Соціально-педагогічна робота з правопорушниками підліткового віку

- паралізувати волю жертви до опору;

- по можливості приховати сліди правопорушення;

- створити собі алібі чи зникнути з поля зору правоохоронних органів.

Формування уявлення про правові норми, співвіднесення їх із самим собою складає пізнавальний компонент правосвідомості неповнолітнього.

Емоційно-оцінний компонент правосвідомості полягає в оцінці правових норм (необхідні, неминучі, справедливі) та переживанні з огляду на це певних емоцій і почуттів (страх осуду та покарання, відповідальність, задоволення). За несприятливої правової соціалізації неповнолітній оцінює правові норми як необов'язкові, обтяжливі, несправедливі, і переживає негативні емоції та почуття - роздратування, безвідповідальність, браваду, скептицизм.

Волеспонукальний компонент правосвідомості неповнолітнього полягає в перетворенні правових норм на внутрішні регулятори поведінки, вольових зусиллях стосовно їх «вмикання» у необхідних ситуаціях. За несприятливої правової соціалізації неповнолітній вибірково, частково інтеріорізує правові норми (ті, що зручні для мене, підходять мені), а решту заміщує власним уявленням про них. Можливе виникнення амбівалентного уявлення про норми - у певних ситуаціях їх дотримання, в інших - порушення.

Відтак у неповнолітнього формується схильність до протиправної поведінки, яка проявляється спершу у проступках, провині, незначних правопорушеннях. Це - втечі з дому, пропуски шкільних занять, бійки з ровесниками, дрібне хуліганство, тероризування і вимагання у слабших і молодших, зухвалість і цинізм у громадських місцях тощо.

За схильності до протиправної поведінки відсутні або не актуалізуються правові мотиви. Повна їх ієрархія виглядає так:

суспільний мотив: «у суспільстві неможливо жити без порядку; всі повинні підтримувати порядок; якщо я цього не робитиму, то порядку ніколи не буде»;

державний мотив: «держава створена для підтримання порядку і спирається в цьому на закони; треба поважати державу та закони, інакше порядку не буде»;

громадянський мотив: «закони визначають мої права, свободи та відповідальність і забезпечують їх; як громадянин, я можу скористатися ними й отримати те, що гарантовано правом і передбачено законом»;

колективістський мотив: «підтримання закону і порядку -- загальна справа, я повинен брати в цьому участь і робити те, що можу»;

мотив особистої честі й гідності: «не буду бруднити свою совість і плямувати честь, порушуючи закони»;

мотив доцільності: «для досягнення того, що я бажаю, мені невигідно порушувати порядок»;

мотив безпеки: «порядок і закон захищають моє життя, здоров'я, майно, інтереси».

Окремо слід відзначити роль алкоголю, інших одурманюючих засобів у формуванні особистості неповнолітнього правопорушника, знятті психологічних бар'єрів до протиправної поведінки.

Алкоголізм, токсикоманія, наркоманія у вигляді схильності до вживання можуть становити безпосередній мотив учинення злочину, зазвичай корисливого та корисливо-насильницького. Як стан вони виступають фоновим явищем, внутрішньою сприятливою умовою для вчинення злочину, насамперед агресивного.

Чинне кримінальне законодавство визначає, що стан сп'яніння від вживання алкоголю, наркотиків, інших одурманюючих речовин не звільняє від відповідальності (ст. 21 КК України) і є обставиною, яка обтяжує покарання (ст. 67 ЮС України). Соціологічні опитування неповнолітніх правопорушників засвідчують, що багато з них наївно вважали стан сп'яніння обставиною, яка принаймні пом'якшує покарання, а в окремих ситуаціях взагалі звільняє від відповідальності.

Алкоголізм, наркоманія, токсикоманія серед неповнолітніх мають ряд відмінностей порівняно з молоддю та дорослими.

Перша відмінність стосується мотивів початкового і, значною мірою, подальшого вживання. Серед неповнолітніх це - одна з цінностей субкультури, модний і навіть престижний супутній елемент проведення вільного часу. У частини неповнолітніх перші спроби вживання обумовлені цікавістю, можливістю безкарно порушити заборону (громадську, медичну, родинно-сімейну), ризикнути. Мотиви подальшого вживання майже не відрізняються залежно від виду одурманюючої речовини і полягають у:

1)самоствердженні та «за компанію»;

отриманні «кайфу»;

знятті бар'єрів, які перешкоджають іншим формам асоціальної поведінки;

браваді;

5) отриманні наркотичної, рідше алкогольної «естетики».

Друга відмінність полягає в тім, що серед неповнолітніх менше випадкових, ситуативних груп вживання, рідше виникають сварки і конфлікти на цьому ґрунті, а виникаюча агресія спрямовується назовні на все, що «потрапляє під гарячу руку»: побиття випадкових осіб, ламання телефонів-автоматів, зупинок громадського транспорту, биття скла у під'їздах будинків, кіосках та ін.

Третя відмінність полягає у вищих темпах звикання до одурманюючих речовин, які у 2,5--3 рази перевищують темпи звикання дорослих, але при цьому серед неповнолітніх менша питома вага хронічно хворих порівняно з молоддю та дорослими. Це пов'язано з більш стислими хронологічними рамками неповноліття.

Четверта відмінність полягає в переважному вживанні слабших за ефектом, дешевих за ціною, сурогатно-замінних речовин. Ця відмінність зумовлена, передовсім, матеріальними можливостями неповнолітніх. Поєднує неповнолітніх із молоддю та дорослими активне використання жаргону та в його рамках прізвиськ.

Слід зазначити, що неповнолітні не тільки особисто вживають одурманюючі речовини, а й беруть чимраз активнішу участь у злочинній діяльності, пов'язаній із наркобізнесом. У першу чергу, це перевезення (зокрема контрабандне) та збут, незаконний обіг наркотичних і психотропних речовин, схиляння ровесників і молодших за віком до їх вживання.

Отже, дефекти правової соціалізації призводять до формування у неповнолітнього аномальної правової психології, насамперед правосвідомості. Кінцевим результатом є схильність до правопорушної поведінки, переважний вибір відповідних її способів.

Злочинну поведінку не можна пояснити одними лише (або самими по собі) об'єктивними суперечностями суспільного розвитку. Аналіз його причин вимагає з'ясування суб'єктивних елементів поведінки правопорушників, вивчення особливостей їх особистості.

Особистість людини, виступаючи в єдності всіх її соціальних, етичних і психологічних властивостей і ознак, формується в процесі життя і діяльності людини. Вступаючи у взаємозв'язки з навколишніми людьми, людина засвоює норми поведінки, етичні і правові поняття і уявлення, соціальні і культурні цінності, придбаває нові потреби, інтереси і прагнення. Разом з тим він зовсім не є "іграшкою в руках долі" або пасивним об'єктом дії соціальних умов; людина сам у відомих межах формує умови свого життя, а отже, і власну особу. Формування особи є складним, суперечливим і загалом необоротним процесом, що розвивається "по спіралі", тобто таким процесом, який сам готує умови для свого подальшого розвитку, є в деякому роді причиною власного саморуху.

Біологічне і соціальне значення формування особи полягає в тому, щоб людина виявилася максимально пристосованою до середовища, причому не в пасивному значенні залежності від неї, а в активному - в значенні оволодіння закономірностями природної і соціальної дійсності для їх використовування на благо особи і всього суспільства. Яким би суперечливим не був процес формування особистості, якщо він скоюється в позитивному напрямі, то результат його буде сприятливий: розбіжності і суперечності між особою і середовищем, неминучі через відносну самостійність, автономності людської істоти, поступово зменшуються, сходять нанівець, приймають таку форму, яка не перешкоджає активній діяльності людини, його взаємозв'язкам з природою і суспільством.

Але при несприятливому етичному формуванні особи відбувається зворотне: виникає невідповідність між властивостями особи і вимогами навколишньої дійсності. Це відноситься перш за все до таких категорій і властивостей особи, як потреба і інтереси, норми моральності і уявлення про право, звичні форми (стереотипи) поведінки і оцінки їх самим суб'єктом (а також самооцінка своєї власної особи). Суб'єкт повною мірою не адаптований до тієї оточуючої, в першу чергу соціальної, середовищу, в якому він повинен жити і працювати, спілкуватися з іншими людьми.

Якщо виділити основні джерела етичного формування особи, то ними будуть, по-перше, сама особа зі всіма її змінними властивостями; по-друге, малі соціальні групи - сім'я, школа, робочий колектив, в яких ця особа безпосередньо формується; по-третє, суспільство в цілому, здійснююче політичне, ідеологічне, культурне, виховне і інша дія через засоби масової інформації і інші канали. Політичні, економічні і соціальні умови життя членів даного суспільства, життєвий досвід, форми поведінки і їх уявлення сприймаються або відкидаються особою; внутрішньо і зовнішньополітичні події також впливають на уявлення і погляди людини. Навряд чи можна назвати таку сторону життя людського суспільства, яке було б нейтральне для формування особи його учасника.

У разі несприятливого формування особистості її етичні цінності, правові уявлення, система потреб і основних інтересів входять в суперечність з відповідними суспільними інтересами, уявленнями і цінностями. Особа придбаває антигромадську орієнтацію. Це виражається в деформації потреб, мотивів, моральності і інших соціальних цінностей людини.

Чим же пояснюються ці негативні особливості особи правопорушників, якщо врахувати, що велика частина цих людей формувалася в тих же умовах, що і законослухняна частина суспільства?

Головна причина полягає в тому, що особа формується під дією не тільки всього суспільства в цілому, але і тих малих соціальних груп, в яких вона полягає. А це формування не завжди виявляється сприятливим.

Мала соціальна група - сім'я, найближче оточення друзів і знайомих - це той первинний колектив, в якому людина проводить основну частину свого часу. Кожний індивід виступає і як член малої групи (і при тому не однієї), і одночасно як член всього суспільства; його поведінка неминуче повинна погоджуватися з вимогами всіх тих великих і малих колективів, в яких він полягає. Можна сказати, що мала соціальна група по своїй груповій свідомості, поведінці, системі цінностей, поглядам і традиціям займає проміжне положення між індивідом і "великим суспільством", є перехідною ланкою між ними.

Демографічні зміни також зачіпають малі групи: переїзд з периферії в столицю неминуче міняє найближче оточення суб'єкта, причому часто ця зміна носить не тільки персональний, але і соціальний характер (перехід в іншу професійну, вікову групу і т.д.). Відносна самостійність малої соціальної групи призводить до того, що в ній можуть виникати групові норми поведінки і групові цінності, не співпадаючі з нормами і цінностями, прийнятими суспільством і санкціонованими державою. Це не значить, що такі групові зразки поведінки завжди суперечать правовим або етичним нормам суспільства; часто вони в цьому значенні нейтральні, оскільки торкаються тільки професійних або інших специфічних інтересів учасників групи (взаємостосунки спортсменів, традиції сім'ї, національні звичаї і ін.). Разом з тим можливі і такі групові норми і зразки поведінки, які суперечать праву і суспільній моральності.

Всяка мала група створює внутрішній (неформальний), а іноді і зовнішній (формальний) контроль за виконанням вказаних норм і вимог. Якщо підліток не підкоряється умовам життя сім'ї, він випробовує на собі батьківську владу.

Через вказані особливості малої соціальної групи вона може бути ареною різного роду суперечностей, зв'язаних у тому числі з протиправною поведінкою. Внутрішні групові конфлікти хворобливо позначаються на самосвідомості і поведінці членів групи, тим більше що вони, як правило, вимушують кожного визначити свою позицію по відношенню до ворогуючих учасників, прийняти ту або іншу сторону. Ці конфлікти можуть стати джерелами різного роду правопорушень.

Далі, зустрічаються конфлікти між декількома малими соціальними групами, наприклад, між сім'єю і товаришами, між школою і батьками підлітка і т.д. Важливо відзначити, що подібний конфлікт може носити не тільки зовнішній характер, виражаючись в сварках і загострених взаємостосунках, але і бути скритним, внутрішнім. Коли суб'єкт є вольним або мимовільним учасником обох конфліктуючих груп, це негативно позначається не тільки на його самосвідомості, але і на поведінці. Обираючи ту або іншу лінію поведінки, він неминуче порушує групові норми іншої сторони; займаючи подвійну позицію, він прирікає себе на засудження обох сторін. Все це служить джерелом різноманітних правопорушень, особливо направлених проти особи.

Нарешті, можливий третій різновид суперечностей і конфліктів - між малою групою і суспільством. По суті справи, це суперечності на основі розбіжності між етичними, правовими і іншими соціальними нормами і цінностями - груповими і суспільними. Сім'я, що веде антигромадський спосіб життя (пияцтво і ін.), приходить в різку суперечність з нормами суспільства. Тим більше в такій суперечності знаходиться група злочинців, сумісно скоюючи злочини, наприклад, крадіжки.

Як вже мовилося, людина одночасно є членом декількох малих груп, тому випробовує вплив з боку кожної з них відповідно до всіх соціальних ролей керується різними правилами поведінки.

Дуже часто існує зв'язок між різними видами порушення поведінки за неповноцінності центральної нервової системи дітей (найчастіше це родові травми, асфіксії, результат ускладнень дитячих хвороб).

Наслідком цих відхилень є порушення розумової активності, емоційна незрілість, відхилення у темпі статевого дозрівання. На відхилення поведінки впливають: акцентуації характеру та психопатії, а також соціальні фактори: несприятливі умови навчання тощо. Дані порушення можуть бути патологічного та непатологічного рівня. Основними диференціально - діагностичними критеріями є логічність, психологічна зрозумілість, пояснювальність вчинків, який би екзотичний характер вони не носили, при непатологічному рівні поведінкових відхилень і навпаки - логічність, незрозумілість ні з позицій внутрішнього світу самого підлітка, ні його оточення - свідчать швидше про патологічний рівень цих відхилень.

Необхідно підкреслити, що основні прояви відхилень поведінки у неповнолітніх пов'язані саме з формуванням афективної сфери. Більша актуальність проблеми важковиховуваності щодо хлопців пояснюється тим, що сфера афектів та інстинктів у них функціонує більш напружено і через це хлопці менш конформні, важче підкорюються загальноприйнятим вимогам, тому в несприятливому середовищі у них легше виникає та важче коригується негативне ставлення до школи.

Формування відхилень у поведінці тісно пов'язане з педагогічною занедбаністю, у виникненні якої велике значення має дифіцитомоторність установок особистості, насамперед, примітивність сфери потреб та мотивів. Кожному варіанту порушення поведінки відповідає свій тип асинхронії розвитку. Асинхронія психічного розвитку за органічним типом характеризується розривом між ретардацією психофізичного розвитку та потягом до зовнішньої імітації дорослих форм поведінки відповідно до паспортного віку. Ця асинхронія посилюється ще й таким соціальним фактором, як надмірні вимоги дорослих, що також орієнтовані на паспортний вік, а не на реальний вік розвитку дитини. Багаторічна бездоглядність, типова для цієї груп підлітків, також посилює дану асинхронію.

Порушення поведінки за типом розгальмованості потягів також пов'язані з прискореним типом фізичного та статевого дозрівання, установкою на спосіб життя, що забезпечує реалізацію потреб, пов'язаних із домінуючими потягами. Асинхронія розвитку проявляється у дисоціації між раннім пробудженням потягів та вираженою незрілістю емоційно - вольової сфери, а також особистості в цілому. Даний варіант є найнесприятливішим у плані шкільної адаптації, оскільки він, як правило, пов'язаний з дуже несприятливим сімейним середовищем.

Відхилення у поведінці підлітків найчастіше пов'язане не з одним, а кількома перерахованими та соціальними факторами, їх комплексами, специфічними для перерахованих вище типів. Так, бурхливе статеве дозрівання вимагає більшої моторної активності, сприяє підвищенню афективної збудливості і конфліктності поведінки, перебудови ієрархії інтересів та потреб, породжує прагнення до більш дорослого способу життя, провокує шкільну дезадаптацію. Підліток з органічною неповноцінністю центральної нервової системи, або занедбаний підліток, вирізняється тим чи іншим ступенем психічної незрілості. За наявності установок на більш дорослий спосіб життя він часто не має реальних планів та уявлень про нього. Недостатній розвиток інтелектуальних інтересів ще більше посилює негативне ставлення до школи, котра асоціюється з неприйнятним, дитячим способом життя.

Можна виділити наступні групи Підлітків-правопорушників.

Першу групу представляють підлітки, у яких внаслідок ряду причин виявляються не розвиненими вищі відчуття (совість, почуття обов'язку, відповідальність, прихильність до близьких) або уявлення про добро і зло, що спотворює їх емоційну реакцію на вчинки.

До другої групи можна віднести підлітків з гіпертрофованими віковими реакціями, що указує на скороминущий характер їх опозиційної і антисоціальної поведінки (за інших сприятливих умов).

Третю групу складають ті, хто стійко відтворює делінквентну поведінку свого безпосереднього оточення і для кого така поведінка є звичною (з негативним чином самого себе, відсутністю навиків самоконтролю, слабо розвиненою совістю, споживацьким відношенням до людей).

До четвертої групи відносять підлітків з психічними і невротичними розладами (у них разом з делінквентною поведінкою присутні хворобливі симптоми або ознаки інтелектуального недорозвинення).

Нарешті, виділяється п'ята група підлітків, які свідомо обирають делінквентну поведінку (не страждаючи психічними розладами, володіючи достатнім самоконтролем і розуміючих наслідки свого вибору).

Найсприятливішими прогностичними ознаками (і плані подальшого формування антигромадської поведінки) можна вважати: відсутність совісті і відчуття провини, патологічну брехливість, споживацьке відношення до людей, байдужість, неохайність, виражену психопатологію [девіантологія].

Висновки до першого розділу

Таким чином, підсумовуючи, можна стверджувати, що делінквентна поведінка - це сукупність протиправних вчинків людини, за які в особливо важких випадках може накладатися покарання згідно статей цивільного та кримінального кодексів.

До протиправних дій відносять проступки (провини), правопорушення та злочини. Серед типових проступків неповнолітніх виокремлюють лихослів'я, систематичне порушення дисципліни в школі, бійки з однолітками, бешкетування. Правопорушення це порушення адміністративних та правових норм, які проявляються через дрібні крадіжки, здирництво, викрадення автотранспортних засобів, хуліганство. Злочин - протиправне, суспільно-небезпечне діяння, що класифікується за певними нормами кримінально-процесуального права (зґвалтування, вбивство, нанесення значних тілесних пошкоджень).

Передумовою делінквентної поведінки є важковиховуванність. Термін «важковиховуваний» характеризує дітей з негативним ставленням до навчання та норм моральної поведінки. До виникнення відхилень у поведінці й появи «важких» дітей призводять соціально-економічні, соціально-політичні та медико-біологічні причини.

Серед соціально-психологічних особливостей злочинності неповнолітніх можна виділити:

1) високий динамізм (злочинність неповнолітніх зростає дуже швидко);

2)груповий характер злочинності неповнолітніх (підлітки намагаються компенсувати на вулиці, серед таких самих, як вони - сімейні негаразди, незадовільне становище в навчальному колективі, особисті проблеми);

3) організований характер злочинності неповнолітніх (групування початок організованої злочинності; кримінальна субкультура сукупність духовних та матеріальних цінностей, стиль та спосіб життя кримінальних об'єднань, виступає важливим чинником, який впливає на деградацію підлітка до правопорушника).

Серед соціально-економічних проблем, які впливають на кримінальне відхилення у поведінці неповнолітніх, вкажемо на такі:

1) Загально-соціальні (порушення принципів демократії, соціалістичної справедливості, крах соціалістичних ілюзій) . Таким чином, девіантна поведінка простежується в підлітків частіше ніж в інших вікових групах. Одна з причин - соціальна незрілість і фізіологічні особливості організму. Підліток не завжди відповідає вимогам, які йому висуває суспільство щодо виконання ним певних соціальних функцій.

2) Економічні (порушення та диспропорції в народному господарстві, плануванні, не вдоволеність потреб молоді в предметах моди, засобах дозвілля, потреба в грошах). Бідність - це ще один чинник, який штовхає підлітка на злочин.

3) Соціально-демографічні (перехід до малодітної сім'ї, масове залучення жінок до виробництва й відчуження дитини від сім'ї, роз'єднання поколінь, сімейні проблеми, неправильне виховання). Сім'я є основною точкою опори дитини, але сучасні батьки часто втрачають свій авторитет.

4) Соціотехнічні (втрати через науково-технічний прогрес: міграційні процеси, що виходять з-під контролю, урбанізація, негативний вплив ЗМІ). Проблеми, пов'язані з науковим прогресом. Це може бути шкода від насилля, яке діти бачать з телеекранів. Часто методи насилля, продемонстровані на телебаченні, підлітки застосовують у реальному житті.

5) Організаційно-управлінські (несвоєчасне вживання заходів і відсутність послідовності в реалізації заходів з актуальних молодіжних проблем). Це відсутність належного контролю за молоддю, відсутність навичок роботи з нею, проблема шкільного виховання дитини. На формування особистості неповнолітнього правопорушника значною мірою впливають недоліки навчально-виховного процесу. Ще одна проблема - недостатня кількість офіційних підлітково-молодіжних об'єднань.

Серед причин входження підлітків до кримінальних груп мовна виділити невпевненість у завтрашньому дні, деградація душі, моральної дилеми, що постають перед підлітками. Підлітки стають жертвами своєї не обізнаності в життєвих реаліях. Вони шукають себе в цьому світі, своє «Я» й водночас прагнуть віднайти найлегший шлях подолання цих проблем і зазвичай знаходять його. Але чи правильний він? Не завжди. І тому, наше завдання, як спеціалістів, допомогти цим підліткам. Зрозуміти причини такої поведінки та запобігти скоєнню ними непоправного і цим самим зруйнувати свій, ще не початий, складний життєвий шлях.

Проблема антигромадської поведінки існує не тільки як абстрактне соціальне явище. Повсякденне життя ставить перед кожним з нас непрості завдання: не піддатися впливу криміногенної ситуації, уникнути страху, захистити себе і свою сім'ю, виховати законослухняність в дітях, допомогти людям (що стали на шлях порушення закону) повернутися в суспільство. Поставлені завдання вимагають величезних зусиль з боку держави і його громадян. Одночасно з цим, вирішення проблеми злочинності тісно пов'язано з серйозним науковим осмисленням протиправної поведінки.

Розділ 2. Психологічні дослідження схильності до правопорушної поведінки у підлітків

2.1 Організація та методи дослідження

В соціалізації дитини велику роль відіграє школа, так як значну частину свого життя вона проводить саме тут. Школа повинна створити і забезпечити всі умови для повноцінного і всебічного розвитку особистості. Саме у школі відбувається спілкування дитини з однолітками і старшими за віком, набуття позитивного соціального досвіду, різноманітних знань і навичок. Тому саме школа має стати важливим місцем профілактики девіантної поведінки серед школярів. Це і визначило завдання нашого дослідження - провести діагностику у загальноосвітньому закладі, з метою виявлення учнів підліткового віку, які схильні до правопорушень.

Об'єктом дослідження є підлітки схильні до правопорушень. Мета - виявлення особливостей підлітків, які схильні до правопорушень, за допомогою тестів, проективних методик, спостережень, вивченні особових справ, і на їх основі - складання і заповнення «Карток вивчення підлітків, які схильні до правопорушень».

Дослідження проводились у загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів №2 м. Красилова.

Проводячи дослідження підлітків 13-15 років у 8-9 класах загальноосвітньої школи, ми використали такі методики :

1. Діагностика відхилень у поведінці ( ДВП );

2. Визначення акцентуацій характеру за К.Леонгардом;

3. Методика діагностики показників і форм агресії А. Басса і А. Дарки;

4. Методика ціннісних орієнтацій Рокіча;

5. Тест «Неіснуюча тварина»;

6. Восьмиколірний тест Люшера.

Методика «Діагностика відхилень у поведінці» (ДВП), спрямована на те, щоб визначити , чи схильні підлітки до тієї чи іншої форми поведінки, наскільки вони вміють керувати своїми емоціями, чи хочуть виконувати соціально-бажану роль в суспільстві. Мета тесту - визначення відхилень у поведінці підлітків (див. додаток А).

Діагностика відхилень у поведінці складається з 98 тверджень, на які учень відповідає «так» або «ні». Тест розрахований на дітей віком 11 - 16 років.

За допомогою цієї методики ми визначали:

1. Установку на соціальну бажаність;

2. Схильність до порушень правил і норм;

3. Схильність до адекватної поведінки;

4. Схильність до авторуйнівної поведінки;

5. Схильність до агресії та насильства;

6. Шкалу вольового контролю емоційних реакцій;

7. Схильність до делінквентної поведінки.

Ця методика дає можливість більш повно оцінити поведінку підлітка, більш точно провести діагностичне обстеження, що в подальшому дасть можливість провести ефективну, профілактичну і корекційну роботу.

Наступна методика, яку ми використовували у своїй роботі - Визначення акцентуації характеру К. Леонгарда (див. додаток Б).

Поняття «акцентуація характеру» ввів польский психолог К.Леонгард. Акцентуація характеру - інтенсивний розвиток однієї з рис характеру. Ця риса в одних ситуаціях - зміцнює характер, в інших -послаблює адаптацію. Акцентуація характеру є крайньою межею норми.

Найбільш яскраво акцентуація характеру проявляється в підлітковому віці. Тип акцентуації залежить від конституції (властивостей нервової системи) і впливу соціального середовища (наскільки ці якості будуть проявлятись).

Методика складається з 88 тверджень, на які треба відповісти «так» або «ні». Оцінка рівня вираженої акцентуації особистості проводиться по ключовій таблиці і результати відображаються на графіку, який зображено у додатку №3.

За допомогою таких методик як «Неіснуюча тварина» і Восьмиколірний тест Люшера, ми мали можливість:

§ Вивчити цілісність особистості;

§ Діагностувати неусвідомлені тенденції у психіці людини;

§ Внутрішні конфлікти, захисні механізми;

§ На відміну від тестів неможливо спотворити результати обстежень; завдання проективної методики носить творчий характер, досліджувані одержують можливість реалізувати себе.

А. Басс розділив поняття «агресія» (агресивна поведінка) і «ворожість» і виділив останню як останню, як «реакцію, яка розвиває негативні почуття і негативні оцінки людей і подій». Створюючи опитувальник, який диференціює прояви агресії і ворожості, А, Басс і А. Дарки виділили різні типи агресивних і ворожих реакцій:

Фізична агресія - використання фізичної сили проти іншої людини.

Схильність до роздратування - готовність до прояву, при найменшій збудженості, дратівливості, різкості грубості.

Негативізм - опозиційна міра поведінки, яка направлена проти авторитету чи керівництва; ця поведінка може наростати від пасивного протистояння до активної боротьби проти поставлених законів і звичаїв.

Вербальна агресія - вираження негативних почуттів як через форму (крик, сварка, вереск), так і через зміст словесних відповідей (погрози, проклинання). За допомогою цієї методики ми визначаємо, яка форма агресії переважає у підлітків, яка є більш вираженою, а яка менше. І яким чином це впливає на поведінку підлітків.

Тест «Неіснуюча тварина» спрямований на те, щоб побачити внутрішній світ людини. Адже дуже часто, малюючи тварину, людина в деякій мірі зображує себе, свої неусвідомлені дії і почуття; співставляє себе і свої переживання і показує це все на малюнку, хоча сама цього не усвідомлює. Досліджуваному дається аркуш паперу, і пропонується намалювати неіснуючу тварину і назвати її неіснуючим ім'ям.

Восьмиколірний тест Люшера відноситься до імпресивних методик, так як досліджуваний визначає своє емоційне ставлення до того чи іншого стимулу. Учені вже давно помітили, яке важливе значення для характеристики дитини та її психічного стану має вибір того чи іншого кольору. Тому, щоб краще зрозуміти психічний стан підлітка, у своєму дослідженні я і використала цей тест. У методиці представлено вісім кольорів, а саме:

§ синій - символізує спокій, задоволеність, ніжність і прив'язаність;

§ зелений - символізує настирливість, самовпевненість, впертість, самоповагу;

§ червоний - сила волі, активність, агресивність, владність, наступальність, сексуальність;

§ жовтий - активність, потреба у спілкуванні, цікавість, оригінальність, веселість, честолюбство.

Це є основні кольори.

§ фіолетовий - тривожність, емоційна нестабільність, незрілість;

§ коричневий - стрес, виснаженість нервової системи, втома;

§ чорний - страх, тривога;

§ сірий - сум, байдужість, апатія.

Це є додаткові кольори.

Методику ми проводили так: перед досліджуваним кольори розкладаються в довільному порядку і пропонується вибрати той колір, який йому найбільше подобається (в данний момент). Далі за таким же принципом відбувається ранжування кольорів (який трохи менше подобається, подобається, зовсім не подобається). Все це заноситься в протокол. Для обробки результатів має значення, як досліджуваний розсташував кольори: перше та друге місце - бажане для дитини, те, чого вона прагне; третє та четверте місце - дійсне, те, що в неї на даний момент; п'яте, шосте -неактуальне, те, до чого їй байдуже; сьоме, восьме - негативне (перешкоди, які хоче задовольнити, але не може через ті чи інші прчини).

Методика ціннісних орієнтацій Рокіча (див. додаток А) допомагає визначити, що для людини є головним в її житті, які у неї є цінності, і що для неї є неважливим у житті. За допомогою ціннісних орієнтацій ми визначили важливі і неважливі термінальні цінності (цілі, до яких прагнуть), і важливі і неважливі інструментальні цінності (засоби, за допомогою яких деякі цілі досягаються).

Досліджуваному пропонується два списки (А і Б) з цінностями людини, які потрібно проранжувати від найбільш значимої до найменш значимої цінності. І, таким чином, визначається, що для людини є головним, а що - ні.

Використані нами методики дослідження дали змогу виявити особливості особистості підлітків, схильних до протиправної поведінки.

2.2 Результати обстеження

Провівши ряд діагностичних методик і опрацювавши отримані результати, ми можемо сказати що за допомогою тесту Діагностика відхилень у поведінці, було визначено, що серед усіх досліджених підлітків (86 чоловік):

1) Установку на соціальну бажаність є вираженою у 98% досліджуваних, а це означає, що майже всі підлітки знають соціальні норми, які є у суспільстві, хочуть чогось досягти в житті і бути визнаними суспільством.

2) Але не зважаючи на це, у 40% досліджуваних є вираженою схильність до порушень правил і норм. Тобто, майже половина підлітків, знаючи правила і норми, які є у суспільстві все ж таки їх недотримуються і порушують.

3) У 8% досліджених спостерігається схильність до адитивної поведінки, тобто до вживання психоактивних речовин, таких як: тютюнопаління, алкоголізм, наркоманія і т. п.

4) Схильність до самозашкоджуючої та руйнівної поведінки притаманна 5% досліджених. І це повинно насторожувати, як педагогів так і психологів, адже у цьому віці діти дуже вразливі, і ми повинні зробити все можливе, щоб у них навіть не виникало бажання вчинити самогубство.

5) Ще за цією методикою ми визначили схильність підлітків до агресії і насильства, і за результатами обстеження виявили, що у 10% досліджуваних ця схильність є вираженою.

6) У 29% досліджених підлітків є вираженою шкала вольового контролю емоційних реакцій. Це означає, що ці підлітки не вміють контролювати свої емоції, є досить імпульсивними у своїх діях і вчинках, не вміють стримуватись і «тримати себе в руках».

7) І останнє, що ми визначали за методикою ДВП, це є схильність до делінкветної (протиправної) поведінки, яка спостерігається у 29% досліджуваних. правопорушник підлітковий поведінка неповнолітній

Щодо діагностики показників форм агресій А.Басса і А.Дарки, то у 61% досліджуваних підлітків присутня така форма агресії як фізична агресія, а це означає, що вони використовують фізичну силу проти іншої людини. Для 62% досліджуваних властива така форма агресії, як роздратованість при найменшій збудженості стають дратівливими, різкими, грубими. Щодо негативізму (міра поведінки, яка направлена проти авторитету чи керівництва), то він присутній у 66% досліджуваних підлітків. Сильно вираженою є вербальна агресія (вираження негативних почуттів через зміст словесних відповідей), вона властива 100% підлітків.

№	Назва шкали	Наявність, %	Відсутність, %
1	Фізична агресія	61	39
2	Роздратованість	62	38
3	Негативізм	66	34
4	Вербальна агресія	100	0

Після проведення вищезазначених методик і аналізу результатів, для подальшої індивідуальної діагностики ми відібрали 22 особи, які схильні до правопорушень.

Для того, щоб більше дізнатися про особливості характеру цих підлітків ми використали Методику визначення акцентуацій характеру за К.Леонгардом. Так, як у підлітковому віці відбувається становлення характеру, і тому, його типологічні особливості виявляються найбільш яскраво, і інколи нагадують паталогічні аномалії характеру.

Аналіз даних дав можливість отримати такі результати:

— 41% - досліджених мають гіпертимний тип акцентуації. Підлітки з таким типом акцентуації відрізняються шумністю, комунікабельністю, надмірною самостійністю, навіть сміливістю. Вони не сором'язливі, і у них немає почуття дистанції по відношенню до дорослих. У школі, не дивлячись на гарні здібності і вміння схвачувати все одразу, вчаться нерівно через свою непосидючість, недисциплінованість. Такі підлітки зарано проявляють самостійність і незалежність, погано переносять жорстку дисципліну і регламентований режим. До правил і законів представники цього типу відносяться легковажно. Серед однолітків прагнуть до лідерства, при цьому не до формального, а фактичного - ролі вожака або заводного; при спілкуванні і виборі знайомих нерозбірливі і легко можуть опинитись у сумнівній компанії.

— 36% - досліджених підлітків мають неврівноважений або збудливий тип, що свідчить про відсутність бажання працювати, вчитися, наявність постійного сильного потягу до розваг і байдикування. Найважливішою особливістю виступають слабкість вольового компоненту особистості. Як наслідок слабкості волі та невисокої ініціативності проявляється схильність до підлесливості, в групах та компаніях. Живуть сьогоднішнім днем. Порушення поведінки, делінквентність зумовлені бажанням розважитись.

— 32% - підлітків мають екзальтований тип акцентуації. Таким підліткам властиві часті зміни настрою від радості і веселощів до смутку і пригніченості. Такі підлітки часто панікують без причини тому їх можна назвати панікерами.

— Циклотимний тип акцентуації притаманний 27% досліджуваних. Характерною особливістю виступає часта зміна невиразних фаз гіпертимності та пригніченості (субдепресії). В субдеприсивній фазі знижується працездатність, втрачається інтерес до всього. Невдачі, навіть самі не значимі, важкопереживаються. Серйозні нарікання, що принижують самолюбство, можуть навіяти думки про власну неповноцінність та непотрібність. В гіпертивній фазі циклоїдні підлітки не відрізняються від гіпертивників. Тривалість кожної фази 1-2 тижня.

— У 14% досліджуваних спостерігається застрягаючий тип акцентуації. Головна риса - схильність до перебування в озлоблено-пригніченому настрої з поступовим наростанням роздратованості і пошуку об'єкту, на якому можна було б відреагувати. Властива схильність до афективних спалахів. Афекти не лише сильні, а і тривалі. Лідерство проявляється в прагненні панувати над однолітками.

— У 9% досліджуваних - педантичний (таким підліткам властива дріб'язкова охайність, ретельність, дотримування усіх правил, педантизм) і дистимічний тип акцентуації. Дистимічний тип має дві головні особливості - висока вразливість і почуття власної неповноцінності. В собі бачать багато недоліків особливо у сфері вольових якостей. Незадоволені власним фізичним «Я» (образом тіла). Надмірні труднощі викликають ситуації негативного оцінювання або звинувачення.

— Емотивний тип акцентуації - у 5% підлітків. Головна риса цього типу - надмірна мінливість настрою, який міняється дуже часто та стрімко, через непомітні для оточуючих приводи. Від настрою залежить активність, працездатність, комунікабельність. Точно відчувають ставлення до себе з боку оточуючих навіть при поверхневих контактах.

Стільки ж відсотків підлітків мають тривожний тип акцентуації. Головними рисами виступають нерішучість, тривожна надумливість, схильність до самоаналізу. Нерішучість особливо яскрава при необхідності зробити самостійний вибір.

Дуже здивувало те, що в жодного з досліджуваних не виявлено демонстративного типу акцентуації. Егоцентризм, потреба уваги до своєї особи, захоплення, здивування, шанування - головні риси цього типу акцентуації.

Це означає, що якщо в підлітків і спостерігається схильність до привертання уваги до своєї особи, то це лише «гра на публіку», можливо це крик про допомогу, і ми повинні звертати на це увагу. Щоб у підлітків це не переросло у звичку.

Таким чином, підсумовуючи отримані дані, хочемо наголосити на тому, що тип акцентуації впливає на поведінку підлітка і формування його особистості. Тоді стає зрозумілим поведінка у тій чи іншій ситуації, що неабиякий вплив має оточення, колектив і значний вплив мають внутрішні особливості дитини. Адже у цьому віці діти наслідують нас, тому що вони дорослішають.

За методикою ціннісних орієнтацій Рокіча ми визначили, що підлітки схильні до правопорушної поведінки найважливішими термінальними цінностями (цілі до яких прагнуть) вважають:

50% - здоров'я;

27% - любов;

22% - наявність добрих і вірних друзів;

18% - свободу (самостійність, незалежність), впевненість у собі;

13% - життєву мудрість; цікаву робота; матеріальне забезпечення життя.

А до неважливих термінальних цінностей:

31% - творчість;

27% - краса природи і мистецтва;

18% - впевненість у собі;

13% - свобода.

Щодо найважливіших інструментальних цінностей (засоби, за допомогою яких деякі цілі досягаються) вони віднесли:

27% - вихованість, гарні манери;

18% - сміливість у відстоюванні своїх поглядів; тверда воля; щирість; почуття гумору;

13% - чесність; життєрадісність; терпимість; самоконтроль; незалежність (здібність діяти).

До неважливих :

18% -життєрадісність; почуття гумору;

13% - чутливість (турбота); чесність; терпимість; щирість;

9% - непримиримість до недоліків в собі та інших; широта поглядів (вміння зрозуміти іншу точку зору).

Що цікаво, дітям було набагато легше визначити важливі для них цінності, а над неважливими, вони довго думали, і вибирали те, що для них є менш важливим ніж інше.

Проаналізувавши результати восьмиколірного тесту Люшера було виявлено, що 90% дітей перебувають у стані стресу і деякої тривоги. 74% прагнуть до активності, до того, щоб їх помітили. Головною особливістю цих дітей є те, що 100% - прагнуть керувати своїм життям, хочуть бути господарями своєї долі саме в цей час. 62% намагаються уникнути труднощів і проблем, і через це роблять поквапливі і необдумані вчинки. 98% прагнуть того, щоб їх цінували, поважали, хочуть щоб ними захоплювались. У 20% підлітків спостерігається бажання демонструвати свою індивідуальність, що в свою чергу, спонукає до вироблення критичного відношення до всього.

Вразило те, що при спілкуванні один на один, діти не такі, коли знаходяться в колективі. Це дає змогу зробити висновок про те, що багато хто «грає на публіку». З усіх досліджуваних лише 3-є чоловік звертались по допомогу, хотіли змінитись, але переважно це були дівчата.

Проективна методика «Неіснуюча тварина» показала, що 85% підлітків властива агресивна поведінка, яка має захисний характер і спрямована проти дорослих. 58% учнів переживає невпевненість у собі, нерішучість, залежність від оцінок інших. У 38% спостерігається недовіра до оточуючих, сумніви, легкість виникнення страхів.

У дівчат є виразною орієнтація на свою сексуальну роль, схильність до прикрашання і демонстративної поведінки. У 17% підлітків спостерігається деяка інфантильність у судженнях.

Для того, щоб краще познайомитись з дитиною, був складений опитувальник який використовувався при індивідуальній бесіді:

1. Як тебе звати?

2. У тебе є якісь інтереси чи захоплення? Які саме?

3. Як ти відносишся до навчання і школи взагалі?

4. Ти приймаєш участь у суспільному житті класу?

5. Чим ти займаєшся після школи?

6. Кого вважаєш авторитетом і чому?

7. Як дорослі ставляться до твоїх позаурочних занять?

8. Як дорослі відносяться до твого спілкування з друзями?

Для того, щоб виявити причини девіантної поведінки у підлітків були проведені бесіди з класними керівниками, вчителями-предметниками, психологом школи, вивчались особові справи дітей. Проводились спостереження за дітьми під час уроків і перерв, а також після школи. На кожного учня була заповнена Картка індивідуального вивчення підлітка, схильного до правопорушень (див. додаток Д). Яка була складена для того, щоб соціальному педагогу було легше вести облік дітей схильних до правопорушень, тому що у ній висвітлені проблеми, особисті якості підлітків, стан сімейних відносин, інтереси дитини і т.п.

Відповідно до результатів діагностики, спостережень, бесід можна стверджувати, що всі досліджувані підлітки є дуже активними, неврівноваженими, з різкими і частими змінами настрою.

Висновки до другого розділу

Підводячи підсумки проведеної роботи нами зроблено висновок, що поведінка цих дітей обумовлена комплексом наступних причин:

– відсутністю повноцінних сімейних стосунків;

– неповна сім'я;

– станом інформаційної та емоційної депривації (зважаючи на несприятливі умови сімейного виховання, відсутність нормальних взаємин із матір'ю і батьком);

– байдужість або гіперопіка у ставленні до дитини;

– дисгармонійна родина;

– неблагополучна ситуація у взаєминах дитини з однолітками;

– особистісні проблеми і комплекси.

Таким чином, підсумовуючи усе вище зазначене, хочемо запропонувати програму діагностики для виявлення підлітків, схильних до правопорушень.

1) Проведення Діагностики відхилень у поведінці у 8-9 класах (підлітки 12-15р.).

2) Проведення Діагностики показників форм агресій А.Басса і А.Дарки з підлітками 12-15р.

3) Відбір дітей для індивідуальної діагностики, за результатами попередніх методик.

4) Визначення акцентуацій характеру підлітків за методикою К.Леонгарда.

5) За методикою ціннісних орієнтацій Рокича дізнатись про цінності підлітків, які переважають у їхньому житті.

6) За проективними методиками «Неіснуюча тварина» і «Восьмиколірний тест Люшера» дізнатись про підсвідомі прагнення дитини, причини її поведінки.

7) На основі проведеної діагностичної роботи скласти характеристику на кожного підлітка, і на основі цього скласти і провести корекційну роботу.

Ця програма допомагає більш краще і повно дізнатись про:

- індивідуально-психологічні особливості підлітків;

- соціальні особливості підлітків;

- схильність до правопорушень.

Правильно підібрана і проведена діагностика дає змогу виявити причини виникнення даної проблеми, дізнатись про явні і приховані індивідуальні особливості кожного досліджуваного окремо. Це, в свою чергу, веде до того, що спеціаліст, який буде працювати з даною категорією дітей, зможе правильно підібрати форми і методи подальшої профілактичної чи корекційної роботи.

Розділ 3. Шляхи та форми впливу на особистість правопорушника підліткового віку в умовах соціально-педагогічної діяльності

3.1 Особливості роботи соціального педагога з делінквентними підлітками

Прогресуюча тенденція неперервного росту різноманітних процесів девіантної поведінки, їх об'єктивність і неминучість ставлять перед суспільством, конкретною соціальною службою і соціальним педагогом, в якості основних завдань - пошук форм, методів і технологій роботи з дезадаптованими підлітками, концентрацію зусиль, направлених як на реабілітацію дитини, так і, що більш необхідно, попередження відхилень від соціальних норм, тобто запобігання умов, які прямо чи опосередковано мають негативний вплив на вчинки та дії неповнолітнього. Тому, у своїй роботі ми зупиняємось на особливостях діяльності соціального педагога з підлітками девіантної та делінквентної поведінки. А саме, детальніше зупинились на профілактиці і реабілітації.

Під профілактикою ми розуміємо передусім науково обґрунтовані і своєчасно прийняті дії, направлені на:

· Попередження можливих фізичних, психологічних чи соціокультурних обставин у окремої дитини чи неповнолітнього, які належать до групи соціального ризику;

· Збереження, підтримка і захист нормального рівня життя і здоров'я дитини;

· Допомога дитині в досягненні соціально значимих цілей і розкриття його внутрішнього потенціалу.

Ефективність профілактичних заходів може бути забезпечена лише при умові обов'язкового включення наступних складових:

· Направленість на викорінення джерел дискомфорту як в самій дитині, так і в соціальному і природному середовищі і одночасно на створення умов для придбання неповнолітніми необхідного досвіду для вирішення виникаючих перед ним проблем;

· Навчання дитини новим навичкам, які допомагають досягнути поставлених цілей чи зберегти здоров'я;

· Попередження виникнення протиправної поведінки.

В профілактичній роботі ми використовували:

Інформаційний підхід. Він спирається на те, що відхилення у поведінці підлітків від соціальних норм виникають тому, що неповнолітні їх просто не знають. А тому, нашим основним напрямком роботи було - інформування підлітків про їхні права та обов'язки, про вимоги, які ставить держава і суспільство до виконання встановлених для даної вікової групи соціальних норм.

Соціально профілактичний підхід. В якості основної мети розглядає виявлення, усунення і нейтралізацію причин і умов, які викликають різного роду негативні явища. В рамках цього підходу нами були розроблені «Рекомендації щодо подолання протиправної поведінки підлітків»:

Педагогам:

1) контроль за відвідуванням,

2) зв'язок з сім'єю,

3) залучення учнів до шкільного життя,

4) пропаганда здорового способу життя,

5) профілактична робота щодо вживання наркогенних речовин,

6) індивідуальний підхід до учня (перебудова внутрішньої позиції з урахуванням особливостей, нахилів, потреб учнів),

7) чітка аргументація оцінок з акцентом на позитиві, оцінювати не тільки результат, а і старання учня,

8) враховувати і особливе новоутворення підліткового віку почуття дорослості, будуючи стосунки з учнями на основах довірливості та партнерства,

9) додаткова допомога у навчанні,

10) не критикувати учнів в присутності інших,

11) не зрівнювати одних учнів з іншими,

12) доброзичливе ставлення до всіх учнів,

13) залучити до співпраці інших спеціалістів.

Батькам:

1) заохочувати і розвивати здібності дитини,

2) любити дитину і підтримувати її,

3) не потакати і обожнювати, а заохочувати ініціативу, самостійність,

4) відводити побільше часу на спілкування з дитиною ( на теми взаємин між людьми, вибір професії ),

5) у вихованні дітей притримуватись одних вимог,

6) емоційно не ігнорувати дитину,

7) не нав'язувати дитині своєї волі тільки тому, що ви батьки, аргументуйте свої вказівки,

8) не карайте дітей, а допоможіть вибратись із складної ситуації,

9) не порівнюйте дітей,

10) пам'ятайте, якщо дитині погано в сім'ї, вона шукає інше середовище, де б їй було добре,

11) звертайтесь до спеціалістів з питань виховання дітей, читайте спеціальну літературу,

12) обмежте перегляд телепередач вашими дітьми.

Учням :

1) звертайтесь до психологів,

2) займайтесь спортом,

3) навчіться планувати режим дня,

4) удосконалюйте знання по предмету, що цікавить,

5) тренуйте пам'ять,

6) придивіться до тих, кому самотньо в класі і подружіться з ним,

7) навчіться відстоювати свою точку зору,

8) оцінюйте бажання свої з позиції корисності та шкідливості для себе та оточуючих,

9) уменшіть час перегляду телепередач,

10) поважайте себе та інших,

11) вчіться спілкуванню з іншими,

12) полюбіть себе і своїх батьків.

Соціальним педагогам і практичним психологам:

1) вивчайте соціально-психологічні характеристики сімей для визначення потенційної групи ризику школярів.

2) здійснюйте психологічний супровід учнів, звертайте особливу увагу на етап підліткової кризи, впроваджуйте в практику активні форми роботи зі школярами.

3) пріоритетним напрямом діяльності соціально-психологічної служби визначте роботу з підлітками-правопорушниками.

Здійснюйте:

· психодіагностику індивідуальних особливостей та акцентуацій, соціометричні дослідження колективу;

· психологічну корекцію протиправної поведінки;

· психологічну підтримку в подоланні психотравмуючих ситуацій;

· соціально-педагогічний патронаж.

4) орієнтуйте учнів на здоровий спосіб життя, шляхом:

§ реалізації національних програм («Рівний рівному» , «Молодь на роздоріжжі»);

§ впровадження факультативних курсів з психології;

§ організації позакласної роботи.

Медико-біологічний підхід. Його мета полягає в попередженні можливих відхилень від соціальних норм ціле направленими мірами лікувально-профілактичного характеру по відношенню до осіб, які страждають різними психічними аномаліями, тобто патологіями на біологічному рівні. Коли у людини існує патологія психічного розвитку і здоров'я, він, у силу своїх психофізіологічних особливостей, може порушити існуючі морально-правові норми. Дуже важливим є те, щоб вчасно розпізнати у підлітка різні патологічні порушення психіки, які можуть привести до вчинення ним необдуманих вчинків.

...