Герменевтика культурної форми розуміння

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені В.Н. Каразіна

УДК 165.242.2

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук

ГЕРМЕНЕВТИКА КУЛЬТУРНОЇ ФОРМИ РОЗУМІННЯ

Спеціальність 09.00.01 - онтологія, гносеологія, феноменологія

ЮРКЕВИЧ Олена Миколаївна

Харків - 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківському національному університеті імені В.Н. Каразіна Міністерства освіти і науки України.

Науковий консультант: доктор філософських наук, професор Мамалуй Олександр Олександрович, Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна, завідуючий кафедрою теоретичної і практичної філософії

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор Рижко Володимир Антонович, директор Центру гуманітарної освіти НАН України

доктор філософських наук, професор Хамітов Назіп Віленович, провідний науковий співробітник Інституту філософії НАН України ім. Г.С. Сковороди

доктор філософських наук, професор Шкода Володимир Васильович, Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна, професор кафедри теорії культури і філософії науки

Провідна установа: Київський національний університет ім. Т.Г. Шевченка, кафедра філософії

З дисертацією можна ознайомитись у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, пл. Свободи, 4.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Бортник Л.А.

герменевтика філософія діалог світоглядний

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Сучасне світове співтовариство у своєму розвитку перебуває в стані внутрішнього протиріччя: з одного боку, на цивілізаційному рівні спостерігається процес глобалізації, а з іншого - прагнення кожної окремої культурної спільноти до переосмислення власної культурної специфіки, яка б визначала міру припустимості цивілізаційного об'єднання. У цих умовах зростає й роль герменевтики як особливої теоретичної області філософії, що вивчає проблеми розуміння й інтерпретації.

У 90-х роках XX сторіччя в західноєвропейській філософській герменевтиці була піддана критиці ідея універсального розуміння, що, у свою чергу, переорієнтувало філософські дослідження в площину аналізу множинності, а іноді й конфліктності інтерпретацій (П. Рікер). Таким чином, залишивши осторонь обговорення проблем розуміння, західноєвропейська і, зокрема, німецька герменевтика прийшла до ідеї інтерпретаціонізму (Г. Ленк). Однак, сучасний світ, що демонструє конфліктність (або безконфліктність) інтерпретаційних стратегій, повертає дослідницьку інтуїцію до проблем розуміння й вимагає нового осмислення й обґрунтування причин, що викликають множинність інтерпретацій, які знаходяться в області здійснення певного розуміння. Такий зворотний рух теоретичної думки (від розуміння інтерпретації до розуміння розуміння) знову актуалізує питання про кризу герменевтичного універсалізму і вимагає нового його вирішення вже на підставі визнання множинності тлумачень (розумінь). Це дозволить також знайти інше пояснення й розмаїттю герменевтичних практик, які є герменевтичним шаром міжкультурного спілкування й комунікації.

У період після „перебудови” бурхлива зміна світогляду й формування національної самосвідомості в пострадянських співтовариствах знайшли своє відображення у філософській рефлексії і, зокрема, серед теоретиків філософської герменевтики. Це дало початок сучасним критичним дослідженням у сфері історії герменевтичного знання, що знайшло на даний момент у російській філософії своє позначення як “герменевтика в Росії”. (На жаль, у сучасній українській філософії такий інтерес до герменевтичної тематики спостерігається значно меншою мірою). На наш погляд, така досить обережна назва даної дослідницької області призводить до помилкового визначення східнослов'янської герменевтичної думки як рецепції західноєвропейської герменевтики. Це ж і не дозволяє здійснити самобутні критичні дослідження стосовно герменевтичного універсалізму, приєднатись до загальноєвропейської дискусії з даного питання, пропонуючи певний особливий підхід з позицій вітчизняної філософії. Насамперед, потрібен пошук підвалин, на яких можна було б виділити специфічний вид вітчизняної герменевтики порівняно із західноєвропейською. У свою чергу, правомірність цього виділення має бути підкріплена ретельним дослідженням вітчизняних філософсько-герменевтичних текстів, герменевтичної практики з урахуванням їх культурних особливостей, щоб засвідчити наявність певної культурної форми розуміння.

Таким чином, актуальність дослідження герменевтичного знання в східнослов'янській філософській традиції обумовлена, з одного боку, практичними проблемами сучасних процесів глобалізації і міжкультурної взаємодії, а з іншого - теоретичними проблемами, пов'язаними зі світоглядно-методологічним забезпеченням щодо герменевтичної сфери філософії на основі визначення специфіки регіональної області герменевтики.

Ступінь наукової розробленості проблеми. Звертання до герменевтичної проблематики в сучасній філософії свідчить про необхідність переосмислення сучасної герменевтичної ситуації, що склалася в загальноєвропейському культурному просторі. Насамперед, це переосмислення створюється за допомогою звернення до вже відомих західноєвропейських першоджерел - робіт Аристотеля, Бл. Августина, І. Хладеніуса, Ф. Шлейєрмахера, В. Дільтея, М. Гайдеггера, Х.-Г. Гадамера і П. Рікера. У руській філософії до таких філософських першоджерел належать, насамперед, праці Г.Г. Шпета, В.В. Розанова, П.О. Флоренського і М.М. Бахтіна.

У західноєвропейській філософії Г. Альбертом була здійснена критика чистої герменевтики, що резонувала з дослідженнями Т. Бонка і Г. Ленка щодо інтерпретаціонізму й креативності інтерпретацій, а також із розробками нових позицій сучасної філософської герменевтики Г. Кремера, поняття “герменевтичного поняття” Г. Кюне-Бертрама, негативної герменевтики Р. Шурца, вчення про інтерпретацію в спеціальних наукових галузях Х. Зайферта. Таким чином, західноєвропейські філософи переорієнтували свій дослідницький інтерес з області універсального розуміння в область фундаментальної інтерпретаційної позиції, яка своєрідно тлумачила різноманіття смислів і не зводила їх до єдиного смислового універсуму.

У радянський період у вітчизняній філософії також розроблялися проблеми розуміння й інтерпретації, що привернули особливу увагу в 80-і роки. Герменевтичні проблеми розглядалися в різних аспектах: логіко-гносеологічному (О.Г. Ішмуратов, М.В. Попович, В.М. Лейбін, Є.П. Нікітін, Г.І. Рузавін, О.І. Уйомов, Г.М. Джагарова, В.П. Філатов, Л.М. Терентьєва, Є.К. Бистрицький, В.О. Скіданова), соціально-аксіологічному (С.С. Гусєв, Г.Л. Тульчинський, Н.А. Слюсарева, В.Н. Порус), культурологічному (С.Б. Кримський, П.Ф. Йолон, Б.О. Парахонський). Окремо необхідно виділити школу семіотико-лінгвістичного аналізу, що активно досліджувала процеси розуміння й інтерпретації в культурфілософському аспекті (Ю.М. Лотман, К.О. Свасьян, Б.М. Гаспаров, Н.Л. Мусхелішвілі, Ю.І. Лєвін, В.М. Топоров, Ю.О. Шрейдер, Р.І. Павільоніс) та історико-герменевтичні дослідження С.О. Кошарного і В.М. Мейзерського.

У пострадянський період російські філософи здійснювали вивчення герменевтичних ідей у творчості окремих авторів. Серед таких необхідно виділити дослідників творчості Г.Г. Шпета (Є.В. Борисов, В.В. Калиниченко, В.Г. Кузнєцов, В.О. Лекторський, О.О. Мітюшин), М.М. Бахтіна (Н.К. Бонецька, О.О. Грякалов, Р.О. Євтушенко, В.В. Пронякін, К.І. Ісупов), П.О. Флоренського (Ігумен Андронік (О.С. Трубачов), Б.В. Марков, С.С. Хоружий), ісіхастської традиції (С.С. Хоружий), та ін.

Серед сучасних вітчизняних досліджень необхідно також виділити роботи, в яких аналізуються герменевтичні ідеї Г.С. Сковороди (Л.В. Ушкалов, О.М. Марченко) і герменевтико-комунікативні моделі у руській філософії (Г.Г. Почепцов), відкриваються нові „герменевтичні горизонти” в дослідженнях з філософії науки (В.А. Рижко), філософії імені (Д.І. Руденко, Ю.І. Сватко, В.В. Прокопенко) і філософії статі (Н.В. Хамітов), здійснюється герменевтична практика коментарів історико-філософських текстів (В.В. Шкода), та ін.

Окремі історико-герменевтичні дослідження східнослов'янської філософської думки висвітлили ряд пріоритетних аспектів слов'янського герменевтичного філософствування. До таких, зокрема, належать: логіко-гносеологічний, семіотичний, феноменологічний, онтологічний, лінгвофілософський і культурофілософський.

Однак, незважаючи на існуючу у філософській літературі багатоаспектну диференціацію герменевтичного знання, є необхідність у здійсненні теоретичної роботи щодо визначення місця вітчизняних герменевтичних ідей у загальнофілософському герменевтичному просторі, концептуальному об'єднанні зусиль багатьох дослідників у даній області, які представляють певну східнослов'янську культурну форму розуміння.

Таким чином, можна констатувати наявність нагальної потреби й можливості формулювання цілісної концепції руської герменевтики не як національної, а саме транснаціональної культурної форми розуміння, яка б маніфестувала специфічні особливості східнослов'янського типу розуміння і філософствування.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрямок роботи виконаний відповідно до планів наукових досліджень Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна в межах науково-дослідних програм, що здійснюються кафедрою теоретичної і практичної філософії: “Філософія і різноманіття соціокультурних світів”, „Проблема цивілізаційних трансформацій: соціально-філософський аспект” (державний реєстраційний № 0100U003358).

Мета і задачі дослідження. Мета роботи полягає в тому, щоб на основі аналізу логіко-гносеологічних, феноменологічних, онтологічних, лінгвофілософських і семіотико-культурологічних аспектів герменевтики в східнослов'янській філософській традиції виробити нову концепцію герменевтичного знання, що містила б методологічну основу для визначення специфіки вітчизняної герменевтики, яка репрезентує східнослов'янську культуру філософствування і не зводиться до рецептивної моделі західноєвропейської герменевтики.

Відповідно до мети передбачається вирішення таких завдань:

- експлікація герменевтичних ідей в історії вітчизняної філософії з розширенням кола історико-філософських джерел;

- вивчення культурно-світоглядних основ критичних оцінок вітчизняного теоретичного знання в області герменевтики як лише рецептивного продукту щодо західноєвропейської герменевтики;

- пошук теоретичних і практичних підвалин для встановлення специфіки герменевтики в східнослов'янській філософській традиції; вироблення відповідної теоретичної позиції, що репрезентує дану специфіку;

- вивчення логіко-гносеологічних аспектів герменевтичного знання щодо західноєвропейської і східнослов'янської філософських позицій: розмежування теоретичних основ, понятійної специфіки, структурної організації й особливостей логіко-практичних (методичних) і конкретно-наукових застосувань;

- аналіз феноменологічних аспектів проблем розуміння й інтерпретації; виявлення специфіки вітчизняних підходів до проблем герменевтичної феноменології;

- виявлення онтологічних теоретико-герменевтичних концепцій у східнослов'янській філософській традиції з відповідним розмежуванням фундаментально-онтологічних й екзистенціальних характеристик розуміння й інтерпретації;

- здійснення теоретичного аналізу проблем розуміння й інтерпретації в лінгвофілософському аспекті; визначення специфіки осмислення герменевтичних проблем у мовленнєвому мисленні, мовленнєвих актах і міжкультурному спілкуванні;

- розкриття специфічних особливостей розв'язання проблем розуміння й інтерпретації у вітчизняній філософії діалогу і культургерменевтиці;

- обґрунтування необхідності виділення герменевтики в східнослов'янській філософській традиції як змістовно самостійної теоретико-філософської області; визначення теоретичних основ, понятійного апарату, структурно-аналітичних особливостей нової теоретичної області герменевтичного знання.

Об'єктом дослідження є розуміння як одна з фундаментальних сутнісних людських здібностей, що виражається в різноманітних способах відносин людини і світу і яка здійснюється завдяки різним технікам інтерпретації.

Предметом дослідження є культурна форма розуміння в її конкретній контекстуалізації щодо руської герменевтики.

Теоретичні і методологічні підстави дослідження. Дисертація належить до філософсько-методологічних досліджень в області герменевтики. Пріоритетним у ній є логіко-феноменологічний підхід в межах порівняльного аналізу разом з урахуванням самостійного значення й додатковості інших підходів.

Під час дослідження використовувалися:

- метод експлікації герменевтичних ідей у теоретичних роботах руських філософів;

- логіко-історичний аналіз при співвіднесенні певних періодів розвитку герменевтики в історії філософії;

- порівняльно-критичний аналіз різних концептуалізацій герменевтики в сумісному історико-філософському просторі;

- екзистенційно-феноменологічний підхід під час розкриття сутнісних проблем герменевтичного знання у східнослов'янській філософській традиції;

- власне герменевтичний метод при осмисленні особливостей вітчизняного герменевтичного філософствування;

- метод аналогії, теоретичного розумового моделювання при аналізі експлікованих ідей і відповідних герменевтичних понять.

У дослідженні значною мірою використовувався методологічний потенціал робіт західноєвропейських представників філософської герменевтики: М. Гайдеггера, Х.-Г. Гадамера, П. Рікера, західноєвропейських критиків філософської герменевтики: Х. Альберта, Е. Бетті, О. Больнова, Т. Бонка, Ф. Коппе, Е. Корета, Х. Кремера, Г. Ленка, Х. Зайферта та ін., а також робіт вітчизняних філософів, що репрезентують особливий тип східнослов'янської герменевтики: П.Д. Юркевича, П.О. Флоренського, М.М. Бердяєва, Г.Г. Шпета, О.Ф. Лосєва, М. Бахтіна, Ю. Лотмана, В. Бібіхіна та ін.

Наукова новизна отриманих результатів дисертаційного дослідження полягає в теоретико-методологічному обґрунтуванні нового концепту - „руська герменевтика” - як особливої транснаціональної культур-онтологічної форми розуміння, притаманної східнослов'янській герменевтичній традиції.

Новизна наукових результатів міститься в таких положеннях:

- подається нова інтерпретація проблеми герменевтичного універсалізму як засобу уніфікації культури розуміння;

- отримало подальший розвиток історико-філософське дослідження герменевтичних ідей у східнослов'янській філософській традиції;

- запропонована оригінальна концепція герменевтичної культури для обґрунтування особливостей руської герменевтики;

- вперше визначена специфіка руської герменевтики як етичної герменевтики, що, на відміну від західноєвропейської, оформляється під впливом ідей практичної філософії;

- акцентується чуттєвий аспект розуміння в східнослов'янській культурі з наступним ствердженням особливого типу розуміння як ідеального відношення любові, що домінувало як у герменевтичних практиках, так і в теоретико-герменевтичних дослідженнях;

- вперше дана нова інтерпретація логіко-гносеологічного, феноменологічного, онтологічного, лінгвофілософського, семіотико-культурологічного аспектів герменевтики з позицій особливостей регіональної герменевтичної культури;

- вперше запропонована нова модель герменевтичного кола, змістовно визначена етичним культурним смислом; виявлені різні модифікації герменевтичного кола в історії руської філософії;

- визначені відмінності феноменологічних концепцій герменевтики в східнослов'янській філософській традиції, у якій долається егологічний підхід у встановленні значення за допомогою обґрунтування ідеї колективної (соборної, одинично-множинної) свідомості;

- здійснена нова інтерпретація онтологічного аспекту герменевтики в руській філософії з виведенням герменевтики самості порівняно з гайдеггерівською герменевтикою Da-Sein, персональної онтології, що подає актуальний для вітчизняної культури засіб саморозуміння і самоінтерпретації;

- виявлена специфіка мовленнєвого спілкування, заснована на переосмисленні концепту внутрішньої форми В. Гумбольдта, а також відчуванні і співчуванні на противагу вчуванню (західноєвропейському варіантові герменевтичного відношення);

- вперше здійснюється аналіз основних аспектів герменевтичного знання з огляду на апофатичне філософствування; зроблені висновки щодо теоретичного значення діалогічної культури вітчизняного варіанта філософської герменевтики в цілому і культургерменевтики зокрема.

Теоретичне і практичне значення отриманих результатів. Отримані результати аргументують цілісне уявлення про руську герменевтику на підставі поняття герменевтичної культури, що дає можливість збагачення історії й теорії герменевтики у філософії і методологічні підстави для включення регіональної герменевтики в загальноєвропейський філософський дискурс з урахуванням вітчизняної культурної традиції. Основні результати й висновки можуть бути методологічною основою для осмислення герменевтичних проблем у конкретно-наукових сферах знання. Положення і результати роботи можуть бути використані як теоретичний матеріал для подальших філософських досліджень різноманіття герменевтичних культур; у викладанні філософських курсів і, зокрема, у курсі “Філософська герменевтика”, підготовці підручників і навчальних посібників з філософії і герменевтики, а також спеціальних курсів, що включають розгляд проблем розуміння, інтерпретації, авторства, та ін.

Особистий внесок здобувача. Усі результати дисертаційного дослідження отримані авторкою самостійно. У колективній монографії авторці належить 60% опублікованого матеріалу, нею проаналізовано: формування проблеми інтерпретації в епоху науково-теоретичної кризи (вступ), гносеологічні й онтологічні проблеми інтерпретації (розділ 2), типологія пізнавальних орієнтацій у роботі з текстами (підрозділ 3.1), проблема іменування в інтерпретаторській діяльності (розділ “Замість висновку”). У публікаціях № 27, 31, 32 авторці належить 50% опублікованого матеріалу, нею проаналізовано: герменевтичні проблеми в західноєвропейській теорії комунікації і соціокультурний контекст інтерпретації (№ 27); значення культурного архетипу для теорії комунікації (№ 31) і проблеми герменевтики освіти XXI сторіччя (№ 32).

Апробація результатів дослідження. Результати і висновки дослідження обговорювалися на наукових семінарах і засіданнях кафедри теоретичної і практичної філософії Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна.

Основні положення і результати дослідження викладалися й обговорювалися на міжвузівських регіональних, всеукраїнських і міжнародних конференціях: міжвузівській науково-методичній конференції “Інженерна освіта - єдність технічної і гуманітарної освіти” (Харків, 1993), II Харківських Сковородинівських читаннях “Національна філософія: сучасне, минуле та перспективи” (Харків, 1993), міжрегіональній науковій конференції “Мова і людина” (Краснодар-Сочі, 1995), всеукраїнській науково-практичній конференції “Діалог культур і духовний розвиток людини” (Київ, 1995), міжнародній науково-методичній конференції “Роль вузів у вирішенні проблем безперервної освіти та виховання особистості (від шкільної до післядипломної)” (Київ, 1995), III Харківських міжнародних Сковородинівських читаннях “Філософія: класика і сучасність” (Харків, 1996), міжнародній науковій конференції “Мова і культура” (Київ, 1998), міжнародній науково-практичній конференції “Наука і соціальні проблеми суспільства” (Харків, 1998), міжнародній науково-практичній конференції “Університетська освіта України XXI сторіччя: проблеми, перспективи, тенденції розвитку” (Харків, 2000), VIII Харківських міжнародних Сковородинівських читаннях “Обрії комунікації й інтерпретації” (Харків, 2001), Харківських Каразінських читаннях (Харків, 2002), X Харківських міжнародних Сковородинівських читаннях “Проблема свободи в теоретичній і практичній філософії” (Харків, 2003), міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми викладання логіки і дисциплін логічного циклу” (Київ, 2004), міжнародній науково-теоретичній конференції “Філософія І. Канта і сучасність” (Дніпропетровськ, 2004), XII Харківських міжнародних Сковородинівських читаннях “Університетська філософія в ретроспективі і перспективі” (Харків, 2005).

За матеріалами досліджень дисертанта викладається навчальний курс “Філософська герменевтика” для студентів філософського факультету Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна (2004-2005). Результати дисертаційного дослідження використовуються при підготовці під науковим керівництвом та з науковим консультуванням авторки кандидатських дисертацій з проблем герменевтичних практик, філософії історії, філософії діалогу, філософії перекладу та ін., зокрема пройшли захист 3 кандидатські дисертації, готуються до захисту ще 3.

Публікації. Результати досліджень опубліковані в авторській монографії (10, 3 др. арк.), колективній монографії, 23 статтях у фахових виданнях з філософських наук і 3 статтях в інших виданнях, 10 тезах доповідей і виступів на конференціях.

Структура й обсяг дисертації. Дисертація складається з вступу, п'яти розділів, висновків і списку використаної літератури, що нараховує 282 позиції. Обсяг роботи - 384 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі розглядається актуальність теми дослідження і характеризується ступінь розробленості проблеми в західноєвропейській і вітчизняній філософській літературі, визначається мета і задачі, об'єкт і предмет, теоретичне і методологічне обґрунтування дослідження, розкривається наукова новизна, теоретичне і практичне значення отриманих результатів, надається список конференцій, семінарів, публікацій, у яких були апробовані результати дисертаційного дослідження.

У першому розділі “Східнослов'янська герменевтика як особлива теоретична область герменевтичного знання” отримала нове осмислення проблема герменевтичного універсалізму, що вперше була поставлена наприкінці XX сторіччя в німецькій філософській герменевтиці. Сутність даної проблеми пов'язується з фундаментальною онтологією М. Гайдеггера, у рамках якої проблема розуміння постає центральною онтологічною проблемою, сфокусованою в Da-Sein. Розуміюче буття, за М. Гайдеггером, поглинає всю дотеоретичну аналітику, яка представляє, по суті, передрозуміння. Таким чином, гносеологічний (теоретична аналітика) і онтологічний (дотеоретична аналітика) підходи, доповнюючи один одного, утворюють певну універсальну конструкцію розуміння, у якій розуміння є найвищим якісним рівнем пізнання, з одного боку, і найякіснішим рівнем буття - з іншого. Критика тотальності розуміння відкриває можливість для дослідження меж розуміння, відносності розуміння, виправдання нерозуміння в тому числі. Крім того, усвідомлення кризи універсального розуміння переорієнтує дослідників на пізнання специфіки й технік інтерпретації, приймаючи розуміння як таке („за умовчанням”). У даному дисертаційному дослідженні пропонується зробити переорієнтацію дослідницького інтересу зі сфери фундаментально-онтологічної герменевтики - на герменевтику регіональної онтології (термін Ф. фон Херрманна, сучасного дослідника філософії М. Гайдеггера). І як приклад такої регіональної герменевтики розглядати руську філософську герменевтику, що на теоретичному рівні відображує специфічну форму буття.

У першому підрозділі “Правомочність східнослов'янської герменевтики: коло історико-теоретичних і національно-ідеологічних проблем” дисертантка пропонує власні міркування стосовно проблем, пов'язаних із правомочністю виділення східнослов'янської герменевтики як самостійної предметної області дослідження. До цих проблем належать: неприйняття слов'янської (руської в тому числі) філософії як самостійної теоретичної області з усіма властивими їй атрибутами, розмитість меж російської й української філософій (навіть при визнанні специфіки східнослов'янської філософської думки), нестійкість теоретичного інтересу до вітчизняного філософського відродження, історично детермінований розрив із філософською традицією в межах східнослов'янської філософії, неоднозначність діалогу із західноєвропейською філософією й ін. Усі названі проблеми не могли не вплинути на виділення руської герменевтики як окремої предметної області філософствування. При цьому пропозиції авторки щодо виділення такої предметної області основані на проведеному історико-філософському й загальногерменевтичному аналізі для того, щоб позначити історичні віхи розвитку руської герменевтики.

Слід зазначити, що поняття „руська герменевтика” містить транснаціональні характеристики розуміння в межах східнослов'янської філософської традиції і відбиває певні онтологічні риси розуміння, що не заперечує наявності суто національних особливостей окремих культур. Дисертантка акцентує увагу на походженні герменевтичних ідей і зберіганні основних характеристик розуміння в історії руської філософії, що свідчить про наявність в ній герменевтичної традиції. У другому підрозділі “Герменевтична культура як спосіб розрізнення регіональних герменевтик” як понятійне аналітичне підґрунтя для дослідження історії і теорії руської герменевтики авторка пропонує нове поняття - “герменевтична культура”. В основу цього поняття покладена авторська ідея про культивування розуміння як людської властивості. Введення даного поняття, на наш погляд, дозволить здійснити розрізнення регіональних герменевтик через їхнє історико-культурне походження, а також за структурною організацією їхнього практичного і теоретичного вираження, а також завдяки якісним характеристикам. Обґрунтовано співвідношення поняття герменевтичної культури з поняттями “культургерменевтика”, “культура мислення”, розподіл герменевтичної культури на культуру розуміння і культуру інтерпретації, можливість проведення порівняльного аналізу герменевтичних культур (створення такої теоретичної області як порівняльна культургерменевтика). Проводиться розмежування теоретичних і практичних аспектів герменевтичної культури.

Авторка вводить також поняття “герменевтичне почуття” з метою уточнення підґрунтя для культивації розуміння в межах визначеної герменевтичної культури. У зв'язку з цим, специфіка руської герменевтичної культури позначається як “розуміння серцем”, а тип даної регіональної герменевтики - як “етична герменевтика”. Герменевтична культура визначається авторкою як один з основних елементів духовної культури.

При цьому підкреслюється неусвідомленість факту “програмування” визначеної культури розуміння окремими індивідами, представниками даної культури, що дозволяє поставити проблему щодо свободи розуміння й інтерпретації.

У третьому підрозділі “Джерела східнослов'янської герменевтики” досліджується походження східнослов'янської герменевтики, що виявляється як у різних культурних практиках, так і у філософській теоретичній думці. У пункті 1.3.1. “Аутогерменевтика ісіхастського досвіду” розглядаються особливості ісіхастської аутогерменевтики: соборний характер спілкування, у якому є можливим аскетичний дискурс; “духовне творення” як єднання серця і розуму. Герменевтичне коло в ісіхастському досвіді представлено “колообертанням розуму”, або почерговим “введенням розуму” у тіло, серце й у самого себе (розум). У процесі такого розумового колообертання відбувається набуття герменевтичного досвіду: від вольової концентрації і зосередження, через ірраціональний тілесний досвід, відчуття щастя як моральної духовної досконалості до мисленнєвої рефлексії. Це забезпечує повноту (цілісність) розуміння, яка досягається через наслідування закликові “Відгукнись усьому собі” (або: “Зрозумій себе в цілому”). Таким чином, даний досвід відкриває для людини можливість духовного умогляду, що дозволяє “бачити невидиме і розуміти немислиме” (Вас. Великий).

Доведено, що відносно ісіхастського досвіду неможливо застосовувати повною мірою метод інтроспекції. Так, пропонується поняття “негативна інтроспекція” з метою передачі особливого способу самопізнання, що, разом з тим, припускає відмову від Я. Такий різновид інтроспекції корелює з апофатичним методом богопізнання, що, на думку авторки, дає можливість розглядати аутогерменевтику в ісіхастському досвіді в якості первинної релігійної моделі саморозуміння.

Визначається також діалогічний характер герменевтичного досвіду в ісіхазмі. Розрізняються: макродіалог (людина - Бог) і полілог (людина - традиція). У цілому, такий досвід має створити конкретний Універсум Спілкування (С.С. Хоружий), що репрезентує певну культуру розуміння.

У пункті 1.3.2. “Особливості герменевтичної практики в епоху середньовіччя” пропонується прагматичний аналіз “Слова про закон і благодать” Ілларіона Київського, де жанр “Слова” класифікується як певна область середньовічної герменевтичної практики, у якій поєднані світське і духовне співтовариства. Аналізується текст Клима Смолятича “Післання пресвітеру, витлумачено Афанасієм Монахом” як приклад практики інтерпретації даного історичного періоду. Обидва зразки, на думку авторки, є практичними варіантами світської інтриги, яка реалізована за допомогою екзегетичного письма.

Показано, що в братських школах здійснюється барочний синтез середньовічних уявлень і нових західноєвропейських вчень, відбувається перехід до просвітницького типу герменевтичної практики. На прикладі підручника Саковича “Аристотелеві проблеми” аналізується діалогова (питально-відповідна) система навчання. Просвітницька герменевтика сприяє появі особливого типу розуміння й інтерпретації з елементами пояснення. Питально-відповідна система діалогового спілкування, де розуміння доповнюється поясненням, породжує й особливе комунікативне протистояння, що актуалізує інтелектуальну напругу в очікуванні смислового результату.

Прагматичний аналіз дає можливість довести синкретичне поєднання „небесного” і „земного”, світського і релігійного, наукового і повсякденного в герменевтичній практиці, їх смислове співіснування в єдиному життєвому просторі. Питально-відповідна система навчання (по типу катехізису) призводить до символічного примирення несумісних позицій, що завершується науковим поясненням.

У пункті 1.3.3. “Релігійна герменевтика епохи українського бароко” досліджується вітчизняна релігійна герменевтика, що відрізняється використанням методу символічної префігуративної інтерпретації. Цей підхід до релігійного тексту дозволяв зберегти “сакральність” денотату й духовний характер самого тлумачення, а пізніше він став притаманний інтерпретації в руській філософії (П.О. Флоренський, О.Ф. Лосєв та ін.), яка акцентувала увагу на символічності тексту, слова, імені, комунікативних відносин і т. ін. Тому екзегетика епохи українського бароко це не тільки певний історичний період розвитку герменевтики, а й визначальний етап формування руської культури розуміння.

У пункті 1.3.4. “Релігійно-філософська інтерпретація Г.С. Сковороди” пропонується дослідження особливостей символічної інтерпретації Г.С. Сковороди. Теоретичну герменевтику Г.С. Сковороди характеризують софійність, префігуративність (алегорична мова й насичені інтерпретативні образи), модель “символічних світів”, барочний синкретизм і діалогічність.

Таким чином, у даному розділі авторка дисертаційного дослідження обґрунтувала необхідність постановки проблеми вирішення герменевтичного універсалізму на ґрунті вітчизняної культури філософствування, осмислила деякі історико-теоретичні та національно-ідеологічні проблеми, які перешкоджають подібній постановці питання, а також запропонувала теоретичні підґрунтя для вирішення даної проблеми й проаналізувала історичні джерела східноєвропейської герменевтичної теорії і практики.

У другому розділі “Логіко-гносеологічні аспекти західноєвропейської і східнослов'янської герменевтичних культур” аналізуються логіко-гносеологічні проблеми, що виникають стосовно знання й розуміння, істини й розуміння, інтерпретації й пояснення, методології герменевтичного знання тощо з урахуванням специфіки різних видів герменевтичного знання в межах його класифікації.

У першому підрозділі “Герменевтичні ідеї І. Канта в контексті критики чистого розуму” встановлено, що, за Кантом, розуміння виступає якісним мірилом знання. Розуміння в теоретичній сфері діяльності людини також має свої апріорні форми, що можуть бути співвіднесені з ідеєю передрозуміння Гадамера, з одного боку, і з ідеєю всерозуміючого розуму Вас. Розанова, з іншого боку. Це співвідношення відкриває різні джерела теоретичного, дотеоретичного (повсякденного) і синтетичного (повсякденного, теоретичного та релігійного) розуміння: категорії простору і часу (апріорізм), забобони і єдиний розум, власник абсолютного Розуміння.

Розглянуто також розподіл Кантом тлумачення на метафізичне (таке, що встановлює зв'язок якого-небудь поняття з апріорною формою) і трансцендентальне (а саме формально-понятійну можливість для інших апріорних синтетичних знань). Підкреслюється також, що кантівське поняття розуміння має раціональний сенс і характеристики синтетичного способу мислення на відміну від аналітичного. В основі розуміння є також апперцепція (як просте уявлення про Я). Таким чином, за Кантом: “Розуміти означає мислити (синтетично)”. Неправильне тлумачення ототожнюється у цього мислителя з неправильним застосуванням.

Кант розрізняє також ступені розуміння залежно від інтенсивності обсягів схоплення (якості зв'язку відчуттів), отриманої соматичним мисленням. Від цього залежить і якість пізнання.

В руській філософії розрізнення апріорного й забобонного, теоретичного й повсякденного нівелюється перед обличчям Бога, долі, Добра в ім'я християнської рівності. Таким чином, з одного боку, формується позиція недовіри до розуму і довіри до буття, а з іншого - символізується значення розуміння, що поєднує несумісні (згідно західноєвропейській раціоналістичній філософській традиції) рівні людського пізнання і буття.

У другому підрозділі “Телеологічна пангерменевтика: подолання конфлікту науки і філософії” розглядається герменевтичний шлях усунення конфлікту науки і філософії з позицій руської герменевтики. Василь Розанов пропонує підхід, відповідно до якого розуміння виконує функцію апріорної категорії щодо науки і філософії. Але при цьому, на нашу думку, Розуміння (з великої букви) є не просто синтетичним поняттям, але й символічним: воно уособлює сутність всеєдності в руській релігійній філософії. Тому Розуміння за Розановим не підлягає сумніву, воно безконфліктне та є метафілософським і метанауковим водночас. Виходячи з цього, можна зробити висновок, що герменевтика не тільки зберігає за собою статус загальнотеоретичної дисципліни, але й набуває нового статусу - метатеоретичної дисципліни. А філософський (теоретичний) розум підкоряється єдиному розуміючому розумові. І єдиний розуміючий розум, і нова метатеоретична дисципліна герменевтика, на нашу думку, володіють також характеристиками символічного об'єднання віри і розуму.

Звідси стає можливим і розрізнення знання та розуміння як каузального і цільового пояснення. Розумність розуміючого розуму в тому, що він досягає розуміння за допомогою схем розуму. А на основі схем розуму (схем природи, атрибутів, причинності, доцільності, подібності та розрізнення, числа) формуються три основні форми розуміння: вчення про того, хто пізнає, про пізнавання та те, що пізнається. Розуміння розглядається Розановим як потенційна можливість форми (кристаловидна потенція), зорієнтована в своїй якості й русі на Бога, а розуміючий розум є живою потенцією. Всерозуміючий розум існує тільки символічно або в символічному світі, “наповненому” ідеями-схемами.

Межею Розуміння може бути тільки символічне Начало (біблійне начало світу). А вищим смислом (сенсом життя) є смисл моральний.

Таким чином, вчення Розанова можна розглядати як розвиток ідей символічності, телеологічної спрямованості, дискурсу енергій, недовіри до „філософського розуму” в ім'я загально-християнського Розуміння, що притаманні, як на думку дисертантки, руській герменевтичній культурі у східнослов'янській філософській традиції. „Схеми розуму” виконують інструментальну роль щодо цілей розуміння, вони постають у Розанова в якості „знаряддя добра”, завдяки чому добро перемагає зло в процесі розуміння. У свою чергу, історія людства є історією Духа, в якій життєвий світ набуває свого значення тільки завдяки морально-етичній спрямованості. Розуміння у Розанова підіймається на рівень метафізичного релігійного предмету, в якому об'єднуються віра і розум.

Телеологічна концепція Розанова визначається авторкою як „телеологічна пангерменевтика”, яка визначила вектор подальшого розвитку східнослов'янської герменевтики.

У третьому підрозділі “Логіка історичного пізнання Г.Г. Шпета” досліджуються особливості історичної герменевтики Г.Г. Шпета. Встановлено, що під історією Шпет розумів соціальну історію, яка інтерпретувалася ним як колективна, соборна. У свою чергу, історичні співтовариства формуються, за Шпетом, за допомогою взаєморозуміння, тобто утворення герменевтичних зв'язків, що породжують якісь цілісні соціальні організми. Для герменевтичного аналізу соціальних класів Шпет використовував семіотичну систему з акцентуацією на проблемі значення. У цілому, історія розглядалася ним як герменевтична наука.

У свою чергу, історію як науку виправдовує наявність особливої історичної логіки. Особливістю цієї логіки в період переходу від конкретно-історичної науки до філософської історії була універсалізація одиничних понять у рамках історичної індукції. Однак критика, здійснена Шпетом, виявила, що за допомогою такої логіки відбудовувалася історія можливого як належного.

Коли філософську історію замінила філософія історії, тоді аналітичний підхід був переорієнтований з проблеми одиничного на проблему іманентного смислу історичного предмету. Таким чином, відбулося об'єднання логіки історії з логікою предмету філософії. Семіотичний підхід, що використовував Шпет, дає можливість розгляду історичних свідоцтв як знаків і визначає мету історичного пізнання як інтерпретацію знаків.

Джерелом пізнання, за Шпетом, є також слово, що виконує функцію знака. Звідси, історична інтерпретація являє собою нове “прочитання історії”, читання є спосіб історичного пізнання. При цьому Шпет підкреслює, що слово він розглядає як соціальну річ (соціальний знак). Акт історичної інтерпретації є соціальною дією, тому що в процесі інтерпретації інтерпретуючий стає соціальною людиною. Призначенням герменевтичної логіки є дослідження ідеальних форм вираження, що дозволяють здійснитися цій соціальній дії. З цієї точки зору Шпет критикує логіку історичного пізнання Хладеніуса. На нашу думку, Шпет поєднує досягнення філологічної герменевтики й розуміючої соціології на підставі ідеї соборності.

Шпет надає власну інтерпретацію історичної події, повідомлення, авторитету, обставини, випадку для того, щоб представити історію логічно не як шлях до ідеального належного, але як реальний емпіричний предмет, який володіє недосконалою, але головною своєю чеснотою - моральним смислом. Тому в історичному пізнанні, внаслідок фрагментарності предмета, неможливо дійти висновків демонстративним способом. Таким чином, логіка історичного пізнання Шпета набуває таких характерних для руської герменевтичної культури рис, як соборність в інтерпретації історичного предмету та моральний смисл у телеологічному поясненні. Специфіка історичного предмету як виразу, що вказує на інший предмет, полягає в його символічності. Джерелом історичного пізнання є слово як соціальна річ, що потребує розуміння й інтерпретації.

Історична інтерпретація у Шпета набуває значення соціальної дії, яка продукує духовну єдність, тобто соборність, творить таким чином „соціальну людину”. Історичні події (співбуття) - це моральні речі, які фіксують зміни у моральному житті (зміни моральної істоти).

У четвертому підрозділі “Герменевтика як практична логіка в “Логічних наставляннях” Петра Лодія” розглядаються особливості герменевтичної практики прочитання й тлумачення книг, які були розроблені у вітчизняній філософії Петром Лодієм. З'ясовується методичний смисл герменевтики як розділу практичної логіки. У свою чергу, правила тлумачення за Лодієм містять вказівки щодо додавання значень авторському тексту, де особливе місце належить культурно-історичному контексту, а також простонародній думці, звичаям та національним рисам релігійної свідомості автора. Науковий підхід у тлумаченні книг необхідний для виключення протиріч. На нашу думку, визначальними для інтерпретаційного підходу є культурні цінності інтерпретатора. Логічні правила виконують функцію виправдання культурної ціннісної позиції.

Відзначене також виділення етичного компонента в тлумаченні тексту: любов або ненависть до автора впливають на результат тлумачення.

Запропоновано розподіл герменевтичної логіки у вітчизняній філософії на теоретичну і практичну, у яких за принципом взаємодоповнення сполучаються методологічні й методичні правила.

Якщо на теоретичному рівні логіка формує і вирішує теоретичні проблеми, пов'язані із труднощами щодо розуміння текстів, то на практичному рівні герменевтична логіка висвітлює процедурні особливості розв'язання проблем, пов'язаних із розумінням з урахуванням його культурної форми.

У п'ятому підрозділі “Логіка герменевтичного кола” досліджується логіка герменевтичного кола як особливого абстрактного предмету. На нашу думку, західноєвропейська герменевтична ідея вчування підпорядкована цілям раціонального пізнання та скоректована логічно (обмежена герменевтичним колом).

У пункті 2.5.1. “Герменевтичне коло й вчування” досліджується значення герменевтичного кола у філософських вченнях Бл. Августина, Матіуса Флаціуса Ілірійського, Фр. Шлейєрмахера, В. Дільтея, М. Гайдеггера і Х.-Г. Гадамера. Показано, що герменевтичне коло є аналітичною фігурою, що обмежує інтроспекцію і вчування, і направляє їх на розкриття авторського смислу або смислу об'єктивної і суб'єктивної історії. Зокрема, “мниме коло” Шлейєрмахера є раціональним способом обмеження почування, теоретичною моделлю, що означає перехід від почуттєвого ставлення до поняття. Цей рух визначає західноєвропейську раціоналістичну культуру розуміння й інтерпретації.

У психологічній інтерпретації герменевтичного кола В. Дільтея вирішальним стає встановлення логічного зв'язку між окремими елементами життєвого світу, що „стягує” розрізнені фрагменти індивідуального досвіду до смислового центру, корелює із зовнішнім життєвим світом і таким чином конструює цей життєвий світ.

Гайдеггер онтологізує поняття герменевтичного кола, відкриваючи екзистенційну структуру тлумачення (екзистенційне герменевтичне коло або, за Гайдеггером, „онтологічну структуру Da-Sein”, яка може бути зрозумілою завдяки абстрактній фігурі кола).

Співвідношення герменевтичних кіл автора й інтерпретатора, інтерпретатора й зовнішнього життєвого і культурного світів породжує поняття „обрію розуміння” (Х.-Г. Гадамер). Прагнення до зближення обріїв розуміння під час інтерпретації є, по суті, прагненням до ототожнення життєвих світів, що відбивається у ототожненні логіко-мовних конструкцій.

Західноєвропейське герменевтичне поняття „вчування” обумовлено встановленням умовних меж розуміння (герменевтичним колом), тобто вчування не є абсолютно вільним і не спрямованим, а у Шлейєрмахера воно базується на містичному первинному й безпомилковому почутті, яке раціоналізується у герменевтичній процедурі.

У пункті 2.5.2. “Герменевтичне коло й “логіка серця”” аналізується поняття герменевтичного кола в східноєвропейській філософській герменевтиці, якому надаються різні значення. В аутогерменевтиці ісіхастського досвіду - містичне “колообертання розуму” ( що проникає в тіло, серце та власне розум), що являє собою морально-релігійний духовний рух. “Кільце вічності” Г. Сковороди є містичним контекстом, у якому вічно перебуває біблійний текст. Тут доречний апофатичний принцип розуміння, на якому ґрунтується префігуративна інтерпретація Біблії.

У філософії серця П.Д. Юркевича герменевтичне коло передає “логіку серця” як тип розуміння з любов'ю, який формує соборність. При цьому образ “серця” і вплив “серця” асоціюються з образом і впливом Сонця. “Серце” дає моральну освіту й формує моральну автобіографію особистості. Герменевтичне коло, “світле коло розуміння”, у даному випадку є невпинним рухом від розуміючого серця до глибокого серця (містичного центра особистості, пізнаваного апофатично).

Таким ідеям співзвучні ідеї “висхідних кіл” В.В. Розанова, “особистісного кругозору” М.О. Бердяєва, лінгвістичної моделі герменевтичного кола О.А. Потебні, “кола спілкування” і “сфери розмови” Г.Г. Шпета, “кругообертання розуму” у філософії імені О.Ф. Лосєва, семіосфери Ю.М. Лотмана.

Таким чином, на відміну від західноєвропейської герменевтичної традиції, герменевтичне коло в руській герменевтиці набуває морально-етичного змісту, що притаманний східнослов'янській культурі розуміння. У третьому розділі “Від герменевтичної феноменології до феноменологічної герменевтики” досліджується співвідношення ідей феноменології і герменевтики в західноєвропейській і східнослов'янській філософії, визначається різниця між підходами до проблеми значення й ролі свідомості в герменевтичних процедурах.

У першому підрозділі “Герменевтична феноменологія: М. Гайдеггер і Г.Г.Шпет” вивчаються герменевтико-феноменологічні ідеї М. Гайдеггера і Г.Г. Шпета. Встановлено, що гайдеггерівська герменевтична феноменологія (герменевтика фактичності) на відміну від гуссерлевої дескрипції зосереджена на феноменах дотеоретичного, дорефлексивного характеру. Центральним пунктом герменевтики фактичності є герменевтика Da-Sein, що автономізує та уніфікує екзистенцію.

Поряд з уже відомими загальними для Гайдеггера і Шпета теоретичними положеннями (загальне теоретичне джерело - філософія Е. Гуссерля, онтологізація розуміння, розмежування буття й існування, фундація на ідеях Платона), виділені також і відмінні риси їх герменевтичної феноменології: ідеї “вслуховування” (М. Гайдеггер) й інтелектуальної інтуїції (Г. Шпет), наявності буття в мові (М. Гайдеггер) і культурної архітиповості слова (Г. Шпет).

Особливістю герменевтичної концепції Шпета є розгляд мовних аспектів свідомості, унаслідок чого феноменологічна рефлексія набуває характеру герменевтичного акта: “я” знаходить власний смисл і значення в “сфері розмови” шляхом тлумачення. Таким чином, феноменологічна редукція (відшукування чистого “я” за аналогією з емпіричним “я”), за Шпетом, є методом самотлумачення, тобто герменевтичним методом. При цьому чисте “я” розуміється інтуїтивно; у цьому “я” смисл і значення ототожнюються, або смисл, за Шпетом (на відміну від Гуссерля), є розширеним значенням.

На відміну від Гайдеггера, Шпет поміщає свідомість у соціальний контекст, це створює можливість буття розуму, можливість “урозуміня”. Шпет вивчає, по суті, інтуїцію соціальних феноменів на відміну від почуттєвої та ейдетичної (ідеальної) інтуїції. А також - мовну свідомість, що є наслідком цієї інтуїції. У свою чергу, “мовна свідомість” виявляє і “культурну свідомість”, що є насамперед феноменологічним предметом.

“Культурна свідомість”, за Шпетом, є розуміючим розумом (на відміну від чистого розуму), діалогічним за своєю сутністю. У свою чергу, діалогічні відносини складають елементарну структуру соборних відносин. Так свідомість з'являється як символічний колективний предмет.

Хоча феноменологічна герменевтика Шпета є вченням про інтелектуальне смислорозуміння, в ньому віддається перевага соціальному аспектові культурної свідомості. Таким чином, феноменологічна герменевтика спирається, на нашу думку, на певну культурну форму розуміння, продовжуючи в площині герменевтико-феноменологічного аналізу східнослов'янську герменевтичну традицію.

У другому підрозділі “Діалектична феноменологія: розуміння в контексті філософії імені” досліджується діалектична феноменологія О.Ф. Лосєва, вибудована на підставі апофатичного принципу аналізу, у якому формується поняття “смислового пояснення”. Центральною категорією аналітики О.Ф. Лосєва є категорія імені.

На нашу думку, герменевтична культура формується вже в стадії іменування. О.Ф. Лосєв використовує діалектику як “логіку протиріччя” між поясненням і розумінням, тобто діалектика, фактично, є логікою герменевтичного методу. Діалектика націлена на утворення смислу як результату синтезу. При цьому поняття “цілого” (що репрезентує смисл) О.Ф. Лосєв тлумачить як синтез “одного” і “множинного”.

Виявлено, що Лосєв наголошував також на реальності, дійсності смислу. Ім'я в процесі аналізу знаходить свою символічну структуру вже на рівні фонеми (множина і сума значень, представлених звуком). У ноемі знаходиться смисл, якщо ноема також представлена прозоро, символічно (без суб'єктивних смислових відтінків). Вирішенню омонімічних утруднень при аналізі ноеми сприяє перехід до аналізу ідеї. У співвіднесеності ідеї до меону в процесі іменування Лосєв вбачає джерело будь-якого спілкування. Смислова комунікація в даному аспекті знаходить апофатичний характер, вона, у кінцевому результаті, нез'ясована, оскільки не витлумачене джерело свідомого ставлення людини до предмета (“іншого”). Крім того, таке “свідоме ставлення” само по собі вимагає усвідомлення. Таким чином, смисл імені є, зрештою, непоясненим феноменом, утвореним символічним способом. Енергема слова представляє смисл, розуміння також символічно. Усвідомлення смислу, у свою чергу, є переходом від зовнішньої комунікації до внутрішнього діалогу. У процесі цього переходу меон відторгається остаточно, а усвідомлений предмет ототожнюється з “я”. У процесі відторгнення меона відбувається встановлення меж інтелігенції.

Інтелігенція мислиться Лосєвим як мислення, що повертається до себе (кругообертання розуму, або самосвідомість). Це - внутрішнє герменевтичне коло. Оскільки мислення вічне, то смисл абсолютний (“Існує тільки смисл і більше нічого”). У свою чергу, мова в цілому є символічним представником буття. Мова є енергією сутності, що заявляє про себе сама.

Міфічний момент імені міститься в ототожненні символу (як іменної структури) з інтелігенцією. Так ім'я знаходить свого носія.

Лосєв підкреслює, що остаточний момент у символічній структурі слова - апофатичний, нез'ясовний. А свою діалектику він називає символічною, тому що вона підкоряється символічній структурі імені. Таким чином, аналітичний рух Лосєва - це рух від символу до міфу, у якому кристалізується розуміння без надії на остаточну завершеність і однозначність. Таке трактування імені походить, на нашу думку, також від міфологізації Слова (як енергії сутності). При цьому універсалізується не значимість, а осмисленість, що твориться софійно і соборно.