Теоретико-методичні засади соціалізації особистості у дошкільному дитинстві

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЛУГАНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ СОЦІАЛІЗАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ У ДОШКІЛЬНОМУ ДИТИНСТВІ

13.00.05 - соціальна педагогіка

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора педагогічних наук

РОГАЛЬСЬКА Інна Петрівна

УДК 37. 013.42+372.32

Луганськ - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Уманському державному педагогічному університеті імені Павла Тичини, Міністерство освіти і науки України.

Науковий консультант: дійсний член АПН України, доктор педагогічних наук, професор

Кузь Володимир Григорович,

Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини, професор кафедри дошкільної педагогіки та психології.

Офіційні опоненти: дійсний член АПН України, доктор психологічних наук, професор

Бех Іван Дмитрович, Інститут проблем виховання АПН України (м. Київ), директор;

дійсний член АПН України, доктор педагогічних наук, професор Богуш Алла Михайлівна,

Південноукраїнський державний педагогічний університет імені К.Д. Ушинського (м. Одеса), завідувач кафедри теорії та методики дошкільної освіти;

доктор педагогічних наук, професор Савченко Сергій Вікторович, Луганський національний університет імені Тараса Шевченка, в. о. ректора, завідувач кафедри педагогіки.

Захист відбудеться 15 травня 2009 року о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 29.053.03 у Луганському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 91011, м. Луганськ, вул. Оборонна, 2, ауд. 376.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Луганського національного університету імені Тараса Шевченка (91011, м. Луганськ, вул. Оборонна, 2).

Автореферат розісланий 15 квітня 2009 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Л.Л. Бутенко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Становлення української державності, розбудова громадянського суспільства, інтеграція України у світове та європейське співтовариство передбачають орієнтацію на Людину, її духовну культуру. Закладена в сучасних державних документах (Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ столітті, Закони України „Про освіту”, „Про дошкільну освіту”, Базовий компонент дошкільної освіти) методологія освіти надає пріоритетності соціально розвиненій особистості, її життєвому самовизначенню, самореалізації, життєтворчості і, відповідно, апелює до сучасної особистісно зорієнтованої парадигми освіти. Потреби суспільства в самостійній, творчій, ініціативній особистості визначають нові параметри перебігу соціалізації, висувають підвищені вимоги до її суб'єкта щодо формування нових моделей соціальної поведінки, конструювання персональної системи цінностей, унаслідок чого перед педагогічною наукою постає потреба переосмислення й перегляду традиційних настанов у соціалізації та вихованні дітей і молоді.

Серед причин, що актуалізують розробку проблем соціалізації особистості у сучасному суспільстві, виокремимо такі: розширення меж соціалізації та зміну уявлень про цей процес, що викликане перспективами євроінтеграції України та модернізацією національної освітньої системи з урахуванням європейського досвіду, кращих його зразків і стандартів; зміцнення статусу дитинства у суспільстві, концептуальне обґрунтування його сутності та розвитку у контексті трансформацій суспільного життя; вивчення процесів залучення особистості до суспільних інституцій та розгляд інституціональних форм такого залучення; необхідність забезпечення активного пристосування дітей до нових для них соціальних умов життєдіяльності, набуття ними соціально-емоційної рівноваги та стійкості до впливу змінних умов соціуму; ускладнення сучасних вимог суспільства до функціонування соціальних інституцій, які повинні не лише готувати дитину до дорослого життя, а й формувати її як повноцінну особистість, суб'єкт соціалізації та власної життєтворчості. Першорядного значення вищесказане набуває, коли йдеться про соціалізацію особистості у дошкільному дитинстві, дослідження якого посідає особливе місце у педагогічній і психологічній науці, трактуючись науковцями як “період первинного фактичного становлення особистості” (О. Леонтьєв), коли конструюється образ соціального світу, розвивається соціальна активність як чинник світопізнання, закладається базис особистісної культури, усвідомлення себе як індивідуальності, формується ставлення до інших людей і до світу в цілому.

У сучасній соціокультурній ситуації головною домінантою є соціалізація особистості як результат її соціального розвитку та виховання, досягнення оптимальної форми соціальної активності та компетентності, що дає змогу дитині бути активним перетворювачем власного життя та довкілля, мати право свободи вибору і ставати суб'єктом власної життєдіяльності. У зв'язку з цим дошкільному навчальному закладу відводиться особлива роль - спільно з сім'єю стати провідною соціальною інституцією соціалізації, яка забезпечує запровадження соціально-педагогічного супроводу соціалізації особистості у дошкільному дитинстві, спрямовує на розвиток соціально та індивідуально значущих рис особистості та її успішне функціонування як суб'єкта власної життєдіяльності у суспільному довкіллі.

Проблеми соціалізації особистості розглядалися з філософських, соціологічних, психологічних, культурологічних, педагогічних позицій. Серед учених, які суттєво вплинули на дослідження проблеми соціалізації, слід назвати Г. Гіддінгса, Е. Дюркгейма, Е. Еріксона, Ч. Кулі, Дж. Міда, Т. Парсонса, Г. Тарда, З. Фрейда та ін. Загальній соціалізаційній проблематиці присвятили свої роботи Г. Андрєєва, Б. Вульфов, М. Євтух, В. Зеньковський, М. Лукашевич, Р. Овчарова, С. Русова, В. Семенов, О. Сухомлинська, В. Сухомлинський та ін.

Розроблено сучасні концепції соціалізації особистості (Н. Голованова, Н. Заверико, І. Звєрєва, Н. Лавриченко, Г. Лактіонова, А. Мудрик, С. Савченко, С. Харченко); розкрито соціально-психологічні аспекти соціалізації з урахуванням вікових особливостей (В. Абраменкова, К. Альбуханова-Славська, І. Бех, Л. Божович, Л. Виготський, Д. Ельконін, І. Кон, О. Кононко, В. Кудрявцев, О. Леонтьєв, В. Мухіна, А. Петровський, Т. Рєпіна, Д. Фельдштейн); соціально-педагогічні засади проблеми з урахуванням нової соціокультурної ситуації характеризуються у дослідженнях Т. Алєксєєнко, О. Безпалько, В. Болгаріної, Т. Василькової, Ю. Василькової, М. Галагузової, І. Звєрєвої, А. Капської, Л. Коваль, В. Кузя, С. Литвиненко, Л. Міщик, Л. Новікової, А. Рижанової, С. Хлєбік, Л. Штефан.

Теоретичним підґрунтям вивчення феномену дитинства стало дослідження культурно-історичних процесів, місця в них дитинства, дитячої субкультури, етапів становлення дитини як члена соціуму (Л. Виготський, Л. Божович, Л. Венгер, Д. Ельконін, О. Запорожець, М. Лісіна). Інші напрями досліджень розкривають історію дитинства, традиції виховання та світ дитинства в історичному аспекті (В. Абраменкова, Ф. Арієс, Е. Еріксон, В. Кудрявцев, М. Осоріна) та в соціально-психологічному аспекті - В. Абраменкова, І. Кон, О. Кононко, В. Кудрявцев, М. Мід, В. Сухомлинський, Д. Фельдштейн. На сучасному етапі дослідження проблем дитинства та особливостей дитячої субкультури здійснюють як російські (О. Кислов, О. Копейкіна, Л. Коломийченко, С. Шалаєва, Г. Шиніна), так і українські учені (Г. Бєлєнька, А. Богуш, Л. Варяниця, Н. Гавриш, І. Звєрєва, О. Караман, Т. Кочубей, С. Литвиненко, Н. Побірченко, Т. Поніманська, Ю. Приходько).

Особливе місце серед досліджень проблем соціалізації особистості займають роботи, присвячені соціалізації дітей та молоді, автори яких: Ю. Богінська, Л. Варяниця, О. Вишневська, Л. Зімакова, О. Караман, С. Курінна, С. Литвиненко, О. Малахова, Д. Малков, І. Печенко, П. Плотніков, Р. Пріма, С. Савченко, С. Сайко. Незважаючи на розширення напрямів досліджень загальносоціалізаційної проблематики, соціальне становлення особистості на етапі дошкільного дитинства не знайшло належної науково-методичної розробки. Очевидними є суперечності, які, виникнувши в нових соціальних умовах, вимагають ефективного і швидкого вирішення, між:

– вимогами, які ставить сучасна соціальна ситуація в Україні до розвитку особистості у дошкільному дитинстві, та нездатністю соціальних інституцій суспільства реалізувати свої соціально-педагогічні функції, що сприяють виконанню цих вимог;

– ідеєю нової філософії освіти, яка визнає за дитиною право бути самою собою: мати власний соціальний досвід, незалежний від навчання, виявляти свою індивідуальність, реалізовувати потребу виражати себе, бути суб'єктом соціальних відносин - і традиційною педагогічною позицією ставлення до дітей як до об'єктів виховного впливу;

– наявністю завдань соціалізації на етапі дошкільного дитинства, визначених Базовим компонентом дошкільної освіти, та відсутністю науково-методичних розробок системи соціально-педагогічного супроводу соціалізації дітей дошкільного віку. Виняток становлять роботи Л. Артемової, А. Богуш, Н. Гавриш, О. Кононко, В. Кузьменко, Т. Поніманської, однак, незважаючи на їх наявність, соціалізація особистості у дошкільному дитинстві не стала засадничою смислотворчою категорією.

Відсутність достатньо повного, заснованого на теоретичному аналізі та практичному досвіді проектування соціально-педагогічного супроводу соціалізації особистості у дошкільному дитинстві, соціально-педагогічна значущість проблеми, об'єктивна необхідність розв'язання наявних суперечностей зумовили актуальність і доцільність вивчення зазначеної проблеми та дали підстави для вибору теми дослідження: „Теоретико-методичні засади соціалізації особистості у дошкільному дитинстві”.

Зв'язок дослідження з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження здійснювалося відповідно до тематичного плану наукових досліджень Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини як складова теми кафедри соціальної педагогіки та історії педагогіки „Теоретична та практична соціально-педагогічна діяльність” (протокол № 3 від 28 жовтня 2004 року засідання вченої ради Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини) та наукової лабораторії „Дошкільна освіта: сутність, перспективи розвитку у XXІ ст.”. Тему затверджено в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки й психології в Україні (протокол № 10 від 21 грудня 2004 року).

Об'єкт дослідження - соціалізація особистості як соціокультурний процес.

Предмет дослідження - теоретичні та методичні засади забезпечення соціально-педагогічного супроводу соціалізації особистості у дошкільному дитинстві.

Мета дослідження полягає у науково-теоретичному обґрунтуванні соціально-педагогічного супроводу соціалізації особистості у дошкільному дитинстві та розробці методичних засад його забезпечення у дошкільних навчальних закладах.

Концепція дослідження. Науково-теоретичні засади та складний, динамічний характер процесу соціалізації особистості зумовлюють потребу обґрунтування концептуальних основ дослідження на різних рівнях: методологічному, теоретичному та методичному.

Методологічний концепт втілює взаємозв'язок і взаємодію наукових підходів до вирішення проблеми соціалізації особистості у дошкільному дитинстві, зокрема:

– системно-цілісний підхід дає можливість забезпечити формування цілісного знання про дитину як об'єкт і суб'єкт соціалізації та виховання; розглядати діяльність дошкільних навчальних закладів як відкриту соціально-педагогічну систему з відповідними підсистемами, що володіє новими якісними ознаками, необхідними для збагачення життя дітей у соціокультурному просторі з акцентом на регіональний аспект;

– особистісно-діяльнісний підхід уможливлює об'єднання на основі сутнісних зв'язків особистісно зорієнтованого та діяльнісного, а також реалізацію комплексу дитячих видів діяльності у процесі конструювання образу соціального світу як важливого змістового компонента процесу соціалізації дитини-дошкільника; осмислення педагогічної діяльності фахівців дошкільного навчального закладу в контексті завдань соціалізації особистості у дошкільному дитинстві;

– культурологічний підхід дозволяє визначати процес соціалізації особистості як її прилучення до соціокультурних надбань людства і на цих засадах формувати особистісну культуру індивіда, сприяти формуванню у нього ціннісних ставлень до соціального світу з позицій сучасної культури, забезпечувати гармонійне існування у суспільному довкіллі;

– компетентнісний підхід є основою для розкриття сутності соціальної компетентності особистості дитини дошкільного віку, яка зумовлює її здатність до вибору способів поведінки у суспільному довкіллі і налагодження взаємодії з соціумом, що уможливлюється завдяки запровадженню соціально-педагогічного супроводу соціалізації особистості у дошкільному дитинстві.

Теоретичний концепт визначає систему філософських, психологічних, соціологічних, культурологічних, педагогічних дефініцій, які покладені в основу розкриття сутності процесу соціалізації особистості у дошкільному дитинстві, усвідомлення його як самоцінного, самобутнього та неповторного періоду життя особистості та потребою у підвищеній увазі суспільства до дитинства загалом і до кожної дитини, зокрема; цілісним уявлення про дитину як про об'єкт і суб'єкт соціалізації; новою соціокультурною ситуацією і суспільними вимогами до особистості, якій доведеться функціонувати у системі постійної змінюваності соціального життя; кризовим станом багатьох соціальних інституцій, що відповідають за соціалізацію, виховання і розвиток нового покоління та її втілення у змісті освіти.

Методичний концепт передбачає розробку критеріїв та показників соціалізації особистості дитини на етапі її соціального становлення у дошкільному віці та програмно-методичного забезпечення соціально-педагогічного супроводу соціалізації особистості у дошкільному дитинстві: експериментальної програми соціального розвитку дітей “Дошколярик у суспільному довкіллі”, яка визначала цілі, завдання, соціального розвитку дітей, розробку варіативних методів і форм взаємодії з дітьми, а також рекомендації для роботи з батьками.

Головна ідея та основні положення концепції знайшли своє вираження у загальній гіпотезі дослідження, яка полягає у тому, що соціалізація особистості у дошкільному дитинстві набуває педагогічної виваженості, якщо ґрунтується на цілісному уявленні про дитину як об'єкт і суб'єкт соціалізації, зумовлюється особливостями і специфікою процесу соціалізації на етапі дошкільного дитинства та уможливлюється завдяки запровадженню соціально-педагогічного супроводу, спрямованого на актуалізацію соціального потенціалу дитини.

Загальна гіпотеза конкретизована частковими гіпотезами: соціалізація особистості у дошкільному дитинстві буде педагогічно виваженою за умови:

- реалізації варіативної програми поступового введення дітей у нові соціальні умови життєдіяльності, яка будується на оцінці психічного розвитку та соціально-особистісних характеристик кожної дитини;

- запровадження соціально-педагогічного супроводу соціалізації дітей за допомогою відповідного програмно-методичного забезпечення;

- відкритості дошкільного навчального закладу як соціально-педагогічної системи, що покликана активно залучати дитячу спільноту та педагогічний колектив до соціокультурних зв'язків із соціумом і сприяти гармонійній соціалізації дітей.

Відповідно до мети, концепції дослідження та висунутої гіпотези визначено такі завдання:

1. З'ясувати на теоретичному рівні міжнауковий статус і педагогічну сутність процесу соціалізації особистості.

2. Розробити теоретико-методичні, методологічні та концептуальні засади соціалізації особистості у дошкільному дитинстві.

3. Науково обґрунтувати сутність понять “соціалізація особистості у дошкільному дитинстві”, “соціально-педагогічний супровід соціалізації”, “простір сучасного дитинства”, “образ соціального світу”, уточнити поняття “соціальна активність”, “соціальна компетентність”, “соціальна адаптованість”; розкрити сутність дитинства як соціально-культурного феномена, що становить підґрунтя концепції соціалізації особистості у дошкільному дитинстві, та специфіку соціалізаційного процесу, який відбувається на цьому віковому етапі.

4. Розробити критерії, показники, охарактеризувати рівні соціалізації особистості у дошкільному дитинстві.

5. Розкрити сутність, основні принципи, зміст, форми і методи соціально-педагогічного супроводу соціалізації дітей дошкільного віку та експериментально перевірити його ефективність у дошкільних навчальних закладах.

6. Виявити педагогічні умови забезпечення педагогічно виваженої соціалізації дітей у дошкільних навчальних закладах, втілити їх у моделі соціально-педагогічного супроводу соціалізації дітей.

7. Теоретично обґрунтувати й апробувати експериментальну модель і технологію соціально-педагогічного супроводу соціалізації особистості у дошкільному дитинстві в умовах дошкільних навчальних закладів.

Методологічна основа дослідження. Методологічну основу дослідження становлять: системно-цілісний, особистісно-діяльнісний, культурологічний та компетентнісний методологічні підході; положення теорії систем, теорії пізнання, праці німецьких класичних філософів щодо соціальної сутності людини (І. Канта, Г. Гегеля, Л. Фейєрбаха, К. Маркса), філософсько-культурологічні положення про особистість як активного суб'єкта діяльності та розвитку, філософські й соціально-педагогічні положення про розвиток особистості у відкритому соціальному середовищі.

Теоретичну основу дослідження становлять праці, присвячені розумінню сутності природи людини, взаємодії людини і середовища (К. Альбуханова-Славська, Б. Ананьєв, О. Асмолов, І. Бех, Л. Божович, Л. Виготський, І. Кон, Г. Костюк, О. Леонтьєв, С. Рубінштейн, Д. Фельдштейн); психології образу світу (В. Абраменкова, Г. Андрєєва, Б. Ананьєв, І. Бех, Л. Виготський, О. Кононко, О. Леонтьєв, С. Рубінштейн та ін); проблемам сутності соціалізації, її природи та механізмів (Б. Ананьєв, Г. Андрєєва, Б. Паригін та ін.); теорії, в яких розкрито закономірності формування особистості у дошкільному дитинстві (Л. Божович, Л. Виготський, Д. Ельконін, О. Запорожець, О. Кононко, Г. Костюк, О. Леонтьєв, В. Мухіна); концепції педагогіки соціалізації (А. Капська, Н. Лавриченко, Г. Лактіонова, С. Савченко); праці, присвячені закономірностям, умовам, чинникам виховання і соціалізації особистості (В. Бочарова, М. Галагузова, Н. Голованова, М. Лукашевич, А. Мудрик, О. Сухомлинська, С. Харченко); загальнотеоретичним проблемам виховання (Л. Аза, Є. Бондаревська, І. Бех, О. Бодальов, В. Кремень, А. Петровський, А. Реан, В. Сухомлинський, Н. Щуркова, Г. Ядов, І. Якиманська); зарубіжні системні педагогічні технології розвитку, соціалізації та виховання дітей (М. Монтессорі, С. Френе, Р. Штейнер, О. Декролі, Ф. Дольто); наукові доробки педагогів, у яких розкрито соціально-педагогічні закономірності формування особистості (О. Безпалько, І. Звєрєва, Н. Заверико, Л. Коваль, В. Кузь, Л. Міщик, А. Рижанова, С. Харченко та ін.); полідисциплінарні дослідження дитинства (В. Абраменкова, А. Богуш, Ф. Дольто, В. Зеньковський, Д. Ельконін, І. Кон, В. Кудрявцев, С. Литвиненко, В. Мухіна, М. Осоріна, Н. Побірченко, Т. Поніманська, Ю. Приходько, Д. Фельдштейн); висновки з праць, у яких розкрито закономірності формування особистості у дошкільному дитинстві (Л. Артемова, А. Богуш, Н. Гавриш, Т. Поніманська); нормативні документи: Національна доктрина розвитку освіти України в XXІ столітті, Закони України „Про освіту”, „Про дошкільну освіту”, Базовий компонент дошкільної освіти.

Реалізація визначених завдань здійснювалася з використанням комплексу методів дослідження: а) теоретичні - системний аналіз філософської, психологічної, соціологічної, культурологічної та педагогічної науково-методичної літератури з проблематики соціалізації, виховання і розвитку особистості використовувався на етапах обґрунтування загальних теоретичних та методичних питань з проблеми дослідження; логічний аналіз наукових джерел з філософії, соціології, психології, культурології, соціальної та дошкільної педагогіки - у ході розробки концепції соціалізації особистості у дошкільному дитинстві; проектування соціально-педагогічного супроводу соціалізації особистості, який забезпечує педагогічно виважену соціалізацію дітей в дошкільних навчальних закладах; теоретичне моделювання - у ході розробки експериментальної моделі соціально-педагогічного супроводу соціалізації особистості у дошкільному дитинстві;

б) емпіричні: діагностичні (спостереження, бесіди, анкетування, тестування, вивчення документації) на пошуковому та констатувальному етапах для вивчення специфіки педагогічної діяльності педагогів щодо здійснення соціалізаційного процесу та визначення рівнів соціалізації особистості; спостереження за педагогічним процесом під час реалізації формувального етапу експерименту для визначення ефективності соціально-педагогічного супроводу соціалізації дітей; кількісний та якісний аналізи, методи математичної статистики для узагальнення одержаних результатів. У розв'язанні завдань дисертаційного дослідження провідна роль відводилася педагогічному експерименту (пошуковий, констатувальний, формувальний, контрольний етапи), який дав змогу змоделювати умови обраного для вивчення явища та перевірити припущення, сформульовані в гіпотезі. Використані методи взаємодоповнювали один одного і забезпечили можливість комплексного пізнання предмета дослідження.

Експериментальна база дослідження. Дослідницько-експериментальна робота проводилася у дошкільних навчальних закладах № 28 „Золотий ключик”, № 31 „Чебурашка” міста Умань та № 50, № 78 міста Черкаси Черкаської області, ДНЗ „Дзвіночок” села Кривець Ставищенського району Київської області, дошкільних навчальних закладах Жашківського району Черкаської області, НВК „Надія” ЗОШ І-ІІ ст. СШ-ДНЗ № 275 міста Одеса, № 10 „Зірочка” міста Котовська Одеської області, № 12 „Кораблик” міста Миколаєва Миколаївської області.

Дослідженням було охоплено 680 дітей дошкільного віку, 165 вихователів, 80 методистів і 14 завідувачів дошкільних установ, 61 соціальний педагог, 150 батьків дітей-дошкільників.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що:

уперше представлено принципово новий концептуально-методичний підхід до проблеми соціалізації особистості у дошкільному дитинстві, важливим змістовим компонентом якої визначено становлення образу соціального світу; розроблено експериментальну модель соціально-педагогічного супроводу соціалізації особистості у дошкільному дитинстві, що реалізує у педагогічному процесі дошкільного закладу педагогічно виважену соціалізацію дитини; розроблено нові критерії соціалізації особистості, які відображають логіку соціального становлення дитини у дошкільні роки та схарактеризовано рівні соціалізації особистості у дошкільному дитинстві; визначено педагогічні умови забезпечення педагогічно виваженої соціалізації дітей у дошкільному навчальному закладі (реалізація варіативної програми поступового введення дітей у нові соціальні умови життєдіяльності, яка будується на оцінці психічного розвитку та соціально-особистісних характеристик кожної дитини; забезпечення соціально-педагогічного супроводу соціалізації дітей з допомогою відповідного програмно-методичного забезпечення; відкритість дошкільного навчального закладу як соціально-педагогічної системи, що покликана активно залучити дитячу спільноту та педагогічний колектив до соціокультурних зв'язків із соціумом і сприяти гармонійній соціалізації дітей);

удосконалено наукові уявлення про сутність та зміст соціалізації особистості; положення про соціальну адаптацію дошкільника до нових соціальних умов життєдіяльності як важливий етап процесу соціалізації особистості у дошкільному дитинстві;

дістали подальшого розвитку наукові уявлення про дитинство як предмет науково-педагогічного дослідження; дошкільний навчальний заклад як відкриту соціально-педагогічну систему, провідну інституцію соціалізації особистості у дошкільному дитинстві.

Практична значущість дослідження полягає у розробці методики діагностики рівнів соціалізації дітей дошкільного віку; технології соціально-педагогічного супроводу соціалізації особистості у дошкільному дитинстві: програми соціальної адаптації дітей до нових соціальних умов життєдіяльності - умов дошкільної установи; методики ознайомлення дітей дошкільного віку з суспільним довкіллям задля чого створено експериментальну програму соціального розвитку дітей „Дошколярик у суспільному довкіллі”, яка забезпечувала змістово-методичне наповнення процесу ознайомлення дітей із суспільним довкіллям та прилучення їх до соціального світу. Розроблено та впроваджено в практику підготовки фахівців у ВНЗ навчальні дисципліни “Соціалізація особистості та методика ознайомлення дітей із суспільним довкіллям” та “Основи соціалізації особистості”, які викладаються в Уманському державному педагогічному університеті імені Павла Тичини.

Результати дослідження можуть бути використані дошкільними та соціальними педагогами у практиці дошкільних навчальних закладів для діагностики рівнів соціалізації дітей; як науково-методичні рекомендації для забезпечення педагогічно виваженої соціалізації дітей; у процесі підготовки дошкільних та соціальних педагогів у вищих навчальних закладах, а також у системі післядипломної освіти.

Результати дисертаційного дослідження впроваджено у практику роботи дошкільних навчальних закладів № 28 (акт № 30 від 12.08.2008), № 31 (акт № 62 від 19.11.2008) міста Умані Черкаської області; № 50 (акт № 6 від 26.02.08), № 78 (акт № 8 від 25.02.08) міста Черкас, ДНЗ “Джерельце” (акт № 85 від 26.09.2008) села Кривець Ставищанського району Київської області); НВК “Надія” ЗОШ І-ІІ СШ-ДНЗ № 275 (акт № 5 від 17.04.2008) міста Одеси; ДНЗ № 10 (акт № 94 від 10.06.2008) міста Котовська; № 12 (акт № 7 від 23.05.2008) міста Миколаєва.

Особистий внесок автора в роботах, опублікованих у співавторстві, полягає в обґрунтуванні та конкретизації особливостей соціалізації дошкільників в умовах сучасного освітнього середовища комплексу; визначенні особливості сучасних підходів до проблеми дитинства та його специфіки в сучасних умовах.

Апробація результатів дослідження здійснювалася на науково-теоретичних, науково-практичних конференціях:

Міжнародних: „Науковий потенціал світу - 2004” (Дніпро-петровськ, 2004), „Перспективні розробки науки і техніки - 2005” (Дніпропетровськ, 2005); „Сучасні наукові дослідження - 2006” (Дніпро-петровськ, 2006); „Національна система освіти та виховання в Україні: історія, теорія, практика” (Київ, 2006), „Соціальна робота в Україні: вектор розвитку в третьому тисячолітті” (Київ, 2007); „Соціалізація особистості в умовах системних змін: теоретичні і прикладні проблеми” (Київ, 2007); „Вища дошкільна освіта в Україні: становлення, розвиток, сучасний стан і перспективи” (Київ, 2007); „Роль едукаційного середовища у підготовці вчителя сільської школи” (Умань, 2007), „Проблеми дошкільної та початкової освіти у контексті сучасного виміру” (Умань, 2008), „Теоретико-методологічні засади особистісного становлення дошкільника в полікультурному просторі соціуму в добу його освітніх трансформацій” (Івано-Франківськ - Берегово-Хмельницький, 2008), „Передшкільна освіта: проблеми та перспективи” (Миколаїв, 2008);

Всеукраїнських: „Підготовка педагогічних кадрів у ВНЗ у контексті процесі глобалізації” (Умань, 2005); „Теоретико-практичні реалії сучасного виховання дітей та учнівської молоді” (Київ, 2005), „Педагогічні та соціально-психологічні аспекти виховання у контексті сучасного Європейського виміру” (Полтава, 2006), „Культурно-ціннісні витоки сучасного виховання особистості” (Київ, 2006), „Магістратура в світлі програми участі країни у Болонському процесі” (Київ, 2007); „Реалізація принципу наступності дошкільної та початкової ланок у контексті суб'єктної парадигми освіти” (Слов'янськ, 2007); „Підготовка сучасного фахівця дошкільного профілю: проблеми пошуки, досвід, знахідки” (Глухів, 2007), „Проблеми дошкільної та початкової освіти у контексті сучасного виміру” (Умань, 2008), „Методи і засоби забезпечення інноваційності едукаційного процесу в закладах освіти” (Черкаси, 2008); „Актуальні проблеми соціально-педагогічної роботи з різними категоріями населення” (Черкаси, 2008); „Дошкільне дитинство: інноваційний досвід освіти, проблеми, традиції та перспективи” (Переяслав-Хмельницький, 2008);

Всеукраїнських педагогічних читаннях „Василь Сухомлинський у діалозі з сучасністю: проблема свободи та відповідальності у вихованні особистості” (Полтава, 2005) „Буде школа - буде село - буде держава” (Черкаси, 2006).

Результати і висновки дисертаційного дослідження обговорю-валися і здобули позитивну оцінку на засіданнях вченої ради Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини, звітних науково-практичних конференціях професорсько-викладацького складу університету, на засіданнях наукової лабораторії „Дошкільна освіта: сутність, проблеми, перспективи розвитку у ХХІ столітті”, на засіданнях кафедри соціальної педагогіки та історії педагогіки, а також кафедри дошкільної педагогіки та психології Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини.

Матеріали кандидатської дисертації з теми „Соціалізація дітей в умовах сільських навчально-виховних комплексів „Загальноосвітній навчальний заклад - дошкільний навчальний заклад” (спеціальність 13.00.08 - дошкільна педагогіка, захищена у січні 2003 року в Інституті проблем виховання АПН України) у тексті докторської дисертації не використовувалися.

Публікації. Зміст і результати дисертаційного дослідження представлено у 48 публікаціях, у тому числі: 1 монографія (одноосібна), 33 статті в провідних фахових виданнях України, 3 статті в інших педагогічних виданнях, 11 статей у збірниках матеріалів міжнародних та всеукраїнських конференцій (10 одноосібно).

Структура та обсяг дисертації. Дисертаційне дослідження складається зі вступу, п'яти розділів, висновків до кожного з них, загальних висновків, списку використаних джерел (411 найменувань, з них - 13 іноземними мовами) і 6 додатків на 69 сторінках. Робота містить 19 таблиць, 5 рисунків. Загальний обсяг дисертації становить 499 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність і ступінь розробленості проблеми дослідження у науковій теорії та педагогічній практиці, визначено об'єкт, предмет, мету, завдання, сформульовано концепцію і гіпотезу дослідження, методологічні та теоретичні засади, методи дослідження та етапи науково-педагогічного пошуку, наукову новизну, практичне значення, подано інформацію про апробацію та впровадження результатів дослідження.

У першому розділі „Соціалізація особистості як проблема міждисциплінарних досліджень” розкрито філософський, соціоло-гічний, психологічний, культурологічний, педагогічний контексти процесу соціалізації особистості; здійснено аналіз проблеми соціалізації особистості дитини у зарубіжних системних інноваційних педагогічних технологіях XX століття, з'ясовано педагогічну сутність та визначено статус категорії соціалізації особистості у контексті сучасних науково-педагогічних ідей.

На підставі аналізу праць вітчизняних та зарубіжних дослідників у роботі з'ясовано міжнауковий статус та педагогічний зміст соціалізації, її місце в категорійний системі педагогічної науки, виявлено взаємозв'язок понять „соціалізація”, „культура”, „виховання”, „освіта”, „розвиток”, „адаптація”, „індивідуалізація”.

Виокремлення теорії соціалізації як самостійної галузі дослідження відбулося у середині XX століття і було підготовлене науковими доробками філософів, соціологів, психологів, культурологів, які по-різному розглядали питання соціального становлення особистості, внаслідок чого підходи до осмислення закономірностей, механізмів, результатів цього процесу у різних науках є неоднозначними, подекуди навіть протилежними. Вивчення процесу соціалізації у межах різних наукових галузей зумовлене глибиною її об'єктивного змісту і багатством структурно-функціональних взаємозв'язків у суспільному житті. Підходи психолого-педагогічної науки до соціалізації особистості розкривають змістову конкретику цього процесу, обґрунтовують механізми, пов'язані з умовами соціалізації (середовище, простір) та позицією, яку займає особистість у цьому процесі (активність - пасивність). Так, розгляд філософських підходів до проблеми соціалізації доводить, що в кожній суспільно-історичній формації діяли механізми диференціювання становлення особистості на засадах предметного розмаїття людської сутності, що є соціально-закономірним, а не індивідуально-випадковим. Суспільство є вирішальним фактором соціального становлення індивіда, оскільки відкриває перед людиною можливість її універсального розвитку, акумулює людську духовність у відповідних соціальних формах, прискорює темпи їх гуманізації. У соціологічному дискурсі питання взаємин людини і світу трансформується у проблему взаємодії особистості та суспільства і концентрується навколо вивчення особистості через суспільство й суспільства через особистість та процесів взаємодії особистості, соціальних груп і суспільства. Відтак, соціологи акцентують увагу на процесах засвоєння соціальних функцій та оволодіння соціальними ролями, і, відповідно, процедурі входження індивіда в людське суспільство. Процес соціалізації особистості з позицій соціальної психології відбувається у конкретному соціальному середовищі завдяки механізмам інтеріоризації та екстеріоризації через розширення та примноження соціальних зв'язків індивіда із зовнішнім світом. Основними сферами життєдіяльності особистості, в яких розгортається цей процес, є діяльність, спілкування та самосвідомість, яка відображає розуміння власного “Я” в житті суспільства. Таке зосередження уваги на особистісному аспекті та на активній позиції особистості є значущим у розробці проблеми соціалізації, що вивчається педагогікою, яка завжди використовувала і синтезувала кращі наукові здобутки психологічної науки. У центрі уваги культурології - питання про сутність соціалізації як феномена культури; про цінності, норми та значення культури як засобу соціалізації; про статусне значення культурних норм у різних соціальних середовищах. Специфіка соціалізації як сфери культурологічного пізнання полягає у визначенні соціально-культурних чинників, за допомогою яких людина не тільки пізнає світ і саму себе, але й визначає своє місце у світі, формує власні світоглядні настанови.

Особливість соціально-педагогічного підходу полягає у погляді на соціалізацію як на складний процес залучення особистості до соціального життя, у результаті чого вона отримує та змінює свій соціальний статус і соціальну роль, формує власний духовний світ та індивідуальність. Соціалізація особистості передбачає активні зв'язки із соціумом, що створює передумови для соціальної взаємодії та активної творчої діяльності людини, розвитку її соціальної активності, в якій виражається та реалізується рівень її соціальності, глибина та повнота соціальних стосунків. Усі вищеозначені підходи міждисциплінарних наукових доробок дослідників є підтвердженням складності процесу „вростання” людини в соціум, її соціального становлення.

У реаліях сьогодення в Україні розвиваються науково-практичні освітні напрями, в основі яких - європейський досвід вільного розвитку дитини. На підставі означеного пояснюється звернення до розгляду проблеми соціалізації дітей у зарубіжних системних педагогічних технологіях М. Монтессорі, С. Френе, Р. Штайнера, О. Декролі, Ф. Дольто, які виникли на початку XX століття, ґрунтуються на ідеях ранньої соціалізації, вільного виховання, прагнення дати дітям можливість досягнути соціальної ідентичності. Учені визначають дитинство як самоцінність, як особливо важливий період життя людини для становлення її як особистості; у їхніх концепціях прослідковується потреба в пошуку нових механізмів сприяння успішній соціалізації на початкових етапах життя; намагання вирішити проблему „дитина і суспільство”; переконання у тому, що освіту необхідно зробити значущим фактором позитивного розвитку культури та соціального прогресу.

Для повноти здійснюваного аналізу феномена „соціалізація” із площини педагогічного розмаїття було виокремлено ті дослідження, у яких, на нашу думку, подано результати фундаментального характеру. Серед науковців, які додали фундаментальних наукових знань у досліджувану проблему, - В. Бочарова, Т. Василькова, Ю. Василькова, М. Галагузова, Ю. Гапон, Н. Голованова, Н. Заверико, І. Звєрєва, А. Капська, Л. Коваль, Н. Лавриченко, С. Литвиненко, Л. Міщик, А. Мудрик, С. Савченко, С. Харченко. Головними теоретичними постулатами взято положення про соціалізацію як: 1) процес розвитку людини у взаємодії з навколишнім світом (А. Мудрик); 2) мету і специфічну діяльність педагогічного суб'єкта, тобто як особливу педагогічну дію (Н. Лавриченко); 3) цілісний соціально-педагогічний феномен, що має специфічні педагогічні ознаки: мету, зміст, форми й технології реалізації, кінцевий результат - рівень соціалізованості особистості (С. Савченко); 4) процес входження у світ конкретних соціальних зв'язків, і освоєння соціального як загальної характеристики людства (Д. Фельдштейн); 5) процес взаємодії людини з навколишнім середовищем шляхом зміни її адаптацій в кожній зі сфер життєдіяльності, що триває упродовж життя (М. Лукашевич); 6) процес оволодіння соціальним досвідом, де в цілісну систему поєднуються діяльність та спілкування дитини, а також зміст і структура самосвідомості (Н. Голованова). Узагальнені теоретичні положення є базовими для розв'язання завдань означеної проблематики процесу соціалізації особистості на етапі її соціального становлення у дошкільному дитинстві. В умовах сучасної глобалізації та інформатизації суспільства, швидкої зміни змісту і способів комунікації та зростання інформаційної насиченості середовища життєдіяльності потрібна педагогічно обґрунтована технологія реалізації соціалізаційних завдань особистості на етапі дошкільного дитинства, що вимагає оновленого підходу й створення педагогічних умов для соціалізації особистості. Це сприятиме відображенню соціалізаційної траєкторії встановлення базових стосунків особистості у дошкільному дитинстві із соціальним світом. Такий суто педагогічний погляд на проблему соціалізації дітей дошкільного віку зумовлює особливості пропонованого дослідження, виділяючи його із загальної низки робіт, присвячених проблемам соціалізації особистості (Ж. Баб'як, Ю. Богінська, Л. Варяниця, О. Вишневська, В. Іванов, С. Курінна, О. Малахова, Д. Малков, П. Плотников, Р. Пріма, Н. Сайко, В. Скрипка, І. Шоробура та ін.).

У другому розділі „Психолого-педагогічні засади соціального становлення особистості у дошкільному дитинстві” здійснено теоретичне осмислення особливої соціокультурної категорії дитинства, окреслено сучасні підходи до дитинства як соціально-культурного феномена і предмета науково-педагогічного вивчення, розкрито особливості соціального становлення особистості на етапі дошкільного дитинства.

Поступове ускладнення змісту і тривалості процесу становлення особистості як суб'єкта соціальних стосунків актуалізувало проблему вивчення дитинства як соціокультурного феномена. Кожній історичній епосі відповідає свій соціокультурний статус дитинства, який характеризується його віковими межами, визначальним характером ставлення суспільства до дитинства та регламентацією стосунків дорослого світу та світу дітей. Дитинство як соціально-культурний феномен має свою історичну логіку розвитку; в різні історичні епохи по-різному конструювалися та формувалися взаємини між дорослими та дітьми, в основі яких завжди прослідковувалася соціальна та правова незахищеність дитинства. Водночас кожній суспільній формації був притаманний свій образ дитини, своє розуміння феномена дитинства і його вікових меж.

Аналіз наявних у сучасному науковому просторі концепцій розуміння дитинства (В. Абраменкова, І. Бех, А. Богуш, Н. Гавриш, В. Кудрявцев, С. Литвиненко, Т. Поніманська, Л. Обухова, М. Осоріна, Д. Фельдштейн та ін.) дозволив прослідкувати необхідність перегляду традиційних підходів до дитинства, єдність науковців у позиції визнання самоцінності дитинства, актуальність вироблення нової парадигми, центрованої на світі дитинства. Ситуація у розумінні феномена дитинства, у ставленні до дитини та періоду її дитинства, що склалася на сучасному етапі розвитку суспільства, акцентує увагу на визнанні дитинства як структурного елемента суспільства, на розширенні його вікових меж, збільшенні турботи та уваги держави до унікальної і самобутньої функції дитинства в соціокультурних процесах. Натомість зміни, що відбуваються на сучасному етапі розвитку суспільства, зумовили протиріччя між ідеєю нової філософії освіти, яка визнає за дитинством право на самоцінність, та традиційною педагогічною позицією ставлення до дітей як до об'єктів виховного впливу. Поступове ускладнення змісту процесу соціалізації вимагає цілісного розуміння дитини як об'єкта і суб'єкта соціалізації, зумовлюється особливостями і специфікою процесу соціалізації на етапі дошкільного дитинства та уможливлюється завдяки запровадженню соціально-педагогічного супроводу, спрямованого на актуалізацію соціального потенціалу дитини.

Дошкільне дитинство вважають періодом: 1) „первинного фактичного становлення особистості” (О. Леонтьєв); 2) „формування базової культури особистості дитини” (О. Асмолов); 3) „оволодіння соціальним простором людських стосунків через спілкування з дорослими, а також через ігрові та реальні стосунки з однолітками” (Г. Абрамова, Л. Божович, Л. Виготський, Д. Ельконін, В. Мухіна та ін.); 4) „виховання людського в людині” (С. Русова). Серед основних специфічних рис дошкільного дитинства виокремлюють такі: 1) дитина-дошкільник як особистість перебуває на етапі становлення, дозрівання і розвитку; формування основ особистісної активності, самостійності, ініціативності, відповідальності та особистісного становлення; 2) самоцінність цього періоду визначається наявністю дитячої субкультури; 3) дошкільний вік (3-6 років) пов'язаний з домінуванням ігрової діяльності; 4) дитячі види діяльності мають специфічний характер і формують головні досягнення дитини у її фізичному, психічному та соціальному розвитку, завжди відповідають інтересам і потребам дитини; 5) це сенситивний період для первинної соціалізації особистості; 6) період формування ціннісного ставлення до природи, культури, людей і самого себе, орієнтації на світ людей, осягнення змісту і форм людських стосунків; 7) висока емоційна насиченість усіх сфер життєдіяльності дитини, її допитливість, безпосередність, оптимізм як важлива передумова для емоційно-практичного пізнання довкілля і самої себе. 8) вразливість, навіюваність дошкільників, їхня залежність від дорослих, потреба у спілкуванні з ними, незахищеність від впливів довкілля; 9) чутливість до соціально-психологічних механізмів навіювання, наслідування; поєднання інтеріоризаційних та екстеріоризаційних механізмів ідентифікацї. Ці механізми соціалізації дають дитині можливість розвиватися, рефлексувати і відповідати соціальним очікуванням суспільства. Сучасні діти-дошкільники відрізняються від дітей попередніх століть своїм світобаченням, обізнаністю, інтелектуальним розвитком. Вони стали більш прагматичними, самостійними, активними і водночас більш тривожними та агресивними.

Психологи, які наголошують на виникненні нової соціальної ситуації розвитку, виокремлюють внутрішню позицію дошкільника стосовно інших людей, яка характеризується усвідомленням власного „Я” та своїх вчинків, інтересом до світу дорослих, їхньої діяльності та стосунків. У взаємодії дошкільника із суспільним довкіллям, що виявляється у безпосередньому спілкуванні з дорослими, в іграх і змаганнях з однолітками, у процесі різних видів дитячої діяльності, в оволодінні навчальною діяльністю розвиваються образні форми пізнання природного, предметного та суспільного довкілля та власного „Я”. Соціальна та емоційна активність реалізує потребу дитини бути суб'єктом освоєння світу людей, культури, власної життєдіяльності.

Важливим змістовим компонентом процесу соціалізації дитини-дошкільника нами визначено образ соціального світу. Психологічною наукою (Б. Ананьєв, Л. Виготський, О. Леонтьєв, А. Петровський, С. Рубінштейн, В. Ядов) доведено, що „образ” як форма існування ціннісного ставлення до світу реально регулює діяльність особистості. Тому це явище є важливим у контексті психолого-педагогічних підходів до розуміння закономірностей процесу соціалізації особистості в дошкільному дитинстві, у зв'язку з чим було виявлено особливості конструювання образу соціального світу на етапі первинної соціалізації - у дошкільному дитинстві: 1) у дитинстві людина, як ніколи пізніше, відкрита для смислоосягнення та смислотворення. Образ світу виникає у дитини у процесі взаємодії з реальністю, яку вона відображає у своїх мозкових структурах через використання індивідуального досвіду, набутого під час сприймання предметів та явищ суспільного довкілля. Реально цей процес часто здійснюється стихійно, тому дитячий спосіб ставлення до світу відзначається яскравістю і безпосередністю життєвих вражень, гостротою переживань безлічі різних життєвих подій; 2) у дошкільному віці формуються первинні етичні поняття, здатність бачити прекрасне навколо себе. У свідомості дитини виникає розуміння власних можливостей та свого місця в системі суспільних відносин. Особисте ставлення дитини до об'єктів і явищ довкілля визначає і вибір нею стратегії поведінки. У процесі становлення чітких поглядів на світ і на себе виробляється певна система цінностей і власна життєва позиція. Так соціальний образ світу, що складається в свідомості дитини, набирає силу впливу на її дії, вчинки та в цілому на життя; 3) для дитячого сприйняття і світобачення характерною є цілісність, яка не подрібнює світ на окремі елементи, в ній злиті воєдино об'єктивне і суб'єктивне, понятійне й образне, аналітичне і синтетичне у процесі одночасної роботи когнітивних структур та почуттів. Образ світу дитини-дошкільника відрізняють перевага емоційно-почуттєвих уявлень про світ над раціонально-логічними, одухотвореність об'єктів та явищ дійсності, спонтанність розвитку елементів образу світу та їх емоційно-ціннісне забарвлення; 4) уявлення про світ, ставлення дитини до світу, що її оточує, формується у дитячій свідомості, насамперед, через спілкування з іншими людьми - дорослими та однолітками. Отже, дорослішання дитини, її успішна соціалізація безумовно залежать від того, наскільки дитина визнається дорослими суб'єктом взаємостосунків з довкіллям, наскільки вони дозволяють дитині проявляти цю суб'єктність, створюючи умови для конструювання образу світу. До завершення дошкільного дитинства кожна дитина створює образ світу, заснований на широкому розмаїтті образних уявлень про Світ Природи, Світ Культури, Соціальний Світ Людей, Світ власного “Я”. Єдність цих світів формує у дитини уявлення про світ як цілісність і є основою дитячого світогляду. Дошкільник, у силу своїх вікових особливостей, ще не включений у наукове пізнання дійсності, але в його свідомості на емоційно-образному рівні вже формується певне уявлення про світ, і від особливостей його сприйняття значною мірою залежить становлення певної системи цінностей і власної життєвої позиції. Гармонія цього процесу досяжна лише за умови сформованості у дитини відповідної системи уявлень про світ і про себе у ньому, що з одного боку, забезпечується її діяльністю, а з іншого - здійснюється у дитячій свідомості насамперед через спілкування з іншими людьми - дорослими та однолітками. Педагогічне осмислення змісту соціалізації, її особливостей і специфіки на етапі дошкільного дитинства дозволяють вибудувати стратегію освітньо-виховної діяльності, спрямованої на актуалізацію соціального потенціалу дитини.

У третьому розділі „Методологічні концепти соціалізації особистості” окреслено методологічні концепти соціалізації дітей дошкільного віку у дошкільних навчальних закладах: системно-цілісний, особистісно-діяльнісний, культурологічний, компетентнісний, кожний з яких поєднує сучасні основоположні концептуальні ідеї, які перебувають в діалектичній залежності, взаємозбагачують і взаємодоповнюють одна одну.

Системно-цілісний підхід забезпечує орієнтацію на цілісне розуміння дитини як об'єкта і суб'єкта соціалізації, а також комплексне вивчення найістотніших закономірностей розвитку процесів виховання та соціалізації як єдиного цілого з позицій системного аналізу. Його реалізація дозволяє розглядати дошкільний заклад як педагогічну систему, яка вимагає узгодження та координації усіх її компонентів, сукупності взаємопов'язаних між собою засобів, методів і процесів, що мають нові якісні ознаки, необхідні для створення педагогічно виваженого впливу на соціальне становлення особистості дитини. Завдяки розширенню діапазону соціалізаційного впливу на особистість за рахунок залучення педагогічним колективом закладу потенціалу суспільного довкілля та природного середовища, дошкільний заклад стає відкритою системою, що надає можливості спеціально змоделювати умови для проявів дитиною позиції суб'єкта соціалізації.

Модернізація змісту дошкільної освіти у контексті особистісно-діяльнісного підходу, основна ідея якого пов'язана з діяльністю як засобом розвитку суб'єктності дитини, полягає в орієнтації педагогів на забезпечення допомоги вихованцям у становленні їх суб'єктами соціалізації та власної життєдіяльності. Комплекс дитячих видів діяльності, їх ампліфікація на етапі дошкільного дитинства забезпечує повноцінний соціальний розвиток, самостійний пошук шляхів задоволення дитячих потреб та інтересів. Цілеспрямована творча діяльність дітей водночас є умовою і засобом, що забезпечує можливість активно пізнавати суспільне довкілля, виражати своє ставлення до засвоєного, набувати практичних навичок взаємодії та спільної діяльності, формує соціальну активність. Оскільки кожен вид діяльності активізує різні напрями розвитку особистості, то соціалізаційний ефект досягається при використанні у педагогічному процесі комплексу дитячих видів діяльностей, заснованих на співпраці та взаємодії з однолітками, що зумовлюють процес соціального розвитку дитини, становлення ціннісних орієнтацій у позиції суб'єкта соціалізації.

Реалізація культурологічного підходу забезпечує входження дитини у світ культури, що передбачає засвоєння нею духовно-культурних надбань людства, дає можливість використовувати особистісний потенціал, залучати дітей до власної життєтворчості, формувати почуття причетності дитини до певної культури. Зорієнтований на культурні зразки педагогічний процес дошкільного навчального закладу, в основі якого - соціокультурний зміст, діалогічна взаємодія між однолітками та дорослими як партнерами, обмін цінностями, культурна ідентифікація, творча самореалізація кожної особистості, сприяє розумінню соціалізації як процесу прилучення дитини до культури суспільства.