Аналіз знання як стратегічного ресурсу трансформації суспільства (світоглядно-методологічний аспект)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук

АНАЛІЗ ЗНАННЯ ЯК СТРАТЕГІЧНОГО РЕСУРСУ ТРАНСФОРМАЦІЇ СУСПІЛЬСТВА (СВІТОГЛЯДНО-МЕТОДОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ)

Кушерець Василь Іванович

Київ 2003

Анотація

Кушерець В.І. Аналіз знання як стратегічного ресурсу трансформації суспільства (світоглядно-методологічний аспект). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук за спеціальністю 09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка.

Дисертацію присвячено світоглядно-методологічному осмисленню знання як важливого ресурсу на етапі постіндустріальної трансформації суспільства. Простежується динаміка якісної зміни ролі знання в нинішніх інноваційних моделях соціально-економічного розвитку, чинники та складові інтелектуального потенціалу суспільства і засоби реалізації означеного потенціалу, розкрито сутність, особливості вияву та дії нових форм і механізмів використання знань у процесі соціальних трансформацій. Аналізуються різні види та рівні інформаційних технологій, умови та засоби їх дійового застосування.

Конкретизується зміст понять інтелектуалізації та інформатизації суспільства, розглядаються світоглядно-методологічні основи подальшого вдосконалення національних і локальних програм інформатизації як форм безпосередньої участі знань у житті суспільства і його розвитку.

Ключові слова: знання як стратегічний ресурс, трансформація суспільства, інформаційний ресурс, інноваційна модель, інтелектуалізація та інформатизація суспільства, інтелектуальний потенціал, інформаційний ринок, інформаційне суспільство.

соціальний суспільство трансформація інноваційний

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Соціально-економічний розвиток України має спрямовуватися в єдине поле сучасного поступу передових країн світу. Він характеризується переходом від індустріального до постіндустріального (інформаційного) етапу, в основі якого лежить інноваційна модель розвитку. Забезпечити таку модель можна лише на базі всебічного розширення, поглиблення та інтенсифікації процесу вироблення, нагромадження, трансформації, трансляції, поширення і практичного використання знань - головної рушійної сили розвитку людства на сучасному етапі історії.

Важливість ролі знань, інформації полягає в тому, що трансформації в суспільстві дедалі більше визначаються динамікою знань.

Прикметною рисою сучасного історичного етапу є, зокрема те, що інтелектуальні чинники розвитку, виникнення принципово нового типу розширеного виробництва, яке базується на інноваційних знаннях, набувають першорядного значення. В доіндустріальну епоху домінували “живі” знання: досвід, фахові навички, кваліфікація. В індустріальну епоху на чільне місце за значущістю вийшли матеріалізовані знання у вигляді основного капіталу (машини). В сучасну епоху все більшу роль відіграють фундаментальні і прикладні знання, конструкторські розробки та інформація (інформаційний ресурс), а також машинні засоби їх переробки. Якісне оновлення засобів та способів соціальних трансформацій полягає чималою мірою саме у висуванні на перший план інформації як основи інформаційних технологій. На базі цієї форми інноваційних знань (інформаційних ресурсів) виникли специфічні галузі соціальної практики (інформаційна індустрія, ринок знань, інформаційний менеджмент), а також новий, невідомий у минулому тип суспільних відносин - інформаційні відносини.

Цим зумовлюється гостра необхідність світоглядно-методологічного, теоретичного та науково-практичного осмислення інтелектуальної (інформаційної) сфери суспільного життя, всебічного вивчення особливостей розвитку знань та їхнього трансформуючого впливу на соціальні структури, конвергентні та суспільні коеволюційні, мультиплікаційні процеси. Традиційне трактування знання лише як правильного чи перевіреного практикою відображення дійсності в свідомості людини виявляється недостатнім.

Необхідне вивчення когнітивно-інформаційних аспектів руху знань (засобів їх отримання, механізмів відбору, поширення, трансформації, нагромадження, трансляції та застосування у всіх галузях життя суспільства), а також способів автоматизації цих складних процесів на базі комп'ютерної і телекомунікаційної техніки.

Мова йде про маловивчені і надзвичайно актуальні проблеми переробки знань та перетворень їх у діючий інформаційний ресурс - чи не головний ресурс людства в сучасних умовах.

Ці проблеми потребують комплексного, багатоаспектного, не лише філософського, але й економічного, політологічного, соціологічного, психологічного, культурологічного, юридичного тощо осмислення. Здійснити ж таке осмислення відповідно до сучасних запитів можна лише за належного філософського, світоглядно-методологічного забезпечення. Особливо нагальною ця потреба є для інноваційного розвитку України, яка вступила на шлях органічного входження в сім'ю європейських держав.

Виявлення та осмислення світоглядних та методологічних засад інтелектуалізації та інформатизації суспільства з урахуванням специфіки України, феноменів ресурсу знання, інформаційного ресурсу та інформаційних технологій - їхніх видів та рівнів, умов застосування, готовності до цього соціального середовища, вивчення основних ланок циклу “наука-виробництво” та особливості їх взаємодії, ролі фундаментальних і галузевих наук в інноваційних процесах, соціальних і психологічних аспектів руху знань є важливою і необхідною складовою радикального поліпшення національних програм, бажаних суспільних трансформацій і не тільки у найближчому, а й у віддаленому майбутньому.

Розробка світоглядно-методологічного аспекту проблем інтелектуалізації та інформатизації суспільства з урахуванням національної специфіки України, особливо слабко вивчених зрізів соціальної, економічної, духовної, організаційної, кадрової, правової тощо трансформації соціального середовища, а також структур, інститутів та механізмів інформаційного ринку (ринку знання) сприяє визначенню шляхів до ефективної розбудови та реалізації моделей інноваційного розвитку України.

При цьому дуже важливо враховувати і те, що продуктивна розробка і ефективне втілення в життя моделей широкомасштабних суспільних перетворень сучасного рівня потребує вивчення трансформації не лише теоретико-методологічних (“парадигмальних”), а й світоглядних засад суспільного буття.

Дослідженню вищезазначених проблем в останні десятиліття як в Україні, так і в країнах СНД надається все більшої уваги, причому в різних ракурсах: соціально-філософського спрямування, що знаходить своє відображення в працях: В.П. Андрущенка, І.В. Бойченка, Л.В. Губерського, В.М. Князєва, В.Г. Кременя, В.С. Пазенка, В.М. Свінціцького; логіко-гносеологічного: І.С. Добронравої, А.Є. Конверського, В.В. Ляха, В.С. Лук'янця, Т.Д. Пікашової, Л.В. Рижко, В.А. Рижка, В.С. Стьопіна, А.І. Уйомова, І.З. Цехмістро; філософсько-політичного: І.Ф. Кураса, М.І. Михальченка, Є.К. Марчука; культурологічного: С.Б. Кримського, В.А. Парахонського, М.В. Поповича; економічного: А.С. Гальчинського, Б.В. Губського, В.К. Врублевського, С.Й. Вовканича, І.С. Каленюк; когнітивно-інформаційного: Г.М. Доброва, Л.Г. Дротянко, Ю.М. Канигіна, Г.І. Калитича, Б.А. Малицького, Ю.І. Саєнка, О.Ю.Чубукової, Ю.І. Яковенка та інших.

Продуктивна цінність знання в розвитку суспільства та вплив його на особу стала предметом аналізу багатьох вчених за кордоном, зокрема, герменевтичного: Г. Арендт, Г. Гадамера, Ж. Рюс; соціокультурного: М. Беслера, Ф. Махлупа, К. Мангейма, П. Рікера, Л. Туроу, Т. Шульца, філософсько-наукового: Т. Куна, К. Попера, Р. Татона, С. Тулміна, П. Феєрабенда; інформаційно-комунікативного: П. Бурд”є, Ф. Еванса, Т. Ландіна, Б. Саніеля, Ю. Габермаса; інформаційно-технологічного напрямів: І. Міцуру, С. Осуги, К. Шенона, І. Харукі та представників теорії постіндустріального та інформаційного суспільства: Д. Белла, Й. Масуди, Е. Тофлера, Ф. Фукуями та інших.

Позитивно оцінюючи результати досліджень, які викладені у вітчизняній та зарубіжній літературі, все ж зазначимо, що в цілому системне наукове осмислення складної, об'ємної і багатоаспектної проблеми з'ясування своєрідності руху знань, їхнього продукування, нагромадження, трансформації, трансляції, переробки, автоматизації, інформатизації, впливу на трансформацію ринкових відносин, інстуціональних, управлінських структур, правових норм, кадрового потенціалу, науки і освіти тощо - знаходиться лише на початковому етапі.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. В дисертаційній роботі висвітлені результати наукових і прикладних досліджень, які застосовувалися в практичній роботі Товариства “Знання” України, зокрема при розробці і реалізації “Програми інформаційно-освітньої та науково-просвітницької діяльності Товариства “Знання” України” на 2000-2004 роки, затвердженої президією правління Товариства. Робота пов'язана з науково-дослідними темами на факультеті соціології і психології Київського Національного університету ім. Тараса Шевченка: “Проблеми співіснування різних технологій навчання у період реформування вищої освіти в сучасних умовах розбудови державності в Україні” (Наук. керівник: академік НАН України Губерський Л.В.), “Організація самостійної роботи студентів університету в умовах модульно-тьюторської системи навчання” (Наук. керівник: проф. Казьміренко В.П.), “Методологічні та методичні розробки соціальних показників встановлення демократизації суспільства в Україні” (державний, реєстраційний № 01БП017-01 Наук. керівник: проф. Волович В.І.), “Методологія та методика формування іміджу України в сучасному світі: соціально-психологічні аспекти” (номер державної реєстрації 2/02.23 Наук. керівник: проф. Яковенко Ю.І.).

Особистий внесок здобувача полягає у розробці концептуальних схем, світоглядно-методологічних засад вироблення, засвоєння і поширення знань серед різних категорій населення, підготовки та перепідготовки фахівців, побудові аналітичних і прогнозних моделей ефективного використання інтелектуального потенціалу країни, розробці методів збору, обробки і аналізу інформації зазначених тем.

Метою дисертаційної роботи є світоглядно-методологічне осмислення та виокремлення знання як стратегічного ресурсу трансформації суспільства та його (знання) ролі в забезпеченні інноваційного соціального прогресу, включаючи передусім розвиток людини з врахуванням запитів сучасних соціальних перетворень, що відбуваються нині в Україні.

Для досягнення мети визначено такі основні завдання дослідження:

З'ясувати теоретико-методологічні засади дослідження знання як стратегічного ресурсу трансформації суспільства та його (знання) наріжні, в тому числі трансформаційні характеристики;

Розробити та включити в науковий обіг як концептуальні такі поняття та наукові підходи: функціональні форми знання, інтелектуальний та інформаційний ресурс, інформаційні технології та їх рівні, інтелектуальна активність, інтелектуальна сфера суспільства в її інформаційному вимірі;

Виявити своєрідність науково-дослідницького та освітнього потенціалів, їхнє місце та роль у розвитку суспільства, а також механізм їхнього відтворювального впливу на процес та динамізм соціальної трансформації;

Виокремити та схарактеризувати основні чинники, напрями та засоби реалізації інтелектуального потенціалу суспільства в період трансформації;

Розкрити своєрідність та роль інтелектуалізації суспільних систем, чутливості організаційних структур до дифузії знань, як складової механізму сучасних суспільних перетворень;

Визначити відмітні риси сучасного ринку знань та основні напрями і форми його подальшого розвитку, структурування, функціювання та диверсифікації.

Об'єктом дослідження є інтелектуально-духовна сфера суспільства як відносно самостійний стратегічний ресурс трансформації суспільства.

Предмет дослідження - багатоциклічний процес вироблення, нагромадження, перетворення, трансляції і використання знань, як стратегічного ресурсу трансформації суспільства, розширення їхніх історично обумовлених

функцій в когнітивно-інформаційному, технологічному аспектах формування інформаційних ресурсів, інтелектуалізації та інформатизації суспільних систем як основи їх трансформації.

Методи дослідження. В процесі дослідження автор застосовує філософський метод сходження від абстрактного до конкретного. Крім того у дослідженні послідовно використовувалися основоположні, загальнонаукові принципи об'єктивності, системності, єдності історичного і логічного, аналізу та синтезу, компаративістики; а також, тією чи іншою мірою, деякі соціологічні методи: експертні опитування, традиційний та контент-аналіз документів, проведення фокус-груп, позиційного аналізу, які використовувались під час семінарів, конференцій, диспутів та дискусій, проведених в Товаристві “Знання” України.

Теоретичною та методологічною базою дисертаційного дослідження є основні досягнення вітчизняних та зарубіжних авторів, творче переосмислення вітчизняної і зарубіжної філософської та соціальної думки стосовно функціональної ролі знання в соціально-економічному розвитку суспільства.

Наукова новизна роботи полягає у розробці принципово нової цілісної концепції знання як стратегічного ресурсу суспільної трансформації та соціально-економічного розвитку на сучасному етапі взагалі і трансформаційних процесів в українському суспільстві у перехідний період до ринку та органічного входження в європейський простір зокрема.

До положень, які містять елементи наукової новизни, можна віднести наступні:

доведено, що перетворення знань в процесі становлення інформаційного суспільства у дедалі важливіший чинник соціальної трансформації як комплексу глибинних, якісних і цілеспрямованих перетворень в усіх сферах життєдіяльності людей зумовлює нагальну потребу їх (знань) осмислення не тільки в пізнавальному, а й у методологічно-інструментальному, практичному зрізі. За такого підходу знання постають не лише як в основному вірне, адекватне відображення дійсності, а й як стратегічний ресурс трансформації суспільства;

розкрито, що в якості стратегічного ресурсу трансформації суспільства, одного з основних чинників системних перетворень, знання все більшою мірою визначає розмаїття форм і методів як цілеспрямованого (свідомого), так і ненавмисного (стихійного) впливу людини на природне і суспільне середовище. При цьому в процесі поширення і практичного застосування знання не розпорошуються, а потужнішають, уможливлюють подальше вдосконалення трансформованої структури, чутливої до дифузії знання та їх використання. Водночас знання, залишаючись ефективним засобом соціально-перетворюючої дії, здійснюють зворотній вплив на суб'єкт цієї дії, не тільки сприяючи підтриманню стабільності, суспільної рівноваги, соціального порядку, але й постаючи істотним чинником забезпечення сталого розвитку і прогресу;

визначено, що концептуального означення для системного світоглядно-методологічного аналізу знання як стратегічного ресурсу набувають такі поняття як “інформаційний ресурс”, “інтелектуальний (науковий та освітній) потенціал”, “інформаційне середовище”, “інформаційне суспільство”, “ринок знання” (інформаційний ринок), що відображають основні грані виробництва, нагромадження, переробки, трансформації, трансляції та практичного використання знань як стратегічного ресурсу суспільних перетворень;

дістала подальший розвиток концепція подання, існування та функціонування знань, уточнено їх значущість на кожному з історичних етапів розвитку суспільства. Головна увага при цьому зосереджена на семантичній інформації як основній формі інноваційного знання в сучасних умовах, безпосередній продуктивній силі суспільства. Виявлено, що знання у вигляді інформаційного ресурсу характеризується тим, що воно неамортизується (на відміну від матеріальних ресурсів), під час свого використання не зникає, а зберігається, навіть збільшується, відзначається радикальністю своєї дії, коли продуктивність праці підвищується не на відсотки, а на порядки - у 10-100 і більше разів тощо;

виокремлено основні елементи багатоциклічного руху знань від ідеї до її організаційного та матеріального втілення. Показано, що основними послідовними ланками окремого циклу такого руху знань постають: проблема як виявлення невідповідності існуючих знань реальному стану речей у природі і суспільстві; ідея як подолання означеної невідповідності через отримання нових знань; концептуальна схема як теоретичне осмислення системи історичних і вірогідних знань, модель як якісна і кількісна характеристика об'єкта знань, алгоритми, проекти, програми, технології, нововведення, трансформації, впровадження як послідовні, напрямки та параметри руху знань до їх організаційного та матеріального втілення. Процес цей має характер замкненого кругообігу (циклу); із впровадженням завершується одне коло спіралі і починається інше;

аргументовано, що найважливішою формою нагромадження та консолідації знань як стратегічного ресурсу системної соціальної трансформації виступає інтелектуальний потенціал суспільства. Суб'єктом створення інтелектуального потенціалу, своєрідним генератором, носієм і передавачем нових ідей, втілення яких у життя відбувається в діяльності широких верств населення через механізм наслідування (мімезису) та соціально-історичної творчої активності, постає інтелектуальна еліта. При цьому роль наукової еліти у процесі створення та зростання інтелектуального потенціалу полягає у виробництві знань, що є принципово новими як для вченого, що отримує ці знання, так і для суспільства загалом. Освітянська еліта у цьому ж процесі постає передусім носієм і транслятором знань, які теж виступають як нові, але вже тільки для індивідів, що вчаться. Оволодіваючи цими знаннями, означені індивіди теж постають у ролі суб'єктів збагачення інтелектуального потенціалу суспільства. Отже, значення інтелектуальної еліти набуває загальносуспільного масштабу, оскільки вона відіграє роль важливого рушія, своєрідного каталізатора трансформації суспільства в цілому;

показано, що інтелектуальний потенціал суспільства становить собою стратегічний ресурс вироблення, утвердження, розвитку та втілення в життя національної ідеї. При цьому його вплив на національну ідею виявляється в тому, що він відіграє роль важливої передумови, чинника, складової та дійового засобу здійснення означених процесів, сприяючи формуванню, чіткому формулюванню та розвитку, пошуку шляхів і способів її (ідеї) реалізації, посиленню етнічного спрямування у соціально-творчому процесі та досягненні високого рівня національної самосвідомої культури;

виявлено, що на сучасному етапі езотеричні знання поступово посідають місце однієї з вагомих складових масиву сучасної інформації і технологій, що циркулюють у суспільстві. Доведено, що своєрідність їхнього статусу в інтелектуальному, світоглядному та духовному потенціалі суспільства зумовлена акцентованістю їх на використанні переважно позараціональних пізнавальних засобів та осягненні духовної складової передусім окремої людини, а також поширенні духовного простору на сфери недоступні, принаймні на даний час, для засобів наукового пізнання;

аргументовано тлумачення когнітивного (інформаційно-технологічного) підходу як важливої передумови та складової успішної розробки системи переробки та використання знань як стратегічного ресурсу соціальної трансформації, підвищення ефективності їх (знань) застосування шляхом їх квантифікації та машинної обробки та консолідації (комплектування інформації). Виокремлено наріжні принципи та напрямки означеної консолідації: забезпечення повноти і достовірності обліку всіх сторін господарської практики, а також нерозривного зв'язку з комплексним первинним обліком і прийняттям рішень на всіх рівнях ієрархії управління, мінімізація інформаційного шуму і обмеження інформаційної надмінності, раціоналізація установчих і оцінюючих (звітних) показників відповідно до дійової функції управління, чіткого розмежування контурів управління, мінімізація їх перетинів і сполучень, відокремлення рутинної обробки масових даних від творчої частини аналізу тощо;

з'ясовано специфіку структури та особливості функціонування сучасного ринку знань. Своєрідність нинішнього етапу розвитку інформаційного ринку вбачається при цьому в посиленні ролі інформаційного менеджменту та маркетингу, рівня відповідальності суб'єктів інформаційної діяльності, ефективності використання ресурсу знання в інформаційних технологіях. Показано, що за сучасних умов ринок постає як ключовий чинник інтелектуалізації, основою широкомасштабних системних соціальних трансформацій, які, у свою чергу, створюють принципово нові можливості для поступу, структурування та функціонування означеного ринку.

Практичне значення одержаних результатів. Результати дослідження знайшли впровадження у вирішенні питань вироблення, нагромадження та поширення знань в Україні.

Висновки та пропозиції автора прийняті до впровадження президією Товариства “Знання” України, Спілкою наукових та інженерних об'єднань України.

Розробки, практичні висновки та пропозиції, що випливають із змісту реферованого дослідження, використанні у процесі підготовки Закону України “Про вищу освіту”, враховані при підготовці Національної доктрини розвитку освіти України у ХХІ столітті, прийнятій другим з'їздом працівників освіти, а також використовуються при підготовці Закону України „Про безперервну освіту”.

Результати дослідження можуть бути використані при підготовці нормативних курсів лекцій з філософії, соціології та спецкурсів.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та результати досліджень оприлюдненні та пройшли апробацію у формі доповідей та виступів на 22 міжнародних і національних теоретичних і науково-практичних конференціях: “Всеукраїнська наукова конференція: Україна на порозі ХХІ століття: уроки реформ та стратегія розвитку” (м. Київ, 2000 р.), “Філософія освіти ХХІ століття: проблеми і перспективи” (м. Київ, 2000 р.), “Соціокультурні чинники розвитку інтелектуального потенціалу українського суспільства і молодь” (м. Київ, 2000 р.), “Економіка України: стратегія відродження і трансформаційні перетворення” (м. Київ, 2000), “Нові політичні реалії України на рубежі тисячоліть” (м. Київ, 2001 р.), “Єдиний освітній простір у ХХІ столітті. Інформаційні технології, проблеми і перспективи” (м. Кишинів, 2001 р.), “Роль міжнародних організацій у розвитку загальноєвропейського науково-технологічного простору” (м. Київ, 2001 р.) “Туризм у ХХІ столітті: глобальні тенденції і регіональні особливості” (м. Київ, 2001 р.), “Українознавство - наука самопізнання українського народу” (м. Київ 2001 р.), “ХІ Німецька конференція освіти дорослих” (м. Гамбург, 2001 р.), “ІІ Всеукраїнський з'їзд працівників освіти” (м. Київ, 2001 р.), “Електронна торгівля в СНД і Східноєвропейських країнах: разом в ХХІ століття” (м. Мінськ, 2001 р.), “Молодь у системі цивілізаційних процесів” (м. Київ, 2001 р.), “Українознавство в розбудові національної освіти України ХХІ століття: проблеми та напрямки розвитку” (м. Київ, 2002 р.), “Освіта через усе життя” (м. Париж, 2002 р.), “Інформаційно-телекомунікаційні технології в освіті” (м. Москва, 2002 р.), “Освіта дорослих в Україні” (м. Київ, 2002 р.), громадське обговорення проекту “Концепція національної інформаційної політики” (м. Київ, 2002 р), ІІІ міжнародна науково-практична конференція “Інформація, аналіз, прогноз, стратегічні важелі ефективного державного управління” (м. Київ, 2002 р.), “Проблеми і перспективи розвитку інформаційного суспільства” (м. Київ, 2003 р.), “Внесок академіка В.І. Вернадського в дослідження проблем розвитку і розміщення продуктивних сил” (м. Київ, 2003 р.), “Постнекласичні методології в освіті” (м. Київ, 2003 р.), а також у викладацькій роботі автора в Київському Національному університеті імені Тараса Шевченка (Інститут міжнародних відносин, Інститут журналістики, історичний факультет, факультет соціології та психології) в курсах “Соціологія” та “Соціологія громадської думки”.

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження опубліковані в 50 друкованих роботах, серед яких 3 монографії (одна особиста - 15,5 друк. арк.), 6 брошур, 41 статті в наукових журналах і збірниках наукових праць (з них 29 у фахових) загальним обсягом авторського матеріалу 65 друк. арк.

Обсяг і структура роботи. Дисертація складається зі вступу, 5 розділів, висновків, викладених на 390 сторінках. Список використаних джерел (364) -21 сторінка.

2. Основний зміст дисертації

У вступі розкривається актуальність теми, стан дослідженості проблеми, її значення для забезпечення подальшого розвитку України, формулюються мета і завдання дослідження, визначається наукова новизна, показано теоретичне та практичне значення одержаних результатів.

У розділі І “Теоретико-методологічні дослідження знання як стратегічного ресурсу трансформації суспільства” даються трактування історико-генетичних форм знань, а також новітні інтерпретації знань, у тому числі з позицій інформатики та глобалізаційних процесів, розкриваються основні форми їхнього функціонування, особлива увага приділяється аналізу категорії “семантична інформація” як сучасної форми інноваційного знання. Розкриваються також проблеми формування й перебігу циклу “наука - виробництво” та нові умови використання новацій і особливо інформаційні технології як важливої форми концентрації та реалізації інноваційних знань.

Комп'ютеризація й інформатизація - це, по суті, вихід людства на новий рівень оволодіння знаннями, ідеями, пов'язаний з їхньою інженерною обробкою. Отже, закономірно виникла потреба виробити конкретніші уявлення стосовно “предметів” інтелектуальної інженерії. У контексті активної (перетворюючої) ролі знань у житті суспільства великого евристичного значення набуває відоме вчення про ноосферу В.І. Вернадського, яке потребує конкретизації: ноосфера - це такий стан біосфери, коли її розвиток відбувається цілеспрямовано, коли соціальний розум має можливість спрямовувати розвиток біосфери в інтересах людини, її майбутнього (і навпаки - призвести до антропологічної катастрофи).

За останні 200-250 років саме наукові знання (серед всієї системи знань людства - практичних, повсякденних, фахових, світоглядних, метафізичних, інтуїтивних, віщунських (провидінських), езотеричних тощо) відігравали вирішальне значення в інтелектуальному, технічному, соціальному прогресі.

Сучасні процеси зміни цілей наукового пізнання і трансформації самої форми знань пов'язані з переходом до постнеокласичної науки. Тут треба вказати, перш за все, на зміни характеру та результатів досліджень. Йдеться про подолання позитивізму та лапласівського детермінізму, а також однобічного феноменологізму. Позитивізм (при всій своїй аксіологічній цінності, що зумовила його живучість упродовж усього періоду існування класичного природознавства), тепер все більше виявляє свої недоліки, пов'язані з “утилітарним”, спрощеним підходом до відображення дійсності. “Позитивні” знання (точні, конкретні, однозначні, математизовані, доведені до “очевидності” шляхом операціоналізації або ж експерименту) зазвичай легко трансформувати в інженерні конструкції. Але вони вже не забезпечують необхідної глибини проникнення у “світ явищ”, розуміння природи феноменів мікро- і макросвіту, а також самої людини, її внутрішнього (духовного) світу.

Але перехід до некласичної науки не означає втрату наукового реалізму, хоча останній трактується у зовсім іншому, глибшому розумінні. Сучасний плюралістичний, сценарний і нерівноважний (синергетичний) підхід, а також функціональні характеристики знань (як додаток до сутнісних характеристик) органічно пов'язані з трактуванням сучасної науки як безпосередньої продуктивної сили.

Важливо при цьому виходити з широкого “всеохоплюючого” розуміння наукових знань у вигляді знаків (символів), їхньої провідної регулюючої ролі в життєдіяльності та розвитку суспільства. Йдеться про нове бачення соціальної динаміки, як такої, в основі якої лежать інформаційні процеси, тобто кодування, переробка, розповсюдження, використання знань і символів Поняття “знак” у цьому випадку трактується з деякою мірою умовності. У більш чіткому смислі потрібно, звичайно, розрізняти такі поняття, як знак, символ, еквівалент, образ, код, модель, вказівка та інші. Все це - типи і підтипи семіотичних засобів, яких нараховується до 1000..

Семантична інформація, тобто інформація у вигляді знань, має знакове (вербальне, текстове) вираження. Тому соціальні функції знакових систем, з одного боку, багато в чому збігаються з соціальними функціями інформації. З іншого боку, провідна роль інформаційних ресурсів у суспільстві проявляється через знакові системи. Це і дало підстави Французькій Академії наук визначити поняття “наукове знання” як “символьну демонстрацію дійсності” Dictionaire de L'informatique. - Paris, 1975, р.75..

Принципове значення для розуміння знань як головного ресурсу системних соціальних трансформацій має їхнє подання у вигляді різних функціонально обумовлених форм. Таких основних форм - три: 1. “Живі” знання, тобто знання, невіддільні від їхніх носіїв - людей (досвід, навички, кваліфікація); 2. Матеріалізовані знання (втілені в новій техніці, матеріалах, препаратах, організаційних формах); 3. Знання у вигляді інформації (семантичних посилок, відокремлюваних від їхніх “першоджерел”, переданих каналами зв'язку, збережених у пам'яті (природній чи штучній).

Особливість сучасного і прийдешнього (“постіндустріального”) суспільства полягає в тому, що вирішальну роль у його розвитку починає відігравати семантична інформація, яка стає головним фактором системної трансформації суспільства.

Стає дедалі зрозумілішим і те, що саме інформаційне (когнітивне) трактування знань дає можливість намітити шляхи квантифікації і машинної переробки останніх.

Важливого значення у зв'язку з цим набуває з'ясування співвідношення знань і інформації, їхніх загальних рис і розходжень, а також механізму перетворення знань в інформацію (виникнення гносеоінформації).

Знання - це в основному адекватне відображення тієї чи іншої сторони об'єктивної дійсності в голові людини, осмислене та виражене у вигляді ідей (понять, уявлень про якийсь предмет чи явище). Але не всі знання і не за всіляких умов стають інформацією. Інформацією можуть стати лише знання, яким притаманний елемент новизни, корисності, причому ті з них, що можуть бути корисними в контексті певної мети і набувають характеру повідомлень, сприяючи її реалізації.

Звідси можна тлумачити інформацію як знання, відомості про навколишнє середовище (об'єкти, явища, події, процеси тощо), які зменшують наявний ступінь невизначеності, і перетворені в повідомлення (виражені певною мовою у вигляді знаків, у тому числі записані на матеріальному носії), котрі можна відтворювати шляхом передачі людьми усно, письмово або в інший спосіб (за допомогою умовних сигналів, технічних та обчислювальних засобів тощо).

Інформація в повному розумінні не просто те, що “просвіщає” чи інформує користувача, задовольняє його цікавість, а й те, що “розв'язує” додаткову енергію в системі, спрямовує її в доцільне русло і “утримує” всі елементи системи в заданому цільовому руслі функціонування. Гносеоінформація - це знання, перероблені так, щоб стати готовими для “перетворення в матеріальну силу”.

Таким чином, інформація - це знання для інших, автономні щодо їх первісного живого носія (генератора), що стали повідомленнями (у тій чи іншій мірі переробленими). До них належать знання, зафіксовані в статтях, книгах, патентних описах, усних повідомленнях (безпосередньо, по телефону, радіо, телебаченню), в управлінських документах (звітах, планах, розпорядженнях тощо), проектній документації, моделях, алгоритмах, програмах і т. д.

Інформаційний ресурс - це знання, які уже підготовлені для користування і застосовуються для вирішення конкретних завдань. Інформаційні ресурси поділяються на активні (алгоритми, програми, проекти, технології) і пасивні (книги, статті, патенти тощо).

Відповідно семантична інформація - це смислове знання, яке набуває акцентуйованого осмислення і використовується для реалізації цілей розвитку суб'єкта знання. Сукупність семантичної інформації складає інформаційний ресурс.

Особливостями інформаційного ресурсу є його постійне оновлення, поповнюваність, потенційність, менша затратність вироблення, безпосереднє включення до складу продуктивних сил, радикальний характер дії, зв'язок з творчою складовою розумової праці.

Вироблення та використання інформаційного ресурсу пов'язані з організацією циклів “наука - виробництво”. В дисертації окреслюються шляхи трансформації наукових знань від загальних ідей (гіпотез, концепцій, теорій) до рівня прикладних знань та інженерних схем.

Важливою передумовою та складовою розробки досліджуваної проблеми є розгляд інформаційних технологій - їх сутності у національному вимірі, форм та ступенів розвитку, значущості цих технологій у побудові та реалізації інноваційних моделей розвитку сучасного українського суспільства.

Інформаційне суспільство - це суспільство, структури, технічна база і людський потенціал якого пристосовані для оптимального перетворення знань в інформаційний ресурс, переробки цього ресурсу з метою переведення його з пасивних форм (книги, статті, патенти тощо) в активні (моделі, алгоритми, програми, проекти, інформаційні технології), та, нарешті, його практичне використання.

Інформаційна технологія - це представлене в проектній формі (тобто у формалізованому вигляді - як послідовність операцій, алгоритмів, дій тощо - придатному для практичного використання) концентроване вираження наукових знань і практичного досвіду, що дозволяє раціональним чином організувати та здійснити той чи інший інформаційний процес з метою економії витрат праці, енергії, чи матеріальних ресурсів, необхідних для реалізації цього процесу.

Інформаційні технології можуть бути компонентами складніших технологій. Проте інформаційні технології заслуговують самостійного вивчення, у першу чергу, саме завдяки найширшому використанню їх у житті суспільства - як акумуляторів, концентраторів знань та способів їх опредметнення.

На жаль, багато створених в Україні за останнє десятиліття автоматизованих систем (управлінських, діагностичних, пошукових) не сповна реалізують потенціал інформаційних технологій. Останні працюють тут на рівні систем зв'язку: “повідомляють” людям різні зведення даних - потрібні, а іноді й непотрібні.

Комп'ютеризовані технології даного рівня вкрай потрібні, а подальший розвиток зв'язку без них узагалі немислимий, але необхідно розуміти, що це, попри всю важливість, лише історично перша форма комп'ютеризації народного господарства - на технічному рівні.

Другий рівень інформаційних технологій - раціоналізуючі системи. Вони відрізняються більшою складністю та розмаїтістю функцій і охоплюють не тільки стадію зв'язку, а й певною мірою стадію використання повідомлень у системі користувача. Технологія зв'язку входить у технології цього рівня як один з елементів.

В Україні на дистанційній основі до теперішнього часу створено сотні систем, що наближаються до другого рівня інформаційних технологій. Але комп'ютерна і телекомунікаційна техніка і в них, як правило, задіяна “недостатньо технологічно”. Системи поки що не реалізують цілісних технологій, оскільки в них органічно не об'єднані, не злиті воєдино процеси машинних обчислень і процеси прийняття та реалізації рішень людиною.

Найвищим рівнем інформаційних технологій виступають системи творчі (креативні). Вони охоплюють повний інформаційний цикл - вироблення інформації (нових знань), її кодування, нагромадження, передачу, переробку, використання для перетворення об'єкта, досягнення нових, вищих цілей. Їх можна назвати інформаційно-динамічними технологіями, оскільки вони забезпечують динаміку (перебудову) управлінських об'єктів.

Важливе значення має також технологія, точніше комплекс технологій, який об'єднується назвою “Інтернет”. В дисертації дається аналіз цієї технології та стадії її впровадження в Україні.

Якісні зрушення в інтелектуальному розвитку людства у зв'язку з переходом від індустріальної до інформаційної цивілізації вимагають розширення та поглиблення дослідження знань у світоглядно-методологічному аспекті - їхніх форм, функцій, стадій дозрівання та трансформацій “від ідей до технологій”, формування інформаційних ресурсів та нового типу соціальних відносин - інформаційних відносин, що зароджувалися на цій основі. На чільне місце виходять гуманітарна та соціальна сторони інформаційних технологій як принципово нового та найбільш потужного інструмента переведення життя суспільства в якісно вищий стан.

У розділі ІІ “Науково-дослідницький та інформаційно-освітній потенціал: місце і роль у розвитку суспільства” характеризуються особливості наукових знань та виробництва їх як когнітивного процесу. Це принципово новий підхід у порівнянні з відомим гносеологічним підходом до феномену знань, який не розкриває механізму генезису та реалізації їх як ресурсу. Знання - це відображення матеріального світу, але як саме відбувається це відображення як цільове, а також ресурсне нагромадження знань? Яка роль пам'яті (оперативної та довгострокової), зворотніх зв'язків, інформаційних посилань, інтелектуального забезпечення процесів управління? Як виглядають механізми впливу знань на розвиток суспільства? Ці процеси - по суті, інформаційні, і вони розглядаються далі в дисертації. Наводяться дані про сучасний стан вітчизняної науки та шляхи подолання кризи в цій сфері суспільного життя. Особлива увага приділяється проблемам формування “якісної” наукової еліти і використання нових форм концентрації та втілення наукових знань.

Наголошується, що нововведення перестали бути лінійним і спорадичним процесом, пов'язаним з окремими науковими відкриттями. Тепер для нововведень необхідний системний підхід, що включає партнерські зв'язки, їх ущільнення між багатьма партнерами. До можливих ініціатив належить створення центрів спільних досліджень і науково-дослідних програм та мереж, “інкубаторів” технологій і науково-дослідних парків, а також органів з передачі технологій і консультативних органів для малих і середніх підприємств. Для вирішення питань, що стосуються зв'язків між наукою і технікою, варто розробити конкретні інструменти політики, включаючи ініціативи, спрямовані на сприяння національним системам нововведень, з обліком глобальних економічних і технологічних змін.

Сучасна перебудова національної науки, під якою ми розуміємо сукупність інституційних, структурно-функціональних і когнітивних змін у науковій системі, здійснюється в умовах радикальної і всеохоплюючої трансформації суспільства. Вона є, по суті, процесом, завдяки якому система науки переходить під впливом зовнішніх (щодо науки) і внутрішніх її факторів з одного структурно-функціонального стану (плановість, централізм, військовий пріоритет) до іншого, якісно нового, що більше відповідає вимогам самоорганізації, демократії і ринку.

У даний час важливим інноваційним орієнтиром для української науки є основні напрями державної інноваційної політики, визначені в програмі “Україна - 2010”, яка розроблена за участю спеціалістів міністерств, інших центральних і місцевих органів виконавчої влади, вчених НАН України, установ при Раді національної безпеки й оборони України на виконання відповідних розпоряджень Президента України. Виходячи з цього документа і зважаючи на тривожність ситуації, що склалася, необхідно невідкладно визначити і чітко сформулювати дійову програму розвитку всього інноваційного комплексу України. Вона повинна охоплювати такими інноваціями як окремі виробничі, дослідницькі, конструкторські, інформаційні одиниці, їх поєднання в ринкових структурах, так і органи державного управління.

Головним виробником і випробувачем знань, які “циркулюють” у суспільстві, виступають елітні елементи етносу, його творча частина, тобто “кращі”, “добірні” прошарки населення (від франц. - еlite). І якщо ми хочемо краще, глибше задіяти “фактор знань” у процесах прогресивного перетворення суспільства, ми повинні першочергову увагу звертати на формування саме цього, інтелектуального прошарку.

Якщо в суспільстві не викристалізувались ці інтелектуально добірні елементи або якщо вони чисто формальні, “не якісні”, то нація не може і оволодіти потенціалом знань і як слід реалізуватись. Ця річ дуже серйозна, бо вона стосується наявності інтелектуальних і духовних лідерів не в суто формальному, а в реальному значенні цього поняття. Йдеться про генераторів “ідей”, так звану “національну духовну аристократію”, без якої ні етнографічна маса людей, ні окрема територія та мова не створять автоматично нової нації. Для того, щоб утворилася самобутня та самосвідома українська нація, потрібен активний гурт людей, що веде вперед у розвитку та пропагуванні політичних, державних, культурних цінностей, на яких вона формується. Ця група і є носієм національної ідеї, виробником та акумулятором знань.

Сьогодні в Україні в більшості із зазначених вище сфер впливу наукової еліти відбуваються або намічаються ентропійні процеси, що набувають поступово патологічного характеру. Поряд з іншими важливими факторами, що спричинюють ці процеси, принциповим є незадовільний стан наукової еліти.

Однією з важливих тенденцій у виробництві та мобілізації знань, збагаченні та реалізації науково-технічного потенціалу в багатьох країнах виступає збільшення частки тематичного конкурсного фінансування наукових праць і зменшення частки базового фінансування, що означає розширення селективного підходу в системі державної підтримки досліджень і розробок.

Гостро стоять також питання вдосконалення конкурсного відбору, забезпечення свободи вибору і пріоритету при цьому думки самих вчених, усунення умов, що спричиняють бюрократичне втручання в конкурсні процедури.

Дедалі важливішою формою впливу знань на економіку й інші сфери суспільства стають також інноваційні процеси. З цим у першу чергу пов'язані проектна і програмна форми використання знань, які набувають усе більшого використання.

З когнітивних позицій висвітлюються також головні, на погляд дисертанта, освітянські проблеми, без вирішення яких неможливе просування уперед у галузі використанні знань. Дається конкретний аналіз кризових процесів у цій галузі в першій половині 90-х років ХХ ст. та заходів щодо їх подолання в сучасний період.

ХХ століття відзначалося стрімкими темпами науково-технічного прогресу, що підвищувало значення освіти як системи формування “живих знань” - кваліфікованого масиву людських ресурсів. Освіта перетворилася в широкомасштабну сферу діяльності з власним механізмом поступу та функціонування. Зростає визнання освіти як важливого чинника, що впливає на соціальні процеси.

Нові моделі, що з'явилися ще у 80-х роках ХХ століття, включають у формулу економічного зростання такі фактори: інвестиції в людський капітал, підготовка на робочому місці, зовнішня економія від спеціалізації та впровадження нових товарів у структуру виробництва.

Освіта та професійна підготовка належать до найважливіших важелів, що має держава для забезпечення позитивної трансформації суспільства.

Більше того, на думку багатьох дослідників, на початку ХХІ століття народжується “суспільство освіти”. Це суспільство спочатку намагатиметься інтегрувати маргіналізовані сектори населення через поширення повної освіти до 18 років та виховання високої технічної й екологічної культури всього покоління через відповідні системи неперервної освіти. У наступній фазі - “суспільстві визволення” - це зробить можливим повний розквіт досліджень і творчих здібностей, які є ключовими елементами в конкурентоспроможності індивідів, спільнот і, навіть, суспільств.

Зростання ролі освіти як чинника системної трансформації суспільства пов'язане безпосередньо і з виникненням в останні десятиліття такого інтелектуально-виробничого феномена, який отримав назву “інтелектуальний капітал”.

Категорія “капітал” в аспекті освіти застосовується найчастіше як “людський капітал”. В однойменній концепції інтелектуальний капітал складається з набутих знань, навичок, мотивацій і енергії, якими наділені людські істоти і які можуть використовуватися протягом певного часу з метою виробництва товарів та послуг.

Нині система освіти України, що недавно ще могла похвалитися багатьма позитивними показниками і характеризувалася як одна із найрозвиненіших у світі, перебуває у стані затяжної системної кризи.

По-перше, доводиться констатувати тенденцію падіння у молоді інтересу до отримання середньої і вищої освіти, зниження позитивної мотивації до тривалого і систематичного процесу набуття знань, умінь і навичок, що становить основу і зміст освіти в цілому. По-друге, триває відтік найздібніших педагогічних кадрів із загальноосвітніх шкіл, пов'язаний як з переходом на іншу роботу, так і з тенденціями міграції з України кваліфікованих учителів, викладачів вузів. По-третє, ще має місце деформація психологічного клімату в колективах учнів, учителів, студентів, викладачів вузів у бік його погіршення, негативної зміни ціннісних орієнтирів та загальної деморалізації, пов'язаної з падінням престижу вчителя, а то й викладача вузу, фахівців з вищою освітою з більшості набутих професій.

Ці несприятливі тенденції в розвитку освіти України усе ще мають місце, хоч слід відзначити водночас певну стабілізацію і поворот до покращення стану справ у цій сфері, що намітилися наприкінці 90-х років. Разом з тим, без психологічної готовності до перетворень, до тимчасових труднощів і подолання їх, без готовності всієї нації до творчої діяльності у складних умовах реформ було б наївно очікувати успіху в царині перетворень навчального процесу.

Загалом стан освіти в Україні поки що не відповідає потребам назрілої трансформації суспільства. Так, за показником кількості учнів і студентів на 10 тис. населення ми значно відстаємо від інших країн. Це результат збайдужілості нашого суспільства на певному етапі його розвитку до механізмів його саморозвитку, які закладені в освіті. Це й результат того, що на сьогодні не вироблена та система цінностей, та ідеологія, що могла б бути визнана щонайменше більшістю людей країни і могла б стимулювати позитивну повсякденну мотивацію, і, звичайно, мотивацію на вищі потреби, сенс життя наших громадян узагалі.

Інтегральним показником рівня освітнього процесу в тій чи іншій країні за багато років виступає середня кількість років навчання. Цей показник в Україні стійко підвищувався до 1990 р., а потім став досить швидко знижуватися. Тепер середній рівень освіти населення України (якщо його вимірити числом років навчання) складає 8,6 років, тобто нижчий рівня 1990 р. на 18%.

У розвинутих країнах світу, особливо таких, як США, Японія, Південна Корея, цей показник становить приблизно 12 - 14 років, тобто на 30 - 40% вищий, ніж в Україні.

Якщо мати на увазі “віддалені”, тобто стратегічні цілі, то важливо звернути увагу на такі моменти.

По-перше, тривають процеси фундаменталізації освіти, особливо вищої. В умовах триваючої широкої комп'ютеризації освіта, однак, дедалі помітніше піднімається над отриманням учнем певної суми чи, скажімо, “набору” конкретних даних, відомостей, яке не є особливою проблемою, бо ці дані у величезних обсягах закладені в комп'ютерну пам'ять і легко можуть бути витягнуті з неї.

По-друге, перед системою освіти гостро постають питання світоглядного характеру, а також завдання посилення ролі “національної домінанти” у виховному процесі. Проблеми національного відродження, формування сучасної нації європейського типу, особливо демократичної національної держави, не можуть успішно вирішуватися без участі суспільних наук. Соціальні і гуманітарні науки повинні бути щільніше включені в навчально-виховний процес.

По-третє, у зв'язку з переведенням економіки на інноваційну модель розвитку ми зараз говоримо про інноваційну культуру. Але інноваційна культура як вельми важливий компонент містить у собі інформаційну культуру. Це: комп'ютерна грамотність, системний погляд на речі, розуміння високої значимості інформації в житті суспільства, уміння створювати інформаційний комфорт для працівників тощо. Зрозуміло, що науки інформаційно-кібернетичного циклу мають бути залучені до формування інформаційної культури молоді.

По-четверте, відбуваються радикальні зрушення в технології освітнього процесу. Основою таких зрушень виступають сучасні науки, зокрема інформатика, кібернетика, системотехніка. Ми ще не усвідомили належною мірою той факт, що людство переживає третій інформаційний переворот - за своїми наслідками значиміший, ніж навіть перший інформаційний переворот (пов'язаний з появою писемності) і другий (пов'язаний з появою друкарства). Навчання книжкове перетворюється в навчання комп'ютерне. І хоча ми розуміємо, що не можна впадати в крайнощі і принижувати значення писемності і друкарства, все-таки обличчя нової ери визначають бази знань, персональні комп'ютери, Інтернет, засоби теледоступу, включаючи супутникові системи зв'язку, дистанційне навчання.

Великого значення у сучасних умовах набирає когнітивно-інформаційний, технологічний підхід до вироблення, нагромадження, використання нових знань, передусім інноваційного рівня. Доповнення відомого гносеологічного підходу до пізнання підходом функціонально-інструментальним передбачає вагомі прориви у методології аналізу та реалізації інтелектуального, інформаційного потенціалу суспільства, який зосереджений у сферах науки, освіти та державного управління, а також нового розуміння їхніх функцій та трансформаційних механізмів. Визріла, зокрема, необхідність у модернізації вчення про базис та надбудову суспільства, продуктивну та непродуктивну працю, оскільки інтелектуально-інформаційна сфера стає основою подальшого соціально-економічного зростання.

У розділі ІІІ “Реалізація інтелектуального потенціалу суспільства, що трансформується: чинники, напрями, засоби” в центрі уваги “особистістний” підхід до проблеми нагромадження, поширення та використання знань у суспільстві, включаючи проблеми трансформації світоглядної структури. При цьому під світоглядною структурою суспільства розуміється категоріальний каркас суспільної свідомості в її ціннісних, орієнтаційних характеристиках. Значною мірою розділ написаний на основі соціологічних досліджень автора (експертного опитування, фокус-груп, позиційного аналізу, матеріалів конференцій, дискусій, інших публічних заходів, що організовувалися Товариством “Знання” України).