Філософський курс Стефана Калиновського 1729-1731 років у світлі його викладацької практики: джерела і (не)оригінальність

Размещено на http://www.allbest.ru/

ФІЛОСОФСЬКИЙ КУРС СТЕФАНА КАЛИНОВСЬКОГО 1729-1731 РОКІВ У СВІТЛІ ЙОГО ВИКЛАДАЦЬКОЇ ПРАКТИКИ: ДЖЕРЕЛА І (НЕ)ОРИГІНАЛЬНІСТЬ

Микола Федяй

Стефан Калиновський (1696/97-1753) був студентом і викладачем Києво-Могилянської академії (далі - КМА), пізніше він стрімко зійшов угору щаблями церковної ієрархії: став архієпископом Новгородським і першим («первенструющим») членом Синоду. Проте відомий він не лише як архієрей, але також як автор філософського курсу, прочитаного в КМА в 1729-1731 рр. Значна частина цього рукописного латиномовного курсу була перекладена, він вважається одною з кращих українських філософських пам'яток свого часу. Калиновський в ньому, як писали дослідники, розвиває ідеї Декарта і Ляйбніца [Роменець 1993: 433-443] і розробляє власне оригінальне етичне вчення [Попович 1998: 253]. А втім, як засвідчив текстуальний аналіз, свій філософський курс Калиновський слово в слово взяв у Франсуа Ле Ре (Frangois Le Rees) - французького автора, що створив його в 1630-х рр. у Парижі.

Збережені й інші тексти Стефана Калиновського: насамперед це рукописи навчальних курсів з риторики, історії, математики, а також друковані філософські тези та церковні проповіді. Крім короткого опису риторики та згадок про церковні проповіді, ці тексти раніше, наскільки мені відомо, не представлені в дослідницькій літературі. Завдяки здійсненому аналізові вдалося з'ясувати, що й ці навчальні курси Калиновський також не написав самостійно, а скомпілював, переважно дослівно, із різних джерел.

Окрім пошуку джерел, що лягли в основу текстів Калиновського, у статті буде проаналізовано оригінальність його курсів через пошук змін, переосмислень, помилок, які відрізняють ці курси від першоджерел. Також буде запропонована відповідь на питання, чи не йдеться тут, при такому дослівному запозиченні текстів без зазначення справжнього автора, про плагіат в тогочасному розумінні.

Перш ніж перейти до аналізу текстів, варто сказати кілька слів про їхнього автора Детальніше про біографію Стефана Калиновського див.: [Федяй 2022].. Симеон (саме таке було мирське ім'я Калиновського) закінчив КМА в 1725 р., у 28 років. Він одразу прийняв чернечий постриг, обравши ім'я Стефан, і почав викладати. Після початкових класів читав риторику, а тоді чотири роки філософію. Окрім цих дисциплін він викладав курси, які не входили до основної навчальної програми КМА: грецьку мову, історію, математику. Пізніше Калиновський на запрошення, а фактично на вимогу, Синоду переїздить в 1733 р. до Москви, де його призначають ректором академії та викладачем теології. Згодом він стає архімандритом Александро-Невської лаври в Петербурзі, членом Синоду, а відтак, у 1739 р., єпископом Псковським. За кілька років Стефана було піднесено на архієпископа Новгородського. Помирає він у 56 років (1753), похований у притворі Софійського собору в Норгороді.

Як випливає з його біографії, Калиновський довго не затримувався на одному місці, він читав у різний час щонайменше п'ять дисциплін і поєднував це з іншою роботою: викладаючи філософію, він входив до «присутствія» Київської духовної консисторії та був префектом КМА. Такий насичений графік, навіть суто теоретично, не залишав йому часу на глибоке опанування наук. Викладання філософії та інших дисциплін було для Калиновського радше проміжним етапом його церковної кар'єри.

Філософський курс

Освіта в Києво-Могилянській академії засновувалася на моделі викладання, що побутувала в єзуїтських колегіях Речі Посполитої. Навчання провадилося здебільшого латиною та тривало дванадцять років. Спочатку викладали мовні курси: фара, інфіма, граматика, синтаксима, потім ішли поетика й риторика, завершивши яку, студенти переходили до вивчення філософії. На відміну від попередніх курсів, філософію читали два навчальні роки. Завершальним предметом, який читали чотири роки, була теологія.

Викладання здійснювалося класичним, ще із часів середньовіччя, методом: професор читав свій курс, інколи пояснюючи певні моменти, а студенти за ним записували. Регулярно відбувалися диспути, де студенти, опонуючи один одному, захищали ключові ідеї (тези) із філософського курсу. Реконструювати, що ж професори викладали в КМА, можна на основі збережених рукописів - тих, де студенти записували за викладачем його лекції. Тому, коли йдеться про курс певного професора КМА, мають на увазі саме записи студентів (у рідкісних випадках рукописи, що збереглися, написані безпосередньо викладачем). Нижче буде проаналізований курс Стефана Калиновського за 1729-1731 рр., який зберігся в чотирьох списках, тобто в чотирьох різних рукописах його студентів. Калиновський читав філософію в КМА і наступні два роки, у 1731-1733 рр., але записи цього курсу поки не знайдені Можливо, записи не збережені через те, що навесні 1733 р. студенти збунтувалися проти свого викладача. Сварка з Калиновським завершилася не на їхню користь: за рішенням архієпископа їх (а це 30 студентів, більше третини курсу) відшмагали батогами, а зачинателя бунту вигнали.. А втім, проаналізувавши філософські тези 1732 р., можна вельми обґрунтовано припустити, що філософський курс 1731-1733 рр. повторював попередній.

В історіографії усталилася тенденція вважати ці студентські записи лекцій оригінальними філософськими працями. Проте, як демонструють останні дослідження, зазвичай професори не витрачали час на написання власного тексту, а натомість або компілювали свої лекції з різних джерел, змінюючи та доповнюючи деякі моменти, або читали їх за вже готовим курсом. Однак доволі важко встановити, за яким саме, адже про це в рукописах не згадується. Оскільки на рукописах філософського курсу Калиновського зазначено лише те, що його прочитав власне Стефан Калиновський, дослідники і вважали, що це оригінальний та один із найкращих філософських курсів першої половини XVIII ст. Проте на основі текстуального аналізу можна ствердити, що цей курс Стефана Калиновського дослівно, від першого розділу першого тому до останнього розділу останнього, списаний із «Cursus Philosophicus» французького автора Франсуа Ле Ре.

Франсуа Ле Ре та його «Cursus Philosophicus»

Франсуа Ле Ре народився наприкінці XVI ст. у містечку Домфрон, що в Нормандії. Початкову освіту отримав від батька, потім у академії Кана опановував мови та риторику, після чого поїхав до Парижа студіювати фізику і метафізику в колежі д'Аркур під керівництвом П'єра Паде (Pierre Padet). Продовжив своє навчання в Сорбонні, де здобув диплом бакалавра теології. Після завершення навчання Ле Ре отримує кафедру філософії в колежі Ла-Марш, що функціонував при Паризькому університеті, і читає там свій філософський курс. Але через проблеми зі здоров'ям (Ле Ре страждав на ревматизм) він змушений був за деякий час полишити викладання. Ле Ре помирає 1640 року відносно молодим Про деякі моменти біографії Ле Ре можна довідатися із його епітафії на початку «Cursus Philo

sophicus», а також із біографічної статті Жана Бартелемі Орео: [Haureau 1845].. Його учень Малашья Келі (Malachias Kelly) посмертно публікує філософський курс свого вчителя, перше видання якого в трьох (а фактично - у чотирьох) томах виходить друком 1642 року [Le Rees 1642].

Франсуа Ле Ре, як написано в його епітафії, «походить із давньої шляхетної сім'ї славних мужів меча і мантії [armis togaque virorum]» [Le Rees 1642: 1.1, (I)] У посиланнях на перше видання курсу Ле Ре римська цифра після двокрапки вказує на номер

тому, арабська цифра після крапки - на номер частини відповідного тому, цифра після коми - на номер сторінки.. Тобто він був заможною людиною й міг присвятити свій час навчанню, викладанню та науковим дослідженням. Він був католиком, проте не належав до чернечих орденів. Це, очевидно, позначилося на його філософському курсі, адже Ле Ре не приєднується до жодної тогочасної філософської школи, не вдається до дискусій зі своїми сучасниками, натомість викладає філософію, яку можна умовно назвати «еклектичним арістотелізмом» [Schmutz 2015].

Жан Бартелемі Орео (Jean Barthelemy Haureau), що написав про Ле Ре детальну біографічну замітку, так підсумував його філософський спадок:

У той час як колеж Ла-Марш був полишений Ле Ре задля відпочинку, якого потребувало його підупале здоров'я, Декарт опублікував у Лейдені “Дискурсію про метод” і [тим] завершив епоху схоластичного навчання.

Коли настав кінець імперії Арістотеля, про його останніх тлумачів люди відгукувалися лише зі зневагою.

[Haureau 1845: 289-290].

Проте навряд чи можна погодитися із цим висновком Орео. Декарт не став умить популярним, а тим паче не витіснив арістотелізм ні в першій, ні в другій половині XVII ст. Яскравим підтвердженням можуть стати численні перевидання схоластичних філософських курсів, які мали значну популярність Чарльз Лор створив каталог коментарів до праць Арістотеля за період 1500-1650 рр., куди зарахував понад тисячу авторів. Також він пише, що жанр Cursus Philosophicus, «відповідно до підручникового характеру більшої частини ренесансного арістотелізму, мав велику популярність, особливо в католицьких школах Франції та Голландії» [Lohr 1974: 231]., а четверте видання «Cursus Philosophicus» Франсуа Ле Ре виходить друком у Парижі в 1660 р.

Цей філософський курс є доволі розлогим, близько 2,5 тис. сторінок. Насамперед впадає в око його структура, адже всі томи «Cursus Philosophicus» побудовані як коментарі до трактатів Арістотеля. Проте йдеться радше про форму викладу, а не про зміст, оскільки Ле Ре не займається лише коментуванням творів Філософа, але й розвиває ідеї арістотелізму згідно з усталеною тоді традицією коментування. Він цитує, хоч подекуди з помилками, античних авторів, визнаних середньовічних і сучасних йому філософів (наприклад, Франсиско Суареcа).

Перший том (у першому виданні - друга частина першого тому) - це «Вступ до загальної філософії», де викладено вчення про три дії ума та «Коментар до “Органону” Арістотеля», тобто логіка. Коментує автор у цій частині «Isagoge» Порфирія, а також «Категорії», «Герменевтику» та «Аналітики» Філософа. Проте часто хід думки Ле Ре виходить за межі цих трактатів. Зокрема, пишучи про універсали, він наводить аргументи реалістів і номіналістів, критикує їхні слабкі сторони та намагається узгодити їхні ідеї із вченням Арістотеля.

Другий том - етика - названий як «Коментар до десяти книг Арістотеля до Нікомаха». За структурою він повторює інші тогочасні етичні курси. Зокрема, якщо порівняти його з етикою Шарля де Раконіса (Charles Francois d'Abra de Raconis), сучасника Ле Ре, праця якого була надрукована в Парижі трохи раніше [Raconis 1629], стане зрозуміло, що вони мають майже ідентичну структуру. Це добре простежується, якщо зіставити диспутації цих книг:

Така структура була панівною для схоластичних курсів з етики, які можна умовно назвати арістотелівськими, хоча навіть у картезіанському підручнику Едмона Пуршо (Edmond Pourchot) вона також загалом наявна [Purchotius 1715]. Тексти де Раконіса й Ле Ре подібні за стилем і основними висновками, проте відмінні в деталях. Зокрема, визначаючи, чим є етика, обидва автори пишуть, що вона не є ні intelligentia, ні sapientia, ні ars. Проте далі Ле Ре доводить, що етика не є наукою (scientia), адже «об'єкт науки мусить існувати з необхідності [...], але таким не є об'єкт етики - чесний вчинок [honestus actus]». Тому автор вважає, що етика є розважливістю (prudentia) [Le Rees 1642: П, 6-7]. А от де Раконіс, навпаки, вважає, що розважливість стосується окремих речей, тоді як моральна філософія «не займається окремими речами, а натомість діями волі загалом [...], вона не займається однією чи іншою дією людини, а всіма, які вона направляє до добра». І оскільки він визначає науку як «напевне пізнання речі через властиву [proprium] причину», то і етику він зараховує саме до науки [Raconis 1629: 5-6].

Третій том - фізика - побудований як коментарі до «Фізики», «Про небо», «Про виникнення і зникнення»; у першому виданні сюди потрапили коментарі до «Метеорологіки» та «Про душу». У цьому томі Ле Ре також, як і в попередніх, взоруючись на тексти Арістотеля, викладає за звичною для схоластичної філософії того часу схемою проблематику фізики. Розпочинає він із розгляду матерії і форми, потім пише про природу і природне тіло, нескінченність, місце, порожнечу, тривалість, рух. У коментарі до трактату «Про небо» темами його оповіді є всесвіт, небо й елементи, тобто вогонь, повітря, земля і вода. Першу частину тому він закінчує питаннями про виникнення, зникнення і зміну. У коментарі до «Метеорологіки» Ле Ре зупиняється на розгляді небесних явищ і комет зокрема, а також описує деякі фізичні речовини: камінь, кристал тощо. Коментар до трактату «Про душу» досить розлогий (у наступних виданнях він разом із коментарями до «Метафізики» та «Метеорологіки» входитиме до четвертого тому), у ньому йдеться про різні властивості душі, а також про душу чуттєву і душу раціональну.

Четвертий том (у першому виданні це перша частина першого тому) побудований як коментар до «Метафізики» Арістотеля. Загалом він не надто великий, у ньому йдеться про принципи, причини, суще, а також про Бога й ангелів.

Із Парижа до Києва... і в Новгород

Оскільки відомо про щонайменше чотири видання «Cursus Philosophicus» Франсуа Ле Ре, варто спершу встановити, яке саме з них потрапило до Києва та було використане Стефаном Калиновським. Перше і друге видання, як було проілюстровано вище, мають різну структуру. Проте курс Калиновського іноді повторює виклад другого видання (починається з логіки й завершується метафізикою), а іноді першого (коментарі до «Метеорологіки» та «Про душу» йдуть після фізики).

Текстуальне порівняння перших двох видань «Cursus Philosophicus» засвідчило, що між ними існують незначні розбіжності, на основі яких можна достовірно встановити, якими саме примірниками користувався Калиновський (жирним виділені зміни в другому виданні):

Як випливає з таблиці, списки курсу Калиновського не повторюють тих змін, що були зроблені в другому виданні «Cursus Philosophicus», а отже, до Києва потрапило саме перше видання, яке 1642 року вийшло друком у Парижі. На жаль, через брак джерельних даних, наразі важко сказати, яким саме шляхом і коли воно опиняється в Києві. Проте доречно з'ясувати, яка доля спіткала ці томи надалі.

Калиновський завершує викладати свій другий філософський курс влітку 1733 р., після чого виїздить до Москви. Чи забрав він «Cursus Philosophicus» із собою? В описі особистої бібліотеки Калиновського, що після його смерті залишилася в Новгородській семінарії, подибуємо назви, схожі на вступні частини із «Cursus Philosophicus» Ле Ре [Реєстр книг 1779: арк. 233]. Біля першої позиції в каталозі приписано: «Incerti auctoris et anni», тобто «невідомого автора та року». Ось назви цих позицій з каталогу, а також порівняння їх із відповідними розділами із «Cursus Philosophicus» Ле Ре та рукописними списками курсу Калиновського:

Завдяки цьому порівнянню пересвідчуємося, що назви примірників із бібліотеки Калиновського збігаються (з незначними відхиленнями, які можна пояснити неуважністю укладача) із відповідними розділами із «Cursus Philosophicus» Ле Ре. Натомість таких частин немає в списках філософського курсу Калиновського. Також у каталозі зазначено, що примірники мають формат 8° (зазвичай трохи більший за сучасний А5). Саме такий розмір мають примірники першого видання Ле Ре, тоді як формат рукописів філософських курсів переважно вдвічі більший - 4°. З цього можна виснувати, що наведені в каталозі примірники - це саме друковані томи «Cursus Philosophicus» Ле Ре.

Проте чому в каталозі не зазначені автор і дата, чому наведені не назви відповідних томів, а розділи зі вступних частин? Виглядає, що в книгах не було титульних аркушів. Друга частина першого тому починається одразу з «Compendiaria ad universam Philosophiam introductio». У курсі фізики «In Physica introductio compendiaria» розташовано одразу після титульного аркуша. У курсі метафізики із «Commentarius in Metaphysicam» починається нумерація тому, він іде після епітафій Франсуа Ле Ре, передмови, змісту та вступного розділу.

Питання, чому в цих примірниках були відсутні титульні аркуші, розглядатиметься нижче, в останньому розділі. А зараз можна виснувати, що принаймні два томи - перший у двох частинах та третій - забрав Калиновський із собою до Москви в 1733 р., потім вони мали подорожувати разом зі своїм власником, поки не опинилися в Новгородській семінарії, куди була передана бібліотека Калиновського після його смерті. Що ж до інших томів, то неясно, чи вони загубилися в бібліотеці Калиновського, а чи ці томи (другий та друга частина третього тому) залишилися в Києві. Прояснити це міг би філософський курс Михайла Козачинського, який читав філософію в КМА в 1739-1741 рр. Професор деколи використовує текст Франсуа Ле Ре у своєму курсі етики, проте наразі достеменно не можна сказати, звідки він брав матеріал: безпосередньо з другого тому «Cursus Philosophicus» Ле Ре чи з якогось списку курсу Калиновського⁸. Якщо Козачинський послуговувався книгами Ле Ре, то вірогідно, що він брав їх із бібліотеки КМА, де Калиновський міг залишити ці томи. Вона на той час розташовувалася на верхньому поверсі церкви Св. Бориса і Гліба [Шаріпова 2000: 77]. Однак про академічну бібліотеку тих часів мало що можна сказати, адже після пожежі 1780 р. майже всі книжки згоріли. Ті ж примірники, що вціліли, наведені в бібліотечному каталозі 1791 р. [Петров 1908: 300-470]. Проте ні в цьому, ні в пізніших каталогах [Крыловский 1890] томи «Cursus Philosophicus» Франсуа Ле Ре не значаться. Отже, якщо ці два томи й залишилися в Києві, то, найімовірніше, вони згоріли під час пожежі.

Списки філософського курсу Калиновського

Наразі відомо про чотири рукописи, що містять списки курсу Калиновського, тобто студентські записи його лекцій за 1729-1731 рр.:

Для зручності ці списки називатимуться нижче за їхнім шифром (без зазначення бібліотеки і фонду), який виділено жирним шрифтом у наведеній вище таблиці. Усі ці списки дослівно повторюють текст «Cursus Philosophicus» Франсуа Ле Ре, хоча в структурі викладу є незначні відмінності¹⁰. Повним курсом, тобто таким, що включає всі частини «Cursus Philosophicus» Ле Ре, є список 62. На титульному аркуші зазначено, що його записав студент Петро Плівич. Інформацію про такого студента знайти не вдалося, його імені немає серед списку студентів 1727 р. [Петров 1904b: 6-17]. Після повного курсу філософії в цьому рукописі також міститься виклад математики, яку, імовірно, Калиновський читав разом із філософією, а також нотатки на різні теми (про ці частини йтиметься в наступному розділі). В інших списках курс Калиновського збережений частково, зокрема, у списку 123 він уривається на етиці, проте в цьому рукописі також наявні тези.

Як робилися рукописи навчальних курсів КМА? Переважна їхня більшість була записана студентами під час лекцій викладача: студенти записувати лектуру спершу в окремих зошитах, які потім зшивали в рукопис. Якщо йдеться про курси філософії, то рукописи були форматом у 4° та доволі об'ємні (так, 62 рукопис на 589 аркушах містить записаними 2,5 тис. сторінок курсу Ле Ре, крім цього він містить інші записи на понад 100 аркушах). В один рукопис часто зшивали курси різних викладачів (як у списках 50 і 169), а також один курс міг бути написаний різними студентами (рукопис 123 написаний щонайменше двома почерками). На основі текстуального аналізу чотирьох списків і зіставлення їх із першим виданням «Cursus Philosophicus» Ле Ре можна зробити кілька висновків про те, яким чином були записані ці рукописи (жирним виділені зміни в списках відповідно до першого видання «Cursus Philosophicus»):

o списки 62, 123 і 50 були написані під диктування, про що свідчать «помилки», яких припускаються в тих місцях, що звучать однаково, проте пишуться по-різному. Це стає видно ще й на основі того, як записувачі передали грецькі слова:

o списки 62 і 169 не були переписані зі списку 123, адже в останньому трапляються зміни відносно «Cursus Philosophicus», яких немає у 62 та 169: Ось ті відмінності між рукописами студентів КМА та першим виданням «Cursus Philosophicus» Ле Ре, які вдалося знайти: 1) як видно із назви списків, в рукописах немає згадки про Ле Ре, часу та місця видання, натомість написано, що цей курс прочитав Калиновський в Києво-Могилянській академії; 2) курс Калиновського дещо змінений структурно: у першому виданні «Cursus Philosophicus» Ле Ре, перший том - це метафізика, що виглядає нелогічно. У наступних виданнях метафізика уже четвертий том. Калиновський зробив так само, тобто прочитав метафізику наприкінці курсу; 3) в рукописах немає передмов, епітафій Ле Ре, виклад починається із першого розділу «Вступу до загальної філософії»; 4) етика взята не із самого початку, пропущено «Introductio» та ще кілька вступних речень на початку; 5) із фізики і метафізики не взяті вступні частини на понад десять сторінок «In Physicam / Metaphysicam introductio compendiaria»; 6) у курсі Калиновського деколи змінені назви книг, так, назва логіки в Ле Ре «In universam Aristotelis Philosophiam commentarii» змінена в Калиновського на «Aristotelis organum id est. Logica»; 7) у курсі Калиновського послідовно змінені назви останніх диспутацій, секцій тощо з конкретного номеру на «ultima», тобто «остання».

о зміни в списках 62 і 169 аналогічні, проте список 62 не повторює змін із 169: це може свідчити, що 169 був переписаний із 62:

о список 123 не був переписаний із 62, на що вказують зміни в списку 62 відносно «Cursus Philosophicus», не повторені в 123:

о список 50 не був переписаний зі 123, адже він не повторює зміни в тексті останнього; із 50 не були переписані 123 і 62:

На основі текстуального аналізу списків курсу Калиновського можна дійти таких висновків. По-перше, списки 62, 123 та 50 були зроблені окремо під диктування: 62 зробив Петро Плівич, над 123 працювало кілька студентів (адже рукопис зроблений щонайменше двома почерками). Студент-записувач 50 списку припускався більшої кількості помилок, імовірно, він гірше володів латиною. По-друге, є підстави вважати, що 169 був переписаний із 62; і можна припустити, що не під час лекцій Калиновського. По-третє, списки 62 і 123 їхні записувачі редагували й виправляли: студенти мали зіставляти свої записи із якимось іншим текстом і виправляти їх, взоруючись на нього. Проте цим текстом навряд чи був оригінал - «Cursus Philosophicus» Ле Ре, - адже в списках помилки виправлені не всі, а лише деякі (наприклад, пропущені речення додавалися на берегах аркушів); виправлялися також і деякі одруки та неточності, що містилися в першому виданні «Cursus

Philosophicus» Так, у першому виданні «Cursus Philosophicus» у реченні «Dico secundo Ethica est.» [Le Rees 1642: ІІ,

8] пропущене в кінці слово «Prudentia». Ця помилка виправлена в другому виданні. У списках 123 і 62 речення спершу було переписане так само, як і в першому виданні, із пропуском, проте потім зверху над рядком було вставлене пропущене слово «Prudentia» [Kalinowski 1729-1730: арк. 243 зв.; 1729-1731: арк. 162]. У списку 50 ця помилка не була виправлена [Kalinowski 1730-1731: арк. 233 зв.].. Тому найімовірніше, що ці рукописи редагували, зіставляючи їх із іншими студентськими записами. І, по-четверте, студенти, що зробили списки 62, 123 і 50, не знали греки, яку Калиновський мав викладати в 1727 р.

На основі дат, які деколи ставив на берегах студент, автор 123 рукопису, можна встановити, коли саме Калиновський читав свій філософський курс. Викладання в Київській академії починалося в перших числах вересня та завершувалося на початку липня [Вишневский 1903: 93]. Перша дата - 15 жовтня 1729 р. («die 15 octom.») - стоїть на 64 аркуші рукопису, на цей час Калиновський уже прочитав «Вступ до загальної філософії» та почав виклад логіки. Перший том «Cursus Philosophicus» Ле Ре, тобто «Вступ» і логіку, Калиновський завершив диктувати 13 березня 1730 р., витративши на це близько шести місяців. Решту навчального року він мав читати другий том «Cursus Philosophicus», тобто етику. Список 123 незавершений, він уривається на четвертій диспутації, а 20 квітня - остання записана в ньому дата. Калиновський мав завершити 1729/1730 начальний рік на початку липня, дочитавши етику, тобто другий том «Cursus Philosophicus» Ле Ре. Хоч за другий рік дат виявити не вдалося, проте логічно припустити, що за 1730/1731 навчальний рік Калиновський прочитав два наступні томи Франсуа Ле Ре: фізику у двох частинах і метафізику. Оскільки за обсягом вони більші за попередні два томи, то студенти мали записувати лектуру більш інтенсивно. Аналіз дат засвідчив, що викладання велося в такі дні: понеділок (найбільше записів), вівторок, середа, п'ятниця.

Тези 1730 і 1732років

Тези були частиною навчального процесу в КМА. Це стислі, на кілька сторінок, основні ідеї певної частини філософського курсу, які захищав один студент, а інший йому опонував. Диспути деколи були публічними, на них часом приходили церковні ієрархи та світські високопосадовці. Тези для диспутів могли друкувати окремим примірником або оформлювати як доволі великий оздоблений графікою плакат, що вивішувався на браму Київської академії. Збереглися також деякі тези у вигляді студентських записів, зшитих разом із навчальними курсами. Традицію таких студентських диспутів можна виводити ще від середньовічних університетів Детальніше про філософські диспути та збережені філософські тези КМА див.: [Симчич 2009: 36-40]..

Наразі відомо про філософські тези Калиновського 1730 року, вони містяться (після незавершеної етики із філософського курсу) у рукописі 123. Виглядає, що студент записав їх наприкінці 1729/1730 навчального року, коли Калиновський закінчував диктувати другий том, етику, із «Cursus Philosophicus» Ле Ре. Другі тези друковані, вони датуються 1732 р.: тоді Калиновський викладав філософію вже для наступного класу.

Тези 1732 р. мають назву «Primitiae Philosophiae hoc est conclusiones ex prolegomenis in universam Philosophiam et prooemialibus Logicae» / «Початки філософії, тобто висновки з пролегоменів до загальної філософії та вступу до логіки». 6 січня, у день Хрещення Г осподнього (храмового свята Братського монастиря), їх захищав студент філософії Василь Лящевський у присутності архієпископа Рафаїла Заборовського та префекта Калиновського [Primitiae Philosophiae 1732]. Як засвідчує тогочасна практика, тези писав не студент, який їх захищав, а викладач. У цьому разі, безсумнівно, їх створив саме Калиновський, адже вони майже дослівно збігаються із тезами з попереднього філософського класу, в якому Лящевський не міг навчатися.

«Primitiae Philosophiae» присвячені Рафаїлу Заборовському, якого у квітні 1731 р. було піднесено на архієпископа Київського і Галицького. Початок тез містить присвяту йому на трьох сторінках. За тогочасною традицією, архієпископ величався як носій чи не всіх чеснот. Його порівняно із Петром Могилою, адже він одразу, із 1731 р., почав займатися реставрацією Мазепиного корпусу Київської академії, в якій сам колись навчався.

«Primitiae Philosophiae» охоплюють лише висновки до загальної філософії і логіки. Вони списані зі вступної диспутації про філософію загалом («Disputatio de Philosophia in communi») з першого тому Франсуа Ле Ре. У попередньому класі філософії (1729/1730 навчальний рік) Калиновський прочитав цей фрагмент ще в жовтні, тож можна припустити, що й у цьому класі ця частина була прочитана приблизно тоді ж, тобто за кілька місяців до 6 січня, коли відбувся захист тез.

Готуючи текст, Калиновський особливо не перетрудився, адже тези, окрім промови, скомпільовані із зазначеної диспутації Ле Ре. Проте цим вони й цікаві, адже тези 1730-го і 1732 р. не дослівно переписані із праці Ле Ре, як сам навчальний курс, а скомпільовані із різних речень із незначними змінами. Ось деякі фрагменти (жирним виділені збіги тез із «Cursus Philosophicus»):

Отже, фрагмент із тез 1730 р. дослівно (за винятком займенника «qui») списаний із речень Ле Ре на сторінках 104 і 105. Цей фрагмент дещо перероблений у тезах 1732 р.: 1) на початку додано «causa efficiens», адже в Ле Ре цей параграф називається «De Authore seu de causa efficiente Philosophiae», тобто ці терміни для Ле Ре синонімічні, що й повторив Калиновський; 2) далі йде той самий фрагмент, що й у тезах 1730 р., списаний зі сторінки 104 Ле Ре, проте з деякими незначними змінами; 3) наступна частина - «utpote constitutus hominum omnium caput, praeceptor, et legislator» - окрім першого слова, списана із фрагмента на сторінці 105; 4) остання частина - «per infusionem suscepit ab initio suae creationis» - дослівно взята з іншого речення на сторінці 105. Тож тези 1732 р. Калиновський не (повністю) списав із попередніх тез, а скомпілював їх безпосередньо із тексту Ле Ре.

Інші фрагменти із рукописних тез 1730 р. і друкованих 1732 р. матимуть аналогічний вигляд: вони або дослівно, або із незначними стилістичними змінами списані із «Cursus Philosophicus». Якогось оригінального прочитання або переінакшення тексту Ле Ре виявити не вдалося. А втім, чи мала виявлятися оригінальність викладача у філософських тезах - сказати поки важко. Оскільки рукописи із філософським курсом Калиновського 1731-1733 рр. поки не знайдені, то «Primitiae Philosophiae» правлять за важливе джерело, на основі якого можна вельми обґрунтовано припустити, що й цей свій філософський курс Стефан Калиновський читав дослівно за «Cursus Philosophicus» Франсуа Ле Ре.

Курси риторики, історії, математики та проповіді

Перш ніж взятися аналалізувати збережені навчальні курси Стефана Калиновського, варто згадати ще й ті, які професор викладав, але записи яких не дійшли до наших днів (принаймні мені про них невідомо). Насамперед це так звані нижчі курси (фара, інфіма, граматика, синтаксима) та поетика, які він мав би викладати в КМА до 1727 р. Виявити записи цих курсів наразі не вдалося. У 1727/1728 навчальному році він читав риторику і грецьку мову: курс риторики маємо у двох рукописах; чи зберігся виклад грецької мови - невідомо. У 1728/1729 навчальному році Калиновський або ще раз читав риторику (запис якої не зберігся), або викладав предмети, що не входили до обов'язкових дисциплін КМА. Імовірно, саме цього року він читав курс історії, що зберігся у двох рукописах. Після двох курсів філософії, викладати які він завершив у 1733 р., Калиновський переїздить до Москви й там, будучи префектом, а відтак ректором академії, читає частину теологічного курсу (він його не завершив, адже був запрошений до Санкт-Петербурга). На сьогодні невідомо, чи збереглися записи того теологічного курсу.

Окрім записів навчальних курсів, прочитаних Калиновським у Київській і Московській академіях, багато що про його інтелектуальну біографію розповів би переклад Біблії з грецької мови, над яким він працював у 1736-1741 рр. Як засвідчено в джерелах, Калиновський, що на той час був уже членом Синоду, витратив на цей переклад багато часу та зусиль. Він скаржився на перекладачів-попередників, чиї тексти редагував, нарікав, що текст часто перекладений не з греки, а з латини «великимъ невіжею» [Образцов 1878: XXVIII-XXIX]. Калиновський також переймався питаннями текстології: він питає в Синоду, з якого саме тексту Біблії робити переклад, із рукописних списків чи з друкованих примірників, а також просить уточнити, яким саме має бути видання. Розумів він і проблему різночитань, відмінності в структурі Септуагінти і Вульґати й багато інших моментів, яким намагався дати раду. Перекласти він встигає «П'ятикнижжя», книгу «Товит» і, можливо, ще деякі частини грецької Септуагінти. Як виглядає, окрім греки, він зважав і на інші мови. Він мав «Biblia Polyglotta» трьома мовами: івритом, грекою і латиною. Останні дві він знав. Що стосується першої, то 1740 року на запрошення Калиновського до Петербурга, для викладання івриту в Александро-Невській семінарії, приїздить Соломон Барлефі. Можливо, Калиновський консультувався з ним щодо гебрейського тексту Біблії. Зрештою перекладені Калиновським фрагменти, його листи до Синоду щодо цього, правки текстів попередників багато б що сказали про свого автора, можливо, значно більше, ніж його навчальні курси Детальніше про переклад Біблії Калиновським див.: [Федяй 2022: 91-95; Чистович 1860]..

Ще одне джерело, автором якого є Стефан Калиновський - це проповіді, які той, уже будучи єпископом Псковським чи архієпископом Новгородським, виголошував у присутності імператриці Єлизавети Петрівни. Відомо про дванадцять проповідей, надрукованих із 1742 до 1749 р.

Нижче будуть проаналізовані навчальні курси Калиновського, що збереглися: риторика, історія, математика, а також деякі із промов Калиновського, з якими вдалося ознайомитися. Дослідження перекладу Біблії вимагає окремої праці, сподіваюся, воно згодом буде здійснене. Це б дало можливість на основі аналізу всіх відомих текстів Стефана Калиновського зробити добре обґрунтовані висновки про інтелектуальний портрет цієї непересічної людини.

Риторика

Курс риторики в КМА читали перед філософією. Студентів, які вже мали добре знати латину, на цьому курсі навчали писати власні тексти різних жанрів: листи, промови, похвали тощо. А втім, студентам могли викладати й вступи до інших наук. Наприклад, доволі часто в курсах риторики КМА міститься діалектика, яка правила за вступ до філософських дисциплін.

Стефан Калиновський викладав риторику в 1727/1728 навчальному році. Свій курс він назвав «Institutionum Rhetoricarum libri IIII» / «Чотири книги риторичних настанов», записи якого збереглися у двох списках, що надалі позначатимуться як список 258 [Kalinowski 1727-1728a] і 421 [Kalinowski 1727-1728b] У тексі статті посилання на автора і дату наведені без квадратних дужок. У списку Архівних

матеріалів квадратні дужки означають, що в рукописі автор чи дата не зазначені, проте їх можна встановити, наприклад: «[Kalinowski], [S.]. ([1727-1728b])». Якщо ж немає певності щодо дати рукопису, то замість неї стоїть «s.a.».. (Можливо, він також читав риторику в 1726/1727 та 1728/1729 навчальних роках, проте записи за ці роки не збереглися.) Цей курс, як стає зрозуміло з переліку студентів за 1727 р., відвідувало 78 слухачів [Петров 1904b: 9-10]. Хто саме з них зробив два конспекти, що збереглися, встановити не вдалося На титульному аркуші списку 258 знизу приписано: «Ex libris. Romualdi Miranowi[cz]» [Kalinowski 1727-1728a: арк. 12], проте хто це - невідомо. У списку студентів-слухачів риторики 1727 р. він не значиться..

«Institutionum Rhetoricarum» складаються зі вступу, де визначаються риторика як дисципліна та її основні поняття, чотирьох книг і додатків. У чотирьох книгах оповідається про різні елементи мови, типи й жанри письма. Виклад починається від побудови простих речень, а закінчується порадами, як створювати тексти різних жанрів: листи, промови (вітальні, похоронні, весільні тощо). У книгах також викладено принципи аргументації, поради щодо вивчення і проголошення різних текстів. Курс завершують додатки, в яких містяться кілька промов.

Текстуальний аналіз списків риторики Калиновського дозволив зробити кілька спостережень. Вступна частина курсу збігається, здебільшого дослівно, із рукописом курсу риторики, прочитаного в сербському містечку Сремські Карловці в 1736 р. кимось із шести викладачів, запрошених із Київської академії. Назва карловецького курсу: «Praecepta artis oratoriae in tres partes digesta et iuventuti Illyrico-Rascianae tradita et explicata in Collegio Slavonico-Latino Carlovicensi, A.D. 1736» / «Приписи ораторського мистецтва, розподілені на три частини й викладені та пояснені іллірійсько-раським [мешканцям Рашки - М. Ф.] юнакам у Карловецькій слов'яно-латинській колегії в 1736 р.». Він був опублікований Олексою Горбачем [Горбач 1993]. Курс Калиновського більш розлогий. Очевидно, що Калиновський, викладаючи риторику десятиліттям раніше, не міг списувати з цього курсу. Тому або курс Калиновського частково ліг в основу карловецького, або, що є ймовірнішим, обоє вони походять від спільного джерела, яке поки що не вдалося встановити.

Наприкінці списку 258 міститься промова у вигляді додатку [Kalinowski 17271728a: арк. 99-101 зв.]. Вдалося встановити, що вона дослівно взята із «Praxis oratoria sive praecepta artis Rhetoricae» / «Ораторська практика або приписи ораторського мистецтва» литовського єзуїта Жигімантаса Ляуксмінаса (Zygimantas Liauksminas) [Lauxmin 1705: 161-175]. Звідки взяті дві промови, наведені наприкінці списку 421, поки що невідомо.

Хоч наразі не можна достеменно визначити ступінь оригінальності тексту риторичного курсу, проте є всі підстави вважати, що деякі його місця були створені безпосередньо Калиновським. Зокрема, у тому місці, де Калиновський та автор карловецього рукопису пояснюють, як правильно підписувати листи, вони наводять різні приклади: у карловецькому рукописі прикладом місця є Белград і Відень, а приклад дати - 1737 р. [Горбач 1993: 116], тоді як у Калиновського прикладом місця є Київ, а рік - 1727 [Kalinowski 1727-1728a: арк. 27 зв.-28].

Історія

Зберігся без зазначення дати виклад історії у двох списках «Isagoge in Historiam» / «Вступ до історії», який читав Стефан Калиновський [Kalinowski s.a.a; s.a.b]. У Київській академії історію не викладали як окрему дисципліну, тому можна припустити, що цей виклад був або додатковим предметом, або частиною риторичного курсу Так припустив Микола Петров [Петров 1904a: 7].. У всякому разі, найімовірнішою датою викладання видається 1728/1729 навчальний рік, адже перед цим Калиновський читав риторику разом із грекою, тобто часу викладати ще й історію було обмаль, а пізніше він навчає вже філософії.

Виклад історії складається із трьох частин, перша з яких називається «Isagoge prima in Historiam monarchicam» / «Вступ перший до історії монархічної». Як вдалося встановити, вона дослівно, від перших до останніх слів, взята із «Synopsis rerum ab orbe condito» / «Перелік подій від створення Землі» німецького юриста й історика Кристофа Безольда (Christoph Besold) (1577-1638). Початково «Synopsis» надруковано 1630 року в Тюбінґені, це була розлога книжка на 549 сторінок [Besoldus 1630]. Проте Калиновський використав скорочену версію цієї праці - «Synopsis minor» - що налічувала 59 сторінок і була опублікована в книзі «Observationes ad Historiae universalis Synopsin Besoldianam minorem» / «Огляди загальної історії Безольдового меншого “Переліку”» Кристофа Адама Руперта (Christoph Adam Rupert) [Rupertus 1659]. Змінив Калиновський лише назву, справжній автор у рукописах не зазначений. Порівняно із розлогою версією, скорочена нагадує радше сухий перелік правителів різних держав із зазначенням короткої інформації про них. Розпочинає Безольд свій історичний виклад «чотирьох монархій» зі створення світу та переповідає на початку біблійні сюжети про Адама, Ноя і Великий потоп. Першою монархією Безольд називає вавилонську, а першим царем - Ніна. Після переліку правителів Вавилону автор переходить до Персії, царів Дарія і Ксеркса та опису їхнього правління. Третьою монархією він називає грецьку, тобто завоювання Александра Македонського. Четвертою - монархію римських імператорів. У цій частині наведено перелік римських правителів, починаючи від Цезаря, а також коротко перелічені правителі інших країв - Візантії, франків, германців.

Наступна частина із історичного викладу Калиновського - «Isagoge secunda in Historiam ecclesiasticam» / «Вступ другий до історії церковної». Ця частина є переліком ключових діячів Церкви від її створення до XVII ст., про яких наводиться дуже стисла інформація. Цей список на 20 рукописних аркушах закінчується на імені «Michael Demolinos, auctor Quietissarum in Italia» / «Мігель де Молінос, засновник квієнтизму в Італії». Наразі не вдалося встановити, звідки списана ця частина історії, проте в тому, що вона дослівно взята із якогось джерела, я не маю сумніву. Перелік імен закінчується на XVII ст. і на де Моліносі, який став відомий після виходу друком праці «Духовний провідник» у 1675 р. Тобто оригінальний текст мав бути написаний не раніше цього року.

Третя частина - «De regibus Romanus» / «Про римських царів» - це дослівно переписаний початок книги римського історика Флавія Евтропія «Breviarium Historiae Romanae» / «Короткі історії Риму». Фрагмент узято невеликий, він, як і інші частини викладу історії Калиновського, переписаний дослівно без жодних змін та без зазначення, хто був справжнім автором тексту.

Остання частина історії, про римських царів, збережена лише в одному рукописі. Тому достеменно невідомо, чи не було у «Вступі до історії» ще якоїсь частини, що не збереглася. Важко дати якесь пояснення, чому цей виклад має таку форму, тобто спочатку сухо оповідається історія від Адама до германських правителів, потім наводиться перелік ключових діячів Церкви, а тоді в зовсім іншому жанрі поданий на кілька аркушів фрагмент книги римського історика. Це доволі дивна структура, адже про Рим оповідається у двох різних місцях, тоді як про інші терени, зокрема і про українські землі, згадок немає взагалі. Також виглядає дещо дивно, коли Калиновський, православний ієромонах, наводячи список ключових церковних авторів до XVII ст. включно, перелічує їх кілька сотень, проте не згадує, наприклад, Петра Могилу. Ці та інші вади історичного викладу спричинені, на мій погляд, тим, що Калиновський дослівно диктує тексти інших авторів, нічого в них не змінюючи. Хоча ми достеменно не знаємо, та й навряд чи зможемо дізнатися, чи Калиновський просто диктував ці сухо написані тексти, чи ілюстрував їх своїми розповідями.

Варто також зазначити, що Калиновський мав би цікавитися історією: про це свідчать майже 200 томів історичних книг (на противагу менш ніж 50 філософським) у його бібліотеці. Можливо, саме через власний інтерес до цієї дисципліни він і вирішив прочитати «Вступ до історії» в Київській академії.

Математика

У рукописі 62 після закінчення повного «Cursus Philosophicus» Франсуа Ле Ре міститься виклад математики, що складається із арифметики, Евклідової геометрії та практичної геометрії.

Оскільки цей математичний виклад зшитий в тому самому рукописі одразу за курсом філософії й написаний тим самим почерком, виглядає вірогідно, що математику також, як і філософський курс, читав Стефан Калиновський. Це мали бути ті ж 17291731 навчальні роки, проте чи не можна визначити час точніше? Оскільки напевно відомо, що перші два томи «Cursus Philosophicus» Ле Ре Калиновський закінчив читати протягом першого навчального року, то за наступний він мав би дочитати інші два томи й на цьому завершити викладати філософію. Навряд чи він міг би закінчити два останні томи (більші за попередні) на кілька місяців раніше й наприкінці навчального року ще встигнути прочитати курс математики. Найімовірніше, він мав би викладати математику паралельно із філософією Саме так, за спостереженням Миколи Симчича, мав викладати математику Теофан Прокопович [Симчич 2020: 131; 2019: 124].. В єзуїтських колегіях Речі Посполитої математику читали на другому році філософії, разом із викладом фізики [Darowski 1994: 21]. Тому можна припустити, що Калиновський також викладав математику паралельно з фізикою, тобто в 1730/1731 навчальному році.

Текстуальний аналіз математичного викладу Калиновського засвідчив, що ці книги переважно скомпільовані з кількох джерел. За структурою й основним викладом вони повторюють розділи із праці «Cursus Mathematicus, sive absoluta omnium mathematicarum disciplinarum encyclopaedia» / «Математичний курс чи повна енциклопедія всіх математичних дисциплін» німецького єзуїта Каспара Шота (Caspar Schott) (1608-1666). У таблиці наведені назви трьох книг із рукопису Калиновського та розділів із «Cursus Mathematicus» [Schottus 1661], звідки вони взяті:

Початки в трьох книгах математичного курсу Калиновського мають схожу структуру: вони скомпільовані (а не взяті дослівно) зі вступних частин розділів Шота, інколи можна побачити й незначні вставки оригінального тексту. У першій книзі, арифметиці, після вступу йде розділ «De numero integro», цей розділ взятий із книги «Arithmetices erotemata puerilia» / «Дитячі арифметичні питання» німецького автора Лукаса Лоссія (Lucas Lossius / Lotze) (1508-1582). У курсі Калиновського повторені математичні приклади, таблиці, водночас сам текст місцями скорочений [Lossius 1562]. Завершується арифметика Калиновського підрозділом із «Cursus Mathematicus» Шота - «De Arithmetica divinatoria», який взятий переважно дослівно.