Освіта та її деформації у сучасній культурі: до актуальності теорії напівосвіти Т. Адорно у сучасних соціокультурних контекстах

Окрім начерку теорії антиосвіти, Лісман пропонує аналіз її практик на різних рівнях репрезентації, починаючи з Болонського процесу і завершуючи критикою «бездуховності компетентнісного підходу» і застосування презентацій як супроводу виступів, доповідей тощо. Останнє він називає «powerpoint-karaoke» і вважає «проявом деструкції освіти через її симуляцію» (Liessmann, 2014: 78). Безперечно, ця критика має полемічно-провокативний характер і спрямована передусім на те, щоб привернути увагу до продукування незрілих, інфантильних людей у системах сучасної освіти, інтеграція яких у спільний освітній простір посилює негативні наслідки хибних рішень в освітній політиці. До таких рішень більшість представників німецької філософської та педагогічної громадськості відносить спотворення у просторі вищої освіти, які виникли внаслідок Болонського процесу, до якого, до речі, відмовилась приєднуватись Великобританія, щоб не руйнувати своєї системи освіти. (Nida-Rumelin, 2014: 169-170). Цей процес унаочнює тенденцію перетворення напівосвіти на антиосвіту, яка підпорядкована потребам постмодерного рабовласництва, що знаходить прояв у ланцюгових реакціях відтоку наукових кадрів, високоосвічених інженерно-технічних працівників і лікарів. На жаль, до такого донорства оптимально залучена Україна, не розуміючи у повному обсязі наслідків своїх щедрот щодо інших країн. В оптиці німецького бачення цієї проблеми Ніда-Рюмелін зауважує: «Проект європейської інтеграції тільки тоді матиме успіх, якщо набагато більше, ніж тепер, буде поглиблюватись взаємне сприйняття сусідських культур і освітніх традицій. Моноцентрична орієнтація європейських освітніх культур на США маргіналізує Європу як ціле, а через політику щодо науки несе загрозу європейській інтеграції. Європейська наукова і освітня традиція є багатою,... вона здатна конкурувати з американською» (Nida-Rumelin, 2014: 169-170). Така діагностика вимагає не шокової терапії, а виваженої стратегії розвитку освіти в країнах Європи.

До парадоксів антиосвіти належить її екстериторіальність. Вона не узгоджує свої цілі з життям, а вимагає, щоб життя і люди пристосовувались до неї. Стара ідея раннього Модерну, що краща освіта гарантує успішне життя, перетворила саму ідею освіти на антиутопію. Міражі освітніх Ельдорадо десь за кордоном, ейфорія від зарубіжних стажувань як таких, намагання некритичного перенесення чужого досвіду на терени інших культур утворюють фундамент антиосвіти, яка інструментом своєї самореалізації обирає етику переконань з прихованою репресивністю і цілком ігнорує етику відповідальності, включно з відповідальністю за долю підростаючого покоління. Щоб не потрапити у тенета постмодерного освітнього рабовласництва, треба орієнтуватись не на рекламні проспекти, а вміти критично аналізувати не тільки зміст освітніх пропозицій, а й тенденції суспільного розвитку. М. Рош, досліджуючи упродовж кількох десятиліть окреслену проблематику на емпіричному матеріалі американської та німецької вищої освіти зауважує: «Оскільки багато німців вважають своїм можливим взірцем США, то варто було б, з точки зору своєї країни, з'ясувати, які рушійні сили задіяні в американській системі вищої освіти, її сильні і слабкі сторони, як вони долають постійні виклики, що виникають перед ними» (Roche, 2014: 13). Перепустки у краще життя, які дає антиосвіта, відрізняються тільки за дизайном від тих, які охоче видавала у минулому столітті напівосвіта, але самі по собі вони нічого не варті так само, як й ізольовані автодидактичні практики, які нерідко вважаються виходом зі стану кризи, у якому опинилась освіта, бо стають банком відтермінованого ресентименту.

Антиосвіта є творцем і творінням клаптикових біографій (patch-work biographies), які відповідають становищу людини у глобалізованому світі. Сьогодні вона є чинником, що посилює глобальні ризики, бо передбачає конвергенцію систем освіти в національно організованих соціумах. Але експерти світового рівня вважають, що збереження різноманітності є більш ефективним, до того ж не репресивним засобом реалізації права людини на освіту. Так, Ніда-Рюмелін зазначає, що адекватною відповіддю на виклики економічної і культурної глобалізації не є гомогенізація освіти, а навпаки, підтримка і легітимація багатоманітних форм її організації і забезпечення варіативності змісту. Зокрема, він наполягає на тому, що «нації у цілому мають зберігати відмінності у своїй філософії освіти та у її практиці, бо це дає додаткові шанси на ринку праці» (Nida-Rumelin, 2014: 237). Кожна національна освітня традиція має свої ресурси оновлення, які разом збагачують світову культуру. «Німецька традиція освіти, - зауважує він, - відрізняється не тільки від американської, а й також від французької і британської, значно менш - від іспанської та італійської, якщо не зважати на особливості дуальної освіти, при цьому вона була успішною.... Чому ж цій країні й надалі б не розвивати сильні сторони своєї системи освіти, а за певних обставин навіть треба відійти від інтернаціональних трендів, в усякому разі від тих, що існують по той бік Атлантики, щоб повернути свій колишній статус провідної нації у галузі освіти...» (Nida-Rumelin, 2014: 237). Над цими проблемами варто замислитись також і українцям. Щоправда, глобалізована антиосвіта поки все ще успішно блокує шляхи до такого повернення, видаючи себе за передовий світовий досвід

Ще більшу небезпеку становить антиосвіта як фрагментарне і непослідовне мислення, яке видає себе за системне, але втратило цю здатність. Вона видає хаотичність за креативність, експериментування над людьми і прискорене впадання у варварство - за нові освітні й виховні підходи. Її навіжене зосередження на так званих розвивальних іграх для дітей і дорослих, на демонстрації своїх успіхів, на приниженні і навіть знищенні тих, хто «не підключився» до неї, може зрештою надихнути її агентів на створення освітніх і розважальних таборів, розкиданих по усьому світу. Зокрема таку перспективу розглядає П. Слотердайк (Sloter-dijk, 2009: 524). Нагадаю, що напівосвіта, порівняно з антиосвітою, не прагнула досягти світового панування і мала здебільшого тільки локальні амбіції.

Безперечно, такі песимістичні картини, навіяні роздумами Адорно над долею і недолею сучасної освіти, мають характер попередження і гіперболізують стан сучасної освіти, вказуючи на межу, переступати за яку небезпечно. адарно освіта культура діалектика

У підсумку треба зазначити, що діагностика стану освіти, культури, суспільства і людини, запропонована Адорно в теорії напівосвіти, розкриває взаємообумовленість усіх процесів, що відбуваються у сфері духовного життя суспільства. Самозаперечення освіти, яке знаходить прояв у її деформаціях, є загрозливим симптомом цивілізаційної кризи, вихід з якої не має патентованих рецептів, але першим кроком на цьому шляху є усвідомлення і розуміння причин та наслідків руйнації освітнього ландшафту у багатьох регіонах світу. Теоретична спадщина Адорно, як і діалектика просвітництва на мікрорівні його життєтворчості, спонукають до самокритики, закликають не піддаватись спокусам інфантилізації, які у надмірі пропонує напівосвіта у суспільстві розваг и споживання, а для цього треба зробити майже неможливе - здійснити репатріацію відчуженого духа на його метафізичну батьківщину - в ідею освіти. Але ця ідея, щоб бути спроможною виконувати свою орієнтацій- ну функцію, також не повинна залишатись недоторканою для критичної філософської рефлексії.

Література

1. Култаєва М.Д., Навроцький О.І., Шеремет І.І. Європейська теоретична соціологія ХХ-ХХ1 століття: начальний посібник - Х.: ХНУ імені В.Н. Каразіна, 2013. - 372 с.

2. Култаєва М.Д. Гайдеггер у спогадах колег та учнів // Мартін Гайдеггер очима сучасників / Перекл. з німецької Марії Култаєвої. - К.: Стилос, 2002. - 128 с. - С. 3-23.

3. Култаева М.Д. Категория “Bildung” в немецкой философской традиции, или размышления о смысле и предназначении образования // Постметодика. - №1, 1999. - С. 8-13.

4. Култаева М.Д. Виталистическая апология культурного пессимизма // Критика буржуазных концепций культуры: кризис методологии. - К.: Наук. думка, 1980. С. 261-284.

5. Adomo Theodor. W. Minima Moralia. Reflexionen aus dem beschadigten Leben. - Frankfurt am Main.: Suhrkamp, 1994a - 337 S.

6. Adorno Theodor W. Noten zur Literatur. - Frankfurt am Main.: Suhrkamp, 1994b - 708 S.

7. Adorno Theodor W. Negative Dialektik. - Frankfurt am Main, 1994c. - 412 S.

8. Adorno Theodor W. Jargon der Eigentlichkeit - Frankfurt am Main: Suhrkamp. 1964. 139 S.

9. Adorno Theodor W. Theorie der Halbbildung // Gesammelte Schriften. - Band 8. Soziologische Schriften Band 1. - Frankfurt am Main: Suhrkamp. 2003. - S. 93-121.

10. Adorno Theodor W., Horkheimer Max. Dialektik der Aufklarung // Horkheimer Max. Gesammelte Schriften. - Band 5. - Frankfurt am Main: S. Fischer, 1987. - S. 13- 292.

11. Adorno Theodor W. Tabus bber Lehrerberuf http: // www. 2.ibw. uni-heidelberg.de / gerstener /Tabus Text. Pdf.

12. Baumgarten Hans-Ulrich. Frei, gleich und gebildet. Eine philosophische Uberlegung zur bildungspolitischen Debatte // Bildungstheorie in der Diskussion. - Freiburg- Munchen: Verlag Karl Alber. 2012.- 164 S. - S. 46-60.

13. Benjamin Walter. Nachtrage / Gesammelte Schriften. - Band V11-1. - Fr- am M.: Suhrkamp,1989.- 519 S.

14. Benner Dietrich. Warum offentliche Erziehung in Demokratien nicht politisch fundiert werden kann // Bildungstheorie in der Diskussion. - Freiburg-Munchen: Verlag Karl Alber. 2012. - 164 S. - S. 13-35.

15. Bollbeck G. Bildung und Kultur. Glanz und Elend eines deutschen Deutungsmusters. - Frankfurt am Main& Suhrkamp. 1994. - 468 S.

16. Burri Alex. Vom allgemeinen Nutzen der Ungebildetheit. Oder warum Bildung der Freiheit und Demokratie schadet // Bildungstheorie in der Diskussion. - Freiburg- Munchen: Verlag Karl Alber. 2012. - S. 36-45.

17. Dahrendorf Ralf. Versuchungen der Unfreiheit. Die Intellektuellen in Zeiten der Prufung. - Munchen: Verlag C. H. Beck, 2006. - 239 S.

18. Fleck Christian. Transatlantische Bereicherungen. Zur Erfindung der Sozialforschung. -Frankfurt am Main: Suhrkamp 2007. - 578 S.

19. Frischmann Barbel. Aspekte philosophischer Bildungskritik: Rousseau, Fichte, Nietzsche, Adorno // Bildungstheorie in der Diskussion. - Freiburg-Munchen: Verlag Karl Alber. 2012 - 164 S. - S. 145-160.

20. Habermas Jurgen. Die Zeit hatte einen doppelten Boden. Theodor W. Adorno in den funfziger Jahren. Eine personliche Notiz // Adorno-Portrats. Erinnerungen von Zeitge- nossen. Herausgegeben von Stefan Muller-Doohm. - Frankfurt am Main: Suhrkamp. 2007. - 400 S. - S. 15-23.

21. Habermas, Jurgen. Gropherzige Remigranten. Uber judische Philosophen in der fruhen Bundesrepublik // Neue Zuricher Zeitung. 2.07.11. - S. 10-11.

22. Hansen Olaf. Anklage und Kritik. Anmerkungen zu Adornos Begriff der soziologischen Wissenschaft // Theodor Adorno. Sonderband aus der Reihe Text + Kritik /Hrsg. Heinz Ludwig Arnold. - Munchen: Text + Kritik, 1983 - 196 S. - S. 64-71.

23. Hegel Georg Wilhelm Friedrich. Phanomenologie des Geistes. - Hamburg: Felix Mei- ner Vergleich, 1988. - 631 S.

24. Hegel Georg Wilhelm Friedrich. Recht. Staat. Geschichte. Eine Auswahl aus seinen Werken. - Stuttgart: Alfred Kroner Verlag, 1970. - 519 S.

25. Horkheimer Max. Forschungsprojekt des Antisemitismus // Max Horkheimer. Gesammelte Schriften. - Band 4. - Frankfurt am Main. 1988. - S.373-411.

26. Horster Detlef. Niklas Luhmann. - Munchen: Beck, 1997. - 221 S.

27. Kant Immanuel. Werke in sechs Banden. - Band V. Kritik der Urteilskraft. - Darmstadt: Wissenschaftliche Buchgesellschaft, 1998. - S. 237-607.

28. Kant Immanuel. Werke in sechs Banden. - Band V1. Beantwortung der Frage: Was ist die Aufklarung? - Darmstadt: Wissenschaftliche Buchgesellschaft, 1998. - S. 31-62.

29. Klemperer Victor. LTI. Notizbuch eines Philologen. - Leipzig: Reclam, 1970. - 350 S.

30. Leske Monika. Philosophen im Dritten Reich. Studie zu Hochschul - und Philosophiebetrieb im faschistischen Deutschland. - Berlin: Dietz, 1990. - 318 S.

31. Liessmann K. P. Philosophie des verbotenen Wissens. Wien: Paul Zsolnay Verlag, 2001. - 243 S.

32. Liessmann K. P. Theorie der Unbildung. Die Irrtumer Wissensgesellschaft. - Wien: Paul Zsolnay Verlag, 2006. - 175 S.

33. Liessmann Geisterstunde. Die Praxis der Unbildung. Eine Streitschrift. Wien: Paul Zsolnay Verlag, 2014. - S.191.

34. Lowith Karl. Samtliche Schriften. - Band 8. - Heidegger - Denker in durftiger Zeit. - Stuttgart: J.B. Metzler, 1984. - 298 S.

35. Luhmann Niklas. Archimedes und wir. Interviews, Hrsg. Dirk Baecker und Georg Sta- nitzek. Berlin 1987. - 178 S.

36. Mann Thomas - Betrachtungen eines Unpolitischen. Frankfurt am Main& Fischer Verlag 2009. - 591 S.

37. Nida- Rumelin Julian. Der Akademisierungswahn. Zur Krise beruflicher und akademi- scher Bildung. - Hamburg: Korber-Stiftung, 2014. - 253 S.

38. Nida-Rumelin Julian. Die Macht der Reflexion // Information der Philosophie. -N 2, Juni 2016. - S. 8-19.

39. Norbert Klaus. Idioten made in Germany. Wie Politik und Wirtschaft Bildungsverlierer produzieren. - Munchen: 2011. - 384 S.

40. Precht Richard David. Anna; Schule und der liebe Gott - Der Verrat des Bildungssy- stems an unseren Kindern - Munchen: Goldmann, 2013. - 351 S.

41. Rath Norbert. Zum Bild Adornos. Selbstdeutungen, Gesten, Anekdoten // Information Philosophie. - N 3, 2003. - S. 50-59.

42. Roche Mark. Was die deutschen Universitaten von den amerikanischen lernen konnen und was sie vermeiden sollten. p Hamburg: Meiner, 2014. - 295 S.

43. Schmidt Helmut, Stern Fritz. Unser Jahrhundert. Ein Gesprach. - Munchen: C.H. Beck Verlag. 2010. - 287 S.

44. Scholze Britta. Der Schein des Glucks und das Erwachen der Phantasie //Adorno- Portrats. Erinnerungen von Zeitgenossen. Herausgegeben von Stefan MUller-Doohm. - Frankfurt am Main: Suhrkamp. 2007. - 400 S. - S. 263-272.

45. Scharle Eckart. Das Lachseminar. Anmerkungen zu Theorie und Praxis bei Adorno // Adorno-Portrats. Erinnerungen von Zeitgenossen. Herausgegeben von Stefan Muller- Doohm. - Frankfurt am Main: Suhrkamp. 2007. - 400 S. - S. 249-262.

46. Sloterdijk Peter. Du mupt dein Leben andern. Uber Anthropotechniken. - Frankfurt am Main: Suhrkamp. 2009. - 723 S.

47. Teichfischer Philipp. Masken des Philosophen. Alfred Baeumler in der Weimarer Repu- blik - eine intellektuelle Biographie. - Marburg: Tectum. - 320 S.

48. Thoma Dieter, Kaufmann Vincent, Schmid Ulrich. Der Einfall des Lebens. Theorie als geheime Autobiographie. - Munchen: Hanser. 2015. - 416 S.

49. Tischer Michael. Veraltet die Halbbildung? Uberlegungen beim Versuch, die Theorie der Halbbildung zu aktualisieren // Padagogische Korrespondenz, - N 6, 1989. - S. 5-21.

Размещено на Allbest.ru