Викладання мови

Размещено на http://www.allbest.ru/

Викладання мови - це майстерність творення людської душі, бо вона є найніжнішим, найтоншим зіткненням до серця дитини. В.О. Сухомлинський

Розбудова системи освіти України, її докорінне реформування мають стати сьогодні основою відтворення інтелектуального, духовного потенціалу народу, виходу вітчизняної науки, техніки і культури на світовий рівень, національного відродження, становлення державності та демократизації суспільства.

Закон України „Про освіту”, Типовий Статут середнього навчально-виховного закладу , Державна національна програма „Освіта”

(Україна ХХІ століття) поряд з іншими напрямками освітньої діяльності велику увагу приділяють навчанню учнів державної мови.

Українська мова - неоціненна національна святиня, скарбниця духовних надбань народу, запорука його подальшого культурного прогресу. Основна мета її вивчення в загальноосвітніх закладах України полягає у формуванні національно свідомої, духовно багатої мовної особистості, яка володіє вміннями і навичками вільно, комунікативно виправдано користуватися засобами української мови, утверджувати її статус як рідної і державної.

Головними завдання навчання мови є:

* виховання потреби у вивченні мови;

* формування духовного світу учнів;

* вироблення у школярів умінь і навичок користування засобами мови в різних життєвих ситуаціях;

* засвоєння учнями базових орфоепічних, граматичних, стилістичних умінь.

У сучасному динамічному і складному світі для діяльності людини важлива не стільки сума знань, скільки вміння самому здобувати знання й користуватися ними доречно. Особливої уваги набуває вміння мислити, тобто вичленовувати й аналізувати явища, помічати в них суттєве, робити певні висновки, давати оцінки й приймати своєчасні виважені рішення.

Для цього повинна готувати дітей сучасна шола. Найбільше сприяє розвитку мислення дітей вивчення рідної мови. Саме вона відбиває все розмаїття світу, через неї дитина дістає знання про навколишній світ.

Серед широкого загалу засобів впливу на особистість школяра спостерігаємо засилля мас-медіа, причому низькопробної продукції. Тільки завдяки силі мистецтва слова учень може стати носієм кращих надбань національної і світової культури, в ньому розвинеться здатність до саморозвитку, самовдосконалення. Слово, як добрий символ, є своєрідим місіонером, що здатен переконати, покликати за мудрим, правдивим носієм тисячі людей.

Як відомо, любов до предмета у будь-якому навчальному закладі починається з учителя. Важко не погодитися зі словами фахівців: „Коли в учителя в голові сумніви, то в учнів - цілковита темрява”. Завдання кожного вчителя - словесника - навчити пізнавати, діяти, розвинути бажання досліджувати, і врешті-решт, навчити вчитися.

Уроки рідної мови, літератури - найбільш універсальні форми впливу, які сприяють:

* розкриттю розумових і творчих здібностей, талантів;

* вихованню розвиненої високоосвіченої людини;

* поглибленню громадянської відповідальності;

* забезпеченню морально-етичних навиків;

* формуванню глибоких патріотичних почуттів.

Однією з вирішальних умов оновлення навчального процесу в середній школі є розвиток пізнавальної активності учнів.

Пильна увага вчених, методистів до проблеми пізнавальної активності школярів у процесі навчання характерна для всіх періодів розвитку школи. Виникнення її відносять до „сократівських дискусій”. Дидактичні теорії А.Я.Коменського, Ж.-Ж. Руссо, І.Г.Песталоцці, А.Ф.Дістервега містили думки про необхідність розвитку пізнавальної активності в процесі навчання.

Видатний слов'янський просвітитель і педагог ХVІІ століття

Я.А. Коменський засуджував школу свого часу за те, що вона вчить дітей дивитись на світ чужими очима, мислити чужим розумом, і вимагав розвивати здібності розуміти речі.

А.Дістверг відзначав, що пізнання не повинно обмежуватися сприйняттям образів, воно повинно проникати в їх суть. Для навчального пізнання вкрай важливо, у який спосіб учні намагаються осягнути суть явищ. А.Дістверг досить точно це сформулював: „Поганий учитель підносить істину, хороший вчить її знаходити”.

Основи теорії активізації навчання були закладені на межі 70-х років минулого століття у дослідженнях психологів та педагогів І.Я.Лернера, А.М.Матюшкіна, М.І.Махмутова, М.Н.Скаткіна.

Значну увагу розвитку активності приділяли В.Г.Бєлінський, М.О.Добролюбов, М.Г.Чернишевський, К.Д.Ушинський, В.П.Вахтерєв, П.Ф.Каптєрєв, В.О.Сухомлинський, П.М.Груздєв, Н.О.Половнікова та інші мислителі, педагоги.

У другій половині ХІХ століття відомий російський педагог К.Д.Ушинський висловлює таку думку: „ …Ми вчимося розмовляти майже виключно з книг і пробавляємося чужими фразами…Не вміти добре висловлювати свої думки - недолік, але не мати самостійних думок - значно більший недолік, самостійні ж думки витікають тільки з самостійних здобутих знань”. Він розробив методику навчання, засновану на принципах активної і самостійної діяльності учнів.

Великого значення проблемі активності приділяють і сучасні методисти: О.Я.Савченко, Г.Ф.Денисовець, М.М.Шкільник, Л.В.Скуратівський, Г.В.Сирота, В.І.Лозова, В.В.Пилипчук, В.О.Онищук, І.І.Родак.

Теоретичні та експериментальні дослідження психологів переконують, що активізація навчального процесу виявляється не тільки у збільшенні об'єму потрібної інформації, її ущільненості та комплексності, а й у створенні дидактичних і психологічних умов осмисленості навчання учнями, залучення їх до пізнавальної діяльності на рівні не лише інтелектуальної, але й особистої і соціальної активності.

Знання вчителем психологічних закономірностей розвитку пізнавальної активності школярів дозволяє розуміти і правильно оцінювати діяльність учнів, аналізувати різноманітні суперечливі результати навчальної роботи.

Термін „активність” походить від латинського асtіvиs і означає діяльний, енергійний, ініціативний. Щодо поняття „пізнавальна активність”, то у психологічній та дидактичній літературі немає єдиного підходу до його визначення.

На основі аналізу різних підходів до трактування поняття „пізнавальна активність”, можна виділити в них спільну рису - це якість особистості, яка виявляється в направленості і стійкості пізнавальних інтересів, потягу до ефективного оволодіння знаннями і способами діяльності, в мобілізації вольових зусиль, спрямованих на досягнення навчально-пізнавальної мети.

Активізація навчальної діяльності учнів - одна з головних умов свідомого засвоєння ними навчального матеріалу. Учень повинен не просто засвоїти певну систему знань, а й навчитись аналізувати, порівнювати, узагальнювати.

Пізнавальна активність - ціннісне та складове навчання школяра, яке інтенсивно формується у шкільні роки. Прояви його у кожному віці ширші й багатші; вони впливають на продуктивність навчання, активізацію всієї навчальної діяльності. Цінність уроку частіше всього визначають через активність учнів.

Пізнавальну активність можна вважати підготовчою сходинкою самостійності. Вона пов'язана з ініціативою, пошуком різних шляхів вирішення навчально-пізнавальних завдань без участі дорослих та допомоги інших. Від розвитку самостійності залежить активність дитини в майбутньому, її вміння вирішувати складні життєві ситуації.

Вияви пізнавальної активності та самостійності різноманітні, їх важко обмежити. Вони виражаються:

* в цілеспрямованості пізнавальних дій;

* в характері знань, умінь, способів діяльності, мобільності їх використання, змісті питань, звернених до вчителя;

* в бажанні розширити і поглибити пізнавальну діяльність через широке коло знайомства з довідковою, науковою літературою.

Активність та самостійність учнів виявляється у психологічному настрої їх діяльності: зосередженості, уважності, розумових процесах, в інтересі та особистій ініціативі.

Важливим компонентом пізнавальної самостійності є змістовно-оперативний. Він передбачає володіння учнем певними знаннями і способами їх здобуття самостійно. Тут вчителю необхідно застосовувати науковий підхід до викладання, частково-пошуковий і дослідницькі методи, прийоми укріплення дидактичних одиниць, модульного навчання.

Пізнавальна самостійність учнів забезпечується у першу чергу шляхом мотивації навчальної діяльності. Вона є джерелом активності учня.

Мотив - це сукупність зовнішніх і внутрішніх умов, які викликають активність суб'єкта і визначають його спрямованість. Саме завдяки правильному мотивуванню діяльності виникає потреба задовольнити суперечності між мотивом необхідності пізнання й можливостями задовольнити їх власними силами.

Мотивація пізнавальної діяльності характеризує відношення людини до оточуючого світу і пов'язана з виникненням потреби в пізнанні. Якщо потреба виражає необхідність, а мета - конкретизовану проблему, то мотиви характеризують внутрішні причини цих процесів.

Способи підвищення внутрішньої мотивації

1.За можливості скасувати нагороди і призи, обмежуючись лише оцінюванням і похвалою.

2.Проводити спільну роботу з дітьми стосовно вироблення мети і завдань.

3.Намагатися уникати встановлених часових обмежень там, де це можливо.

4.Регулювати рівень складності завдань, щоразу підвищуючи їх.

5.Надати дитині право вибору завдання, не обмежуючи при цьому її свободи.

6.Бажано добирати завдання з елементами новизни та непередбачуваності.

Підвищення пізнавальної активності, успішне засвоєння навчальної програми стають неможливими в ситуації, коли будь-які стимули, що стосуються навчання, стають основними.

Система потреб і мотивів відображається в інтересах, які мають велику спонукальну силу. Ні фізична праця, ні навчальна діяльність не досягнуть своїх високих рівнів розвитку без особистого відношення до діяльності.

Інтерес - важливий поштовх до будь-якої діяльності, його можна вважати початковою формою суб'єктивних проявів, оскільки він виражає вибірковий характер діяльності, предметів, явищ навколишньої дійсності.

Багато вітчизняних і зарубіжних вчених великого значення надавали вивченню природи інтересу, його структури. Так, видатний психолог С.Л.Рубінштейн, розкриваючи суть інтересу, писав: „Інтерес - це зосередження на певному предметі думок, помислів особи, що викликає прагнення ближче ознайомитись з предметом, не випускаючи його з поля зору”.

На думку інших дослідників, відомих психологів Т.Г.Єгорова,

Е.Ш.Натанзона, П.А.Рудіко, О.Г.Ковальова, головною ознакою інтересу може бути тільки стійке емоційне ставлення особи до певного об'єкта. Ці вчені вказують на емоції як рушійну силу, яка може активізувати або гальмувати процес пізнання, впливати на працездатність людини.

Кожний акт психічної діяльності особи тією чи іншою мірою насичений емоціями, почуттями. Однак особливо вагоме місце займають емоційні мотиви в інтересах, які виражають найінтимніше, найважливіше для людини.

Інтерес має складну психологічну структуру, чим і зумовлюється сила його впливу на розвиток особистості людини. Він не являє собою окремого конкретного процесу, яким є, наприклад, мислення, сприймання, пам'ять. Інтерес, будучи ставленням, є певною формою зв'язку між потребами особи і засобами їх задоволення. В цьому складному ставленні людини до предметного світу тісно взаємодіють емоційні, інтелектуальні і вольові компоненти. Це і є основою значного спонукального впливу інтересу на розвиток різних психічних процесів (пам'яті, уяви, уваги).

Пізнавальний інтерес у навчальному процесі не може бути обмеженим гностичними запитаннями (лише набутими знаннями), це особистісне навчання учня охоплює сферу його соціальної життєдіяльності. Від інтересу залежить не тільки продуктивність оволодіння знаннями, способами пізнавальної діяльності, але й загальний тонус всієї навчальної діяльності з її соціальним змістом.

Сама природа інтересу, як і діяльність, має об'єктивно - суб'єктивну основу. Не виникає інтерес до того, що не має для школяра об'єктивного змісту, значимості, тому він є вибірковий. Та інтерес, як і діяльність - це людська освіта.

Інтерес в навчально-пізнавальній діяльності - рушійна сила навчання і учіння. Байдужий учитель не здатний підняти своїх учнів на активне, творче рішення поставлених перед ним навчальних цілей. Байдужий учень схожий на робота, механізм заучування, обділений людськими якостями. Немає ні однієї проблеми в навчально-пізнавальній діяльності, яку б можна було успішно розв'язати без опори на інтерес; і тоді, коли він виступає як засіб, що опирається на привабливі сторони вивченого явища, і тоді, коли він виступає у вигляді внутрішнього мотиву даної діяльності. І, звичайно, тоді, коли він представляє собою вже достатньо стійку особисту освіту школяра, яка підкріплює його діяльнісну активність, сприяє розвитку його самостійного навчання.

Найпоширеніший і найефективніший спосіб зацікавлення - довести учневі, що він чогось не знає. Другий спосіб зацікавлення - поставити перед учнями нестандартні запитання, які вимагають не репродуктивного відтворення вивчених правил, а розуміння матеріалу, вміння користуватися сухими, на перший погляд, правилами.

Не випадковим є і те, що проблема інтересу у навчанні пройшла через століття і утвердилась як важливий фактор не тільки плідного навчання, а й всебічного розвитку учнів. Здивування, захоплення, задоволення, породжені пізнанням нового, радісні переживання в результаті подолання навчальних труднощів, почуття гордості, зумовлене відмінною відповіддю товариша, - все це різні за своєю значущістю і глибиною вияву почуття учнів, але всі вони викликані інтересом.

Інтереси і мотиви тісно пов'язані і для навчального процесу виступають основою, на якій виникають, закріплюються і розвиваються знання, вміння, навички і практичний досвід учнів. Якщо такий взаємозв'язок існує, то процес пізнання здійснюється активно.

Механізм виявлення пізнавального інтересу

1.Активізація діяльності учнів, залучення їх у процес самостійного пошуку.

2.Відповідність типу і структури уроку, методів і прийомів навчального змісту виучуваного матеріалу.

3.Психологічне налаштування учнів на спільну роботу з учителем.

4.Роль мотивації теоретичного та практичного значення матеріалу.

5.Виховання любові до предмета, ставлення вчителя до предмета.

6.Збудження емоційних та мотиваційних станів.

Засоби підвищення пізнавального інтересу

* показ новизни навчального матеріалу;

* доступність виучуваного матеріалу;

* показ практичної ролі знань, зв'язок із життям;

* досягнення сучасної науки;

* емоційність учителя;

* спонукання до навчальної діяльності;

* створення проблемної ситуації;

* методи стимулювання.

Критерії розвитку пізнавального інтересу

1.Широта розумової діяльності.

2.Самостійність мислення.

3. Швидкість орієнтування при розв'язанні нестандартних завдань:

* уміння думати;

* визначення аналогій.

4. Проникнення в сутність явища:

* виділення головного, суті;

* проблемна ситуація;

* прийом несподіваності;

* узагальнення.

5.Усвідомлення учнем своєї навчальної діяльності, процесу мислення.

Основною умовою формування пізнавальної активності є активне самостійне розв'язання учнями пізнавальних завдань. При цьому самостійна діяльність проявляється в кількох різновидах: мнемічній, репродуктивно-варіативній, частково-пошуковій і дослідницькій. Проте тільки в активній самостійній діяльності формуються всі її елементи, усі пізнавальні вміння - пошукові, творчі та організаційні. Тільки у цьому випадку діяльність учня спонукається не вимогами вчителя, а зсередини - усвідомленим мотивом, внаслідок чого здійснюється розвиток його пізнавальних інтересів і діяльність формується як єдине ціле.

Не останню роль у розвитку пізнавальної активності відіграє особистісний фактор, тобто сприйняття або не сприйняття учнями особистості вчителя. Його позиція у процесі викладання предмету, стиль керівництва навчальним процесом виступають важливою умовою стимуляції активності школярів.

Навчально-пізнавальна діяльність учнів залежить і від освітнього середовища. Психологічний клімат у колективі, матеріальна база, технології навчання - мають значний вплив на рівень розвитку пізнавальної активності школярів.

Можна виділити об'єктивні і суб'єктивні чинники впливу особистості вчителя на розвиток пізнавальної активності учнів у навчальному процесі. Під об'єктивними розуміємо ті, на які вчитель не має прямого впливу:

* пізнавальні потреби;

* мотиви пізнавальної діяльності;

* інтереси;

* вольові процеси;

* початковий емоційний стан учнів.

Під суб'єктивними чинниками розуміємо ті, на які вчитель опосередковано впливає:

* увага;

* сприйняття;

* емоційний фон;

* особистісний фактор;

* освітнє середовище, в якому перебуває учень.

Активізація пізнавальної діяльності відбувається в умовах тісного зв'язку теорії і практики в навчанні. Закріплення, збагачення і систематизація знань здійснюється в процесі їх підсвідомого застосування. Багаторазові переходи від теорії до практики і навпаки є однією з вимог успішного засвоєння знань. Умови, за яких учні не тільки продуктивно й раціонально оволодіють знаннями, усвідомлюють їх, набудуть необхідних навичок і вмінь не тільки застосовувати їх у нових ситуаціях, а й розвинуть свої здібності, реалізують свій творчий потенціал, закладуть основи поступового переходу до самостійного навчання і регулювання своєї розумової діяльності.

Засвоєння знань і способів дій у такому навчанні є і процесом, і результатом діяльності самого учня, який знає, як і для чого він вивчає матеріал, як його можна використати. Для цього навчальний матеріал подається як система знань програми предмета, що поділяється на етапи. А конкретні уроки розробляються відповідно до того, на якій стадії перебуває розв'язання навчального завдання.

Пізнавальна активність дитини зумовлюється однією з провідних закономірностей психічного розвитку дитини - індивідуальністю. Найважливішу роль у навчанні відіграє правильно організований процес. Якщо він відповідає особливостям психічної діяльності кожного учня, тоді створюються сприятливі умови для успішного сприймання і засвоєння матеріалу. Індивідуального підходу потребують усі діти. Не можна орієнтуватись на якогось середнього учня і через це обмежувати пізнавальну діяльність школяра, який має порівняно низький ступінь логічного мислення.

Індивідуалізація навчання має розвинути дві основні вимоги: запобігання відставанню слабовстигаючих і забезпечення розвитку інтересів, нахилів, здібностей усіх учнів відповідно до їхніх якостей, особливостей.

Розвиток пізнавальних процесів допомагає створювати сприятливі умови для індивідуального зростання дитини на основі свободи її духовного вибору:

* активізують пізнавальну діяльність;

* розкривають дитину як особистість;

* дисциплінують мислення;

* навчають правильності думки;

* навчають умінням об'єктивно оцінювати себе, будувати стосунки з

іншими, жити за певними правилами.

На думку Л.М.Толстого, знання тільки тоді знання, коли набуті зусиллями думки, а не пам'яті. В умовах перебудови школи для вчителя важливо зробити навчальний процес творчим, осмисленим, активізувати всю пізнавальну діяльність школяра. В.О.Сухомлинський вважав, що майстерність учителя полягає в умінні вчити дітей мислити; кожний педагог повинен виховувати розум учнів, без цього школа перестане бути школою.

Урок словесності - це урок виховання великої чутливості до Слова.

Великий педагог В.Сухомлинський так сказав про можливості слова:

„Слово - це найтонший різець, здатний доторкнутися до найніжнішої рисочки людського характеру. Вміння користуватися ним - велике мистецтво. Словом можна створити красу душі, а можна й спотворити її. Тож оволодіймо цим різцем так, щоб з-під наших рук виходила тільки краса!”.

На кожному уроці необхідно привчати дітей уважно і дбайливо ставитися до української мови, прищеплювати їм любов до рідного слова. Лише тоді слово, його внутрішня краса, його барви і пахощі, емоційні відтінки - усе це залишить слід у дитячій душі. Важливо, щоб школярі усвідомили свій обов'язок: на кожному кроці й кожної хвилини охороняти честь своєї мови, як свою власну. Тому важливе завдання вчителя - прищеплювати учням любов до мови через широке використання всіх видів і жанрів українського фольклору, Біблії, творів красного письменства, прилучення до збирання скарбів народної мудрості.

Основним підходом до впровадження системи і виховання у сучасній школі залишається класно-урочна система, за якої провідною формою організації навчально-виховної роботи є урок.

Він має свою структуру, тобто зовнішні постійні елементи (етапи). Вони складають макроструктуру уроку. Сукупність методів і прийомів на кожному етапі уроку складає його мікроструктуру. Вона є дуже мобільною. Розробка її позиції досягнення найбільшої адекватності у кожній конкретній ситуації дозволяє гнучкіше використовувати всю структуру того чи іншого уроку.

Стосовно процесу навчання, то урок виконує інтегруючу роль, оскільки відображає та поєднує такі компоненти: зміст, методи, засоби навчання, взаємодію вчителя та учнів. У навчальному процесі вчитель постає насамперед як організатор і керівник пізнавальної діяльності учнів. Він створює умови, при яких школярі можуть найбільш раціонально і продуктивно розвивати пізнавальні потреби.

Урок є основною ланкою процесу формування пізнавальної активності учнів. На ньому з окремих „цеглинок” складаються не лише знання, а й почуття, переживання, вміння міркувати, логічно мислити, уявляти, уважно слухати. Знаючи своїх учнів, учитель у кожному конкретному випадку вирішує, як побудувати урок, щоб досягти поставленої мети.

Сьогодні, згідно з вимогами Державних стандартів базової і повної освіти учнів необхідно змінювати традиційні рамки уроку, посилювати його місткість, підвищувати рівень індивідуалізації навчання і самостійної роботи учнів, розвивати їх творчу активність.

Основними завдання сучасного уроку є:

* відповідність навчального матеріалу вимогам науковості, оптимальності, єдності навчання і виховання, зв'язку з життям;

* реалізація комплексної мети уроку: навчальної, виховної, розвивальної;

* урахування вікових особливостей учнів та пізнавальних можливостей, інтересів і запитів;

* реалізація інноваційних технологій сучасного уроку;

* інтегральність уроку (використання міжпредметних зв'язків);

* цілеспрямованість і копітка робота над пізнавальними завданнями, що виникають у результаті створення проблемних ситуацій;

* практична спрямованість уроку - всебічний мовленнєвий розвиток учнів.

Вимоги до уроку

* Особистісна спрямованість навчання з урахуванням інтересів учнів, потреб, здібностей і життєвих настанов.

* Проведення уроку на основі сучасних технологій, наукових досягнень, передового педагогічного досвіду, закономірностей навчального процесу.

* Оптимальне поєднання різноманітних форм і методів роботи.

* Встановлення міжпредметних зв'язків, опора на знання і навички, сформовані раніше і в процесі вивчення різних навчальних дисциплін.

* Активізація розвитку всіх сфер особистості учня: мотиваційної, пізнавальної, емоційно-вольової, фізичної, моральної.

* Логічність, умотивованість і емоційність усіх етапів навчально-пізнавальної діяльності дітей.

* Формування системи наукових понять, навчальних умінь, навичок, розумових операцій, мислення.

* Ефективне застосування сучасних дидактичних засобів.

* Тісний зв'язок із життям, особистим досвідом учнів, практичними справами, суспільним життям.

* Формування мотивації навчально-пізнавальних дій, професійного становлення, потреби постійної самоосвіти.

* Діагностика, прогнозування, проектування і планування кожного уроку.

Перед початком вивчення теми вчитель повинен проаналізувати навчальний матеріал:

* поняттєвий;

* логічний (послідовність формування наукових понять та взаємозв'язків між ними;

* психологічний (формування психічних якостей, розумових операцій);

* дидактичний аналіз (визначення форм і методів навчальної діяльності).

Структура підготовки вчителя до уроку

1.Вивчення начальної програми та конкретної теми (тематичного планування).

2.Вивчення методичної літератури.

3.Аналіз теоретичного матеріалу конкретного уроку, зіставлення його з рівнем підготовки та розвитку учнів, продумування методики викладання.

4.Підготовка засобів навчання (наочність, обладнання, форми й методи роботи)

5.Розробка плану уроку.

На уроках повинна панувати оптимістична атмосфера взаємоповаги, невимушеності, тактовності, довіри до учня і віри в його можливості, уваги до неординарності мислення.

Кожен урок - це творча співпраця вчителя й учнів, яка неможлива без відповідного емоційного настрою. Атмосферу зацікавленості намагаюсь створити:

* нестандартним формулюванням теми уроку, наприклад: „Зразок контрастності (Сполучник як частина мови)”; „Таємниця букв Я, Ю,Є”; „У майстерні Слова (Способи творення слів)”;

* повідомленням незвичайної форми уроку: урок-подорож, гра, дослідження;

* оригінальним вступом;

* визначення виду роботи учнів на певних засадах уроку: робота в групах, парах, індивідуальна робота;

* вдало сформульованими запитаннями, які збуджують емоційну та пізнавальну активність школярів;

* умілим добором методичних прийомів;

* використанням музики й живопису, які сприяють розвиткові уяви, викликають різноманітні асоціації.

Плануючи роботу на уроці, намагаюсь зробити його цікавішим, незвичайним, простішим, а навчальний матеріал - легшим, поданим у ігровій формі, у ході рівного спілкування з учнями.

„Головне в уроці - його зміст”, - неодноразово вказував О.М.Бєляєв. Найважливішим у змісті уроку є його науковість, оптимальність, зв'язок із життям. Оптимальний зміст уроку забезпечується при високому науковому рівні з урахуванням сучасних завдань вивчення предмета, відбором навчального матеріалу, доступністю теоретичних відомостей, практичних завдань і вправ для учнів.

Урок повинен бути містким, але не перевантаженим. Порушення цієї умови неминуче призводить до механічного запам'ятовування матеріалу, послаблення інтересу учнів та затримки їхнього подальшого розвитку. Прагнучи якнайбільше втиснути в урок інформації без достатнього врахування можливостей учнів, ступеня їхньої мовної підготовки, вчитель часом вдається до тлумачення явищ і фактів, які далеко виходять за межі шкільної програми. Ці спроби не завжди виправдані. Визначення ступеня складності матеріалу для кожного конкретного уроку з урахуванням підготовки класу, індивідуальних особливостей учнів - важливе завдання вчителя.

Важливою вимогою кожного уроку мови є його зв'язок із життям.

Найефективнішим є навчання за умови, коли:

* теоретичні положення , правила ілюструються прикладами з живого мовлення, кращих зразків художньої літератури;

* учні внаслідок тривалого тренування, практики набувають умінь і навичок вільного застосування цих положень у різних ситуаціях, особливо у зв'язному мовленні;

* вся система завдань із розвитку усного і писемного мовлення будується відповідно до умов життя, задовольняє потреби учнів у монологічному та діалогічному мовленні.

Кожний урок повинен мати пізнавальний характер і, одночасно, захоплювати як своїм змістом, так і способом викладу. За роки навчання в школі у дітей виробляється звичка задовольнятися матеріалом підручника, а це недостатньо забезпечує розвиток їх пізнавальної діяльності.

Важливий вплив на навчання і виховання дітей має те середовище, в якому проживає учень. Адже географічне розташування населеного пункту, рівень його культури, економічного стану, домашній побут, соціальне становище батьків, мовне довкілля вимагають врахування регіонального, місцевого й домашнього мовного середовища. Матеріал підручника не завжди стимулює самостійну творчу діяльність, осмислення певних явищ, оскільки не асоціюється з реальними життєвими враженнями. Саме тому на уроках мови використовую краєзнавчий матеріал, який сприяє розвитку пізнавальної активності..

При вивченні розділу „Фонетика. Орфоепія. Графіка. Орфографія” пропоную учням 5 класу виконати такі завдання:

* запишіть до перших букв алфавіту імена людей, з якими ви особисто знайомі, або запам'ятали з оповідання, казки, кінофільму;

* запишіть прізвища відомих вам людей нашого села, району або держави;

* запишіть в алфавітному порядку назви рослин, що ростуть у вас на городі ( в саду);

* запишіть назви тварин, які є у вас вдома; підкресліть букви, що позначають два звуки (я, ю, є, ї);

* запишіть назви птахів нашої місцевості; підкресліть слова з м'яким знаком;

* запишіть назви предметів, які необхідні на уроках трудового навчання, малювання; поділіть записані слова на склади;

* запишіть назви предметів, без яких не можна обійтися при приготуванні їжі; поставте наголос у записаних словах;

* запишіть назви дерев та кущів, які ростуть у вашому саду; визначте кількість складів у записаних словах;

* запишіть назви вулиць вашого села; поділіть записані слова для переносу.

Сучасний навчально-виховний процес зумовлює вибір учителем нових технологій навчання, в основі яких - підготовка дитини до життя, активізація можливостей учнів. Учитель, який працює творчо і натхненно, не тільки шукає шляхи вдосконалення традиційного уроку - його змісту, організації та способів проведення, а й шукає нові, нестандартні форми занять з учнями.

Не відкидаючи традицій, випробованих часом методик і прийомів, використовую особливі, нетрадиційні уроки, які сприяють організації діалогів, живого взаємозв'язку між учителем і учнями, створюють умови для вираження власного „я” кожного школяра.

Нестандартний урок - урок, що має довільну структуру, не відповідає стандартним типам. Йому притаманна оригінальність, незвичайність, підвищена емоційність.

Нестандартний урок - це фантазія вчителя. Будь-який урок можна зробити цікавим. Той же апостроф у 5 класі можна вчити цілий урок і не вивчити, а можна запросити у гості живого Апострофа і разом із ним „проїхатися”, зупиняючись на кількох станціях-правилах, знаходячи заздалегідь підкладені записки -прохання від учнів, які не подружилися з цією орфограмою. Сучасні діти розумні, але вони люблять гру і їм буде цікаво. Такі уроки найбільше подобаються учням і викликають творчий інтерес, проте їх проведення потребує особливої попередньої підготовки.

Підготовка вчителя до уроку

* змінити психологію та стиль спілкування з учнями;

* перебудувати методи;

* допомогти учневі зрозуміти себе ( визначити цілі, прагнення і можливості, особливості уваги, пам'яті, мислення);

* заохотити до конкретних кроків.

До нестандартних уроків належать: урок-гра, урок-мандрівка, урок-практимум, урок-семінар, урок-аукціон, урок-подорож, інтегровані уроки, ділова або рольова гра, КВК, аукціони, усні журнали, діалоги, роздуми, уроки-дослідження, урок-драматична гра, урок - казка, урок мудрості, заочна екскурсія.

Найчастіше нестандартні уроки проводжу під час узагальнення вивченого матеріалу з теми.

Брейн - ринг (урок-змагання з теми”Лексикологія”).

Клас ділимо на дві групи. Кожний конкурс оцінюємо за десятибальною шкалою, відповіді учнів повинні відзначатися чіткістю, аргументованістю мовлення, нормативністю. Письмові завдання після уроку перевіряє вчитель. Призначаємо журі, його членами можуть бути вчителі, учні інших класів.

На початку змагання з'ясовуємо лексичне значення слів брейн (блискуча думка, ідея) і ринг (майданчик для змагання, арена).

І.Розминка „Назви одним словом”.

Завдання для першої команди:

1.Винагорода, яку вручать переможцеві конкурсу (Приз).

2.Масове інфекційне захворювання (Епідемія).

3.Волосяний покрив на тілі тварини, шерсть (Хутро).

4.Слова, що мають протилежне значення (Антоніми).

5.Відступ на першому рядку тексту (Абзац).

6.Сушені ягоди винограду (Родзинки).

7.Певний режим харчування (Дієта).

8.Прохід, прокладений під землею (Тунель).

9.Пристосування для смаження м'яса (Гриль).

10.Взірець досконалості, довершеності, прикладу (Ідеал).

Завдання для другої команди:

1.Розмова між двома особами (Діалог).

2.Той, хто любить Батьківщину (Патріот).

3.Слова, різні за звучанням, але близькі за значенням (Синоніми).

4.Те, чого хто-небудь не чекає, переважно несподіваний подарунок

(Сюрприз).

5.Бойовий човен запорізьких козаків (Чайка).

6.Металевий пристрій, стержень особливої форми, яким замикають і відмикають замок (Ключ).

7.Людина, що ставить над усе особисті інтереси (Егоїст).

8.Одиниця виміру часу (Година).

9.Мовлення однієї людини, звернене до самої себе або до інших людей

(Монолог).

10.Уміння що-небудь робити, поводитися певним чином, здібності (Хист).

ІІ. Мовна гра-шарада „Відгадай омоніми”

(перевірка домашнього завдання).

Представники від кожної команди за допомогою пантоніми показують пару слів -омонімів, а інші відгадають їх значення.

Коса як знаряддя праці - коса дівоча, ключ журавлиний - ключ музичний, кран водопровідний- кран підйомний, оселедець як солена риба- „оселедець” у козаків.

ІІІ. Мовна гра „Коректор”.

Завдання: виправити помилки, правильні відповіді записати; з двома словами скласти речення. Учні виконують завдання самостійно, потім зачитують відповіді вголос.

Трудівник журналу -працівник журналу; відкривати двері-відчиняти двері;

на протязі життя-протягом життя; перевертати сторінки-перегортати сторінки; задавати питання-ставити питання.

ІV. Відгадування загадок-жартів (пояснити значення омонімів).

1.Яке місто ниряє над головою? (Орел).

2.З якого крана не набереш води? (З підйомного).

3.Яку державу влітку можна носити на голові? (Панаму).

4.Яку річку можна зрізати ножем? (Прут).

ІV. Ситуативна гра „Чи комунікабельна ви людина?”

Завдання: побудувати діалог зі своїм суперником, обігравши одну із ситуацій. Під час розмови потрібно пам'ятати про інтонацію, жести, міміку.

1.Обміняйтесь із сусідом думкою щодо цікавої телепередачі.

2.Ви - близькі друзі, але давно не бачилися. У вас багато приємних спогадів.

3.Розпитайте один одного про уподобання й звички. Розмова повинна бути щирою і невимушеною.

4. Ви - персонажі відомої української казки „Котигорошко” Котигорошко і Змій.

V. Конкурс капітанів”.

Учитель називає слова, капітани команд по черзі повинні швидко назвати антоніми до них.

Сміятися - плакати; активний - пасивний; хворий - здоровий;

поразка - перемога; забороняти - дозоляти; знайдений - загублений;

спека - холод; хвалити -сварити; пригадувати - забувати; захід - схід;

південь - північ.

VІ. Рольова гра „Ти- оратор”.

Завдання для капітанів: прочитати речення з певною інтонацією (захопленням, осудом, розчаруванням).

Ну і вірші! Оце так сюрприз! Яка красуня!

VІІ. Підсумки уроку. Оголошення переможців.

Мовне єдиноборство(для учнів середніх класів)

1.Встановити межі речень у тексті.

Сучасна українська мова є багатовіковим надбанням українського народу вона створена зусиллям думки багатьох поколінь становлення народу тісно пов'язане з формуванням мови всі сторони суспільного життя, процеси пізнавальної і творчої діяльності людини, кожний момент її свідомості супроводжується мовою.

2.Назвати спільний звук у всіх словах.

Сьогодні, вечір, надійний, січневий, іменник, дієслово, творчість.

3.Прочитати слово з початку і з кінця (дід, біб, Алла, око, тут).

4.Спіймати оплеском голосний о: одяг, сон, сани, стіл, озеро, віл, олень.

5.Скласти слово із запропонованих букв: м, о, с, к, о, с.

6.Відгадати загадки.

У якої рослини горить цвіт? ( Горицвіт)

Який молочний продукт можна перетворити на злак, прочитавши його справа наліво? (Сир)

7.Заміни, додай, відніми букву, щоб змінилося слово: сом, коса.

8.Алфавітна естафета.

9. Прочитайте речення (Куди тобі) з різною інтонацією.

10.Граматичне запитання. Як правильно сказати: не бачу білий жовток чи не бачу білого жовтка?(Жовток білий не буває).

11.Конкурс знавців

Назвати якомога більше форм звертання, привітання.

Нестандартний урок не забувається, бо, як вважав В.О.Сухомлинський, мислення дитини, починається із здивування, звідси аксіоматичною формою є вимога створення емоційної комфортності.

У своїй роботі намагаюсь дотримуватись і традиційних вимог до уроку, і нового - такого, що зацікавить учнів, зруйнує стереотипи, трохи розслабить школярів. Навчання - дуже важка робота, тому воно не може бути перетворене повністю у гру, жарт.

Ефективність процесу навчання значною мірою зумовлена методами навчання. „Метод повинен бути таким, щоб зменшувати для учнів труднощі навчання, не збуджувати в них невдоволення та не породжувати відрази до наступних занять”, - наголошував Я.Коменський.

Метод навчання - це спосіб організації учителем діяльності учнів в процесі вивчення предмету. Будь-який з методів навчання передбачає взаємодію вчителя і учнів; це спосіб їх взаємної дії.

Вибір учителем методів навчання зумовлений рівнем складності навчального матеріалу, особливостями пізнавальної діяльності учнів.

Репродуктивні методи навчання

* лекція

* монолог;

* читання;

* пояснення;

* демонстрація;

* відтворювальне опитування учнів.

Репродуктивні методи вчитель найчастіше застосовує тоді, коли зміст навчального матеріалу занадто простий чи складний, або коли учні ще не готові до проблемного вивчення теми.

До активних форм та методів відносяться ті, що активізують пізнавальну діяльність на уроках, спонукають кожного учня до продуктивної праці, пробуджують інтерес до вивчення предмету. Вони запалюють вогонь творчості, виховують наполегливість, почуття впевненості, віри у свої сили, породжують бажання вчитися, віру в успіх. Активних форм і методів роботи на уроці багато, їх добирає сам вчитель, орієнтуючись на поставлену мету, цілі уроку, зміст матеріалу, рівень підготовки учнів, наявність матеріальної бази. освіта мотивація навчання мова

Основною характеристикою активних методів навчання є відповідність природи людського сприйняття, націленість на розкриття особистого „Я” як учня, так і вчителя через їхню творчу взаємодію.

Активні методи навчання

* самостійна робота;

* проблемні і творчі завдання;

* дослідницькі та пошукові вправи;

* ігрові вправи;

* діалог, дискусія;

* метод проектів.

Використання активних методів забезпечує розвиток логічного мислення, активізацію пізнавальної діяльності учнів, розвиток їх здібностей, допомагає вчителеві реалізувати навчальні, розвивальні цілі уроку.

До активного методу можна віднести метод діалогічного викладу. Це може бути бесіда, яка проводиться вчителем.

Вона сприяє розвитку їх пізнавальної діяльності, дозволяє виявити ступінь розуміння ними матеріалу, що вивчається, вносити корективи до змісту й характеру викладу із урахуванням індивідуальних і вікових особливостей учнів, співвідносити глибину висвітлення питання з пізнавальними можливостями. Питання мають різне призначення: для перевірки міцності засвоєння, для обміну інформацією між учителем і учнями, для знаходження спільного й відмінного у мовних фактах і явищах.

Інформаційні питання - це питання, призначені для того, щоб викликати відтворення засвоєних знань, умінь і навичок. Вони використовуються на всіх етапах навчання. Наприклад, для узагальнення поняття про прикметник як частину мови доцільно поставити таку систему запитань:

- Якими морфологічними ознаками характеризується прикметник?

- Яку синтаксичну роль може виконувати прикметник?

- На які питання відповідає прикметник?

- Яка частина мови називається прикметником?

Розповідь - образний, динамічний, емоційний виклад інформації про різні явища і події. Характеризується відсутністю взаємних питань між вчителем і учнями, незначною тривалістю, доступною формою викладу. Вчитель повинен використовувати цитати, резюмування, наочні засоби, яскраві образні приклади, зіставлення. Розрізняють три види розповіді:

* розповідь-вступ (використовується перед вивченням нової теми для стимулювання та актуалізації опорних знань),

* розповідь-викладання (пояснення),

* розповідь-завершення (проводяться після пояснення або вивчення теми з метою узагальнення вивченого, підбиття підсумків).

Вчитель повинен пам'ятати: захопити учнів, збудити їхню думку, викликати інтерес до знань, надовго запам'ятатися може розповідь, ілюстрована яскравими, переконливими доказами.

Самостійне спостереження є одним з найважливіших методів викладання.

Досвід роботи показує, що метод спостереження доцільно застосовувати тоді, коли факти і явища, що вивчаються, є специфічними для української мови або складними, потребують того, щоб у них спочатку розібралися шляхом аналізу тексту (прикладів), а потім вдавалися до відповідного теоретичного положення, граматичного визначення чи правила. При цьому не потрібно перетворювати спостереження в універсальний метод навчання мови.

Так під час вивчення теми „ Перехід прикметників з однієї групи в іншу”, пропоную учням виконати завдання:

* Дослідити, чи в усіх словосполученнях ті самі прикметники належать до тих самих розрядів за значенням. Що зумовило перехід з однієї групи в іншу?

Ведмежа лапа - ведмежа послуга

Солов'їне гніздо - солов'їний голос

Золотий браслет- золоте серце

Самостійна робота на уроці - це органічна частина навчального процесу. Плануючи її на уроці, враховую:

* на якому етапі уроку вона доцільніша;

* які труднощі можуть виникати під час її виконання;

* яким має бути характер завдань;

* в якій формі вони можуть бути запропоновані завдання;

* тривалість самостійної роботи;

* яким способом буде проведена перевірка.

Найчастіше використовую самостійну роботу під час повторення вивченого матеріалу або під час закріплення вивченого мовного матеріалу.

Самостійні роботи на уроках викликають інтерес, активізують і розвивають учнів, але потрібно ретельно поставитися до їх підбору. Вони мають відповідати рівню пізнавальної діяльності учнів, який визначається їх підготовкою, діапазоном знань, які використовуються при виконанні даної роботи, різним рівнем здібностей, сформованих умінь і навичок. Інколи самостійна робота передбачає конкретизацію або підтвердження наявних знань, тоді вона належить до репродуктивного рівня.

При організації пізнавальної діяльності на уроках можна використовувати такі форми самостійної роботи: індивідуальна, фронтальна та групова.

Фронтальна форма організації сприяє активізації усього класу, оскільки учні виконують однакову для всіх учнів роботу. Учні вчаться аргументувати свої відповіді, вислуховувати чужу думку, порівнювати її зі своєю, знаходити в ній помилки. При фронтальній роботі дітям можна пропонувати виконати і репродуктивні, і творчі завдання.

Під час вивчення теми „Однорідні члени речення” пропоную восьмикласникам виконати творче завдання:

¦ Утворіть і запишіть речення з узагальнюючими словами

Квіти, земля, всюди, птахи, небо, звуки.

Важливу роль мають групові форми організації уроку, їхня суть полягає в тому, що клас ділиться на кілька груп для вирішення конкретних навчальних завдань Кожна група отримує певне завдання і спільно виконує його під безпосереднім керівництвом лідера групи або вчителя. Завдання учні виконують таким способом, який дозволяє врахувати та оцінювати індивідуальний внесок кожного учня. Групи повинні бути динамічними . Підбираючи форми та методи роботи, вчитель повинен намагатися знайти оптимальні умови для розвитку кожного учня.

Так під час вивчення теми „ Прислівник” учнів сьомого класу об'єдную у три групи і пропоную виконати завдання:

* Записати словосполучення з прислівниками:

І групі - прислівники означають ознаку дії;

ІІ групі - прислівники означають ознаку предмета;

ІІІ групі - прислівники означають ознаку іншої ознаки.

При індивідуальній роботі вчитель пропонує виконати учням завдання, яке відповідає навчальним можливостям кожного учня.

Визначивши індивідуальні можливості учня, вчитель підбирає йому таку систему завдань, яке передбачає не звичайне відтворення знань за поданим зразком, а роботу, яка б мала в основі творчий підхід. За таких умов буде забезпечено оптимальний розвиток будь-якого учня в класі, як сильного, так і слабкого.

Таким чином, диференційовані навчальні завдання сприяють активізації навчального процесу, оскільки вони мають можливість з'ясувати рівень кожного учня, забезпечити індивідуальну роботу кожного. Вони повинні враховувати не тільки рівень підготовки учнів, а й особливості процесів мислення, творчі здібності. Тому для реалізації цих підходів використовую різнорівневі завдання.

Так при вивченні теми „Прислівник” пропоную учням виконати такі завдання:

Завдання І рівня

¦ Виписати словосполучення із прислівниками. За допомогою питань визначити, з якими частинами мови прислівники утворюють словосполучення.

Прийти з друзями, прийти ввечері, говорити по-українськи, іноземні мови, писати лист, писати охайно, намальована картина, чудово намальована, кава з молоком, кава по-львівськи, читати мовчки.

Зразок : прийти (коли?) вдень. Словосполучення складається з прислівника вдень і дієслова прийти.

¦Завдання ІІ рівня

Виписати словосполучення із прислівниками. За допомогою питань визначити, з якими частинами мови прислівники утворюють словосполучення.

Добре відремонтований, відчинене вікно, дуже гарно, виконаний своєчасно, смачна каша, правильно написаний, зручно сісти, сісти в класі, дуже гарно, поділитися спогадами, поділитися по-братськи.

¦З трьома словосполученнями скласти речення. Визначити синтаксичну роль прислівників.

Завдання ІІІ рівня

¦Виписати словосполучення з прислівниками.

Степ восени був сірий, одноманітний. То тут, то там маячили висохлі стебла будяків та осоту, миготіли кубельця перекотиполя. Раз у раз потрапляли на очі стада сайгаків, табуни тарпанів.

¦Перебудувати перше речення, утворюючи від виділених слів прислівники.

Завдання ІV рівня

¦Підкреслити прислівники. Визначити їх синтаксичну роль.

Щасливо там жити, де вміють дружити. Землі кланяйся низько, до хліба будеш близько. Як у травні дощ надворі, то восени хліб у коморі. Біля сонечка тепло, біля матері добре. Рідна мати високо замахує, а помалу б'є.

¦Скласти твір на тему одного з прислів'їв, використовуючи прислівники.

Завдання різного рівня складності можна пропонувати на основі одного тексту (вірша, уривку казки, вислова народної творчості).

Під час вивчення теми „Часи дієслова” пропоную учням виконати різні за рівнем складності завдання:

І рівень

* Прочитати вірш. Визначити його головну думку.

* Виписати дієслова. Визначити час дієслів.

ІІ рівень

* Прочитати вірш. Визначити його головну думку.

* Виписати дієслова. Визначити їх вид, час. Від основ виписаних слів утворити усі можливі форми минулого часу.

ІІІ рівень.

* Прочитати вірш. Визначити його головну думку.

* Виписати дієслова ІІ дієвідміни. Запишіть зразки дієвідмінювання дієслів в однині і множині

ІV рівень (творче завдання).

* Прочитати вірш. Визначити його головну думку.

* Використавши малюнок до поезії Л.Дирковця, скласти твір- роздум на одну з тем:

* Мамина пісня колискова.

* Слово рідне, мово рідна.

* Чистіша від сльози хай буде мова.

Проблемний метод набув поширення в школах порівняно недавно. Він дає змогу залучити до роботи весь клас, примушує учнів інтенсивно мислити, шукати і знаходити відповіді на питання, внаслідок чого знання набуваються не лише пам'яттю, а передусім розумом.

Створення проблемних ситуацій, постановка навчальних проблем - загальновизнаний шлях активізації навчання. Його використання повинно витікати з логіки спланованого вчителем розвитку пізнавальної діяльності учнів.

Проблемні ситуації виникають тоді, коли в учнів для успішного розв'язання пізнавальної (пошукової) задачі не вистачає потрібних знань. Отже, в основі проблемної ситуації лежить суперечність між тим, що учні знають, і тим, що вони повинні знати. Завдяки їй створюються умови для активного засвоєння школярами нового матеріалу. Вивчення мови на основі проблемних ситуацій і їх розв'язання найкраще здійснювати під час пояснення нового матеріалу та закріплення його, причому не на всіх уроках, бо таке „задачне вивчення” потребує чимало часу і не завжди доцільне.

Використовую різні варіанти подачі матеріалу та структури уроку:

* створення проблемної ситуації з метою викликати інтересу до теми уроку й проблемний виклад нового матеріалу. Тобто ставлю проблему, а діти намагаються її вирішити, даючи різні, в тому числі і неправильні відповіді;

* створення проблемної ситуації, яка вирішується шляхом самостійної роботи або роботи з підручником;

* створення проблемних ситуацій шляхом постановки попередніх завдань.

Для цього вчитель заздалегідь дає учням домашнє завдання, яке підготує їх до створення й вирішення проблемної ситуації на уроці.

Так при вивченні теми „Другорядні члени речення” у 8 класі може бути декілька варіантів створення проблемних ситуацій:

* Доведіть або спростуйте тезу: „Слово другорядний означає: не основний, менш важливий. Отже, другорядні члени речення менш важливі для вираження думок.

* Спробуйте розповісти про свої канікули, вживаючи речення, що складаються лише з головних членів. Який висновок можна зробити про роль другорядних членів у мовленні?

Методична робота вчителя зводиться до вибору навчальних проблем, планування окремих проблемних питань на різних етапах уроку, складання пізнавальних завдань для самостійного вирішення учнями, побудови структури уроку з урахуванням прийомів створення і вирішення проблемних ситуацій.

Орієнтація школяра на відтворення суми готових знань, без самостійного їх осмислення, розвиває розумовий паразитизм, виявляється у прагненні -нову задачу підігнати під раніше засвоєну схему рішення. За подібної ситуації навчальна діяльність стає стереотипною, позбавленою творчого підходу, тому відбувається деформація особистісного розвитку учня. Тому з цілої системи методів, прийомів і засобів навчання слід обирати ті з них, які б стимулювали пізнавальну активність і самостійність учнів. Тобто учень у процесі навчання має бути об'єктом впливу учителя, а з іншого боку - суб'єктом цієї взаємодії, активним учасником навчально-виховного процесу. При такому навчанні вчитель виконує функції не лише організатора, а й співучасника творчого процесу, учні, в свою чергу стають співавторами уроку .

Таке навчання в методиці має назву комунікативно-ділового або інтерактивного.

Інтерактивне навчання має свої особливості. З-поміж них найважливішою є та, що навчальний процес здійснюється за активної взаємодії всіх учнів.

Інтерактивне навчання сприяє глибокому засвоєнню навчального матеріалу та виробленню компетентностей, оскільки під час його застосування переважає самостійна діяльність та взаємонавчання.

Використання активних методів забезпечує розвиток логічного мислення, активізацію пізнавальної діяльності учнів, розвиток їх здібностей, допомагає вчителю реалізувати навчальні, розвивальні цілі уроку.

Інтерактивне навчання - це співнавчання, де учень і вчитель є рівноправними, повнозначними суб'єктами навчання. Інтерактивне навчання на уроках української мови слід починати з найпростіших технологій, наприклад роботи в парах. Така форма роботи створює умови, в яких кожен учень має можливість вільно і переконливо висловлювати свою думку, слухати співрозмовника.

Принципи інтерактивного навчання

¦ безпосередня участь кожного учня на уроці, що зобов'язує вчителя зробити його активним шукачем шляхів і засобів вирішення тієї чи іншої проблеми;

¦ взаємне інформаційне, духовне збагачення. При цьому навчальний процес організовано таким чином, щоб учні мали можливість обмінятися своїм життєвим досвідом, одержаною інформацією;

...