2. Дидактичні вимоги - чіткість навчальних завдань, освітня і виховна мета, оптимальний зміст, раціональні методи, дотримання принципів навчання.

3. Психологічні вимоги - стимулювання навчально-пізнавальної діяльності; формування позитивного ставлення учнів до навчання.

4. Етичні вимоги - специфіка взаємин учителя й учнів на уроці (вимогливість, принциповість, справедливість, тактовність); співвідношення вимогливості та поваги до особистості учня; вміння учителя керувати своїми емоціями, самовимогливість, любов до предмета, який він викладає, творчий підхід до діяльності, добросовісність у роботі, захоплення.

5. Санітарно-гігієнічні вимоги - відповідальність за психофізіологічний стан дітей; забезпечення відповідної площі, кубатури класних приміщень, освітлення класу, раціональний розклад уроків, сприятливий шкільний режим та ін.; врахування рівня втомлюваності учнів. Порушенням санітарно-гігієнічних вимог до уроку є затримання учнів після дзвінка в класі, байдужість учителя до здоров'я учня, нехтування правилами техніки безпеки.

Тривалість уроків у загальноосвітньому навчальному закладі становить: у 1 класі - 35 хв., у 2-4 класах - 40 хв., у 5-12 класах - 45 хв. Зміна тривалості уроків допускається за погодженням з відповідними органами управління освітою та державної санітарно-епідеміологічної служби. Тривалість перерв між уроками визначають з урахуванням потреб в організації активного відпочинку і харчування учнів, але не менше 10 хв., великої перерви (після другого або третього уроку) - 20 хв.

6. Виховні (виховання творчого ставлення до праці, свідомої дисципліни, культури розумової праці).

11. ОСНОВНІ МЕТОДИ ПЕРЕВІРКИ І КОНТРОЛЮ ЗНАНЬ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

Для перевірки знань використовують методи контролю - способи, за допомогою яких визначається результативність навчально-пізнавальної діяльності учнів і педагогічної роботи вчителя. А. Алексюк класифікує методи контролю за критерієм мети перевірки знань, умінь і навичок і визначає такі групи: 1) спостереження за різними видами діяльності на уроці; 2) усна перевірка; 3) письмова перевірка (контрольні роботи, твори, письмові домашні завдання); 4) графічна перевірка; 5) перевірка практикою (робота в майстернях); 6) програмована перевірка (використання текстів, перфокартою, контроль завдань у процесі програмованого навчання).

1. Письмовий контроль (проведення контрольних і самостійних робіт). Переваги: одночасність перевірки знань більшості учнів; самостійність забезпечується варіативністю завдань; витрачається менше часу; можуть використовуватися зошити з друкованою основою. Недоліки: не можна виявити хід думок учня; можливість списування. Обов'язковою є робота над помилками після самостійних і контрольних робіт.

2. Усна перевірка. Індивідуальне усне опитування. Переваги: можна побачити хід думок учня; розвивається мовлення учня; реалізується принцип індивідуального підходу; можливість виправлення мовних, змістових помилок, які можуть спрямувати подальшу відповідь учня; увага до усвідомлення відповіді. Недоліки: багато часу витрачається на перевірку одного учня. Фронтальне усне опитування. Переваги: невелика витрата часу; можливість опитати більшу частину учнів. Недоліки: не можна перевірити глибину відповідей окремого учня; вимагає швидкого виконання мислительних дій, що іноді призводить до розсіяності учнів.

3. Графічна перевірка. Передбачає роботу з контурними картами, побудову таблиць, схем, графіків, діаграм тощо. Переваги: сприяє узагальненню, систематизації знань; забезпечує використання знань у змінених умовах; підвищення самостійності учнів у процесі учіння; оволодіння методами самоорганізації навчальної діяльності. Недоліки: не всі учні мають схильність до моделювання, побудови схем, хоча володіють матеріалом.

4. Практична перевірка. Переваги: учні залучаються до конкретної практичної діяльності; дозволяє виявити прогалини в оволодінні теоретичним матеріалом.

5. Тестова перевірка. Учень обирає правильну відповідь (відповіді) на запитання серед запропонованих варіантів (може здійснюватись за посередництвом машин і без нього). Є тести досягнень, креативності, критеріально-орієнтовані (динаміка розвитку учня). Переваги: скорочення часу на перевірку; більша об'єктивність; дає можливість статистично опрацювати результати; мінімальна витрата часу; контроль за рівнем оволодіння великої кількості інформації. Недоліки: можливість вгадування; не дозволяє виявити вміння наводити приклади з життя; не завжди можна виявити глибину оволодіння матеріалом; така перевірка дозволяє виявити лише знання фактів, але не здібності.

12. МЕТА ТА ЗАВДАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ СИСТЕМИ ВИХОВАННЯ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ

Мета національного виховання конкретизується в держав них документах: Державна національна програма «Освіта» (Україна ХХІ століття), в Концепції національного виховання дітей та молоді у національній системі освіти, у законі України «Про освіту», Національній доктрині розвитку освіти.

Зміст національного виховання відображає в єдності його загальну мету, завдання й складові частини. Основними складовими виховання, реалізація яких забезпечує всебічний і гармонійний розвиток особистості, є: громадянське, розумове, моральне, трудове, естетичне, фізичне виховання.

Основні завдання національного виховання - формування національної свідомості, забезпечення духовної єдності поколінь; формування високої мовної культури; шанобливе ставлення до культури українців та людей інших національностей; формування творчої працелюбної особистості; фізичний розвиток, охорона та зміцнення здоров'я; повага до Конституції, державної символіки, Законодавства України; розвиток індивідуальних здібностей і талантів (Державна національна програма «Освіта» (XXI століття)).

Чинники, що зумовлюють мету виховання в Україні: проголошення України незалежною державою, перехід до ринкових відносин, інтеграція в світове та європейське товариство, побудова демократичного суспільства.

Відображення мети виховання в сучасних нормативно-правових документах України про освіту і виховання: а) Концепція виховання дітей та молоді у національній системі освіти: «Реально метою виховання в умовах екологічної, економічної і духовної кризи нашого суспільства... має стати виховання життєво активного, гуманістично спрямованого громадянина демократичного суспільства, який би у своїй життєдіяльності керувався національними і вселюдськими принципами»; б) Концепція національного виховання: «Головною метою національного виховання на сучасному етапі є передача молодому поколінню соціального досвіду, багатства духовної культури народу, його національної ментальності, своєрідності світогляду і на цій основі формування особистісних рис громадянина України, які включають у себе національну самосвідомість, розвинуту духовність, моральну, художньо-естетичну, правову, трудову, фізичну, екологічну культуру, розвиток індивідуальних здібностей і таланту»; в) Національна доктрина розвитку освіти України в XXI ст.: «Основна мета національного виховання - виховання свідомого громадянина, патріота, набуття молоддю соціального досвіду, високої культури міжнаціональних взаємовідносин, формування у молоді потреби та уміння жити в громадянському суспільстві, духовності та фізичної досконалості, моральної, художньо-естетичної, екологічної культури».

13. ПРИНЦИПИ ВИХОВАННЯ ОСОБИСТОСТІ МОЛОДШОГО ШКОЛЯРА

Принципи виховання - це керівні положення, які відображають загальні закономірності процесу виховання і визначають вимоги до змісту, організації і методів виховного процесу. Вони є узагальненою системою вимог, які охоплюють усі аспекти виховного процесу, відображають результати виховної роботи.

Принцип народності - передбачає єдність загальнолюдського і національного (ідею народності проголошували К. Ушинський, О. Духнович, Б. Грінченко, Г. Сковорода, С. Русова). Сучасне трактування принципу народності: залучення дітей до витоків народної культури; добір форм, методів та прийомів ознайомлення з українською культурою, оберегами, традиціями).

Принцип цілеспрямованості виховання - передбачає визначення мети, уміння вихователя бачити перед собою стратегічну мету і співвідносити з нею розв'язання завдань, що виникають в педагогічному процесі.

Принцип зв'язку виховання з життям - зумовлений розвитком суспільства. Передбачає зв'язок із працею, з активною діяльністю. Цей принцип у практичній роботі використовували С. Шацький (колонія «Бадьоре життя»), А. Макаренко (колонія ім. М. Горького, комуна ім. Ф. Дзержинського).

Принцип виховання особистості в колективі - знання методики виховання в колективі, шляхів його формування. «Виховання в колективі, для колективу, через колектив» (А. Макаренко).

Принцип виховання поваги до особистості в поєднанні зі справедливою вимогливістю до неї - єдність вимог до вихованців з боку педагогів, контроль за поведінкою вихованців, гуманне ставлення до учнів, повага до їхньої думки - «Якомога більше вимоги до людини, якомога більше поваги до неї» (А. Макаренко).

Принцип брати за основу позитивне - вміння педагога знайти краще в діях і вчинках дитини, підкреслити його з тим, щоб стимулювати його до позитивного.

Принцип урахування вікових та індивідуальних особливостей - вимагає глибокого і всебічного знання дитини, вивчення її особистості для того, щоб вибрати найбільш ефективні шляхи впливу на дитину.

Принцип систематичності і послідовності - означає, що у виховання здійснюється повсякчас у певних взаємозв'язках і відношеннях.

Принцип єдності педагогічних вимог школи, сім'ї і громадськості - у цій співдружності керівна роль належить школі - взаємна інформація між учасниками виховного процесу про результати виховних впливів.

Принцип виховання в праці: праця - єдине джерело задоволення матеріальних і духовних потреб людей, праця є фактором всебічного розвитку особистості, сумлінне ставлення до праці - важлива риса людини, нетерпимість до порушень трудової дисципліни, розкрадання народного добра і т. д.

Принцип комплексного підходу до виховання означає єдність мети, завдань і змісту виховання; єдність форм, методів і прийомів виховання; єдність виховних впливів школи, сім'ї, громадськості, засобів масової інформації, вулиці; врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів у вихованні; єдність виховання і самовиховання; постійне вивчення рівня вихованості учня і внесення корективів у виховну роботу.

Принцип єдності свідомості й поведінки. Поведінка людини - це її свідомість у дії. Між усвідомленням того, як треба діяти, і звичною поведінкою існує певна суперечність, нейтралізувати яку можна з допомогою звичок і традицій поведінки.

Принцип поєднання педагогічного керівництва з ініціативою і самодіяльністю учнів - педагогічне керівництво зумовлюється відсутністю життєвого досвіду в учнів; виховання творчої особистості можливе, якщо створюються умови для прояву їх самостійності і творчості, схвалюються прояви ініціативи і самодіяльності.

Принцип індивідуального підходу - врахування індивідуальних відмінностей у школярів, знання психіки кожного учня і врахування їх особливостей у виховній роботі.

Концепція національного виховання передбачає такі принципи виховання:

Народність - єдність загальнолюдського і національного. Національна спрямованість виховання, оволодіння рідною мовою, формування національної свідомості, любові до рідної землі і свого народу; прищеплення шанобливого ставлення до культури, спадщини, народних традицій і звичаїв, національно-етнічної обрядовості усіх народів, що населяють Україну.

Природовідповідність - врахування багатогранної і цілісної природи людини, вікових та індивідуальних особливостей дітей, учнівської молоді, їх анатомічних, фізіологічних, психологічних, національних та регіональних особливостей.

Культуровідповідність - органічний зв'язок з історією народу, його мовою, культурними традиціями, з народним мистецтвом, ремеслами і промислами, забезпечення духовної єдності поколінь.

Гуманізація - створення умов для формування кращих якостей і здібностей дитини, джерел її життєвих сил; гуманізація взаємин між вихователями та вихованцями, розуміння виховання як основи навчально-виховного процесу, повага до особистості, розуміння її запитів, інтересів, гідності, довіра до неї; виховання гуманної особистості, щирої, людяної, доброзичливої, милосердної.

Демократизація - усунення авторитарного стилю виховання. Сприйняття особистості вихованця як вищої соціальної цінності, визначення його права на свободу, на розвиток здібностей і виявлення індивідуальності.

Етнізація - наповнення виховання національним змістом, спрямованим на формування самосвідомості громадянина. Принцип етнізації - невід'ємна складова соціалізації дітей.

14. НАРОДНА ПЕДАГОГІКА ПРО МЕТУ ТА ПРИНЦИПИ ВИХОВАННЯ ОСОБИСТОСТІ

Народна педагогіка - це галузь емпіричних педагогічних знань народу про мету, завдання виховання, сукупність народних засобів, умінь і навичок виховання та навчання. Термін «народна педагогіка» вперше в науковий обіг увів видатний вітчизняний педагог К. Ушинський. Термін «етнопедагогіка» вжив чуваський вчений Г. Волков. Вітчизняні вчені, що досліджують народну педагогіку: Є. Сявавко («Українська етнопедагогіка в її історичному розвитку»), М. Стельмахович («Народна педагогіка»), В. Скуратівський («Берегиня», «Просвіт»).

Мета виховання - виховання людяності, гуманізму («Дивись, не забудь, Людиною будь!»).

Цілі, завдання і засоби народної педагогіки відображенні у фольклорі (казках, легендах, прислів'ях, приказках, піснях); іграх, танцях; прикладному мистецтві; музиці; святкових обрядах; традиціях трудового і сімейного виховання.

Народна педагогіка про принципи виховання: «Діти, як квіти: полий, то ростимуть» (гуманізм), «Гни дерево, доки молоде, вчи дитя, поки мале» (природовідповідність), «У всякої пташки свої замашки», «Од тиха все лихо» (індивідуальні особливості), «Розумний батько сина питати не соромиться», «Дитині волі не давай», «Хто дітям потаче, той сам плаче» (вимогливість), «У семи няньок дитина без носа (єдність вимог), «Батьків хліб не навчить, як треба жить» (самостійність).

15. ФІЗИЧНЕ ВИХОВАННЯ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

Суть і основні поняття фізичного виховання. Фізичне виховання - це педагогічний процес, спрямований на фізичне і духовне вдосконалення людини, оволодіння нею систематизованими знаннями, фізичними вправами та способами їх самостійного використання протягом усього життя.

Вихідні поняття фізичного виховання: «фізична культура», «фізичний розвиток», «спорт». Фізична культура як сукупність властивостей людини, які набуваються у процесі фізичного виховання і виражаються в її активній діяльності, спрямованій на всебічне удосконалення своєї фізичної природи та ведення здорового способу життя. Фізичний розвиток як процес зміни форм і функцій організму людини протягом її індивідуального життя. Спорт є органічною частиною фізичної культури, особливою сферою виявлення та уніфікованого порівняння досягнень людей у певних видах фізичних вправ, технічної, інтелектуальної та іншої підготовки шляхом змагальної діяльності.

Методологічна основа фізичного виховання - теорія і методика фізичного виховання, анатомія, фізіологія, гігієна, спортивна психологія.

Мета фізичного виховання - зміцнення здоров'я, сприяння гармонійному розвитку особистості та підготовка молоді до праці і захисту України. Основні завдання: сприяння зміцненню здоров'я і загартування організму учнів, підвищенню їх працездатності; формування рухових умінь і навичок школярів у процесі виконання певних рухів; сприяння придбанню учнями необхідних знань у галузі фізичної культури, спорту, гігієни та медицини про значення фізичної культури і спорту для укріплення здоров'я, про режим дня, особисту гігієну, способи підтримання високої працездатності, про фактори загартовування, прийоми самоконтролю та ін.; розвиток основних фізичних якостей школярів (сили, спритності, терплячості, гнучкості, відваги та ін.), забезпечення єднання фізичного виховання з моральним, естетичним, трудовим, розумовим; виховання вольових і моральних якостей свідомого ставлення школярів до власного організму.

Засоби фізичного виховання: фізичні вправи (гімнастика, спортивна гра, туризм), оздоровчі сили природи (сонячне опромінення, повітряні і водяні процедури), гігієнічні фактори (режим праці та відпочинку, харчування, оптимальна площа спортивних залів, вологе прибирання, провітрювання та ін.).

Система фізичного виховання учнів: урок фізичної культури; фізкультурно-оздоровчі заходи в режимі шкільного дня (гімнастика до занять, фізкультурні хвилинки на уроках, ігри та фізичні вправи на перервах і в режимі продовженого дня); позакласна спортивно-масова робота в школі (заняття у спортивних гуртках та секціях, спортивні змагання); позашкільна спортивно-масова робота (за місцем проживання учнів, заняття в ДЮСШ, дитячих туристичних станціях, спортивних товариствами самостійні заняття школярів фізичними вправами в сім'ї, на шкільних майданчиках, стадіонах та інше).

Фізичне виховання у сім'ї. Функції батьків в організації фізичного виховання дітей: створення необхідних матеріально-технічних умов для занять удома; контроль і сприяння дотриманню дітьми режиму дня, правил особистої гігієни, загартування, виконанню ранкової гімнастики і домашніх завдань; особиста участь у змаганнях сімейних команд, днях здоров'я, спортивно-художніх вечорах, фізкультурно-художніх святах, іграх, розвагах, прогулянках; організація змагань та ігор на дитячих майданчиках за місцем проживання і в школі.

Народна педагогіка про фізичне виховання дітей. Роль здоров'я у житті людини: «Здоров'я - всьому голова», «Найбільше щастя в житті людини - здоров'я», «Здоровий не знає, який він багатий». Фізичні якості: сила, витривалість, спритність, швидкість, загартованість, жвавість, рухливість, відважність, фізична зрілість. Засоби фізичного виховання: сонце, повітря, вода, ігри, лазні, парильні, ходіння по землі босоніж, ходьба, стрибки, біг, крилаті вислови, колискові пісні, фольклор.

16. ПОНЯТТЯ ПРО МЕТОДИ ВИХОВАННЯ, ЇХ КЛАСИФІКАЦІЯ

Однією з найпоширеніших є класифікація методів російського вченого-педагога Віталія Сластьоніна, згідно з якою розрізняють такі групи методів:

Методи формування свідомості особистості: бесіди, лекції, методи дискусії, переконання, навіювання, приклад.

Методи організації діяльності, спілкування, формування позитивного досвіду суспільної поведінки: педагогічна вимога, громадська думка, привчання, тренування, створення виховних ситуацій, прогнозування.

Методи стимулювання діяльності і поведінки: гра, змагання, заохочення, покарання.

Методи самовиховання: самопізнання, самооцінювання, саморегуляція.

Методи формування свідомості:

Розповідь - засіб поповнення і вироблення моральних понять (коротка, емоційна, доступна, пов'язана з досвідом дітей, супроводжується наочністю, ТЗН).

Роз'яснення - застосовується для поповнення нових моральних норм.

Бесіда - застосовується для обговорення знань, фактів, дій, вчинків (бесіди бувають пізнавальні, етичні, естетичні, екологічні, політичні). Тема бесід повинна бути актуальна, питання проблемного характеру, відвертість, культура спілкування, самостійні висновки. Етична бесіда - бесіда на теми моралі, що передбачає використання наявного у виховання соціального досвіду з метою розширення його і забезпечення умов для усвідомлення особистісної сутності тих чи інших правил, норм поведінки.

Приклад - метод виховання, який передбачає організацію взірця для наслідування з метою оптимізації процесу соціального успадкування.

Переконання - раціональна моральна основа діяльності особистості, яка дає змогу їй здійснювати певний вчинок свідомо; основна моральна настанова, яка визначає мету і напрям вчинків людини, тверда впевненість у чомусь, заснована на певній ідеї, на світогляді.

Навіювання - застосовують при зниженому рівні усвідомлення і критичності вихованця, регулюючи і стимулюючи його активність. Навіювання буває пряме (команда, наказ, настанова); і опосередковане (через когось, через щось: інформацію, розповідь, опис, випадок, натяк).

При використанні методів цієї групи необхідно: а) під час формування конкретних світоглядних понять, поглядів і переконань враховувати ту «базу», яка вже сформована у вихованців; б) у процесі переконання впливати не тільки на розум, а й на емоційну сферу вихованців; в) враховувати переконаність самого педагога; г) наводити дітям приклади, близькі і зрозумілі їм; ґ) домогтися, щоб учні не тільки зрозуміли вихователя, а й погодились з ним.

Методи організації діяльності, спілкування та формування досвіду поведінки:

Педагогічна вимога - вплив на свідомість з метою спонукання до позитивної діяльності (доцільна, зрозуміла, посильна, справедлива, коротка, пряма - безпосередньо від вихователя, опосередкована - через іншу особу). Форми вимог: прохання, довір'я, схвалення, натяк, умова, недовір'я, осуд. Формою колективної вимоги є громадська думка.

Вправа - метод виховання, що передбачає планомірне, організоване, повторюване виконання певних дій з метою оволодіння вміннями і навичками поведінки. Різновиди вправ: гра, виховуючи ситуації, ігрові ситуації.

Привчання - організація планомірного і регулярного виконання вихованцями певних дій з елементами примусу, обов'язковості з метою формування стійких звичок у поведінці.

Доручення - це вправляння і позитивних вчинках (постійні, епізодичні, колективні, індивідуальні, посильні, різноманітні, контрольовані).

Прогнозування - передбачення ситуацій (обставин, процесів, явищ, подій), які раніше не мали місця, але можливі в перспективі. Близька перспектива полягає в прогнозуванні найближчих подій. Середня перспектива полягає в проектуванні подій певною мірою віддалених у часі. Далека перспектива спрямована на проектування діяльності особистості, що триватиме протягом значного періоду, а інколи усе життя.

Створення виховних ситуації - це спеціально організовані педагогічні умови для формування в учнів позитивної поведінки чи подолання недоліків. Прийоми створення виховних ситуацій поділяють на творчі (передбачають виявлення педагогом доброти, уваги, піклування, що формують гуманні почуття учня, залучають до цікавої діяльності) та гальмуючі (постають як паралельна педагогічна дія (непрямий вплив на вихованця через колектив, у процесі якого негативні риси характеру чи поведінки долають не завдяки безпосередньому звертанню до учня, а організацією впливу на нього колективу), осуд наказ, обурення, вибух емоцій - спосіб впливу педагога на вихованця засобами, протилежними до тих, що звичайно очікує особистість від вихователя). Громадська думка - означає колективну вимогу.

Методи стимулювання діяльності і поведінки:

Заохочення - метод виховання, що передбачає педагогічний вплив на особистість і виражає позитивну оцінку вихователем поведінки вихованця з метою закріплення позитивних якостей та стимулювання до активної діяльності. Форми заохочень: подяка в особову справу, подяка перед строєм, занесення на дошку пошани, запис у щоденник, преміювання, нагородження грамотою і медаллю.

Покарання - метод виховання, що передбачає вплив педагога на особистість вихованця з метою осуду чи гальмування його негативних дій і вчинків, щоб відбулося заміщення їх позитивними діями. Форми покарань: догана (усна, письмова, перед строєм), зниження оцінки з поведінки, накладання додаткових обов'язків, обмеження у заходах. Неприпустимість використання покарань, що принижують гідність дитини.

Гра - це метод і один із видів діяльності дитини,що полягає у відтворенні дитиною дій дорослих і стосунків між ними. «Яка дитина в грі - така вона буде і в житті» - А.С.Макаренко. Види ігор: ігри-дозвілля (за власним бажанням; педагогічні ігри (навчальні), творчі ігри (сюжетно-рольові, конструкторські, драматизації); ігри з правилами (рухливі, хороводні, спортивні, настільні). Головна умова успішного застосування ігор - це активне залучення всіх учнів до процесу створення та проведення гри. Умови успішного проведення гри: доцільність гри для певного віку дітей, визначення місця і часу проведення гри, кількості учасників; забезпечення природних умов для проведення гри, урахування вікових особливостей учасників гри; захищати гідність та моральне самопочуття кожного учасника гри; визначення ролі вчителя під час проведення гри.

Змагання - конкуренція, боротьба за існування (колективне, індивідуальне, продумане, захоплююче, гласне, об'єктивне, має підсумки і переможців).

Умови підвищення виховної ефективності заохочення і покарання: а) мають бути справедливими, враховувати міру вчинку; б) не повинні бути частими; в) використовуватися в міру їх зростання, від найменшого до найбільшого; г) мати гуманний характер, не повинні ображати людську гідність.

Методи самовиховання. Самовиховання - систематична і цілеспрямована діяльність особистості, орієнтована на формування і вдосконалення її позитивних якостей та подолання негативних. Етапи самовиховання: самоусвідомлення (усвідомлення людиною себе як особистості); самопізнання (процес пізнання себе, пізнання свого внутрішнього світу); самоставлення (ставлення людини до самої себе); саморегуляція (здатність людини керувати собою). Прийоми самовиховання: самопізнання; самовизначення (передбачає з'ясування життєвих цілей, ідеалів, орієнтацій), самоосвіта, самоспостереження, самокритика, самоаналіз. Методи і прийоми самоставлення: самоповага, самооцінка. Методи і прийоми саморегуляції (здатність людини керувати собою на основі сприймання й усвідомлення актів своєї поведінки та психічних процесів): самопідбадьорення, самосхвалення, самозаспокоєння, самонаказ, самовладання, самообмеження, самостимулювання.

Самовиховання є завершальним етапом шкільного виховання, особистість починається займатися самовихованням у підлітковому та юнацькому віці. Молодші школярі ще не займаються самовихованням, але завдання вчителя зацікавлювати дітей цим процесом, розповідати про видатних людей, які досягли значних успіхів, завдячуючи самовихованню.

17. ПОНЯТТЯ ДИТЯЧОГО КОЛЕКТИВУ, СТАДІЇ ЙОГО РОЗВИТКУ ТА ШЛЯХИ ФОРМУВАННЯ

Колектив - соціально значима група людей, які об'єднані спільною метою, узгоджено діють у напрямку досягнення означеної мети і мають органи самоврядування. Колектив є соціальною системою, яка виконує такі функції: організаторську (полягає в об'єднанні особистостей для виконання певних завдань); виховну (спрямована на створення оптимальних умов для всебічного виховання, психічного й соціального розвитку особистості); стимулюючу (сприяє формуванню морально-ціннісних стимулів діяльності особистості, регулює поведінку членів колективу, впливає на формування в особистості цілеспрямованості, волі, гуманності, працьовитості, совісності, чесності, гідності тощо).

Ознаки колективу: а) наявність суспільно значимої мети; б) щоденна спільна діяльність, спрямована на її досягнення; в) наявність органів самоврядування; г) встановлення певних психологічних стосунків між членами колективу.

Актив - ініціативна група вихованців, яка усвідомлює вимоги керівника колективу і допомагає в організації діяльності колективу.

Органи самоврядування - демократично обрані уповноважені члени колективу, які допомагають педагогові здійснювати керівні функції.

Дитячий колектив відрізняється від інших типів колективів віковим діапазоном, специфічною діяльністю (навчання), послідовною мінливістю складу, відсутністю життєвого досвіду, що вимагає педагогічного керівництва.

Життя та діяльність учнівського колективу будуються на таких принципах: єдність і цілісність; постійний розвиток (А.Макаренко основним законом колективу вважав рух як форму його життя, а припинення розвитку - формою його смерті); організація різноманітної діяльності; формування почуття честі; спадкоємність поколінь, збереження колективних традицій.

Колектив проходить чотири стадії свого розвитку: стадія створення колективу - «розсипчастий пісок» (починається з єдиних педагогічних вимог та створення активу); поширення впливу активу на весь колектив - «в'язка глина» (створений актив, вихователь діє через актив); стадія вирішального впливу громадської думки - «блимаючий маяк» (міцний актив, активність всіх членів колективу); стадія самовиховання як вищий тип виховання в колективі - «палаючий факел» (найвищий прояв активності і свідомості всіх вихованців).

Шляхи формування учнівського колективу: а) наявність системи перспективних ліній; б) дотримання принципу паралельної дії; в) зміцнення позитивних традицій; г) формування громадської думки; ґ) використання учнівського самоврядування у згуртуванні; д) організація змагання; є) спільні справи; є) взаємна інформація про стан справ у різних контактних колективах.

18. ФОРМИ РОБОТИ КЛАСНОГО КЕРІВНИКА З СІМ'ЯМИ МОЛОДШИХ УЧНІВ

В організаційній роботі школи з батьками доцільним є поєднання індивідуальних, групових, колективних та масових форм роботи.

1. Індивідуальними формами роботи вчителя з батьками є: відвідування сімей учнів удома, бесіди з батьками учня, листування тощо.

Відвідування сім'ї учня вчителем. Учитель відвідує сім'ю учня з метою налагодження контактів з батьками, з'ясування загальної та педагогічної культури сім'ї, умов життя учня, обговорення відхилень у її поведінці та вживання необхідних заходів щодо їх запобігання, залучення батьків до участі в роботі школи тощо; відвідувати батьків учнів можна, коли є запрошення від них або домовившись заздалегідь.

Індивідуальні бесіди з батьками відбуваються як з ініціативи самих батьків, так і з ініціативи педагога. Під час першої індивідуальної бесіди з учителем батьки мають відчути, що той вболіває за успіхи кожної дитини. Не можна проводити бесіду з батьками у присутності дитини, якщо ви не впевнені, що ваше схвалення чи осуд школяра будуть сприйняті дорослими так, як ви цього бажаєте. Не завжди бесіда з батьками має бути тривалою. Іноді буває достатньо короткої розмови, кількох вагомих слів. Перевагою індивідуальної роботи є те, що наодинці з учителем батьки відвертіше розповідають про свої проблеми і труднощі у вихованні дітей. Індивідуальне спілкування з батьками дає вчителеві можливість вибрати правильний підхід до дитини.

Листування передбачає періодичне надсилання батькам листів про успіхи учня в навчанні, старанність, уважність та відповідальність. Можна повідомити про певні труднощі дитини, попросити про зустріч. Варто висловити щиру подяку за гарне виховання дитини. Лист передають батькам через дитину, попередньо ознайомивши її зі змістом. Найчастіше листування використовують, коли вчитель не може зустрітися з батьками у них удома або запросити їх до школи.

2. До групових форм роботи належать засідання батьківського комітету, робота з групами батьків тощо. Батьківський комітет класу обирається на батьківських зборах у серпні-вересні. Зазвичай він складається з 3-5 осіб. Створюють батьківський комітет з метою демократизації управління виховним процесом, налагодження зворотного зв'язку сім'я-школа, для поточного коригування управлінських рішень, забезпечення єдності педагогічних вимог до учнів, надання допомоги сім'ї у вихованні та навчанні дітей. Роботу з групами батьків учителю доцільно починати зі спостереження за навчанням та поведінкою учнів, вивчення їхніх сімей. Застосування методів анкетування, опитування, вивчення шкільної документації, спостереження дозволить вчителю отримати потрібну інформацію та розподілити батьків на групи (за типом сім'ї, за помилками батьків у сімейному вихованні, за проблемами учня, що виникають у навчанні, спілкуванні з товаришами тощо).

3. Основними колективними формами роботи з батьками є класні батьківські збори, лекції, бесіди, конференції, сімейні свята в класі. На класних батьківських зборах заслуховуються повідомлення з різних питань виховання (доповідь, інформація вчителя, лікаря чи повідомлення батьків про досвід виховання дітей у сім'ї), підбиваються підсумки роботи з учнями за семестр, рік; вирішуються організаційні та господарські питання. Тематика педагогічних бесід та доповідей на класних зборах визначається вчителем відповідно до річного плану роботи з батьками. Класні батьківські збори слід проводити раз на семестр. Проте, за можливості, краще організовувати їх частіше. Особливо це стосується батьків першокласників, які потребують більше педагогічних порад щодо організації життя, навчання та виховання дитини.

Відповідно проблемам, які вирішуються, батьківські збори поділяються на організаційні, тематичні та підсумкові. Але більш раціональною та дієвою формою цієї роботи є комбіновані збори, які комплексно розв'язують завдання, поставлені перед школою в соціально-педагогічній роботі з батьками.

4. Масові форми роботи: загальношкільні батьківські збори, збори батьків учнів 1-4-х класів, випускників; тижні сім'ї у школі (вечорниці, сімейні естафети, концерти, твори про свою сім'ю та ін.); дні відкритих дверей; конференції тощо.

19. ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА УПРАВЛІННЯ ЗНЗ ВІДПОВІДНО ДО ЗАКОНУ УКРАЇНИ «ПРО ОСВІТУ»

Специфіка організації навчально-виховного процесу у загальноосвітніх навчальних закладах відповідно до Закону України «Про загальну середню освіту» (1999) (розділ ІІІ) виявляється в таких аспектах:

а) термін навчання (ст. 12): для здобуття повної загальної середньої освіти у ЗНЗ I-III ступенів становить 12 років: I ступеня - 4 роки; II ступеня - 5 років; III ступеня - 3 роки; термін навчання у загальноосвітніх навчальних закладах для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, встановлюється Кабінетом Міністрів України;

б) форми навчання (ст. 13): навчально-виховний процес у ЗНЗ здійснюється за груповою та індивідуальною формами навчання, бажаючим надається право і створюються умови для прискореного закінчення школи, складання іспитів екстерном;

в) наповнюваність класів загальноосвітніх навчальних закладів (ст. 14): не повинна перевищувати 30 учнів; у ЗНЗ, розташованих у селах, селищах, кількість учнів у класах визначається демографічною ситуацією, але повинна становити не менше п'яти осіб, при меншій кількості учнів у класі заняття проводяться за індивідуальною формою навчання; порядок поділу класів на групи при вивченні окремих предметів встановлюється Міністерством освіти;

г) навчальний рік та режим роботи загальноосвітнього навчального закладу (ст. 16):

- навчальний рік у ЗНЗ незалежно від підпорядкування, типів і форм власності розпочинається у День знань - 1 вересня і закінчується не пізніше 1 липня наступного року;

- тривалість навчального року в закладах I ступеня не може бути меншою 175 робочих днів, а в школах II-III ступенів - 190 робочих днів, без урахування часу на складання перевідних та випускних іспитів, тривалість яких не може перевищувати трьох тижнів;

- структура навчального року (за чвертями, півріччями, семестрами) та тривалість навчального тижня встановлюються загальноосвітнім навчальним закладом у межах часу, передбаченого робочим навчальним планом, за погодженням з відповідним органом, управління освітою;

- режим роботи ЗНЗ визначається ним на основі нормативно-правових актів та за погодженням з відповідним органом державної санітарно-епідеміологічної служби;

- тривалість уроків у ЗНЗ становить: у перших класах - 35 хвилин, у других - четвертих класах - 40 хвилин, у п'ятих - дванадцятих класах - 45 хвилин. Зміна тривалості уроків допускається за погодженням з відповідними органами управління освітою та органами державної санітарно-епідеміологічної служби;

- тривалість канікул у загальноосвітніх навчальних закладах протягом навчального року не може бути меншою 30 календарних днів.

20. ОСОБЛИВОСТІ АТЕСТАЦІЇ ПЕДАГОГІЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ УКРАЇНИ

Атестація педагогічних працівників - це система заходів, спрямована на всебічне комплексне оцінювання їх педагогічної діяльності, за якою визначаються відповідність педагогічного працівника займаній посаді, рівень його кваліфікації, присвоюється кваліфікаційна категорія, педагогічне звання.

Мета атестації - стимулювання цілеспрямованого безперервного підвищення рівня професійної компетентності педагогічних працівників, росту їх професійної майстерності, розвитку творчої ініціативи, підвищення престижу й авторитету, забезпечення ефективності навчально-виховного процесу.

Основні принципи атестації - обов'язковість, відкритість та колегіальність, гуманне та доброзичливе ставлення до педагогічного працівника, повнота, об'єктивність та системність оцінювання його педагогічної діяльності.

Види атестації: чергова, позачерговою. Чергова атестація здійснюється один раз на п'ять років. Умовою чергової атестації педагогічних працівників є обов'язкове проходження не рідше одного разу на п'ять років підвищення кваліфікації на засадах вільного вибору форм навчання, програм і навчальних закладів. Позачергова атестація проводиться за заявою працівника.

Для організації та проведення атестації педагогічних працівників у навчальних та інших закладах, органах управління освітою щороку до 20 вересня створюються атестаційні комісії.

Атестаційні комісії створюються у складі: голови, заступника голови, секретаря, членів атестаційної комісії. Головою атестаційної комісії є керівник (заступник керівника) навчального закладу або відповідного органу управління освітою. Про створення атестаційної комісії та затвердження її складу видається наказ. Кількість членів атестаційної комісії не може бути меншою семи осіб.

Організація та строки проведення атестації. Щороку до 10 жовтня керівники навчальних та інших закладів, працівники яких атестуються, подають до відповідних атестаційних комісій списки педагогічних працівників, які підлягають черговій атестації, із зазначенням результатів попередньої атестації та строків проходження підвищення кваліфікації. До 20 жовтня атестаційна комісія затверджує списки педагогічних працівників, які атестуються, графік роботи атестаційної комісії, приймає рішення щодо перенесення строку чергової атестації. Атестаційна комісія до 15 березня вивчає педагогічну діяльність осіб, які атестуються, шляхом відвідування уроків, позаурочних заходів, вивчення рівня навчальних досягнень учнів з предмета, ознайомлення з даними про участь педагогічного працівника в роботі методичних об'єднань, фахових конкурсах та інших заходах, пов'язаних з організацією навчально-виховної роботи, тощо.

Керівник навчального та іншого закладу до 1 березня подає до атестаційної комісії характеристику діяльності педагогічного працівника у міжатестаційний період.

Атестація педагогічних працівників здійснюється атестаційними комісіями у такі строки: комісіями І рівня - до 1 квітня, ІІ рівня - до 10 квітня, ІІІ рівня - до 25 квітня.

Особи, прийняті на посади педагогічних працівників після закінчення вищих навчальних закладів, атестуються не раніш як після двох років роботи на займаній посаді. На час перебування у відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (якщо дитина потребує домашнього догляду - до досягнення дитиною шестирічного віку) за педагогічними працівниками зберігаються кваліфікаційні категорії (тарифні розряди), педагогічні звання. Час перебування у таких відпустках не враховується при визначенні строку чергової атестації.

Атестація педагогічного працівника, який підлягає черговій атестації, може бути перенесена на один рік у випадку тривалої тимчасової непрацездатності або при переході працівника у рік проведення чергової атестації на роботу до іншого навчального закладу та з інших поважних причин.

За результатами атестації педагогічним працівникам присвоюються кваліфікаційні категорії: «спеціаліст», «спеціаліст другої категорії», «спеціаліст першої категорії», «спеціаліст вищої категорії». Присвоєння кваліфікаційних категорій за результатами атестації здійснюється послідовно.

За результатами атестації педагогічним працівникам, які досягли високих показників у роботі, присвоюються педагогічні звання: «викладач-методист», «учитель-методист», «вихователь-методист», «педагог-організатор-методист», «практичний психолог-методист», «керівник гуртка-методист», «старший викладач», «старший учитель», «старший вихователь», «майстер виробничого навчання І категорії», «майстер виробничого навчання ІІ категорії».

У разі прийняття атестаційною комісією рішення про невідповідність педагогічного працівника займаній посаді керівником навчального чи іншого закладу або органу управління освітою може бути прийнято рішення про розірвання трудового договору з додержанням вимог законодавства про працю.

21. ПЕРЕДОВИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ ДОСВІД: СУТЬ, ВИДИ, КРИТЕРІЇ ОЦІНКИ, МЕТОДИ ТА ФОРМИ ВПРОВАДЖЕННЯ

Педагогічний досвід - сукупність знань, умінь і навичок, набутих у процесі педагогічної діяльності. ППД як творче активне засвоєння і реалізація вчителем на практиці дії засобів і принципів педагогіки з урахуванням конкретних понять, особливостей дітей, учнівського колективу й особи вчителя; це досвід, який забезпечує високу ефективність на основі сумлінного виконання обов'язків, а також новаторство.

Види ППД: комплексний та локальний, індивідуальний і колективний, новаторський (відрізняється певною оригінальністю).

Критерії оцінки ППД: актуальність, новизна, результативність, стабільність, перспективність.

Форми впровадження ППД: школи передового педагогічного досвіду, опорні школи, науково-практичні конференції та семінари, педагогічні читання, курси підвищення кваліфікації, захист передового педагогічного досвіду на засіданні педагогічної ради школи, шкільні, міжшкільні методичні об'єднання з предметів, тижні педагогічної майстерності, наставництво, відкриті уроки.

Методи впровадження ППД: розповідь, бесіда, лекція, перегляд кінофільмів, відеозаписи уроків, опрацювання статей, книг, ділові, рольові ігри, семінари, розв'язання педагогічних завдань і ситуацій.

Педагоги-новатори: В. Шаталов («Куди і як зникли трійки») - вивчення теоретичних знань великими блоками (опорні сигнали містять матеріал 2-3 і більше параграфів підручника); С. Лисенкова («Коли вчитися легко»); С Логачевська («Дійти до кожного учня») - на основі розроблених структурно-логічних диференційований підхід до учнів на всіх етапах засвоєння навчального матеріал;. Ш. Амонашвілі: («Здрастуйте, діти», «Як живете, діти?»); М. Гузик - виклад нового матеріалу «великими порціями» та ін.

22. ПЕДАГОГІЧНА СИСТЕМА Я. А. КОМЕНСЬКОГО

Ян Амос Коменський (1592-1670) - видатний слов'янський (чеський) мислитель, педагог, фундатор наукової педагогіки. Народився в моравському містечку Нівніце, у сім'ї мірошника. Рано втратив батьків. Навчався в Паризькому, Карловому, Герборнському і Гейдельберзькому університетах; в польському місті Лешно керував братською школою; брав участь у реформуванні школи в Англії та Швеції.

Філософсько-педагогічні твори: «Велика дидактика», «Материнська школа», «Пансофія», «Про культуру природних обдарувань», «Правила поведінки дітей», «Закони добре організованої школи», «Загальна порада про виправлення справ людських», «Єдино необхідне», «Лабіринт миру і рай серця», «Вихід із схоластичних лабіринтів», «Про вигнання із шкіл відсталості», «Школа-гра», «Ангел світу»; створив підручники для дітей - «Відкриті двері до мов і всіх наук», «Видимий світ у малюнках».

Характерні риси світогляду: демократизм (проявлявся у глибокій симпатії до трудівників та негативному ставленні до дворянства і католицької церкви); гуманізм (життєрадісність, оптимізм); сенсуалізм (вихідним началом пізнання є відчуття, досвід); релігійність (протестантизм) - природа і людина створені Богом.

Загальнопедагогічні ідеї: мета виховання - підготовка людини до загробного життя. Ступені виховання: пізнання себе і навколишнього життя (розумове виховання), володіння собою (моральне виховання), віра в Бога (релігійне виховання). Всі діти (багаті і бідні, знатні і незнатні, хлопчики і дівчатка) повинні ходити до школи, щоб стати людьми. Принцип природовідповідності (людина є частиною природи і підлягає її основним законам - “основоположенням”; дерева в лісі, трава в полі, риба в морі, діти в школі; послідовність, поступовість і систематичність навчання (природа не робить стрибків, а розвивається поступово; “все повинно відбуватись природно, хай насилля буде усунене від справи. Ідея народності: виховання високоморальної людини, яка вище за все ставить благополуччя своєї Батьківщини, готовність віддати своє життя за її свободу і незалежність; загальність і обов'язковість освіти; навчання рідною мовою; виховання людяності, гуманності.

Вікова періодизація: дитинство (від народження до 6 років); отроцтво (від 6 до 12 років); юність (від 12 до 18 років); змужнілість (від 18 до 24 років). Виходячи з основних принципів побудови шкільної системи, а також Чотирьохступенева система шкіл (відповідно до вікової періодизації): материнська школа; 2) школа рідної мови; 3) латинська школа (гімназія); 4) академія (університет).

Принципи навчання: наочність (як “золоте правило дидактики”; наочність як універсальний метод); свідомість і активність; послідовність і систематичність (навчання повинно йти від більш загального до більш конкретного, від більш легкого до більш складного, від відомого до невідомого, від більш близького до більш віддаленого та ін. класичні правила дидактики); вправляння і міцність засвоєних знань.

...