню ментальність - національну психологію, характер, світогляд, свідомість, самосвідомість та інші духовні надбання. Українська система виховання реалізує здавна прийняту цивілізованими націями аксіому: нормальне навчання, виховання і розвиток підростаючого покоління забезпечуються лише рідною мовою;

- родовідне виховання, яке передбачає в умовах вивчення свого роду продовження його справ, реалізації мрій і надій, створення психологічного комфорту, впевненості в своїх силах і можливостях. Якщо дитина серцем, душею і розумом глибоко відчує потреби всієї рідні, інших людей, вона турбуватиметься про інтереси всього роду, народу, нації;

- глибоке знання учнями рідної історії України дає вихованцям можливість засвоювати першоджерела, витоки духовності рідного та інших народів, які здавна живуть на Україні. Всебічне знання рідної історії є невичерпним джерелом історичної пам'яті і мислення учнів.

Процес виховання учнів засобами народної педагогіки, як і будь - який процес виховання, є досить складним і суперечливим. Тут важливо розібратися в теренах української народної педагогіки. Українську народну педагогіку умовно поділяють на педагогіку народного календаря, педагогіку народознавства, козацьку педагогіку, українську національну систему виховання. Кожна з цих складових має свою власну концепцію, яка дає змогу розробляти різноманітні програми, посібники, підручники з проблем виховання. Відтак забезпечуються сприятливі умови для розвитку особистості, формування підростаючих поколінь у дусі вірності заповітам батьків, українського патріотизму, загальнолюдських цінностей. [7, с. 12-14]

Поняття "народознавство" увібрало в себе, по-перше, науку про культуру і побут народу, його походження і розселення, національні традиції, звичаї, обряди; по-друге, - сукупність сучасних наук про народ, його національну духовність, культуру, історію, народне і професійне мистецтво. Педагогіка народознавства дає змогу учням практично засвоювати культурно-історичні та мистецькі надбання батьків, дідів і прадідів. Ця концепція зародилась у дусі роботи передових шкіл та вчителів в умовах відродження української національної школи. Передбачає побудову навчально-виховного процесу як ланки безперервного історичного буття рідного народу, нації. Успішне здійснення цього процесу залежить від систематичного пошуку, творчого співробітництва учнів, батьків, педагогів, усієї громадськості у справі організації навчання учнів як радісного і змістовного процесу, який у підсумку забезпечує високий рівень їхньої життєдіяльності. [17, с. 148]

Головні педагогічні ідеї багатовікового досвіду виховання дітей актуальні й досі. До них ми відносимо: співробітництво дорослих і малих у розв'язанні завдань, які забезпечують життєдіяльність і тих і тих, виховання відповідальності як істотної якості особистості у ході встановлення взаємозалежності (турботи) у спільній для дорослих і дітей справі, організація духовної самовіддачі дитини на благо людей, далеких і близьких. Нині ці й інші закономірності виховання людини можна успішно реалізувати на основі інтеграції педагогічних сил у певному регіоні. Організація виховного впливу має пов'язуватися з усіма сторонами суспільного життя, і кожний із цих зв'язків має спрямовуватися на створення умов, що пробуджують самосвідомість дитини. Виховні можливості народної педагогіки оптимізуються в тому разі, якщо духовне пробудження дітей і їхніх батьків здійснюється за методикою виховної роботи у мікросередовищі, яка вже склалася. На території мікрорайону створюється педагогічний центр: це може бути школа, дитячий клуб, кінотеатр. [18, с. 148]

Отже, таким чином, народна педагогіка як вид духовної культури суспільства виконує істотні функції суспільного життя: гуманізацію, соціалізацію, індивідуалізацію підростаючого покоління. Вони здійснюються конкретно - історично, їхнє спрямування зумовлене класовою природою суспільства; залежать вони і від національних умов життя (етнопедагогіка). Та попри розмаїття форм завжди виступало наперед загальнолюдське завдання - виховання юного покоління. Протягом останніх років відбувається інтенсивне взаємозбагачення масової і наукової педагогіки. Все вищезазначене доводить, що в усі віки історії українського народу народна педагогіка продовжувала існувати і жити, багато видатних діячів, вчених, письменників, філософів, педагогів наголошували на необхідності здійснення процесу виховання дітей засобами народної педагогіки. Народна педагогіка була і буде основним джерелом виховання всерозвиненої дитини українського народу.

Висновки до розділу 1

У даному розділі було проаналізовано проблему морального виховання у психолого-педагогічній літературі;сутність морального виховання (мету, завдання, принципи) та детально опрацьовано поняття процесу виховання засобами народної педагогіки;становлення та розвиток системи виховання дітей засобами народної педагогіки;народну педагогіку про виховання підростаючого покоління.

Проблема морального виховання або формування моральних якостей особистості дошкільників стояла перед педагогами завжди, які у своїх працях доводили, що саме у дошкільному віці складаються основні моральні інстанції, зміцнюються основи особистості та формується ставлення до інших людей. Ці важливі компоненти працюють на досягнення головної мети виховання підростаючого покоління-формування гармонійно розвиненої особистості. Разом з тим, методи такого виховання далеко не такі зрозумілі та являють собою серйозну педагогічну проблему. Моральне виховання особистості завжди було однією із найактуальніших проблем, а в тогочасних умовах воно набуває особливого значення.

Моральне виховання молодших школярів є одне з найскладніших, тому що об'єктом праці - найтонші сфери духовного життя особистості, а формується, - розум, почуття, воля, переконання, самосвідомість. Впливати на ці сфери можна тільки так само - розумом, почуттям, волею, переконанням, свідомістю.

"Сутність морального виховання, - писав О. Вишневський, - полягає в тому, що людина утверджує в собі свою природну схильність до добра та готовність відстоювати його в собі та житті. Обов'язок батьків бути завжди і в усьому високоморальним прикладом думок, звичок, поведінки, дій для своїх дітей. Батькам варто пам'ятати, що той світ у якому росте й розвивається молодший школяр з раннього дитинства, впливає на все її подальше життя. Основне завдання сім'ї у вихованні молодшого школяра - створення для нього таких життєвих умов, де б він розвивався вільно, нормально й гармонійно. Особливе місце у справі морального виховання молодших школярів належить учителеві, вихователеві. Вчитель працюючи на ниві народної освіти, він не тільки озброює молодших школярів знаннями, а й формує в цілому моральну спрямованість особистості: свідомість, переконання, поведінку. Усвідомлюючи цю величезну суспільствознавчу відповідальність перед суспільством, вчитель повинен бути зразком в усьому: його думки, почуття, поведінка - приклад для наслідування молодшим школярам і дорослим, він має постійно контролювати себе в усіх відношеннях.

Завдання морального виховання - це оволодіння нормами й правилами моральної поведінки, формування почуттів та переконань, вироблення умінь і навичок моральної, адекватної поведінки в процесі суспільних відносин.

Основною метою морального виховання, як сімейного виховання, так і викладання у школі є прагнення передати знання та культурні традиції, навчити молодь розвиватися як особистість та збільшувати культурну спадщину. Дуже важливим у вихованні дитини є народна педагогіка. Педагогіка у загальному розумінні слова - це наука про виховання, освіту й навчання підростаючого покоління. Народною називаємо ту педагогіку, яку створив народ. Це галузь емпіричних педагогічних знань і досвіду трудящих мас, що виробляється в домінуючих серед народу поглядах на мету і завдання виховання, у сукупності народних засобів, умінь і навичок виховання та навчання.

Термін "народна педагогіка" уперше в науковий обіг увів видатний педагог К.Д. Ушинський, а на Україні - О.В. Духнович. При висвітленні народної педагогіки виходимо з пояснення понять "народ" і "народний". Народ - це насамперед трудящі, творці матеріальних і духовних цінностей, вирішальна сила докорінних соціальних перетворень. Аналізуючи це поняття як соціологічну категорію, враховуємо, що ця категорія не є статичною, так само, як і явище, яке вона відображає. Її зміст відбиває зміни соціальної структури суспільства. Наприклад, для первіснообщинного ладу поняття "народ" і "населення" майже адекватні. У класових формаціях відмінність між цими поняттями істотна, оскільки існує величезна різниця між народними масами й експлуататорською верхівкою.

Завдяки народній педагогіці відбувається безпосередній процес виховання. Зараз ми детальніше розглянемо поняття процесу виховання.

Становлення народної педагогіки - тривалий історичний процес, який ініціювався й підтримувався різноманітними соціально-історичними та культурними факторами. Упродовж свого існування український народ створив систему знань, ідей, принципів, традицій, засобів, за допомогою яких в різні історичні періоди виховувалося підростаюче покоління. Цей унікальний досвід було узагальнено, і виокремлено в окремий напрямок педагогічної науки, який дістав назву народна педагогіка. ЇЇ багатющий досвід, мудрість виховання сформована віками допомагає вихователеві прилучати дитину до національних традицій, культурних цінностей, форм поведінки. Сутність народної педагогіки розкривається в сукупності і взаємозв'язку понять, поглядів, ідей, навичок і прийомів в теорії виховання. Найважливішою складовою частиною народної педагогіки протягом сторіч беззаперечно було моральне виховання підростаючого покоління. Тому педагогам необхідно глибоко науково та критично вивчати надбання народної педагогіки, творчо підходити до спадщини українських просвітителів, орієнтуючись на потреби освіти і педагогіки сьогодення. Процес виховання учнів засобами народної педагогіки, як і будь - який процес виховання, є досить складним і суперечливим. Тут важливо розібратися в теренах української народної педагогіки. Українську народну педагогіку умовно поділяють на педагогіку народного календаря, педагогіку народознавства, козацьку педагогіку, українську національну систему виховання. Кожна з цих складових має свою власну концепцію, яка дає змогу розробляти різноманітні програми, посібники, підручники з проблем виховання. Відтак забезпечуються сприятливі умови для розвитку особистості, формування підростаючих поколінь у дусі вірності заповітам батьків, українського патріотизму, загальнолюдських цінностей.

Отже, педагогіка народознавства дає змогу учням практично засвоювати культурно-історичні та мистецькі надбання батьків, дідів і прадідів. Ця концепція зародилась у дусі роботи передових шкіл та вчителів в умовах відродження української національної школи. Передбачає побудову навчально-виховного процесу як ланки безперервного історичного буття рідного народу, нації. Успішне здійснення цього процесу залежить від систематичного пошуку, творчого співробітництва учнів, батьків, педагогів, усієї громадськості у справі організації навчання учнів як радісного і змістовного процесу, який у підсумку забезпечує високий рівень їхньої життєдіяльності.

2. Теоретичні аспекти виховання учнів початкової школи на засадах народної педагогіки

2.1 Методика вивчення ставлення молодших школярів до здобутків рідного народу

Піднесення ролі виховання засобами народної педагогіки дітей сьогодні є одним із головних завдань школи. Адже відомо, що високий рівень сформованості національної самосвідомості, системи національних цінностей дітей - запорука успішної реалізації сучасних соціально-економічних перетворень нашого суспільства.

Особлива роль у процесі вихованні дітей відводиться школі і, зокрема, вчителю. Учитель за допомогою навчальної та позакласної роботи повинен закласти фундамент національної свідомості: вказати учневі шляхи оволодіння потрібними знаннями, навичками та вміннями, які народ віками накопичував і передавав наступним поколінням.

Сьогодні немає можливості забезпечити щоденні заняття виховного змісту, які б постійно засновувались на включенні засобів народної педагогіки, у школі, тому необхідно приділяти велику увагу цій галузі виховання учнів і на уроках, щоб виробити стійку потребу дотримуватися заповітів народу, і в позанавчальний час та поважати їх.

Успішність вирішення цього завдання багато в чому залежить від ставлення школярів до національних здобутків, яке значною мірою формується в школі. Задоволеність учнів у цьому плані як самостійне психічне явище в різному віці виявляється по-різному і тісно пов'язане з віком і статтю. Адже здавна в Україні народ розмежовував заняття, обов'язки, роботу згідно зі статтю і це не могло не передатися майбутнім поколінням, адже це генотип народу, закладений історично.

Під час проходження педагогічної практики, яка тривала з 06.04.2015р. по 30.04.2015 року, було здійснено експериментальне дослідження з учнями 4 класу, українського коледжу ім. В.О. Сухомлирнського(СШ №272),Дніпровського району,Київської області,в ході якого було проведено ряд бесід щодо традицій, звичаїв, обрядів рідного народу, які мали б місце у житті школярів та у житті їх родин. У бесідах з учнями мною було виявлено низький рівень знань щодо традицій українського народу, а звідси витікає низький рівень вихованості .

Виходячи з цього, було складено анкету (Дод. 1), відповідаючи на запитання якої, учні повинні були оцінити свою задоволеність виховними заняттями народно - педагогічного змісту, ставленням до народних звичаїв, обрядів, так як дане ставлення породжує або нівелює бажання дотримуватися надбань наших пращурів.

Для опитування, що дозволило б виявити відношення учнів до народних надбань, мною були обрані учні 4 класу, тобто обрано молодший шкільний вік, який охоплює період розвитку дитини від 9 до 11 років. Тому, що в цьому віці інтенсивно розвиваються моральні якості людини, формуються і визначаються риси характеру, відбувається становлення світогляду. Основною особливістю особистісного розвитку учнів даної вікової категорії є помітний розвиток самосвідомості, самооцінки, основаної на самостійному аналізі й оцінці власної діяльності.

Пізнавальна діяльність молодших школярів характеризується такими вміннями і розвиненими здібностями, як володіння достатнім обсягом інформації, багатством словникового запасу, застосування засвоєного матеріалу у нових умовах, засвоєння причинно-наслідкових зв'язків, уміння робити висновки; інтегрувати й синтезувати інформацію, вирішення проблем, уміння організовувати сприйняття інформації та визначати складні ідеї, використовувати альтернативні шляхи пошуку інформації, аналізувати ситуацію, оцінювати процес і результати, передбачати наслідки, міркувати, будувати гіпотези, застосовувати ідеї на практиці, критично мислити, розвивати допитливість, пізнавальні інтереси.

Загалом було опитано 17 учнів.

2.2 Аналіз отриманих результатів вивчення відношення молодших школярів до народних надбань

У результаті анкетного опитування дітей було виявлено наступне: улюбленими заняттями є цікаві, незвичайні заняття у 37% опитаних, спортивні у 43% та 20% учнів не подобаються ніякі заняття; 53% учнів хотіли б бачити заняття, проведене у формі змагання; 26% - заняття, проведене у формі свята; 9% - заняття, проведене у формі розповіді; 12% - заняття, проведене у формі бесіди. Лише 17% опитаних подобаються заняття, в яких присутні народні звичаї, обряди, проведені у формі свята. На питання, як часто вчитель, вихователь проводять подібні заняття? 79% учнів обрали варіант б) - не дуже часто і 21% учнів обрали варіант в) - рідко. Мають місце народні звичаї, обряди, свята у житті лише у 22 % опитаних учнів. Це такі: Новий рік, свято Святого Миколая, Паска, Маковій. Ставлення до народних традицій у 74 % опитаних нейтральне, у 25 % - позитивне, у 1% - негативне. Дотримуються народних звичаїв лише у 22% учнівських сімей. Варіанти свят такі ж як і у відповіді на п'яте запитання. Своє відношення до повсякденного дотримання народних звичаїв і обрядів діти оцінили так:

1) Дотримання обрядів і звичаїв - зміст усього мого життя - 10% .

2) Це повна нісенітниця - 8% .

3) Мені байдуже - 58%.

4) Ніколи над цим не замислювався - 24%.

На коловій діаграмі відсотковий показник ставлення школярів до дотримання звичаїв та обрядів рідного народу має такий вигляд:

Діаграма №1

Всього 25 % опитаних вважають корисним дотримання народних звичаїв, обрядів, свят. На питання, щоб вам хотілося змінити у звичному укладі життя сучасного українця - 69% опитаних школярів обрали матеріальні блага (підвищення заробітної платні батьків, новий великий дім, тобто покращення житлових умов, низькі ціни на морозиво, шоколад, тобто продукти харчування), 26% учнів обрали соціальні блага (безкоштовність вищої освіти, високе соціальне положення у суспільстві і т.п.), 5% обрали повернення до народних традицій. Отже, споживацька психологія, яка виникає як наслідок відсутності та недостатності батьківської любові, піклування, суттєво нівелює систему національних цінностей учнів.

Аналіз анкетних даних показав, що більшість учнів має негативне, меркантильне ставлення до виховних занять, які містять інформацію щодо минулого укладу життя українців, та взагалі народних звичаїв і обрядів, вже не кажучи про їх дотримання. Це пов'язано з недостатньою кількістю організованої та проведеної виховної роботи педагогічними працівниками школи у даному напрямку, зумовленою недостатньою кількістю часу (як пояснюють самі вчителі) та заклопотаністю педагогічних працівників власними проблемами. Але причина такого ставлення учнів до занять такого спрямування значно глибша, ніж проблеми в її організації. І як показує подальша обробка анкетних даних, проблеми присутні насправді. Вже на даному віковому етапі дітей торкнулися негативні суспільні процеси, зокрема проблеми державного рівня та фінансова криза, які не могли негативно не позначитися на підґрунті загальної вихованості кожного учня, формування особистості якого досі триває. Аналіз відповідей показав, що не останнє місце у даному аспекті займають два чинники, які характеризують педагогічну діяльність учителя: якість проведення занять; взаємини між учителем і учнями. Вирішальним для учнів є зміст і якість проведення виховних позакласних занять в школі.

Спираючись на отримані під час анкетування дані, при проходженні практики, за дозволом вчительки, мною було підібрано та проведено виховний захід, у зміст якого включено різноманітні засоби народної педагогіки, назва заходу: "В історію свою візьми нас, Батьківщино!" (Дод. 2) в сою чергу вчителька підкріпила поведене мною анкетування та захід походом діток до визначних історичних пам'яток архітектури. Дана робота була здійснена з метою підвищення рівня знань стосовно минулого України, ознайомлення з народними звичаями, традиціями, обрядами, здобутками та формування національної самосвідомості, виховання любові та поваги до надбань наших пращурів. Дана робота проводилась протягом перебування мною на практиці.

Після виховної роботи було проведено повторне анкетування учнів, на яких здійснювався виховний вплив. При порівнянні відсоткових показників нас цікавив саме показник стосовно процесу виховання саме засобами народної педагогіки. У результаті анкетного опитування дітей було виявлено: улюбленими заняттями є цікаві, незвичайні заняття у 72% опитаних та спортивні у 28%; відсотковий показник стосовно аспекту, який нас цікавить, збільшився на 35 %. 24 % учнів хотіли б бачити заняття, проведене у формі змагання; 74 % - заняття, проведене у формі свята; 1% - заняття, проведене у формі розповіді; 1% - заняття, проведене у формі бесіди; відсотковий показник збільшився на 48%. 57% опитаних стали подобатися заняття, в яких присутні народні звичаї, обряди, проведені у формі свята, що на 40% більше, ніж під час попереднього анкетування. На питання, як часто вчитель, вихователь проводять подібні заняття? 68 % учнів обрали варіант а) - часто і 32% - б) - не дуже часто. Мають місце народні звичаї, обряди, свята у житті лише у 22 % учнів. Це такі: Новий рік, свято Святого Миколая, Паска, Маковій. Дані показники залишилися такими ж як і при попередньому анкетуванні, адже суттєві зміни у сімейному укладі кожної родини потребують тривалої роботи з батьками учнів, залучення сім'ї до процесу виховання, тісної взаємодії школи і сім'ї, узгодження їх дій і вимог. Ставлення до народних традицій у 26 % опитаних нейтральне, у 74 % - позитивне; даний відсотковий показник покращився на 49%. Дотримуються народних звичаїв лише у 22% учнівських сімей. Варіанти свят такі ж як і у відповіді на п'яте запитання. Дані показники залишилися такими ж як і при попередньому анкетуванні, адже суттєві зміни у сімейному укладі кожної родини потребують тривалої роботи з батьками учнів, тісної взаємодії школи і сім'ї. Своє відношення до повсякденного дотримання народних звичаїв і обрядів діти оцінили так:

1) Дотримання обрядів і звичаїв - зміст усього мого життя - 72% .

2) Це повна нісенітниця - 6% .

3) Мені байдуже - 14%.

4) Ніколи над цим не замислювався - 8%. Дані показники свідчать про те, що проведена робота викликала щиру зацікавленість, захоплення, мала оптимальний вплив на свідомість школярів.

На коловій діаграмі відсотковий показник ставлення школярів до дотримання звичаїв та обрядів рідного народу має такий вигляд:

Діаграма 2

Вже 47 % опитаних вважають корисним дотримання народних звичаїв, обрядів, свят. На питання, щоб вам хотілося змінити у звичному укладі життя сучасного українця - 47% опитаних школярів внесли б більше народних звичаїв, обрядів, обрали повернення до народних традицій; даний показник збільшився на 42% .

Порівняємо дані опитувань:

Порівняльний аналіз результатів попереднього і повторного анкетування показав, що більшість учнів змінили своє ставлення до позакласних виховних занять. Це ставлення стало більш позитивним. Щира природна зацікавленість і непідробний інтерес дітей до минулого свого народу, його здобутків і надбань створюють сприятливий грунт у душі кожного вихованця для паростків виховання засобами народної педагогіки. Доречно форму проведення того чи іншого заходу винести на обговорення з дітьми. Запропонувавши перелік форм, чи дозволивши обирати їх самостійно, або винести на обговорення лише одну з них, що буде найбільш цікавою, на думку вчителя, для цієї групи учнів. Але подати це необхідно так, ніби дана ідея виникла у самих школярів без допомоги і втручання вчителя.

Процес виховання, зокрема відродження національних цінностей нелегкий і досить тривалий. А тому тут все залежить від вчителя, його вміння зацікавити школярів, наявного у нього рівня педагогічної майстерності, системності і систематичності в організації та проведенні виховної роботи, вміння залучити батьків учнів до цього процесу. Бажано до цього процесу залучати батьків, адже у даній ситуації відому фразу "Теорія, не підкріплена практикою, мертва" можна перефразувати так: "Зусилля школи, не підтримані вимогами сім'ї, марні". Так і процес виховання засобами народної педагогіки учнів в школі не підкріплений дотриманням народних звичаїв, обрядів, традицій у сім'ї майже повністю нівелюється.

Отже, потрібно впроваджувати в практику нові напрямки виховної роботи із застосуванням засобів народної педагогіки відповідно до запитів учнів. Бо, як відомо, позашкільна освіта повинна, в деякій мірі, пристосовуватись до потреб сучасної дитини, допомагати її всебічному гармонійному розвитку та самореалізації і одночасно сприяти розвитку національної самосвідомості, усвідомленню себе як частини великого українського народу з його величною історією та надбанням. І тут неоціненний скарб надає кожному вчителю, вихователю народна педагогіка.

Висновок

Світовий досвід розвитку педагогічної теорії і практики переконливо свідчить, що кожен народ має свою власну систему виховання, яка склалася впродовж довгого історичного шляху розвитку.

Відновлюючи в пам'яті і практичній життєдіяльності (традиціях, звичаях і обрядах, усіх сферах життя та культурних заходах) свій багатовіковий творчий потенціал, наш народ починає енергійно продовжувати творити свій шлях в історії. Сприяти цьому покликана сучасна школа, де є всі можливості для переосмислення в переоцінки духовних цінностей, пошуків нових підходів до вирішення наболілих проблем. Маючи програму та орієнтовані напрямки виховної роботи з формування особистості, розгорнулися творчі пошуки шляхів їх втілення в життя в загальноосвітніх та школах нового типу шляхом виховання школярів засобами народної педагогіки.

Корені української системи виховання заглиблюються в далеку історію, яка є свідком появи перших принципів, підходів, форм і методів виховної роботи, утвердження пріоритетності етнопедагогіки і народознавства, родинного виховання і сімейних духовних цінностей, формування національної свідомості і духовності.

Процес виховання сучасних молодших школярів засобами народної педагогіки нелегкий і досить тривалий. А тому тут все залежить від вчителя, його вміння зацікавити школярів, наявного у нього рівня педагогічної майстерності, системності і систематичності в організації та проведенні виховної роботи, вміння залучити батьків учнів до цього процесу, а головне вчитель має сам свято вірити в те, що він передає дітям, адже не можна переконати в будь - чому когось, не вірячи в це всім серцем і душею (на даний аспект наголошував В. Сухомлинський).

Однією з найважливіших педагогічних закономірностей є та, що в процесі виховання особистості, а отже, й підростаючого покоління, найефективніші шляхи пізнання - від рідного до чужого, від близького до далекого, від національного до міжнаціонального, світового. Система виховання засобами народної педагогіки, яка ґрунтується на міцних підвалинах культури рідного народу, минулих епох і сучасності, найбільшою мірою сприяє соціальному престижу інтелектуальності, освіченості та інтелігентності як складових духовності людини.

Пізнавально-виховний потенціал календарних традицій і звичаїв - це найдорогоцінніший вклад у теорію і практику виховної роботи з учнями сучасної школи. Не знаючи скарбів народної культури, не дотримуючись традицій, звичаїв і обрядів народного календаря, діти не зможуть засвоїти народну духовність. Як наслідок, не зможуть протиставити власні духовні цінності впливу негативних оточуючих явищ. Знання народного календаря дає змогу уникнути хибних напрямів сучасної цивілізації, пов'язаних з урбанізацією, деекологізацією, розвитком промисловості тощо.

Аналіз існуючої системи виховання засобами народної педагогіки дає змогу зробити певною мірою перевірені практикою такі узагальнення:

формування "кореневої системи" духовності дитини може бути належною мірою забезпечене шляхом вивчення основ народознавства - історичного, етнографічного, географічного, фольклорного, літературного;

виховні заходи мають передбачати врахування численних засобів народної педагогіки, спрямованих на формування у дітей екологічних знань і чуйного ставлення до живої природи, до збереження і примноження флори і фауни;

могутнім пізнавальним і виховним потенціалом є засвоєння учнями знань української міфології - легенд, міфів, які є джерелом національного характеру, способом мислення, світоглядом, філософським осмисленням дійсності;

серцевиною системи виховання, найважливішим скарбом етнопедагогіки є фольклорне виховання, зміст якого зосереджений у думах, піснях, прислів'ях, приказках, лічилках та інших народних перлинах і відображає весь культурно-історичний та мистецьким шлях українського народу;

вагомим чинником виховання є вивчення та засвоєння дітьми національного мистецтва - пісенного, музичного, танцювального, декоративно-прикладного тощо;

система виховання засобами народної педагогіки передбачає засвоєння учнями дат, подій, свят, традицій, звичаїв і обрядів, які ввібрав у себе народний календар, що являє собою енциклопедію трудової діяльності, культури, побуту і дозвілля народу - цей могутній і гармонійний комплекс ідейно-моральних, емоційно-естетичних засобів виховання підростаючого покоління;

виховна робота має зосереджувати увагу учнів на вивченні народних прикмет та вірувань як на наслідку багаторічних спостережень наших предків за явищами природи, змінами пір року, флорою і фауною рідного краю;

у навчально-виховних закладах потрібно активізувати роботу з відродження численних традицій українські родинно-побутової культури, основи якої складають глибока і всеперемагаюча материнська і батьківська любов до дітей, шанобливе ставлення до бабусі, дідуся, інших родичів, прив'язаність до отчого дому, специфічне оформлення свого помешкання, дотримання відповідного порядку в садибі тощо.

На основі здійсненої роботи можна визначити такі методичні рекомендації по вдосконаленню процесу виховання молодших школярів засобами народної педагогіки:

1) необхідність усвідомлення вчителем сутності виховного процесу засобами народної педагогіки та свого місця в ньому, забезпечення цілеспрямованого планування виховної роботи та змістовну реалізацію засобів української народної педагогіки, формування у вихованців мотивації вдосконалення та самовдосконалення, творче залучення всіх вихованців до відродження і застосування у повсякденному житті набутків рідного народу;

2) формування і розвиток у вихованців настанови на творче вдосконалення, на постійний розвиток позитивних якостей особистості, які цінував народ здавна (доброта, працелюбність, правдивість і т.д.), та боротьба і нівелювання негативних (ледарство, брехливість і т.д.);

3) активний, цілеспрямований вплив на свідомість, підсвідомість, інтелектуальну, емоційно - почуттєву, вольову і мотиваційну сфери особистості, формування високої культури спілкування і загального етикету, заповіщених народом, правил поведінки серед людей;

4) контроль, перевірка та оцінка результатів виховного процесу і внесення в нього необхідних змін та корективів, основаних на засобах народної педагогіки;

5) процес виховання засобами народної педагогіки молодших школярів має носити постійний характер, а не епізодичний;

6) необхідність урізноманітнення форм та методів роботи, залучення до співпраці членів хору народної пісні, спеціалістів по виробленню народних іграшок тощо;

7) категорична заборона нав'язування своєї думки школярам, слід будувати план виховної роботи, враховуючи інтереси самих учнів;

8) постійне використання засобів народної педагогіки не тільки в позакласній виховній роботі, а й на уроках і на перервах.

2.3 Методичні рекомендації по вдосконаленню процесу виховання молодших школярів засобами народної педагогіки

Для того щоб вдосконалити процес виховання молодших школярів засобами народної педагогіки потрібно розглянути низку рекомендацій:

- необхідно широкого впроваджувати в практику виховної роботи у школі заходів саме на основі народних звичаїв та обрядів.

у школах доцільно створювати етнографічні музеї - світлиці, української хати, народного одягу, ремесел і промислів, писанок, вишивок, народної казки тощо; організовувати етнографічні і фольклорні розвідки, практикувати проведення календарних і родинних обрядів, свят за участю представників старших поколінь.

- "Буквар" - усунення прорадянських елементів. До кожної літери подавати малюнки, що стосуються української культури та народу. Недостатня кількість прикладів, пов'язаних з історією України (князі, вишивка, українська хата), малюнки людей з трафаретними виразами обличчя (початкова школа). Проте не потрібно впадати й в крайнощі, щоб не склалося враження, що Україна - це лише "шароварне минуле".

- Ознайомити дітей з побутом, національними особливостями регіонів України.

- Заохочувати учнів до народних ремесел - вишивання, лозоплетіння, гончарства.

Пріоритетні напрями реформування національного виховання дітей дошкільного та молодшого шкільного віку:

- забезпечення духовної єдності поколінь, поваги до батьків, жінки-матері, культури та історії рідного народу;

- формування високої мовної культури, оволодіння українською мовою; прищеплення шанобливого ставлення до культури, звичаїв, традицій усіх народів, що населяють Україну;

- виховання духовної культури особистості, створення умов для вільного вибору нею своєї світоглядної позиції;

- утвердження принципів загальнолюдської моралі: правди, справедливості, патріотизму, доброти, працелюбності, інших доброчинностей;

- формування творчої, працелюбної особистості, виховання цивілізованого господаря;

- виховання поваги до Конституції, законодавства України, державної символіки;

- забезпечення високої художньо-естетичної освіченості; Національне виховання дітей дошкільного та молодшого шкільного віку ґрунтується на засадах родинного виховання, народної педагогіки, національної культури, сучасних досягнень науки і т.д.

Список використаних джерел

1. Державна національна програма "Освіта" ("Україна XXI століття"). - К., 1994.-264 с.

2. Виховання української еліти в системі національної освіти України: матеріали науково-практичної конференції (19-20 червня 1997) / Під ред. В. Вовка, І.Б. Ковальчука. - Львів: За вільну Україну, 1997. - 146 с.

3. Вишневський О. Сучасне українське виховання. - Львів, 1996 - 227с.

4. Виховання молодого покоління на принципах християнської моралі в процесі духовного відродження України: Зб. Наук. Праць. - Острог, 1998. - 444 с.

5. Дроб'язко П.І. Українська національна школа: витоки і сучасність. - К.: Видавничий центр "Академія", 1997. - 184 с.

6. Етнонаціональний розвиток України (терміни, визначення, персоналії). За ред. Ю.І. Римаренка, І.Ф. Кураса. - К., 1993, - 271 с.

7. Зайченко І.В. Питання української національної школи в педагогічному журналі "Світло" // Педагогіка і психологія. - 1994. - № 3, - С. 12 - 14.

8. Карпенчук С. Теорія і методика виховання. - К.: Вища школа, 1997.- 261 с.

9. Франко І.Я. Найновіші напрямки в народознавстві. Твори: У 50-ти т. - К., 1986. - Т. 45.

10. Кравець О.М. Сімейний побут і звичаї українського народу. - К., 1966.- 306 с.

11. Мартюк І.В. Національне виховання: теорія і методологія. - К., 1995, - 328 с.

12. Програма "Українська родина".

13. Стельмахович М.Г. Народна педагогіка. - К., 1985, - 322 с.

14. Стельмахович М.Г. Українська народна педагогіка. - К., 1996, - 371

15. Традиції української етнопедагогіки і їх використання в навчально-виховній роботі в школі. - К., 1993, - 247 с.

16. Турбовский Я.С. Средства и методы педагогического действия. - М.: Знание, 1980. - 94 с.

17. Ушинський К.Д. Про народність у громадському вихованні // Вибр. пед. твори. В 2-х т. К., 1983, т. 2.

18. Кузь В.Г., Руденко Ю.Д., Сергійчук 3.0. Основи національного виховання. - Умань, 1993.-465 с.

19. Макаренко А.С. Проблемы школьного советского воспитания: Соч. - Т.5. - М.: Просвещение, 1976.-654

20. Болотина Л.Р. Педагогика: Учебное пособие для педагогических институтов. - М.: Просвещение, 1987.

21. Сухомлинский В.А. Избранные педагогические сочинения -М: 1980, т.2.

22. Матвеева Л. И Развитие младшего школьника как субъекта учебной деятельности и нравственного поведения. - Л.: ЛГПИ им. А.И. Герцена, 1989

23. Кучинський М.В. Роль народної педагогіки у розвитку молодших школярів // Початкова школа. - 1995. - № 1. - С. 13-19.

24. Ушинський К.Д. Про народність у громадському вихованні. Виховання і характер // Історія дошкільної педагогіки. Хрестоматія / Упоряд. З.Н. Борисова, В.З. Смаль. - К., 1990.-450

25. Демиденко В.К. Аспекти національного виховання: Практичний матеріал для керівників, вихователів і вчителів. - К.: ІЗМН, 1995.-265

26. Сухомлинский В.А. Избранные педагогические сочинения -М: 1980, т.2.

27. Канигін Ю., Ткачук З. Українська мрія. - К., 1996, - 204 с.

28. Кравець О.М. Сімейний побут і звичаї українського народу. - К., 1966.- 306 с.

29. Грушевський М. Про українську мову й українську школу. - К., 1991, - 148 с.

30. Черненко А.М. Українська національна ідея. - Дніпропетровськ, 1994, - 173 с.

31. Цимбалістий Б. Родина і душа народу // Українська душа. - 1992. - №4. - С. 36-42.

32. Сявавко Е.І. Українська етнопедагогіка в її історичному розвитку. - К., 1974, - 518 с.

33. Гнутель Я.Б. Виховна робота в сучасних умовах: теорія і методика. - Тернопіль.: АСТОН, 1998. - 264 с.

34. Концепція безперервного національного виховання. - К., 1994.

35. Мартюк І.В. Національне виховання: теорія і методологія. - К., 1995, - 328 с.

36. Концепція "Народне виховання".

37. Щербань П. Національне виховання в сім'ї та школі. - К.: Либідь, 2000. - 254 с.

Додаток 1

Анкета для учнів

Вам пропонується 10 запитань. Оберіть відповідь, яка найбільше підходить вам, і напишіть її напроти запитання; не витрачайте багато часу на обдумування; відповідайте чесно та відверто. Можете бути впевнені, що ваші відповіді не буде розголошено.

Дякуємо Вам за участь.

1. Які позакласні заняття є для вас улюбленими?

2. Яке заняття ви хотіли б бачити?:

- заняття, проведене у формі змагання;

- заняття, проведене у формі свята;

- заняття, проведене у формі розповіді;

- заняття, проведене у формі бесіди.

3. Чи подобаються вам заняття, в яких присутні народні звичаї, обряди, проведені у формі свята?

4.Як часто вчитель, вихователь проводять подібні заняття?

а) часто;

б) не дуже часто;

в) рідко.

5. Чи мають відлуння у вашому житті народні звичаї, обряди, свята? Якщо так, то які саме?

6. Як ви ставитесь до народних традицій?

7. Чи дотримуються народних звичаїв у Вашій сім'ї? Якщо так, то яких саме?

8. Як ви оцінюєте своє відношення до повсякденного дотримання вами та вашими родичами обрядів та звичаїв рідного народу?

А) Дотримання обрядів і звичаїв - зміст усього мого життя.

Б) Це повна нісенітниця.

В)Мені байдуже.

Г) Ніколи над цим не замислювався.

9. Чи вважаєте ви корисним дотримання народних звичаїв, обрядів, свят?

10. Щоб вам хотілося змінити у звичному укладі життя сучасного українця?

Додаток 2.

"В історію свою візьми нас, Батьківщино!" (свято)

Мета. Продовжувати ознайомлення учнів із національними символами України - прапором, гербом, гімном, народнопоетичними символами: калиною, вербою, вишиваним рушником, вишиванкою, батьківським оберегом - хатою; сприяти формуванню національної свідомості школярів; розвивати увагу і мову, інтерес до символів своєї землі, до обрядів, пов'язаних із цими символами; виховувати любов і повагу до України.

Обладнання: гілочка калини з китицями, гілочки квітучої верби, вишитий рушник, магнітофон, касета з записом українських пісень.

(Звучить пісня "Червона калина", сл. народні, муз. К. Смаля).

Вчитель.

Червоні кетяги калини

Горять огнями усіма...

Без калини нема України,

Без народу країни нема.

Калина - одвічний символ України. Чому саме калина стала одвічним символом України?

Учень. Вважаємо, що завдяки своїм незвичним плодам, можливо, наших пращурів вражало те, що серед лютої завії гордо палахкотіли вогнисті блискучі кетяги. Ніякий мороз не міг здолати калину. Як і потяг народу до волі. Плоди дерева гіркі, як і життя трудящого народу. Білі віночки - квіти калини, очевидно, асоціювалися з чистотою і незайманістю.

Отже, вирушаємо у прекрасний світ знайомства з одвічним символом України - калиною.

Хто розпочне бесіду?

Учень. Коли вродливий зеленокучерявий травень, скупаний у білопінному шумовинні весняного цвіту, закінчує господарювати на землі і збирається передавати естафету рум'яному червню, саме тоді рясно зацвітає одна із найулюбленіших рослин нашого народу - калина.

Кущі калини зацвітають на початку літа, вкриваються безліччю ніжних білих суцвіть. І стоять собі серед свіжої зелені, наче молоді юні наречені в білосніжних сукнях. Недаремно наш безсмертний Кобзар Т.Г. Шевченко писав:

Зацвіла в долині червона калина,

Ніби засміялась дівчина-дитина.

Завдяки такому рясному буйноцвіттю, калина стала в народі символом дівочої вроди і краси.

Дівчата прикрашали коси квітами калини. Це яскраво відображено в повісті І.С. Нечуя-Левицького "Микола Джеря". А в одній із народних пісень співається:

Червона калинонька

Віконце заступила,

Вийшла Наталка з хати

Та й стала дивувати,

Стала цвіт-калину ламати

Й до личенька прикладати.

Учитель. Так, калина оспівана у багатьох піснях, опоетизована в різних легендах, переказах, віршах, стала в народних уявленнях символічною. І на сьогоднішнє заняття ви, діти, одержали завдання зібрати легенди, пісні, поезії, приказки, прислів'я про калину.

Які ж існують легенди про походження калини?

1-й учень. Багато легенд про походження калини. Ось одна із них.

Колись на Україну напали турки і татари, вони усе нищили на своєму шляху, а дівчат і хлопців забирали в полон. І ось одного разу хотіли забрали в полон першу красуню села. Але дівчина почала тікати і була б утекла, та на лихо зачепилася за дерево своїм червоним намистом. Намисто розірвалося, посипались на землю червоні намистинки. Забрали вороги красуню і там вона загинула. А червоні намистинки зійшли, а з них вийшли прекрасні кущі з червоними ягідками. Назвали їх люди калиною. З того часу і росте на землі цей чудовий кущ.

2-й учень. А ось інша легенда про походження калини.

Утік козак із своєю милою, та ніде не міг звінчатися, і обернувся терном у полі, а дівчина - калиною.

Вийшла синова мати

Того терну рвати,

Дівчини мати -

Калини ламати.

"Се ж не терночок,

Се ж мій синочок,

Се ж не калина,

Се ж моя дитина".

Учитель. Легенд про калину багато, усіх на нашому уроці і не розкажеш, але ось послухайте ще одну.

Ви бачили, напевне, діти, що ягідки калини мають зернятка, а вони схожі за формою на серце. Ви хочете дізнатися чому? Чому калина росте по всій Україні? Ось послухайте.

Давно це було. В одному селі жила дуже вродлива дівчинка і звали її Калиною. До речі, і зараз це ім'я дуже поширене на Буковині. Дуже любили люди Калину за її добре серце. А одного разу Калинка, ідучи в лісі, викопала тоненьке стебельце і посадила його край дороги. Із стебельця невдовзі виріс великий кущ, який зацвів білим цвітом, а пізніше, коли обсипався цвіт, заблищали на кущі, як намистинки, ягоди. А в кожній ягідці знаходилося зернятко, як маленьке сердечко. Прийшла одного разу Калина до свого куща, а він їй і каже:

- Це на згадку про твоє добре серце, а щоб тебе не забували люди, подаруй мені ще і своє ім'я.

Напали вороги на село. Калинка, щоб врятувати село, завела їх у дрімучий ліс, де загинула й сама. Там, де розбризкалася дівоча кров, виросли калинові кущі. Ось чому наша Україна, як калина, бо багато було таких дівчат, які любили свій народ і свою Україну. Ось чому молоді дівчата люблять калину і прикрашають нею хліб, вінок, рушники.

1-а учениця. Люблять калину в Україні. На Вінниччині є великі калинові гаї. Про один із них йдеться у легенді, яку використав Михайло Стельмах у повісті "Щедрий вечір".

"...Давно се було. На одне село напали турки і татари. А в селі було весілля. І дівчата, щоб не потрапили в полон, кинулися тікати від ординців у непрохідні болота і всі там утопилися. А незабаром на тому місці виріс калиновий гай: узимку все в червоних кетягах, а влітку люди часто можуть чути звідти стогін..."

2-а учениця. А мені моя бабуся розповідала, що калину у давнину використовували у весільних обрядах, плели гірлянди, прикрашали гілками світлиці та весільні столи; коли випікали коровай, неодмінно прихорошували гілочками калини, квітчали весільний вінок молодої. А на столах ставили букети з калини перед молодими, бажаючи цим вічної краси їхньому подружньому життю, міцного і стійкого кохання.

...