Філософський курс Стефана Калиновського 1729-1731 років у світлі його викладацької практики: джерела і (не)оригінальність

Очевидно, як частина арифметики, потім на кількох аркушах міститься текст «Non[n]ulla[e] divinationes arithmeticae» / «Деякі арифметичні інтуїції». Наразі не вдалося встановити, узятий він із якогось джерела чи створений викладачем. А втім, підрозділ на піваркуша «Annotatio ad regulam auream» / «Замітки щодо золотого правила», де міститься задача про підрахунок монет, має бути (частково) оригінальним, адже там є згадка про Київ [Kalinowski 1729-1731: арк. 623].

Друга книга, Евклідова геометрія, на початку також скомпільована зі вступу до відповідного розділу із «Cursus Mathematicus» Шота. Потім розділ «Definitiones» взятий, як виглядає, безпосередньо із однойменного розділу із латинськомовної версії «Начал» Евкліда: тут містяться 36 геометричних визначень. У курсі Калиновського вони подані дещо скорочено. Закінчення цієї книги взяте (здебільшого дослівно) із підрозділу «Propositiones» Каспара Шота.

Третя книга, практична геометрія, скомпільована із різних частин «Cursus Mathematicus» Шота: на початку, після вступу, міститься частина із розділу «De numero, et calculo Geometrico in genere», наведена із деякими скороченнями. Закінчується книга розділом із курсу Шота «De Ichnographia, seu plantarum delineationibus, et locorum planorum descriptionibus», після якої подано кілька аркушів геометричних рисунків.

В рукописі 62 на різних аркушах містяться нотатки із книги «Centuriae IX. Memorabilium, utilium, ac iucundorum in aphorismos» / «Центурії ІХ. Пам'ятки, корисності та цікавинки в афоризмах» французького лікаря й астронома Антуана Мізо або Антонінуса Мізальдуса (латинізована версія імені - Antoninus Mizaldus) (15101578) Ось місця з рукопису, де розташовані ці нотатки, а також сторінки із «Centuriae» Мізо [Mizaldus

1599], звідки вони скомпільовані (де це вдалося встановити): o арк. 160 зв. - скомпільовано зі сторінок 244-246; o арк. 261 зв. - скомпільовано зі сторінок 222, 252, 255,257;

o арк. 579 зв. - скомпільовано зі сторінок 214, 216-218;

o арк. 590-599 зв.

Проте існують і інші видання «Centuriae» Мізо, де його афоризми подані в дещо інших формах. Із якого саме видання компілював студент, наразі сказати важко. У бібліотечному каталозі КМА 1791 р. [Петров 1908: 399] значиться видання Мізо "Centuriae XII" 1681 р., проте студент компілював не з нього, адже у "Centuriae XII" немає деяких фрагментів, які переписав Петро Плівич.. На відміну від запису «Cursus Philosophicus» Ле Ре і «Cursus Mathematicus» Шота, де імена авторів не вказані, студент - записувач рукопису - не раз зазначає, що вони взяті з Мізо, хоча й не називає, з якої саме праці. Також ці нотатки списані не дослівно, а скомпільовані з різних частин. У них ідеться про різноманітні теми: лікування, вплив продуктів харчування на людину, поради щодо їжі, опис рослин тощо. Студент Петро Плівич (їх записав саме він, адже почерк той самий, що й у решті рукопису) на берегах кирилицею ставив деякі підписи: «мазь», «оцет зъ водою», «бФлунъ табака» тощо.

На останніх аркушах рукопису 62 містяться розділи «Explanatio ponderumi» / «Пояснення [одиниць вимірювання] ваги» (арк. 705) та «Explanatio mensurarum» / «Пояснення одиниць вимірювання» (арк. 705-705 зв.), які взяті із книги «Florilegium HippocrateoGaleno-Chymicum novum» / «Нова антологія Гіппократе-Галено'-хімічна» німецького лікаря Філліпа Ґрюлінґа (Philipp Gruling) (1593-1667). Ці запжи наведені із незначними скороченнями, без зазначення автора та джерела [Grulingius 1665: 577-578]. Завершують рукопис 62 кілька рядків під назвою «De mensuris Geometricis versus» / «Про геометричні одиниці вимірювання у віршах», в яких ідеться про те, зі скількох частин складається миля, фут та інші одиниці вимірювання. Ці рядки були популярними на той час, на них можна було натрапити в багатьох текстах, де йшлося про довжини.

Достеменно важко визначити, які з цих записів були частиною (математичного) курсу Калиновського, а які самостійно занотував Петро Плівич. Найімовірніше, нотатки із «Centuriae» Мізо студент робив сам, а не під диктування Калиновського на лекціях, адже вони не вписуються в тогочасні навчальні курси, навіть необов'язкові. Також вони розкидані по різних аркушах рукопису. Що ж до записів із Ґрюлінґа та віршованого опису одиниць вимірювання, то ці фрагменти за змістом підходили для викладу в курсі математики (або фізики) Калиновського.

Як і історія, математика, імовірно, також цікавила Калиновського. Про це може свідчити доволі творчий виклад його курсу, який не дослівно переписаний з одного джерела, а скомпільований із різних текстів із деякими, як виглядає, оригінальними вставленнями Не можна, проте, виключати, що Калиновський міг прочитати уже скомпільований кимось до

нього математичний курс, хоч встановити це навряд чи можливо.. Також у книгозбірні Калиновського значаться 16 різних томів із алгебри та геометрії. До того ж у своєму «Слові на Новий рік» він демонструє деяку обізнаність у математиці й астрономії. Тому можна обережно припустити, що як історію, так і математику, які не входили до обов'язкових дисциплін, Калиновський викладав через інтерес до цих предметів.

Проповіді

До іншого літературного жанру належать церковні проповіді. Від проаналізованих вище текстів вони відрізняються тим, що, по-перше, є друкованими (як і тези 1732 р.), по-друге, написані не латиною, а церковнослов'янською мовою, по-третє, Стефан Калиновський створював їх уже будучи єпископом, а не викладачем академії. Ще перед тим як Синод у 1734 р. призначив Калиновського ректором Московської академії, той довів членам Синоду, що в «пропов'Ьдническихь позиціяхь явстуется искусенъ» [ПСП 1898: 180]. Хоч очевидно, що виголошувати проповіді Калиновський мав би ще в Москві, будучи архімандритом, або навіть у Києві, будучи ієромонахом, проте його друковані проповіді датуються періодом від 1742 до 1749 р. За цей час збереглося дванадцять його «Слів» (хоча їх може бути й більше) Слово на новый год... Генваря 1 дня 1742 года (Санкт-Петербург, 1742); Слово в день принесенного второе торжественного благодарения... о заключении между империей Российскою и короною Шведскою вечного мира (Москва, 1744); Слово в день восшествия на престол Елизаветы. Петровны. (Москва, 1744); Слово на обновление мира со Швецией (Москва, 1744); Слово на коронацию императрицы. Елисаветы (Москва, 1746); Слово на тезоименитство императрицы. Елисаветы (Москва, 1747); Слово проповеданное 17 Генваря 1742 (Москва); Слово проповеданное 13 Февраля 1742 года (Москва); Слово говоренное 13 Апреля, 1744 года (Москва); Слово говоренное 25 Апреля, 1749 года (Москва); Слово говоренное 5 Сентября, 1749 года (Москва); Слово краткое при первом торжественном объявлении заключенного между Россией и Швецией вечного мира, проповеданное 3 Июля 1743 года (Москва, 1744).. Чому таку активність Калиновський виявляв саме в цей час?

Річ у тім, що виголошення церковних проповідей, їх друк і поширення стали елементами політики імператриці Єлизавети Петрівни, яка прийшла до влади в листопаді 1741 р. внаслідок палацового перевороту. Ними вона намагалася легітимізувати своє правління [Бугров 2018]. У травні 1742 р. вона видає указ про обов'язковість читання проповідей кожної неділі в придворній церкві [ПСП 1899: 120-121]. На служби імператриця справді ходила і проповіді слухала. Зокрема, коли диякон Стефан Савицький «по написанному на бумагЬ» читав своє казання, вона видала указ, яким зобов'язувала, щоб промовці свої казання «къ назначеннымъ днямъ въ надлежащей иміли твердости и сказывалибъ наизусть». Синод підтвердив її указ, додавши проте, що членам Синоду можна не вчити промови напам'ять [ПСП 1907: 345]. На підготовку та вивчення казання промовцеві виділяли час від кількох тижнів до кількох місяців, звільняючи від інших обов'язків. Текст проповіді автор зазвичай готував із помічниками, а втім, інколи проповіді могли купувати або платити іншим за їхнє виголошення [Харлампович 1914: 745; Кислова 2011: 55].

Окремо був виданий указ про друк проповідей та їхнє поширення. Після проголошення автор мав направити текст казання з підписом до типографії, а копію до канцелярії Синоду [ПСП 1899: 84]. Проте автори інколи зволікали із надсиланням своїх проповідей. Зокрема, Калиновський своє «Слово», прочитане 25 листопада 1742 р., надіслав до типографії лише 2 лютого 1744 р. [Кислова 2011: 64]. Текст зазвичай проходив мовне редагування: «Послідовно усувалися фонетичні та морфологічні українізми й риси живої вимови автора» [ibid.]. Ціну примірників зробили невисокою - п'ять копійок, - щоб їх можна було «для всенароднаго известия пустить въ продажу» [ПСП 1899: 84]. Наклад здебільшого становив 600 примірників [Кислова 2011: 64]. Хоча проповіді були на той час популярним жанром, проте не всі розкуповувалися з однаковим успіхом. Зокрема, через 45 років після друку в книжкових крамницях Москви ще залишалися нерозпроданими 30 примірників «Слова на Новий рік» Калиновського (як і деякі давно надруковані проповіді інших авторів) [ibid.: 71]. Це може свідчити про їхню невелику популярність.

На 1742 рік припадає кульмінація «проповідницької кампанії» Єлизавети: за цей період відомо про 51 проповідь, виголошену при дворі імператриці, цього ж року було надруковано щонайменше три «Слова» Калиновського. Пізніше, під кінець 1740-х рр., Єлизавета вже не так часто відвідує богослужіння, а отже, падає інтерес і до проповідей, кількість яких суттєво зменшується: якщо Синодальною типографією в 1742 р. було надруковано 36 проповідей, то в 1750 р. лише чотири [ibid.: 56-57].

Зрозуміти специфіку «Слів» Калиновського, виголошених у присутності імператриці та пізніше надрукованих, можна, порівнявши їх із аналогічними проповідями інших авторів. Насамперед варто зазначити, що деякі промовці лише побіжно згадували Єлизавету та політичні події Російської імперії Так, архієпископ Московський Платон Малиновський у своїй проповіді, виголошеній на другу не

ділю після Зішестя Святого Духа, майже не приділяє місця величанню імператриці [Платон 1742]. (хоча це багато в чому залежало від дня, в який виголошували казання). Однак Калиновський у тих проповідях, з якими вдалося ознайомитися, звертається майже винятково до політичної тематики: він величає Єлизавету, Петра І, тлумачить певну політичну подію тощо. Інколи в проповіді він, проте, знаходить місце і для релігійних сюжетів чи біблійних алюзій.

Архієпископ Новгородський Амвросій Юшкевич виголосив одну із перших таких промов у грудні 1741 р., з нагоди дня народження Єлизавети. У ній він просував ту ключову тезу, що Єлизавета є законною спадкоємницею Петра І. Він додає, що «блядословлять» ті, хто вважає, ніби прихід до влади Єлизавети стався через сліпий випадок [Амвросий 1741: 10]. Він також звинувачує попередників Єлизавети в запобіганні перед іноземцями та в гоніннях проти вчених людей: «О! коль бесчисленное множество, коль многія тысячи людей благочестивыхъ, вЪрныхъ, добросов'Ьстныхъ [...] въ тайную похищали, въ смрадныхъ узилищахъ и темницахъ заключали, гладомъ морили, пытали, мучили» [ibid.: 14].

Калиновський виголошував свою промову за два тижні після Юшкевича, з яким мав бути знайомий ще зі студентських років в КМА на Новий 1742 рік. У своєму казанні він не був такий гострий, не критикував попередників, натомість зосередився на восхвалянні Петра І та Єлизавети, яке полягало переважно в перелічуванні їхніх чеснот. Зокрема він відзначає незвичну, як для жінки, мудрість Єлизавети: «въ женскомъ естестві не женскій разумъ являющую» [Стефан 1742: 12]; в іншому місці дивується, як у такому немічному жіночому «єстєстві» Єлизавета проявляє свої чесноти: «ащє жє толь нєпобідимаж кріпость в немощномъ человЪческомъ, наипаче женскомъ єстєстві» [Стефан 1744a: є зв.] У цій проповіді нумерація аркушів позначена літерами..

Щодо стилю, то цікавим є «Слово» Калиновського 1744 р. на день вступу Єлизавети Петрівни на престол. Калиновський більшу частину проповіді дискутує з уявним опонентом, який не визнає величезної заслуги Петра І перед Росією й не розуміє, чому «Престолъ Рюссійскій ПЕТРОВЫМЪ Престоломъ нарицаємщ» Він нагадує своєму опонентові, якою була Росія перед Петром: «Воспомяни, какъ некріпкаж, какъ немудрая, какъ нестройная., какъ оу всЬхъ презрінная была тогда Рюссіа» [ibid.: в].

Використовуючи нехитрий риторичний прийом, Калиновський запитує у свого уявного опонента, чи не «слабая. оу тебе память» та чи не болить голова, що той не пам'ятає заслуг Петра І. Дійшовши висновку, що «глаза твои кажутся здоровы: и какъ то тоеюжъ головною не повредились болізнію», Калиновський вирішує нагадати йому заслуги Петра, безславно забуті опонентом. Їх він наводить чимало, зокрема формування державного та церковного правління, «заводы желізньїА, мідтія, сребреныя», «фабрики шелковыя, суконныя, полотняныя, бумажныя», будівництво нових споруд. Згадує Калиновський і сферу освіти, яку він сам активно розвивав: «Смотри на оучилища и семінаріи воздвиженныя, не токмю для. юбученія внішняго», но и паче для. наставленія духовнагю». Вирішивши, що й ці аргументи не переконали опонента, Калиновський посилається на «общенародный голосъ» та наводить кілька крилатих фраз: «оу насъ тое только» не ПЕТРОВО, что худое» та «мы прежде ПЕТРА и ість и пить, какъ надлежать, не оуміли» [ibid.: г зв.]. Упевнившись, що опонента не задовольнили навіть ці аргументи, Калиновський вирішує, що той «въ оумі помішался» [ibid.: д], і полишає диспут із ним, присвятивши решту проповіді величанню Єлизавети.

Інші проповіді Калиновського тематично можуть відрізнятися. Наприклад, у своєму казанні з нагоди миру зі шведами в 1744 р. він, окрім звичних епітетів щодо Петра та Єлизавети, пояснює, чому цей мир вигідний для Російської імперії та є заслугою імператриці [Стефан 1744b]. Інколи в його казаннях можна натрапити й на філософські роздуми. Зокрема, у своєму «Слові» з нагоди Нового 1742 року він розмірковує, чому люди святкують початок року, і дає поради, як краще прожити наступний рік. Також він демонструє обізнаність в астрономії (яка входила в «Cursus Mathematicus» Каспара Шота):

Въ козерогі [сонце -М. Ф.] вчера было: и нынЪ въ томъ же козерогі. А кто скажете, что нынЪ не на томъ козерога градусі, на которомъ вчера было: тотъ долженъ сказать, что оно, и сего дня, на которой онаго градуса мінуті въ ономъ, не на той уже въ другомъ часу. Чтожъ? Когда еще мшуты разділить на вторыя, на третія, на четвертыя, на пятыя, на десятыя? Но что вчера было солнце въ 21, а ныне в 22 градусі козерога, или что въ той или другой онаго градуса мінуті [Стефан 1742: 4].

У цьому ж «Слові» він згадує в негативному ключі послідовників Жана Кальвіна [ibid.: 11].

Не беручися за аналіз проповідей Калиновського в контексті тогочасної гомілетичної літератури, можна зробити кілька загальних зауваг. Насамперед за стилем «Слова» Калиновського нагадують його латинськомовну присвяту з філософських тез 1732 р. архієпископу Рафаїлу Заборовському. У ній автор також, вдаючись до пишної форми й великої кількості епітетів, величав архієпископа за його різноманітні заслуги. Імовірно, що зразок такого стилю варто шукати в курсах риторики Київської академії. По-друге, у проаналізованих промовах не вдалося знайти свідчень, що Калиновський виявляв інтерес до схоластичної філософії, яку викладав у КМА. Виняток може становити звернення до астрономії, яка його справді могла цікавити.

(Не)оригінальність курсів Стефана Калиновського

Аналіз навчальних курсів Стефана Калиновського, їхніх джерел і оригінальності дозволив підтвердити, що професор не витрачав на них багато часу. Він брав уже готові друковані тексти та або дослівно читав їх своїм студентам (як курси історії чи філософії), або компілював, вносячи незначні зміни та додаючи подеколи оригінальні вставки (як у курсах математики та, можливо, риторики). Проте чи мав Калиновський досить часу, щоб самотужки їх написати? Для відповіді на це питання варто нагадати, як відбувався процес навчання в Київській академії.

Викладачі не читали один і той самий предмет увесь час, а зазвичай рухалися від нижчих класів до вищих. Зокрема, Калиновський після викладання в молодших класах читав риторику, потім філософію, після чого був призначений професором теології. Якщо припустити, що Калиновський повинен був глибоко вивчити наведені дисципліни та створити для кожної з них власний курс, то його наукова продуктивність мала би вражати. Обсяг «Cursus Philosophicus» Франсуа Ле Ре - 2,5 тис. сторінок формату 8°, курс теології, що читався чотири роки, мав бути вдвічі більшим. А якщо згадати інші предмети, які він викладав: риторику, історію, математику, греку, початкові предмети, то Калиновський мав би написати понад десять томів оригінального тексту латинською мовою.

Якби написання підручників було єдиним заняттям Калиновського, то він, суто теоретично, міг би й сам створити ці тексти, проте викладання було не єдиним його обов'язком. Читаючи свій перший філософський курс, він входив до «присутствія» Київської духовної консисторії Про це свідчить документ призначення та звільнення Калиновського з консисторії [Петров 1906:

256]. На основі, імовірно, інших джерел Оксана Прокоп'юк фіксує Калиновського в консисторії в 1732 р. у статусі префекта [Прокоп'юк 2008: 210]., другий раз він викладав філософію уже як префект академії, а теологію читав у ролі ректора Московської академії та архімандрита Заіконоспаського монастиря Про насичений графік викладачів КМА див.: [Яременко 2013: 115, 117].. Навчальні предмети викладачі читали радше з обов'язку, якщо хотіли піднятися в церковній ієрархії, а не через те, що цікавилися науками, які викладали. Калиновський, наприклад, навряд чи виявляв інтерес до схоластичного арістотелізму.

Тому вкрай важко порівняти філософський курс, який прочитав Калиновський в КМА, із тим курсом, з якого він був запозичений. Франсуа Ле Ре народився в заможній шляхетній сім'ї, він здобував освіту в різних навчальних закладах і міг присвятити свій час наукам. Після завершення Сорбонни Ле Ре викладає філософію, якою він справді цікавився, і за певний період свого викладання в коледжі Ла-Марш створює власний «Cursus Philosophicus», який, утім, також не є цілком оригінальним (як і більшість схоластичної літератури), а повторює тогочасні жанрові шаблони.

* * *

Чи доцільно називати дослівне використання Калиновським чужих текстів у своєму навчанні плагіатом? Часто можна натрапити на ту тезу, що плагіат - явище сучасне, його не існувало раніше як проблеми, а тому й не слід ставити питання про нього щодо текстів XVIII ст. Проте це не так, проблема плагіату, тобто крадіжки чужого тексту без зазначення авторства, існувала ще з античності. Вона дошкуляла ранньомодерним авторам, а 1673 р. була надрукована дисертація Якоба Томазія (Jakob

Thomasius) про літературний плагіат «Dissertatio Philosophica de plagio literario» / «Філософська дисертація про літературний плагіат». Ця ґрунтовна праця витримала кілька видань, на ній значною мірою ґрунтувалися подальші розвідки щодо плагіату з різних країн [Randall 2001: 107-109]. Тому доречно користуватися визначеннями саме з цієї дисертації, намагаючись зрозуміти, що, на думку європейських інтелектуалів початку XVIII ст., було плагіатом, а що - ні. Та чи можна таке розуміння літературної крадіжки застосувати також і щодо тогочасних українських реалій? Однозначну відповідь дати важко, адже наразі невідомі джерела, які би дозволили дійти чіткого висновку щодо ставлення ранньомодерних українських інтелектуалів до плагіату Роман Кисельов наводить приклади доволі поширеного на українських теренах XVII-XVIII ст. переписування або перекладу чужих текстів без зазначення джерела. Проте вже на початку ХІХ ст. Іван Котляревський осміяв видавця, який видав «Енеїду» в 1798 р. без відома автора [Кисельов 2022: 22-24].. Тому доводиться накладати популярне на той час в Європі тлумачення проблеми плагіату Якобом Томазієм на випадок із курсами Стефана Калиновського, хоч і з ураховуванням специфіки останніх.

Ось як визначає плагіат Томазій:

Літературний плагіат - це обман, що суперечить зрівнювальній справедливості [justitia commutativa], через який хтось, так чи інакше скориставшись із належної іншому вченої думки, його характерних міркувань, безчесно видаючи їх за свої власні, і оминаючи покликання на іншого там, де його годилося зробити, дбає про власний інтерес.

[Томазій 2021: 93].

Для Томазія ключовим елементом літературної крадіжки є саме намір автора привласнити чужу «славу вченості», а способи здійснити це можуть різнитися (Томазій пише і про писемний, і про усний плагіат). Тому можна спробувати застосувати цей критерій до Калиновського: якщо він мав намір приховати справжнього автора філософського курсу та хотів видати себе за нього, то це можна було би вважати плагіатом в розумінні Томазія.

Видається правдоподібним припущення, що студенти КМА не знали справжніх авторів навчальних курсів, чиї праці вони роками записували. На жодному зі списків курсу Калиновського немає згадки про Ле Ре, це ж стосується й решти курсів могилянського професора. Така сама ситуація і щодо курсів інших викладачів КМА: на студентських рукописах мені поки не вдалося знайти бодай однієї помітки, що вказувала б на справжнього автора курсу. Натомість студенти, як виглядає, записували ім'я автора, якщо вони знали, хто він. Про це можуть свідчити нотатки із рукопису 62, які самостійно зробив Петро Плівич: біля цих нотаток він не раз зазначає, що вони взяті з тексту Антуана Мізо. Проте таке, як можна припустити, приховування справжнього автора було властиве не лише Калиновському. Скидається на те, що це була узвичаєна навчальна практика Київської академії тих часів.

Вище було показано, що в особистій книгозбірні Калиновського після його смерті значилося кілька томів із «Cursus Philosophicus» Ле Ре, проте без титульних аркушів. Можна лише припускати, чому в них бракувало цих аркушів, де міститься інформація про автора, місце й рік видання: чи це було способом приховати від студентів справжнього автора, чи Калиновському вже дісталися томи в такому стані.

Утім, можна спробувати пояснити їхню відсутність самим процесом викладання. Професор приходив до аудиторії й читав свій курс для близько семи десятків студентів. Чи диктував він із власного рукопису? Дехто, схоже, робив саме так Проте якщо стане відомо про манускрипти філософського курсу Калиновського, написані його

власною рукою, це може стати суттєвим доказом наміру видати себе за автора курсу. Адже іншу причину дослівного переписування 2,5 тис. сторінок уявити важко.. Та Калиновський, як можна припустити, приносив до аудиторії працю Ле Ре й диктував текст студентам. Проте томи «Cursus Philosophicus» доволі великі, Калиновський міг розшивати їх на частини й уже з них надиктовувати текст. Саме в такому вигляді - розшитий на різні частини - «Cursus Philosophicus» зберігався потім в бібліотеці Калиновського Таку думку запропонував Максим Яременко під час обговорення моєї доповіді на конференції

«Проблеми освіти й освіченості в ранньомодерній Україні»..

Отже, доводиться констатувати, що наразі немає свідчень, які би дозволили напевне переконатися, що Калиновський намагався видати себе за автора філософського курсу, і отже, згідно з правилами його часу, здійснював літературну крадіжку. А тому ми можемо виходити із презумпції невинуватості.

* * *

У чому немає сумніву, то це в неоригінальності філософського й історичного курсів Калиновського (про курси риторики й математики, поки не встановлені всі джерела й не доведено, чи містять вони оригінальні місця, такого не можна стверджувати). Вище було продемонстровано, що через дослівне диктування без жодних змін виклад історії Калиновського має доволі дивну структуру. Не робив професор змін навіть там, де цього слід було очікувати. Зокрема, у філософському курсі він не змінює першу особу: коли Франсуа Ле Ре пише «Apud me...» / «На мою думку...» [Le Rees 1642: II, 113], то Калиновський залишає цей фрагмент незмінним [Kalinowski 17291730: арк. 50], а не перероблює його на: «На думку Франсуа Ле Ре...» У друкованих філософських тезах 1732 р. Калиновський замінює речення з першою особою

«Apud me vero philosophica est cognitio certa et euidens naturalium rerum, ex causis discursu deducta» / «На мою ж думку, філософія - це правильне й очевидне пізнання природних речей, дискурсивно виведене з причин» безособовим реченням: «Quare melius definitur in hunc modum: Philosophia est cognitio certa et euidens...» / «Адже краще визначити [філософію -М. Ф.] у такий спосіб: філософія - це правильне й очевидне пізнання...». Найімовірніше, у цьому реченні Калиновський прибрав першу особу, адже тези мав захищати студент на диспуті, тобто «на мою думку» означало би - на думку студента.. Коли Ле Ре визначає, чим є етика, він пише: «І тому цілком заслуговують бути визнані гіршими за скіфів ті, хто заперечує, що чеснота визначається завдяки доктрині [qui doctrinam virtuti eripit]» [Le Rees 1642: II, 5]. Калиновський жодним чином не змінив цей фрагмент [Kalinowski 1729-1730: арк. 242 зв.]. Проте виникає запитання, чи побутувало в Києві першої половині XVIII ст. уявлення про скіфів як про варварів, неосвічених, темних людей, враховуючи існування так званого «скіфського міфу» про походження козаків від скіфів, на який можна натрапити, наприклад, у козацьких літописах?

Не переглядав Калиновський посилання із «Cursus Philosophicus», які також диктував своїм студентам. Зокрема, у першому томі Ле Ре курсивом, як цитату, подає визначення філософії, посилаючись на діалог Платона «Теетет» [Le Rees 1642: 1,2, 112]. Проте цитата взята не із зазначеного діалогу, ба навіть не з Платона. Це відоме визначення Цицерона, яке виводять із філософії стоїків [Chroust 1972: 17-18]: «Sapientia autem est, ut a veteribus philosophis definitum est, rerum divinarum et humanarum causarumque, quibus eae res continentur, scientia» / «Мудрість же, як вона визначена древніми філософами, це знання речей божественних і людських, а також причин, які ці речі утримують» [Cicero 1913: 172]. Ле Ре помилився, а Калиновський переписав цю його помилку й у філософському курсі [Kalinowski 1729-1730: арк. 50], і в тезах 1732 р. Це може правити за доказ, що викладачі не перевіряли цитати й посилання з текстів, якими користувалися.

«Cursus Philosophicus» Франсуа Ле Ре повністю заснований на філософії арістотелізму, проте чи читав узагалі Стефан Калиновський Арістотеля? В його особистій книгозбірні, де після смерті власника залишилося 868 різних томів, не було ні Арістотеля, ні Платона, що свідчить про брак цікавості до цих античних філософів. А якщо вони йому були нецікаві, чому Калиновський мав би їх читати? Навчальна програма КМА цього не передбачала.

Якщо філософський курс Стефана Калиновського не має нічого оригінального, то чи є сенс вивчати його й інші подібні навчальні курси? По-перше, такі дослідження необхідні хоча би для встановлення текстуальних чи ідейних запозичень або їхньої відсутності, адже без попереднього текстуального аналізу годі робити висновки про оригінальність тексту. По-друге, інколи в навчальних курсах можна натрапити на зміни, які здійснював викладач, - такі зміни демонструють думку автора, на їхній основі якраз і можна робити висновки про українську філософію тих часів. Також деякі курси, як виглядає, справді могли бути оригінальними і (принаймні частково) написаними викладачами КМА. Тому пошук джерел навчальних курсів дозволить встановити, хто з професорів викладав оригінальні (і наскільки) ідеї, а хто диктував чужий текст. По-третє, сам вибір київськими професорами праць, що стануть основою їхніх курсів, демонструє їхні інтелектуальні зв'язки й уподобання. Зокрема, до 1720-х рр. філософія в КМА (за винятком курсу Прокоповича) була заснована на єзуїтському викладі філософії; із 1730-х рр. професори обирають для своїх курсів здебільшого тексти французьких філософів; після середини XVIII ст. у КМА почали викладати за підручниками німецьких вольфіанських авторів [Симчич 2006]. Стефан Калиновський відмовився від єзуїтської моделі викладу, практикованої його попередниками, і вдався до праць французького автора. Чому сталася така зміна? Обґрунтовану відповідь на це питання можуть дати лише подальші дослідження.



Список літератури

1. Реестр книг Новгородской духовной семинарии. (1779). Государственный архив Новгородской области (ф. 384. ед. хр. 1,2, л. 223-248), Новгород.

2. Kalinowski, S. (s.a.a). Isagoge in Historiam. [Курс історії]. Інститут рукопису (ф. 307, од. зб.

3. 516п/1702, арк. 61-104). Національна бібліотека України імені В. Вернадського, Київ. [Kalinowski], [S.]. (s.a.b). Isagoge in Historiam. [Курс історії]. Інститут рукопису (ф. 305, од. зб. ДС/п258, арк. 185-212). Національна бібліотека України імені В. Вернадського, Київ.

4. Kalinowski, S. (1727-1728a). Institutionum Rhetoricarum libri IIII roxolanae iuventuti in collegio Kiiovomohylaeano traditi et explicati. [Курс риторики]. Інститут рукопису (ф. 305, од. зб. ДС/п258, арк. 12-101 зв.). Національна бібліотека України імені В. Вернадського, Київ.

5. [Kalinowski], [S.]. ([1727-1728b]). [Institutionum Rhetoricarum libri IIII]. [Курс риторики]. Інститут рукопису (ф. 301, од. зб. ДА/п421, арк. 129-329 зв.). Національна бібліотека України імені В. Вернадського, Київ.

6. Kalinowski, S. (1729). Cursus Philosophicus in collegio KiiowoMohylaeano ingenuis sapientiae amatoribus explicatus. [Філософський курс]. Інститут рукопису (ф. 305, од. зб. ДС/п169, арк. 1-32). Національна бібліотека України імені В. Вернадського, Київ.

7. [Kalinowski], [S.]. (1729-1730). Cursus Philosophicus in collegio Kiiowomohilaeano ingenuis sapientiae amatoribus explicatus. [Філософський курс]. Інститут рукопису (ф. 306, од. зб. 123п/83, арк.1-338). Національна бібліотека України імені В. Вернадського, Київ.

8. Kalinowski, S. (1729-1731). Cursus Philosophicus in collegio Kiiewomohylaeano ingenuis sapientiae amatoribus explicatus. [Філософський курс]. Отдел рукописей (ф. 577, ед. хр. 62, л. 1-705 об.). Российская национальна библиотека, Санкт-Петербург.

9. [Kalinowski], [S.]. ([1730-1731]). [Cursus Philosophicus in collegio Kiiowomohilaeano ingenuis sapientiae amatoribus explicatus]. [Філософський курс]. Отдел рукописей (ф. 522, ед. хр. 50, л. 6-350). Российская национальна библиотека, Санкт-Петербург.

10. Kozaczynski, M. (1739-1740). Cursus Philosophicus entis naturalis per quaestiones Philosophicas ad sequens consuetumque biennii tempus iuxta usum in scholis peripatheticorum praeceptum... [Філософський курс]. Інститут рукопису (ф. 306, од. зб. 126п/70, арк. 5408 зв.). Національна бібліотека України імені В. Вернадського, Київ.

11. [Kozaczynski], [M.]. (1739-1741). Cursus Philosophicus entis naturalis per quaestiones Philosophicas ad sequens consuetumque biennii tempus iuxta usum in scholis peripatheticorum praeceptum... [Філософський курс]. Інститут рукопису (ф. 306, од. зб. 127п/47, арк. 2-305 зв.). Національна бібліотека України імені В. Вернадського, Київ.

12. Primitiae Philosophiae hoc est conclusiones ex prolegomenis in universam Philosophiam et prooemialibusLogicae. (1732). [Філософські тези]. Відділ історичних колекцій (ф. КДС, од. зб. 56 [конволют]). Національна бібліотека України імені В. Вернадського, Київ.

13. Амвросий, архиепископ Новгородский и Великолуцкий (Юшкевич). (1741). Слово в высочайший день рождения благочестивейшей самодержавнейшей великой государыни нашей императрицы Елизаветы Петровны всея России. Санкт-Петербург: При Императорской академии наук.

14. Бугров, К. Д. (2018). «Политическое богословие» елизаветинской эры: Легитимация власти Елизаветы Петровны в придворной проповеди 1740-х-1750-х гг. Вестник Томского государственного университета, 436, 131-138. https://doi.org/10.17223/15617793/436/15

15. Вишневский, Д. (1903). Киевская академия в первой половине XVIII столетия. (Новые данные, относящиеся к истории этой Академии за указанное время). Киев: Тип. И.И. Горбунова.

16. Горбач, О. (1993). Карловецькі рукописи Praecepta artis oratoriae з 1736-37 рр. Віденської національної бібліотеки. In О. Горбач, Зібрані статті (сс. 73-130). Мюнхен: Фотопередрук.

17. Кисельов, Р. (2022). Про осмислення плагіату в Європі до Якоба Томазія. Sententiae, 41(1), 629. https://doi.org/10.31649/sent41.01.006

18. Кислова, Е. И. (2011). Издание придворных проповедей в 1740-е годы. In XVIII век. Сборник 26. Старое и новое в русском литературном сознании XVIII века (сс. 52-72). СанктПетербург: Наука.

19. Крыловский, А. С. (Сост.). (1890-1915). Систематический каталог книг библиотеки Киевской духовной академии (Вип. 1-5). Киев.

20. Образцов И. Я. (Сост.). (1878). Описание документов и дел, хранящихся в архиве Святейшего Правительствующего Синода: Вип. 3. 1723 г. Санкт-Петербург: Синодальная типография.

21. Петров, Н. И. (Сост.). (1904a). Акты и документы, относящиеся к истории Киевской академии. Отделение ІІ (1721-1795 гг.): Т. 1 (1721-1750 гг.). Ч. 1. Киев: Тип. И.И. Чоколова.

22. Петров, Н. И. (Сост.). (1904b). Акты и документы, относящиеся к истории Киевской академии. Отделение ІІ (1721-1795 гг.): Т. 1 (1721-1750 гг.). Ч. 2. Приложения. Киев: Тип. И.И. Чоколова.

23. Петров, Н. И. (Сост.). (1906). Акты и документы, относящиеся к истории Киевской академии. Отделение ІІ (1721-1795 гг.): Т. 3 (Царствование Екатерины ІІ (1762-1796 гг.). Киевский митрополит Арсений Могилянский (до 1760 г.)). Киев: Тип. И.И. Чоколова.

24. Петров Н. И. (Сост.). (1908). Акты и документы, относящиеся к истории Киевской академии. Отделение ІІ (1721-1795 гг.): Т. 5 (Царствование Екатерины ІІ (1762-1796 гг.). Киевский митрополит Самуил Миславский (1783-1795 гг.)). Киев: Тип. И.И. Чоколова.

25. Платон, архиепископ Московский и Севский (Малиновский). (1742). Слово в неделю вторую по сошествии Святого Духа. Москва: Синодальная типография.

26. ПСП. (1898). Полное собрание постановлений и распоряжений по ведомству православного исповедания Российской империи: Вип. 8: 1733-1734 гг. Санкт-Петербург: Синодальная типография.

27. ПСП. (1899). Полное собрание постановлений и распоряжений по ведомству православного исповедания Российской империи. Вип. 1:25 ноября 1741-1743 гг. Санкт-Петербург: Синодальная типография.

28. ПСП. (1907). Полное собрание постановлений и распоряжений по ведомству православного исповедания Российской империи: Вип. 2:1744-1745 гг. Санкт-Петербург: Синодальная типография.

29. Попович, М. В. (1998). Нарис історії культури України. Київ: АртЕк.

30. Прокоп'юк, О. (2008). Духовна консисторія в системі єпархіального управління (1721-1786 рр.). Київ: Фенікс.

31. Роменець, В. А. (1993). Історія психології епохи Просвітництва. Київ: Вища школа.

32. Симчич, М. (2006). Зауваги до впливів на викладання філософії в Києво-Могилянській академії кінця XVII-XVIII ст. Київська Академія, 2-3, 74-85.

33. Симчич, М. (2009). Philosophia rationalis у Києво-Могилянській академії. Компаративний аналіз курсів логіки кінця XVII - першої половини XVIII ст. Вінниця: О. Власюк.

34. Симчич, М. (2019). Порівняльний аналіз філософських курсів Теофана Прокоповича і Ґеорґія Кониського на прикладі розділу «Про нескінченність». Sententiae, 38(1), 122-136. https://doi.org/10.22240/sent38.01.122

35. Симчич, М. (2020). Зауваження до видання «Вступу» до філософського курсу Теофана Прокоповича. Sententiae, 39(1), 126-139. https://doi.org/10.31649/sent39.01.126

36. Стефан, архиепископ Новгородский и Великолуцкий (Калиновский). (1744a). Слово в день восшествия на престол Елизаветы Петровны. Москва: Синодальная типография.

37. Стефан, архиепископ Новгородский и Великолуцкий (Калиновский). (1744b). Слово в день принесенного второе торжественного благодарения о заключении между империею Российскою и короною Шведскою вечного мира. Москва: Синодальная типография.

38. Стефан, епископ Псковский (Калиновский). (1742). Слово на новый год. Москва: При Императорской академии наук.

39. Томазій, Я. (2021). Ядро дослідження про літературний плагіат, передусім теоретичне, уміщене в небагатьох стислих тезах. Sententiae, 40(1), 89-103. https://doi.org/10.31649/sent40.01.089

40. Федяй, М. (2022). Нові подробиці біографії Стефана Калиновського. Київська Академія, 19, 79-111. https://doi.org/10.18523/1995-025X.2022.19.79-111

41. Харлампович, К. В. (1914). Малороссийское влияние на великорусскую церковную жизнь (Вип. 1). Казань: Издание книжного магазина М.А. Голубева.

42. Чистович, И. А. (1860). Исправление текста славянской библии перед изданием 1751 года. Православное обозрение, 1, 479-510.

43. Шаріпова, Л. В. (2000). Внутрішній устрій та функціонування бібліотеки Києво-Могилянської академії до пожежі 1780 р.: Спроба реконструкції. Київська Академія, 1, 75-96.

44. Яременко, М. (2013). Повсякдення професорів Києво-Могилянської академії XVIII століття. In Повсякдення ранньомодерної України. Історичні студії в 2-х томах: Вип. 2: Світ речей і повсякденних уявлень (сс. 69-121). Київ: Інститут історії України НАН України.

45. Besoldus, C. (1630). Synopsis rerum ab orbe condito. Tubingae: Typis Philiberti Brunnii.

46. Chroust, A.-H. (1972). Late Hellenistic «Textbook Definitions» of Philosophy. Laval theologique etphilosophique, 28(1), 15-25. https://doi.org/10.7202/1020274ar

47. Cicero. (1913). De officiis / With an English translation by Walter Miller. London: William Heinemann Ltd. https://doi.org/10.4159/DLCL.marcus tullius cicero-de officiis.1913

48. Darowski, R. (1994). Filozofia w szkolach jezuickich w Polsce w XVI wieku. Krakow: Fakultet Filozoficzny Towarzystwa Jezusowego.

49. Grulingius, P. (1665). Florilegium Hippocrateo-Galeno-Chymicum novum. Lipsiae: Sumptibus Georgii Heinrici Fromanni.

50. Haureau, J. B. (1845). Le Rees (Francois). In Histoire litteraire du Maine (Vol. 3, pp. 285-290). Le Mans; Paris: A. Lanier; Julien.

51. Lauxmin, S. (1705). Praxis oratoria sive praecepta artis Rhetoricae. Coloniae: Apud Servatium Noethen.

52. Le Rees, F. (1642). Cursus Philosophicus in tres tomos distibutus (T. 1-3). Parisiis: Matteaus Guillemot.

53. Le Rees, F. (1648). Cursus Philosophicus in quatuor tomos distibutus (2 ed.) (T. 1-4). Parisiis: Matteaus Guillemot.

54. Lohr, C. H. (1974). Renaissance Latin Aristotle Commentaries: Authors A-B. Studies in the Renaissance, 21, 228-289. https://doi.org/10.2307/2857156

55. Lossius, L. (1562). Arithmetices erotematapuerilia. Luneburgensi.

56. Mizaldus, A. (1599). Centuriae IX. Memorabilium, utilium, ac iucundorum in aphorismos arcanorum omnis generis locupletes, perpulere digestae. Francofurti: Ex officina typographica Ioannis Saurii.

57. Purchotius, E. (1715). Institutiones Philosophicae: Ad faciliorem veterum ac recentiorum philosophorum: T. 4. Continens Ethicam seu Moralem disciplinam. Venetii: Apud Joannem Manfre.

58. Raconis, C. F. D., de (1629). Secunda pars Philosophiae seu Ethica. Colonia Agrippina: Officina Choliniana.

59. Randall, M. (2001). Pragmatic plagiarism: Authorship, profit, and power. Toronto; Buffalo; London: University of Toronto Press. https://doi.org/10.3138/9781442678736

60. Rupertus, C. A. (1659). Obseruationes ad Historiae universalis synopsin Besoldianam minorem. Noribergae: Typis et sumptibus Michaelis Endteri.

61. Schmutz, J. (2015). Le Rees, Francois. In Dictionnaire des philosophes franqais du XVIIe siecle: Acteurs et reseaux du savoir (pp. 1071-1072). Paris: Classiques Garnier.

62. Schottus, G. (1661). Cursus Mathematicus sive absoluta omnium mathematicarum disciplinarum encyclopaedia. Herbipoli: Schonwetter.

References

1. Kalinowski, S. (s.a.a). Isagoge inHistoriam. [Course of history]. The Institute of Manuscripts (fonds 307, item 516, fol. 61-104). Vernadsky National Library of Ukraine, Kyiv.

2. [Kalinowski], [S.]. (s.a.b). Isagoge in Historiam. [Course of history]. The Institute of Manuscripts (fonds 305, item 258, fol. 185-212). VNLU, Kyiv.

3. Kalinowski, S. (1727-1728a). Institutionum Rhetoricarum libri IIII roxolanae iuventuti in collegio Kiiovomohylaeano traditi et explicati. [Course of rhetoric]. The Institute of Manuscripts (fonds 305, item 258, fol. 12-101v). VNLU, Kyiv.

4. [Kalinowski], [S.]. ([1727-1728b]). [Institutionum Rhetoricarum libri IIII]. [Course of rhetoric]. The Institute of Manuscripts (fonds 301, Petrov's catalogue, item 421, fol. 129-329v). VNLU, Kyiv.

5. Kalinowski, S. (1729). Cursus Philosophicus in collegio KiiowoMohylaeano ingenuis sapientiae amatoribus explicatus. [Philosophical course]. The Institute of Manuscripts (fonds 305, item 169, fol. 1-32). VNLU, Kyiv.

6. [Kalinowski], [S.]. (1729-1730). Cursus Philosophicus in collegio Kiiowomohilaeano ingenuis sapientiae amatoribus explicatus. [Philosophical course]. The Institute of Manuscripts (fonds 306, Petrov's catalogue, item 123, fol. 1-338). VNLU, Kyiv.

7. Kalinowski, S. (1729-1731). Cursus Philosophicus in collegio Kiiewomohylaeano ingenuis sapientiae amatoribus explicatus. [Philosophical course]. The Department of Manuscripts (fonds 577, item 62, fol. 1-705v). The National Library of Russia, St. Petersburg.

8. [Kalinowski], [S.]. ([1730-1731]). [Cursus Philosophicus in collegio Kiiowomohilaeano ingenuis sapientiae amatoribus explicatus], [Philosophical course]. The Department of Manuscripts (fonds 522, item 50, fol. 6-350). The National Library of Russia, St. Petersburg.

9. Kozaczynski, M. (1739-1740). Cursus Philosophicus entis naturalisper quaestiones Philosophicas ad sequens consuetumque biennii tempus iuxta usum in scholis peripatheticorum praeceptum... [Philosophical course]. The Institute of Manuscripts (fonds 306, item 126, fol. 5-408v). VNLU, Kyiv.

10. [Kozaczynski], [M.]. (1739-1741). Cursus Philosophicus entis naturalis per quaestiones Philosophicas ad sequens consuetumque biennii tempus iuxta usum in scholis peripatheticorumpraeceptum... [Philosophical course]. The Institute of Manuscripts (fonds 306, item 127, fol. 2-305v). VNLU, Kyiv.

11. Primitiae Philosophiae hoc est conclusiones ex prolegomenis in universam Philosophiam et prooemialibus Logicae. (1732). [Philosophical theses]. The Department of Historical Collections (fonds КДС, item 56 [convolute]). VNLU, Kyiv.

12. Register of books of the Novgorod Theological Seminary. (1779). State Archive of the Novgorod Region (fonds 384. item 1,2, fol. 223-248), Novgorod.

13. Ambrose, Archbishop of Novgorod and Velikolutsky (Yushkevych). (1741). Sermon on the highest birthday of the most pious autocratic great empress Elizabeth Petrovna of all Russia. St. [In Church Slavonic]. Petersburg: At the Imperial Academy of Sciences.

14. Besoldus, C. (1630). Synopsis rerum ab orbe condito. Tubingae: Typis Philiberti Brunnii.

15. Bugrov, K. (2018). «Political Theology» of the Elizaveta's era: Legitimation of Elizaveta Petrovna's power in court sermons of the 1740s-1750s. [In Russian]. Tomsk State University Journal, 436, 131-138. https://doi.org/10.17223/15617793/436/15

16. CCD. (1898). Complete collection of decisions and orders by the Office of the Orthodox Confession of the Russian Empire: Vol. 8:1733-1734. [In Russian]. St. Petersburg: The Synodal Printing House.

17. CCD. (1899). Complete collection of decisions and orders by the Office of the Orthodox Confession of the Russian Empire: Vol. 1: November 25, 1741-1743. [In Russian]. St. Petersburg: The Synodal Printing House.

18. CCD. (1907). Complete collection of decisions and orders by the Office of the Orthodox Confession of the Russian Empire: Vol. 2:1744-1745. [In Russian]. St. Petersburg: The Synodal Printing House.

19. Chistovich, I. A. (1860). Correction of the text of the Slavic Bible before the publication of 1751. [In Russian]. Orthodox review, 1, 479-510.

20. Chroust, A.-H. (1972). Late Hellenistic «Textbook Definitions» of Philosophy. Laval theologique etphilosophique, 28(1), 15-25. https://doi.org/10.7202/1020274ar

21. Cicero. (1913). De officiis / With an English translation by Walter Miller. London: William Heinemann Ltd. https://doi.org/10.4159/DLCL.marcus tullius cicero-de officiis.1913 Darowski, R. (1994). Filozofia w szkolach jezuickich w Polsce w XVI wieku. Krakow: Fakultet Filozoficzny Towarzystwa Jezusowego.

22. Fediai, M. (2022). New Details About the Biography of Stephan Kalynovskyi. [In Ukrainian].

23. Kyivan Academy, 19, 79-111. https://doi.org/10.18523/1995-025X.2022.19.79-111 Grulingius, P. (1665). Florilegium Hippocrateo-Galeno-Chymicum novum. Lipsiae: Sumptibus Georgii Heinrici Fromanni.

24. Haureau, J. B. (1845). Le Rees (Francois). In Histoire litteraire du Maine (Vol. 3, pp. 285-290). Le Mans; Paris: A. Lanier; Julien.

25. Horbach, O. (1993). Karlovets manuscripts «Praecepta artis oratoriae» of 1736-1737 of the Vienna National Library. In O. Horbach, Collected articles (pp. 73-130). [In Ukrainian]. Munich: Reprint.

26. Kharlampovych, K. (1914). Little Russian influence on Great Russian church life (Vol. 1). [In Russian]. Kazan: Publication of the M.A. Golubev.

27. Kislova, E. I. (2011). Publication of court sermons in the 1740s. In XVIII century. Collection 26. Old and new in Russian literary consciousness of the 18th century (pp. 52-72). [In Russian]. St. Petersburg: Nauka.

28. Krylovsky, A. S. (Ed.). (1890-1915). Systematic catalog of books in the library of the Kyiv Theological Academy. (T. 1-5). [In Russian]. Kyiv.

29. Kyselov, R. (2022). Reasoning about Plagiarism in Europe before Jacob Thomasius. [In Ukrainian].

30. Sententiae, 41(1), 6-29. https://doi.org/10.31649/sent41.01.006 Lauxmin, S. (1705). Praxis oratoria sive praecepta artis Rhetoricae. Coloniae: Apud Servatium Noethen.

31. Le Rees, F. (1642). Cursus Philosophicus in tres tomos distibutus (T. 1-3). Parisiis: Matteaus Guillemot.

32. Le Rees, F. (1648). Cursus Philosophicus in quatuor tomos distibutus (2 ed.) (T. 1-4). Parisiis: Matteaus Guillemot.

33. Lohr, C. H. (1974). Renaissance Latin Aristotle Commentaries: Authors A-B. Studies in the Renaissance, 21,228-289. https://doi.org/10.2307/2857156 Lossius, L. (1562). Arithmetices erotematapuerilia. Luneburgensi.

34. Mizaldus, A. (1599). Centuriae IX. Memorabilium, utilium, ac iucundorum in aphorismos arcanorum omnis generis locupletes, perpulere digestae. Francofurti: Ex officina typographica Ioannis Saurii.

35. Obraztsov, I. Ia. (Ed.). (1878). Description of documents and cases in the archives of the Holy Governing Synod: T. 3. 1723 [In Russian]. St. Petersburg: The Synodal Printing House. Petrov, N. I. (Ed.). (1904a). Acts and documents relating to the history of the Kyivan Academy. Department ІІ (1721-1795): Vol. 1 (1721-1750). Part 1. [In Russian]. Kyiv: Publisher I.I. Chokolov.

36. Petrov, N. I. (Ed.). (1904b). Acts and documents relating to the history of the Kyivan Academy. Department ІІ (1721-1795): Vol. 1 (1721-1750). Part 2. Supplements. [In Russian]. Kyiv: Publisher I.I. Chokolov.

37. Petrov, N. I. (Ed.). (1906). Acts and documents relating to the history of the Kyivan Academy. Department ІІ (1721-1795): Vol. 3 (The reign of Catherine II (1762-1796). Arseniy Mohylianskyi, Metropolitan of Kyiv (until 1760)). [In Russian].Kyiv: Publisher I.I. Chokolov. Petrov, N. I. (Ed.). (1908). Acts and documents relating to the history of the Kyivan Academy. Department ІІ (1721-1795): Vol. 5 (The reign of Catherine II (1762-1796). Samuil Mislavsky, Metropolitan of Kyiv (1783-1795)). [In Russian]. Kyiv: Publisher I.I. Chokolov.

38. Platon, Archbishop of Moscow and Sevsky (Malynovsky). (1742). Sermon on the second week after the descent of the Holy Spirit. [In Church Slavonic]. Moscow: The Synodal Printing House. Popovych, M. (1998). Essay on the History of culture of Ukraine. [In Ukrainian]. Kyiv: ArtEk. Prokopyuk, O. (2008). Spiritual consistory in the system of diocesan administration (1721-1786). [In Ukrainian]. Kyiv: Fenix.

39. Purchotius, E. (1715). Institutiones Philosophicae: Ad faciliorem veterum ac recentiorum philosophorum: T. 4. Continens Ethicam seu Moralem disciplinam. Venetii: Apud Joannem Manfre.

40. Raconis, C. F. D., de (1629). Secunda pars Philosophiae seu Ethica. Colonia Agrippina: Officina Choliniana.

41. Randall, M. (2001). Pragmatic plagiarism: Authorship, profit, and power. Toronto; Buffalo; London: University of Toronto Press. https://doi.org/10.3138/9781442678736

42. Romenets, V. A. (1993). History of psychology of the Enlightenment era. [In Ukrainian]. Kyiv: Vyshcha shkola.

43. Rupertus, C. A. (1659). Obseruationes ad Historiae universalis synopsin Besoldianam minorem. Noribergae: Typis et sumptibus Michaelis Endteri.

44. Schmutz, J. (2015). Le Rees, Francois. In Dictionnaire des philosophes franqais du XVIIe siecle: Acteurs et reseaux du savoir (pp. 1071-1072). Paris: Classiques Garnier.

45. Schottus, G. (1661). Cursus Mathematicus sive absoluta omnium mathematicarum disciplinarum encyclopaedia. Herbipoli: Schonwetter.

46. Sharipova, L. (2000). The internal structure and functioning of the library of the Kyiv-Mohyla Academy before the fire of 1780: An attempt at reconstruction. [In Ukrainian]. Kyivan Academy, 1, 75-96.

47. Stephan, Archbishop of Novgorod and Velikolutsky (Kalynovskyi). (1744a). Sermon on the day of the accession to the throne of Elizabeth Petrovna. [In Church Slavonic]. Moscow: The Synodal Printing House.

48. Stephan, Archbishop of Novgorod and Velikolutsky (Kalynovskyi). (1744b). Sermon on the day of the second solemn thanksgiving brought about the conclusion between the Russian Empire and the Crown of Sweden of eternal peace. [In Church Slavonic]. Moscow: The Synodal Printing House.

49. Stephan, Bishop of Pskov (Kalynovskyi). (1742). Sermon for the New Year. [In Church Slavonic]. Moscow: At the Imperial Academy of Sciences.

50. Symchych, M. (2006). Remarks on influence on philosophy lectures at Kyiv-Mohyla Academy (at the end of 17th-18th centuries). [In Ukrainian]. Kyivan Academy, 2-3, 74-85.

51. Symchych, M. (2009). Philosophia rationalis at Kyiv-Mohyla Academy. Comparative analysis of Mohylean courses of logic at the end of 17th - the first half of the 18th centuries. [In Ukrainian]. Vinnytsa: O. Vlasuk.

52. Symchych, M. (2019). Comparative analysis of the philosophical courses of Theofan Prokopovych and Georgiy Konyskyi on the example of the section «On infinity». [In Ukrainian]. Sententiae, 38(1), 122-136. https://doi. org/10.22240/sent38.01.122

53. Symchych, M. (2020). Remarks about the edition of the «Introduction» to the philosophical course by Theophan Prokopovich. [In Ukrainian]. Sententiae, 39(1), 126-139. https://doi.org/10.31649/sent39.01.126

...