Тенденції розвитку дизайн-освіти в Україні (друга половина ХХ – початок ХХІ століття)

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЖИТОМИРСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

УДК 37:7.012 “71”

13.00.01 - загальна педагогіка та історія педагогіки

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора педагогічних наук

ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ДИЗАЙН-ОСВІТИ В УКРАЇНІ

Фурса Оксана Олександрівна

Житомир - 2014

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті педагогічної освіти і освіти дорослих Національної академії педагогічних наук України.

Науковий консультант: доктор педагогічних наук, професор Орлов Валерій Федорович, Інститут професійно-технічної освіти

НАПН України, провідний науковий співробітник лабораторії професійної орієнтації і виховання, м. Київ.

Офіційні опоненти:

доктор педагогічних наук, професор Вихрущ Анатолій Володимирович, Тернопільський національний

економічний університет, завідувач кафедри психологічних та педагогічних дисциплін;

доктор педагогічних наук, професор

Оршанський Леонід Володимирович, Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка, завідувач кафедри методики трудового і професійного навчання та декоративно-ужиткового мистецтва;

доктор педагогічних наук, професор

Дем'янчук Олександр Никанорович,

Кременецький обласний гуманітарно-педагогічний інститут імені Т. Г. Шевченка, завідувач кафедри образотворчого мистецтва та методики його викладання.

Захист відбудеться 18 березня 2014 року об 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 14.053.01 у Житомирському державному університеті імені Івана Франка за адресою: 10008, м. Житомир, вул. Велика Бердичівська, 40, другий поверх, конференц-зал.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Житомирського державного університету імені Івана Франка за адресою: 10008, м. Житомир, вул. Велика Бердичівська, 40. Автореферат розісланий 17 лютого 2014 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради С.Л. Яценко

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Проблема розвитку системи професійної підготовки дизайнерів і підвищення стану її якості в Україні є актуальною на державному, науковому й організаційно-методичному рівнях. У «Національній доктрині розвитку освіти України у ХХІ ст.» (2002 р.) зазначено, що демократичні цінності, ринкові засади економіки, сучасні науково-технічні досягнення зумовлюють постійне оновлення змісту освіти та організації навчально-виховного процесу. Нормативні програмні документи, зокрема «Концепція гуманітарного розвитку України до 2020 р.» (2012 р.), «Концептуальні засади розвитку педагогічної освіти України та її інтеграція в європейський простір» (2004 р.), спрямовують розвиток вітчизняного соціокультурного простору на збагачення інтелектуального потенціалу нації, збереження зв'язків між поколіннями на основі передачі молоді культурного та художнього досвіду, традицій і цінностей минулого.

Становлення ринкових відносин у суспільстві окреслює необхідність якісної підготовки фахівців нової генерації, здатних забезпечити конкурентоспроможність вітчизняної продукції шляхом удосконалення її естетичних якостей. Досвід розвинених держав засвідчує, що дизайн як ключовий елемент сучасної економічної політики забезпечує її усталеність і конкурентні переваги у світовому ринковому просторі й визначає особливі вимоги до системи професійної підготовки дизайнерів, розвитку їхньої проектної культури.

Проблема відтворення інтелектуального й національного потенціалу суспільства, що зумовлює зміни в її змісті й призводить до пошуку інноваційних підходів у підготовці майбутніх фахівців, тривалий час розглядалася в контексті розвитку освіти і культури. Її дослідженню присвячено низку наукових праць, які можна систематизувати за такими напрямами: філософія освіти (В. Андрущенко, А. Герасимчук, І. Зязюн, В. Кремень та ін.); теорія та історія освіти (А. Алексюк, А. Вихрущ, М. Левківський, О. Сухомлинська та ін.); професійна і педагогічна освіта (О. Антонова, І. Бех, Г. Васянович, С. Вітвицька, С. Гончаренко, О. Дубасенюк, В. Євтух, С. Лісова, Н. Ничкало, Н. Сейко та ін.); теорія дизайну і художньої творчості (Л. Безмоздін, О. Бойчук, М. Воронов, О. Генісаретський, В. Даниленко, О. Дем'янчук, Л. Оршанський, В. Папанек, В. Прусак, В. Сидоренко та ін.); теорія і практика мистецької освіти й естетичного виховання (В. Бутенко, Г. Гребенюк, О. Олексюк, В. Орлов, О. Отич, В. Радкевич, О. Ростовський, О. Рудницька, В. Тименко, О. Шевнюк та ін.).

Ретроспективний і логіко-системний аналіз теорії і практики вищої освіти дає підстави стверджувати, що виявлення тенденцій становлення і розвитку системи дизайнерської освіти ще не стало предметом цілісного, системного та послідовного вивчення у вітчизняній педагогічній науці; та й у площині вітчизняної дизайн-освіти поки що ідентифікувати її як систему можна лише з певними застереженнями.

Осмислення тенденцій розвитку дизайн-освіти в Україні й світі сприятиме подоланню суперечностей, що виникають на рівні: методологічного та концептуального осмислення - між вимогами суспільства до науково обґрунтованого прогнозування розвитку дизайну і дизайн-освіти та невизначеністю тенденцій цього процесу як на сучасному етапі, так і в перспективі, між спрямованістю українського суспільства на інтеграцію у світовий культурний та економічний простір і недостатнім рівнем наукової обґрунтованості теорії і методології вітчизняної дизайн-освіти; організаційного і навчально-методичного забезпечення професійної підготовки майбутніх дизайнерів - між посиленням уваги до фундаментальної складової змісту дизайн-освіти та наявним станом науково-методичного забезпечення процесу професійної підготовки дизайнерів, між об'єктивно існуючою необхідністю оновлення структури і змісту вищої професійної освіти дизайнерів і недостатньою розробленістю організаційно-методичних засад проектування відповідної професійної підготовки; узгодження потреб і можливостей соціальної системи зі змістом професійної підготовки дизайнерів - між зростаючими вимогами сучасного соціуму до рівня освіченості, професіоналізму та компетентності дизайнерів і наявною концептуально-функціональною моделлю їхньої професійної підготовки, між необхідністю реалізації компетентнісного і пропедевтичного підходів до підготовки дизайнерів і традиційною орієнтацією системи вищої мистецької освіти на певний рівень кваліфікації.

Розв'язання окреслених суперечностей і визначення подальших шляхів становлення дизайн-освіти потребує обґрунтування концептуальних засад і з'ясування провідних тенденцій її розвитку. З огляду на відсутність системного наукового вивчення розвитку дизайн-освіти, актуальність проблеми підготовки висококваліфікованих дизайнерів у сучасних соціально-економічних умовах в Україні, її євроінтеграційну спрямованість у визначеному напрямі, обрано тему дисертаційної роботи: «Тенденції розвитку дизайн-освіти в Україні (друга половина ХХ - початок ХХІ століття)».

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження є складовою науково-дослідної теми відділу теорії та історії педагогічної майстерності Інституту педагогічної освіти і освіти дорослих НАПН України «Розвиток педагогічної майстерності викладачів у вищих навчальних закладах непедагогічного профілю в умовах інформаційно-технологічного суспільства» (№ РК 0110U001345). Тему дисертації затверджено на засіданні вченої ради Інституту педагогічної освіти і освіти дорослих НАПН України (протокол № 9 від 01.11. 2010 р.) та узгоджено в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології НАПН України (протокол № 7 від 27.09. 2011 р.).

Мета дослідження: на основі аналізу розвитку дизайн-освіти в Україні й розвинених країнах світу (друга половина ХХ - початок ХХІ століття) визначити та обґрунтувати провідні тенденції, концептуальні, теоретичні й організаційно-методичні засади її становлення.

Для досягнення мети дослідження визначено такі завдання:

1. Проаналізувати стан дослідженості проблеми професійної підготовки дизайнерів в Україні і світі та висвітлити феноменальну сутність дизайн-освіти в контексті розвитку дизайну.

2. Визначити й обґрунтувати теоретико-методологічні засади професійної підготовки дизайнерів.

3. Окреслити тенденції розвитку дизайн-освіти та з'ясувати їх сутність.

4. Здійснити порівняльний історико-педагогічний аналіз розвитку дизайн-освіти в Україні й окремих розвинених країнах світу.

5. Дослідити процеси трансформації моделей дизайн-освіти і з'ясувати особливості організації професійної підготовки дизайнерів в Україні та окремих розвинених країнах світу.

6. Обґрунтувати концептуальні положення розвитку дизайн-освіти.

7. Виокремити детермінанти зростання якості професійної підготовки майбутнього дизайнера та здійснити відбір і структурування змісту дизайнерської освіти.

8. Розробити та експериментально перевірити організаційну модель мистецького навчального комплексу інноваційного типу і процесуальну модель ступеневої підготовки дизайнерів.

Нормативну базу дослідження становлять: Закони України «Про освіту» (1996 р.), «Про вищу освіту» (2010 р.); «Національна доктрина розвитку освіти» (2002 р.); Постанова Кабінету Міністрів України «Про першочергові заходи щодо розвитку національної системи дизайну та ергономіки і впровадження їх досягнень у промисловому комплексі, об'єктах житлової, виробничої і соціально-культурної сфер» (1997 р.); Наказ МОН «Концептуальні засади розвитку педагогічної освіти України та її інтеграції в європейський освітній простір» (2004 р.); Рішення колегії Міністерства освіти і науки України «Про концептуальні засади гуманітарної освіти України (вища школа)» (2000 р.); «Концепція гуманітарного розвитку України на період до 2020 року» (2012 р.).

Об'єкт дослідження: розвиток системи дизайн-освіти в Україні та світі.

Предмет дослідження: провідні тенденції розвитку дизайн-освіти в Україні у другій половині ХХ - на початку ХХІ ст.

Хронологічні межі дослідження охоплюють другу половину ХХ - початок ХХІ століття, що обумовлено історичними подіями й умовами, в яких відбувався розвиток вітчизняного дизайну та системи підготовки дизайнерів в Україні.

Нижня хронологічна межа визначається подією офіційного відкриття кафедри дизайну в Харківському художньо-промисловому інституті (1962 р.) і запровадженням до змісту освіти відповідних навчальних курсів, що окреслило початок у становленні вітчизняної системи дизайн-освіти.

Верхня хронологічна межа обумовлена визнанням професії дизайнера (код 2452) на державному рівні і внесенням означеної спеціальності до Класифікатора професій ДК 003:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики (28.07. 2010 р.). Відтак, сучасна вітчизняна дизайн-освіта є невід'ємною складовою системи освіти України з характерними передумовами становлення в історичному минулому, яка затребувана державою та суспільством й інтенсивно розвивається протягом другої половини ХХ-ХХІ ст., отже, є актуальним об'єктом загальнопедагогічних та історико-педагогічних досліджень.

Концепція дослідження. Мета дослідження, його науково-теоретичні засади, складний динамічний характер розвитку дизайн-освіти як динамічного міждисциплінарного феномену в транскультурному освітньому просторі зумовлює визначення концептуальних ідей дослідження, що потребують обґрунтування на методологічному, теоретичному та практичному рівнях.

Методологічний концепт відображає філософські положення теорії систем, законів і категорій наукового пізнання, закономірності інституційного розвитку педагогічних систем і проектної культури; передбачає втілення фундаментальних філософських ідей та положень про взаємозумовленість і цілісність явищ і процесів об'єктивної педагогічної дійсності, закономірності соціально-економічного і культурного розвитку суспільства, взаємозв'язок мистецтва і освіти, філософські ідеї теорії освіти, а також окреслює взаємодію різних підходів загальнонаукової й конкретнонаукової методології до виявлення й аналізу тенденцій розвитку освітніх систем, упровадження конструктивних ідей компаративно-історичного, системного, аксіологічного, компетентнісного, особистісно орієнтованого, акмеологічного, діяльнісно-розвивального, пропедевтичного підходів.

Теоретичний концепт визначає систему ідей, концептуальних положень особистісно орієнтованої освіти, вихідних категорій, дефініцій, без яких неможливе розуміння сутності досліджуваної проблеми, розкриття її основних положень, що стосуються: гуманістичних та демократичних ідей розвитку вищої освіти; теоретичних основ мистецької і дизайнерської освіти; інноваційних стратегій становлення дизайнерської освіти; феномену змістової відповідності розвитку дизайну та дизайн-освіти; взаємозв'язку теорії і практики в процесі підготовки майбутніх дизайнерів до професійної діяльності.

Практичний концепт передбачає науково-прогностичне обґрунтування розроблених і впроваджених інноваційних моделей дизайнерської освіти. Функціонування організаційної моделі мистецького навчального комплексу інноваційного типу і процесуальної моделі ступеневої підготовки дизайнерів для забезпечення якісної професійної підготовки спеціалістів є цілеспрямованим, динамічним, інноваційним, спеціально організованим процесом відповідно до реальних вимог ринку освітніх послуг.

Організаційний механізм упровадження інноваційних моделей дизайн-освіти забезпечує її конкурентоспроможність на ринку праці, дає змогу підвищити ефективність професійної підготовки майбутніх фахівців.

Основна концептуальна ідея дослідження полягає в наступному: проаналізовані ключові тенденції розвитку дизайн-освіти в Україні і світі дозволяють визначити альтернативні перспективи становлення цієї освітньої галузі та змін, які відбуваються: у філософських, культурологічних, психологічних, соціологічних, мистецьких і педагогічних концепціях дизайн-освіти; у наукових підходах до визначення теоретико-методологічних засад становлення провідних напрямів і принципів розвитку дизайн-освіти; в обґрунтуванні концептуальних моделей багаторівневої, неперервної дизайн-освіти та проектуванні комплексу організаційно-методичного забезпечення реалізації системи професійної підготовки майбутніх дизайнерів (програми, підручники, навчально-методичні посібники, дидактичні матеріали); у змісті та формах навчання майбутніх фахівців; розробці методик і педагогічних технологій.

Відтак, результати аналізу виявлених тенденцій розвитку професійної дизайн-освіти в Україні та зарубіжжі мають теоретико-методологічне значення щодо реалізації концепції неперервної освіти - «освіти впродовж життя», на основі якої опрацьовувалися положення, які стосуються ступеневої підготовки фахівців у галузі дизайну і практичного значення для подальшого розвитку і впровадження сучасних моделей підготовки дизайнерів.

Викладені концептуальні положення визначають пріоритетні напрями дослідження - виявлення та аналіз провідних тенденцій розвитку дизайну і дизайн-освіти, особливостей її становлення як динамічної, відкритої системи.

Методологічну основу дослідження на рівні філософської методології становлять: загальнофілософські ідеї гуманістичного розуміння людини як абсолютної цінності й самоцілі суспільного прогресу; діалектична теорія про загальний зв'язок, взаємозумовленість і цілісність явищ об'єктивної дійсності, загальні положення філософських і психологічних теорій пізнання, зокрема дизайнерської творчості, принципи єдності педагогічної теорії і практики, гуманізації та демократизації вищої освіти. На рівні загальнонаукової методології застосовано гуманістичний, аксіологічний, системний, акмеологічний, культурологічний, персонологічний, компаративно-історичний підходи, які визначили структуру і логіку наукового пошуку, авторську позицію щодо ролі та значення культури і мистецтва в історичному розвитку суспільства й уможливили визначення перспектив становлення системи дизайн-освіти в Україні як динамічного феномена освітнього простору. Конкретнонауковий рівень дослідження представлений особистісно орієнтованим, діяльнісно-розвивальним, компетентнісним підходами, що забезпечило розробку інноваційних моделей дизайн-освіти, вдосконалення змісту, форм, методів підготовки майбутніх фахівців.

Теоретичну основу дослідження складає сукупність ідей, що розкривають сутність розвитку вищої освіти, а саме: з філософії освіти (Б. Гершунський, І. Зязюн, В. Кремень, П. Саух та ін.); з психології особистості (Б. Ананьєв, І. Бех, Л. Виготський, В. Давидов, Г. Костюк, В. Роменець та ін.); формування особистісних і професійно важливих якостей (І. Кон, О. Леонтьєв, В. Моляко, В. Рибалка, І. Якиманська та ін.); теорії та історії неперервної професійної освіти (С. Батишев, В. Беспалько, Л. Вовк, Н. Ничкало, О. Сухомлинська та ін.); гуманізації і гуманітаризації професійної освіти (Г. Балл, К. Барбіна, С. Гончаренко, М. Левківський, В. Разумовський, Н. Сейко та ін.); інноваційних теорій в освіті (О. Антонова, В. Загвязинський, В. Краєвський, І. Лернер, В. Сластьонін та ін.); щодо психолого-педагогічних закономірностей організації навчально-виховного процесу у ВНЗ (О. Дубасенюк, А. Хуторський та ін.); естетики, теорії дизайну і художньої творчості (В. Даниленко, О. Дем'янчук, В. Оршанський, В. Прусак, А. Чебикін та ін.); теорії і практики мистецької освіти (Г. Гребенюк, О. Олексюк, В. Орлов, О. Отич, В. Радкевич, О. Рудницька, В. Тименко та ін.).

Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети та розв'язання визначених завдань на різних етапах наукового пошуку застосовувалися загальнонаукові методи - аналіз, синтез, порівняння та узагальнення, систематизація, класифікація, що дало можливість дослідити структуру і зміст дизайн-освіти та організацію навчально-виховного процесу підготовки майбутніх дизайнерів в історичній ретроспективі, узагальнити історичні факти, обґрунтувати висновки; історико-педагогічні та компаративний методи - пошуково-бібліографічний, персоналістично-біографічний, історико-типологічний, компаративний, конструктивно-генетичний - із метою розкриття ґенези системи професійної підготовки майбутніх дизайнерів у динаміці, виявлення й аналізу тенденцій розвитку дизайн-освіти в Україні та розвинених країнах світу, теорії і практики навчально-виховної діяльності дизайнерських навчальних закладів різних типів, роботи викладачів; емпіричні методи - спостереження, опитування, тестування, анкетування, інтерв'ювання, обговорення у процесі проведення бесід, дискусій із викладачами та студентами, вивчення навчальних програм; багаторічний педагогічний експеримент із якісним і кількісним аналізом його результатів для виявлення ефективності розроблених моделей.

Організація дослідження передбачала декілька етапів наукового пошуку. На аналітико-пошуковому етапі (2006-2007 рр.) - розроблено програму дослідження, здійснено аналіз базових понять. Досліджено проблеми розвитку дизайн-освіти, що зумовлено її художньо-естетичною та соціально-економічною детермінованістю як в Україні, так і в інших розвинених країнах світу. Визначено філософсько-методологічні та мистецтвознавчі підходи до її аналізу та джерельну базу. Здійснено ретроспективний аналіз та з'ясовано стан підготовки дизайнерів у вищих навчальних закладах України та за кордоном.

На аналітико-порівняльному етапі (2008-2009 рр.) - проведено історико-педагогічний аналіз дослідницьких матеріалів щодо становлення дизайн-освіти в Україні та світі, еволюції професійної підготовки дизайнерів у вітчизняному освітньому просторі та зв'язків цієї системи зі світовими тенденціями. Розкрито сутність та етапи проведення порівняльних досліджень у визначеному напрямі, обґрунтовано художньо-педагогічні та психолого-педагогічні засади функціонування дизайн-освіти в Україні в індустріальному і постіндустріальному періодах соціально-економічного і культурного розвитку. З'ясовано роль і значення вітчизняної дизайн-освіти. Окреслено напрями постіндустріального розвитку дизайн-освіти в контексті інтеграції до європейського освітнього простору. Досліджено перспективи міжнародної співпраці, зокрема, традиційні інтегративні зв'язки з країнами Прибалтики і Росії. Визначено можливості творчої співпраці з дизайнерськими школами країн Європейського Союзу, США, Японії і впровадження кращих досягнень у практику вітчизняної дизайн-освіти. Обґрунтовано закономірності розвитку та виявлено загальні суперечності у системах дизайн-освіти європейських країн і України. Узагальнено науково-пошукову інформацію та сформульовано рекомендації щодо проектування моделей професійної підготовки майбутніх дизайнерів.

На концептуально-проектувальному етапі (2010-2011 рр.) - визначено концептуальні засади розвитку вітчизняної дизайн-освіти у другій половині ХХ - на початку ХХІ століття, обґрунтовано сутність основних функцій і принципів, окреслено динаміку її становлення, здійснено порівняльний аналіз структур професійної підготовки дизайнерів на різних освітніх рівнях, виявлено закономірності впливу економічного стану країни, світових тенденцій розвитку мистецтва і виробництва на становлення дизайн-освіти.

На узагальнювальному етапі (2012-2013 рр.) - розроблено й упроваджено організаційну модель мистецького навчального комплексу інноваційного типу і процесуальну модель ступеневої підготовки дизайнерів, одночасно проведено роботу з удосконалення педагогічної майстерності викладачів дизайнерських дисциплін.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що вперше: комплексно й системно розглянуто тенденції розвитку дизайн-освіти, з'ясовано головні передумови її становлення; здійснено цілісний історико-порівняльний аналіз тенденцій розвитку дизайну і систем професійної підготовки дизайнерів України, Росії, країн Європейського Союзу, США і Японії; обґрунтовано положення щодо впливу західноєвропейської та вітчизняної художньо-педагогічної думки на формування концептуальних засад розвитку дизайн-освіти; встановлено характерні тенденції до змін у перехідний період від індустріального до постіндустріального суспільства, суперечності, наступність та взаємозалежність між ними; здійснено класифікацію тенденцій розвитку дизайнерської освіти; визначено й обґрунтовано теоретичні та методичні засади, обґрунтовано принципи розвитку дизайн-освіти і здійснено прогнозування перспектив її подальшої інтеграції у світовий освітній простір; досліджено феномен змістової відповідності розвитку дизайну та дизайн-освіти; проведено диференціацію навчально-методичного матеріалу за формою впливу; науково обґрунтовано та експериментально перевірено організаційну модель мистецького навчального комплексу інноваційного типу, процесуальну модель ступеневої підготовки майбутнього дизайнера; узагальнено актуальний для розвитку сучасної системи дизайн-освіти зарубіжний і вітчизняний досвід; визначено умови і перспективи становлення розвитку системи професійної підготовки дизайнерів в Україні з урахуванням соціально-економічних детермінант.

Удосконалено структуру і зміст дизайн-освіти, принципи їх конструювання та критерії відбору, методику дизайн-освіти; уточнено понятійно-категоріальний апарат (тенденції розвитку дизайн-освіти, ступенева дизайнерська освіта, зміст дизайнерської освіти, інноваційна діяльність дизайнера, креативна діяльність дизайнера, професійна компетентність дизайнера, педагогічна майстерність викладача дизайнерських дисциплін).

Подальшого розвитку набули: наукові підходи (компаративно-історичний, аксіологічний, персоніфікований) до вивчення педагогічних здобутків фундаторів професійної дизайн-освіти; теоретико-методологічні та концептуальні засади розвитку вітчизняної дизайн-освіти як сфери наукової діяльності у напрямі систематизації наукових знань про використання педагогічного потенціалу дизайн-освіти для формування особистості фахівця і потенційних можливостей досліджуваного феномена - у вдосконаленні положення щодо розробки авторських моделей, основних принципів і методичних засад ефективної підготовки майбутніх дизайнерів.

Практичне значення дослідження полягає в розробці та впровадженні в освітню практику організаційної і процесуальної моделей ступеневої підготовки дизайнерів, відповідного навчально-методичного забезпечення, яке включає: освітньо-кваліфікаційну характеристику фахівців галузі знань 0202 «Мистецтво», напряму 020207 «Дизайн» освітньо-кваліфікаційних рівнів «бакалавр», «спеціаліст», «магістр», освітньо-професійну програму і навчальний план підготовки таких фахівців, навчальні та робочі програми з дисциплін: «Основи композиції», «Художньо-прикладна графіка», «Кольорознавство», «Рисунок», «Живопис», «Декоративний живопис», «Нарисна геометрія», «Основи проектування», «Художнє проектування», «Графічне проектування», «Матеріалознавство», «Менеджмент і маркетинг у дизайні», «Дизайн і художня культура», «Основи підприємництва і менеджменту», «Менеджмент у сфері культури та мистецтва», «Психологія художньої творчості», «Іміджологія», «Конфліктологія»; авторських навчальних курсів: «Креатив», «Брендінг», «Об'ємне моделювання», «Проектування (фірмовий стиль)», «Фотографіка і фотопостановки», «Об'ємно-просторове моделювання», «Образно-просторове моделювання», «Макетування та трансформація», «Основи ландшафтного дизайну», «Інновації в декоруванні», «Техніки декорування», «Дизайн шкіри та хутра», «Розвиток педагогічної майстерності викладача мистецьких дисциплін», а також «Індивідуальні навчальні плани студента»; методичні рекомендації з написання курсових, магістерських робіт, виконання дипломних проектів та проходження навчальних і виробничих практик; навчальні програми для курсів підвищення кваліфікації фахівців із дизайну і викладачів дизайнерських дисциплін.

Висновки і рекомендації дисертації можуть бути використані викладачами і керівниками навчальних закладів у проектуванні навчально-виховного процесу в системі професійної підготовки дизайнерів і сприяють її інтеграції у світовий освітній простір.

Упровадження результатів дослідження. Результати дослідження впроваджено у навчальний процес: Національного педагогічного університету ім. М. П. Драгоманова (довідка № 07-10/2172 від 24.09. 2013 р.), Київського національного університеті культури і мистецтв (довідка № 1751 від 23.09. 2013 р.), Української академії друкарства (довідка № 64-10/1170 від 23.09. 2013 р.), Луганської державної академії культури і мистецтв (довідка № 17 від 27.09. 2013 р.).

Особистий внесок здобувача у підготовленому в співавторстві з О. Баніт і В. Орловим навчально-методичному посібнику «Педагогічна майстерність викладача мистецьких дисциплін» (2012 р.) полягає в розробці і науковому обґрунтуванні технології педагогічної взаємодії у творчій діяльності, виявленні та аналізі організаційних і психолого-педагогічних умов та способів художньо-педагогічної взаємодії в навчанні та розкритті сутності однієї з її форм - «діалогічної взаємодії у творчій майстерні»; у написаній у співавторстві з О. Баніт і В. Орловим програмі навчального курсу для студентів магістратури «Розвиток педагогічної майстерності викладачів мистецьких дисциплін» (2012 р.) - у розробленні навчальних завдань до тем «Майстерність організації художньо-педагогічної взаємодії в навчанні» і «Побудова діалогічної взаємодії у творчій майстерні»; у підготовленому у співавторстві з О. Отич, В. Орловим навчальному посібнику «Психологія конфлікту» (2008 р.) визначається змістовим наповненням теми «Мистецтво як засіб психологічного захисту особистості в конфлікті»; у написаному у співавторстві з А. Максимовою навчальному посібнику «Методика формування фірмового стилю у професійному розвитку майбутніх дизайнерів-графіків» (2012 р.) полягає у розкритті історичних аспектів виникнення знакового зображення і фірмового стилю та їх значення у професійному розвитку майбутніх дизайнерів-графіків, а також основних вимог до розробок фірмових і товарних знаків.

Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні та практичні положення роботи доповідалися на засіданнях, теоретичних, методичних і методологічних семінарах відділу теорії та історії педагогічної майстерності Інституту педагогічної освіти та освіти дорослих Національної академії наук України; на наукових та науково-практичних конференціях різного рівня, зокрема, міжнародних: Другому Міжнародному Кримському педагогічному конгресі «Инновации в образовании: компетентностный подход к обучению» (Алушта, 2011), ІХ Міжнародних педагогічно-мистецьких читаннях пам'яті професора О. П. Рудницької (Київ, 2011); всеукраїнських: «Мистецька освіта у правовому полі: стан, проблеми, шляхи вирішення» (Київ, 2011), «Вища педагогічна освіта України: історичний досвід та сучасні євроінтеграційні процеси» (Глухів, 2012); засіданнях круглого столу «Мистецька освіта в Європейському просторі», проведеного Міністерством освіти і науки молоді та спорту України та французьким культурним центром «Замок мистецтв» (Київ, 2011); круглого столу, організованого в рамках виїзного засідання Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти на базі Мистецького інституту художнього моделювання та дизайну імені Сальвадора Далі «Мистецька освіта в правовому полі: стан, проблеми, шляхи вирішення» (Київ, 2009); експрес-конференції для західного регіону України «Впровадження інтегрованих навчальних планів і програм, як взаємодія та співпраця між ВНЗ I-IV рівнів акредитації» (Тернопіль, 2010); засіданнях експертної ради в галузі знань 0202 «Мистецтво» з «Культури, мистецтва і туризму» Державної Акредитаційної Комісії України (Київ, 2008 - 2012); засіданнях робочої групи Науково-методичної комісії з галузі «Мистецтво» МОН України, Національної Академії Мистецтва України з розробки та затвердження «Державних стандартів», освітньо-професійних програм і відповідних освітньо-кваліфікаційних характеристик (Київ, 2008); засіданні «Асамблеї моди» (Москва, 2011); відкритому засіданні Конфедерації дизайнерів і стилістів України (Київ, 2011); звітних наукових конференціях Інституту педагогічної освіти і освіти дорослих НАПН України (Київ, 2010-2013).

Основні результати дослідження висвітлено у 54 публікаціях (49 - одноосібні), з яких: 1 монографія (обсягом 26,04 друкованих аркушів); 25 статей - у провідних наукових фахових виданнях України, 7 статей - у виданнях іноземних держав; 3 навчальних посібники (у співавторстві), один - з грифом МОН України; 1 програма спецкурсу «Розвиток педагогічної майстерності викладача мистецьких дисциплін» (у співавторстві); 14 статей - у збірниках матеріалів конференцій, 2 статті апробаційного характеру; методичні рекомендації для викладачів і студентів дизайнерських вищих навчальних закладів. Загальний обсяг авторського доробку становить 69,2 друкованих аркуші.

Кандидатська дисертація «Організаційно-педагогічні засади навчально-виховного процесу у мистецькому коледжі» (спеціальність 13.00.04 - теорія і методика професійної освіти) захищена в Інституті педагогіки і психології професійної освіти Академії педагогічних наук України у 2005 році. Її матеріали в тексті докторської дисертації не використовувалися.

Структура та обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, п'яти розділів, висновків до кожного з них, загальних висновків, списку використаних джерел (845 найменувань, із них 69 - іноземними мовами), 11 додатків. Загальний обсяг дисертації - 492 сторінки. Основний зміст викладено на 407 сторінках. Робота містить 7 рисунків та 7 таблиць на 14 сторінках.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми і доцільність її наукової розробки, визначено мету, завдання, об'єкт, предмет, методологічну основу дослідження, окреслено хронологічні межі, розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення дисертації, подано відомості про апробацію та впровадження одержаних результатів та особистий внесок здобувача у спільних публікаціях, структуру дослідження.

У першому розділі - «Теоретико-методологічні засади розвитку дизайн-освіти» - досліджено транскультурний і міждисциплінарний феномен дизайн-освіти у контексті розвитку дизайну як окремої галузі професійної діяльності людини і системи професійної підготовки фахівців; окреслено методологію дизайн-освіти у педагогічній науці; виокремлено загальні тенденції розвитку дизайн-освіти; розглянуто комплексність розвитку дизайну і дизайн-освіти як наріжну освітню тенденцію.

У результаті аналізу наукових джерел і вивчення стану професійної підготовки майбутніх дизайнерів визначено актуальні проблеми, які потребують нагального розв'язання на рівні вищої освіти, та сформовано відповідний понятійно-категоріальний апарат дослідження. Його ядро утворюють поняття: «дизайн-освіта», «тенденції розвитку дизайн-освіти», «проектна культура», «педагог-дизайнер» і ключове - «дизайн». У результаті дефінітивного аналізу понять «дизайн» і «дизайн-освіта» доведено, що в їх значенні віддзеркалено різні світоглядні концепції і загальні уявлення про розкриття видів художньої і педагогічної творчості. Обґрунтовано, що в межах окреслених специфічних ознак дизайну як транскультурного феномену поняття «дизайн-освіта» інтегрує в собі теоретичні значення категорій «професійна освіта» і «дизайн», що характеризує цілісність науково-пізнавального, освітнього, технічного, художнього способів діяльності, необмеженість сфер діяльності й необхідну універсальність отриманих базових знань, умінь і навичок, високий рівень компетентнісного і художньо-естетичного розвитку.

У дисертації представлено методологічне і науково-педагогічне обґрунтування діалектики становлення і розвитку дизайнерської освіти як одного із напрямів професійної освіти в Україні, спрямованого на задоволення потреб суспільства у кваліфікованих фахівцях-дизайнерах, розв'язання визначених суперечностей, виявлення взаємозв'язку якісних змін, дослідження переходу до більш високих стадій розвитку зі збереженням раніше набутого позитивного досвіду. Дослідження механізмів розвитку та функціонування дизайн-освіти як певної цілісності розглянуто на чотирьох рівнях методологічного аналізу.

На філософському рівні досліджено проблеми діалектики розвитку дизайн-освіти, єдності теорії і практики, гармонії навчального й виховного процесів, об'єктивного і суб'єктивного у становленні конкурентоспроможного фахівця, який орієнтується у складних проблемах культури, здатний усвідомлювати своє місце у світі, серед інших людей.

На загальнонауковому - висвітлено сутність та доцільність реалізації у межах дослідження наукових підходів (гуманістичного, аксіологічного, системного, акмеологічного, культурологічного, персонологічного, компаративно-історичного), категоріальну структуру дослідження, авторську позицію щодо ролі культури і мистецтва в суспільному поступі.

На конкретнонауковому рівні проаналізовано виявлені ключові тенденції розвитку дизайн-освіти.

На основі наукового аналізу визначено провідні теоретико-методологічні принципи розвитку дизайн-освіти: відкритості педагогічного простору викликам часу в Україні і світі; ціннісної зорієнтованості неперервного процесу дизайнерської освіти на її історико-культурну наступність; фундаменталізації та інтердисциплінарності; акумулювання соціальних та зарубіжних традицій і досвіду підготовки фахівців, розширення міжнародних зв'язків; практичної спрямованості змісту дизайн-освіти; випереджувального характеру професійної підготовки дизайнерів; підвищення ролі особистості, усвідомлення суб'єктами значення дизайну і якісної підготовки фахівців для культурного розвитку суспільства; інтерактивності, диференціації, індивідуалізації, інтегративності, інформатизації, багаторівневості, багатоступеневості, застосування компетентнісного підходу, профілізації, варіативності.

Зроблено висновок, що інтеграція методологічних підходів є провідною тенденцією в умовах сучасної багаторівневої плюралістичної методології педагогічної науки й забезпечує логіку наукового пошуку і повноту виокремлення об'єктивних тенденцій розвитку дизайн-освіти.

У межах дослідження поняття «тенденції» (від лат. tendentia - спрямованість) визначено як порівняно усталені напрями розвитку явищ, процесів або ідей, що відображають зміни у теорії і практиці дизайну та відповідну реакцію на них у професійній підготовці майбутніх дизайнерів.

На філософсько-теоретичному рівні до таких тенденцій віднесено: історико-культурну наступність дизайн-освіти, її соціально-економічну зумовленість, діалектичну взаємозалежність глобалізаційного та національно-етнічного, підвищення ролі особистості.

На загальнонауковому рівні - це тенденції: до фундаменталізації, модернізації дизайн-освіти, забезпечення інтердисциплінарності, комплексного розвитку дизайну і дизайн-освіти.

На конкретнонауковому рівні - тенденції: до підвищення якості та ефективності підготовки спеціалістів; відкритості педагогічного простору викликам часу, соціально-економічним впливам; полікультурної спрямованості дизайн-освіти; неперервності, багаторівневості та багатоступеневості освіти; актуалізації рефлективності; інтегративності художніх і технічних дисциплін; застосування програмно-цільових методів проектування; розвитку культурологічних підходів до формування ключових компетенцій і професійної компетентності; встановлення зв'язків мистецьких навчальних закладів із дизайнерським виробництвом.

На процесуально-дисциплінарному рівні - це тенденції: до апробації широкого спектру проектів і програм; осмислення багатовимірного інноваційного простору; перенесення центру тяжіння із застарілих об'єктивних методик на суб'єктний досвід і творчу інтуїцію; розвиток педагогічної майстерності викладачів та визначення умов найбільшого сприяння для авторських педагогічних пошуків, залучення у навчальний процес досвідчених дизайнерів, творчих лідерів; акумулювання вітчизняних і зарубіжних традицій і досвіду підготовки фахівців; інтеграції в міжнародні навчально-освітні проекти і програми. Виявлені тенденції окреслюють основні напрями розвитку вітчизняної дизайн-освіти, їх взаємозв'язок і взаємозумовленість. Проведений аналіз тенденцій підтвердив наявність необхідності й об'єктивної потреби у розвитку дизайнерського мистецтва, художньо-естетичної і проектної культури, створенні сучасної системи фахової підготовки дизайнерів в Україні.

У результаті аналізу виявлених провідних тенденцій розвитку дизайн-освіти на філософсько-теоретичному, загальнонауковому, конкретнонауковому, процесуальному рівнях обґрунтовано висновок про необхідність реалізації стратегії й тактики розвитку освітніх систем, нових підходів до становлення вітчизняної дизайн-освіти і конкретних засобів досягнення поставлених цілей.

У другому розділі - «Історико-педагогічний аналіз становлення і розвитку дизайн-освіти в Україні і світі» - представлено результати порівняльного історико-педагогічного аналізу розвитку дизайн-освіти в Україні та країнах Європейського Союзу; охарактеризовано прагматичну спрямованість у системі професійної підготовки дизайнерів у школах США; окреслено національну своєрідність розвитку дизайну і дизайнерських шкіл Японії; визначено передумови розвитку і трансформації моделей дизайн-освіти в Україні і Росії.

На основі проведеного порівняльного історико-педагогічного аналізу моделей дизайн-освіти у розвинених західноєвропейських країнах, Україні та США з'ясовано, що вирішенню проблем якісної професійної підготовки дизайнерів, як і випереджаючому розвитку вітчизняного дизайну, сприяє утворення національних дизайнерських шкіл у межах динамічної системи дизайн-освіти.

У дисертації узагальнено набутий у цих країнах досвід професійної підготовки дизайнерів порівняно з особливостями формування системи дизайнерської освіти в Україні. Зазначено, що в європейських країнах, США і Японії історично утворилися декілька провідних дизайнерських шкіл відповідно до напрямів розвитку дизайну.

Доведено, що зростанню кількості структурних модифікацій підготовки майбутніх дизайнерів сприяє поширення в розвинених державах Європи модульних навчальних програм та запровадження циклічної структури навчальних планів. У контексті диференціації та індивідуалізації підготовки дизайнерів у європейських країнах студентам надається право самостійно визначати черговість навчальних модулів, що забезпечується наявністю великої кількості індивідуальних навчальних планів.

Зазначено, що різноманітність навчальних програм виявляється у відповідній структурній побудові, змісті, вимогах до результатів навчання. У ході аналізу доведено, що системний опис «вихідних вимог» до фахівців із дизайну як результатів навчання (Learning Outcomes) у цих закладах здійснюють за принципом «знає, розуміє, здатний зробити». Визначено, що важливою тенденцією в розвитку дизайн-освіти у країнах Європейського Союзу є створення на інституційному рівні спеціальних високорозвинутих структур для підготовки фахівців із дизайну.

У дисертації обґрунтовано думку, що своєрідність функціонування американської дизайнерської школи обумовлена низкою тенденційних особливостей професійної підготовки фахівців у США, які пов'язані з розробкою прагматичної моделі-інструмента економічної ефективності. В американських державних школах, на відміну від європейських, художню освіту завжди розглядали як предмет, необхідний для промисловості. Доведено, що загалом професійна освіта і навчання у США відіграють провідну роль у підготовці молоді до праці, забезпечуючи знаннями й навичками, необхідними для досягнення успіху на робочому місці, використовуючи різноманітні стратегії у створенні програм професійного навчання. З'ясовано, що цілі і зміст професійної підготовки фахівців можуть змінюватися під впливом соціокультурних викликів епохи, постійно збагачуватися новими педагогічними концепціями.

Визначено, що в процесі підготовки дизайнерів у японських коледжах основна увага приділяється вивченню національних історичних традицій і східної філософії, оскільки найважливішим завданням підготовки фахівця-дизайнера є формування особистості та її світогляду. Доведено, що основний напрям японської школи дизайну ґрунтується на дотриманні народних традицій, а також адаптації західноєвропейського дизайну до національної специфіки. У результаті осмислення досвіду зарубіжних дизайнерських шкіл з'ясовано, що основною їх настановою є інтеграція дизайну в контекст загальної культурної сфери.

З'ясовано, що основними витоками становлення дизайн-освіти в Україні, на відміну від деяких країн зарубіжжя, є національні традиції художньо-прикладного мистецтва, система інженерно-конструкторської, архітектурної і мистецької освіти, а також творча конструкторська, проектна і художньо-естетична діяльність. Однак, незважаючи на відмінності між культурами Японії й України, традиціями дизайнерських шкіл, досвід Японії заслуговує уважного вивчення з метою використання в теорії і практиці вітчизняної дизайнерської освіти і дизайну загалом. Особливого значення набуває спрямованість вітчизняної дизайн-освіти на відродження історичних традицій українського мистецтва у новітніх розробках майбутніх вітчизняних дизайнерів.

На основі проведеного історико-педагогічного аналізу становлення і розвитку дизайн-освіти сформульовано наступне визначення: дизайнерська освіта - це культурно-історичне явище, яке розгортається у взаємодії з науково-технічною та візуальною, художньою культурою і відображає вплив новацій і винаходів на розвиток культури і послідовні зусилля людства щодо оволодіння проектно-художньою діяльністю як важливим видом синтетичної інженерної і художньої творчості. З огляду на це, дизайн-освіта є одночасно продуктом культури, інструментом культурного будівництва і фактором, який активно її формує. У межах цілеспрямованих і динамічних освітніх систем дизайн-освіту варто віднести до таких, які постійно розвиваються як у науково-методологічному, методичному, структурному, так і функціональному й історичному аспектах, що обумовлено науково-технічним прогресом.

Тенденції, виявлені в результаті історико-компаративного аналізу, символізують зміни в розвитку дизайну і дизайн-освіти, що детерміновано переходом від індустріального до постіндустріального суспільства. У процесі аналізу практичної діяльності навчальних закладів, які здійснюють підготовку фахівців із дизайну в Україні, виявлено труднощі щодо модернізації системи дизайн-освіти, пов'язані саме із уповільненою динамікою її перебудови. Визначено типові проблеми в організації навчально-виховного процесу, спричинені його інтеграцією у сферу виробництва, а відтак, невідповідністю змісту дизайн-освіти вимогам сучасного дизайн-виробництва, недостатньою увагою до трансформації, власне, системи освіти, фундаменталізації змісту і розвитку педагогічних технологій, інноваційних форм і методів професійного навчання майбутніх дизайнерів, навчально-методичного забезпечення тощо.

У третьому розділі - «Концептуальні засади розвитку дизайн-освіти» - окреслено значення модернізації і фундаменталізації професійної підготовки майбутніх дизайнерів у системі вищої освіти як засадничних концептів, в основу яких покладено ідеї відповідності дизайн-освіти транскультурному і міждисциплінарному феномену дизайну; з'ясовано вплив ідей гуманізації вищої освіти на формування системи професійної підготовки дизайнерів; обґрунтовано світові тенденції розвитку дизайнерської освіти.

Доведено, що характерною особливістю сучасних освітніх концепцій є спрямованість на особистість, прагнення задовольнити її різноманітні пізнавальні потреби, освітні запити. Відтак, пошуки нової концепції дизайнерської освіти мають спрямовуватися на конкретизацію підходів до вирішення таких фундаментальних проблем, як: задоволення художньо-естетичних потреб суспільства, гуманізація професійної підготовки дизайнерів, розширення її сфери від меж технічної естетики та ергономіки до естетизації середовища життєдіяльності. Актуальним завданням вищої дизайнерської школи в цьому контексті визначено осмислення тенденцій розвитку вищої освіти, методологічне обґрунтування світових моделей дизайнерської освіти, орієнтованих не тільки на соціальні, а й на особистісні інтереси.

З'ясовано, що розвиток дизайн-освіти у світі відбувається поступовим закономірним шляхом і зумовлений низкою соціально-економічних, мистецьких та освітянських факторів. Вітчизняна дизайн-освіта є складовою цього процесу, але має власну специфіку, спричинену історичними, географічними, національно-етнічними, соціально-політичними, економічними та психологічними обставинами.

У ході аналізу виявлених тенденцій у зіставленні з основними концепціями реформування і модернізації вітчизняної дизайн-освіти визначено наступні керівні положення про: взаємозалежність розвитку дизайну та дизайн-освіти (рівня художньо-естетичної і проектної культури суспільства та вимог до професійної компетентності дизайнера; стану дизайнерського мистецтва та його значущості для розвитку культури суспільства); зорієнтованість навчальних закладів на розвиток особистості дизайнера як творця культури; значущість ідей людиноцентризму у підготовці такого спеціаліста, якими обумовлюються не тільки суто професійні характеристики, але й спосіб життя, рівень культури, інтелектуальний розвиток фахівця; перехід дизайн-освіти від «знаннєвої» до особистісно розвивальної парадигми; гнучкість творчої спеціальності, повноту свободи вибору індивідуальних навчальних програм, що сприяє доповненню навчальних планів актуальними спеціалізованими курсами, забезпечує варіативність відповідної освіти.

Значущою концептуальною ідеєю визнано створення неперервної системи дизайн-освіти, що має забезпечити високий рівень особистісного і професійного розвитку майбутнього дизайнера, якого в умовах традиційної системи навчання досягти складно з огляду на орієнтацію до здобуття певної сукупності знань. Натомість, неперервна освіта сприяє повноцінній самореалізації як на професійному, так і на особистісному рівнях. Для дизайнера це особливо важливо тому, що природа його професійної діяльності вимагає всебічного, гармонійного розвитку особистості - творчого, духовного, інтелектуального, емоційного, естетичного. Зазначене має бути сучасним теоретичним і методологічним підґрунтям повноцінної професійної підготовки майбутнього фахівця з дизайну.

У четвертому розділі - «Актуальні напрями розвитку вітчизняної дизайн-освіти» - розглянуто інтердисциплінарну проблему вдосконалення змісту підготовки дизайнерів; окреслено шляхи індивідуалізації й диференціації особистісного і професійного розвитку майбутніх фахівців визначеного профілю; з'ясовано роль педагогічної майстерності як фактора зростання якості освіти.

Виявлено, що у педагогічних дослідженнях, присвячених відбору змісту і структуруванню дизайнерської освіти, а також в емпіричних розвідках щодо визначення сутності професії дизайнера, головним вважалося визначення специфіки підготовки дизайнера-фахівця шляхом окреслення оптимального співвідношення художніх, естетичних, інженерних, соціальних та інших складових професії. Проблема досить переконливо вирішувалася у процесі зіставлення кожної з них із типологією і масштабами проектованого об'єкта (предмет, комплекс, середовище, простір), що визначають, у свою чергу, професійну галузь або вид дизайну (дизайн інтер'єру, дизайн одягу, графічний дизайн тощо). Зазначено, що кожному напряму дизайн-діяльності притаманні специфічні пропорції складових професії та їхні якісні критерії. Так, «інженерна» складова змісту дизайнерської освіти, залежно від об'єкта проектування, визначається переважно розрахунковим чи винахідницьким, конструкторським чи технологічним характером, може бути представлена загальним, конкретним, спеціальним інженерним знанням (наприклад, архітектурно-будівельного профілю в середовищному дизайні) або містити тільки його основи - технічні і мистецькі знання й уміння (наприклад, у фольк-дизайні домінує проектно-творче, художньо-стильове мислення та виконавсько-технологічні навички).