Аналіз знання як стратегічного ресурсу трансформації суспільства (світоглядно-методологічний аспект)

У контексті висвітлення теми дисертації аналізуються відмітні риси менталітету суспільства, особливості визначення потенціалу розвитку творчої особистості на базі моделі “інтелектуальна людина” тощо. При цьому обстоюється думка про те, що системно організована реалізація творчого потенціалу суспільства й окремих його особистостей повинна стати одним з магістральних напрямків у здійсненні державної політики.

А це, у свою чергу, актуалізує розробки спеціальних методів добору, селекції талантів, їхнього стимулювання та продуктивного використання.

До певного часу педагогіка, головним чином, стимулювала пізнавальну потребу. Однак орієнтація навчання і наукової праці винятково на пізнавальну потребу не тільки обмежує, звужує мотиваційну основу творчості, але й завдає шкоди гармонійному формуванню чеснот, оскільки спрямованість тільки на пізнавальний інтерес не буде розвивати інших дуже важливих соціальних потреб людини. У тому числі й важливої для навчальної діяльності потреби в досягненнях Відповідні експертні опитування, позиційні аналізи, здійснені під керівництвом автора під час наукових конференцій, семінарів, які організовувались Товариством “Знання” України, показали, що вищеподані аспекти наукової та навчальної роботи перебувають зараз у занедбаному стані. Необхідно широко розгорнути соціопсихологічні дослідження в галузі мотивування творчості..

У зв'язку з цим важливо дати характеристику структури соціопсихологічної готовності до праці взагалі, в усіх сферах соціуму. Можна виділити такі особливості структури праці і творчості:

По-перше, творча спрямованість властива лише окультуреній формі праці, без протиставлення й відокремлення інтелектуальної і фізичної сторін діяльності.

По-друге, творчість визначається свободою від примусової діяльності і такими здібностями людини, що надають їй можливість включатися в різні форми соціальної діяльності.

По-третє, творча праця визначається як духовно та тілесно напружена продуктивна діяльність, спрямована на виявлення умов і суті походження всіх предметів і явищ. Така інтелектуальна властивість, як рефлексія, дозволяє суб'єкту критично ставитися до своїх дій, шукати шляхи і засоби їхнього вдосконалення.

По-четверте, творчий характер особистості виникає і закріплюється лише при усвідомленні людиною причетності до загальної кооперативної праці із суспільно значимим результатом, запитаним суспільною сферою. Практична діяльність людини надає можливість “бути діяльною для інших”, відмовитися від суб'єктивності, відносної нездатності, споглядальності й ілюзорності ідеалів.

Серед безлічі факторів, що визначають стан людського середовища - середовища нагромадження, поширення і використання знань (семантичної інформації), треба відмітити і такий найважливіший і маловивчений фактор, як ментальність суспільства. Ментальність - це склад, лад людського мислення, що стосується не тільки сфери свідомості, але й сфери підсвідомості (включаючи й архетипи людини і етносу).

Є підстави вважати, що в цьому відношенні в Україні склалася вкрай несприятлива ситуація. Суспільство (нація) “загрузло” в поточних проблемах боротьби за елементарне виживання; мають місце прояви апатії, розчарування в керівництві, фінансово-бізнесовій еліті, втрата впевненості й інтересу до майбутнього; зростає роз'єднаність нації, послабшали конструктивні соціальні зв'язки, часто-густо втрачається інтерес до інформації, нових знань, новацій.

Цінною в науковому відношенні є категорія “гуманітарний потенціал суспільства”, що все ширше використовується філософами та соціологами. Це не просто “людський фактор” у старому розумінні епохи горбачовської перебудови. Це тонко працююча система, яка містить в собі насамперед інтелект людей (рівень знань, забезпеченість інформаційними ресурсами), фізичне і психічне здоров'я, соціальне благополуччя, духовність і моральність.

Вищезазначене спонукає шукати дійові методологічні і методичні підходи до індексації потенціалу людського розвитку на основі моделі “інтелектуальна людина”.

Важливо включити в систему характеристик рівня людського розвитку, по-перше, такі показники, як середній рівень освіти робочої сили, а також (особливо) рівні вузівської і післявузівської освіти. Що стосується середнього рівня освіти робочої сили, то він в Україні став знижуватися, про що мова йшла раніше.

По-друге, важливо фіксувати ступінь доступності інформаційних ресурсів (національних і світових) кожній людині. Тут має значення і наявність інтелектуалізованих баз знань (загальних і спеціалізованих), і доступність Інтернету, і навіть рівень телефонізації країни, не кажучи вже про ступінь розвиненості електронної пошти, супутникових систем зв'язку тощо.

По-третє, важливо знайти способи кількісного визначення рівня розвитку інтелектуального (інформаційного) ринку, фіксації рівня “інтелектуального” законодавства (ступеня захищеності інтелектуальної власності).

По-четверте, рівень людського розвитку (з урахуванням моделі “інтелектуальна людина”), безсумнівно, пов'язаний з умовами розумової діяльності. Однією з характеристик таких умов може бути структура робочого часу, а також показник вільного часу, що є в розпорядженні людини.

По-п'яте, відомі коефіцієнти розумових здібностей (IQ) варто було б трансформувати з урахуванням рівня інформатизації життєвого середовища. Це складне завдання може бути вирішене шляхом соціологічних “вимірів” і розробки тестів щодо визначення рівня соціальної ентропії (“відхилення” стану соціальних середовищ від певного еталонного стану, встановлюваного методом експертних оцінок).

Модель “інтелектуальної людини” як основи ідентифікації потенціалу людського розвитку за сучасних умов може мати велике евристичне значення.

Розглянуто нові підходи до використання знань у зв'язку з духовною спрямованістю нації.

Доводиться необхідність уточнення поняття національної ідеї взагалі і стосовно України особливо, оскільки наростаючий потік публікацій з цього приводу багато в чому заплутує проблему.

У контексті підходу пропонованого автором визначення означеного поняття уточнене таким чином. Національна ідея - це виражені інтелектуально, тобто осмислені і чітко сформульовані духовні основи буття етносу - його неповторності, цілісності, історичної спрямованості, сенсу життя і місця серед інших народів.

На основі аналізу специфіки української національної ідеї виокремлюються такі її основні складові:

Духовність. Незалежна держава. Соборність.

Саме вони, гадається, становлять квінтесенцію історичних устремлінь українців, їхніх багатовікових сподівань і боротьби, специфічної ролі в житті Європи (східного слов'янства) як центру східного християнства.

Одним з найважливіших стратегічних напрямків підвищення соціальної віддачі науки, зростання її позитивного впливу на всі сторони економічного і громадського життя України є посилення національної орієнтації в подальшому розвитку НТП. Термін “національний” у даному випадку можна розуміти і як “всеукраїнський”, “всенародний”, “суспільний”, а не тільки як дотичний до української національності лише в генетичному аспекті. І в цьому плані завдання національної переорієнтації (і відповідної переструктуризації) наукового потенціалу постають перед нами дуже широко й містко. Вони не вичерпуються мовними, етнічними, культурно-історичними аспектами, хоча самі по собі є дуже важливими і в сучасних умовах набуття Україною статусу самостійної держави стають в шеренгу найважливіших.

Що стосується гуманітарних наук, то актуальність завдань їхньої українізації очевидна. Загальносвітова тенденція зростання престижу наук про життя, людину, суспільство, виводить їх на чільне місце і в Україні буде розвиватися в тісному зв'язку з посиленням національної домінанти при трансформації всього наукового й освітнього потенціалу.

За останні 10 років, звичайно, багато зроблено в цій сфері - в розумінні необхідності: а) формування нових для нас галузей науки (політології, менеджменту, етнології, україністики тощо); б) їх кадрового забезпечення; в) переосмислення шляхів розвитку традиційних наук (скажімо, історії, правознавства); г) появи маси цікавих праць, що відповідають завданням нашого відродження. Загалом зросла і зміцнилася національна домінанта в системі суспільних наук, включаючи філософію і соціологію.

Водночас усе ще недостатньо переборюється техноцентричний “перекіс” наукового потенціалу України, зумовлений завищеною часткою досліджень у галузі матеріалознавства, металургії, традиційного машинобудування і заниженою - живої матерії, людини, етносу, психології і т. п.

Ставиться та конкретно розкривається питання езотеричних знань - їх цінності, місця у духовному потенціалі, раціональної складової тощо. Обґрунтовано висновки щодо ролі суспільних наук в аналізі і використанні цих знань. Останнє мають пряме відношення до визначення духовного світоглядного потенціалу людини.

При всій критичності нашого ставлення до езотеризму, у ньому все-таки є цінні зерна: людина “троїчна” - фізичне тіло (носій душі), душа (носій духу), дух (“божественна” частинка в душі людини). Такий погляд на людину (і на народ як соборну особистість) однак заперечувався і не лише марксистською, а й західною (екзотеричною) наукою. А ті вчені, що такий підхід утверджували (К. Юнг, В.І. Вернадський та ін.), неминуче вступали в сферу езотерії, і зараз інколи їх називають “великими містиками”. Головна евристична цінність езотеризму - у розкритті внутрішнього - духовного світу людини (і етносу).

Адже езотеризм за самою своєю суттю антропологічний (на відміну від техноцентричної екзотеричної науки). Він завжди головну увагу звертав на внутрішній світ людини і народу.

Езотерика (зрозуміло, за раціонального осмислення її ідей) суттєво розширює науковий простір сучасних досліджень. Але вся справа в тому, що механічно не можна включити езотерію в систему наших гуманітарних (суспільних) наук. Езотеричні знання розглядають світ і саму людину як систему кодів (“сакральну книгу”), яку треба розшифрувати (прочитати).

На Заході ведеться ґрунтовне вивчення Біблії і Ведичної літератури. Відомо, що в США, та й у Європі, інформацію, взяту з Біблії і, особливо, з Ведичної літератури, використовують у медицині, психології, а також для аналізу сучасної ситуації у світі і побудови сценаріїв майбутнього.

Стає очевидним, що корисно було б науково проаналізувати феномен живучості і впливу езотеричних знань на людську свідомість, спричинювані цим вчинки і поведінку людської особистості, громад, етносів.

У нас у цьому напрямі зроблено лише перші кроки. Необхідно зазначену проблему включити в дослідницьку проблематику, а також підключити до її вирішення філософів, істориків, психологів і соціологів.

У розділі ІV “Інтелектуалізація та сучасні соціальні перетворення” - здійснена спроба системного аналізу соціально-економічних аспектів інформатизації суспільства. Цим аспектам (на відміну від технічних), на жаль, приділяється мало уваги. Але ж саме їх нерозробленість призводить до чималих труднощів, в тому числі методологічного характеру, при використанні знань у сучасних трансформаціях. Потрібно глибше розкривати зміст таких понять як соціальна інформатизація, інформаційне середовище, глобалізація, інтелектуалізація суспільного життя, інтелектуальна активність суспільства, інформаційна культура, органічно включати їх у науковий обіг і ефективно залучати в практику соціальних перетворень.

Зокрема, соціальну інформатизацію не можна плутати з комп'ютеризацією. Комп'ютеризація - насичення комп'ютерною і телекомунікаційною технікою та засобами її алгоритмічного і програмного забезпечення. Чим ширше впроваджуються ЕОМ, складні комплекси, тим більший “опір середовища”. Історично сформовані соціальні середовища (у виробництві, управлінні, науці, освіті, сфері послуг, медицині і т. ін.) пристосовані для “паперової” інформатики - рутинних процесів збирання, обробки, передачі, використання даних. Заміна їх машинними технологіями, заснованими на сучасній мікропроцесорній і телекомунікаційній техніці, а в недалекому майбутньому - на штучному інтелекті, вимагає радикальної перебудови всієї системи факторів і умов роботи підприємств, установ, галузей, усього народногосподарського комплексу, особливо його управлінських підсистем.

До інформатизації, звичайно ж, входить і комп'ютеризація як її технічна основа. Але головні аспекти інформатизації - соціально-економічні й інтелектуальні.

Можна сказати, що Україна не залишається осторонь світових процесів інформатизації. Ще в 1998 році тут були прийняті закони: “Про Національну програму інформатизації”, “Про Концепцію Національної програми інформатизації”, “Про затвердження завдань Національної програми інформатизації на 1998 - 2000 роки” та інші.

Цими документами визначено основні поняття та терміни; сфера дії та суб'єкти, що беруть участь у процесах інформатизації українського суспільства; функції органів державної влади в реалізації Національної програми інформатизації; наведена її структура, яка включає концепцію, сукупність державних програм з інформатизації, програми та проекти інформатизації органів місцевого самоврядування.

Але ж у цілому хід подій доводить невтішний для нас висновок: інформаційний простір України за всіма параметрами дуже істотно відстає від інформаційного простору не лише передових, але й середньо-розвинутих країн, таких, як Бразилія, Мексика, Португалія, що є суттєвою перешкодою для ефективного використання внутрішніх інформаційних ресурсів (знань) та органічного входження нашої країни в європейський науково-технологічний простір.

Поняття інформатизації тісно пов'язане з поняттям інтелектуалізації. Разом з тим друге глибше розкриває сутність тих процесів, що відображаються й у понятті інформатизації, їх комплексний характер і соціальну спрямованість. Воно протистоїть “техніцизму” - обмеженому розумінню інформатизації як організаційно-технічного процесу, насичення народного господарства електронно-обчислювальною технікою, тобто ототожненню її з комп'ютеризацією. Інтелектуалізація переносить центр ваги всієї роботи на вирішення соціальних завдань і, отже, завдань посилення творчих процесів у суспільстві.

З іншого боку, з інформатизацією пов'язане підвищення інтелектуальної активності суспільства.

Особливе значення у підвищенні інтелектуального рівня діяльності суспільства має перебудова систем соціального управління на науковій основі.

У розділі здійснена спроба простежити основні напрямки застосування знань (інтелектуальних зусиль) при вирішенні проблем раціоналізації соціального управління (у центрі і на місцях) та його інформатизації.

Десятирічний досвід інформатизації навчив нас багато чому і, зокрема, дав розуміння того, що знання, інформація, нові технології - це ще й “знаряддя”, “інструменти”, “засоби” в руках людей. Тому їх можна купувати і продавати, відтворювати в різних умовах, за відмінних рівнів культури народу, механічно включати в наші власні етно-соціальні системи тощо. Але насправді і знання, і техніка, і інформаційні ресурси завжди узгоджуються з культурою того чи іншого етносу; усе це, по суті, елементи культури, форми її втілення, як цілісної, тонко реагуючої системи. Епоха, коли знання у вигляді інформаційного ресурсу стають основним фактором системних соціальних перетворень, - така епоха повинна характеризуватися певним (і доволі високим) культурним рівнем нації. І не лише в розумінні загальної культури, але й у розумінні наявності і розвиненості в ній специфічних елементів, таких, як комп'ютерна грамотність населення, навички програмування, інформаційна безпека особистості, відповідні аспекти правового виховання, культури інтелектуального спілкування й інформаційного обслуговування “користувачів”.

Таким чином, у всьому комплексі соціальних перетворень необхідно виділити основні (ключові) зрушення, забезпечення яких можливе лише на основі всебічної інтелектуалізації, коли опираються на наукові знання та здоровий глузд в усіх сферах суспільного організму, особливо в царині державного управління.

Перш за все, це пов'язано з інформатизацією на основі сучасних комп'ютерних та телекомунікайних технологій. Їхній ефект багато в чому залежить від повноти соціально-гуманітарних та інституційних перетворень. Усе це важливо брати до уваги при розробці та реалізації відповідних національних програм.

Розділ V “Диверсифікація і розвиток сучасного ринку знань” присвячено дослідженню наріжних аспектів інформаційного ринку: структури ринку знань, особливостей інформаційного маркетингу, консолідації знань, тенденцій розвитку інформаційного ринку тощо.

Аналіз знання як стратегічного ресурсу системного перетворення суспільства не може бути повним і обґрунтованим без урахування інтелектуального ринку - найважливішого феномена нашого часу.

Відомі високі темпи такого зростання (розширення) продукції ринку знань і засобів її переробки, яке спостерігається останніми десятиліттями в передових країнах. Цей ринок за обсягом обігу в більшості розвинутих країн уже перевищив “ринок речей” (металу і металовиробів, паливно-енергетичних ресурсів, харчових продуктів, одягу і взуття тощо).

До ринку знань, інтелектуальної продукції - знаків, символів і засобів їх переробки, - що складають обіг ринку знань у широкому розумінні, належать:

традиційні носії знань (книги, газети, журнали, проектна документація, патенти, ліцензії, рецепти тощо);

освітні, консультативні, роз'яснювальні, експертні, культурно-просвітницькі послуги тощо;

дослідні (піонерні) зразки, що мають інформаційне значення і лише в потенції - економічне значення: дослідні партії товарів, устаткування, препарати, технологічні комплекси;

знакові системи сучасної машинної інформатики: алгоритми, моделі, програми, а також так звана “м'яка” частина програмно-технічних комплексів - відеофільми, комп'ютерні ігри, магнітні звукофіксатори і таке інше;

техніка (знаряддя) створення всієї “знакової та символьної продукції” та її використання - комп'ютерна техніка, інтегральні схеми, засоби зв'язку (традиційні і сучасні), інша техніка конторської і взагалі інтелектуальної праці, техніка відео- і звукозапису;

інші засоби виробництва і використання знакової продукції - папір, магнітні стрічки і магнітні диски, мікросхеми, чіпи, кристали тощо;

реклама і ринок видовищ, внутрішній і міжнародний туризм, який в основному пов'язаний з інформаційними, пізнавальними цілями;

до ринку знань причетна і та частина внутрішнього роздрібного інформаційного ринку, яка обслуговує побутову сферу, без чого нормальне життя людей (за сучасними мірками) стає неможливим і яка на сьогодні найшвидше розвивається і стала дуже значною за сумарним обігом. Мова йде про розвинуту сферу платних інформаційних, зокрема, комп'ютерних, послуг: електронна пошта, електронні газети і журнали, дискусії, симпозіуми, референдуми (із платною участю), послуги міських довідкових бюро, включаючи повідомлення про комунальний сервіс, електронний телефонний довідник, дані про вакантні робочі місця, наявність тих чи інших товарів у магазинах, розклад руху транспорту, повідомлення бюро щодо обміну квартир, замовлення квитків на транспорт, розподіл місць у готелях, проведення телеігор, надання навчально-виховної інформації, щоденник новин, корисні поради (рецепти, мода, реклама, рекомендації лікаря), прогноз погоди тощо.

Можна сказати, що масштаби й рівень розвитку ринку знань є критерієм ефективності трансформаційних процесів у суспільстві на базі знань.

Особливе місце в системі такого ринку посідає ринок програмних засобів. Бурхливого розвитку набуває підгалузь програмних засобів - центри зі створення програмного продукту, організації, індустріальні підприємства з масового створення і тиражування програм загального призначення (типових, масового характеру і багаторазового використання).

Необхідно також передбачити необхідні кроки в галузі розвитку зовнішнього інформаційного ринку.

Важливим питанням в даному контексті виступає питання маркетингу у сфері купівлі-продажу знань. Концепція маркетингу - це система науково обґрунтованих уявлень про управління виробничо-збутовою діяльністю в умовах розвинутого ринку. Відповідно до цієї концепції, в основу організації виробництва і реалізації продукції закладаються точні знання, передбачення й врахування вимог ринку і запитів споживачів. У концепції маркетингу знайшли своє відображення теоретичні, методологічні й організаційно-методичні знання західних економістів про економічну поведінку підприємств у боротьбі за підвищення конкурентоспроможності, а для середніх і дрібних фірм - за виживання на все більш тісному ринку.

За допомогою маркетингу здійснюється інформаційний менеджмент - управління інформаційними потребами торгово-промислових фірм і їх ділових контор, тобто динамікою їхніх потреб у знаннях і використанням останніх.

Особливе значення в маркетингу надається науково-технічним прогнозам, що мають подвійну мету: по-перше, визначити перспективні напрями використання досягнень науки і техніки у сфері виробництва та споживання і, по-друге, виявити ймовірність і можливості створення нових товарів, здатних вплинути на структуру потреб ринку.

Як показує сучасна практика, маркетингова діяльність може бути ефективною тільки на основі використання нових інформаційних технологій. Економія робочого часу досягатиметься за рахунок передачі комп'ютеру нетворчих операцій, таких, як збирання інформації, оформлення текстових і креслярсько-графічних матеріалів, розробка і редагування технічної документації та рекламних проспектів, складання ділових листів, техніко-економічні розрахунки.

У сучасному механізмі ринку знань та в маркетинговій діяльності важливу роль відіграють експертні системи.

Експертні системи найбільш ефективні в тих сферах, де велика увага приділяється евристичним знанням і підходам. Необхідність застосування евристичних методів виникає, наприклад, у ситуаціях, коли неможливо точно накреслити завдання чи сформулювати правила його вирішення, коли завдання не вдається чи недоцільно вирішувати його чисто формальними методами. Саме до таких систем належить сучасний ринок.

У практичній роботі з використанням банків даних, баз знань, експертних систем важливо керуватися досвідом кращих закордонних фірм. Цей досвід показує, що достатня ефективність своєчасних даних, повідомлень, зведень може бути досягнута лише за умов радикальної перебудови інформаційних служб підприємств, торгових фірм та інших користувачів.

З розвитком інтелектуального маркетингу й експертних систем тісно пов'язана загальніша проблема - консолідація управлінських знань. Цілком зрозуміло, що найбільший трансформуючий вплив на соціальний прогрес знання роблять тоді, коли їх використовують як засіб поліпшення функціонування і розвитку “мізкових” центрів суспільства, тобто його управлінських систем.

Тут найвагоміше значення має робота з консолідації інформації, що забезпечує раціональний, комплексний добір знань, зосередження їх, як то кажуть, у потрібному місці і в потрібний час. Варто відзначити, що термін “консолідація” (від лат. consolidatio - замкнення, комплексність) щодо інформаційних зв'язків і потоків видається дуже вдалим. Він відображає саме те, чого нам найбільше не вистачає в інформаційно-управлінській діяльності, а саме - по-справжньому комплексних (консолідованих), отже, цілком обґрунтованих рішень.

У розділі докладно розглянуто принципи консолідації знань.

Так, у сучасних умовах основними завданнями консолідації управлінських знань є усунення всякої марної праці (з позицій кінцевої мети управління), ліквідація зайвих процедур, даних, документів, ланок адміністративного апарата, модернізація систем оперативного і бухгалтерського обліку (що створить важливі передумови для радикального поліпшення системи статистики). Тільки мобілізація теоретичних знань у сфері соціальної філософії, соціології, економіки, організаційної науки, психології, інформатики для консолідованого використання в управлінні створює умови для стандартизації й уніфікації форм, процедур, документів, що, у свою чергу, необхідно для широкого й органічного (а не формального) використання високих технологій та інтегрованих систем обробки знань, які дозволяють піднести організацію соціального життя на новий рівень.

Поширення системних, наукових знань - незамінний чинник інтелектуального і духовного збагачення суспільства. Все це стосується як країни загалом, так і окремих її регіонів.

На перший план, з огляду важливості проблеми і значною мірою її невирішеності висувається усне поширення наукових знань з допомогою вченого-лектора як своєрідного проповідника гуманістичних ідей, коментатора складних подій, явищ і відкриттів, організатора і активного учасника дискусій, “прямих ліній”, семінарів, круглих столів, тренінгів тощо. Наукове просвітництво надає достовірні знання про те реальне (та постійно мінливе) середовище, в яке вписується все господарське і суспільне життя народу.

Другою проблемою поширення наукових знань, без вирішення якої усяка система поширення знань не буде перспективною, є освоєння комп'ютерних інформаційних технологій. Комп'ютерні мережі все більше стають найефективнішим каналом передачі інформації. Інтернет (світова павутина комп'ютерних мереж) становить каркас інформаційного суспільства. Україна на порозі вибуху комп'ютеризації. Треба максимально наповнити сайти науковим змістом.

Третя фундаментальна проблема для наукового просвітництва - звести разом на полі поширення знань виробників знань, їхніх популяризаторів і тих, кому ці знання потрібні, хто їх засвоює, використовує. Йдеться, насамперед, про взаємодію науково-просвітницьких структур і державних академій наук. Президії НАН України і правління Товариства “Знання” України вже розглядали це питання і прийняли спільну постанову про співробітництво. Передбачається включити в цю взаємодію правову, педагогічну, аграрну, медичну, мистецьку академії. Підключаються сюди і недержавні академії, наукові товариства.

Науково-популярна література - четверта проблема просвітницької справи. Більшість нових журналів має не науково-популярний, а громадсько-політичний і літературно-художній характер. Тому стан популяризації наукового знання залишається незадовільним.

У поширенні знань зростаюча роль належить також реферативним виданням. Створено кілька українських реферативних журналів. Але вони за межі вузького кола не виходять і не служать широкому інформуванню.

В Україні останнім часом спостерігається бум видання енциклопедій, словників, підручників. Ця література найкраща для наукового забезпечення інформаційно-просвітницької роботи. Бажано, щоб у базових організаціях науково-просвітницьких товариств були бібліотечки таких книжок, які б громадські лектори широко використовували. Можливі і електронні варіанти таких видань. Адже практично вся література нині готується до видання на комп'ютерах. Крім того, існує і поступово реалізується велика програма підготовки електронних підручників і словників.

В інформаційному суспільстві виробництво і поширення наукових знань стане визначальною галуззю інтелектуальної індустрії. Інформаційний працівник буде престижною фігурою соціокультурного процесу. Реальними прообразами такого інформаційного працівника є сучасний популяризатор знання, лектор-просвітник, творець електронних баз, референт наукової літератури, лектор-методист і т.д. Можна сказати, що майбутній масовий носій знання виростає сьогодні в надрах науково-просвітницьких структур. Тому діяльність таких організацій переростає межі звичайного поширення знань і перетворюється в стратегічно важливу ділянку формування інтелектуальної і духовної атмосфери нового суспільства.

Особливе значення для справи наукової просвіти має зростання потреби у постійному оновленні та примноженні знань, потреби, яка конкретизується відповідно до необхідного інформаційного забезпечення.

Україна, для якої характерний низький рівень соціальних витрат, істотно відстає від Європи саме за соціальними показниками, індексом соціального розвитку. Неузгодженість програм економічного і соціального розвитку не лише перешкоджає економічним реформам, але й є джерелом суспільної напруги.

Однією з головних світоглядних настанов сучасної філософії стає ідея коеволюції природних, соціальних і культурних систем людського буття. Парадигма збалансованого, гармонійного їх поєднання (коеволюція) має змінити парадигму “панування” людини над природою, суспільством, самою собою. Міжлюдські відносини, стосунки спільнот, соціальних груп, етносів повинні визначатися принципами цивілізованої комунікаційної культури, засобами постійного діалогу та полілогу, “технологіями” узгодження різноманітних інтересів, толерантністю до інших “ціннісних світів”. Органічними засадами філософської освіченості, адекватної ХХІ-му століттю, є також ідеї демократизації і гуманітарізації всіх складових стратегії життєтворчості людини.

У сучасному суспільстві відбуваються істотні перебудови сфери моральних стосунків, системи регулювання соціальної поведінки. Раніше моральні цінності і норми перевірялися у безпосередньому контакті однієї людини з іншою. Етичний горизонт особистості у такому разі збігався з межами наочних результатів її вчинків, вона бачила і оцінювала безпосередні наслідки свого морального дійства, і це визначало та зміцнювало основи її морального розвитку. Сьогодні, коли людина все більше і більше спілкується дистанційно, значно зростає значення “внутрішнього контролю”, тобто розвиненої моральної структури, власної совісті, почуття якої теж має культивуватися і загострюватися.

Зазначені стратегічні напрями науково-дослідницької і навчально-виховної роботи, звичайно, не охоплюють весь простір духовного впливу на людей. В даному разі йдеться лише про деякі особливості освітнього та інформаційного процесу, які домінують у сучасній культурі, визначають основні парадигми її вдосконалення, головні вектори простору цивілізації ХХІ-го століття, специфіку розвитку “перехідного суспільства”, в тому числі українського.

У висновках формулюються та наводяться основні результати дослідження.

Результати дисертаційної роботи дають можливість сформулювати такі основні висновки і пропозиції.

1. Знання як стратегічний ресурс трансформації суспільства є складним соціально-культурним феноменом одним з основних чинників системних соціальних перетворень впливу людини на природне і суспільне середовище. Важливо, що знання на відміну від ресурсів матеріальних, від поширення в процесі використання не розпорошуються, не амортизуються, а навпаки примножуються, потужнішають, підвищують ефективність тієї структури, яка чутлива до дифузії знань, сприяє становленню інформаційного суспільства. Тому і зміни у суспільстві відбуваються адекватно до його інтелектуального розвитку, з чим синхронізуються перетворення в соціальній, економічній та духовній сферах. При цьому знання, постаючи дійовим засобом соціальної дії, й собі впливають на суб'єкт цієї дії, сприяючи підтриманню стабільності, суспільної рівноваги, соціального порядку, сталому розвитку і прогресу.

Швидке досягнення Україною політичного, економічного, соціального, духовного успіху можливе лише на основі реформ, постійних якісних змін в інститутах і культурі, заснованих на негайному та ефективному запровадженні обширного комплексу інновацій та нововведень.

2. Новий рівень комплексного дослідження феномену знання, осмислення останнього як ресурсу якісних суспільних змін пов'язаний з розкриттям причин його особливої значущості на сучасному етапі соціального прогресу, з переходом до інноваційних моделей розвитку та необхідністю забезпечення теоретичного та інформаційного фундаменту, системних, узгоджених, економічних, соціальних, культурних та екологічних перетворень. Важливий аспект таких досліджень становить вивчення когнітивних процесів, тобто механізмів інтелектуальної діяльності, джерел, форм, алгоритмів продукування знання, їх нагромадження, консолідації, переробки, передачі та використання. Велика увага тут має приділятись не лише аналізу пізнавальних інформаційних процесів як сучасної форми нагромадження і реалізації потенціалу знання, а й його використання в системах інформаційних технологій і комунікацій.

3. Особливого значення в сучасних умовах внаслідок цього набуває когнітивний, “інформаційно-технологічний” підхід до створення і втілення ефективно діючого науково-освітнього потенціалу. Відомий суто гносеологічний підхід до знання потребує доповнення шляхом розробки і запровадження функціонального руху механізмів знань в соціальному організмі - “від ідей до технології”. Це, в свою чергу, зумовлює необхідність істотних змін в світоглядних засадах суспільства. Зокрема, потребують модернізації відомі положення про базис і надбудову суспільства та його виробничу і невиробничу сфери, оскільки інтелектуально-інформаційна сфера стає однією з наріжних підвалин подальшого соціально-економічного зростання.

4. Сучасні тенденції розвитку України та її переходу до інформаційного суспільства висувають на одне із чільних місць за своєю значущістю науку про інформаційні процеси та їхні суспільно-трансформуючі ролі. Інформатика стає не просто спеціальною наукою, а набуває дійового статусу вузлової своєрідної пізнавальної галузі базових структурних елементів сучасної науки. ЇЇ категорії і поняття хоч і увійшли вже в науковий обіг, проте вимагають поглибленого, світоглядно-методологічного аналізу з позиції соціальної філософії.

5. Істотною компонентою розробки інноваційних моделей соціально-економічного розвитку є урахування специфіки і можливостей функціональних форм знань і особливо такої їх сучасної форми як інформаційний ресурс (його відмітних рис, способів отримання, переробки, машинізованих процесів передачі і використання тощо).

6. Умовою та складовою широкого переходу від технології зберігання й передачі інформації до творчих, креативних (перетворюючих) систем є врахування специфіки, продуктивне використання різних видів та рівнів інформаційних технологій. У зв'язку з цим пріоритетного значення набуває категоріальне осмислення інформаційного середовища. Останнє можна охарактеризувати як одну з визначальних детермінантів ефективного функціонування інформаційних технологій.

Реалізація нових відповідних запитам сучасного світового розвитку програм розвитку науки і освіти в Україні актуалізує розробку, крім вищезазначених понять, поняття “інтелектуальна особа”, модель якої уявляється суттєвою для індексації потенціалу розвитку людини, яка розробляється в країнах - членах ООН за рекомендації ЮНЕСКО.

Необхідно розширити аналіз менталітету суспільства й особи, від якого залежить творчий процес в соціумі. Це дозволить глибше вивчити інтелектуальний і духовний потенціал суспільства у зв'язку з національною ідеєю. В програмах національного відродження важливо посилити ментальні аспекти, що дасть змогу задіяти особистісні (психологічні) чинники в соціальних перетвореннях на основі знань. Певна духовна роз'єднаність української нації - негативний наслідок історії - стає головною перешкодою розвитку колективного інтелекту, консолідації зусиль у використанні знань. Звідси випливають і завдання перетворення соціальних наук в напрямку посилення національної домінанти та їхнього розвитку, трансформації світогляду нації.

Методологія досліджень соціально-економічних процесів в умовах зростання перетворюючої ролі знання потребує, в свою чергу, істотних корекцій традиційного світогляду. Ці корекції пов'язані не тільки з визнанням провідної ролі інформаційної та духовної сфер у відображенні нації та реалізації української національної ідеї, а й в конструктивному підході до так званих езотеричних знань, що теж вимагає певних світоглядних змін.

Перегляд ставлення до езотеричних знань, критичний розгляд їх ролі і статусу в соціумі, виявлення їхнього раціонального зерна дозволить розширити духовний простір за рахунок “духовних скарбів” так званих першокниг людства, включаючи духовно-релігійну літературу, в якій містяться багатства багатовікового досвіду людства, вчення про “внутрішній світ” людини, моральні засади тощо.

Важливими ланками механізму використання знання як стратегічного ресурсу трансформації соціуму є інформатизація суспільства та інформаційний ринок. Підхід, що зводив інформатизацію тільки до насичення соціальних структур комп'ютерною і телекомунікаційною технікою на сьогодні повною мірою виявив свою обмеженість. Інформаційне суспільство відрізняється від індустріального передусім обсягом вироблення і використання знань у вигляді інформаційних ресурсів. Тому інформатизація своїм головним завданням має передусім інтелектуалізацію, пов'язану з глибинним перетворенням кадрового (людського) потенціалу, соціальних і організаційних структур, правової основи.

Відмінною рисою сучасного етапу розвитку суспільства є виникнення та стрімке розширення інформаційного ринку - ринку знань та засобів їх переробки і використання. Важливо чіткіше визначити аспекти, межі, структури ринку знань, виробити методичні підходи до формування інформаційного менеджменту і маркетингу.

Розвиток інформаційного ринку є ключовим фактором інтелектуалізації як основи широкомасштабних соціальних перетворень сучасного рівня. В свою чергу, інформаційний маркетинг створює реальні умови побудови інформаційного суспільства.

Серед форм і засобів підвищення ефективності використання знань (семантичної інформації) чимале значення має консолідація інформації (комплектування інформаційних зв'язків і потоків). Впорядкування структур, документопотоків, штатних розкладів, процесів автоматизації і т.д. - насамперед в системах соціального управління - уможливить якщо не усунення то, принаймні, істотне зменшення впливу таких вельми негативних чинників як стрімке зростання паперопотоків, числа організаційних процедур і працівників в умовах інформатизації на базі комп'ютерної техніки. Це говорить про примітивне (нетехнологічне) використання сучасної техніки при переробці знань тощо. Виходячи з цього можна визначити наступні основні принципи консолідації інформаційних потоків в управлінні:

забезпечення повноти та ефективності врахування основних значень (з позицій обраної мети) суспільно-господарської практики, досягнення нерозривного зв'язку між оперативним, статистичним і бухгалтерським звітом;

мінімізація інформаційного шуму і обмеження інформаційної достатності лише вимогами надійності;

забезпечення безперервного зв'язку між комплексним первинним аналізом і прийняттям рішень на всіх рівнях управління;

чітке розмежування контурів управління, мінімізація їхніх перетинів і сумісництва;

відокремлення рутинної обробки масиву даних від творчої частини аналізу і вироблення рішень, переведення обробки масиву даних на машинну технологію.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Кушерець В.І. Знання як стратегічний ресурс соціальних трансформацій. - К.: Знання України, 2002. - 248 с. (15,5 друк. арк.).

2. Кушерець В.І., Полторак В.А.Вибори до рад і громадська думка. К.: Політвидав України. - 1989. - 123 с. Особисто автору належить розділ 1, 3, 4, додатки. - (4 друк. арк.).

3. Кушерець В.І., Зуєва В. І. Концептуальні засади дистанційної освіти українців зарубіжжя. К.: Знання України, 2003. - 186 с. (Автору належить 5 друк. арк.).

4. Кушерець В.І Формування громадської думки. - К.: Товариство “Знання”, 1990. - 32 с. (1,5 друк. арк.).

5. Україна: уроки та перспективи ринкових реформ. - К.: Знання України. 2000. - 342 с. Особисто автору належить передмова, загальна, наукова редакція. (1 друк. арк.).

6. Лекционная пропаганда и общественное мнение //М.П. Гончаренко, В.И. Кушерец, И.Ф. Надольный. - К.: Общество “Знание”, 1983. - 15 с. Особисто автору належать третина (0,5 друк. арк.).

7. Кушерец, В.И. Северчук И.П. Социологический анализ эффективности перестройки лекционной пропаганды. - К.: Общество “Знание”, 1985. - 24 с. Особисто автору належать половина. (0,5 друк. арк.).

8. Общественное мнение и идейно-воспитательная работа - К.: Политиздат Украины 1988. - 192с. Раздел 2, Общественное мнение: сущность, факторы, формирование. - С.22-46. Приложение с. 143-184 (3 друк. арк.).

9. Методологические семинары: идейно-теоретическая подготовка научно-педагогических кадров. //Н.П. Депенчук, Н.Н. Киселев, В.І. Кушерець. - К.: Радянська Україна, 1986 - 54 с. Особисто автору належить розділ 2. Организационно-методические основы деятельности методологических семинаров, приложение (1 друк. арк.).

10. Ідеологічна робота. Запитання і відповіді. // В.А. Одинцов, І.Д. Дмитренко, В.І. Кушерець та ін. - Політвидав України, 1989р. - 88 с. Особисто автору належить розділ 1, 3. - С. 3-41, 69-83 (3 друк. арк.).

11. Социальная политика КПСС // В.С. Белоус, В.А. Буслинский и др. - К.: Политиздат Украины 1988 - 206 с. Особисто автору належать розділи 2, 13. “Роль социальной политики в ускорении социально-экономического развития страны” та “Социальная политика и осуществление социалистического самоуправления народа”. - С. 6-18, 207-221, (2 друк. арк.).

12. Розвиток просвітництва в Україні у ХХІ столітті // В. Кушерець, В. Василашко та ін. - К.: Знання України, 2001. - 42 с. Особисто автору належить розділ 1. Імідж України в англомовній пресі (за матеріалами контекст-аналізу текстів про Україну в поширених англомовних газетах. С. 2-7 (0,5 друк. арк.).

13. Кушерец В.И. Методические рекомендации по проведению социологических исследований эффективности лекционной пропаганды. - К.: Общество “Знание”, 1988. - 22 с. (1 друк. арк.).

14. Кушерец В.И. Социологический анализ эффективности планирования лекционной пропаганды в ходе ее перестройки// Социологические исследования в организации общества “Знание”. - М.-К.: 1986. - С. 23-25. (0,5 друк. арк.).

15. Кушерець В.І. “Туризм як джерело інноваційних знань” в кн. Туризм у ХХІ столітті. - К.: 2002. - 559 с., С. 32-40. (1 друк. арк.).

16. Кушерець В.І. Ментальні та світоглядні виміри соціально-економічної моделі України в кн. Україна на порозі ХХІ століття: уроки реформ та стратегія розвитку. - К.: НТУУ КПІ, 2001. - с. 152-156 (0,5 друк. арк.)

17. Кушерець В.І. “Знання як основа розвитку в ХХІ столітті” в кн. Соціокультурні чинники розвитку інтелектуального потенціалу українського суспільства і молодь. - К.: “Знання”, 2001. - с. 58-66 (1 друк. арк.)

18. Кушерець В.І. “Молодь як суб'єкт інноваційної діяльності” в кн. Молодь у сучасному світі: морально-естетичні та культурологічні виміри. - К., 2001. - с. 14-18 (1 друк. арк.)

Размещено на Allbest.ru