Тенденції використання традиційних орнаментів ДПМ для створення корпоративного стилю навчального закладу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Тенденції використання традиційних орнаментів ДПМ для створення корпоративного стилю навчального закладу

ВСТУП

Актуальність дослідження. Мистецтво народу безпосередньо пов'язане з трудовою діяльністю людини і виготовленням речей, практично потрібних їй у господарстві та побуті. Один із видів народного мистецтва - декоративно- прикладне мистецтво, яке призначене для побуту й художнього оформлення одягу та господарських предметів. Воно виникло з любові до рідної землі, навколишнього світу та з потреби не тільки бачити красу, а її творити власними руками.

Народне декоративно- прикладне мистецтво, як і музика, фольклор, театр, інші види народної творчості, є важливою галуззю художньої культури. Воно розкриває безмежний світ краси і мудрості народу, втілює його талант, розуміння добра і краси. Народне декоративно- прикладне мистецтво тісно пов'язане з життям і побутом людей. Археологічні дослідження підтвердили високий мистецький рівень виробів ужиткового мистецтва, наскельних зображень, орнаментального оздоблення, створених нашими пращурами. [50, с.57].

Народний декоративний розпис увійшов яскравою сторінкою в історію культури українського народу. До нього належать: настінний розпис культових приміщень ( церков), жител і надвірних господарських споруд, багатобарвні декоративні малюнки на папері ,відомі як мальованки, станковий народний живопис і графіка, оздоблення олійними фарбами дерев'яних виробів (скринь, мисничків, вуликів, віялок, дерев'яного посуду, іграшок, музичних інструментів), писанкарство, розпис тканин, малюнки на склі ( поширені в переважно в західних областях України). Ці види народного розпису виникли в різні часи й пов'язані з різними сторонами народного побуту. В розписі відбивалися місцеві особливості, що позначалися на різноманітності орнаментальних мотивів, колориту і композиції.

Як явище духовне в аспекті світової культури, орнамент мало вивчений. У педагогічній практиці традиційно використовується значення слова «орнамент» як прикраса, візерунок, організований ритмічним чергуванням абстрактно-геометричних або образотворчих елементів, що прикрашають будівлі або предмети декоративно-прикладного мистецтва. Його естетичні, художні якості залежать від призначення, форми, матеріалу предмету. Генеза орнаменту зводиться до стародавніх технологічних процесів, утилітарних потреб людини. Такий підхід виробляє споживацьке ставлення до орнаменту, бездумне формальне його використання. В умовах культурологічного спрямування сучасної мистецької освіти орнамент слід розглядати в його змістових зв'язках зі світом, із віруваннями та традиціями людства, що дозволяє зрозуміти духовний сенс стійкості універсальних орнаментальних мотивів, що проходять через усі культури від найдавніших часів до сучасності, зберігаючи значення цілісного відчуття світу. [45, с.68].

Даній проблематиці присвячено значну кількість публікацій українських та зарубіжних учених, серед яких праці О. Боднаря, О. Бойчука, Г. Гребенюка, І. Зязюна, М. Лещенко, Н. Миропольської, О. Отич, А. Павліва, В. Радкевич, С. Рибіна, О. Рудницької, А. Чебикіна, О. Чебоненка, О. Шевнюк, Р. Шмагала, В. Щербини, В. Шульгіної, Б. Юсова, В. Яблонського та ін.

Сприйняття гармонії кольору, рівноваги форми й кольору, відчуття ритму, які учні отримують у процесі вивчення орнаменту, дозволяють творчо реалізовувати себе в різних видах творчих завдань, підвищують рівень художньо-творчих здібностей. Природа орнаменту, його особливості, історія виникнення та розвитку були предметом дослідження Є. Антоновича,

А. Бакушинского, В. Василенка, В. Воронової, М. Кириченка, С. Колоса, М. Некрасової, Б. Рибакова, М. Селівачова, Т. Соколової.

Мистецтво, яке зародилося у давнину, розвивається і сьогодні. З виникненням різноманітних інноваційних технологій, народні мотиви декоративно-прикладного мистецтва почали використовувати у школі як особливий стиль сучасності. Проте на сучасному етапі розвитку національної української школи в методичному і науковому арсеналі вчителя відсутні ґрунтовні праці, недостатньо з'ясовано і проблему активізації навчально-пізнавальної діяльності учнів при вивченні традиційних орнаментів ДПМ. [18, с.36].

Актуальність теми, недостатня теоретична і методична розробленість проблеми зумовили вибір теми дослідження «Тенденції використання традиційних орнаментів ДПМ для створення корпоративного стилю навчального закладу».

Об'єкт дослідження - створення корпоративного стилю навчального закладу із використанням традиційних орнаментів ДПМ.

Предмет дослідження - сутність і виховні можливості створення корпоративного стилю навчального закладу із використанням традиційних орнаментів ДМП.

Мета дослідження: теоретично обґрунтувати та довести ефективність методів активізації навчально-пізнавальної діяльності учнів 7-х класів на уроках образотворчого мистецтва в процесі вивчення традиційних орнаментів ДПМ під час створення корпоративного стилю».

Метою дослідження обумовлено розв'язання наступних завдань:

1. Дослідити історичний аспект традиційних орнаментів ДПМ та внесок українських митців у його розвиток.

2. Дати характеристику видам орнаментів та , їх стилізації.

3. Описати методи активізації пізнавальної діяльності учнів під час використання традиційних орнаментів ДПМ під час створення корпоративного стилю.

4. Визначити місце та шляхи активізації навчально-пізнавальної діяльності учнів в процесі вивчення традиційних орнаментів ДПМ.

5. Розробити конспект уроку для учнів 7-го класу.

6. Обґрунтувати і систематизувати існуючого корпоративного стилю коледжу і розробити на його основі нові елементи задля подальшого розміщення їх у брендбук.

У процесі розв'язання зазначених завдань використовувалися такі методи дослідження: вивчення й аналіз філософської, педагогічної, психологічної та методичної літератури в аспекті досліджуваної проблеми; ретроспективний та прогностичний аналіз літературних джерел, навчальних програм, шкільних підручників з образотворчого мистецтва, методичних посібників; теоретичний аналіз і синтез під час визначення об'єкта, предмета, мети, завдань дослідження; узагальнення педагогічного досвіду з метою з'ясування стану та основних підходів до розв'язання досліджуваної проблеми в науці й практиці роботи вчителів образотворчого мистецтва; розробка методики формування в учнів 7 класу пізнавальної активності засобами образотворчого мистецтва; спостереження за навчально-виховним процесом на уроках образотворчого мистецтва.

Структура пояснювальної записки. Пояснювальна записка до дипломної роботи складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Загальний обсяг роботи 143 сторінок, основної частини - 90 сторінки. Для розкриття змісту викладених теоретичних положень та методичних аспектів роботи запропоновано 20 додатків загальним обсягом 43 сторінки.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИНІ ОСНОВИ ВИВЧЕННЯ ТРАДИЦІЙНОЇ ОРНАМЕНТИКИ ДПМ НА УРОКАХ ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА У ШКОЛІ

1.1 З історії розвитку українського орнаментального мистецтва

Історія формування орнаментального мистецтва України сягає у сиву давнину. За кілька тисячоліть історичного розвитку в первісному мистецтві зародилися основні види мистецтва, архітектура, скульптура, живопис, декоративно-ужиткове мистецтво. У декоративних узорах відображалось уявлення людини про життя, довкілля. Це своєрідний код, розшифрувавши який, можна прочитати композицію елементів так само, як свого часу прочитано шумерські клинописи та єгипетські ієрогліфи. Археологічні знахідки на території України свідчать, що пам'ятки декоративного мистецтва з'явилися ще в період палеоліту. Палеолітичні стоянки, відкриті археологами в Києві (Кирилівська стоянка), у Мізині на Десні, в с.Пушкарях поблизу Новгорода-Сіверського та ін., дають цінний матеріал для визначення художньої діяльності первісної людини [3, с.18]. У поселеннях давніх мисливців, які жили великими родовими колективами, знайдені декоративні вироби з кісток або рогів: стилізовані статуетки жінок, птахів, звірів.

Надзвичайна кількість декорованих предметів з кісток знайдено в Мізинському поселенні на Десні Чернігівської області. Привертають увагу умовні, узагальнено трактовані статуетки жінок з бивня мамонта, які мали культове призначення, вважалися охоронцями «домашнього вогнища», вирізані з кістки мамонта браслети, орнаментовані зигзагоподібними лініями, що мали символічне значення. Мізинські майстри використовували фарбу. Про це свідчить кольоровий візерунок на лопатці і щелепах мамонта, розписаних червоною вохрою. Це одне з ранішніх рідкісних живописних зображень у палеолітичному мистецтві Східної Європи. Походження ромбічного орнаменту відомо з палеоліту, протягом більше двох десятків тисячоліть. В наш час, за етнографічними даними, ромбічний орнамент у всій його багатогранності зустрічається у всіх народів світу [3, с.48].

Таку повсюдність ніяк не можна пояснити легкістю зображення саме ромбічної фігури: звичайний квадрат, теж широко розповсюджений у народних орнаментах, порівняно простіший і легший у виконанні, але із тисячоліття в тисячоліття різні народи у різних частинах Старого Світу з великою наполегливістю зображували ромби, створювали суцільний килимовий візерунок з ромбів або малювали символи родючості, в основі яких дуже часто був ромб. Уся вищезгадана система «ромбів з гачками», ретельно досліджена А.К.Амброзом, побудована на ромбі. Ним досліджені землеробські значки, відомі ще з неоліту; більш ранній орнамент не увійшов у його схему. Окрім того, залишився загадкою зв'язок землеробства з ромбічною формою символу родючості. Передбачається, що ідеограма «засіяне поле» нерідко являє собою квадрат, а не ромб, у чому, можливо, проявилося прагнення орачів до прямокутних, а не косокутних форм поля, ниви. Ромб був не роз'яснений, знайти його розгадку в орнаментиці племен не вдавалося [3, с.49].

Розгадкою несподівано виявилося спостереження над структурою дентину бивнів мамонта. Палеонтологи встановили, що поперечний або косий зріз мамонтової кістки створює на поверхні будь-якого виробу килимовий візерунок (складений із ромбів, які дотикаються та насуваються один на одного) природного походження. Вони відмічають декілька етапів смислового розвитку давніх мотивів орнаменту, наприклад, «ромб з гачками»: спочатку це землеробський символ родючості, потім магічний оберіг і язичний символ, потім - прикрашання, що зберігає традиційне місце знаходження, а далі - чисте прикрашання [3, с.35].

Рисунок 1.1.1 Ромб з гачками

Мистецтво розвивалося в тісному зв'язку з трудовою діяльністю. У постійній боротьбі з силами природи склалися релігійні вірування давніх мисливців, їх уявлення про світ. Полювання було основною галуззю господарства первісних людей, єдиного формою їх існування. Велика роль надавалася магічним обрядам. Ось чому зображення тварин було головною темою первісного мистецтва.

Поступово, поряд з мисливством розвивається землеробство і скотарство. Епоха неоліту і бронзи - з цим періодом пов'язана поява кераміки, декорованого глиняного посуду. В лісостепах Придніпров'я та Придністров'я розквітла славнозвісна Трипільська культура. Ця культура хліборобів і осілих скотарів, характерна виготовленням розписної кераміки та спорудженням великих жител з глини, досліджена у багатьох поселеннях Правобережної України, на лісостепових просторах від Дніпра до Буга та Дністра. Трипільці майстерно виготовляли глиняний посуд, який прикрашали своєрідним багатоколірним орнаментом. Спіраль, округлі лінії та смуги - поширені мотиви трипільського орнаменту. На посуді стилізовані зображення людей і свійських тварин: собака, бик, кінь, козел та різні птахи, вплітались у загальний візерунок.

Мистецтво давніх слов'ян було тісно пов'язане з побутом. Різноманітні предмети хатнього вжитку, зброї, знарядь праці, одягу, різьблення по дереву, вишивки на тканинах, бронзові ювелірні вироби оздоблювалися яскравими своєрідними візерунками. Саме в цій галузі у створенні орнаментальних форм виявилася невичерпна фантазія і майстерність слов'янських митців, відбивалося своєрідне світосприйняття язичників, які обожнювали сили природи. Створені орнаменти й візерунки, зображення на предметах часто мали символічний зміст.

Могутня давньоруська держава утворюється і міцніє у ХІХ ст., вона об'єднує численні слов'янські племена на землях від Балтики до Чорного моря, від Карпат до Заволзьких рівнин. Центром об'єднання земель був Київ. Його піднесенню сприяло вигідне розташування на перехресті важливих торговельних шляхів між Заходом та Сходом, Європою та Азією. Тут розвивалися ремесла, розквітала торгівля. „Мати міст руських” - Київ зайняв провідне місце і в культурному, і в мистецькому розвитку. За князя Володимира Київська Русь приймає християнство, що було необхідним і сприяло об'єднанню країни, створювало умови для тісних економічних та культурних контактів Русі з Візантією та Європою. Разом з вірою Русь сприймала нові форми середньовічного мистецтва, бо Візантія була на той час передовим осередком культури і мистецтва, спадкоємницею Риму та античних традицій. Це призвело до значних змін й у мистецтві Київської Русі [21, с.71]. Проте майстри не переймали механічно чужих прийомів та художніх уподобань, а переосмислювали їх, спираючись у своїй творчості на традиції слов'янського мистецтва, яке розвивалось протягом багатьох віків і мало глибоке коріння.

Художня культура слов'ян, збагатившись ідеями візантійського мистецтва, утворила грунт для розвитку своєрідної декоративної культури й мистецтва Київської Русі. Найвищого розвитку Русь досягла за князя Володимира та його сина Ярослава Мудрого. Від того часу дійшли билини про Іллю Муромця, Добриню Нікітича, Альошу Поповича, багато народних переказів. Тоді почали вести літописи, які донесли до нас історичні події того часу. Розвивались художні традиції. Відбувались зміни, обумовлені розвитком суспільного життя та поглядів, зв'язками з мистецтвом інших народів. Можна було помітити нові прийоми художнього декоративного пізнання світу, повнішого і реалістичного відтворення навколишньої дійсності. В ХХ ст. німецький письменник Теофіл у трактаті «Про різні ремесла» ставив на одне з перших місць у Європі мистецтво Русі; візантійський поет Іоан Тцесцес (12 ст.) оспівував майстерність київського різьбяра, порівнюючи його з легендарним Дедалом - Італійський мандрівник ХІІІ ст. Плано Карпіні захоплено описував роботу майстра Косьми, що вирізьбив із слонової кістки трон, оздобивши його золотом і коштовностями [21, с. 9].

ХVI ст. в українській історії були особливо напруженими, перепліталися визвольна і, антифеодальна боротьба. Національно-визвольний рух створив умови для розвитку сил народу і його художньої культури. Кувалися засоби ідейної зброї, переосмислювалися цілі мистецтва, яке насичувалося гуманізмом. Воно вимагало нових, реалістичних засобів художньої виразності. Зміни у культурі і мистецтві, базувались на змінах соціально-економічного життя, розвитку ремесел, торгівлі, містобудування. Зростання економічних зв'язків між окремими землями в мирний час, єднання їх під час боротьби проти іноземних загарбників, спільність розвитку - усе сприяло перетворенню української народності в націю. Розвивалась освіта, література збагачувалась світськими темами та новими жанрами. З розвитком освітньої та видавничої справи у XVIII ст. в культурному житті на чільне місце знову виходить Київ [21, с. 98]. Разом з тим посилюється й обмін творами літератури, мистецтва, а згодом й самими митцями, будівничими. В українських містах працювали майстри різних національностей, що значно збагатило українську культуру. Змінюються художні ідеали, поглиблюються нові світські мотиви у мистецтві. Воно наповнюється новим змістом, проблематикою, конкретністю.

Відзначаються своєрідністю перші українські друковані книжки, художньому декоративному оформленню яких приділяється велика увага. Збагачуючись здобутками світового мистецтва, мистецтво України набувало виразно окреслених національних рис, міцно пов'язувалось із суспільним розвитком, сприяло народному руху. У декоративному мистецтві України XIV- XVII ст. відбулись за цей час серйозні зміни. Поширилися різні види декоративного різьблення, став помітним перехід від площинного трактування рельєфів до більш об'ємних, які правдивіше відтворюють натуру. Особливо вплинули на розвиток декоративного мистецтва ідеї епохи ренесансу. Вони відіграли велику роль в оздобленні будівель і розвитку архітектури. На фасадах, порталах, в інтер'єрах будинків з'являються орнаментальні скульптурні рельєфи, пишним різьбленням прикрашалися палаци, церкви, іконостаси. Поряд з традиціями художніх ремесел Давньої Русі з'явились й нові європейські форми. Уже в XVI ст. в багатьох українських містах створювали цехи, які об'єднували майстрів, що виробляли керамічні та металеві вироби, різні тканини, займались обробкою дерева та шкіри з часом спеціалізація в цехах, де займались художньою обробкою різних матеріалів, ставала все більш вузькою. Це обумовило збільшення кількості цехів. Цехи дбали про якість продукції, про підготовку майстрів і мали позитивне значення, бо сприяли піднесенню виробництва. Поширеними видами декоративно-ужиткового мистецтва того часу була кераміка, вишивка, малярство, різьблення по дереву, ливарництво та ін.

Творчість майстрів характеризується посиленим декоруванням речей та архітектурних елементів, намаганням надавати їм більшої мальовничості, створювати за їх допомогою святковий та урочистий настрій в архітектурному оточенні. Мажорний піднесений характер декоративних виробів відповідав загальним запитам суспільства, був характерним у архітектурі й образотворчому мистецтві. Майстрами широко використовувались зразки мистецтва різних країн Заходу і Сходу. Мотиви настільки часто переплітались з рідними народними , що в результаті виник своєрідний стиль і напрям, який став важливою частиною культури бароко в Україні. У невеликих містах і селах виникають нові осередки виробництва орнаментованої кераміки. Кожен з них мав властиві йому особливості художньої форми виробів. У них широко застосовувались зелена та коричнева поливи, різні техніки кольорових розписів, що надавали їм мальовничості [3, с. 64].

Рисунок 1.1.2. Орнаментальна кераміка із зеленими та чорними поливами

Вироби ливарництва і ковальства відзначалися художнім рівнем декоративного орнаменту. Центри художньої обробки металів переміщуються на схід - до Києва, Чернігова, Ніжина, Новгорода-Сіверського, Глухова, на Лівобережжя. Багатством орнаментації відзначились такі вироби, як оправи для книжок, шати на іконах, царські врата, поряд з ними виготовлялись знаки світської влади, перначі, бунчуки.

Рисунок 1.1.3. 1 -- хоругва, 2 -- бунчук, 3 -- пірнач, 4 -- булава, 5 -- печатка.

1.2.

Рисунок 1.1.4. 1- оправа для книги; 2- шати на іконах

Особливою галуззю ужиткового мистецтва було різьблення по дереву та рогу. Різні архітектурні деталі, одвірки, скоби, сволоки прикрашались складним геометричним орнаментом. З дерева різьбили меблі, дошки для оздоблення тканини (вибійки). З рогу робили порохівниці, які прикрашали різьбою. Слід відзначити такий вид діяльності, як килимарство. Різні типи орнаментів та технік виконання були властиві певним районам (рослинний - на Київщині, Полтавщині, геометричний - на Чернігівщині), але всі ці вироби поєднувала декоративність та мальовничість форми. Надзвичайно популярними у цей час були такі види декоративно-ужиткового мистецтва, як вишивка і гаптування. Наприкінці XVIII і в першій половині XVIII ст. на всіх українських землях народне мистецтво продовжувало перебувати в процесі творчого розвитку, що сприяло посиленню ярмаркової торгівлі. Кожна сім'я, навіть найбідніша, прагнула прикрасити свій побут виробами народної творчості. Народна творчість була животворним ґрунтом для розвитку всього декоративно-ужиткового мистецтва і впливала на художнє життя України [21, с. 75].

Рисунок 1.1.5. Килимарство на Гуцульщині

Найголовнішими видами декоративно-ужиткового мистецтва цієї доби були: вишивка, різьба по дереву, кераміка, килимарство, народне малярство.

Дерев'яні речі домашнього вжитку вкривали тонким геометричним різьбленням, та виточеними з дерева фігурами.

Велике розмаїття народної фантазії виявилося в писанкарстві. Індивідуальна манера стилізації була не тільки в кожному селі, а в кожній сім'ї. Узори на писанках дають уявлення про творчість майстрів, незліченне багатство орнаментальних мотивів, що побутували в українських селах.

Рисунок 1.1.6. Писанкарство

Добру славу мають українські килими і ткацтво. Найбільшим центром ткацтва у XVIII- XVIV ст. були Київ, Батурин, Ніжин, Чернігів і ін. Важливим осередком народного ткацтва було місто Кролевець на Чернігівщині (тепер Сумської області). У кролевецьких мотивах часто зустрічаються стилізовані зображення птахів і дерев, квадрати й ромби. Мотиви ці передавалися з покоління в покоління ще з язичницьких часів. Одним із таких мотивів рослинного орнаменту було «дерево життя» у поєднанні з «птахами», «кіньми», «людьми», він мав ряд магічних значень [5, с. 32]. Давній образ такого дерева зображений і на кролевецьких рушниках у вигляді гілки з квітами або фігурками. Зустрічаються зображення будівель, стилізовані постаті людей. Чернігівщина також славилася фабричним виготовленням килимів, що ткалися на суконних мануфактурах [3,с. 40]. Розмаїттям кольорів, орнаментів, технік відомі українські вишивки. Найпоширенішими були два основні типи орнаменту: рослинний і геометричний, а найулюбленішими кольорами з усього спектру були червоний, чорний, зелений. Також відомо багато технік вишивання: хрестиком, занизування, настилання (гладдю) тощо. ( Додаток А)

Рисунок 1.1.7. Фрагмент каталогу елементів вишивки «Вишиванка- твій унікальний код»

Українське народне гончарство характеризується великою різноманітністю форм посуду - від простих не полив'яних мисок і горщиків до вигадливих фігурних посудин у вигляді левів, баранів, розписаних, вкритих поливою. У XVII- XVIV ст. основними осередками гончарного виробництва Сумщини були: с. Межиріч, Глинськ, Шатрищі; Ічня на Чернігівщині, Бар на Поділлі. На формах і розписах фарфорових виробів відчутним стає вплив творчості народних майстрів Декоративно-ужиткове мистецтво цього періоду було досить тісно пов'язане з народною творчістю; відбивало народний естетичний ідеал прекрасного. У цьому мистецтві діалектичне поєдналися стійкість традицій і найбільш досконалих форм з тенденцією до постійного оновлення. Кожне покоління майстрів вносило в мистецтво щось нове, сприяючи невпинному збагаченню усіх його видів [21, с. 6].

1. 2.

Рисунок 1.1.8. 1- народна керамічна іграшка; 2- свистунець

Нове в декоративному мистецтві XVIV ст. полягало в тісному взаємозв'язку настінних малюнків з орнаментикою й колоритом кахлів, килимів, вишивок. Розписи розглядалися як важливе доповнення до хатнього оздоблення і становили з ним певну стильову декоративну єдність. У розписах будівель, посуду, іграшок, знарядь праці переважають рослинні мотиви: дерево, кущ, ваза або окремі гілки й квіти. З прадавніх часів збереглися зображення солярних знаків, які, втратили вже свій колишній магічно-міфологічний зміст і використовувалися тепер як декоративна прикраса. А от пташині мотиви (пави, сови, лелеки) зберегли своє алегоричне значення. Вони трактувалися як вісники, добра, їх зображення перегукувалися з мотивами усного й пісенного фольклору.

У декоративних композиціях скатерок, рушників, килимів виразніше проявляються місцеві особливості. Щоб дати дальший поштовх розвитку декоративного мистецтва, були відкриті навчально-ткацькі майстерні в Чернігівській, Полтавській, Київській областях та ін. Завдяки цим майстерням вдалося зберегти надзвичайно багаті форми, сюжети, узори, орнаменти й композиції килимів. Малюнки тканин Чернігівщини відзначалися, наприклад, складним поєднанням стилізованих рослин і пташиних мотивів. Підприємства Полтавщини випускали картаті тканини з набивним білим, зеленим, червоним малюнком на синьому тлі. Харківщина славилася сукнами, полотном. Особливістю ткацтва Поділля було оздоблення геометричними візерунками. Українська вишивка розвивається в цей період по шляху дальшого вдосконалення і урізноманітнення технік. Елементи малюнка залишилися в своїй основі незмінними: це стилізована фігурка, рослина, пташка і ін. Майже втратило своє значення символічне трактування тих чи інших знаків і фігурок.

Великих здобутків досягли на межі XVIV-XX ст. різьбярі по дереву. Їх давнє народне мистецтво кращі традиції зберегло й нині. Вражає різноманітність профілів віконних та дверних наличників та дерев'яних балок - декору у будівлях різних областей України. Рослинним й геометричним орнаментом прикрашались скрині, сани й вози, мисники, лави, полиці, столи, дошки для вибійки, форми для пряників, пращі тощо [21,с.36]. Українське декоративне мистецтво набуло виразного соціального спрямування. Головною темою, що пройшла крізь віки, була тема життя людини. Твори українських народних різьбярів, усталені часом традиції з їх локальними особливостями і нині продовжують майстри України, роботи яких відомі за її межами. На всіх українських землях народне мистецтво продовжувало творчо розвиватися. Воно було животворним ґрунтом для розвитку всього декоративно-ужиткового мистецтва; відчутно впливало на художнє життя країни.

Рисунок 1.1.9. Різблення художнє

Народне малярство відоме на всій території України. Представлене воно трьома жанрами: народним іконописом, лубковими картинами, декоративними розписами житла. У стародавній Русі писання ікон вважалося справою богоугодною, а професія іконописця належала до почесних. Народні майстри, навіть за умов обмеженості творчої свободи іконографічних канонів, знаходили можливості самовираженні: кращим тому підтвердженням є цілковита відсутність сюжету чи образу. На особливу увагу заслуговує декор української ренесансної ікони. В середньовіччі її прикрашали обмежено. Декоративна основа творилася тільки за допомогою сполучення площин і ліній. Посилення декоративної виразності ренесансної ікони відбулося за рахунок деталізації форм, введення у композицію додаткових декоративних елементів, зокрема, рослинного орнаменту. Спонуканням до орнаменталізації тла рослинними елементами було бажання доповнити символ світла іншим - символом дерева життя. Коли Господь, Богородиця, святий Божий угодник трактувалися як жителі неба, то майстри, згідно з традицією ікономалювання, робили тло золотим. На колись гладенькій золотій площині німба і тла виконуються гравійовані або тиснені візерунки у вигляді рослинного (чи геометричного) орнаменту. Він запозичувався з різних племен.

1. 2.

Рисунок 1.1.10. 1- "Ілля на колісниці". Перша половина XVII ст. 2- Натюрморт з колосками та глечиком. К.В.Білокур, 1958-59 рр.

На Східній Україні виділялись власним почерком декоративні осередки Чернігова, Новгорода-Сіверського, Ніжина, Остра, Полтави, Путивля. Тут роль цехів виконували малярні при майстернях. Єдиною владою, яка санкціонувала (благословляла) ікономалювання, був епіскоп. Припинення іноземного контролю за іконописом і заміна його місцевим сприяла утвердженню національного варіанту ікони. Ідеалом українського селянина, ремісника, кустаря, козака вже не була ікона, «яку робили колись», а декорована ікона, «яку вони любили». Близькість, зрозумілість образу, а найбільше - любов до нього - це кращий оберігач традицій, зрозуміле вираження духовності ікони [21, с. 9].

У релігійному живописі колір має нерідко символічне значення, що зумовлено візантійською культурно-мистецькою традицією, якою керувалися у своїй практиці православні маляри. Спочатку символіка кольору в живописі Давньої Русі фактично тотожна візантійській. Наприклад, білий колір уособлював чистоту, незайманість, цноту, зелений - юність, цвітіння, а чорний - сприймався як знак смерті та скорботи. Пурпур вважався кольором, імператорським і міг вказувати на приналежність до царського роду. Червоний колір та його відтінки уособлювали животворне тепло та життєдайну енергію. Водночас червоний є кольором крові, крові Христа, пролитої в ім'я людства, а отже означав і мучеництво. До найшановніших візантійцями кольорів належав колір золота і, як його синонім, - жовтий. Золото традиційно пов'язували з поняттям багатства та влади. Церква трактувала золото як матеріалізоване божественне світло. Цим можна пояснити золоте тло мозаїчних зображень, ікон, жовте забарвлення німбів, окремих предметів-символів, що зустрічаються в релігійному живописі. Поступово значення кольорів змінюється, а з проникненням світських віянь у культове мистецтво та розвитком світського живопису, не пов'язаного з іконографічними канонами, зводить їх нанівець. Головним персонажем лубків був, як і раніше, козак-бандурист. Популярності набули також краєвиди з хатою, тином, городом, ставом, де плавають гуси чи лебеді. Поширеними серед народних картин стають натюрморти з квітами, овочами, фруктами, дичиною, а також зображення свійських, диких і фантастичних тварин. Орнаментальне малювання знаходить застосування в оздобленні жител ззовні і зсередини, меблів і посуду. На побіленій поверхні стін малювали різноманітні візерунки. Кожна губернія, повіт і село мали свої традиції настінних розписів.

1. 2.

Рисунок 1.1.11. 1- «Казковий кораблик». Г.Ф.Собачко-Шостак, 1919. 2- «Павичі».Ф.С.Панно, 1972.

Ззовні хати частіше розписували з фасаду, куди виходили двері, вікна Дерев'яні віконниці й наличники обводили синьо-зеленими або жовтими фарбами, що підкреслювало їхню форму на білій стіні. Верхню частину, захищеною від негоди стріхою, вкривали рослинною орнаментальною стрічкою із яскравих червоних, синіх і зелених кольорів. Її виписували особливо ретельно, бо вона зберігалася роками. Простір між вікнами залишали чистим, або замальовували букетами і вазонами. Нижню частину стін (призьбу) зафарбовували рівномірно жовтою або червоно-рудуватою глиною, урівноважуючи верхній квітчастий фриз.

Рисунок 1.1.12. Екстер'єр української хати

Ретельно оздоблювали хату і зсередини - піч, груба, сволок, віконниці, покуття вкривалися яскравими квітами, рідше - геометричними візерунками. Для розписів використовували мінеральні барвники, рослинні фарби, змішані для стійкості з крохмалем або молоком. Для чорних підмальовок використовували розчин сажі. Скрині, комоди, спинки лав і стільців розмальовували олійними фарбами, дотримуючись того ж мотиву, що й у стінному. У районі Карпат, де хати не білилися, поширилося різьблення. Велике розмаїття народної фантазії виявилося в розмальовуванні писанок. Незважаючи на масове поширення цього виду розписів, тут панувала індивідуальна манера стилізації не тільки в кожному селі, а й у кожній сім'ї. Писанки дають уявлення про незліченне багатство орнаментальних мотивів, що побутували в українських селах.

Рисунок 1.1.13. Інтер'єр української хати

Нове в розписах другої половини XVIV - початку XX ст. полягало в тісному взаємозв'язку настінних малюнків з орнаментикою й колоритом кахлів, килимів, вишивок. Розписи розглядалися як важливе доповнення до хатнього оздоблення і становили з ними певну стильово-декоративну єдність. На початку XX ст. майстри розписів почали використовувати замість традиційних органічних і мінеральних барвників нові, анілінові, що їх почала випускати промисловість. ( Додаток Б)

Хатні розписи при всіх їх відмінностях у різних районах України мали одну спільну рису: їх розміщення і трактування перебувало в повній відповідності до будови хати. З ужиткових речей розмальовувалися скрині, мисники, полиці, прялки, посуд, вази, сани, ярма. Тут, поряд з рослинними мотивами, використовувалися й геометричні.

Рисунок 1.1.14. скриня з села Вороньків колишнього Переяславського повіту

Українське декоративно-прикладне мистецтво, живі традиції його і в наші дні є яскравим свідченням творчих сил народу, його культурної спадкоємності. З покоління в покоління, від майстра до майстра, як поетичні перекази давнини, передаються образи народного мистецтва. У ритмах орнаменту, його плавних ліній, в улюблених мотивах промовляє душа народу, його історія, природа, в оточенні якої він живе. Духовні цінності народного мистецтва розкриваються завжди заново, виявляючи естетичну цінність, змістовну красу його образів, необхідну сьогодні не менше, ніж у минулому. (Додаток В)

1.2 Роль декоративно- орнаментального мистецтва у естетичному вихованні учнів школи та виховна складова корпоративного стилю навчальних закладів

Наукові соціологічні, психологічні і педагогічні дослідження переконують нас у тому, що виховання дітей у багатьох країнах світу є найефективнішим тоді, коли воно є природним, тобто враховує природу дітей, довкілля, має народний, національний характер, ґрунтується на досягненнях суспільних наук. Значна частина педагогів нашої держави дійшла висновку, що фундаментальні, системоутворюючі поняття «нація», «національна культура», «національна духовність», «національна ідея» багато в чому визначають сутність, зміст, завдання, мету, форми і методи виховання підростаючих поколінь кожного народу. Тому етнічна свідомість школярів є не лише однією з умов формування національного світогляду, а в цілому його структурним компонентом. У процесі національного виховання на уроках образотворчого мистецтва варто звертатись й до найкращих зразків, цілих напрямів національної художньої культури, якими є, в вчасності, писанкарство, петриківський традиційний бароковий живопис України, виготовлення та розпис керамічних виробів (посуду, декоративних іграшок, кахлів, прикрас), створення ескізів для вишивки українських традиційних рушників тощо.

Приділяючи велику увагу малюванню, видатний педагог В.О.Сухомлинський писав: «...дитячий малюнок, процес малювання - це частка духовного життя дитини. Діти не просто переносять на папір щось з навколишнього світу, а живуть у цьому світі, входять в нього як творці краси, дістаючи насолоду від неї» [28, с. 12 ].

Питання підвищення якості естетичного виховання учнів школи можливе на основі покращення якості керівництва навчально-виховним процесом, що потребує розробки найбільш ефективної методики викладання, виховання та посилення пізнавальної діяльності учнів. Постає проблема створення комплексної системи керування процесом естетичного виховання молодших школярів засобами народного декоративно-прикладного мистецтва. Особливого значення набуває декоративна діяльність учнів та вміння вчителя керувати цим процесом. Керівництво процесом естетичного виховання школярів засобами декоративної діяльності не просто ряд вказівок або засобів впливу, а цілеспрямована, свідома взаємодія вчителя й учня, що разом вирішують завдання для досягнення результату.

Метою художнього навчання та естетичного виховання школярів засобами народного декоративно-прикладного мистецтва є: а) активне формування в учнів знань, умінь, навичок та потреб у руслі соціального замовлення суспільства; б) виховання естетично розвинутої, творчої, соціально активної особистості [23, с.16]. Для досягнення цієї мети вчителю необхідно визначити оптимальний варіант проведення педагогічного процесу та виділити такі основні етапи: формування завдань процесу; відбір та концентрація змісту; вибір найкращого для даних умов навчально-педагогічного процесу; вибір найбільш оптимального плану поєднання методів проведення педагогічного процесу та реалізація вибраного плану; аналіз оптимальності рішення поставлених завдань.

Навчальними програмами досить широко передбачено опанування мистецтвом декоративного малювання для естетичного виховання і художнього навчання учнів. Це потребує вдосконалення професійних знань, та умінь вчителя образотворчого мистецтва, а також удосконалення вміння керувати процесом естетичного виховання школярів засобами народного декоративно-прикладного мистецтва.

Заохочуючи дітей до кращого досягнення справді народного мистецтва світової та української культури, безпосередньо до самої творчості, педагог формує світосприйняття, розкриває красу оточуючого світу, допомагає учням жити повним духовним життям, відкриває перед ними шляхи художнього розуміння дійсності. Важливим засобом рішення цих завдань є декоративне мистецтво. Декоративне мистецтво розглядається в кожному класі. Великий обсяг часу відводиться для вивчення тем пов'язаних з різноманітними техніками декоративної діяльності, передбачається глибоке і розширене вивчення матеріалів і методів роботи, вивчення творчої спадщини художників декоративного і народного мистецтва, а також, для практичної роботи учнів у цій галузі образотворчого мистецтва.

Декор розуміється як характеристика зовнішньої поверхні -предмета, як забарвлення, опорядження, обрамлення та ін. Виступаючи у єдності з об'ємно-просторовою композицією, декор - як простий (наприклад, однокольорове фарбування), так і складний (поєднуючи орнамент і зображення, скульптура і розпис) - стає її елементом, акцентує виразність композиції або зорове перебудовує її, вносячи притаманні самому декору масштабні відношення, ритм, колорит. Декор - один із засобів зорового поєднання в ансамбль окремих будов або предметів.

Декоративне мистецтво - частина пластичного мистецтва, твори якого поряд з архітектурою, художньо формують оточуюче людину матеріальне середовище, вносять в нього естетичний, ідейно-образне начало. Декоративне мистецтво поділяється на безпосередньо пов'язане з архітектурою монументально-декоративне мистецтво (створення архітектурного декору, розписів, рельєфів, статуй, вітражів, мозаїк, які прикрашають фасади та інтер'єри, й також паркові скульптури), декоративно-прикладне мистецтво (створення художніх виробів, призначених головним чином для побуту) та оформлювальне мистецтво (художнє оформлення свят, експозицій виставок та музеїв, вітрин тощо). Ідейно-образний зміст декоративних творів найбільш повно розкривається при сприйнятті їх в ансамблі, для якого вони призначені [1, с.30].

Декоративно-прикладне мистецтво у школі охоплює вивчення ряду галузей творчості, присвячених створенню художніх виробів, призначених головним чином для побуту. Творами ДПМ можуть бути: різний посуд, меблі, тканини, знаряддя праці, зброя, також інші вироби, які спочатку не є творами мистецтва а набувають художньої якості завдяки праці художника: одяг, різноманітні прикраси. Поряд з поділом творів декоративно-прикладного мистецтва за їх практичним призначенням у науковій літературі з XVIV ст. утвердилася класифікація галузей декоративно-прикладного мистецтва за матеріалом (метал, кераміка, текстиль, дерево тощо) або за технікою виконання (різьблення, розпис, вишивка...). Ця класифікація обумовлена важливою роллю конструктивно-технологічного початку у декоративно-прикладному мистецтві та його безпосереднім зв'язком з виробництвом. Вирішуючи у сукупності, як і архітектура, практичні та художні завдання, декоративно-прикладне мистецтво належить одночасно до сфер створення і матеріальних і духовних цінностей. Твори декоративно прикладного мистецтва невіддільні від матеріальної культури відповідної епохи, тісно пов'язані з її побутовим життям, з тими або іншими місцевими етнічними та національними особливостями, соціально-груповими та класовими відмінностями. Тому в поняття «декоративна творчість» вчитель вкладає широкий спектр естетичних значень. Це творчість, пов'язана з життям речей, предметів у культурному контексті. Річ несе в собі величезний заряд історичних, культурних і навіть інтимних, притаманних лише тій, а не іншій особистості, реалій. Речі живуть: радіють, плачуть як люди. Як і люди, речі залишають цей світ. Але речі набагато «продовжують» життя людини. Крізь сторіччя доносять людські характери, вдачі, звичаї, звички й уподобання. Речі - ніби природні знаки людського життя, втілені в груді глини чи вишитій скатертині. Предметний світ - це перш за все світ людини. Із осмисленням цієї аксіоми слід розглядати й вивчати будь-яку творчість. Естетичні предмети несуть в собі зв'язки і ставлення людини до світу в цілому. Педагог має постійно це наголошувати учням.

Художні і практичні аспекти декоративної творчості інтегруються в її естетичній характеристиці. Прекрасне народилося в праці, практиці. Воно не привнесене в життя з небуття. Інша справа, коли ці аспекти естетичного стають самостійними сферами праці художника. Річ стає художньо-виражальною. Виникає цілий жанр мистецтва декоративно-прикладне, яке використовує, канони, знахідки, культурно-історично сформовані в рамках певних шкіл і традицій. Ці школи вже мистецтво має великий діапазон різноманітних технічних засобів: штамп, трафарет, декоративна діяльність різноманітними матеріалами та інші техніки. Різноманітні й засоби зображення. При вмілому підході можна широко використовувати весь технічний арсенал у художній практиці дітей. Твори майстрів декоративного мистецтва найбільш доступні в порівнянні з іншими видами образотворчого мистецтва для пізнавальної діяльності не тільки в навчально-виховному процесі на уроках образотворчого мистецтва, а й у позакласній роботі, в подальшій діяльності.

Декоративна діяльність школярів знаходить своє практичне втілення і на уроках інших навчальних дисциплін початкової школи. Вона має вихід на практику життя, побут, працю, на самовдосконалення духовних і культурних якостей особистості. Серед різних видів діяльності учнів (навчальна, трудова, суспільно-організаційна, комунікативна та ін.) для всіх вікових груп декоративна діяльність є постійною, змінюється лише потреба в її ускладненні та розширенні. Оскільки мистецтво декору у всій різноманітності та багатогранності акумулює в специфічний художній формі соціальний досвід розвитку, цілеспрямований вплив декоративної діяльності на підростаюче покоління необхідний в першу чергу для того, щоб пробудити творчу активність особистості, яка надалі знайде своє практичне застосування в будь-якій формі трудової діяльності. Оволодіння учнями початкової школи великим діапазоном різновидів декоративного мистецтва дасть їм можливість усвідомити зміст естетичних категорій. У декоративній діяльності учні знайомляться з художнім образом, змістом, композицією, зображувально-виражальними засобами, різними жанрами. Використання всього комплексу декоративного мистецтва в навчально-виховному процесі сприяє розвитку пізнавальних сил школярів їх інтелектуальних та творчих здібностей.

Декоративна творчість - це світ навколо нас, світ культури, найближчий людині. Він не вимагає їй музейної експозиції, ні виставочних стендів, ні рамок і скла. Але цей світ вимагає культурного і грамотного цінителя, який бережливо ставиться до його естетичних предметів, знає їх справжню цінність - цінність культури. Декоративне мистецтво як вид образотворчого мистецтва є найбільш важливим та ефективним засобом формування естетичної та духовної культури підростаючого покоління. Виховне та навчальне значення декоративного мистецтва незрівнянно більше, ніж інших видів образотворчого мистецтва. І, насамперед, повсякденною мобільністю та відкритістю в житті суспільства. Народне декоративне мистецтво є найбільш рухомим у формуванні в людини сучасних естетичних ставлень до часу та дійсності, його функції знаходять своє місце в усіх сферах пізнавально-практичної діяльності. Для початкової школи декоративне мистецтво є найбільш доступним у порівнянні з іншими видами образотворчого мистецтва. Воно знаходить свій вияв у всьому навчально-виховному процесі, входить у структуру широких засобів естетичного виховання [23, с. 18].

Народне мистецтво має, особливе значення в естетичному вихованні школярів. Воно вивчається на уроках образотворчого мистецтва, з ним зустрічаються учні фактично на кожному уроці з усіх предметів навчально-виховного процесу у школі, в побуті. Широкий спектр функцій декоративного мистецтва, багатогранність його видів дозволяє ефективно використовувати його в естетичному вихованні школярів. Крім того, доступність декоративного мистецтва дозволяє кожній дитині брати участь у художньо-практичній діяльності. Вміле поєднання естетичного виховання з декоративно-прикладною діяльністю учнів впливає на художній смак, формує естетичні потреби, розвиває глибоке образне сприйняття оточуючої дійсності, допомагає навчитись бачити прекрасне й відкидати спотворене. Декоративно-прикладна діяльність, яка веде за собою естетичний розвиток, є необхідною основою естетичного виховання, озброює школярів художньо-естетичними знаннями, розширює естетичний досвід та естетичну культуру, формує у взаємозв'язку з іншими видами образотворчого мистецтва такі узагальнені специфічні засоби естетичного засвоєння явищ, реального світу, як емоційне сприйняття, чуттєво-естетичну насолоду, естетичне бачення, образне мислення, творче уявлення. Декоративна діяльність може бути широко використана як у навчально-виховному процесі, так і в позашкільній роботі з дітьми Цілеспрямований вплив декоративного мистецтва в процесі декоративної діяльності учнів сприяє тому, що в них формується якісно новий рівень засвоєння естетичних цінностей. Спочатку виникають естетичні реакції, емоційні хвилювання, потім формується естетичне сприйняття на змістовному рівні. Це дозволяє найбільш повно пізнати естетичні сторони реального світу, набути необхідний обсяг знань, запас емоційно-естетичних хвилювань. Естетичне ставлення складає основу для практичного виховання. Воно формує естетичне сприйняття, естетичне відчуття, естетичні оцінки, естетичну потребу, естетичні міркування, смаки та ідеали, які всебічно впливають на почуття й свідомість учнів і служать основою для саморозвитку.

Декоративне мистецтво з його видами (різьблення по дереву, розпис, вишивка, ткацтво, гончарство, вишивка і та. ін.) розкриває, для школяра світ реально існуючої краси, яка відіграє важливу роль у формуванні естетичного сприйняття та ставлення до оточуючих явищ, вливає на моральне виховання і є найважливішим стимулом активного суспільного життя, джерелом духовного багатства особистості, незмінним засобом естетичного виховання молодого покоління [17, с. 46].

Виховна складова корпоративного стилю навчальних закладів відіграє дуже важливу роль. Саме через фірмовий стиль відбувається формування патріотизму та естетичного смаку у школярів, саме через фірмовий стиль школярі вчаться підбирати та поєднувати кольори, ознайомлюються з основами композиційних рішень. Помітимо також, що фірмовий стиль крім зовнішнього напряму має серйозне внутрішньо призначення, а саме - почуття гордості за фірму , прагнення на підсвідомому рівні підтримувати престиж фірми, для якої учень розробив фірмовий стиль. Також формує терпеливіть, цілеспрямованість, наполегливість, ініціативність, світогляд, високу стресостійкість. Виховує позитивне ставлення учнів до навчально-пізнавальної діяльності, формує сприятливий моральний клімат. ( Додаток Г)

Хороший фірмовий стиль приваблює споживачів, надаючи фірмі можливість отримання позитивних результатів та появи абітурієнтів, на яких засновано довгострокове благополуччя навчального закладу, а для розробника - спрямований на формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості.

1.3 Методика ознайомлення школярів з основами стилізації на уроках образотворчого мистецтва

Різні за формою і кольором мотиви (малі структурні елементи рослинного і тваринного світу, предмети побуту й сама людина) є джерелом творчості для всіх народів у всі часи. Людина отримує уяву про красу, гармонію у спілкуванні з довкіллям. Але, створюючи художній образ, вона не відтворює предмет із фотографічною точністю, а перетворює його за допомогою художніх засобів. Творчо переробляючи мотиви природи в художні образи, майстри застосовують певні узагальнення. Натурні замальовки, начерки, етюди - це початковий етап переробки природних форм у декоративні. У них необхідно передати найбільш характерні риси зображуваного.

Наступний етап роботи - створення образу з пам'яті та за уявою, узагальнюючи обриси, форми. Переробку натурних замальовок у площині декоративної композиції і стилізації найкраще виконувати засобами графіки або в техніці аплікації. При цьому слід пам'ятати про різні завдання художників станкового і декоративного мистецтва. Наприклад, якщо завдання художника - передати типові риси конкретного об'єкта, то в декоративному мистецтві виявлення типових рис спрямоване на створення узагальненого декоративного образу з рисами орнаментальності, умовності [16, с. 145].

Переробка пейзажних мотивів у декоративні вимагає попереднього вивчення оточення, уміння узагальнити природні мотиви. У виконанні вправ необхідно орієнтуватись на ритмічну, врівноважену організацію композиційних елементів та на гармонію кольорових відношень. Перетворюючи предмети натюрморту в декоративні композиції, можна довільно змінювати розміри предметів, їх колір, тональні відношення [9, с. 130].

Рисунок 1.3. 1. Стилізація у декоративному пейзажі

Найбільш складним об'єктом відтворення в декоративному мистецтві є людина. Треба пам'ятати, що образ людини повинен бути завжди пізнавальним, узагальнення форми може здійснюватись до певних меж [9, с. 134].

Рисунок 1.3. 2. Стилізація портрету

Стилізація - це процес активного відбору найбільш характерних ознак форми, свідомої відмови від усього другорядного, синтез пластичної форми з орнаментальним образом. ( Додаток Д)

Принципи стилізації [22, с. 58]:

а) узагальнення форми в її межах;

б) узагальнення форми зі зміною обрису (окреслення предмета);

в) узагальнення форми і спрощення конструкції;

г) зміна характеру форми на більш декоративний;

ґ) перетворення об'ємної форми в площинну.

Стилізація природних форм є перетворенням живої форми в спрощену або в ускладнену, відповідно до призначення орнаменту.

Компонування площини ставить перед нами завдання - знайти образне вирішення теми. Продумавши тему, можна визначити характер побудови композиції (у спокійних, статичних ритмах або в неспокійних, динамічних), її формат. У декоративних композиціях застосовують основний принцип - об'єднання в одній структурі явищ, які відбуваються в різних просторах і в різний час. Тут можна одночасно використати і силует, і лінію, і світлотіньові ефекти. Узагальнення форми може існувати поряд з деталізуванням зображення. Такі контрастні зіставлення підсилюють виразність образів [1, с. 60].

Композиція може складатись з одного або декількох декоративних елементів. Декоративні елементи часто запозичуємо в природі у вигляді листків, квітів, плодів тощо, а також серед предметів і форм, створених руками людини, її творчою уявою, фантазією [31, с. 70].