Розвиток пізнавальної активності молодших школярів при навчанні математики

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького

Навчально-науковий інститут педагогічної освіти, соціальної роботи і мистецтва

Кафедра початкової освіти

Кваліфікаційна робота

Розвиток пізнавальної активності молодших школярів при навчанні математики

Виконала:

студентка V курсу ОС «бакалавр»

заочної форми навчання

Грищенко Альбіна Сергіївна

Керівник:

Гаряча Світлана Анатоліївна

Кандидат педагогічних наук

Черкаси - 2016



Зміст

пізнавальний учень шкільний дидактичний

Вступ

Розділ 1. Розвиток пізнавальної активності молодших школярів як психолого-педагогічна проблема

1.1 Теоретичне обґрунтування проблеми розвитку пізнавального інтересу учнів

1.2 Психологічні аспекти формування пізнавальної діяльності учнів молодшого шкільного віку

1.3 Роль пізнавальної діяльності у всебічному розвитку особистості

1.4 Практичне впровадження шляхів формування пізнавальної активності учнів

Висновки до розділу

Розділ 2. Методика розвитку пізнавальної діяльності учнів на уроках математики в початковій школі

2.1 Використання можливостей сучасного уроку математики для активізації пізнавальної діяльності учнів

2.2 Використання дидактичних ігор та інтерактивних методів на уроках математики

2.3 Використання інформативних завдань та технологій на уроках математики

Висновки до розділу

Висновки

Список використаних джерел

Додатки



Вступ

Для досягнення визначних наукових успіхів потрібно мати не тільки рідкісний талант, але також надзвичайну силу характеру, терпіння, мужність, правдолюбство… Джеймс Франк

Рухомою силою людства є потреба постійного вдосконалення. Розвиток особистості - це безперервний процес пошуку смислів, цінностей, можливостей втілення свого “я”. Сьогодні, коли йде пошук сталих духовних орієнтирів, проблема розвитку здібностей людини, що удосконалюють її, стає особливо актуальною. Інтерес до цієї проблеми в наші дні зумовлений складними процесами, що відбуваються у житті суспільства. В умовах розбудови системи освіти, відтворення і зміцнення інтелектуального потенціалу нації, виходу вітчизняної науки на світовий рівень, інтеграції в світову систему освіти, особливо актуальною стає проблема забезпечення належного рівня математичної підготовки підростаючого покоління, тому що саме точні науки є рушійною силою науково-технічного прогресу.

Мета сучасної школи - не просто давати знання, а формувати особистість, яка вміє і хоче вчитися, займає позицію активного суб'єкта діяльності. Учитель має виступати в ролі помічника, організатора педагогічної взаємодії з учнем, спрямованої на розвиток активності, самостійності, пізнавальних, творчих здібностей, формування пізнавального інтересу, який характеризується ініціативністю пошуків, самостійністю учнів у здобутті знань.

Розвиток пізнавальних здібностей і навичок передбачає зміну не лише загальної спрямованості активності особистості, а й її емоційної сфери. Сформована пізнавальна активність стає фундаментом для творчого ставлення учнів до явищ навколишнього світу (сприйняття, пізнання, практичного перетворення), розвиває природні задатки, розкриває потенційні можливості учнів.

«Чим більша активність, самоорганізація учнів, тим вища ідеальність дії, спрямована на навчання чи управління. Якщо ми грамотно узгодимо зміст і форми навчання з інтересами школярів, то вони тоді самі будуть прагнути дізнатись: а що ж далі? Узгоджуємо темп, ритм і складність навчання з можливостями учнів - і тоді вони відчують свою успішність і самі захочуть її підкріпити» [1, ст. 9]

Важливою і не вирішеною проблемою методичної науки на сьогодні залишається активізація пізнавальної діяльності молодших школярів. Ця проблема є комплексною, і її вирішення залежить від розв'язання психологічних, педагогічних і методичних передумов. Вирішення соціального аспекту проблеми полягає у вихованні у школярів потягу до знань.

В умовах демократизації та національного відродження система освіти повинна забезпечити якісно новий рівень загальноосвітньої, професійної підготовки. Вже в початкових класах міняються пріоритети цілей навчання: на перший план висувається його пізнавальна функція, культ активності, самостійності, нестандартності думки, який забезпечує розвиток інтелекту дитини. Головне завдання вчителя - домогтися того, щоб кожен урок сприяв розвитку пізнавальних інтересів дітей.

Зацікавленість є ефективним засобом успішного навчання, необхідною умовою досягнення позитивних наслідків. Видатний педагог В.О. Сухомлинський вважав, що навчальний процес у сучасній школі повинен розвивати всемогутню радість пізнання. [6, с. 59]

Проблема розвитку пізнавальної активності учнів початкових класів залишається недостатньо розробленою в нових соціально-економічних умовах розвитку суспільства. При традиційному навчанні рівень пізнавальної активності є невисоким. А без належної активності молодших школярів не може бути успішним засвоєння знань. Тому актуальною залишається проблема стимулювання і розвитку пізнавальної активності учнів.

Зважаючи на актуальність зазначених завдань, специфіку їх реалізації в сучасній початковій школі, темою моєї кваліфікаційної роботи є: “Розвиток пізнавальної активності молодших школярів при навчанні математики”.

Об'єктом даного дослідження є процес розвитку пізнавальної активності молодших школярів.

Предмет дослідження -- шляхи і засоби розвитку пізнавальної активності молодших школярів при навчанні математики.

Мета роботи - дослідити дану проблему, з'ясувати, які методи сприяють розвитку пізнавальної активності учнів у початковій школі.

Щоб успішно реалізувати мету дослідження, необхідно вирішити наступні завдання:

- вивчити і опрацювати психолого-педагогічну літературу по даній проблемі;

- вивчити і узагальнити передовий досвід вчителів;

- ознайомитись і поглиблено вивчити методи навчання, що використовуються вчителями на уроках в початковій школі;

- проаналізувати і дослідити методи розвитку пізнавальної активності молодших школярів;

- виявити типові недоліки в діяльності вчителів початкових класів.

Гіпотеза дослідження - процес розвитку пізнавальних інтересів буде ефективним за умов: збагачення змісту навчально-виховного матеріалу з математики пізнавальними завданнями з логічним навантаженням; запровадження індивідуального та диференційованого підходу; використання активних та інтерактивних методів навчання, дидактичних ігор.

Якщо використовувати такі методи як дидактична гра, диференційований та індивідуальний підхід, інтерактивні технології на уроках в початковій школі, то підвищиться розвиток пізнавальної активності учнів, оскільки наведені вище методи враховують індивідуальні особливості, інтереси молодших школярів.

Під час написання роботи використано наступні методи дослідження: теоретичні: аналіз психолого-педагогічної літератури по даній проблемі, вивчення та узагальнення передового досвіду вчителів; емпіричні: педагогічне спостереження, вивчення результатів навчальної діяльності молодших школярів; аналіз документації.

Теоретичне та практичне значення роботи полягає в наявності теоретичного матеріалу по дослідженню, відсіяного з-поміж іншого в процесі пошуку інформації по темі, та в наявності розробок уроків для застосувань на практиці, завдань для використання на уроках математики.



Розділ 1. Розвиток пізнавальної активності молодших школярів як психолого-педагогічна проблема

1.1 Теоретичне обґрунтування проблеми розвитку пізнавального інтересу учнів

«Маленька дитина не хоче йти купатись до ванної кімнати. Мама не тягне її силоміць, а пропонує: підемо купати рибку! Така мета дитині зрозуміла і приваблива - і ось вона вже із задоволенням плещеться разом із рибкою. А мама ненав'язливо досягла своєї мети: «відпирає» малюка-замазуру» [1, ст. 35]

В сучасній школі мають бути забезпечені умови для саморозвитку кожного учня, розкриття його здібностей, а це неможливо здійснити без розвитку пізнавальної активності, без використання диференційованого та індивідуального підходів до учнів. Молодший шкільний вік характеризується високими темпами формування і розвитку інтелектуальних і вольових функцій, тому цей час є особливо важливим для розвитку пізнавальної активності.

Питання пізнавального інтересу на педагогічному рівні досліджувались такими вченими, як Я.А. Коменський, К.Д. Ушинський, Й.Ф. Гербарт, Е. Кланаред. Основу сучасних досліджень пізнавального інтересу складають праці Л.С. Виготського, С.Л. Рубінштейна, А.О. Смирнова, Б.М. Теплова, В.Н. Мясіщева, Л.В. Занкова, Д.Н. Узнадзе, Г.С. Щукіної та ін. [3, ст. 176].

Пізнавальний інтерес як мета виховання допомагає залученню до духовних цінностей суспільства. Він складає основу творчих здібностей особистості і сприяє оволодінню, присвоєнню, а також створенню нових духовних цінностей. Отже, пізнавальний інтерес - важливий компонент всебічного розвитку особистості, в якому виявляються ціннісні орієнтації. Неможливо розглядати завдання освіти та виховання поза зв'язком з розвитком пізнавальних інтересів, що сприяють більш ефективному оволодінню знаннями, накопичених людством [3, ст. 176].

Формування інтересу - це замкнутий у собі автоматичний процес. Він зумовлений соціальним оточенням, сферою і характером діяльності не тільки самої людини, але й тих, хто її оточує, процесами навчання і виховання, що мають особливі прийоми збудження інтересів, колективом, активністю самої особистості, її позицією і роллю в структурі діяльності колективу [4].

У педагогіці розрізняють чотири етапи розвитку інтересу: зацікавленість, допитливість, пізнавальний інтерес, теоретичний інтерес.

У навчанні особливо важливим, на думку багатьох учених, є пізнавальний інтерес. Його можна визначити як загальну, так і вибіркову спрямованість особистості, яка звертається до процесу пізнання, до його предметної сторони і самого процесу оволодіння знаннями. У більш вузькому значенні, стосовно шкільного процесу навчання - це «спрямованість особистості дитини, підлітка на оволодіння всією сукупністю знань, які викладаються в школі» [5, cт. 4].

Необхідною складовою сучасного навчання має стати справжнє вивчення особистості дитини і дитиною - своєї особистості. Мета роботи сучасного вчителя - розвиток особистості учня, його творчого потенціалу та пізнавальної активності [7,cт.106], навчальний процес при цьому орієнтується на потенційні можливості дитини, їх реалізацію. Жан Піаже з цього приводу зазначав: „Оскільки джерело розвитку - всередині дитини, то навчання може бути успішним лише тією мірою, якою воно використовує досягнення розвитку конкретної дитини”.

Активізація пізнавальної діяльності учнів виражається головним чином в тому, що головними у їх роботі по засвоєнні нових знань стають творча переробка в свідомості учнів отриманої інформації і вирішення поставлених перед ними пізнавальних завдань. [8]

Пізнавальна активність - ціннісне та складне навчання школяра, яке інтенсивно формується у шкільні роки. Прояви його у кожному наступному віці ширші та багатші; вони впливають на продуктивність навчання, на активізацію всієї навчальної діяльності. Цінність уроку частіше всього визначають через активність учнів.

Інтерес в навчально-пізнавальній діяльності - рушійна сила навчання і учіння. Байдужий учитель не здатен підняти своїх учнів на активне, творче рішення поставлених перед ним навчальних цілей. Байдужий учень схожий на робота, механізм заучування, обділений людськими якостями. Всі питання навчання стикаються з інтересом. Немає ні однієї проблеми в навчально-пізнавальній діяльності, яку б можна було успішно розв'язати без опори на інтерес і тоді, коли він виступає як засіб, що опирається на привабливі сторони вивченого явища, і тоді, коли він виступає у вигляді внутрішнього мотиву даної діяльності або даного навчального дійства, що суттєво виражено у відношенні школяра до навчальної діяльності. І, звичайно, тоді, коли інтерес представляє собою вже достатньо стійку особисту освіту школяра, яка підкріплює його діяльні сну активність, сприяє розвитку його самостійного навчання. Пізнавальну активність можна рахувати підготовчою сходиною самостійності.

Самостійність пов'язана з ініціативою, з пошуком різних шляхів вирішення навчально-пізнавальних задач без участі дорослих та допомоги з боку. Від розвитку самостійності з раннього дитинства залежить активність дитини, його орієнтування в навколишньому середовищі.

«Я сам» - прекрасний стимул молодшого школяра, який потрібно підтримувати і розвивати. Тим більше потрібно формувати навчально-пізнавальну самостійність в школі при розв'язанні різних навчальних задач з різноманітним предметним змістом в процесі навчання. Розуміння школярами своїх можливостей приходить при активному підключенні його до самостійної діяльності. Це дозволяє йому ставити перед собою нові вимоги, здійснювати саморегуляцію. [8]

Формування пізнавальної активності, самостійності школяра різного віку сприяють його всебічному розвитку в будь-якому виді діяльності.

Аналіз психолого-педагогічної літератури з проблеми пізнавальної активності показав існування різноманітних підходів щодо визначення природи даного явища. У психології досі ще немає єдиного підходу до визначення поняття «пізнавальна активність». У працях багатьох вчених воно розглядається у тісному взаємозв'язку з поняттям «самостійність». Деякі науковці вважають, пізнавальну активність формою виявлення самостійності (М.І. Махмутов, Р.Г. Лемберг, Н.О. Половнікова). А ось як взаємозв'язок цих понять визначає В.А. Крутецький: «… відношення між поняттями «активне мислення», «самостійне мислення» і «творче мислення» можна означити у вигляді концентричних кіл . Це різні рівні мислення, без яких кожне наступне є видовим у відношенні до попереднього, родового. Творче мислення буде самостійним і активним, але не всяке активне мислення є самостійне і не всяке самостійне мислення є творчим».

Проблема розвитку пізнавальної активності школяра не нова, вона має давню історію і притаманна майже всім періодам розвитку педагогіки. Оскільки пізнавальна активність - це якість діяльності, в якій проявляється перш за все ставлення учня до предмету і процесу діяльності.

У зв'язку з цим, до найважливіших наукових і практичних проблем вчительської праці відноситься широке коло питань формування і розвитку пізнавальної активності школярів у процесі навчання. [9]

Проблема пізнавальної активності й відповідно пізнавальної діяльності - одна з найголовніших проблем не тільки дидактики, а й всього процесу виховання, тому що вона багатогранна і пов'язана з такими важливими питаннями, як розвиток пізнавальних інтересів, навчання школярів мислення, формування самостійності, прищеплення бажань і вміння вчитися, набуття таких якостей, як спостережливість, цілеспрямованість, відповідальність. [15]

Таким чином, розвиток пізнавальної активності сприяє удосконаленню всього навчального процесу.



1.2 Психологічні аспекти формування пізнавальної діяльності учнів молодшого шкільного віку

Л.В. Артемова справедливо зазначає: «Щоб навчання було легким і бажаним, важливо пропонувати такий зміст знань, який дитина на даному етапі розвитку своєї психіки може сприйняти найбільш оптимально - зацікавлено, з найменшими труднощами» [2, с. 7]. Тобто важливим є вплив пізнавального інтересу на результативність навчання в початкових класах.

У психологічній і педагогічній літературі висвітлені результати спеціальних досліджень, в яких розкривається роль інтересу в навчально-виховному процесі (Н.М. Бібік, О.І. Киричук, Г.С. Костюк, Л.М. Проколієнко, О.Я. Савченко, Н.Ф.Скрипниченко, О.В. Скрипниченко та ін.). Всі автори надають винятково важливого значення інтересу до пізнання в процесі шкільного навчання. Аналіз цих досліджень свідчить про необхідність перегляду, уточнення та розширення наукових уявлень про визначальні фактори навчальної успішності учнів початкових класів. Виховання активного ставлення до знань, науки взагалі й до навчальної діяльності зокрема неможливе без розвитку допитливості, потягу до знань, інтересу до пізнання.

Суворі, категоричні вимоги, покарання, адміністративні заходи безсилі, якщо в дитини немає потреби навчатися, якщо пізнавальні діяльність для неї позбавлена життєвого змісту.

Оскільки інтерес зумовлює загальну тенденцію звертати увагу на певні об'єкти і явища навколишнього світу з метою їх пізнання або на виконання певного виду діяльності, то він впливає на всі без винятку психічні процеси, спрямовуючи їх у потрібне русло. Йдеться, насамперед, про увагу до об'єкта інтересу, яка з фізіологічного погляду пояснюється виникненням у корі великих півкуль головного мозку осередку оптимального збудження. Відомо, що в стані зацікавленості дитина все засвоює швидко й ґрунтовно. Розумова діяльність під впливом інтересу стає дедалі зосередженішою, з'являються роздуми, що спонукають певні дії. [10, ст. 1]

Особливого значення це питання набуває в роботі зі старшими дошкільниками, оскільки в дитини на шостому році життя формуються підпорядкованість мотивів та навички навчальної діяльності. Окрім того, старший дошкільний вік вважається перехідним, тому необхідне вивчення його специфічних ознак, зокрема, особливостей формування пізнавальної активності в дітей шостого року життя. Характеризуючи цей період, слід зазначити, що до шести років дитина досягає високого рівня розвитку самостійної діяльності, коло її пізнавальних інтересів розширюється. Поступово розвивається здатність аналізувати й узагальнювати предмети та явища. У пізнавальній діяльності особливого значення набувають наочно-образне й образне мислення, а також творча уява. Передумовою цьому слугує розвиток сприймання, який здійснюється за трьома основними напрямами: уявлення дітей про предмети, явища та їх властивості розширюються й поглиблюються відповідно до загальноприйнятих еталонів; способи використання предметів стають значно точнішими й доцільнішими; ознайомлення з предметами набуває систематизованості й послідовності. Таким чином, на кінець дошкільного дитинства зростає осмисленість сприймання. Розвиток сприймання та наочно-образного мислення забезпечує дитині розуміння властивостей предметів і різних зв'язків між ними.

Досліджуючи розвиток дітей старшого дошкільного віку, необхідно зазначити, що в шестилітньому віці найсуттєвіші зміни охоплюють різні психічні сфери. Новоутворення у сфері особистості за правильних умов виховання закономірно ведуть до позитивних зрушень у розвитку всіх психічних процесів: сприймання, пам'яті, уяви, мислення тощо. Ці процеси в старших дошкільників набирають довільного характеру, збагачуються за змістом та вдосконалюються за своїми регулятивними функціями. Завдяки залученню старших дошкільників до різних видів діяльності згідно з їх нахилами та інтересами, в них формується вибіркове оцінне ставлення до тих видів, у яких вони найшвидше досягнуть успіху, тобто до суб'єктивно значущих.

Якісна перебудова інтересів найінтенсивніше відбувається в періоди переходу дитини з одного етапу онтогенезу на інший. Зміна інтересів, їх якостей не нівелює певної стійкості найбільш значущих у кожному віковому періоді ознак, які продовжують розвиватися, інтегруватись в інші на вищому рівні. При цьому, за дослідженнями Н.М. Бібік, відбувається не тільки розширення і поглиблення інтересів, а й їх диференціація, яка виражається в появі комплексу домінуючих ознак. Встановлено, що інтерес обумовлює навчальну діяльність в цілому, сприяє самовдосконаленню учнів. [11]

Рис. 1. Модель становлення навчальної успішності

Пізнавальна активність дитини зумовлюється однією з провідних закономірностей психічного розвитку дитини - індивідуальністю. Найважливішу роль у навчанні відіграє правильно організований процес. Якщо він відповідає особливостям психічної діяльності кожного учня, тоді створюються сприятливі умови для успішного сприймання і засвоєння матеріалу. Індивідуального підходу потребують усі діти. Не можна орієнтуватися на якогось середнього учня і через це обмежувати пізнавальну діяльність школяра, який має порівняно низький ступінь логічного мислення.

Теорія множинного інтелекту американського психолога Говарда Гарднера, що вперше була опублікована понад два десятиріччя тому в його книзі «Рамки розуму: теорія множинного інтелекту», розкриває один із можливих способів індивідуалізації освітнього процесу. Ця теорія отримала всесвітнє визнання як одна з найбільш новаторських теорій пізнання інтелекту людини.

Теорія множинного інтелекту підтверджує те, з чим педагоги мають справу щодня: людии мислять і вчаться багатьма різноманітними способами.

Говард Гарднер є автором класичної теорії множинного інтелекту, відповідно до якої людина має неєдиний, так званий «загальний інтелект», а низку інтелектуальних здібностей, які складають вербальний, логіко-математичний, візуальний, кінестетичний, міжособистісний, внутрішньоособистісний, музичний, натуралістичний та екзистенціальний види інтелекту. Кожний із цих типів інтелекту має свою структуру, функції, мову, і тому є особливим потенціалом для розвитку [23].

Правильно організована робота, увага до кожної дитини сприятиме тому, що розумові сили її розвиватимуться беззупинно, а сама вона відчує себе сильною, здібною, цікавою для вчителя і однокласників. Забезпечити умови, щоб учень був суб'єктом навчальної діяльності, зобов'язаний кожний учитель. [8]

Передумови для цього на уроці такі:

а) не можна всіх навчити однаково, треба створити належні умови, щоб кожний школяр зробив стільки кроків, скільки може;

б) від полювання за помилками перейти до їх профілактики;

в) створити комфортні умови для кожної дитини (вчитися без страху, охоче, із задоволенням);

г) виходити на режим вільної поведінки, і таким чином, формувати й вільну особистість.

На думку Л.М. Толстого, знання тільки тоді знання, коли набуті зусиллями думки, а не пам'яті. В умовах перебудови школи для вчителя важливо зробити навчальний процес творчим, осмисленим, активізувати всю пізнавальну діяльність школяра. В.О. Сухомлинський вважав, що майстерність учителя полягає в умінні вчити дітей мислити; кожний педагог повинен виховувати розум учнів, без цього школа перестане бути школою.

У навчальному процесі вчитель постає насамперед як організатор і керівник пізнавальної діяльності дітей. Він створює умови, при яких школярі можуть найбільш раціонально і продуктивно розвивати пізнавальні процеси. Урок є основною ланкою процесу формування пізнавальної активності молодших школярів. На ньому з окремих „цеглинок» складаються не лише знання, а й почуття, переживання, вміння міркувати, логічно мислити, уявляти, уважно слухати. Основна умова розвитку пізнавальної активності - щоб на кожному уроці якомога частіше лунало „чому?»

Розвиток пізнавальних процесів допомагає створювати сприятливі умови для індивідуального зростання дитини на основі свободи її духовного вибору. А саме:

активізують пізнавальну діяльність;

розкривають дитину як особистість;

дисциплінують мислення;

навчають правильності думки;

дають можливість виявлятися психічним процесам та визначати їх рівень та якість;

навчають умінням об'єктивно оцінювати себе, будувати стосунки з іншими, жити за певними правилами. [8]

Розвиток пізнавальних процесів є необхідним для сприйняття краси і витонченості суджень, чіткого, вичерпного, лаконічного висловлення думок; для формування вмінь абстрагувати, зосереджуватися на структурі своєї думки, для розвитку інтуїції.

Для дітей школа є часом зростання, час відкриття, гри, усвідомлення себе, своїх можливостей. Тому важливо на цьому етапі розвитку не загубити все, що закладено природою в дитині, не „закрити” бажання думати, фантазувати, говорити, розмірковувати.

Фантазування, візуалізація, розвинена уява - це вміння бачити у кожному предметі, явищі, діянні своє ставлення до навколишнього світу, вміння створювати навколо себе красу, передбачити наслідки того, що буде після певної дії чи вчинку. Але щоб візуалізація була аналізом та творчою дією, необхідно розвивати пізнавальну активність дітей. І це не тільки знання, які отримує учень від педагогів, батьків, дорослих, цілеспрямовано вивчаючи певні предмети. Насамперед, це пізнання світу, розуміння його. Тобто вміння пізнати суть предмета, дії, обставини, вміння дивитися та бачити, слухати та чути, торкатися та відчувати дотик, відчувати смак, розрізняти запах.

Розвиток пізнавальної активності дітей допомагає розширити межі контактування зі світом, стати більш сильним, впевненим, мудрим, здатним до творчого мислення, робити свідомий вибір, знаходити оптимальні шляхи вирішення будь-яких проблем.

Отже, можна зробити такі висновки:

* Розвиток психологічних чинників навчальної успішності, внутрішні функціональні зміни в структурі пізнавальної сфери учня, динаміка інформаційної ваги психічних функцій навчальної успішності молодших школярів залежать від ефективності розвитку їх пізнавальних інтересів.

* Стійкий пізнавальний інтерес - ознака готовності дитини до навчання в школі. Він є основою всієї навчально-виховної роботи з дітьми в період їх підготовки до школи. Знання сприяють виникненню, розширенню і поглибленню зацікавленості до дійсності. Важливо збуджувати пізнавальну активність учня, що виявляється в запитаннях, діях.

* Маючи сформовані пізнавальні інтереси, дитина успішно навчатиметься, в неї з'явиться зацікавленість до навчальної діяльності.

* У школі дитина поглиблює і розширює свої пізнавальні інтереси. У неї виникає бажання змістового і досконалого вивчення певних навчальних дисциплін, коли матеріал виходить за межі навчального. Такий інтерес має стійкий характер.

* Пізнавальна активність учня початкових класів виявляється в навчальній діяльності. Молодший школяр застосовує набуті в дошкільному дитинстві знання й активно діє, робить відповідні висновки, здатний виконувати складні розумові операції.

* Практичне використання встановлених закономірностей звузить коло пошуків психологічних причин невстигання школярів з навчальних предметів у початкових класах. [12, ст. 3-20]. [13, ст. 292]

1.3 Роль пізнавальної діяльності у всебічному розвитку особистості

Запорукою ефективності навчальної діяльності й процесу учіння молодших школярів є результативність пізнавальної діяльності, від якої залежить цілеспрямованість розумової активності, розвиток інтелектуальної рефлексії та природжених задатків учнів тощо.

Дослідження Н.М. Бібік, Н.Г. Морозової, П.І. Розмислова, Г.І. Щукіної та інших авторів показали, що пізнавальні інтереси у школярів виникають і закріплюються залежно від кількох умов. Зокрема:

Правильне співвідношення нового і вже відомого є істотною умовою виникнення пізнавального інтересу у дітей. Це означає, що школярі повинні мати певні знання про явища природи, що спричинить глибший інтерес до предмета. Вчитель повинен уміти в старому, відомому показати новий зміст: ознаки, властивості, відношення з іншими об'єктами. Наприклад, інтерес до кита в дітей помітно зростає, коли вони дізнаються, що тварина важить в середньому 112 тонн; щоб його зрівноважити, треба на другу шальку терезів поставити 36 слонів. Серце кита важить 600-700 кілограмів, мозок -- 2,5 кілограма, а язик -- 3 тонни.

Можливість використати свою ініціативу, свою активність для творчого перетворення предмета підвищує інтерес учня до роботи.

Інтерес виникає і підтримується досягнутим успіхом діяльності.

Величезне значення для підвищення інтересу має відкриття для дітей практичного використання вивченого матеріалу, його застосування в житті людей. Наприклад, діти з більшим інтересом починають вивчати трави, коли дізнаються про їх лікувальні властивості; кругообіг води в природі привертає увагу дітей і породжує багато запитань про посуху, зливи, грози і град тощо.

Інтерес дітей до навчального предмета зростає тоді, коли вони бачать, що вчитель -- це людина, захоплена своєю роботою і володіє майстерністю передавання знань дітям, вміє цікаво, повно, яскраво викладати навчальний матеріал.

Формуванню навчальних і пізнавальних інтересів значною мірою сприяє позакласна і позашкільна робота.

З другої половини першого року навчання дитини в школі в її життя входить художня книжка. Дитина не тільки слухає, як її читають дорослі, вона починає читати сама. І як тільки подолано труднощі в оволодінні технікою читання, діти починають дедалі більше захоплюватися новим для них видом діяльності. Читання розкриває перед дітьми безліч нових галузей життя природи і людей у їх сьогоднішньому, минулому і майбутньому. Дослідження Н.М. Житомирової, О. Хузе, Н.М. Свєтловської, Н.М. Дружиніної показують, що учнів 1-2 класів цікавлять, насамперед, сюжетний бік літературного твору, передусім дії людей або тварин, і випадки, які відбуваються з героями. У дітей виникає живий інтерес до книжки. Вже в початковій школі величезна роль у розвитку пізнавальних і навчальних інтересів належить науково-пізнавальним книгам, читаючи які, діти дізнаються багато нового про людей минулого і сучасності, про тваринний і рослинний світ, техніку і т. ін.

Відродження нашого суспільства, його успішний розвиток на сучасному етапі значною мірою залежить від активності і творчості людей, які вміють мислити, здатні приймати нестандартні рішення. Обов'язковими якостями творчої людини є уміння переносити знання і вміння в нову ситуацію, гнучкість мислення, уміння створювати нові образи, бачити нові функції об'єктів, легко звільнятись від стереотипів, знаходити багатоваріантність розв'язків, готовність до ризику та відповідальність за прийняття рішення. Усі якості необхідно виявляти, розвивати і закріплювати. Відповідно до нового Державного стандарту початкової загальної освіти, який визначає зміст початкової освіти і ґрунтується на загальнолюдських цінностях та принципах науковості, єдності навчання і виховання з урахуванням пізнавальних можливостей і потреб учнів початкових класів працюють вчителі початкової ланки. [14] Саме організація пізнавальної діяльності, під впливом якої розвиваються всі процеси свідомості, вимагає активної роботи думки, стимулює розвиток самостійності учнів, їх творчий підхід в опануванні знаннями. В ході пізнавальної діяльності навчання стає особисто значимим, тому що учень не може виступати тільки об'єктом цього процесу. Учіння цілком залежить від його діяльності, активної позиції, а навчальна діяльність в цілому, якщо вона будується на основі міжсуб'єктивних відносин вчителя і учнів, завжди дає плідні результати. Отже, формування діяльної позиції школяра в пізнанні - головне завдання навчального процесу.

Пізнавальна активність на рівні спрямованості особистості означає глибоке переконання у необхідності пізнання, творчого засвоєння системи наукових знань.

Щоб учні включились у активну пізнавальну діяльність необхідно, щоб у них виникло бажання діяти і вносити нове у свій навчальний досвід. В цьому, безперечно, допомагає створення ситуацій, в яких учень повинен:

- захищати свою думку, наводити на її захист аргументи, докази, користуватися здобутими знаннями;

- виконувати завдання, розраховане на читання додаткової літератури, першоджерел, на тривалі спостереження;

- ставити запитання вчителю, товаришам, з'ясовувати незрозуміле;

- рецензувати відповіді товаришів, вносити корективи, давати поради;

- ділитися своїми знаннями з іншими;

- викликати інтерес до групової, колективної діяльності, на основі якої відбувається формування самоперевірки, аналізу, особистих пізнавальних і практичних дій;

- урізноманітнювати види пізнавальної діяльності, включати в пізнання елементи праці, гри, художньої діяльності;

- практикувати вільний вибір завдань, переважно пошукових, творчих;

- включати в пізнавальну діяльність розгляд сучасного матеріалу, актуальних проблем.

Стародавня китайська приказка стверджує: « Я слухаю - і я забуваю, я бачу - і я запам'ятовую, я роблю - і я розумію».

Саме пізнавальні завдання підвищують інтерес до навчання, формують самостійність, допитливість, спостережливість, інтелектуальну і творчу діяльність учнів, забезпечення переходу від репродуктивних, формально-логічних дій до творчих, ініціативу, дослідництво, мислення, що дає змогу зіставляти, порівнювати, шукати, знаходити істину з метою розвитку та саморозвитку дитини, її творчої думки, до створення гармонійної єдності життєвих потреб та здібностей особистості.

Учням подобаються ті види навчальної діяльності, які дають їм матеріал для роздумів, можливість виявляти ініціативу і самостійність, потребують розумового напруження, винахідливості, творчості. [15]

Адже мета вчителя - виховати творчу, здорову особистість, готову свої пізнавальні можливості використовувати у житті.

1.4 Практичне впровадження шляхів формування пізнавальної активності учнів

Навчання - основна форма розвитку пізнавальної активності молодших школярів. З одного боку, під час навчального процесу школярі здобувають нові знання, які розширюють їхній кругозір, і з другого боку - у процесі активної пізнавальної діяльності розвиваються навчальні можливості учня, завдяки яким він може самостійно і творчо не лише використовувати запас знань, а й шукати нове, задовольняючи свої потреби в пізнанні.

Головною умовою при цьому є розуміння дитиною змісту і значення вивченого. Для цього вчитель повинне ставити перед собою чітку педагогічну мету: у чому переконати школярів, як розкрити значення даного питання сьогодні і з найближчою перспективою для них.

Дитині має бути зрозумілою мета завдання. І тоді вона зможе з інтересом виконувати дуже багато нецікавої, але потрібної роботи.

Чим молодший вік, тим цікавіші слід давати завдання. Найбільш цікавим є те, що максимально розвиває самостійність дитини, збуджує її думку.

Викладання повинно бути захоплюючим - таким є один з принципів методики сучасного уроку. Однак інтерес не має нічого спільного з розважальністю, яка не містить пізнавальної мети. Кожне заняття повинно мати пізнавальний характер і, одночасно, захоплювати як своїм змістом, так і способом викладу.

За роки навчання в школі в дітей виробляється звичка задовольнятися матеріалом підручника, а це недостатньо забезпечує розвиток пізнавальної діяльності та учнів. Матеріал підручника не може постійно стимулювати самостійну творчу діяльність дітей, осмислення ними певних явищ, оскільки не асоціюється ними з реальними життєвими враженнями. Потрібно вивчати навколишній світ, види трудової діяльності, явища суспільного життя, події, характерні для місця проживання дітей.

Ми бачимо, що в наш час змінюються пріоритети цілей навчання. На перший план висувається його розвиваюча функція, культ самостійності і нестандартності думки, який стимулює розвиток пізнавальної активності дітей.

Головне - не кінцева відповідь, а сам процес розумової роботи, різні варіанти прийомів досягнення результату.

Дуже важливим є стимулювання пізнавальної діяльності учнів на уроках математики. Пріоритетним напрямом у моїй роботі є розвиток логічного мислення й математичного мовлення. В різній методичній літературі описано чимало засобів і прийомів. Я намагаюся використовувати їх комплексно, щоб уникнути монотонного й одноманітного розв'язування вправ і задач, яке може викликати в учнів відразу до предмета.

Для вдосконалення обчислювальних навичок стараюся підбирати цікавий і пов'язаний з життям матеріал.

Наприклад:

За день з погано закритого крана витікає 14 л води. У школі 5 кранів. Скільки води може витекти з усіх цих кранів? Як позбутися втрат води?

Ліс росте довго, Посаджені сьогодні дерева стануть великими лише тоді, коли підростуть онуки тих, хто їх саджав. Зрізати дерева можна буде через 85-95 років. У яких роках це буде?

Міцні знання, уміння й навички учні набуваються у процесі активної пізнавальної діяльності, важливим збудником якої є інтерес. Щоб підтримати цей інтерес необхідно використовувати різні форми зацікавленості: дидактичні і сюжетні ігри (Див. додаток 1), задачі у віршах (Див. додаток 2), задачі-жарти (Див. додаток 3), ребуси (Див. додаток 4), ігрові і цікаві ситуації (Див. додаток 5). Не менш корисні вправи із серії «Цікава математика», «У царстві геометричних фігур», в яких передбачається оригінальне розв'язування нестандартних задач, вибір раціональних способів дослідження, порівняння, доведення. Вони потребують від кожного учня вищого ступеня творчої активності, гнучкості мислення. Великий ефект дають уроки з використанням казкових сюжетів (Див. додаток 6), уроків-подорожей (Див. додаток 7), уроки-звіти, уроки-конкурси, уроки-спектаклі.

Такі види завдань стимулюють емоційні почуття учнів, удосконалюють їх навчальні можливості.

Така систематична робота дає змогу виробити у школярів уміння використовувати раніше одержані знання під час вивчення нового, розширювати і поповнювати свій кругозір, виконувати з великим бажання завдання які вимагають активного мислення, цілеспрямованого переборення труднощів. Розв'язування нестандартних завдань, організованих у певну систему має бути нормою педагогічної практики, бо цей вид навчальної праці найкраще розвиває розумові можливості школярів, їхні пізнавальні інтереси.

Саме пізнавальні завдання підвищують інтерес до навчання, формують самостійність, впевненість у власних знаннях і можливостях.

Висновки до розділу

Експериментально доведено, що позитивні зміни основних показників якості знань (повнота, міцність, усвідомленість, глибина, системність), результатів формування загальнонавчальних вмінь, рівнів пізнавальної і комунікативної активності більш значущі при застосуванні таких нетрадиційних форм навчання, які забезпечують взаємодію школярів у процесі спілкування в умовах парної роботи, роботи в малих групах, міжгруповій роботі, тому що учень у таких умовах не є об'єктом процесу, а стає рівноправним суб'єктом. Основними складниками системи стимулювання навчально-пізнавальної активності учнів в умовах диференційованого навчання є створення груп з різним рівнем успішності виконання навчальних завдань та індивідуалізованим темпом просування за навчальною програмою та забезпечення умов для найбільш повного і раціонального розкриття можливостей кожної групи і кожного учня під час навчання.

Пізнавальна діяльність учнів у таких способах її організації створює передумови для взаємодії суб'єктів навчання, дає можливість обміну інтелектуальними цінностями, порівнянню і узгодженню різних точок зору про об'єкти, які вивчаються.

Велике значення у розвитку активності має пізнавальна гра, яка вимагає особливого дидактично обґрунтованого підходу. В неї, на думку П.Ф. Каптерєва, входить «багато розумових процесів: спостереження, пригадування, творчість, наслідування, але ці розумові процеси мають у грі особливий вид, відмінний від звичайної розумової праці, вона своєрідно забарвлена». Тому гра бажана для школярів, і пізнавальні труднощі вони долають залюбки, виявляючи самостійність, активність, творчість.

К.Д. Ушинський писав, що в грі формуються всі сторони душі людської, її розум, її серце і її воля [16].

У дидактичній грі навчальні завдання виступають опосередковано, що і забезпечує їх ефективність.

Близькими до гри є конкурси, олімпіади, які спонукають школярів до розумового змагання, напруження сили. Предметом змагання може бути знання правил, розв'язання задач тощо.

Використання елементів цікавості, ігор, змагання вимагає почуття міри, щоб допомагати учням оволодівати змістом освіти, але не замінювати навчання розважанням.

Отже, аналіз психолого-педагогічної літератури дає можливість встановити, що формуванню пізнавальної активності сприяють захопленість викладанням, досліди, парадоксальні факти, незвичайна форма подачі матеріалу, що викликає здивування учнів, емоційність мови вчителя, пізнавальні ігри, ситуації суперечки і дискусії, аналіз життєвих ситуацій, роз'яснення суспільного і особистісного значення учіння і використання набутих знань у школі у майбутньому житті.



Розділ 2. Методика розвитку пізнавальної діяльності учнів на уроках математики в початковій школі

2.1 Використання можливостей сучасного уроку математики для активізації пізнавальної діяльності учнів

В сучасних умовах вже не можна вважати головною задачею засвоєння учнями певної суми фактів. Тому дуже гостро стоїть питання про таку організацію навчання, щоб воно максимально розвивало їх розумові та творчі здібності. Важливим завданням шкільного навчання стає задача максимальної активізації пізнавальної діяльності учнів, розвиток їх активного, самостійного, творчого мислення. Але не можна розвивати мислення, якщо для цього немає відповідної бази знань. Йдеться про те, щоб сам процес набуття знань був активним і творчим і не зводився до простого засвоєння інформації, щоб у учнів з самих початкових етапів навчання формувалися здібності до самостійного придбання знань. [17]

Наскільки дивна, захоплююча наука математика. Математика - це мова плюс міркування, це наче мова й логіка разом. Математика - це знаряддя для міркування. У ній сконцентроване мислення багатьох людей Р.Фейнман

Це відкриття слід донести учням якнайраніше. Ось чому провідна ідея в педагогічній і методичній практиці - максимально розкрити перед учнем спектр застосування математичних знань, передати своє захоплення предметом вихованцям. Саме в цьому аспекті ми розуміємо один із принципів дидактики в навчанні математики. [17]

Принцип свідомості, активності і самостійності полягає в цілеспрямованому, активному сприйманні явищ, що вивчаються, їх осмисленні, творчій переробці й застосуванні. Реалізація цього принципу має на меті виконання таких умов:

відповідність пізнавальної діяльності учнів закономірностям процесу учіння;

пізнавальна активність учнів у процесі учіння;

осмислення учнями процесу учіння;

оволодіння учнями прийомами розумової діяльності в процесі пізнання нового. [18]

Що ж ми розуміємо під активністю? Активність є дійовий стан учня, який характеризується прагненням до учіння, напругою і проявом волі в процесі оволодіння знаннями. Тому активність учнів і називають пізнавальною активністю. У навчальному процесі активність учнів проявляється не лише в роботі думки, а й у практичній діяльності, в позакласній - позаурочній роботі, в напруженні волі, а також в емоційних переживаннях.

Робота з підручником. Широкі можливості активізації учнівської діяльності на різних етапах і рівнях дає робота з підручником.

Основні види роботи з підручником:

складання плану прочитаного.

Конспектування прочитаного.

Зіставлення змісту тексту з поясненням вчителя.

Порівняння і узагальнення матеріалів кількох параграфів.

Пошук відповіді на поставлені запитання.

Виділення в тексті основних структурних елементів знань.

Систематизація викладених фактів, класифікація понять.

Самостійне вивчення невеликого розділу тексту.

Робота з малюнками, таблицями, схемами.

Виконання за описом у підручнику спостережень і дослідів.

Розглянемо орієнтовну структуру уроку з математики.

Стимулювання та мотивація навчально-пізнавальної діяльності.

На першому етапі уроку вчитель вмотивовує наступну діяльність, позитивно спрямовує на розумову роботу. Тут важливо врахувати особистий досвід учнів щодо проблеми уроку. Доцільно використати малюнки, слайди, мультимедійні прилади, за наявності, ігри тощо.

Визначення теми і компетентностей уроку.

Виробляти тему і проектувати компетентності уроку бажано спільно з учнями. Доцільно залучати дітей до планування наступної діяльності через попередню роботу (випереджувальні завдання, повідомлення, підготовка унаочнення). Разом з учителем учні складають план роботи, обговорюючи його, визначають показники досягнення визначеної мети (які знання, уявлення, засоби діяльності свідчитимуть про це).

Доцільно використати на цьому етапі уроку таблички «Знати» і «Вміти», куди спільно з учнями записуються завдання, які необхідно засвоїти протягом уроку і вміння, які формуються.

Таким чином, на початку уроку учнів ознайомлюють з темою та планом уроку. Вчитель переконливо інформує учнів стосовно того, що і навіщо вони робитимуть на уроці. Пізнавальна привабливість цього вступного інструктажу - це матеріал, пов'язаний із певною цікавою проблемою, визначення проблемних питань.

Вивчення нового матеріалу

Прийоми, які може використовувати учитель на цьому етапі уроку, щоб зацікавити учнів:

* Актуальна мета. Наприклад, під час вивчення елементарних фігур з геометрії.

* Проблематизація. Постає проблема, яку треба вирішити. Наприклад: кола, трикутники, паралельні та перпендикулярні прямі лінії, квадрати, усічені фігури - де вони застосовуються в нашому житті? Які ще бувають фігури?

* Фантастична ситуація. Вчитель доповнює реальну ситуацію фантастикою (перенесення навчальної ситуації на фантастичну планету і т.д.).

* Лови помилку. Пояснюючи матеріал, учитель зумисне припускається помилки. Завдання дітей - знайти її. [1, ст. 38]

* Прес-конференція. Цей прийом використовується, починаючи з 3-4 класів. Учитель частково розкриває тему, пропонуючи учням завершити її розкриття самостійно, використовуючи підручники, посібники, довідкову літературу тощо.

* Запитання до уроку. Перед вивченням теми учням пропонується скласти запитання.

Засвоєння знань, формування вмінь і навичок.

На цьому етапі даються завдання на вибір:

* засобів навчальної діяльності (індивідуально, фронтально чи групі; письмово або усно);

* засобів фіксації нового матеріалу (схема, план, таблиця, висновки тощо);

* завдань і способів їх виконання.

Діти обирають той вид роботи, який їм найбільше довподоби: варіативність у поданні домашнього завдання (диференціація за рівнем складності; завдання на вибір).

Контроль, корекція та оцінювання знань

Контроль знань відбувається за допомогою: групових і парних форм взаємоконтролю і взаємоаналізу; самоаналізу і самоконтролю (виправлення учнями помилок, осмислення їх причин); взаємо- і самооцінювання (словесне, рейтингове тощо). [1, ст. 21-29]

Доцільно звернутися до таблиць «Повинні знати» і «Повинні вміти» до планування уроку та перевірити, чи все заплановане вдалося зробити, чи всі завдання уроку виконані.

Підсумковий етап - це усвідомлення ситуації досягнення мети, переживання ситуації успіху, вираження педагогом свого позитивного ставлення, задоволення діяльністю учнів та їх результатами.

Отже, наведена структура й особливості проведення особистісно орієнтованого уроку значно складніші від технології проведення традиційного уроку. Закономірно постає питання: чи готова педагогічна громадськість та існуюча система освіти сприйняти і послідовно втілювати у практику нові методи, прийоми і форми? За такого підходу на вчителя покладається більше вимог і завдань. Він має створити оптимальні умови для сприймання учнями нового матеріалу та забезпечити його успішне засвоєння.

Вчитель, готуючись до проведення особистісно орієнтованого уроку, аналізує зміст навчального матеріалу, визначає види діяльності учнів, готує завдання на вибір або завдання для групової роботи, враховуючи обсяг навчального матеріалу, рівень складності за навчальними можливостями учнів, міру своєї допомоги.

Враховуючи вищезазначене, вчитель має дотримуватися таких вимог:

* чітко формулювати пізнавальні завдання, які можуть бути проблемними, спонукальними до активності, творчого мислення, пошуку нових знань і нових способів дій;

* зосередити увагу на діяльності слабких, невстигаючих учнів;

* не створювати змагань на швидкість виконання завдань;

* навчати учнів здійснювати самоконтроль, самоаналіз і самооцінювання. Отже, функція вчителя на уроці полягає у забезпеченні учнями позиції справжнього суб'єкта навчально-пізнавальної діяльності.

В особистісно орієнтованих технологіях велика увага надається емоційній культурі вчителя, його голосу, інтонації, мовленню. Тому доцільно користуватися на уроці такими фразами:

* Я гадаю, що найзручніше було б зробити …

* Мені здається, тут у центрі уваги перебуває ….

У складних ситуаціях учителю доводиться більш тонко реагувати:

* Мені б дуже хотілося, щоб ти не забув про це …

* Це дуже важливо, і у тебе неодмінно вийде ….

* Саме ти і міг зробити таку справу …

* Підготуймо це разом по секрету від усіх?!

Ефективність навчання під час здійснення особистісно орієнтованого підходу визначається не обсягом знань, умінь і навичок, яких набула дитина, а мірою участі самої дитини у процесі здобуття цих знань.

У системі традиційних занять урок, побудований на особистісно орієнтованій взаємодії, є найсучаснішим і оптимальним у навчально-виховному процесі, тому що він передбачає врахування індивідуально визначеного підходу до кожного учасника, стимулює пізнавальну активність, визначає шлях до здобуття ґрунтовних знань, умінь і навичок.

2.2 Використання дидактичних ігор та інтерактивних методів на уроках математики

Метою освітньої галузі «Математика” є формування предметної математичної і ключових компетентностей, необхідних для самореалізації учнів у швидкозмінному світі.

Для досягнення зазначеної мети передбачається формування:

цілісного сприйняття світу, розуміння ролі математики у пізнанні дійсності; готовності до розпізнавання проблем, які розв'язуються із застосуванням математичних методів, здатності розв'язувати сюжетні задачі, логічно міркувати, обґрунтовувати свої дії та виконувати дії за алгоритмом;

вміння користуватися математичною термінологією, знаковою і графічною інформацією; орієнтуватися на площині та у просторі; застосовувати обчислювальні навички у практичних ситуаціях і розуміти сутність процесу вимірювання величин;

інтересу до вивчення математики, творчого підходу та емоційно-ціннісного ставлення до виконання математичних завдань; уміння навчатися. [14]

Педагогічні та психологічні дослідження засвідчують, що зміст і способи активізації навчальної діяльності в процесі використання дидактичних ігор та інтерактивних методів дедалі більше цікавлять науково-педагогічних працівників.

Дидактичні ігри стали предметом особливої уваги в працях А. Макаренка, В. Сухомлинського, А. Сікорського, Б. Блонського, С. Рубінштейна (формування уяви); Л. Виготського, О. Леонтьєва, Р. Жуковської, Д. Менджерицької, О. Усової, Л. Артемової, О. Запорожець, Л. Венгер, Д. Ельконіна, А. Соноріної (вплив на розумовий розвиток); Ф. Блехер, З. Богуславської, Н. Гамбург, Г. Ляпіної, Є. Баничевої, К. Радіної, Г. Щукіної, С. Шамової (засоби активізації навчальної діяльності). Питання теорії та практики активізації навчальної діяльності частково знайшли своє відображення і в працях таких вчених, як: В. Зінченко, О. Тихомиров, Я. Пономарьов, Л. Занков (розвивальне навчання), С. Бондар, В. Бондар, В. Паламарчук, Н. Менчинська, Б. Коротяєв, Д. Богоявленський, К. Кабанова-Меллер (формування загальних прийомів навчальної діяльності), Д. Ельконін, М. Махмутов, М. Данилов, М. Скаткін, Л. Кудрявцев І. Лернер, Л. Аристова (проблемне навчання), А. Тализіна, П. Гальперін (теорія поетапного формування розумових дій), Н. Бібік, І. Бех, Л. Божович, І. Друзь, Н. Кудикіна, (розвиток навчального інтересу), Р. Хабіб, О. Савченко (самостійність, активність учнів), Г. Костюк, М. Данилюк, А. Маркова, Н. Якобсон (мотивація навчання у підвищення навчальної активності) та інші.

...