Размещено на http://www.allbest.ru/

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

Репрезентація ідеї покоління в соціокультурних контекстах

Харків - 2006

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дисертаційного дослідження. Ідея покоління є однією з центральних у філософській антропології. Без її включення до комплексу смислів, що визначають людське буття, розгляд перспектив людини, цивілізації й культури перетворюється або на формалізовану схему, або на метафізичний конструкт, нездатний дати відповідь на виклики сьогодення, а також на теоретичні проблеми, пов'язані із посиленням культурної й соціальної динаміки сучасного етапу антропосоціоґенези. Репрезентація ідеї покоління в соціокультурних контекстах є тим тематичним полем, розробка проблем якого надасть змогу подолати стереотипи та ілюзії щодо прискореного духовного оновлення українського соціуму, сприятиме розробці та ствердженню прагматичної політики в культурі й освіті. Саме цим зумовлена актуальність теми дослідження, що торкається гострого питання міжпоколінневої справедливості у добу розгортання глобалізаційних процесів, пошуків національної ідентичності молоддю на зламі культур і цивілізаційному роздоріжжі.

В силу своєї поліморфності феномен покоління пронизує всі сфери життя культури й соціуму, набуваючи біологічних, духовних та психологічних конотацій. Термін «покоління» за походженням полісемантичний, розповсюджений у різноманітних дискурсах, що проблематизує його концептуалізацію. Найбільш опрацьованим та поширеним є розгляд покоління як соціальної спільноти, представлений у соціально-демографічному дискурсі. Філософія здебільшого послуговується соціологічним поняттям покоління або його використанням на рівні побутової свідомості. Оскільки покоління - значущий феномен культури, генетично пов'язаний зі стрижневими культурними концептами: Часу, Роду, Пам'яті тощо, існує потреба в його культурфілософському осмисленні.

Наразі спостерігається зростання інтересу до поколінневої проблематики, зокрема, у політичних студіях. Ідея єдності поколінь залучається до підґрунтя національної ідеї: національна ідентичність осягається через культурну спадкоємність в межах національної спільноти як псевдороду. Означений ракурс ідеї покоління обумовлює актуальність її тематизації у вітчизняному науковому дискурсі.

Ступінь розробленості проблеми. Попри численні наукові праці, дотичні до поколінневої проблематики, практично відсутня концептуалізація феномену в межах філософії культури. У більшості праць теоретизується не власне покоління, а міжпоколінневі відносини, здебільшого як такі, що одвічно носять конфліктний характер. Особливої популярності теорії конфлікту поколінь набули у 60-ті роки минулого століття як рефлексія на студентські заворушення. Найвпливовішими виявилися ідеї неомарксистів щодо молоді як експлуатованого класу та неофройдистів, які екстраполювали Едипів комплекс з інтерперсональної на соціальну сфери. Тут слід назвати Н. Еліаса, К. Кеністона, К. Ламмерса, Г. Маркузе, Д.Н. Міхаеля, О. Ранка, Л. Фойєра тощо.

У класичному філософському дискурсі покоління розглядається всередині родини - у редукованій генеалогічній формі. Окремі міркування щодо взаємин батьків і дітей містяться в роботах Платона, Аристотеля, Августина Аврелія, М. Монтеня, Ж.-Ж. Руссо, Еразма Роттердамського, І. Канта, Г.В.Ф. Гегеля тощо. Означена традиція започаткувала педагогічний (О.-Ф. Больнов, Б.А. Головко) та психоаналітичний (Ф. Дольто) ракурс дослідження міжпоколінневих відносин.

Кількісний підхід до покоління як соціальної спільноти представлений напрацюваннями О. Конта, А.-А. Курно, Ж. Дромеля, Ф. Мантре, Дж. Феррарі, О. Лоренца, К. Леві-Брюля та ін. В означеному напрямі опрацьовувалася проблематика ритму зміни поколінь, обрахування хронологічної «дистанції» між поколіннями, терміну активної діяльності одного покоління тощо. Для представників позитивізму категорія покоління слугувала, перш за все, об'єктивним інструментом вимірювання односпрямованого прогресу.

У німецькій традиції акцентувалася проблема «внутрішнього часу», пов'язана з поколінневою проблематикою (В. Дільтей, В. Піндер). Дослідження покоління як фатальної передзаданості, незмінної топології особистості пов'язане з напрацюваннями М. Гайдеґґера та Х. Ортеґи-і-Ґассета. Здатність продукувати власну ентелехію як головну ознаку покоління тематизували В. Піндер та К. Мангайм. Синонімізація покоління із панівним поколінням, вплетення покоління в дискурс влади властиве французькій інтелектуальній традиції: П. Нора, П. Фавр, А. Першерон та ін. У межах теорій інформаційного суспільства акцентується збільшення розходжень між поколіннями, викликане динамізацією культурно-суспільних змін (А. Тоффлер, З. Бжезинський, Р. Інґлгарт).

Сьогодні особливої популярності поколінневі розробки набули в Німеччині, причому означена проблематика розглядається німецькими дослідниками в різних контекстах. Найбільший інтерес представляють напрацювання К. Альбера, Б. Андерсон, Л.А. Васковіца, Ю. Габермаса, Ґ. Ґамна, М. Горкгаймера, О. Гьоффе, Н. Еліаса, Г. Кніра, А. Крес, Н. Лумана, Г. Люббе, М. Опілки, М. Руппа, П. Тілліха, Г. Шельські, М. Юнге. У Росії щорічно проводиться Антропологічний форум поколінь, що свідчить про актуальність поколінневої проблематики у сучасному російському науковому дискурсі.

Найсуттєвіші розробки з поколінневої тематики представлені у працях Х. Ортеґи-і-Ґассета, К. Мангайма, В. Піндера, М. Мід, М.Ф. Федорова, П. Нора та Н. Еліаса. Головною особливістю поколінневого дискурсу в цілому постає те, що у працях більшості авторів поняття «покоління» має, скоріше, допоміжний, супровідний, аніж категоріальний характер, що створює необхідність у визначенні об'єму та змісту поняття. Окрім вище зазначених, евристично плідними для нашого дослідження є теоретичні напрацювання С. Аверинцева, Є. Бистрицького, В. Бібіхіна, Ж. Бодріяра, К. Гірца, С. Кримського, В. Леонтьєвої, М. Маклюена, В. Малахова, О. Мамалуя, М. Поповича, П. Рікера, Л. Стародубцевої, О. Філоненка, В. Шкоди, О. Шпенглера та ін.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано на кафедрі теорії культури та філософії науки Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна у межах комплексної наукової теми кафедри «Концепція цілісності: проблема духовності в науці і культурі» (д/р UA №01008737 р), що входить до Загальноукраїнської міжвузівської програми №54 «Класика, модерн, постмодерн: проблема духовності на зламі тисячоліття».

Мета дисертаційного дослідження - концептуалізувати феномен покоління в межах філософії культури, ґрунтуючись на комплексному аналізі його репрезентацій в різних соціокультурних контекстах.

Досягнення мети у дисертації здійснювалося через низку наступних дослідницьких завдань:

— окреслити траєкторію ідеї покоління в культурному ландшафті;

— реконструювати поколінневий дискурс в соціально-гуманітарній царині; на підставі історичного огляду дефініцій дати умовні визначення поколінневої термінології в межах даного дослідження;

— випрацювати культурфілософську методологію дослідження покоління та обґрунтувати її доцільність;

— дослідити вплив темпоральних уявлень, властивих конкретним культурам, на конфігурацію ідеї покоління, випрацювану в них;

— дослідити покоління як культурно актуальний феномен, де/реактуалізований в окремих соціокультурних контекстах;

— створити теоретичну модель покоління як феномену культури й намітити перспективи подальших досліджень проблеми «покоління і культура».

Об'єктом дисертаційного дослідження виступає культурний вимір буттєвої визначеності покоління, основні модуси його репрезентації в історичному бутті культур.

Предмет дослідження - репрезентації ідеї покоління в різних соціокультурних контекстах.

Методологія дослідження носить комплексний характер і базується на філософсько-антропологічному аналізі культури, культурно-історичному аналізі з урахуванням методологічних стратегій сучасної соціокультурної екології часу. Означені стратегії реалізують герменевтичний підхід до контекстуальних репрезентацій ідеї покоління. Така методологічна стратегія закріплює лише змістовні рамки, залишаючи просторово-часові межі прозорими і досить широко відкритими, зумовлюючи звернення лише до тих соціокультурних контекстів, у яких ідея покоління репрезентована найбільш чітко.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше в українській філософії здійснено філософсько-антропологічний аналіз покоління у полі культури на основі авторської методологічної програми; запропонована концепція покоління як культурного патерну, а також уточнено й розширено зміст ідеї покоління та її де/реактуалізації в конкретних соціокультурних умовах.

Наукова новизна одержаних результатів розкривається в наступних положеннях:

— доведено, що поколіннева ознака є конституентом топосів у просторі культури;

— встановлено, що поколіннева ознака постає маркером культурного статусу в примітивних культурах (на прикладі балійської), це проявляється в інверсній акцентуації їхніх генеалогічних ланцюгів;

— виявлена деактуалізація модерної концепції покоління в межах постмодерністської стратегії, а також реактуалізація ідеї покоління в пізніших - after-постмодерністських студіях - як «місця пам'яті»;

— виявлена специфіка поколінневої ідентичності у віртуальній реальності, пов'язана зі змінністю статусу тілесності, де віртуал і діалогічне буття «між» як неоархаїчне «нескінченне теперішнє» долають часові розрізнення;

— обґрунтовано, що ідея єдності поколінь як підґрунтя національної ідеї актуалізована в постсучасних політичних розвідках на тлі глобалізації, яка зумовлює подвійну ситуацію розриву поколінь у позаєвропейських цивілізаціях;

— доведено суб'єктивність та ситуативність поколінневої ідентичності у постсучасних умовах з новою тенденцією в розвитку інституту сім'ї, позначеною як синглізація; актуальна сучасність розглядається як палімпсест дискурсів та інтерпретацій покоління.

Практичне та теоретичне значення дисертаційного дослідження визначається новизною та сукупністю винесених на захист положень і полягає в тому, що його результати дають змогу систематизувати напрацювання з поколінневої проблематики, розглянути їх в антропологічній перспективі, адже антропологічно-екзистенційний статус покоління змінюється у постсучасному суспільстві. Матеріали дослідження можуть бути використані у розробці виховних і освітніх стратегій, в проектах культурних акцій і видавничих розробках, для поглиблення вузівських курсів з філософії культури, філософської антропології, соціальної філософії, історії філософії тощо.

Особистий внесок здобувача. Усі наукові положення та висновки, що виносяться на захист, одержані авторкою самостійно. У статті в співавторстві з І.І. Шеремет (публікація 8) дисертантці належить теоретичне дослідження генно-культурної ко-еволюції поколінь з позицій соціобіологічного підходу.

Апробація результатів дисертації. Основні ідеї та положення дисертації обговорювалися на науковому семінарі кафедри теорії культури та філософії науки Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна, а також доповідалися на 17 наукових конференціях: Міжнародні науково-методичні конференції «Викладання мов у вузі на сучасному етапі. Міжпредметні зв'язки» (Харків, 2000, 2001); Республіканська міжвузівська науково-практична конференція «Теория и практика преподавания русского как иностранного и иностранных языков на современном этапе» (Симферопіль, листопад 2001); IV, V Міжнародні науково-практичні конференції «Освіта і доля нації» (ХДПУ, грудень 2003, жовтень 2004); «Людина, культура, техніка в новому тисячолітті» (НАУ «ХАІ», квітень 2004); «Сучасні проблеми науки та освіти» (Алушта, 30 квітня-10 травня 2004 р.); Перші Каразінські природознавчі студії «Наука і релігія сьогодні» (Харків, 16-17 червня 2004 р.); XI, XIII Харківські міжнародні Сковородинівські читання (Харків, вересень 2004 р., 30 вересня-1 жовтня 2005 р.); Міжнародна конференція «Демократія та інтегративні процеси в освіті» (м. Полтава, ПДПУ, 26-27 січня 2005 р.); Міжнародний науковий форум «Глобальное пространство культуры» (СПбДУ, філософський факультет, 12-16 квітня 2005 р.); Четверта міжнародна науково-теоретична конференція «ХХІ століття: альтернативні моделі розвитку суспільства. Третя світова теорія» (м. Київ, 26-27 травня 2005 р.); IV Міжнародна наукова конференція «Пространство и время: физическое, психологическое, мифологическое» (м. Москва, травень 2005 р.); І Таврійські читання «Отечественная философия: современные коллизии» (Крим, ТНУ ім. В.І. Вернадського, 17-21 вересня 2005 р.); «Наука і релігія в глобальних перспективах» (ХНУ, 27-28 жовтня 2005 р.); Всеукраїнська студентсько-аспірантська філософсько-релігієзнавча конференція «Філософія: нове покоління» (Києво-Могилянська Академія, 22-24 лютого 2006 року).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження викладені у 20 наукових публікаціях, серед яких 7 статей у спеціалізованих фахових виданнях.

Структура роботи. Мета і завдання дослідження визначили структуру роботи. Дисертація складається зі вступу, 4 розділів (що включають 13 підрозділів), висновків та списку використаних джерел з 240 найменувань. Повний обсяг роботи - 226 сторінок, з них 211 основного тексту.

Основний зміст дисертації

покоління культурний темпоральний

У вступі обґрунтована актуальність і практична значущість теми дослідження, проаналізований рівень її розробки у філософській літературі, розкриті мета й завдання, предмет, об'єкт і межі дослідження, його методологія, окреслена наукова новизна, представлена апробація результатів і структура дисертаційного дослідження.

У розділі 1 «ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ» визначено траєкторії руху ідеї покоління в культурному ландшафті, проведено етимологічний, логіко-семантичний і концептуальний аналіз дефініцій покоління в гуманітарному дискурсі, виявлено його основні імплікації та конотації, смислові зони, котрі «зчіплюються» з поколінневою проблематикою, обґрунтовано теоретичні і методологічні засади дослідження, розроблено авторську культурно-антропологічну концепцію покоління.

У підрозділі 1.1 «Філософська реконструкція проблеми покоління» визначено ступінь розробленості проблеми, побудовано ретроспективу інтерпретацій ідеї покоління. Історико-філософська реконструкція поколінневого дискурсу дає змогу виділити головні тренди у дослідженні означеної проблематики. Найдавніші інтуїції покоління з'явилися в контексті проблеми «батьків і дітей», тобто як осмислення відносин між генеалогічними поколіннями всередині роду. Подібний підхід набуває популярності у Давній Греції (Платон, Аристотель, Сократ та ін.) і зберігається протягом майже усієї історико-філософської традиції (Августин Аврелій, М. Монтень, Ж.-Ж. Руссо, Еразм Роттердамський, І. Кант, Г.В.Ф. Гегель тощо), а у ХХ столітті виливається у педагогічні (О.-Ф. Больнов) та психоаналітичні рефлексії (З. Фройд, Е. Фромм, Ф. Дольто, Л. Демоз). Культур-антропологічний підхід М. Мід, ґрунтований на польових етнографічних дослідженнях, вирізняє три типи культур в залежності від конфігурації міжпоколінневих відносин. Специфіка комунікації Дорослий - Дитина у сучасній ситуації є предметом розгляду С. Ейзенштадта, Р. Інґлгарта, В. Гьосле, С. де Бовуар, Ж. Бодріяра та ін. Теорії конфлікту поколінь розглядають відносини між поколіннями як одвічно конфліктні. З. Фройд, Г. Маркузе та Л. Фойєр ґрунтують свої теорії на Едиповому комплексі. З. Бжезинський, А. Тоффлер і К. Кеністон досліджують означену тематику в контексті динамізації соціокультурних змін, технологізації, інформатизації суспільства. Теорії конфлікту поколінь, що набули особливої популярності у 60-х роках минулого століття, згодом дали могутній імпульс сучасним концепціям молодоцентризму, особливо поширеним у Німеччині (Н. Еліас). У соціологічному дискурсі покоління як неродинної спільноти виокремлено два основні підходи - позитивістський та історико-романтичний. Позитивістський, кількісний підхід представлений напрацюваннями О. Конта, Д. Г'юма, А.-А. Курно, Ж. Дромеля, Ф. Мантре, Дж. Феррарі, О. Лоренца, які розглядають існування поколінь як аргумент на користь лінійного односпрямованого прогресу, а час - як об'єктивний інструмент його вимірювання. Історико-романтична традиція, поширена у Німеччині, досліджує проблему поколінь в контексті існування «внутрішнього часу» (В. Дільтей, В. Піндер), репрезентуючи якісний підхід. Робота К. Мангайма «Проблема поколінь» є першим комплексним ґрунтовним дослідженням покоління в соціологічній царині. Першим і, власне, єдиним філософом, який помістив покоління в центр своєї філософської системи, є Х. Ортеґа-і-Ґассет. У вітчизняній традиції вирізняється концепція М.Ф. Федорова, значеннєвим ядром якої є ідея солідарності поколінь. Теперішня актуалізація зазначеної теорії вмонтована в проблематику культурної пам'яті, яку наразі розробляють, продовжуючи дану традицію, С.С. Аверинцев, В.В. Бібіхін та ін. У сьогоденні міцний осередок поколінневих досліджень створено у Німеччині (К. Альбер, Б. Андерсон, Л.А. Васковіц, Ю. Габермас, Ґ. Ґамн, М. Горкгаймер, О. Гьоффе, Н. Еліас, Г. Кнір, А. Крес, Н. Луман, Г. Люббе, М. Опілка, М. Рупп, П. Тілліх, Г. Шельські, М. Юнге), при цьому означена проблематика розглядається у різних контекстах. Суттєва актуалізація поколінневої проблематики відбувається у російському науковому співтоваристві, про що свідчить збільшення кількості праць за цією темою та заснування дослідницького центру «DEPO», котрий активно досліджує покоління.