Феномен моди: онтологічний статус і філософсько-антропологічні засади

Додатковою умовою для успішного функціонування моди в культурі є здатність культурного середовища до змін, тобто, культурна динаміка. Мода, на наш погляд, своєрідний атрибут культурної динаміки. Відповідно, у тому культурному середовищі, в якому процеси культурної динаміки активізовані - мода процвітає. Вона демонструє, в яких сферах культури процеси динаміки більш високі, де культуротворчість уповільнена, акцентуючи увагу на тих областях культури, де варто чекати змін. Вірогідно, саме тому мода так активно процвітає саме у відкритих суспільствах, оскільки відкритість сприяє популяризації різноманітних сфер культури.

Отже, характер “зовнішньої” мінливості моди (мінливості зразків моди) зумовлений спрощенням тих ідей відповідної сфери культури, які викликають підвищений інтерес та які поширюються в культурному середовищі, здатному до швидких динамічних перетворень.

Таким чином, у розділі представлена онтологічна експлікація моди, яка розкривається через категорії мінливості, сутності, становлення, часу.

Третій розділ “Феномен моди: репрезентація в культурі” присвячений виявленню філософсько-антропологічних засад моди. В розділі, з однієї сторони, виявляється місце і значення моди в житті людини, а, з іншої - визначаються підходи, в рамках яких дослідження моди в різні культурні періоди виявляється найоптимальнішим.

Людина моди - це людина, що почуває себе співзвучною часу, яка йде в ногу з часом. Теперішнім для людини стає те, на чому зосереджена її увага. Але, оскільки увага людини може бути зосередженою, приміром, на її минулому, вводиться наступне розрізнення: “емоційний час” і “дійсний час”. Під “емоційним часом” мається на увазі “внутрішній” час суб'єкта, індивідуальне сприйняття часу, в якому можна перенестись в минуле, в майбутнє, в світ фантазій тощо. Під “дійсним часом”, навпроти, мається на увазі відповідність його часу реального життя, реальної тривалості. Саме в “дійсному часі” здійснюється об'єктивне (не залежне від конкретного індивіда) теперішнє. Коли співпадають “емоційний” і “дійсний” часи (тобто, відбувається ототожнення теперішнього), то людина, на наш погляд, отримує більш яскраві відчуття від сприйняття реальності. Отже, поєднання “зовнішнього” (об'єктивного) і “внутрішнього” (суб'єктивного) теперішнього будемо визначати як “повнота теперішнього”, як “присутність у бутті” (М.Хайдегер). Людину, здатну до ототожнення теперішнього за допомогою моди, визначимо як “людина сьогочасна”.

Отже, “людина сьогочасна” - це людина, яка за допомогою моди проживає своє теперішнє в повну силу, яка є присутньою в ньому та яка відчуває безпосередньо повноту буття. Від розуміння дійсності часу як дійсності теперішнього (за допомогою моди), через осмислення буття як буття актуального, до розуміння того, що таке буття людське, що таке життя - така, на наш погляд, стратегія життя “людини сьогочасної”.

Мода, на наш погляд, надає людині відчуття успіху шляхом залучення її уваги саме до тих сфер, в яких швидко вирішуються проблеми. Крім того, людина при виборі нової моди стикається з необхідністю ідентифікації себе з новим образом, зі зміною ідентичності (В. Хьосле), що може призводити до криз ідентичності. В дисертації проводиться думка, що мода - це явище, яке сприяє кризам ідентичності, більш того - викликає їх. Таким чином, мода, сприяючи кризам ідентичності, демонструє тим самим людині, що подолання криз ідентичності більш глибокого, екзистенційного характеру підвладне самій людині.

Активний розквіт моди в сучасній культурі свідчить, на наш погляд, про зміщення акцентів на позитивне сприйняття теперішнього, сьогочасності. Причини розосередження моди в культурі, експансії в нові сфери полягають, вірогідно, у зміні суб'єкта. Людина починає усвідомлювати, що важливі саме ті цінності, які реалізовуються тільки в теперішньому, прагнучи більш ретельно конструювати свою сьогочасність.

Позитивне сприйняття моди в культурі передбачає, на наш погляд, позитивне ставлення до сприйняття сьогочасності, коли вважається, що людина повинна жити насущними проблемами, не заглиблюючись в минуле і не переймаючись майбутнім. Адже кожна культурна епоха відрізняється своїм ставленням до часу. Г. Тард, досліджуючи ставлення до часу в різних культурах, поділяв культурні епохи на епохи моди (коли переважає потяг до новизни) та епохи звичаю (перевага надається давньому, а не сучасному). Епохи моди відрізняються від епох звичаю тим, що вся увага в них зосереджується на вирішенні нагальних проблем. В епохи звичаю, вважав Г. Тард, людей частіше турбує здійснення їхніх віддалених ідеалів.

Кожна епоха продукувала своє ставлення до часу. Але не тільки в рамках різних культурних епох спостерігалися відмінності в сприйнятті часу. Різні сфери культури також відрізняються своїм ставленням до часу. Так, приміром, у сфері політекономії, вказував Ж. Бодрійяр, час під владою товару накопичується як гроші, а під владою моди час подрібнюється на переривчасті цикли, які взаємно накладаються. Якщо ж порівнювати ставлення до часу в таких сферах культури як мода і наука, то наука, згідно з В.В. Шкодою - це царство вічного, а мода - мінливе і минуще. Таким чином, у науки і моди - різні шляхи руху при одній меті. Наука - це пошук вічного, спрямованість у майбутнє, боротьба з часом шляхом пошуку стабільного, незмінного, шляхом подолання тимчасового, виключення минущого. Мода ж - акцент на конкретному теперішньому, подолання часу шляхом нескінченного подрібнення його.

На наш погляд, ставлення до часу в європейській культурі зумовлене тим сприйняттям часу, яке спостерігається в християнстві, являючись своєрідною секуляризацією релігійно оформленого сприйняття есхатологічного часу. Сприйняття часу, як дороги спрямованої в майбутнє (що є актуальним для християнства з його ідеєю другого пришестя) сформувало, на наш погляд, такий тип людини, яка найчастіше живе майбутнім, не затримуючись в сьогочасності. Оскільки соціокультурні умови в європейській культурі зумовлювали ставлення до часу як до звичайної тривалості, людина не завжди мала здатність до повноцінної реалізації в сьогочасності. Тому в європейській культурі з'являються явища, завдяки яким людина відчуває себе причетною до теперішнього, сьогочасності. Таким явищем, на наш погляд, стала, зокрема, мода, як своєрідний механізм, що дозволяє людині реалізовуватися саме в сучасності, в теперішньому.

Функціонування моди в сучасній культурі, яка характеризується різноманіттям форм буття, кардинально відрізняється від функціонування моди в попередні культурні періоди. Мода сприяє посиленню процесів культурної динаміки, що призводить до ускладнення та диференціації різноманітних форм культури. Виявлено, що саме еволюційний підхід до аналізу феномену моди здатний оптимально враховувати як посилення мінливості моди в часі, так і своєрідність її проявів у конкретну епоху. Тобто, еволюційний підхід синтезує підходи, що фіксують статичні моменти в явищах моди та підходи, що фіксують динамічні моменти. В еволюції моди можна чітко виділити три стадії, що враховують посилення мінливості моди в часі: стадію поелементних змін моди, стадію стильових змін моди та стадію диференційованих змін моди. Причому, у сучасній культурі можна також виявити зародження стадії віртуальних змін моди.

Таким чином, в розділі проаналізовано, з однієї сторони, роль моди в житті людини, а, з іншої - визначено найоптимальніші підходи до аналізу феномену моди в культурі.

У “Висновках” дисертаційної роботи підводяться підсумки та узагальнюються результати дослідження в цілому.

мода філософський антропологічний культурний

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ