Формування здорового способу життя підлітків

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Проблема формування здорового способу життя підростаючого покоління України належить до найактуальніших проблем, вирішення якої обумовлює майбутнє держави та подальше існування здорової нації. Однією зі сфер формування здорового способу життя дітей та підлітків є система освіти. Згідно державної програми «Освіта» (Україна ХХІ століття) та «Національної доктрини освіти України у ХХІ столітті» стратегічним завданням освіти є виховання освіченої, творчої особистості, всебічний розвиток людини, становлення її духовного, психічного та фізичного здоров'я. Тому обов'язковим компонентом національної системи освіти мають бути знання про формування, збереження та зміцнення здоров'я.

Всі ми хочемо бачити людину майбутнього розумною, сильною, доброю, просто здоровою, однак за останні десятиріччя світова наука зарахувала проблему здоров'я до кола глобальних проблем, вирішення яких обумовлює не лише кількісні та якісні характеристики майбутнього розвитку людства, а й сам факт його подальшого існування як біологічного виду. Після Чорнобильської трагедії загальний стан здоров'я дорослого населення і дітей України погіршився, під загрозою знаходиться майбутнє генофонду нації.

Глибокі соціальні зміни, які відбуваються в нашій державі, вимагають від навчально-виховних закладів значного підвищення якості навчально-виховного процесу в усіх його напрямках. Одним із пріоритетних завдань сучасної школи є охорона і зміцнення здоров'я учнів. Саме у нашій країні дуже гостра питання про необхідність розробки і прийняття державної програми з формування ранніх установок на здоровий спосіб життя серед дітей і підлітків. Країна потребує здорового покоління, а досягти цього можна лише за допомогою широкого й освіченого поширення принципів здорового життя.

Дану проблему розкривали у своїх працях сучасні вчені Г. Апанасенко, Т. Бойченко, Б. Бутенко, Д. Ізуткін, П. Лисицин, В. Петленко, Я. Сущенко та ін. Залучення дітей до здорового способу життя відбувалося в контексті фізичного (Л. П. Гуреєв, В. М. Качашкін, А. П. Матвєєв, С. Б. Мельников та ін.), гігієнічного (В. В. Стан, Г. Н. Сердюковська, І. І. Шоптенко-Семенова та ін.), морального виховання (О. С. Богданова, І. А. Каїров, О. Д Калініна, І. С. Мар'єнко, І. Ф. Харламов та ін.)

В останні роки питання охорони здоров'я людини розглядаються в концепції виховання екологічної культури особистості, розробленої в лабораторії екологічної культури інституту родини і виховання (Н. С. Дежникова, І. В. Цвєткова та ін.), а також в контексті педагогічної валеології (Г. А. Апанасенко, Г. К. Зайцев, М. Л. Лазарєв, Л. Г. Татарникова, Б. Н. Чумаков та ін.)

Аналіз структури захворюваності українських школярів переконливо свідчить про те, що в процесі шкільного навчання зростає кількість учнів із захворюваннями дихальної, серцево-судинної систем, системи травлення, більш частими є порушення постави, все більше дітей оправдають захворюваннями здорового аналізатора, розладами нервової системи (нервово-психічні розлади). В останні роки почастішали випадки смертей на уроках фізичної культури, що зумовлено погіршенням стану здоров'я дітей.

Причиною цього є передусім елементарна валеологічна безграмотність педагогів і батьків, байдужість та формальне ставлення до своїх обов'язків. Особливе занепокоєння викликає погіршення стану здоров'я та формування мотивації до здорового способу життя серед такої категорії дітей як підлітки.

Роботу по формуванню здорового способу життя слід розвивати і вдосконалювати відповідно до вимог, що ставить перед нами сьогодення. А для цього доцільно вивчати, переосмислювати і перебудовувати різні ділянки культурно-освітньої роботи, впроваджувати вітчизняні новаторські ідеї, світовий досвід.

Проблема збереження здоров'я та формування здорового способу життя у підлітків становить особливий інтерес для педагогічної науки і шкільної практики.

Не дивлячись на активну увагу з боку держави та педагогічної громадськості на проблему формування здорового способу життя школярів спостерігається негативна тенденція щодо погіршення стану здоров'я учнівської молоді. Однією з головних причин цьому є відсутність співпраці педагогічного колективу та батьків, необізнаність батьків з даної проблеми, відсутність свідомого ставлення до свого здоров'я як школярів, так і їх батьків, неосвіченість вчителів щодо правильних форм та методів формування, зміцнення та укріплення здоров'я учнів. Тому проблема формування здорового способу життя дітей шкільного віку залишається актуальною та своєчасною.

У педагогічній літературі проблема організації навчально - виховної роботи в сільській загальноосвітній школі знайшла своє відображення в працях В.О.Сухомлинського, П.О.Жильцова, О.Ф.Колесникова, О.Е.Кондратенкова, В.Г.Кузя, Г.Ф.Суворової, О.Я.Савченко та інших, у яких розкрита соціально-педагогічна характеристика сільського школяра, показана специфіка організації навчально-виховної роботи сільського вчителя та шляхи її вдосконалення. На конкретному прикладі діяльності сільської школи В.О.Сухомлинський показав як така школа може стати центром психічного і духовного розвитку школяра.

Питання врахування специфіки організації навчально-виховного процесу в сільській школі не нове в педагогічній теорії і практиці. Значної уваги цій проблемі надавали К.Д.Ушинський, П.Ф.Каптеров, М.А.Корф, М.В.Буланов, В.В.Вахтеров, С.О.Рачинський та інші прогресивні педагоги і діячі народної освіти. Усі вони відзначали, що рівень розвитку дітей селян багато в чому визначається економічними умовами життя і діяльності сільського населення. Прогресивні педагоги і народні вчителі підкреслювали, що сільські діти значно відрізняються від своїх міських ровесників працелюбністю, організованістю,більш серйозним ставленням до навчальної діяльності. Безпосередня участь дітей з ранніх років у всіх справах батьків, пізнання складностей селянського життя озброювало сільських школярів життєвим досвідом, виховувало діловитість і самостійність, почуття відповідальності за свої вчинки, усвідомлення необхідності у своїй праці. Ці корисні якості сільські діти приносять і в школу.

Сільська школа є важливою ланкою в системі життєзабезпечення села, формує інтелектуальний і трудовий потенціал сільського соціуму. Вона покликана так вчити і виховувати дітей, щоб багато хто з них міг успішно жити і працювати в селі. А для цього потрібно піклуватися про здоров'я підростаючого покоління, адже життя в селі потребує більшого фізичного навантаження, ніж у місті.

Характерною рисою сільського способу життя є виховання дітей усім оточенням, тобто турбота про розвиток дитини лежить у полі зору не тільки батьків, а близьких і педагогів. Саме тому ми вважаємо важливою умовою формування здорового способу життя залучення до спільної діяльності і підлітків, і їхніх батьків, і вчителів.

Не дивлячись на активну увагу з боку держави та педагогічної громадськості на проблему формування здорового способу життя школярів спостерігається негативна тенденція щодо погіршення стану здоров'я учнівської молоді, особливо в сільській місцевості. Однією з головних причин цьому є відсутність співпраці педагогічного колективу та батьків, необізнаність батьків з даної проблеми, відсутність свідомого ставлення до свого здоров'я як школярів, так і їх батьків, неосвіченість вчителів щодо правильних форм та методів формування, зміцнення та укріплення здоров'я учнів. Тому проблема формування здорового способу життя підлітків залишається актуальною та своєчасною.

Метою магістерської роботи є теоретично обґрунтувати та експериментально перевірити зміст, форми та методи формування здорового способу життя підлітків в умовах сільської школи.

Об'єкт роботи: процес формування здорового способу життя підлітків.

Предмет роботи: технології формування здорового способу життя підлітків в умовах сільської школи.

Завдання:

1. Охарактеризувати зміст поняття «здоров'я» та «здоровий спосіб життя».

2. Визначити особливості формування здорового способу життя підлітків сільської місцевості.

3. Перевірити експериментально програму підвищення мотивації підлітків до здорового способу життя.

Методи дослідження:

1. Теоретичні - аналіз наукової літератури для з'ясування змісту базових понять дослідження;

2. Емпіричні - анкетування,тестування, спостереження для вивчення стану досліджуваної проблеми;

3. Статистичні - методи математичної статистики для одержання кількісно-якісної характеристики результатів дослідження.

Практична значимість дослідження полягає у розробці й обґрунтуванні доцільності програми роботи соціального педагога з формування мотивації до здорового способу життя у підлітків.

Гіпотеза дослідження: діяльність соціального педагога сільської школи з формування здорового способу життя підлітків буде ефективною за умов:

1. Розробки та впровадження програми діяльності соціального педагога з формування здорового способу життя підлітків;

2. Урахування в навчально-виховному процесі соціально-педагогічних, психолого-педагогічних, організаційно-педагогічних умов формування здорового способу життя підлітків;

3. Усвідомлення підлітками, батьками, педагогами цінності здорового способу життя.

Ключові поняття роботи: «здоров'я», «здоровий спосіб життя», «підлітки», «метод «рівний - рівному»»



РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ ЗДОРОВОГО СПОСОБУ ЖИТТЯ ПІДЛІТКІВ

здоровий життя сільський школа

1.1 Сутність і зміст поняття «здоровий спосіб життя»

Тенденції розвитку України в останні роки змусили суспільство по-новому поставитись до складових здоров'я та формування здорового способу життя, зокрема молодого покоління. Слід підкреслити, що цим питанням приділяють увагу різні науки - медицина, гігієна, охорона здоров'я, екологія, педагогіка, психологія, соціологія, фізична культура,валеологія. Українські вчені все більше наукових праць присвячують формуванню здорового способу життя в учнівської молоді, ціннісних орієнтацій підлітків на здоровий спосіб життя, організації здорового способу життя школярів,принципам формування здорового способу життя молоді.

Звідси походить загальноприйняте у міжнародному співтоваристві визначення здоров`я, викладене в Преамбулі Статуту ВООЗ (1948 р.): "Здоров`я - це стан повного фізичного, духовного і соціального благополуччя, а не лише відсутність хвороб або фізичних вад" [1].

Крім розглянутого підходу,існує широкий перелік дещо інших підходів до визначення поняття здоров'я людини. На думку,Л.П.Сущенко - "…у даний час усе більше утверджується точка зору, відповідно до якої здоров я визначається взаємодією біологічних та соціальних чинників, тобто зовнішні впливи опосередковані особливостями функцій організму та їх регуляторних систем" [2].

Аналізуючи здоров'я індивідуума і його мінливості під дією середовища, важливо виділити найбільш інформативні критерії, які змогли б у сукупності відобразити процес адаптації.

Важливим показником, що відображає соціальне благополуччя людини, є рівень фізичного і нервово-психічного розвитку. Без включення цих показників оцінка стану здоров'я також буде неповною.

Оцінка досягнутого рівня фізичного розвитку і ступеня його гармонійності проводиться шляхом співставлення отриманих даних з регіональними стандартами.

А.Я. Іванюшкін розглядає «здоров'я» з точки зору його наукового змісту та цінностей. Він пропонує три рівні цінностей:

1) біологічний - початкове здоров'я припускає досконалість саморегуляції організму, гармонію фізіологічних процесів і як наслідок максимум пристосування;

2) соціальний - здоров'я є міркою соціальної активності, відношенням діяльності людини до світу;

3) психологічний, особистісний - здоров'я є не відсутністю хвороби, а скоріш запереченням її, тобто переборення.

Е.Н. Кудрявцева виділяє декілька типів здорових людей, маючи на увазі те, що їх всіх об'єднує - повноцінне та ефективне виконання соціальних функцій:

1. Людина, здорова у повній мірі, яка повноцінно та ефективно виконує соціальні функції.

2. Людина, здорова на даний момент, але на протязі року перенесла респіраторне захворювання без ускладнень. Це захворювання не відобразилося на можливостях індивідуума повноцінно виконувати соціальні функції.

3. Людина здорова, але має хронічну інфекцію, яка викликає зниження функцій і не заважають повноцінному виконанню соціальних обов'язків.

4. Людина, яка вважає себе здоровою і за об'єктивними даними лікаря теж здорова, хоча час від часу має ті чи інші скарги, але всі свої соціальні функції виконує досить повно.

5. Людина здорова, але інколи відчуває недомагання, які пов'язані, наприклад, з процесом акліматизації, з перебуванням у стресовій ситуації.

6. Умовно можна віднести до здорових індивідуумів і тих, хто на думку лікарів і за особистою оцінкою здоровий, повноцінно та ефективно виконує свої соціальні функції, але одночасно має порушення в способі життя (курить, дуже часто вживає алкоголь, не виконує необхідних гігієнічних вимог до режиму дня, харчування, відпочинку і т.д.). Хоча такий тип індивідуума у даний момент є здоровим, потенційно він не здоровий, оскільки перераховані порушення є фактами ризику, що можуть призвести до того чи іншого захворювання. [3].

Дискусія щодо визначення поняття здоров'я ще триває, але важливим є визнання того, що здоров`я людини не зводиться до фізичного стану, а передбачає психоемоційну врівноваженість, духовне та соціальне здоров я.

За Національною програмою «Діти України» визначено чотири аспекти здоров'я: фізичне, психологічне, духовне і соціальне.

До сфери фізичного здоров`я включають такі чинники, як індивідуальні особливості анатомічної будови тіла, перебіг фізіологічних функцій організму в різних умовах спокою, руху, довкілля, генетичну спадщину, рівень фізичного розвитку органів і систем організму.

До сфери психічного здоров`я відносять індивідуальні особливості психічних процесів і властивостей людини, наприклад збудженість, емоційність, чутливість. Психічне життя індивіда складається з потреб, інтересів, мотивів, стимулів, установок, цілей, уяв, почуттів тощо. Психічне здоров`я пов`язано з особливостями мислення, характеру, здібностей. Всі ці складові і чинники обумовлюють особливості індивідуальних реакцій на однакові життєві ситуації, вірогідність стресів, афектів.

Духовне здоров`я залежить від духовного світу особистості, зокрема складових духовної культури людства - освіти, науки, мистецтва, релігії, моралі, етики. Свідомість людини, її ментальність, життєва самоідентифікація, ставлення до сенсу життя, оцінка реалізації власних здібностей і можливостей у контексті власних ідеалів і світогляду - все це обумовлює стан духовного здоров`я індивіда.

Соціальне здоров`я пов`язано з економічними чинниками, стосунками індивіда із структурними одиницями соціуму - сім`єю, організаціями, з якими створюються соціальні зв`язки, праця, відпочинок, побут, соціальний захист, охорона здоров`я, безпека існування тощо. Впливають міжетнічні стосунки, вагомість різниці у прибутках різних соціальних прошарків суспільства, рівень матеріального виробництва, техніки і технологій, їх суперечливий вплив на здоров`я взагалі. Ці чинники і складові створюють відчуття соціальної захищеності (або незахищеності), що суттєво позначається на здоров`ї людини. У загальному вигляді соціальне здоров`я детерміноване характером і рівнем розвитку головних сфер суспільного життя в певному середовищі - економічної, політичної, соціальної, духовної. [4].

Зрозуміло, що у реальному житті всі чотири складових - соціальна, духовна, фізична, психічна, і діють одночасно і їх інтегрований вплив визначає стан здоров`я людини як цілісного складного феномена.

Доведено, що здоров'я людини на 20% залежить від спадковості, на 20% - від природного оточення, на 7-10% - від рівня охорони здоров'я та на 50% - від способу життя людини (Г.К. Зайцев, Ю.П. Лисицин та ін.)

Н. Денисенко В. Сутула вважають, що однією з основних соціально-педагогічних проблем, від вирішення якої багато в чому залежить не лише здоров'я і благополуччя конкретної людини, але й суспільства в цілому, є формування в дітей та підлітків навичок здорового, фізично активного способу життя. [5], [6].

Проблему виховання в дітей навичок здорового способу життя в історії педагогіки, педагогічній теорії та практиці порушували й розвивали С.Ф.Русова, М.І.Пирогов, Х.Д.Алчевська, І.І.Огієнко, А.С.Макаренко, В.О.Сухомлинський. Цінними в цьому аспекті є ідеї та освітня діяльність вище названих вчених, хоча в їхніх працях немає валеологічних термінів і понять у сучасному трактуванні.

Відомі діячі культури М.О.Добролюбов, Д.І.Писарєв, М.Г.Чернишевсь-кий надавали поняттю «здорового способу життя» людини медико-гігієнічного характеру, розглядаючи його таким, що включає дію нешкідливих для здоров'я факторів і визначається лише умовами праці, побуту, характерним харчуванням.

Здоровий спосіб життя з точки зору медиків - це гармонійний режим поєднання роботи та відпочинку, оптимальне харчування, фізична активність, дотримання гігієни, відсутність шкідливих звичок, доброзичливе ставлення до оточуючих і до життя взагалі.

Представники філософсько-соціологічного напряму (П. А. Виноградов, Б. С. Єрасов, О. А. Мільштейн, В. А. Пономарчук, В. І. Столяров та ін.) розглядають ЗСЖ як глобальну соціальну проблему, складову частину життя суспільства в цілому.

У психолого-педагогічному напрямку (Г. П. Аксьонов, В. К. Бальсевич, М. Я. Віленський, Р. Дітлс, І. О. Мартинюк, Л. С. Кобелянська та ін.) здоровий спосіб життя розглядається з точки зору свідомості, психології людини, мотивації.

О.Вакуленко, Л.Жаліло, Н.Комарова вважають,що здоровий спосіб життя - це все в людській діяльності, що стосується збереження і зміцнення здоров`я, все, що сприяє виконанню людиною своїх людських функцій через посередництво діяльності по оздоровленню умов життя - праці, відпочинку, побуту [7].

Деякі автори визначають здоровий спосіб життя як спосіб життя окремої людини з метою профілактики хвороб і зміцнення здоров'я.

Карпова І.Б., Корчинський В.Л., А.В.Зотов говорять, що здоровий спосіб життя - це дії, звички, певні обмеження, пов'язані з оптимальною якістю життя, яка охоплює соціальні, розумові, духовні, фізичні компоненти, та, відповідно, із зниженням ризику розвитку захворювань. Здоровий спосіб життя поєднує усе, що сприяє виконанню людиною професійних, суспільних і побутових функцій в оптимальних для здоров'я умовах і виражає орієнтованість особистості в напрямку формування, збереження і зміцнення як індивідуального, так і суспільного здоров'я. [8]

Р. Левін, І. Солоненко, О.Яременко вважають, що «здоровий спосіб життя» - це спосіб життєдіяльності людини, метою якого є формування, збереження і зміцнення здоров'я [9]. До його основних складових належать:

- рівень культури суспільства й особи;

- місце здоров'я серед потреб людини;

- мотивації збереження і зміцнення здоров'я;

- зворотні зв'язки;

- настанова на довге здорове життя;

- навчання засобам збереження і зміцнення здоров'я.

На думку Карпова І.Б., Корчинського В.Л., А.В.Зотова здоровий спосіб життя включає наступні основні компоненти:

1. Дотримання правил особистої гігієни (раціональний добовий режим, загартовування організму, догляд за тілом і порожниною рота, використання раціонального одягу і взуття).

2. Раціонально збалансоване харчування.

3. Оптимальний руховий режим (регулярна рухова активність середньої інтенсивності).

4. Відсутність шкідливих звичок.

5.Володіння елементарними методиками самоконтролю. Медичний контроль (профілактичні огляди).

6. Культуру міжособистісного спілкування і поводження в колективі (створення навколо себе і для себе сприятливого психологічного клімату).

7. Психофізичну саморегуляцію організму (уміння протистояти стресу).

8.Статеву культуру. [8]

Л.Жаліло,Н.Комарова,Р.Левін,І.Солоненко, які пишуть на тему здорового способу життя, включають в це поняття різні складові, але вважають базовими:

ѕ виховання з рань ого дитинства здорових звичок і навичок;

ѕ навколишнє середовище: безпечне і сприятливе для проживання, знання про вплив навколишніх предметів на здоров'я;

ѕ відмова від шкідливих звичок: куріння, вживання наркотиків, вживання алкоголю;

ѕ харчування: помірне, відповідне фізіологічним особливостям конкретної людини, інформованість про якість вживаних продуктів;

ѕ руху: фізично активне життя, включаючи спеціальні фізичні вправи (наприклад, фітнес), з урахуванням вікових та фізіологічних особливостей;

ѕ гігієна організму: дотримання правил особистої та громадської гігієни, володіння навичками першої допомоги;

ѕ харчування: помірне, відповідне фізіологічним особливостям конкретної людини, інформованість про якість вживаних продуктів;

ѕ загартовування. [7]

На фізіологічний стан людини великий вплив має його психоемоційний стан, який залежить, в свою чергу, від його ментальних установок. Тому Карпова І.Б., Корчинський В.Л., Зотов А.В також виділяють додатково такі аспекти здорового способу життя:

1. Емоційне самопочуття: психогігієна, вміння справлятися з власними емоціями, проблемами;

2. Інтелектуальне самопочуття: здатність людини пізнавати і використовувати нову інформацію для оптимальних дій в нових обставинах. Позитивне мислення;

3. Духовне самопочуття: здатність встановлювати дійсно значимі, конструктивні життєві цілі, прагнути до них і досягати їх. Оптимізм. [8]

Також важливими категоріями здорового способу життя є:

- раціональний режим праці і відпочинку,

- відсутність шкідливих звичок,

- оптимальний руховий режим,

- особиста гігієну,

- раціональне харчування

- Раціональний режим праці та відпочинку - необхідний елемент здорового способу життя.При правильному режиму виробляється чіткий і необхідний ритм функціонування організму,що створює оптимальні умови для роботи та відпочинку і тим самим сприяє зміцненню здоров'я,поліпшенню працездатності і підвищенню продуктивності праці.

Наступним критерієм здорового способу життя і одним з головних, є викорінення шкідливих звичок (куріння, алкоголь, наркотики). Здоровий спосіб життя людини немислимий без рішучої відмови від усього того, що завдає непоправної шкоди організму. Ці порушники здоров'я є причиною багатьох захворювань, різкого скорочення тривалості життя, зниження працездатності, згубно позначаються на здоров'ї молоді й на здоров'я їх майбутніх дітей.

Шкідливі звички насамперед згубно впливають на кору головного мозку: порушуються функції розумових процесів, уваги, значно підвищують вірогідність виникнення раку, дихальних шляхів, відбувається хронічне отруєння організму з глибокими порушеннями в різних органах. Внаслідок цього поступово наступає психічне і фізичне виснаження, підвищена дратівливість, нестійкий настрій, порушується координація рухів, погіршується пам'ять, різко падає працездатність.

Оптимальний руховий режим (фізичне навантаження) - є неодмінною умовою повноцінного виконання рухових і вегетативних функцій організму людини на всіх етапах його розвитку. Його основу складають систематичні заняття фізичними вправами і спортом,ефективно вирішують завдання зміцнення здоров'я та розвитку фізичних здібностей підлітків, збереження здоров'я і рухових навичок , посилення профілактики несприятливих вікових змін. При цьому фізична культура і спорт виступають,як найважливіші засоби виховання.

Гігієнічні основи здорового способу життя - включають в себе профілактичні заходи збереження здоров'я людини. Особиста гігієна - це догляд за шкірою, гігієна одягу, взуття, загартовування, режим сну та інші моменти повсякденного побуту.

Загартовування організму є важливою профілактичною мірою проти простудних захворювань організму. До загартовування найкраще приступати з дитячого віку. Найбільш простий спосіб загартовування - повітряні ванни. Велике значення в системі загартовування мають також водні процедури. Вони зміцнюють нервову систему, роблять благотворний вплив на серце і судини, нормалізують артеріальний тиск, поліпшують обмін речовин, дозволяють уникнути багатьох хвороб, продовжити життя на довгі роки, зберегти високу працездатність. До основних принципів загартовування відносять: систематичність, поступовість, облік індивідуальних особливостей організму.

Режим сну. Для збереження нормальної діяльності нервової системи і всього організму велике значення має повноцінний сон. Сон має бути досить тривалим і глибоким. Якщо людина мало спить, то вона встає вранці роздратованим, розбитим, а іноді з головним болем. Визначити час, необхідний для сну, усім без винятку людям не можна. Потреба у сні в різних людей різна. У середньому ця норма становить 8:00. На жаль, деякі люди розглядають сон як резерв, з якого можна запозичити час для виконання тих чи інших справ. Систематичне недосипання призводить до порушення нервової діяльності, зниження працездатності, підвищеної стомлюваності, дратівливості.

Раціональне харчування. Раціональне харчування забезпечує правильний ріст і формування організму, сприяє збереженню здоров'я, високої працездатності і продовженню життя. При неправильному і неякісному харчуванні настає виснаження всього організму,що надалі призводить до таких серйозних відхилень,які описані вище [10], [11], [12].

Ефективність процесу формування позитивної мотивації на здоровий спосіб життя залежить від спрямованості виховного процесу, форм та методів організації.

Розвиток ідей здорового способу життя вимагає визначення основних його компонентів. Більшість науковців і практиків вважають, що здоровий спосіб життя включає трудову діяльність, оптимальний руховий режим, відмову від шкідливих звичок, особисту гігієну, загартування, раціональне харчування [13].

Формування засад здорового способу життя, культури здоров'я, підвищення їх виховних можливостей потребує максимальної уваги до мотиваційної сфери молодого покоління у прагненні бути здоровими. Критеріями формування здорового способу життя в учнів можна вважати:

- на рівні фізичного здоров'я: прагнення до фізичної досконалості, ставлення до власного здоров'я як до найвищої соціальної цінності, фізична розвиненість, загальна фізична працездатність, загартованість організму, дотримання раціонального режиму дня, виконання вимог особистості гігієни, правильне харчування;

- на рівні психічного здоров'я: відповідальність пізнавальної діяльності віку учнів, розвиненість довільних психічних процесів, наявність саморегуляції, адекватної самооцінки, відсутність акцентуацій характеру та шкідливих поведінкових звичок;

- на рівні духовного здоров'я: узгодженість загальнолюдських та національних морально-духовних цінностей, наявність позитивного ідеалу, працелюбність, відчуття прекрасного у житті, природі, у мистецтві;

- на рівні соціального благополуччя: сформована громадянська відповідальність за наслідки нездорового способу життя, позитивно спрямована комунікативність, доброзичливість у ставленні до людини, здатність до самоактуалізації, саморегуляції, самовиховання [14].

Здоровий спосіб життя є передумовою для розвитку різних сторін життєдіяльності людини, досягнення нею активного довголіття та повноцінного виконання соціальних функцій, для активної участі у трудовій, громадській, сімейно-побутової, дозвільної формах життєдіяльності.

Базовими принципами формування здорового способу життя дітей та молоді виступають:

- принцип науковості і доступності знань, адаптація відповідних наукових знань для усіх ланок освіти з врахуванням особливостей різних вікових категорій; взаємозв'язок науки про здоров'я з практичним досвідом;

- принцип системності і наскрізності означає, що процес формування здоров'я людини, природних та соціальних умов його збереження і зміцнення організується як системний педагогічний процес, у логічному зв'язку всіх його етапів; спрямовується на гармонійний і різнобічний розвиток особистості;

- принцип неперервності та практичної цілеспрямованості передбачає наступність у реалізації напрямів та етапів цієї роботи на різних освітніх рівнях; охоплює всі сфери життєдіяльності дітей та учнівської молоді; здійснюється у різних соціальних інститутах, у навчальній та позанавчальній діяльності;

- принцип інтегративності передбачає синтез теоретичних, емпіричних і практичних знань у цілісній картині про здоров'я та здоровий спосіб життя;

- принцип відкритості передбачає систематичне поповнення, оновлення, вдосконалення знань про здоровий спосіб життя;

- принцип плюралізму уможливлює варіативність авторських проектів, планів і програм на основі інваріантного рівня знань для різних, відносно самостійних типів навчальних закладів із врахуванням потреб, інтересів і нахилів усіх суб'єктів навчально-виховного процесу (учнів, студентів, вихователів, вчителів, викладачів, батьків);

- принцип превентивності означає, що виховні впливи держави, всіх виховних інститутів, на основі врахування інтересів особистості та суспільства, спрямовуються на профілактику негативних проявів поведінки дітей та учнівської молоді, на допомогу та їх захист, вироблення імунітету до негативних впливів соціального оточення. При цьому забезпечуватиметься система заходів економічного, правового, психолого-педагогічного, соціально-медичного, інформаційно-освітнього характеру, спрямованих на формування позитивних соціальних настанов, запобігання вживанню наркотичних речовин, різних проявів деструктивної поведінки, відвернення суїцідів та формування навичок безпечних статевих стосунків;

- принцип гуманізму передбачає орієнтацію на підростаючу особистість як вищу цінність, врахування її вікових та індивідуальних особливостей, задоволення фундаментальних потреб вихованця (у розумінні, пізнанні, прийнятті, справедливому ставленні до неї); вироблення індивідуальної програми її розвитку; стимулювання розвитку в особистості свідомого ставлення до своєї поведінки, діяльності, життєвих виборів;

- принцип цілеспрямованості, який характеризує тенденцію дітей та молоді, що спрямована на досягнення основної мети - підвищення ефективності функціонування власного організму і свідомого позитивного ставлення до нього. [15]

Актуальність здорового способу життя викликана зростанням і зміною характеру навантажень на організм людини у зв'язку з ускладненням суспільного життя, збільшенням ризиків техногенного, екологічного, психологічного, політичного і військового характеру, що провокують негативні зрушення в стані здоров'я.

Здоровий спосіб життя визначається як сукупність форм і способів повсякденного культурного життя особистості, яке ґрунтується на моральних нормах, цінностях та практичній діяльності, спрямованій на зміцнення адаптивних можливостях організму. У такому підході особистість учня постає не тільки як об'єкт зовнішніх зусиль учителя, а і як суб'єкт активної діяльності щодо засвоєння норм загальнолюдської культури, а здоровий спосіб життя це рівень,якість,стиль та уклад життя. Це означає, що розвиток учня та його здоров'я є процесом динамічним і тією категорією, що управляється, тобто на нього можливо цілеспрямовано впливати та досягати певного ефекту.

1.2 Специфіка формування здорового способу життя учнів в умовах сільської школи

Специфіку сільських шкіл вивчали такі вчені, як К.Ушинський, П.Каптеров, М.Корф, М.Буланов, В.Вахтеров, С.О.Рачинський, М. Гур'янова, В. Кузь, Л. Якименко, С.Харченко, О.Захаренко, О.Коберник, В.Кузь та інші. Усі вони відзначали, що рівень розвитку дітей селян багато в чому визначається економічними умовами життя і діяльності сільського населення. Прогресивні педагоги і народні вчителі підкреслювали, що сільські діти значно відрізняються від своїх міських ровесників працелюбністю, організованістю, більш серйозним ставленням до навчальної діяльності. Безпосередня участь дітей з ранніх років у всіх справах батьків, пізнання складностей селянського життя озброювало сільських школярів життєвим досвідом виховувало діловитість і самостійність почуття відповідальності за свої вчинки, усвідомлення необхідності у своїй праці. Ці корисні якості сільські діти приносять і в школу.

Останнім часом приділили увагу дослідженню цього питання вітчизняні педагоги І.В. Пєша, С.М. Трусова, А.Й. Капська, Л.С. Волинець, В.Є. Савка, М. Лукашевич, роботи яких певною мірою спираються на систему знань педагогічних закономірностей та особливостей розвитку сільської школи, запроваджених видатними педагогами А.С. Макаренком та В.О. Сухомлинським.

Для того щоб визначитися із особливостями формування здорового способу життя в сільській школі ми вважаємо за доцільне розпочати із порівняння умов життя в місті та на селі.

Соціокультурне середовище сільської дитини має свої особливості і відрізняється від соціокультурного середовища міської дитини. Це виявляється у різнобічних відносинах, зв'язках, взаємостосунках дитини з людьми, природою, культурою, взагалі з суспільством. "Пізнаючи світ і себе як частину світу, вступаючи у різнобічні відносини з людьми, відносини, які задовольняють її матеріальні і духовні потреби, дитина включається в суспільство, стає її членом"[15].

Для визначення розбіжностей між міським та сільським середовищем, ми розглянули їх порівняльну характеристику. Результати вивчення Л. Коганом особливостей двох протилежних соціокультурних систем представлено у таблиці.

Таблиця 1.1

Порівняльна характеристика сільського та міського середовища

Ознаки	Міське середовище	Сільське середовище
Спосіб життя	урбанізований, динамічний; різноманіття стилів життя, культурних стереотипів, ціннісних орієнтацій	неквапливий, зберігає елементи природовідповідності
Культура	Модернізована	Традиційна
Умови праці	нестабільність соціального статусу, велика соціальна мобільність	більш важкі, підпорядковані ритмам та циклам року; невеликі можливості трудової мобільності
Умови побуту	більш комфортні	злитість побуту та праці, трудомісткість
Норми поведінки	слабкий соціальний контроль, значна роль самоконтролю, інтенсивне позасімейне спілкування	соціальний контроль поведінки; неможливість анонімного існування
Форми спілкування	наявність різноманітних соціальних зв'язків, переваження анонімних, ділових, короткочасних, поверхневих контактів; слаборозвинені, функціонально зумовлені сусідські зв'язки	відкритість спілкування, елементи традиційної сусідської общини, стабільний склад мешканців, тісні родинні та сусідські зв'язки; небагаточисельність контактів
Наявність культурних установ	осередок матеріальної та духовної культури	відсутність культурних установ, окрім будинків культури

Сучасне місто надає своїм мешканцям й переваги економічного та соціального характеру, а саме:

- наявність місць роботи та можливість зміни роботи;

- забезпечення висококваліфікованої медичної допомоги;

- можливість створювати кращі житлові та соціально-побутові умови життя;

- анонімність соціальних відносин, що сприяє створенню власного кола спілкування;

- розвиток міжнародної та регіональної культури.

Але, незважаючи на переваги міського життя, міське середовище для людей є штучним і відірваним від природного, того, у якому тисячоліттями проходило їхнє життя.

На противагу міському середовищу, специфіка сільського соціального середовища зумовлена, перш за все, самим сільським способом життя, умовами праці, побуту дозвілля, характером та спрямованістю виробництва
[16]. Його типовими рисами також є обізнаність про всіх мешканців селища, однорідність поглядів, інтересів, цінностей.

Особливості сільського середовища пов'язані з особливостями праці та побуту мешканців: залежність ритмів праці від пори року; більш важкі, у порівнянні з містом, умови праці; злиття меж праці та побуту, трудомісткість праці у домашньому та підсобному господарствах. Життєвий устрій сільських поселень зберігає елементи традиційної сусідської общини. У них досить стабільний склад мешканців, їх слабка соціально-професійна та культурна диференціація, типові тісні родинні та сусідські зв'язки.

У цілому, сучасні селища зберігають багато традиційних рис сільського способу життя. Як зазначає А. Мудрик, ритм життя на селі розмірений, неквапливий, зберігає елементи природовідповідності. Відсутність великих соціальних та культурних відмінностей серед мешканців роблять спілкування відкритим, більш тісним та охоплює всі боки життя. Дружба та товаришування диференціюється слабо, тому емоційна глибина та інтенсивність спілкування з різними партнерами рідко мають серйозні відмінності. Оскільки, зазвичай у селищі мешканців небагато, зв'язки між ними досить тісні, анонімне існування людини у такому середовищі практично неможливе, кожний епізод життя може стати об'єктом зовнішньої оцінки селян. Тому великий вплив на соціалізацію дітей, підлітків та молоді має соціальний контроль поведінки людини, який характерний для всіх сільських поселень [17].

У психологічному аспекті зазначимо, що ритм сільського життя менш напружений порівняно з міським, тому сільський мешканець відчуває набагато менше психологічних навантажень, ніж міський. Це відбивається на нервовій системі, виявляється в більш спокійній, неквапливій поведінці людини, яка виросла на селі. Водночас, процес соціального формування сільського мешканця протікає в умовах досить замкненої соціальної спільності людей, ізольованих від зовнішнього світу, на фоні обмеженого доступу до культурних і освітніх послуг, у відносно простому, культурно бідному середовищі, де праця на землі й у власному господарстві займає значне місце в житті кожної родини [4].

Соціально й культурно обмежені умови сільського соціуму дозволяють говорити про недостатність культурної бази для розвитку особистості дитини, що негативно відбивається на темпах дитячого розвитку [16].

Отже, загалом, особливості соціокультурного середовища села проявляються у: способі життя, сезонності та циклічності виробництва; специфіці умов праці, побуту; нормах поведінки та формах спілкування жителів села; наявності і можливостях культурних і освітніх установ.

М. Гур'янова, О. Коберник, В. Кузь, С. Харченко вважають, що сільський соціум - важливий фактор виховання та соціального становлення людини, а економічний і соціальний простір життєдіяльності людей зі своїми специфічними умовами життя є особливим середовищем проживання людей, що породжує особливості сільського способу життя. Це середовище відрізняється:

- невисоким рівнем життя населення;

- слабо розвиненою соціальною та побутовою інфраструктурою (дефіцит сервісного обслуговування, низький рівень комфортності тощо);

- несприятливими соціальними умовами життя, праці, побуту, дозвілля;

- великою трудомісткістю сільськогосподарської праці, переважно в домашньому та присадибному господарстві;

- залежністю праці від природних циклів, що визначає структуру вільного часу мешканців села;

- близькістю до природи, можливістю відчувати її красу та важливість для людини [18].

Проте, сільське середовище, на думку Л. Якименко, «характеризується і вельми позитивними чинниками, що дають змогу формувати моральні якості сільської дитини. Це, зокрема, реальна можливість залучення та привчання до праці,дотримання народних традицій, життя у тісному зв'язку з природою, локальна замкненість самого середовища, розмірений ритм життя, психологічна захищеність від стресових ситуацій» [19].

Нині у сучасному селі спостерігається послаблення сімейно-побутових відносин, ролі сім'ї у духовному, моральному вихованні дітей. Діти відірвані від сімейних справ, трудових і моральних традицій сім'ї. Це призводить до руйнування духовної близькості та єдності дітей і батьків. Важкими є соціально-побутові умови. Поступово втрачаються ідеї народної педагогіки, добра, мудрості, гуманізму, поважного ставлення до старшого покоління. Сім'я не бере участі у вихованні дітей, сільська спільнота, яка традиційно була головною виховною силою у формуванні дитини, не впливає на виховання дітей. Втрачені такі загальнолюдські цінності, як гордість, честь, гідність, добро, співпереживання, цнотливість, патріотизм. Поступово згасає і сільська взаємодопомога.

За останні роки знизився виховний потенціал сільської сім'ї, її матеріальний і культурний рівень, звузилося коло соціального спілкування і соціальна активність. Наявність домашнього господарства створює великі можливості для спільного виконання роботи всіма членами сім'ї, розширення сфери спілкування, формування загальних переживань, потреб, інтересів, устремлінь. Однак цей потенціал сільської родини реалізується не повністю. Зайнятість батьків на селі надає дітям велику свободу, яка допомагає їм пізнавати світ, вчить їх самостійності та сприяє дорослішанню [19].

Сучасна ситуація соціального неблагополуччя, нестабільності, кризові явища в Україні значною мірою загострили кризові зміни у житті людей та проблеми села:

- погіршення соціально-економічного стану;

- утворення освітнього і культурного вакууму;

- деформація свідомості громадян;

- обмежений доступ до оперативної кваліфікованої медичної допомоги;

- поширення серед сільського населення асоціальних явищ - алкоголізму, криміналізації, бродяжництва.

У наш час школа відіграє особливу роль у соціальному контексті села. В умовах слабкої інфраструктури села, особливо малого, в якому немає клубу, бібліотеки, позашкільних закладів, своєї парафії, значення школи як головного осередку виховання і соціалізації дітей та молоді дуже зростає. Школа є, по суті, єдиним освітньо-виховним і культурним центром роботи з дітьми і молоддю в сільській місцевості [20].

Характерною особливістю діяльності сільської школи є залежність педагогічного процесу від особливостей регіону, в якому вона знаходиться. Реальні демографічні, територіально-поселенські, економічні, культурні, національні особливості регіону викликають певні проблеми, з якими стикаються педагоги в своїй роботі, специфіку педагогічної діяльності. Наприклад, демографічна ситуація, яка склалася у багатьох областях країни, зумовлює різні або навіть діаметрально протилежні цільові установки в сфері профорієнтації учнів сільських шкіл. У західних областях України більший вплив на духовний розвиток дітей має церква, що значно полегшує виховну роботу[21].

А.Айрікян, Л.Бурлакова вважають,що сільська школа -- це унікальне явище, тому що школа в селі -- це соціокультурний, освітній центр, який акумулює духовність і традиції, національну ментальність і звичаї народу. Якщо живе школа, триває життя села. А сьогодні, на жаль, у багатьох селах через складну демографічну ситуацію школи закриваються.

Також автори вважають,що сучасна сільська школа характеризується:

урізноманітненням мережі закладів нового типу (школи-садки, школи-родини, школи для дітей з особливими потребами, ліцеї для обдарованих тощо);

зменшенням питомої ваги сільської школи у системі безперервної освіти. Щороку знижується кількість першокласників;

реальною можливістю для одержання дитиною повноцінних знань у зв'язку з комп'ютеризацією всього навчально-виховного комплексу;

збереженням і відродженням духовного єднання поколінь, неповторністю і культурною самобутністю [22].

Нестандартні умови функціонування сільської школи вимагають пошуку відповідних форм, методів і прийомів роботи із школярами та засобів, які дадуть можливість гнучко організувати навчально-виховний процес для позитивного використання цих умов.

Проаналізувавши теоретичну літературу з даного питання ми дійшли до висновку, що проблема формування здорового способу життя саме в умовах сільської школи залишається майже не досліджуваною з боку вчених. Хоча порівняння умов життя в міському та сільському середовищах вказують на те, вони різняться між собою. Так як соціокультурне середовище, умови життя, економічне становище та інші фактори впливають на розвиток та становлення населення, можна зробити припущення про те, що діяльність сільської школи з формування здорового способу життя також буде мати свої особливості.

Отже,спираючись на аналіз теоретичних джерел, нами було виведено особливості формування здорового способу життя учнів в умовах сільської школи.

На здоров'я учнів сільської школи впливає цілий ряд факторів, зокрема:

- екологічні та географічні особливості місцевості;

- економічне становище родини та умови проживання;

- залучення дітей змалечку до активної трудової діяльності;

- підвищена рухова активність;

- постійне знаходження на свіжому повітрі;

- важкодоступність якісної та висококваліфікованої медичної допомоги;

- профілактична діяльність школи, сім'ї, громади з попередження адитивної поведінки, шкідливих звичок, ІПСШ;

- ціннісних орієнтацій підлітка, традицій та соціальн прийнятних для даного суспільства норм.

Діяльність з формування здорового способу життя підлітків в умовах сільської школи також має свої особливості, зокрема вона залежить від:

1. Низького рівня економічного забезпечення населення;

2. Низького рівня фінансування системи формування і охорони здоров'я;

3. Відсутності в багатьох сільських школах соціальних педагогів, або перекладення їхніх обов'язків на інших учасників навчально-виховного процесу;

4. Відсутності ідеології здоров'я і технології її впровадження;

5. Структурної недовершеності систем, що забезпечують здоров'я;

6. Некритичності оцінки ролі громадянина щодо збереження здоров'я;

7. Деформованості управління охороною здоров'я;

8. Дефіциту інформації (деформованість функціонування центрів здоров'я тощо);

9. Соціального контролю поведінки місцевих жителів;

10. Тісних родинних зв'язків, традицій, що зберігаються на селі;

11. Відсутності можливості організації змістовного дозвілля.

Таким чином, формування здорового способу життя сільських підлітків - складний процес, який потребує активної участі в ньому якнайбільшої кількості людей, різних організацій і насамперед - самих підлітків. Ефективність цього процесу залежить від інтеграції та координації зусиль державних і громадських організацій, школи, батьків у сфері формування здорового способу життя, від залучення засобів масової інформації до пропаганди здорового способу життя, а також від розроблення інформативно-освітніх програм, тренінгів, орієнтованих на формування життєвих навичок, які ведуть до збереження, зміцнення та відтворення здоров'я.

1.3 Зарубіжний та вітчизняний досвід діяльності з формування здорового способу життя підлітків

Аналіз нормативно-правових актів світової спільноти та законодавства деяких країн Заходу щодо сприяння впровадженню здорового способу життя дає підстави зробити узагальнення, що світова спільнота дедалі більше виходить з необхідності забезпечення права людини на збереження та зміцнення здоров'я. Це право передбачене Декларацією прав людини, Європейською соціальною хартією та іншими міжнародними документами. Проблема сприяння здоровому способу життя находить своє відображення у ряді спеціальних документів, що приймалися в ході регулярних міжнародних конференцій з проблем пропаганди здорового способу життя. Педагогічні ідеї щодо формування здорового способу життя в свій час висловлювали зарубіжні педагоги Я.Коменський, Дж.Локк, Ж.-Ж.Руссо, Й.Песталоцці та ін.

Огляд літературних джерел свідчить, що найбільш розповсюдженою формою організації оздоровчої роботи у зарубіжних школах є гігієнічне виховання школярів. Його основу складає уявлення про те, що більшість хвороб пов'язана зі способом життя людини. Вчитися управляти своїм здоров'ям необхідно з раннього віку, а успіх цієї роботи на початковому етапі залежить від знань і умінь вчителів[23].

Досвід економічно розвинутих країн свідчить, що більш перспективний і економічно вигідний для суспільства шлях по збереженню здоров`я пов`язаний з широким впровадженням профілактичних технологій.

Програми збереження здоров'я у різних країнах досить різноманітні. У США останні роки здоровий спосіб життя став культом. Мільйони американців прагнуть підтримувати своє здоров'я на найвищому рівні. В цьому їм допомагають безліч розроблених науковцями програм і методик з бігу, ходьби, аеробіки, раціонального харчування, попередження шкідливих звичок. Більшість американців віддають перевагу фізичним вправам, засобам боротьби зі стресом та раціональному харчуванню. С.Ейнсворд вважає, що ведення здорового способу життя у школах США повинно не лише покращувати фізичний розвиток та фізичну підготовленість дітей, а й готувати їх до конкретної "боротьби" у реальних соціальних умовах. У США державно законними вважають такі моделі:

1. Модель SHARP (модель "Шкільні оздоровчі джерела для дітей"), що включає такі розділи, як "Профілактика хвороб"; "Раціональне харчування"; "Ріст і розвиток";"Особисте здоров'я"; "Суспільне здоров'я"; "Здоров'я сім'ї" тощо ;

2. Модель СНЕК (модель "Загальна здорова освіта для дітей"), яка складається з п'яти розділів: "Про мене"; "Як я росту"; їжа, яку я їм"; "Вибір, який я роблю"; "Як я залишаюсь здоровим" [24].

У журналі американського міжнародного союзу охорони здоров'я “Наше здоров'я” подається опис програми партнерства та взаємодії цього союзу зі школами, установами, храмами, домами престарілих і суспільством в цілому з метою дотримання здорового способу життя всіма, і в перспективі піднесення “Міста здорового способу життя”. Програма “Місто здорового способу життя” прийнята в Бостоні (штат Массачусетс, США), Джундіаї (Бразилія), Загребі (Хорватія), Печі (Угорщина), Санкт-Петербурзі (Росія), Саут Бенді (Штат Індіана, США), Торонто (Канада) [25].

У американських містах шкільні спортивні споруди завантажені заняттями з дітьми з ранку до вечора, а ввечері займаються їхні батьки, інші дорослі. Під час вихідних популярні спільні сімейні заняття. Навіть у невеличких містечках, де є 1-2 школи (школи у містечках можуть бути досить великі - понад 1000 школярів), ці споруди вражають розмірами і якістю - інколи це масштаби спорткомплексів обласних центрів України.

Гігієнічна освіта у школах Німеччини представлена програмою "Знай своє тіло", що складається з шести ступенів і включає теми: як я піклуюся про своє тіло; чому я унікальний; як функціонують моє серце та легені; як я вимірюю своє тіло; моє меню; які рухи роблять мене життєрадісним (T.Хелльбрюгге, Е.Пауліс). У Франції подібний курс торкається таких тем, як гігієна ротової порожнини; сон; харчування; фізичне виховання; телебачення; шум тощо.

У Великобританії суспільну думку про користь хорошої форми і здоров'я формує Рада по здоровому вихованню (заснована у 1968 р.). Члени цієї Ради спільно з Радою по спорту розробили й опублікували декілька програм виховання здорового способу життя. Зокрема, широкого розповсюдження набули програми “Слідкуй за собою”, “Проект здорового і фізичного виховання”, “Програма фізичної активності учнів початкових шкіл”[25].

У Швеції оздоровча освіта базується з урахуванням віку і включає елементи біології, психології, соціальної етики, фізичного виховання; програма адаптована до реального життя і проводиться у тісному співробітництві з сім'єю (Дж.Д. Ріплі).

У Фінляндії оздоровча освіта відбувається на курсах "Формування навичок здорового способу життя"; в Австралії на курсах "Навчання раціонального використання вільного часу"; у Японії на курсах "Навчання здорового способу життя".

...