Методолог - професія майбутнього

ПРАВИЛА КОЛЕКТИВНОГО ДУМАННЯ, ПРОФЕСІЙНІ РОЛІ І ПРИНЦИПИ МИСЛЕДІЯЛЬНОСТІ МЕТОДОЛОГА

У суто ситуаційному контексті розгортання ПМ, особливо під час конструювання другого і четвертого типів методологічних модулів, важливе значення мають правила колективного «виготовлення» думки, вироблені в ММГ.

Перше: дискусія за змістом завжди є зіткнення і боротьба вольових позицій, які приховують за собою наміри експансії, захоплення, асиміляції іншого; загалом думка може з'явитися тільки в умовах конфлікту, бійки, у проблемній ситуації; в ОД-іграх організація останніх - необхідний елемент їх технології і техніки; тільки тоді, коли люди задіті особисто, коли смертельно ображені, вони виходять із стану буденної сплячки і починають трохи розмірковувати.

Друге: конфлікти повинні бути змістовними, і зіткнення різних ліній розгортання робіт завжди закладається в оргпроект гри; якщо не було потрібних для організації змістовного конфлікту учасників, то методологам

треба приймати виконання цієї функції на себе - освоювати різні значеннєво-смислові схами і матриці.

Третє: конструктивна робота з формами (аж до категорійних схем) над і поряд з конфліктною ситуацією - природне джерело зародження нових смислів; ОДІ - це гра схем і гра на схемах; усі доповіді і виступи повинні супроводжуватися схемою, а всі використані схеми мають бути вивішені в залі як семіотичне поле для всезагального споживання.

Четверте: критика схем на культуровідпо- відність і категорійне пророблення мають на меті отримання поняття чи нового знання (проектів, сценаріїв, програм, планів робіт тощо) [див. 48; 53].

Питання культури, ефективності, стаціонарності /нестаціонарності методологічної діяльності і роботи за останні чверть століття поставлені і відрефлексовані представниками СМД-методології в кількох проблемних формах: а) як проблема методологічного професіоналізму (Ю.В. Громико [4]); б) як проблема методологізації професіоналів (Г.Г. Копи- лов [11]); в) як проблема форм відтворення і трансляції методології (О.П. Зінченко [7]);

г) як проблема професіоналізації методології (М.Г. Рац [27]); д) як проблема створення шкіл з підготовки ігротехніків та методологів (С.В. Попов, П.Г. Щедровицький та ін.); е) як програма створення мережі методологічних лабораторій (В.Є. Волков [2 ], О.П. Зінченко [9], В.В. Сааков [32]), а також її конкретизація в ідеї, принципі і проекті локальних освітніх систем (див. С.Б. Крайчинська [12], В.А. Нікітін [22]); є) як формування методологічної парадигми освіти (В.А. Нікітін [22, с. 161 -- 197]) та ін.

На нашу думку, інтегральною проблемною ланкою зазначених форм, засобів і механізмів кваліфікованих діяльності-миследіяльності і є професійне методологування, сфера якого диференціює і взаємодоповнює, з одного боку, принаймні шість рівнів його критері- ально обґрунтованого здійснення [40, с. 53-- 63], з іншого - циклічно організовує п'ять типів методологічних модулів у їх численних параметрах та ознаках [Там само, с. 80--101]. До того ж, як зазначає Ю.В. Громико, «методологічна робота як специфічний тип професійної діяльності конституюється одночасно зовнішніми факторами і внутрішніми чинниками. До перших відносяться об'єктивні суперечності соціокультурної ситуації, у якій відбувається самовиявлення методолога і в якій він самовизначається. До других належать уявлення про методологічну діяльність, котрі виробляються самими методологами з методологічної позиції» [4, с. 28].

Методологія у досвіді ММГ «народилася із смутної віри у всемогутність мислення» (М.Г. Алексеев), а «стане просто однією із дисциплін - як філософія, як будь-яка окрема наука зі своїм власним методом, котрий буде рефлексивно творитися нею самою» (Г.Г. Ко- пилов). Такий, вельми традиціоналістський, прогноз щодо майбутнього методології вочевидь має і позитивний практичний сенс, адже вимагатиме належної професіоналізації цього сегмента культури, а відтак запровадження прийнятних форм відтворення і трансляції методологічної освіти (університети, факультети, кафедри, школи, семінари), засобів і нормативів її здійснення (підручники, комп'ютерні програми, освітні стандарти тощо). При цьому, на переконання О.П. Зінченка, висококваліфікований методолог виконуватиме чотири головні професійні р о л і:

а) філософа, котрий працює з базовими онтологічними категоріями й у такий спосіб розвиває вчення про категорії (універсали культури), поняття, епістеми як форми утримання знань, організації еталонного досвіду;

б) епістемолога, який, працюючи у рамках змістово-генетичної логіки, виробляє знання і норми організації мислення і діяльності, продукує засоби мислення, що забезпечують онтологічне конструювання;

в) аналітика, котрий вивчає соціокультурні ситуації та виокремлює форми мисленнєвої імовірності світу;

г) практика, тобто організатора, керівника чи управлінця, який запускає керований розвиток, організує комунікацію і розуміння учасників у міждисциплінарній взаємодії, спрямованій на розв'язання складних проблемних ситуацій повсякдення.

У будь-якому разі, зазначає Г.Г. Копилов, методології насамперед доведеться зайнятися власним облаштуванням - дослідженням і створенням своїх засад (засновків), формуванням мислення, своєї рефлексії і самодо- магання, продукуванням уявлень, котрі б давали змогу кожному особисто самовизначитися у сфері методології та визнавали суб'єктивність думки [11, с.10] , а також постійним ускладненням та удосконаленням «методологічних засобів як точних інструментів, що застосовуються за призначенням як зброя попадання в ціль, а не руйнування» (Ю.В. Луко- венко [15, с. 157]). У зв'язку з цим Геннадій Копилов указує на три принципи, що відрізняють СМД-методологію від «класичної методології»: 1) поглиблення методологічної думки на противагу процесу її розширення; 2) публічності методологічної діяльності на противагу її езотеричності; 3) близької дії та фокусування на противагу стратегії широкої методологізації.

Тут висловимо два зауваження: загальне - щодо методологічного розуміння вагомості самого принципу у системі засобів МД, та критичне - стосовно повноти набору ідеальних принципів, що змістовно пояснюють кваліфіковану методологічну діяльність. У контексті першого Г.П. Щедровицький підкреслює, що «принципи мають самостійну цінність як ідеальні об'єкти. Отож і життя відрізняється від натурального існування природних тіл тим, що воно спирається на принципи, котрі висуваються самими людьми й утворюють наріжний камінь життя» [54, с. 15]. Логіка другого зауваження однозначно вказує на те, що еволюція будь-якого процесу чи явища організована за принципом кватерності (матрична структура 3+1), тобто за універсальним архетипом, логічною побудовою будь-якого судження, у якому четвертий елемент займає особливе положення, або має порівняно іншу природу, і воднораз робить усі інші чимось єдиним, символізуючи Універсум [див. 5, с. 126-127]. У нашому випадку четвертим елементом є принцип професійності мето- дологування на противагу дилетантності (рис. 2).

ПРОФЕСІОНАЛІЗАЦІЯ ЯК ІНТЕГРАЛЬНА УМОВА ВЗАЄМОЗАЛЕЖНОГО РОЗВИТКУ МЕТОДОЛОГІЇ-ЯК-УЧЕННЯ

І МЕТОДОЛОГУВАННЯ-ЯК-ПРАКТИКИ

Загалом уперше проблема професіоналізації методології у єдності із завданнями її соціалізації була відрефлексована Георгієм Щедровицьким у січні 1974 року [див. 52, с. 316-351] , коли Г.П. було майже 45 років, а мені як автору цього методологічного дослідження - неповних 17 (у той час я навчався на другому курсі Корсунь-Шевченківського педагогічного училища імені Тараса Шевченка).

1 - принцип заглиблення на противагу принципу розширення:

аналіз і творення основ методології з орієнтацією на глибинне опрацювання своїх домагань, а не зосередження на вивченні засновків і методів інших наук, предметів і дисциплін, причому без прагнення до універсалізації

2 - принцип публічності на противагу принципу езотеричності: методологія повинна презентувати себе відкрито, пропагуючи свій особливий тип рефлексії, свій погляд; тому вона не має більше займатися обов'язковим розвитком інших систем діяльності, входити з ними у відношення кооперації, а, здобувши повну самостійність у МД-світі, будувати свою взаємодію з іншими сферами комунікативно

4 - принцип професійності методологування на противагу дилетантності: корпус приписів, технік, схем, знань спочатку має стати здобутком тих, хто кваліфіковано здійснює методологічну роботу чи фахово займається методологічною діяльністю (керівники, організатори, управлінці, дослідники, освітяни, проектувальники та ін.), а потім утворити поліпрофесійний зміст методологічної освіти; для підготовки методологів має бути створений особливий ітакультурний простір, у котрому наявність Учителя як взірця мислення і діяльності обов'язкова і котрий ініціює раціональну комунікацію та рефлексивне думання

3 - принцип близької дії на противагу стратегії методологізації: спрямовано точкова, добре відрефлексована методологічна робота як відгук на конкретний соціальний чи інтелектуальний запит, методологія покликана істотно впливати на інші сфери суспільного життя і соціальні інститути; у перспективі її експансія є шкідливою, оскільки веде до методологічного романтизму і псевдометодологізму

Рис. 2. Принципи організації професійного методологування

Тоді лідер ММГ, обговорюючи смисл і статус методологічної роботи, висновує, що «методологічний рух набагато ширше кордонів і масштабів нашої країни», методологічне мислення є та єдина форма, котра дає змогу здійснювати необхідну інтеграцію і синтез знань та інших інтелектуальних засобів, а методологія - це «спосіб критичного ставлення до наявної людської культури» і водночас «скорочена назва способу життя». Причому «залежно від того, чи виділяємо ми на перший план орієнтацію або організацію, професіоналізацію або трансформацію, ми будемо звертати увагу в одному випадку першочергово на людей, а в другому - на певні відчужені продукти нашої діяльності, скажімо, знання, системи знань та ін. І саме залежно від того, яку відповідь дамо на запитання, що є методологія, ми так чи інакше будемо її організовувати або створювати її організованість. Тому для мене, - обстоює свою позицію Георгій Петрович, - ця сукупність запитань виросте в основне питання: як жити, як бути і що робити» [Там само, с. 318, 329, 337]. І найважливіше, що підтвердив півстолітній історичний шлях розвитку методології: вона сьогодні має кілька різних векторів розщеплення. Така її диференціація одночасно пов'язана із професіоналізацією методологічної діяльності. І ще тоді Г.П. Щед- ровицький передбачав, що «буде відбуватися боротьба із цією професіоналізацією, і буде ставитися акцент на чистих орієнтаціях і на чистому неорганізованому мисленні..., тоді як розумна стратегія полягає не у тому, щоб заважати появі чогось, а в тому, щоб поставити все на місце» [Там само, с. 338--339].

Узагальнення висловлених ідей і тематизмів у проекції на реалії та особливості півстолітньої динаміки становлення / згортання методологічного руху дає змогу по-новому співвіднести орієнтацію, організацію, соціалізацію та професіоналізацію як базові вектори чи умови розвитку і світу методології, і сфери методологування, причому у їх предметній специфічності та єдності, й головне - у взаємопроникненні мислезнаннєвого і діяльно-вчин- кового складників (рис. 3). Структурно-змістове наповнення пропонованої мислесхеми вказує на кілька важливих моментів:

4 - професіоналізація: проблема підготовки висококомпетентного, ефективного методолога, котрий здатний рефлексивно працювати над власними діяльністю і мисленням і, більше того, спроможний їх змінювати, трансформувати та створювати нові форми й організованості МД і ПМ, причому спочатку в думці (ідеальному плані свідомості), а потім у реалізації, на практиці, що потребує перш за все живого взірця-носія

2 - організація: проблема забезпечення такої організованості в нарощуванні експансії методологічних роботи і мислення, щоб досягалася її гармонія з орієнтацією на методологічний спосіб МД

3 - соціалізація: проблема відшукання соціально прийнятних культурних форм і способів (створення мережі методологічних лабораторій, проведення ОДІ чи методологічних сесій) інтеграції (насамперед ідеологічної та організаційної) методології/ методологування у практику суспільного повсякдення

Рис. 3. Орієнтація, організація, соціалізація і професіоналізація як базові умови взаємозалежного поліпроблемного розвитку методологи-як-учення і методологування-як-практики

а) існує принаймні три базових умови розвитку методологічного способу МД (орієнтація, організація, соціалізація), які у системному взаємодоповненні спричиняють постання четвертої, фундаментальної, власне інтегральної (професіоналізація);

б) суть методологічної фаховості, професійності полягає у свідомому опануванні особою, котра стала на шлях безперервного методологування, найбільш потужним на сьогодні (передусім у культуротворчому відношенні) методологічним змістом, що колективно та індивідуально організується щонайменше на шести рівнях - аналізу, рефлексії, розуміння, мислення, роботи, діяльності;

в) терміни «методологія» і «методологування», мов дві сторони однієї медалі, поєднують усе вищезазначене головним чином як форми, засоби чи інструменти ефективної МД, рухаючись мислевчинково за її поясами (практичної мД, концепту-інтенції, думки-комуні- кації та чистого мислення) над предметним горизонтом осмислення дійсності в ідеальному сферному контексті актуалізованої проблемної свідомості;

г) до системних характеристик багатопара- метричного існування методології-методологу- вання належать чотири основних: методологічні знання як ті культурні продукти, що визначають знаннєву організацію методології; особа методолога із її мисленнєвим і діяль- нісним потенціалом, що реалізується як екзистенція розширення поля проблемної свідомості і як утвердження особливого способу життя; низка формальних і неформальних товариств та організацій, які фахово, досконало, ефективно здійснюють методологічну роботу; систематичне відповідальне методологічне самопрактикування методолога, що уможливлює, з одного боку, внутрішнє розгортання животворної методології-як-учення, з іншого - ситуаційну буттєвість (дійсність) його інтелектуально-духовних надзусиль, спрямованих на розвиток особистісного методологування- як-практики в усіх його формах, аспектах, складових, засобах.

Яскравим прикладом професіоналізації в методології упродовж десятиліть був Московський методологічний гурток, тобто така собі своєрідна республіка Касталія (за відомою книгою Германа Гессе). 18 червня 1989 року Георгій Щедровицький із цього приводу говорив таке: «...мені потрібно насамперед підготувати достатній контингент методологів. І я це роблю. І для мене робота у сфері методологічної Касталії є головне. Ось якщо мені вийде підготувати 100-150 методологів на країну, я помру спокійно. Оскільки вони далі будуть за принципом лавини готувати наступних, включаючи й ті небагаточисельні контингенти науковців, котрі знадобляться. Але вони повинні бути методологічно підготовленими і жити в методології. Тому я займаюся розвитком методологічної Касталії. Відповідь саме в цьому. Причому не взагалі Касталії, а методологічної! І ця методологічна Касталія потрібна мені. Мені особисто!» [52, с. 227].

Аналогічно тому, як в ідеї і змісті поняття «миследіяльність» (за Г.П. Щедровицьким) знаходить відображення багатоманіття проміжних форм між їх двома крайніми полюсами олюдненого світу - актів мислення і процесів здійснення діяльності, так само у словосполученні «вітакультурність» потенційно прихований безмежно широкий контекст мислен- нєвої, діяльної і психодуховної причетності людини до двох всесвітів - життя соціуму та культури. ПМ - це вітакультурне утворення діяльнісного змісту, системно- модульної організації, соціопродуктивного спрямування та онтопсихологічної дії-поступу. Таке методологування - вузлова категорія ВК- методології у суголоссі інших категорійно- понятійних ідеалізацій [42]. І хоча на цьому шляху наукової творчості у нас є певні здобутки, все ж левова частка методологічної роботи попереду. І це зрозуміло чому. Адже, як говорив Учитель (Г.П.), для складних проблем не існує простих розв'язків. Вони долаються з допомогою відповідних, не менш складних і метасистемних, методів, котрі у нашому випадку не руйнують, а максимально уможливлюють живу цілісність модульно- розвивального методологування. Тому теза Парменіда «Мислити і бути - одне й те ж саме» тут набуває повноголосного ковітального звучання і полісмислового людиноствердження.



Висновки

1. У XX ст. чітко окреслилася тенденція прискореної видозміни професійної карти сучасної цивілізації. У її соціокультурному річищі виникають нові професії і спеціалізації не лише у галузі розробки і використання інформаційно-технічних систем, біоінженерії, а й у соціогуманітарній сфері різнотипних суспільств. Однією із таких професій, контури якої явно проглядаються на горизонті все- оновлюваного світу людського практикування, є професія методолог.

2. Вирішальною умовою-чинником постання професії методолога в найближчому майбутньому, себто упродовж наступного півстоліття, є факт відкриття та освоєння самобутнього материка людської свідомості - методологічного мислення, яке характеризується над- предметністю, проблемністю, дискурсивністю, саморефлексивністю, універсальністю і новизною власного формоузмістовлення, тому що інтегрує сферу миследіяльності і рефлексивно охоплює-знімає всі відомі типи мислення. Оскільки саме це мислення і тим самим світ, даний крізь його ідеальний формат, становлять чистої істини предмет методології, то його поки що локальні оази інтелектуального уді- яльнення мають потугу до розширення й умо- гутнення не стільки навіть у зв'язку із лавиноподібним урізноманітненням форм, способів, засобів та інструментів методологічного дослідження в науці і філософії, скільки із нестримним розпросторенням численними культурними джерелами і соціально благодатними нішами методологічної роботи більшою чи меншою мірою досконалого методологування.

3. Найскладніше у «прищепленні» новим генераціям інтелектуалів методологічного мислення полягає у штучному створенні й утриманні тривалий час спеціальних, важко- зреалізовуваних практично - мислекомуніка- ційно, миследіяльнісно, мислевчинково - умов, передусім: а) підготовки і проведення методологічних семінарів і сесій, оргдіяльнісних та оргучинкових ігор; б) постійної присутності живого носія-взірця такого універсального мислення, тобто професійного методолога як учителя, наставника, керівника. До того ж останній, щоб справді бути ефективним, має компетентно виконувати низку ролей: філософа, який працює із засадничими онтоло- гіями, поняттями і категоріями; науковця, котрий уміло реалізовує науковий метод теоретизування і спосіб відображення світу у свідомості, епістемолога, який у рамках змістово-генетичної логіки оперує і створює нові епістемні організованості (проблеми, гіпотези, теорії, парадигми тощо), у тому числі й форми та засоби методологування (мисле- схеми, моделі, категорійні матриці, методологічні план-карти); практика з організації, керівництва та управління проблемної комунікації і порозуміння у міждисциплінарній взаємодії різних носіїв так чи інакше розширеної свідомості.

4. Майстерне володіння методом у сфері соціогуманітарного повсякдення становить надважливий складник або базовий сегмент компетентності у світі соціономічних професій (психолог, соціальний працівник, педагог, політик, управлінець, лікар, священик та ін.). Пояснюється це кількома причинами: по- перше, тільки опанування методом, що захоплює людину та її свідомість, дає змогу ставити і розв'язувати професійні проблеми певного класу; по-друге, особисте прийняття методу завжди постає із практичної нужди- потреби як керівництво для розуму й актуалізується у двох вимірах думання - науково- аналітичному (правильна логіка розмірковувань) і мистецьки-ситуаційному (методологічна лінія унікального діяння); по-третє, рефлексивне входження всередину методу уможливлює те неприродне рідкісне мислен- нєве практикування, у якому схема методу уконкретнює підхід та визначає спосіб світобачення й одночасно забезпечує самоорганізацію ідеальних форм свідомості; по-четверте, персональне задіяння методу пов'язане з утвердженням його широкого функціонального поля як інтегральної умови досягнення фахівцем високих рівнів професійної майстерності; причому охоплення функцій відбувається у широкому діапазоні: від визначення основоположного способу досягнення мети до обґрунтування сукупності прийомів та операцій будь-якої окремої діяльності, від регуляції і контролю за логікою перебігу останньої до рефлексивного спрямування як того чи іншого теоретизування, так і будь-якого соціального практикування, від встановлення принципів підходу до об'єкта вивчення чи творення до дотримання певного стилю та характеру інтерпретації отриманих результатів.

5. Базовими формами професійного методологування є принцип, підхід, метод і спосіб, які позначають як схоже у складнооргані- зованій топіці ідеального світу свідомості дослідника (передовсім за смислом і значенням людської життєдіяльності), так і відмінне в екзистенції його здійснення (мовиться про актуалізовані нашарування семантичної специфіки концептуальних уявлень та про особливості їх формофункціонування в лоні світобачення). Примітно, що ці засадничі форми організовані за принципом кватерності (3+1), що вказує на поетапне рефлексивне постання їх ідеальних мислених конфігурацій: від нечітких схем образів архетипного характеру до осмислених, хоча й не виголошених, концептних утворень і далі від них до більш- менш визначених за змістом та обсягом понять, потім до цілісних знаннєвих одиниць-моделей і нарешті до категорій як наукових та світоглядних універсалій. І якщо методологічна значущість перших трьох форм методологування є бодай відносно рівновагомою, а відтак не взаємозамінною (скажімо, метод не можна звести ні до принципу, ані до підходу; принаймні в них свої самодостатні функціональні поля миследії; та й принцип не охоплює всього того епістемно організованого матеріалу, що підвладний підходу, з одного боку, і методу - з іншого), то важливість четвертого - способу - тут є інтегрально-синтетичною, винятково актуальною. І це головним чином спричинено тим, що саме способи методологічної роботи, будучи найбільш укоріненими у різноманітну за своєю природою практику суспільного життя, уможливлюють реальне - діяльне чи вчинкове - здійснення справи і приводять до досягнення мети.

6. Ідея методологічних революцій не просто має сенс у ситуації, коли більшості інтелектуалів добре відома концепція наукових революцій Томаса Куна. Вона вирізняється потужним евристичним потенціалом, адже головним у пошуковій праці виголошує не стільки нове знання як підсумок тривалого процесу інтелектуально-вольових надзусиль ученого, скільки тернистий шлях продукування ним нових методів, форм, засобів і схем організації пізнання як розумової діяльності, отож бо творення взірців та еталонів оргучинкового зреалізування ним власної дослідницької програми. Маркерами методологічних революцій, що засвідчують нарощування професіоналізації методології як однієї із впливових тенденцій розвитку сучасної культури, є все більш широке застосування під час методоло- гування схем і схематизації, де перші використовуються як інструменти колективно- розподільчої організації розмірковувань, поліпроблемної думки-комунікації, а друга являє собою спосіб оприявнення простору рефлексивно здійснюваного методологічного мислення. Окрім того, методологічні революції як кардинальні оргдіяльнісні зсуви у па- радигмальному забезпеченні та засобово- інструментальному оснащенні досліджень зумовлюють перегляд одного із засадничих співвідношень, що відображається дихотомією «теорія - метод». їх тотожність в аспекті предметного узмістовлення як своєрідного спільного знаменника раціонального мисле- діяння, й відтак можливості оргрефлексивного взаємопереходу за певних умов, усе ж пов'язана із фундаментальною відмінністю за призначенням (функціями). Зокрема, якщо теорія, спираючись на процедуру-механізм ідеалізації, виробляє «картинну статику» предмета пізнання, послуговуючись теоретичними конструктами та встановлюючи з їх допомогою завершену систему знаннєвих форм (принципи, концепти, закономірності, поняття, факти тощо), то метод, обіймаючи форми, способи і засоби спрямованого руху- поступу дослідника до осягнення сутності, природи чи «життя» цього предмета, визначає «панорамну динаміку» того, з яких позицій він виходить, яких правил дотримується, якими знаряддями користується і як самозвітує про свій пройдений шлях та про його результативність. Причому в останньому випадку мовиться про такі продукти творчості методолога, як мислесхема, програма, методологічна план-карта дослідження, парадигмаль- но-дослідницька карта, категорійна матриця.

7. Методологування, досягаючи вершин професійної досконалості, становить визначальний спосіб удіяльнення методологічного мислення й, отже, являє собою своєрідно спрямоване постання рефлексивної сфери проблемно-модульної миследіяльності, яка, маючи шестирівневу оргфункціональну побудову (методологічні аналіз, рефлексія, розуміння, мислення, робота, діяльність), так чи інакше взаємодіє із головними суспільно- професійними сферами (філософією, мистецтвом, наукою, політикою, освітою, охороною здоров'я та ін.), делегуючи до них багатий набір логічно оформлених узмістовлень - принципів, підходів, методів, способів, процедур, механізмів, засобів. П'ятнадцятирічна проблемно-комунікативна практика методологування чинної наукової школи, відштовхуючись від широковідомих півстолітніх здобутків СМД-методології, дала змогу не лише обґрунтувати об'єкт-миследіяльнісну сферу, концентри, принципи, підходи і засоби віта- культурної методології, а й, щонайголовніше, вийти на широкі простори філософського й прикладного методологування. Причому в нашому колективному мислепрактикуванні, головно через новаційне удіяльнення методологічних семінарів і сесій, оргдіяльнісних та оргучинкових ігор, вдалося поступово розширити модульно-розвивальний часопростір інтелектуально-дискусійної взаємодії внутрішньо мотивованих, фахово компетентних й особистісно пристрасних в обстоюванні свободи власного мислення учасників.

8. Для логічного обґрунтування локальних організаційних форм екзистенційно-смисло- вого наповнення методологічного мислення у 1997 році в науковий обіг нами було введено поняття «методологічний модуль», а у 2005 описані онтологічні та оргдіяльнісні інваріанти узмістовлення, які ним описуються, й також створена типологія названого різновиду модулів. Методологічний модуль - це таке колективне чи групове зреалізування розвитково- миследіяльнісного циклу організованого зіткнення осіб, ігрових схем і ситуацій мислимого майбутнього у певному локалізованому прос- торі-часі відносно завершеної послідовності чи цілісного ансамблю концептів-інтенцій і думок- комунікацій, котре рефлексивно організує у повноформатному розгортанні миследіяння наявність його двох крайніх поясів - практичної миследіяльності і чистого мислення за принципом «тут-тепер-повно» і за допомогою наскрізної тотальності принаймні п'яти процесів - концептизації, розуміння, інтерпретації, рефлексування, категоризації, а тому продукує безпредметні конструкти діяння, миследіяння чи мислевчинення, але змістовні в тому розумінні, що вони дають змогу утримувати та утверджувати мислекомунікацію, творити схематизації та особливі принципи- правила самоорганізації бажаного у формі культурних кластерів-знаків, схем, символів, об'єктів. Воднораз, узявши за відправну точку теоретизування розвитковість і модульність, встановлено п'ять типів указаних модулів: інтенційно-індивідний, пізнавально-суб'єктний, нормативно-особистісний, ціннісно- індивідуальнісний та духовно-універсумний; здійснений їх детальний логіко-параметричний аналіз і картографування, що у підсумку такої складної роботи поєднує картинну презентацію різнотипної топіки модульно-розвивального простору ПМ із функціями як плану, що вказує на те, у який спосіб, розуміннєво осягнувши місця і ситуаційні сегменти цього простору, треба його організовувати, конструювати, удіяльнювати, рефлексувати, так і моделі, яка за умов її практичного впровадження у низці методологічних семінарів та оргучинкових ігор, узасобовує й відтак уможливлює творення штучного ідеального світу методологічного мислення. У результаті простір повноцінного, циклічно довершеного методологування уперше структурований на сотню локалізованих місць, топіка і метрика яких охоплює повний спектр інваріантів здійснення миследіяльності і мислевчинення методолога-професіонала.

9. Евристичність концепції методологічного модуля імовірно ще більшою мірою вагома при дослідженні людської свідомості як екзистен- ційно-буттєвої даності, тому що дає змогу істотно упрозорити методологічний горизонт філософсько-психологічного цього оптично вкоріненого, вищою мірою парадоксального, наповненого межовими самісними смислофор- мами, явища. А оскільки цілком слушно прийняти засновок, що міжпрофесійна, міжопозиційна і міжпредметна комунікація є основним каналом розвитку методологічного мислення і що воно у власній буттєвій ак- туалізації-екзистенції долає межі буденної, наукової та будь-якої іншої, прив'язаної до предметного світу, свідомості, то закономірно, що рамковою умовою постання самої методології і є особливим чином оргдіяльнісно наповнена методологічна свідомість. З іншого боку, справедливим буде і зворотне основоположення: розширений, а насправді дійсний, предмет методології, що обіймає мислення і світ, поданий через оптику цього мислення як тяма-розмисел уголос, становить свідомість як багатофункціональна буттєвість, котра забезпечує не лише відображення дійсності, а й породження її психодуховних, смисло- життєвих форм, ідеальних організованостей соціального конструювання та особистісного творення. Методологічна свідомість, унаявлю- ючи найвищі форми буттєвої присутності людини у світі і світу в людині, є дійсним - обмежено безмежним - форматом існування та розвитку досконалих мислення, діяльності, вчинення, методологування. Тому топіка і метрика модульно-розвивального оргпростору ПМ, фіксуючи розрізнення і взаємне розташування сотні місць «живого» миследіяння, становить відкриту сферну матрицю свідомості, екзистенційна подієвість якої одночасно виявляється на множині різного набору точок як присутність іншорідних конфігурацій - смислів, значень, схем, образів.

10. Схема ПМ і типологія методологічних модулів уможливлюють надситуаційне пози- ціювання сфери колективної миследіяльності у чотиривимірному часопросторі модульно організованого і розвивально спрямованого проблемно-комунікаційного методологування як довершеного циклу чіткої наступності методологічних модулів: від інтенційно-індивідного до пізнавально-суб'єктного, далі до нор- мативно-особистісного, потім до ціннісно- індивідуальнісного й насамкінець до духовно- універсумного. Практичне зреалізування цього циклу організується як наступність компо- нентів-складників довершеного методологічного вчинку-події, а саме як передумова, ситуація, мотивація, мисленнєве діяння і післядія МД. Причому кожен із цих компонентів у професійному здійсненні становить окрему технологічну версію колективного методологування (свідомісно-самовизначальна, проблемно-ситуаційна, критично-регуляційна, вартісно-світоглядна і духовно-креативна техніки вправляння), що спричиняє почергове домінування образів мисленнєвої дійсності у різних форматах актуалізації суб'єктивності методолога (як індивіда, суб'єкта, особистості, індивідуальності, універсуму). На цьому підґрунті постає циклічно-вчинковий підхід як система принципів, закономірностей та похідних правил-нормативів ПМ, що виявив свою методологічну евристичність у створенні кількох інституційно-світоглядних моделей: а) повного парадигмального циклу колективної пізнавальної діяльності вчених, що зреалізовує логіко-змістову структуру вчинку пізнання у ритміці його ситуаційного, мотиваційного, діяльного і післядіяльного періодів дослідницької творчості; б) біциклічної вчинкової динаміки розвиткового перебігу пізнавальної творчості одного з відомих представників посткритицизму в методології науки - Імре Лакатоша (1922-1974); в) повноцінної гри як учинення у синхроніці періодів виникнення ігрового відношення, формування поля або часопростору гри, замикання гри і постання світу ігрової діяльності та рефлексії успішності / неуспішності гри.

11. До набору правил колективного пошукового думання, що сприяють професійності методологування, належать такі: перше - інтелектуальна дискусія завжди є зіткнення і боротьба вольових позицій, які приховують за собою наміри експансії, захоплення, асиміляції інших позицій і поглядів у напруженій проблемній ситуації; друге - конфлікти та позиційні зіткнення мають бути змістовними, тому вони закладаються в оргпроект імі- таційно-учинкової гри й підтримуються чи зреалізовуються під час ігрового практикування; третє - повинна бути організована конструктивна робота зі схематичними формами (від мислесхем і схем способів до категорійних схем-матриць), тому всі доповіді і виступи мають супроводжуватися схемою, а останні вивішуватися у залі як семіотичне поле для індивідуального і групового опрацювання; четверте - критика схем і моделей повинна бути конструктивною - забезпечувати більш ґрунтовне, передусім порівняно з існуючим, понятійне розуміння проблеми чи об'єкта пізнання/конструювання та отримання нового, головним чином оргдіяльнісного, знання (проектів, програм, планів робіт, сценаріїв майбутніх подій тощо). Загалом висококваліфікований методолог виконує принаймні чотири головні професійні, ролі: філософа, епістемо- лога, аналітика і практика з організації, керівництва та управління. Водночас доведено, що для утвердження методологування як компетентної діяльності потрібно дотримуватися вимог чотирьох засадничих принципів, що відрізняють ВК-методологію від інших її парадигмальних версій: заглиблення і збагачення методологічної думки-творчості на противагу процесу її розширення; публічності методологічної діяльності на противагу її езо- теричності, раритетності, колуарності; близької дії і проблемного фокусування на противагу стратегії широкої методологізації; професійності методологування на противагу її дилетантності, нефаховості, некомпетентності.

12. Проблема професіоналізації і соціалізації методології була вперше поставлена і в контурному наближенні відрефлексована Г.П. Щедровицьким у 1974 році. Але й донині вона не отримала прийнятного розв'язку, зважаючи на різне бачення способів її здо- лання чи зняття у різних суб'єктних колах інтелектуалізованого суспільного життя. Річ у тім, що істотно ускладнює ситуацію однозначного постання професії методолога кілька факторів: по-перше, те, що в утвердженні методологічного руху як соціопрофесійного каналу інституціоналізації самої методології здебільшого не розводяться різні плани, а саме розуміннєво не розглядають її у взаємозалежності принаймні чотирьох онтичних вимірів - як орієнтацію, організацію, професіоналізацію чи трансформацію; по-друге, має місце явний і прихований супротив цій професіоналізації й навіть боротьба проти неї або через неуцтво і домінування поверхових поглядів на світ посередності, або через надмірну упевненість у плідності чистих зорієнтувань та вирішальної ролі живого взірця еталонного методологічного мислення, або через нігілізм, тобто через демонстративну вимогу показати тут і негайно оази, де таке мислення є насправді й уповні, а оскільки в реальності його ідеалу немає і не може бути, то й методологія не варта такого звеличення; по-третє, буттєва причетність науковців до семантичного поля методо- логії-як-учення і певна інтелектуальна робота з ним, тоді як складники, компоненти, параметри і показники методологування-як-прак- тики залишаються для більшості із них tera incognito, себто не поіменованими, не осмисленими, не відзисканими й відтак перебувають поза межами їхньої свідомості. Для забезпечення професійного згармонування світу методології і сфери методологування потрібно домогтися унаявлення, як мінімум, чотирьох системних характеристик: Грунтовних методологічних знань у єдності із вишколом їх ситуативного застосування і креативного оперування; особи методолога, здатної до чистого мислення і схематизації, до розширення горизонтів власної проблемно-діалогічної свідомості й утвердження особливого способу життя; формальних і неформальних груп (товариств) та організацій, які цілеспрямовано й ефективно здійснюють методологічну роботу, уможливлюють компетентне філософське і прикладне методологування; систематичного відповідального методологічного самопрактикування того, хто називає себе методологом в екзистенції-долученні до всіх його сегментів і складових (методологічних відношення і позиціювання, рефлексії і самовизначення, аналізу і розуміння, критики і нормування, роботи і схематизації та ін.). Такий спосіб життя можливий, на переконання Г.П. Щедровицького, тільки із реальним розвитком методологічної Касталїі.



Література

1. Балл Г.О. Система принципів раціогуманізму / Георгій Олексійович Балл // Психологія і суспільство. - 2011. - №4. - С. 16-33.

2. Волков В.Е. Образовательная программа сети методологических лабораторий / В.Е. Волков // Вопросы методологии. - 1994. - №3-4. - С. 140-141.

3. Георгий Петрович Щедровицкий / Г.П. Щедро- вицкий; [под ред. П.Г. Щедровицкого, В.Л. Даниловой]. - М.: Росс. полит. энц-я (РОССПЭН), 201о. - 600 с. - (Философия России второй половины XX в.).

4. Громыко Ю.В. Московская методологическая школа: социокультурные условия возникновения, идейное содержание, проблемы развития / Юрий Громыко // Вопросы методологии. - 1991. - №4. - С. 21-39.

5. Гуменюк (Фурман) О.Є. Психологія впливу: [монографія] / Оксана Євстахіївна Гуменюк (Фурман). - Тернопіль: Економічна думка, 2003. - 304 с.

6. Гусельцева М. Культурно-історичний підхід В.А. Роменця: ідея культури та ідеї в культурі / Марина Гусельцева // Психологія і суспільство. - 2011. - №2. - С. 92-104.

7. Зинченко А.П. «Изготовление мысли» по Г.П. Щед- ровицкому / Александр Прокопьевич Зинченко // Вопросы методологии. - 1996. - №1-2. - С. 123-127.

8. Зинченко А.П. К программе работ по теме «Схемы и механизмы схематизации в мыследеятельности» / Александр Прокопьевич Зинченко // Кентавр. - 1994. - №1. - С. 3-8.

9. Зинченко А.П. Программа строительства современной системы образования / Александр Прокопьевич Зинченко // Вопросы методологии. - 1994. - №3-4. - С. 141-145.

10. Копилов Г. Про природу «наукових революцій» / Г еннадій Копилов // Психологія і суспільство. - 2010. - №2. - С. 113-127.

11. Копылов Г. Методология и методологизация в контексте времени / Геннадий Копылов // Кентавр. - 1992. - № 1. - Вып. 5. - С. 6-11.

12. Крайчинская С.Б. Локальная образовательная система. Штрихи к проекту / С.Б. Крайчинская // Вопросы методологии. - 1994 - №3-4. - С. 151-153.

13. Лакатос И. Фальсификация и методология научно-исследовательских программ / Имре Лакатос. - М.: Медиум, 1995. - 184 с.

14. Лапонов М. Філософія як наука. Основи філософської методології / Микола Лапонов, Вадим Ко- міссаров // Система сучасних методологій: [хрестоматія у 4-х томах] / упоряд., відп. ред., перекл. А.В. Фурман. - Тернопіль: ТНЕУ, 2015. - Т.1. - С. 200-222.

15. Луковенко Ю.В. Дисциплина ума / Юрий Виленович Луковенко // Вопросы методологии. - 1994. - №3-4. - С. 156-158.

16. М'ясоїдП. Метатеоретичний аналіз у психології / Петро М'ясоїд // Психологія і суспільство. - 2009. - №4. - С. 54-82.

17. Мамардашвили М. Лекции по античной философии / Мераб Мамардашвили. - СПб.: Азбука, Азбука- Аттикус, 2014. - 256 с. - (Азбука-классика. NonFiction).

18. Мамардашвили М.К. Как я понимаю философию / Мераб Константинович Мамардашвили. - [2-е узд., измен. и доп.] / сост. и общ. ред. Ю.П. Сенокосова. - М. : Изд. группа «Прогресс», «Культура», 1992. - 416 с.

19. Марача В. Встреча методолога и самосознания / Вячеслав Марача // Кентавр. - 1991. - № 2. - Вып. 4. - С. 25-37.

20. Марача В. Структура и развитие науки с точки зрения методологического институционализма / Вячеслав Марача // Кентавр. - 2004. - №33. - С. 45-63.

21. Мацкевич В.В. Подход / Владимир Мацкевич // Всемирная энциклопедия: Философия; гл. науч. ред. и сост. А.А. Грицанов. - М.: АСТ, Мн.: Харвест, Совр. лит-тор, 2001. - С. 794-795.

21а. Мейтув П. Схематизация в методологической работе / П. Мейтув, В. Буторин // Кентавр. - 1994. - №1. - С. 9-17.

22. Никитин В.А. Идея образования или содержание образовательной политики / Владимир Афри- канович Никитин. - К.: Оптима, 2004. - 205 с.

23. Ницше Ф. Воля к власти: опыт переоценки всех ценностей / Фридрих Ницше. - М.: Рефл-Бук, 1994. - 352 с.

24. Поппер К.Р. Нищета историцизма / Карл Р. Поппер; пер. с англ. - М.: Изд. группа «Прогресс-VIA», 1993. - 187 с.

25. Психологія вчинку: Шляхами творчості В.А. Роменця: зб. ст. / упоряд. П.А. М'ясоїд; відп. ред. А.В. Фурман. - К.: Либідь, 2012. - 296 с.

26. Психологія і суспільство: Спецвипуск, присвячений 85-й річниці з дня народження Володимира Андрійовича Роменця. - 2011. - №2. - 190 с.

27. Рац М. Место нормирования и его стратегия в процессах развития / М. Рац // Кентавр. - 2005. - №35.

- С. 7-13.

28. Роменець В.А. Історія психології XX століття: [навч. посіб.] / В.А. Роменець, І.П. Маноха. - К.: Либідь, 1998. - 992 с.

29. Роменець В.А. Предмет і принципи історико- психологічного дослідження / Володимир Роменець // Психологія і суспільство. - 2013. - №2. - С. 6-27.

30. Роменець В.А. Психологія творчості: [навч. посібник] / Володимир Роменець. - [2-ге вид., доп.]. - К.: Либідь, 2001. - 288 с.

31. Роменець В.А. Історія психології : ХІХ - початок XX століття : [навч. посіб.] / В.А. Роменець. - К.: Либідь, 2006. - 832 с.

32. Сааков В.В. Эпистемологическая проблематика в разработке системы методологических лабораторий / В.В. Сааков // Вопросы методологии. - 1994. - №3-4.

- С. 158-159.

33. Система сучасних методологій: [хрестоматія у 4х томах] / упоряд., відп. ред., перекл. А.В. Фуман. - Тернопіль: ТНЕУ, 2015. - Т. 1. - 314 с.; Т. 2. - 344 с.; Т.

3. - 400 с.; Т. 4. - 388 с.

34. Стёпин В.С. Генезис социально-гуманитарных наук (философский и методологический аспекты) / Вячеслав Семёнович Стёпин // Вопросы философии. - 2004. - №3. - С. 37-43.

35. Стёпин В.С. Основания науки и их социокультурная размерность / Вячеслав Семёнович Стёпин. - М., 1996. - Режим доступа к статье: http://philosophy.ru/ iphras/library/ruspaper/STIOPIN 1 .htm

36. Стёпин В.С. Становление научной теории: [монография] / Вячеслав Семёнович Стёпин. - Минск: Изд- во БГУ,1976. - 319 с.

37. Стёпин В.С. Теоретическое знание : структура, историческая эволюция : [монография] / Вячеслав Семёнович Стёпин. - М. : Прогресс-Традиция, 2000. - 744 с.

38. Фурман А.В. Володимир Роменець як методолог психософійного духу / Анатолій В. Фурман // Психологія і суспільство. - 2011. - №2. - С. 7-14.

39. Фурман А.В. Ґенеза науки як глобальна дослідницька програма: циклічно-вчинкова перспектива / Анатолій В. Фурм ан // Психологія і суспільств о. - 2013.

- №4. - С. 18-36.

40. Фурман А.В. Ідея і зміст професійного методоло- гування: [монографія] / Анатолій Васильович Фурман.

- Тернопіль: ТНЕУ, 2015. - 362 с.

41. Фурман А.В. Ідея професійного методологу- вання: [монографія] / Анатолій Васильович Фурман. - Ялта-Тернопіль: Економічна думка, 2008. - 205 с.

42. Фурман А.В. Категорії вітакультурної методології як ефективний засіб аналізу і розв'язання складних проблем / Анатолій В. Фурман // Інститут експериментальних систем освіти: Інформ. бюлетень. - Вип. 4. - Тернопіль, 2004. - С. 4-7.

43. Фурман А.В. Методологічне обґрунтування багаторівневості парадигмальних досліджень у соціальній психології / Анатолій В. Фурман // Психологія і суспільство. - 2012. - №4. - С. 78-125.

44. Фурман А.В. Методологія парадигмальних досліджень у соціальній психології: [монографія] / Анатолій Васильович Фурман. - К.: Інститут політичної і соціальної психології; Тернопіль: Економічна думка, 2013. - 100 с.

45. Фурман А.В. Парадигма як предмет методологічної рефлексії / Анатолій В. Фурман // Психологія і суспільство. - 2013. - №3. - С. 72-85.

46. Фурман А.В. Свідомість як рамкова умова методологування у соціогуманітаристиці / Анатолій В. Фурман // Психологічні засади розвитку, психодіагностики та корекції особистості в системі неперервної освіти / за наук. ред. Томчука М.І. // Зб. мат. Подільської н.-пр. конф. - Вінниця: КВНЗ «Вінницька академія неперервної освіти», 2016. - С. 147-156.

47. Фурман А.В. Т еоретична модель гри як учинення / Анатолій В. Фурман // Наука і освіта. - 2014. - №5/ СХХІ. - С. 95-104.

48. Фурман А.В., Шандрук С.К. Оганізаційно- діяльнісні ігри у вищій школі: [монографія] / Анатолій В. Фурман, Сергій Шандрук. - Тернопіль: ТНЕУ, 2014.

- 272 с.

49. Фурман А.В, Шандрук С.К. Сутність гри як учинок: [монографія] / Анатолій В. Фурман, Сергій Шандрук. - Тернопіль: ТНЕУ, 2014. - 120 с.

50. ЩедровицкийГ. П. Избранные труды / Геогрий Петрович Щедровицкий ; [ред.-сост. А. А. Пископпель,

Л. П. Щедровицкий]. - М. : Шк. культ. политики, 1995.

- 760 с.

51. Щедровицкий Г.П. Методологічне значення опозиції натуралістичного і системодіяльнісного підходів / Георгій Щедровицький // Психологія і суспільство. - 2013. - №1. - С. 40-47.

52. Щедровицкий Г.П. Московский методологический кружок: развитие идей и подходов / Из архива Г.П. Щедровицкого. - Т.8, вып. 1. - М.: Путь, 2004. - 352 с.

53. Щедровицкий Г.П. Организационно-деятельностная игра: Сборник текстов (2). Из архива Г.П. Щедовицкого. - Т.9. - М.: Наследие ММК, 2004. - 320с.

54. Щедровицький Г. Розуміння та інтерпретації схеми знання / Георгій Щедровицький // Психологія і суспільство. - 2001. - №4. - С. 8-15.

55. Щедровицкий Г.П. Философия. Наука. Методология / Г еоргий Петрович Щедровицкий; [ред. сост. А.А. Пископпель, Л.П. Щедровицкий]. - М.: Шк. культ. политики, 1997. - 656 с.

REFERENSES

1. Ball G.O. Systjema pryncypA radogumamzmu / Georgy Olexyovych Ball // Psyhologya і suspil'stvo. - 2011.

- №4. - S. 16-33.

2. Volkov У.Е. Obrazovatjel'naja programma sjeti mjetodologichjeskih laboratory / У.Е. Volkov // Voprosy mjetodologii. - 1994. - №3-4. - S. 140-141.

3. Gjeorgij pjetrovich Schjedrovickij / G.P. Schjedro- vickij; [pod rjed. P.G. Schjedrovickogo, V.L. Danilovoj]. - M.: Ross. polit. enc-ja (ROSSPEN), 2010. - 600 s. - (Filosofija Rossii vtoroj poloviny HH v.).

4. Gromyko Ju.V. Moskovskaja mjetodologichjeskaja shkola: sociokul'turnyje uslovija vozniknovjenija, idjejnoje sodjerzhanije, probljemy razvitija / Jurij Gromyko // Voprosy mjetodologii. - 1991. - №4. - S. 21-39.

5. Gumenjuk (Furman) O.Y. Psyhologya vplyvu: [monografya] / Oxana Yevstahiyivna Gumenjuk (Furman).

- Ternopd': Еkonomichna dumka, 2003. - 304 s.

6. Gusjel'cjeva M. Kul'turno-istorechnij pMhM V.A. Romjencja: idjeja kul'tury ta ^єуі v kul'turi / Marina Gusjel'cjeva // Psyhologya і suspd'stvo. - 2011. - №2. - S. 92-104.

7. Zinchjenko A.P. «Izgotovljenije mysli» po G.P. Schjedrovickomu / Aljexandr Prokop'jevich Zinchjenko / / Voprosy mjetodologii. - 1996. - №1-2. - S. 123-127.

8. Zinchjenko A.P. K programmje rabot po tjemje «Shjemy i mjehanizmy shjematizacii v mysljedje- jatjel»nosti» / Aljexandr Prokop'jevich Zinchjenko // Kjentavr. - 1994. - №1. - S. 3-8.

9. Zinchjenko A.P. Programma stroitjel'stva sowje- mjennoj sistjemy obrazovanija / Aljexandr Prokop'jevich Zinchjenko // Voprosy mjetodologii. - 1994. - №3-4. - S. 141-145.

10. Kopilov G. Pro prirodu «naukovih rjevoljurij» / Gjennady Kopilov // Psihologya і suspd'stvo. - 2010. - №2. - S. 113-127.

11. Kopylov G. Mjetodologija i mjetodologizacija v kontjextje vrjemjeni / Gjennadij Kopylov // Kjentavr. - 1992. - № 1. - Vyp. 5. - S. 6-11.

12. Krajchinskaja S.B. Lokal'naja obrazovatjel'naja sistjema. Shtrihi k projektu / S.B. Krajchinskaja // Voprosy mjetodologii. - 1994 - №3-4. - S. 151-153.

13. Lakatos I. Fal'sifikacija i mjetodologija nauchno- issljedovatjel'skih programm / Imrje Lakatos. - M.: Mjedium, 1995. - 184 s.

14. Laponov M. Fdosofija jak nauka. Osnovi fflosof- s'koy! m^odo^^ / Mikola Laponov, Vadym KomH-

П

СИХОЛОГІСТ

eebblL

sarov // Systjema suchasnih mjetodologij: [hrjestomatija u 4-h tomah] / uporjad., vidp. rjed., pjerjekl. A.V. Furman. - Ternopil': TNEU, 2015. - T.1. - S. 200-222.

15. Lukovjenko J.V. Disciplina uma / Jurij Viljenovich Lukovjenko // Voprosy mjetodologii. - 1994. - №3-4. - S. 156-158.

16. M'jasoyid P. Mjetatjeorjetichnij analiz u psihologiyi / Pjetro M'jasoyid // Psihologija i suspil'stvo. - 2009. - №4. - S. 54-82.

17. Mamardashvili M. Lekcii po antichnoj fflosofli / Mjerab Mamardashvili. - SPb.: Azbuka, Azbuka-Attikus, 2014. - 256 s. - (Azbuka-klassika. Non-Fiction).

18. Mamardashvili M.K. Kak ja ponimaju filosofiju / Mjerab Konstantinovich Mamardashvili. - [2-je uzd., izmjen. i dop.] / sost. i obsch. rjed. Ju.P. Sjenokosova. - M. : Izd. gruppa «Progrjess», «Kul»tura», 1992. - 416 s.

19. Maracha V. Vstrjecha mjetodologa i samosoznanija / Vjachjeslav Maracha // Kjentavr. - 1991. - № 2. - Vyp. 4. - S. 25-37.

20. Maracha V. Struktura i razvitije nauki s tochki zrjenija mjetodologichjeskogo institucionalizma / Vjachjeslav Maracha // Kjentavr. - 2004. - №33. - S. 45-63.

21. Mackjevich V.V. Podhod / Vladimir Mackjevich // Vsjemirnaja enciklopjedija: Filosofija; gl. nauch. rjed. i sost. A.A. Gricanov. - M.: AST, Mn.: Harvjest, Sovr. lit-tor, 2001. - S. 794-795.

21a.Mjejtuv P. Shjematizacija v mjetodologichjeskoj rabotje / P. Mjejtuv, V. Butorin // Kjentavr. - 1994. - №1. - S. 9-17.

22. Nikitin V.A. Idjeja obrazovanija ili sodjerzhanije obrazovatjel'noj politiki / Vladimir Afrikanovich Nikitin. - K.: Optima, 2004. - 205 s.

23. Nietzsche F. Volja k vlasti: opyt pjerjeocjenki vsjeh cjennostjej / Friedrich Nietzsche. - M.: Rjefl-Buk, 1994. - 352 s.

24. Popper K.R. Nischj eta istoricizma / Karl R. Popper; pjer. s angl. - M.: Izd. gruppa «Progrjess-VIA», 1993. - 187 s.

25. Psyhologija vchynku: Shljahamy tvorchosti V.A. Romjencja: zb. st. / uporjad. P.A. M'jasoyid; vidp. rjed. A.V. Furman. - K.: Lybid', 2012. - 296 s.

26. Psyhologija i suspil'stvo: Spjecvipusk, prisvjachjenij 85-j richnici z dnj a naro dzhj ennj a Volo dimira Andrij o vicha Romjencja. - 2011. - №2. - 190 s.

27. Rak M. Mjesto normirovanija i jego stratjegija v procjessah razvitija / M. Rak // Kjentavr. - 2005. - №35. - S. 7-13.

...