Педагогіка молодшої школи

Теоретичне обґрунтування класно-урочної системи навчання (практичний досвід роботи латинських шкіл, класичних гімназій, братських шкіл Західної Європи). Необхідні умови правильної організації навчання: клас з незмінним складом учнів і приблизно однаковим рівнем розвитку; твердо визначений час занять; послідовне чергування занять і перерв; одночасну роботу учителя з усім класом. Коменський вводить поняття навчального року, четверті, канікул. Коменський виступав проти домашніх завдань (учні за властивої юнацької культури будуть виконувати домашні завдання поверхово, неохайно і з помилками).

В основі морального виховання доброчесності: мудрість, помірність, мужність, справедливість. Методи морального виховання: особистий приклад, бесіди морального характеру, казки, байки, легенди, художня література, диспути, театральні видовиська; вправи; заохочення (заохочувати похвалою, оцінкою, подарунками та ін.); покарання (“за поведінку слід карати строгіше, ніж за навчання”. Вчинки, за які допустимі тілесні покарання: відсутність на заняттях під видуманим приводом; порушення честі сварками, бійками, прокляттями, недозволеною дружбою, якщо не допомагають догани; проступки декуріонів (при зауваженнях, нагадуваннях тощо); розповсюдження зневажливого ставлення до законів шкільної дисципліни.

Вимоги до вчителя: покликання і любов до професії; працьовитість; ентузіазм, сповнення життям, дієвість, чуйність (для того, зробити навчання привабливим, успішним і ґрунтовним); освіченість, володіння методикою передачі знань учням; релігійність. «Учителі - душа і серце виховання і тому вони поставлені на високому почесному місці, їм вручена почесна посада, вище якої нічого не може бути під сонцем».

23. ВПЛИВ ПЕДАГОГІЧНИХ ІДЕЙ В. О. СУХОМЛИНСЬКОГО НА РОЗВИТОК ВІТЧИЗНЯНОЇ ПЕДАГОГІКИ

Сухомлинський Василь Олександрович (1918-1970) - видатний педагог, публіцист, дитячий письменник. Після навчання в семирічній школі 1934 р. вступив на підготовчі курси учительського інституту в м. Кременчук, навчався на факультеті української мови і літератури. Через хворобу 1935 р. залишив навчання й розпочав роботу вчителем у сільських школах, навчався заочно в Полтавському педагогічному інституті, закінчив його екстерном 1938 p., працював завучем у середній школі с. Онуфріївка. На початку війни (1941) був призваний до армії, брав участь у бойових діях. Після тяжкого поранення 1942 р. був комісований, працював до 1944 р. директором школи с. Ува в Удмуртії. Після звільнення України з 1944 по 1948 pp. працював завідувачем Онуфріївського райвідділу народної освіти. З 1948 р. й до кінця життя - директор середньої школи у с. Павлиш Онуфріївського р-ну на Кіровоградщині, де реалізувався як педагог, публіцист, письменник-мораліст.

Перший період діяльності Сухомлинського у Павлиші (1948 - кінець 50-х років) - організаційне становлення навчально-виховного процесу в очолюваній ним школі, створення матеріальної бази, формування педагогічного й дитячого колективів. 1955 року захищає кандидатську дисертацію «Директор школи - керівник навчально-виховної роботи» в Київському державному університеті ім. Т.Г.Шевченка. У своїх пошуках йде від школи навчання, спрямованої лише на розвиток інтелекту, до трудової школи як основи розвитку дітей та підготовки їх, до життя, де основним засобом виховання є педагогічно обґрунтована й методично спрямована праця. Публікує про це книги: «Трудовое воспитание в сельской школе» (1957); «Виховання в учнів любові і готовності до праці» (1959); «Воспитание коммунистического отношения к труду» (1959).

Другий етап (кінець 50-х - середина 60-х років) - створення власної педагогічної системи, яка збігається у часі з періодом часткової демократизації радянського суспільства. Сухомлинський розбудовує свою концепцію розвитку творчих сил кожної особистості в умовах колективної співдружності на основі етико-естетичних цінностей, інтересів, потреб, спрямований на творчу працю. Він звертається до проблем, які ще не досліджувалися в радянській педагогіці («Духовный мир школьника» (1961), «Людина неповторна» (1962), «Воспитание личности в советской школе» (1965). Ідеї Сухомлинського отримують підтримку й визнання на загальнодержавному рівні. 1957 р. його обирають членом-кореспондентом Академії педагогічних наук РРФСР, присвоюють звання Заслуженого вчителя школи УРСР, 1960 р. - нагороджують орденом Леніна.

З середини 60-х й до 1970 р. Сухомлинський формує загальногуманістичні педагогічні ідеї, вперше викладені в «Этюдах о коммунистическом воспитании» (1967): довіра й повага до дитячої особистості, погляд на навчальну діяльність як на насичений творчими відкриттями процес пізнання й самопізнання, обмеження сфери впливу колективу на особистість, виховання без покарань, роль слова й особистості вчителя у виховному процесі. Ці ідеї критикувалися офіційною педагогікою, проте Сухомлинський продовжує розвивати їх в книгах «Серце віддаю дітям» (1968), «Павлиська середня школа» (1969), «Народження громадянина» (1970), де особлива увага приділяється ідеям самоцінності й неповторності кожної особистості, вільному розвитку дитини, йдеться про педагогічний вплив соціального середовища, природне виховання («уроки мислення на природі», «школа під голубим небом», «школа радості»), формування в дітей та підлітків «культури бажань», «культури почуттів». Звертається до етнопедагогіки, обстоює народні імперативи та цінності, вводить їх в усі ланки педагогічного процесу. Розширюючи педагогічний простір, починає сам створювати казки, оповідання, притчі й широко застосовує в навчально-виховній діяльності. Особливого значення надає ролі рідної мови у вихованні: «Слово рідної мови» (1965), «Джерело невмирущої криниці» (1970).

Наприкінці життя В. Сухомлинський стає справжнім народним учителем, продовжує свою практичну діяльність у сільській школі, має широке суспільне визнання. 1968 року був нагороджений золотою зіркою Героя соціалістичної праці та другим орденом Леніна.

Після передчасної смерті В. Сухомлинського 1970 р. продовжують виходити його твори: «Методика виховання колективу» (1971), «Розмова з молодим директором школи» (1973), «Листи до сина» (1978), «Як виховати справжню людину» (1989) тощо, присвячені різним аспектам навчання і виховання дітей та молоді, особливо питанням педагогічної етики. Спадщина Сухомлинського опублікована в багатьох країнах світу. На поч. XXI ст. вийшло 65 його творів накладом близько 15 млн прим.; вони перекладені на 59 мов народів світу.

Ідеї Сухомлинського значно вплинули на подальший розвиток педагогічної науки і практики. Вони лягли в основу «педагогіки співробітництва», ввійшли в реформовану початкову школу України, за ними працюють різні навчальні заклади, проводяться щорічні Всеукраїнські педагогічні читання «Василь Сухомлинський і сучасність». Створена й активно працює Українська асоціація ім. Василя Сухомлинського (1991), Міжнародне товариство послідовників В. Сухомлинського (Німеччина, Марбур, 1990), Всекитайське товариство прихильників В. Сухомлинського (1998). Ім'я Сухомлинського носять два середніх навчальні заклади, Миколаївський державний університет, Кіровоградський обласний інститут удосконалення працівників освіти, Олександрійський педколедж, Державна науково-педагогічна бібліотека. У Павлиській середній школі, що носить його ім'я, з 1975 р. функціонує державний педагогічно-меморіальний музей В. Сухомлинського.

Його педагогічна концепція високогуманна й демократична, органічно поєднує класичну і народну педагогіку. Особливу увагу В. Сухомлинський приділяє школі як осередку культури. Проте цю роль, на його думку, вона може виконати лише за умови, що в її діяльності пануватимуть чотири культи: Батьківщини, Людини, Матері й рідного Слова.

Педагогічну спадщину великого педагога пронизує ідея проектування людини. Для того щоб педагогіка виконувала таку функцію, вона має спиратися на психологічні знання. Метою виховання вважав всебічний розвиток особистості. Важливим аспектом педагогічної спадщини В. Сухомлинського є її гуманізм. Виховання гуманізму й людяності повинно стати одним із завдань діяльності школи і вчителя. Особливе місце має посісти почуття любові до матері і лицарське ставлення до жінки. Значну увагу В. Сухомлинський приділяв проблемі дитячого колективу, а саме гармонії стосунків в дитячому колективі, владі педагога над колективом, суспільним та індивідуальним потребам та ін.

В. Сухомлинський написав 48 праць, понад 500 статей, близько 1500 художніх творів для дітей, серед них такі книги як «Серце віддаю дітям», «Сто порад учителеві», «Народження громадянина», «Павлиська середня школа» (директором якої він працював 23 роки).

24. ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОГО ПРОЦЕСУ В БРАТСЬКИХ ШКОЛАХ УКРАЇНИ (КІН. XVI - XVII СТ.)

З метою захисту православ'я церковні братства відкривають братські школи. 1574 року під впливом прогресивної громадськості король Стефан Баторій видав декрет, за яким віленським городянам дозволялося утримувати братські школи. З 1575 р. це право розповсюджувалось на всі православні братства Великого князівства Литовського і Галичини. Наприкінці XVI - поч. XVII ст. виникає близько 30 братських шкіл у різних містах і селах України.

Серйозна увага приділялася в братствах розвитку друкарської справи. В 60-х - 80-х роках ХVІ ст. відкриваються друкарні в Заблудові, Ковелі, Слуцьку та ін. Найбільші на той час друкарні мали Львівське братство та Києво-Печерська лавра. У 1574 - 1648 рр. на Україні діяло понад 20 друкарень.

Львівські братчики відкрили свою школу греко-слов'янського напрямку 1586 року. За зразком львівської школи стали відкриватися такі заклади в інших містах: Перемишель (1592), Замостя (1606), Дубно (1604), Київ (1615), Вінниця, Немирів, Кременець, Луцьк (1624, за статутом). Більшість цих братських шкіл пройшли дві стадії свого розвитку: 1) греко-слов'янський напрямок; 2) латино-польський напрямок.

В Україні було два види братських шкіл: 1) елементарні початкові школи (вивчення слов'янської азбуки та нумерації, читання, письмо, співи, православний катехізис); 2) школи підвищеного типу (Львівська, Київська, Луцька, де вивчали предмети семи вільних наук: «тривіум» (граматика, діалектика, риторика) і «квадривіум» (геометрія, арифметика, музика, астрономія).

У братських школах працювали відомі письменники, вчені та громадські діячі - Арсеній Еласонський (перший ректор Львівської братської школи 1586 р.), Іов Борецький (перший ректор Київської та Луцької братських шкіл), Стефан і Лаврентій Зизанії, Памво Беринда, Кирило Ставровецький та ін.

У здійсненні навчально-виховного процесу братські школи керувались статутами (артикулами). Найдавніший з них - «Порядок шкільний» (1586) - є одним з найстаріших шкільних статутів Європи, його уклав грек А. Еласонський (1549-1626). Уціліли два статути Луцької братської школи (1624) - «Права школи греко-слов'янської Луцької артикули» та «Порядок шкільний».

Характерні риси братських шкіл:

демократичність (навчання дітей різних станів, однакове ставлення до всіх учнів, діти бідних навчалися безкоштовно, ректор і вчителі вибирались на загальних зборах братства);

глибоке національне виховання (навчання рідною мовою, народність виховання, учителі та учні складали історичні пісні, де прославляли подвиги запорізьких козаків);

чітка організація педагогічного процесу (введення елементів класно-урочної системи, місця учнів визначалися успішністю в навчанні, а не за походженням чи матеріальним забезпеченням батьків; початок занять - о 9 год. ранку, в зимові дні - пізніше; заборонялись пропуски занять, спізнення; була налагодження система чергувань);

налагоджений тісний зв'язок з батьками чи родичами учнів (між батьками і школою укладалась письмова угода, де обумовлювались обов'язки сторін щодо виховання і навчання дітей);

гуманізм у навчанні й вихованні;

ретельно розроблений і глибоко продуманий зміст процесу навчання (навчання ділилось на два етапи: а) початкове - це читання: розпізнавання букв та їх складання, пояснення прочитаного, осмислення і розуміння; письмо; вивчення граматики; лічба; церковний спів та порядок; б) середнє - граматика, діалектика, риторика, музика, мови - слов'янська, українська (проста), грецька, латинська. Навчання читати здійснювалось буквоскладальним методом, після вивчення азбуки діти переходили до вивчання Псалтиря і часослова);

чітке методичне забезпечення навчання (прийом фігурального зображення букв (для швидкого запам'ятовування букв використовувались відповідні пози тіла), широко застосовувалась книга - рукописна, ілюстративна, друкована. Для кращого закріплення вивченого матеріалу: а) учні опитували один одного; б) опитував учитель; в) усе, що вивчалося протягом тижня, повторювалося в суботу; г) здійснювались періодичні перевірки знань ректором; д) старші учні (аудитори) перевіряли домашнє завдання і повідомляли вчителя про успіхи кожного учня);

різноманітність методів навчання і виховання: бесіди катехізисного змісту, приватні та публічні диспути, лекції, взаємне навчання (перевірка знань, допомога в навчанні), диктанти, самостійні роботи з підручниками, письмові вправи - твори, написання віршів, доповідей, проголошення вітальних промов, читання декламацій, участь у драматичних виставах, моральні повчання (як поводитись у церкві, школі, вдома, поважати батьків, вчителів, старших);

ретельний підбір учителів («Даскал, або вчитель, цієї школи має бути благочестивий, розсудливий, смиренномудрий, лагідний, стриманий, не п'яниця, не блудник, не хабарник, не гнівливий, не заздрісний, не сміхотворець, не лихослов, не чародій, не басносказатель, не посібник єресей, але прихильник благочестія, в усьому являючи собою взірець добрих діл»), повага до них батьків;

ґрунтовність освіти, яка не поступалася західноєвропейській.

Размещено на Allbest.ru