Загальноосвітнє шкільництво західних областей України (1944 - 1953) у вимірах історії повсякдення (історіографічний аспект)

Размещено на http://www.allbest.ru

Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка

Загальноосвітнє шкільництво західних областей України (1944 - 1953) у вимірах історії повсякдення (історіографічний аспект)

Марія Ярушак, кандидат педагогічних наук, доцент

кафедри загальної педагогіки та дошкільної освіти

Олександра Свйонтик, кандидат педагогічних наук,

доцент кафедри загальної педагогіки та дошкільної освіти

Микола Галів, доктор педагогічних наук, доцент кафедри історії України

У статті проаналізовано сучасну українську історіографію повсякденних аспектів загальноосвітнього шкільництва західних областей України перших повоєнних років (1944-1953). Встановлено, що сучасна українська історіографія повсякденного життя загальноосвітніх шкіл західних областей України перших післявоєнних років налічує декілька десятків наукових праць. Автори запропонували поділ цих праць на три групи: 1) праці з історії шкільництва західних областей України у 1944-1953рр.; 2) студії з історії повсякденного життя різних соціальних середовищ, до яких належали школярі на західноукраїнських землях окресленого періоду; 3) дослідження впливу українського визвольного руху у Західній Україні 1940-1950-х рр. на освітнє середовище краю.

Ключові слова: загальноосвітня школа; західні області України; педагогічні кадри; сталінський режим; повсякденне життя; історіографія.

Літ. 40.

Maria Yarushak, Ph.D.(Pedagogy), Associate Professor of the General Pedagogy and Preschool Education Department, Drohobych Ivan Franko State Pedagogical University Oleksandra Sviontyk, Ph.D.(Pedagogy), Associate Professor of the General Pedagogy and Preschool Education Department, Drohobych Ivan Franko State Pedagogical University Mykola Haliv, Doctor of Sciences (Pedagogy), Associate Professor of the History of Ukraine Department, Drohobych Ivan Franko State Pedagogical University

THE SECONDARY EDUCATION OF THE UKRAINE'S WESTERN REGIONS (1944 - 1953) IN THE EVERYDAY LIFE'S HISTORY DIMENSIONS (historiographical aspect)

Modern Ukrainian historiography of the history of secondary schools everyday life in the western regions of Ukraine in the first postwar years (1944-1953) is analyzed in this article. The study revealed that modern Ukrainian historiography of schools everyday life in the western regions of Ukraine in the first postwar years includes several dozen scientific papers. The authors proposed the division of these works into three groups: 1) works on the history ofschooling in the western regions of Ukraine in 1944-1953 (S. Svorak, S. Herehova, R. Popp, I. Sushyk, N. Mashchenko, V Starzhets, etc.); 2) studies on the everyday life history of different social environments, which included schoolchildren in the western Ukrainian lands of the outlined period (T. Vronskaya, V Hulay, N. Krasnozhon, R. Popp, L. Romanets, V Starka, etc.); 3) research of the influence of the Ukrainian liberation movement in Western Ukraine in the 1940s and 1950s on the educational environment of the region (R. Davydyuk, V Ilnytsky, O. Ishchuk, R. Popp, M. Haliv, V Starzhets, etc.).

The analysis of the content of these studies allowed to state the following historiographical "gaps”: a) the lack of comparison of school education in Volyn, Drohobych, Zakarpattia, Lviv, Rivne, Stanislav, Ternopil, Chernivtsi regions of the Ukrainian SSR; b) the lack of comparison of educational processes of the first years of the postwar period in Western Ukraine with the educational realities of the Ukrainian SSR as a whole; c) the outline by scientists of the daily life of schoolchildren in this region in the first postwar decade is mostly fragmentary and inconsistent. The authors of this article have stated the absence of research devoted to the problem of everyday life of schoolchildren in the western Ukrainian regions of Ukraine in 1944-1953. The implementation of such research is an urgent task of modern Ukrainian historical and pedagogical science.

Keywords: secondary school; western regions of Ukraine; pedagogical staff; Stalinist regime; everyday life; historiography.

1. Постановка проблеми

Повсякденне життя дітей і молоді західних областей України, які здобували загальну середню освіту у 1944-1953 рр., упродовж останніх десятиліть усе більше привертає увагу українських дослідників. Ця проблематика лежить у контексті одразу кількох напрямів наукових історичних досліджень, насамперед історії дитинства, котра набуває популярності серед вітчизняних вчених, а також соціальної історії та історії повсякдення соціальних груп і верств (молоді, інтелігенції, селянства, міського населення тощо). На сьогодні українська історична та історико-педагогічна науки репрезентовані кількома десятками опублікованих досліджень, які потребують належного історіографічного аналізу

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Історіографічний огляд наукових праць, присвячених шкільництву західних областей України у 1944 - 1953 рр., здійснено у дисертаціях Н. Мащенко [15], В. Старжеця [31]. Л. Романець та І. Романюк опублікували спільну працю, присвячену українській історіографії повсякденного життя та соціального статусу вчительства України повоєнного періоду (1944 - друга половина 1950-х рр.) [28]. Однак, зважаючи на появу нових наукових студій з історії західноукраїнського шкільництва та повсякденного життя, вважаємо необхідним здійснити аналіз сучасної української історіографії окресленої проблеми.

Мета статті - проаналізувати сучасну українську історіографію повсякденних аспектів загальноосвітнього шкільництва західних областей України перших повоєнних років ( 1944 - 1953).

2. Виклад основного матеріалу

Аналізуючи історіографію окресленої проблеми, ми свідомо не беремо до уваги дослідження радянських авторів, які торкалися питання окремих аспектів повсякденного життя школярів (у тому числі на західних землях України 1940-1950-х рр.), проте робили це переважно у ключі демонстрації кількісних показників радянської освіти (розширення мережі загальноосвітніх шкіл, підготовка педагогічних кадрів, збільшення учнівського контингенту) та начебто ефективності форм виховної роботи з дітьми (діяльність піонерської та комсомольської організацій, виховні заходи тощо). Серед класичних праць цього типу відзначимо дисертацію Н. Міщенка (1955), монографії О. Філліпова (1957), М. Грищенка (1960), М. Гриценка (1966), В. Струбицького та О. Шпортенко (1969), І. Кошарного (1975), колективні праці “Розвиток народної освіти на Львівщині” (1957) та “Розквіт народної освіти в західних областях України” (197 9).

У 1990-х рр. з)явилися перші праці українських учених, у яких доволі об'єктивно, ґрунтуючись на нових, невідомих раніше джерельних матеріалах, характеризувався процес організації шкільної освіти на західних землях України у перше повоєнне десятиліття. Радянізаційні перетворення у сфері освіти західних областей України 19441953 рр. найбільш глибоко проаналізував С. Сворак у серії статей, монографії та докторській дисертації (1997-1999). Дослідник на основі широкого джерельного матеріалу розкрив трансформаційні процеси в освітньому житті Західної України, зокрема і в перші повоєнні роки, чимало уваги присвятив кадровій політиці радянської влади щодо вчительства, проаналізував зміни у змісті освіти та виховання підростаючого покоління, відзначив участь вчителів і учнів шкіл західноукраїнських областей в українському визвольному русі тощо. Особливу увагу вчений зосередив на ідеологічному сегменті освітніх перетворень, запровадженні нових педагогічних концепцій у практику роботи радянської школи в Західній Україні [30]. С. Сворак відзначив такий аспект шкільної освіти у західноукраїнському регіоні, як зростання числа російськомовних шкіл. Водночас він одним з перших українських вчених висвітлив окремі аспекти становища польської шкільної молоді у перші повоєнні роки. Дослідник, наводячи численні приклади, зауважив, що польські учні і вчителі протестували проти запровадження в їхніх школах українських стінгазет, викладання української або російської мови. Під тиском батьків учні у польських школах відмовлялися вступати до будь- яких дитячих організацій, включаючи Червоний Хрест, не кажучи вже про піонерську чи комсомольську організації. Відзначимо, що, не ставлячи мету розкрити повсякденне життя учнів, дослідник чимало причинився до розкриття тих аспектів освітнього життя на західноукраїнських землях у перші повоєнні роки, які були тісно пов'язанні зі щоденними життєвими практиками шкільної молоді.

Окремі аспекти проблеми досліджувала Неоніла Красножон, аналізуючи вплив суспільно- політичних процесів в Радянській Україні на загальноосвітню школу 1943-1953 рр. (2002) [11]. В одному з підрозділів дисертації Степана Дем)янчука (2000) проаналізовано становлення системи трудової підготовки учнів у школах радянської України після Другої світової війни, зокрема і на матеріалі західних областей України [7]. Зміст навчально-виховної роботи у загальноосвітніх школах повоєнної України перших повоєнних років аналізувала Людмила Романець (2015) [25], щоправда, дослідниця не наводила даних з терен західних областей України. У працях Світлани Герегової (1998, 2004) [3; 4] розкрито формування та функціонування усіх радянської системи освіти в західному регіоні України: загальноосвітньої, фахової та вищої школи. Дослідниця навела статистичну інформацію про чисельність шкіл, зростання кількості вчителів, відзначила ідеологічний вплив загальноосвітньої школи на учнівську молодь. Володимир Старжець (2017) [32] описав відновлення радянської системи шкільної освіти в західному регіоні України впродовж 1944-1953 рр., зокрема згадав про участь школярів у відбудові шкіл та виготовленні шкільного обладнання у школах Дрогобиччини та Волині.

Деякі аспекти повсякдення молоді у школах трудових резервів України (1943-1950 рр.) розкрив Віталій Король (2017) [9]. Він, зокрема, опрацював архіви Львівської та Рівненської областей, а відтак окреслив стан мережі, кількість учнів та зміст освітнього процесу у зазначених школах західних областей України. Дослідник, зокрема, відзначає насильницькі способи залучення підлітків у західних та інших областях України до навчальних закладів трудових резервів: облави, нічні візити додому, озброєне конвоювання, погоні і засідки тощо [9, 94-95].

Значну частину праць українських істориків присвячено дрібнішим локусам (областям, містам) у межах західного регіону України. Ще 1997 р. Світлана Герегова опублікувала статтю, в якій проаналізувала становище шкільництва (чисельність шкіл, вчителів, учнів, матеріальне забезпечення освіти, ідеологічний вплив на навчально-виховний процес) у школах Чернівецької області другої половини 1940-х рр. [5]. Становлення системи освіти на Волині у 40-50-ті рр. ХХ ст. висвітлила Ірина Сушик (2009) [36]. Серед інших праць “регіонального сегменту” слід виділити студії дрогобицької історикині Руслани Попп, присвячені шкільництву Львівської та Дрогобицької області. Так, у статті “Шкільництво Львівщини у перші повоєнні роки” (1998) розкрито формування загальноосвітньої мережі краю, відзначено окремі аспекти політики радянської влади щодо педагогічних кадрів. З іншого боку, авторка охарактеризувала окремі моменти повсякденного життя шкільної молоді Львівської області, описала залучення дітей і підлітків до відбудови матеріальної бази шкіл під час так званих “недільників” і “тижнів школи” [23, 162]. Викликають зацікавлення й наведені на основі архівних документів факти негативного ставлення польських школярів до політики радянських властей [23, 165]. У статті “Шкільна освіта в Дрогобицькій області у перші повоєнні роки (1944-1953)” (2011) Р. Попп зосередила увагу й на окремих аспектах повсякденного життя учнів загальноосвітніх шкіл, приділила увагу зникненню польського шкільництва, низькому рівню відвідуваності шкіл учнями, матеріально- технічному забезпеченню освітнього процесу на Дрогобиччині. Дослідниця відзначила нестачу шкільних приміщень навіть в обласному центрі, відсутність підручників та інших засобів навчання [22, 156]. Позитивною стороною праці Р. Попп з історії шкільної освіти на Дрогобиччині у перші повоєнні роки є й увага дослідниці до участі шкільної молоді в українському визвольному русі [19; 20; 22].

Тему девіацій в освітньому процесі на Дрогобиччині окресленого періоду в одній з публікацій висвітлив Микола Галів (2015). Дослідник проаналізував та опублікував низку документів Дрогобицького обласного управління МДБ та обкому компартії щодо побиття учнів у школах області (Меденицького, Дублянського, Мостиського, Дрогобицького, Стрийського районів і м. Самбір) [2, 15]. Серію праць з історії шкільництва у перші повоєнні роки на Рівненщині опублікувала Наталія Мащенко [13; 14; 15; 16]. У кандидатській дисертації (2018) дослідниця комплексно висвітлила процес становлення і розвитку шкільної освіти Ровенської області впродовж 1944-1964 рр. Наводячи чималу кількість джерельних матеріалів і виокремлених на їх основі фактів,

Н. Мащенко розкрила формування мережі початкових, семирічних і середніх навчальних закладів, реалізацію закону “Про загальне обов'язкове навчання”, запровадження уніфікованих навчальних планів, програм, підручників, матеріально-технічне та кадрове забезпечення шкіл Ровенської області тощо. Більш детально повсякденне шкільне життя учнів у 1944-1953 рр. Н. Мащенко описала у розділі про зміст і форми навчально-методичної та виховної роботи у школах Ровенської області. Історикиня слушно відзначає, що часто зміст навчальних програм та їх реалізацію було спрямовано таким чином, що фальсифікували саму українську історію, нівелювали національні традиції українського народу, нехтували здобутками українських учених у вивченні природничих і гуманітарних дисциплін [15, 145]. Розповідає авторка і про виховну роботу в школах Ровенської області, у цьому контексті підкреслює насильницький характер залучення учнів до піонерської організації. Згідно з її дослідженням, непоодинокими в області були випадки, коли з метою затягування дітей до шкільної піонерської організації їх зачиняли в класах після уроків і тримали без їжі до вечора, відбирали шкільні підручники, ставили незадовільні оцінки чи навіть били [15, 164].

Окремі аспекти становища шкільництва на Закарпатті у 1944-1953 рр. висвітлено у працях Лариси Капітан (2013) [8], Октавії Фізеші (2016) [40] та Василя Міщанина (2019) [17]. Зокрема, у дисертації О. Фізеші розкрито зміст нормативних документів, які регулювали реорганізацію шкільництва краю на радянський взірець, показано мережу шкіл області у 1945-1946 н.р., будівництво шкільних приміщень наприкінці 1940 - початку 1950-х рр., зміни кількісних показників учнівського контингенту (зокрема незадовільне виконання закону про загальне обов'язкове навчання в школах Рахівського, Воловського і Перечинського округів), функціонування угорських та румунських шкіл в краї та ін. [40, 252-266]. Історик В. Міщанин окреслив радянізаційні перетворення у сфері освіти Закарпаття 19441950 рр., значну увагу приділив становищу місцевих і скерованим зі східних областей учителів, натомість недостатньо висвітлив обставини життя і навчання учнів. Важливо, що автор намагався показати прив'язаність місцевих учителів та учнів до народних і релігійних традицій [17, 226-235].

Оскільки школярі західної України належали до різних соціальних верств і груп (інтелігенція, селяни, робітники, службовці тощо) та двох соціально-топографічних локусів (місто і село), то у працях, присвячених зазначеним дослідницьким об'єктам, можна зустріти й певний аналіз умов повсякденного життя дітей шкільного віку. Чимало студій присвячувалося соціальній структурі населення повоєнної України загалом та західноукраїнських областей зокрема. Соціально- політичні процеси в регіоні проаналізував Василь Ткачук (1998) [38]. У 2002 р. з'явилася стаття Василя Гулая про формування соціально- професійної структури населення Львівської області у перше повоєнне десятиліття [6]. Руслана Попп (2010, 2017) розкрила різні аспекти формування соціальної структури населення Дрогобиччини у середині 40 - на початку 50 рр. ХХ ст., а також висвітлила повсякдення мешканців області за матеріалами газети “Радянське слово” (2016) [18]. Особливу увагу українських дослідників викликало становище інтелігенції західних областей України. Тут слід відзначити праці Олександра Рубльова та Юрія Черченка (1997), Віктора Даниленка (2003), Руслани Попп (2000-2012), Тамари Марусик (2002), Олександра Луцького (2009), Романа Шляхтича (2011) та ін.

Однією з найбільш досліджуваних соціальних груп є вчительство. Повсякденне життя вчительства післявоєнної України досліджували Наталія Красножон (1999) [10], Людмила Романець (2006, 2009, 2010) [24; 26; 27], Іван Романюк (2015) [29]. У студіях зазначених авторів детально простудіювано підготовку педагогічних кадрів, матеріальне забезпечення, ідеологічно-методичне “підвищення кваліфікації”, позашкільну політико-ідеологічну працю учителів (робота агітаторами, пропагандистами) тощо. Формування вчительських кадрів загальноосвітніх шкіл Волині у 40-50-х рр. ХХ ст. окреслила Ірина Сушик (2009) [37]. Кадрове забезпечення шкіл Рівненщини у другій половині 1940-х - першій половині 1950-х рр. проаналізувала Наталія Мащенко (2015) [12]. Ідеологізацію професійної діяльності вчителів початкових шкіл Закарпаття в означений період розкрила Октавія Фізеші (2019) [39].

Низку праць українських істориків присвячено репресіям проти вчителів західних областей України у перші повоєнні роки. Про репресованих учителів як членів родин учасників українського визвольного руху писала Тамара Вронська (2009). У дослідженнях Руслани Попп (2013) [21] і Миколи Галіва (2013) [1] оприлюднено деякі аспекти радянських репресій щодо західноукраїнської інтелігенції, зокрема і проти вчителів на Дрогобиччині. Окремі праці щодо персоналій репресованих учителів (Федір Вишиваний, Олена Ворик, Варвара Журбенко), побудовані на матеріалах архівно-кримінальних справ.

Серед найбільш досліджуваних українськими ученими соціальних верств є селянство, повсякдення якого у перші повоєнні роки висвітлювалося українськими дослідниками. Серед них назвемо праці Олександра Гаврилюка (1995), Віктора Даниленко (2005), Михайла Сеньківа (2007), Володимира Старки (2019). Останній з названих учених виявив повсякденне життя західноукраїнського села в умовах тоталітарних режимів (1939-1953) [35]. Зокрема у розділі “Культурно-освітнє життя західноукраїнського села” розкрив особливості сільського шкільництва, щоправда, недостатню увагу приділив власне післявоєнним рокам. Водночас В. Старка окреслив і дозвілля сільських мешканців, відзначивши запровадження (часто невдале, непослідовне, формальне) в традиційне селянське середовище радянських свят, формування при сільських клубах гуртків художньої самодіяльності, демонстрацію кінофільмів тощо. Звісно, усе це стало складовою частиною повсякденного життя школярів західних областей.