Теоретико-методологічні основи управління інноваційним розвитком системи освіти України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Державний вищий навчальний заклад "Університет менеджменту освіти"

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора педагогічних наук

Теоретико-методологічні основи управління інноваційним розвитком системи освіти України

Ніколаєнко С.М.

13.00.06 - теорія і методика управління освітою

Київ - 2009

Вступ

Актуальність теми. Становлення та розвиток України як незалежної європейської держави вимагає від її економічного потенціалу, політичної, громадської, науково-педагогічної спільноти створення оптимальних умов для всебічного розвитку особистості, що необхідно для формування сучасних і майбутніх творців інтелектуальної, духовної та виробничої сфери суспільства.

Докорінні зміни, що відбулися в усіх напрямах і ланках життя нашої держави, його демократизація, а також науково-технічний прогрес потребують творчого переосмислення процесів педагогічною і психологічною науками для вироблення політики стратегічного розвитку системи національної освіти України. Особливістю освіти має стати найповніше втілення в її змісті науково визначеного, теоретично обґрунтованого цілепокладаючого характеру людської діяльності, а без принципової перебудови всіх ланок освіти неможливий процес ефективного державотворення. Нехтування або недостатня увага до проблем освіти загрожує національній безпеці держави, оскільки, яку б із її складових ми б не брали, всюди потрібні висококваліфіковані фахівці і сучасні технології.

Сфера освіти, яка найбільшою мірою визначає рівень розвитку людини, стає одним із загальнонаціональних пріоритетів у все більшому числі країн світу. Світові тенденції інноваційного розвитку суспільних процесів спонукають Україну до розробки та вибору випереджувальної моделі подальшого розвитку та мобілізації суспільних ресурсів, які суттєво впливають на національну систему освіти. Інноваційні технології в освіті стають ефективним механізмом розвитку держави та дієвим чинником її реформування.

В Україні на сучасному етапі здійснюються певні цілеспрямовані кроки щодо забезпечення прискореного, випереджувального інноваційного розвитку освіти, а також створюються умови для самоствердження і самореалізації особистості протягом усього життя. Систему концептуальних ідей і поглядів на стратегію та основні напрями розвитку освіти визначає Концепція розвитку освіти в Україні на 2006-2010 роки, мета якої полягає у підвищенні якості освіти і виховання, інноваційному розвитку, адаптації до соціально орієнтованої ринкової економіки, інтеграції в європейський і світовий освітній простір, забезпеченні рівного доступу громадян до здобуття якісної освіти, вдосконаленні механізму управління та фінансування, соціальному захисті всіх учасників навчально-виховного процесу, прискоренні розвитку освіти як визначального чинника інноваційного розвитку суспільства.

Проте, стан справ у галузі освіти, темпи та глибина перетворень не задовольняють сучасні потреби суспільства.

Існуюча у державі модель управління освітою не повністю відповідає вимогам демократизації, що передбачають розширення впливу громадської думки на прийняття адекватних управлінських рішень, динамічне реагування на потреби суспільства, перерозподіл функцій управління між центральними і місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування. Актуальними завданнями залишаються збереження і поширення кращих традицій національної системи освіти, реальне забезпечення доступності здобуття якісної освіти для всіх громадян та входження вітчизняної системи освіти в освітній і науковий простір Європи і світу.

Удосконалення системи освіти, управління її інноваційним розвитком та підвищення якості професійної підготовки фахівців в Україні - актуальна наукова і практична проблема, вирішення якої полягає у приведенні освіти у відповідність до сучасних соціально-економічних вимог, визначенні пріоритетних напрямів освітньої політики, стратегії і тактики дій відповідно до потреб і ресурсних можливостей держави, створенні пілотних освітянських програм, необхідних для динамічного економічного і соціокультурного розвитку суспільства, а також розвитку особистості.

Підвищення вимог до якості освіти, рівня її інформатизації, якості професійної підготовки та ефективності управління, вдосконалення методики викладання і діагностики професійного рівня спеціалістів усіх категорій, технічних засобів передачі інформації потребують удосконалення навчально-матеріальної бази, здійснення комп'ютеризації навчальних закладів, впровадження інформаційно-інноваційних технологій, нових економічних та управлінських механізмів розвитку освіти, забезпечення ефективної підготовки та підвищення кваліфікації педагогічних і науково-педагогічних працівників.

Вивчення законодавчо-нормативних документів нашої держави, країн СНД, декларацій та положень міжнародних організацій і матеріалів різних форумів, рішень європейських комісій з питань розвитку освіти дає змогу зробити висновки про загальносвітову увагу до інноваційних процесів у сфері освіти та управління ними, як одним з пріоритетних напрямів суспільного прогресу.

Аналіз фахової літератури, наукових досліджень з управління інноваційними процесами в освіті доводить, що в останнє десятиріччя ця проблема привернула до себе відповідну увагу і вирішувалась багатьма вченими України і країн СНД (К. Анкеловські, В. Беспалько, Л. Ващенко, Л. Даниленко, В. Паламарчук, О. Попова, Н. Щербакова та ін.). Вивчення результатів досліджень, існуючого науково-методичного забезпечення та особистий багаторічний досвід практичної діяльності з вирішення проблеми та впливу на управління інноваційними процесами в освіті на теренах України дає змогу зробити висновки про невідповідність рівня теоретичних і технологічних надбань вимогам і потребам сучасного соціально-економічного стану та перспективам розвитку держави, її інтеграції у європейський освітній простір. У теоретичній площині є потреба всебічного вивчення тенденцій розвитку змісту педагогічних інновацій в різних напрямах, їх систематизації, прогнозування кінцевих результатів та впливу на освіту і суспільство. Практично відсутні наукові розробки причинно-наслідкових зв'язків та об'єктивізації закономірностей виникнення тих чи інших інновацій в освіті. Існуючі формулювання і систематизації принципів управління інноваційними процесами в сфері освіти мають еклектичний характер і дуже обмежене теоретичне обґрунтування. Відсутня система стратегічного ієрархічно збалансованого наукового спрямування та координації інноваційними процесами, починаючи від Міністерства освіти і науки України (МОНУ), Академії педагогічних наук України (АПНУ), регіональних рівнів - до наукових, навчально-методичних і навчальних закладів різних типів.

У практичній площині подальшого вдосконалення і поглиблення наукового супроводу потребують технології безпосереднього здійснення інноваційної діяльності та управління цими процесами в залежності від фахово-функціональної спрямованості, специфіки і рівня установи освіти або навчального закладу. Фактично відсутня система цілеспрямованої підготовки науково-педагогічних кадрів та підвищення їх фахового рівня до здійснення управління інноваційними процесами у відповідності до вимог сьогодення.

Соціально-психологічні, юридичні та економічні аспекти управління інноваційною діяльністю в освіті також потребують поглибленої теоретичної розробки і створення адекватного технологічного забезпечення.

Підсумовуючи викладене, можна зробити висновок про суттєві невідповідності між вимогами суспільного розвитку і освіти України, інноваційними процесами, що відбуваються у педагогіці та їх адекватним науковим і технологічним забезпеченням. Особливо слід відмітити відсутність загально визнаної методології управління інноваційними процесами в освіті як системи, що має необхідне теоретичне забезпечення всіх її складових: філософської, конкретно-теоретичної і технологічної, внаслідок чого виникає низка проблем у науковій і практичній діяльності.

Необхідність розв'язання проблем, які в узагальненому вигляді частково визначені вище, обумовлює актуальність і формулювання обраної теми дисертаційного дослідження "Теоретико-методологічні основи управління інноваційним розвитком системи освіти України".

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана відповідно до тематичного плану наукових досліджень Центрального інституту післядипломної педагогічної освіти (ЦІППО) АПН України (Державний реєстраційний № 01030003305, "Науково-організаційні основи експертизи інноваційної освітньої діяльності в регіоні"). Тема дисертації затверджена на засіданні вченої ради ЦІППО АПН України (протокол № 10 від 17 жовтня 2007 р.) і узгоджена в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології АПН України (протокол № 8 від 30 жовтня 2007 р.).

Мета дослідження - створення науково обґрунтованої і частково практично апробованої на державному і регіональному рівнях методології управління інноваційним розвитком системи освіти України, як одного з пріоритетних і стратегічних напрямів діяльності, що буде сприяти загальному підвищенню якості освіти, її міжнародної конкурентоспроможності та відповідності найкращим світовим стандартам.

Відповідно до поставленої мети були визначені такі завдання дослідження:

Проаналізувати й узагальнити стан наукової розробленості теорії і практики управління інноваційним розвитком системи освіти в сучасних ринкових умовах за кордоном і в Україні.

Розкрити сучасні тенденції і проблеми розвитку теорії управління інноваційними процесами в освіті.

Визначити стан управління інноваційним розвитком національної системи освіти та світові тенденції і здобутки у сфері її інноваційного регулювання.

Розробити і теоретично обґрунтувати систему управління інноваційним розвитком національної освіти України.

Виокремити умови забезпечення ефективного функціонування на державному та регіональному рівнях системи управління інноваційним розвитком національної освіти та критерії її адаптації до європейських стандартів.

Обґрунтувати перспективні стратегічні напрями інноваційного розвитку системи освіти України і управління нею.

Об'єкт дослідження - інноваційні процеси в сфері освіти, стан та якість їх нормативно-правового, теоретичного, науково-методичного і організаційно-технологічного забезпечення, управлінська діяльність в цьому напрямі установ і навчальних закладів.

Предмет дослідження - методологія управління інноваційним розвитком освіти України, її філософські, теоретичні, організаційні і технологічні аспекти.

Методи дослідження. На різних етапах дослідження використовувались методи, адекватні меті і його завданням:

аналіз філософської, управлінської, педагогічної, психологічної літератури, наукових вітчизняних та зарубіжних першоджерел, законодавчо-нормативних документів та матеріалів про освіту - для з'ясування якісного стану наукового забезпечення і світових тенденцій розвитку освіти й управління нею;

класифікація, систематизація експериментальних даних, узагальнення педагогічного досвіду, педагогічних інновацій - для розробки теоретико-методологічних основ управління інноваційним розвитком системи національної освіти;

соціально-педагогічне проектування, порівняльний аналіз та синтез, моделювання, прогнозування, що дозволило з'ясувати принципи, шляхи та засоби адаптації системи освіти України до Європейського освітнього простору, розробити перспективні напрями інноваційного розвитку системи освіти України, експертної оцінки розроблених матеріалів;

вивчення вітчизняного і зарубіжного досвіду - з метою виявлення практичного стану управління інноваційним розвитком освіти України, світових тенденцій розвитку інформаційних технологій в освіті;

кількісний і якісний аналіз матеріалів вивчення освітньої діяльності в Україні, показників якості національної системи освіти - для підтвердження гіпотези дослідження, доведення дієвості розробленої у дослідженні системи управління інноваційним розвитком національної освіти України.

Концепція дослідження. Підвищення ефективності управління інноваційним розвитком національної системи освіти України є об'єктивною необхідністю та важливим фактором успішної розбудови держави, що потребує формування стратегії інформаційно-інноваційного освітнього середовища, активного застосування інформаційно-комунікаційних технологій в освіті з урахуванням світових тенденцій їх розвитку, правового регулювання освітнього процесу, розвитку кадрового потенціалу, залучення на управлінські посади в заклади і установи освіти висококваліфікованих, конкурентоспроможних фахівців, здатних забезпечити запровадження державних і міжнародних стандартів якості й системне застосування інноваційних освітніх технологій.

За умов ефективної реалізації Національної доктрини розвитку освіти в Україні нормативно-правове, кадрове, матеріально-технічне, науково-методичне забезпечення системи управління освітою має ґрунтуватись на засадах сучасного менеджменту, у т.ч. менеджменту інновацій, менеджменту якості, з урахуванням світових тенденцій і здобутків у сфері інноваційного регулювання освіти.

Результативність управління інноваційним розвитком національної системи освіти України залежить від формування психологічної і практичної готовності менеджерів освіти до управління інноваційною діяльністю закладів і установ освіти, усвідомлення ними важливості інноваційних змін, що відбуваються в державі, розуміння державних і міжнародних стандартів якості освіти і прагнення адаптувати їх до національних традицій.

При входженні України в єдиний європейський простір мають бути враховані світові тенденції і здобутки у сфері інноваційного регулювання освітніми процесами, створена власна стратегія освітнього інформаційно-інноваційного розвитку шляхом трансформації інноваційних технологій у педагогічну практику, запровадження нової системи оцінювання якості освітніх послуг, навчальних досягнень учнів і студентів, професійного зростання педагогічних працівників.

Концептуально дослідження теоретико-методологічних основ управління інноваційним розвитком системи освіти України базується на визнанні трьох головних складових методології: філософської, науково-теоретичної і організаційно-технологічної, які потребують поглибленої розробки і конкретного змістового наповнення.

Означені основні концептуальні положення визначили пріоритетні напрями дослідження, послідовність його здійснення і висвітлення змісту отриманих результатів.

Гіпотеза дослідження ґрунтується на припущенні, що управління інноваційним розвитком національної системи освіти буде значно ефективнішим за умов:

розробки науково обґрунтованої методології управління інноваційним розвитком національної системи освіти, визначення сучасних тенденцій і проблем теорії та практичного досвіду управління інноваційними процесами в освіті;

вибору адекватних сучасним вимогам змісту, структури, форм і технологій управління, спрямованих на відбір та формування висококваліфікованих, конкурентоспроможних фахівців для виконання управлінської діяльності, здатних забезпечити інноваційний розвиток закладів і установ освіти;

створення раціональних умов, матеріального забезпечення для функціонування модернізованих організаційно-педагогічних структур управління інноваційними процесами в освіті та можливостей їх удосконалення, відповідної мотивації та оцінювання праці менеджерів освіти, що займаються інноваційною діяльністю;

розробки, наукового обґрунтування й вибіркової апробації системи управління інноваційним розвитком освіти України, її розбудови з урахуванням міжнародних стандартів;

залучення кращих науково-педагогічних працівників, вчителів, керівників, педагогічних колективів до науково-пошукової управлінської діяльності в галузі інноваційної освіти.

Методологічну основу дослідження становлять: закони і категорії наукового пізнання; системно-синергетичний підхід до пізнання процесів і явищ у нестабільних системах, у т.ч. соціальних; закони і закономірності інноваційного розвитку соціально-педагогічних систем; теоретичні положення загального менеджменту та освітніх інновацій як сучасного спеціалізованого наукового напряму управління інноваційними процесами та прогностичними тенденціями його розвитку; закономірності діяльності соціально-педагогічних систем в умовах застосування освітніх інновацій; принципи науковості, історизму, взаємозв'язку теорії і практики управління соціальними системами; положення про об'єктивність взаємозв'язку освіти із соціально-економічними змінами, які відбуваються у суспільстві; принципи єдності теорії і практики, що забезпечують теоретичне, емпіричне й експериментальне вивчення предметів і явищ з метою розкриття сутності системи управління інноваційним розвитком освіти; наукові засади сучасної філософії, психології, педагогіки, педагогічної інноватики щодо дієвої сутності особистості та її активної перетворювальної ролі у процесі становлення і розвитку; історико-гносеологічний, системно-структурний, системно-функціональний, системно-синергетичний, діяльнісний підходи до пізнання процесів і явищ у відкритих динамічних системах; ідеї сучасної філософії освіти, розкриті у працях вітчизняних науковців (В. П. Андрущенко, Б. С. Гершунський, І. А. Зязюн, В. Г. Кремень, К. В. Корсак, В. С. Лутай, А. І. Пригожин, В. О. Огнев'юк, Г. П. Щедровицький, В. П. Цикін та інші).

Теоретичну основу дослідження становлять:

наукові праці, присвячені інноваційним стратегіям українських реформ (А. С. Гальчинський, В. М. Геєць, А. К. Кінах, В. П. Семиноженко); управлінню освітою (В. І. Бондар, Г. А. Дмитренко, Г. В. Єльникова, В. І. Маслов, В. С. Пікельна, М. М. Поташник та інші), у т.ч. управлінню інноваційною діяльністю в закладах освіти (Л. І. Даниленко) та інноваційними процесами в освіті (Л. М. Ващенко), розвитку педагогічної освіти в Україні (В. І. Луговий, В. М. Мадзігон, В. В. Олійник, І. Ф. Прокопенко, О. Я. Савченко та інші);

наукові основи управлінської діяльності керівників закладів освіти (Є. С. Березняк, В. І. Бондар, Ю. В. Васильєв, В. І. Звєрєва, Л. І. Даниленко, Г. В. Єльникова, Л. М. Калініна, Ю. К. Конаржевський, М. І. Кондаков, Н. М. Островерхова, В. І. Маслов, В. С. Пікельна, Н. С. Сунцов, М. І. Сметанський, Р.Х. Шакуров, Т. І. Шамова та ін.), педагогічної інноватики (К. Ангеловські, В.П. Беспалько, Л. М. Ващенко, Л. І. Даниленко, В. Ф. Паламарчук, О. В. Попова, Н. Р. Юсуфбекова), порівняльної педагогіки (Н. В. Абашкіна, З. О. Малькова, Л. П. Пуховська, А. А. Сбруєва та ін.), педагогіки вищої школи (В. С. Журавський, М. З. Згуровський, М. Ф. Степко та інші).

психолого-педагогічні основи розвитку особистості в умовах неперервної професійної освіти (І. Д. Бех, Л. М. Карамушка, Н. Л. Коломінський, С. І. Максименко, Н. Г.Ничкало, М. І. Романенко, С. І. Подмазін, О. М. Пєхота, Н. Г. Протасова, В. А. Семиченко, С. О. Сисоєва, Т. М. Сорочан, Т. І. Сущенко, Л. Л. Хоружа та інші).

У дослідженні науковим підґрунтям були основні наукові ідеї філософії та соціології розвитку сучасної освіти, державні документи щодо вимог до управління освітою, а також документи, в розробці яких автор брав безпосередню участь, а саме: Закони України: "Про освіту", "Про професійно-технічну освіту", "Про вищу освіту", "Про загальну середню освіту", "Про дошкільну освіту і виховання"; Національна доктрина розвитку освіти в Україні; Національна державна програма "Вчитель"; науково-технічна програма "Наука в університеті"; Концепція розвитку післядипломної освіти в Україні; Державна програма "Школа майбутнього"; Програма розвитку освіти в Україні на 2006-2010 роки; Державна програма "Інформаційні та комунікаційні технології в освіті і науці 2006-2010 роки" та ін.

Організація дослідження. Дослідження проводилось упродовж 1995-2008 рр. і здійснювалось поетапно.

На першому (підготовчо-аналітичному) етапі (1995-1998 рр.) вивчено і проаналізовано стан теоретичних досліджень з даної проблеми. Визначено основні тенденції та суперечності між потребами в інноваційних змінах національної системи освіти України та реальним станом розгортання і впровадження інноваційних процесів в різні заклади і установи освіти. Розроблена концепція дослідження, визначено об'єкт, предмет, сформульовано гіпотезу, мету та завдання дослідження, уточнено категоріально-понятійний апарат та опрацьовано методику організації дослідження, вибрано експериментальну базу дослідження, визначено програму проведення дослідницької роботи, проведено констатувальний експеримент.

На другому (основному) етапі дослідження (1998-2001 рр.) здійснено розробку теоретико-методологічних засад управління інноваційним розвитком національної системи освіти України, визначено й обґрунтовано умови її апробації й адаптації до європейських стандартів якості освіти, розроблено і впроваджено низку інноваційних проектів і програм, визначено взаємозалежність між основними чинниками інноваційного розвитку та ефективним розвитком інноваційно-освітнього середовища закладів і установ освіти.

На третьому (завершальному) етапі дослідження (2002-2008 рр.) здійснено перевірку концептуальних положень та узагальнено результати дослідження; визначено вплив розробленої системи управління освітою на розвиток закладів освіти різних видів і рівнів; здійснено аналіз перспективних напрямів управління інноваційним розвитком освіти України.

Наукова новизна та теоретичне значення одержаних результатів дослідження полягають в тому, що: вперше розроблена й науково обґрунтована методологія управління інноваційним розвитком системи освіти України, визначені і розкриті три її головні складові: філософська, конкретно-теоретична та організаційно-технологічна; визначені, систематизовані і описані тенденції розвитку освіти України, їх зв'язок з розвитком європейського і світового освітнього простору, а також тенденції в управлінні інноваційними процесами в педагогіці; науково-обґрунтована і втілена у практику на державному рівні нормативно-правова основа, на якій будується і функціонує стратегічна політика управління національною системою інноваційного розвитку освіти; визначені об'єктивізовані показники оцінювання рівня управління інноваційними процесами в освіті України.

У дослідженні поглиблено і розширено тлумачення закономірностей і принципів управління в освіті, в тому числі з'ясовано специфіку їх прояву в управлінні інноваційними процесами; дістали адекватного обґрунтування системи відбору змісту і формування кадрового потенціалу управління освітою, основні положення та норми управлінської діяльності та морально-етичної поведінки; розроблені принципи формування і функціонування різних організаційних структур управління освітою України.

У дослідженні з'ясовано: суперечності та тенденції інноваційного розвитку освіти України, його основні напрями та перспективи; закономірності, відносини і взаємозв'язки, що складають групи елементів управління освітою (цілі, функції, структури, процеси); соціально-економічні умови, форми, методи, засоби управління інноваційним розвитком системи освіти; науково-методичний супровід та змістове наповнення процесу управління інноваційним розвитком національної системи освіти України; соціокультурні функції як визначальні фактори педагогічної інноватики; вимоги до розвитку якісних людських ресурсів через гармонійне становлення особистості.

Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в оновленні й доповненні змісту законодавчих актів та механізмів стратегічного управління освітою України в умовах її інноваційного розвитку та інтегрування у світовий освітній простір; розробці нормативних актів та методичних рекомендацій щодо ефективного впровадження в практику роботи закладів і установ освіти педагогічних інновацій, прогнозуванні перспективних напрямів управління інноваційним розвитком освіти України.

Результати дослідження впроваджено у нормативно-законодавчу базу України, документи Міністерства освіти і науки (МОН) України (довідка: Комітету з питань науки і освіти Верховної Ради України від 28.01.2009 р., № 04-22/16-650). Окремі матеріали використані в курсах з менеджменту освіти, педагогічної інноватики, педагогіки, під час проведення дослідницької діяльності у вищих навчальних закладах України, під час розробки і виконання інноваційних освітніх проектів і програм, оновлення змісту підвищення кваліфікації та підготовки керівних кадрів системи освіти. Зокрема, впровадження результатів дослідження здійснено у навчальний процес Національного транспортного університету, Херсонського державного університету, Університету менеджменту освіти АПН України, організаційні структури Міністерства освіти і науки України (довідки: Національного транспортного університету від 19.02.2009 р., № 766/01; Херсонського державного університету від 18.02.2009 р., № 01-11/693; Університету менеджменту освіти АПН України від 27.02.2009 р., № 01-02/184; Міністерства освіти і науки України від 19.02.2009 р., № 10/1-292).

Основні положення, висновки і рекомендації дисертаційного дослідження впроваджені у практику управління закладами й установами освіти Міністерства освіти і науки України та інших міністерств і відомств.

Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані для розробки програм подальшого розвитку освіти України, визначення стратегії управління інноваційними процесами, побудови організаційних структур на різних рівнях управління освітою та інноваційною діяльністю, а також для підготовки документів та міжнародних угод, необхідних для входження нашої держави до європейського освітнього простору.

Матеріали дослідження знайдуть попит і творче використання у науковців, викладачів, студентів, керівників навчальних закладів і управлінських кадрів освіти України.

Апробація результатів дослідження. Результати дослідження обговорено на парламентських слуханнях у Верховній Раді України щодо розвитку середньої освіти в Україні (16 жовтня 2002 р.), стану і перспектив розвитку вищої освіти в Україні (4 червня 2004 р.), міжнародному симпозіумі в Національній Академії Наук щодо інтеграції науки і освіти, як ключового фактору побудови суспільства знань (25-27 жовтня 2007 р.), європейській нараді з сучасних проблем освіти в Страсбурзі (червень 2007 р.), науково-теоретичних конференціях багатьох вузів; Всеукраїнській конференції Асоціації керівників профтехосвіти (Київ, 1997 р.); загальних зборах НАН України (Київ, 15 травня 2003 р.); колегіях МОН; засіданнях Президії Громадської Ради освітян і науковців України; зустрічах з керівниками закладів і установ освіти - слухачами курсів підвищення кваліфікації Університету менеджменту освіти АПН України.

Публікації. Основні результати дослідження викладено у 47 публікаціях автора. З них: 2 одноосібні монографії; 1 навчальний посібник; 7 науково-методичних посібників, рекомендованих МОН України; 37 статей у наукових виданнях, з них: 24 - у фахових виданнях, затверджених ВАК України; 13 - в інших наукових виданнях.

Кандидатська дисертація на тему "Дидактичні основи навчання учнів вищих сільських профтехучилищ - майбутніх фермерів по курсу: "Основи господарювання" захищена у 1994 році. Матеріали кандидатської дисертації у тексті докторської дисертації не використано.

Структура та обсяг дисертації зумовлені логікою дослідження. Структура складається зі вступу, п'яти розділів, висновків, списку використаних джерел (280 найменувань, з них - 40 іноземними мовами), 8 додатків на 87 сторінках. Робота містить 14 таблиць, 35 рисунків. Повний обсяг дисертації становить 419 сторінок; об'єм основного тексту - 329 сторінок.

1. Основний зміст

У вступі обґрунтовується актуальність і доцільність дослідження; визначено проблему, об'єкт, предмет, мету; викладено концептуальні ідеї дослідження, загальну гіпотезу, основні завдання та методологічні і теоретичні основи; розкрито наукову новизну отриманих результатів та їх теоретичне і практичне значення; визначено етапи і методи дослідження; окреслено джерельну базу.

У першому розділі "Проблеми управління інноваційними освітніми процесами в сучасній теорії і практиці" охарактеризовано теоретичні й методичні засади інноваційного розвитку національної системи освіти України та управління нею; уточнено поняття "управління інноваційним розвитком національної системи освіти"; охарактеризовано основні напрями інноваційного розвитку національних систем освіти країн "Великої вісімки"; виокремлено тенденції управління інноваційним розвитком національної системи освіти; визначено показники оцінювання рівня управління інноваційними процесами в освіті; розроблено технологію визначення рівня управління інноваційним розвитком національної системи освіти.

У ході теоретичного аналізу психолого-педагогічної літератури з проблеми дослідження з'ясовано, що сучасний стан розвитку національної системи освіти в Україні характеризується докорінними змінами, які відбуваються в усіх сферах життя нашого суспільства, ознаками яких є творчий пошук інноваційних технологій в педагогічній та психологічній науці і практиці.

Даний етап розвитку суспільства і національної системи освіти характеризується освітніми інноваціями (нововведеннями), спрямованими на збереження досягнень минулого й, водночас, на модернізацію системи освіти, відповідно до вимог часу, новітніх надбань науки, культури і соціальної практики.

Інновації в освіті розглядаються в теорії як носії духовної й інтелектуальної перспективи розвитку України, як нові знання і вміння, в основі яких лежать прогресивні наукові ідеї, пов'язані з реформами; інноваційний розвиток системи освіти - як механізм сприяння активному пошуку нових форм і методів управління, забезпечення приєднання держав до високотехнологічних країн світу та підтримки процесів випереджувального характеру в усіх галузях її життєдіяльності.

На основі освітніх інновацій ґрунтуються наукові засади менеджменту інновацій в освіті, охарактеризовані в працях Л. І. Даниленко; інноваційного менеджменту - в працях І. Т. Балабанова і Н. В. Краснокутської; управління інноваційними процесами в регіональній системі освіти - у працях Л. М. Ващенко; інноваційних технологій - у працях І. М. Дичківської.

У ході аналізу даних наукових праць, а також робіт А.С. Гальчинського, В.М. Геєця, А.К. Кінаха, В. П. Семиноженка, нами уточнено, що управління інноваційним розвитком національної системи освіти є процесом впливу суб'єктів управління (керівників відповідних підрозділів Міністерства освіти і науки України) на об'єкти управління (системне впровадження якісних змін (інновацій) у кожну з її складових - дошкільну, позашкільну, загальноосвітню, професійно-технічну, вищу, післядипломну освіту), а також процесом швидко змінюваного системного впливу на освіту з метою її впорядкування, збереження якісної специфіки, вдосконалення та розвитку.

Управління інноваційним розвитком системи національної освіти ґрунтується на сукупності наукових підходів: системному, синергетичному, ситуаційному, глобалістичному (цілісному), аксіологічному, еволюційно-цивілізаційному, антропологічному, екзестенційному, гносеологічному, структоралістичному, діяльнісному, соціокультурному та принципів. Провідними принципами такого управління є принципи демократизму й інноваційності, кожний з яких характеризується відповідними процесами.

Нами проаналізовано сучасні нормативно-правові акти, що сприяють інноваційному розвитку держави й освіти: закони України "Про наукову і науково-технічну діяльність", "Про авторське право і суміжні права", "Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності", "Про науково-технічну інформацію", "Про наукову і науково-технічну експертизу", "Про інноваційну діяльність", Державні освітні програми "Школа майбутнього", "Інформатизація освіти" тощо, в яких визнано державний курс на інноваційний розвиток.

У ході теоретичного аналізу вітчизняної (В.І. Бондар, В.І. Маслов, Г.В. Єльникова, Г.А. Дмитренко, В.С. Пікельна, Є. М. Павлютенков, Ф. Хміль, В. Ф. Паламарчук, О. В. Попова та ін.) і зарубіжної (М. Петрі, П. Карстаньє, Ф. Хедоурі, М.Х. Мескон, М.М. Поташнік та ін.) теорій управління й інноваційних процесів в освіті виокремлено ряд тенденцій. Зокрема, в теорії управління - дві основні тенденції: перша - для зарубіжних систем освіти, яка полягає в тому, що сучасна теорія управління соціально-педагогічними системами має гуманістично спрямований вектор розвитку (від авторитарних моделей управління до гуманістичних); друга - для вітчизняних систем полягає в тому, що вектор розвитку теорії управління спрямовано на поглиблення знань про наукові основи управлінських процесів, у т.ч. управління інноваційними процесами.

У теорії управління інноваційним розвитком системи національної освіти виокремлено три групи тенденцій - для навчального, виховного й управлінського процесів, що відбуваються в закладах і установах систем вищої, професійно-технічної, загальноосвітньої, дошкільної і позашкільної освіти. Зокрема:

А. В управлінні навчальним процесом спостерігається:

поява нових навчальних систем (кредитно-трансферної, кредитно-модульної, ступеневої, розвивальної, профільної та ін.);

зростання інноваційного компонента у змісті, формах і методах навчання (нові навчальні модулі, спецкурси, теми; дистанційна форма навчання; інтерактивні методи навчання, у т.ч. комп'ютерні і комунікаційні);

поява педагогічних інновацій, які якісно змінюють методи навчання (від передачі знань до розвитку навчальних і соціальних компетенцій дітей, учнів і студентів) і методи спілкування (від суб'єкт-об'єктних відносин на суб'єкт-суб'єктні, від монологу до діалогу);

зростання ролі комп'ютерних і телекомунікаційних технологій в управлінні навчальним процесом (ведення різних баз даних - дидактичних, методичних, організаційних).

Б. В управлінні виховним процесом:

поява нових концепцій виховання молоді (особистісного розвитку, особистісно-орієнтованого виховання, національного виховання, родинного виховання, розвитку творчого потенціалу та ін.);

оновлення змісту, форм і методів виховання (поява таких тем для обговорення, як гендерність, рівність, духовність тощо; поява проектних форм організації виховних заходів; актуалізація методів колективного, індивідуального, родинного і сімейного впливів; наявність комп'ютерних і комунікаційних засобів, спілкування, освітянських засобів масової інформації та ін.);

поява педагогічних інновацій, які якісно змінюють рівень вихованості (від культури споживання до культури співпраці і співучасті);

відхід від колективних форм і методів виховання до особистісно-орієнтованих;

зростання кількості освітньо-культурних і освітньо-оздоровчих закладів, побудованих інвесторами;

підвищення рівня усвідомленості молоді про необхідність формування здорового способу життя;

підвищення рівня відповідальності батьків (із числа середнього класу) за безперервність освіти їх дітей.

В. В управлінській діяльності керівників закладів і установ освіти:

зростання кількості інноваційних освітніх структур (заклади "нового типу" - ВНЗ І-ІІ рівнів акредитації, "школа - дитяча дошкільна установа", школа І ступеня, вище професійне училище, технопарк, технополіс тощо);

зростання кількості інноваційних структур всередині освітніх організацій (моніторингові, консалтингові, маркетингові центри тощо);

відхід від стихійної інноваційної діяльності до управління нею;

зростання ролі і значення педагогічної інноватики та нових галузей управління, таких як: педагогічний менеджмент, менеджмент освітніх інновацій, управління інноваційними процесами, адаптивне управління, стратегічне управління, цільове управління та ін.;

заміна адміністративних методів управління на методи економічного стимулювання діяльності працівників закладів і установ системи освіти (науково-педагогічних, інженерно-педагогічних, педагогічних, методичних, державних службовців та ін.);

зростання рівня інвестиційного фінансування освітніх організацій;

зростання кількості проектних груп з розробки освітніх інновацій в освітніх організаціях;

Таблиця 1 Тенденції управління інноваційним розвитком національної системи освіти

Проведений аналіз зарубіжної теорії і практики з проблеми дослідження сприяв виокремленню основних проблем розвитку національних систем освіти країн "Великої вісімки", таких як: доступність освіти для всіх верств населення і безкоштовна початкова освіта; розвиток системи освіти протягом усього життя; розвиток єдиного освітнього простору (сприяння академічної мобільності, створення єдиної кваліфікаційної структури, створення єдиної міжнародної системи оцінки якості освіти); розвиток інформаційних технологій у системі освіти й сприяння дистанційній освіті; просування ідеї суспільства, заснованого на знаннях і освіти для сталого розвитку.

Для вирішення цих проблем у вітчизняній системі освіти та управлінні нею проаналізовано основні характеристики інноваційного розвитку освіти.

За розробленою технологією визначено, що рівень управління інноваційним розвитком національної системи освіти є недостатнім (k=0,25); k - показник рівня управління розвитком системи освіти, - знаходиться в інтервалі від 0,0 до 1,0. При достатньому рівні управління k лежить в інтервалі між 0,34 та 0,66; при високому - між 0,67 та 1,0.

Основні проблеми, що призвели до такого показника рівня управління національною системою освіти такі:

у дошкільній освіті: низький рівень охоплення дітей дошкільною освітою (49%), у т.ч. у сільській місцевості (23%); недостатня кількість створених комплексів "дитячий садок - школа", "сімейний ДНЗ"; слабо розвинена мережа платних освітніх послуг у ДНЗ; недостатнє охоплення дітей 5-ти річного віку навчанням у ДНЗ; недостатність сучасного методичного забезпечення варіативних форм здобуття дошкільної освіти;

у загальній середній освіті: зменшення контингенту учнів перших класів, особливо мала наповнюваність шкіл у сільській місцевості; залежність рівня якості освіти від місця розташування ЗНЗ, типу ЗНЗ (ліцей, гімназія, НВК, НВО тощо), мови навчання (українська, російська, інша). Зокрема, за результатами незалежного тестування учнів міських ЗНЗ середній бал становить 15,75 з 24 можливих, сільських шкіл - 12,70 з 24 можливих; середній бал учнів ЗНЗ становить 13,28 на відміну від учнів ліцеїв і гімназій - 17,0; застаріла матеріально-технічна база шкіл (60 % обладнання кабінетів фізики, хімії, біології є застарілим; третина ЗНЗ потребує капітального ремонту, половина - поточного ремонту; матеріально-технічна база ЗНЗ у сільській місцевості є недостатньою: 18,1 % будівель перебуває у стані , що потребує капітального ремонту і 4,1 % - в аварійному стані);

у професійно-технічній освіті: невідповідність матеріально-технічної бази ПТНЗ науково-технічному і технологічному розвитку сучасних виробничих процесів; відсутність державних стандартів нового покоління з урахуванням новітніх технологій; відсутність нового державного переліку професій з підготовки кваліфікованих робітників з технологічно нових професій та професій з широкою сферою застосування; недостатність забезпечення ПТНЗ підручниками, навчальними посібниками, розробленими відповідно до вимог сучасних державних стандартів професійно-технічної освіти; недостатність підготовлених висококваліфікованих кадрів для викладання в ПТНЗ; відсутність однакових умов утримання ПТНЗ в різних регіонах України;

у вищій освіті: невідповідність умов, у яких перебуває студент як основний споживач й акціонер освітніх послуг; недостатність задоволення потреб студентів щодо отримання якісної вищої школи; відсутність стабільного переліку напрямів підготовки та спеціальностей за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями, який би відповідав вимогам Міжнародної Стандартної Класифікації Знань (ISCO-88) та Міжнародної Стандартної Класифікації Освіти (ISCED-97) і був узгоджений з Міністерством праці та соціальної політики України; відсутність завчасного об'єктивного і всеосяжного інформування вступників до ВНЗ щодо змісту майбутньої професійної діяльності та відповідності особистісних якостей індивіда вимогам майбутньому фаху; недосконалість системи організації прийому до ВНЗ; відсутність у ВНЗ служб дидактичного супроводу Державних стандартів вищої освіти; відсутність реальної інституції дидактичної підготовки викладачів вищої технічної школи та системи їх професійного вдосконалення; невідповідність суспільної популярності деяких спеціальностей та реальної на неї потреби галузей економіки (за статистичними даними МОН України, сьогодні більше 30% випускників ВНЗ працевлаштовуються не за спеціальністю); нерівномірність і непропорційність формування нових ВНЗ (за 17 років незалежності України їх приріст відбувся на Закарпатті у 5 разів, на Волині у 4 рази, у м. Києві у 3,7 рази, в Тернопільській та Хмельницькій областях у 3,3 рази);

у післядипломній освіті: відсутність законодавчої бази та нормативно-правового забезпечення діяльності закладів післядипломної освіти (обласних інститутів післядипломної педагогічної освіти, Центрального інституту післядипломної педагогічної освіти Університету менеджменту освіти, факультетів та інститутів післядипломної освіти (підвищення кваліфікації) університетів, відомчих інститутів післядипломної освіти); відсутність державної форми статистичної звітності закладів післядипломної освіти; відсутність єдиних вимог до закладів післядипломної освіти та їх фінансування; відсутність департаменту управління системою післядипломної освіти в МОН України; відсутність Державних стандартів післядипломної освіти.

Аналіз існуючих проблем національної системи освіти, які гальмують процеси її інноваційного розвитку, недостатньо забезпечені цілеспрямованим управлінням з боку організаційних структур Міністерства освіти і науки України і можуть бути вирішенні в результаті розробки, обґрунтування і впровадження оновленої системи управління.

У другому розділі "Система управління інноваційним розвитком національної освіти України" комплексно визначено й обґрунтовано теоретико-методологічні основи управління інноваційним розвитком системи національної освіти України в умовах євроінтеграції і глобалізації ринкових відносин як складової теорії управління цілісною соціальною системою; охарактеризовано принципи і закономірності відбору змісту і технологічних етапів формування кадрового забезпечення системи управління освітою; дістали подальшого розвитку принципи і технологічні функції управління інноваційними процесами в освіті, до яких відносяться принципи формування різних організаційних структур з урахуванням умов діяльності всієї системи національної освіти і функції керування освітньою установою, зворотної контрольної діяльності та прийняття управлінських рішень; виокремлено соціально-економічні умови, форми, методи, засоби управління інноваційним розвитком системи освіти, здійснено їх науково-методичний супровід та змістове наповнення.

У дослідженні модель системи управління інноваційним розвитком національної системи освіти представлена на концептуальному, змістовому, технологічному і прогностичному рівнях. Зокрема, на концептуальному рівні моделювання здійснена інтеграція психолого-педагогічного, філософського, соціального знання, існуючих законодавчих і нормативних актів, нормативів, стандартів з метою формулювання нових наукових підходів і принципів до здійснення процесу управління інноваційним розвитком системи освіти; на змістовому - реалізація теоретичних положень щодо суттєвого оновлення змісту та організаційної структури управління системою національної освіти в умовах її інноваційного розвитку, визначення основних напрямів /функцій/ управління; на технологічному - розробка технології забезпечення продуктивної кадрової політики в системі освіти з метою забезпечення управління її інноваційним розвитком; на прогностичному - виокремлення основних завдань щодо виконання вимог світових і європейських стандартів розвитку національних систем освіти (рис. 1).

Розроблена модель системи управління інноваційним розвитком національної освіти діє за такою схемою: “концепція управління системою освіти (наукові підходи і принципи) > основні напрями /функції/ інноваційного розвитку закладів і установ освіти й оновлена організаційна структура управління ними > сучасні технології в управлінні інноваційним розвитком системи освіти > перспективи інноваційного розвитку національної системи освіти”.

В основу змісту концептуальної складової розробленої моделі системи покладено сучасні наукові підходи до управління в умовах застосування освітніх інновацій, серед яких пріоритетними визначено: цілісний (глобалістичний), системно-синергетичний, гуманістичний, особистісно-орієнтований; а також наукові принципи: освіта впродовж усього життя; освіта через усе життя; освіта без кордонів; освіта для всіх; доступ до всіх рівнів освіти; освіта заради вільного обміну ідеями і знаннями; справедливий доступ до освіти; диференційованого навчання; ефективного навчання; постійного навчання; становлення людиноцентристського суспільства; відтворення і розвитку інноваційного потенціалу економіки; розвитку кадрового потенціалу.

До основних напрямів управління інноваційним розвитком системи національної освіти (змістова складова) віднесено: інформатизацію навчального процесу в закладах освіти усіх типів і форм власності; фінансування наукової діяльності, особливо в університетській освіті; інтеграцію вузівської й академічної науки, професійної освіти з виробництвом; зміну організаційної структури управління МОН України /внесення нових організаційних структур і створення нових громадських педагогічних організацій/; вдосконалення змісту, форм і методів управлінської діяльності керівників структурних підрозділів МОН та закладів освіти усіх типів під час підвищення їх кваліфікації в Університеті менеджменту освіти АПН України; розвиток технопарків (підрозділів провідних академічних інститутів, які на практиці здійснюють впровадження науково-технологічних здобутків у виробництво) у системі вищої освіти України.

На технологічному рівні моделювання запропоновано технології формування стратегії інформаційно-інноваційного освітнього середовища, застосування інформаційно-комунікаційних технологій в освіті з урахуванням світових тенденцій розвитку високих технологій та розвитку інноваційного потенціалу кадрів системи освіти; правове врегулювання інноваційних освітніх процесів.

На прогностичному рівні моделювання системи управління інноваційною діяльністю національної освіти запропоновано:

соціально-економічні умови, форми, методи і засоби управління інноваційним розвитком системи освіти, здійснено їх науково-методичний супровід та змістове наповнення, відображені у серії видань, рекомендованих МОН України, та додатків до основних результатів дослідження;

шляхи запровадження основних євроінтеграційних і світових тенденцій в освіті і управлінні нею в умовах розвитку ринкових відносин.

У третьому розділі "Умови забезпечення системи управління інноваційним розвитком національної освіти України" охарактеризовано основні соціально-економічні умови, інформатизацію системи управління якістю освіти, підготовку і підвищення кваліфікації кадрового потенціалу для інформаційно-інноваційного суспільства та технологізацію діяльності педагогічних працівників і закладів освіти; визначено цілі, завдання і протиріччя; розвинуто погляд на дидактичні аспекти вищої школи; виокремлено закономірності управління інноваційним розвитком національної системи освіти; визначено основні вимоги до викладача вищого навчального закладу в умовах розвитку інформаційно-комунікаційного середовища.

До основних соціально-економічних умов забезпечення системи управління інноваційним розвитком національної освіти у дослідженні віднесено інформатизацію системи управління якістю освіти, під якою розуміється організаційний соціально-економічний і науково-технічний процеси, в основі яких лежать масове застосування інформаційних засобів і технологій у всіх сферах діяльності для кардинального поліпшення умов праці і якості життя населення, значного підвищення ефективності всіх видів виробництва. Її метою є сприяння вирішенню основних проблем сучасних систем освіти, таких як: якість освіти, прагматичність її орієнтації, недостатній доступ до якісної освіти для широких верств населення.

Запропоновано шляхи досягнення цієї мети, які полягають у створенні умов для:

випереджувального характеру освіти, який забезпечується фундаменталізацією освіти та системним застосуванням інновацій;

розвиваючого характеру освіти, який забезпечується її гуманістичною орієнтацією, гнучкими моделями навчання (дистанційне, кооперативне, телекомунікаційне, креативне) та застосуванням сучасних інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ).

Інформатизація освіти включає впровадження сучасних ІКТ у навчання, виховання й управління та створення відповідної інфраструктури - комп'ютерні мережі, розподілені інформаційні системи тощо.

Важливим є створення інформаційних ресурсів вітчизняного науково-освітнього середовища, яке потребує розбудови інфраструктури національної науково-освітньої телекомунікаційної мережі УРАН (URAN), до якої вже сьогодні приєднано понад 100 університетів та наукових установ НАН України.

Основними цілями і задачами мережі URAN визначено надання організаціям освіти, науки і культури інформаційних послуг для проведення наукових досліджень, використання сучасних методів навчання, дистанційних методів моніторингу, дистанційної освіти, функціонування електронних бібліотек, проведення телеконференцій тощо.

Важливим є посилення впливу на якість управління вітчизняною освітою і наукою сучасними принципами організації науки, головними ознаками яких є:

створення проривних наукоємних технологій, що докорінно змінюють розвиток економіки й інформаційного суспільства;