Духовність: сутність, еволюція, форми виявлення в етносі

В українській філософській думці “філософія серця” вміщує декілька аспектів.

Перший аспект тісно пов'язаний з українською психікою та емоційністю, де серце виступає як образ емоційного життя. У другому аспекті серце розглядається як символ, сповнений християнського змісту. Воно - орган сприйняття Бога, через який Бог спілкується з людиною, центр морального життя і духовності. Третій аспект дозволяє розглядати серце як символіко-антропоцентричний феномен внутрішньої людини.

Не дивлячись на те, що така градація має чисто умовний характер, але воєдино всі аспекти виявляють те глибоке поняття, яке поєднує в собі один зміст - “духовне серце”. “Філософія серця” своїм підґрунтям має ідею поєднання розуму із серцем через молитовне звернення до Бога. Ідея споглядального серця передбачає, що головне у житті - це любов, що саме любов'ю відновлюється життя на землі, бо з любові народжується віра і вся культура духу.

Духовне серце, що вміщує в себе величезну любов, веде до великого пізнання. Великим пізнанням слід вважати прагнення пізнати Бога як довершене начало, пройнятися відчуттям єдності з ним, відчути серцем “нестворену красу”, яка не може бути виражена в раціональних поняттях. Духовне серце здатне охопити велич всього, що не може бути доступним інтелектові. Розум повинен бути поєднаний з Духом, що може стати необхідною умовою всього людського життя.

У підрозділі 4.2 “Ідея Бога і “живий” Бог у духовності” зроблено спробу довести, що пізнання Бога відбувається у двох формах: у вигляді ідеї та “живого” Бога. Для інтелектуального рівня ідея Бога є найвищим проявом духовності. Для духовної людини Бог завжди залишається живою особистістю. Це найвищий рівень духовності.

В українській філософській культурі склалися два підходи до пізнання Бога: інтелектуально-раціональний та інтуїтивно-ірраціональний. Прибічники першого розглядали Бога як ідею, а другі вважали Бога живою особистістю. Філософська духовність, хоча й уявляє контакт з “живим” Богом (йдеться про релігійну філософію), однак, скоріше за все, це - міркування про Бога, конструювання поняття про нього. “Живий” Бог відрізняється від ідеї Бога, адже остання відображає лише форми речей, в яких людина закріплює, підводить свої власні стани під явища, що існують у світі, - зображення божественної величі, мудрості й любові.

Ставлення до Бога завжди є особистою справою людини. Тому на рівні народу, нації такого ставлення бути не може. Ставлення до Бога на рівні окремого етносу проявляється через певні процеси, що відбуваються в суспільстві у плані підтримання релігії та віри.

Історія - це наперед визначений Богом шлях для людства до спасіння через любов до єдиного Бога, який існує поряд із людиною. Наближеність до Бога коріниться у глибокій вірі. Саме вона стверджує в душі людини любов і пам'ять про Бога. Вона породжує відчуття всеприсутності Бога, необхідність внутрішньої бесіди з Богом, потаємні роздуми про Божий промисел.

У розумінні Бога в українській філософії головний акцент було зроблено на інтуїтивно-ірраціональній стороні. І це відрізняє її як від західноєвропейської філософії, так і від догматичного богослов'я. Бог - жива особистість, це не тільки найвища духовна сутність, але і той шлях, який людина здатна реалізувати у своєму житті (життя з Богом).

Підрозділ 4.3 “Духовність і моральність” присвячено характеристиці духовних засад моральності. Проводиться думка про те, що духовні витоки моральності сягають у позамежний простір, тобто це знання дане як одкровення людині, що готова сприйняти його. Моральні заповіді мають духовне, а не досвідно-матеріальне походження.

Історія українського етносу свідчить про те, що в ній були сторінки, коли моральність сягала досить високого духовного рівня. Це пов'язано з тим, що християнство відігравало дуже важливу роль і впливало на всі сфери духовного життя. Моральними вважалися ті правила, які мали божественне походження. Божественна визначеність моральності набуває конкретного характеру, поширюючись на кожну окрему людину. Християнські цінності втілюються в образах, які є безпосередньою конкретизацією того ідеалу, що може існувати лише у сфері абсолютної духовності.

Аналіз української філософської літератури дає можливість показати, що моральні норми та правила найчастіше набувають заземленого характеру, що призводить до явного зрушення у тлумаченні моральності: від “царства Бога” до “царства людини”.

У реальному емпіричному житті неможливо визначити духовне підґрунтя моральності, бо воно приховане у чомусь величному, в Богові. Моральністю визначено життя у єднанні з природою, що означає - у відповідності з “внутрішньою”, духовною природою, згідно з переосмисленими кожною людиною християнськими моральними нормами.

Суттєве значення для розкриття духовних засад моральності мають уявлення про моральний ідеал, що обумовлений двома чинниками: дотримання моральних вимог як заповіді Бога, явлення волі Божої, в силу чого моральні ідеали доводять до людини думку про найвищу досконалість, і абсолютна залежність морального життя людини від релігійного світобачення, адже в Богові вона вбачає для себе опору, благо і джерело насолоди. Моральні приписи людство сприймає як заповіді Бога.

У п'ятому розділі “Духовні засади українського етносу” розглядаються специфіка та особливості духовності українського етносу, а також форми її виявлення.

Підрозділ 5.1 “Загальна характеристика особливостей духовності українського етносу” містить розгорнуту характеристику особливостей, притаманних українському етносу. Вони обумовлені тим, що не тільки порушено співвідношення раціональної та ірраціональної складових в духовності, але і існує певна еклектика у духовному плані, а тому в українському етносі найчастіше присутня мішана віра, яка припускає синтез християнства і язичництва.

У самій духовності українського етносу можна простежити два протилежні напрямки - еволюцію та інволюцію. Еволюція є перспективою розвитку духовності українського етносу, бо вона спрямована на досягнення цілісного характеру духовності. Існування інволюції зараз є цілком закономірним, бо має достатньо передумов. Адже в духовному плані інволюція відбувається тоді, коли в суспільстві сформовано підстави для порушення божественних заповідей, що зрештою веде до втрати духовного зв'язку з Богом, коли стверджується пріоритет раціонального в духовності, а ірраціональне має певні перекоси в той чи інший бік.

Еволюція українського етносу пов'язана з визнанням того, щоб прийняти високодуховні ідеї, що базуються на релігійній основі. Цей період називають ерою “живого” Бога. Український етнос повинен обрати такий шлях духовного розвитку, який буде націлений на удосконалення Духу, відтак і духовність має отримати новий зміст.

Духовність українського етносу має суперечливий характер. Це можна пояснити тим, що природа духовності виявляється тільки у протиріччях: прийняття або заперечення Бога; спрямованість творчості на добро чи зло; справжня релігійність чи зовнішня обрядовість; бездуховний націоналізм або любов і терпимість; потяг до примітивного в духовності або ж пошук нових форм духовного існування. Подолання цієї суперечливості може сприяти духовному єднанню в суспільстві, примиренню різних релігійних конфесій, уникненню тих конфліктів, які спостерігаються зараз у релігійному житті. Духовна еволюція тісно пов'язана із визнанням і прийняттям плюралізму в релігії. Вона повинна будувати такі відносини в культурному середовищі людей, які матимуть в основі своїй любов, терпимість, милосердя, толерантність і т.д. Створення істинної духовності вимагає, насамперед, докорінних змін у внутрішньому житті людини і, меншою мірою, зачіпає зовнішні прояви її життя.

У підрозділі 5.2 “Форми виявлення духовності українського етносу” автор зосередив увагу на характеристиці основних форм, що знаходять своє виявлення у духовності українського етносу, серед яких найголовніші - національна ідея, патріотизм, жіночність. Вибір цих форм як пріоритетних обумовлений тим, що вони не лише пояснюють цілісний характер духовності, але також дозволяють якнайповніше розкрити зв'язок з вищими духовними цінностями.

Духовність українського етносу та її своєрідне виявлення через національну ідею визначається особливостями православного християнства. Дух православ'я не лише був постійно присутнім в історії українського етносу, він з особливою силою заявляв про себе під час найбільш знакових подій. Саме в найвідповідальніші історичні періоди спостерігається готовність людей до сприйняття вищих духовних цінностей, що є наслідком не просто істотних змін в культурному житті народу, але й можливого переходу на вищий виток духовної еволюції. Національна ідея - це не лише вагомий чинник творчих процесів державності, вона є своєрідним показником у духовному розвиткові українського етносу. Завдання полягає в тому, щоб зберегти свою національну ідентичність, свою природну та історичну схильність до ієрархії, духовного єднання.

Духовність українського етносу реалізується і в такій її формі, як патріотизм. У патріотизмі не лише втілюється зв'язок етносу з Богом, він також відображає через Бога любов до Вітчизни, традицій минулого та сьогодення в його свідомості. Внутрішня характеристика патріотизму можлива тільки в єдності з Духом. Відсутність духовної основи у патріотизмі тягне за собою різні помилки щодо оцінки інших народів, небажання визнавати їхні права і гідність. Справжній патріотизм завжди має своїм витоком вдячність і любов до Бога, а вже потім до всіх, хто причетний до цієї любові. Він має бути духовно осмисленим і по-християнському благородним.

Однією з форм виявлення духовності українського етносу є жіночність - втілення жіночого начала. Визначається жіночність такими якостями, як сумирність, лагідність, жертовність і надзвичайне терпіння.

Жіночність повинна бути урівноважена мужністю, тому що для жінки характерне інтуїтивне сприйняття конкретного і живого, вона здатна відчути невловиме в людській особистості. Життєздатність етносу і його духовний розвиток можливі лише в тому разі, якщо у суспільстві зберігається гармонія чоловічого та жіночого начал, якщо чоловік і жінка виконують свої ролі.

Сьогодні жінка стає активним учасником соціального життя, розуміючи і сприймаючи на себе відповідальність за майбутнє суспільства. Сучасне осмислення жіночого начала та його місця в розвитку духовності українського етносу багато в чому буде залежати від тієї позиції, яка стане домінуючою в нашій свідомості і поведінці. Найголовніше полягає в тому, щоб не перейти ту межу самоствердження жіночого начала, за якою воно стає началом чоловічим. Для чоловічого начала притаманні незалежність і стійкість по відношенню до обставин життя. Жінка є провідником Вічної Жіночності в нашому світі, в силу чого одне із завдань, що належить жінці, полягає в постійному урівноваженні чоловічої активності.

Сьогоднішня Україна може опинитися під знаком маскулінності, не дивлячись на сильне розповсюдження жіночої емансипації. Потрібно чітко розподіляти жіночу і жіночну домінанту - перевершення жінки у світі чи перевершення жіночної природи самого світу. Зберегти духовність українського етносу здатна не жінка як така, а прийняття жіночності як принципу життя.

Значною мірою саме жіночі якості здатні утримати етнос від розпаду й самознищення, завдяки тому, що через жінку, передусім, підтримується зв'язок із Богом.

Висновки

У дисертації репрезентовано авторський підхід до аналізу і обгрунтування філософсько-культурологічної концепції духовності, в якій з'ясована її природа і сутність, особливості формування і розвитку через специфіку суперечностей і форм виявлення духовності українського етносу на різних етапах культурно-історичного розвитку.

Дослідження духовності в межах сучасного філософсько-культурологічного дискурсу відображає різноманітні підходи до вивчення даної проблеми, розкриває її неоднорідність та неможливість редукції лише до якоїсь абстрактної характеристики. Духовність людини й суспільства не визначається лише раціональними структурами, а реалізується в тих формах, які знаходяться поза логічним знанням.

Здійснений автором філософсько-культурологічний аналіз показав, що складність феномена духовності, наявність різних шкіл та підходів обумовили багатозначність даного поняття. Результатом узагальнення численних точок зору стало визначення двох альтернативних підходів до усвідомлення сутності духовності - наукового (на підставі раціонального пізнання) та релігійного (в основі якого лежить ірраціональне пізнання). Кожен з них відрізняється власним розумінням природи, сутності, змісту феномена духовності, а також специфікою його вираження у культурі, кожен має свою методологію і методи його вивчення як на рівні окремої людини, так і на рівні спільноти.

У роботі проаналізовано обидва підходи до тлумачення феномена духовності, кожен з яких має свої переваги та вади. Сучасний етап дослідження духовності вимагає досягнення узгожденості між різними позиціями, виходячи з плюралізму існуючих точок зору щодо означеного феномена, необхідність відпрацювання такої позиції, яка б охоплювала усі альтернативні ідеї.

У дисертації обгрунтовано положення про те, що духовність є складним за своєю природою феноменом. Вона включає не тільки такі елементи, які можуть бути усвідомлені завдяки раціоналізму, але до неї входить ірраціональна складова (інтуїція, воля, почуття, раптове осяяння тощо).

Запропоновано теоретичну модель духовності як цілісності, яка має двоїсту природу і передбачає єдність раціональної та ірраціональної складової, що знаходяться в діалектичному взаємозв'язку і впливають одна на одну. Відповідний підхід до усвідомлення духовності, що відстоюється автором, обумовлений частково тим, що духовність вміщує в собі засади, які вказують на боголюдський характер життя, що призводить до необхідності відображення цього моменту в самому визначенні духовності. Тому виникає необхідність заново переосмислити релігійний досвід, що накопичувався протягом тисячоліть. Пізнання духовності як цілісного явища повинно враховувати ті досягнення, які мають місце і в релігії, бо саме в ній духовність відкривається в тому її збагненні, що невластиве сучасному науковому знанню.

Одним із положень, яке знайшло своє достатнє обгрунтування в дисертації, є системний характер духовності, який може бути представлений на двох рівнях: раціональний рівень дозволяє виділити певні зв'язки, закономірності, суттєві риси внутрішньої організації; ірраціональний рівень, найчастіше, буває прихованим, його особливості і риси знаходяться за межами раціональності. Духовність проходить у своєму розвитку послідовні етапи ускладнення й диференціації. Теоретичний результат цього процесу дає змогу представити духовність у вигляді трирівневого явища, де кожен рівень відповідає певному планові буття людини. Кожний рівень - це сходинка по шляху духовного вдосконалення людини, він актуалізує в собі всі ті особливості, що з'являються на тому чи іншому рівні і охоплюють сферу діяльності людини в духовному плані, яку вона спроможна відтворити в своєму житті.

Філософсько-культурологічний аналіз духовності автор проводить через осмислення специфіки її трансцендентності і способів виявлення в історії культури. В архаїчній культурі духовність має низку відмінних особливостей, які дозволяють інакше сприймати її сутність. Серед труднощів у розумінні духовності тогочасного періоду культури назвемо одну: філософсько-культурологічний аналіз найчастіше здійснюється з тієї позиції, за якою даний ступінь розвитку людської спільноти вважають примітивним, де духовність була начебто відсутня. Разом з тим, філософсько-культурологічні розвідки вказують на те, що людині архаїчної доби властива особлива здатність сакрального сприйняття Вищого Божества, що обумовлено і наявністю особливого роду інтуїтивного знання. Духовність архаїчної людини являє собою синтетичну єдність земного й божественного світів, у якій домінуючим є містичне начало. Світ і людина в ньому існують цілісно, а ціннісний аспект не відокремлювався від когнітивного. Образно-символічна система архаїчних людей була також своєрідним проявом їхньої духовності. Архаїчна людина у своїй свідомості й підсвідомості має у собі знання про Творця і створений Ним світ. Аналіз еволюції духовності в архаїчній культурі приводить до висновку, що її становлення й розвиток відбувалися таким чином: спочатку духовність мала цілісний і безрелігійний характер; поява релігії підвела до розуміння світу як двоїстого. Водночас через релігію проступає прагнення відновити зв'язок із Богом.

Антична культура зазнала певних змін у розумінні духовності, що позначилось як на філософських поглядах взагалі, так і на філософсько-культурологічних міркуваннях зокрема. В них відбивається певна суперечливість, а також простежуються специфічні тенденції виявлення духовності. Духовність в цей період набуває розірваного характеру, що зберігається протягом тривалого періоду культурно-історичного розвитку. Відбувається формування двох протилежних ліній, кожна з яких має своє тлумаченням духовності - релігійно-містична та раціонально-емпірична. Перша тенденція проголошувала необхідність панування законів, які вбачала у Богові. Друга мала суто раціоналістичний характер. Вона пов'язана із вивільненням розуму від релігійної залежності. Безсумнівною перевагою давньогрецької філософії стали пошуки єдиного Бога і намагання створити ідею вищої Єдності. У різних філософських поглядах така тенденція чітко простежується.

Своєрідно формується подальше уявлення про духовність у релігійній філософії, де автор засередив свою увагу на аналізі середньовічної філософії та російської релігійної філософії, кожна з яких характеризується специфічними особливостями і різною соціально-культурною спрямованістю. Незважаючи на спільні засадничі риси, - любов до Бога, глибока віра, бажання людини пізнати власний внутрішній стан і рухатися шляхом духовного удосконалення, в роботі акцентується увага на деяких розходженнях, що мають місце між католицькою та православною духовністю.

Католицька духовність завжди пов'язана з широкою соціальною діяльністю, спрямована на турботу про земні справи людей, хоча в ній присутня водночас традиція чернецтва, високорозвинені школи медитації та молитви. Католицькій духовності властивий дух контракту, вона обмежує права ближнього на особисті секрети, які б не підлягали розголошенню. Вона має раціоналізований характер, що підтверджується прагненням створювати інститути, які займаються поєднанням науки та релігії. Для неї характерний індивідуалізм, що проголошує права і автономію особистості, а також тиск з боку ідеї божественної справедливості. Своє завдання католицизм вбачає у тому, щоб допомогти людині в організації земного життя.

Специфіка православної духовності, на відміну від католицької, полягає в тому, що її головне завдання - становлення людини Богом за благодаттю. Православ'я значну увагу приділяє внутрішньому, духовному шляхові людини, що знайшло відображення в особливому розумінні святості та її сокровенного характеру. Справжні містичні типи християнства неможливо змалювати раціональними визначеннями. Для православної духовності важлива внутрішня свобода, яка народжується у межах релігійного колективу. Православ'я завжди зверталося до духовного досвіду, за допомогою якого людина удосконалюється і наближається до Царства Божого.

Конкретизація духовності та її втілення у культурі простежується на прикладі українського етносу. Звертається увага на виявлення духовності українського етносу у філософській культурі України. З цією метою виділено кілька істотних моментів, суть яких така.

Специфічним для духовності українського етносу є її кордоцентричний характер. “Філософія серця” не лише позначається на стилі мислення, характерного для української ментальності, але і втілює певну метафізику, що визначає ставлення людини до Бога. Водночас “філософія серця” перебуває у центрі загальнолюдських аспектів української культури і тісно пов'язана з християнськими засадами, вона є своєрідною формою теоретичного прояву емоційності української ментальності. Філософсько-культурна традиція України розглядає серце як центр духовного життя людини, у зв'язку з чим воно набуває особливого духовного сенсу. Духовне серце здатне торкнутися того, що неможливо пізнати за допомогою сциєнтистські орієнтованого розуму. Розум має бути одухотвореним, і це повинно стати необхідною умовою сучасного життя людини та суспільства.

В дисертації висунуто положення про дві форми вищого виявлення духовності, що сформувались у філософській культурі України. Одна форма необхідна для філософського осмислення, в основу якого покладено ідею Бога. Ця форма значуща для інтелектуального рівня, який намагається донести знання через систему логічних понять. Більш високою формою виявлення духовності є “живий” Бог. Еволюція цих двох форм чітко простежується в українській філософській думці, де сформувалися два підходи: інтелектуально-раціональний та інтуїтивно-ірраціональний.

Перший підхід склався у професійній філософії. Другий - пов'язаний з прагненням інтуїтивно пізнати Бога, коли Бог відкривається людині “внутрішнім”, духовним розумом у процесі самопізнавання й самозаглиблення. У філософській культурі України маємо переважання другого підходу, що обумовлюється не тільки релігійністю українців, а і особливістю їхнього світосприйняття, яке пов'язане з душевним та духовним рівнями. Цей погляд мали не тільки окремі високорелігійні особи, він був характерним для більшості людей, які прагнули через активне життя й діяльність “у світі” досягти богоподібності. Осягнення “живого” Бога лежить у площині власної духовності людини і відбувається через занурення у глибину свого внутрішнього “Я”. Такий підхід сформував своєрідний стримувальний механізм у соціальному житті, який іноді зводив нанівець агресивність, жорстокість, ворожість тощо. Пізнання “живого” Бога породжує у людини почуття сумирності й терпіння. На рівні народу, нації не може бути особистого ставлення до Бога, яке характерне для окремої людини. Але взагалі воно простежується у культурі через процеси, що спрямовані на підтримку релігії та церкви. В історії українського народу вони збігаються з боротьбою за національну незалежність, самобутню культуру, рідну мову і православну віру.

В дисертації формулюється положення про зв'язок духовності з моральністю, який має підґрунтям розуміння моральності як знання, яке дається у вигляді одкровення. Наукове та релігійне трактування взаємозв'язку духовності і моральності базується на різних засадах. Перше твердить, що моральність прямо залежна від матеріальних умов життя громади, трансформується через досвід, на підставі якого й відбувається формування конкретної поведінки людини, етносу і всього суспільства. Релігійна позиція наполягає на духовному підґрунті моральних заповідей, бо духовність є тим стрижнем, на якому нагромаджується досвід застосування моральних правил і норм поведінки. Чим більше людей віддаляються у буденності від духовних засад моральності, тим частіше вони порушують моральні норми, відступають від божественних заповідей. Моральні правила високого духовного рівня дані людині для того, щоб вона могла піднестися до такого сприйняття моральності, яке виростає з любові. Вибір залежить зрештою від самої людини, конкретного соціуму, від того, що обирається і стає основою життєдіяльності. Проведене дослідження дозволяє висвітлити означену проблему крізь призму філософсько-культурологічного аналізу, спираючись на історію розвитку українського етносу, в якій можна виділити періоди доволі високої моральності.

Філософсько-культурологічний аналіз духовності українського етносу дав змогу виділити в ній кілька особливостей і дійти висновку, що духовність має суперечливий характер, а відтак і два напрямки розвитку - еволюцію та інволюцію. Якщо еволюцію слід пов'язати з процесами, які відбуватимуться у майбутньому в духовності українського етносу, то інволюція спостерігається в його нинішньому житті. Вона виникає в тому випадку, коли етнос прагне відродити застарілі традиції, звичаї і культуру в нових умовах, повернутися до таких форм життєдіяльності, які неможливі за сучасних реалій. До них належать: визнання язичницьких обрядів поряд із християнськими, поклоніння багатьом богам на противагу Богові - Творцю, відмова від Бога як джерела нашої сили і намагання в усьому покладатися на розум, відсутність контролю за своїми думками, неповага до батьків тощо. Духовність українського етносу має суперечливий характер, що обумовлено самою природою духовності, яка виявляє себе тільки через протиріччя. Подолання певних суперечностей може сприяти створенню духовної єдності в суспільстві, примиренню між різними релігійними конфесіями, подоланню тих сутичок, що мають місце у сьогоднішньому житті взагалі, і почасти, в релігійному.

В дисертації доведено, що духовність українського етносу яскраво виявляється у таких формах, як національна ідея, патріотизм, жіночність. Характеристика цих форм дозволила побачити їх такими, в яких знайшли втілення неписані духовні закони, що базуються на православному християнстві. Кожна з цих форм має свої особливості і суперечності. Вони є найбільш значущими для розкриття духовності українського етносу, а також відродження її цілісного характеру.

Список Праць, опублікованих за темою дисертації:

Монографія:

Алексеєнко А.П. Природа духовності: Монографія. ? Xарків: Факт, 2004. ? 240 с.

Статті у наукових фахових виданнях:

Алексеєнко А.П. Жіноче начало у духовності українського етносу // Наука і соціальні проблеми суспільства. Вісник Харківського державного університету. Харків: 1998. ? №414 ? С. 256-259.

Алексеєнко А.П., Гусєва Л.М. Духовність як проблема пострадянської
філософії і спроба виходу на новий рівень її розуміння // Наукові записки
Харківського військового університету. Соціальна філософія, педагогіка,
психологія. ? Харків: ХВУ, 1999. ? Вип. ІІІ. ? С. 27-34.

Алексеєнко А.П. Раціональне та ірраціональне в духовності // Наукові
записки Харківського військового університету. Соціальна філософія, педагогіка,
психологія. ? Харків: ХВУ, 1999. - Вип. IV. ? С. 53-56.

Алексеєнко А.П. Релігійно-філософська концепція І.О. Ільїна та “аксіоми”
становлення духовності // Науковий вісник № 8. Серія: Філософія. ? Харків: ХДПУ,
1999. ? Вип. 3. ? С. 31-36.

Алексеєнко А.П. Духовність первісного людства (до постановки проблеми) // Наукові записки Харківського військового університету. Соціальна філософія,
педагогіка, психологія. ? Харків: ХВУ, 1999. ? Вип. V. ? С. 48-52.

Алексеєнко А.П. Християнська любов у М.Тарєєва як вищий прояв духовності // Наукові записки Харківського військового університету. Соціальна філософія, педагогіка, психологія. ? Харків: ХВУ, 2000. ? Вип.V1. ? С. 71-76.

Алексеєнко А.П. Сучасна інтерпретація поняття “духовність” // Наукові
записки Харківського військового університету. Соціальна філософія, педагогіка, психологія. ? Харків: ХВУ, 2000. ? Вип. VП. ? С. 3-8.

Алексеєнко А.П. Еволюція уявлень про духовність в античній свідомості // Вісник Харківського національного університету. Серія: Теорія культури та
філософія науки. ? Харків: 2000. ? №465. ? С. 156-165.

Алексеєнко А.П. Духовна цінність “філософії серця” // Науковий вісник №12.
Серія: Філософія. ? Харків: ХДПУ, 2000. ? Вип. 6. ? С. 80-86.

10. Алексеєнко А.П. Традиції релігійної філософії у розумінні духовності
людини // Наукові записки Харківського військового університету. Соціальна
філософія, педагогіка, психологія. ? Харків: ХВУ, 2000. ? Вип. VIII. ? С. 39-43.

Алексеенко А.П. К вопросу о духовной эволюции человечества //
Філософські перипетії. Вісник Харківського національного університету ім.
В.Н. Каразіна. Серія: Філософія. ? Харків: 2000. ? №486. ? С. 149-152.

Алексеенко А.П. Философское и религиозное осмысление духовности //
Вестник национального технического университета “Харьковский политехнический
институт”. Серия: Философия. ? Харьков: 2000. ? Вып. 120. ? С. 138-143.

Алексеєнко А.П. Проблема духу і духовності у релігійно-філософських
пошуках М.О.Бердяева // Вісник Харківського національного університету №507.
Серія: Теорія культури та філософія науки. ? Харків: 2001. ? Вип. 24. ? С. 22-28.

Алексеєнко А.П. Антиномізм розуміння духовності людини у
філософській концепції В. Соловйова // Наукові записки Харківського військового
університету. Соціальна філософія, педагогіка, психологія. ? Харків: ХВУ, 2001.?
Вип. X. ? С. 56-62.

Алексеенко А.П. Системный характер духовности // Філософські
перипетії. Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. Серія:
Філософія. ? Харків: 2001. ? №509. ? С. 183-185.

Алексеєнко А.П. Двоєдність чуттєвого і духовного змісту світу у
філософії П.А.Флоренського // Наукові записки Харківського військового
університету. Соціальна філософія, педагогіка, психологія. ?Харків: ХВУ, 2001.? Вип. XI. ? С. 34-39.

Алексеенко А.П. Горизонты духовности современного украинского
общества // Філософські перипетії. Вісник Харківського національного університету
ім. В.Н. Каразіна. Серія: Філософія. ? Харків: 2001. ? №531. ? С. 17-20.

Алексеенко А.П. Идея Бога как высшее проявление духовности и ее
интерпретация в украинской философии // Філософські перипетії. Вісник
Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна Серія: Філософія. ? Харків: 2002. ? №547. ? С. 76-83.

Алексеенко А.П. Духовная основа нравственности в украинской
философской мысли // Філософські перипетії. Вісник Харківського національного
університету ім. В.Н. Каразіна. Серія: Філософія. ? Харків: 2002. ? №561. ? С. 176-
180.

Алексеенко А.П. Антиномичный характер духовности украинского этноса // Вісник національного технічного університету “ХПІ” Зб. наук. пр.
Тематичний випуск “Філософія”. ? Харків: НТУ “ХПІ”, 2003. ? №2. ? С. 114-119.

Алексеенко А.П. Некоторые тенденции в духовности украинского
этноса // Філософські перипетії. Вісник Харківського національного університету
ім. В.Н. Каразіна. Серія: Філософія. ? Харків: 2003. ? №591. ? С. 119-124.

Алексеенко А.П., Гусева Л.М. Новое мировоззрение и духовность //
Філософські перипетії. Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. Серія: Філософія. ? Харків: 2004. ? №638. ? С. 107-110.

Алексеенко А.П., Гусева Л.М. О надрелигиозной форме духовности //Вісник Харківського національного університету ім. В.Н.
Каразіна. Серія: Теорія культури і філософія науки. ? Харків: 2005. ? №656. ? С. 140-144.

Інші публікації за темою дисертаційного дослідження:

Алексеєнко А.П. Феномен духовності українського етносу // Культура у філософії XX століття. Матеріали IV Харківських міжнародних Сковородинівських читань. - Харків: 1997. ? С. 208-209.

Алексеєнко А.П. Два аспекти духовності // Проблема раціональності наприкінці XX століття. Матеріали V Харківських міжнародних Сковородинівських читань. ? Харків: 1998. ? С. 223-224.

Алексеенко А.П., Карпенко Е.И. Проблема жизни и смерти в духовном опыте
человека // Медицина сегодня и завтра. Харьковский государственный медицинский
университет. ? Харьков: 1999. ? №1. ? С. 102-107.

Алексеенко А.П. Самопожертвование в духовном облике украинской
женщины // Материалы международной научно-практической конференции
“Женщины за духовную безопасность общества”. ? Харьков: 1999. ? С. 52-54.

Алексеенко А.П. Философское и религиозное понимание справедливости //
Ідея справедливості на схилі XX століття. Матеріали VІ Харківських міжнародних Сковородинівських читань. ? Харьков: 1999. ? С. 72-74.

Алексеєнко А.П., Циганенко А.Я. Духовність як основний принцип підготовки
сімейного лікаря // Медична освіта. ? 2000. ? №3. ? С. 25-28.

Алексеенко А.П. Человек в физическом, космическом и духовном измерении
// Людина: дух, душа, тіло. Матеріали IV міжнародної науково-теоретичної
конференції: ? Наукове видання. ? Суми: “Собор”, 2000. ? С. 5-7.

Алексеенко А.П. Некоторые духовные основы понимания “другого” // Обрії
комунікації та інтерпретації // Матеріали VIII Харківських міжнародних
Сковородинівських читань. ? Харків: “Екограф”, 2001. ? С. 183-184.

Алексеенко А.П. Понимание как основа духовности преподавателя //
Философские проблемы гуманитаризации высшего образования. ? Сумы-Бердянск:
2002. ? С. 12-14.

Алексеєнко А.П. Гусєва Л.М. Духовність у викладанні релгієзнавства //
Наукові записки. Тернопільський державний педагогічний університет. ?
Тернопіль: 2002. ? Вип. 4. ? С. 66-69.

Алексеенко А.П. Духовная сущность философии Г.С.Сковороды // Філософська спадщина Г.С. Сковороди і сучасність. Матеріали ІХ Харківських міжнародних Сковородинівських читань (до 280-річчя Г.С.Сковороди). - Харків: “Екограф”, 2002. - С. 201-204.

Алексеєнко А.П. Духовність української жінки // Філософія виживання. Жінка і сучасний світ: матеріали науково-практичної конференції. - Харків: ХДМУ, 2003. - С. 3-4.

Алексеенко А.П. Жизнь как ответственность // Священное и секулярное: столкновение мировоззрений. Альманах. ? Симферополь: 2006. ? Вып.11. ? С. 84?87.

Анотації

Алексеєнко А.П. Духовність: сутність, еволюція, форми виявлення в етносі. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук за спеціальністю 09.00.04 - філософська антропологія, філософія культури. - Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна. - Харків, 2007.

Дисертація присвячена дослідженню природи духовності та її представленості в українському етносі. На основі синтезу методологічних підходів розроблено теоретичну модель духовності, яка передбачає поєднання наукової та релігійної точок зору. Розвинуто положення про те, що духовність включає раціональну та ірраціональну складову, які знаходяться у діалектичному взаємозв'язку. Застосування сформульованого підходу дозволило розкрити новий вимір у вивченні сутності духовності. Запропоновано системний підхід до духовності, яка у своєму розвитку проходить послідовні етапи ускладнення та диференціації.

Проаналізовано еволюцію трансцендентного характеру духовності і показано специфіку її виявлення на різних етапах культурно-історичного розвитку: цілісність духовності, розірваний характер духовності, у перспективі - нова цілісна духовність.

Конкретизацію духовності здійснено на прикладі українського етносу. Досліджено суперечливий характер його духовності, який простежується у двох напрямках - еволюції та інволюції. Показано, що формами виявлення духовності українського етносу виступають національна ідея, патріотизм і жіночність.

Ключові слова: духовність, раціональне, ірраціональне, віра, системність духовності, еволюція, інволюція, український етнос, національна ідея, патріотизм, жіночність.

Алексеенко А.П. Духовность : сущность, эволюция, формы проявления в этносе. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора философских наук по специальности 09.00.04 - философская антропология, философия культуры. - Харьковский национальный университет им. В.Н. Каразина. - Харьков, 2007.

В диссертации проведено теоретическое обоснование философско-культу-рологической концепции духовности, показана ее представленность в этносе, которая актуализирована конкретными тенденциями в эволюции современной цивилизации. На основе синтеза методологических подходов разработана теоретическая модель духовности, которая предполагает единство научной и религиозной точек зрения в изучении исследуемого феномена.

Развито положение о двойственном характере духовности, который основан на диалектическом единстве рациональной и иррациональной составляющей. Использование сформулированного подхода позволило раскрыть новое измерение в исследовании сущности духовности. Предложен системный подход к духовности, которая в своем развитии проходит последовательные этапы усложнения и дифференциации. На основании этого духовность раскрывается как трехуровневое явление, каждый из которых характеризуется своими особенностями и соответствует определенному плану бытия.

Обоснован трансцендентный характер духовности и показано его проявление на различных этапах культурно-исторического развития. Использование предложенного подхода к раскрытию сущности духовности позволило выделить следующие этапы в развитии духовности: целостность духовности, разорванный характер духовности на последующих этапах, в перспективе новая целостность духовности.

В диссертационном исследовании проведен сравнительный анализ двух типов религиозной духовности (православной и католической), на основе которого раскрываются их отличительные особенности и специфика проявления в культурно-историческом пространстве.

Конкретизация духовности осуществляется на примере украинского этноса, особое внимание обращается на трактовку его духовности в философской культуре Украины. С этой целью выделяются специфические особенности духовности украинского этноса, к числу которых относятся ее кордоцентрический характер, анализируются две формы высшего проявления духовности (идея Бога и “живой” Бог), рассматривается взаимосвязь духовности и нравственности.

В диссертации исследован противоречивый характер духовности украинского этноса, который прослеживается в двух направлениях: эволюции и инволюции. Показано, что формами проявления духовности украинского этноса являются национальная идея, патриотизм и женственность. Философско-культурологическая характеристика этих форм позволила их рассмотреть в качестве таких, которые являются приоритетными для возрождения целостности духовности украинского этноса и определяют перспективы его дальнейшего развития. .

Ключевые слова: духовность, рациональное, иррациональное, вера, системность духовности, эволюция, инволюция, украинский этнос, национальная идея, патриотизм, женственность.

Alekseyenko A.P. Spirituality: essence, evolution, forms of manifestation in ethnos. - Manuscript.

Thesis for scientific degree of doctor of science (philosophy) in specialty 09.00.04 - Philosophical Anthropology, Philosophy of Culture. - Kharkiv National University named after V.N. Karasin. - Kharkiv, 2007.

The work is devoted to the study of the nature of spirituality and its representation in the ukrainian ethnos. Based on the synthesis of methodological approaches, the author developed a theoretical model of spirituality, which supposes unity of scientific and religious points of view. The thesis that spirituality includes rational and irrational components, which are in dialectical interrelation, was developed. The use of the above approach allowed to uncover a new dimension in the study of spirituality essence. A systemic approach to spirituality, which goes through consequent stages of complication and differentiation, was suggested.

Evolution of a transcendental character of spirituality was analyzed. Its specific manifestations at different stages of cultural-historical development, i.e. integral spirituality, ruptured character of spirituality and new integrity of spirituality in the perspective, was shown.

Concretization of spirituality was made using the examples of the ukrainian ethnos. A contradictory character of ukrainian ethnos spirituality, which manifests in two directions, evolution and involution, was investigated. The forms of spirituality manifestation in ukrainian ethnos were shown to be the national idea, patriotism, effeminacy.

Key words: spirituality, rational, irrational, belief, spirituality system, evolution, involution, ukrainian ethnos, national idea, patriotism, effeminacy.

Размещено на Allbest.ru