Проблема суб’єкта і розвитку "Я" в творчості Ф. Ніцше

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дніпропетровський національний університет

УДК (091) (477) "164"

Спеціальність 09.00.05 - Історія філософії

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

Проблема суб'єкта і розвитку "Я" в творчості Ф. Ніцше

Ледницький Дмитро Дмитрович

Дніпропетровськ - 2001

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Дніпропетровському Національному університеті на кафедрі філософії.

Науковий керівник: член-кореспондент АПН України, доктор філософських наук, професор Гнатенко Петро Іванович, Дніпропетровський Національний університет, завідувач кафедри філософії

Офіційні опоненти:

- доктор філософських наук, професор Ярошовець Володимир Іванович, Київський Національний університет імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри історії філософії

- кандидат філософських наук, доцент Малівський Анатолії Миколаєвич, Дніпропетровський державний технічний університет залізничного транспорту, доцент кафедри філософії

Провідна установа: Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди Національної Академії Наук України, відділ історії філософії України, м. Київ.

Захист відбудеться 27 червня 2001 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 08.051.11 при Дніпропетровському Національному університеті Міністерства освіти і науки України за адресою: 49050, м. Дніпропетровськ, пр-т. Гагаріна, 72, корпус №1, ауд. 307.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Дніпропетровського Національного університету за адресою: 49050, м. Дніпропетровськ, вул. Казакова,8.

Автореферат розісланий 25 травня 2001 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Філатов А.Б.

Анотації

Ледницький Д.Д. Проблема суб'єкта і розвитку "Я" в творчості Ф. Ніцше. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук. 09.00.05 - історія філософії. Дніпропетровський Національний університет. Дніпропетровськ, 2001.

Постановка проблеми виходить із зіставлення некласичних та постнекласичних уявлень про відмінності розуміння Ф. Ніцше основ суб'єкта і включає полемічний контекст тлумачення децентрованості "я" у сучасній зарубіжній філософії.

Доведено, що розуміння проблеми суб'єкта і розвитку "Я" у Ніцше є базованим на креативній кореляції таких метафізичних смислоутворень, як: дуальність аполлонічного і діонісичного начал, воля до влади і вічне повернення того ж самого.

Реконструкція космологічної концепції Ніцше здійснена на основі формулювань принципів онтологічної топології та онтологічної темпоральності.

Поняття тілесне Я суб'єкта введено через порівняння з "Я" декартівського ego cogito та співвіднесення із трактовкою "Я" у християнстві, буддизмі та мистецтві.

Ключові слова: суб'єкт, розвиток "Я", тілесне Я, дуальність аполлонічного і діонісичного, воля до влади, вічне повернення того ж самого, надлюдина, християнство, буддизм, мистецтво, чоловіче та жіноче, життя, смерть, доля.

Ледницкий Д.Д. Проблема субъекта и развития "Я" в творчестве Ф. Ницше. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук. 09.00.05 - история философии. Днепропетровский Национальный университет. Днепропетровск, 2001.

Диссертация посвящена исследованию проблемы субъекта и развития "Я" в философии известного немецкого мыслителя XIX в. Фридриха Ницше. В диссертации выполнено теоретическое обобщение и получены новые научно-обоснованные результаты в области историко-философской науки относительно философии Ф. Ницше, рассматриваемой как рефлексивный коррелят европейской культурной истории.

Путем анализа источников, содержащих взгляды исследователей-предшественников этой проблемы, сформулирована отличающаяся новизной постановка проблемы, которая исходит из сопоставления неклассических и постнеклассических представлений об особенностях понимания Ницше оснований субъекта и включает полемический контекст толкования децентрированности "Я" в современной зарубежной философии.

В контексте сформулированной постановки проблемы впервые проведен комплексный анализ основных положений Ницше в единстве онтологических, гносеологических и аксиологических аспектов, на основе которого доказано, что базой для понимания проблемы субъекта и развития "Я" у Ницше является креативная корреляция таких метафизических смыслообразований, как дуальность аполлонического и дионисического начал, воля к власти и вечное возвращение того же самого.

На основе формулировок принципов онтологической топологии и онтологической темпоральности, предложенных диссертантом, осуществлена реконструкция космологической концепции Ницше; в результате проведенной реконструкции космологической концепции Ницше обнаруживается ее соответствие современным представлениям квантовой механики.

Положение Ницше относительно того, что Я субъекта делается телом, развивается диссертантом посредством введения термина телесное Я субъекта. Сформулированы отличия телесного Я от "Я" декартовского ego cogito. Развитие индивидуального "я" на пути к сверхчеловеку выражено как становление телесного Я в его соотнесенности с дионисическим Я.

Опровергается распространенное в постмодернизме мнение, которое представляет Ницше как сторонника децентрированного "Я" и получает развитие точка зрения, согласно которой хотя Ницше и соглашается с тем, что замкнутый в своей самотождественности "Я" картезианский субъект есть иллюзия, он отвергает идею дезинтеграции "Я" как форму нигилизма и призывает к развитию субъективности, интегрированной с учетом и дионисического и аполлонического начал; в качестве ориентира для построения такой новой, интегрированной субъективности, он выдвигает идеал сверхчеловека.

Дана интерпретация воззрений Ницше на исследуемую проблему, вскрывающая онтологическую обоснованность индивидуального "я" во всех других индивидуальных "я", которая предполагает постоянный внеязыковый "телесный" диалог с ними для получения ответа на вопрос: "что есть "я" на данный квант времени?".

Показано, что при этом перманентно реализуется переход от исходного состояния индивидуального "я" - через растворение этого "я" в дионисическом начале - к состоянию "Я", которое реализует "субъект" как множественность и обновляет перспективу исходного индивидуального "я", хотя в каждый данный момент есть лишь одно "я" как выразитель аполлонической перспективы проявленного мира внешних форм. Каждое "я" постоянно решает для себя онтологическое уравнение: "я" = "Я" - в структурной формуле бытия: мир внутренний - Я - мир внешний, а воля к власти как пафос утверждения себя в бытии предполагает постоянную самореализацию человека как "сверхприродного" существа.

Развитие "я на пути к сверхчеловеку интерпретируется как прохождение от исходной раскрепощенности инстинктов, сопряженной с раскрытием интуитивного потенциала дионисического человека, через этап выраженности аполлонического начала в идеале истинного человека, к возврату к дионисическому началу как приобщению к "сердцу мира" при развитом аполлоническом "Я", способном выдержать осознание присутствия в себе множества всех остальных "я".

Установлено, что Ницше критикует христианство не просто как извращение действительного учения Христа, но воспринимает самого Христа в соответствии со взглядом на мир как physis, равно не знающим ни абсолютного духа, лишенного материальности, ни абсолютно мертвой материи. С этой позиции можно представить себе Христа как воплощения идеала сверхчеловека, а выражение "Бог умер!" - понимать как утверждение того, что сверхчувственный мир лишился своей действенной основы.

Раскрыто, что, в отличие от буддизма хинаяны, Ницше не призывает к погашению жизненных проявлений, но к раскрытию бесконечного многообразия перспектив видения мира для утверждения жизни посредством приобщения к дионисическому началу.

Показано, что метафизическое представление Ницше о развитии "Я" как пути от Диониса через Аполлона - к Дионису получает свое выражение в его артистической метафизике как теории искусства.

Ключевые слова: субъект, развитие "Я", телесное Я, дуальность аполлонического и дионисического, воля к власти, вечное возвращение того же самого, сверхчеловек, христианство, буддизм, искусство, мужское и женское, жизнь, смерть, судьба.

Lednyts'kyy D.D. The problem of the subject and of the development of the "I" in the heritage of F. Nietzsche. - Manuscript.

Thesis for a scientific degree of a candidate of science (philosophy) on speciality 09.00.05 - history of philosophy. Dnepropetrovsk National University. Dnepropetrovsk, 2001.

The statement of problem comes from the comparison of unclassical and postunclassical representations as for the differences of Nietzsche's conception of the subject and includes the polemic context of the interpretations of the decentralised "I" in modern philosophy.

It has been proved that Nietzsche's understanding of the problem of the subject and development of the "I" is based on the creative correlation of such metaphysical conceptions as the Apollonian-Dionysian duality, the will to power and the eternal return of the same.

A reconstruction of Nietzsche's cosmological conception has been done on the basis of formulation of the principles of ontological topology and ontological temporality.

The concept of the bodily I of the subject has been introduced by comparing with the "I" of Descartes' ego cogito and matching with the treatment of the "I" in Christianity, Buddhism and Art.

Key words: subject, development of the "I", bodily I, Apollonian-Dionysian duality, will to power, eternal return of the same, Christianity, Buddhism, art, masculine, feminine, life, death, destiny.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Останнім часом філософська спільнота України докладає значні зусилля, розробляючи тему світоглядних основ національної ідентичності. Пошукова праця ведеться (головним чином) у двох напрямках: європейському (або ширше - західному) і вітчизняному, етно-національному. Але в обох випадках мова йде про вирішення єдиної, універсальної задачі: всіляко сприяти інтеграції України в співтовариство цивілізованих народів.

У цих умовах цілком природним виглядає зосередження дослідницьких інтересів українських вчених в області культурно-комунікативної компаративістики, у сфері виявлення тих знакових констант, що філософськи (метафізично) або відрізняють, або об'єднують Україну і Захід. Незважаючи на вже досягнуті дуже плідні результати, філософи зустрічаються з рядом ускладнень. Насамперед тут варто вказати на загальновизнану оцінку сучасної західної культури як кризової - у тієї її змістовній частині, де вона постає як переважно раціоналізована і технізована, і де її антропологічна і духовно-онтологічна складові посідають підпорядковане положення, а іноді і зовсім підпадають під вплив цивілізаційної репресії.

Важливо відмітити також і те, що в парадигмальному, культурно-еволюційному плані теперішній ("постмодерний") Захід характеризується іманентно заданою самоідентифікаційною невизначеністю. Адже в цьому динамічному, процесуально-релятивному, рухливому "зрізі" самосвідомості культури дуже важлива роль належить знаковим константам культурної остійності, стабільності, серед яких найважливіша роль належить константам аксіології. Поміж тим, як підтверджують найбільш проникливі західні автори, теперішнє широке поширення і вплив постмодерністського (насамперед - деконструктивістського) філософування на Заході є свідченням втрати значною частиною інтелектуальної спільноти здатності до ціннісного світобачення.

Не можна, нарешті, забувати і про те, що, утворюючи органічну частину самосвідомості європейської культури, самосвідомість українців має автономно-автентичні, історично обумовлені, рельєфно визначені ідентифікаційні критерії. І якщо звіряти ці критерії, керуючись культурно-кваліфікаційними нормативами сучасного Заходу, слід, очевидно, орієнтуватися на ті з них, у яких проявляється прагнення теперішніх європейців підтримувати і зміцнювати рефлексивну діяльність свідомості, котра, у точному значенні слова, і є власне філософія, філософування.

Фундаментальними - предметно-змістовними, проблемно-тематичними, концептуальними і логіко-методологічними - основами всякої скільки-небудь "серйозної" філософії є метафізичні її підстави. Саме в метафізичному смисловому світоохопленні з'єднується онтологічне й антропологічне (у тому числі і ціннісне). За словами М.Гайдеггера, метафізична думка є те, що спрямовано на ціле і захоплює екзистенцію. З упевненістю можна стверджувати, що для сучасної вітчизняної філософії надзвичайно корисну роль спроможна зіграти усвідомлена-відповідальна рефлексія цих основ, і найцінніших результатів варто очікувати від історико-філософських досліджень у даному напрямку. Рецепція культурних феноменів, якими є предметні утілення філософської думки (ідеї, теорії, системи поглядів), здійснена в історичному дискурсі, дозволяє не тільки розкрити їхній зміст із погляду самосвідомості культури, що знаходиться у русі, у становленні, але також і визначити можливі напрямки для ампліфікативних дій - у тому числі й у перспективі комунікативно-ідентифікаційної інтеркультурної компаративістики.

На думку дисертанта, філософія Фрідріха Ніцше як об'єкт історико-філософського дослідження органічно корелює із усіма відзначеними вище аспектами науково-теоретичної і культурно-ідентифікаційної актуальності. Уявляється, що у світлі насущних задач, що постають перед філософами України, особливу значимість має послідовно-всебічна реконструкція осмислення Ніцше проблеми суб'єкта і розвитку "Я".

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження пов'язане з науково-дослідними програмами кафедри філософії ДНУ і планами Дніпропетровського національного університету.

Мета і основні завдання дослідження. Метою дослідження є історико-філософська реконструкція метафізичних засад філософських поглядів Ф.Ніцше в області екзистенціальної онтології й антропології, шляхом контекстуального аналізу осмислення Ніцше проблеми суб'єкта і розвитку "Я". Для досягнення цієї мети дисертантом був визначений ряд дослідницьких завдань:

- висвітлення культурно-онтологічних і ідейно-теоретичних передумов, що визначили в історії європейської думки екзистенціально-антропологічну тематизацію філософського розуміння суб'єкта;

- визначення специфіки тлумачення Ніцше суб'єкта і встановлення його фактичного місця в антропологічній традиції;

- виявлення особливостей трактування Ніцше проблеми суб'єкта і розвитку "Я" як метафізичної проблеми;

- аналіз онтологічних, гносеологічних і аксіологічних метаморфізацій цієї проблеми в системі поглядів Ніцше;

- експлікативна репрезентація розуміння Ніцше суб'єкта і розвитку "Я" як проблеми становлення: через дуальність аполлонічного і діонісичного начал до надлюдини;

- розкриття змістовних сторін рецепції поглядів Ніцше на дану проблему в сучасній західній філософії;

- виявлення особливостей рецепції цих поглядів в українській філософії;

- порівняльний аналіз культурних відображень поглядів Ніцше в компаративно-бінарних структурах: розвиток "Я" і християнство, розвиток "Я" і буддизм, розвиток "Я" і мистецтво.

Висуваючи і вирішуючи ці завдання, дисертант виходив із переконання, що будучи правильно понятими, погляди Ніцше - зокрема, і ті, у яких утілене розуміння їм людського "я" як такого, що розвивається, як активного, творчого початку - могли б зіграти позитивну роль сьогодні, в умовах підвищеної культуросоціогенної "сейсмічності". Водночас дисертант усвідомлював і те, що просування до автентичного прочитання Ніцше сполучено з цілим рядом специфічних утруднень. Головна з них, очевидно, полягає в складній і драматичній історичній долі ідей німецького мислителя, за якими тягнеться шлейф перекручених тлумачень, вульгаризації і фальсифікації, упередженого ставлення, а інколи і відвертої, такої, що висловлюється відкрито, недоброзичливості. Обставини тому склалися так, що протягом тривалого часу творчий потенціал спадщини Ніцше багато в чому залишався нереалізованим. Зараз ситуація змінюється на краще, інтерес до філософії Ніцше неухильно зростає; у публікаціях, присвячених його творчості, виявляється належна повага, про що свідчить академічна тональність більшості з них.

Цьому в чималому ступені сприяло видання повного критичного зібрання творів мислителя, ініціаторами якого стали італійські вчені Джорджо Коллі і Мадзіно Монтінарі. Завдяки величезної підготовчої роботі в архівах стало можливим розчистити завали перекручувань, залишених діяльністю Е. Фьорстер-Ніцше, й опублікувати ті фрагменти спадщини Ніцше, що узагалі не публікувалися раніше. У результаті дослідники постали перед обличчям величезних просторів невідомого їм раніше Ніцше.

Тільки в одному видавництві "de Gruyter" (Берлін - Нью-Йорк) за період із 1972 р. вийшли у світ 43 монографії, присвячені дослідженням творчості Ніцше. Стенфордська енциклопедія філософії приводить інший перелік, що включає понад 30 опублікованих за останні 30 років англійською мовою монографій і 9 тематичних збірників есе, що містять ім'я Ніцше у своєму заголовку. Важливий внесок у сьогоднішню "Ніцшеану" вносять щорічники "Ніцше-Штудієн" (Nietzsche-Studien: Intern. Jb. fur die Nietzsche-Forschung. - B., N.Y: de Gruyter), що видаються з 1972 р. (і це не єдиний приклад періодичного видання, присвяченого Ніцше).

Цей "кількісний" показник інтересу до філософії Ніцше достатньо вражаючий. Але суть справи полягає в іншому. Важливим наслідком такого високого інтелектуального "попиту" стає не тільки зміна відношення до німецького мислителя, що у цілому позбавляється набутій у минулому ідеологізації і, як уже відзначалося, перетворюється у власне філософське, професійно-академічне; істотно те, що змінюється і положення "самого" Ніцше в знаково-смисловій топології культурного простору сучасного Заходу, в ідейно-теоретичному (і ширше - світоглядному) складі його спадщини експлікативно розкривається ціннісний зміст.

Аксіологічна сторона філософії Ніцше найбільш помітно виявляє себе в екзистенціальній антропології мислителя. Ніцше, як відомо, якщо не перший (по хронології), то в усякому разі - один із найяскравіших представників тієї плеяди європейських філософів (німецькі романтики, С. Кіркегор, А. Шопенгауер, Л. Фейербах, М. Штірнер), що вже у ХIХ сторіччі рішуче розпрощалися з гносеологізмом у тлумаченні людини, із картезіанською парадигмою суб'єктивності в модусі ego cogito. Будуючи філософію як антропологію, Ніцше відновлював у ній те, що Декарт відпочатку виключив із її складу, а саме - суб'єктивний досвід тілесності. Більш того, Ніцше прагнув розкрити суб'єктивність у динаміці, у розвитку "Я", занурюючи проблему суб'єкта в контекст становлення: через дуальність аполлонізму і діонісизму "Я" просувається в напрямку надлюдини. Навіть як лексема поняття надлюдини "навантажено" аксіологією, тому що "побудовано" ієрархічно; у ще більшій мірі ціннісний зміст тут простежується в порядку становлення, у шляху до досконалості.

Децентрованому, дезорієнтованому карнавальною мінливістю символів і знаків постмодерного культурного середовища сучасному людському "Я" саме і не вистачає "упорядкованості", цілісності світовідчування; звідси і виникає невистаченість самоідентифікації в самосвідомості західної культури, що звичайно кваліфікують як важливий прояв її кризовості. У цих умовах Ніцше, очевидно, не тільки "затребуваний", він просто необхідний. Зауважимо, до речі, що проблема "децентрованості Я" має не тільки культурно-онтологічний, але і теоретичний вимір - у зв'язку з постмодерністськими опрацюваннями проблеми суб'єкта і розвитку "Я". Зокрема, висловлюється думка, що Ніцше був прихильником тлумачення "Я" як децентрованого, допускаючи гіпотезу "множинності" суб'єкта. Має місце і протилежна точка зору, що відстоює, наприклад, К. Джемес у роботі "Постмодернізм: користь і шкода Ніцше".

Ідентифікуючись по європейській культурно-нормативній шкалі, українська філософія також відчуває настійну потребу в рецепції Ніцше. Дисертант відзначає, що характер публікацій, присвячених Ніцше, відбиває загальну проблемно-тематичну орієнтацію, що є притаманною роботам українських учених. Треба насамперед вказати на інтерес до культурно-антропологічної компаративістики самого широкого плану; у її контекст занурені дослідження, що стосуються конкретних питань. Селективно можна зазначити тематику "ментальної співзвучності європейської й української філософських традицій" (А.К. Бичко, І.В. Бичко), "німецького компонента в історії української філософії" (В.С. Горський), джерел і історичних доль антропологічної рефлексії в самосвідомості європейської культури "від Монтеня і Паскаля до Ніцше і Фуко" (В.Г. Табачковський) і т.д. У дослідженнях розкривається значення Ніцше як ключової персоналії філософсько-антропологічної думки, при цьому це значення вимірюється, як правило, не тільки європейським ("західним"), але загальнолюдським масштабом.

У цілому ж дисертант вважає за необхідне оцінити як явно недостатню - у порівнянні із зарубіжною ситуацією, а також з урахуванням насущних потреб у справі ідентифікаційних пошуків - увагу, що приділяється філософії Ніцше сьогодні в Україні. Залишаються ще й релікти упередженості, що містить у собі чітко спостерігаємо інгредієнту нездоланної ідеологізації підходів до характеристики його світогляду. Задача автентичного прочитання Ніцше, і в першу чергу - сучасне осмислення його метафізики, антропології, етики, - у існуючих умовах набуває значення особливої актуальності.

Аналізуючи підстави екзистенціальної-антропологічної тематизації філософської проблеми суб'єкта в історії європейської думки, визначаючи специфіку поглядів Ніцше на цю проблему, дисертант прагнув прояснення питання про те, яке ж дійсне місце займають ці погляди в самосвідомості культури і яка їх актуальна і перспективна значимість, насамперед - із погляду розкриття можливостей ціннісного і цілісного мислення. З'ясувавши характерні риси рецепції Ніцше в сучасній західній і вітчизняній філософії, дисертант знайшов необхідним здійснити аналітичну реконструкцію метафізичної компоненти ніцшевської рефлексії тілесного Я суб'єкта, артикулюючи процесуальну сторону смислового складу цієї рефлексії, аспект становлення "Я".

Таким чином, у запропонованій дисертації об'єктом дослідження є філософія Ф.Ніцше, розглянута як рефлексивний корелят європейської культурної історії.

Предметом дослідження виступають погляди Ф.Ніцше, що відносяться до проблеми суб'єкта і розвитку "Я", а також смисловий і комунікативний аспект рецепції цих поглядів у філософській самосвідомості світової і вітчизняної культури.

Методологічні основи дослідження. Дослідження проводилося в двох напрямках: власне історико-філософському і проблемно-предметному.

У стратегічному, загально методологічному плані дисертант спирався на принципи історизму і компаративності; у перспективі вирішення безпосередніх науково-теоретичних задач у дисертації застосовувалися герменевтика, діалектика і поліфонізм.

Історизм використовувався в інтересах широкого спектра дослідницьких цілей, із підпорядкуванням основному задуму: реконструювати проблему суб'єкта і розвитку "Я" у творчості Ніцше як проблему рухомої (такої, що стає) самосвідомості європейської культури, у співвіднесеності контекстів: 1) формування в європейській філософській традиції екзистенціально-антропологічної рефлексії; 2) самовизначення в цій традиції ніцшевської метафізики людини; 3) впливу антропології Ніцше на зарубіжну і вітчизняну філософію ХХ сторіччя і 4) інтерполяції характерних рис ніцшеанства в постмодерн.

Компаративність застосовувалася в сполученні з історизмом, як комплексно-аналітична процедура багатоцільового призначення; її задачею була, по-перше, порівняльна аналітика персонального плану, тематизована такими описами, як: Ніцше - Платон - Сократ, Ніцше - Декарт, Ніцше - Шопенгауер, Ніцше - Кант; по-друге, вона використовувалася як метод концептуального порівняння, у проблемних полях: розвиток "Я" у Ніцше і християнство, розвиток "Я" і буддизм, - із виходом у компаративістику більш широкого, традиційного плану, до зіставлення духовно-онтологічних реалій Заходу і Сходу.

Герменевтичний метод використовувався з метою змістовної ампліфікації смислообразів Аполлона і Діоніса, що утворюють архетипічні засади метафізичної антропології Ніцше.

Логічна структура філософії Ніцше містить можливість мислити в єдиному протилежне; цією обставиною обумовлене застосування в дисертації методу діалектики.

Поліфонізм мислення Ніцше визначається його спроможністю вживатися в інші "Я", усвідомлюючи їхнє багатоголосся. Ця особливість мислення Ніцше урахована в ході реконструкції його вчення, насамперед - у тій його частині, де мова йде про становлення тілесного Я, а також при зіставленні даної теми із суміжними контекстами.

Наукова новизна отриманих результатів обумовлена вибором теми, яка ще не набула в Україні належного системного викладу, а також змістом мети і науково-теоретичних завдань дисертації, і полягає у такому:

- сформульована відмічена новизною постановка проблеми, що виходить із зіставлення некласичних і постнекласичних уявлень про особливості розуміння Ніцше основ суб'єкта і включає полемічний контекст тлумачення децентрованості "Я" у сучасній зарубіжній філософії;

- у контексті сформульованої постановки проблеми вперше проведений комплексний аналіз основних положень філософської концепції Ніцше в єдності онтологічних, гносеологічних і аксіологічних аспектів, на основі якого доведено, що базою для розуміння проблеми суб'єкта і розвитку "Я" у Ніцше є креативна кореляція таких метафізичних смислоутворень, як: дуальність аполлонічного і діонісичного начал, воля до влади і вічне повернення;

- на основі формулювань принципів онтологічної топології й онтологічної темпоральності, запропонованих дисертантом, здійснена реконструкція космологічної концепції Ніцше; у результаті проведеної реконструкції космологічної концепції Ніцше виявляється її відповідність сучасним уявленням квантової механіки;

- показано, що перспективизм Ніцше, котрий розуміється не тільки як припущення існування множинності сукупностей суб'єктів, наділених єдиною спільною перспективою, але як сполучення багатьох перспектив в однім суб'єкті, знаходить своє вираження в принципі буттєвої суб'єктивності; це надає можливість розширити космологічну концепцію Ніцше шляхом формування уявлень щодо процесу самоідентифікації "Я" як про включення даного індивідуального "я" в усі інші індивідуальні "я";

- у розвиток положення Ніцше відносно того, що "Я" суб'єкта "робиться" тілом, дисертантом уведене поняття тілесне Я суб'єкта; сформульовані відмінності тілесного Я від декартівського ego cogito, розвиток індивідуального "я" на шляху до надлюдини виражений як становлення тілесного Я в його співвіднесеності з діонісичним Я;

- концепція тілесного Я співвіднесена з трактуванням розвитку "Я" у християнстві і буддизмі, а також із комплексом уявлень Ніцше про мистецтво, чоловіче і жіноче начала у людині, про життя і смерть, про долю; показано, що критика Ніцше відносно християнства не заперечує можливе трактування образу Ісуса Христа в його відповідності ідеалу надлюдини, а на відміну від буддизму хінаяни, Ніцше закликає не до погашення життєвих проявів, але до розкриття безкінечного різноманіття перспектив бачення світу для затвердження життя шляхом залучення до діонісичного начала;

- показано, що виявлене в ході проведеного дослідження різноманіття поглядів Ніцше на розвиток людського "я" як його становлення концентрується в уяві канатного танцюриста, що рухається по канаті буття в напрямку до надлюдини: Ніцше виражає в ньому своє розуміння необхідності зберігання балансу чоловічого і жіночого начал, балансу логічного розгляду протилежностей у їхній розділеності, балансу між устремлінням в аполлонічні висоти світу Ідей і в діонісичні глибини поточної миті діючого дійсного, при котрому ми опиняємося включеними в процес утворення світу, можливого лише як належний баланс минулого і майбутнього, баланс Життя і Смерті, що пронизують кожну таку мить.

Особистий внесок дисертанта полягає у тім, що дослідження виконане ним самостійно. Разом із тим, при проведенні дослідження здобувач спирався на консультації наукового керівника, а також використовував поради професора Берлінського Технічного університету Г.Абеля і професора Боннського університету Й.Симона (редактори щорічника Nietzsche-Studien), професора Національного університету "Києво-Могилянська Академія" В.С. Горського і викладачів кафедри філософії Дніпропетровського Національного університету.

Теоретичне і практичне значення дослідження. Отримані результати мають допомогти осмисленню й уточненню поля досліджень філософії людини, становленню її понятійного апарата, філософському переосмисленню понять суб'єкт, "Я", тілесність і ін. у контексті досліджень творчості Ф.Ніцше. Результати роботи можуть бути подані у вигляді навчального посібника.

Апробація результатів дослідження. Матеріали дисертації і висновки дослідження пройшли апробацію у виступах у Міжнародній літній філософській академії фонду ДААД, Неубаеуерн, Німеччина, 1997 і Малій літній філософській школі при українському філософському фонді, організованій Міжнародною кафедрою ЮНЕСКО при Національному університеті "Києво-Могилянська академія", Київ, 1999, а також на наукових конференціях і тематичних семінарах при кафедрі філософії Дніпропетровського Національного університету в період 1997-2000 рр.

Структура дисертації обумовлена специфікою предмета аналізу та логікою розкриття теми дослідження, а також зазначеною метою та науковими завданнями дисертаційної роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, які містять шістнадцять підрозділів, загальних висновків та списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 206 сторінок тексту, в тому числі список використаної літератури - 28 сторінок (204 найменування).

Основний зміст роботи

У вступі розглядається актуальність, зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, мета, завдання, об'єкт, предмет, методологічні основи, наукова новизна, особистий внесок здобувача, теоретичне і практичне значення, апробація та структура даного дисертаційного дослідження.

Перший розділ дисертації - "Огляд літератури по темі дисертації і методологія дослідження" - присвячений аналізу джерел, які репрезентують проблему суб'єкта і розвитку "Я" в творчості Ф.Ніцше у історико-філософському та предметному планах. Визначається ступінь наукової розробленості теми дисертації та розкривається загальна методика і основні методи дослідження.

Проводячи огляд літератури, дисертант прагнув розкрити характер та зміст культурно-онтологічних і ідейно-теоретичних передумов, що сприяли встановленню в історії європейської думки екзистенціально-антропологічного підходу до філософського розуміння суб'єкта, визначити специфіку тлумачення Ніцше суб'єкта і виявити особливості трактування ним проблеми суб'єкта і розвитку "Я" як метафізичної проблеми. З цією метою досліджувалися головним чином класичні джерела.

Дисертантом був проведений аналіз сучасної ("модерної") філософської класики, у якій знайшла чільне відображення ідейна спадщина Ніцше; зокрема тут слід відзначити такі напрями новітньої думки, як неокантіанство, філософія життя, філософська антропологія (В. Віндельбанд, В. Дільтей, Г. Зіммель, М. Шелер, О. Шпенглер, Л. Клагес), фундаментальна (феноменологічна) онтологія та екзистенціалізм (М. Гайдеггер, Ж.-П. Сартр, М. Мерло-Понті), діалогізм, як відгалуження екзистенціальних, герменевтичних та методолого-антропологічних шкіл (М. Бубер, М. Бахтін, Е. Левінас).

Значну увагу приділено літературі, у якій відбивається тематика рецепції Ніцше на сучасному Заході; з метою висвітлення цієї тематики проаналізовані численні монографічні дослідження та публікації періодичних видань. Проблема суб'єкта і розвитку "Я" в творчості Ніцше розглянута на бібліографічному матеріалі, представленому Стенфордською енциклопедією філософії та на публікаціях щорічників Nietzsche-Studien. Варто відзначити, що матеріали цього видання надають репрезентативну вибірку робіт, присвячених Ніцше, що надходять з усього світу. Обробка практично повного корпусу опублікованих у ньому статей, розпочинаючи із року його першого випуску (1972), дозволила відстежити основні етапи дослідницьких трансформацій у галузі зазначеної проблеми, а також визначити основні питання, в яких вона представлена у теперішньому стані.

Суттєву сторону першого розділу посідає робота у напрямку історико-філософської компаративістики, адже в сучасній літературі багато уваги приділяється визначенню місця і ролі філософії Ніцше в світовій мислительній традиції. У переліку порівняльних тем і персоналій, що з ними пов'язані, можна відзначити, зокрема, такі, як Ніцше і картезіанство (В. Подорога), Ніцше і трансценденталізм (Р. Маргрейтер, С. Нехамас), Ніцше і метафізична традиція (К. Анселл-Пірсон, С. Хоулгейт, Ч. Тейлор), Ніцше і символізм, Нішце і міфологізм, через проблематику дуальності апполонізма і діонісизма (Г. Профтенхауер, Б. Ліпп, М. Флейшер, М. Мамардашвілі, О. П'ятигорський, Р. Геворкян), Ніцше і писхоаналітична філософія та ін. В історико-філософському плані постають і проблематичні компаративні тематизації: Ніцше і проблема влади (Я. Голомб, А. Макінтайр, А. Мочкін), Ніцше і проблеми етики та аксілогії (Ф. Фут, М. Кларк, А. Данто, Р. Уайт); нарешті, така важлива в контексті провідних питані дисертації тема, як Ніцше і проблема надлюдини (М. Брусотті, Г.-Г. Гадамер, М. Платт, Й. Пієтржак). З проведеного аналізу дисертант доходить висновку про неоднозначність тлумачень щодо якогось певного визначення місця Ніцше у історії світової філософії - як у ретроспективному, так і у сучасному планах. Отже, враховуючи те, що теперішній стан досліджень творчості Ніцше надає широкий спектр думок та уявлень стосовно проблеми суб'єкта та розвитку "Я", залишається чимало невирішених питань, а значить відкритих на даний момент дослідницьких перспектив.

Важливий напрямок джерелознавчої праці утворила тематика тлумачення поглядів Ніцше у постмодернізмі. Працюючи з цією тематикою, дисертант звертався до праць Ж. Дерріда, Ж. Дельоза та ін., а також до робіт авторів, у яких міститься аналіз даної теми: П. Клосовського, К. Джемеса та ін.

Значне місце у плані визначення ступеня наукової розробленості теми дисертації посідає аналіз літератури, у якій відбиваються особливості сприйняття філософії Ніцше в Україні. Ідейний спадок творчості Ніцше, зокрема характер його антропологічних поглядів гучним відлунням обізвався також і в Росії. Дисертант проаналізував джерела, у яких відображена специфікована тематизація дослідницьких напрямків "Ніцше і Україна", "Ніцше і Росія", вивчаючи відповідну літературу початку ХХ ст., роботи радянського періоду, а також сучасні праці українських та російських вчених.

Розкриваючи питання "Ніцше і Росія", слід відзначити існування трьох провідних історично обумовлених проблемно-тематичних напрямків: символізм (представлений рецепцією Ніцше у Ф. Соллогуба, К. Бальмонта, О. Блока, А. Білого, В. Іванова), ніцшеанство у колах соціал-демократів (М. Горький, А. Луначарський, О. Богданов), російська релігійна філософія (Д. Мережковський, В. Розанов, М. Федоров, М. Бердяєв, Л. Шестов, С. Франк). Неоднозначний зміст відтворення ідей Ніцше у цих напрямках можна поєднати визнанням суттєвої значимості Ніцше як фігуранта історії світової метафізичної та антропологічної думки.

Тема "Ніцше і Україна" відтворюється у складному контексті бібліографічного аналізу і певним чином впливає на характер дослідницьких завдань дисертації в цілому. По-перше, слід відзначити недостатню кількість праць, висвітлюючих цю важливу тему (екзистенціально-антропологічна спрямованість української думки є, як відомо, сутнісною її властивістю, і саме цим обумовлена потреба дослідження цієї теми). Будь-яка робота, присвячена Ніцше, має містити зараз певний науковий доробок. По-друге, важливим завданням є принциповий перегляд "традиції" тлумачення філософії Ніцше, яка утворилася за радянські часи, насамперед в області поглядів Ніцше на проблему суб'єкта і розуміння ним поняття надлюдини. Нарешті, слід мати на увазі і проблему світоглядної ідентифікації, що її вирішують сучасні українські філософи.

Зазначена тема змістовним чином представлена у працях М.В. Поповича, А.К. Бичко, І.В. Бичка, П.І. Гнатенка, Л.О. Кострюкової, у дисертаціях Н.М. Ємел'янової та Н.В. Загурської. Автори відзначають видатну роль Ніцше як філософа, його причетність до чільної плеяди мислителів і діячів європейської культури (таких, як Ф. Шлегель, Новаліс, Р. Вагнер, А. Шопенгауер, С. Кіркегор), які спромоглися здолати більш ніж двохсотлітню традицію західного Просвітництва, сформулювавши альтернативну - екзистенціально-антропологічну - програму філософування, програму, що постала одним з провідних світоглядних орієнтирів у самосвідомості культури ХХ століття. Показовим також є зіставлення дослідниками філософських постатей Ніцше і Г.С. Сковороди; зокрема відзначається схожість інтересів цих мислителів відносно міфології як предмету філософських роздумів.

Окремі напрями бібліографічної роботи утворюють компаративні екзерсиси "Філософія Ніцше і християнство", "Філософія Ніцше і буддизм", "Філософія Ніцше і мистецтво".

Опрацювання дисертантом джерел і визначення ступеня наукової розробленості теми сприяли конкретизації висунутих науково-теоретичних завдань дослідження та вибору методології.

Відповідно до фахового профілю дослідження (історія філософії), особливостей предмету та результатів визначення ступеню розробленості теми дисертантом застосовувалися методи історичності та компаративізму.

Представляючи історичність, необхідно виділити кілька моментів. Перший - тематичний - полягає у рухомому характері розглядуваного предмету. Адже досліджується становлення розуміння Ніцше проблеми суб'єкта і розвитку "Я", і це становлення розглядається як у контексті тієї епохи, коли жив і творив Ніцше, так і у контексті тлумачень цього розуміння у наступні часи. Другий момент - концептуальний, він передбачає інтерконтекстуальне зіставлення змістовних нашарувань, у яких відтворюється концепція Ніцше, у порівнянні з поглядами відносно проблеми суб'єкта, що мали місце як до Ніцше, так і після нього.

Компаративність випливає з історичності, адже розкриття різноманітності напрямків, що утворюють контекст розуміння досліджуваної теми можливо лише у їх порівняльному аналізі. Дисертант вбачає евристичними такі порівняльні зіставлення, як: Ніцше - Платон - Сократ, Ніцше - Декарт, Ніцше - Шопенгауер, Ніцше - Кант; у них, на думку дисертанта, яскраво проступає змістовний поліфонізм предмету дослідження.

Суттєвим також є використання компаративізму при концептуальному зіставленні поглядів Ніцше відносно розвитку "Я" із відповідними поглядами у християнстві та буддизмі, що обумовлює також звертання до такої традиційної компаративістики, як порівняння світоглядних (архетипічних та метафізичних) засад Заходу і Сходу.

З метою відтворення відповідного темі наукового змісту дослідження, тобто автентичної реконструкції поглядів Ніцше на проблему суб'єкта і розвитку "Я" та репрезентації цих поглядів в інтерконтекстуальному проблемному полі, дисертантом використовувалися герменевтика, діалектика і поліфонізм. Застосовуючи герменевтику, дисертант спирався, зокрема, на досвід дослідження творчості Ніцше М.Гайдеггером, зважуючи на те, що в оцінці історико-філософської значимості мислителя провідну роль відіграє виявлення потенційних, нереалізованих можливостей, що приховані у глибинах його духу. При використанні діалектики, як вважає дисертант, плідною є думка К. Ясперса, згідно із якою у логіці Ніцше втілене його прагнення одночасно мислити протилежне. Поліфонізм (як його розумів насамперед М. Бахтін) у дослідженні корелятивно сполучається із герменевтикою і діалектикою. Оскільки поліфонізм є притаманним мисленню Ніцше, остільки він відповідає певним чином характеру мислення постмодерністської доби: будучи протиставленим логоцентризму філософії попередніх часів, поліфонізм Ніцше втілюється у здатність вживатися у численні інші "я" і одночасно усвідомлювати їх змістовно-перспективне багатоголосся.

У другому розділі - "Основні положення філософської концепції Ніцше в контексті проблеми суб'єкта і розвитку "Я"" - розкриваються погляди Ніцше відносно зазначеної проблеми у співвідношенні символічних, метафізичних, логіко-гносеологічних та екзистенціально-антропологічних аспектів змісту цих поглядів.

Дисертант артикулює думку, що базисом позиції Ніцше відносно проблеми суб'єкта і розвитку людського "я" є його погляди на дуальність аполлонічного і діонісичного начал, волю до влади і вічне повернення.

Трактування аполлонічного начала по Ніцше сходить до принципу індивідуації (за Шопенгауером) і виражає рефлективність діяльності свідомості. Якщо при втраті (деідентифікації) "я" у залученні до аполлонічного начала суб'єкт пізнання розчиняється в спогляданні ідей як окремих форм, то при втраті "я" у залученні до діонісичного начала відбувається інше, а саме - трансформація індивідуального (аполлонічного) "я" у присутність для себе суб'єкта, яка розгортається в безмовній інтуїтивній свідомості ("поперед" слова або знака), і про яку говорить Деррида. Ця трансценденція "я" сполучена з можливістю усвідомлення зв'язку кожного індивідуального "я" із всіма іншими "я", при поверненні з діонісичного екстазу в ілюзію аполлонічного "я".

Далі у розділі показано, що трактування діонісичного начала у Ніцше узгоджується з онтологічним постулатом Махаяна буддизму: одне - у всьому й усе - в однім, змикається з уявленнями Парменіда про буття як про сферу, центр котрої ніде, а окружність скрізь. Показово що таке розуміння відповідає трактуванню Г.Сковородою слова натура. З метою автентичного вираження зазначених смислових кореляцій дисертантом уведений принцип онтологічної топології.

Наступним дослідницьким кроком є характеристика ніцшевського розуміння волі до влади. Ця остання виявляється в діонісичному началі як у деякій стихії, що пронизує буття в його перманентному самоутворенні. На думку дисертанта, у такому розумінні можна визначити аспект становлення. Даний аспект, до речі, в свій час висвітлювався М.Гайдеггером, який включив у проблематику суб'єкта контекст темпоральності свідомості. Дослідніцько-аналітичний характер змісту цієї частини розділу надав підстави для формулювання дисертантом принципу онтологічної темпоральності.

При розгляді перспективізму Ніцше виявляється його відповідність ідеї метафізичної множинності світів по Канту. У розділі показано, що характеристика перспективізму як обмеженості сприйняття і розуміння світу, заданою апріорністю форм мислення простору і часу, відноситься лише до проявленого знання, вираженого засобами аполлонічного начала. Хоча перебування в діонісичному стані розкриває перед людиною всю правду світу, натомість цю правду йому потім слід висловити в аполлонічному стані свідомості.

Перспективізм Ніцше, вказується надалі, знаходить вираження в його космологічній концепції, відповідно до якої речі можуть існувати, якщо наша перспектива щодо їх зникне, але вони не можуть існувати, коли не відносяться до деякої суб'єктивної перспективи.

З принципу буттєвої суб'єктивності випливає розуміння Ніцше суб'єкта як множинності і застосування їм логіки, що одночасно допускає множину істинних тверджень, не сумісних одне з одним у рамках формальної логіки. Творча взаємодія з протилежностями передбачає мистецтво перевтілення при вживанні в кожну з них для того, щоб глянути на одну з них із перспективи інший, при досягненні одночасного володіння багатьма перспективами. Тому, розуміючи перспективізм Ніцше як набагато більш глибоке мистецтво, аніж таке, що вимагає обов'язковості збігу точок зору різноманітних перспектив, Дельоз змикає його з логікою Ніцше; у цій останній розбіжність уже не є принципом виключення, а диз'юнкція - засобом поділу.

Застосування такої логіки визначає в Ніцше відсутність уявлень про деяку однозначно інтерпретовану істину; навпаки, процес пізнання розуміється їм як процес становлення істини в різноманітті її можливих інтерпретацій. Це збігається із сучасними трактуваннями щодо істинності фізичних теорій у рамках бутстрап-підходу, що їх наводить Ф. Капра.

Аксіологічний аспект філософської концепції Ніцше чільне пов'язаний із його позицією - по ту сторону добра і зла. Ця позиція не є аморалізм, але імморалізм, як визнання необхідності виходу за межі існуючої основи моралі, для усвідомлення її джерела не в божественному потойбічному авторитеті, а в життєвих умовах; така аксіологія тісно переплітається із логікою Ніцше, яка виходить за межі усталеної традиції західної думки в таких характерних для неї протиставленнях як: істина - хиба, добро - зло, дійсне - уявне, матеріальне - духовне, людське - божественне і т.п.

Таким чином, діонісичне начало, виражаючи себе у волі до влади, лежить поза протиставленням добра і зла і передбачає людину, вільну у відношенні будь-яких учинків, не обмежену божественним установленням вибору. Але парадокс волі до влади полягає у тім, що вільна воля індивідуума, для того, щоб бути діючою, повинна вписуватися у волю до влади як онтологічну основу становлення сущого, що саме по собі уже виключає дієвість насильства, оскільки в силу взаємопов'язаності усього з усім робить неминучим повернення волі до первісного джерела. Тим самим виявляється "онтологічна узгодженість" дуальності аполлонічного і діонісичного начал, волі до влади і вічного повернення із буттєвими підставами категоричного імперативу Канта.

Шлях до надлюдини як ідеалу антропологічного розвитку проходить, за Ніцше, ряд опосередкувань. Діонісичну людину, у якій переважають інстинкти, змінює ідеал генія, у якому втілений інтуїтивний творчий потенціал. Ідеал істинної людини передбачає здатність самовиховання і звільнення від сліпих інстинктивних стимулів. Атрибутом цього ідеалу свободного розуму або вільного духу є насамперед свобода від упереджень і догматів. Пошук ідеалу людини, спроможної перебороти кризу у розвитку людства, вінчає погляд на надлюдину як на граничний стан; лише у прагненні досягти цього стану, людина може бути людиною.

Нарешті, у розділі показано, що етапи розвитку ідеалу надлюдини у концепції Ніцше (геній, істинна людина, свободний розум) розрізняються проявленням у них аполлонічного і діонісичного начал. При цьому важливу роль відіграє акцентуація онтологічної обумовленості моралі. Адже символічно-смисловий "взаємообіг" обох начал, метафізичні інверсії і кореляції їх у ході просування суб'єкта в напрямку ідеалу, відкривають можливість розуміння "джерел" надлюдини, їхню вкоріненість у основах життя, у процесах творення світу.

Третій розділ - "Тілесне Я суб'єкта за Ніцше, і його становлення" - присвячений реконструкції поглядів Ніцше відносно розвитку суб'єкта шляхом становлення тілесного Я в напрямку надлюдини.

З метою вирішення головних дослідницьких завдань дисертант звертається до порівняльного аналізу позицій Декарта і Ніцше стосовно проблеми суб'єкта, спираючись, зокрема, на історико-філософський доробок М. Гайдеггера. Фундаментальне трансформування картезіанської концепції суб'єкта по Ніцше Гайдеггер вбачає в тому, що дійсною основою суб'єкта за Ніцше вважає не саморефлексивне свідоме "я", а трансцендентальну тілесність "суб'єкта, що воліє"; ця трансцендентальна тілесність як найглибша сутність буття виражена у волі до влади.

Отже, згідно із Ніцше, воля до влади є властивістю буття, що пронизує світ у його постійному самовідновленні. Ніцше, таким чином, відтворює в проблемі суб'єкта і розвитку "Я" "досвід тілесності"; з метою досягнення логічної повноти "Ego cogito, ergo sum" він пропонує звернутися до форми часу не як до аполлонічної форми його розсудочного мислення, а як до діонісичної форми його "тілесного переживання", або "тілесного мислення".

Таке розуміння розвитку "Я" приводить Ніцше до думки про те, що суттєві властивості суб'єкта визначаються тілом; ця думка інтерпретується дисертантом за допомогою введеного ним поняття тілесне Я суб'єкта.

Уведення в концепцію, що сформована на основі цього поняття, принципу буттєвої суб'єктивності, спричиняє розуміння онтологічної обґрунтованості індивідуального "я" в усіх інших "я", що в свою чергу, передбачає постійно поновлюваний тілесний (позамовний) діалог поміж ними усіма для одержання відповіді на питання: що є "я" на даний квант часу?

Дисертант вважає, що існують підстави підсилити евристичні можливості принципу онтологічної топології, піднімаючи дослідницький рівень його застосування: від конкретного фізичного рівня, що описує взаємозв'язок елементарних часток, до дійсно онтологічного рівня; відтепер форми мислення Я постають як елементи символічного апарата філософського аналізу. Відповідним чином можна стверджувати що на рівні екзистенціальної онтології Я суб'єкта по Ніцше виражається в дуальності його аполлонічної і діонісичної складових.